Реферат: Цивільний та арбітражний процес

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬНАРОБОТА З ПРЕДМЕТУ

“ЦИВІЛЬНИЙ ТА АРБІТРАЖНИЙ ПРОЦЕС”

студента заочного факультету

3 курсу

групи “Правовезабезпечення АПК”

Шатова Сергія Леонідовича

987159

м. Суми 2000 р.

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.

Поняття цивільного процесуального права. Предмет і метод

ЦПП — це сукупність і система правових норм, предметомрегулювання котрих є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільнихсправах. Ці відносини визначають процесуальний порядок виробництва в цивільнихсправах, встановлений ЦПК і іншими законами України. Цей порядок складається звиробництва по розгляду і рішенню справ по спорах, котрі виникають з цивільних,сімейних, трудових і інших правовідносин, справ, котрі виникають задміністративно-правових відносин, і справ окремого виробництва, тобто звиробництва по цивільних справах.

Предметом цивільного

процесуальногоправа є процесуальний порядоквиробництва по цивільних справах. Він визначається: системою процесуальних дій,котрі виконуються судом, органом судового виконання, учасниками процесу;змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системоюцивільно-процесуальних прав і обов'язків суб'єктів правовідносин, котрівизначають зміст цивільно-процесуальних дій; гарантіями реалізаціїцивільно-процесуальних прав і обов'язків.

Система ЦПП — це сукупність норм і інститутів галузіправа, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структуроюЦПК і складається з двох частин — загальної і особливої. Загальна об'єднуєнорми і інститути ЦПП, котрі мають значення для всієї галузі, всіх видіввиробництва і стадій цивільного процесу (розділи I і II ГПК). У особливучастину включені норми і інститути, котрі регулюють порядок розгляду і рішеннясправ по стадіях судочинства (розділи III-VI ГПК).

Цивільно-процесуальніправовідношення — це врегульовані нормами ЦПП відносини, котрі виникають міжсудами і органами судового виконання як між собою, так і з учасниками процесу — громадянами і юридичними особами в цивільному судочинстві.

Дані відносинимають вольовий характер. Це виявляється в тому, що вони забезпечують правовийзв'язок двох осіб між собою — одна має право вимагати від іншої певнихпроцесуальних дій, а та, в свою чергу зобов'язаний діяти відповідним образомабо стриматися від дій. Однак права і обов'язки суду і органу судовоговиконання у відносинах з іншими суб'єктами характеризуються особливістю, котраполягає в тому, що вони відображають їх владні повноваження як державнихорганів судової влади, котрі здійснюють правосуддя і примусове виконаннясудових рішень.

У судочинствіпо конкретній цивільній справі виникають не одні комплексні правовідносини, асистема численних процесуальних правовідносин між його суб'єктами по схемі суд- позивач, суд — відповідач, суд — прокурор, суд — свідок і т. д.

Цивільно-процесуальніправовідношення характеризуються наступними ознаками: виникають на основі нормЦПП внаслідок їх реалізації, утворюються між учасниками суспільних відносин — судом, органом судового виконання як між собою, так і окремо з кожною особоюпід час судочинства по цивільній справі; юридично закріплюють взаємну поведінкувказаних суб'єктів за допомогою їх суб'єктивних процесуальних прав іобов'язків; реалізація суб'єктивних цивільних прав і виконання суб'єктивнихобов'язків забезпечується засобами правового впливу — санкціямицивільно-процесуального, кримінального, адміністративного і трудового права.

Правосуддя в цивільних справах здійснюється тільки судомі на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їхпоходження, соціального і майнового стану, расової і національної належності,статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місцяпроживання та інших обставин. Цивільні справи у всіх судах розглядаютьсяколегіально або одноособово суддями, обраними у встановленому порядку.

Суддя при одноособовому розгляді справи діє від іменісуду.

При колегіальному розгляді справ судді користуютьсярівними правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, щовиникають при розгляді справи і прийнятті рішення.

Суд вирішує справина підставі Конституції, інших актів законодавства України, міжнароднихдоговорів України в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Суд у випадках,передбачених законом, застосовує норми права інших держав.

В разі відсутностізакону, що регулює спірні відносини, суд застосовує закон, що регулює подібнівідносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних начал ізмісту законодавства України.

2. Загальні положення Закону України “Про арбітражнийсуд”

Загальні положення Закону України “Про арбітражний суд”визначають орган, що здійснює правосуддя в господарських відносинах –арбітражний суд; законодавство, яким регулюється діяльність цього органу;завдання арбітражного суду, принципи його організації і діяльності.

Згідно з Конституцією України, правосуддя в господарськихвідносинах здійснюється арбітражним судом, котрий є незалежним органом увирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами,державними та іншими органами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Організація і діяльність арбітражного суду визначаютьсянаступними нормативними актами: Конституцією України, Законом України “Про арбітражнийсуд”, Арбітражним процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актамиУкраїни, а також міждержавними договорами й угодами, ратифікованими увстановленому порядку.

У загальних положеннях Закону виділено наступні завданняарбітражного суду:

-

захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарськихправовідносин;

-

сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;

-

внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулюваннягосподарської діяльності.

Арбітражний суд в Україні утворюється на засадахпризначення всіх суддів Верховною Радою України.

Він здійснює правосуддя лише на принципах:

-

законності;

-

незалежності, в тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади,і підкорення тільки законові;

-

рівності усіх учасників судового процесу перед законом і арбітражним судом;

-

змагальності сторін та свободи в наданні ними арбітражному суду своїхдоказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

-

арбітрування;

-

гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли цесуперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або коли єобґрунтовані заперечення однієї із сторін;

-

обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов арбітражного суду.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

1. Торговельна організація заявилапозов радгоспу і автотранспортному підприємству, яке направило автомашину іводія для перевози овочів в порядку надання допомоги по вказівці місцевихорганів влади, про стягнення вартості недостаючи помідорів.

В товарно-транспортній накладній було вказане автотранспортне підприємство,що здійснює перевозу вантажу. Радгосп заперечував проти позову, посилаючись напровину авто підприємства в недостачі вантажу, а також на те, що автомашиназвішувалась при відправці в присутності представника управління сільськогогосподарства, і кількість вантажу визначена вірно.

Перевізник також не згодився з позовом, вказуючи на те, що відповідальністьу даному випадку повинен нести радгосп, який був вантажовідправником, щоавтомашина і водій були направлені для вивозу овочів у порядку надання допомогирадгоспу по вказівці місцевих органів влади.

Як слід поступити арбітражному суду?

Згідноіз статтею 362 Цивільного кодексу, перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезеннявантажу і багажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Оскільки автомашина звішувалась при відправці вантажу ійого кількість визначена вірно, то провини відправника в недостачі немає.

Арбітражному суду потрібно з’ясувати, яка кількістьвантажу була здана перевізником одержувачу (торгівельній організації). Якщокількість зданого вантажу відповідає його кількості при відправці, то суд маєне задовольнити позов, але якщо з’ясується, що кількість зданого вантажу буламеншою, суд повинен задовольнити позов до перевізника і не приймати до увагийого посилання на направлення по вказівці місцевих органів влади.

2.

Перевірте, чи вірно викладені резолютивні частини в рішеннях суду:

1)

стягнути з Маленького щомісячно аліменти на утримання доньки Ольги (д.н.24.05.95) на користь Маленької Таїсії Петрівни з 02 квітня 1997 до повноліттядитини.

2)

стягнути з Морозова Р.С., який проживає: м. Конотоп, вул… Шевченка, 29, накористь Троєкурової Н.Н. 2500 грн., які отримані в бор на три міс. для придбанняматеріалів на ремонт квартири.

3)

просити директора ВО “Електрон” поновити Кукушкіна на роботі і стягнути найого користь 632 грн. За вимушений прогул. На підставі ст. 109 УПК 632 грн.,присуджені з ВО “Електрон” на користь Кукушкіна стягнути з особи, яка винна внезаконному звільненні.

4)

розділити сумісно нажите майно Петренко М.І. та Петренко К.М. вартістю 7000грн. У рівних частинах.

Згідно із статтею 203 ЦК, резолютивна частина повиннамістити в собі виведення суду про задоволення позову або про відмову в позовіповністю або частково, вказівку на розподіл судових витрат, термін і порядокоскарження рішення. Тому у всіх чотирьох випадках резолютивні частини врішеннях суду викладені не вірно.

Крім того, в першому випадку не вказаноім’я та по батькові відповідача, у другому випадку непотрібно вказуватиадресу відповідача – це може бути вказано у вступній частині, а з якою метоюбули отримані в борг гроші – в описовій. У третьому випадку слово“просити” слід замінити на “зобов’язати”, також відсутні ім’я та по батьковіКукушкіна.

Список використаної літератури:

1.

Цивільний процесуальний кодексУкраїни.

2.

Закон України “Про арбітражний суд”.

3.

Штефан “Цивільне процесуальне право України”.

4.

Притика Д.І. “Арбітражне процесуальне право України”.

еще рефераты

Еще работы по гражданскому процессуальному праву

Реферат по гражданскому процессуальному праву