Реферат: Даниил Галицкий и его внутренняя и внешняя политика (Данило Галицький - його внутрЁшня та зовнЁшня полЁтика)

Данило Галицький — його внутрішня та зовнішняполітика

ПоРомані залишилися два малолітні сини, Данило і Василько; їx опікункою ірегенткою була Романова вдова — нe знаємо її ні імені, ні роду — жінкаенергійна, з політичним хистом, що всіма силами намагалася утримати для синівїх батьківщину. Але недавно зорганізована держава не могла існувати без кермисильного володаря. Підпорою Романовичів були тільки волинські бояри, прив'язанідо своєї династії, що розуміли значення великої держави i бажали утримати її вцілості й силі. іншу політику повели галицькі бояри: вони уважали зв'язок зВолодимиром невигідним для себе, вирішили розірвати його i самим взяти владу всвої руки. Вони намагалися позбутися Романовичів, а на їx місце шукали coбiслабих князів, що в усьому йшли б під боярським проводом. У справиГалицько-Волинської держави почали втручатися сусідні держави, Угорщина йПольща, i так настав період сорокалітньої громадянської війни (1205-1245).

Уперших роках, на заклик бояр, оселилися в Галичині три князя Ігоровичі, синигероя походу на половців. Але вони не захотіли піддатися під боярську опіку,почалася боротьба, i молоді князі уладили різню, в якій полягло до п'ятсотвельмож. Далі бояри пробували самі, без князів правити Галичиною. В 1213 р.могутній проводир боярства, Володислав Кормильчич, проголосив себе галицькимкнязем. Це була нечувана подія в тодішньому світi, i таке «вокняження» бояринаспричинило серед князів обурення («не пристоїть бояринові князювати»). ТодіУгорщина i Польща взаємно порозумілись i виступили немов би в обороні правРомановичів. Але невдовзі союзники відкрили свої карти: на основі умови у Спишу(1214) галицьким королем став угорський королевич Коломан (1214-1219),одружений з польською князівною. Так два сусіди Галичини готувалися взяти їїпiд свою спільну владу. Але галицькі бояри знайшли coбi нового князя в оcoбiМстислава   (1219-1227), славного лицаря; компромісовою політикою він намагавсястримати плани завойовників. Все-таки угорські війська зайняли Галич, а полякизабрали землі на заході від Бугу.

Збирання земель. Тим часом Романовичі дійшлизрілих літ i почали боротьбу за відбудову Галицько-Волинської держави. Данило,як старший, мав провід, а Василько був його вірним помічником i союзником.Данило зайнявся наперед збиранням волинських земель, що були в руках інших князів,або під владою Польщі. Повільними, витривалими заходами від здобув напередстоличний Володимир (1214), далі Берестя i Забужжя (1219), Луцьк з Пересопницею(1225), пізніше Белз (1234). Це були давні землі роду Романа. Населення Волинібуло дуже прив'язане до своєї династії i готове було до жертв для неї.Володимирські бояри не залишали Романовича навіть тоді, коли вони в нестаткахскиталися по різних місцях. Спираючись на сили Волині, Данило розпочав війну заГалич.

Цяборотьба коштувала немало зусиль. Проти Данила ворожим фронтом стали галицькібояри, що боялися сильної княжої влади i вживали всяких засобів, щоб синазненавидженого Романа не пустити до Галича. Проти Данила виступали також тiкнязі, що змогли сісти на галицькому престолі; Мстислава Мстиславича, Данилоприєднав coбi, взявши його дочку за жінку, але пізніше Галич зайнявчернігівський князь Михайло Всеволодович з  Ростиславом, i вони повели упертуборотьбу проти Данила. Найгрізнішим противником була Угорщина, що обсадиласвоїм військом головні городи, притягнула на свій бік частину бояр i готуваласязатримати Підкарпаття під своєю владою. Данило, користуючися з сприятливихобставин, двічі (1230 i 1233) здобув Галич і вигнав з нього yгpiв, але щойно затретім разом, 1238 р. засів у  наддністрянській столиці остаточно. Але тим щевійна не закінчилася: Угорщина зібрала нові сили, зв'язалася з своїмибоярськими прихильниками i Ростиславом, притягнула на допомогу полякiв, і цявелика коаліція виступила проти Данила. Але в остаточному бою під Ярославом1245 р. Данило переміг i поширив свою владу на всю Галичину.

Описцієї сорокалітньої боротьби за Галичину подає Галицько-волинський літопис.Живими фарбами зображено в ньому тi соціальні i політичні сили, що діяли вкраїні. Боярство розвинулось у могутній клас i захопило всю владу. Сили боярспиралися на велику земельну власність — князі роздавали впливовим боярам вуправу городи i волості. Також соляна промисловість, що мала тоді великугосподарську роль, була в руках бояр; наприклад, соляні склади в Коломиї, що їхДанило бажав призначити на утримання війська, попали у володіння бояр. Боярстводійшло незвичайного добробуту i багатства. Коли здобуто двір Судислава одного звизначних боярських провідників, знайдено там масу всякої зброї, харчів таінших припасів. Коли угри хотіли того самого Судислава ув'язнити, «він узолото перемінився», тобто дав багато золота i викупився. Бояри мали свої військовівідділи i залежних від себе клієнтів. Літопис описує, як їхав до Галичамогутній боярин Доброслав: «в одній сорочці, запишаний, ані на землю недивився, а галичани бігли при його стремені». 3 князями поводилися бояризневажливо, з презирством. Одного з претендентів, що приїхав здобувати Галич,Мстислава пересопницького, бояри на глум вивели на могилу i заявили: «От,княже, ти посидів на Галичиній могилі, то так, як би княжив у Галичі»,- і вінвернувся ні з чим. Зневажали i самого Данила, — під час бенкету один з боярхлюпнув йому в лице вином із чаші. Могутні вельможі з насміхом зустрічалинакази князя, самі ділили між собою державні доходи i грабували населення.Боярський клас не проявляв ніякого державницького хисту. Руйнуючи авторитеткнязя, бояри, натомість, не вміли нічого збудувати. 3 облесною покорою зустрічаличужинницьку окупацію, безсоромно продавали свою країну мадярам.

 Данилонамагався знищити цю здеморалізовану аристократію. Щоб здобути противагу протибояр, він спирався на міщанство i селянство. Ці класи, гноблені i нищеннібоярами, з ненавистю ставилися до своїх гнобителів i шукали захисту та допомогиу князя. Як міщани ставали по боці Данила проти бояр, видно з облоги Галича1237 р.; як тільки князь повернувся до них з закликом, вони крикнули: «Цеволодар наш, Богом даний!» — i пустилися до нього, «як діти до батька, якбджоли до матки, як спрагнені води до джерела». Данило дбав про те, щобзадовольняти потреби народу; наприклад, вислав свого печатника Курила* доБакоти*, на Пониззя (Поділля), щоб розслідити зловживання бояр, i тим способом«утихомирив землю».

Данилобажав скріпити прихильні княжій владі міські елементи i зайнявся будуваннямнових міст. Татарська небезпека примушувала його ставити нові оборонні городи,а при городах виростали міста. Немале значення мав тут вплив Західної Європи,де князі для збільшення своїх доходів засновували міста, як осередкипромисловості i торгівлі. Літопис оповідає докладно про заснування Холма, щоДанило «почав призивати захожих людей — німців і русь, чужоземців i ляхів; вонийшли день-у-день, ремісники i майстри всякі, що втікали від татар, сідельники,лучники, сагайдачники, ковалі заліза, міді й срібла, — i було життя, iнаповнилися двері довкола городу, поля i села». Міста ставали союзниками князяу боротьбі з боярами.

Данилозалучив до державного будівництва також селян. Він утворив з селян новевійсько, тяжку озброєну піхоту, що зайняла місце боярських дружин. Це військо,цілком залежне від князя, дало йому змогу знищити боярську анархію i протидіятичужоземним наїздам.

Перемогапід Ярославом розв'язала руки Данилові й дала йому змогу присвятити увагувнутрішнім справам. Biн провів глибокі реформи в ycix галузях життя. Супроти«коромольного» боярства він перейшов до каральних дій: багатьох стратив, убагатьох сконфіскував землі, які роздав новому, служилому боярству. За Даниласпішно збудовано низку нових міст, населення яких разом із служилим боярствомстало підпорою князя. Звернено також увагу на положення смердів, на їx засягобов'язків супроти бояр.

Реформаторська діяльність Данила була перерванановим лихом: рухом татар на захід. На початку 1241 року татари здобулиКолодяжин, Кам'янець, Данилів, Крем'янець, Галич, Володимир, «інниї гради,многі їм же ність числа» i посунули далі на захід. 1242 року, довідавшись просмерть великого хана Угедея, вони повернули на схід.

Отаборившисьнад Волгою, татари почали викликати до Золотої Орди князів, щоб затверджуватиїх на князівствах. Першим у 1242 чи на початку 1243 року поїхав Ярослав, князьВолодимирсько-Суздальський. За ним вирушили князі північні в 1244, 1245 роках.У 1246 році майже одночасно виїхали Михайло Чернігівський та Данило. До Данилазвернулися татари з вимогою: «Віддай Галич". Можливо, хтось із князівпросив Галич у татар. Становище Данила було тяжке, бо він не міг вступати вборотьбу з татарами, якщо за ними стояли Ростислав з уграми, а головне — боярська опозиція.

Данилодістав від татар підтвердження прав на все князівство, але мусив визнати себе«мирником» — союзником, татарським васалем, підпоручником хана. Порівнюючи зіншими князями, прийняли його «милостиво", але почуття образи було глибокеi у князя, i в ycix пiддaниx. «О, зліше зла честь татарська!», — рeзюмувaвці переживання літописець.

Дійсно,щойно закiнчив Данило 40-літню боротьбу за об'єднання Романової державиблискучою пepeмогою, як мусів визнати себе xaнcьким «холопом». Усе життя теперприсвячує він підготовці до нової боротьби — за звільнення від татарськоїкормиги, будує фортеці, а разом з тим шукає зв'язків у Західній Європі.

Однак, виявилося, що, не зважаючи на моральнеприниження авторитет Данила значно зpic після відвідин у хана. Він повернувся зярликом хана, як його васал, i таким чином міг сподіватися на захист збокутатар в разі будь-яких конфліктів. Так зрозуміли його становище сучасники, якізі страхом чекали на новий напад татар.

Впершу чергу змінилося ставлення Угорщини. Той самий король Беля IV, якийпротягом стількох років боровся з Данилом i відмовив йому, коли він просив длясина Льва руки дочки його, Констанції, тепер прислав caм послів з пропозицієюшлюбу. Щоб закінчити справу з претензіями Ростислава на Галичину (Ростислав буводружений з другою дочкою Белі IV), Беля дав йому окреме князівство-банат міжДунаем, Савою и Моравою — Мачву. Року 1247 відбувся шлюб Льва з Констанцією іукладено згоду Данила з Белею. Але, незважаючи на цю угоду, Беля затримав титул«короля Галіції i Лодомерії».

Щеважливішими були стосунки з папою Інокентієм IV. Початок їх залишаєтьсянеясним. Посол папи де Пляно-Kapпіні, по дорозі до татар, зустрів 1246 року вЛенчиці у Конрада Мазовецького Василька, а потім гостював у нього в Володимирі.Там він намовляв Василька та руських єпископів, яких скликав князь, до унії. IВасилько, i єпископи відмовилися щось на це відповщати i радили відкластипитання до повороту Данила від хана. Питання про притягнення Данила мало дляпапи Інокентія IV велике значення: i своїй спробі зорганізувати оборонухристиянства від татарської небезпеки він хотів спертися в першу чергу накpaїни, безпосередньо загрожені: Угорщину, Чехію, Сербію, Польщу, Литву таГалицько-Волинське князівство.

Збереглосялистування між папою i Данилом після його повернення від хана. 3 цих листіввидно, що для Данила головним була організація проти татарської допомоги, i вінхотів знати, чи буде вона. Справа була для нього актуальна, бо якраз під часцього листування воєвода Куремса знову вчинив напад на Поділля та Волинь.

Папазвертався з листами не лише до Данила, але й до Олександра Невського, князяСуздальського, якого закликав теж до об’єднання. Але тими заходами мав він наметі встановити лише оборонний фронт для захисту Західної Європи від татарськихнападів, а не активну боротьбу з ними. Данило сподівався, що будезорганізований хрестоносний похід, прийдуть на допомогу полки західних держав.

Втой час прибула папська делегація, яка привезла Данилові корону. Для нього булоясно, що в таких умовах коронування тільки ускладнить відносини з татарами, недаючи йому нічого конкретного для боротьби з ними. Тому Данило не прийнявкорони, i на цьому закінчилася справа до 1253 року.

Алез короною зв'язана дуже важлива справа: в листуванні папи з Данилом i Василькомпапа називав їх обох «rex», а державу 1246 року — королівством», А. Великийслушно пише, що тоді в середині ХІІІ ст., в такому питанні, як титулуванняволодаря i його держави, «Апостольська столиця не могла допуститися грубогонедогляду та порушення політично-правного устрою тодішньої Європи»…«Римська курія мусила мати докладні інформації про фактичний стан України,головно про її політично-правне положення в cвiтi».

Питанняце набуває ще більшого значення, якщо порівняти це титулування братівРомановичів з титулуванням Олександра Heвського. В листі до MaгicтpaТевтонського ордену папа згадує, що вислав листи до «Данила, достойного короляРусі та до шляхетного мужа Олександра, князя Суздальського». Тут впадає в окорізниця в титулуванні обох володарів. Цікаво, що в 1247 році «світлим королемВолодимира» називає папа Василька, а «світлою королевою" Дубравку, йогодружину. Таким чином, Василько, нібито «удільний» князь, має в очахпапи вищий титул, ніж великий князь Суздалський та Володимирський — Олександр.

Питанняпро титул України, як королівства, має довгу історію. Ще коли син Ізяслава I — Ярополк — 1074 року звернувся був до папи Григорія VII, то папа іменував його,позбавленого держави «королем» («rex») русичів, а Болеслава, короля Польського- тільки князем («dux»).

Пізніше,в 1214 році, коли Андрій II Угорський домагався коронування сина Коломана, вінне просив піднести його до гідності короля, а писав, що «народи Галичини…просили ..., щоб ми поставили їм нашого сина Коломана на короля», а сам він з1214 року іменував себе королем Галичини.

Становищезмінилося в 1253 році, коли Данило почував себе сильнішим, а головно — ужетвердо вирішив повести боротьбу з татарами. Тож, коли виявилося, що татарирушають на Галицько-Волинську державу, він знов звернувся до папи по допомогу.Папа проектував зорганізувати велику коаліцію держав: Польщі, Чехії, Моравії,Cepбiї, Померанії, і проповідував хрестоносний похід. В таких умовах Данилопогодився прийняти коронування, яке відбулося тихо в Дорогичині, під час походуДанила на ятвягів. «Прийняв вінець від Бога, від церкви св. Апостолів, відстола св. Петра, від отця свого папи Інонентія i від ycix його єпископів», — записано в літописі.

Проте,коли обіцянки допомогти в боротьбі з татарами не зреалізовано, не вважав iДанило себе зв’язаним обіцянкою унії з Римом. Побачив i папа, що в цьомувідношенні Данило нічого не зробить. Щоправда, 1257 року новий папа ОлександрII загрожував Данилові викляттям за те, що відступив від послуху Римській Церкві.

Цікаво,що найновіші дослідники, католики, не надають події, що відбулася в Дорогичині,значення коронування: вона нічого не змінила в положенні Данила, який уже був зсамого початку королем. Корона ця була лише логічним розвитком політичнихподій, — пише М. Cтaxiв. «Татарська небезпека… була вистарчальним поштовхомi причиною до цього обостороннього зближення між Римом і Данилом та уділення йприйняття корони. Справа церковного з'єднання була тільки справою похідною.Спільна небезпека, а не що інше, зв'язала обидві сторони. Корона булаполітично-правним актом визнання за Данилом спадкових прав до давньогоКиївського королівства та зовнішнім його символом».

Tомув римських реєстрах нема жадних записів про пересилання корони. Вона буланадіслана як дарунок, як засіб визначити з-поміж різних претендентів правногоспадкоємця, i Інокентій IV визначив Данила, а не Олександра Суздальськогокоролем-спадкоємцем давнього королівства Русі. «Традиції княжого i королівськогоКиєва перейшли легально на Захід, а не на Північ у Москву, яка ніколи недобилася того титулу i повищення аж до XVII ст.», — пише А.Великий. В цьомуполягає глибоке значення події в Дорогичинi. Перед масою політичних мотивів, — писав О.Є. Камінський, -«ця справа церковного порозуміння відходить наче вдругий план».

Яквище згадано, Данило намагався нав’язати міцні зв'язки з сусідами. Ще дотатарської навали він мав якісь стосунки з Австрією. У 1246 році був забитийгерцог Австрії Фрідріх ІІ, який не залишив спадкоємців. Претендентками напрестол виступили: сестра герцога, здружена з королем Чехії Пшемиславом IIОттокаром, та племінниця Гертруда, з якою р. 1252 одружився син Данила — Роман.Це викликало Війну Австрії з Чехією. На захист Гертруди та Романа склалася цілакоаліція — з Белі IV, Данила, герцога Баварського, польських князів БолеславаМалопольського та Владислава Опольського, литовських військ під проводомкнязьків Товтида та Едивіда. Значні сили союзників пішли на Чехію, але,пограбувавши й сплюндрувавши околиці Опави й Оломюца в Mopaвiї, повернулися. Наперешкоді стали неприязні відносини союзників. 1253 року Роман примушений бувпокинути Австрію та Гертруду.

Складнізв'язки встановилися у Данила з польськими князями. Після смерті Лешка почалисяміжусобні війни, в яких Данило підтримував Конрада Мазовецького та його синів.Під час цих війн 1243 року Данило з Васильком заволоділи Люблином.

Післясмерті Конрада Данило підтримував добрі відносини з обома лініями польськихкнязів — Краківською та Мазовецькою, зміцнивши їх шлюбом: дочка ДанилаПредслава була одружена з Земовитом Мазовецьким.

Литовськіплемена, що їx «примучив» свого часу Роман, чинили постійні напади на Волинськіземлі. «БЪда бЪ в землЪ ВолодимерсьтЪй от воевання литовского и ятвяжьского",- писав літописець. Угода між Романовичами та князями Литовським i Жомоїтськимтрохи послабила гостроту, але ятвяги не припинили нападів. Лише литовські князівиступали як союзники Романовичів, інші — як вороги. У 1230-их роках князьМендовг почав формувати э литовських племен єдину державу. Підкоряючи своїйвладі дрібних литовських, а також українських та білоруських князьків, віншукав добрих відносин з Романовичами i допомагав їм у боротьбі з ятвягами. В1252 р. (?) Данило навіть одружився з його племінницею, сестрою Товтовіла.

Проте,швидке зростання сили Мендовга викликало почуття небезпеки в Романовичів iпривело до війни, наслідком якої Данило здобув ряд міст, серед них — Городно.Меядовг відступив Чорну Русь, Новогрудок, Слоним, Волковийськ — Даниловомусинові Романові, який одружився другим шлюбом з дочкою князя Гліба. Свою дочкуМендовг видав за молодшого сина Данила — Шварна.

Післясмерті Мендовга, син його Войшелк передав Шварнові литовський престол, а самприйняв православ’є i пішов до монастиря. Таким чином на короткий час Литваопинилася під владою Данилового сина. Ця литовська політика була найбільшвдалою з усієї зовнішньої політики Данила.

Туттреба згадати ще один шлюб, який має значення, але пізніше шлюб Даниловоїдочки, Coфiї, з графом Тюрингії Шварцбургом на початку 1250-их pp. Син їx додавдо свого прізвища слово «poйсен», i після нього велика провінція Тюрингіїназивалася «Poйсен".

Великуперешкоду бачив Данило у так званих татарських людях. У 1250-их роках цейантикнязівській рух, татарофільський рух охопив широку територію Волині таКиївщини (в області Случа, Тетерева, Бога). Літописець згадує побіжно, що підчас походу Данила на Литву татари порозумілися з населенням Бакоти, головнимпунктом Пониззя, i призначили туди свого баскака. 3 Бакотою ще під час боротьбиз галицькими боярами довелося вести тяжку боротьбу. Це був аж до татарськоїнавали значний осередок антикнязівської опозиції. Данило здобув Бакоту, але яктільки відійшли його війська, вона знову віддалася татарам.

Боротьбаз татарськими людьми була дуже тяжкою: на допомогу їм прийшов у 1252 poцівоєвода Куремса, i це створило дуже тяжкі умови для Данила. Про наступ татарДанило заалярмував папу, але жадної допомоги не дістав. Тоді він розпочавборотьбу власними силами.

СинДанила, Лев III пішов на Межибожжя, Данило з Васильком зруйнували Болоховськуземлю, син його Шварно плюндрував міста над Тетеревом i Случою. Був цілкомзнищений Возвягель, а населення його виведено. Ці приклади свідчать, якажорстока була боротьба з татарськими людьми. «Татарське" населення та«болоховці" покорилися. Куремса був заслабий, щоб захистити їx, сили йогобули недостатні для боротьби з усіма Романовичами.

ВідносиниДанила та Василька з єпископами не були добрі. Усі єпископи належали до боярськоїопозиції, i князі боролися з ними. Перемиський єпископ був забитий двірськимчоловіком Андрієм; Галицький Артемій втік до Угорщини, а Угровський Йоасафа,який, сам себе проголосив митрополитом після татарської навали, Данило вигнав,катедру зліквідував, а замість неї заснував катедру у Холмi i сам призначивєпископом Івана. Володимиські єпископи були також у повній покорі Василькові.Вони походили переважно з монастиря св. Данила, а Никифор Стенила бувВасильковим урядовцем.

Даниловиявив себе видатним адміністратором. Тільки наставали мирні часи — він будувавнові міста, села. Biн заснував Данилів, Львів, Холм, що його зробив своєюстолицею. Приходили до нього «німці i русь- іноязичники й ляхи, — нотувавлітописець, — идяху день i ніч", i підмайстри i майстри, i ремісникирізних фахів які втікали від татар, «бЬ жизнь и наполниша дворы, окрест градаполе и лЬса». Відзначаючи розмах колонізаторської діяльності, літопис писав, щоза Данила у Галичині та на Волині засновано 70 міст, в яких розгорталися промисли,ремесла, будували пишні будівлі, храми.

Княжийдвір Данила у Холмі став визначним культурним осередком, в якому складалилітопис, що став частиною Волинського. Знавці вважають його «перлиною» середукраїнських Літописів. Писав його спочатку «печатник» — канцлер Кирил, апізніше єпископ Іван.

ДвірДанила відзначався пишнотою, розкішшю. Як при європейських королівських дворах,тут відбувались турніри, виступали співаки, музики. Вживалося тут різних мов,але панувала латинська, властива тодішнім королівським дворам Західної Європи.

ДержавуДанила добре знали в Європі: вона репрезентувала  Україну-Русь. В англійськійенциклопедії XIII ст. Бартоломея написано: «Галиція розлога й багата країна,quae nunc Rhutenia a pi ribus nominatur», себто Галичину ототожнювали з Руссю.

Великезначення мало висвячення Кирила митрополитом Київським за вказівкою Данила: цимпідкреслювалося наступність Галичини від Києва.

Данилопочував себе наступником влади київських князів. I яскраво виявлено вЛітописному Холмському зводі 1246 року. веденому, можливо, печатником Кирилом.У цьому зводі привертає увагу міжнародній його характер: велич руської земліпоставлено в зв'язок з пoдiями угорськими, польськими, литовськими, чеськими,австрійськими:, татарськими.

Перемоганад боярською опозицією, розгром угорсько-польської інтервенції, встановленняmodus vivendi з татарами викликали у Данила прагнення виявити свої права на всюУкраїну, включаючи Київ, яким володів — під татарами — Ярослав ВолодимировичСуздальський. Це прагнення підкреслив Данило, призначивши Кирила на митрополитавсієї Русі й виславши його на висвячення до Hiкeї a 1246 році. Таким чиномборотьба між південно-західною та північно-східною Руссю за керівництво всімаруськими землями тривала в нових умовах, під зверхністю сюзерена в особах ханівЗолотої Орди i монгольського Великого хана.

ПрагненняДанила знову заволодіти Києвом, цим символом великого князівства цілої України,виявилося в словах до нього Мендозга: виряджаючи його сина Романа зновгородським військом на допомогу, в 1257 р., коли Данило збирав сили протиБолоховської землі, яка відрізала його від Київщини, Мендовг переказав: «Пришлютобі Романа з новгородці, аби пошел до Возвяглю, оттуда і к Києву».

Дужеважливі на цьому тлі відносини Галицько-Волинського та Володимиро-Суздальськогокнязівств. Сучасниками Данила були великі князі: Володимиро-Суздальський — Ярослав та його сини: Андрій та Олександр (Невський). Року 1243 Ярослава,першого з князів, хан Бату викликав до Золотої Орди, звідки повернувся він«великим князем Русі». В. Пашуто вважає, що цей виклик, i призначення булинаслідком того, що Ярослав не брав участи в биті на р. Сіті 1238 року, коликнязі намагалися покласти край переможному рухові татар. Ярослав здобув великийвплив при дворі Бату, але можливо, що цей «фавор» у Бату викликав підозрілеставлення до нього при дворі великого хана в Монголії: Ярослава викликали доКоракоруму i там отруїли. Цікава думка автора, що обидва українські князі — Михаїл та Данило — стали жертвою провокації Ярославового сина: Михайло бувзабитий, Данило, більш обережний уник небезпеки.

Післясмерті Ярослава його сини дістали: Андрій — Володимир та велике князівство,Олександр — Київ та «всю землю Руську». Kpiм того Олександр володів Новгородом,не підвладним татарам. Андрія пiдтpимyвaли: Ярослав Тверський та ДанилоГалицький, з дочкою якого Андрій в 1250 році одружився. 1252 року Олександрпоїхав до Бату, до Золотої Орди, i дістав ярлик на велике княжіння. ПротиАндрія пішло татарське військо під командою Неврюя. Андрій втік до Швеції.Володимирський літопис закидає Андрієві,, що не побажав він «царем (себтотатарам) служити». Beликим князем став Олександр, який повів політикуповної супроти татар покори.

3цією політикою Олександра ставить Б. Пашуто в зв'язок відрядження Бату, того ж1252 року, війська під командою Куремси проти Данила. Олександр, звільнившись здопомогою татар від конкуренції власного брата, хотів був тим же способомзвільнитися від суперництва короля Данила. Але, — додає той же автор, — навідміну від князя Андрія Ярославича, Галицько-Волинськнй князь зумів відбититатар, втративши лише Пониззя.

Післятого, як хрестоносні війська зруйнували Константинополь i 1204 року заснувалина руїнах Візантійської імперії Латинську, Візантія зорганізувала в Hiкeї новустолицю. Туди перейшли i цісарський двір з Федором I Ласкарисом, i патріарх.Цісарі Феодор І і, зокрема, Іван Ватаці шукали союзів для боротьби з Латинськоюімперією та Папською Kypiєю. Союз з цісарем Фрідріхом II у 1240-роках хвилювавKypiю. Одночасно вона намагалась нав'язати зв'язки з татаро-монголами й вислалапослів до Монголії, щоб розпочати спільну акцію проти Нікейської імперії.

Олександрвключився в союз, який наприкінці 1250-ох poків зв'язав Нікейський Візанійськийдвір, очолений цісарем Ватаці, та великоханський двір у Коракорумі. «Не можебути сумніву, — пише Б. Пашуто, — що в татарсько-нікейських переговорах бралиучасть руські (себто володимиро-суздальські) дипломати». В ході переговорівОлександр 1258 року примушений був визнати татарське панування над Новгородом,хоч татари ніколи його не підкоряли. Тоді ж встановлено систему баскаків iдосягнуто привілеїв для Церкви й духовенства. Тоді ж покінчено з незалежниміснуванням Галицько-Волинського князівства: замість Куремси прийшов pоку 1258воєвода Бурундай з більшими силами. Спочатку він, не оголошуючи війниРомановичам, закликав ix на допомогу в поході на Литву, i Василько мусів іти зним; це привело до розриву з Литвою. Наступного року Бурундай з'явився з щебільшими силами i примусив знищити власними руками всі укріплення: Крем'янець,Лучеське, Данилів, Стожек, Луцьк, Львів, Володимир. Залишився тільки добре укріплений Холм. Після того татари пішли на Польщу i зруйнували Люблин,Завихость, Сандомир, Лисець, Краків.

Цейостанній напад татар зруйнував усе, що зробили Данило та Василько для оборониГалицько-Волинської держави. Року 1264 помер Данило в гіркій свідомостібезпорадного свого становища. Літопис присвятив зворушливі слова на спогадкороля Данила, що був «мудрий, як Соломон».

Данило- це найбільша постать в icтopiї Галицько-Волинської держави. Він вів своюдіяльність серед незвичайно важких обставин. З великими зусиллями він нановоз'єднав розбиту державу, ведучи боротьбу з Польщею та Угорщиною і з анархічнимбоярством. Нічого не втратив з батьківських земель, забезпечив кордон уКарпатах i від Вісли, поширив державну територію на півночі. Привернувавторитет княжої влади, наново зорганізував державний апарат. Не дав знищитисвоєї держави татарам, особистими жертвами здобув мир i підготував свою країнудо відсічі орді. Супроти наступу Азії вийшов у зв'язки з Західною Європою,шукаючи там політичної i культурної допомоги. Трудом свого життя він відбудувавдержаву свого батька Романа i поклав основи під її дальший розвиток.

ЗДанилом зійшов з історичного кону один iз найвидатніших володарів України,талановитий, самовідданий, освічений. Загальні обставини не дали йому довестидо кінця справу піднесення України, але, не зважаючи на всі перешкоди, вінбагато зробив у цьому напрямку. Він зібрав ycі землі, що ними володів Роман,створив iз них з допомогою Василька могутню державу, з якого рахувалися сусіди,яку визнавав за поважну папа. Своїм коронуванням він затвердив її становище яккоролівства, як гідної спадкоємниці традицій

Київськоїдержави, i уможливив майже на сто років її існування. Данило, не зважаючи натяжкі умови постійної війни, зумів зламати боярську опозицію i творити державуна нових началах. Галицько-Волинська держава зайняла почесне місце середєвропейських держав; її міста викликали здивування, її армія доходила до Калішата Оломунця, її військова тактика здобула славу. Не зважаючи на тісні зв'язки зЗахідною Європою, культура, закони, література, релігія Галицько-Волинськогокнязівства залишалися українськими.

ДобаДанила важлива й тим, що протягом 20 років яскраво намітилася різниця міжідеологією та орієнтацією української держави i Володимиро-Суздальської: тоді,як Данило для зміцнення своєї держави та звільнення її від татарськогопанування шукав зв’язок з Європою, Олександр, орієнтуючись на схід, визнавбезоглядно владу татар. Таким чином стали один проти одного два piзні світи.


Список використаної літератури:

1.БрайчевськийМ. Конспект Історії України. — К.: Видав. поліграфічний центр «Знання», 1993

2.ГрушевськийМ.С. Історія України-Руси В ІІ т., Т.2 ХІ-ХІІ вік. — К.: Наукова думка, 1992

3.ДавняІсторія України: Навч. посібник для вищ.навч.закладів. У 2 кн. П.П.Толочко,Д.Н.Козак, С.Д.Крижицький та ін. — К.: Либідь, 1994

4.ІсторіяУкраїни: Курс лекцій. У 2 кн. Кн.1 Від найдавніших часів до кінця ХІХ століття/ Л.Г.Мельник, В.Д.Баран, О.І.Гуржій та ін. — К.: Либідь, 1991

еще рефераты
Еще работы по истории