Реферат: Українська національна революція 1649-1657рр
Українська національнареволюція 1648 – 1657рр.
План
1. Причини, характер, періодизація Української національноїреволюції.
2. Повалення польсько –шляхетської влади в Україні.
3. Переяславська Рада. “Березневі статті”1654 р. Суспільно-політичні наслідки національно-визвольної боротьби у 1648 –1657 рр. та приєднання українських земель до Російської держави.
Велике революційне хвилювання, що пронеслось багатьма країнами світуу XVI — XVIII ст. докорінно змінило, оновило традиційне суспільство і відкрилонові шляхи розвитку, породило новий буржуазно-капіталістичний тип суспільногоустрою і державотворення. Вже з кінця 16 ст. піднялась хвиля повстань і буржуазнихреволюцій, які стали важливими ступенями процесу творення світової історії,призвели до розпаду могутніх імперій і виникнення незалежних капіталістичнихдержав. Ця хвиля “пробудження” національної свідомості, жага незалежпості йсвободи охопила й Україну. Українська національна революція XVII ст. займалаважливе місце в ряді Європейських революцій XVI — XVII ст.
Насампередслід визначити причини, що призвели Україну до цього грандіозного вибухунепокори 1648 р., адже на перших етапах нової історії Європи навряд чи можнавиділити повстання аналогічних маштабів. По-перше, слід зазначити, що,перебуваючи в складі Речі Посполитої, Україна не мала жодних шансів наповноцінний політичний та національно-культурний розвиток. Правлячі кола Польщіне визнавали за потрібне надання українським землям хоча б частковоїсамостійності. Польська державна ідея була провідною, що призводило доденаціоналізації української еліти й інтелігенції шляхом вимушеної консолідаціїз польською шляхтою. Українці цілеспрямовано не допускались до участі в процесікерівництва і розпорядження власними землями, а також до занять наукою,ремеслами, торгівлею тощо. Отже, економічне і політичне життя зосереджувалось вруках іноземців, переважно поляків. По-друге, що є дуже важливим,суперечності виникали і в сфері суто економічних відносин. Особливо всільськогосподарському виробництві півдня України, адже розвиток якісно новоготипу господарювання, що зумовлювався встановленням козацького
устрою йшовврозріз із панщинним станом господарства, грунтованим на праці кріпаків.Причому закріпачення все нових вільних селян зростало швидкими темпами. До тогож козацтво почало виробляти нові, власні принципи соціальної організації, щорадикально різнились від середньовічних принципів Речі Посполитої. По-третє,оссобливо гостре протистояння окреслилось в релігійно-національній сфері.Політика Речі Посполитої відносно православної Церкви була вкінецьнесприйнятною для етнічного населення України. Прикладались всі можливі зусилляпо її ліквідації і впровадження католицизма чи уніатства: закриття православнихмонастирів і церков, насильницьке навернення до католицизму (уніатства), в тойже час будівництво костьолів, жвава діяльність місіонерів католицьких орденів.Дискримінація за релігійною й мовною ознаками в управлінській діяльності, всистемі освіти і т. ін., що значно посилювало національне обурення і ненавистідо гнобителів. Отже, дія цих чинників, постійні жорстокі репресіїколоніального режиму, напрямлені на придушення найменших виявів непокори, дотого ж постійні виснажливі напади татар призвели населення до розуміннянестерпності й неспрйнятності свого становища. І це почало давати свої плоди.Бродіння серед найбільш свідомих умів революційних ідей, розвиток і становленнякозацтва, як виразника національних інтересів, ядра, навколо якого гуртувалисьневдоволені маси, утворення ним зародків державних інституцій у південномурегіоні, і, нарешті, визрівання національно-визвольної боротьби наЄвропейському континенті в цілому – все це й призвело до того “вибуху”, щосколихнув і привів до боєвої готовності націю, що вже почала занепадати йвироджуватись під гнітом колоніального становища.
Отже повалення гнобительської влади було вигідне усімверствам населення: селянству, міщанству, духовенству, козацтву, інтелігенції,що й об”єднались задля спільної мети. А саме: добитися ліквідаціїнаціонально-релігійного гноблення, побудувати власну незалежну державу, знищитифеодальне землеволодіння, кріпацтво й утвердити нову систему соціально- економічнихвідносин на основі приватної власності і праці вільної людини. Що ж дохронологічних меж і типологічної класифікації події, то й досі середдослідників не існує єдиної думки з цього предмету. Характеризують її як“велике повстання”(Орест Субтельний), “війна”(козацька, селянська,національно–визвольна і т. ін.), “революція” (козацька, буржуазна,національно-визвольна і т. д.). Найсучасніші дані (група істориків на чолі зВ.Смолієм) говорять за те, що за характером, маштабами, метою, формами, змінами,що відбулися в соціальному, політичному, економічному й духовному життісуспільсва, подія становила собою саме “Українську національну революцію”, якапродовжувалась на протязі 1648 – 1676 рр. І, відповідно до цього, має місцетака її періодизація:
Періодизація Української національної революції
1 період
2 період
3 період
4 період
5 період
Лютий 1648р — чер- вень 1652р
Найбільший розмах визвольної боротьби. Нова Українська держава фактично виборює незале-жність. Селянська війна завершуєтся ліквідацією феода-льних відносин.
червень1652р – серпень 1657р
Активні пошуки союз-ників для розгрому Речі Посполитої й воз- з”єднання етноукраїн- ських земель. Намічается тенденція щодо утвердження монархічної форми правління (спадковий гетьманат).
вересень 1657р – чер - вень 1663р
Різке зростання соці- ально – політичної боротьби. Грормадянська війна. Розкол України на два гетьманства.
липень 1663р – чер - вень 1668р
Намагання польського і росій- ського урядів поді- лити Українську державу. Боротьба за збереження єдності.
липень 1668р – вере- сень 1676р
Нове загострення політичної боротьби. Втручання іноземн- них держав у справи козацької України. Ліквідація держ. ін- ституцій на Право - бережжі. Поразка революції.
Отже, в масах зростала готовність до повстанського виступу,зростало невдоволення й обурення. В той же час мешканці Наддніпрянщини, що незнали тягаря кріпацтва, відчували себе вільними, до того ж козацтво відчувалосебе рівним у правах з ляхами і ця впевненість і незламний дух, і звичайно жвелика бойова майстерність і висока організація і стали тим самим ядром,осередком гнівного запалу і національно-визвольного руху. Але, для справжньго“спалаху” не вистачало лише “іскри” – реального лідера. Розумного й освіченого,що міг би запалити і повести за собою. І він з”вився, звичайно. Можна сказати,навіть дещо несподівано й неочікувано, адже Богдан Хмельницький, а саме йомусудилось стати тією визначною особою, що змогла згуртувати громадськість і змінитиперебіг всієї східноєвропейської історїї, виступив, так би мовити, на теренинепокори вже в досить зрілому пя”тдесятирічному віці, змінивши погляди доброгоприбічника існуючого ладу на бунтарську невдоволеність і жадобу розправи. Алетака палка вдача і двоїстість натури, як відмічали очевидці, супроводжувалайого все життя.
Богдан (Зіновій) Хмельницький народився27грудня 1595р в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, що служиву польського магната. За цю службу батько отримав хутір Суботів. Він посилаесина на навчання до Ярославської єзуїтської школи, де той одержує добру освіту,навчается іноземних мов. Після закінчення навчання Богдан вступає до війська,разом з батьком бере участь у військових походах, попадає в турецьку неволю, деперебуває два роки. Повертаючись, вступає до реєстрового козацтва, отримуєпосаду писаря і починає заможне життя. Завдяки добрим взаєминам з урядом стаєсотником Чигиринського козацького полку. Але суворе життя тих часів диктувалосвої правила. І ті безчинства, що творили поляки на український землі необійшли стороною заможного українського сотника. Шляхтич Чаплинський,заручившись підтримкою місцевих магнатів, зажадав собі маєтку Хмельницького, і, у відсутність господаря, напав на Суботів, убивши сина Хмельницького. Коли жчисленні скарги до суду виявилися марними, бо ж судова суперечка між українцемй поляком мала лише одне цілком логічне завершення, звичайно ж на користьостанньго, Хмельницький вибухнув нестерпним обуренням, образою. Він зрозумівнарешті безправне становище укр. населення, через власну образу пережив стан, вякому вже довгий час знаходився його народ. Це сподвигло його залишити ріднийСуботів і податись на Запорізьку Січ, де він миттєво зміг згрупувати навколосебе талановитих однодумців. На козацькій раді1648 р він був обраний гетьманомВійська Запорозького. І, завдяки своєму досвіду і таланту лідера та стратегапочав швидко розробляти план дій. До керівного центру також входили: Вешняк,Бурляй, Гиря, Топига, Нестеренко, Клиша, Кривоніс та ін. Б. Хмельницький умівпривертати до себе людей, завойовувати їх довір”я, любов, міг запалити,зачарувати своїми палкими речами. Універсал, з яким він звернувся доукраїнського народу, в якому говорилося про необхідність об”єднання задляспільної мети – боротьби проти польського засилля, був широко підтриманий повсій Україні. Після цього виступи набули грандіозного, всенародного характеру.
Отже, почалися рішучі дії. У1648 р Б. Хмельницькийукладає договір з Іслам–Гиреєм, згідно з яким на боці козаків виступили 4 тис.татар. Тож із Запоріжжя виступило 9 тис чоловік війська. На зустріч рухалось неменш могутнє польське військо. Хмельницький пішов на переговори і висунувнайнеобхідніші вимоги, щоб вирішити питання без військового конфлікту:виведення польського війська з українських земель, ліквідація “управління РечіПосполитої”, надання права самостійно укладати міжнародні договори. Вимогиприйняті не були і відбулась відома битва на Жовтих Водах 16 травня1648 р. Польське військо було розбите. Поляки не очікували такого поворотуобставин і тому були вражені й налякані. До того ж козак, навмисне підісланийХмельницьким переконав їх, що сили повстанців значно переважають чисельністьвояків Речі Посполитої. І ті почали відступать, покинули вигідні позиції, і 26травня наскочили на козацьку засідку під Корсунем і знову зазналипоразки. Козацькі сили зросли до 15 тис (за рахунок реєстровиків). Повстанцізахопили в полон 80 вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів. В той же самий час,коли на півдні збираются юрми повстанців, і Річ посполита втрачає армію йкомандирів вона втрачає й короля – за час корсунської битви помирає Владислав ІV.
Грандіозні перемогиХмельницького знітили й приголомшили поляків і, в той же час надихнули, йпідняли бойовий дух українців. Козаки, міщани й селяни об”єднуются усамостворені полки, і, під проводом місцевих ватажків піднімають власніповстання, або ж пристають до гетьманських. Безліч козаків і селян отрималинагоду вимістити наболілу ненависть. Вмістах і селах велися розбійні напади,грабунки, насилля – подекуди це переходило а справжні безчинства: “…шляхта,слугі замковіє, жиди й уряди міськіє – усе забияли, не щадячи ані жон и дітейїх, маетності грабовали, костели палили, обваліовали, ксіонзов забивали, дворізась и замки шляхецкіе і двори жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадногоцілогою. Рідкий в той кріві рук свої не умочил и того грабленія тих добр нечинил”, — описуєтся у “Літописі Самовидця” картина тих страшних подій. Закілька місяців з України було зметено майже всю польську шляхту, ксьондзів,урядників. В той же час польська шляхта й магнати відповідали різаниною зарізанину. Особливо відзначився в цій борні – Ярема Вишневецький. На територіїсвоїх володінь він мобілізує 6-тисячне військо, збирає залишки шляхти,ксьондзів, євреїв і починає відступати на захід. На протязі всього шляху вінполишає за собою гори трупів закатованих козаків і їх прибічників. Це визваломасове обурення, так що посталі й слухать не хотіли про мирні переговоро ізаклялись боротись на смерть. В той же час Б. Хмельницький об”являє промобілізацію і створення організованої дисциплінованої армії. Козацькі полкиочолювали – Ф. Джалалій, І. Гиря. М. Несторенко, також талановиті вихідці іззнаті – Д. Нечай, М. Кричевський, І. Богун, та із міщан – В. Золотаренко та М.Небаба а також відомий повстанський ватажок – Максим Кривоніс. До того жстворювались нові частини з добровольців і під кінець літа військоХмельницького налічувало до 100 тис. чоловік. Поляки ж у свою чергу намагалисьвідволікти Хмельницького переговорами що дозволило мобілізувати до 40 тис.польського війська. Тож 23 вересня1648р. під Пилявцями, арміїзустрілися на бій, під час якого польські полководці зрозуміли свою нездатністьі пішли у відступ, але їх військо було знищене дощенту. Це відкрило українцямшлях на захід і вони дійшли переможною ходою аж до Львова, якій взяли в облогу,але залишили, не бажаючи руйнувати і отримавши великий відкуп. І через місяць,готуючись до облоги польської фортеці Замостя, Хмельницький отримує і приймаєвід новообраного короля Яна Казимира пропозицію про перемир”я. Тож в січні 1649Богдан Хмельницький на чолі переможного війська повертаєтся до Києва, дерадісний натовп зустрічає його як героя, що “звільнив свій народ від польськогорабства”.
Але насправді не все було такпросто. Хмельницький розумів, що поляки зовсім не настроєні назавждирозпрощатися з ласим шматком – українськими землями. І, насправді, вже навесні1649 р. поляки пішли в наступ. Сам Ян Казимир на чолі 25-ти тисячного військарухався з Волині. А через Галичину просувався Я. Вишневецький. Хмельницький,проявив себе як блискучий стратег, і вже коли от-от він мав одержати перемогупід Зборовом і під Збаражем, Іслам Гірей, підкуплений ляхами, поставивперед Хмельницьким вимогу про укладення договору з королем. Отже 18 серпня 1649р. був підписаний Зборівський мир, за яким польське військомало бути виведене з Київщини, Чернігівщини та Брацлавщини, урядові посади нацих землях дозволялось займати лише козацькій старшині та православній шляхті.Православному митрополитові обіцялось місце в сенаті. Але польській шляхтідозволялось повернутись до своїх володінь, а більшість повсталих селянповернулось у кріпацтво. Так, по всій україні цей невигідний договірвикликав широке невдоволення, до того ж не всі пункти цієї угоди були виконаніз боку непорядного польського можновладства. До того ж, слід зазначити, щоподібне відношення до закріпаченого селянства (як за Зборівським договором), небуло нав”язане польською стороною, бо ж і для самого Хмельницького остаточнезнищення кріпацтва не було вигідним, адже означало підрив давно усталеноїсистеми. Саме тенденція подібного відношення до селянського стану намітила тойрозкол між козацькою верхівкою й черню, що й призвів значною мірою до поразкиреволюції в майбутньому.
Тим часом, вже у 1651 р. починаєтсяновий етап козацько-польської війни. 150-ти тисячне військо, на чолі з ЯномКазимиром зустрічаєтся з менш могутнім військом Хмельницького підБерестечком 18 червня 1651. Битва тривала два тижні і закінчиласьпоразкою козаків. Велику негативну роль зіграли все ті ж невірні союзники –татари, що самі покинули поле бою у вирішальний момент та ще й викралиголовнокомандуючого – Хмельницького. Але польське командування все ж пішло напереговори, і 28 вересня 1651 р. був підписаний Білоцерківській мир. Тутвже поляки диктували свої умови. За цим договором козацький реєстрскорочувався до 20 тис., влада гетьмана поширювалась лише на Київське воєводство,гетьману заборонялось самостійно вступати у зовнішні зносини з іноземцями,особливо з татарами. Після цього, польська шляхта мало-помалу починаєповертатись до своїх володінь. Намагаючись уникнути неминучого закріпаченнятисячі селян й козаків тікали на землі, порубіжні з Росією, де й створили такзвану Слобідську Україну (територія Сучасної Харківщини). Хмельницький, у тойчас, не зважаючи на умови останнього договору, збирає таємну раду в Чигирині,на який вирішено збирати нове військо і відновити воєнні дії. Вже через кількатижнів Хиельницький нападає на 30-ти тисячну армію Речі Посполитої, щоперебувала під Батогом і в травні 1652 р. розгромлює її. Звісткапро перемогу швидко рознеслась по Україні, і підняла нову хвилю повстань, такщо козацькі війська знову змогли зайняти частину території, що була під їхконтролем до поразки під Берестечком. Ці події потягли за слбою зміни всоціально-економічній структурі країни: ліквідуєтся фільварково-панщиннасистема господарства, значна частина землі переходить до рук селян, провіднароль у суспільстві переходить до козацького стану, зростає землеволодінняправославних монастирів тощо. Б. Хмельницький звертається до урядуРечі Посполитої з пропозицією про створення незалежної України. Ця пропозиція,звичайно ж, була відкинута, адже поляки в той час проводили підготовку донового наступу. У 1653 р. 8-тисячне польське військо переходить у наступ. УрядРечі Посполитої категорично відмовляється від переговорів. 21 жовтня 1653розпочинаются воєнні дії біля м. Жванець. Вже вкотре, будучи зрадженимитатарами козаки зазнають поразки.
Ці події наводять Хмельницького надумку про необхідність пошуку могутньої військово-політичної допомоги ззовні.На думку Хмельницького вигідною кандидатурою був турецький султан, що бувдостатньо могутнім щоб допомигти покінчити з польським засиллям, і достатньовіддалений, щою не втручатись у внутрішні справи. У 1651 році була формальнопідписана угода, за якою Оттоманська Порта приймала своїми васалами ВійськоЗапорозьке на чолі з гетьманом, але через внутрішні зміни в самій ОттоманськийПорті угода залишилась нездійсненою. Значно доречнішим кандидатом на рольпокровителя-союзника був московський цар. Раніше, ще напочатку повсткння,Хмельницький звертався дои нього по допомогу, в ім”я православної віри. І у1653 р. українці, погрожуючи союзом з турецьким султаном, прискорили рішенняМоскви. Був скликаний Земський Собор, на якому було вирішено, що “зарадиправославної віри і святої церкви Божої государеві слід прийняти їх під своювисоку руку”. 18 січня 1654 р. Хмельницький скликав радукозацької верхівки, на якій ухвалили перехід України під звархність Москви.Того ж дня було скликано на міський майдан людей, що сприйняли виступХмельницького, що наголошував на необхідності цих дій, схвальними вигуками.Проте, коли посол Бутурлін, Хмельницький і козацька рада зайшли до церкви, щобскріпити договір взаємною присягою, Бутурлін відмовився присягати від іменімонарха, заявивши, що цар Олексій Михайлович є самодержцем і підданим неприсягає. Ображений Хмельницький гордо вийшов з церкви, загрожуючи скасуватиугоду. Але обдумавши ситуацію він погоджуєтся дати клятву на вірність цареві.Здавалося б, незначна формальність, але цей випадок красномовно говорить про ставленняросійського правительства до українських земель. Незабаром після того по всіхмістах України було розіслано російських урядників, для присяги українськогонароду на вірність Олексію Михайловичу та його наступникам. Тож підписанняПереяславської угоди стало поворотним кроком в історії України, Росії та йвсієї Східної Європи. А доля України з того часу, стала невід”ємно пов”зана здолею Росії. 21 березня 1654 р. Олексій Михайлович і Боярська думазатвердили так звані “Березневі статті” (“статті БогданаХмельницького”), що визначали становище України в складі Російської держави.Основні положення домовленості були такими: 1) підтвердження прав іпривілеїв Війська Запорозького
на маєтності;
2) збереженнямісцевої адміністрації, податкової і судової системи;
3) правокозацтва обирати гетьмана;
4) 60 –титисячний козацький реєстр;
5) право зносингетьмана з іноземними державами (крім Туреччини і Польщі);
6) невтручанняцарських воєвод у внутрішні справи України;
7) збереженняправ київського митрополита;
8) зобов”язанняобороняти Україну від татар;
9) похідросійського війська на Смоленськ.
Отже, можна з певністю стверджувати, що “Березневі статті”забезпечували економічну, політичну, воєнну самостійність, визнання за неюякнайширших прав, хоча й досі історики сперечаются про характер встановленихвідносин. Стверджують, що Б. Хмельницький та старшина під актом Переяславськоїради розуміли рівноправний військово-політичний союз, що дасть змогу закінчитинарешті боротьбу за незалежність від Польщі. Москва ж розуміла під договоромможливість реалізації якомога ширшого впливу на українське життя та подальшогоприбрання до рук етноукраїнських земель. Оцінка цієї угоди завжди булапредметом частих суперечок учених-дослілників, що ускладнювались тим, щооригінальні документи були втрачені, збереглись лише копії і переклади. Навітьросійський архіваріус Петро Шафранов стверджував, що копії були сфальсифікованіцарським переписувачем. Взагалі, щодо тлумачення, висувалось кілька версій.Зокрема на думку російського фахівця з права Миколи Дьяконова, українці,погоджуючись на підкорення цареві, погоджувались і на поглинення їхніх земельМосковським царством, тобто угода була “реальною унією”. Росіянин В. Мякотінта Михайло Грушевський, вважали що угода була формою васальної залежності (“сеньйор” захищає від інозмних вторгнень, не втручаючись у внутрішні справи;“васал” сплачує податки, надає військову допомогу та ін.). Український історикВ. Липинський пропонує думку, що договір був лише підтвердженням тимчасовоговійськового союзу між Московією та Україною. Довги роки (за Радянського Союзу)панівним було тлумачення Переяславської угоди, як кульмінаційного моменту увіковому прагненні братніх народів до єднання, і що саме це воз”єднання булометою повстання 1648 р. У 1954 році відбулось святкування 300-річчяукраїнсько-російського союзу. Та як би там не було, ніяк не можна применшитиважливість цієї історичної події. Так само, незалежно від наукових оцінок,український народ завжди проявляв любов до “батька Богдана”, талановитого ймудрого правителя, героя-визволителя, що силою свого інтелекту йіндивідуальності підняв народ із багатовікового сну й вивів його на шляхборотьби за соціально-економічне та національне звільнення.
Отже, подіями 1654 р. завершуєтся етапвеликих народно-визвольних повстань і починаєтся період суперечок, протиріч, поступового обмеження і остаточної ліквідації української державності. Особливорізко ускладнюєтся становище одразу після смерті БогданаХмельницького (6 серпня 1657 р.). Бажання гетьмана передати булавусинові – Юрію Хмельницькому було виконане. Але проголошення гетьманом16-тирічного хлопця викликало бурхливе невдоволення серед козацької старшини.Тож, на старшинський раді “при зачинених воротах”, виконання гетьманськихобов”язків було доручено Івану Виговському. Виговський завжди стояв занезалежність України. Активне втручання Росії в справи гетьманщини, численніпорушення Переяславської угоди викликали невдоволення старшини й гетьмана.Можливо, саме це зумовило різку пропольську орієнтацію Виговського, щовикликала бунт козацьких мас. Мартин Пушкар та Яків Барабаш очолили збройнийвиступ проти гетьмана, що був таємно підтримуваний Москвою. Виговський придопомозі татар придушує повстання і починає переговори з польським королем провходження України до Речі Посполитої. 16 вересня 1658 був підписаний Гадяцькийдоговір,за яким Річ Посполита перетворювалась на федерацію Польщі,України й Литви, Україна одержувала назву Великого князівства Руського,православна віра урівнювалась в правах з католицькою, на чолі князівства –воєвода київський – Виговський, князівство мало власні: суд, казну, монету,військо тощо. Хоч цей договір і не був реалізований, Москва розцінила йогояк початок війни. На україну рушила 150-ти тисячна російська армія, яка буларозбита польсько-українськими військами при допомозі татар. Однак, незадоволеніполітикою Виговського, козацькі полковники заколотили повстання проти гетьмана( Іван Сірко Іван Безпалий, Іван Богун). Виговський відмовляєтся від влади,тікає до Польщі.
Тим часом старшина обирає на гетьманствоЮрія Хмельницького. Москва, з допомогою війська, примусила гетьмана скликатикозацьку раду, на якій було переглянуто статті Переяславської угоди, щоозначало утвердження на Україні російської влади із більш жорсткими умовами іобмеженням суверенітету держави. Недовго перебуваючи під таким тиском, Юрій,вже в 1660 р., виступає на боці Польші, відновлюючи Гадяцький договір. Прицьому лівобережні полки під командуванням Я. Сомка залишаются вірнимиросійському цареві, виступають проти Хмельницького. Так Україна розділяєтся надві частини – Правобережну й Лівобережну. Відчуваючи себе безсилим в подібнійситуації Юрій у 1663 р. складає булаву і постригається в ченці.
Тож теріторіальний розкол призводить довиникнення двох гетьманств, початку довгої, спустошливої війни – періоду Руїни.
Гетьманом Лівобережної України натак званій “Чорній раді” обирають Івана Брюховецького, що надалі проводиввиключно промосковську політику – віддав Україну у повне розпорядження царя, защо зажив собі багатьох привілеїв від російського правительства. В той же часМосква, таємно, без відома України, підписує з Польщею Андрусівський договірпро перемир”я на 13 років, за яким сторони відверто поділили між собоюукраїнські землі ( Лівобережна Україна – Росії, Правобережжя –Польщі). Ця домовленість викликала глибоке обурення українського суспільства,вибухнуло повстання, у червні 1658 Брюховецький був убитий натовпом розгніванихкозаків.
На Правобережній Україні (1663 – 1665рр.) правивПавло Тетеря, що зажив недоброї слави польського поплічника і в кінці-кінціввтік до Польщі, прихопивши з собою гетьманські клейноди й казну. ГетьманомПравобережжя став у 1666 р. один із соратників Богдана Хмельницького — ПетроДорошенко. Цей відразу заходився рятувати Україну від того хаосу і розбрату, вякому вона перебувала на той час, намагаючись продовжити справу Хмельницького втворенні української державності. Дорошенко одразу ж проводить військовуреформу: набирає полки найманців-сердюків (молдавани, серби), спираючись наяких, приборкує непокірну старшину і придушує заколоти. Зміцнивши внутрішнє становище,розпочинає боротьбу з Польщею, що просувалась з поперемінним успіхом. Післятого, як лівобережні козаки вбивають гетьмана Брюховецького і переходять насторону Дорошенка, він проголошується гетьманом обох боків Дніпра. Однак цієїєдності надовго зберегти йому не вдалося. На Лівобережжі проти нього виступаютьросійські війська, на Правобережжі насуваються поляки. Тож під час відсутності“гетьмана всієї України”, на Правобережжі запорожці проголошують своїмгетьманом П Суховія, а невдовзі по тому, поляки – Михайла Ханенка. Вирушаючипроти них у похід, Дорошенко залишив по собі на Правобережжі Михайла Ханенка.Але, коли російськи війська зайняли Лівобережжя, той і собі присягнув навірність цареві – так Україна знову була роділена на дві частин. Дорошенко врозпачі звертаєтся до турецького султана. В результаті походу на Польщу султанаМехмеда IV у 1672 р., до якого приєднався Дорошенко,турки захопили Поділля, обложили Львів і примусили поляків підписати Бучацькиймир, за яким“Україна в давніх кордонах” віддавалась Дорошенку. Алетурецькі й татарські війська принесли в Україну ще більше спустошення:населення забирали в полон, церкви перетворювали на мечеті. Поляки ж невиконали умов договору й не вивели свої війська з меж України. Все це йвідвернуло народ від Дорошенка.
Цього ж року лівобережна старшина скинулаМногогрішного і обрала Івана Самойловича. У 1674 р. на Переяславській раді М.Ханенко передає булаву Самойловичу. П.Дорошенко, втративши підтримку козацьких мас, змушений був підкоритисьСамойловичу і складає булаву у 1676 році. До Самойловича прибуваютьдепутати десяти правобережних полків і визнають підданство Москви. Українськанаціональна революція зазнала поразки.
Отже, підвівши підсумки, що можна сказати прополітичні, соціально-економічні та інші наслідки а також характер і причинипоразки національно-визвольного руху?
Безперечно – це був грандіозний підйом національного духу, діяльногопотенціалу українського народу, що звичайно ж призвело до його величезних жертві втрат. Однак Україні так і не судилося вибороти право на самостійне, ні відкого не залежне існування і розвиток власної державності. Серед причин, щопризвели до цього сумного результату, після стількох літ виснажливої івідчайдушної боротьби, слід насамперед вказати такі: перевага станових, аособливо особистих інтересів можновладців, козацької еліти над державними,національними інтересами а також інтересами простого люду, маси; відсутністьдосвіду державного будівництва у тих, хто очолював боротьбу; постійніміжусобні, вузькостанові конфлікти між окремими групами, недостатняконсолідація їх на базі національно-державної ідеї, різні зовнішньополітичніорієнтації цих угруповань; боротьба одразу з кількома агресивними державами, щозазіхали на етноукраїнські землі; ліквідаціяутвердженої Б. Хмельницьким ще на початкумонархічної форми правління і встановлення республікансько – олігархічноїмоделі, що спричинила слабкість центральної влади внаслідок всевладдя старшин,запеклої боротьби за булаву; великий розкол України на два гетьманства, щопризвів до міжусобної боротьби і послабив національно-патріотичні сили народу.
Звичайно ж така довга, виснажлива війна привела до величезнихруйнацій, втрат, економічних, людських і навіть культурних. Людські втрати, аце і внаслідок бойових дій, голодувань, епідемій, ясиру – до 70% усьогонаселення України. Всі міста й села зазнали руйнації.Також глибокої шкодизазнало сільське господарство. Дуже позначились втрати в сфері розвитку:промислів, ремесел, торгівлі тощо.
Але ж і позитивне значення, яке принесли події Українськоїнаціональної революції, важко переоцінити. Насамперед, це той великий урокдержавотворення, а також могутній імпульс до розвитку національноїсамосвідомості. Також виникнення та закріплення державної назви “Україна”,зміни назви “руський народ” на “український народ”. Збагачення традиційборотьби проти соціального та національно-релігійного гноблення. Розвиток усноїнародної творчості, літератури, історії. І ще багато чого.
До того ж слід зазначити важливий вплив цих подій наісторичний розвиток усієї Східної Європи, і невіддільність процесу Українськоїнаціональної революції від європейського революційного руху XVI – XVII ст.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Історія України: Навч. Посіб. / Під ред. Г.Д. Темка, Л.С. Тупчієнка. – К.: НАУ, 2001.
2. Орест Субтельний. Україна: Історія. – К.: Либідь, 1992.
3. Алексєєв Ю.М., ВергелА.Г., Даниленко В.М. Історія України: Навч. Посіб. – К.: КСУ, 1994.
4. Ілюстрована енциклопедіяІсторії України / Авт. тексту О. Кучерук. – К.: Спалах ЛТД, 1998.