Реферат: Украинский романтизм и Русская Троица

1. Український романтизм.

2. “Руська трійця” та їхні перші збірки.

3. “Русалка Дністрова”.

4. Діяльність “Руської трійці” на тліГалицького відродження.

5. Зв’язки з іншими слов’янськими діячами.

6. Вплив на подальший розвитокзахідно-української літератури.

          Український романтизм маєбагато спільного   з романтизмом загальноєвропейським. Але водночас це єглибоконаціональне явище, живлене українським корінням, українськимсвітосприйняттям і українською історією. Окрім цього, “Романтизм як етнокультурна домінанта першої половини 19 ст в Україні народився з власнихнаціональних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попереднійрозвиток” [Бовсунівська, ст.17]. Як європейський романтизм вибудовував своїестетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизмпослуговувався філософією  Сковороди. Для нього характерна значна сакралізаціясфери естетичного. ”Поезія єсть винайдення іскри божества в дійствительності”[Франко, ст.399]. Якщо поезія сприймалася якбожественне откровення, то поет уявлявся пророком.

        Цілком закономірно, щоФранцузька революція не справила на східноєвропейські держави такого враження,як на інші європейські країни. На східноєвропейський романтизм значною мірою вплинув розвитоккапіталістичних відносин, розгортання національно-визвольного руху, Вітчизнянавійна 1812р. На відміну від романтизму європейського, український, як іросійський, виступав не стільки проти норм буржуазного суспільства тапросвітительських ідей, скільки проти феодальної дійсності. Східнослов’янський романтизм формувався в умовахвпровадження капіталістичних відносин. До того ж на нього значною мірою, як іна західно- та південнослов’янський,вплинула розгорнена боротьба проти колоніального гніту, за національнесамовизначення. Характерна для західноєвропейських літератур “світова туга”трансформувалася тут у “національну тугу”. Для творів українського романтизмухарактерне яскраве прагнення до всеслов’янського об’єднання. Українці виробили власнийваріант “теорії нації”, розроблений Фіхте та Гердером, “заснований назагальнослов’янській спільності таетнокультурних традиціях”[Бовсунівська, ст 19].

       Центральною фігуроюромантичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвірприроди, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикамлюдина уявлялася сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиківвиступав певним об’єднанням всебічнорозвиненихособистостей. За таких умов вони вважали можливим існування гармонійногосуспільства.

       Жанрові пошуки романтиківзосередились на ліричних модифікаціях. “Лірика і була тим жанром, який  впрактиці романтиків підпорядковував собі всі інші жанри. Роман став ліричним,драма стала ліричною”.[1]Романтики значно збагатили її можливості, “широко застосувавши суб’єктивно-ліричну типізацію, глибокийпсихологізм, контраст і синтез, двопланову конструкцію образу, асоціативність”[Комаринець, ст.9]. Істинним пізнанням вони вважалипізнання чуттєве, емоційне.

М. Грушевський датує початкинаціонального відродження Галичини першими десятиліттями 19 ст., коли середнового уніатського духовенства з’являються “освічені і тямущі люде, які думаютьне тільки про інтереси своєї церкви, а й про інтереси народні, національні,заходяться коло піднесення народної освіти і добробуту, коло розвоюнаціональної культури”.[2]

На початку 30’х рр. 19 ст. уЛьвові підіймається нова хвиля національного руху. В цей час починаєфункціонувати гурток студентської молоді на чолі з “Руською трійцею”, якийставить перед собою задачу “вправлятися в слов’янській і руській мовах, вводитив руських колах  розмовну  руську  мову, піднімати дух народний, просвіщатинарод і, протистоячи полонізму, воскресити руську письменність в Галичині”.[3] До складу “Руськоїтрійці” входили Маркіян Шашкевич( Руслан ), Іван Вагилевич( Далибор ), ЯківГоловацький( Ярослав ). На той час всі вони були студентами-семінаристами.Маркіяну Семеновичу Шашкевичу (1811-1843), літературна діяльність якогоприпадає на 1833-1843 роки, належать понад тридцять віршів, незавершена поема“Перекинчик бісурманський”, казка “Олена”, переспіви та переклади здавньоруської, чеської, сербської, польської та грецької, кілька статтей танотаток, а також перша українська “Читанка” для народних шкіл( видана у 1850 ).Іван Миколайович Вагилевич(1811-1866) у двох своїх поетичних творах українськоюмовою та кількох польською виступив послідовним романтиком. Плідно займавсяетнографічним дослідженням бойків, гуцулів та лемків. Яків ФедоровичГоловацький(1814-1881) також плідно займався етнографічними дослідженнями побутународів Карпат; йому також належить рядромантичних віршів.

Перша збірка семінаристів непризначалася до друку. “Син Русі”(1833)-рукописна збірка, про яку Б.Лепкийсказав, що це “перший в Галичині збірний прояв народної думки, як доказ щироїохоти через літературу двигнути нарід з упадку”. До її складу входили віршінародною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького з Бовшева і Левицького зАвгустівки, обробка народної легенди “Хрестец камінний край Любачева”. Їїавтори  намагалися опанувати народною мовою поетичний жанр народного послання,вірша-алегорії, пейзажу та деякі інші жанри (всього у змісті перераховано 13творів), але загалом поезії цієї першої збірки відзначаються ще не виробленоювіршовою формою. Для неї також характерний синтез фольклорної такнижно-словесної тенденцій, що взагалі було властиво для усієї тогочасноїукраїнської літератури[Нахлік].

         У квітні 1834 року до львівськоїцензури було подано збірку “Зоря”, девізом якої були слова-“Світи, зоре, на всеполе, закіль місяць зійде”. Але на той час у Львові не було цензора, який бизаймався українськими виданнями. Тому “Зорю” було відправлено до Відня, довідомого цензора грецьких і слов’янських книг — Вартоломея Копітара [Степан Шах, ст.77 ]. Віденський цензор не ставбрати на себе відповідальність  за дозвіл чи заборону опублікування збірки івідправив її до Львова з таким висновком:

“1. Наша Галичина має понад 2мільйони русняків, а Угорщина мільйон, що дуже прихильно привітають це виданняу своїй мові.

2. Так само привітає його 6-7мільйонів російських русняків тієї самої мови.

3. Отже, його круг діянняпростягається на 9-10 мільйонів душ!

4. Але треба брати до уваги,що наші й російські поляки дивитимуться з заздрістю і ненавистю на цю досі неупривілейовану літературу…”[4]

Після повернення збірки  доЛьвова остаточною рецензією була заборона. Її рукопис не зберігся. Про змістцієї другої збірки можна судити тільки зі спогадів Я. Головацького та замітокВ.Копітара. Відомо, що розпочиналася вона портретом Б.Хмельницьког роботи Івана Вендзіловича. У ній вміщувалися фольклорні записи та оригінальні творигуртківців, життєпис Б.Хмельницького та літературна обробка колядки“Хмельницького обступленіє Львова” Шашкевича. Гуртківці усунули з правописузбірки Ь та Ы, а замістьних послідовно вживали Ь та И.

         До 1835р. належить перший друкований виступШашкевича — публікація його оди “Голос галичан”, зміст якої не становитьособливого літературного інтересу. Найголовніша заслуга цього твору полягає втому, що він написаний українською мовою.

         А в 1836р. нарешті вдалося опублікувати альманах“Руської трійці” під назвою “Русалка Дністрова” (хоча на титульні сторінцістоїть дата 1837). “В “Русалці Дністровій” найповніше реалізувалисяпрогресивно-романтичні літературні та літературно-наукові погляди М. Шашкевичата його товаришів”[М. Вальо, ст.145]. До її складу ввійшли народні пісні,власні оригінальні твори, переклади з сербського та уривки з “Каледворськогорукопису”, а також статті літературно-критичного, фольклористичного йісторіографічного характеру. На цей раз гуртківці вирішили піти в обхідльвівської цензури і у вересні 1836р. Головацький переслав рукопис “Русалки”сербському громадському і культурному діячеві, з яким познайомився під чассвого перебування у Пешті на початку  1835р., Георгію Петровичу до Пешта, дебув цензор слов’янськихкниг і друкарня. Там її і було надруковано. Львівський цензор В. Левицькийзаборонив поширення цієї збірки: 800примірників, надісланих до Львова, були конфісковані. До читачів, переважно цебули жителі Галичини, потрапило тільки 200 примірників (а інші 600 до 1848 р.зберігалися у львівському цензурному комітеті). “Русалка Дністрова” — першевидання в Галичині, надруковане “гражданкою”. Її автори активно відстоювалифонетичний правопис, і, хоча в самій назві альманаху вони використали Ь, алечиталася вона вже як І. Вони також відмовились від Ъ та Ы, перші застосували до“гражданки” Є, а також вперше вжили ЙО, ЬО, які вживаються й зараз.

“Творчістьлітературно-культурницького угрупування “Руська Трійця”, насамперед виданийними альманах “Русалка Дністрова”, засвідчує появу прогресивних тенденцій вестетичній думці Галичини 30’х років19 ст.”[В. Горинь, ст.33] Це видання рішуче поривало зцерковно-книжною літературою, яка побутувала тоді на Галичині, ізапочатковувала нову літературу народною мовою і на народній основі. До їїпояви в літературі краю переважала церковно-схоластична “високоштильна поезія”та принципи шкільного класицизму. “Русалка Дністрова” відкривала перспективурозвитку прогресивної науково-літературної діяльності на західно-українськихземлях”[М. Вальо, ст.147]. Шашкевич, Вагилевич і Головацькийсвоєю “ Русалкою” впроваджували ідеали Романтизма.

Найяскравіше їхні романтичніпогляди відбилися у їх ліричній поезії. У розумінні суспільних явищ “Трійця” значноюмірою відштовхувалась від позицій Просвітництва, але на діалектику людини ісвіту суб’єкта і об’єкта, часу і вічності, індивідуума і природи вони вже малияскраво виражений романтичний підхід. У своїх творах вони пропагували цейпідхід до тих явищ, які зображували. Їхня поезія, зокрема Шашкевича, значноюмірою вплинула і спонукала до подальшого розвитку усю наступнузахідноукраїнську поезію, збагативши її новими елементами. У поезії Вагилевичавідчувається вплив на нього польського, а можливо і німецького романтизмуперіоду “Бурі й натиску” через свою поезію діячі “Руської Трійці” знайомилисвоїх земляків з кращими надбаннями романтизму західного і східного. Все, щовони пропонували, було новим і незвичним: їхня історична концепція, орієнтаціяна фольклор, використання у творах народної мови, обстоювання народностімистецтва, — але виявилось прогресивним для подальшого розвитку літератури уЗахідній Україні. Це була нова література на народній основі, і нерідко їїгероєм виступав сам народ, або його представник. Наприклад, ватажок народногоповстання. “У творчості “Руської трійці”(найвиразніше у Шашкевича) втілено триосновних типи героя: романтично-історична постать ватажка народних мас;романтично-психологічний тип непересічної індивідуальності, яка страждає упошуках особистого щастя, і просвітительсько-романтичний тип сучасної освіченоїмолодої людини, яка прагне служити національно-культурному відродженню рідногонароду”[Нахлік, ст.336].

Вони вболівали за долюрідного народу і піклувались його освітою, що їх самих робило схожими наромантичних героїв, беззастережно відданих своїй справі. Недаремно цю трійцюназивають “будителями Галичини”. Їхня діяльність була спрямована на розв’язання багатьох суспільно-політичних та культурних проблем,зокрема поширення освіти народною мовою серед народу. Проте вони не булипіонерами у цій сфері діяльності. Вони могли користуватися значним теоретичнимматеріалом, накопиченим їхніми попередниками, — М. Левицьким, І. Могильницьким,І. Снігурським. Романтичне розуміння народної літератури Шашкевич висвітлив устатті “Азбука і Abekado”,якою він вступив у т. зв. “азбучну війну”, що розгорілася в Галичині післяпояви у додатку до “Gazety Lwowskie” “Rozmaitosciach” за 1834р. статті “Про запровадженняпольського абецадла у письменство руське” українського фольклориста імовознавця Й. Лозинського. Свою позицію Шашкевич аргументував найбільшоювідповідністю кирилиці до передачі фонетичних і граматичних особливостейукраїнської мови і, навпаки, — цілковитої непридатності для цього польського чиіншого латинського алфавіту. Шашкевич виступав на захист заокругленої кирилиці,яка мала поступово трансформуватися у “цивільний” шрифт. В цій статті віняскраво засвідчив своє ставлення до літератури: “Література будь-якого народу є образом його життя, йогоспособу мислення, його душі; повиннавколоситися, вирости з власного народу і розквітнути на тій же самій ниві […], якщо будемо впроваджувати до слов’янської літератури  чужі звороти і чужий спосіб висловлення  […], то будемо втручатись в тіло, що має свою душу, іншою, чужою душею, якане прихилиться до народу”.[5]Цебув перший відвертий виступ на захист народності літератури на Галичині.

Виступи М. Шашкевича, Й.Левицького та деяких інших діячів припинили домагання ввести в українську мовулатинський алфавіт. Я. Головацький писав: “Коли б в 30’х роках прийняли польськеабецадло — пропала б руська індивідуальна народність, пропав би руський дух і зГалицької Руси зробилась би друга Холмщина”.[6]

У 1836 р. М. Шашкевич уклавпершу в Україні “Читанку для малих дітей, яка протягом багатьох років служилаєдиним підручником для навчання дітей у сільських школах грамоті рідною мовою.І. Вагилевич у 1845 р. написав і опублікував “Grammatyku jezyka maloruskiego wGalicji”. ЯківГоловацький склав і видав 1849 р. “Граматику руської мови”. Йому також належитьодин з перших нарисів з історії освути в Галичині “Про перший літературно-розумовий рух русинів у Галичині” [Кирчів, ст. 29- 30].

Значний внесок був зробленийдіячами “Руської трійці” в розвиток етнографії та фольклористики назахідноукраїнських землях. На їх етнографічну діяльність значною мірою вплинулитвори західних та східних етнографів та фольклористів. Серед них чеські збірки:“Краледворський рукопис”(1818) та “Зеленогорський рукопис”(1819) (чеськіпідробки під народну поезію) В.Ганки та Й.Лінди (Шашкевич і Вагилевич переклалиокремі уривки українською мовою) та збірки російського фольклору К.Данилова,М.Чуркова, М.Попова та ін. М.Шашкевич ативно збирав зразки народнопоетичноїтворчості, кілька його записів увійшли до збірки В.Залеського. І.Вагилевичзаймався дослідженням карпатських етнічних груп — бойків, гуцулів та лемків.Йому належать фольклорно-етнографічні та історичні розвідки, присвячені зокремаукраїнській міфології та символиці. А також збірка легенд і оповідань підназвою ”KronikaLudu z demologii slowianskiej”. Їх третій товариш, Яків Головацький, був насампередученим-славістом — фольклористом, етнографом, літературознавцем, істориком,мовознавцем, бібліографом. Йому належать такі праці як “Поділ часу у русинів”,“Слова вітання, благословенства, чемності і обичайності у русинів“, “Очеркстарославянского баснословия, или Мифологии”. Разом з Вагилевичем він такожзаклав основи українського карпатознавства.

Навчаючись в університеті, діячі“Трійці” активно знайомились з творами європейського відродження. Львів у тойчас був одним із центрів слов’янської літератури та наукового взаємообігу. До їх послуг була бібліотекаІнституту Оссолінських, читальний зал якої відкрився у 1832 р., та приватніколекції. Яків Головацький так писав про молоді роки Шашкевича: “Книгохранилища університетские іОссолинського достарчали не мало поживи для єго все больше лакнучого духа”.[7] Там вони мали змогуознайомитись з творами Й. Добровського, П. Шафарика, Ф. Челаковського, Ф.Палацького й П. Шафарика. Особливо на їхню творчість вплинула романтична поемаостаннього “Дочка Слави”, з якої Вагилевич переклав українською мовою окремісонети, та стаття того ж таки автора “Про літературну взаємність між слов’янськими племенами і говірками”(1836), на яку в свою чергу сильно вплинули преромантичні погляди Гердера.Шашкевич, Вагилевич і Головацький цікавилися історичними, етнографічними,філологічними творами сербських, чеських, польських, російських та ін. дослідників.Окрім цього їх також значною мірою цікавила література: творчість “українськоїшколи” у Польщі (Шашкевич переклав українською мовою уривок з поемиС.Гощинського “Канівський замок”), творчість Котляревського, Квітки-Основ’яненко, а також літературно-етнографічнізбірки, які в той час видавалися на Східній Україні.

Окрім ознайомлення з творамидіячів слов’янського романтизму,гуртківці налагоджували і особисті стосунки з деякими з них. Вже на початку1835 року, перебуваючи у Пешті, Яків Головацький близько зійшовся з сербськимидіячами Георгієм Петровичем (завдяки якому побачила світ “Русалка Дністрова“),Теодором Павловичем, з хорватом Ф.Курелацом, а його наставником у вивченні слов’янських мов, літератур, фольклору таетнографії став Ян Коллар. Він також підтримував зв’язки з В.Ганкою, Я.Коларом,М.Максимовичем, О.Бодянським, І.Срезневським, П.Лукашевичем та П.Шафариком. З1836 року розпочалося листування П.Й.Шафарика й І.Вагилевича. У своїх листахВагилевич подав багатий фактаж стосовно української мови, її особливостей,розвитку та діалектів, зокрема галицьких. Взагалі Шафарику належить визначнароль у розвитку чесько-українських взаємин. Він листувався не лише зВагилевичем, а й з С.Головацьким, О.Бодянським та Могильницьким. А такожсистематично публікував у журналі “Casopis ceskego museuma” матеріалів з українськоїетнографії, фольклору, палеографії.  Вагилевич також листувався з Максимовичемта Погодіним. Шашкевич мав особисті зв’язки з В.Залеським, чеськими письменниками і вченими, на тойчас львів’янами, Я.П.Коубеком іК.Ф.Запом.

 Західна Україна географічноближче до Європи, ніж до Росії, тому не дивно, що західноєвропейські впливибули в ній сильнішими, ніж російські. Нерідко твори наших авторів (як “РусалкаДністрова”) друкувалися за кордоном. Але в цілому, нова література на народніймові, яка виникла завдяки діяльності “Руської трійці”, орієнтувалася на СхіднуУкраїну. Західноукраїнські діячі пропагували возз’єднання України і створення єдиноїлітературної мови. Наслідуючи діячів “Трійці” українською мовою почали писатицілий ряд прогресивних українських письменників. Найвизначнішим з якихбезсумнівно є Іван Якович Франко, предтечею якого Нахлік вважає М. Шашкевича [Нахлік, ст. 334], за типом митця, що зумівсинтезувати у своїй творчості громадські мотиви з ліричними інтонаціями,фольклор та літературу, а також успішно поєднувати літературну та громадськудіяльність. Українською мовою писали М.Черемшина, Л. Мартович, В. Стефаник та багато інших. Жанр новели, в якомупізніше так плідно працював Стефаник, започаткував на західноукраїнських земляхМ. Шашкевич своєю казкою “Олена”, в якій опрацьовано новелістичний фабульнийматеріал. Головний герой — легендарний ватажок опришків Медведюк, образ якогогіперболізовано, а весь твір носить на собі печать таємничості.

Для творчості Шашкевича,Вагилевича та Головацького, як і для всіх тогочасних романтиків, характернезвернення до славного минулого свого народу: “Болеслав Кривоустий під Галичем,1139”, фольклорні стилізації “О Наливайку”, “Хмельницького обступленіє Львова”М. Шашкевича, “Dumy”,легендарно — історична балада “Мадей” Вагилевича. Ці твори не відзначалисяісторичною достовірністю, а лише символічно виражали інколи абстрактну віру увідродження українського народу. Подібні твори писали М. Устиянович, А.Могильницький та ін. Новим якісним етапом у змалюванні історичного минулогостали вже твори Т. Шевченка (“Іван Підкова”, “Тарасова ніч” та ін.). Також дляШашкевича, Вагилевича й Головацького характерне замилування природою, щовилилось у чудову пейзажну лірику: “Підлиссє”, “Сумрак вечерній” Шашкевича,“Весна”, “Річка” (які мають алегоричний зміст) Головацького. Значний у нихдоробок і любовної лірики: “Туга”, “Вірна” Шашкевича, “Wspomnienie”, “Spotkanie” Вагилевича, “Два віночки”Головацького. Але найпродуктивнішим щодо подальших наслідувань був напевнозапочаткований ними жанр послання: “Слово до чтителей руського язика”, “Руськамати нас родила”  Шашкевича, “До L***” Вагилевича, “Руський з руським повстрічався…”, “Братові з-за Дунаю”Головацького. Пізніше до цього жанру зверталися М.Устиянович (“До перемишлян”,“До “Зорі галицької”), А. Могильницький (“Ученим членам Руської Матиці”), Ю.Федьковича(“Оскресни, Бояне”) та багатьох, багатьох інших.

         Етнографічнідослідження “Трійці” започаткували українське карпатознавство, їм належатьперші у Галичині твори з історії культурного розвитку рідного краю табібліографічні видання.

Література:

1.  Нахлік Є.К, Нова література в Західній Україні//Історія української літератури 19 століття. Кн.1. — Київ, 1995.

2.  Кирчів Р.Ф., Етнографічно-фольклористична діяльність“Руської Трійці” — Киів,1990.

3.  Шапірко І., “Руська Трійця” і проблеми народної освітив галичині// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.

4.  Вальо М., Літературно-критичні ідеї “РусалкиДністрової” і розвиток літературно-наукової думки на західноукраїнських земляху 30-40’х рр. 19 століття// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.

5.  Горинь В., Естетичні погляди “Руської Трійці”(Догенези українського романтизму)// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск 1-2.Львів-Броди-Вінніпег, 1996.

6.  Стеблій Ф., “Руська Трійця” в концепції українськогонаціонального відродження М.Грушевського// Шашкевичіана. Нова серія. Випуск1-2. Львів-Броди-Вінніпег, 1996.

7.  Гольберг М.Я., Південнослов’янськізв’язки “Руської трійці”// Міжслов’янські літературні взаємини. — Київ, 1961.

8.  Журавська І.Ю., Франко і розвиток чесько-українськихлітературних зв’язків. — Київ, 1958.

9.  Кирилюк Є.П., Український романтизм у типологічномузіставленні з літературами західно- і південнослов’янськихнародів(перша половина 19 століття). Сьомий Міжнародний з’їздславістів. — Київ, 1973.

10.Франко І., Твори: у 50-ти томах. Том 29. — Київ,1980.

11.Шах С., О.Маркіян Шашкевич та Галицькевідродження. — Париж-Мюнхен, 1961.

12.Комаринець Т.І., Ідейно-естетичні основиукраїнського романтизму. — Львів, 1973.

13.Бовсунівська Т., Феномен українськогоромантизму. — Київ,1997.

14.Плющ П.П., Нариси з історії українськоїлітературної мови. — Київ,1958.

15.Колесса Ф., Фольклористичні праці. — Київ.

16.Українськіпоети-романтики 20-40’х рр. 19 століття. — Київ, 1968.

17.Українськіпоети-романтики 20-60’х рр. 19 століття. — Київ, 1987.