Реферат: Договірне представництво у цивільному процесі: теорія та практика
Договірнепредставництво у цивільному процесі: теорія та практика
План
Вступ
1. Характеристикадоговірного представництва у цивільному процесі та суб’єкти, які можуть йогоздійснювати в Україні й в іноземних державах.
2. Повноваженняпредставника в суді. Договірне представництво і довіреність: практичний аспект.
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
договір представництво цивільний суд довіреність
Соціально-політичніта економічні перетворення, що відбулися в Україні після проголошеннянезалежності, зумовили посилення активності учасників цивільного обороту. В цихумовах неабиякогозначення набувають гарантії реального та повного здійснення прав особи назахист та правову допомогу, закріплені КонституцієюУкраїни в ст. 59.
Уцивільному судочинстві правова допомога при здійсненні захисту прав і інтересівгромадян, що охороняються законом і юридичних осіб реалізовується, зокрема, вформі судового представництва. Так, згідно ч. 1 ст. 38Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПКУ) сторона,третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтересиінших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремогопровадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справіособисто або через представника. За ч. 3 ст. 38 ЦПКУ юридичнихосіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їмзаконом, статутом чи положенням, або їх представники [2].
Однівчені вважають, що представництво – це процесуальнадіяльність особи (представника, повіреного) спрямована на захист суб’єктивнихправ та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі,державних і громадських інтересів, інші – що цеправовідношення, в силу якого одна особа виступає у суді від імені та вінтересах іншої особи [7].
Однимз видів процесуального представництва є договірне представництво. Його значенняполягає в тому, що саме завдяки цьому інституту юридичні особи мають можливістьповніше здійснювати і забезпечувати свої права та інтереси, зацікавлені особиможуть отримати кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді справи в суді тощо.
1. Характеристика договірногопредставництва у цивільному процесі та суб’єктиякі можуть його здійснювати в Україні й віноземних державах
Договірнепредставництво за ступенем обов’язковості є добровільнимі факультативним,тобтонеобов’язковим,але для його виникнення необхідне волевиявлення особи,яка потребує представництва.
Договірнепредставництво виникає на підставі добровільно укладеного договору доручення,трудового договору, а на думку окремих вчених і з членства в громадськійорганізації та інших підстав [9,С. 161].
Суб’єктамидоговірного представництва є адвокати, юрисконсультита інші працівники підприємств, установ, організацій,у справах цих юридичних осіб, окремі громадяни-представники інтересів сторін ітретіх осіб у суді – один з співучасників задорученням інших співучасників та інші особи, які допущені судом до виконанняфункцій представника [8, С. 73]. Деякі вчені до суб’єктівдоговірного представництва відносять і уповноважених профспілок та іншихгромадських організацій [9].
Усудовій практиці поширено здійснення процесуального представництва адвокатами.Можливість функціонування адвокатури для надання юридичної допомоги передбаченаст. 59 Конституції України та ст. 12 ЦПКУ, а організація і порядок їїдіяльності визначаються Законом України «Про адвокатуру» (далі ЗУ «Проадвокатуру») та іншими законодавчими актами [1;2;5].
Справиюридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їмзаконом, статутом чи положенням, або їх представники– юрисконсульти, інші співробітники або адвокати[2].
Громадськепредставництво полягає у тому, що в силу статуту, положення про громадськуорганізацію вона може представляти у суді інтереси членів цієї організації [10,C. 22]. Так, професійні спілкимають право представляти інтереси своїх членів і захищати їх трудові,соціально-економіні права та інтереси [4].Проте, деякі вчені, зокрема Штефан О.О., не відносить громадське представництводо договірного, і виділяють його в окремий вид представництва сторін і третіхосіб уповноваженими організацій [8, С. 73].
Усправах, в яких беруть участь декілька позивачів чи декілька відповідачів,співучасники можуть доручити ведення справи одному із співучасників[2].
Процесуальнимипредставниками сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, можуть бутитакож особи, допущені судом на їх прохання до участі в справі.
Неможуть бути договірними представниками в суді:
· особи, які не досягли повноліття;
· особи, які не мають цивільноїпроцесуальної діє- та правоздатності;
· адвокати, які прийняли доручення пронадання юридичної допомоги з порушення встановлених законодавством правил, атакож особи, щодо яких припинена дія свідоцтва про право на зайняттяадвокатською діяльність або вона анульована;
ü Винятки– крім випадків, коли вони є законними представниками, представниками посправах організацій, де вони працюють, і представниками інтересів співучасниківза своєю справою;
· суді, слідчі, прокурори;
ü Винятки– крім випадків, коли вони є законними представниками або представниками судучи органів прокуратури, які є стороною у справі, або співучасниками у справі.
· секретар судового засідання, перекладач,експерт, спеціаліст, свідок.
ü Винятки– якщо вони діять як батьки, опікуни, піклувальники або як представникивідповідного суду, органу, що є стороною чи співучасником у справі[8, С. 73].
Дляпорівняння суб’єктів договірного представництва слід розглянути які суб’єктидіють в договірному представництві іноземних держав. Так, вцивільному процесі Англії функції процесуального представника, наданняюридичної допомоги і захист прав й інтересів сторін здійснюються адвокатами – соліситорамиі баристерами. Повноваження соліситора в цивільномупроцесі визначається дорученням заінтересованої особи, на підставі якоговиникають договірні відносини між ними, які регулюються нормами договірногоправа.Повноваженняна ведення цивільної справи баристер одержує відсоліситорашляхом короткого викладення змісту справи. За виконання доручення баристеродержує гонорар від фірми соліситорів [11,С. 125].
Договірнепредставництвов цивільному процесі США здійснюється адвокатами.Повноваженняадвокатів визначається договором доручення, укладеним з довірителем на веденняцивільної справи в суді. В ньому встановлюється обсяг і характер повноваженьдля представника, інші права і обов'язки сторін договору.Наявністьдоговору доручення надає адвокату (представнику) повноваження вчиняти від іменідовірителя всі процесуальні дії, які може вчиняти сам довіритель як сторона,яка бере участь в конкретній цивільній справі [11, C.125-126].
2. Повноваження представника в суді.Договірне представництво і довіреність: практичний аспект
Повноваженняпредставника – це те коло прав іобов'язків, які покладаються на нього. Придоговірному представництві повноваження представника визначаютьсясамою особою, яку представляють. Представництво,яке ґрунтується на договорі доручення, може здійснюватися за довіреністю. Змістдоговору доручення і довіреності розкривається в Цивільному кодексі України йнауці цивільного права.
Зст. 44 ЦПКУ випливає, що загальне доручення означає наявність у представникаправа вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їхмає право вчиняти зазначена особа [2]. А якщо особа, щопредставляється, не довіряє вчиняти певну або певні процесуальні діїпредставникові, вона повинна зробити відповідні застереження у довіреності[7;10].
Згідност. 42 ЦПКУ довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншоюособою, уповноваженою на це установчими документами, з прикладенням печаткицієї юридичної особи. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідченанотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює,навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду,або за місцем його проживання [2].
Яквже було визначено повноваження адвоката в суді посвідчуються договором,ордером адвокатського об’єднанняабо свідоцтвом і довіреністю. На практиці у суді часто виникає сумнів стосовноправа адвоката, який діє на підставі ордера.
Так,В. Судаков наводить випадки, коли суддя відмовив адвокату, який представлявінтереси позивача на підставі ордера в можливості давати пояснення. Відмовабула аргументована тим, що адвокат при пред’явлення ордера, а недовіреності, здійснює захист інтересів клієнта не в повному обсязі і можевиступати тільки у дебатах [12].В іншому випадку за наявності у справі і ордера, і довіреності суд оголосивперерву для того, щоб адвокат визначився, на підставі якого документу вінпредставлятиме інтереси відповідача [14,С. 92].
Протесумніви у процесуальному становищі адвоката зникли у зв’язкуз прийняттям Постанови Пленуму Верховного Суду Українивід 12 червня 2009 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуальногозаконодавства при розгляді справ у суді першої інстанціх». У п. 9 постановироз’яснено, що повноваження представника сторін та інших осіб, які берутьучасть у справі, посвідчені документами, зазначеними у ч. 1-3 ст. 42 ЦПКУ, аповноваження адвоката також і ордером, який видається відповідним адвокатськимоб’єднанням, або договором, дозволяють йому вчиняти від імені особи, яку вінпредставляє усі процесуальні дії, які має право вчиняти ця особа [6].
Напрактиці адвокатські об’єднання на свій розсуд визначаютьпорядок видачі ордерів на підставі договору з довірителем. Склаласятака ситуація, що в окремих адвокатських об’єднання діє спрощенийпорядок видачі ордерів, коли адвокат на підставі усного чиписьмового договору сам виписує ордер на представництво особи, яка до ньогозвернулася [13, С. 46]. Ці питанняпотрібно врегулювати у ЗУ «Про адвокатуру» і, крім того, необхідно встановитиєдиний порядок видачі ордерів.
Усудовій практиці також виникають проблеми у зв’язку з договірнимпредставництвом в цивільномупроцесі, що здійснюєтьсяадвокатами, якідіють індивідуально. Так, такі адвокати не можутьвступити в цивільний процес на підставі ордера, оскільки ЦПКУ надає правовидати ордер тільки адвокатським об’єднанням [2].З цього приводу С.Ф. Сафуцький та Я.П. Зейкан вважають доцільним повернутиусталену форму довіреності, аргументуючи це тим, що практика застосуванняостанньої вже склалася [13, С. 47].
Подібнапроблема виникає і тоді, коли на підставі ордера в судовий процес вступаютьпредставники фірм, господарських товариств, які за правовим статусом не єадвокатськими об’єднаннями. Вцьому випадку, ордер, виданий такими підприємствами, не може бути визнанийналежним документом для представництва у суді [13,С. 47].
Підставамиприпинення дії довіреності при договірному представництві є такі ж підстави, щоі для припинення при загальноцивільному представництві.
Проприпинення представництва або обмеження повноважень представника задовіреністю відповідна особа повинна повідомити суд письмовою заявоюабо усною заявою у судовому засіданні. У разі відмовипредставника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самійсправі представником іншої сторони [2].
Висновки
Провівшидослідження можна сформувати наступні висновки:
· Представництвоу суді є самостійним процесуальним інститутом, а не різновидомзагальноцивільного, як іноді вважаєтьсяу літературі;
· До договірних представників висуваютьсянаступні вимоги: вони повинні бути повнолітніми,матицивільну процесуальну дієздатність, матиналежно посвідчені повноваження на здійснення представництва,неналежати до кола осіб, які не можуть бути представниками в суді;
· За ознаками осіб, які здійснюютьдоговірне представництво і за підставами виникнення можна виокремити трипідвиди договірного представництва:
ü Перший підвид – представництво інтересівсторін і третіх осіб адвокатами. Підстави – договір доручення; довіреність;ордер, виданий відповідним адвокатським об’єднанням; усна заява фізичної особи,яка заноситься до журналу судового засідання.
ü Другийпідвид – юрисконсульт представляє у судіінтереси підприємства, організації, установи в силу трудового договору.Підстави – довіреність (документ про повноваження).Наявність доручення у юрисконсульта є не підставою і свідченням договорудоручення, а документом, що визначає обсяг повноважень.
ü Третійпідвид – окремі громадяни представляють усуді інтереси сторін і третіх осіб у суді. Підстави – договірдоручення, статут, положення з прикладеннямпечатки підприємства, установи, організації. Дотаких осіб належать: працівники підприємств, установ, організацій – по справахцих юридичних осіб; один зі співучасників за дорученням інших співучасників;інші особи, які допущені судом, який розглядає справу, як представники посправі.
· У ході роботи були розглянуті суб’єктидоговірного представництва іноземних країн;
· В науковій роботі проаналізованіситуації, які виникають на практиці при посвідченні повноважень адвокатадовіреністю та ордером адвокатського об’єднання.
Список використаних джерел
1. КонституціяУкраїни // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141
2. Цивільнийпроцесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – №40-41, 42. – ст. 492
3. Цивільнийкодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – ст.356
4. Кодексзаконів про працю // Відомості Верховної Ради України.– 1971. – № 50. – ст. 375
5. Проадвокатуру. Закон України // Відомості Верховної Ради України.– 1993. – № 9. – ст. 62
6. ПостановаПленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 2 «Про застосуваннянорм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першоїінстанції»
7. ТертишніковВ.І. Цивільний процесуальний кодексУкраїни: Науково- практичнийкоментар. – Харків,2007.– 576 с.
8. ШтефанО.О. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб./О.О. Штефан. – К.: Юрінком Інтер, 2009. – 360 с.
9. ШтефанМ.Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. Юрид. спец. вищих.навч. закл. – К.: «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. – 624 с.
10. ЛуцьВ.В. Цивільне право. – Львів: Вид-воЛьвівського ун-ту, 2003. – 122с.
11. ШтефанМ.Й. Представництво адвоката в цивільному процесі Англії. / В кн: Сучаснісистеми адвокатури. – Київ.– 1993.– 124-127с.
12. СудаковВ. Ордерное доверие к адвокату /В. Судаков // Юридическая практика.– № 355 (41). – 11.10.2004
13. СафулькоС.Ф., Зейкан Я.П. Щодо повноважень адвоката в Цивільному процесі //Вісник Верховного Суду України. – 2009. – № 11. – С. 45-48
14. ДрейзінаД., Міняфаєва Є. Підтвердження повноважень адвоката у цивільному судочинстві //ЮридичнаУкраїни. – 2008. – № 6. – С. 92-95