Реферат: Наукова стаття і правила її написання

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет ім. Лесі Українки

Контрольна робота

на тему: «Наукова стаття і правила її написання»

Виконав

Студент 31 групи

Факультету міжнародних відносин

Гута А.В.

Луцьк 2008

ВСТУП

Наукову статтю без перебільшення можна назвати одним із основним джерел науково-технічної інформації. За довгу історію наукового пізнання наукова стаття, як завершена наукова праця, набула певних ознак стандартизації.

Процес оформлення результатів наукової праці передбачає дотримання певних стандартів. Наукова стаття має характеризуватися не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням. У наукових статтях слід стисло, логічно і доступно відображати результати дослідження і писати державною мовою. Особливо важливим є ясність викладу, систематичність і послідовність у подачі матеріалу.

Текст рукопису доцільно поділяти на абзаци, тобто на частини, що починаються з нового рядка. Правильна розбивка на абзаци полегшує читання і засвоєння змісту тексту. Критерієм такого розподілу є зміст написаного. Кожен абзац включає самостійну думку, що міститься в одному чи кількох реченнях.

У рукописі слід уникати повторень, не допускати переходу до нової думки, поки перша не отримала повного закінченого вираження. Не можна розтягнуті фрази з накопиченням придаткових речень, вступних слів і фраз, писати за можливістю короткими і зрозумілими реченнями. Текст краще сприймається, якщо в ньому виключені тавтології, часте повторення тих самих слів і виразів, сполучення в одній фразі кількох свистячих і шиплячих літер.

Виклад має містити критичну оцінку існуючих точок зору, висловлених у літературі з даного питання, навіть якщо факти не на користь автора. У тексті бажано менше робити посилань на себе, але якщо це необхідно, то висловлюватись в третій особі: автор думає, на нашу думку тощо.

Не рекомендується перевантажувати статтю цифрами, цитатами, ілюстраціями, тому що це відволікає увагу читача й робить важким розуміння змісту. Однак не слід і відмовлятися зовсім від такого матеріалу, тому що за ним читачі можуть перевірити результати, отримані в дослідженні.

При написанні наукової статті, доцільно дотримуватися загального плану викладу.

СТРУКТУРА НАУКОВОЇ СТАТТІ

Сучасна наукова стаття має регламентовану структуру, що суттєво спрощує як пошук необхідної інформації, так і сам процес формування ідеології та створення друкованого науково-технічного продукту — наукової статті.

Головними структурно-інформаційними підрозділами наукової статті є:

1) передмова

2) заголовок наукової статті;

3) інформація про автора;

4) анотація і ключові слова;

5) прийняті позначення;

6) вступ;

7) основна частина, яка включає внутрішню систему рубрикації;

8) висновки;

9) подяки колегам та установам;

10) додатки;

11) бібліографія;

12) післямова;

13) перелік посилань.

Кожний з основних структурно-інформаційних підрозділів наукової статті має своє призначення і виконує певні функції. Кожний окремий підрозділ є носієм лише якоїсь певної інформації. Безумовно, знання цих параметрів дозволить фахівцю, який працює з іноземними джерелами науково-технічної інформації, швидко та високо ефективно виконати відповідний інформаційний пошук.

Передмова

Іноді при оформленні наукової статті виникає необхідність дати передмову, в якій викладаються основні передумови створення наукової праці: чим викликана її поява; коли і де була виконана робота; перелічуються організації й особи, що сприяли виконанню даної роботи.

Заголовок наукової статті

Завжди спочатку продумується назва — заголовок роботи, який повинен бути коротким, визначальним, і відповідати змісту роботи. Назва роботи виноситься на титульну сторінку, на якій вказуються повне ім'я, по батькові і прізвище авторів у називному відмінку і посада, яку він обіймає на момент написання роботи, назва установи і міста, де була виконана пропонована робота, рік її оформлення, прізвище, посада і звання керівника. Хоча заголовок наукової статті й відображає загальну тематику публікації, однак він дає лише загальне уявлення про її реальний зміст. Виходячи з цих міркувань, з метою відбору інформації та загального ознайомлення заголовок наукової статті рекомендується читати першим, а перекладати останнім — після ознайомлення зі змістом наукової статті і перекладу тих її розділів, які становлять інтерес для користувача.

Інформація про автора

Після назви наукової статті разом з іменами авторів звичайно повідомляються деякі додаткові відомості про авторів, а саме: місце роботи, місто і область чи штат (для видань США).

Анотація і ключові слова

Анотацією називають коротке і разом з тим вичерпне викладення змісту наукової статті, яке розміщують безпосередньо після назви та авторської виноски. Анотація складається таким чином, щоб інформація, викладена в ній, була зрозумілою якомога ширшому колу читачів. Звичайно цей підрозділ наукової статті не містить будь-яких формул або цифрових даних. Анотація повинна мати обсяг, який не перебільшує 1200-1600 друкованих знаків і є закінченою логічною одиницею, яка дає читачеві можливість обґрунтовано вирішити, чи варто йому знайомитися з цією публікацією, чи ні. Саме тому, в порівнянні з іншим текстом наукової статті, анотація набирається більш жирним шрифтом і за обсягом інформації займає проміжне положення між заголовком і вступом.

В анотації міститься інформація про напрям, завдання і мету проведеного дослідження, подається більш конкретний опис тематики робіт, виконаних даним автором, пояснюється метод дослідження, наводиться короткий виклад отриманих теоретичних та експериментальних робіт і формулюються загальні висновки, яких можна дійти на базі отриманих результатів. За змістом і методами дослідження анотації наукових статей можна поділити на три основних типи:

1. Анотації наукових статей, в яких викладені результати оригінальних теоретичних та експериментальних досліджень, виконаних авторами.

2. Анотації узагальнюючих наукових статей, присвячених поширенню отриманих результатів в інші галузі. Такі статті займають проміжне положення між оригінальними дослідженнями й оглядами літератури.

3. Анотації оглядових наукових статей.

Загальновідомі і навіть спеціальні терміни чи поняття розкривати не обов'язково, тому що наукова праця, як правило, призначається для підготовленого читача, для фахівців. Проте нові терміни, поняття слід докладно роз'ясняти.

Прийняті позначення

Автори статті використовують цей інформаційний блок не завжди, а у разі необхідності, коли існує ймовірність неоднозначного трактування певних термінів і понять. Тому наводиться термін з його конкретним визначенням або поясненням та коментарями авторів. В цьому розділі також подаються скорочення.

Вступ

У короткому вступі автор інформує читача про суть проблем, визначає основне питання дослідження, щоб підготувати його до кращого сприйняття викладеного матеріалу. У вступі обґрунтовується значення проблеми, її актуальність, мета і завдання, поставлені автором при написанні наукової праці; стан проблеми на даний момент. Не слід при цьому торкатися фактів і висновків, що викладаються в наступних розділах наукової праці. Також у вступі часто згадуються імена різних учених, робляться посилання на раніше опубліковані праці, які наводяться в бібліографії, висвітлюються та аналізуються результати, отримані іншими дослідниками.

Розділ Вступ в наукових статтях містить інформацію про:

— адміністративне, географічне положення досліджуваної території, геоморфологічну та геоструктурну належність;

— посилання на основні попередні дослідження, що проводилися в даному регіоні, із зазначенням результатів, авторів або організацій;

— завдання, яке ставилося перед авторами даної статті та обраний метод наукових досліджень.

Основна частина наукової статті

Основною частиною наукової статті називають її підрозділи, що розташовані між Вступом і Висновками. Основній частині належить «левова частка» загального обсягу статті. Крім того, вона може бути насичена формулами і графічним матеріалом.

Найбільш поширеними логічними підрозділами основної частини наукової статті є постановка питання, обґрунтування і викладення ходу вирішення поставленої проблеми та аналіз отриманих результатів. Залежно від тематичного спрямування матеріалу, який подається в основній частині наукової статті, автор може розвивати свою ідею в хронологічному, логічному або просторовому аспектах.

Не варто забувати про такий рівень організації текстового матеріалу наукової статті, як абзац, який визначається як логічно завершений підрозділ тексту, що починається з нового рядка і в якому розвивається якась одна конкретна ідея. Для потреб формалізованого аналізу наукового тексту всі речення, що входять до складу абзацу, поділяють на чотири групи:

— Вступні речення, котрі визначають тематику абзацу в цілому, готують читача до сприйняття головної ідеї абзацу і формують цю ідею.

— Речення, що розвивають головну ідею абзацу, в яких формулюються підтримуючі ідеї, наводяться міркування, що обгрунтовують думки, сформовані у вступних реченнях.

— Перехідні речення, які забезпечують плавний і логічно обумовлений перехід від однієї підтримуючої ідеї до іншої.

— Фінальні речення логічно виправданим способом завершують розгляд головної ідеї абзацу з тим, щоб у особи, котра отримала повідомлення, склалося уявлення про завершеність розгляду даної ідеї (чи сукупності ідей) і про можливість переходу до наступного абзацу.

Висновки

Завданням цього підрозділу наукової статті є короткий виклад ідеї вирішення поставленої задачі, отриманих автором результатів та загальних висновків, які можна зробити на їх базі. У висновку також подаються узагальнення найбільш істотних положень наукового дослідження, підводяться його підсумки, підтверджується достовірність висунутих автором нових положень, а також висвітлюються питання, що ще вимагають доведення. За своїм обсягом розділ Висновки відповідає обсягу анотації й становить приблизно 1200-1600 друкованих знаків. Однак у деяких випадках розміри підрозділу можуть сягати 2000 друкованих знаків. Збільшення відбувається за рахунок включення до складу «Висновків» розгорнутих висновків, які діляться на декілька пунктів і позначаються цифрами або буквами. Висновки мають визначену структуру — складаються з трьох частин, які містять наступне:

1) Формулювання головної ідеї наукової статті у вигляді викладу її або методу вирішення поставленого наукового завдання.

2) Короткий перелік отриманих результатів. Цифрові або графічні дані у Висновках, як правило, не наводяться.

3) Висновки, які можна зробити на базі отриманих результатів.

Подяки колегам та установам

Розділ Подяки містить речення, в яких висловлюється подяка колегам за критичні зауваження, за надані інформацію або дослідний фактичний матеріал. Тут також вказується джерело фінансування виконаних наукових досліджень.

Цей структурний підрозділ наукової статті є обов’язковим для всіх західних періодичних видань. Цінність цього розділу для спеціаліста, який працює в галузі інформаційного забезпечення наукових досліджень, полягає в можливості встановити імена повноважних керівників та науковців, назви відповідних підрозділів та фірм, що підтримують та фінансують дослідження в даному напрямі. В подальшому вказані зацікавлені особи та організації беруть участь у впровадженні результатів досліджень, випуску головної серії приладу тощо.

Окремі видання, наприклад «Water Resources Research», у вимогах до оформлення наукової статті зазначають, що розділ Подяки повинен обмежуватися подяками за отриману фінансову підтримку та надані консультації, інформацію або матеріали, отримані від колег.

Додатки

Цей підрозділ є не обов’язковим структурним елементом наукової статті. Підрозділ Додатки необхідний в тих випадках, коли наукова стаття базується на великому фактичному матеріалі, частину якого автор вважає за потрібне додатково навести у вигляді картографічних матеріалів і таблиць. Крім того, в разі інтенсивного використання математичного апарату, який не можна повністю розмістити в основній частині наукової статті, громіздкі проміжні висновки математичних формул, табличні дані, програми тощо виносяться в розділ Додатки. В основній же частині наукової статті наводяться лише остаточні результати.

Бібліографія

Цей підрозділ надає можливість ознайомитися з попередніми роботами автора та публікаціями інших дослідників, які працюють в даному науковому напрямі. Бібліографія наукової статті, що містить результати оригінальних досліджень, як правило включає до 10-15 найменувань. А бібліографія оглядової наукової статті або великої фундаментальної монографії може містити до 200 найменувань.

Кожне з періодичних видань висуває свої вимоги до змісту та оформлення наукової статті, де обов’язково зазначається, за якою схемою формується розділ Бібліографія. Наприклад, те ж таки відоме фахівцям видання «Water Resources Research» вимагає:

1) розташовувати джерела посилань за алфавітним принципом;

2) при повторенні статей одного й того ж автора дотримуватися хронологічного порядку;

3) до списку використаної літератури включати лише ті статті, на які є посилання в тексті.

Післямова

Науковці, інженери, аспіранти та студенти, які починають перекладати науково-технічну літературу, роблять помилки, припускаються неточностей і непродуктивно витрачають час при виконанні інформаційного пошуку переважно внаслідок неповного розуміння структури подання інформації в науковій статті, а також через впевненість в однозначності слів та граматичних форм.

Перш ніж звертатися до перекладу науково-технічного тексту, варто побіжно переглянути весь обсяг статті та виконати попередній аналіз. Успішний пошук необхідної інформації та подальший переклад буде залежати від здатності виділити цю інформацію з великої кількості супутніх або другорядних і неважливих даних і, безумовно, від вміння передати зазначену інформацію засобами рідної мови.

Перелік посилань

Наприкінці роботи наводиться перелік літературних джерел і посилання на них. Літературні джерела, які цитуються, якщо вони використовуються один раз, можна вказати у виносках у тексті, а якщо їх багато і вони неодноразово повторюються в тексті, то варто вказати порядковий номер даного джерела за списком літератури, приведеному наприкінці роботи. Усі джерела повинні бути описані в порядку, прийнятому в українській бібліографії, і пронумеровані. У кожній позиції бібліографії мають бути зазначені: прізвище та ініціали автора, найменування книги, видавництво.

Якщо посилання дається на журнал, то варто вказувати прізвище і ініціали автора, найменування статті, найменування журналу, рік видання, номер журналу і сторінки, яку займає в журналі стаття. У тексті ж наукової праці досить посилатися тільки на номер джерела, ставлячи його в прямі дужки. Якщо потрібно посилання на визначену сторінку, то, наприклад, [24, с. 189] означає, що посилання зроблене на сторінку 189 твору, що у списку літератури значиться під номером 24. Список літератури складається або за алфавітом прізвищ авторів, при цьому на початку вказуються вітчизняні джерела, а потім — іноземні, але за таким же принципом, або за хронологічною ознакою. Часто список літератури складають і за черговістю посилань на них у даній роботі.

ВИМОГИ ВАК ДО НАУКОВОЇ СТАТТІ

План статті:

1. вступ — постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими практичними завданнями (5-10 рядків);

2. останні дослідження та публікації, на які спирається автор, виділення невирішених частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття (звичайно ця частина статті становить близько 1/3 сторінки); її можна назвати “вихідні передумови”);

3. формулювання цілей статті (постановка завдання); вказаний розділ вельми важливий, бо з нього читач визначає корисність для себе пропонованої статті; мета статті випливає з постановки загальної проблеми і огляду раніше виконаних досліджень, тобто дана стаття має на меті ліквідувати “білі плями” у загальній проблемі (обсяг цієї частини статті 5-10 рядків);

4. виклад власне матеріалу дослідження (від 5-6 сторінок тексту). Невеликий обсяг потребує виділення головного у матеріалах дослідження; іноді можна обмежитися тільки формулюванням мети дослідження, короткою згадкою про метод вирішення задачі і викладом отриманих результатів; якщо на обсяг статті не має суворих обмежень, то доцільно описати методику дослідження повніше;

5. у закінченні наводяться висновки з даного дослідження і стисло подаються перспективи подальших розвідок у цьому напрямку.

Оформлення рукопису:

Електронний варіант статті виконується в редакторі Word for Windows 6.0 і вище, шрифтом Times New Roman, розмір 14. Розмір полів:

ліве – 30 мм

праве – 15 мм

верхнє – 20 мм

нижнє 20 мм.

інтервал – 1,5, формат А4

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА ЦИТУВАННЯ ТА ПОСИЛАННЯ НА ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

При написанні статті автор повинен давати посилання на джерела, матеріали або окремі результати які наводяться в тексті. Посилатися слід на останні видання публікацій.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке дано посилання.

Посилання в тексті на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками.

Якщо в тексті необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, можна наводити посилання у виносках, при цьому номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз “так званий”.

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні слід давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо виявляється ставлення автора статті до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

е) якщо автор статті, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора статті, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки.

Оформлення списку використаних джерел

Список використаних джерел — елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Джерела можна розмішувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць.

У статті обов’язково мають бути посилання та список використаних джерел у кінці тексту.

Нумерація

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, які розміщені на окремих сторінках наукової статті, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідовно, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках). В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначенням її номера, наприклад: «Таблиця 1».

Якщо в статті одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.

При переносі частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл. 1».

Номери формул пишуть біля правою берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках.

Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:

1. …

2. …

Якщо є одна примітка, то її не нумерують, а просто ставлять крапку.

Ілюстрації

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис під ілюстрацією звичайно має чотири основних елемента:

• найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом «Рис. »;

• порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку номера арабськими цифрами;

• тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного;

• експлікацію, в якій деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування сюжету, а лише пояснює його.

Основними видами ілюстративного матеріалу в наукових працях є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

Таблиці

Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлятися у вигляді таблиць. Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери.

За логікою побудови таблиці її логічний суб’єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці, чи в них обох, а не у прографці; логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується присудок) — у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику — всіх даних цього рядка.

Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути по можливості коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, виносити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються.

Боковик, як і головка, вимагає лаконічності. Повторювані слова тут також виносять в об’єднувальні рубрики; загальні для всіх заголовків боковика слова розмішують у заголовку над ним.

У прографці повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять в тематичний заголовок або в заголовок графи; однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи співпадали; неоднорідні — посередині графи; лапки використовують тільки замість однакових слів, які стоять одне під одним.

Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголовки — з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. При перенесенні таблиці на іншу сторінку назву вміщують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах одної сторінки. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її головку, в другому випадку — боковик.

Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються не слід. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил.

Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розмішують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символа і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.

Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=) або після знаків плюс (+), мінус (–), множення (•) і ділення (:).

Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті. Інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вмішують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і звернене в сторону номера.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.


ВИСНОВОК

Отже, наукова стаття безперечно являється одним із основним джерел науково-технічної інформації, яка за довгу історію розвитку науки набула певних ознак стандартизації, а саме, до основних елементів відносять: 1)передмова; 2)заголовок наукової статті; 3)інформація про автора; 4)анотація і ключові слова; 5)прийняті позначення; 6)вступ; 7)основна частина, яка включає внутрішню систему рубрикації; 8)висновки; 9)подяки колегам та установам; 10)додатки; 11)бібліографія; 12)післямова; 13)перелік посилань.

Кожен з цих підрозділів наукової статті має своє призначення і виконує певні функції, а також є носієм якоїсь певної інформації.

Наукова стаття характеризується не лише високим рівнем змісту, відповідною структурою, а й оформленням. У наукових статтях стисло, логічно і доступно відображаються результати різноманітних досліджень. Особливо важливим є ясність викладу, систематичність і послідовність у подачі матеріалу.

Текст наукової статті поділяють на абзаци — частини, що починаються з нового рядка, правильна розбивка яких полегшує читання і засвоєння змісту тексту.

У статті слід уникати повторень (тавтологій), не допускати вираження незакінченої думки. Також у тексті бажано робити менше посилань на себе, але якщо це необхідно, то висловлюватись в третій особі.

Не рекомендується перевантажувати статтю цифрами, цитатами, ілюстраціями, тому що це відволікає увагу читача й робить важким розуміння змісту. Однак не слід і зовсім відмовлятися від такого матеріалу, тому що за ним читачі можуть перевірити результати, отримані в дослідженні.

При написанні наукової статті, доцільно дотримуватися загального плану викладу.

При оформленні наукової праці слід приділяти значну увагу мові і стилю викладу. Культура мови — один із найважливіших показників культури науковця. Характерною особливістю наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, наявність обґрунтувань, доведень істини і основних висновків.

ЛІТЕРАТУРА

1. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: Підручник – К.: АБУ, 2002.

2. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальн. посібн. – К. Кондор, 2003.

3. Єріна А.М., Захожай В.Б., Єрін Д.Л. Методологія наукових досліджень: Навч. посіб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.

4. Баскаков А.Я., Туленков Н.В. Метология научного изследования: Учебн. пособие. – К.: МАУП, 2002.

5. Крисоватий А.І., Панасюк В.М., Гавришко Н.В. Методологія, методика і організація наукових досліджень: Навч. посібник – Тернпіль: ТОВ «Лілея», 2005.

6. Пілюшенко В.Л., Шкрабак І.В., Славенко Е.І. Наукове дослідження: організація, метологія, інформаційне забезпечення: Навч. посібник. – Київ: Лібра, 2004.

7. Ковальчук В.В., Моїсєєв Л.В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник. – 3-тє вид., перероб. і допов. – К.: ВД «Професіонал», 2005.

8. Григоров В.Б. Как работать с научной статьей: Пособие по англ. яз. М.: Высш. шк., 1991.

еще рефераты
Еще работы по иностранному языку