Реферат: Адам Смит

Економічне вчення А. Сміта

АдамСміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. У його працях і в працях його послідовни­ка Д. Рікардокласична політична економія досягла найвищого роз­витку.

НародивсяА.Сміт у шотландському місті Керколді в родині мит­ного чиновника.Навчався в університетах Глазго і Оксфорда, де вивчав філософію,літературу, історію, фізику, математику. 1751 р. був обранийпрофесором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральноїфілософії. 1764 р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійськогогерцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції,Сміт знайомиться з енциклопедистами і фізіократами. Повернувшись до Англії,він осе­ляється в рідному місті Керколді, де працює над книжкою «Дослі­дження проприроду і причини багатства народів», її було опубліко­вано 1776 р. і вона здобула Смітовісвітову славу. Його стали називати«шотландським мудрецем», творцем нової науки — полі­тичної економії. Останні роки свого життя Сміт бувмитним коміса­ром Шотландії.

Наслідуючифілософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи брали «соціальнулюдину», Сміт ставить перед собою нау­кове завдання ЇЇ комплексногодослідження. У своїх працях він роз­глядає окремі аспекти, сторони людськоїприроди: моральні, гро­мадські, економічні. У «Багатстві народів», зокрема, Смітдосліджує «людину економічну», однак не ізолює ЇЇ від двох інших аспектів людськоїприроди.

Метод,який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індук­тивним. Він аналізуєяк внутрішні закономірності економічних явищ, так і описує їхні зовнішніпрояви. Працям Сміта притаманні системність, історизм і еволюціонізм. Щодоісторизму, який запере­чувався в марксистській літературі (на тій підставі, щоСміт трактує капіталізм як вічний спосіб виробництва), то він проявляється втім, що Сміт визнає зміни звичаїв, інститутів, економічних категорій, неоднаковістьтаких у різних народів, і вважає, що вивчення й пі­знання їх можливелише в процесі еволюції.

СуспільствоСміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певнимивластивостями, які наперед визначають їхню економічнуповедінку. Головними є такі, як трудове походжен­ня життєвих благ,схильність до обміну послугами або результа­тами своєї праці,егоїстичні інтереси — намагання поліпшити своє становище.

Трудовепоходження життєвих благ змушує людину жертвувати заради них «своїмдозвіллям, свободою, спокоєм»1. Схильність до обміну, «схильністьміняти,, вимінювати, обмінювати один предмет на інший»2— одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумовлює те, що людичерез поділ праці концентрують свою діяль­ність на якійсь певній її формі, щопідвищує ЇЇ продуктивність. Ке­руючись егоїстичними інтересами, пошукомособистої вигоди, лю­дина оптимізує свої зусилля, а це обертається на вигодудля всього суспільства.

Розвиваючивчення основоположників класичної політичної еко­номії про «природнийпорядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Вінпідкреслює, що за умов «природного порядку» (ві­льної конкуренції)складною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидимарука», тобто економічне життя людей під­порядковується об'єктивнимзакономірностям. У трактуванні «при­родного порядку» Сміт виходить з двохпринципів: об'єктивної за­кономірності природи — дії об'єктивнихзаконів природи — «невидимої руки» і «природної свободи» людини.

Дія об'єктивнихзаконів спрямована на благо людини. Проте благотворністьдії об'єктивних законів не абсолютна. Вона передба­чає певні соціальні умови, а саме — природнусвободу людини, яка проявляється вможливостях кожної людини (за умов дотримання нею «законів справедливості») вільно захищати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людинизбігатиметься з дією природних сил,«невидимої руки», тобто із законами природи.

У концепціяхнаступників А.Сміта — Рікардо, Сен-Сімона й особливо К.Маркса —саме ця теза відсутня. У них залишилась ли­ше об'єктивназакономірність, що керує поведінкою людини.

Ідеюприродного порядку Сміт поширює І на діяльність держави. Він є прихильником економічноголібералізму, вільної гри госпо­дарських сил,невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визнає рольдержави у виконанні нею таких функцій, як оборонакраїни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювався за державнерегулювання норми процента ймінімуму заробітної плати.

Поділпраці і гроші. Свій твір А. Сміт починає з розгляду поділу праці. Це невипадково, адже він — економіст мануфактурного пе­ріоду. На відмінувід меркантилістів, які вважали, що багатство по­роджується обміном,і фізіократів, які зв'язували Його із сільським господарством, Смітчітко називає першоджерело багатства — пра­цю. Вступ до свого твору він починаєтак: «Щорічна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляєйому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаються нимпротягом ро­ку іскладаються завжди або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, щоодержується в обмін на ці продукти в інших наро­дів»1. Але кількістьцих продуктів, продовжує Сміт, залежить від кількості праці, що функціонує увиробництві, і від майстерності робітника, рівень якої є результатом поділупраці. Вирішальним фактором зростаннябагатства й «загального добробуту» Сміт вва­жає поділ праці, який веде до«величезного збільшення продуктив­ностівсіх різнобічних занять і мистецтв» .

Зростанняпродуктивності праці внаслідок її поділу зумовлюєть­ся: 1) збільшеннямвправності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одноговиду праці до іншого; 3) винаходом ізастосуванням механізмів, які полегшують працю і дають змогу одному робітникові виконувати працю кількох.

Надаючивеличезного значення поділу праці, Сміт, проте, не ро­зумів його причин.Поділ праці в нього породжується схильністю до обміну. «… Схильність до обміну й булатим, що породило поділ праці»3. Насправді було навпаки: саме поділпраці є передумовою обміну.

Неможна погодитись із зауваженнями критиків А.Сміта, що він, нібито, плутає поділ праці вмануфактурі і суспільстві. Справді, Смітпочинає аналіз з поетапного поділу праці в мануфактурі з ви­робництва голок і через фаховий поділ, аналізекономічних функцій класів виходить на суспільний поділ праці. Оскільки, заСмітом, са­ме можливість обміну веде до поділу праці, то міраостаннього, пише він, завжди муситьобмежуватись розмірами ринку. Саме розвитокринку, розвиток шляхів сполучення сприяють тому, що «про­мисли будь-якого роду починають природнорозподілятися й удо­сконалюватися» .

Поділ праці й обмінпередбачають наявність знаряддя обміну. Такимзнаряддям у СмІта є гроші. Виникнення грошей СмІт прави­льно розглядає якоб'єктивний процес, а не як результат домовлено­сті виробників. У своїй праці Сміт подає надзвичайно цікавий мате­ріал щодо історії виникнення грошей. Він доситьдетально простежив цей процес і показав, що гроші — це товар, який від­окремивсявід маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість, їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін.

Визнаючи всі функціїгрошей, Сміт, проте, головною, визна­чальноюназиває функцію грошей як засобу обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив, що вонивідрізняються від товарів, які обертаються з їхньою допомогою. Навідміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслював, що дохідсуспільства — це товари, а не гроші.

Смітвважає за доцільне заміну золота і срібла паперовими гро­шима для здешевленняобігу. Найбільш придатні для цієї ролі банк­ноти. Загальна сумапаперових грошей не може перевищувати кіль­кості золотих і срібних грошей, які вонизамінюють. Регулювання кількості паперовихгрошей в обігу повинні здійснювати банки.

Теоріявартості. Передовсім нагадаємо, що Сміт, як і інші еко­номісти тієї доби,користується терміном «цінність», а не «вартість». Цінність у нього має два значення:корисність і можливість при­дбання іншихпредметів. Перше він називає «цінністю у споживан­ні», друге — «цінністю вобміні». Це фактичне визнання споживної й мінової вартості. На парадоксі води й діамантів Сміт пояснює різ­ницюміж споживною І міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у споживанні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого кориснішого заводу, але за неї на­вряд чи щоськупиш і навряд чи одержиш щось в обмін. А діамант майже не має жодноїцінності у споживанні, але часто в обмін на ньогоможна одержати дуже велику кількість інших благ» .

Дляз'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів, Сміт ставить три завдання: 1)визначити справжнє мірило мінової цінності, тобто визначити справжню ціну всіхтоварів; 2) показати, з яких частин вона складається; 3) з'ясувати, через які обставини відбувається відхилення ринкової цінивід природної. Мінову, або природну, цінність товару Сміт, як і Петті,визначає через працю. «Праця, — писав він, — є справжнє мірило мінової цін­ності всіхтоварів»1. Але на відміну від Петті, який вважав, що праця створюєвартість лише в галузі видобутку золота і срібла, і фізіокра­тів, котрізв'язували цей процес із сільським господарством, Сміт стверджує, що праця єосновою цінності в усіх сферах виробництва. Він говорить прорівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє квалі­фіковану й проступрацю і зазначає, що кваліфікована праця в одини­цю часу створює більшецінності, ніж праця проста, некваліфікована.

У творах Смітадивовижно переплетені два погляди на цін­ність—суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний полягає в тім, що, на його думку, робітники оцінюють свою працюяк жертву, як вимушену відмову відсвободи й відпочинку. Водночас він оцінює працю об'єктивно як основу багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертаєголовну увагу на мінову вартість,тобто на кількісний бік вартості.

Отже,у трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, щотрудова теорія справедлива лише для «раннього, примі­тивного»суспільства. Коли ще працю не було поділено, вона могла бути мірилом дляобміну.

Зрозвитком поділу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стаєнеобхідним, тому що дає змогу одержувати найрізноманітніші товари. По-друге, якзазначає Сміт, багатство особи — це її можли­вість одержуватипродукти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов міновацінність товару для товаровиробника буде визнача­тись кількістю чужоїпраці, яку він може одержати в обмін на оди­ницю свого товару.

Товаровиробник,обмінюючи свій товар на якийсь інший, одер­жує, з власногопогляду, більше праці, ніж віддає. Те саме відбуває­ться і з супротивною стороною. Тобтокожний учасник обміну одержує більше праці,відносно своїх можливостей щодо виробниц­тва одержуваного товару, ніж віддає. Тут ми знову маємо справу з поняттямсуб'єктивної цінності, проте Сміт виводить його не з принципу корисності (австрійська школа), а з принципу праці.

Отже,перше з поставлених питань Сміт розв'язує цілком одно­значно. Основуцінності товару становить праця, уречевлена в това­рах, які одержують здопомогою обміну на даний товар.

Якже вирішує він питання про окремі складові ціни товару? На перший погляд,нелогічною є сама постановка такого питання. Які можуть бути складовіціни, якщо вона визначається працею?

Річ у тім, що Смітчітко бачив різницю між обміном товарів у первісномусуспільстві і за умов простого товарного виробництва, коливиробники обмінювалися працею, уречевленою в товарах, і обміном за умовкапіталізму, коли відбувається обмін живої та уре­чевленої праці. Робітникистають продавцями товару «робоча сила», а капіталісти — його покупцями. Щоправда,Сміт вважав, що робіт­никипродають свою працю, що, так само, як і інші товари, має «справжню й номінальну ціну»1(номінальна й реальна заробітна плата).За цих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніжодержує уречевле­ної. Цінність, якуробітник додає до матеріалів, складається з двох частин: заробітної плати і прибутку капіталіста, Третьою складовоюцінності, за Смітом, є рента. Отже, як пише Сміт, «три першооснови будь-якого доходу, як і будь-якої міновоїцінності, — це заробітна плата,прибуток і рента»2. Відтак цінність Сміт визначає доходами.

Визначенняцінності як суми доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальнунепослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. сталапанівною.

Щодотретього завдання, то воно зводиться до з'ясування причин відхилення ринковоїціни від природної. Природна ціна у Сміта — це, по суті, грошовевираження цінності. Природна ціна включає повну величину ренти,праці і прибутку. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.

Смітдетально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкової ціни відприродної. За умов природного стану (вільної конкуренції")ринок працює як своєрідний регулятор природного тя­жіння руху товарнихпотоків до стану ринкової рівноваги. Попит і пропозиція стаютьфакторами встановлення ринкової ціни. Людське втручання у виглядірізного роду привілеїв, монополії, регламентів порушує природнийстан. Воно, пише Сміт, призводить часто до ре­зультатів,протилежних тим, на які сподівались, і стримує зростання продуктивності праці.Щоправда, якась група або клас можуть мати вигоду від такоговтручання, проте воно завжди зашкоджуватиме стратегічному завданню —економічному зростанню. Отже, Сміт постійно звертається до принципу природноїсвободи, до дії «неви­димої руки».

Класи ідоходи. Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є ви­дами доходів трьохрізних категорій персоніфікованих економічних функцій, щовідповідають трьом факторам виробництва: праці, ка­піталу й землі.Власники кожного із цих факторів утворюють відпо­відні класи:найманих робітників, підприємців і землевласників. Це основні класисуспільства, їхні доходи є первинними. Усі інші групи і прошарки отримуютьвторинні доходи внаслідок перерозподілу.

Заробітна плата — це продукт праці, природна винагорода занеї. Коли виробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержує повний продукт праці. Заумов капіталізму найманий робітникотримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляється, іншу частину одержує власник капі­талу як прибуток. Отже, Сміт бачив не принципову,а лише кількіс­ну різницю між доходомпростого товаровиробника і найманого ро­бітника.

Смітвизначає «нормальний» рівень заробітної плати кількістю за­собівіснування робітника і його сім'ї. Нормальний рівень заробітної платипідтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринкупраці. Зниження заробітної плати до фізичногомінімуму загрожує робітникам вимиранням, а її значне під­вищення, надумку А. Сміта, веде до зростання народжуваності, збільшення пропозиції робочої сили на ринку, посилення конкуренції. Відтак заробітна плата зрештою знову почнезнижуватися.

Провіднуроль у визначенні заробітної плати відіграють капіталі­сти, які можуть, пише Сміт, змовитись іочікувати сприятливих умов найму робочоїсили, чого не можуть робітники. Сміт був при­хильником високоїзаробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростаннюпродуктивності праці.

Прибуток у Сміта теж має трудове походження. Вінписав, що «цінність, яку робітники додають до матеріалів, зводиться… до двох частин, одна з яких оплачує їхню винагороду,а друга — при­буток їхнього наймача на весь авансований ним фондматеріалів і заробітної плати»1.Тобто прибуток — це різниця між заново ство­реною вартістю і заробітною платою, результат неоплаченої праці. Сміт заперечує тим, хто називає прибуток оплатоюпраці з нагляду й управління. Цейприбуток, зазначає Сміт, не схожий на оплату пра­ці, він має інші джерела й визначаєтьсявеличиною капіталу, що ви­користовуєтьсяу виробництві.

Праця з нагляду йуправління на двох підприємствах, пояснює Сміт,може бути однаковою, а прибуток абсолютно різним, тому що він залежить від величини авансованого капіталу.До того ж функ­цію управління можнадоручити «якомусь головному службовцю» І винагорода за працю у такому разі набере форми звичайної заробіт­ної плати.

Зприбутку Сміт виводить і процент як похідний прибуток. Ве­личина процента і його рух визначаютьсянормою прибутку, яка з розвитком промисловості й торгівлі має тенденцію дозниження. Зниження норми прибутку, а отже і процента, Сміт розглядає як прояв економічногоздоров'я нації, котре забезпечується природним порядком. Протидіє такомупорядку будь-яка монополія. Тому Сміт є непримиренним противником різнихмонополій і привілеїв.

Земельнарента у Сміта — це плата за користування землею, її причиною він називаєприватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендної плати, в яку включається і процент на вкладений капітал.Рента, підкреслює він, не зв'язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійснює орендар. Що ж доземлевласника, то він користуєтьсявигодами капіталовкладень, тому що за віднов­лення орендного договору вимагає підвищення плати.

Виходячиз позицій трудової теорії вартості, Сміт ренту (також і прибуток) розглядаєяк відрахування від праці робітника. Інше трак­тування походження ренти зв'язане у Смітаз його теорією витрат виробництва. Рента вцьому разі є природною винагородою за кори­стування землею, подібно до того, як прибуток є природною вина­городоюза капітал, а заробітна плата — природною ціною праці. Рента поряд з прибутком і заробітною платою формує цінність. А цеозначає, що земля, як І праця, є джерелом цінності.

Проте рента відрізняєтьсявід інших ціноутворюючих факто­рів —прибутку й заробітної плати. Вона не зумовлена жодною жер­твою (як праця й капітал) з боку власника землі.Відрізняється рента від прибутку й заробітної плати і як складова ціни. Останніконсти­туюють ціну, а рента є її функцією. «… Рента, — писав Сміт, — вхо­дить до складу ціни продукту інакше, ніжзаробітна плата і прибу­ток. Висока або низька заробітна плата іприбуток на капітал є причиною високої абонизької ціни; більший чи менший розмір рен­ти є результатом останньої»1.

Є у Сміта й елементифізіократичного трактування земельної рентияк результату дії сил природи, що їх землевласник надає у ко­ристуванняфермеру. Праця в сільському господарстві, писав він, продуктивніша, бо тут поряд з людиною працює природа.

Смітбачив різницю в родючості й місцезнаходженні земельних ділянок і її вплив на величину ренти.Розглядав він також залеж­ність ренти відкапіталовкладень. Проте у Сміта ще немає розуміння понять диференційноїй абсолютної ренти. Водночас він визначає монопольнуренту (хоч і не вживає цього терміна), що виникає тоді, «коли кількість землі,котра може бути пристосована під якусь осо­бливу культуру, занадто незначна длязадоволення реального попи­ту»".Оплачує її споживач.

Учення пропродуктивну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну від попередників, не обмежується галузевимвизначенням продуктивної й непродуктивноїпраці. У нього продуктивною є будь-якапраця, незалежно від того, до чого ЇЇ прикладають. Проте Сміт зберігає ієрархію галузей стосовно їх продуктивності.На пер­ший план він ставить сільськегосподарство, потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в йоговченні про продуктивну й не­продуктивнупрацю.

Смітвизначає продуктивну й непродуктивну працю не лише за­лежно від того, де воназастосовується, а й від того, що виготовляє­ться з її допомогою. У нього є двапідходи до визначення продукти­вної та непродуктивної праці. Перший підхід —ціннісний. Продуктивноюпрацею є та, що створює цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. Так,праця мануфактурного робітника додаєцінності матеріалам, які він обробляє. Водночас праця слуги не додає цінності ні до чого. На купівлюпродуктивної праці витра­чаєтьсякапітал, а непродуктивної — дохід.

Другий підхід довизначення продуктивної і непродуктивної праці зв'язується з їїматеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця — праця робітника, яказакріплюється і реалізується в яко­мусьпредметі або товарі, що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізується в товарах. Йогопослуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визначенням продуктивноїпра­ці вся сфера нематеріальноговиробництва оголошувалась непроду­ктивною. До цієї сфери Сміт відноситьдіяльність держави, ЇЇ чино­вників,церкву, армію, флот тощо.

Такийпідхід Сміта до визначення продуктивної і непродуктивної праці був підданийкритиці багатьма його сучасниками, які ширше трактувалипродуктивну працю. Економісти класичної школи нав­паки — сприйнялитакий підхід. З певними застереженнями сприй­няв його і Маркс1.

Смітнадавав великої ваги поняттям продуктивної та непродук­тивної праці, оскільки він зі збільшеннямкількості продуктивної праці зв'язувавзростання національного багатства країни.

КапіталуСміта — це головна рушійна сила економічного про­гресу. Під капіталомвін розуміє запас продукції, що приносить при­буток, або задопомогою якого працею створюються нові блага. Запа­си певної особи,писав він, поділяються на дві частини. «Та частина, від якої вона чекаєодержання доходу, називається її капіталом. Друга частина — це та, якайде на безпосереднє її споживання»2.

Капіталвін поділяє на основний і оборотний. До основного капі­талу належать машиний різні знаряддя праці, промислові й торговельні будівлі,склади, будівлі на фермах, «поліпшення землі» (роз­чищення, осушення,удобрення), «людський капітал» — капіталізо­вана цінність «придбаних і кориснихздібностей усіх жителів, або членівсуспільства». Віднесення Смітом людського капіталу до ос­новного логічновипливає з того, що капітал у нього — це виготов­лені матеріальні ресурси, а здібності робітників до праці також «ви­готовлені» за допомогою використання матеріальнихресурсів.

Трудові навички йздібності робітників включав до основного капіталуще Петті. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що робітник, крім «звичайноїзаробітної плати» за «звичайнупрацю», має одержати й відшкодування витрат на навчання і прибуток на них. К.Маркс, як побачимо далі, теж дотри­мується думки, що кваліфікованіша робочасила має вищу вартість.

Оборотнийкапітал у Сміта складається з грошей, запасів продо­вольства, сировини інапівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складахі в магазинах.

Поняття основного йоборотного капіталу Сміт застосовує до будь-якогокапіталу, незалежно від сфери його використання. Різ­ницю між ними він бачить у тім, що першийдає прибуток, не всту­паючи в обіг іне змінюючи власника, а другий — тільки в процесі обігу І зміни власника. Основний капіталформується І поповнюєть­ся за рахунокоборотного. Співвідношення між основним і оборот­ним капіталом,підкреслює Сміт, неоднакове в різних галузях ви­робництва.

Великого значенняСміт надавав нагромадженню капіталу. Це, посуті, основна ідея праці Сміта. Він має на меті не тільки досліди­типрироду і причини багатства взагалі, а й з'ясувати процес зрос­тання саме національного багатства. «Зростання…доходу й капіталу означає зростаннянаціонального багатства»1. Отже, економічне зростання Сміт зв'язує не лише зі зростаннямдоходу, а й з нагрома­дженнямкапіталу.

Нагромадженнякапіталу, за Смітом, є результатом ощадливості. Ощадливість капіталістівзбільшує фонд, призначений.для утриму­вання продуктивних робітників.Збільшення кількості останніх веде до зростання цінності, що додається дооброблюваних продуктів.

Річнийпродукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільше­ний лише за рахунокзростання кількості продуктивних робітників і підвищення продуктивності їхньоїпраці. Зростання продуктивності праці СмІт зв'язує із застосуванням машин,механізмів, що потребує додаткових капіталів. Вартість засобіввиробництва він включає як четверту складову в ціну кожного окремо взятоготовару окремого капіталіста. Що ж до всієї товарної маси всього класукапіталістів, то в її мінову цінність включаються лише три складові: заробітнаплата, прибуток і рента. Відтак цінністьрічного продукту суспіль­ства складатиметься лише з доходів. Такий підхід Смітадо визна­чення мінової цінностісукупного суспільного продукту в марксист­ській літературі одержав назву «догми Сміта». Сміта звинуватили в тім, що він виключає перенесену вартість ізвартості сукупного про­дукту. Протевін виходить із того, що матеріальні витрати (перене­сена вартість) — це не що інше, як чиїсь доходи,отримані на попе­редніх стадіях виробництва. Такий підхід спрощуваваналіз теорії вартості. «Догма Сміта», посуті, вирішувала ту саму складну теоре­тичну проблему стосовновизначення вартості, що й марксистське вчення про двоїстий характер праці(конкретна праця переносить вартість уречевленої праці, абстрактна — створюєнову). Маркс, аналізуючи «догму Сміта»,показав, що вона має сенс або за повного абстрагування від фактора часу,або в процесі аналізу формуван­ня вартості продукту за досить тривалий період.Для короткого проміжку часу формула Сміта не має сенсу тому, що у вартостітакого продукту завжди є частка, яка не розпадається на доходи цього року, а відшкодовує вартість засобіввиробництва, які були на початкуроку.

Зауваженняцілком слушне, проте ця частка є відносно невели­кою порівняно з усімрічним обсягом матеріальних витрат і її можна не брати до уваги.Відтак практичну цінність «догми Сміта» важко переоцінити, її широковикористовують на Заході в багатьох видах економічного аналізу. Крім того,аналізуючи «догму Сміта», слід ураховувати, що він чітко розрізняє валовий ічистий дохід нації. Під валовим доходом вінрозуміє весь річний продукт країни. Чис­тий дохід — це нова цінність,яка лишається після відшкодування основногой оборотного капіталу.

Отже,річний продукт праці й землі країни поділяється на фонд відшкодування капіталуі фонд доходів власників капіталу й землі. Праця продуктивнихробітників оплачується з фонду відшкодуван­ня. Джереломзростання капіталу стають прибутки. Сміт підрахував, що фонд відшкодування капіталу в багатихкраїнах є більшим і абсолютно, і стосовночастки валового продукту. Це означає, робить висновок Сміт, що більша частина валового продукту йде на утри­манняпродуктивної праці, що, у свою чергу, веде до зростання багатства.

У підсумкузазначимо, що заслуга Сміта полягає не лише в тім, що він започаткувавсистематизований виклад політичної економії. Сміт підкреслив значенняособистого інтересу як рушійної сили прогресуза умов, коли всім забезпечено однакові можливості. Коли власний інтерес намагаються реалізувати за рахунокінших, він на­бирає несприятливого для суспільства характеру. Ринковиймеханізм створить гармонію лише тоді, колийого буде включено у від­повідні правові та Інституціональні рамки.Англійський історик економічної думки М. Блауг писав: «… Сміту немає рівних ніу XVIII, ні навіть у XIX ст. за глибиною І точністюпроникнення в суть економічного процесу,економічної мудрості...»

Література:

1. Смит А. Исследованиео природе й причинах богатства народов. — Кн. I-— С. 148.-III. — М.1993.

еще рефераты
Еще работы по историческим личностям