Реферат: Виникнення перших українських молодіжних організацій у діаспорі

/>

Перші українські«спортово-руханкові» організації в діаспорі виникли у таборахполонених українців після І світової війни. У липні 1916 року в Австрії булозасноване Товариство «Січ» імені Гетьмана П.Дорошенка. Основним їхзавданням було готувати національно свідомих вихователів-організаторів таінструкторів-січовиків для майбутнього   заснування і пропаганди подібнихтовариств в Україні. Вже у лютому 1918 року організація налічувала 960 членів.Незважаючи на надзвичайно тяжкі умови табірного життя, праця «Січі»йшла жваво. Подібні організації були в таборах полонених у Німеччині. У своїйдіяльності вони спиралися на засади Сокола-Батька, користувалися його  відповідними виданнями, підтримуючи і розвиваючи традиції, закладені ще вУкраїні. Підготовлених таким чином в умовах полону січовиків ще до закінченнявійни відправили на Волинь, Холмщину, Підляшшя. Там вони разом з українськимисічовими стрільцями організовували національно-культурну працю.

Дещо пізнішеспортивно-патріотична активність молоді проявилась у Чехії. Так, у 1920 році уПразі виникає Український Студентський Спортивний Клуб, у 1928 році там жезасновується Українське Спортивне Братство «Тур», а в Подебрадах у1923 році виникає Український Спортивний Клуб, потім названий УкраїнськимВисокошкільним Клубом «Дніпро» [1].

Українськіспортсмени активно готувалися до виступу на майбутній римській олімпіаді, атому 17-18 жовтня у Подебрадах відбулася Українська Спортивна Олімпіада. Вонабула скликана Українським Спортивним Союзом у Чехії. Зібралося 300 українськихспортсменів, щоб показати готовність до участі у світовій олімпіаді. ЗгодомУкраїнський Спортивний Союз зовсім переїхав до Подебрад, де перетворився наУкраїнський Сокіл.

Гуртуванняукраїнських «Соколів» у Подебрадах почалося у 1922 році, колиоб'єдналося 30 побратимів і 3 сестри. У 1925 році пожвавлюється сокільський рухсеред студентів. Зокрема, у Чехії на початок 1927 року налічувалося 69 осіборганізованої української молоді. 18 квітня 1926 року було створено ЦентральнийУкраїнський Сокільський Комітет, який утворив Союз Українських Організацій уЧехії. Він проіснував до 1929 року. У кінці 1931 року в Подебрадах відбувсяініціативний з'їзд представників цих осередків, який улітку наступного року офіційнооформився як Союз Українського Сокільства за кордоном. Цей Союз об'єднувавпервинні гнізда Праги, Подебрадів, Пардубців, Ржевців, Ліберця, Берна та інших.У своїй діяльності вони надавали особливого значення поширенню сокільськихорганізацій поміж українцями, репрезентації цього руху серед іноземців,провадили культурно-виховну справу. У Празькій сокільській організації бувобов'язковим ідеологічний курс, а ще тут навчали українських національнихтанців. Так, на вечірці слов'янських танців українські «Соколи»здобули І місце. Закордонний український молодіжний рух підтримував контакти зБатьком-Соколом у Львові, з такими ж організаціями в Софії, Загребі, Харбині,Бухаресті і Бразилії. Управа Союзу мала чотири комісії: руханкову, культурно-освітню,господарську, організаційну. Союз діяв на кошти добровільних внесків і пожертв.

На американськомуконтиненті «Український Сокіл» розпочав діяльність у Буенос-Айресі 26квітня 1931 року і швидко став осередком національно-культурного і громадськогожиття. Він займався такими видами діяльності, як спорт, фізична культура,засновував бібліотеки, влаштовував театральні вистави, скликав сходини, різнізасідання, проводив і відзначав національні свята, організовував курси зліквідації неграмотності, його члени виступали з рефератами, проводилиспортивні ігри, мандрівки, таборування. У 1933 році аргентинський«Сокіл» одягнувся в однострої, приурочивши це до святковихурочистостей. Тоді ж було освячено прапор організацій. У 1934 році почаввиходити ілюстрований щомісячник (вийшло лише три примірники через брак коштів)- журнал «Український Сокіл».

У 1927році за участю доктора К.Трильовського у Празі відбувся з'їзд, на якому виникУкраїнський Січовий Союз. До нього увійшли осередки з Праги, Подебрадів,Пілзня, Ржевців, Младої Болеслави, Пардубців, Малімоні. Союз   підтримував контакти з «Січчю» у Софії,яка працювала під керівництвом проф. М.Паращука. Така ж організація булазаснована і у Відні.

Різні осередкиобирали для себе свої напрямки діяльності, одні тяжіли до спортивної, інші, яку Пілзні, – до культурно-просвітницької роботи: вони влаштовували різдвяніялинки, Шевченківські і Франківські свята, організовували виставки кераміки,вишивки. Так, на окружній виставці у Пілзні 1938 року місцева «Січ»організувала український відділ. Найбільшу участь у влаштуванні її експозиціївзяв пілзенський «січовий батько» М.Бойкевич. Головними експонатамитут були українські ручні вироби, як-то вишивки, гончарство. Цю виставкувпродовж двох місяців відвідало 400000 осіб. У III міжнародній робітничійолімпіаді січовики брали участь нарівні з іншими народами, а жовтоблакитнийпрапор був серед прапорів держав-учасниць. У 1934-1935 роках УкраїнськийСічовий Союз видав три номери журналу «Січ».

Після офіційноїліквідації Пласту на Батьківщині його осередки продовжували ще деякий часіснувати в підпільній формі або ж'під різними іншими нелегальними формами,почав розвиватися він і в еміграції.

Перші спробиутворення пластових осередків були в закордонних таборах інтернованих у Польщі,але їм не вдалося розвинутися, тоді як у Чехії зусиллями Євгена Слабченкавдалося організувати такі об'єднання у Празі і Подебрадах. Першою у Празівиникла українська дружина олд-скаутів, тобто старших віком людей. Вона увійшладо державного союзу чеських пластунів як автономна організація. Членамиосередку були українські студенти, їхнім провідником став ЮрійГончаров-Гончаренко. Вона складалася з трьох відділів і об'єднувала 21 особу. Вїхньому користуванні були канцелярія, бібліотека. Вони проводили головним чиномпропагандистську роботу, оскільки пластові ідеї на той час ще не набули широкоїпопулярності.

У 1922 роцівиникає пластова українська дружина в Подебрадах -довкола УкраїнськоїГосподарської Академії, а згодом з'являється ще одна пластова організація українськихемігрантів – при Українському педагогічному Інституті в Празі. Ці першіпластові організації в Чехії та ще деякі, як приміром у Данцінгу, на початку ірепрезентували український Пласт на чужині. Доволі швидко українські пластунизуміли себе зарекомендувати, свідченням тому є запрошення їх на 10-літнійювілей чеського скауту в Празі. Завдяки ініціативі українців у Празі вдалосьутворити «Міжнародне об'єднання високошкільних пластунів», до якого,крім українців, увійшли чехи, поляки, німці, серби, болгари, хорвати, словенці,росіяни, словаки, американці, французи та інші. Головою об'єднання було обраноукраїнця.

Хоч ці осередкискладали (формально) підрозділи чеського пласту, але вони із самого початкумали за мету надати своїй діяльності національного спрямування, українськихтрадицій. Це й привело до утворення Української Пластової Команди у Празі(УПК). Організатором і душею цього утворення був студент УкраїнськоїГромадської Академії Ярослав Івантишин. У своїй роботі УПК підпорядковуваласяВерховній Пластовій Команді у Львові, підтримуючи з нею тісні контакти ікеруючись її рекомендаціями.

2 листопада 1930року у Празі відбувся І з'їзд Союзу Українських Пластунів-Емігрантів (СУПЕ),який взяв на себе обов'язки репрезентації українського Пласту в світі. На томуз'їзді було представлено одинадцять куренів і обрано комендантом старшогопластуна Д.Козицького, прийнято також статут

СУПЕ, згідно зяким метою організації було:

1. Пластовевиховання має за мету піднесення душевних, фізичних та моральних силукраїнської молоді на еміграції.

2. Об'єднати всіхпластунів і пластунок на чужині.

3. Взяти на себеобов'язки українського пласту.

Зауважимо, що СУПЕзадекларував себе аполітичною організацією. Найважливішим завданням він вважаввиховну і шкільну працю, пропаганду пластових ідей між українською молоддю йрозбудову організації. Незважаючи на вкрай несприятливі умови розвитку, поступорганізації очевидний.

Комендантами буливідповідно: у 1931 році – Євген Вировий, у 1933 році – Іван Чмола, у 1934 році– інженер Євген Кульчинський, з кінця 1934 року – професор Р.Лісовський, якийобіймав цю посаду до 1939 року.

Особливо дієвимиорганізаціями українського пласту були об’єднання у Празі і Ржевцях. Саме тутперебувало найбільше скупчення пластунів. Трохи менш чисельні товариства — уБрно й Братиславі. У Празі існувало кілька пластових куренів: старших пластунівім. Вахнянина, старших пластунів ім.О.Кобилянської, «Бурлаки», ім.І.Богуна, «Україна». Вони брали учать у державних святах, на якихдемонстрували національну самобутність і мали неабиякий успіх, влаштовуваличитання рефератів з дискусіями, проводили курси ритмічної гімнастики длястарших пластунок, колядували, збирали і розсилали одяг та взуття длянезаможних школярів.

У Ржевцях кількадівочих і юнацьких гуртків склали окремий пластовий кіш. Тут діяли курені:ім.Б.Хмельницького, ім.Лесі Українки, “Червона калина". Вони перепліталикнижки, виготовляли прапори, а на виручені кошти влаштовували прогулянки,ватри, свята, читали лекції. Характерним було те, що спеціальна ухвалазобов'язала вести Пласт у суто національному дусі, готувати членів до активнихзмагань української нації за державність, плекати українські традиції і звичаї.

Пластовіорганізації поширювались і в інших країнах. Так, у Югославії в Загребі виникгурток «Перелетні» у 1932 році, який, «подорослішавши»,перетворився у IX курінь старшого пластунства СУПЕ. «Перелетні»проводили національно-пропагандис-тську роботу серед місцевого населення іюгославських пластунів, влаштовували сходини, читали реферати, ходили наекскурсії, проводили просвітницьку працю серед українців-емігрантів, готувалисядо участі у південно-слов'янському джемборі (скаутському з'їзді). Цей куріньпроіснував три роки. За цей час ним було багато зроблено у сфері пропаганди українськоїсправи й українського Пласту в Югославії. Найвищим їх досягненням сталозапрошення до участі у джемборі, але оскільки Пласт не був державноюорганізацією, українці виступали спільно з чеськими скаутами. Юридично«Перелетні» були підрозділом загребської «Просвіти» ітамтешньої студентської української громади.

Із загребськогокуреня у 1932 році «відлетіло» 2 члени у Бельгію і там утворили новийкурінь «Першого листопада», а раніше тут вже існувало таке об'єднаннястарших пластунів. У цей же час виникає курінь старших пластунів ім. «22січня» у Відні. Вони займалися пластовим вишколом в Альпах, влаштовувалисходини, читали реферати, відкривали школи для українських дітей, проводиликурси німецької мови, відмічали національні свята.

В Англії ще у 1919році заснувалася пластова організація в українській колонії в Манчестері.

СУПЕ підтримувавконтакти з пластовими гніздами на Американському континенті. У США на той часдіяли розрізнені пластові дружини. В одній з них ще у 20-х роках активнопрацювала пластунка-емігрантка К.Шутак-Кедровська. Діяли пластові відділи уФіладельфії, Нью-Йорку (2 курені). Свідченням того, що вони були дужеактивними, слугує їх участь у першому американському скаутському джемборі у1937 році.

У Франції працювавкурінь старшопластунства і відділ юнаків ім. С.Петлюри. Як правило, українськийпласт у цій країні об'єднував молодь не старшу  15-річного віку. Вони провадиликурси україно-знавства, влаштовували екскурсії, підтримували зв'язок ізфранцузькими скаутами, чим засвідчували перед усім світом, що Україна живе,бореться за свою державність і що за нею перемога. Пластове керівництво уФранції спільно з українською громадою організовували у 1937 році місячнийпластовий табір, в якому взяло участь 56 українських дітей. Це був перший українськийпластовий табір у країні, а комендантом його був видатний український педагогС.Сірополко.

Але окремоюсторінкою у пластовому русі виділяється діяльність його в українській гімназії,що працювала в Празі при Українському Високому Педагогічному Інститутіім.Драгоманова (1925-1933рр.). Виникла вона на базі школи українських пластунівтабору інтернованих в пос.Щепіорно за 4 км від польського міста Калиш. Умови уцій школі були тяжкі – справжній холод і голод, а тому вирішено дітей перевезтидо Праги, та й табір інтернованих ліквідовувався. Так, 18 грудня 1923 року 29дітей-пластунів з двома вчителями за сприяння Чеського Червоного Хрестаопинились у Празі. Української середньої школи на той час у Празі не було.Матеріальне забезпечення гімназії взяло на себе Міністерство закордонних справЧехословаччини. Невдовзі до гімназії прилучилися діти емігрантів і на кінець1927 року тут навчалося 111 учнів (66 хлопчиків і 45 дівчаток) [2].

Особливістюгімназії було те, що позашкільне життя проходило у пластуванні. Пластоваорганізація утворила окремий кіш, який входив і до складу українськихпластунів-емігрантів, і до державного союзу. За один лише рік вони провели 200гурткових сходин, 13 прогулянок, свята і різноманітні виступи, брали участь упластових таборах у Словаччині і Закарпатті.

Пластуни проводилисамоосвітню роботу у своїй домівці. Під впливом Пласту піднялася успішністьучнів, значна частина їх навчалася шевства, плетіння, фотографування. Пластунизібрали власну бібліотеку, мали свій фотоапарат. Гімназисти видавали журнал«Пластове життя».

З 1927 рокугімназія переміщається у м.Ржевці, де були створені значно кращі умови дляпроживання і навчання, влітку учні виїздили на «літню колонію», анавесні працювали на власному городі, де вирощували картоплю та інші овочі іквіти. Пластова організація дбала також і про одяг для своїх членів [З].

Отже, у міжвоєннийперіод український молодіжний рух у діаспорі розширився і характеризувавсявеликою кількістю організацій. Молодь об'єднувалася, по-перше, для того, щобвижити на чужині і знайти матеріальну підтримку своїм членам, щоб зумітиотримати добру освіту. По-друге, оскільки у світі ніхто не знав, що існує 50-тимільйонний народ України з багатовіковою історією і багатими традиціями, якийстоліттями поневолений чужинцями і якого намагались позбавити усього того, щовходить у поняття «національна свідомість», «українець», томолоді люди гуртувалися щоб залишитися українцями, щоб не забувати звичаївсвого народу. По-третє, це була молодь, яка сама брала участь у визвольнихзмаганнях або ж вони були дітьми членів «Соколу», «Січі»,Пласту, УССУсів у себе на батьківщині, тож опинившись в еміграції, вонидотримувалися традицій, ширили відомості про Україну, її становище і одвічнедомагання незалежності.

Якої б орієнтаціїне були ці організації для усіх них характерно: співпраця в колективі,взаємодопомога у навчанні і побуті, опіка над нужденними співвітчизниками позаорганізацією, турбота про отримання членами доброї фахової підготовки, заняттяспортом, вивчення історії, традицій і звичаїв свого народу, ширення відомостейпро Україну, а все разом підкорялось одній меті служінню Богові і Україні.

Список литературы

1. Наріжний С.Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовимивійнами. – Прага, 1942. – Ч. 1. – С. 269.

Для подготовкиданной работы были использованы материалы с сайта www.referaty.com.ua/

еще рефераты
Еще работы по иностранному языку