Реферат: Кримінальна відповідальність

Задача 1

Гр-н України Пархоменко, знаходячись у Германії, був засуджений задекілька злочинів. Після відбуття покарання Пархоменко повернувся в Україну.

1. Якими принципамивизначається дія закону про кримінальну відповідальність у просторі та колуосіб? Охарактеризуйте ці принципи.

2. Чи підлягає він кримінальнійвідповідальності в Україні, якщо кримінальний закон України передбачає за такізлочини більш суворе покарання?

3. Чи могла бути застосованапроцедура екстрадиції до гр-на України Пархоменко під час відбування покаранняв Германії?

4. Розкрийте поняттяекстрадиції.

5. Як вирішити завдання, якщоПархоменко – особа без громадянства?

6. Як потрібно вирішитипитання, якщо Пархоменко за протиправне діяння, яке в Україні є злочином, уГерманії поніс лише адміністративне стягнення?

Закон про кримінальнувідповідальність– це письмовий правовий акт, що маєвищу юридичну силу, прийнятий Верховною Радою України або всеукраїнськимреферендумом, що складається з кримінально-правових норм, що встановлюютьзагальні засади і принципи кримінальної відповідальності, визначають суспільнонебезпечні діяння як злочин, і яке покарання може бути призначено особі,винному в їхньому здійсненні.

Чинність закону прокримінальну відповідальність у просторі визначається наступними принципами:1) територіальним, 2) громадянства, 3)універсальним, 4) реальним.

1. Територіальний принцип закріплений у ч. 1 ст. 6 КК: особи, що вчинили злочин на території України, підлягаютькримінальній відповідальності по діючому Кодексу. Ознаки територіальногопринципу:

1) злочин вчинюється на територіїУкраїни.

Територіальний принцип випливає із суверенітетуУкраїни, влада якої поширюється на всю її територію, тобто на всій територіїкраїни діє верховенство закону про кримінальну відповідальність, а значитьлюдина, що скоїла злочин, повинна нести відповідальність на його підставі.

Згідно ч. 2 ст. 6 КК злочин визнається вчиненим натериторії України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припиненона території України. Тобто особа, що вчинила хоча б частину злочинного діянняна території України, підлягає кримінальній відповідальності на підставівітчизняного законодавства. Під територією України розуміється лінія івертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, що визначають межі територіїУкраїни – суші, вод, надр, повітряного простору (Закон України «Про державнийкордон України» від 4 листопаду 1991 р.).

До території України відносяться:

1) суша в межах державногокордону (материкова частина й острови, а також анклави (Калінінградська областьу Російській федерації) – частина території держави, що не має загальнихграниць з основною територією країни,

2) внутрішні води, до якихвідносяться морські води, води портів, заток, бухт, лиманів, проток, води рік,озер і інших водойм,

3) прибережні територіальніводи – 12 морських миль від точки найбільшого відливу,

4) надра в межах державногокордону – частина земної кори, що знаходиться нижче ґрунту і дна водойм,

5) повітряний простір у межахдержавного кордону на висоту 100–110 км (вище знаходиться космічнийпростір, що має міжнародно-правовий режим),

6) військові кораблі і літакиде б вони ні знаходилися,

7) цивільні кораблі і літаки,якщо вони знаходяться у відкритому морському або повітряному просторі.

Принцип громадянствазакріплений у ч. 1 ст. 7 КК, відповідно до якої громадяни України йособи без громадянства, що постійно проживають в Україні, що вчинили злочин заїї межами, підлягають кримінальній відповідальності по діючому Кодексу, якщоінше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковістьяких дана Верховною Радою України. Ознаки принципу громадянства:

1) злочин вчиняється за межамиУкраїни,

2) суспільно небезпечне діянняможе бути скоєно тільки громадянином України або особою без громадянства, щопостійно проживає в Україні,

3) перераховані вище особипідлягають кримінальній відповідальності відповідно до діючого КК України, якщобули віддані до суду в Україні.

При дії принципу громадянстваУкраїна керується положенням, відповідно до якого своїх громадян ми судимосамі.

Якщо особа була притягнутадо кримінальної відповідальності і понесла покарання за межами України, то поповерненню вона не може бути притягнута до відповідальності за один і той жезлочин (ч. 2 ст. 7 КК). Дане положення КК відповідає ст. 61Конституції України. Однак у випадку здійснення нового злочину, вирок судуіноземної держави може бути врахований при кваліфікації нового злочину,призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності абопокарання при наявності рецидиву злочину, не відбуття покарання або іншихнаслідків злочину (ст. 9 КК).

3.Зміст універсального і реального принципівзакріплено в ст. 8 КК. З неї випливає, що універсальний принцип діє, якщоіноземці або особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, щовчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності по діючомуКодексу у випадках, передбачених міжнародними договорами. Ознаки універсальногопринципу:

1) злочин вчинюється за межамиУкраїни,

2) суспільно небезпечне діяннявчинюється іноземцями або особами без громадянства, що постійно не проживають вУкраїні,

3) вищезгаданими особамивчиняються так називані міжнародні злочини (злочину проти світу, безпекилюдства і міжнародного правопорядку, закріплені в розділі ХХ Особливої частиниКК),

4) особи підлягаютьвідповідальності по КК України у випадках, передбачених міжнароднимидоговорами.

Екстрадиція проводиться напідставі двосторонніх угод між Україною й іншими країнами. Екстрадиція – цевидача особи, що скоїла злочин, державою, на території якого вона знаходиться,іншій державі, громадянином якої особа є або на території якого було здійсненозлочин.

4.Реальний принцип діє, якщо іноземці або особи безгромадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин за їїмежами, підлягають в Україні відповідальності по діючому Кодексі у випадках,якщо вони вчинили, передбачені їм, тяжкі або особливо тяжкі злочини проти праві свободи громадян України або інтересів України. Ознаки реального принципу:

1) злочин за межами України,

2) суспільно небезпечне діянняздійснюється іноземцями або особами без громадянства, що постійно не проживаютьв Україні,

3) вищезгаданими особамивчиняються тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадянУкраїни або інтересів України,

4) особи підлягаютьвідповідальності по діючому КК України.

Якщо особа була притягнутадо кримінальної відповідальності і понесла покарання за межами України, то поповерненню вона не може бути притягнута до відповідальності за один і той жезлочин (ч. 2 ст. 7 КК). Дане положення КК відповідає ст. 61Конституції України. Однак у випадку здійснення нового злочину, вирок судуіноземної держави може бути врахований при кваліфікації нового злочину,призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності абопокарання при наявності рецидиву злочину, не відбуття покарання або іншихнаслідків злочину (ст. 9 КК). Із цього можна зробити висновок, що Пархоменко не може бутипритягнутий за скоєний на території Германії злочин, навіть якщо кримінальнийзакон України передбачає за такі злочини більш суворе покарання.

Екстрадиція проводиться напідставі двосторонніх угод між Україною й іншими країнами. Видача злочинців – праводержави, але не її обов'язок. Обов'язком вона стає лише за наявностідвостороннього договору про взаємну правову допомогу по кримінальних справах.

Видача може здійснюватисялише відносно певних злочинів – як правило, їх список або критерії їхвизначення (тяжкість покарання тощо) встановлюється в договорі. Традиційноповинне дотримуватися правило «подвійної підсудності», тобто злочин, заздійснення якого запрошується видача, повинен признаватися таким взаконодавстві як запрошуючої, так і запрошуваної сторони.

При цьому договорамивстановлюються умови, які дозволяють відмовити у видачі. До них відносяться,головним чином, обґрунтовані підозри запрошуваної держави про те, що особапереслідується по політичних мотивах або що у разі видачі воно може бутипіддане тортурам або страті.

Таким чином, якщо міжГерманією та Україною був договір про екстрадицію та Українська сторона подалаби до Германії запит на екстрадицію Пархоменка, то він був би екстродований доУкраїни.

4. Екстрадиція – це видачаособи, що скоїла злочин, державою, на території якого вона знаходиться, іншійдержаві, громадянином якої особа є або на території якого було здійсненозлочин. Владі іноземної держави можуть бути передані тільки іноземці або особибез громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин як натериторії України, так і за її межами, якщо така передача передбачена міжнароднимидоговорами України (ч. 2 і ч. 3 ст. 10 КК). Громадяни України йособи без громадянства, що постійно проживають в Україні, що вчинили злочини заїї межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення докримінальної відповідальності і віддання до суду (ч. 1 ст. 10 КК).Виключення складають випадки, що мають відношення до міжнародної юрисдикції, ане національної (наприклад, юрисдикція Міжнародного Гаазького трибуналу).

При цьому видача длявиконання вироку може бути вчинена тільки щодо осіб, що скоїли діяння, що єкримінально караним відповідно до законодавства України і держави, зацікавленоїу видачі. Видача осіб, що вчинили злочин, регламентується «ЄвропейськоюКонвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р.», Мінською«Конвенцією про правову допомогу в правових відносинах по цивільним, сімейним ікримінальним справам» від 22 січня 1993 р.

Якщо Пархоменко був би особою без громадянства, але постійнопроживав би в Україні, то справа вирішувалась би так само, як і якщо б він мавгромадянство. А якщо він особа без громадянства і не проживає на територіїУкраїни то діє реальний принцип закону про кримінальну відповідальністьописаний вище.

Якщо Пархоменко за протиправне діяння, яке в Україні є злочином, уГерманії поніс лише адміністративне стягнення, то він усе одно не будевідповідати на Україні, тому, що за один і той же злочин він не може понестидвох покарань.

Задача 2

Лисенко серед ночі розбудив свого приятеля Корсакова і запросивйого до себе додому, де, пригощаючи розбавленим спиртом, розповів, що зприміщення лікарні викрав спирт, електрокамін та друкарську машинку. Корсаковзапропонував повернути викрадене і до світанку вони віднесли в лікарнюелектрокамін та друкарську машинку, частину спирту вони випили, а частину (10 л.)закопали на городі у Лисенка. Потім між Лисенком і Корюковим виникнуласуперечка. Корюков стверджував, що Лисенко вчинив злочин. Останній непогоджувався, стверджуючи, що якщо про крадіжку спирту ніхто не дізнався,значить це не злочин.

1. Наведіть законодавчевизначення поняття злочину та виділіть ознаки.

2. Чи є злочином діяння вчиненеЛисенком?

3. Чи впливає на ступіньсуспільної небезпеки крадіжки спирту те, що власне факт скоєння крадіжкилишився непоміченим?

4. Як необхідно розуміти такуознаку злочину, як «карність»?

5. У чому виявляється «карність»у тому випадку, коли злочин скоєний, а покарання не було призначено?

1. Поняття злочину в кримінальному праві є універсальною іфундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіхкримінально-правових інститутів. Саме тому визначенню цього поняття вкримінальному праві надавалося і надається великого значення.

В історії кримінального права поняття злочину визначалосяпо-різному. Залежно від того, чому надавалось більшого значення – соціальній чиправовій характеристиці злочину, – можна виокремити три визначення цьогопоняття: формальне, матеріальне і формально-матеріальне.

Формальне визначення – відбиває юридичну природу, юридичні ознакизлочину: злочином визнається таке діяння, яке передбачається законом яккримінальне каране (злочинним є те, що покарано, або злочинним є те, щопередбачено кримінальним законом).

Матеріальне визначення вирізняє лише соціальну сутність злочину,протиріччя його певним соціальним цінностям (злочин – суспільне небезпечнедіяння).

Формально-матеріальне визначення поєднує в собі соціальну іюридичну характеристику злочину (злочин – суспільне небезпечне і передбаченекримінальним законом діяння).

КК України дає саме таке визначення. Стаття 11 встановлює:

«Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне виннедіяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

Перше, що підкреслюється в цьому визначенні, це характеристиказлочину як діяння: дії (активної поведінки) чи бездіяльності (пасивноїповедінки). Це має принципове значення. Злочин як свідомий вольовий вчиноклюдини повинен бути виражений у конкретній дії або бездіяльності. Думки,погляди, переконання, що не знайшли свого вираження в актах дії абобездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, злочиномвизнаватися не можуть. Разом з тим і конкретна дія або бездіяльність,позбавлена психологічної основи діяння – свідомого і вольового елементів (це,наприклад, рефлекторні, інстинктивні вчинки), – не є злочином. Це і пояснює,чому в ст. 11 вказується, що злочином є лише діяння, вчинене суб'єктомзлочину, яким відповідно до ч. 1 ст. 18 КК є фізична осудна особа,яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність,тобто особа, що діє з свідомістю і волею, є достатніми для того, щоб поставитиїй у вину вчинене діяння.

Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає втому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, які охороняються кримінальнимзаконом, або містить у собі реальну можливість заподіяння такої шкоди. Це – об'єктивнавластивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві.Виникнення, зміна, втрата суспільної небезпечності діяння обумовленіоб'єктивними закономірностями суспільного розвитку, нерозривним зв'язком з тимисоціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві. У частині 1ст. 11 КК суспільна небезпечність як обов'язкова ознака злочину тількиназивається, її зміст закон не розкриває. Між тим порівняльний аналіз різнихвидів правопорушень (адміністративних, дисциплінарних тощо) свідчить, що їхсуспільна небезпечність не рівнозначна суспільній небезпечності злочину:суспільна небезпечність злочину як виду правопорушення є значно більшою. Нетотожні за своєю небезпечністю і різні злочини. Досить порівняти вбивство ікрадіжку.

Оцінка суспільної небезпечності діяння як ознаки злочинувідбувається на двох рівнях: по-перше, на законодавчому, коли законодавецькриміналізує суспільне небезпечне діяння; по-друге, на правозастосовному, колиорган дізнання, слідчий, прокурор, суддя оцінюють суспільну небезпечністьвчиненого злочину. Тому суспільна небезпечність і належить до оціночних понять.Критерієм оцінки суспільної небезпечності, її ступеня виступають об'єктивні ісуб'єктивні ознаки злочину: об'єкт, на який посягає злочин, наслідки, спосібвчинення злочину, форма вини, мотив і мета тощо. Тільки оцінка всієї їхсукупності може розкрити об'єктивну, реальну небезпечність злочину – йоготяжкість. Значення суспільної небезпечності як матеріальної ознаки злочинуполягає в тому, що вона, по-перше, є основним об'єктивним критерієм визнаннядіяння злочином, його криміналізації; по-друге, дозволяє дати класифікаціюзлочинів за ступенем тяжкості; по-третє, визначає межу між злочином та іншимиправопорушеннями; по-четверте, є однією з загальних засад індивідуалізаціїкримінальної відповідальності і покарання (п. 3 ч. 1 ст. 65КК).

Другою обов'язковою ознакою злочину, що виражає його внутрішнійпсихологічний зміст, є винність.

У цій ознаці відбивається найважливіший принцип кримінальногоправа – принцип суб'єктивного ставлення, тобто відповідальності тільки занаявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України.

Частина 2 ст. 2 КК закріпила цей принцип, вказавши, що особавважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальномупокаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановленообвинувальним вироком суду.

Таким чином, закон про кримінальну відповідальність виключаєоб'єктивне ставлення, тобто відповідальність за шкоду, заподіяну за відсутностівини. Вина відповідно до ст. 23 КК є психічне ставлення особи довчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу абонеобережності.

Злочин являє собою єдність об'єктивного і суб'єктивного: діяння іпсихічного (свідомого і вольового) ставлення до нього. Як діяння не може бутирозкрите поза зв'язком з психічним ставленням особи до нього, так і змістпсихічного ставлення (вини) не може бути визначений поза зв'язком з характеромдіяння: об'єктом, на який вона посягає, способом, наслідками та іншими йогооб'єктивними ознаками. Вина значною мірою визначає характер діяння і ступіньйого тяжкості і є важливим критерієм визнання його злочином.

Обов'язковою ознакою злочину є також його протиправність.Протиправність як формальна ознака злочину означає передбачення його вкримінальному законі. Кримінальна протиправність тісно пов'язана із суспільноюнебезпечністю: вона є суб'єктивним вираженням об'єктивної, реальноїнебезпечності діяння для суспільних відносин, її законодавчої оцінки. Томукримінальна протиправність – юридична, правова оцінка суспільної небезпечності,закріплена в законі. Саме суспільна небезпечність, її ступінь визначаєоб'єктивні межі протиправності. За цими межами питання про криміналізаціюдіяння поставати не може. Виділення законом кримінальної протиправності якобов'язкової ознаки злочину являє собою конкретне вираження принципу законностів кримінальному праві: кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лишеособа, що вчинила таке суспільне небезпечне діяння, яке передбачено законом якзлочин. Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів. Тому, якщо навітьдіяння становить небезпеку для суспільства, але не передбачене законом прокримінальну відповідальність, воно не може розглядатися як злочин.

Звідси випливає найважливіше положення про неможливістьзастосування кримінального закону за аналогією до діяння, що прямо в-ньому непередбачене. Частина 4 ст. 3 КК прямо вказує, що застосування закону прокримінальну відповідальність за аналогією забороняється.

З ознакою протиправності пов'язана четверта обов'язкова ознаказлочину – його караність. Під караністю розуміють погрозу застосування покаранняза злочин, що міститься в кримінально-правових санкціях. Караність за своєюсутністю випливає із суспільної небезпечності і протиправності діяння. Діяннятому і є кримінальне караним, що воно суспільне небезпечне і передбаченекримінальним законом як злочин.

У той же час діяння, за яке в законі передбачене кримінальнепокарання, не втрачає властивостей злочину, якщо в конкретному випадку йоговчинення за нього не буде призначене покарання (наприклад, після закінченнястроків давності, за амністією й ін.). З урахуванням викладеного, підкреслюючиєдність ознак злочину, можна зробити висновок, що тільки наявність сукупностірозглянутих чотирьох ознак – суспільної небезпечності, винності,протиправності, караності – характеризує діяння, вчинене суб'єктом злочину, якзлочин.

2. Безумовно діяння, щоскоїв Лисенко підпадає під п. 3 ст. 185 КК України, а саме крадіжка –злочин, що полягає у таємному викраденні чужого майна поєднана з проникненням ужитло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому караєтьсяпозбавленням волі на строк від трьох до шести років.

3. Те, що факт крадіжки спирту лишився непоміченим не впливає наступінь суспільної небезпеки цього діяння. В діях Лисенко є склад злочину, ітому він має бути покараний.

4. Хоча карність і не згадана у визначенні злочину, але вона випливаєіз самої його суті поняття, адже вчинення злочину завжди пов'язане звідповідним покаранням. Під караністю суспільно небезпечного діяння (злочину)розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливістьзастосування покарання, передбаченого санкцією кримінально-правової норми, якоювизначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань(покарання), що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння. Отже,караність діяння не означає, що особі, яка його вчинила, обов'язково будепризначено передбачене санкцією покарання, оскільки з підстав, передбаченихзаконом, особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чипокарання, або ж покарання буде призначено інше, більш м'яке, чи призначеноумовно або з відстрочкою його виконання. У такому разі караність діянняозначає, що кримінальним законом, яким воно заборонене, передбачена можливістьзастосування визначеного санкцією норми покарання.

5. Необхідно зазначити, що караність як обов'язкову ознакузлочину, слід розуміти не як реальне застосування покарання, а саме як загрозу,можливість його застосування у разі вчинення злочину, адже особа, яка вчинилазлочин, може бути звільнена як від покарання, так і від кримінальноївідповідальності взагалі внаслідок позитивної посткримінальної поведінки, і цежодним чином не буде суперечити вимозі кримінальної караності, оскільки оцінкасудом її особистості та вчиненого нею діяння не заперечує факту злочину. Протилежнийпідхід до цього питання дозволив би припускати можливу безкарність злочиннихдіянь, за умови певної посткримінальної поведінки.

екстрадиціякарність злочин кримінальний

Задача 3

Дмитрик придбав у невстановленої особи запали доучбово-імітаційних гранат, піропатрони та бойові патрони до ПМ. Всі ці предметивін зберігав у себе вдома. Вироком суду Дмитрика було засуджено за ч. 1ст. 263 КК України.

Ознайомтесь з постановою Пленуму Верховного Суду України «Просудову практику у справах про викрадення та інше незаконне поводження зізброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чирадіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. №3.

1. Що таке об’єкт та предметзлочину? Яка відмінність між ними?

2. Чи вірно вирішена справа?

3. Чи можуть бути зазначеніречі предметами злочину, передбаченого ст. 263 КК України?

1. Одним із самих спірних питань існуючиху вітчизняній кримінально-правовій доктрині є вчення про об'єкт злочину. Унауці кримінального права не викликає сумніву, що об'єктом злочину є те, на щопосягає особа, яка скоює злочин, і чому заподіюється чи може бути заподіянашкода. Однак, питання про те, що саме входить у зміст об'єкта злочину, викликаєбезліч спорів.

Законодавчий перелік об'єктів злочинудається в ч. 1 ст. 1 КК України, – це права і свободи людини ігромадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля,конституційний устрій України, мир і безпека людства. Крім цього, перелікоб'єктів злочинів міститься в назвах усіх розділів Особливої частини КК, атакож диспозиціях окремих норм, наприклад ч. 1 ст. 111 КК України(державна зрада).

Визнання суспільних відносин об'єктом злочинних посягань донедавнавважалося в нашій науці єдиною і одностайною точкою зору. Однак у даний часпитання про даний елемент складу злочину носить дискусійний характер. Багатодослідників відмовилися від позиції визнання суспільних відносин об'єктомзлочину. Але й у нових поглядах на питання про об'єкт злочину немає єдностідумок. Одні автори розуміють під зазначеним елементом складу злочину правовіблага, цінності, другі – людину, інші – сферу життєдіяльності людини навітьсоціальну оболонку. Існує і «примирлива» позиція ряду дослідників, що хоча івизнають об'єктом злочину суспільні відносини, але вважають, що в ряді випадківдана теорія «не спрацьовує» і не є універсальною, тому що поряд із суспільнимивідносинами об'єктом злочину необхідно визнавати блага, інтереси охоронюванікримінальним законом.

Об'єкт злочину має важливе теоретичне і практичне значення й восновних рисах зводиться до наступного.

Об'єкт злочину – елементкожного злочинного діяння, тобтобудь-який злочин є таким тільки тоді, коли суспільним відносинам охоронюванимкримінальним правом заподіюється чи може бути заподіяна істотна шкода. Це знаходитьпідтвердження в такій законодавчо закріпленій ознаці злочину, як суспільнанебезпека.

Об'єкт злочину –обов'язкова ознака складу злочину.Юридичне значення об'єкта, насамперед, визначається тим, що він є обов'язковимелементом будь-якого складу злочину. Не може бути жодного конкретного складузлочину (вбивство, крадіжка, державна зрада й ін.) без безпосереднього об'єктапосягання.

Об'єкт злочину має принципове значення для кодификаціїкримінального законодавства. За ознакою родового об'єкта злочину будуєтьсяОсоблива частина Кримінального кодексу України. Безумовно, це найбільш логічнийі практично значимий критерій класифікації і систематизаціїкримінально-правових норм, рубрикації розділів КК. У новому КК України зміненаієрархія цінностей об'єктів кримінально-правової охорони. У КК України 1960 р.(ст. 1 і 7) у главу кута ставилися державні інтереси і вже потім інтересиособистості і суспільні інтереси. І хоча Конституція України, а також ч. 1ст. 1 КК України найвищою цінністю визнала права і свободи людини,все-таки Особлива частина КК України починається з розділу про злочини протинаціональної безпеки і лише 2 розділ говорить про злочини проти життя іздоров'я людини.

Правильне встановлення об'єкта злочинудозволяє відмежуватизлочин від інших правопорушень і аморальних вчинків. Крім того, при явніймалозначності реальної чи можливої шкоди яким-небудь суспільним відносинам,навіть охоронюваним кримінальним правом, не може йти мова про злочин (ч. 2ст. 11 КК – малозначне діяння), тому що об'єкту не завдається тієї шкоди,яка притаманна злочину.

Об'єкт злочину дозволяє визначитихарактер і ступіньсуспільної небезпеки злочинного діяння, тобто, яким саме суспільним відносинам,охоронюваним кримінальним правом, і в якому ступені (наскільки серйозно) заподіяначи могла бути заподіяна шкода.

Об'єкт злочину має важливе, а іноді і вирішальне, значення дляправильноїкваліфікації діяння й відмежування одного злочину від іншого. Наприклад,головним чином по об'єкту посягання можна розмежувати між собою такі злочини,як вбивство в зв'язку зі здійсненням потерпілим службового чи громадськогообов'язку, посягання на життя судді, посягання на життя співробітникаправоохоронного органа і терористичний акт (п. «8» ч. 2 ст. 115, ст. 379,348 і 258 КК); диверсія і терористичний акт (ст. ст. 113 і 285 КК).

Неприйняття до уваги специфіки об'єкта посягання, неправильне йоговстановлення приводять на практиці до судових помилок.

Предмет злочину існує поряд з об'єктом, є самостійною,факультативною ознакою складу злочину.

Предметом злочину варто вважати будь-які речі матеріального світу,з визначеними властивостями яких кримінальний закон пов'язує наявність у діяхособи ознак конкретного складу злочину.

З цьоговипливає, що до предмета злочину необхідно відносити тільки визначені речі, ане будь-які інші цінності. Законодавець найчастіше вказує саме на визначеніречі, а точніше, їхні ознаки, властивості при описі того чи іншого злочину.Законодавець різним способом описує ознаки предмета злочину в Кримінальномукодексі. Обрання того чи іншого способу опису багато в чому залежить відхарактеру злочину, а також від індивідуальних властивостей самого предмета.Так, у законі може бути зазначено лише на визначений вид предметів, і тим самимбудь-який предмет даного виду має однакове значення для кримінальноївідповідальності. Так предметом хабарництва можуть бути будь-як матеріальніцінності, а також майнові блага. У цих і інших випадках немає необхідностідавати в КК вичерпний перелік можливих предметів злочину. Іноді законодавець усамому законі безпосередньо вказує зразковий чи вичерпний перелік предметівзлочину, прагне з максимальною точністю обрисувати його в диспозиціїкримінально-правової норми.

У випадках, коли диспозиція статті КК про відповідальність завизначений злочин носить бланкетний характер, такий перелік приводиться в тихнормативних актах, до яких відсилає кримінальний закон (наприклад, перелікнаркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів міститься вспеціальному списку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів,затверджених МОЗ України).

Крім того, предметом злочину можуть бути тільки речі матеріальногосвіту. Якщо об'єкт злочину – це суспільні відносини, то предмет злочину це предметматеріального світу. Наприклад, при розкраданні майна, об'єктом злочину євласність, а предметом злочину саме майно, тобто конкретні матеріальніцінності.

На відміну від об'єкта, що є обов'язковою ознакою будь-якогоскладу злочину, предмет злочину ознака факультативна. Це означає, що деякізлочинні діяння можуть не мати конкретного предмета злочину (наприклад,убивство, тілесні ушкодження). Однак, якщо предмет злочину прямо передбачений узаконі, то для даного складу злочину він стає обов'язковою ознакою. Томупредмет злочину може мати важливе кримінально-правове значення для кваліфікаціїзлочину, якщо він є ознакою відповідного складу злочину.

Крім того, на відміну від об'єкта злочину, якому завжди наноситьсяшкода в результаті здійснення злочинного діяння предмет може не тільки отримуватишкоду від злочину, а також може і залишатися незмінним (наприклад, прирозкраданні майна страждає відношення власності, однак майну шкода незаподіюється).

Таким чином, основними відмінними ознаками предмета злочину відоб'єкта є те, що предмет злочину – це завжди речі матеріального світу, тоді якоб'єкт злочину – це суспільні відносини. Предмет злочину факультативна ознакаскладу злочину, об'єкт злочину обов'язкова ознака складу. І, нарешті, об'єктузлочину завжди заподіюється шкода чи створюється загроза заподіяння шкоди, тодіяк предмет злочину може не піддаватися суспільно небезпечним змінам.

Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобівздійснення злочинного діяння як ознаки об'єктивної сторони злочину. Якщопредмет злочину – це речі матеріального світу, з визначеними властивостями якихкримінальний закон пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складузлочину, то знаряддя і засоби здійснення злочину – ті предмети, щовикористовуються злочинцем для здійснення злочину (наприклад, вогнепальна зброяпри розбої або убивстві, автомобіль при крадіжці). Один і той ж предмет може водних злочинах виконувати роль предмета злочину, в інших знарядь чи засобівздійснення злочину. Так, автомобіль при його незаконному заволодінні (ст. 289КК України) буде предметом злочину, а при порушенні правил безпеки руху (ст. 286КК України) автомобіль є знаряддям здійснення злочину.

2. Справа вирішена вірно,тому, що ч. 1 ст. 263 КК України, а саме незаконне поводження зізброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами говорить про те, щоносіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальноїзброї (крім гладко ствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовинабо вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу – караються позбавленнямволі на строк від двох до п'яти років. А діяння Дмитра підпадає під цю статтю.

3. Речі, що придбавДмитро повністю підпадають під цю статтю.


Задача 4

Працівник воєнізованої охорони Синюхін супроводжував новіавтомобілі. В дорозі він помітив групу підлітків, які кидали каміння повагонах. Один з каменів потрапив в скло автомобіля. Щоб припинити хуліганськідії підлітків, Синюхін кинув в них обрізок дошки, котрий влучив в головунеповнолітнього Ніколаєва. Від отриманої травми черепа хлопчик через три дніпомер у лікарні.

1.Визначте форму вини Синюхінавідносно скоєних дій і їх наслідків.

2.Дайте аналіз змішаної (подвійної)форми вини.

3.Чи зміниться рішення, якщоСинюхін кинув обрізок дошки з близької відстані?

1. По перше требазазначити, що злочин скоєний Синюхіним підпадає під статтю 119 КК України, асаме вбивство через необережність.

Об’єктом злочину є життя Ніколаєва.

Об'єктивна сторона злочинухарактеризується: 1) діянням – посяганням на життя Ніколаєва; 2) наслідками увигляді його смерті; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.

Суб'єкт злочину загальний,тобто в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досяглавстановленого законом віку кримінальної відповідальності.

З суб'єктивної сторони злочинхарактеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинноюнедбалістю.

Таким чином можна визначити форму вини Синюхіна, як необережність.

Необережність є особливою формою психічного ставлення винного дошкідливих наслідків вчиненого ним діяння. Переважна більшість складівнеобережних злочинів є матеріальними. При вчиненні необережних злочинівнеможливі готування, замах та співучасть.

Існує два види необережності:

1) злочинна самовпевненість;

2) злочинна недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачаламожливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії абобездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25КК).

Злочинна самовпевненість включає в себе дві ознаки – інтелектуальнута вольову.

Інтелектуальна ознака полягає у передбаченні особою можливостінастання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності).

За законодавчим формулюванням злочинної самовпевненості їїінтелектуальна ознака зближується з інтелектуальною ознакою умислу. Як умисел,так і злочинна самовпевненість передбачають настання суспільно небезпечнихнаслідків свого діяння.

Але передбачення суспільно небезпечних наслідків при злочиннійсамовпевненості має свої відмінності від передбачення при умислі. Якщо приумислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільнонебезпечних наслідків, то при злочинній самовпевненості може йти мова лише пропередбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбаченнянеминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їхвідвернення. Тому не випадково, що у законодавчому формулюванні прямого йнепрямого умислу мова йде про передбачення суспільно небезпечних наслідків (ч.ч. 2 та 3 ст. 24 КК), а при визначенні злочинної самовпевненості взаконі вказується на передбачення можливості настання суспільно небезпечнихнаслідків (ч. 2 ст. 25 КК).

Другою особливістю передбачення при злочинній самовпевненості є те,що наслідки при цьому виді необережної форми вини передбачаються лише в абстрактній,загальній формі.

При злочинній самовпевненості винний передбачає, що діяння,подібні до вчиненого ним, взагалі призводять до суспільно небезпечнихнаслідків, проте вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна в даному конкретномувипадку спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретнійобстановці, особа не усвідомлює реального розвитку зв'язку між своєю поведінкоюі наслідками, хоча й могла б це зробити при більшій концентрації й мобілізаціїсвоїх психічних можливостей.

На відміну від визначення умислу, при визначенні злочинноїсамовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи довчиненого нею діяння (дії або бездіяльності). З цього питання в теоріїкримінального права є різні точки зору. Одні автори вважають, що при злочиннійсамовпевненості особа усвідомлює суспільну небезпеку своєї дії абобездіяльності. Інші вважають, що ознакою самовпевненості є не позитивнеусвідомлення суспільної небезпеки, а обов'язок і можливість такого усвідомлення.Особа, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюючи фактичну сторону свогодіяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну, оскільки нейтралізуєнебезпеку (у своїй свідомості) обставинами, котрі здатні, на її думку, запобігтиможливості настання суспільно небезпечних наслідків. Остання точка зору видаєтьсянам більш обґрунтованою.

Вольова ознака полягає у легковажному розрахунку на відверненнясуспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності). У цьому їїсуттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу. При цьому особарозраховує на цілком реальні обставини, котрі за своїми властивостями маютьздатність відвернути настання наслідків.

Обставини, на які розраховує суб'єкт, можуть бути різногохарактеру. Вони можуть стосуватися особи і діяльності самого винного(наприклад, розрахунок на свій досвід, знання тощо), а також стосуватися діяльностіінших осіб, сил природи, впливу обстановки, за якої скоюються ті чи інші діяння,фізичних або хімічних законів тощо. Але за конкретних обставин ці чинники абоне діють, або неспроможні змінити хід подій. Вина особи й полягає у тому, що їїрозрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відверненнясуспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при злочиннійсамовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини,які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Другою різновидністю необережної форми вини є злочинна недбалість.Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настаннясуспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хочаповинна була й могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Закон, передбачаючи вину у виді злочинної недбалості, не вказує,яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настаннясуспільно небезпечних наслідків. Виходячи з того, що при злочинній недбалостіособа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків,необхідно зробити висновок, що винний не усвідомлює і суспільної небезпечностісвого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Таким чином, інтелектуальна ознака злочинної недбалостіхарактеризується відсутністю у особи усвідомлення суспільної небезпекивчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності), а також відсутністюпередбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Тому сутністьвини у цьому випадку полягає не в інтелектуальній ознаці, а у вольовій ознаці,оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримуєкримінально-правову оцінку.

Законодавче визначення вольової ознаки злочинної недбалості пов'язанез двома критеріями – об'єктивним («повинна була») і суб'єктивним («могла їхпередбачити» – мається на увазі передбачити настання шкідливих наслідків).

Об'єктивний критерій злочинної недбалості – це обов'язокконкретної особи передбачити можливість настання суспільної небезпечнихнаслідків своїх дій, які потребують дотримання заходів обережності. Це можутьбути як елементарні заходи, які виникають у процесі безпосереднього спілкуваннялюдей, так і складні, наприклад, вимоги безпеки при здійсненні професійноїдіяльності. Обов'язок бути уважним і обачливим при здійсненні певних дій наособу покладають: закон, службове становище, фах, родинні стосунки, правиласуспільного співжиття тощо. Об'єктивним цей критерій називають тому, що віноднаковий для всіх і не залежить від особливостей суб'єкта. У деякихзахідноєвропейських юридичних школах такий критерій вдало називають критерієм «середньоїлюдини». Мається на увазі те, що у конкретної особи наявність можливостейпередбачення настання шкідливих наслідків свого діяння визнається тоді, коли заданих обставин ці наслідки змогла б передбачити «середня розсудлива людина»,або, якщо це відноситься до сфери спеціальних знань, «середній спеціаліст»,який володіє звичною для даної професії кваліфікацією («середній лікар», «середнійінженер» тощо). Відсутність обов'язку для особи передбачити можливість настаннясуспільно небезпечних наслідків (об'єктивного критерію) означає відсутність уїї діянні злочинної недбалості.

Проте встановлення одного лише об'єктивного критерію ще не перетворюєвідповідне психічне ставлення у злочинну недбалість. Для цього вимагаєтьсяобов'язкове встановлення ще й суб'єктивного критерію. Вирішальне значення тутмає встановлення фактичної можливості особи передбачити вказані у законінаслідки. Ця можливість пов'язується вже з індивідуальними властивостямиконкретної особи. Мається на увазі, що особа з її індивідуальними здібностями,розвитком, кваліфікацією та особливостями обставин, за яких було вчиненесуспільно небезпечне діяння, могла передбачити настання шкідливих наслідків.

Оскільки у законі об'єктивний і суб'єктивний критерії поєднанісполучником «і», то лише їх сукупність утворює злочинну недбалість.

Від злочинної недбалості слід відрізняти так званий випадок («казус»),тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчиниласуспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настаннязлочинних наслідків.

Таким чином, на відміну від злочинної недбалості при казусі особане передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити(відсутній суб'єктивний критерій).

2. Відповідно до ст. 23КК вина може бути виражена тільки у формі умислу або необережності. При цьомуодні злочини можуть бути тільки умисними (крадіжка – ст. 185), другі – тількинеобережними (службова недбалість – ст. 367), треті – як умисними, так інеобережними (вбивство-статті 115, 119).

Проте наука кримінального права на підставі аналізу деяких статейОсобливої частини КК розробила поняття змішаної форми вини (іноді її називаютьскладною, або подвійною, формою вини).

Змішана форма вини являє собою різне психічне ставлення особи уформі умислу і необережності до різних об'єктивних ознак одного і того жзлочину.

При змішаній формі вини щодо одних ознак складу злочину має місцеумисел (прямий чи непрямий), щодо інших – необережність (злочиннасамовпевненість чи злочинна недбалість).

Питання про змішану форму вини виникає в тих складах злочину, вяких об'єктивна сторона за своїм характером є складною. Оскільки зміст винивизначається психічним ставленням особи не тільки до об'єкта, а й дооб'єктивної сторони конкретного злочину, то вина повинна відображати складнийхарактер об'єктивних ознак конкретного складу злочину.

Можна виділити дві групи злочинів зі змішаною формою вини. Перша –це злочини, в яких діяння, що становить собою порушення яких-небудь правилбезпеки, саме по собі, у відриві від наслідків є адміністративним чидисциплінарним правопорушенням, і тільки настання суспільно небезпечнихнаслідків, причинно пов'язаних з діянням, робить все вчинене злочином. До такихзлочинів належать, наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці,якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271);порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою,яка керує транспортним засобом, якщо такі діяння спричинили смерть потерпілогоабо заподіяли тяжке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 286); порушеннячинних на транспорті правил, що убезпечують рух, якщо це спричинило загибельлюдей або інші тяжкі наслідки (ст. 291); незаконне перевезення наповітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин, що спричинило загибельлюдей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 269), та ін. У цих злочинахпорушення правил може бути як умисним, так і необережним, але ставлення донаслідків виражається тільки в необережності: злочинній самовпевненості абозлочинній недбалості. Тому, коли винний порушує правила умисно, і має місцезмішана форма вини: щодо діяння – умисел, а щодо наслідків – необережність.

У другій групі злочинів складність об'єктивної сторони полягає втому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різних наслідки:перший (найближчий) є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони, другий (віддалений)– кваліфікуючою ознакою, В цих злочинах відповідно до закону щодо діяння і щодопершого, обов'язкового наслідку суб'єктивна сторона виражається в умислі(прямому чи непрямому), а щодо другого (кваліфікованого) наслідку – тільки внеобережності (злочинної самовпевненості або злочинної недбалості). До такихзлочинів належать, наприклад, умисне знищення або пошкодження майна, якеспричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194);умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2ст. 121); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного,морського чи річкового судна, якщо ці дії спричинили загибель людей чи іншітяжкі наслідки (ч. 3 ст. 278) та ін. Так, якщо проаналізуватисуб'єктивну сторону умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинилосмерть потерпілого (ч. 2 ст. 121), то щодо діяння (наприклад, ударуножем) і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у винного може бути тількиумисел (прямий чи непрямий), а щодо другого наслідку – смерті потерпілого – лишенеобережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

При наявності змішаної форми вини слід вирішити питання про те,яким у цілому є злочин, вчинений винним, – умисним або необережним. Це маєважливе практичне значення. Наприклад, відповідно до статей 14 і 15 КК тільки вумисних злочинах можливі готування і замах; відповідно до ст. 26обов'язковою ознакою співучасті є умисна участь в умисних злочинах. Підрецидивом як найбільш небезпечним видом множинності розуміється вчинення новогоумисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст. 34).Тому при змішаній формі вини необхідно визначити, до яких злочинів – умисних чинеобережних – слід віднести вчинений злочин. Вирішення цього питання залежитьвід того, яка об'єктивна ознака конкретного складу злочину є найважливішою длявизнання діяння злочином і оцінки ступеня його суспільної небезпечності.

У першій групі злочинів зі змішаною формою вини, в яких діяннясаме по собі не є злочином, а стає ним тільки за умови, що воно спричинилотяжкі наслідки, вирішальне значення має необережне ставлення до цих наслідків.Саме воно і визначає віднесення цих злочинів у цілому до необережних.

У другій групі злочинів, де щодо діяння і найближчого(обов'язкового) наслідку передбачається умисел (прямий чи непрямий), а щодовіддаленого – необережність, злочин у цілому визнається умисним, тому що самеумисне ставлення до діяння і найближчого наслідку визначає спрямованістьзлочину, його суспільну небезпечність.

Значення змішаної форми вини полягає в тому, що вона даєможливість: 1) конкретизувати ступінь суспільної небезпечності злочину; 2)визначити правильну кваліфікацію; 3) відмежувати близькі за об'єктивнимиознаками склади злочинів. Так, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідокяких настала смерть, кваліфікуватиметься як умисне вбивство (ст. 115),якщо щодо тілесного ушкодження і смерті був умисел; якщо ж і щодо тілесногоушкодження, і смерті була необережність, то особа відповідатиме за необережневбивство (ст. 119). Лише за наявності умислу щодо тяжких тілеснихушкоджень, а щодо смерті – необережності матиме місце склад злочину,передбачений ч. 2 ст. 121 – умисні тяжкі тілесні ушкодження, якіспричинили смерть.

3. Якщо обрізок дошки булокинуто з близької відстані, то рішення зміниться на умисне вбивство тому, що змінюєтьсяформа вини на непрямий умисел.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечнийхарактер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільнонебезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Інтелектуальна ознака непрямого умислу як і прямого включає:

а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свогодіяння (дії або бездіяльності);

б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків.

Отже, виходячи із законодавчого визначення прямого й непрямогоумислу, можна зробити висновок, що обидва елементи інтелектуальної ознаки принепрямому умислі ті ж самі, що й при прямому умислі (вони співпадають). Томусуть відмінності непрямого умислу від прямого у змісті його вольової ознаки.

Особливість вольової ознаки непрямого умислу полягає у тому, щоособа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечнихнаслідків. При свідомому допущенні характерні для непрямого умислу злочиннінаслідки не є ні метою дій винного, ні засобом її досягнення. Ці наслідки єпобічним результатом діяння винного, направленого на іншу злочинну абонезлочинну мету. В окремих випадках свідоме допущення злочинних наслідків можепроявлятися у безпідставному розрахунку на їх настання. Але розрахунок і надіївинного в таких випадках є абстрактними, вони не мають належного обґрунтування.

еще рефераты
Еще работы по государству и праву