Реферат: Київська Русь

Міністерство Освіти УкраїниРЕФЕРАТКиївська Русь

 

                            Виконав: учень 10-А класу

                                                СШ №1

                                  Ублінських Олександр

                             

                                м. Запоріжжя

                                           2002 р.

План

 

1.   Пожива.

2.  Будування.

3.  Вбрання.

4.  Які ж булислов'яни, наші далекі предки?

5.  Обряди

А)  Подружжя

Б)  У будень і свято

В)  Ігри, танки, музика

Г)  Поховання

 

1.   Пожива

 

Пили молоко коров'яче й овече;кобиляче чорне молоко, або кумуз, яку дуже смакувало кочовикам, у нас неприйнялося. З молока робили сир, але про олію звісток не маємо. Споживали такожяйця.

Зате далеко менше був поширенийрослинний харч. Як уже знаємо, городини було тоді небагато: ріпа, часник,цибуля, може огірки, зі стручкових рослин.

Північ: підсічно-вогньове землеробство
 1 рік: дерева вирубуються
 2 рік: дерева спалюються, а зола використовується як добриво
 3 рік: засівши і збір врожаю,
 Потім — нова ділянка, тому що земля виснажується.
 Основні знаряддя праці: сокира, мотика, соха, борона-суковатка, заступ, ціпи, кам'яні зернотерки, ручні жернова.
 Південь: вид землеробства — переліг. Багато родючих земель. Засівали ділянка протягом 2-3 років, потім вибирали нову ділянку.
 Основні знаряддя праці: соха, рало, дерев'яний плуг із залізним лемешем і інші знаряддя для горизонтальної оранки.
Скотарство.
 Свині, корови, дрібна рогата худоба. Робоча худоба воли і коні.

Розвите рибальство, полювання, бортництво (збір меду диких бджіл), особливо на півночі.

  />
 Землеробство. З хлібних рослин оброблялись просо і гречка. Вирощувалися льон,коноплі. Південні землі (родючі ґрунти, древні скіфські землеробські традиції,зв'язки з державами Північного Причорномор'я) — обганяють північні землі врозвитку.

2. Будування.

Селитисяслов'яни любили по берегах рік і озер, на високих місцях, щоб водою не залилопід час весняних розливів.

/>

Тисячу років тому не вміли слов'яни будувати гарнихбудинків. Вони сплітали собі житла з галузей, покривали соломою — аби укритисявід дощу так непогоди, — жили й у землянках.
 От що писав Ибн-Даста: «Холод у їхній країні буває до того сильний, щокожний з них викопує собі в землі рід льоху, до якого прилаштовує дерев'янийгострий дах,  і на дах накладає землі.  Узявши кілька дров і каменів, запалюютьвогонь і розжарюють камені на вогні до червоного кольору. Коли ж розжарятьсякамені до вищого ступеня, наливають їхньою водою, отчого поширюється пар, щонагріває житло до того, що знімають вже одяг. У такім житлі залишаються довесни».

Негода і холоднеча змусили вже в стародавності предківнаших задуматися про те, як би краще улаштувати собі дах.

Стали вони свої плетені курені обмазувати глиною. Там,де

було вдосталь лісу, навчилися робити стіни з щільно

складених колод ібудувати хати.

/> <td/> />


/> <td/> />
Печей і димарів зовсім не вміли робити встародавності, а влаштовували серед жител вогнища, де і розводили вогонь, а димішло в отвір у чи даху в стіні. Лави, столи і все домашнє начиння робилися здерева.

3.Вбрання.

 

Негода та мороз змусили наших предків, що прийшли зпівдня, подумати і про теплий одяг. Де нестаток, отут і допомога: ліси повнібули хутровим звіром. Треба тільки приловчитися, а добути хутро можна було. Непогнатися людині за швидким звірком — за чи лисицею зайцем, не здолати йому силачаведмедя.

/>

Поганим була зброя наших предків дванадцять століть тому назад, але були все-таки в них і стріли, і списа з залізними наконечниками. А в далекій давнині, коли не знали ще нічого про залізо, вістря копій і стріл робили з кременів і риб'ячих кіст. Уміли предки наші капканами так пастками ловити звірів.

Зі звіриних шкір робили одяг для студених зим. На ноги звичайно надягали постоли, пізніше навчилися робити і шкіряне взуття. А влітку, коли було тепло, чоловіка, носили тільки сорочки так штани. Якщо приходилося їм у жарку пору боротися, то знімали і сорочку, билися напівголі. Замість сорочки часто накидали на плечі шматок грубої тканини начебто плаща. Жіночий одяг — більш довгі сорочки і такі ж плащі, як у чоловіків.

  Так хитра людина, розумніша відзвіра, — придумав тугу цибулю так гострі стріли. Швидка стріла наздожене ізайця в поле, і птаха в небі. Сильний лісовий богатир ведмідь, а і з ним можепопоратися людина, коли в руках у нього чи рогатина спис так важка сокира, чисокира, про запас.

Які ж були слов'яни, наші далекі предки?

По описах древніх істориків, вони були бадьорими,сильними, невтомними. Нехтуючи непогоду, властиву північному клімату, вонизносили голод і всякий нестаток. Слов'яни дивували греків своєю невтомністю ішвидкістю. Вони мало пеклися про свою зовнішність, вважаючи, що головною красоючоловіків є міцність тіла, сила і легкість у рухах. Греки хвалили слов'ян застрункість, високий ріст і мужнє приємне обличчя. Це опис слов'ян і антівзалишили нам візантійські письменники-історики Прокопій, Кесарійський іМаврикій, що знали їхній ще в VI столітті.

Візантійські автори не згадують ні про одному зіслов'янських полководців, хоча наші предки громили легіони і трощили Римськуімперію зі сходу. Слов'яни боролися не стіною, не зімкнутими рядами, арозсіяними юрбами і завжди пішими. Надзвичайна хоробрість слов'ян була відомаусім. І не випадково, що в боях за інші країни і народи слов'ян ставили завждиперед основного війська. Древня слов'янська зброя складалася з мечів, дротиків,стріл, просочених отрутою, і великих, важких щитів.

Візантійські твори VI в. залишили свідчення прожорстокість слов'ян, але ця жорстокість була в дусі того часу, тому що дополонених слов'ян більш цивілізовані тоді народи (римляни, греки й ін.) тежвідносилися по-варварськи. Але слов'яни, войовничі духом, завжди залишалисядобродушними. Вони не знали ні лукавства, ні злості, зберігали древню простотувдач, невідому грекам того часу. З полоненими слов'яни обходилися дружелюбно,завжди призначали їм термін покарання, відпускали їх на волю за визначений чивикуп жили з ними «у волі і братерстві». Настільки ж одноголоснодревні автори свідчать про гостинність слов'ян.

/> /> /> /> /> /> /> <td/> /> />
Слов'янські жінки здавна любили виряджатися (наряджатися), прикрашали себе кільцями, сергами, намистами.

Цнотливість не тільки слов'янських дружин, але і чоловіків вважалосянормою життя. Слов'янки ходили іноді на війну з батьками і чоловіками, небоячись смерті. Так, при облозі Константинополя в 626 р. греки між убитимизнайшли багато слов'янських жінок.

Мати, виховуючи дітей, готувала їх бути воїнами і непримиреннимиворогами кривдників, тому що слов'яни, подібно іншим язичеським народам,викладалися забувати образу. У випадку убивства не тільки сам злочинець, але івесь його рід безупинно очікував своєї загибелі від дітей убитого, котрівимагали крові за кров.

Говорячи про галявини, Нестор пише про їхню лагідність, соромливістьдружин, освіченості. Про древлян же він говорить уже не так лестно, це ізрозуміло: Нестор сам був вихідцем із племен галявин. Він пише, що древлянимали дикі звичаї, що вони не знали шлюбів, заснованих на взаємній згоді батьківі чоловіків.

Венеды (слов'яни), як оповідає давньоримський історик Тацит, ледьзакривали свою наготу. Ще в VI в. слов'яни боролися без каптанів, деякі навітьбез сорочок, в одних портах. Шкіри лісових і домашніх звірів зігрівали їх ухолодний час. Жінки носили довге плаття, прикраси з бісеру і металу, добутих чина війні, чи виміняних в іноземних купців.

Слов'яни мали деяке поняття про мистецтво. Вони вирізували на деревізображення людини, птахів, звірів, розфарбовували їх. Відома любов слов'ян домузики (музичні інструменти — гусли, волинки, гудки, дудки). Народними іграми івеселощами слов'ян були боротьба, кулачний бій, біг наввипередки.

Ще не знаючи грамоти, слов'яни мали деякі зведення про арифметику,хронологію. Домоведення, війна, торгівля привчили їх до багатоскладовогочислення. Спостерігаючи часи року, вони, подібно римлянам, поділяли його на 12місяців: просинец (січень) — від синяв неба; сечень (лютий); сухий(березень); березол (квітень) — від березової золи; трав'яний (травень);изок (червень) — від якоїсь древньої назви пташки; червен(липень) — не від чи червоних плодів і ягід?; заграв (серпень) — від чизорі від блискавиці; рюен, чи ревун (вересень) — від ревіння звірів; листопад(жовтень); груден (листопад) — від куп чи снігу мерзлого бруду; студений(грудень).

/>/>

Але древні бояри, воєводи, князі, пани, жупани і навіть слов'янськікоролі залежали від волі одноплемінників. Ці почесні звання — древніслов'янські. Ще в договорі з греками в 911 р. Олег згадує про великихросійських бояр, та й саме слово «князь», дане нашими предкамиРюрику, здається, не могло бути новим і означало знаменитий, військовий чицивільний сан.

Мова слов'ян греки в VI в. знаходили дуже грубим. Найдавнішимпам'ятником писемності є Біблія, переведена на слов'янську мову Кирилом іМефодієм у IX в. Але вже в Біблії мається багато запозичених у греків слів івиражень.

Мова східних слов'ян — предків росіян, українців і білорусів — довгийчас ( до XIII в.) був єдиним. Але під впливом зовнішніх і внутрішніх факторіввін видозмінився. Вже в давньоруській мові малися десятки тисяч слів, але додревньої, спільнослов'янської мови восходит не більш двох тисяч. Нові слова абоутворилися зі спільнослов'янських, або були переосмисленням старих, або булизапозичені.

Предки наші до кінця Х століття були язичниками: щирої вірихристиянської не знали, а поклонялися обожненим силам природи і душам покійних.

Вони шанували як головне божество бога-громовержця Перуна.Слов'яни представляли його високою, плечистою, чорноволосою і чорноокою людиноюз золотою бородою. У правій руці в нього цибуля, у лівої — сагайдак зістрілами. Він мчиться по небу в колісниці і пускає вогненні стріли.

Почитали також бога вітру ім'ям Стрибог. Божество сонця називалиДажбогом, заступника черід, «скотьего бога», — Велесем. Усі ці богивважалися дітьми одного божества — бога неба Сварога, і тому їх усіхназивали іноді сварожичами. Вірили в інших богів: у лісі, по древньомувіруванню наших предків, жив лісовий бог — лісовик, у воді — водянийбог, у руслах рік — русалки. Особливо ж шанували домашнього бога.

Люди в далекій давнині, як діти, зовсім ще не розуміли, що діється вприроді: усюди чудилися їм могутні істоти, благі і злі. Благодійною істотоювважали вони сонце, що своїм світлом проганяло нічну пітьму, теплом зігрівалоземлю, вело, як живу істоту, постійну боротьбу з холодом і тьмою.

Чорні хмари представлялися їм страшними чудовиськами, драконами,величезними птахами — ворогами сонця. Страшно ставало людям, коли темна грозовахмара насувалася на небо. Повзе ця невідома темна істота по небу, усі ближче іближче підбирається до сонця і раптом вистачає його. Замість ясного сонячногосвітла імла над землею. Смутно на душі в людей. Раптом — удар грому, гуркітрозкочується по всьому небу, вогненні стріли пронизують хмару. Те йде страшнаборотьба: бог-громовержець разить чудовисько-хмару своїми блискавками-стрілами.З хмари ллється дощ: це живаючи вода, що таїло чудовисько; але змусив йогоПеруне пролити її на землю. Жадібно п'є земля живу воду і входить у ще великусилу. Хмара розбита стрілами бога-громовержця. Сильний вітер жене своїммогутнім подихом залишки її з неба. Снову блакитне небо привітне обіймає землю,знову над нею сіяє червоне сонечко. Радуються люди, приносять вони подяку інебесному воїнові Перунові, і могутньому вітру.

Але не завжди ці боги благодійні для людини. Іноді сонце так палитьземлю, що вона тріскається від спеки, трави вигорають на полях, хліба — нанивах. Вітер часом задме з такою люттю, що вивертає з землі вікові дерева,руйнує житла людей. Але страшніше усіх — громовержець: лунають над землею йогострашні удари, разить він землю жахливими вогненними стрілами. Віковий дуброзлітається дрібною тріскою від цих ударів. Не щадять часом ці стріли ілюдину. Велика милість богів, але жахливі боги в гніві своєму. У страху падаєна землю нещаслива людина, благає грізних богів про пощаду, готовий принести їмжертву, показати повну свою покірність.

Язичеських храмів у предків наших не було, а молилися вони своїм богаму лісовій глухомані, в озер і рік, на піднесених місцях. Робили ідолів, тобтозображення своїх богів у виді людей, звичайно з дерева. Приносили їм у жертвурізних тварин, молилися.

Особливих жрецов у східних слов'ян не було, обряди робили старці, старшинипологів.

/> <td/> />
Було в слов'ян вірування в майбутнєзагробне життя. Небіжчиків своїх вони закапували в землю, а іноді спалювали. Зпокійним заривали в чи могилу клали з ним на багаття пожитки його, начиння, атакож зброю і бойового коня, якщо небіжчик був воїн. Предки наші вірили, щопомерлі знову воскреснуть і тоді їм знадобиться всі те, що оточувало їх ужитті. Після поховання на могилах робили бенкети — тризни.

5. Обряди

 

   Серед  простої невибагливої  обставини  плинуло життя  давньої  людини – від  дитячих  років  до  старості  й  смерті.

Діти.  При  народинах  дитини  єднали разом  давні  слов’янські  звичаї  з  християнськими  обрядами. У  восьмий день  по  народженні  несли  дитину  до  священика,  “да ім’я  дітищу нарекуть”. Самі  ж  хрестини  відбувалися, як  дитині  минуло  сорок  днів.Дитині  давали  часто  імення  когось  значнішого  з  рідні, найчастіше  брали дідове  ім’я Князі  діставали  два  імені – одне  церковне, друге княже, або мирське. Найбільш  поширені  зі  слов’янських  і  зіслов’янських  імен  для чоловіків  були  такі: Борис, Брячислав, Вишеслав, Володар, Мирослав, Олег,Рюрик,  Святослав,  Ярослав  та  інші. Жіночі  слов’янські  імена  бували:Верхуслава, Горислава, Гремислава, Святослава та  інші.    Щоб  відрізнити  особи з  тим  самим  іменням, зазначали ім’я  батька: Іван  Жирославович, Іван Вишатич.

         Діти  багатих  батьків  відрізнялися  від  своїх однолітків  одягом.

Подружжя. У  найдавніші  часи  подружжя  у  слов’ян мало  форму  умикання, тобто  викрадання  дівчини:  юнак  нападав  на  дім милої й  брав  її силою  або  викрадав  потайно, підступом. Сліди  цього давнього  умикання  збереглися  до  тепер  у  деяких  місцях  у  весільномуобряді. У  культурних  племен  вже  в  давні  часи  настала  інша  форма  шлюбу– через  купно.

Велику  роль у весіллі  відігравали  свати – навіть  весілля  звалося  тоді  сватьба.Свати, — певно, так  само, як  і  тепер, — розпочинали  сватання, доводили  до кінця  зговорини, тобто  умовлялися  про  розмір  віна. Заручини мають  назву  від  того, що  жених  брав  дівчину  за  руки. Обрядове значення  мали  при  тому  рушники.Вінчання – це  церковний  обряд,при  якому  молодих  прикрашали  вінцем, немов  княжою  короною; з  того звичаю  збереглися  ще  тепер  назви  князь  і  княгиня, якими називають  молодих. Так  само  дружки  звуться боярами.

Весілля  відправляли з  музиками, співами й  танцями.

У  будень  і всвято.Докладної  міри  часу  тоді  ще  не  вживали.Пору  дня  й  доби  означували  такими  висловами, як  утро (ранок), утрення,до  полудня, полудне, вечір, вельми  вечір, влягомо (час, коли  лягати  спати),кури (як піють повні), зорі. Рідше  стрічаємо  означення  годин, часів, і то не  знаємо  докладно, як  їх  рахували: “перший час”, здається, був по сходісонця, “третій”  близько  полудня.

            

У полудні чи, може,дещо  перед  полуднем  був  обід. В саме  полудне  лягали переспатися:“Спати вполудне присудив Бог, у той  час  відпочиває і  звір, і птиці, і люди”,- каже Мономах. Полуднева  перекуска  звалася ужина, ввечері  приходила вечеря. Перед  вечором  деколи  слухали  вечірні.  Пора,  в  якій лягали  спати,  звалася  влягомо,  це  було  по  заході  сонця.  Ніччю побожний  Мономах  деколи  вставав  помолитися  або  хоч  ударити  поклон.

      Добрий господар  сам  доглядав  своє  господарство. “В  домі  своїм  не  лінуйся, — каже  Мономах  синам, — а  всього  доглядайте, не  здавайтеся  на  тивуна, ні на  отрока,  щоб  не  сміялися  до  Вас  приходять,  з  дому  вашого  й  обіду вашого”. Про  себе  князь  оповідає: “ Що  мав  зробити  отрок  мій,  це  я сам  робив, трудився  на  війні  й  на  ловах,  вночі  й  удень,  на  спеці  й на  зимні,  не  давав  собі  спочинку. Не   здавався  я  на  посадників, ні на  Боричів,  сам  робив, що  було  потрібне,  весь  лад  в  домі  сам утримав.   І  над  ловчими  ловчий  порядок  я  утримав,  і  над  конюхами,  і над  соколами  та  яструбами”.

     Але  так само радо веселилися  й  проживали  життя. Обіди  й  бенкети  відбувалися з рідних нагод: на княжі з’їзди, церковні свята, весілля, іменини. “Слово про багача йЛазаря” так  описує бенкет багача: “При обіді  стояло  багато  посуду  золотогоі срібного, великі  срібні  позолочені  чаші, кубки і чарки. Було багато різних страв: тетереви, гуси, лебеді, журавлі, рябці, голуби, кури, зайці,оленина, вепровина, телятина, воловина, всякі напої: вино, мед чистий і варений  з  перцем, квас. Пили  до  пізньої ночі, з  гуслями  й  дудками, була велика забава з приятелями  і  сміхунами, танки, співи, всяка огида. Багатокухарів трудилося, обливаючися  потом, слуги  бігали,  носячи  тарілки, інші обережно  махали  віялами  для  прохолоди,  інші  тримали  срібні  умивальниці,інші – посуд  з  гарячою  водою, інші – пляшки  з  вином...”. На  одній картині  у  “Житії Бориса й Гліба” бачимо,  як  виглядав  стіл, заставлений до  банкету: застелений  скатертю  до  самої землі, зі дзбанками, мисками,чарками та іншим посудом.

     Володимир Великий  дуже  любив  такі  пири  і  влаштовував  їх  кожне  більше  свято.

На  прийомах ігостинах  розважали  себе  всякими  оповіданнями, казками, анекдотами,приповідками. Різні  перекази,  записав  автор  найдавнішого  літопису, — про смерть  Олега, боротьбу  хлопця  з  печеніжином, білгородський кисіль, — взяті просто з  уст  оповідачів. Деякі  з  них  мають  гумористичну  закраску, як, приміром, анекдот  про  піщанців, що  втікали  перед “вовчим хвостом” –воєводою Вуєстафом. У товариських зв’язках  виробився  свого  роду етикет,досить  нескладний, але його  всі  дуже  пильнували. Київський  князь  Святополк запрошує  Василька  Ростиславича  словами: “Якщо  не  хочеш  чекати  до  моїх іменин,  то  прийди  сьогодні,  поздоровиш  мене, і  посидимо  всі”. На бенкетах  пили  багато  й  радо.

 Ігри, танки, музика. З нагоди  всяких свят  та  з  інших  нагод  відбувалися  також  різні ігри  й танки. Це  був  давній  слов’янський  звичай: “Сходилися  на  ігрища, на  танкий на  всякі  бісовські  пісні”, — оповідає  літописець  про  давні  народні забави. На  такі  веселі  сходини  були  призначені  окремі  витоптані майдани,  що  також  звалися  ігрищами: “Ігрища  втолочені, й людей  велика сила, що  починають  пхати  один  одного”, — нарікає  один  проповідник. Автім  ігри  відбувалися  й  на  вулицях, і вже в  ті  часи  вулицяозначає  народну  забаву, так  само, як  повечерниця – теперішні вечорниці.  Як  виглядали  ці  ігри, про це  знаємо  небагато.

      Стара  забава –це  боротьба  за  силу  двох  чоловіків.

      Танок,  плясання,був  відомий  усюди. Танцювали  при  різних  погодах: “на  бенкетах  і  на весіллях, на  вечорницях, і  на  ігрищах,  і  на  вулицях”, — перелічує Кирило  Турівський. З  давніх  часів  походив  також  звичай  танцювати  під час  народних  свят, приміром, під  Івана  Купала.  “Гріх  танцювати  на русаліях”, — застерігає  проповідник.

     Танки  йшли  підмузику. “Візьмуть сопілки,  бубни і гуслі  й  ударяйте, Ісакій  буде  там танцювати”, — кличуть  біси, що  спокушують  ченця.

      Музичні інструменти  були  досить  різнорідні. Передусім   згадуються  бубни  й труби;  далі  якісь роди  сопілок  чи  флейт – сопіль  і  пищаль; свиріль– інструмент, що складається з кількох сопілок; гуслі – інструмент, подібний до  арфи; невідомий  з  вигляду  орган.

      При  дворі київського  князя  Святослава (1073 – 1076) був  різнорідний  оркестр; ігуменФеодосій, як  Увійшов  у  кімнату, де  сидів  князь, “побачив  багатьох, що грали  перед  ним; одні  гуслями  голоси  подавали, інші  музикійськими звуками  голосили, інші  органними, — і  так  усі  грали  і  веселилися, як є обичай  перед  князем”.

      Відколи поширилося  християнство, розвинувся  в  Україні  церковний  спів, що  стояв під  візантійським  та  болгарським  впливам.

  Похорони.  Здавна у  слов’ян  були  два  роди  похоронів: або  палили  небіжчика  на  вогнищі,або ховали  в  землі. Давній  обряд  палення  затримався  довше  тільки  у малокультурних  околицях. Частіше  ховали  померлих  у  землі. У християнських  часах  давні  звичаї  перемішалися  з  новими. Почувши   смерть,той, хто  вмирав,  робив  заповіт  і  роздавав  майно  родині,  а  не  раз –церквам,  монастирям  і  бідним.  Так, галіцький  князь Ярослав  Осмомисл перед  смертю  запросив  на  свій  двір  бояр  і  духовенство  та “всіх убогих,і сильних, і слабих,  гостив  три  дні  й  наказав  роздати  всякі дорогоцінності – і  упродовж  трьох  днів  не  змогли  всього  роздати”.

     Був  такий звичай, що  перед  смертю  постригалися  в  ченці. Не  раз  навіть  визначні князі  приймали  чернецтво. Тіло  мерця  обмивали  й  прятали,  тобто прибирали;  княже  тіло  загортали  у  килим  або  іншу  дорогу  тканину –“оксамит  із  круживом”. При  мерці світили  свічки.         При  тілі  князя ставили  спис,  а  може, й  іншу  зброю;  слуги  ходили  в  чорних  одягах. До  могили  везли  тіло  старовинним  звичаєм – на  санях,  навіть  серед літа;  тому  слова  “на  санях  сидіти”  означали  бути  близько  до  смерті.При  великих  похоронах  ішло  духовенство,  ченці  в  ризах  із  свічками, з піснями.

Список використаної літератури:

1.newciv.relarn.ru/work/2-09/Hronograf/rus9.html

2.newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/gos.html

3.newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/gos.html

4.newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/index.html

5.newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/rus.html

6.  newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/slav.html

7.  newciv.relarn.ru/work/2-09/rus/var.html

8.  www.rambler.ru (інформаційно-пошукова система)

9.  http://ya.ru (інформаційно-пошукова система)