Реферат: Адам Смит
Економічне вчення А. Сміта
АдамСміт (1723—1790) — видатний англійський економіст мануфактурногоперіоду. У його працях і в працях його послідовника Д. Рікардокласична політична економія досягла найвищого розвитку.
НародивсяА.Сміт у шотландському місті Керколді в родині митного чиновника.Навчався в університетах Глазго і Оксфорда, де вивчав філософію,літературу, історію, фізику, математику. 1751 р. був обранийпрофесором університету в Глазго і згодом очолив там кафедру моральноїфілософії. 1764 р. Сміт залишає університет і стає вихователем англійськогогерцога Баклю, з яким подорожує протягом трьох років. Перебуваючи у Франції,Сміт знайомиться з енциклопедистами і фізіократами. Повернувшись до Англії,він оселяється в рідному місті Керколді, де працює над книжкою «Дослідження проприроду і причини багатства народів», її було опубліковано 1776 р. і вона здобула Смітовісвітову славу. Його стали називати«шотландським мудрецем», творцем нової науки — політичної економії. Останні роки свого життя Сміт бувмитним комісаром Шотландії.
Наслідуючифілософів-просвітителів, які за вихідний пункт своєї системи брали «соціальнулюдину», Сміт ставить перед собою наукове завдання ЇЇ комплексногодослідження. У своїх працях він розглядає окремі аспекти, сторони людськоїприроди: моральні, громадські, економічні. У «Багатстві народів», зокрема, Смітдосліджує «людину економічну», однак не ізолює ЇЇ від двох інших аспектів людськоїприроди.
Метод,який застосовує Сміт, можна назвати дедуктивно-індуктивним. Він аналізуєяк внутрішні закономірності економічних явищ, так і описує їхні зовнішніпрояви. Працям Сміта притаманні системність, історизм і еволюціонізм. Щодоісторизму, який заперечувався в марксистській літературі (на тій підставі, щоСміт трактує капіталізм як вічний спосіб виробництва), то він проявляється втім, що Сміт визнає зміни звичаїв, інститутів, економічних категорій, неоднаковістьтаких у різних народів, і вважає, що вивчення й пізнання їх можливелише в процесі еволюції.
СуспільствоСміт розглядає як сукупність індивідів, що наділені від природи певнимивластивостями, які наперед визначають їхню економічнуповедінку. Головними є такі, як трудове походження життєвих благ,схильність до обміну послугами або результатами своєї праці,егоїстичні інтереси — намагання поліпшити своє становище.
Трудовепоходження життєвих благ змушує людину жертвувати заради них «своїмдозвіллям, свободою, спокоєм»1. Схильність до обміну, «схильністьміняти,, вимінювати, обмінювати один предмет на інший»2— одна з вирішальних ознак людської природи. Вона зумовлює те, що людичерез поділ праці концентрують свою діяльність на якійсь певній її формі, щопідвищує ЇЇ продуктивність. Керуючись егоїстичними інтересами, пошукомособистої вигоди, людина оптимізує свої зусилля, а це обертається на вигодудля всього суспільства.
Розвиваючивчення основоположників класичної політичної економії про «природнийпорядок», Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Вінпідкреслює, що за умов «природного порядку» (вільної конкуренції)складною взаємодією господарської діяльності людей керує «невидимарука», тобто економічне життя людей підпорядковується об'єктивнимзакономірностям. У трактуванні «природного порядку» Сміт виходить з двохпринципів: об'єктивної закономірності природи — дії об'єктивнихзаконів природи — «невидимої руки» і «природної свободи» людини.
Дія об'єктивнихзаконів спрямована на благо людини. Проте благотворністьдії об'єктивних законів не абсолютна. Вона передбачає певні соціальні умови, а саме — природнусвободу людини, яка проявляється вможливостях кожної людини (за умов дотримання нею «законів справедливості») вільно захищати власні інтереси. Лише за цих обставин природна поведінка людинизбігатиметься з дією природних сил,«невидимої руки», тобто із законами природи.
У концепціяхнаступників А.Сміта — Рікардо, Сен-Сімона й особливо К.Маркса —саме ця теза відсутня. У них залишилась лише об'єктивназакономірність, що керує поведінкою людини.
Ідеюприродного порядку Сміт поширює І на діяльність держави. Він є прихильником економічноголібералізму, вільної гри господарських сил,невтручання держави в економічне життя. Але разом з тим Сміт визнає рольдержави у виконанні нею таких функцій, як оборонакраїни, правосуддя, народна освіта, утримання громадських установ тощо. Він також висловлювався за державнерегулювання норми процента ймінімуму заробітної плати.
Поділпраці і гроші. Свій твір А. Сміт починає з розгляду поділу праці. Це невипадково, адже він — економіст мануфактурного періоду. На відмінувід меркантилістів, які вважали, що багатство породжується обміном,і фізіократів, які зв'язували Його із сільським господарством, Смітчітко називає першоджерело багатства — працю. Вступ до свого твору він починаєтак: «Щорічна праця кожного народу становить первісний фонд, який доставляєйому всі життєво необхідні предмети і зручності, що споживаються нимпротягом року іскладаються завжди або з безпосередніх продуктів цієї праці, або з того, щоодержується в обмін на ці продукти в інших народів»1. Але кількістьцих продуктів, продовжує Сміт, залежить від кількості праці, що функціонує увиробництві, і від майстерності робітника, рівень якої є результатом поділупраці. Вирішальним фактором зростаннябагатства й «загального добробуту» Сміт вважає поділ праці, який веде до«величезного збільшення продуктивностівсіх різнобічних занять і мистецтв» .
Зростанняпродуктивності праці внаслідок її поділу зумовлюється: 1) збільшеннямвправності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одноговиду праці до іншого; 3) винаходом ізастосуванням механізмів, які полегшують працю і дають змогу одному робітникові виконувати працю кількох.
Надаючивеличезного значення поділу праці, Сміт, проте, не розумів його причин.Поділ праці в нього породжується схильністю до обміну. «… Схильність до обміну й булатим, що породило поділ праці»3. Насправді було навпаки: саме поділпраці є передумовою обміну.
Неможна погодитись із зауваженнями критиків А.Сміта, що він, нібито, плутає поділ праці вмануфактурі і суспільстві. Справді, Смітпочинає аналіз з поетапного поділу праці в мануфактурі з виробництва голок і через фаховий поділ, аналізекономічних функцій класів виходить на суспільний поділ праці. Оскільки, заСмітом, саме можливість обміну веде до поділу праці, то міраостаннього, пише він, завжди муситьобмежуватись розмірами ринку. Саме розвитокринку, розвиток шляхів сполучення сприяють тому, що «промисли будь-якого роду починають природнорозподілятися й удосконалюватися» .
Поділ праці й обмінпередбачають наявність знаряддя обміну. Такимзнаряддям у СмІта є гроші. Виникнення грошей СмІт правильно розглядає якоб'єктивний процес, а не як результат домовленості виробників. У своїй праці Сміт подає надзвичайно цікавий матеріал щодо історії виникнення грошей. Він доситьдетально простежив цей процес і показав, що гроші — це товар, який відокремивсявід маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші, як і інші товари, мають вартість, їх Сміт розглядає як засіб, що полегшує обмін.
Визнаючи всі функціїгрошей, Сміт, проте, головною, визначальноюназиває функцію грошей як засобу обігу. Гроші він назвав «великим колесом обігу» і підкреслив, що вонивідрізняються від товарів, які обертаються з їхньою допомогою. Навідміну від меркантилістів, які золото і срібло вважали носіями суспільного багатства, Сміт підкреслював, що дохідсуспільства — це товари, а не гроші.
Смітвважає за доцільне заміну золота і срібла паперовими грошима для здешевленняобігу. Найбільш придатні для цієї ролі банкноти. Загальна сумапаперових грошей не може перевищувати кількості золотих і срібних грошей, які вонизамінюють. Регулювання кількості паперовихгрошей в обігу повинні здійснювати банки.
Теоріявартості. Передовсім нагадаємо, що Сміт, як і інші економісти тієї доби,користується терміном «цінність», а не «вартість». Цінність у нього має два значення:корисність і можливість придбання іншихпредметів. Перше він називає «цінністю у споживанні», друге — «цінністю вобміні». Це фактичне визнання споживної й мінової вартості. На парадоксі води й діамантів Сміт пояснює різницюміж споживною І міновою вартістю. Речі, що мають велику цінність у споживанні, зазначає він, часто мають невелику цінність в обміні, і навпаки. «Нема нічого кориснішого заводу, але за неї навряд чи щоськупиш і навряд чи одержиш щось в обмін. А діамант майже не має жодноїцінності у споживанні, але часто в обмін на ньогоможна одержати дуже велику кількість інших благ» .
Дляз'ясування основних правил, що визначають мінову цінність товарів, Сміт ставить три завдання: 1)визначити справжнє мірило мінової цінності, тобто визначити справжню ціну всіхтоварів; 2) показати, з яких частин вона складається; 3) з'ясувати, через які обставини відбувається відхилення ринкової цінивід природної. Мінову, або природну, цінність товару Сміт, як і Петті,визначає через працю. «Праця, — писав він, — є справжнє мірило мінової цінності всіхтоварів»1. Але на відміну від Петті, який вважав, що праця створюєвартість лише в галузі видобутку золота і срібла, і фізіократів, котрізв'язували цей процес із сільським господарством, Сміт стверджує, що праця єосновою цінності в усіх сферах виробництва. Він говорить прорівноцінність усіх видів праці. Сміт розрізняє кваліфіковану й проступрацю і зазначає, що кваліфікована праця в одиницю часу створює більшецінності, ніж праця проста, некваліфікована.
У творах Смітадивовижно переплетені два погляди на цінність—суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний полягає в тім, що, на його думку, робітники оцінюють свою працюяк жертву, як вимушену відмову відсвободи й відпочинку. Водночас він оцінює працю об'єктивно як основу багатства. Проте саму працю він не аналізує як субстанцію вартості, а звертаєголовну увагу на мінову вартість,тобто на кількісний бік вартості.
Отже,у трактуванні теорії вартості Сміт не був послідовним. Він заявляє, щотрудова теорія справедлива лише для «раннього, примітивного»суспільства. Коли ще працю не було поділено, вона могла бути мірилом дляобміну.
Зрозвитком поділу праці ситуація змінюється. По-перше, обмін стаєнеобхідним, тому що дає змогу одержувати найрізноманітніші товари. По-друге, якзазначає Сміт, багатство особи — це її можливість одержуватипродукти чужої праці в обмін на свій продукт. За цих умов міновацінність товару для товаровиробника буде визначатись кількістю чужоїпраці, яку він може одержати в обмін на одиницю свого товару.
Товаровиробник,обмінюючи свій товар на якийсь інший, одержує, з власногопогляду, більше праці, ніж віддає. Те саме відбувається і з супротивною стороною. Тобтокожний учасник обміну одержує більше праці,відносно своїх можливостей щодо виробництва одержуваного товару, ніж віддає. Тут ми знову маємо справу з поняттямсуб'єктивної цінності, проте Сміт виводить його не з принципу корисності (австрійська школа), а з принципу праці.
Отже,перше з поставлених питань Сміт розв'язує цілком однозначно. Основуцінності товару становить праця, уречевлена в товарах, які одержують здопомогою обміну на даний товар.
Якже вирішує він питання про окремі складові ціни товару? На перший погляд,нелогічною є сама постановка такого питання. Які можуть бути складовіціни, якщо вона визначається працею?
Річ у тім, що Смітчітко бачив різницю між обміном товарів у первісномусуспільстві і за умов простого товарного виробництва, коливиробники обмінювалися працею, уречевленою в товарах, і обміном за умовкапіталізму, коли відбувається обмін живої та уречевленої праці. Робітникистають продавцями товару «робоча сила», а капіталісти — його покупцями. Щоправда,Сміт вважав, що робітникипродають свою працю, що, так само, як і інші товари, має «справжню й номінальну ціну»1(номінальна й реальна заробітна плата).За цих умов, пише Сміт, порушується закон еквівалентного обміну. Робітник віддає більше живої праці, ніжодержує уречевленої. Цінність, якуробітник додає до матеріалів, складається з двох частин: заробітної плати і прибутку капіталіста, Третьою складовоюцінності, за Смітом, є рента. Отже, як пише Сміт, «три першооснови будь-якого доходу, як і будь-якої міновоїцінності, — це заробітна плата,прибуток і рента»2. Відтак цінність Сміт визначає доходами.
Визначенняцінності як суми доходів свідчить про те, що Сміт, проявивши геніальнунепослідовність, заклав основи теорії факторів виробництва, яка в XIX ст. сталапанівною.
Щодотретього завдання, то воно зводиться до з'ясування причин відхилення ринковоїціни від природної. Природна ціна у Сміта — це, по суті, грошовевираження цінності. Природна ціна включає повну величину ренти,праці і прибутку. Ринкова ціна — та, за якою продається товар.
Смітдетально аналізує фактори, які впливають на відхилення ринкової ціни відприродної. За умов природного стану (вільної конкуренції")ринок працює як своєрідний регулятор природного тяжіння руху товарнихпотоків до стану ринкової рівноваги. Попит і пропозиція стаютьфакторами встановлення ринкової ціни. Людське втручання у виглядірізного роду привілеїв, монополії, регламентів порушує природнийстан. Воно, пише Сміт, призводить часто до результатів,протилежних тим, на які сподівались, і стримує зростання продуктивності праці.Щоправда, якась група або клас можуть мати вигоду від такоговтручання, проте воно завжди зашкоджуватиме стратегічному завданню —економічному зростанню. Отже, Сміт постійно звертається до принципу природноїсвободи, до дії «невидимої руки».
Класи ідоходи. Сміт прямо зазначає, що три складові ціни є видами доходів трьохрізних категорій персоніфікованих економічних функцій, щовідповідають трьом факторам виробництва: праці, капіталу й землі.Власники кожного із цих факторів утворюють відповідні класи:найманих робітників, підприємців і землевласників. Це основні класисуспільства, їхні доходи є первинними. Усі інші групи і прошарки отримуютьвторинні доходи внаслідок перерозподілу.
Заробітна плата — це продукт праці, природна винагорода занеї. Коли виробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержує повний продукт праці. Заумов капіталізму найманий робітникотримує лише частину цінності, яку праця додає до матеріалу, що обробляється, іншу частину одержує власник капіталу як прибуток. Отже, Сміт бачив не принципову,а лише кількісну різницю між доходомпростого товаровиробника і найманого робітника.
Смітвизначає «нормальний» рівень заробітної плати кількістю засобівіснування робітника і його сім'ї. Нормальний рівень заробітної платипідтримується стихійним ринковим механізмом і залежить від попиту і пропозиції на ринкупраці. Зниження заробітної плати до фізичногомінімуму загрожує робітникам вимиранням, а її значне підвищення, надумку А. Сміта, веде до зростання народжуваності, збільшення пропозиції робочої сили на ринку, посилення конкуренції. Відтак заробітна плата зрештою знову почнезнижуватися.
Провіднуроль у визначенні заробітної плати відіграють капіталісти, які можуть, пише Сміт, змовитись іочікувати сприятливих умов найму робочоїсили, чого не можуть робітники. Сміт був прихильником високоїзаробітної плати і вважав, що вона сприятиме зростаннюпродуктивності праці.
Прибуток у Сміта теж має трудове походження. Вінписав, що «цінність, яку робітники додають до матеріалів, зводиться… до двох частин, одна з яких оплачує їхню винагороду,а друга — прибуток їхнього наймача на весь авансований ним фондматеріалів і заробітної плати»1.Тобто прибуток — це різниця між заново створеною вартістю і заробітною платою, результат неоплаченої праці. Сміт заперечує тим, хто називає прибуток оплатоюпраці з нагляду й управління. Цейприбуток, зазначає Сміт, не схожий на оплату праці, він має інші джерела й визначаєтьсявеличиною капіталу, що використовуєтьсяу виробництві.
Праця з нагляду йуправління на двох підприємствах, пояснює Сміт,може бути однаковою, а прибуток абсолютно різним, тому що він залежить від величини авансованого капіталу.До того ж функцію управління можнадоручити «якомусь головному службовцю» І винагорода за працю у такому разі набере форми звичайної заробітної плати.
Зприбутку Сміт виводить і процент як похідний прибуток. Величина процента і його рух визначаютьсянормою прибутку, яка з розвитком промисловості й торгівлі має тенденцію дозниження. Зниження норми прибутку, а отже і процента, Сміт розглядає як прояв економічногоздоров'я нації, котре забезпечується природним порядком. Протидіє такомупорядку будь-яка монополія. Тому Сміт є непримиренним противником різнихмонополій і привілеїв.
Земельнарента у Сміта — це плата за користування землею, її причиною він називаєприватну власність на землю. Сміт відрізняє ренту від орендної плати, в яку включається і процент на вкладений капітал.Рента, підкреслює він, не зв'язана з витратами капіталу, оскільки їх, як правило, здійснює орендар. Що ж доземлевласника, то він користуєтьсявигодами капіталовкладень, тому що за відновлення орендного договору вимагає підвищення плати.
Виходячиз позицій трудової теорії вартості, Сміт ренту (також і прибуток) розглядаєяк відрахування від праці робітника. Інше трактування походження ренти зв'язане у Смітаз його теорією витрат виробництва. Рента вцьому разі є природною винагородою за користування землею, подібно до того, як прибуток є природною винагородоюза капітал, а заробітна плата — природною ціною праці. Рента поряд з прибутком і заробітною платою формує цінність. А цеозначає, що земля, як І праця, є джерелом цінності.
Проте рента відрізняєтьсявід інших ціноутворюючих факторів —прибутку й заробітної плати. Вона не зумовлена жодною жертвою (як праця й капітал) з боку власника землі.Відрізняється рента від прибутку й заробітної плати і як складова ціни. Останніконституюють ціну, а рента є її функцією. «… Рента, — писав Сміт, — входить до складу ціни продукту інакше, ніжзаробітна плата і прибуток. Висока або низька заробітна плата іприбуток на капітал є причиною високої абонизької ціни; більший чи менший розмір ренти є результатом останньої»1.
Є у Сміта й елементифізіократичного трактування земельної рентияк результату дії сил природи, що їх землевласник надає у користуванняфермеру. Праця в сільському господарстві, писав він, продуктивніша, бо тут поряд з людиною працює природа.
Смітбачив різницю в родючості й місцезнаходженні земельних ділянок і її вплив на величину ренти.Розглядав він також залежність ренти відкапіталовкладень. Проте у Сміта ще немає розуміння понять диференційноїй абсолютної ренти. Водночас він визначає монопольнуренту (хоч і не вживає цього терміна), що виникає тоді, «коли кількість землі,котра може бути пристосована під якусь особливу культуру, занадто незначна длязадоволення реального попиту»".Оплачує її споживач.
Учення пропродуктивну й непродуктивну працю. Сміт, на відміну від попередників, не обмежується галузевимвизначенням продуктивної й непродуктивноїпраці. У нього продуктивною є будь-якапраця, незалежно від того, до чого ЇЇ прикладають. Проте Сміт зберігає ієрархію галузей стосовно їх продуктивності.На перший план він ставить сільськегосподарство, потім промисловість і торгівлю. Але не це головне в йоговченні про продуктивну й непродуктивнупрацю.
Смітвизначає продуктивну й непродуктивну працю не лише залежно від того, де воназастосовується, а й від того, що виготовляється з її допомогою. У нього є двапідходи до визначення продуктивної та непродуктивної праці. Перший підхід —ціннісний. Продуктивноюпрацею є та, що створює цінність. Непродуктивна праця цінності не створює. Так,праця мануфактурного робітника додаєцінності матеріалам, які він обробляє. Водночас праця слуги не додає цінності ні до чого. На купівлюпродуктивної праці витрачаєтьсякапітал, а непродуктивної — дохід.
Другий підхід довизначення продуктивної і непродуктивної праці зв'язується з їїматеріалізацією, уречевленням. Продуктивна праця — праця робітника, яказакріплюється і реалізується в якомусьпредметі або товарі, що придатний на продаж. А праця слуги не закріплюється і не реалізується в товарах. Йогопослуги зникають в момент їх надання. Згідно з таким визначенням продуктивноїпраці вся сфера нематеріальноговиробництва оголошувалась непродуктивною. До цієї сфери Сміт відноситьдіяльність держави, ЇЇ чиновників,церкву, армію, флот тощо.
Такийпідхід Сміта до визначення продуктивної і непродуктивної праці був підданийкритиці багатьма його сучасниками, які ширше трактувалипродуктивну працю. Економісти класичної школи навпаки — сприйнялитакий підхід. З певними застереженнями сприйняв його і Маркс1.
Смітнадавав великої ваги поняттям продуктивної та непродуктивної праці, оскільки він зі збільшеннямкількості продуктивної праці зв'язувавзростання національного багатства країни.
КапіталуСміта — це головна рушійна сила економічного прогресу. Під капіталомвін розуміє запас продукції, що приносить прибуток, або задопомогою якого працею створюються нові блага. Запаси певної особи,писав він, поділяються на дві частини. «Та частина, від якої вона чекаєодержання доходу, називається її капіталом. Друга частина — це та, якайде на безпосереднє її споживання»2.
Капіталвін поділяє на основний і оборотний. До основного капіталу належать машиний різні знаряддя праці, промислові й торговельні будівлі,склади, будівлі на фермах, «поліпшення землі» (розчищення, осушення,удобрення), «людський капітал» — капіталізована цінність «придбаних і кориснихздібностей усіх жителів, або членівсуспільства». Віднесення Смітом людського капіталу до основного логічновипливає з того, що капітал у нього — це виготовлені матеріальні ресурси, а здібності робітників до праці також «виготовлені» за допомогою використання матеріальнихресурсів.
Трудові навички йздібності робітників включав до основного капіталуще Петті. Сміт, оголошуючи здібності, навички капіталом, робив висновок, що робітник, крім «звичайноїзаробітної плати» за «звичайнупрацю», має одержати й відшкодування витрат на навчання і прибуток на них. К.Маркс, як побачимо далі, теж дотримується думки, що кваліфікованіша робочасила має вищу вартість.
Оборотнийкапітал у Сміта складається з грошей, запасів продовольства, сировини інапівфабрикатів, а також готової продукції, що перебуває на складахі в магазинах.
Поняття основного йоборотного капіталу Сміт застосовує до будь-якогокапіталу, незалежно від сфери його використання. Різницю між ними він бачить у тім, що першийдає прибуток, не вступаючи в обіг іне змінюючи власника, а другий — тільки в процесі обігу І зміни власника. Основний капіталформується І поповнюється за рахунокоборотного. Співвідношення між основним і оборотним капіталом,підкреслює Сміт, неоднакове в різних галузях виробництва.
Великого значенняСміт надавав нагромадженню капіталу. Це, посуті, основна ідея праці Сміта. Він має на меті не тільки дослідитиприроду і причини багатства взагалі, а й з'ясувати процес зростання саме національного багатства. «Зростання…доходу й капіталу означає зростаннянаціонального багатства»1. Отже, економічне зростання Сміт зв'язує не лише зі зростаннямдоходу, а й з нагромадженнямкапіталу.
Нагромадженнякапіталу, за Смітом, є результатом ощадливості. Ощадливість капіталістівзбільшує фонд, призначений.для утримування продуктивних робітників.Збільшення кількості останніх веде до зростання цінності, що додається дооброблюваних продуктів.
Річнийпродукт нації, робить висновок Сміт, може бути збільшений лише за рахунокзростання кількості продуктивних робітників і підвищення продуктивності їхньоїпраці. Зростання продуктивності праці СмІт зв'язує із застосуванням машин,механізмів, що потребує додаткових капіталів. Вартість засобіввиробництва він включає як четверту складову в ціну кожного окремо взятоготовару окремого капіталіста. Що ж до всієї товарної маси всього класукапіталістів, то в її мінову цінність включаються лише три складові: заробітнаплата, прибуток і рента. Відтак цінністьрічного продукту суспільства складатиметься лише з доходів. Такий підхід Смітадо визначення мінової цінностісукупного суспільного продукту в марксистській літературі одержав назву «догми Сміта». Сміта звинуватили в тім, що він виключає перенесену вартість ізвартості сукупного продукту. Протевін виходить із того, що матеріальні витрати (перенесена вартість) — це не що інше, як чиїсь доходи,отримані на попередніх стадіях виробництва. Такий підхід спрощуваваналіз теорії вартості. «Догма Сміта», посуті, вирішувала ту саму складну теоретичну проблему стосовновизначення вартості, що й марксистське вчення про двоїстий характер праці(конкретна праця переносить вартість уречевленої праці, абстрактна — створюєнову). Маркс, аналізуючи «догму Сміта»,показав, що вона має сенс або за повного абстрагування від фактора часу,або в процесі аналізу формування вартості продукту за досить тривалий період.Для короткого проміжку часу формула Сміта не має сенсу тому, що у вартостітакого продукту завжди є частка, яка не розпадається на доходи цього року, а відшкодовує вартість засобіввиробництва, які були на початкуроку.
Зауваженняцілком слушне, проте ця частка є відносно невеликою порівняно з усімрічним обсягом матеріальних витрат і її можна не брати до уваги.Відтак практичну цінність «догми Сміта» важко переоцінити, її широковикористовують на Заході в багатьох видах економічного аналізу. Крім того,аналізуючи «догму Сміта», слід ураховувати, що він чітко розрізняє валовий ічистий дохід нації. Під валовим доходом вінрозуміє весь річний продукт країни. Чистий дохід — це нова цінність,яка лишається після відшкодування основногой оборотного капіталу.
Отже,річний продукт праці й землі країни поділяється на фонд відшкодування капіталуі фонд доходів власників капіталу й землі. Праця продуктивнихробітників оплачується з фонду відшкодування. Джереломзростання капіталу стають прибутки. Сміт підрахував, що фонд відшкодування капіталу в багатихкраїнах є більшим і абсолютно, і стосовночастки валового продукту. Це означає, робить висновок Сміт, що більша частина валового продукту йде на утриманняпродуктивної праці, що, у свою чергу, веде до зростання багатства.
У підсумкузазначимо, що заслуга Сміта полягає не лише в тім, що він започаткувавсистематизований виклад політичної економії. Сміт підкреслив значенняособистого інтересу як рушійної сили прогресуза умов, коли всім забезпечено однакові можливості. Коли власний інтерес намагаються реалізувати за рахунокінших, він набирає несприятливого для суспільства характеру. Ринковиймеханізм створить гармонію лише тоді, колийого буде включено у відповідні правові та Інституціональні рамки.Англійський історик економічної думки М. Блауг писав: «… Сміту немає рівних ніу XVIII, ні навіть у XIX ст. за глибиною І точністюпроникнення в суть економічного процесу,економічної мудрості...»
Література:
1. Смит А. Исследованиео природе й причинах богатства народов. — Кн. I-— С. 148.-III. — М.1993.