Реферат: Сутність держави

Міністерствоосвіти і науки України

Донецькийнаціональний університет

Кафедрадержавно-правових дисциплін

Дозахисту допустити:

Науковийкерівник

______________Е.А.Писарева

«_____»______________2010р.

КУРСОВАРОБОТА

натему:

СУТНІСТЬДЕРЖАВИ

СтудентДмитренко Ю.С.., 1 к., гр. А, д/в

Науковийкерівник: доц. Писарева Е.А.

Донецьк,2010

ВСТУП

Держава- продукт суспільного розвитку, виникнувши на певному щаблі зрілості людськогосуспільства внаслідок економічних, соціальних, психологічних та іншихзакономірностей, стає його основною керуючої системою. Державно-організованесуспільство набуло нових (унікальних) можливостей для свого існування: розвиткупродуктивних сил, соціальних відносин, етичних засад, культури, науки,міжнародних зв'язків. Питання про державу, її поняття, сутність і роль усуспільстві відносяться до числа основоположних і гостро дискусійних вдержавознавстві. Це пояснюється щонайменше трьома причинами. По-перше, названіпитання прямо і безпосередньо зачіпають інтереси різних шарів, класівсуспільства, політичних партій і рухів. По-друге, ніяка інша організація неможе конкурувати з державою в різноманітті виконуваних завдань і функцій, у впливіна долі суспільства. По-третє, держава — дуже складне і внутрішньо суперечливесуспільно-політичне явище.

Унауковому плані поняття, що відображає загальні основні ознаки держави,дозволяє перш за все розкрити відмінності будь-якої державної організації суспільствавід його недержавних організацій, від інших частин політичної системисуспільства. Такі ознаки являють собою певний, щодо незмінний каркас державноїорганізації людського суспільства, який у міру суспільного розвиткунаповнюється новим змістом, втрачає віджилі і здобуває нові структури іфункції. Держава — це складна політико-соціальна система. Її не можнадосліджувати, ігноруючи різні ступені системної єдності її складових елементів,історичний динамізм становлення та еволюції. Постійне дослідження рухуінститутів державності до утворення цілісної держави і генетичних зв'язків міжними — обов'язковий напрямок сучасної теорії держави, науки конституційногоправа, а також інших наук. Сутність держави та її соціальне призначення євирішальними у визначенні спрямованості діяльності держави, її мети та завдань.У свою чергу, функції держави залежать від тих завдань, які стоять передсуспільством на даному етапі розвитку. І завдання, і функції, що з нихвипливають, не є випадковими, вони залежать від рівня розвитку суспільства,його економічних можливостей, потреб та інтересів населення та іншого. Напевному етапі розвитку держави і суспільства саме останнє починає визначати, щоє для нього соціально значущим, що воно доручає державі, які функції на ньогопокладає, і тоді «державні послуги» — це система відносин особистості,юридичних осіб з державними структурами.

Проблемасутності держави протягом радянського та сучасного періодів розвиткувітчизняної правової науки досліджувалася, як правило, у контексті аналізусуміжних наукових проблем (зокрема форми, змісту, функцій, походження держави)у працях Ардашкіна В.Д., Байтіна М.Й, Бабкіна В.Д., Вітрука М.В., ДенисоваА.І., Дробишевського С.О., Зайця А.П., Каска Л.С., Козюбри М.І., КопєйчиковаВ.В., Корельського В.М., Погорілка В.Ф., та інших авторів. Дослідженню проблемисутності держави присвячена праця Мамута Л.С. «Держава в ціннісному вимірі»,колективна монографія «Політико-правові цінності» та ряд статей. Окремі аспектисутності держави досліджувалися також у докторських та кандидатськихдисертаціях вітчизняних вчених (Заєць А.П., Яковюк І.В., Лобода Ю.П.). Водночасварто зазначити, що монографічні праці чи спеціальні дисертаційні дослідженнязазначеної проблеми в Україні наразі відсутні. Натомість охарактеризована вищетематика як така потребує, як відзначають деякі вчені (зокрема Мамут Л.С.),опису та додаткового обґрунтування. Чимало питань стосовно природи сутностідержави та її соціально-змістовного наповнення все ще залишаютьсямалодослідженими чи дискусійними. Отже, предмет сутності держави є актуальнимперш за все для сучасної юридичної науки.

Метоюцього дослідження є аналіз основних аспектів сутності держави, їх послідовноїеволюції, а також визначення соціального призначення держави як невід’ємноїчастини поняття її сутності. У якості прикладного дослідження також додаєтьсяспроба класифікувати та охарактеризувати основні функції держави, які являютьсобою прояв сутності.

1.ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ДЕРЖАВИ

1.1.Розвиток уявлень про сутність держави

Сутністьдержави – це основна властивість держави, що визначає її зміст, мету, функції.Держава виникає тоді, коли розвиток економіки досягає певного рівня, при якомусистема зрівняльного розподілу суспільного продукту, що існувала протягом тисячроків, стає об'єктивно невигідною, і для подальшого розвитку суспільстванеобхідно виділення певного елітарного шару, що займається управлінням: чи то усфері політичній (в «східному» суспільстві), чи то в політичній і економічнійсферах (у Європі). Це призвело до соціального розшарування суспільства, дотого, що влада, яка раніше належала всім його членам, дістала політичногохарактеру, стала здійснюватися в інтересах насамперед привілейованих соціальнихгруп, класів.

Розглядаючисутність держави, необхідно зазначити, що явище держави пройшло великийісторичний шлях, який нараховує кілька тисяч років. За цей період вонозмінювалося, удосконалювалося, його сутність зазнавала істотних змін,відповідно до метаморфоз економічних, політичних та ідеологічних структурсуспільства. По-перше, змінювалися класи, політичним знаряддям яких буладержава, а зі зміною місця класу в історичному процесі змінювалася і сутністьдержави. Навіть поверховий аналіз рабовласницької і ранньобуржуазної державидемонструє суттєву різницю між ними у найбільш істотних характеристиках. Саме убуржуазному суспільстві починаються процеси серйозних змін самої сутностідержави. По-друге, змінилися соціальні умови існування класів, політичнівідносини між ними [1, с. 66-67]. Процес зміни сутності держави обумовленийрізними причинами, серед яких: зникнення класів у їх традиційномумарксистському розумінні, розвиток соціально-політичних відносин, уявлень промісце людини та держави в суспільстві.

Держава– це явище, яке історично розвивається, трансформується та змінюється. Ізпослідовним розвитком суспільства змінюються погляди на місце та роль держави,її сутність та призначення. Уважно прослідкувавши розвиток політико-правовоїдумки різних часів і народів, можна зробити висновок, що уявлення про сутністьдержави знаходиться у певній залежності від типу такої держави. Слід нагадати,що до типології держав наразі існує кілька наукових підходів, серед якихнайчастіше застосовується так званий «формаційний», запропонований К.Марксом. Узалежності від соціально-економічної формації, яка притаманна суспільству,держави, за таким підходом, поділяються на рабовласницькі, феодальні, буржуазні(капіталістичні) та соціалістичні. Разом із тим, у структурі рабовласницькихдержав Маркс виділяє особливу групу країн із так званим «азіатським» засобомвиробництва. Для кожного з цих типів характерне не тільки унікальне визначеннясамого поняття держави, але й визначення її сутності, ролі та функцій.Розуміння логіки міркувань марксистів є необхідним при розгляді історично-правовогоаспекту уявлень про сутність держави.

Зпоявою держави люди почали розмірковувати про цей соціальний феномен, йогосутність і роль у суспільному житті. На початкових етапах ці роздуми являлисобою елементи синкретичного міфологічного світогляду. Згідно з міфологічнимиуявленнями наших предків, порядок, установлений на землі, розглядався ними якскладова всесвітнього порядку, започаткованого Творцем. З огляду на цеформувались і уявлення людей про їхнє місце у світі, взаємини з іншими людьми,права та обов'язки, державний устрій. Такий підхід до розуміння сутностідержави, порядку, справедливості був характерним для більшості народів, про щосвідчать перші літературні пам'ятки країн Стародавнього Сходу, Греції, Риму, атакож Київської Русі [2, с. 42].

Ізчасом, розвиваючись, погляди на державу почали різнитися, набувати різнихнапрямку й забарвлення. Це сталося на етапі з'ясування людьми питання провзаємозв'язок порядку небесного і відносин на землі. Зокрема, у СтародавньомуКитаї вважалося, що такий зв'язок здійснюється імператором. Від імені Бога вінутворенням держави встановлює порядок на землі та реалізує надані йому Богомвладні повноваження. Решта осіб, які обіймають різні посади в системідержавного управління, мають проводити в життя волю імператора, а значить, іБога. Рівночасно в Стародавніх Індії та Єгипті, а також у Вавилоні побутувавміф, згідно з яким боги були не лише джерелом влади, а й брали безпосереднюучасть у встановленні земного порядку, вирішенні долі людей. Цю концепцію відображенов літературних пам'ятках Стародавнього Єгипту, серед яких — «ПовчанняПтахотепа» (XXVII ст. до н. е.), «Книга мертвих» (XXV—XXIV ст.до н. е.), «Повчання гераклеопольського царя своєму синові» (XXII ст.до н. е.). Такий підхід до проблеми з'ясування питання про сутність влади,порядку і справедливості був дуже поширеним упродовж тривалого часу; згодом ціположення були прийняті християнством і знайшли відображення у Новому Заповіті.Загалом для східної культури, для азіатських країн у більшій мірі притаманнийрелігійний вплив на формування політико-правової думки. Панівні державніідеології Давнього Сходу ґрунтувалися на основі релігійно-міфологічних,моральних доктрин [3, с. 50]. Узагальнюючи ці ідеології, можна дійти висновку,що сутність держави за давньосхідною традицією полягала у її божественному,надприродному походженні, а разом із тим – і в божественному характерідержавної влади.

Класичнимиприкладами рабовласницьких держав історико-правова наука визнає СтародавніГрецію та Рим. Давньоєвропейська політико-правова думка будувалася на уявленняхгрецьких та римських філософів, політиків, юристів, науковий доробок яких маєвелике значення і сьогодні, адже містить досить точні відомості про такісуспільні явища, які існують у сучасному світі. Традиційними для свідомостієвропейського рабовласницького суспільства були погляди Аристотеля, Платона таЦицерона. Концепція Аристотеля щодо визначення держави та її сутності міститьсяу його трактаті «Політика». Аристотель розуміє державу як «спілкування,організоване заради загального блага». При цьому філософ називає такеспілкування природним, а людину (Аристотель говорить виключно про «вільнихлюдей», протиставляючи їм рабів) – істотою від природи суспільною. Отже,сутність держави Аристотель бачив саме у досягненні шляхом «спілкування»загального блага: «Держава створюється не тільки для того, щоб жити, але й длятого, щоб жити щасливо» [4, с. 378]. Слід зазначити, що більш уважнедослідження цієї концепції дає підстави стверджувати, що вона була покликанаобґрунтувати рабовласницький устрій афінського суспільства. Про таке їїпризначення говорить, зокрема, те, що філософ серед форм правління віддаєперевагу аристократії, тобто рабовласникам [4, с. 399].Іншутечію грецьких рабовласницьких уявлень про державу представляє вчення Платона,узагальнене та систематизоване ним у трактаті «Держава». У ньому найбільшяскраво виражається класова сутність держави. Основа ідеального державногоустрою Платона – становий поділ суспільства на три великі соціальні групи.Самовільний перехід із одного класу в інший філософ вважав найбільш важкимдержавним злочином і порушенням основоположних принципів справедливості. Як івчення Аристотеля, визначення Платоном сутності держави мало на метівиправдання соціальної нерівності в грецькому суспільстві [3,с. 66].

Прибічникомкласової сутності держави був і Цицерон, політичним ідеалом якого булааристократична сенатська республіка – класична форма Давньоримської держави.

Підбиваючипідсумок огляду політико-правової думки періоду рабовласницького суспільства,необхідно зазначити, що уявлення про сутність держави зводиться до такого:метою існування держави є досягнення загального блага («щасливого життя»),проте на таке благо можуть розраховувати представники лише частини суспільства,але не все суспільство.

Епохафеодального суспільства – вельми тривала в історії Європи і одна з найбільшсуперечливих. Середньовічна європейська політико-правова думка, у тому числіуявлення про державу, формувалася під значним впливом феодальних відносин,християнства та церкви. Відповідно до цього вчення про сутність держави уявляєсобою спробу поєднання релігійного світогляду та феодальної свідомості.Найбільш яскравим представником політико-правової думки середньовіччявважається Фома Аквінський. Він сформував традиційне для свого часу уявленняпро державу, її мету та сутність. Сутність держави, за Хомою Аквінським, — цепорядок відносин панування і підпорядкування, при якому воля осіб, щознаходяться нагорі людської ієрархії, рухає нижчими верствами населення. Данийпорядок заведений Богом. Таким чином, за своєю суттю держава (а отже, і владафеодалів) є встановлення божественне, тому вона незмінно добро.Політико-правова концепція Фоми Аквінського була ґрунтовною апологієюзахідноєвропейського феодалізму. Не тільки виправдання страт і гонінь єретиків,але і принципове обґрунтування церковного контролю за розвитком науки іфілософії, підпорядкування останньої догмам католицизму, зведення панування іпідпорядкування на одну з основ світобудови, прославляння підказаний феодальнимладом ієрархії як універсального принципу будови суспільства і природи, широкеобґрунтування феодального права як божественного встановлення, вичерпнааргументація кріпосництва, концепція держави, що вміщає теократичні устремліннякатолицької церкви, — все це зумовило панування вчення Фоми Аквінського вкатолицькій феодальній ідеології [2, с. 104].

Зважаючина те, що Середньовіччя – доволі довгий відрізок часу, було б неправильнообмежитися лише однією, хоча і визначною, концепцією сутності держави. Слідзазначити, що вже за життя Хоми Аквінського його погляди підлягали різкійкритиці. Одним з послідовних критиків Аквінського був Марсілій Падулянський,який виступив проти церкви з політичної позиції, звинуватив її у регресивності,гальмуванні державно-правового розвитку Європи. Революційною для того часу булайого теза про визначення народу єдиним джерелом влади в державі. Але й тут під«народом» розумілося не все суспільство, а лише «краща» його частина.

Ізходом еволюції середньовічної європейської монархії обґрунтування (у тому числіі наукового) потребувала концепція абсолютизму. Погляди того часу вважаютьсяперехідними від тих, що були притаманні для класичного феодального суспільства,до тих, які згодом стануть традиційними для буржуазного. Одну з першихсвітських державно-правових концепцій ранньобуржуазного періоду розробивіталійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі у творах«Государ», "Історія Флоренції", «Міркування про першудекаду Тіта Лівія». Макіавеллі заперечував теологічний підхід доз'ясування сутності держави та обґрунтовував концепцію фортуни (долі). Але волялюдини, за Макіавеллі, не зовсім підкорена приписам чи випадковості фортуни.Фортуна визначає тільки половину дій людини, в іншому людина вибирає свій шляхсама, відповідно до власних інтересів та устремлінь, погоджуючи свої дії вмежах долі з обставинами життя. І навпаки, сліпе підкорення долі, як і повені,призводить до негативних наслідків, тому людина має активно використовуватинадану їй можливість свободи волі. З цього приводу він зазначав, що правителі,які повністю підкорялися долі, не змогли вистояти проти її ударів і втратиливладу [5, с. 156; 6, с. 202].

Отже,узагальнюючи різні уявлення про сутність держави періоду феодального суспільства,можна дійти висновку, що в основу цих уявлень було покладено обґрунтуваннясоціальної нерівності, запровадження кріпосництва, церковного контролю, азгодом – необмеженої монархічної влади. Є вагомі підстави вважати, щотрадиційно сутністю класичної феодальної держави було божественне походженнявлади, а отже, її безперечна корисність.

Уявленняпро державу набули якісно нового характеру під час становлення та розквітунової суспільно-економічної формації – капіталістичної. До цього часу відносятьі зародження вчення про права людини, і появу теорії розподілу влади, ізародження принципово нових, часто антагоністичних, теорій походження держави.Розглядаючи поняття про сутність буржуазної держави, на відміну від попередніхформацій, недоцільно зупинятися на якійсь одній концепції і розглядати її яквизначну. Різних поглядів щодо цього додержувалися представники різних науковихшкіл. Першою науковою концепцією буржуазної держави була теорія суспільногодоговору. Один з головних її ідеологів – Ж.Ж.Руссо – так визначав сутністьдержави, створеної у результаті договору між народом та владою: ««така формаасоціації, яка б захищала і охороняла сукупною спільною силою особистість тамайно кожного учасника і в якій кожний, об’єднуючись з усіма, підпорядковувавсяб … тільки самому собі и залишався би настільки ж вільним, яким він був раніше»[7, с. 53] Як захисника індивідуальних благ визначає державу й інший прибічникцієї теорії, Т.Гоббс. У таких підходах до визначення сутності держави можнапобачити не тільки прагнення до дотримання прав людини, але й бажання захиститиприватну власність – основу існування буржуазного суспільства [8, с.108].Кардинальна зміна уявлень про сутність держави у XVII-XVIII століттях пов’язанаіз зміною самої сутності взаємовідносин між основними соціальними групамисуспільства. І рабовласницька держава, і феодальна знали таку форму цихвзаємовідносин, за якої один клас (панівний) повністю або частково володівіншим класом (пригніченим). Так, раби були власністю рабовласників, а селяни, принаймніїхня праця, була власністю феодалів. Новий формат взаємовідносин передбачавсвободу нижчого класу від вищого: буржуазія не була власником пролетарія, алише наймала його. Ця форма взаємовідносин також потребувала науковогообґрунтування, і теорія суспільного договору, вірогідно, була покликана саме навиконання цього завдання.

Виразникомінтересів буржуазії виступали й прибічники іншої теорії походження держави –органічної. Буржуазна держава розглядається її представниками (Спенсер Г.,Мілль Д.) не як історично минущі явища, а як вершина соціального розвитку.Вихідним положенням для оцінки суспільних структур та інших частин політичнихагрегатів у Спенсера стало положення про те, що держава існує для блага всіхчленів, а не члени існують для блага держави. [9,с. 66]

Новийчас – період бурхливого розвитку гуманітарної науки. Виникла велика кількістьтечій, концепцій, наукових шкіл, кожна з яких мала окремий погляд на явищедержави, його сутність та роль у суспільстві. Між різними течіями існували суперечкиі щодо визначення поняття держави, і щодо процесу її виникнення, і стосовновизначення її мети. Проте, аналізуючи буржуазні концепції держави, необхідновідзначити, що всі вони збігаються в одному: сутність та призначення державиполягають у захисті прав особи та охороні приватної власності як економічноїоснови існування суспільства.

Принциповонове вчення про державу виникає у середині ХІХ століття. Його основоположникамистали німецькі філософи Маркс К. та Енгельс Ф. Специфіка марксистського підходудо вивчення держави і права полягає в аналізі явищ політичного і правовогожиття насамперед як органічних складових частин класової суспільно-історичноїформації, відмова від розсуду в політико-юридичних інститутах феноменіврелігійного, психологічного, етнічного порядку. У 1848 р. в «Маніфестікомуністичної партії» мислителі дали визначення держави. На їхню думку,держава — це політична організація, організоване насилля одного класу надіншими. У 1884 р. Ф.Енгельс видав працю «Походження сім'ї, приватної власності йдержави», в якій розглянув проблеми розвитку людства від родового додержавного устрою, пов'язуючи виникнення держави з приватною власністю і появоюкласів. Первісне суспільство, за Ф. Енгельсом, базувалося на колективнійвласності й мало вплив на її органи (старійшину, збори тощо), які на той час нестановили корпоративної структури, оскільки її функції та дії цілковитовідповідали інтересам населення. З огляду на це владного примусу не було,оскільки відносини влади й підкорення будувалися на повазі старійшини йрегулювалися стихійними соціальними нормами, звичаями. Розподіл праці, що виникіз часом, дав поштовх до появи приватної власності, а відтак — багатих табідних, класів із ворожими інтересами. Все це унеможливило існування родової системивлади та управління; з'явилася політична організація влади — держава. З цьогоприводу Ф. Енгельс писав, що держава виникла для управління справами всьогосуспільства, для здійснення публічної влади за допомогою спеціального апарату(сукупності організацій людей, що здійснювали адміністративні функції).Державний апарат виокремився із суспільства і став інструментом політичногопанування власників, засобом придушення іншого класу. Сутність держави, завченням Ф. Енгельса, з часом не змінилася. Виникнувши в епоху рабовласництва йфеодалізму, вона залишилася такою і з настанням капіталістичного устрою, попризовнішні ознаки демократизму.

Узасновників комуністичної державно-правової ідеології знайшлося чималопослідовників. Серед них — німецькі мислителі В.Лібкнехт і А. Бебель,А.Лабріола в Італії та ін. В Росії комуністичні ідеї були сприйнятіГ.В.Плехановим, який доклав зусиль для їх перекладу й поширення, іВ.І.Ульяновим (Леніним). З'ясовуючи сутність державного апарату, Ленінзазначив, що він обстоює інтереси панівного класу і тому його необхіднозамінити новим апаратом — диктатурою пролетаріату, яка стане формою нового типудержави – соціалістичної. Ленін спробував визначити функції соціалістичноїдержави: придушення опору повалених експлуататорських класів; демократичне йраціональне керівництво суспільством у цілому, виробничою сферою, економікоюкраїни; здійснення контролю за мірою праці, розподілом і споживанням; охороназагальної власності на засоби виробництва; зміцнення нової дисципліни праці тощо[2, с. 300].

Отже,марксистська державно-правова концепція визначає суто класову сутність держави,тобто існування її з єдиною метою: підтримка та захист інтересів панівногокласу, а також збереження існуючого порядку суспільних відносин.

Проаналізувавшиісторико-теоретичний аспект визначення сутності держави, можна зробити висновокпро значну трансформацію цього поняття. Сутність держави не є постійноюфілософською категорією. Уявлення про сутність держави пройшли довгийісторичний розвиток, змінюючись разом із суспільно-економічними перетвореннями.У залежності від формату економічних, соціальних, політичних відносин у різнічаси по-різному визначалося призначення держави та її роль у житті суспільства.

1.2. Підходи довизначення сутності держави

Держава,як продукт суспільного розвитку, є складним соціальним явищем, тісно пов’язанимі багато у чому залежним від економічного, політичного і культурного розвиткусуспільства. При цьому держава, виступаючи як унікальний політичний інститут,займає у ньому особливе місце, і визначається як найефективніший універсальнийінструмент управління справами суспільства. Розкрити сутність держави — значитьвиявити те головне, що обумовлює його об'єктивну необхідність у суспільстві,усвідомити, чому суспільство не може існувати і розвиватися без держави.

Сутністьявляє собою закон існування даного явища, вираз його якості, без якого це явищеіснувати не може. Саме поняття «сутність держави» отримало широке поширення врадянській юридичній науці і традиційно носило ідеологічне забарвлення. Урадянській науковій літературі панівною була точка зору, згідно з якою сутністьдержави полягає в тому, що воно являє собою політичну організацію влади вкласовому суспільстві, особливу машину примусу, що знаходиться в руках певногокласу, що служить для вираження волі цього класу і закріплення суспільнихпорядків, угодних і вигідних цього класу. Ключовими тут є два положення.По-перше, держава за своєю суттю є організація політичної влади суспільства.По-друге, держава — це знаряддя, машина для здійснення насильства одного класунад іншим. Основна увага при цьому приділялася саме другого положенню, тобторозкриттю класової природи держави, що, з сучасної точки зору, безумовно, єодностороннім, спрощеним підходом [10,с. 537].

Найбільшважливою, якісно постійною характеристикою держави є те, що вона у всіх своїхрізновидах завжди виступає як єдина організація політичної влади, що управляєусім суспільством. У науковому і практичному сенсі будь-яка влада є управління.Державна влада — це особливий вид управління, який характеризується тим, щоволодіє поряд з організаційними можливостями ще й правом застосуваннянасильницького примусу для виконання державних велінь. Сучасна теорія державита права виділяє два основні аспекти, за якими має відбуватися розгляд сутностідержави: 1) те, що будь-яка держава є організація політичної влади (формальнасторона); 2) те, чиїм інтересам служить дана організація (змістовна сторона).Головне у сутності держави — її змістовна сторона, іншими словами, те, чиїінтереси перш за все дана організація політичної влади здійснює, які пріоритетивстановлює у своїй політиці [11, с. 55-56]. Проти такого підходу до визначеннясутності держави виступає ряд дослідників. Зокрема, Шанін А.О. у статті«Сутність та зміст держави: співвідношення понять» зазначає: «…державазалишається державою, незалежно від того, кому належить у ньому влада і в чиїхінтересах вона здійснюється. Держава — це, в першу чергу, організаціяполітичної влади в суспільстві. Саме ця риса є визначальною, незмінною,сутнісні риси держави, межею, відсутність якої свідчить про відсутність самоїдержави в суспільстві.» [10, с. 60-61].

Алеу першому пункті розділу було з’ясовано, що сутність держави не є постійноюкатегорією, а уявлення про неї змінювалися саме відповідно до того, у чиїхінтересах на певному етапі розвитку суспільства існує і здійснює свої функціїдержава. Тому більш доцільним на нашу думку є взяти за основу саме цей аспект.У зв’язку з цим можна виділити класовий, загальносоціальний, національний,релігійний, расовий підходи до сутності держави [11, с. 58-59]Загальносоціальний (або загальнолюдський) та класовий підходи наразіпереважають у науковій термінології, більшість дослідників визначають саме їхяк основні. При цьому визначається, що держава ґрунтується на поєднанні в ньомукласових і загальносоціальних начал. Співвідношення цих двох аспектів є гостродискусійним питанням сучасної теорії держави та права.

Хронологічнопершим виступає класовий підхід, в рамках якого державу можна визначити якорганізацію політичної влади економічно пануючого класу. Тут держававикористовується у вузьких цілях, як засіб для забезпечення головним чиномінтересів панівного класу, шару, соціальної групи. У цьому випадку першочерговезадоволення інтересів будь-яких класів не може не викликати спротиву у іншихкласів. Звідси проблема в постійному «зняття» даного опору здопомогою насильства, диктатури, панування. Рабовласницькі, феодальні,ранньобуржуазні, соціалістичні (на етапі диктатури пролетаріату) держави багатов чому за своєю суттю виступають класовими. Разом з тим загальнолюдські і іншіінтереси по суті даних держав також присутні, але вони відходять на другий план[11,с. 63]

Однимзі спірних питань теорії держави і права є питання про співвідношення в природідержави класових і загальносоціальних начал.

Класовийпідхід дає можливості для аналізу характеристики такої влади, для визначеннясутності держави. Однак характер державної влади не завжди однаковий. Так, удавніх Афінах або Римі її класова приналежність сумнівів не викликає. Владаоднозначно належить класу рабовласників, які є власниками та основних засобіввиробництва (землі), і самих виробників — рабів. Останні не тільки не берутьучасть у здійсненні державної влади, а й взагалі позбавлені яких би то не булоправ, є «говорящими знаряддями». Аналогічне положення влади і у феодальномусуспільстві. Вона знаходиться в руках класу феодалів — земельних власників.Селяни не мають доступу до влади, значною мірою також позбавлені юридичних праві нерідко знаходяться у власності (повної або часткової) феодалів. І врабовласницькому, і в феодали суспільстві наявне явне соціальну нерівність ікласова (cтанова)приналежність державної влади. Більш складна оцінка характеру влади вбуржуазному дер. Формально все люди рівні перед законом, володіють рівнимиправами, що закріплюється юридично в деклараціях і конституціях. Фактично ж уранньобуржуазному суспільстві закони всупереч деклараціям встановлюютьмайновий, освітній та інші ценз, що обмежують виборчі права малозабезпеченихверств населення. Тим самим забезпечується реальна приналежність владиекономічно панівного класу — буржуазії. У східних державах влада знаходиться вруках бюрократичного чиновницького апарату (точніше, його верхівки). При цьомувона також у значній мірі виражала інтереси не всього суспільства, авідповідних соціальних груп, що стоять при владі. Під багатьох випадках цісоціальні групи фактично стають класами, відрізняються від інших верствсуспільства і особливим місцем у системі розподілу суспільного продукту,привласнюючи значну його частину, і особливим ставленням до засобіввиробництва, стаючи фактично їх реальними власниками, закабалити і самихвиробників, які потрапляють в положення «колективного рабства», хоча формальновони вільні і є власниками землі. Подібне всевладдя державного (а іноді йпартійно-державного) апарату може мати місце і в суспільстві з панівноюприватною власністю на основні засоби виробництва [1,с. 65].

Державнийапарат стає у багатьох випадках практично від суспільства незалежним. Це можедосягатися, наприклад, за рахунок балансування між антагоністичними класами,нацьковування їх один на одного, як це мало місце у Франції прибонапартистському режимі в 50-60-х рр… XIX ст. Але той же результат нерідковиходить за допомогою здійснення жорстких заходів придушення будь-якогоінакомислення, будь-якого протидії діям правлячої верхівки. Таке становищебуло, наприклад, в умовах фашистських режимів Німеччини і Італії, тоталітарнихчи авторитарних режимів країн Латинської Америки. Значить, класовий підхід даєможливість виявити суттєві риси держави, виявити наявні в ньому соціальнісуперечності. Адже під всі історичні періоди мали місце виступу експлуатованихкласів і шарів суспільства проти гнобителів, в руках яких знаходилася державнавлада: повстання рабів у Римі, селянські повстання і війни в Англії, Франції,Німеччині, Китаї, страйковий і революційний рух робітників і т.п. Тим не меншевстановлення класового (станового) характеру державної влади не вичерпуєпроблеми сутності держави, і використання тільки класового підходу істотнообмежує можливості наукового пізнання державної і політичної влади.

 Загальносоціальнийпідхід до розуміння сутності держави виражено в різних немарксистський теоріяхдержави, основними з яких є теорія еліт, технократична теорія, теорія «державизагального благоденства», теорія солідаризму та інші. Так, наприклад, Л. Дюгі,один з прихильників теорії солідаризму, називав вчення про класову боротьбу«огидною доктриною» і стверджував, що соціальна солідарність вимагає взаємноїпідтримки різних верств суспільства, спільно виконують соціально значущіфункції. Дюгі особливо відзначав соціальні обов'язки держави — підтримкаосвіти, охорони здоров'я, соціальне забезпечення та інше [3, с. 211].

 Нацей факт є низка доказів. По-перше, влада в державі може знаходитися в рукахпорівняно невеликий соціальної групи, яка не відображає повною мірою інтереситого або іншого класу, а діє перш за все в своїх власних вузькогруповіінтересах (бонапартизм, тоталітарні бюрократичні режими). По-друге, в багатьохкраїнах, що звільнилися від колоніальної залежності, нерідко складається такестановище, за якого жоден з соціальних класів не володіє достатньою силою іорганізованістю, щоб взяти владу. Тому при наявності там загальнонаціональнихінтересів (набуття незалежності, розвиток національної економіки і культури)виникає влада блоку різних класів і некласових соціальних груп, що включаєнаціональну буржуазію, робочий клас, селянство, інтелігенцію, ремісників, дрібнихторговців і т. ін. По-третє, за певних умов може виникнути держава, в якійвлада не на словах, а на ділі буде належати всьому народу, оскількизагальнонародні інтереси переважатимуть над більш вузькими класовими абогруповими. І по-четверте, суспільство, вважали солідаристи, завжди єдине,незважаючи на його соціальні суперечності. Адже без рабів не може бутирабовласників, без селян — феодалів, без робочих — капіталістів. Тому клас чисоціальна група, що стоять при владі, завжди змушені піклуватися в якійсь міріпро пригноблені класи, про експлуатовані прошарки населення. Значить, будь-якадержава має здійснювати (і завжди здійснює) загальносоціальні функції, діяти вінтересах всього суспільства. І будь-яка держава не тільки є знаряддямпридушення, машиною панування якогось класу чи соціальної групи, але іпредставляє все суспільство, є засобом його об'єднання, способом йогоінтеграції. Загально роль держави також є його сутнісною рисою, яка нерозривнопов'язана з класовою і становить, таким чином, другу сторону його єдиноїсутності. У державі завжди поєднуються вузькокласові інтереси панівної верхівкиі інтереси всього суспільства. Співвідношення зазначених сторін сутностідержави у відмінностях історичних умовах неоднакове, причому посилення однієїзі сторін призводить до ослаблення іншої. Найбільшою мірою превалює класовасторона держави в рабовласницькому суспільстві. Вся повнота влади, юридичнихправ, можливість реалізувати свої інтереси належить пануючому класу. Протеіснуюча думка про повну безправність рабів, «жахливі» умови життя, примусовомухарактері праці, беззахисності від будь-якого свавілля, перебільшена. Низькапродуктивність праці в той період неминуче приводила до того, що число рабівбагаторазово перевищувала кількість вільних. При цьому раб, зайнятий насільськогосподарських роботах, маючи в руках знаряддя своєї праці — мотику,цілком міг протистояти озброєному воїну. Таке суспільство не могло бутизасноване на голому насильстві, тільки на фізичному примусі. Діяли і іншіметоди впливів, — ідеологічні, в тому числі релігійні, розпалюваннянаціональної і соціальної ворожнечі (положення рабів не було однаковим: вАфінах, наприклад, раби виконували обов'язки поліцейських) і, безсумнівно,економічні методи — матеріальна зацікавленість раба в результатах своєї праці.Були захищені раби певною мірою і юридично, як і будь-яке цінне майно [12, с.49] Все це вказує на більшу, ніж зазвичай вважалося, загальносоціальну рольрабовласницької держави. Значення загальносоціальних сторін державноїдіяльності зростала по мірі руху суспільства від рабовласництва до феодалізму,від феодалізму до капіталізму. Особливо велику роль вона відіграє в сучасномузахідному суспільстві: високі податки на прибуток підприємцям, державнерегулювання умов праці, широке розвиток різноманітних соціальних програм тощопризвели до того, що в значній мірі пом'якшуються соціальні суперечності,знижується необхідність у запобіжних придушення класових противників, яких,природно, стає менше, підвищується політична стабільність суспільства. Такимчином, одночасно із збільшенням соціальної складової знижується часткакласового змісту. Отже, для повного і об'єктивного пізнання держави, розумінняйого сутності недостатньо тільки класового підходу, а слід використовуватиположення і інших теорій держави: елітарної, технократичної, плюралістичноїдемократії, держави «загального благоденства» та ін.

Теорія«держави загального благоденства», автором якої був англійський учений Д.Кейнс, відстоювала ідею активного втручання держави в економіку з метоюзапобігання кризових явищ та надання населенню цілого ряду соціальних послуг(виплата пенсій, допомоги з безробіття і т.п.). При цьому стверджувалося, щодержава перестала бути класовою і початок виражати інтереси всіх верствнаселення, забезпечуючи загальне благоденство.

Перерахованінемарксистський теорії, так само як і інші, взагалі-то по-різному трактуютьсутність держави. Але всі ці теорії об'єднує одне: вони відкидають класовийхарактер держави і виходять з того, що держава виражає волю і інтереси нестільки економічно панівних класів, скільки всього суспільства. Особливо цевідноситься до сучасних держав. Значна частина вітчизняних дослідників вважає,що окремо взяті класовий і загальносоціальний підходи дають лише одностороннєуявлення про сутності держави. Тому необхідно використовувати обидва підходи:як класовий, так і загальносоціальний, надкласовий. У той же час одні,використовуючи обидва ці підходи, трактують сутність держави в її історичномурозвитку. Починаючи з найдавніших часів і приблизно до середини ХХ ст.,держава, на їхню думку, мала класовий характер і виступала як знаряддякласового панування. Сучасна ж держава, починаючи з розвинених західнихдемократій післявоєнного періоду (після Другої світової війни), втратилокласовий характер і з гармати класового панування перетворилося на знаряддясоціальних компромісів.

Окрімвже визначених підходів у сучасній науці існують й інші концепції, які набулименшого розповсюдження. Зокрема, виділяють національний, релігійний та расовийпідходи. Прихильники таких концепцій вважають, що сутність держави визначаютьвідповідно національні, релігійні або расові чинники, які становлять головнийпріоритет державної політики.

Урамках національного підходу державу можна визначити як організацію політичноївлади, що сприяє переважному здійсненню інтересів титульної нації за рахунокзадоволення інтересів інших націй, що проживають на території даної країни.Концепція національної держави набула поширення в багатьох країнах колишньогоСРСР, Східної Європи. У деяких державах вона набуває статусу офіційної доктрини[13, с. 143]. З точки зору релігійного підходу держава є організацієюполітичної влади, що сприяє переважному здійсненню інтересів певної релігії.Так, католицький Ватикан, ісламські держави — Пакистан, Іран, Ірак, Лівія,Судан, Саудівська Аравія та інші — у своїй політиці керуються у більшій мірірелігійними началами.

Расовийпідхід визначає державу як організацію політичної влади, що сприяє переважномуздійсненню інтересів певної раси за рахунок задоволення інтересів інших рас,які проживають на території даної країни. Прикладом тут може виступатиПівденно-Африканська Республіка в період режиму апартеїду, урядові кола якоїреакційно проводили політику расової дискримінації щодо корінного африканськогонаселення і в значній мірі проти переселенців з Індії. Зокрема, це виявлялося упозбавленні африканців цивільних прав, приміщенні їх у резервації або особливіміські квартали, обмеження їх свободи пересування і т.п. [11, с. 59].

Такимчином, сутність держави визначається як те головне, суттєве, що обумовлюєособливу природу держави як суспільного явища, яке становить єдину на сьогодніуніверсальну форму організації всього суспільства. Підходи, що існують усучасній теорії держави, у комплексі дають змогу зрозуміти, що є причиною таосновною метою існування такого явища, і яку роль воно відіграє у життісуспільства. Більшість дослідників визначають сутність держави якспіввідношення у ній класових та загальносоціальних начал. Це означає, якийвзаємозв’язок встановлений між цими двома аспектами, на задоволення якихінтересів у першу чергу спрямована державна політика. При цьому в сучаснійнауці превалює точка зору, що історичний розвиток держави являє собоюпоступовий перехід від повного домінування вузько класових (у стародавньомусуспільстві) інтересів до переважання загальнолюдських (у сучасності).

2.ПОНЯТТЯ ТА ПРОЯВ СУТНОСТІ ДЕРЖАВИ

2.1.Функції держави

Сутністьдержави має прояв у функціях держави.

Термін«функції держави» застосовується для позначення основних, найбільш важливихнапрямків діяльності держави, в яких проявляється його сутність[14, с. 210].Основні напрямки діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади в правовійдержаві мають загальну природу. Їх першочерговою метою є забезпеченнягармонійної життєдіяльності суспільства. Функції держави встановлюються залежновід основних завдань, що стоять перед державою на певному етапі її розвитку, іявляють собою засіб реалізації цих завдань. Зміст функцій держави визначаєтьсярізними внутрішніми та зовнішніми чинниками. Так, кризові явища в економічномужитті країни вимагають концентрації зусиль держави, всіх його органів навирішенні економічних завдань. Зростання криміногенної ситуації змушує державусвоєчасно вживати серйозні практичні дії щодо посилення боротьби зізлочинністю, виявлення та усунення причин і умов, які її породжують. Загрозазовнішньої агресії мобілізує державний механізм на підготовку населення країнидо її відбиття тощо.

Поняттяфункції держави не слід ототожнювати з поняттям «політика держави».Політика пов'язана не з інтересами держави в цілому, а з інтересами тихконкретних груп, які стоять у даний час при владі, тому конкретна політика врамках однієї і тієї ж функції держави може здійснюватися по-різному. Так, в деякихкраїнах на різних етапах їх розвитку функції держави набували яскраво вираженукласову спрямованість (диктатура пролетаріату, побудова соціалістичноїекономіки). Звідси, у функціях держави можуть проявлятися як класові, такзагальносоціальні начала. Здійснюючи свої функції, держава використовує набірконкретних засобів. У механізмі держави утворюються відповідні органи, вдержавному бюджеті виділяються необхідні кошти, створюється законодавча базадля регулювання конкретного напряму діяльності [15, с. 79-80].

Прививченні функцій держави одним з найважливіших питань постає проблема їхньоїкласифікації. Класифікаційні критерії, тобто ознаки (їх сукупність), щодозволяють віднести ті чи інші функції до конкретного класу, групи, маютьрізний характер. Виділяють, наприклад, об'єкти і сфери державної діяльності,територіальний масштаб, спосіб державного впливу на суспільні відносини,взаємини держав, зміст функцій [16, с. 31].

Дійсно,з науковою і практичною метою функції держави можуть бути класифіковані зарізними критеріями. За часом дії вони поділяються на постійні, що здійснюютьсядержавою на всіх етапах його існування, і тимчасові, поява яких викликаноспецифічними умовами суспільного розвитку, а припинення — їх зникненням. Засферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функціїдержави поділяються на внутрішні, що представляють його діяльність усерединікраїни, що визначають його роль в житті даного суспільства, і зовнішні — діяльність за її межами, в якій виявляється роль держави у взаєминах з іншимидержавами. Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов'язані,оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поведінки з іншими державами,багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави. За сферамисуспільного життя функції держави можуть бути розділені на економічні,соціальні, політичні та здійснювані в духовній сфері.

Висловлюєтьсятакож думка (зокрема, професором Байтіним М.Й.), що функції держави слідрозподіляти на основні і неосновні [17,с. 312].Звичайно, такий поділ досить умовний, тому що критерій такого розмежуваннячітко не визначений. Кожна функція держави є об'єктивно необхідною для даноїдержави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає,звичайно, можливості визначення на різних етапах пріоритетних напрямків, наяких слід зосередити увагу в першу чергу. Ці напрямки стають для державиосновними [18, с. 83].

Дочисла критеріїв можна віднести принцип поділу влади та класифікувати функціїдержави на основі цього принципу. Відповідно функції підрозділяються назаконодавчі (правотворчі), управлінські, правоохоронні (в тому числі судові) таінформаційні. Особливість даної класифікації полягає в тому, що вона відображаєпроцес реалізації державної влади. Це чисто формальна класифікація, прив'язанадо сукупності гілок державної влади законодавчої (представницької), виконавчої,судової, — але тим не менш досить часто використовувана з науковою і практичноюметою.

Класифікаціяфункцій, що спирається на поділ влади не у всіх вчених-юристів викликаєвизнання. Справа в тому, що це, як вважають багато вчених, власне, не функціядержави, а функція здійснення державної влади або гілок влади: правотворчість,керування, судова діяльність і т.д. Відбувається, на їхню думку, змішання функційдержави та державної влади. Функції ж держави — це діяльність держави, взятогоу своїй цілісності, з єдиної політичної, структурної, територіальноюорганізацією [19, с. 79-80].

Уцій роботі розгляд функцій відбувається відповідно до визначення сутності держави.Тому доцільним, на нашу думку, є використання тієї класифікації, яка розподіляєфункції за сферами суспільного життя. Така класифікація виділяє економічні,соціальні, політичні та ідеологічні функції держави [14, с. 210].

1.Економічна функція виражається у виробленні та координації державоюстратегічних напрямів розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі.

Управовій державі, що функціонує в умовах ринкових товарних відносин, державнерегулювання економіки здійснюється в основному економічними, а неадміністративними методами. Для такої держави характерна свобода ісамостійність власника, які забезпечують реальне рівність і незалежність яквиробників, так і споживачів соціальних благ [20, с. 96]

Існуєдва основних економічних методи державного регулювання [21,с. 149]:

1)визначена і досить жорстка податкова політика, яка дозволяє державі успішновирішувати його соціальні завдання, а також перерозподіляти частинунаціонального доходу з метою більш збалансованого розвитку продуктивних силсуспільства;

2)створення найбільш сприятливих умов господарювання в пріоритетних галузяхекономіки, розвиток яких дає найбільшу вигоду суспільству в цілому.

Економічнадіяльність сучасної правової держави має наступні напрямки:

1)державний вплив на економічне життя суспільства в цілому, що виражається уформуванні державою бюджету і контролі за його витрачанням; у складанні програмекономічного розвитку в масштабі країни; у фінансуванні програм промислових інаукових досліджень; у видачі субсидій виробникам матеріальних благ длястимулювання виробництва. У державному регулюванні економічних процесів берутьучасть вищі і місцеві органи державної влади, а також спеціалізовані установи.

Економічнафункція держави в основному полягає в регулятивних, стимулюючих,консультаційних діях, але ні в якому разі не в створенні розподільних абозаборонних механізмів. У контексті формування громадянського суспільства тількигосподарські одиниці і трудові колективи (виробники) можуть вирішувати, якіоргани державного і господарського управління їм потрібні, в чому повинніполягати функції цих органів, що спрямовується органами Держказначейства і заякі послуги.

2)економічна діяльність держави виражається також в безпосередньомугосподарському керівництві державним сектором економіки (на державнихпідприємствах, в установах, закладах). Тут держава сама виступає власникомзасобів виробництва, виробником матеріальних благ і послуг. Методи його впливуна економічні відносини, що складаються в цьому секторі економіки, принциповоне відрізняються від загальних методів державного регулювання економічнихпроцесів у країні.

Векономічній функції держави можна також виділити функцію фінансового контролю,яка виражається у виявленні та обліку державою доходів виробників. За закономчастину цих доходів у вигляді податків спрямовується до державного бюджету длязадоволення соціальних та інших загальнодержавних потреб. Держава здійснюєконтроль за правильністю витрачання податків [22, с. 49].

2.Соціальна функція держави покликана забезпечити соціальну захищеністьособистості, нормальні умови життя для всіх членів суспільства незалежно від їхбезпосередньої участі у виробництві благ.

Управовій державі розподіл матеріальних благ здійснюється і без вільногоеквівалентного обміну між виробниками та споживачами. Його соціальна політикапередбачає, по-перше, розподіл соціальних благ незалежно від трудового внеску зметою забезпечення гідного рівня життя для тих, хто в силу різних об'єктивнихпричин не може повноцінно працювати (хворим, інвалідам, літнім людям,студентам, дітям). По-друге, держава виділяє необхідні кошти на охоронуздоров'я, культурний відпочинок, освіта, будівництво житла, чітку роботутранспорту і зв'язку. Тим самим забезпечується належна реалізація прав громадянна охорону здоров'я, на відпочинок, на житло, на освіту, на користуваннядосягненнями культури, тобто тих соціальних прав, якими повинні в максимальномуобсязі користуватися всі громадяни держави.

Становленнясоціальної правової держави проходить складний і болісний шлях. Спочаткурозвиток і збагачення суспільства веде до розшарування його на бідних ібагатих. Формально проголошену рівність відтворює нерівність матеріальне, щопороджує кризу і гострі соціальні конфлікти в суспільстві. І лише поступовоправова держава набуває рис держави соціального, доповнює формальні гарантіївільного розвитку особистості матеріальними гарантіями соціальної захищеності.У цілому ж сучасна правова держава гарантує реальну соціальну захищеність всім,хто знаходиться в економічно невигідному становищі, і постійно збільшуєасигнування на соціальні потреби всього населення країни.

Соціальнафункція держави включає в себе і піклування про прийнятний екологічний стан.Екологічна функція — життєво важлива діяльність будь-якої сучасної держави,світового співтовариства в цілому. Земля як об'єкт спільного проживання вимагаєдо себе найбільш раціонального ставлення. У сучасних державах розробленоприродоохоронне законодавство, яке чітко регулює діяльність людей і різнихорганізацій в галузі використання природного середовища (прийняті закони проохорону тваринного світу, атмосферного повітря, природних ресурсів, вод, землі,лісів тощо).

Соціальнафункція багатогранна за змістом і масштабна за обсягом державної діяльності.Головне її призначення полягає в усуненні або пом’якшенні можливої соціальноїнапруги в суспільстві. Для виконання соціальної функції держава створює системувідповідних органів, фонди, які витрачає на пенсії, допомоги, охорону здоров’янаселення, освіту тощо. Вона розробляє і реалізує програми, які стабілізуютьзайнятість населення та скорочують безробіття, регулює розміри заробітної платитощо. Соціальна функція є однією з найважливіших функцій демократичної таправової держави. Досягнення такого стану, коли сутність держави стане дійсносоціальною – основна мета усіх демократичних сил державно упорядкованогосуспільства [23, с. 18].

3.Серед функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямованана регулювання народополітичних конфліктів. Діяльність держави по здійсненнюполітичних функцій складна, багатогранна, і по суті, створює умови дляефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції державаіз усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші. Політична функціязабезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законівта інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуваннідержавної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов длясамоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державнихсправ, формування демократичного громадянського суспільства. Політична функціявиконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правовихстатутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їхдіяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метоюупередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих наналагодження всебічних зв'язків з населенням країни. Провідну роль у здійсненніполітичної функції відіграє робота по реалізації національної політики. Мовайде як про охорону інтересів державоутворюючого етносу, так і про дотриманняправ і надання можливостей розвитку національним меншинам[24, с. 77].

Середполітичних функцій особливе місце посідає зовнішньополітична діяльністьдержави. Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньоїполітики, відображають основні напрями її діяльності на зовнішньополітичнійарені, спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами.Серед зовнішніх функцій, як правило, виділяють наступні: оборона країни,захоплення чужих територій, дипломатична функція, функція взаємодопомоги. Однакз погляду сучасного розуміння права агресивну зовнішню політику, веденняагресивних воєн, імперіалістичну діяльність не можна вважати функціями держави.Це — діяльність, що суперечить міжнародному праву, тобто протиправна.Першочерговою міжнародною функцією сучасної демократичної держави сталапідтримка миру і міжнародної безпеки; активізувалися міждержавні економічнівідносини, розвивається колективна безпека, створюються міжнародні миротворчізбройні сили. Усе це й обумовило появу відповідних зовнішніх функцій. Державаздійснює наступні основні зовнішні функції: оборона країни; забезпечення миру іпідтримка світового порядку; інтеграція у світову економіку і співробітництво зіншими країнами у вирішенні глобальних проблем.

Функціяоборони країни передбачає військову безпеку, формування і функціонуваннязбройних сил, застосування яких здатне протистояти агресії інших держав,посяганню на державний суверенітет.

Функціязабезпечення миру і підтримки світового порядку передбачає недопущення новоїглобальної війни, зміцнення обов'язкового для всіх режиму нерозповсюдженнязброї масового знищення, зміцнення ООН.

Функціяінтеграції у світову економіку і співробітництва з іншими країнами у вирішенніглобальних проблем виокремилась в основну функцію. Новий характер міжнароднихзв'язків відкрив сприятливі можливості для більш ефективної реалізаціїінтересів нашої держави в галузі економіки, торгівлі, бізнесу,науково-технічного співробіт­ництва, інтеграції у світову економіку. Діючи вцьому напрямі, Україна вступила в основні міжнародні економічні організації,уклала ряд договорів про партнерство і співробітництво. Впровадження у світовуекономіку привело до реформування зовнішньоекономічної діяльності, за допомогоюякої вітчизняний ринок тісно взаємодіє зі світовим; усунуто монополію держави взовнішньоекономічних зв'язках [22, с. 49].

Такождо політичних функції держави можна віднести функцію охорони правопорядку.

Функціяохорони правопорядку — це діяльність держави, спрямована на забезпеченняточного і повного здійснення його законодавчих приписів усіма учасникамисуспільних відносин. У правовій державі, де громадська і державне життябудується на основі справедливих законів, інтереси суспільства, держави,особистості охороняються від будь-яких незаконних зазіхань. У центріправоохоронних дій держави перебуває в першу чергу особистість, особистість якгромадянин, як член суспільства, як вільний індивід, а також сама держава ійого різні структури. Тому, охороняючи законні права та інтереси особистості,держава одночасно охороняє свої інтереси, інтереси всього суспільства. Боротьбаз правопорушеннями — важлива, але не головна сторона правоохоронної діяльностідержави. Держава покликана реально забезпечити, в тому числі за допомогоюспеціальних органів (суду, прокуратури тощо), такий порядок у громадськомужитті, який би повністю відповідав вимогам правових норм, закладеним в нихпочатків свободи і справедливості. Підтримання стабільного правопорядку вкраїні — завдання всієї держави, всієї системи його органів. Примусова сторонадержавній діяльності поступово втрачає свою силу при гармонійних, об'єктивнообумовлених економічних, політичних, соціальних і моральних відносинах громадяні держави. Вона перетвориться в правовий порядок цивілізованого суспільства.

4.Ідеологічна функція – це діяльність держави, спрямована на формування тапідтримку державної ідеології, формування та розвиток правової свідомості таправової культури, забезпечення розвитку освіти, науки (в том числі завдякиміжнародному спілкуванню). У сучасній демократичній державі формально немаєпоняття «державна ідеологія». Зокрема, у Конституції України (ст. 15)закріплено: «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова» [25].Проте будь-яка політична організація, що знаходиться при владі, у тій чи іншіймірі використовує державний апарат для нав’язування своєї ідеології. Цепороджує негативні явища у неоднорідному суспільстві, його ідейний розкол. Томуідеологічна функція держави – одна з найскладніших. Необхідно враховуватипотреби окремих соціальних, національних груп, а іноді навіть окремих громадян.

Розвитокправової ідеології, формування правової культури – першочергове завданнясучасної демократичної держави при виконанні ідеологічної функції.

Розглянувшичотири основні функції держави, необхідно ще раз зауважити, що існують різніпідстави і підходи до класифікації функцій держави. Функції держави виступаютьне лише як основні напрями її діяльності, але й конкретний вираз самої сутностідержави. Проаналізувавши економічну, політичну, соціальну та ідеологічнуфункції, можна встановити, що саме в них проявляється співвідношення класових тазагальносоціальних начал, а також національних та релігійних чинників, які іскладають поняття сутності держави.

2.2.Соціальне призначення держави

Унауковій літературі справедливо відзначається, що поряд з виконанням сутокласових завдань, держава виконує і загальносоціальні функції [26, с. 12].До виконання загальних справ належить перш за все здійснення таких елементарнихрізноманітних колективних потреб суспільства, як організація охорони здоров'я,освіти, соціального забезпечення, засобів транспорту і зв'язку, будівництводоріг, іригаційних споруд, боротьба зі злочинністю, з епідеміями, охоронаприродних ресурсів, заходи щодо запобігання війни і забезпечення миру і т.п.

Загальнолюдськепризначення держави у більш широкому сенсі полягає в тому, щоб бутиінструментом соціального компромісу, пом'якшення та подолання протиріч, пошукузлагоди і співпраці різних верств населення та громадських сил; забезпеченнязагальносоціальної спрямованості у змісті всіх здійснюваних нею функцій.Поєднуючи в собі, таким чином, і класове, і загальнолюдське, держава виступаєодночасно і як організація політичної влади суспільства, і як його єдинийофіційний представник. Його соціальне призначення одночасно охоплює виконання іспільних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства, і специфічнихкласових завдань. Тільки враховуючи загальнолюдське і класове в державі, можнадосягти наукової об'єктивності в його вивченні, розглядати його таким, яке воноє насправді.

Томуважко погодитися з тими, хто прагне до іншої однобічності, пропонуючи взагалівідмовитися від класового підходу і розглядаючи державу виключно як інструментсоціального компромісу [27, с. 17]. Класові і загальносоціальні начала державине повинні протиставлятися одне одному.

Разомз тим слід мати на увазі, що співвідношення між загальнолюдським і класовим вдержаві в різні епохи не однаково, воно не стоїть на місці, а динамічновідбиває реалії соціально-економічного і політико-державного розвитку,досягнутий рівень прогресу і демократії.

Відповіднов певних умовах, наприклад у рабовласницьких і феодальних державах, вбуржуазних державах періоду промислового капіталізму, в деяких буржуазнихдержавах епохи монополістичного капіталу, особливо з тоталітарним режимом, атакож у державах диктатури пролетаріату, в характеристиці сутності ісоціального призначення держави на перший план виступають класове панування,насильство, придушення.

Розкриваючиспіввідношення загальносоціальних і класових почав (сторін) держави у сучаснихумовах важко не помітити, за загальним правилом, пріоритет загальнолюдськихцінностей. Така гуманістична тенденція особливо наочно проявляється в останнідесятиліття в розвинених державах Америки і Європи.

Держава,що представляє собою переважно знаряддя соціального компромісу, відповідаєрівню розвитку демократії, що характеризується ідеологічним плюралізмом,гласністю, багатопартійність, вільними виборами, поділом влади, їхлегітимністю, верховенством закону, охороною прав і свобод особистості,наявністю авторитетного і незалежного суду тощо.

Демократична,цивілізована держава, межі влади якої, формування, повноваження, функціонуванняїї органів суворо ґрунтуються на праві і вище призначення якого полягає увизнанні, дотриманні та захисті прав і свобод людини і громадянина, є правовим.Нині це найвища ступінь у всій багатовікової історії розвитку держави [28, с.19].

Соціальнепризначення держави випливає з її сутності. Яка сутність держави, такий іхарактер її діяльності, такі цілі та завдання, які вона ставить перед собою.Можна говорити соціальне призначення держави взагалі, відволікаючись від тихісторично минущих завдань, які вона вирішувало на тому чи іншому етапі розвиткусуспільства. Спроби визначити соціальне призначення держави на всю її історичнуперспективу робилися мислителями різних епох і різних наукових напрямків. Так,Платон і Аристотель вважали, що призначенням всякого держави є твердженняморальності. Пізніше цей погляд на соціальне призначення держави підтримав ірозвинув Гегель. Представники договірної теорії походження держави в йогоіснуванні бачили загальне благо (Гроцій); загальну безпеку (Гоббс); загальнусвободу (Руссо). Лассаль головне завдання держави також бачив у розвитку тареалізації свободи людини.

Основнимпризначенням держави марксистське вчення вважає створення такого порядку, якийузаконює пригнічення одного класу іншим, стримуючи їх зіткнення.

Усередині XX століття виникає ряд теорій («держава загального благоденства»,«плюралістична демократія», «правова держава» та інші), які головне завданнясучасної державності бачать у створенні в рамках «закону різноманітнихсоціальних благ для всіх членів суспільства з урахуванням можливостей кожного (Ростоу, Хекшнер, Бернс, Джонс та ін.)

Поглядина соціальне призначення держави визначаються тими об'єктивними умовами, якіхарактерні для даного рівня розвитку суспільства. З їх зміною змінюються йпогляди на соціальне призначення держави.

Разомз тим на зміст діяльності держави в окремі історичні періоди істотний впливмають і суб'єктивні чинники. До них відносяться, перш за все, істинність певноїтеорії, її універсальність. здатність передбачати історичну перспективу,можливі зміни суспільного життя, його реалізація в практиці державногобудівництва.

Марксистсько-ленінськеуявлення про державу як знаряддя класового панування в нашій науці доостаннього часу вважалося єдино вірним і науковим. Проте суспільна практикапіддала дану теорію серйозним випробуванням, довівши її істинність лише напевний, обмежений в часі історичний період. Висновок К. Маркса, Ф. Енгельса, В.І. Леніна про відмирання держави диктатури пролетаріату в короткий перехіднийперіод і перетворення його в «напівдержаву» досвід розвитку нашої країни непідтвердив. Всупереч прогнозам основоположників марксизму-ленінізму, держава іпісля революції залишилася знаряддям придушення більшості народу. Така практикаі дозволила зробити висновок про «істинність» і «універсальність» теоріїкласової держави.

Прихильністьлише однією з можливих гіпотез суспільного розвитку, яку обстоюваламарксистсько-ленінська наука (криза і загнивання капіталізму; імперіалізм якпереддень соціалістичної революції), не дозволила у подальшому побачитисерйозних змін, що відбуваються у суспільному житті. Капіталізм як суспільнийлад, незважаючи на сильні кризові потрясіння, поступово зміцнився і значновидозмінився. Він виявився здатним сприйняти і реально впровадити прогресивніідеї суспільного розвитку в практику.

Значнопоглибились демократизм суспільного життя, почала рівності та соціальноїсправедливості, свобода особистості. Суспільство, яке сформувалося в розвиненихкраїнах Західної Європи і Азії після другої світової війни, стало вже якісноіншим. Воно істотно відрізнялося від «капіталістичного» суспільства часівМаркса і Енгельса та «імперіалістичного», яке вивчав Ленін.

Будучи,як і раніше головною керуючою системою суспільства, держава починає все більшеперетворюватися на орган подолання соціальних протиріч, урахування ікоординації інтересів різних груп населення, проведення в життя таких рішень,які б підтримувалися різними громадськими шарами. У діяльності держави наперший план починають виступати такі важливі загальнодемократичні інститути, якподіл влади, верховенство закону, гласність, плюралізм думок, висока роль суду.Істотно змінюється роль держави та на міжнародній арені, його зовнішнядіяльність, яка вимагає взаємних поступок, компромісів, розумних домовленостейз іншими державами.

Всеце дає заснувати охарактеризувати сучасну цивілізовану державу як засібсоціального компромісу (за змістом) і як правова держава (за формою) [27, с.17].

Наоснові аналізу низки праць сучасних вчених-юристів України та Росії виділяютьсятакі основні сучасні підходи до розкриття соціальної сутності держави уконтексті її історичної еволюції: відображення у загальному визначенні поняттядержави: а) лише загальносоціальної сторони її соціальної сутності (наприклад,Алексєєв С.С.); б) лише спеціальносоціальної, передовсім класової, сторони їїсоціальної сутності (наприклад, Сирих В.М.); в) можливості альтернативи, колисоціальна сутність держави здатна мати за одних історичних умов лишеспеціальносоціальну складову, а за інших – лише загальносоціальну (тобтодержава розглядається як організація політичної влади чи то класу, чи то всьогосуспільства (наприклад, Коваленко А.І.); г) одночасної наявності двох сторін –спеціальносоціальної та загальносоціальної (Підберезький М.К., Скакун О.Ф.).

Останнійпідхід досить давно і ґрунтовно запроваджено у широкий науковий обіг, щопідтверджується його застосуванням як у монографічних дослідженнях соціальноїсутності держави, так і у вузівських підручниках із загальної теорії права тадержави. При цьому майже всі вітчизняні автори, розглядаючи співвідношеннязазначених складових у соціальній сутності держави, вказують на поступове«розчинення» класової складової у загальносоціальній, зростання «питомої ваги»останньої у соціальній сутності сучасних держав. Таким чином, українськаправова теорія зробила, кажучи умовно, повне коло на спіралеподібному шляхупізнання: від заперечення держави як цінності у собі (необхідність відмираннядержави як однієї з передумов досягнення найвищого соціального блага –комуністичного суспільства) до утвердження цінності держави саме як правовоїдержави – політико-правового ідеалу людства [29, с. 14].

Соціальнепризначення держави, таким чином, на думку більшості сучасних вітчизняних тазарубіжних дослідників, полягає у подоланні соціальних протиріч. Соціальнадержава ставить своєю вищою цінністю права і свободи людини і громадянина,утверджує принцип верховенства права, встановлює ідеалом політичної системигромадянське суспільство. Ці інструменти дозволяють державі якісно виконуватисвою соціальну функцію, яка і відображає соціальне призначення держави.

ВИСНОВКИ

Метоюдослідження курсової роботи був аналіз різних аспектів сутності держави в їїеволюції, визначення соціального призначення держави, а також характеристикафункцій держави як конкретного прояву її сутності.

Прирозгляді сутності держави необхідно розуміти, що держава – це явище, якепройшло довгий історичний шлях і змінювалось разом із суспільством. Змінюваласьформа, зміст, роль держави, змінювалися її функції, а разом із ними і сутність.Відповідно до ступеню розвитку суспільних відносин еволюціонували і уявленнялюдей про державу. Тому перший аспект, який підлягає аналізу при визначеннісутності держави, — це історично-правовий розвиток, еволюція уявлень просутність держави. Розглянувши історично-правовий аспект, шляхом вивченняосновних положень політико-правової думки різних часів, вдалося встановити, щосутність держави не є постійною філософською категорією. Поняття сутності,уявлення про сутність держави змінюються разом із трансформацієюсуспільно-економічних відносин. Розгляд історично-правового аспекту в ційроботі спирається на формаційний підхід до типології держав.

Визначившисьіз еволюцією сутності держави, необхідно було встановити, що складає зміст цієїкатегорії. У результаті аналізу внутрішнього (змістового) аспекту сутностідержави було це поняття складають загальносоціальні (або загальнолюдські) такласові начала. Саме за співвідношенням цих двох складових і визначаютьсутність держави. На думку більшості дослідників у будь-якій державіспівіснують обидва ці елементи, а розгляд сутності держави може відбуватисялише у їхньому синтезі. Разом із тим було встановлено, що існують також і іншівнутрішні елементи, які впливають на визначення сутності держави – церелігійний, національний та расовий. Превалювання одного з цих елементів удержавній політиці визначається сучасною юридичною наукою (принаймні,європейської цивілізації) як негативне явище, адже суперечить принципамдемократії, рівності та ідеологічного плюралізму.

Останнімбуло проаналізовано зовнішній аспект сутності держави – тобто те, у чому вона(сутність) має конкретний прояв. Перш за все сутність держави має прояв уфункціях держави. При розгляді функцій держави було надано декілька варіантівкласифікацій, які пропонуються різними дослідниками. За основу була взятакласифікація, яка розподіляє функції за сферами суспільного життя і найкращерозкриває зв’язок функцій та сутності держави. Проаналізувавши економічну,політичну, соціальну та ідеологічну функції, можна встановити, що саме в нихпроявляється співвідношення класових та загальносоціальних начал, а такожнаціональних та релігійних чинників, які і складають поняття сутності держави.

Длясучасної юридичної науки досить важливим є визначення соціального призначеннядержави – тобто вияву загальнолюдського аспекту сутності держави.Проаналізувавши основні концепції щодо вирішення цього питання, можна зробитивисновок, що держава грає роль соціального арбітра, використовуючи дляподолання соціальних протиріч інструмент права, а також широко впроваджуючиінститути громадянського суспільства.

Такимчином, результати дослідження відповідають меті курсової роботи; завдання,поставлені для досягнення цієї мети, були виконані.