Реферат: Кримінальне покарання за грабіж

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І. І. МЕЧНИКОВА

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Курсова робота

З дисципліни «Кримінальне право України»

на тему: «Кримінальне покарання за грабіж»

Виконала:

студентка групи 3-зЮ

спеціальність: «правознавство»

Сінцерова Ю. В.

Перевірив:

Чуваков О. А.

Одеса 2008


План

Вступ

Глава І Загальна характеристика злочинів проти власності

1.1 Поняття і види злочинівпроти власності

1.2 Корисливі злочини, пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб

Глава ІІ Детальна характеристика корисливих злочинів, пов’язаних з обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб

2.1 Крадіжка

2.2 Розбій

2.3 Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання

2.4 Вимагання

2.5 Шахрайство

2.6 Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

Глава ІІІ Характеристика грабежу та кримінальна відповідальність за нього

3.1 Грабіж — одна з форм викрадення

3.2 Застосування насильства як специфічна ознака кваліфікованого грабежу

3.3 Кваліфікуючі ознаки грабежу по Кримінальному кодексу та відповідальність за нього

3.4 Покарання за грабіж

Заключення

Список літератури


Вступ

Спектр злочинів проти власності різноманітний, до того ж наряду із старими, добре відомими та визначеними в правовій літературі та законодавстві явищами, виникають нові, які відображають специфіку сучасного рівня економіки та науки.

Злочини проти власності та боротьба з ними перетворилась в одну з найактуальніших проблем сучасної юридичної практики.

Криза в економіці, пов’язане з ним ускладнення відносин власності, а також зниження рівня життя багатьох громадян нашої країни призвели до загострення кримінологічної ситуації в цілому та до росту замахів на чуже майно також.

При призначенні покарання суд зобов’язаний виходити з санкції статті КК, яка передбачає покарання за скоєний злочин. Це означає, що суд зобов’язаний застосувати один з видів покарання та ні за яких обставин не вправі призначити покарання вищого за межі, які зазначено в санкції. В той же час суд може призначити покарання більш м'яке, ніж передбачено за даний злочин.

Глава І Загальна характеристика злочинів проти власності

1.1 Поняття і види злочинів проти власності

Злочини проти власності в Кримінальному Кодексі України об’єднані в окремий розділ Особливої частини. Такий злочин, як грабіж, є різновидом окремої групи злочинів проти власності. Отже, цей розділ потребує загальної характеристики.

Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про власність» юридичним вираженням відносин власності є право власності [1], врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в трьох формах: приватна, колективна та державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають: держава, юридичні та фізичні особи. Стаття 13 Конституції України проголошує рівність усіх суб'єктів права власності перед законом і забезпечення захисту їх прав державою. Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Єдність об'єкта — відносин власності — не виключає того, що безпосереднім об'єктом конкретних злочинів може виступати та чи інша форма власності. Крім об'єкта, злочини проти власності мають також інші загальні об'єктивні і суб'єктивні ознаки.

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно.

Майно як предмет злочину має певні ознаки:

1) юридична — право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Для винного майно є чужим;

2) економічна — майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею;

3) фізична — це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Не відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в

природних водоймах, звірі у лісі тощо, їх незаконне знищення, пошкодження, вилов відносяться до злочинів проти довкілля [1]. Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали — статті 262—267; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори — ст. 312 та ін.; військове майно — статті 410, 411 та ін.

Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні.

Специфіка об'єкта і предмета визначають і загальні об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів проти власності.

З об'єктивної сторони більшість з них сконструйовані законодавцем як злочини з матеріальним складом — їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності. Тому закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

З суб'єктивної сторони більшість злочинів проти власності характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи власного незаконного збагачення. Поряд з цим знищення або пошкодження майна [3] може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна [4] і порушення обов'язків щодо охорони майна [5] можуть бути вчинені через необережність.

За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему. Так, за наявності корисливого мотиву злочини пройти власності поділяються на корисливі і некорисливі. Корисливі злочини, у свою чергу, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини:

1) пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб;

2) не пов'язані з таким обертанням.

Відповідно до статей Кримінального Кодексу це можна представити за такою системою.

Злочини проти власності (статті 185—198):

1) корисливі (статті 165—193): пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185—191); не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193);2) некорисливі (статті 194—198).

1.2 Корисливі злочини, пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб

Загальними ознаками, що об'єднують різні злочини цієї групи, є:

1) незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб;

2) корисливий мотив-прагнення, спонуканнюдо незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Обертання як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочин цієї групи передбачає активну поведінку (дію) — вилучення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, якій воно ввірене на законній підставі, на користь винного або цих осіб і збагачення його або інших осіб за рахунок цього майна.

Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб'єкт не має права на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Майно має бути безоплатним, тобто воно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику еквівалент його вартості.

З об'єктивної сторони більшість злочинів, пов'язаних з незаконним безоплатним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, відносяться до злочинів з матеріальним складом: крім діяння необхідною ознакою їх об'єктивної сторони є наслідки — матеріальна шкода: власник позбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним. Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіяння матеріальної шкоди у визначеному розмірі. Певні особливості в цьому питанні є в складах розбою і вимагання, про що буде сказано при аналізі цих злочинів.

Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою: особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику (державі, колективу, приватній особі) і бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення.

Мотив корисливий — прагнення одержати матеріальну вигоду для себе або інших осіб, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Суб'єктом корисливих злочинів — крадіжки, грабежу, розбою, вимагання може бути будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. В інших випадках — особа, яка досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб'єкт спеціальний — особа, якій майно ввірено й перебувало в її віданні або службова особа, яка заволодіває чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

Поряд з цими загальними ознаками ці злочини мають і відмінні ознаки, характерні для конкретних складів злочинів. Вони відрізняться один від одного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна. КК передбачає відповідальність за такі злочини залежно від способу їх вчинення: крадіжка; грабіж; розбій; викрадення шляхом демонтажу та іншим способом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та

їх обладнання; вимагання; шахрайство; привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.

Глава ІІ Детальна характеристика корисливих злочинів, пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб.

2.1 Крадіжка

Частина 1 ст. 185 визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна.

Об'єктивна сторона крадіжки виражається в дії — таємному незаконному, безоплатному, поза волею власника вилученні чужого майна. Таємне викрадення означає, що майно вилучається потайки, непомітно, за відсутності власника чи інших осіб, або в їх присутності, але за умови, що потерпілий або інші особи не здатні усвідомлювати факт викрадення (наприклад, на очах у людей, що відпочивають на пляжі, не усвідомлюють, що винний викрадає чужі речі, в присутності малолітніх тощо).

З суб'єктивної сторони крадіжка передбачає прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. Якщо злочинець вважає свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає і усвідомлює, що ці дії є незаконними, все вчинене є крадіжкою.

Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим (сховати, передати, викинути тощо).

Покарання за злочин: частина 1 ст. 185 ККУ передбачає у якості покарання позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна; частина 2 — обмеження волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк; частина 3 — позбавлення волі на строк від трьох до шести років; частина 4 — позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років; частина 5 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

2.2 Розбій

Його обов'язковим додатковим об'єктом виступають життя і здоров'я потерпілих.

Об'єктивна сторона розбою полягає, безумовно, в активних діях. Насильство носить реальний характер: здатне подавити волю потерпілого і примусити його передати майно винному.

Під фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров'я розуміється легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження, замах на вбивство, вбивство, а також дії, що не призвели у конкретному випадку до будь-яких наслідків, але містили реальну небезпеку для життя в момент їх вчинення. Наприклад, здушення шиї, застосування електроструму тощо. Фізичне насильство може бути як відкритим, так і таємним (нанесення удару потерпілому, який спав). Психічне насильство — це погроза заподіяти вказане фізичне насильство або погроза вбивством. Насильство є способом заволодіння майном і, як правило, передує йому, однак може застосовуватися і для його утримання.

Тривалий час спірним у судовій практиці було питання про можливість віднесення до насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, давання потерпілому, з метою вилучення у нього майна, наркотичних, психотропних речовин, що призвели до його несвідомого стану. Пленум Верховного Суду України визнав, що, якщо такі засоби були застосовані без згоди потерпілого (всупереч його волі) і містили в собі небезпеку для його життя чи здоров'я, про що знав винний, то такі дії кваліфікуються як розбій [2].

Розбій відноситься до усічених складів злочинів, тому вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.

Покарання за злочин: Частина 1 ст. 187 в якості покарання передбачає позбавлення волі на строк від трьох до семи років; частина 2 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна; частина З — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна; частина 4 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

2.3 Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв'язку та їх обладнання

Додатковим безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини, пов'язані із забезпеченням електроенергією, послугами зв'язку споживачів, і, отже, нормальна діяльність служб життєзабезпечення. Предмет — електричні мережі, кабельні лінії зв'язку та їх обладнання.

З об'єктивної сторони посягання виражається у викраденні, тобто в таємному або відкритому вилученні вказаних предметів шляхом демонтажу чи іншим засобом. Наприклад, отримання кабельний ліній шляхом їх зняття зі столів, ізоляторів.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом та корисливою метою.

Викрадення шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж та їх обладнання визнається кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за такий самий злочин, за умови, що судимість не погашена або не знята.

2.4 Вимагання

Вимагання має своїм безпосереднім додатковим об'єктом відносини у сфері охорони безпеки життя, здоров'я, честі, гідності, особистої недоторканності потерпілих.

Предметом вимагання є не тільки майно, а й право на майно, а також дії майнового характеру. Право на майно — документ, що дозволяє отримати в свою власність майно (наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо).

Об'єктивна сторона вимагання виражається у вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Таким чином, діяння виражається в активній поведінці та може виявлятися в незаконній вимозі: а) майна; б) права на майно; в) вчинення будь-яких дій майнового характеру.

Окрім погроз насильством можуть зустрічатися також погрози обмеженням прав, свобод або законних інтересів осіб, ушкодженням чи знищенням їхнього майна, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошенням відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (наприклад, оповістити дані про усиновлення потерпілим дитини, про наявність захворювання, про інтимне життя, про злочинну діяльність тощо).

Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимог, тобто з моменту погрози.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 189 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 189 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. З ст. 189 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 189 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

2.5 Шахрайство

Предметом шахрайства є не тільки майно, але і право на майно.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Я вважаю за потрібне більш детально розкрити та показати різницю між поняттями «обман» та «зловживання довірою».

Обман — це повідомлення неправдивих відомостей або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені, з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виражатися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів.

Вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин з Зловживання довірою — це власником або іншою особою, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.

Обман чи зловживання довірою виступають як спосіб зовні законного, за згодою потерпілого, отримання майна або придбання права на майно. Наприклад, винний за фальшивим документом отримує грошовий переказ.

Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном, визнається незакінченим шахрайством. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде приготуванням до шахрайства, якщо ж він був затриманий при пред'явленні такого документа з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 190 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох років, або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. З – позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 4 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

2.6 Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні, або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження.

Суб'єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі. При цьому суб'єкт привласнення і розтрати може бути як службовою [2], так і приватною особою — експедитором, комірником, водієм приватної машини, агентом з нерухомості тощо [3].

Привласнення — це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння над ним як власним. Тому час

невиконання вимоги про повернення свідчить про закінчення привласнення.

Розтрата — це незаконне безвідплатне відчуження, використання, витрачення майна, яке було ввірене винуватому чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо).

Найчастіше за все розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов'язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає майно третім особам.

Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від привласнення, при розтраті, на момент пред'явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного відсутнє.

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.

Закінченим цей злочин визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном.

Покарання за злочин: частина 1 ст. 191 в якості покарання передбачає штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; частина 2 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; частина З — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; частина 4 -позбавлення волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; частина 5 -позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.


Глава ІІІ Характеристика грабежу та кримінальна відповідальність за нього.

3.1 Грабіж

Грабіж [1] як вид злочину є однією з форм викрадення, тобто — одним з способів та конкретних прийомів, за допомогою яких злочинець вилучає майно. Тому для загальної характеристики грабежу декілька слів потрібно сказати про загальні ознаки викрадення, як поняття, яке об’єднує окремий рід злочинів проти власності.

Під викраденням розуміється скоєне з корисливою метою протиправне безоплатне вилучення й (або) обертання чужого майна на користь винного чи інших осіб, яке нанесло шкоду власнику чи іншому володільцю цього майна.

Отже, об’єктивними ознаками викрадення є:

1) незаконне и безоплатне вилучення майна з володіння власника;

2) обертання його на користь винного чи інших осіб;

3) завдання тим самим власнику чи іншому володільцю майна реальної шкоди внаслідок зменшення на окрему частину об’єму матеріальних коштовностей, які знаходяться в його розпорядженні;

4)причинний зв’язок між шкодою та вилученням майна.

Суб’єктивними ознаками будь-якого викрадення є:

1) прямий умисел на незаконне, безоплатне вилучення чужого майна та обертання його на користь інших осіб;

2) корислива мета цього вилучення;

3) можливість використання викраденого майна.

Від інших видів злочинів проти власності викрадення відрізняється тим, що механізм скоєння злочину містить в собі порушення права володіння майном (за виключенням розбою). Інші корисливі злочини зазвичай не збігаються з порушенням права володіння.

Що ж стосується грабежу, то, як форма викрадення, він відповідає всім його об’єктивним та суб’єктивним ознакам. Від інших видів викрадення він відрізняється, перш за все, за засобами та розмірами вилучення майна, які характеризують його як одну з досить небезпечних різновидів злочину. Грабіж з об'єктивної сторони виражається у відкритому викраденні — вилученні чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчинюється. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами, але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна — особа вважає, що її ніхто не бачить, але насправді за нею стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні винним крадіжки несподівано з'явився сторож, але винний ігнорує це, і, схопивши викрадене, тікає).

Грабіж, як і крадіжка, вважається закінченим з моменту вилучення майна і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним.

Особливість, яка є основою виділення грабежу в самостійний склад злочину, полягає у відкритому способі виймання майна.

Отже, об’єктивна сторона грабежу характеризується активними діями злочинця, які полягають у відкритому заволодінні чужим майном.

Суспільно небезпечні наслідки грабежу, які виражені у вигляді майнової шкоди, нанесеної власнику чи іншому законному володільцю майна, є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього виду викрадення. При цьому в розрахунок не приймається та обставина, чи встиг винний фактично розпорядитись викраденим майном чи ні. Фактична реалізація цієї можливості знаходиться поза рамками об’єктивної сторони грабежу.

Невдала спроба відкрито заволодіти майном розглядається лише як замах на грабіж.

Окрім цього, у відповідності із коментарем до Кримінального кодексу, не утворюють складу грабежу й відкриті дії, які направлені на заволодіння чужим майном з метою його знищення, які скоюються з хуліганських спонукань або з метою тимчасового його використання, або у зв’язку з наявним чи уявним правом на це майно [1]. В якості прикладу можна розглянути наступну ситуацію. Громадянин К. зі своєю вагітною дружиною повертались ввечері від гостей. У жінки несподівано почались передпологові схватки, та виникла потреба негайно доставити її в пологовий будинок. Однак К. не вдавалося зупинити рідко проїжджаючи мимо автомобілі. Єдиний ж водій, який зупинився, заявив, що йому не по дорозі… Збуджений К. насильно виштовхнув водія з машини й фактично викрав її. Але метою громадянина К. не був грабіж машини як такої та, отже, кваліфікувати його дії як грабіж не можна.

Таким чином, в об’єктивну сторону грабежу входить також причинно-наслідковий зв’язок між протизаконними діями винного, який намагався заволодіти чужим майном, та шкідливими наслідками, які настали.

Суб’єктивна сторона грабежу характеризується прямим умислом: винний розуміє, що відкрито, тобто на очах у інших осіб, викрадає чуже майно, передбачає, що його дії нанесуть власнику або іншому законному володільцю матеріальну шкоду, та бажає настання даних наслідків. Керуючись корисним мотивом, він переслідує мету незаконного вилучення наживи за рахунок чужого майна.

Суб’єктом грабежу може бути будь-яка дієздатна особа, яка досягла 14-річного віку.

Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне насильство — обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв'язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство — погроза застосувати вказане фізичне насильство. Такий грабіж має додатковий безпосередній об'єкт — свободу і тілесну недоторканність особи. Більш небезпечне насильство до потерпілого утворить склад розбою.

У частині 3 ст. 186 встановлена відповідальність за грабіж, поєднаний з проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища або що завдав значної шкоди потерпілому.

Аналіз цієї частини передбачає з'ясування, по-перше, понять «житло», «інше приміщення», «сховище»; по-друге, поняття «проникнення».

Житло — це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно (балкон, льох тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо). Приміщення — це різного роду споруди, будови, в яких постійно або тимчасово знаходиться майно. Це може бути магазин, база, промислове підприємство, музей тощо. Інше сховище — це широке поняття — будь-яка споруда для постійного або тимчасового зберігання майна (контейнер, фургон, дільниця території, що охороняється тощо).

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом — із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання. Однак обов'язковою його ознакою є незаконність — з метою грабежу. Якщо особа увійшла в приміщення, житло не з метою грабежу, але потім викрала майно, то ознака, що розглядається, відсутня.

Якщо з метою проникнення застосовується насильство (наприклад, до охоронця, господаря квартири та інших) то, залежно від характеру насильства, все вчинене має кваліфікуватися як грабіж або розбій.

Грабіж, що завдав значної шкоди потерпілому, визначається за сукупності двох умов: матеріального становища потерпілого та розміру збитку на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян[1].

Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб відібрати у потерпілого річ, предмет (наприклад, вирвав з рук сумку, зірвав з голови шапку тощо). У цих випадках насильство до потерпілого не застосовується, тому грабіж-ривок кваліфікується за ч. 1 ст. 186.

Всі інші кваліфікуючі ознаки грабежу (повторність, за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, інше приміщення, завдання значної шкоди, а також у великих і особливо великих розмірах, організованою групою) аналогічні тим, які проаналізовані стосовно крадіжки.

3.2 Застосування насильства як специфічна ознака кваліфікованого грабежу

Коли грабіжник скоює відкрите викрадення, він сподівається на несподіваність та дерзкість своїх дій, розгубленість очевидців. Тому відкрите викрадення нерідко містить в собі потенційну загрозу насильства. Специфіка ж насильницького грабежу полягає в тому, що винний в якості засобу вилучення чи для утримання тільки що вилученого майна прибігає до фізичного насильства по відношенню до осіб, які перешкоджають йому.

Насильство при грабежі у більшості випадків застосовується з метою вилучити майно, а тому передує вилученню. Але насильство може застосовуватися і для утримання вже вилученого майна, тобто слідувати за вилученням (наприклад, винний, скориставшись тим, що продавець вийшов до підсобного приміщення, з прилавка магазина викрав річ. Продавець, помітивши злодія, намагався її відібрати, але винний, утримуючи річ, наніс кілька ударів продавцю і з викраденим зник). Якщо ж насильство застосовується тільки з метою уникнути затримання, то грабежу, поєднаного з насильством, не буде (наприклад, винний кинув відкрито викрадену річ і, тікаючи, застосовує насильство до особи, яка намагається його затримати).

Ознакою насильницького грабежу є лише таке насильство, яке за своїм характером не утворює небезпеки для життя та здоров’я громадян.

Під насильством, яке не є небезпечним для життя й здоров’я потерпілого, прийнято розуміти дії, які не утворили загрозу життю та не спричинили реальної шкоди здоров’ю потерпілого, не викликали стійку, хоча б короткотривалу, втрату працездатності, але були пов’язані із спричиненням фізичної болі з нанесенням побоїв або з обмеженням волі потерпілого. Легка шкода здоров’ю може бути виражена в поверхневих ушкодженнях у вигляді невеликих ран, синців. До розряду такого насильства відносяться також побої та інші насильницькі дії, пов’язані з спричиненням потерпілому лише фізичного болю, але не ті, що потягнули за собою наслідки: короткотривале розлагодження здоров’я чи незначна стійка втрата загальної працездатності.

3.3 Кваліфікуючі ознаки грабежу по Кримінальному кодексу та відповідальність за нього

Грабіж, як й інші види викрадення, може кваліфікуватись як злочин різноманітного рівня тяжкості в залежності від:

1) розмірів викраденого,

2) відповідних йому кваліфікуючих ознак.

До останніх можуть належати: повторність діяння, скоєння злочину за попередньою змовою, грабіж із проникненням до приміщення (сховище чи житло), застосування зброї, заподіяння тілесних ушкоджень та ін.

У відповідності зі ст. 186 КК, ознаками кваліфікованого грабежу, які характеризують його об’єкт та об’єктивну сторону діяння, є скоєння його:

а) групою осіб за попередньою змовою;

б) неодноразово;

в) із незаконним проникненням в житло, приміщення чи інше сховище;

г) із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я або з загрозою застосування такого насильства;

д) з причиненням значної шкоди громадянину.

Скоєння грабежу групою осіб за попередньою змовою означає, що в ньому приймають участь дві або більше особи, які раніше, тобто до початку злочину, домовились про сумісне скоєння грабежу. При цьому попередньою вважається змова, яка була до початку викрадення, на етапі підготовлення до нього або безпосередньо перед замахом.

Ознака повторності за загальним правилом означає повторення аналогічного злочину, тобто скоєння подібного злочину в минулому один чи більше разів. Ознака неодноразовості має місце за умови, якщо не витік строк давності кримінального переслідування, якщо за перший злочин не був винесений вирок або не витік строк погашення судимості, якщо за перший злочин винний був засуджений. При скоєнні грабежу особою, яка до цього скоїла однорідний злочин, и не була за нього засуджена, має місце сукупність злочинів.

Грабіж, скоєний неодноразово, треба відрізняти від єдиного триваючого злочину в тих випадках, коли він складається з декількох етапів. Тобто, як й інші види викрадення, грабіж вважається триваючим, якщо він складається з декількох епізодів, які характеризуються схожими способами та поєднаних єдиним умислом.

Грабіж, скоєний з незаконним проникненням в житло, приміщення чи інше сховище. Проникнення розуміється як незаконне в тому випадку, якщо воно скоєне людиною, яка не мала на те ніякого права або всупереч встановленій забороні.

Під проникненням розуміється таємне вторгнення винного в житло, приміщення чи сховище з метою вилучення чужого майна. Воно передбачає незаконний таємний доступ до майна, недозволене входження в житло, всупереч волі особи, яка відає цим майном або зберігаю чого його. В будь-якому випадку намір присвоїти чужу власність обов’язково повинний попереджати вторгнення.

Проникненням в чуже житло, приміщення чи інше сховище вважається не тільки фізичне вторгнення в його межі, але й вилучення з них майна за допомогою яких-небудь засобів.

Зміст грабежу, який скоєно з причиненням значної шкоди громадянину. Визнання спричиненої крадіжкою шкоди значною віддано на розгляд суду. Це означає, що суд в кожному конкретному випадку повинен виходити з рівня середньої заробітної плати, доходів громадянина, який виступає в ролі потерпілого, коштовності та значення викраденого майна, в тому числі – для самого потерпілого, із розрахунку числа осіб, які знаходяться на його утриманні та ін.

Ознака скоєння грабежу організованою групою: він визнається таким, якщо скоєний сталою групою осіб, які попередньо об’єднались для скоєння одного чи декількох злочинів. Така група характеризується, як правило, високим рівнем організованості, плануванням та старанною підготовкою злочину, розподілом ролей між співучасниками та ін.

Таким чином, сталість організованої групи проявляється в наявності керівників, в попередній підготовці злочинних дій, в підборі співучасників та розподілі між ними ролей та ін. При цьому особа, яка створила організовану групу або яка керувала нею, підлягає кримінальній відповідальності за всі скоєні групою злочини, якщо вони охоплювались його умислом. Інші учасники організованої групи несуть кримінальну відповідальність тільки за ті викрадення, в підготовці або спричиненні яких вони брали участь.

Великий розмір викрадення визначається вартістю викраденого майна. При визначенні вартості майна, яке стало об’єктом злочину, слід виходити в залежності від обставин придбання його власником з державних роздрібних, ринкових або комісійних цін на момент скоєння злочину. За відсутності ціни вартість майна визначається на підставі висновку експертів.

При цьому спеціалісти звертають увагу на ту обставину, що порядок визначення матеріальної шкоди, яка спричинена злочином та підлягає відшкодуванню, не співпадає з порядком визначення розміру викрадення. Для обчислення розміру спричиненої шкоди прийнято враховувати вартість майна на день прийняття рішення про відшкодування шкоди з її наступною індексацією на момент виконання вироку.

3.4 Покарання за злочин

У відповідності із ст. 124 Конституції України судова влада здійснюється тільки судом, враховуючи кримінальне судочинство, в процесі якого суд розглядає кримінальні справи та у випадку визнання особи винною призначає їй покарання. Здійснення правосуддя тільки судом слугує захисту прав та свобод громадян, в тому числі тих, яким призначається покарання за скоєний злочин.

До загальних підстав призначення покарання мають пряме та безпосереднє відношення принципи кримінальної відповідальності. В числі цих принципів в КК названі: законність, рівність громадян перед законом, наявність вини, справедливість, гуманізм.

Суд, призначаючи особі, яка визнана винною, покарання, керується відповідною статтею Особливої частини КК, а також положеннями Загальної частини КК, які містять правила про застосування покарання (ст. ст. 65 — 73 КК). Покарання повинно бути справедливим, тобто законним та обґрунтованим: відповідати характеру та ступеню суспільної небезпеки скоєної злочину, враховувати в повному обсязі особливості особистості винного, обставини, які пом’якшують або обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення засудженого та на умови життя його родини (ст.65).

При призначенні покарання враховується характер та ступінь суспільної небезпеки злочину. Характер суспільної небезпеки визначає її в черзі інших злочинів, а ступінь – дозволяє відрізняти суспільну небезпеку злочинів, які кваліфікуються за однією й тією ж статтею КК. Для визначення характеру суспільної небезпеки головне значення має виявлення об’єкту та суб’єктивної сторони злочину. Ступінь суспільної небезпеки частіше за все характеризується об’єктивною стороною злочину.

Характер і ступінь суспільної небезпеки злочину залежать й від даних, які відносяться до особистості злочинця. Суди при призначенні покарання в залежності від конкретних обставин справи враховують данні про особистість винного: поведінку, за місцем роботи та в побуті, стан здоров'я, сімейний стан. В КК суду при призначенні покарання пропонується враховувати, як покарання, що призначається, відобразиться на умовах життя родини того, хто засуджується. Ці та інші відомості, які позитивно або негативно характеризують особистість винного в злочині до його скоєння, повинні прийматись до уваги при призначенні покарання як за злочини невеликої тяжкості, так й за тяжкі злочини.

Так як закон передбачає різноманітні санкції за грабіж в залежності від наявності чи відсутності обтяжуючих обставин, особливу увагу слід приділяти кваліфікації скоєного винним проступку, оскільки вона перш за все визначає призначення законного та справедливого покарання.

Для індивідуалізації покарання велике значення має встановлення ступеню вини особи, тобто тих моментів, які характеризують психічне ставлення винного до своїх дій та результату, який настав, а також цілей та мотивів скоєння злочину.

Відомо, що грабіж – це корисливий злочин, а наявність корисливих мотивів при скоєнні злочину свідчить, з одного боку, про велику суспільну небезпечність діяння, а з другого – про небезпечні особисті якості винного, що й повинно враховуватись при індивідуалізації покарання.

При призначенні покарання суд повинен враховувати також і ступінь суспільної небезпеки дій, які скоєні винним, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, в силу яких злочин не було доведено до кінця. Сукупністю злочинів визнається скоєння двох або більше злочинів, які передбачено різними статтями або різними частинами однієї статті КК, за жодний з яких винний не був засуджений.

Частина 1 ст. 186 в якості покарання за відкрите викрадення чужого майна, тобто грабіж, передбачає штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років;

Частина 2, за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб — позбавлення волі на строк від чотирьох до шести років;

Частина 3, за грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому — позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років;

Частина 4, за грабіж, вчинений у великих розмірах — позбавлення волі на строк від семи до десяти років;

Частина 5, за грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою — позбавлення волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

Заключення

Завжди цікаво простежити досліджуване питання в історії, та в інших країнах. Для того, щоб зробити правильний висновок щодо покарання за такий злочин, як грабіж, про гуманність або навпаки суворість законів нашої країни, я пропоную спочатку простежити цю ділянку розділу Особливої частини Кримінального кодексу України в порівнянні із Кримінальним кодексом Союзу Радянських Соціалістичних Республік 1960 року, до складу якого входила на той час і Україна.

Отже ст. 145 Кримінального кодексу СРСР 1960 р. передбачає:

1) За відкрите викрадення чужого майна (грабіж) покарання у вигляді позбавлення волі на строк до чотирьох років або виправні роботи на строк до двох років;

2) за грабіж, який скоєно повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з проникненням в житло, приміщення чи інше сховище або поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого — позбавлення волі на строк від чотирьох до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

3) за грабіж, який скоєно в великих розмірах, або організованою групою, або особливо небезпечним рецидивістом -позбавлення волі на строк від шести до дванадцяти років з конфіскацією майна.

За простий грабіж ця стаття передбачає позбавлення волі або виправні роботи, в той час як сучасний українській законодавець знайшов більш гуманний вихід – штраф від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як бачимо, така кваліфікуюча ознака як проникнення у житло, інше приміщення чи сховище поставлена поряд із повторністю, попередньою змовою, насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров’я потерпілого, та максимальний строк позбавлення волі за грабіж з цими кваліфікуючими ознаками, який може призначити суд більший за нині чинний в Україні, та до того ж було можливо призначити додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, що також відсутнє нині.

Жодна з частин цієї статті не передбачає особливо великих розмірів викрадення, що, на мій погляд, є негативним аспектом. Це розмежування дає можливість більш точно кваліфікувати злочин та отже, призначити покарання за скоєний злочин.

Отже, можна зробити висновок, що суттєвої різниці у покаранні за грабіж у цих двох Кримінальних кодексах різних часів немає. Наша країна порівняльно недавно стала на шлях розвинення та разом із устоями, які склались за тривалий проміжок часу, буде змінюватись і її законодавство. Але вже не можна не помітити тенденцію до гуманізму та справедливості.

Список літератури

1. Кримінальний Кодекс з постатейними матеріалами. За станом на 1 вересня 2005р. – Х.: «Одисей», 2005. – 384с.

2. Кримінальний кодекс України. Коментар. За ред. Ю.А. Кармазина, Е.Л. Стрельцова. – Х., Одисей, 2001. – 960с.

3. Кримінальний Кодекс РСФСРвід 27.10.1960.

4. Кримінальний Кодекс України від 05. 04. 2001.

5. Загородніков Н.И. Радянське кримінальне право. Загальна та Особлива частини. – М.: Юрид. літ., 1976. – 568с.

6. Кримінальне право. Загальна та Особлива частина: Підручник / Е.Л. Стрельцов. – Х.: ООО «Одисей», 2006. – 720с.

7. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов. – К. – Х.: «Юрінком Інтер- право», 2002. – 496с.

8. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 503с.

9. Навроцький В.О. Кримінальне право України. Особлива частина. Курс лекцій. – Київ: ТОВ «Знання», 2000. – 589с.

10. Панов Н.И. Спосіб скоєння злочину та кримінальна відповідальність. – Х.: «Вища школа», 1982. – 298с.

11. Тацій В.Я. Об’єкт і предмет злочину в кримінальному праві України: Навч. посібник. – Харків, Украю, 1994. – 354с.

12. Відомості Верховної Ради України. —1991. — № 20.

13. Збірник Постанов Пленуму ВСУ (1963—1995). Ч. ІІ. — К., 1995. — 565с.

еще рефераты
Еще работы по государству и праву