Реферат: Цивільне право

ЧЕРНІГІВСЬКИЙДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІТ.Г. ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТІСТОРІЇ ЕТНОЛОГІЇ ТА ПРАВОЗНАВСТВА

ІМЕНІО.М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

Контрольнаробота

зцивільного права

Виконала:

Студентка 4гокурсу заочного відділення

Історичногофакультету

Кухаренко Г.А.

Перевірила:

Доцент правовихдисциплін

Короткова Л.П.

ЧЕРНІГІВ2010

Вписок використаноїлітератури:

1. Господарський кодекс України: Офіційний текст.  Станомна 1 жовтня 2009року.  К.: Атіка, 2009р.

2. Гражданское право Украины:Учебник в 2 ч. / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. – Х.: Основа, 1996г.– Ч.1

3. Доліненко Л.О. Цивільне правоУкраїни: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / Л.О. Доліненко, С.О.Сарновська. – К.: МАУП, 2005р.

4. Е. А. Мичурин, Гражданское правоУкраины в схемах, учебное пособие, Харьков Юрсвит 2006р.

5. Мазур О.С. Цивільне право України:навч. посіб. для дистанц. навч. – К.: Унт «Україна», 2006р.

6. Сімейний кодекс України: zakon.rada.gov.ua/

7. Цивільний кодекс України за станомна 15 серпня 2006 року, Харків «Одісей» 2006р.

8. Цивільне право України за загальноюредакцією В. І Борисової, І. В. СпасибоФатеевої та В. Л. Яроцького, КиївЮринком Интер 2007р.

9. Цивільний процесуальний кодексУкраїни із змінами та доповненнями станом на 1 січня 2007 року. Харків «Право»2007р.

10. Черняков В. М. монографія«Реформація цивільного права» К. 1995р.

Задача 1

Звини організації здоров’ю робітника була заподіяна шкода, внаслідок чого вінвтратив 60% професійної працездатності. Робітник подав позов до організації провідшкодування заподіяної шкоди. Суд частково задовольнив позов, стягнувши іззаподіювача шкоди збитки в заробітку, видатки по догляду за потерпілим, на йогододаткове харчування і санаторнокурортне лікування. У стягненні моральної шкодисудом було відмовлено на підставі недоведення факту моральної шкоди. Чиправильне рішення суду?

Рішення суду,щодо позову робітника про відшкодування заподіяної шкоди за ст.22 ЦивільногоКодексу Ураїни є правомірним, але воно було не повним. За ст.23 ч.1., ч.2.  судповинен був задовольнити позов про стягнення і моральної шкоди, оскількиробітникові було заподіянно фізичний біль, страждання і втрату 60%  професійноїдіяльності (факт моральної шкоди доведенно). Отже, рішення суду є неповнимтому, що факт моральної шкоди є присутній та доведенний, а позовні вимогиробітника, щодо морального відшкодування не виконанні.

Громадянин С. склав заповіт, за яким усе своє майно заповів урівних частинах онукам К., П., Т. та О. 20 листопада 2004 року С. помер. Післяйого смерті залишилося майно: будинок (140 тис. грн.), автомобіль (15тис.грн.), телевізор, холодильник, меблі та інші предмети домашньої обстановки(30 тис.грн) та вклад в банку (12 тис.грн.). Т. та П. подали заяву унотаріальну контору про прийняття спадщини, К відмовився від належної йомучастини спадщини на користь сестри Т., з якою проживав спадкодавець, О. невчинив жодних дій, що свідчать про прийняття спадщини. Із заявами про прийняттяспадщини звернулися також Г. (брат померлого) та Ж. (дочка померлого). Визначтеколо спадкоємців та вартість майна, яке кожен з них спадкує.

З ч.1.  ст.1223 ЦивільногоКодексу України право на спадок мають всі спадкоємці вказані у заповіті.Спадкоємці Т. і П. за ст.1269 отримають свої рівні частки спадку. СпадкоємецьК. відмовився від спадку на користь своєї сестри Т згідно з ч.1. ст.1274.Спадкоємець О. не вчинив жодних дій, що свідчать про прийняття спадщини. ЗгідноСт.1272 п.1. він вважається таким, що не прийняв її. Згідно з ч.2. ст.1223 частинаспадщини спадкоємця О. розподіляється між громадянами Г. і Ж. (брат та дочкапомерлого), по черговості права спадкування зазначених у ст. 1261 і ст.1262.Отже, за діями кожного громадянина в даній задачі спадкоємцями є чотири особи:спадкоємиця Т. отримає 98,5тис.грн., спадкоємець П.  49,25тис.грн., аспадкоємці Г. і Ж.   по 24,62тис.грн.

Варіант 9

1. Філіїта представництва.

2. Зберігання речей у камерахсхову організацій, підприємств транспорту, у гардеробі організації, у готелі.

Звини організації здоров’ю робітника була заподіяна шкода, внаслідок чого вінвтратив 60% професійної працездатності. Робітник подав позов до організації провідшкодування заподіяної шкоди. Суд частково задовольнив позов, стягнувши іззаподіювача шкоди збитки в заробітку, видатки по догляду за потерпілим, на йогододаткове харчування і санаторнокурортне лікування. У стягненні моральної шкодисудом було відмовлено на підставі недоведення факту моральної шкоди. Чиправильне рішення суду?

Громадянин С. склав заповіт, за яким усе своє майно заповів урівних частинах онукам К., П., Т. та О. 20 листопада 2004 року С. помер. Післяйого смерті залишилося майно: будинок (140 тис. грн.), автомобіль (15тис.грн.), телевізор, холодильник, меблі та інші предмети домашньої обстановки(30 тис.грн) та вклад в банку (12 тис.грн.). Т. та П. подали заяву унотаріальну контору про прийняття спадщини, К  відмовився від належної йомучастини спадщини на користь сестри Т., з якою проживав спадкодавець, О. невчинив жодних дій, що свідчать про прийняття спадщини. Із заявами про прийняттяспадщини звернулися також Г. (брат померлого) та Ж. (дочка померлого). Визначтеколо спадкоємців та вартість майна, яке кожен з них спадкує.

1.Філії та представництва

Багатоюридичних осіб здійснюють свою господарську діяльність на території різнихрегіонів держави у формі філій або представництв. Згідно зі ст. 31 Цивільногокодексу України юридична особа може відкривати філії і представництва впорядку, встановленому цивільним законодавством. Філія являє собоювідокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем йогоперебування і реалізує всі його функції чи їх частину, в тому числі функціїпредставництва, тоді як представництво — це відокремлений підрозділ юридичноїособи, розташований поза місцем її перебування, що представляє та захищаєінтереси юридичної особи1. Отже, представництво створюється лише длявираження зовні інтересів юридичної особи і забезпечення їхнього захисту,ніяких виробничогосподарських функцій воно не виконує. Філія ж — ширше поняття:вона може займатися усіма видами діяльності юридичної особи чи частиною їх,тобто безпосередньо виробничогосподарською діяльністю, і поряд з цим бутипредставником. І філії, і представництва створюються як відокремленіпідрозділи, тобто вони не користуються правами юридичної особи і діють напідставі положень, що затверджуються юридичною особою.

Суб'єктом цивільнихправовідносин може бути не лише фізична особа, й юридична особа, тобтоорганізація, створена та зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80ЦК).

Однак для того, щоб певнуорганізацію було визнано юридичною особою, вона повинна мати такі ознаки:

 організаційнаєдність, тобто юридична особа повинна мати певну структуру, якахарактеризується наявністю системи соціальних взаємозв'язків членів юридичноїособи та їх структурною і функціональною диференціацією (органи управління, структурніпідрозділи тощо). Переважно зазначена організаційна структура закріплюється вустановчих документах організації;

 реєстрація у встановленому закономпорядку, тобто юридичну особу має бути легалізовано державою, шляхомзасвідчення факту її створення. Державна реєстрація юридичної особиздійснюється на підставі Закону України «Про державну реєстрацію юридичнихосіб та фізичних осібпідприємців». Дані державної реєстрації вносяться доєдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення;

 наявність цивільної правоздатності тадієздатності, тобто юридична особа повинна мати соціальноправову можливістьбути визнаною учасником цивільних правовідносин;

 майнова відокремленість, тобтоюридична особа повинна мати в наявності відокремлене майно. При цьому, вказанемайно має бути відокремлено як від майна колективу, так і від майна держави,Автономної Республіки Крим, територіальної громади та інших юридичних осіб, втому числі й вищого рівня. Це майно може перебувати в особи як на правівласності, так і на інших речових правах;

 самостійна майнова відповідальністьза зобов'язаннями, тобто юридична особа повинна нести самостійнувідповідальність за зобов'язаннями всім своїм майном. При цьому, учасник(засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, аюридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крімвипадків, встановлених установчими документами та законом;

 виступ у цивільному обігу та привирішенні спорів в судах від власного імені, тобто кожна юридична особавиступає в правовідносинах від свого імені. При цьому, найменування юридичноїособи має містити інформацію про її організаційноправову форму (AT, ТзОВ тощо)та характер діяльності. Крім повного найменування юридична особа може матискорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, можемати комерційне (фірмове) найменування. Найменування юридичної особи вказуєтьсяв її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Юридичнаособа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи (ст. 90ЦК).

Як і будьякий учасникцивільного обороту, юридична особа має бути наділена правоздатністю тадієздатністю.

Цивільна правоздатністьюридичної особи має загальний (універсальний) характер, тобто вона здатна матитакий самий обсяг цивільної правоздатності, що й фізична особа, крім тих прав,які за своєю природою можуть належати лише людині, наприклад, право на життя,здоров'я, честь, гідність тощо. При цьому, окремі види діяльності, перелік якихвстановлюється законом, юридична особа може здійснювати після одержання неюспеціального дозволу (ліцензії). Іноді за рішенням суду обсяг цивільноїправоздатності юридичної особи може бути обмежено. Цивільна правоздатністьюридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення доєдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 91 ЦК).

Цивільна дієздатністьюридичної особи виникає одночасно з виникненням у неї цивільної правоздатності.Цивільна дієздатність юридичної особи здійснюється або через систему органівюридичної особи, або, у випадках, встановлених законом, через своїх учасників.Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чизакону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи,добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (ст. 92 ЦК).

Що ж до цивільноїделіктоздатності юридичної особи, то юридична особа самостійно відповідає засвоїми зобов'язаннями всім належним їй майном, тобто учасник (засновник)юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особане відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків,встановлених установчими документами та законом.

Однак, переважно,юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов'язки черезсвої органи, які діють відповідно до закону та установчого документа, формуютьта виражають зовні волю юридичної особи як самостійного суб'єкта права. Органиюридичної особи можуть бути одноособовими (директор, президент, генеральнийдиректор тощо) та колегіальними (правління, спостережна рада, загальні зборитощо). Одноособові органи або призначають засновники, або обирають учасники чистворений ними колективний орган. Колективні органи або обираються всімаучасниками, або складаються з них. Органи створюються з метою формування воліюридичної особи та її вираження зовні, щодо всіх третіх осіб. Склад такомпетенція органів визначаються в законодавстві або в установчих документах.

Важливу роль для участіюридичної особи в цивільних правовідносинах відіграє її місцезнаходження, якевизначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.Місце знаходження юридичної особи вказується в її, установчих документах (ст.93 ЦК).

Податковезаконодавство неоднозначно підходить до визначення відокремлених підрозділівплатниками податків: в одних випадках на них покладається цілий комплексподаткових обов’язків (податкова реєстрація, сплата податку, податковазвітність); в інших — тільки частина такого комплексу (наприклад, обов’язок зісплати податку виконує відокремлений підрозділ, а обов’язок з податковоїзвітності виконує юридична особа); у третіх — юридична особа, яка зареєструвалавідокремлений підрозділ, усі податкові обов’язки такого підрозділу виконуєсамостійно.

Іноді юридичніособи здійснюють певну діяльність і за межами свого місця знаходження. З цією метою вони створюютьвідособлені підрозділи — представництво та філію.

Представництво — цевідокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза їїмісцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичноїособи.

Філія — це відокремленийпідрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням таздійснює всі або частину її функцій.

Філії та представництване є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їхстворила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій тапредставництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої неюдовіреності.

Юридична особа як учасникцивільних правовідносин має певний період «життя», який визначаєтьсямоментами її створення та припинення.

Юридичну особу може бутистворено шляхом об'єднання осіб та (або) майна. Моментом створення юридичноїособи є день її державної реєстрації. Першим етапом створення юридичної особи єрозробка її учасниками (засновниками) установчих документів, які викладаютьсяписьмово та підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом невстановлено інший порядок їх затвердження. Другим етапом створення юридичноїособи є її державна реєстрація, яка здійснюється на підставі Закону України«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осібпідприємців».Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи абоневідповідність її установчих документів закону є єдиною підставою для відмовив державній реєстрації юридичної особи. Після проведення державної реєстраціїїї дані вносяться до єдиного державного реєстру, відкритого для загальногоознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості проорганізаційноправову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження,органи управління, філії та представництва, мету установи, а також іншівідомості, встановлені законом.

Діяльність юридичноїособи може бути припинено в результаті реорганізації (злиття, приєднання,поділу, перетворення) чи ліквідації юридичної особи.

Для припинення юридичноїособи передбачено чітку процедуру. Першим етапом є прийняття рішення проприпинення. Це рішення можуть приймати учасники юридичної особи, суд абовідповідний орган. Вказані особи зобов'язані негайно письмово повідомити про цеорган, що здійснює державну реєстрацію, з метою внесення до єдиного державногореєстру відомостей про те, що юридична особа перебуває у процесі припиненнядіяльності. Другим етапом є призначення зазначеними органами за погодженням зорганом, який здійснює державну реєстрацію, комісії з припинення юридичноїособи (ліквідаційної комісії, ліквідатора тощо) та встановлення порядку істроків припинення юридичної особи. З моменту призначення комісії до неїпереходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісіявиступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється, поміщає вдрукованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості продержавну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення проприпинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимогдо неї, який не може становити менше 2 місяців з дня публікації повідомленняпро припинення юридичної особи. Третім етапом є внесення до єдиного державногореєстру запису про припинення юридичної особи. І саме з цього моменту юридичнаособа є такою, діяльність якої припинено.

Філії і представництваюридичних осіб податкове законодавство розглядає як самостійних платниківподатків тільки у разі, якщо на них покладено обов’язок сплачувати конкретніподатки і збори. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибуткупідприємств»3 філії, що не мають статусу юридичної особи,розташовані на відміну від головного підприємства на території іншоїтериторіальної громади, є платниками податку. При цьому платниками податку єтільки ті філії, що мають банківські рахунки, ведуть окремий облік своєїдіяльності і складають баланс. Якщо філія має банківський рахунок, веде окремийоблік своєї діяльності і складає баланс, але розташована на тій самій територіїтериторіальної громади, що і головне підприємство, то така філія не єсамостійним платником податку. При цьому і головне підприємство, і філіюрозглядатимуть як єдиного платника податків. Відповідно, головне підприємствосплачуватиме податок виходячи із загального результату діяльності самогопідприємства і його філій. Якщо філія відповідає критеріям платника податку, товідповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»оподаткування можливе за двома варіантами: або філія платить податок самостійно,або його головне підприємство переходить на сплату консолідованого податку.Якщо ж філія і головне підприємство не переходять на сплату консолідованогоподатку і сплачують податок окремо, то їх розглядають як окремих платників. Уцьому разі до філії застосовуватимуть всі положення податкового законодавства(ведення обліку валових доходів і витрат, нарахування амортизації, складаннядекларації про прибуток).

Це не єдине положення,коли відокремлений підрозділ без статусу юридичної особи є самостійнимплатником податків. Але в цілому обов’язок зі сплати податків і зборів, що вонивиконують, по суті, є обов’язком тих юридичних осіб, яких вони представляють. Утакому разі відокремлені підрозділи не несуть обов’язок зі сплати податку, алише виконують такий обов’язок юридичної особи у відповідній її частині.

2.Зберіганняречей у камерах схову організацій, підприємств транспорту, у гардеробіорганізації, у готелі.

Загальніположення про зберігання речей.

Договір зберігання маєшироке застосування у цивільному обороті. Він укладається у випадках, коли увласника або іншої особи, яка правомірно володіє належним йому майном, виникаєпотреба в отриманні з боку інших осіб послуг по забезпеченню його схоронності.Послуги по зберіганню чужих речей можуть надаватись як при здійсненніпідприємницької діяльності, так і у межах інших (зокрема побутових) відносин.За договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ,яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її відповідно до йогоумов у схоронності.

Особливості правовогорегулювання договірних відносин, які виникають при наданні послуг позабезпеченню збереження чужого майна, обумовлюють специфіку правовоїхарактеристики договору зберігання. Аналіз положень ст. 939 ЦК свідчить про те,що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір єреальним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежністьвід факту передачі речей зберігачу на зберігання. У випадках, коли сторонивизначають можливість (саме можливість, а не обов'язок поклажодавця) передачіречей на зберігання після його укладення, тобто у майбутньому  договір єконсенсуальним. Як правило, такий договір укладається тоді, коли на сторонізберігача виступає особа, яка надає послуги по забезпеченню зберігання чужихречей, здійснюючи підприємницьку діяльність (професійний зберігач).

Положення ст. 946 ЦКвизначають можливість укладення договору зберігання як безоплатного абооплатного. Це у свою чергу визначає його односторонній або двосторонній(взаємний) характер відповідно. Якщо договір укладається як безоплатний,обов'язок повернути річ, що була предметом зберігання, виникає лише узберігача, тому договір є одностороннім. Встановлення у договорі зустрічногообов'язку поклажодавця оплатити послуги зберігача обумовлює його двостороннійхарактер. Обов'язок зберігати річ на оплатних або безоплатних засадах можевиникати не тільки з договору, але й на підставі положень актів цивільногозаконодавства. Наприклад, продавець зобов'язаний зберігати проданий товар, недопускаючи його погіршення, якщо право власності на нього переходить до покупцяраніше його передання (ст. 667 ЦК). У свою чергу покупець зобов'язанийвідшкодувати необхідні для цього витрати, якщо інше не встановлено договором.Таким чином, такі послуги за загальним правилом є оплатними, але договором міжпродавцем та покупцем може визначатися їх безоплатний характер.

Договір, умовиякого не містять домовленості сторін щодо оплати послуг зберігача, найчастішеукладається між фізичними особами у межах відносин, що не є підприємницькими. Договір зберігання, за загальнимправилом, є строковим договором (ст. 938 ЦК). Якщо строк зберігання у ньому невстановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігачзобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про їїповернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явленняпоклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливомзвичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забратицю річ в розумний строк.

Сторонами договорузберігання є поклажодавець і зберігач, якими можуть бути будьякі фізичні таюридичні особи. Виняток складають випадки здійснення зберігання на засадахпідприємницької діяльності, яку може здійснювати тільки професійний зберігач(ч. 2 ст. 936 ЦК). У останньому випадку прийняття речі на зберіганнявизначається як його обов'язок (ст. 940 ЦК). Зокрема професійний зберігач, якийзберігає речі на складах (у камерах схову, інших пристосованих для їх зберіганняприміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладеннядоговору зберігання за наявності у нього такої можливості.

Зберігач у будьякомувипадку повинен мати відповідні умови для забезпечення схоронності переданих назберігання речей. У випадах, визначених актами цивільного законодавства,обов'язок зберігання речі може бути покладено на одну із сторін договірнихвідносин, пов'язаних із розглядуваними. Так, положення ст. 1021 ЦК окремовизначають обов'язок комісіонера зберігати майно комітента. Виконання цьогообов'язку не обов'язково може здійснюватися особисто комісіонером. У випадкувідсутності умов для забезпечення схоронності майна комітента, наприклад,майно, яке надійшло для комітента відповідно до умов договору, громіздке і длянього у приміщенні комісіонера не вистачає місця, воно може бути переданеостаннім на зберігання професійному зберігачу. Суб'єкт обов'язку оплати йогопослуг визначається договором комісії, а у разі виникнення спору судом.

Поклажодавцем, якправило, виступає власник майна. Однак ним може бути також особа, якій власникпередав майно на підставах, визначених актами цивільного законодавства. Майноможе бути передане поклажодавцю власником у довірче управління за договорамимайнового найму (оренди), позички тощо. Передача майна на зберігання є правом,а не обов'язком поклажодавця. Але за умови попередньої домовленості пропередання речі на зберігання, поклажодавець зобов'язаний відшкодуватизберігачеві збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося,якщо він у розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору.

Зберігання речей у готелі.

Готель, як місце,призначене для тимчасового проживання осіб, відповідає за схоронність речей,внесених ними до готелю. Річ вважається внесеною до готелю за умови, якщо вонапередана його працівникам або знаходиться у відведеному для особи приміщенні(ч. 1 ст. 975 ЦК). Готель зобов'язаний забезпечити схоронність особистих речейособи, яка проживає у ньому, і за загальним правилом не відповідає за втратугрошей, інших цінностей (цінних паперів, коштовностей). Така відповідальністьпокладається на готель лише у випадку, коли речі окремо передані йому назберігання з детальним описом властивих їм індивідуальних особливостей. Якправило, такі речі підлягають оцінці за домов леністю сторін. У разі втрати абопошкодження речей особа має негайно повідомити про це готель, а останній  вжитизаходів до їх розшуку або відшкодувати спричиені збитки. Якщо особа заявила пропропажу речей або їх пошкодження після закінчення строку проживання, готельвідповідальності за це не несе. Розглянуті положення застосовуються до випадківзберігання речей фізичних осіб у гуртожитках, мотелях, будинках відпочинку,пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких особатимчасово проживає (ч. 4 ст. 975 ЦК).

Зберігання речей угардеробі організації.

Гардероборганізації  це приміщення, спеціально пристосоване для зберігання верхньогоодягу і головних уборів її працівників та відвідувачів протягом робочого дняабо на час відвідування. Особливості договірних відносин по зберіганню речей уцьому випадку полягають у тому, що їх предметом можуть бути тільки вказаніречі, а зберігачем визнається організація, одне з приміщень якої виділене підгардероб. Одночасно зпередачею речей у гардероб поклажодавцю видається номерний жетон або інший знак(ч. З ст. 937 ЦК), що посвідчує його право у разі необхідності отримати речі.Як правило, зберігання речей у гардеробі здійснюється безоплатно. Незалежно відоплатності або безоплатності зберігання речей, що були передані поклажодавцемдо гардеробу, зберігач зобов'язаний вжити усіх необхідних заходів длязабезпечення їх схоронності. У випадку втрати жетона або іншого легітимаційного1знака, що посвідчує виникнення відносин по зберіганню речей у гардеробі,поклажодавець може претендувати на повернення належних йому речей. Однак, якправило, його вимога може бути задоволена по закінченні робочого дня за умовинадання ним доказів приналежності речі саме йому. Такими доказами може бути наданняпрацівнику гардероба інформації щодо індивідуальних ознак речі, які можуть бутивідомі лише власнику. Якщо працівник гардероба відмовляється видати речівласнику, який втратив номерний жетон або інший легітимаційний знак, спірпідлягає розгляду в судовому порядку.

Зберігання речей у камерах схову організацій,підприємств транспорту.

Камери схову загального користування, щоперебувають у віданні організації підприємств транспорту, зобов'язані прийматина зберігання речі пасажирів та інши осіб незалежно від наявності у нихпроїзних документів.
На підтвердження прийняття речі на зберігання до камерисхову (крім автом: тичних камер) поклажодавцеві видається квитанція абономерний жетон. Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати, нестачі абопошкодженії речі, зданої до камери схову, відшкодовуються протягом доби змоменту пред'явленії вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі,здійсненої при переданні на зберігання. Строк, протягом якого камера сховузобов'язана зберігати річ, встановлюєтьс правилами, що видаються відповідно дотранспортних кодексів (статутів), або за д< мовленістю сторін. Якщо сторонане забрала річ у встановлені строки, камера схог зобов'язана зберігати їїпротягом трьох місяців. Зі спливом цього строку річ мо» бути продана у порядку,встановленому законом. У разі втрати квитанції або номерного жетона річ, зданадо камери схову, виді ється поклажодавцеві після надання доказів належностійому цієї речі.

До договору про зберігання речі вавтоматичних камерах схову застосовуютьс положення цього Кодексу про майновийнайм (оренду).

1.Зберігання в камерах зберігання транспортних засобів виділено за суб'єктноюозні кою: зберігачем є транспортна організація. Специфіка зберігача зумовиланеобхіднісі створення спеціальних норм для регулювання правовідносин. Договірзберігання в камерах зберігання транспортних організацій є публічним. Пу(лічний характер розглянутих договорів набуває в цьому випадку особливогозначенн Транспортна організація не вправі вимагати при прийомі речей пред'явленняпроїзної документа. Загальна норма, що діє в цих випадках, закріплює всетакипереваги особливі категорії пасажирів: як уже зазначалося, транзитним пасажирамнадається відповідна п( слуга в першу чергу. Природно, що особа, яка претендуєна відповідну пільгу, повинна г вимогу транспортної організації пред'являтипроїзний документ. Законодавець виділяє два види послуг, поперше, зберіганняречей власне в камерах збі рігання, подруге, надання громадянам длявикористання автоматичних камер зберігання. В основі відносин, що складаються йу першому, і в другому випадках, лежать різні договірні моделі, хоча це не перешкоджає існуванню в цихдоговорах ряду загальних рис. Насамперед варто вказати на предмет договорів:ним служить звичайно ручна поклаж В обох договорах збігається і суб'єктнийсклад: одна зі сторін — транспортна організаці. у веденні якої знаходитьсякамера схову, а її контрагент — громадянин. Договір зберігання у звичайнійкамері зберігання підлягає загальному режиму зберігаї ня. Поклажодавцем є громадянин,який у підтвердження прийняття речей на зберіганг отримує квитанцію чи номернийжетон. Він зобов'язаний заявити суму оцінки речей пр передачі на зберігання, азберігай у свою чергу зобов'язаний встановити хоча б приблизн відповідністьрозміру оцінки речей їх реальної вартості. Крім того, здача на зберігання вручній поклажі грошей, облігацій, документів і інши цінностей заборонена привідсутності на залізничній станції спеціалізованої камери схову.

25.Квитанція та номерний жетон служать достатнім, і разом з тим необхідним доказоздачі речей; відповідно в зберігача виникає обов'язок повернути речі тому, хтопред'яви! квитанцію (номерний жетон). Достатність зазначених способівпідтвердження здачі рече виражається в тому, що працівник транспортної організаціїне вправі вимагати від поклі жодавця якихнебудь додаткових доказівприналежності йому речі. Визнання квитанції номерного жетона необхіднимидоказами спричиняє те, що при відсутності в особи кві танції (номерного жетона)річ може бути йому видана лише після попереднього наданк доказів приналежностіречі тому, хто за нею звернувся. Термін збереження визначається транспортнимистатутами, кодексами, іншими законами і виданими відповідно до них правилами.Зокрема; на залізничному транспорті такі терміни встановлені правиламиперевезення багажу і вантажобагажу. Передбачені в правилах терміни єобов'язковим мінімумом і можуть бути збільшені за згодою сторін. Якщо увизначений у такий спосіб термін річ не буде отримана поклажодавцем,транспортна організація зобов'язана зберігати її в себе ще 30 днів. І тількипісля цього річ можна продати. Збитки, яких зазнав поклажодавець внаслідоквтрати, нестачі чи пошкодження речей, які поміщені в камеру зберігання,підлягають відшкодуванню зберігачем. В інтересах поклажодавця встановлено, щорозрахунки в зазначених випадках повинні бути проведені протягом 24 годин змоменту заяви вимоги про відшкодування збитків. В іншому випадку транспортнаорганізація виявляється в стані боржника. Однак при застосуванні зазначеної статтіварто мати на увазі, що в інтересах самого зберігана законодавець передбачивнеобхідність відшкодування збитків у рамках зробленої поклажодавцем оцінки вмомент передачі речі на зберігання. Ця остання норма дозволяє дійти висновку,що якщо річ була прийнята без такої попередньої оцінки, збитки повинні бутивідшкодовані в повному обсязі і без якихнебудь обмежень.

Увідносинах, які виникають з приводу зберігання в автоматичній камері, рольоферти відіграє встановлення в залі такої камери, готової до прийому речей. Цяоферта носить публічний характер, оскільки виражає готовність укласти договірна умовах, доведених до загального відома, з кожним, хто відгукнеться.Конклюдентна дія поклажодавця, яка виражається в можливості помістити речі укамеру, має двояке значення: акцепту і необхідної для реального договорупередачі речі.

6.Договірміж транспортною організацією і поклажодавцем, який використав автоматичнукамеру, містить у собі елементи договорів «оренди» і «зберігання».

Строк зберігання.

Строк, протягом якогозберігач зобов’язаний зберігати річ, слід визначити у договорі. Якщо ж строкзберігання не встановлено і не може бути визначено виходячи з умов договору,зберігач зобов’язаний зберігати річ до пред’явлення поклажодавцем вимоги про їїповернення.

Строк зберігання речіможе бути визначений моментом пред’явлення поклажодавцем вимоги про їїповернення. Таку вимогу треба пред’явити протягом звичайного за цих обставинстроку зберігання та зі спливом якого зберігач має право вимагати відпоклажодавця забрати цю річ у розумний строк (ст. 938 ЦК). При виникненні спорузвичайний та розумний строк встановлюються судом.

Згідно зі ст. 953 ЦК,зберігач, незважаючи на незакінчення строку зберігання речі, зобов’язаний напершу вимогу поклажодавця повернути її.

Плата за зберігання.

У ст. 936 ЦК, якавизначає загальні ознаки договору зберігання, не міститься прямої вказівки наоплатність договору зберігання. Тому, з урахуванням загальних правил договорівпро надання послуг (ст. 903 ЦК), без визначення плати договір зберіганнявважатиметься безоплатним.

Якщо зберіганняприпинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він маєправо на пропорційну частину плати (ч. 1 ст. 946 ЦК).

Якщо поклажодавець післязакінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов’язаний внестиплату за весь фактичний час її зберігання.

Плата за зберігання можевключати витрати зберігача на зберігання речі.

Згідно зі ст. 946 ЦК,установчим документом юридичної особи або договором може бути передбаченобезоплатне зберігання речі. У будьякому разі поклажодавець зобов’язанийвідшкодувати зберігачеві зроблені ним витрати на зберігання речі, якщо інше невстановлено договором або законом (ст. 947 ЦК).