Реферат: Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи)

Курсова робота:

Виконала студентка ІІ курсуфакультету природничих наук Охріменко Ольга.

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

КИЇВ,1999

Особливістю сучасного етапу господарського розвитку є формуванняконцепції про тісний взаємозв¢язок між економічним та екологічним добробутом.

В наш час еколого-економічна проблематика визначає не лишеефективність функціонування усіх видів та форм господарської діяльності, але йпринципіальні умови нормального функціонування кожної людини.

Екологічна економіка – молода наукова дисципліна, що відкриваєнові напрями досліджень для прийняття науково обгрунтованих рішень ізфінансування, планування, законодавчо-нормативного забезпечення керуваннясоціально-економічними процесами в цілому і в галузі природокористуваннязокрема.

Проблеми, які досліджує екологічна економіка можна об¢єднати у дві великі групи.По-перше, це ефективне використання економікою природних ресурсів. По-друге, цепошук та обгрунтування методів запобігання та ліквідації збитків відзабруднення навколишнього середовища. Ці проблеми мають вирішуватися на основізакономірностей природно-історичного характеру, а також із урахуванням потребсуспільства, що постійно змінюються; формування нової системи цінностей на тліекономічних проблем сучасності.

В теоретичному плані екологічна економіка спрямована на створеннянаукових основ концепції стійкого екологічно-економічного розвитку, а їїпрактичне значення виражається в створенні науково обгрунтованих конкретнихрекомендацій із раціонального використання природних ресурсів та збереженнясередовища життя людського суспільства.

Основні відмінності між екологічною економікою та її попередницями– традиційними економікою та екологією — показані в таблиці.

Напрямидосліджень для екологічноі економіки

Длятого щоб досягнути стійкості,необхідні кроки, де за основу беруться новітні дослідження. Такі дослідженнянерозривно пов'язані з політикою та менеджментом. Екологічна економіка повинна розвивати такі основні напрямки:

-забезпеченняумов для існування живих систем та стійкого розвитку

-оцінканаціональних запасів та національного капіталу

-економіко-екологічнемоделювання на місцевому, регіональному та світовому рівні

-оновленняінструментів природоохоронного менеджменту.

Ібільш широко про кожен з пунктів. Стійкість немає на увазі ні статичну, ні тим більш застійну стагнантнуекономіку. До того ж ми повинні розрізняти поняттяросту та розвитку. Економічний ріст ні в якому випадку неведе до стійкості, на відміну від економічного розвитку.

Стійкийекономічний розвиток можна визначити як використання протягом тривалого часубез значного виснаження національних запасів, в томучислі й природного капіталу (сировини).

Вбізнесі до національних запасів належать довгострокові активи, такі як споруди та обладнання, що використовуються як засоби виробництва. Природні ресурси — це грунти та атмосферне повітря, рослинний татваринний світ, що формують екосистеми. Цей «природний акціонерний капітал» використовує«первинні компоненти» ( сонячне світло) на потреби самоі екосистемита на утворення запасів природноі сировини. Прикладамиприродного капіталу можуть бути ліси, популяціі риби, запаси нафти. А запаси природноі сировини — це деревина, спіймана риба, викачана нафта.

Необхіднотакож зупинитися на екологічній класифікаціі природного капіталу. Вона базується на ознаках вичерпності та відновній здатності. Виділяють:

-невичерпні. Використання не призводить до виснаження в даний час або вмайбутньому (сонячна енергія,внутрішнє тепло землі, енергія води, повітря)

-вичерпніневідновні — безперервне використання веде до зменшення запасів, до такого рівня,при якому подальшаексплуатація економічно недоцільна. Не здатні досамовідновлення у термінах співрозмірних до термінів споживання

-вичерпнівідновні — ресурси здатні до відновлення (через розмноження або інші природніцикли) — флора, фауна, водні ресурси.

Заразми маємо нову еру, де лімітуючий фактор розвитку — це нештучний капітал, а збережений природний. (Для видобутку деревини обмежуючим фактором будуть збережені ліси, а не потужності лісопильного заводу). Більшість економістів розглядаютьприродні та штучні ресурси як взаємозамінні, а не взаємодоповнюючі фактори. Тобто жоден з них не може бути лімітуючим.(Обмежувати фактор може лише тоді, коли він єкомплементарним).

Екологічнаекономіка розглядає природні та штучні ресурси, якфундаментально комплементарні і тому наголошує на важливості лімітуючихфакторів. Це основна відмінність.

Оцінказапасів екосистем та національного капіталу

Щобдосягти стійкості, ми, перш за все,повинні визначити оцінки для продуктів (результатів діяльності) екосистеми таксамо як для екологічних товарів та послуг. Причомунеобхідно зважати й на те, скільки з екологічних живих систем миможемо дозволити собі втратити,до якого часу ми можемозаміняти штучні фонди природними, яка частканаших національних запасів невідновна.

Зауважимотакож, що ми не можимо застосовувати екологічнуоцінку до так званих «неосяжностей» — людського життя,природноіестетики, перспективних екологічних прибутків.

Черезневід'ємні складнощі та невизначеності у оцінюванні екологічноі екосистемизастосовують декілька незалежних підходів. Не досягнутозгоди, який з них найбільш правильний.

ВИТРАТНИЙ ПІДХІД I.Методоцінки за безпосередніми витратами — сума витрат на освоєння та експлуатаціюджерела ресурсів.

II.Методоцінки за витратами, коли враховуються не лише безпосередніфінансові витрати але й збитки від його експлуатацій. Складовими цього підходу є:

-оцінказа принципом втраченого прибутку. Вона має на увазі оцінку втраченого прибуткучерез відмову від одного виду використання ресурсноі ділянки на користь іншого(наприклад, створюючи водосховище, суспільство свідомо відмовляється відсільськогосподарського використання даноі територіі). Таким чином втраченіприбутки від неотримання сільськогосподарської продукціі характеризуютьекономічну цінність земельноі ділянки.

-оцінказа вартістю залишків, коли визначається об'єм коштів, які суспільство повинно витратити на заміщення даного джереларесурсів іншим, рівноцінним йому. В цьому випадку до видатків відносять додаткові витрати навивчення (геологічну розвідку) територіі з метою експлуатаціі.

III.Методоцінки вартості відтворення, коли оцінюються витрати, необхідні для відновлення втраченого виду або виду, що деградував ( біологічного).

IV.Метод«бажання платити», коли через опитування, анкетування населення з'ясовують бажання людей платити заіснування певного виду ресурсів, наприклад, рослин чи тварин, що зникають. Цей підхід використовують, коли немає нормальних ринків.

V.Метод«транспортних витрат», коли на основівартісних або часових витрат на досягнення ресурсного об'єкту (економічноівідстані) визначають економічну цінність ресурсного джерела.

РЕНТНИЙПІДХІД базується на концепціі існування диференціальноі ренти. В залежності від кількісних та якісних характеристик, ресурсні джерела одного виду приносять неоднакову користь наодиницю витрат, тобто диференціальну ренту. Вонарозраховується за принципом гранично допустимих витрат, які готове нести суспільство заради стримання одиниці даногоресурсу. Витрачати більше вже неефективно. Різниця між гранично допустимими витратами та індивідуальнимифактичними витратами показує,скільки виграє економіка наодиницю даного виду ресурсів. Згідно з цим підходом гірші ресурсні джерела отримують нульовуоцінку, хоча іх використання економічно ефективне.

Рентнаконцепція здається більш обгрунтованою за витратну. Хоча у теорії граничнодопустимих витрат є недоліки. Наприклад, фактичні витрати на джерело ресурсівможуть не збігатися із суспільно необхідними, що визначають вартість.

Нарентному підході основана оцінка за прибутками підприємств, які експлуатуютьджерела ресурсів (економічна оцінка за диференцальною рентою підприємств).Прибутки економічних суб’єктів відображають цінність джерел, що експлуатуються.

Економіко-екологічнірозрахунки

ВНПтак само як і інші показники функціонування національної економіки ставважливим відображенням політики, загального добробуту та життєвого рівня. АлеВНП не показує внесок природи у функціонування виробництва, а саме віннайчастіше є визначальним.

Наприкдад,ліс забезпечує економічні об’єкти грунтом, чистим повітрям, водою, виконуєрекреаційну функцію. Але ВНП – сукупна вартість кінцевих товарів та послуг вринкових цінах, тобто лише загальна вартість деревини у даному випадку.

Зіншого боку відомий випадок, коли мільярди доларів, вкладені у ліквідаціюнафтових плям, полііпшили стан економікии США (створення нових робочих місць,використання – усе це додавалося до ВНП). Звичайно, ці кошти не були бпотрібні, якби нафта не розлилася, тому їх не можна вважати прибутком. Але вВНП розглядає виробництво без відокремлення витрат та прибутків. Тому це недуже ефективний показник здоров'я економіки. H. Daly та J. Kobbзробили спробу пристосувати ВНП до врахування виснаження національних запасівсировини, ефекту забруднень. Був отриманий індекс стабільного економічногодобробуту — ICED. Вчені зробили висновок, що в тойчас як ВНП США зростав (з 1956 по 1986 рік), ICED залишався майже незмінним з 1970. Коли були враховані такіпоказники як збитки фермерських господарств, збитки від кислотних дощів,витрати на оздоровлення постраждалих, виявилося, що економіка США зовсім неполіпшилася.

Якщо ми й надалі ігноруватимемо природні екосистеми, ми розвалимоекономіку, причому у впевненості, що розбудовуємо її. Бездумно витрачаючи нашінаціональні ресурси, ми ставимо під загрозу здатність досягти стабільногорозвитку. Є кілька додаткових перспективних підходів до розрахунків роботиекосистем та запасів національних ресурсів. Це досить велика сфера дослідженьдля екологічної економіки.

Підходи базуються на різних припущеннях, але всі вони намагаютьсявизначити кількість зв’язків між екосистемами та приходять до загальносистемнихвимірів здоров’я та життєдіяльності. Василь Леонтьєв першим спробував детальнокількісно описати комплексні системи, що дозволило підраувати міжсистемнізв’язки.

АналізЛеонтьєва став концептуальним аналізом та прикладною методикою у еколого –економічних розрахунках. Він видає кількісний та загальний коефіціент здоров'ясистеми, що застосовується як в економіці так і в екології.

Насьогодні ООН та розвинені країни використовують ще й індекс рівня населення.Він є агрегатним показником, що розраховується на основі характеристиктривалості житт, рівня знань, рівня оволодівання ресурсами, необхідними длянормального життя.

Моделюванняекологічних процесів

Насьогодні екосистеми зазнають великого впливу від людської діяльності, томузахист їх та збереження вимагають обізнаності із прямими та непрямими ефектамиантропогенного фактору протягом тривалого часу та на достатньо великій території.

Першоюмоделлю прогнозування була модель Т. Мальтуса (1798 р.). він пов’язавгеометричний ріст чисельності населення та арифметичне збільшення засобівіснування. Подальший досвід показав спрощеність та помилковість такого підходу.Дж. Форестер запропонував динамічну світову модель (1970 р.), що враховувалазміну населення, капітальних внесків, природних ресурсів, забрудненнянавколишнього середовища та виробництво харчових продуктів. Взаємозв’язки, щопокладені в основу моделі, досить складні. Наприклад, зростання чисельностінаселення поставлене у залежність від його густини, забезпеченості харчуванням,рівня забрудненості, наявності ресурсів, матеріального рівня. Темп смертностітут пов’язаний із рівнем життя, харчуваням. Забруднення середовища – з об’ємомфондів та іншими факторами. Багатофакторна модель Форестера динаміку показниківстану світової системи в залежності від варіювання різноманітних її чинників.Одним з результатів досліджень Форестера були графіки витрат природних ресурсівза стабілізації чисельності населення, фондів та якості життя. Група Д. Медоуза(1972) побудувала динамічну модель на основі п’яти основних показників:прискорена індустріалізація, зростання чисельності населеня, збільшення числаосіб, що недоїдають, виснаження ресурсів, погіршення стану навколишньогосередовища. В модель закладено велику кількість окремих зв’язків: в три разибільшу за ту, що в моделі Форестера. Виробництво сільськогосподарськоїпродукції пов’язане з площею землі для оранки, індустріалізація – з видобуткомкорисних копалин і т. д. Враховуються в моделі і такі аспекти як знаходженнянових природних ресурсів та можливість їх більш ефективного використання.

Прогнозза моделлю Медоуза показав, що внаслідок вичерпання ресурсів та збільшенняоб’єму забруднень в середині 21 століття станеться світова катастрофа. Єдинийспосіб уникнути її – стабілізувати чисельність населення та об’ємпромисловості, а також стимулюватирозвиток сільського господарства.

МодельМ. Месаровича та Е. Пестеля (1974) відрізняється розмірністю та детальністюзв’язків. Вона містить більш ніж 100.000 рівнянь, що описують світову системуяк сукупність регіональних систем. Автори виділили найбільші країни ( Японія,Росія, Китай, В’єтнам та інші) та регіони (Північна Америка, Західна Європа,Північна Африка), 10 груп населення, 5 категорій транспорту, 2 різновидностісільського господарства, 19 різновидів промислового капіталу, 5 видів капіталув енергетиці. На основі цієї моделі автори розглянули різні сценарії розвиткусвітової системи.

ВПенсильванському університеті створена система сумісного функціонуваннянаціональних моделей. В кожній з них проводяться розрахунки взаємопов’язанихпоказників валоввого продукту, інвестицій, експорту та імпорту, цін, військовихвитрат тощо. Система постійно нарощується та коректується. Її математичначастина складається більш ніж з 20.000 рівнянь.

Група експертів ООН під керівництвом В. Леонтьєва в кінці 70-хроків розробила міжрегіональну модель міжгалузевого балансу світової економіки.Подібні моделі найбільш пристосовані для опису одноцільових заходів з охорониповітря та водних басейнів від забруднення. У 80-х роках в інституті економікимодель цього типу була побудована для 18- продуктової схеми міжгалузевогобалансу нашої країни. Модель враховувала 6 галузей промисловості, 5забруднювачів, 3 категорії стічних вод.

В кінці 70-х років під керівництвом Н. Н. Мойсеєва було розробленоматематичну модель атмосфери “Гея”. Вона складалася з двох взаємопов¢язаних систем. Перша описувалапроцеси, що проходили в атмосфері та океані. Друга – кругообіг речовин вприроді ( перш за все, карбону). В основу математичної моделі покладені такілокальні моделі як випаровування з поверхні океану води та її конденсація ватмосфері, поглинання СО2 морською водою, перенос енергії атмосферою, реакціяфотосинтезу, відмирання рослин, розподіл біомаси по поверхні Землі тощо. Набазі моделі “Гея” вчені виконали розрахунки різноманітних сценаріїв зміниклімату на планеті під впливом ядерного вибуху, пожежі, виверження вулкану,створення місцевого ПЕКу, зміни гірського ландшафту. Поверхня Землі урозрахунках моделі була розбита на сітку з ділянками 4´4.

Упершій половині 80-х років вчені різних країн створили глобальні математичнімоделі, щоб прогнозувати наслідки ядерної війни. Найбільш поширеними сталимодель К. Сагана та модель “Гея”.значною мірою саме дослідження вченихстимулювали держави щодо рішень із скорочення ядерного озброєння та сформувалиуявлення про наслідки ядерної війни для Землі.

Внаш час необхідні глобальні математичні моделі, в які б входили підсистемивзаємодій між атмосферою та водою, атмосферою та поверхнею грунту, процеси вкожному з елементів навколишнього середовища, взємодія верхнього шару атмосфериз Космосом, механічні саморегуляції в природі, вплив розумної діяльності людинина навколишнє середовище.така модель має бути досить детальною для регіонівЗемлі. На ній можна буде оцінювати інженерні проекти, діяльність міст, варіантигідросистем, розміщенння заводів.

Економічнімеханізми природокористуванння

Можнавиділити такі елементи економічного механізму природокористування:

плата за користування природними ресурсами;

система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;

плата за забруднення навколишнього середовища;

створення ринку природних ресурсів;

вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного фактору,особливо на продукцію природоексплуатуючих галузей;

екологічні фонди;

екологічні програми;

продаж прав на забруднення;

система “застава – повернення”;

екологічне страхування.

На основі економічних оцінок має вводитися платністьприродокористування.

Введенняплатного природокористування має сприяти більш адекватному врахуваннюекологічного фактора в економіці, раціональному використанню природнихресурсів. Певним чином платаза природні ресурси є аналогом екологічногоподатку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату:

за право користуватися природними ресурсами;

за відновлення та охорону природних ресурсів.

Плата за право користування природними ресурсами практичнопризначена для їх власника (держава чи приватний власник). Вона пов¢язана з вилученням абсолютноїренти. Платежі за охорону та відновлення – це компенсація витрат ресурсів впроцесі виробництва.

Суттєвого ззначення в системі платного природокористування

Набулирізноманітні штрафні санкції за нераціональне використання природних ресурсівта забруднення довкілля. У випадку відчуждення земель через їх нераціональневикористання (несанкціоноване складування відходів, забруднення важкимиметалами, радіоактивними елементами, обробки, що руйнує грунтовий шар тощо),забруднення води та повітря вище встановлених нормативів і т. д. повиннізастосовуватися суворі санкції, економічна та правова відповідальність. Зокремарозмір штрафів має бути значним, щоб реально впливати на діяльність виробника.

Оплатне природокористування визначає характер системи економічногостимулювання природоохороної діяльності, заходів із зниження забрудненьнавколишнього середовища. Ця система має сприяти формуванню екологічнозбалансованої поведінки виробника та споживача. До системи економічногостимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове кредитуванняприродоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів та інші заходи.

Більшість з цих напрямків вже показала свою екологічнуефективність у багатьох країнах світу. Особливо широко застосовуються податки.У екологічних ( зелених) податків дві мети:

— зробити вартість продукції більш адекватною щодо витрат (у томучислі на охорону природи та покриття збитків навколишнього середовища).

сприяти політиці, при якій збитки компенсує забруднювач, а несуспільство в цілому ( реалізація принципу “забруднювач платить”).

Держава дає лише початковий поштовх, впливаючи на ціни. Усе іншевиконують ринкові механізми: впливають на поведінку виробника та споживача, напопит та пропозицію продукції в залежності від ступеню її екологічності тощо.

В загальному випадку для виробників податкові пільги повиннівстановлюватися із урахуванням рівня проведення природоохоронних заходів,екологічності виду діяльності. При вживанні ефективних заходів доцільнезменшення оподаткованого прибутку, наприклад, скорочення його на суму, якепідприємство реінвестувало на охорону природи.

В деяких випадках податки взагалі можуть не вимагатися. Наприклад,від податків звільнюються екологічні фонди. Таку політику доцільно проводити іщодо прибутків, отриманих від утилізації вторинних ресурсів та відходів, длявнесків організацій, а також грантів на охорону природи.

З позицій переходу економіки до стійкого розвитку, системаподатків повинна передбачати підвищені податки на природоекусплуатуючі галузі.Це знизить вигідність внесків на їх розвиток.

Важливим є і регіональний аспект. В місцевості з напруженоюекологічною ситуацією система оподаткування повинна бути більш м’якою упорівнянні із екологічно чистими регіонами.пільгові податки мають надаватисядержавним та приватним підприємствам, які виробляють екологічне обладнання,матеріали, а також тим, що пропонують екологічні послуги (будівництво тареконструкція природоохоронних об’єктів).

Підвищені податки має сенс застосовувати при оціюванні екологічнонебезпечної продукції (препаратів, що руйнують озоновий шар, етильованогобензину, пестицидів, енергомісткої техніки). Для того, щоб дати промисловостічас на на перехід до виробництва альтернативної продукції, цей податокнеобхідно зробити прогресивним у часі.

За деякими оцінками частка податків, пов’язаних зприродокористуванням має зрости на порядок та складати 30-50% прибутковоїчастини державного бюджету.

Вимагає поліпшення система державних субсидій для економіки. В нашчас субсидії відіграють антиекологічну роль. Особливо це помітно на прикладахдвох економічних комплексів ПЕК та АПК.

Прискорена амортизація основних фондів добре випробована у світіяк стимулятор приорітетних видів діяльності НТП. Підприємство, завищуючиамортизаційні відрахування, скорочує розмір оподаткованого прибутку. Врезульттаті цього його чистий прибуток зростає.

Важливим елементом в системі економічного механізмуприродокористування є платежі за забруднення природного середовища. Воникомпенсують еколого – економічні збитки, екстерналії, скоєні підприємствами.Хоча, очевидно, що зараз вони компенсують лише незначну їх частину.

В залежності від впливу на довкілля встановлені два видинормативної плати:

-за гранично допустимі викиди в межах встановлених норм;

-за перевищення гранично допустимих нормативів. У цьому випадкуплатежі зростають в декілька разів.

Суттєвим моментом є й механізм утворення джерел. Платежі в межахнормативів забруднення можна віднести до собівартості і таким чином перенестиїх сплату наспоживача. Сума за понаднормативний вплив на довкілля сплачується зприбутку підприємства. Це знижує його рентабельність.

Така система стимулює виробника до мінімізації забруднень. Іншиймомент – можливість зменшення платежів за рахунок витрат на природоохоронніроботи (будова очисних споруд, фільтрів, землеохоронні заходи).

Створення ринку природних ресурсів актуальне в умовах їхдефіцитності та можливості отримання значних коштів від їх продажу.Цивілізований ринок ресурсів дасть можливість активно залучати капітал вприродоексплуатаційну галузь. Створення бірж природних ресурсів, проведенняаукціонів, де підприємці могли б закупати права на розробку та оренду за умовжорсткого екологічного контролю та комплексної екологічної експертизи могли бсуттєво збільшити державні та регіональні прибуткки від природокористування.

Ринок природних ресурсів (перш за все, землі) повинен передбачатиі створення іпотечної системи. Власники ресурсів зможуть закладувати їх дляотримання інвестицій у розвиток виробництва.

Концепція удосконалення ціноутворення в економіці має важливезначення для поліпшення природокористування. Є два аспекти цієї проблеми:

досягненння НТП, запровадження маловідходних технологійнатикаються на неефективність ресурсозбереженння через низьку вартістьресурсів. За таких умов розумне підвищення цін стимулювало б перехід на режимекономної експлуатації;

-більш того, ціна повинна враховувати рівень екологічної безпекипродукції. Чиста екологічно продукція має бути дешевшою за ту, виробництво якоїпов’язане з негативним впливом на довкілля, або ту, яка сама є небезпечною дляприроди та здоров’я людини.

Важливе значення для фінансової сторони охорони природи відіграютьпозабюджетні фонди. Основна мета їх формування — створення незалежної віддержавного бюджету централізованого джерела фінансування природооохороннихпотреб. Серед їх основних задач:

-фінансування та кредитування програм та науково – технічнихпроектів, спрямованих на покращення стану довкілля та забезпечення екологічноїбезпеки населення;

-мобілізація фінансових ресурсів на природоохоронні заходи тапрограми,

-економічне стимулювання раціонального природокористування,запровадження чистих технологій;

-сприяння розвитку екологічного виховання та екологічноїсвідомості.

Джерела формування екологічних фондів: в основному платежіпідприємств за викиди ⁄ скиди забруднюючих речовин та розміщеннявідходів, штрафні платежі, кошти за відшкодування заподіяних збитків,добровільні внески.

Для реалізації важливих екологічних завдань велике значення маєформуванння екопрограм – комплекснихзаходів. Цільові екологічні програми в нашій країні необхідні для вирішення наступнихпитань:

виконання міжнародних зобов’язань (охорона озонового шару,подоланння проблеми парникового ефекту, збереження біорізноманіття);

— охорона та раціональне використання природних ресурсів;

охорона особливо цінних природних об’єктів;

реабілітація зон екологічного лиха.

Великіперспективи має розвиток ринкових механізмів продажу прав на забруднення. Одназ важливих його складових – право на продаж різного виду викидів та скидів.Спрощена схема цього механізму така. Підприємство, що бажає розширити своєвиробництво, має вибір: створити надійну систему очищення у себе або викупитиправо на додаткове забруднення у іншого підприємства. В результаті загальнасума забруднень не збільшується, а сума витрат на охорону природимінімізується.

Документом,що закріплює права є екологічна ліцензія – вид цінних паперів, що законно надаєдозвіл на викиди конкретної забруднюючої речовини протягом конкретного часу.Загальна кількість екологічних ліцензій підприємства має відповідати фактичномурівню сукупних викидів.

На одну й ту саму забрудюючу речовину ціна екологічної ліцензіїможе змінюватися в залежності від сезону, часу доби, ситуації в регіоні(нормальна, екстремальна).Використання екологічної ліцензії замість податківдасть можливість замінити державне регулювання ринковим.

Концепціюекологічної ліцензії з початку 1970-х років розробляє та вдосконалює Агенство зохорони навколишнього середовища США. З 1979 року ліцензія стала реальниммеханізмом регулювання. Основні її складові: політика “хмари”, політика компенсацій,випуск банківських зобов’язань. Перша складова дає можливість органам оцінюватиекологічний вплив фіврми в цілому. Всередині вона має право вільно розподілятивикиди між джерелами. Розрахунковий перерозподіл здійснюється по кожній зречовин окремо.

Політикакомпенсацій визначає правила еконмічного росту в регіонах. Нова фірма, що бажаєвідкрити підприємство, повинна викупити право на емісію кожної із забруднюючихречовин у інших фірм даного регіону. При цьому продавці маєть скоротити викиди.

Банківські зобов’язання передбачають можливість накопиченняліцензій на викиди. Якщо фірма знизила свої викиди нижче рівня, передбаченогостандартом, то на різницю вона отримує аккредитив, який може покласти успеціальний банк. Це полегшує потенційним покупцям ліцензззій пошук продавців.

Торгівля квотами на забруднення – найгнучкіший метод економічногорегулювання стану довкілля. Він сполучає економічні вимоги та прагнення доекономічного росту, ділової активності, запровадження досягнень НТП.Підприємство – джерело шкідливих викидів – має різні мотиви для укладенняекономічної угоди. Воно може проводити таку політику, щоб зменшити платежі занедозволені викиди, щоб створити запас дозволів на викиди тощо.

В основу рішення підприємства — покупця екологічної ліцензіїпокладені дві умови: екологічна допустимість, економічна можливість.

Екологічнадопустимість описується рівнянням:

Σ aij ( xi(0) + xi ) + a0y (x0(o) + x0) ‹ S

i

aij, a0j – внесок і-го, базового підприємства в забруднення j–їконтрольної точки (базове підприємство – те, що купляє ліцензію.).

хі(0) та х0(0) – кількість викидів, що забезпечені ліцензією наі-му та базовому підприємствах.

х0 та хі – кількість викидів не забезпечених ліцензією на і- му табазовому підприємствах;

s-допустимий показник ГДК для окремої речовини або групи речовин.

Алепідприємство зацікавлене в укладанні угоди, якщо вона економічно вигідна.

Σ di (xi ) › D(x0 )

i

де di (х0 ) — функція витрат підприємства і на зниження викидів умасі хі

D(х0 ) — ціна ліцензії.

D(х0 ) не враховує витрат на проведення переговорів та наобгрунтування доцільності угоди. Значення di(хі ) можуть встановлюватисяекспертами або можливими партнерами.

Найбільшстарим та надійним економічним інструментом в охороні довкілля є заставнасистема. Повернення порожніх пляшок, використаних елементів живлення,пластикових контейнерів. Незважаючи на простоту даний механізм суттєво знижуєнадходження забруднень до навколишнього середовища (у тому числі і токсичних),зберігає значні кошти і ресурси завдяки утилізації

Можливимекономічним механізмом запобігання або пом¢якшення наслідків екологічних катастроф єекологічне страхування – страхування відповідальності підприємства-джерелапідвищеного ризику за завдання шкоди через аварію, технічний збій або стихійнелихо.

Доекологічного страхування належать:

страхуваннязагальної громадянської відповідальності перед третіми особами, яке передбачаєвідшкодування збитків майну юридичних осіб та громадян, а також шкоди здоров¢ю населення в результаті аварій такатастроф.

страхуваннявідповідальності за завдання шкоди навколишньому середовищу. Під цим розуміютьстрахування власників потенційно небезпечних об¢єктів в зв¢язку з необхідністю відшкодування збитківтретім особам. Цей вид страхування передбачає покриття витрат на ліквідаціюнаслідків забруднення та прямих майнових збитків постраждалих третіх осіб.

Екологічнестрахування може здійснюватися в добровільній та обов¢язковій формі. Добровільне страхуванняздійснюється на основі договору між страховником та страхувальником. Умови іпорядок визначаються Законом України про страхування від 7. 03. 1996.

Обов¢язковим є страхування підприємств,внесених до затвердженого законодавством переліку екологічно небезпечних об¢єктів. З цією метою створюється банк даних(екологічний архіваріус) про небезпечні для навколишнього середовищапідприємства та виробництва.

Воснові рангування підприємств за ступенем їх екологічної небезпеки лежатьоцінки вірогідності страхового ризику (події щодо якої проводиться страхування)та потенційних економічних збитків. В залежності від величини останніхвиділяють три групи:

-особливонебезпечні – група А. Повинні обов¢язково підлягати страхуванню.

-небезпечні– група Б. Рішення про страхування приймають регіональні природоохоронніоргани.

-малонебезпечні– група В. Підприємства страхують ризик екологічних аварій на добровільнійоснові.

Страховевідшкодування виплачується в розмірах, передбачених чинним цивільнимзаконодавством і визначається в результаті розгляду справи в судовому абоіншому порядку. Страхове відшкодування містить:

компенсаціюзбитків пов¢язаних ізпошкодженням або загибеллю майна;

сумузбитків, пов¢язаних ізпогіршенням якості життя та стану навколишнього середовища;

витратинеобхідні для врятування життя та майна осіб, яким завдано шкоди;

Невідшкодовуються збитки, пов¢язані з генетичними наслідками забруднення навколишньогосередовища.

Забезпеченняекологічної безпеки населення та господарських об¢єктів на всіх рівнях реалізується черезстворення системи екологічного страхування. До неї входять такі фонди:

-Страховіфонди підприємств – джерел підвищеного ризику:

-Фондивзаємного страхування, що створюються галузевими чи регіональними об¢єднаннями таких підприємств;

-Фондстрахування екологічного ризику, який забезпечує захист інтересів третіх осіб,у випадку завдання їм збитків аварійним забрудненням, та компенсацію збитківсамого страхувальника. Фінансові ресурси цього фонду формуються за рахуноккоштів екологічного фонду та страхових компаній, що стимулюють природоохороннудіяльність.

Страховіфонди підприємств та фонди взаємного страхування призначені для компенсації, якправило, невеликих збитків. Розміри внесків та величина відшкодування збитків зцих фондів визначаються спільним рішенням учасників в кожному конкретномувипадку. Схема роботи таких фондів полягає в тому, що підприємства-забруднювачіта громадяни (реципіенти) вносять деяку суму в один чи кілька фондів, які увипадку виникнення страхового випадку компенсують постраждалим збитки. об¢єднання фондів в єдину систему даєможливість переміщувати капітал, тимчасово розміщувати вільні кошти надепозитних банківських рахунках.

Практичнопідприємство не може власноруч ліквідувати наслідки страхових випадків,викликаних техногенними аваріями. Єдиною формою захисту інтересів і населення,і підприємств є страхування.

Країни,що вводять у себе систему екологічного страхування найчастіше стикаються зтакими проблемами:

-відсутністьметодології страхування екологічного ризику;

-відсутністьметодик нормальних оцінок збитків, особливо завданих здоров¢ю населення;

-необхідністьпошуку перестраховика для виконання зобов¢язання або створення резервних фондів.

Вмеханізмі екологічного страхування не передбачені часові рамкивідповідальностістраховика, а також способи визначення хкарактеру забруднення(постійне, поодиноке).

Угодаукладається на один рік і може бути продовжена за бажанням підприємства. Приукладенні визначається сума страхових платежів. Вона встановлюється, якправило, в % від річного обороту підприємства. Найвищий він може бути венергетичному комплексі, нафтохімічній, хімічній та лісообробній промисловості,металургії.

Підприємства,з якими протягом 2 та більше років без перерви укладали угоди екологічногострахування користуються пільгами. Знижка від суми складає протягом двох років– 10%; трьох – 15%; чотирьох – 20.5%; більше – 30%.

ПРІОРИТЕТИУ СФЕРІ ВИТРАТ НА ОХОРОНУ ДОВКІЛЛЯ

Щобшвидше поліпшити стан навколишнього середовища, потрібні бюджетні асигнування.Дві основні категорії витрат – це 1) фінансування діяльності, пов¢язаної з утриманням та ремонтом вжеіснуючих державних об¢єктів таслужб з охорони довкілля. Особливо це стосується проблем очищення питної тастічної води, обробки комунальних відходів, а також організації обліку таконтролю за знищенням токсичних та небезпечних ядерних відходів.

безпрограшніінвестиції, які виправдовуються економічно і дають значні прибутки в сферіохорони довкілля. Економія енергії, низьковитратні технології — все цестосується другої категорії.

Крімтого до пріоритетних категорій витрат належать:

терміновіінвестиції у сферу охорони здоров¢я. У регіонах з високим рівнем забрудненості повітря пріоритетиповинні віддаватися заходам щодо поліпшення системи контролю за пилом відпідприємств кольорової металургії та сталеплавильних заводів, а також заходам,пов¢язаним із заміною вугілля на газ длявикористання на районних ТЕС та в будинках. Щодо забруднення водних ресурсів впершу чергу увагу слід звернути на попередню обробку промислових стічних вод ізвеликим вмістом вапжких металів та токсичних хімічних речовин, а також заходам,які б знизили надмірний вміст нітратів у джерелах питної води в сільськіймісцевості. Щодо небезпечних відходів, особливу увагу варто звернути надійномузахисту джерел грунтових та поверхневих вод від забруднюючих речовин, щовимиваються із звалищ. Слід також підтримувати охорону навколишнього середовищаз боку підприємств (зменшення викидів засолених вод шахтами, очищенняпромислових витоків целюлозних, текстильних та хімічних підприємств. Необхіднозаохочувати і зменшення викидів токсичних речовин хімічними та нафтохімічнимипідприємствами.

Ефективніінвестиції на вирішення специфічних проблем різних країн. До цих заходіввідносять очищення стічних вод для охорони цінних прибережних, туристичних таекологічних ресурсів, поетапне закінчення будівництва очисних споруд, особливотам, де це впливає на якість води, а також виконання програм, які запобігаютьпошкодженню найважливіших екосистем.

-Заходи,що не потребують великих витрат і стосуються довгострокових екологічнихпріоритетів у тих випадках, коли своєчасні дії допоможуть уникнути більшихвитрат у майбутньому. До них можна віднести поступову заборону використаннябензину високим вмістом свинцю; фінансування прикладних досліджень в галузіохорони екосистем, а також розвиток систем збору, обробки та поширенняекологічної інформації про стан довкілля.

Промисловістькраїн Центральної та Східної Європи використовує технології та виробляє продукцію,що була характерна для промилової ринкової економіки інших європейських країнтридцять та більше років тому. Протягом останніх двадцяти років західні державиінвестували кошти у поглиблення основних виробничих фондів та почаливикористовувати менш енергомісткі та менш шкідливі для довкілля технології. Вкраїнах, де панувала централізована планова економіка, пріоритетним напрямкомстав екстенсивний розвиток основних фондів, при якому високого рівня виробництвадосягають через будівництво нових більших підприємств, а не шляхом модернізаціївже існуючих. Нові технології вводилися безсистемно, часом шляхом ліцензуванняабо копіювання західних ноу-хау.Серед економічних показників не зростали ні ті,що пов¢язані із навчанням на досвіді, ні ті, щостосувалися інвестування у невеликі вдосконалення фізичного та людськогофакторів. А саме вони стали лейтмотивами економічного росту у країнах зринковою економікою.

БЕЗПРОГРАШНІІНВЕСТИЦІЇ

Зтого часу як збільшилося занепокоєння щодо погіршення здоров¢я людей внаслідок шкідливого впливупромислових викидів, почалися розробки та реалізація нових технологій таефективних методів контролю. Але у багатьох випадках не відомо чи зможутьекономічні прибутки зацікавлених галузей промисловості виправдати сподівання. Взв¢яязку з цим краще більшу увагу приділитине таким масштабним, легнко контрольованим акціям. Це може значно поліпшитиситуацію особливо в найбільш забруднюючих галузях промисловості.

Установкатермостатів та інших найпростіших засобів контролю підвищить ефективністьвикористання палива, зменшить втрати сировини. Підвищення цін на енергію та

Схема 1. Порівняння екології, економіки та екологічної економіки.

Традиційна економіка Традиційна екологія Екологічна економіка Світовий погляд

Механістична, статична, атомістична

Рушійна сила – індивідуальні смаки та вподобання

Ресурси розглядаються як практично невичерпні, завдяки технічному прогресу.

Еволюційна, атомістична

Рушійною силою є еволюція

Ресурси розглядаються як дуже обмежені, люди розглядають як вид, але рідко вивчаються.

Динамічна, системна, еволюційна

Людські уподобання, уявлення, технології та рівень організації розвиваються паралельно

Часові рамки Невеликі: максимально – 50 років, зазвичай – 1-4 роки Масштабні: весь період існування життя Масштабні: вічність Просторові рамки

Від місцевого до міжнародного

Складові одиниці варіюють від фірм до країн

Від місцевих до регіональних

Більшість досліджень зосереджено на малих ділянках, всередині одної екосистеми.

Від місцевих до глобальних. Видові рамки

Лише люди.

Тварини і рослини інколи розглядаються, але лише як засоби існування людини.

Усі, крім людини. Тривають спроби знайти екосистеми, незаймані людиною. Екосистеми включно з людиною. Досліджуються взаємозв¢язки між людиною та рештою живого світу. Першочергові мікрозавдання Максимальні прибутки для фірми, максимальна вигода для людини. Максимальна репродуктивність. Залежить від мети системи. Першочергові макрозавдання Розвиток національної економіки. Виживання видів. Стійкий розвиток еколого-економічних систем. Думки щодо технічного прогресу Дуже оптимістичні. Песимістичні або відсутні. Завбачливо скептичні. Академічний статус

Дисципліна.

Моністична, основана на математичних операціях.

Дисципліна.

Більш плюралістична, але також зосереджена на засобах та технологіях.

Міждисциплінарний науковий напрямок. Плюралістична. Розглядає екологічні проблеми сучасності з боку їх впливу на людину.

сировинуабо введення плати за забруднення навколишнього середовища – для підприємств цестимул, щоб вкласти кошти у потрібне обладнання та підготовку кадрів.

Модернізаціятехнологій на підприємстві чи організація контролю за викидами може значнознизити їх концентрацію і об¢єм.Особливо перспективні усі низьковитратні та маловідходні технології. Гарніприклади застосування цих заходів можна знайти в такій галузі як очистка питнихвод. Звичайна хімічна або біологічна очистка дає можливість у багато разівзбільшити об¢єм води для її повторного використання напідприємстві. При цьому знижується кількість витоків, а також кількість твердихта органічних частинок, що потрапляють разом із стічними водами у річки.

Технологіярегенерації може застосовуватися і для твердих відходів металургійнихпідприємств, електростанцій та шахт.

Контрольв кінці технологічного циклу при помірних витратах. Стандартним прикладомподібних заходів є встановлення більш ефективних пилових фільтрів наметалургійних та металообробних заводах з метою зменшення викидів металічногопилу разом з топковими газами. Велика кількість підприємств кольоровоїметалургії в Центральній та Східній Європі – джерела шкідливих викидівсвинцевого, цинкового, нікелевого, кадмієвого та інших видів металічного пилу,який завдає суттєвої шкоди здоров¢ю людей, що живуть поблизу. На відміну від цього, пилові фільтрита інші засоби, що застосовуються в США на підприємствах із виплавлення свинцю,настільки ефективні, що у тих, хто живе на віддалі 1 км від підприємства,кількість свинцю у крові не вища за ту, що мають мешканці інших штатів. Подібнукартину можна бачити при аналізі аналогічних проблем, пов¢язаних з викидами бензолу та іншихтоксичних органічних відходів від підприємств нафтопереробної та хімічноїпромисловості. Неможливо радикально скоротити об¢єм шкідливих викидів, але значних змін на краще можнадосягти, як правило, за рахунок невеликих витрат.

Такимчином, інвестиції в основні фонди лише один із способів поліпшення станудовкілля економічними новаціями. Але жодні внески в більш досконале виробництвочи екологічний контроль не вирішать проблеми охорони довкілля у країнахЦентральної та Східної Європи, якщо вони не будуть доповнені ефективнимкерівництвом та експлуатацією.

З іншого боку, можна досягнути значного прогресу при мінімальнихвитратах ресурсів, якщо просто забезпечити належне керівництво підприємством,ефективну експлуатацію його обладнання, функціонування заходів екологічногоконтролю відповідно з технічними умовами та швидку ліквідацію наслідківшкідливих викидів. Значноюмірою цей процес залежить від ступеню відповідальності за доручену справу та бажаннядосягти кращих показників у справі охорони довкілля.

Так,наприклад, такі загалом тривіальні кроки, як донесення до широкого загалудосягнень підприємств або робочих колективів сфері поліпшення стану довкілляможуть принести великі прибутки. Все сказане вище означає, що інвестиції маютьпідсилюватися видатками на організацію правильної управлінської діяльності,навчання персоналу тощо.

ЕКСПЛУАТАЦІЯ,УТРИМАННЯ ТА РЕМОНТ

Існує думка, що права на постачання питної води, знищеннякомунальних відходів, нормальне функціонування системи громадського транспортуналежать до основних прав. Одночасно, створюється враження, щокапіталовкладення в дані галузі необов¢язкові. Помилка виникає тому, що частоплутають інвестиції в основні фонди та витрати на покриття поточних витрат зЕУР.

Як свідчить досвід роботи в Центральній та Східній Європі системиводопостачання в урбанізованих районах вимагають значно кращого утримання, алене обов¢язковопотребують інвестицій в основні фонди. Аналогічно, система громадськоготранспорту має підтримуватися на адекватному рівні, але в коротко- тасередньостроковій перспективі інвестиції в її основні фонди необов¢язкові. Актуальною стає проблемауправління комунальними відходами, але видатки мають спрямовуватися назапровадження більш досконалого обладнання для пресування сміття та створенняуправління звалищами для їх ефективнішого та безпечнішого використання. Інарешті, систематична переробка небезпечних ядерних чи токсичних відходіввиходить далеко за межі того, що можуть дозволити собі країни ЦСЕ (навітьнайбагатші країни ОЕВР утримуються поки що від такої діяльності), але це неповинно виключати ретельний моніторинг знищення таких відходів, їхінвентаризації та вжиття термінових заходів у тих випадках, коли є ризик дляздоров¢янаселення.

ПРІОРИТЕТИ У ГАЛУЗІ ДЕРЖАВНИХ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ

Аналіз проблем, пов’язаних із станом довкілля і попереднє порівняння витрат таекологічних вигод від виконання різних інвестиційних програм показують, що наведені нижче заходи маютьстати пріоритетними при розподілі інвестицій протягом наступних 5-7 років.

а) Встановлення систем пилових колекторів та фільтрів напідприємствах кольорової металургії, що розташовані в межах 5 км з навітряногобоку від великих населених пунктів. Особливу увагу слід звернути на підприємства- виробники свинцю, цинку, міді, алюмінію.

б) Встановлення обладнання для зменшення викидів пилу, диму, сажі, а також диоксиду вуглецюпідприємствами — виробниками чавуну та сталеливарними заводами, особливо там, де використовуються подовідоменні печі.

в) Інвестиції або для заміни вугілля природним газом, або для переведення районних ТЕСна використання бездимного твердого палива в тих містах, де середній рівень концентраціїтвердих частинок в повітрі узимку перевищує 150 мкг/м3.

г) Забезпечення підприємств засобами попередньої очисткипромислових витоків в тих місцях, де забруднення річок важкими металамирозглядають як серйозну проблему, наприклад, в містах з високою концентрацієюметалопереробних,дубильних та електролітичних підприємств.

д) Надання матеріальної допомоги на встановлення септичних баківвнутрішнього користування та на відповідні заходи для позбавлення від гною(результату інтенсивного тваринництва в сільській місцевості) там, де рівень нітратів у питній водіневеликих колодязів вищий за 10 мг нітратів-N налітр води.

е) Заходи, що забезпечили б суворий контроль за захоороненням відходіввнутрішнього виробництва, а також заходи щодо попередження витоків такихвідходіав у місцях їх захоронення.

ІНВЕСТИЦІЇ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ НЕВІДКЛАДНИХ ПРОБЛЕМ, СПЕЦИФІЧНИХ ДЛЯ РІЗНИХ КРАЇН

Пріоритети, про які мова буде вестись далі, як правило, стосуються всіх країн регіону, хоча масштаби кожної проблемирізняться в залежності від характеру промислового виробництва та використанняпалива.

є) Встановлення споруд для очистки стічних вод у містах, що межують із зонами, важливими для туризму чи охоронидикої природи,особливо на узбережжі Адріатики, Балтійського та Чорного морів, в районах озера Балатон, Мазурських озер, Карпат та Родопів.

ж) Закінчення будівництва об’єктів для очистки стічних вод врайонах, дебактеріологічна якість води особливо низька.

з) Виконання проектів стійкого розвитку для сільської місцевостіврайонах з високим біологічним різноманіттям та великою екологічною цінністю, яким загрожує небезпека. Такіпроекти повинні поєднувати більш ефективне управління підохоронними територіямиз екологічно безпечною діяльністю в галузі сільського та лісового господарства,туризму тощо.

НИЗЬКОВИТРАТНІ ЗАХОДИ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ДОВГОСТРОКОВИХ ЕКОЛОГІЧНИХПРОБЛЕМ

Наприкіннці огляду пріоритетів в інвестуванні не можна не згадатипро інші,триваліші екологічні проблеми, вартість вирішення яких в майбутньомуможе значно знизитися за рахунок відносно дешевих заходів у наш час. Найбільшзначними з цих довгострокових пріоритетів є ті, що пов’язані з проблемоюподальшого спаду якості повітря в містах через збільшення транспортних потоків.Зараз ця проблема не стоїть так гостро, як, наприклад, викиди свинцю, шкідливих домішок та частинок відстаціонарних джерел, проте в таких містах як Будапешт, Москва і навіть Варшаваавтомобільний рух поступово стає, а в майбутньому і стане основною причиноюсереднього та високого рівня забрудненості повітря. Наступні типи видатків — високоокупні,завдяки зниженню викидів у наш час, а також за рахунок уникнення набагатобільших проблем у майбутньому.

и) Організація станцій з перевірки автомобілів в поєднанні зустановкою на автотранспорті необхідного регулювального обладнання. Це потрібнодля посилення дії обгрунтовано суворих стандартів щодо вихлопних газівдизельних автомобілів. Як відомо, автобуси та вантажівки — основні джерелавикидів твердих частинок.

і) Виконання програми із поступового припинення використаннябензину із високим вмістом свинцю. Також суттєво могло б допомогти введеннянових правил, згідноз якими всі нові автомобілі (легкові, вантажні та автобуси) мають відповідатиновим стандартам ЄС. Основні витрати із втілення в життя даної програмипонесуть нафтопереробні підприємства, виробники автомобілів та їх покупці.Разом з тим певні інвестиції для надання технічної допомоги та подоланняпроблем перехідного періоду сприятимуть швидкому виконанню цієї програми.

ї) Кошти також необхідні для фінансування прикладних дослідженьщодо вирішення екологічних проблем. Їх вартість може бути досить високою, наприклад, очистка земноїповерхні при забрудненні її нафтою. Такі дослідження можуть звернути увагу наекологічно допустимі способи ведення сільського та лісового господарства, особливо на засадах економічнихвитрат та прибутків. Фінансова підтримка може стосуватися і спеціалізованихдослідницьких установ, що займаються проблемами збереження флори і фауни (наприлад, ботанічні сади), і організації конкретнихдослідницьких робіт щодо визначення екологічних збитків, які були завданімасштабними, але недобре продуманими проектами (будівництво заплав, каналів, активний розвиток туризму тощо).

й) Знадобляться також ресурси на підтримання на належному рівнісистеми збору та поширення інформації щодо стану навколишнього середовища таприродних ресурсів.

ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ В ОХОРОНУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Як загальний принцип можна взяти варіант, згідно з яким державна допомогапри інвестиціях в програму підприємств щодо охорони навколишнього середовищабуде здійснюватися лише в тому випадку, коли підприємство також бере участь уфінансуванні. Крім того, має виконуватися ще одна умова: вартість таких інвестицій повиннабути відшкодована за час функціонування даного підприємства. Це означає, що даний вид інвестицій нестосуватиметься тих підприємств, що нежиттєздатні в умовах світових цін.Такі підприємства підлягають якнайшвидшій ліквідації.

Разом з тим є можливість продовжити короткострокові програмиурядової або іноземної допомоги для боротьби із забрудненням навколишньогосередовища в ряді екологічно небезпечних галузей промисловості. При цьому передкожним з підприємств має стояти запитання: чи зможуть майбутні прибутки матидодатній баланс у цінах на даний час, якщо справжня вартість основних фондівоцінюється як нульова (тобто залишкові основні фонди не мають ніякої цінності)?

Якщо ці умови виконуються‚то уряд може брати участь в такихприродоохоронних інвестиціях‚ пропонуючи гранти (базуються на надходженнях відзборів) або позики з реальнимим ставками‚що мають повертатися за 5-7 років.

Підприємства із від’ємним балансом можуть продорвжувати своюдіяльність на тимчасовій основі‚ якщо вони отримали субсидії для забезпеченнязайнятості або випуску продукції. У цьому випадку треба шукати компроміс міжрозміром витрат на охорону довкілля та часом‚ протягом якого дане підприємствоможе існувати.

Майбутня конкурентоспроможність та попит на продукцію різнихпідприємств невизначені. Але мало галузей промисловості‚ попит на продукціюяких знизиться більш ніж на 50% у середньостроковій перспективі. В зв’язку зцим можливо використовувати простий механізм відбору підприємств для здійсненняприродоохоронних інвестицій. Нижче запропонована схема‚ яку легко реалізувати.

 Організація спеціального фонду для боротьби із промисловимзабрудненням навколишнього середовища (ФПЗ) для фінансування екологічнихінвестицій в найбільш забруднюючі галузі промисловості‚ такі як металургія‚хімічна‚ целюлозно-паперолва промисловість‚ виробництво металовиробівнемінерального походження.фонд забезпечить комбінацію грантів та позик врозмірах не більших, наприклад, за 2.5 млрд доларів США для фінансуваннявисокопріоритетних екологічних капіталовкладень. Дуже велика ймовірність того,що цей Фонд буде функціонувавти як спеціалізований підрозділ Національногоекологічного фонду і звітувати одночасно перед міністерствами промисловості таМінекобезпеки.

 Підприємства зможуть отримувати фінансову допомогу від ФПЗ‚ якщоувійдуть до першої частини списку підприємств своєї галузі за наступними двомакатегоріями: рентабельність та середня новизна основних засобів виробництва.

Рентабельність розраховується за формулою:

R = (P –S) / P‚

Де Р — прибутки‚ S – витрати.

 ФПЗ повинен мати консультантів‚ які могли б швидко проводитиекологічні ревізії підприємства‚ яке звернулося з проханням про інвестиції‚ заумови його відповідності наведеним вище критеріям. Консультанти маютьвизначати‚ чи приведуть капіталовкладення до стабільного зниження викидівречовин‚ небезпечних для здоров’я працівників підприємства‚ а також осіб‚ щоживуть поблизу. Необхідно також з'ясувати, чи є запропонований підприємствомметод зниження викидів екологічно ефективним. Такі роботи мають проводитисяпротягом місяця‚ і у випадку позитивної відповіді пропозицію підприємства слідприйняти.

Від підприємств необхідно вимагати‚ щоб витрати точно відповідали(із розрахунку долар до долара) сумі‚ що інвестується Фондом. Фінансові коштинадаються‚ в основному‚ у вигляді позик з умовою виплати протягом 5 років припомірному розмірі відсоткової ставки‚ наприклад‚5% річних.

Фонд можуть підтримувати зовнішні донори‚як безпосередньо‚ так іна утримання співробітників на термін не менший за 6 місяців (для начанняперсоналу‚ відповідального за проведення термінових екологічних ревізій таоцінки фінансової ситуації підприємств).

Додатково до тих типів видатків‚ що оприсані у пп а)‚ б)‚ г) ФПЗможе також фінансувати наступні заходи:

к) Встановлення спеціального обладнання, що зменшить витоки важкихметалів‚ токсичних газів у атмосферу‚ промислові води чи в тверді відходивиробництва. Це особливо стосується нафтохімічних та іншиххімічнихмпідприємств‚ розташованих поблизу населених пунктів.

л) Встановлення обладнання для очистки промислових стічних вод напідприємствах (наприклад‚ текстильної та целюлозно-паперової промисловості‚ щонесуть відповідальність за викиди БТК та інших шкідливих речовин у відносночисті води річок в районах‚ розташованих за течією вище населених пунктів.

м) Капіталовкладення для зменшення скидів засолених вод із шахт втаких країнах як Чеська Республіка, Польща‚ Україна‚ за умови‚ що шахтиповернуть вкладені кошти у довгостроковій перспективі.

Жоден з випадків‚ розглянутих у пп л) та м) не завдає великої татривалої шкоди здоров’ю населення‚ хоча економічні втрати через скиди солоноїводи дуже великі. Але у випадках к) та л) свідчень про те, що в грунти в місцяхзабору питної води потрапили важкі метали і/або токсичні хімікати достатньо‚щобвіднести ці пункти в категорію проблем‚ що вимагають термінового вирішення.

Щодо хімічних підприємств категорії к)‚ то маємо реальний‚ але невизначений кількісно ризик для здоров’я людей. У найбільшій небезпеці здоров’яперсоналу даних підприємств. Не меншу загрозу становлять і викиди ртуті‚мономера вінілхлориду та БТК (бензолу‚ толуолу‚ ксилолу).

Працівників заводів має захищати чинне трудове законодавство тагігієна праці. Викиди за межами заводів повинні контролюватися відповіднимизаконами у галузі охорони навколишнього середовища.

В усх випадках “гарне ведення домашнього господарства” дастьможливість значно скоротити об¢єм шкідливих викидів. Кошти повернуться через скороченнявитрат сировини та зниження витрат на стандатртні виробничі операції.

Урядові інвестиції в середньостроковій перспективі маютьконцентруватиися на проблемі викидів від малих промислових підприємств, сферипослуг та приватних господарств. Їх (інвестиції) слід використовувати, щобзробити користування вугілля невигідним, заохочувати економію енергіїспоживачами, а також для пошуку недорогих методів обробки великих об¢ємів стоків, що зараз забруднюютьріки та підземні води. Це саме ті заходи, які не стануть результаом перебудовиекономіки і для яких необхідна участь державного сектору.

Більшість малих споживачів вугілля із задоволенням хотіли б перейтина використання газу, навіть якщо він коштуватиме дорожче, оскільки цей спосібзручніший і не такий трудомісткий. Основним лімітуючим фактором є можливостімісцевих мереж газорозподілення для опалення житлових будинків. У Болгарії,наприклад, постачання газу обмежене великими підприємствами, тому необхідностворити нову систему газорозподілення. В Польщі місцеві газопроводи булисконструйовані для задоволення потреб домашнього господарства, для приготуванняїжі, а не для опалення. Таким чином, необхідна широка програма інвестицій длярозвитку інфраструктури. Це дасть можливість споживачам перейти на використаннягазу. Програма займе не менше 10 років, а може й більш тривалий час. Очевидно,що в першу чергу увагу слід звернути на розподіл газу в тих районах, деособливо високий вміст твердих частинок та/або диоксиду сірки в повітрі черезспалювання вугілля.

Такі державні інвестиції, наскільки це можливо, мають бутикаталізатором дій приватного сектору, які мобілізують приватні інвестиції векономічні реформації. В свою чергу такі реформації несуть в собі іприродоохоронні прибутки. Державні інвестиції також відіграють важливу роль уфінансуванні пріоритетних проектів у тих галузях господарства, які вимагаютьспільних зусиль для функціонування основних природоохоронних служб. Наприклад,інфраструктур для збору та ліквідації відходів, управління водними ресурсами, атакож для охорони живої природи, інформаційних служб та досліджень.

ПІДСУМКИ

Економічний розвиток визначається трьома факторами економічного росту,трудовими ресурсами, штучно ствшореними засобами виробництва, природнимиресурсами економічна наука мало звертала увагу на екологічні проблеми, що йстало одною з причин формування техногенного типу економічного розвитку. Цейтип можна охарактеризувати як природоруйнівний, оснований на використанніштучних засобів виробництва, створених без урахування екологічних обмежень.

Для запобігання глобальної та локальної екологічних криз необхіднозмінити техногенний тип розвитку на стійкий. Останняій дає можливістьзадовільнити потреби сучасних поколінь. Але не ставить під загрозу існуваннянаступних. Концепція стійкого розвитку набула визнання як в економічній науці,так і в міжнародній практиці.

Економічний механізм природокористування в Україні знаходиться устадії формування. його подальший розвиток повинен базуватися на:

оцінці ефективних чинних елементів економічної системи встимулюванні раціонального користування природними ресурсами.

розробці спеціальних елементів економічного механізму, щостимулював би збереження середовища існування людини, законодавче танормативно-методичне забезпечення їх функціонування.

оцінці світових тенденцій економічного розвитку.

Розвиток екологічної економіки тісно пов¢язаний з пріоритетами внутрішньоїта зовнішньої політики держави. Вони повинні забезпечити природо- та ресурсозберезжні національніінтереси.

Прицьому очевидна потреба у підвищенні достовірності інформації про функціонуваннярізних блоків економічних регуляторів у галузі управління природокористуванням.Це сприятиме ліквідації недоліків у економічному та правовому механізм

Список литературы

Балацкий О.Ф., Мельник Л.Г., Яковлев А… Ф. Экономика и качество окружающей среды. — СПб., 1995. – 296 с.

БобылевС.Н. Экологизация экономического развития. – М.,1994.- 404 с.

БоголюбовС.А. Защита экологических прав.- М., 1996. – с. 8-20.

ГирусовЭ.В. и др. Экология и экономика природопользования. – М.: Закон и право, ЮНИТИ,1998.- 455 с.

ГлуховВ.В., Лисочкина Т.В., Некрасова Т.П. Экономические основы экологии. – СПб.,:«Специальная литература», 1997 с. – 304 с.

МакарС.В. Основы экономики природопользования. – М.: Институт международного права иэкономики им. А.С. Грибоедова, 1998. – 192с.

МелешкинМ.Т., Зайцев А.П., Маринов Х. Экономика и окружающая среда (Взаимодействие иуправление). М.: Экономика, 1996. – 206с.

ЧепурныхН.В., Новоселов А.П. экономика и экология: развитие, катастрофы. – М. 1996.- 388с.

Robert Costanza. Ecological Economics: the Science and Managementof Sustainability. Columbia University Press, New York

10.Costanza, R., H.E.Daly. 1987. Toward an Ecological Economics.Ecological Modelling 38:1-7.

11.H.E.Daly. 1986. Comments on “Population Growth and EconomicDevelopment.” Population and Development Review 12: 582-585.

12. Demeny, P. 1988. Social Science and Population Policy.Population and Development Review14: 451-479.

13. Hardin, G. 1972. Exploring New Ethics for Survival. New York:Vicing.

14. Hardin, G. 1986. Cultural Carrying Capacity: A BiologicalApproach to Human Problems. BioScience36:599-606.

еще рефераты
Еще работы по иностранному языку