Реферат: Мифология Древней Греции (Міфологія Стародавньої Греції)

/>            Український державний морський технічний університет

 

                                 

РефератТЕМА: “Міфологія Стародавньої Греції”

 

Студент:

КоваленкоІ.Группа: 1447

Викладач:

Щукин Е.О.

 

Миколаїв 2001

План

Вступ

I.         Міфологія Стародавньої Греції

1)   Олімпійська міфологія.

2)   Антропоморфізм в стародавньогрецькій міфології.

3)   Регігієутворююча функціональність міфології Греції.

4)   Тварини у грецькій міфології.

II.       Релігійний культ стародавніх греків.

III.     Релігія античної Греції.

Висновок

Списоквикористаної літератури

1.  Вступ

МіфологіяСтародавньої Греції є яскравим явищем світової цивілізації. Її виникненняпочинається ще з періоду патріархату стародавньогрецьких племен. Грецькарелігія почалася з міфології, яка увібрала в себе анімістичні і фетишистськіуявлення, і своєї довершеності досягла в олімпійській міфології – загальнагрецька міфологія періоду патріархату. В цей час головним богом греків бувЗевс, який живе і править на горі Олімп. Він є отець всіх богів і людей.Головним цієї міфології є релігієутворююча функціональність – вона стає основоюдля формування уявлень, обумовлює фетишизм і магію стародавньої релігії.

Важливим вгрецькій міфології є поняття культу, вірування. Головним елементом релігійногокульту були храми, які для греків були житлом богів, і вони були уособлені вскульптурах. Храм також був громадським приміщенням, де зберігалися державні іприватні кошти, документи та інше.

Народ невеличкоїстародавньої Греції подарував світу такі набумки духовної культури, яківподальшому стали основою європейської цивілізації. Вагому роль у цьомувідіграла релігія, виникнення якої припадає на середину II тис. до н.е., коли на південній частиніБалканського півострова з’явились дрібні рабовласницькі війни.

З інших релігій,давніх цивілізацій, давньогрецька вирізняється політеїзмом з певною ієрархієюантропоморфних богів та багатою міфологією.

Міфологія Стародавньої Греції

Стародавньогрецькаміфологія була одним з найяскравіших явищ, що — на всій світовійцивілізації. Вона з’явилася уже в первісномусвітогляді стародавньогрецьких племен ще в період матріархату. Міфологіявідразу увібрала в себе анімістичні і фетишистські уявлення.

Міфологічномуобгрунтуванню були піддані культ предків і тотемізм, який теж не минулистародавні греки. Одним словом, релігія стародавніх греків почалася зміфології, знайшла свій кращий вираз в міфології, своєї довершеності досягла волімпійській міфології.

Олімпійськаміфологія – це вже загально грецька міфологія періоду патріархату. Дослідникизазначили цікавий момент: імена місцевих богів чи місця їх шанування ставалиепітетами загальних богів.

Олімпійський пантеон очолює “отецьвсіх богів і людей “ Зевс. Він живе на горі Олімп, всі боги цілком підлеглійому. Родина Зевса складалася з дружини Тери, образ якої створено на основі образумікенської богині-корови, і дітей, покровительки браків, сім’ї; і їхніх дітей:Аполлона – бога сонця і музики; Артеміди богині полювання, Афродіти – богинікраси і кохання; Афіни – богині мудрості, Гермеса – бога торгівлі. Крім них дородини Зевса входили його брати Посейдон – бог моря, Аїд – бог підземногоцарства. А також богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда,символа вічної юності – Геба тощо. Всі олімпійські боги антропоморфні, нетільки як загальний образ, а, так би мовити, в деталях: вони фізично тотожнілюдям, мають всі людські якості, в тому числі і негативні, які інший разганблять цих богів. Вони їдять і п’ють, сваряться і милуються, народжуються івмирають. Давні греки вважали, що світ сам по собі вічний і не потребує творця(ця ідея потім була сформульована в давньогрецькій філософії). Олімпійські богине були творцями світу, вони захопили готовий світ і поділили цого між собою.Вони нічого не роблять, а керують світом і банкетують. Із олімпійських богівлише один бог Гефест був ремісником, він – покровитель ковалів. Башняземлеробства – Деметра, бог скотарства – Діоніс, бог пастухів – Пан, за уявленнямигреків, на Олімпі не живуть. Такий поділ богів відображає цілком реальнийпроцес відокремлення розумової праці від фізичної, який відбувся на цей час у давньогрецькомурабовласницькому суспільстві.

Важливе місце встародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-геної – Прометей і Геракл.

Перший єдвоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Такяк під час творіння люди вийшли беззахисними і менш пристосованими до диття,ніж тварини. Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовуватиремесло, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу.

Поруч золімпійським пантеоном богів виникає значна кількіть міфічних геноїв, якіприборхують чудовиська, що шкодять людям. Антропоморфізм стародавнтьгрецькоїміфології був свідченням усвідомлення їх влади над силами природи, відчуття їїсуспільної значимості.

Згодом антропоморфнігрецькі боги все більше і більше набирають значення уособлення абстрактних силприроди і суспільства.

В еліністичнійлітературі, а потім і в римському епосі міфологія, крім релігійного, набираєтакоф літературного і мистецького значення, вона дає матеріал мистецтві дляаллегорій і характерів.

Але головним длястародавньогрецької міфології є її релігієутворююча функціональність – вонастає основою для формування уявлень, обумовлює фетишизм і магіюстародавньогрецької релігії.

Стародавньогрецькаміфологія, сповнена гармонією і відчуттям реального життя, стає підваленоюреалістичного мистецтва не тільки в часи античності, але до наших часів.

Виховані насуворому дотриманні законів і норм стародавні греки ретельно ставились довиконання культових положень. Великого значення в них набрав культ бога сонця,світла, мудрості і мистецтва Аполлона, йому було присвячене светилище вДеталях. Дельфійські жерці і оракули Аполлона мали великий авторитет, могливтручатися в державні справи і серйозно впливати на події.

Ще одним значнимкультом того часу був культ Деметри, богині радючості і землеробства, а такожзаконодавства, осільки землеробство вимогало осілості і стабільності в житті.Їй було присвячено святилище в Елевсіні, поблизу Афін. В цьому святилищітрадиційно, сотними років відбувалися містерії, – таємничі обряди з участю лишепосвячених. Першим ступенем посвячення були пісні і танці вночі в свято ВеликихЕлевсіній. На другому ступені збиралися у самому святилищі, де виконуваласядраматична вистава про викрадення богом підземного царства Аїдом дочки Деметри– Персефони (Кори). Персефона стала жінкою Аїда. Але щовесни вона поверталасядо матері, а потім знов до підземного царства. Це була символізація вимираючогоі проростаючого зерна, споконвічного акту плодючості, таїнства вічного життя.Посвячені в культ Деметри набирали права на вічне життя після смерті. Правда,при цьому практичні греки не забували і про вимоги благочестивого, добродійногожиття. До елевсинських містерій не допускали, накриклад, тих, хто пролив чиюськров. Вимагалось також виконання державних і суспільних обоб’язнів. Згодом Великі Елевсінії буливизнані загальнодержавним святом.

В архаїчну епохувідбувалася істотна зміна з культом Діоніса, він став богом рослинності,виноградарства і виробництва, цого поставили на рівні з Аполлоном, він ставуособлювати ідеї безсмертя людської душі.

З культом Діонісаі Деметри пов’язана релігійно-філософська течія орфікій, яку начебто заклавміфічний співець Орфей, син бога річок Еагра і музи Калліопи. Міф разповідаєпро смерть його дружини Еврідіки, яку укусив змій. Бажаючи повернути коханужінку до життя, Орфей спустився у підземне царство. Грою на кіфрі і співом вінзачарував стража підземного царства Кербера, а також Персефену, жінку Аїда.Орфею було дозволено забрати жінку з собою. Але він, ведучи її на верх мусив неоглядатися назад. Та цікавість перемогла цого, він таки оглянувся (чи не накрасуню Персофену?): втратив Еврідіку. Але Орфей надбав знання про душу. Вінрозповів людям, що душа – це початок добра, частина божества, а тіло – цетаємниця душі. Після визволення душі із смертного тіла вона продовжує існувати,перевтілюється. Орфею навіть приписують вчення про метемпсихоз – переселеннядуші з одного тіла в інше.

Вчення орфіків внаступному було сприйняте філософами (піфагорійцями та неоплатоніками) іхристиянськими богословами.

Характеризуючи міфологію архаїчноїепохи, ми мусимо звернути увагу на її зв’язок з філософією, як тільки щовиявилось при розгляді стародавньогрецького вчення про безсмертну душу. Міфологічна,пишно художньооздоблена стародавньогрецька релігія не встигла набрати застиглихдогматичних форм так, як це було, наприклад, в індуїзмі. Вона не встигла різковідокремитися від філософії та від науки в цілому. Жречество не утворилосоціальної групи, не стало кастовим. Раціональне мислення, яке стало історичноюознакою культури цього періоду, не минуло релігійної думки і було присутнє вміфології. Внаслідок цього відбулось, скажемо, оригінальне поєднаннякосмогонічних і теогонічних уявлень. Народження космосу і богів ототожнювалось.Творцем всього був бог Хронос, він з хаосу і ефіру створив срібне яйце, з якоговийшов бог Діоніс, він же – Ерос. Діоніс породив Ніч, Землю і Небо. Земля іНебо породили Океан, Фетіду (одну з переїд – морських німф), Крона і Рея. СинКрона – Зевс – домігся влади над усіма богами і людьми, за        Діоніса,увібравши в себе його силу. Але богиня Персефона народила від Зевса нового богавини і радості, теж Діоніса. Так боги народжуються і переходять один в іншогоіз розвитком Космосу розвивається, переплітається, ускладнюється божественнийпантеон. Безумавно, тут багато несхожостей, суперечностей. Адже цей міф,приписуваний Орфею, творився в різних місцях, в різний час, доповнювався іуточнювався і, як усякий міф, набирав фантастичності. Але він відбив істотнурису мислення стародавніх греків: вони розуміли світ, як такий, щорозвивається, змінюється, що має певні закони цих змін. Вони шукали віхіднізакони і основи існуючого світу. І це потім виявилося у філософській школімілетців: Фалеса (бл. 625-547 рр. до н.е.), Анаксіманура (бл. 585-525 рр. дон.е.), а потім Геракліта з Ефесу (бл. 570-бл. 475 рр. до н.е.) і Піфагора (бл.570-500 рр. до н.е.).

Так філософське,наукове і релігійне мислення йшли поруч. Інший раз заважали один одному, іншийраз доповнювали один одного. Це був єдиний потік духовного розвитку, якийкристамізувався в багатій духовній культурі стародавніх греків.

Велику рольвідігравали в грецькій міфології тварини, які часто зустрічаються в легендах узв’язку з визначеними божествами,починаючи з крітської епохи.

Населення Каріївважало, що скорпіон небезпечний для місцевих жителів, але не шкідливий длячужеземців. До подібних уявлень відносяться “роги посвященія” в розписахострова Кріт, які можна разтлумачити просто як зображення жертвенної тварини порядз божеством, якому воно присвячене.

Бик був одним ізнайбільш розповсюджених тотемів доісторичної епохи в Середземномор’і. Колиегейське суспільство подолало кланову фазу, бик став одним із символів силибожества, а його роги, як знак сили, стали вшановувати окремо.

Також вживалисявовк в культі Зевса Лікейського, голубка, зображена разом із статуями жінокКносса, а потім – разом із зображеннями Артеміди і Афродіти, бик і Зевс, зміяАсклепія, павлін Гери, сова, галка, козина шкура богині Афіни.

У міфі пронародження Зевса не важко розпізнати цілий тоталічний цикл. Бога викормлюємолоком коза, свиня охороняє його, бджола корме його своїм медом і т.д. Докульту Зевся додається дуб, Аполлону присвячений лавр, Діонісу – винограднилоза. У піфагорійців існувала заборона їсти боби і убивати пітуха. Вітер, дощ,гром, блискавка, вогонь, вода, хмари, бурі, море – входять в число атрибутівгрецьких богів.

Ми дійшливисновку, що в Греції, як і взагалі первізно-общинному суспільстві, існувалафаза релігіозного розвитку, на якій тварини, рослини, атмосферні явищаототожнювалися з родоначальниками клану. Коли ж змінились умови життя іотримання засобів існування, люди втратили уявлення про свої зв’язки з тотемом,але в міфології нових релігійних форм залишилась згадка про них.

Релігійний культ стародавніх греків

Антропоморфне уявлення греків просвоїх богів неминуче викликало відповідне ставлення до них – в їх очах богибули зрозумілі і близькі людиноподібні істоти, і бажали те ж, що бажають люди.Жертву богу грек приносив сам і сам висловлював, що бажає одержати: конкретнудопомогу чи що реальніше, пораду чи якусь гарантію на майбутнє. Жерці булибільше адміністраторами, ніж священниками. Вони доглядали за храмом, організовувалирелігійні збори, процесії, церемонії. Дуже важливою була їх роль у розшифровціпередбачень, наслідків ворожіння. Як вже казано, спадкового стану жеерців небуло. Жерцями були окремі державні особи (архонт тощо), а також особи завибором, на певний строк.

Дуже важливим елементомдавньогрецького релігійного культу були храми. Найбільш стародавні храми угреків були побудовані ще в XIIстолітті до н.е.

Для стародавніх греків храм був житломбогів, які були уособлені в скульптурах. Своє походження грецький храм бере відмегарона – жилого будинку. Спочатку для богів виділяли звичайні житловібудинки. Вони були скромними і невибагливими. Потім спеціально будувалися умісцях традиційного поклоніння богам на гірських вершинах, біля священних дереві джерел, у священних гаях і дібровах. Оскільки храм розглядався як житлобогів, то він споряджався усім потрібним для цієї мети з певними змінами домашнєвогнище набрало вигляду олтаря, для зберігання храмового начиння і посудувідводилося невелике приміщення позаду – опістодом (“задня кімната”), впередній частині виділялися сіни – пропаос, центральна частина храму називаласянаос чи целла, її великий розмір викликав застосування колон, з’явилися згодомколони на фасаді, утворився тип храму з колонами біля входу, так званий тип“простіль”, храм з колонами і на задній стороні звався амфіпростилем, а зколонами на обох боках периптером (“з усіх богів обкрашений”), а якщо було дваряди колон – диптером. Будівництво храмів, прекраса їх колонами і статуямистимулювали розвиток архітектури і скульптури, вони стали головними напрямкамидавньогрецького мистецтва і надовго визначили шлях розвитку всього мистецтваЄвропи в цілому.

Для стародавніх греків храм, що бувмісцем відбуття релігійного культу, разом з тим був і важливим громадськимприміщенням. В цьому зберігалися державні і приватні гроші і коштовності, творимистецтва, різні документи, архіва, на кам’яних плитах були вихарбовані текстизаконів, а також тексти, присвячені видатним подіям. В храмах і поруч з нимивідбувались народні збори, оголошувалися рішення царів, архонтів, іншихкерівних осіб. Храм був не тільки культовою спорудою, але і певним політичнимсимволом. Звідси зрозуміло, чому в архітектурі стародавнього світу, зокрема угреків, їх споруді приділялась велика увага. Серед семи чудес стародавньогосвіту називають споруду релігійного призначення: храм Артеміди Ефеської, статуюЗевса Олімпійського I Колоса Родоського.

Однією з грандіозних культових спорудстародавнього світу була статуя бога Сонця, що її побудував Херес на островіРодосі біля 290 р. до н.е. Статуя мала в висоту 32 м, такої споруди стародавнігреки не знали. Але в 223 р. до н.е. землетрус зруйнував її, уламки колосаздобули з води, але Хереса вже не було в живих, поновити статую було нікому. В 672р. н.е. Мустафа – вождь турок-сарацін, що володіли тоді островом, продав їїсхідному купцеві.

Релігія античної Греції

Продовжимо нашісторичний огляд. П’яте і четверте століття донашої ери – це період класичної Греції. Головні події розгортаються в області,яку звуть Аттіка (гр. – узбережка країни). Щедро обдарована природою, населенаенергійним і працелюбним, мислячим і хоробрим народом, що добре надбавісторичний досвід, Аттіка стає вузловим пунктом економічного, політичного ікультурного розвитку, її столиця Афіни – центром всіх подій. Ось тому цей час врозвитку Стародавньої Греції ще звуть аттічним.

Роль Афін середінших полісів дуже зросла внаслідок перемог Афін в греко-перських війнах(500-499 рр. до н.е.). Афіни тоді очолили Делоський союз держав. В саміх Афінахпідсилилася демократія. Влада належала Раді п’ятисот (бум), народному суду (гелії) і народним зборам(екклесії). Це був суверенітет народу. Релігія знаходилась під наглядомдержави. Так, нагляд за священним майном здійснювали архонти, які поступилисясвоїм впливом стратегами, але саме вони здійснювали керівництво релігійнимипроцесіями, жертвоприношенням і спортивними змаганнями, які мали релігійнезабарвлення.

Саме ці заходи ієднали афінське суспільство. Участь в релігійному культі для всіх громадян булаобов’язковою, політичне безправ’я рабів і метеків (іноземців, що проживали вАфінах) автоматично виключало їх з цієї участі.

В періодправління Стратега Перікла з 443 до н.е. (цей період вважають золотою епохоюафінської демократії) вплив релігії лишається незмінним і дуже вагомим. НаАкрополі в 447-438 рр. до н.е. був збудований Парфенон (архітектори Іктін іКамікрат) у великому храмі розмістили статую Афіни, покровительки міста, якувиготовив скульптор Фідій. На щиті Афіни Фідій зобразив себе і Перікла, за щозвинувачений у кощунстві, ув’язнений іпомер у в’язниці. На Акрополь булизмуровані мармурові сходи, сам храм прикрашений чисельними статуями. Храмвистояв всю античну епоху. В 5 ст. н.е. він став християнським храмом, в 15 ст.– мусульманською мечеттю, в 1686 р. був зруйнований венеціанцями. Тепер ми можемомилуватися лише його руїнами, але і вони вражають своєю красою.

В той час бувперебудований храм Деметри в Елевсіні. Він постояв до 396 р. н.е. і бувзруйнований готами.

Кінець 5 ст. дон.е. затьмарив розквіт античного світу — суперництво двох могутніх держав Афіні Спарти привело до тривалих міжусобних воєн, які дістали спільну назвуПелопоннеські війни 431-404 рр. до н.е. Як наслідок, Афіни зазнали поразки, алеі Спарта не стала гегемоном. Війна загострила саціальні суперечності, послабиладемократію і полісну мораль. Релігія стародавніх греків не вберегла їх відкривавих уіткнень, хоч у сторін, що воювали, були спільні боги і спільні храми.

Виникає затяжнакриза стародавньогрецького полісу: дрібні військові сутички і війни, переворотиі деспопії. А на Сході тим часом виникає Перська імперія. 34 ст. до н.е. середгрецьких держав відбувається піднесення Македонії. Після Коринфського з’їзду 337 р. до н.е. Македонія сталапанувати в Греції. В 334 р. до н.е. Олександр Македонський розпочав свій похіддо Азії. Блискучі перемоги навіки прославили ім’я видатного полководця. До часу його смерті в 323 р. до н.е.казково склалась світова імперія, яка так само науково розпалася після його смерті.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      

Висновок

Отже, міфологіяСтародавньої Греції посіла почесне місце в світі. Протягом свого розвитку вонанабирає не лише релігійного, а й літературного і мистецького значення, сповненагармонією і відчуттям реального життя. Стає підваленою реалістичного мистецтване тільки в часи античності, але і пізніше, в епоху Відродження, аж до нашихчасів і норм стародавні греки ретельно ставились до виконання культовихположень. Участь в релігійному культі була для всіх громадян обов’яковою. Антропоморфне уявлення греківпро своїх богів викликало відповідне ставлення до них – в їх очах, боги булизрозумілі і близькі людиноподібні істоти, які бажали того що й люди. Міфологія,релігія і культура Греції постійно розвилась. Проте після важких воєн ціпоняття почали зникати, хоча сьогодні ми вивчаємо красу і знаменність грецькоїміфології.

Список використаної літератури:

1.   Єршиев “Релігієзнавство”.

2.   В. І. Лубський “Релігієзнавство”.

3.   Учебник для вузов “История философии”.

4.   Токарев “Ранние формы религии”.

5.   А. Кузьмин “Падение Перуна”.