Реферат: ЦивЁльно правовЁ вЁдносини - батькЁвство (Гражданско-правовые отношения - родительские права и обязаности)
Вступ
І.Підстави виникнення правовідносин
2.Права і о6ов«язки учасників цивільних правовідносин та
відповідальністьза їх порушення
2.1.Права і обов»язки батьків
2.2.Права і обов«язки дітей
Висновок.
Список використаної літератури
<span Times New Roman»,«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language: RU;mso-bidi-language:AR-SA">ВСТУП
Важко знайти іншупроблему, яка більше захоплювала б розум мислителів протягом існування всього людства, ніжпроблема сім"ї. Роздуми про сім’ю, її природу,сутність, призначенняскладали значну частину філософських теорій Арістотель, Платона, Фіхте, Гегеля йбагатьох інших. Так, за Арістотелем, сім’я — перший вид спілкування людей. Вонае певною ячейкою, з якої виникає держава.
Інтерес допроблем шлюбу й сім"ї не випадковий. Завжди шлюб був основою сім"ї, асім«я, як первинна ячейка суспільства, відображала суспільні просеци,відчувала їх вплив і, в свою чергу, впливала на суспільство.
З точки зорусуспільного змісту сім»я — це три взаємопов'язані групи соціальних явищ:шлюб як її основа; подружні відносини як результат шлюбу: відносини міжбатьками та дітьми як результат подружніх відносин.
Правознавцівизначають сім«ю як коло людей, пов’язаних правами і обов'язками, щовипливають із шлюбу або родинності, тобто як людську групу, пов’язану правами і обов'язками, передбаченими законодавством про шлюб ісім»ю.
Отже, розглянемо які особисті (немайнові) права та обов'язки батьків тадітей виникають внаслідок цього.
<span Times New Roman",«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language: RU;mso-bidi-language:AR-SA">1.ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВОВІДНОСИН.
Визначенняправового статусу особи, прав та свобод людини і громадянина є, як правило,головним у кожній конституції. Цілком закономірно, що одним із перших розділівКонституції України є розділ, присвячений правовому статусові особи. Закріпленів Основному Законі нашої держави права, свободи та обов«язки людини йгромадянина є невідчужуваними, непорушними, не є вичерпними і не можуть бутискасовані.
Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості,якщо при цьому не порушуються права та свободи інших людей, має обов»язкнперед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток їїособистості (ст. 23 Конституції України).
У статі 51Конституції України проголошено принцип, який лежить в основі правовідносин між батьками і дітьми:«Батьки зобов»язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов«язаніпіклуватися про своїх непрацездатних батьків».
2.ПРАВА І ОБОВ«ЯЗКИ УЧАСНИКІВ ПРАВОВІДНОСИН
Кодекспро шлюб та сім»ю України (ст. 58) зазначає, що батьки й діти зо6ов«язані надавати взаємну моральну підтримку і матеріальну допомогу одинодному.
Неможуть бути поза увагою у нашому суспільстві діти, які з тих чи інших причинзалишилися без батьків. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування, покладається на державу. Благодійну діяльність щододітей держава заохочує і підтримує.
Яквідомо, моментом виникнення передбачених законодавством батьківських правгромадян є засвідчене у встановленому законом порядку походження дитини. Такіправа існують у нерозривному зв’язку з обов'язками батьків. В свою чергу, дітитакож наділяються правами і є носіями обов'язків щодо своїх батьків.Першооснову сімейних відносин між батьками і дітьми складають особисті (немайнові) права таобов'язки.
Носіямиособистого сімейного права й обов'язку можуть бути лише громадяни (батьки ідіти). Такі права позбавлені економічного змісту, вони не можуть бути оцінені в грошах, їх порушення, відповідно до закону, не веде домайнової відповідальності. Проте і тут передбачено певні карні санкції: порушник, як правило, позбавляється цих прав у порядку, встановленомузаконодавством.
Характерноюознакою особистих прав та обов'язків е їх тісний зв'Язок і особою: від них неможна відмовитися або передати за угодою третій особі.
Особисті немайнові права і обов'язки учасників батьківських правовідносин в основному тривають до досягненнядітьми повноліття або до моменту їх одруження. Достроково ці права та обов'язкиможуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом.
2.1. Права і обов»язки батьківДо особистих прав і обов'язків батьків належать:
1) право і обов«язок батьків визначити прізвище,ім»я та по батькові дитини (ст. 62-63 КпШС України);
2) право і обов'язок батьків представляти інтереси дітей,визначати місце проживання дитини йправо на відібрання своїх дітей відосіб, які незаконно їх утримують ( ст.60, 68 КпШС України);
3) право іобов'язок батьків виховувати своїх дітей(ст. 61,64 КпШС України).
І. Визначеннябатьками особисто-правового статусу дітей ґрунтується на основі принципубатьківської рівності,
Відповідно до ст.62 КпШС України, якщо батьки мають право спільне прізвище, то це прізвищеприсвоюється дітям. При різних прізвищах дитині присвоюється прізвище батькаабо матері за згодою батьків, а при відсутності згоди — за рішенняморганів опіки та піклування.
Припинення шлюбуабо визнання його недійсним не тягне за собою зміни прізвища дітей. Якщо той збатьків, у якого дитина залишалася жити після розірвання шлюбу або визнанняшлюбу недійсним, бажає присвоїти їй своє прізвище, органи опіки і піклування,виходячи з інтересів дитини, вправі дозволити зміну прізвища неповнолітньоїдитини.
Утакому ж порядку вирішується питання про зміну прізвищанеповнолітнього, в запис акта про народження якого відомості про батька буловнесено згідно з рішенням суду або за спільною заявою матері і батька дитини чиза заявою батька, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою.
Томуз батьків, прізвище якого носить дитина, повідомляється про порушенняклопотання про зміну прізвища дитини, і його думка, поряд з іншими обставинами,враховується органами опіки і піклування при вирішенні питання про зміну прізвища неповнолітнього, виходячиз інтересів дитини.
Законне вимагає згоди неповнолітньої дитини на зміну її прізвища, але в усіхвипадках це питання вирішується із врахуванням її інтересів.
Вколо особистих прав дитини входять право на власне ім«я. Вибір іменідитини — це і особисте право батьків,яке вони реалізують за взаємною згодою. Закон не забороняє батькам вибиратибудь-яке ім»я своїй дитині. При цьому вони заздалегідь повинніобдумати, щоб звучання імені, особливо у співзвучності з по батькові, згодом не принижувало дитину, неперетворювало її на об’єкт насмішок іт.п. Представник органу реєстраціїактів громадянського стану пояснює батькам можливі негативні наслідки, щоможуть настати у разі надання дитині недоречного імені.
Якщобатьки наполягають на присвоєнні дитині зменшеного, пестливого або скороченого імені у книзі Реєстрації у графі «Длявідміток» треба зробити про цевідповідний запис і засвідчити його підписами обох батьків.
Щодоприсвоєння дитині подвійного імені, тозаконом це не заборонено, відтак присвоєння дитині подвійного імені можнавважати дозволеним.
Привідсутності згоди батьків щодо імені дитини спір вирішується органами опіки іпіклування.
Побатькові дитині присвоюється в усіх випадках за іменем особи, яка записанабатьком дитини. Такою особою може бути: чоловік матері дитини; особа, яка добровільно визнала батьківство; особа,визнана батьком за рішенням суду; особа, чиє ім«я та по батькові записане за вказівкоюматері, яка не перебуває у шлюбі.
Якщоу батька подвійне ім»я, по батькові дитині присвоюється за одним з них навибір батьків. У разі реєстраціїнародження дитини у громадян, в національній традиції яких немає звичаюзафіксовувати «по батькові», у свідоцтві про народження дитини можебути записане лише її прізвище та ім«я.
Побатькові неповнолітньої дитини може бути змінено лише у разі усиновлення їїособою чоловічою статі.
Важливимє питання визначення громадянства дітей. Право на громадянство є невід’ємнимправом людини. Громадянство України визначає постійний правовий зв’язок особи іУкраїнської держави, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах таобов'язках.
Відповіднодо ст. 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство. Підставинабуття чи припинення громадянства України визнаються законом. Згідно ізЗаконом України „Про громадянство України“ від 8 жовтня 1991 р. (знаступними змінами), громадянство дітей визначається за громадянством їхніх батьків.
Якщобатьки дитини на момент їїнародження перебували у громадянствіУкраїни, то така дитина є громадянином України незалежно від того, народиласявона на території України чи за її межами.
Прирізному громадянстві батьків, з яких один на момент народження дитини перебуваву громадянстві України, якщо в цей часподружжя постійно проживало за межами України, громадянство дитини, яканародилася за межами України, визначається за письмовою згодою батьків.
Дитина,один із батьків якої на момент її народження перебував у громадянстві України,а інший був особою без громадянства чи був невідомим, е громадянином Українинезалежно від місця її народження.
Уразі, коли матір’ю дитини є особа без громадянства, а батьком визнаєтьсягромадянин України, дитина, яка не досягла 14-ти років, стає громадяниномУкраїни незалежно від місця її народження.
Дитина,яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають в України є громадянином України.Громадянином України е також дитина, якаперебуває на території України, а обоє її батьків невідомі.
Призміні громадянства батьків,внаслідок якої обоє стають громадянамиУкраїни або обоє виходять з громадянства України, змінюється відповідногромадянство їхніх дітей, які не досягли 14-ти років. Якщо відомий тільки одиніз батьків дитини, то при зміні громадянства цього батька відповідно змінюєтьсягромадянство дитини, яка не досягла 14-ти років.
Якщообоє батьків дитини або один з них, яка проживає на території України, виходитьз громадянства України і не бере участьу вихованні дитини, над якою встановлено опіку або піклування громадян України,дитина за клопотанням батьків, опікуна або піклувальника зберігає громадянствоУкраїни.
Якщогромадянин України стає один з батьки, а другий залишається іноземнимгромадянином, дитина може набути громадянство України за клопотанням про цетого з батьків, який набуває громадянства України, та при згоді другого збатьків.
Уразі, коли громадянином України стає один з батьків, а другий залишаєтьсяособою без громадянства, дитина, яка проживає на території а України, стає громадянином України.
Колиз громадянства України виходить один з батьків, а другий залишається громадянином України, дитина зберігаєгромадянство України.
2.»Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, якідіють без особливих на те повноважень" (ст. 60 КпШС України).
Йдетьсяпро захист батьками тих прав та інтересів своїх дітей, які вони самі не в змозіздійснювати, оскільки мають мінімальну дієздатність. • Батьки вважаються природними опікунамисвоїх дітей і їхніми законними представниками. Для захисту прав та інтересівсвоїх дітей у будь-якій установі, в тому числі судовій, батькам не потрібні особливі повноваження. Для цього доситьпред" явити свідоцтво про народження своєї дитини. Порушити дане правило може тільки факт вступу неповнолітніх до шлюбу. В разіодруження неповнолітніх вони набувають дієздатності в повному обсязі з моментуодруження і здійснюють захист своїх прав самостійно.
Місцепроживання неповнолітніх, що не досягай 15-ти років, визнається місцепроживання їхніх батьків (ст. 17 ЦКУ країни). Дане правило забезпечує права батьків на виховання дитини. Саме приспільному проживанні батьків з дітьми найбільш повно задовольняються інтересивиховання дітей. У разі, коли батьки проживають окремо, або розлучаються,виникає питання, з ким із них буде приживати дитина? У переважній більшостівипадків такі питання вирішуються за згодою батьків. Якщо батьки не досягли згодипро місце проживання дитини, спір вирішують у судовому засіданні, виходячиз інтересів дітей і з урахуванням їхбажання.
Длявсебічного вивчення обставин, пов’язаних з розглядом таких спорів, суд залучаєдо участі в справі органи опіки і піклування, але не залежить при розглядісправи від їх висновку. Центральним питанням у цих випадках є інтереси дитини,ставлення до неї кожного з батьків, більша прихильність дитини до батька чиматері, тобто суд повинен також враховувати при цьому бажання дитини залишитисяз тим чи іншим із батьків.
Прирозгляді спорів про місце проживання неповнолітніх дітей, які досягли 10-тирічного віку, суд повинен з’ясувати, з ким із батьків вони бажають залишитися.Висловлене дитиною бажання не обов'язкове для суду, якщо суд визнає, щозалишення дитини із зазначеним нею з батьків ТУ не відповідає її інтересам.
Вжитті трапляються випадки, за яких батьки тимчасово залишають своїх дітей усвоїх родичів чи знайомих ( на час від’їзду, тривалого відрядження, завідсутності належної житлоплощі тощо) в розрахунку опісля повернути їх до себе.Але іноді ці люди настільки звикають до чужих дітей, що відмовляються потімповернути їх батькам.
Батькимають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, яка одержує дітей усебе не на підставі закону чи судового рішення ( ст. 68 КпШС України). Прирозгляді позову батьків про відібрання дітей від осіб, які одержують дітей усебе без законних на те підстав, суд не зв’язаний правом батьків, коли визнає, що передача ім дитини суперечитьінтересам останньої.
Якщосуд визнає, що ні батьки, ані треті особи не можуть забезпечити належне виховання дитини, від виносить рішення про передачу дитини наопікування органів опіки і піклування ( ст. 69 КпШС України).
3.Сім’я — це першооснова розвитку дитинияк особистості. Виховання дитини в сім’ї — важливий, складний і багатограннийпроцес. Спілкування членів сім’ї різних поколінь передбачає певний, необмежений часом,вплив більш зрілих за віком батьків на молодь. Саме сім«я у першу чергу повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя*
Обов’язокпо вихованню дітей закон покладає на батьків. Для цього вони наділяютьсябатьківськими правами, основним з яких е право на особисте виховання своєїдитини. Так, у ст. 62 КпШС України зазначено, що батьки мають право ізобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їхнє здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готування їх до праці. Томубатьківські права є водночас і обов’язком батьків по вихованню дітей, а в сукупності ці праваскладають комплекс правових і моральних дій батьків, спрямованих на а розвитокі виховання дітей.
*Національнапрограма „Діти України“. Законодавство Украйш про шлюб сім»ю тамолодь \ Бюл. законодав.і юрид- практики України — 1997. — №5. — С.192
Права,обов’язки на виховання, передбачені законодавством про шлюб та сім«ю,надаються батькам до досягнення дитиною повноліття, після чого автоматичноприпиняють своє існування. Батьки не можуть передавати будь-кому ці права абовідмовитися від них. У випадку, коли батьки ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованнюдітей, або зловживають своїми батьківськими правами, до них може застосовуватись жорстока санкція — позбавленнябатьківських прав.
Накожного з батьків однаковою мірою покладається відповідальність за виховання,навчання і розвиток дитини. Здійснення батьками прав, виконання ними обов’язківпо вихованню і навчанню дітей, як визначено у ст. 64 КпШС України, провадитьсявідповідно до Закону України „Проосвіту“. Батьки вправі віддаватидітей для одержання освіти в навчально-виховні заклади, засновані на різнихформах власності, що не звільняє їхвід виконання обов'язків по вихованню дітей.
Відповіднодо ст. 60 Закону України „Про освіту“ від 23 травня 1991р. батькимають прав: вибрати заклад освіти для неповнолітніх дітей;
обиратиі бути обраними до органів громадськогосамоврядування закладів освіти звертатись до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.
Водночасст. 59 даного Закону покладає відповідальність за розвиток дитини на батьків,або на осіб, які їх замінюють, і зобов’язує:
— постійно дбати про фізичне здоров’я,психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їхніх природнихздібностей;
— поважати гідність дитини, виховуватипрацелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної ірідної мови, сім’ї. старших за віком, до народних традицій та звичаїв;
— виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностейукраїнського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природногосередовища, любов до своєї країни;
— сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти або забезпечувати повноціннудомашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу;
виховуватиповагу до законів, прав, основних свобод людини.
2.2. Права іобов»язки дітей
Дитинатакож має право на належне виховання в сім’ї. Це право реалізується в процесіпостійного спілкування дітей і батьків, незримо присутнє в буденних справахсім’ї і залишається непомітним, доки не виникає необхідність його захищати.Тому закон застерігає про те, що батьківські права не можуть здійснюватись всуперечності з інтересами дітей (ч. 2 ст. 61 КпШС України). Під інтересамидітей треба розуміти
а) інтереси їх правильного виховання, щойноназвані турботи про їх фізичнийрозвиток та навчання, підготовку до суспільно-корисної праці, формування з нихгідних громадян.
Приненалежному виконанні батьками (один із них) обов'язків по вихованню або призловживанні батьківськими правами, діти вправі звернутися за захистом своїхправ та інтересів до органів опіки і піклування. Останні, як правило, невтручаються у виховання батьками дітей, однак якщо їм стане відомо проненалежний, щодо цього стану сім’ї, вони вживуть заходів, яких вимагають обставини, для надання допомоги дітям тадля захисту їх від небезпеки, що загрожує їхньому фізичному чи духовномурозвиткові.
Законодавець виходить з положення про те, що батькимають спільно вирішувати питання виховання дітей. Тому ст. 65 КпШС Українизобов’язує одного з батьків, який проживає окремо від дітей, брати участь у їхвихованні і надає право спілкуватися йому з дітьми. Той з батьків, при якомупроживають діти, не вправі перешкоджати другому з батьків спілкуватися з дітьмиі брати участь у їх вихованні.
Якщобатьки не можуть дійти згоди про участь у вихованні дітей того з батьків, який проживає окремо, то цейпорядок визначається органами опіки і піклування з участю батьків, виходячи зінтересів дитини.
У тихвипадках, коли батьки не підкоряються рішенню органу опіки піклування,останній, а також кожен з батьків вправі звернутися з вирішенням спору до суду.
Добатьків, які не виконують рішення суду з таких спорів застосовуються заходи, передбачені ст. 417 Цивільногопроцесуального кодексу України. При злісному невиконанні такого рішення судутой з батьків, який проживає окремо, виходячи з інтересів дитини, вправізвернутися з позовом до суду про передачу йому дитини.
Законнадає право діду і бабі спілкуватися зі своїми неповнолітніми онуками, якщотакі побачення не перешкоджають нормальному вихованню дітей. В разі відмови батьків від надання діду чибабі можливості спілкуватися з онуками, органи опіки і піклування мають правозобов’язати батьків надавати діду і бабі побачення з онуками в порядку,встановленому цими органами. Якщо батьки не підкоряються рішенню органу опіки іпіклування, дід і баба вправі звернутися за вирішенням спору до суду.
Законне обмежується лише простим проголошенням батьківських прав іобов«язків.3а неналежне виконання, або невиконання батьківських прав,обов'язків допускається позбавлення батьківських прав (ст. 70 КпШС України), атакож обмеження їх здійснення (ст. 76КпШС України).
<span Times New Roman»,«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language: RU;mso-bidi-language:AR-SA">Висновок
Процесисоціальної перебудови нашого суспільства значно вплинули на головні йогоінститути — шлюб і сім’ю. До кризи в економіці додається криза сім"ї. Усімейно-шлюбних відносинах відбувається зіткнення старих і нових, часом — новацьких, сімейних норм,спостерігається фемінізація сімейного виховання, всієї організації сімейного побуту й розподілубюджету сім’ї, обов'язків подружжя і дітей.
Отже,сім’я е природним і основним осередком суспільства, має право на захист з бокусуспільства і держави. Якою б не була сім’я, малою чи чисельною,мікроелементом, ячейкою такого складного і великого суспільного організму, якдержава. Всебічний захист сім’ї державою входить до актуальних проблем, щовирішуються нині незалежною Україною. Сім’я стала об’єктом захисту (охорони) наконституційному рівні.
Особливемісце в арсеналі засобів захисту сім’ї державою належить законодавству про шлюбта сім’ю.
Чиннезаконодавство про шлюб та сім «ю встановлює правові підстави виникнення іприпинення сімейних правовідносин, допомагає вирішувати спори пов’язані зреалізацією, шлюбно-сімейних прав, здійсненням шлюбно-сімейних обов'язків, дозволяє захищати порушення права членів сім’ї.
<span Times New Roman»,«serif»; mso-fareast-font-family:«Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language: RU;mso-bidi-language:AR-SA">ЛІТЕРАТУРА:
1.Конституція України від 26 червня 1996 року.
2.Закон України «Про авторське право і суміжні права». Постанова 4Верховної Рада України від 4 лютого 1994 року.
3.Співак В.С.Гопанчук. Законодавство України «Про шлюб та сім»ю"-К. Наукова думка, 1998 р.
4.Цивільне право: Загальна частина \ За ред. проф. ОА.Підопригоди і Д.В. Боброї- К. Вентурі, і 995 р.
5.Національна програма «Діти України». Законодавство України «Прошлюб, сім»ю та молодь" \ Б ол. законодав. і юрид. практики України-1997. N 5-С. 192.