Реферат: Культ давних славянских богов Рода и Рожениц

Міністерствоосвіти і науки Украіни

ДніпропетровськийНаціональний Університет

 

Факультетукраінськоі філології

тамистецтвознавства


Реферат

зі  вступу

до словянської філології


на тему:

Культ Роду і Рожаниць


Виконала


м.Дніпропетровськ

2003


 

Світлий ірійвважався в древніх слов'ян джерелом усілякого життя, прабатьківщиною рослин,птиць та звірів. Були й Боги, особливі «відповідальні» за процвітання і приплідусього живого в природі, а також за збільшення роду людського, за шлюб йкохання між людьми. Це — Рід та Рожаниці, які згадуються в древньорусськійлітературі. Учені давно ведуть суперечки про те, наскільки важливу рольвідводили слов'яни Богові на ім'я Рід. Деякі стверджують, що це дрібне«сімейне» Божество на зразок Домовика. Інші, навпаки, вважають Рода одним знайважливіших верховних богів, приймавших участь у творенні Всесвіту: згідновіруванням древніх словян, саме він посилає з небес на Землю душі людей, колинароджуються діти. Крім того, дослідники пропонують брати до уваги, скількинайважливіших слів походить від кореня «рід», співзвучного імені цього Бога:РОДня, вРОЖай (а що може бути найголовнішим для древньої людини!), РОДина,природа. І навіть родинне йому англійське слово «гео.», що означає «червоний».Удокладних словниках російської мови (наприклад, у тім, що наприкінці XIX століття складено В. И. Далем) перелік цих слів зпоясненням змісту займає не одну сторінку.

Про Богинь Рожениць говорятьзвичайно в множині. У древніх рукописах про них сказано коротко, лише згаданіхліб, мед і сир, що приносили їм у жертву. Утім, рукописи були складені діячамиправослав'я з метою відвернути недавніх язичників від шанування колишніхсвятинь, так що в них важко знайти докладні і точні описи. Через убогість цихзведень деякі дослідники минулих років звикли бачити в Рожаницях численні,безликі Божества жіновий статі, що допомагали в різних жіночих турботах іроботах, а також при народженні дітей. Однак сучасні вчені, обробивши великий археологічний,етнографічний, мовознавчий матеріал, звернувшись до зведень, що стосуєтьсясусідніх народів, прийшли до висновку, що Рожаниць було дві: Матір і Дочка(Донька).

           Рожаниця-Матьзв'язувалася слов'янами з періодом літньої родючості, коли дозріває, тяжчає,наливається врожай. Цьому цілком відповідає образ зрілого материнства: згадаємо— плодоносну Осінь художники звичайно зображують літньою жінкою, доброю іповнотілою. Це поважна господарка будинку, мати численного сімейства. Древні слов'янидали їй ім'я Лада (або Ладу), і з ним пов'язано, мабуть, не менше слів іпонять, чим з Родом. Усі вони мають відношення до встановлення порядку:«ЛАДити», «наЛАГоджувати» і так далі. Порядок при цьому мислився в першу чергусімейний: «Лада», «Ладо» —  ласкаве звертання до улюбленого чоловіка, чичоловіка до дружини. «ЛАДини» — весільна змова. Болгарське «ЛАДуванье» —гадання про наречених.

        Але сфера діяльності Ладиаж ніяк не обмежується будинком. Деякі дослідники визнають Велику Ладу матір'ю дванадцятимісяців, на які поділяється рік. Але ж місяці, як ми знаємо, зв'язані здванадцятьма сузір'ями Зодіаку, що, відповідно до астрологічної науки,впливають на людську долю!.. Таким чином, наприклад, Скорпіон і Стрілець —надбання не тільки закордонної (неслов'янської) культури, як ми звикли вважати.А Лада з'являється перед нами не просто Богинею літа, домашнього затишку іматеринства, вона зв'язана ще і з загальним космічним законом. От вам і«примітивний», «варварський» культ!

       … Усім, хто слухав оперуН. А. Римского-Корсакова «Снігурка», напевно запам'ятався один з персонажів,юнак Лель. Опера оперою, але насправді, як пишуть учені, у древніх слов'ян булаБогиня на ім'я Леля — дочка Лади, молодша Рожаница. Вдумаємося: недарма дитячуЛЮЛЬку часто називають «коЛИСкою», ніжне, дбайливе відношення до дитинипередають словом «плЛЕКати». Птах, що нібито приносить дітей, — «ЛЕЛЕка». Асаме дитя і зараз іноді називають ласкаво «ЛЯЛЕчкой». Так народиласяслов'янська Леля — Богиня трепетних весняних паростків, перших квітів, юноїжіночності. Слов'яни вважали, саме Леля піклується про сходи, що ледьпроклюнулися — майбутній врожай. Лелю-Весну урочисто «закликали» — запрошувалив гості, виходили зустрічати її з подарунками і частуванням. А колись запитувалидозволу в Матері Лади: чи відпустить дочка?

        Свято Рожаниць справлялинавесні — 22-23 квітня. У цей день приносили жертви рослинними і молочнимипродуктами, що урочисто, з молитвами з'їдали на священному бенкеті, а потім нічбезперервно палили багаття: величезний, на честь Лади, і довкола нього щедванадцять поменше — по числу місяців року. Відповідно до традиції, це буложіноче і дівоче свято. Хлопці, чоловіки дивилися на нього здалеку. Що жстосується опери «Снігурка», вона, звичайно, прекрасна як художнійтвір, але не як «історичне джерело». Наприклад, «берендеї», серед якихрозвертається дія, історично були зовсім не слов'янами, а кочівниками-тюрками,вихідцями зі степів. І Яріла зовсім не Бог Сонця, як там печуть…

За версією Б.Рибакова, не підтримуваної багатьма іншими дослідниками, однак улюбленоїнеоязичницької версії, Роду і Рожаниць є другим етапом слов'янських вірувань.Віра народу в ці божества, схоже, була повсякденнана, стійка і невигубна.Згадування про цих божеств зустрічаються в багатьох давньослов'янськихрукописах. До наших днів дійшла навіть календарна дата свят і бенкетів на честьРожаниць — 8 вересня/21 вересня (та весняні свята), день Різдва Богородиці. Щобнарод визнав церковні свята, Церква примирилася з «бесівською»трапезою на честь Роду і Рожаниц. На жаль, у письмових пам'ятниках, що дійшлидо нас, не розкривається сутність тодішніх представлень про Рід: питання прошанування Рода і Рожаниц — найтемніші і заплутані.

Перше згадування про Рід іРожаниць — це «Слово святого Григорія, винайдене в толцеях про тім, какоперше Погани суще языци кланялися ідолом і треби їм клали; те і нинідіють» (для стислості його називають «Слово про ідолів»).Передбачається, що «Слово про ідолів» було написано на початку XII в. на кораблі, що плив по Егейському морю вКонстантинополь через Афіни. Російський автор користався грецьким текстом 39-гослова Григорія Богослова «На святі світла явищ господніх», що вінскорочено перевів і доповнив своїми спостереженнями про російське язичество. Цедобуток дуже коштовний для історії російського язичества. Особливо цікаваперіодизація слов'янських вірувань, приведена автором «Слова проідолів». Якщо перелічити етапи слов'янського язичества, що згадуються там,у хронологічному порядку, то ми одержимо наступний список:

-    слов'яни спочатку «клали треби» упирям і берегиням;

-    під впливом середиземноморських культів, слов'яни почали ставити«трапезу» Роду і рожаницам";

-    з'являється культ Перуна (був головним серед інших богів);

-    по прийнятті християнства Перуна «отринули», але«отай» (таємно) молилися як безлічі богів, очолюваних Перуном, так ібільш древнім — Роду і Рожаницям.

Цей перелік цікавий, насамперед,своєю самостійністю і тим, що він не пристосований ні до біблійних, ні довізантійських сказань. Автор «Слова про ідолів» приводить системупоглядів наших предків на світ, побудовану з трьох елементів: сили зла, силидобра і людей, що приносять жертви тим і іншим.

Епоха Роду поставлена в цьомусписку між далекою первісністю й епохою Перуна (дружинним язичництвомфеодальної держави, що зароджується,). Вона продовжувалася досить тривалийпроміжок часу переходу від полювання і рибальства до землеробства і скотарства.Важливо, що автор «Слова про ідолів» вважав культ Роду однієї зісвітових релігий, що деякий час панувала в Єгипеті, Вавилоні, Греції, Римі іслов'янському світі. Він зіставляє Рода з єгипетським богом Осірисом. В одномузі списків «Слова про ідолів» (Паісієвськом) є доповнення, де Рід іРожаниці уподібнені еллінськими Артеміду й Артеміді. Однак, в античнійміфології не існує бога Артеміда: єдиного чоловічого божества, близькогоАртеміді, — це її брат Аполлон. Отже, у пошуках аналогій Роду, авторзвертається не до дрібних божеств, а до божеств найвищого рангу.

Іноді Рода вважають божеством, щовтілює єдність роду, єдність нащадків одного пращура, обмежуючи його рамкамиоднієї родини. Інколи він розглядається старшим над Рожаницями, але, знов-таки,у межах тільки однієї родини чи одного князівського будинку. Тим самимзменьшується роль центрального персонажа слов'янської міфології.

За уявленнями древніх слов'ян, звірою в Рода і Рожаниць з'єднувалася ідея долі, приречення. Випадки, щопідстерігають людину, не могли не уражати її фантазію — тим більше, що впервісному своєму стані вона цілком віддавався матері-природі, і усе, що нітраплялося з нею, пояснювала впливом добрих чи ворожих сил, що діють на неїззовні. На думку древніх, життя, із усіма його радостями і лихами, уже напередвизначалося під час самого народженні дитини. На такий зв'язок Роду і Рожаницьіз судьбою вказує народна приказка: Так йому на роді написано!

Безсумнівно, що слов'янськепоняття, позначене словом Рід, містило в собі ідею родючості, врожаю (на цевказують слова з коренем «рід»). Для слов'ян, що займаютьсяземлеробством, було повністю природньо сполучити в одному понятті долю іврожай, тому що їхня доля прямо залежала від врожаю. Тому Рода требарозцінювати як дуже значне божество родючості, що велить землею.

В одному російському рукописі XVI в. говориться: «те ти не Рід седя на повітрі метаєна землю купи й у тім народжуються діти». Таким чином, Рід виступає не якуособлення роду, а як сам Творець. Язичники саме Рода вважали творцем новогожиття на Землі. Для того щоб народилися діти, язичеський бог повинний скидати знеба якісь «купи», що сприяють народженню. Найбільш ймовірно, що цеслово означало просто дощові краплі («грудие» — краплі, «грудиеросное» — краплі роси, «градные купи» – дробинки граду). Рукописспростовує думка язичників, що виникнення життя на землі виробляється Родом, щозрошує Землю небесними краплями, унаслідок чого народжуються діти. Тут Рідвиглядає Зевсом, що зійшов до Данаї золотим дощем. Далі Рід представляється нетільки продовжувачем життя, але і творцем світу.

Коштовним свідченням про значимістьРоду і Рожаниць є «Слово Ісайї пророка, витлумачено святим Іоанном Златоустомоб поставляющих другу трапезу Роду і Рожаницям". Це повчання присвяченевинятково культу Рода і Рожаниць. Вважається, що «Слово Ісайїпророка» створено не пізніше середини XII в.,близько за часом до «Слова про ідолів». «Слово Ісайїпророка» являє собою скорочений переказ 65-й глави Книги пророка Ісайї, щовходить у Біблію. Зміст створення цього добутку полягав тільки в тім, щобобрушити усю вагу біблійних прокльонів на Рода і його двох Рожаниц.

Рід, щопрямуєпо небесах, розглядається як суперник біблійно-християнського Бога-Батька —творця всього сущого на Землі. Примітне згадування невідомого автора про те,що, на думку язичників, Рід «сидить на повітрі», тобто знаходиться десьна небі, у божественній сфері. Цим раз Рід зрівнюється з Ваалом, "єздящимна хмарі".

Цікаво розглянути давньоруськіслова, що містять корінь «рід». Раніше вже згадувалася перша групаслів, зв'язаних з поняттям споріднення і народження: РІД, наРОД, РОДичи, РІДня,батьківщина (рос. «РОДина»), наРОДжувати, приРОДа, вРОЖай. Крім названої групислів, існують слова з цим коренем — це позначення води, водяного джерела —«РОДища», джеРЕЛа, а також і квітів, що ростуть біля води, — лілій(«РОДій»).

І остання група слів, об'єднаназначеннєвим поняттям: вогненне, червоне полум'яніюче, блискавкоподібне: родиа —блискавка; рдеть, рьяный – червоніти, червоний,родъ-ство — геена вогненна («родьство огньное» — так переводилипоняття пекла слов'янські перекладачі в різних містах і в різні століття),родиа — плід граната. Слова-омоніми, що позначають блискавку і плід граната,дозволяють усвідомити, про яку саме блискавку мова йде, — червоному кругломугранату подібна лише кульова блискавка. Зв'язок Роду з блискавкою і громомпояснює нам афоризм Данила Заточника: «Діти бігають роду, а господь п'яноїлюдини».

Таким чином, Рід з'являєтьсяперед нами всеосяжним божеством Всесвіту з усіма його світами: верхнім,небесним, відкіля йде дощ і летять блискавки; середнім світом — природи інародження; і нижнім — з його «вогненним спорідненням». Тепер стаєзрозумілим протиставлення Роду християнському богу, уседержителю Всесвіту. Уранніх перекладах біблійної книги Буття, у якій розповідаєтьсяся про створеннясвіту, іменується «Родьство», а бог-творець —«рододєлатєль».

А що ж незмінні супутниці Роду —Рожаниці? Як могло вийти, що Рід, який дорівнює християнському божеству —Творцю Всесвіта, у джерелах завжди згадується з Рожаницями — божествами меншимиза масштабом? Відповідь можна одержати, якщо згадати античних мойр, з якимичасто зіставляють Рожаниць: адже мойри — богині долі людини – були дочкамиЗевса і Феміди. Зевс велів світом, а мойрі висловлювали волю богів, прядучинитку життя, обриваючи її в призначений термін. Мойри так само відносяться доЗевса, як, наприклад, християнські ангели-хоронителі — до Саваофу. Завдяки цимзіставленням стає більш зрозумілої зв'язок Роду і Рожаниць.

Культ Рожаниць, як жіночихбожеств, піклувавшихся про народження, повинний був бути багатозначним, у ньомупоєднувалися і риси культу загальної плідності (людей, промислових звірів,домашньої худоби), і представлення хліборобів про богинь врожаю. Може бути,корені культу Рожаниць треба шукати в древніх віруваннях праслов'ян у сили, щооберігають — берегини. З культом рожаниць могли бути пов'язаніі міфимисливських народів про двох небесних господарок, напівжінках-напівлосихах, щонароджують всіх земних лосів і оленів на потребу людям і вовкам.

Рожаниць, мабуть, було дві. Самедві «рожаниці»-лосиці (мати і дочка) існують у сибірських мисливськихміфах, дві богині наповнюють усе трипільське землеробське мистецтво. Двібогині, мати і дочка, присутні й у грецькій міфології: Деметра і Персефона — південна пара, Літо й Артеміда — північна пара, до якої близька слов'янськапара «рожаниц» — Лади і Лелі, у свою чергу, що зближається злитовською Великою Ладою (Дидис Ладу).

Культ Рожаниць відрізнявся відінших язичницьких обрядів насамперед своєю явністю, відкритістю, урочистимибенкетами на честь богинь, частково замаскованими святами Різдва Богородиці.Російські люди, що прийняли християнство, Х1-Х11 вв. усе ще, за свідченнямавтора «Слова про ідолів», улаштовували трапези Роду і Рожаницам ізусенародністю, що спокушає; на противагу цьому «кладение треб» іншимязичницьким богам вироблялося таємно.

В усіх християнських повчанняхпроти язичництва всі слов'янські божества згадуються звичайно загальнимпереліком, але Рід і Рожаниці завжди виділяються особливо. До трапез на честьцих божеств автори повчань повертаються повторно. Ці язичницькі бенкети займаливидне місце. Рожаничні трапези особливо тривожили церковників як самий помітнийі невигубний прояв язичництва.

Календарне місце свята Рожаниць урічному циклі пояснює його значення й урочистість рожаничних бенкетів. ДеньРіздва Богородиці для всіх східнослов'янських областей — це свято врожаю, святозавершення найголовнішого циклу землеробських робіт. Жнива закінчені, хліб — узасіках, врожай остаточно відомий. Саме цей врожайний характер свята і визначавсклад страв на рожаничних трапезах: хліб, каші з різних круп, сир і хмільниймед. Аж до наших днів православна Церква на свято Різдва Богородиці робить«благословення хлібів». Таким чином, язичницька сутність святаввійшла зрештою в церковну практику.

Ритуальні бенкети на честь Роду іРожаниць, очевидно, відбувалися так: після збирання врожаю влаштовувалися«збори», на яких співали пісні, що гудяться церковниками, поїдалистрави з продуктів землеробства і пестили по колу чаші з медом. Древнє свято Родуі Рожаниць стало «другою трапезою», яка организовувалася післяцерковного дня — імовірно, наступного дня – 9 вересня.

Отже, головне свято Роду іРожаниць було суспільним осіннім святом врожаю. Удруге Рода і Рожаницьушановували на Різдво Христово (після 25 грудня). Обоє ці приурочення дохристиянських свят пояснюються не тільки цілком зрозумілими і дуже древнімиуявленнями про необхідність дякувати богам за врожай і про зимове сонцестоянняяк переломной момент зими, але і тим, що в обоїх випадках у християнській міфологіїдіють «Рожаниці» — богині, що родять. (Існувало ще третє, веснянесвято Рожаниць, як більш сприймалося як свято жінки взагалі.) У першому випадку— це Ганна, що родила Марію, а в другому — Марія, що родила Ісуса. Християнськіперсонажі легко злилися з древніми язичницькими Рожаницями, що і дозволилошироко святкувати древнє вдячне моління під прикриттям церковних обрядів.

РІД — Сущий, Єдиний, прабатькобогів і творець світу, «Уседержитель, иже единъ бесмертенъ і непогибающихътворецъ, дуну бо людині на обличчі духъ життя, і бысть человекъ въ душю живу:те ти не Родъ, седя на вздусе, мечеть на землю купи — і въ томъ ражаютсядіти...», згадають, наприклад, у повчаннях проти язичества «Пронатхнення святаго духу», «Слові про Ідолів», «Слово Ісайїпророка», рукопису Четьи Мінеї з давньоруського духівника. Можливо, якСтрибог, тобто стрий (старий) бог-батько згадан у «Слові об ПолкуІгореве» і російських літописах, а також як бог у договорі русов Ігоря зромеями. Гельмольд повідомляв: «Серед різноманітних божеств, яким вониприсвячують полючи, лісу, прикрості і радості вони (слов'яни) визнають ієдиного бога, що панує над ними в небесах, визнають, що він усемогутній,піклується лише про справи небесних, інші боги коряться йому, виконуютьпокладені на них обов'язку, і що вони від крові його відбуваються і кожний зних тим важливіше, ніж ближче він коштує до цього бога богів». Таким«Богом богів» у західних слов'ян іменують Свентовита, швидше за все,це одна з головних іпостасей Роду.

«Томові речей Боян і першеприспівку, смислений, рече: „Ні хытру, ні горазду, ні пытьцю горазду СудуБожиа не минути“. Було б смішно, якби онук Велесов, звертався до іншогосуду, крім язичеського, Велесова чи суду Роду. Ми припускаємо, що й отут підім'ям Бога ховається саме Рід. Рода супроводжують Рожаниці. У „ПитанняхКирика“ знаходимо пам'ятнику словесності XII століття: „Аже се Роду іРожанице крають хліби і сири і мед...“, якось пов'язані з долею. Імовірно,якщо Рода іменують Судом, то Рожаниць — судиницами — а головне, з посмертнимжиттям язичника, переродженням „чоловічого принципу“ через»жіночий".

Іноді згадана тільки однаРожаниця: «Извыкоша елени класти треби Атремиду й Артеміді, рекше Роду іПороділлі, тации ж игуптяне. Також і до словен доиде се слів, і ти начаша требикласти Роду і Рожаницам,… а се егуптяне треби кладуть Нілу й огневе, рекущеНіл плододавецъ і раститель класом». У світлій іпостасі Рід зіставлений зАполлоном-Атремидом (Артемидом): «Артеми, юже нарицають Родъ».Цікаво, що як синонім до «родъ» Срезневський проводить слово«геена, вогонь невгасимий». Рід по Срезневському протиставляєтьсяхристиянському Богу, тобто прирівнюється до його супротивника, Сатаневі, рівнимйому по «призначенню»: «Те, иже служать Богу і волю його діють,а не Роду, ні Породіллям, кумиром суєтним, а ви печете песнь бесівську Родоу іПороділлям». Рожаницями вважають Ладу і Лелю (див. раніше), хоча жодногоразу їх не іменують так. Ясно, що Рожаниці — діви життя і долі, які «зробятъ первыя волосс стригутъ і баби каші варятъ на збори рожаницамъ», ілюди ще в 13 столітті «готовающеи ражаницам трапезоу і исполняюще демоновичьрпания» «А вівці вернии людьи, иже работають Богу, а нерожаницам» «Ставление трапези рожаницам і інша вся служенья дьавола»

У шістнадцятому столітті в«Статуті преподобного Сави» знаходимо таке сповідальне питання:«Не сблудила чи з бабами богомерзкие блуды, не молилася чи вилам, чи Родуі рожаницам, і Перунові, і Хорсу, і Мокоши, пила і їла?»

Сучасні язичники ставлять кумириРоду у виді дерев'яних фалістичних символів, пофарбованих у червоний колір. Цеможе бути і просто кам'яна купа, що має аналоги в Індії, де фалістична лингасимволізує Рудру. Кумири такі ставлять завжди на відкритому місці і чим вище — тим краще. Для виготовлення кумирів Роду найкраще використовувати бук, в'яз,ясен, але оскільки дерева ці рідкі, то пропонується замінити їх кленом. ТребиРоду дотепер неусвідомлено приносять у виді «великодніх» яєць намогили предків. Особливе ушановування Роду приходиться на 21 квітня (православнийРодіон-льодолам). Свято це називається по-язичнецьки Радогощем.

Птахом Роду варто почитати качку.А риба Роду — щука, тому після юшки інша цариця в казках приносить дитя.

Література:

1.   Д.Гаврилов, А.Наговицын. Боги Славян. Язычество. Традиция – М.,2002

2.   М.Семенова. Мы — Славяне! – К., 1998

3.   В.Рыбаков. Язычества древних славян – К., 1981

4.   В.Давидюк. Українська міфологічна легенда – К.,1992

5.   Матеріал з Інтернету

еще рефераты
Еще работы по истории