Реферат: Інтерполяція інструментів фіскальної політики на Державний бюджет України
Інтерполяція інструментів фіскальної політики на Державний бюджет України
Зміст
1. Податки
2. Видатки
3. Список літератури14
Податки
1. Фіскальна політика теж тісно пов'язана з держбюджетом, але у неї при цьому свій особливий (податковий) «акцент». Саме тому інша її назва – податково-бюджетна політика. [ 14, с. 151]
Таким чином, фіскальною можна назвати політику держави в області податків як головного джерела доходів державного бюджету. [ 14, с. 151]
Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. [ 2, с. 172]
Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування — прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 13% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 1000 гривень цей дохід розподіляється так: 130 гривень — державі, 870 — утримувачеві доходу. [ 8, с. 402]
Гранична податкова ставка – це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу.
Тгр (Y) =∆T/ ∆Y
Тгр (Y)– гранична ставка оподаткування;
∆T– приріст податкових надходжень;
∆Y – приріст доходу. [ 2, с. 177]
Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.
Tсер (Y) = T / Y
Tсер (Y) – середня ставка оподаткування;
T – величина податкових надходжень;
Y– дохід. [2, с. 178]
Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.
КриваЛаффера
Крива Лаффера показує зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і виявляє таку податкову ставку (від нульової до 100%), при якій податкові надходження у бюджет досягають максимуму.
TA(Y)T(Y)
Рис. 2.1. Крива Лаффера
Т – податкові надходження;
Т(Y) – податкова ставка;
ТА(Y)– податкова ставка, при якій податкові надходження максимальні.
З рис. 2.1. видно, що починаючи з нульової ставки податку, збільшення Т(Y) приводить до зростання податкових надходжень (Т).Але починаючи з точки А наступне збільшення податкової ставки Т(Y) скорочує податкові надходження (Т) через негативну стимулюючу дію. [2, с. 179]
Крива Лаффера дає відповідь на запитання, при якій ставці податків Т(Y) податкові надходження (Т) у бюджет максимальні. При подальшому підвищенні податкової ставки мотивація підприємницької діяльності послаблюється, падають обсяги виробництва і зменшуються податкові відрахування до бюджету. Реальна ставка податків неоднакова для різних країн і далеко не завжди є оптимальною. [2, с. 180]
Зміна податкових ставок і механізм стягування податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збирається близько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.
Основні види податків можна згрупувати за наступними п'ятьма ознаками:
1. За об'єктами оподаткування розрізняють:
а) податок на доходи (зарплату, ренту, прибуток тощо);
б) податок на майно (землю, ліси, підприємства, будівлі тощо);
в) податок на витрати покупців певних товарів і послуг. [ 7, с. 151]
2. За способами стягнення податки поділяють на прямі та не прямі.
Прямими називають податки, що стягуються безпосередньо з одержувачів доходів (індивідуальний прибутковий податок) або власників майна (податок на власність або помайновий податок). [ 6, с. 151]
Позитивним в податку на власність є те, що він може пом'якшувати нерівність між людьми, пов'язану з володінням матеріальними цінностями. В той же час цей податок часом стримує людей в накопиченні майна, пробуджуючи їх більше витрачати на поточне споживання. [ 5, с. 152]
Непрямі податки включаються до ціни певних товарів і стягуються із споживачів цих товарів при їх продажу. Тут також виділяють дві позиції акцизи і мито. [ 4, с. 152]
Акцизи – це податки на продаж товарів і послуг на внутрішньому ринку. Вони, в свою чергу, можуть бути поділені на:
а) індивідуальні акцизи – це надбавки до ціни на окремі види продукції (наприклад, тютюнові вироби, спиртні напої). Їх ще інколи називають фіскальними монопольними податками, оскільки виробництво товарів, що ними обкладаються, часто є монополією держави.
б) універсальні акцизи представляють собою податки на загальну вартість товарів і послуг, що реалізуються (наприклад, так звані податок з продажів, податок на додаткову вартість та ін.). [2, с. 152]
Мито – це податки на товари, що імпортуються, експортуються, та транзитні товари, що стягуються при перевезенні цих товарів через державний кордон. [ 3, с. 152]
Роль непрямих податків оцінюється теж подвійно. З одного боку, вони дають державі величезні грошові кошти і можуть стримувати споживання, наприклад, шкідливих продуктів (алкоголю та тютюну). З іншого, ці податки означають зростання цін, що може викликати вимоги щодо підвищення зарплати і підштовхнути інфляцію. Крім того, непрямі податки носять регресивний характер, тобто забирають більший відсоток доходу у тих, хто менш забезпечений (чим нижчий дохід покупця, тим вища в ньому частка податку). [1, с. 152]
3. За засобом визначення розміру податку розрізняють:
пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;
прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується;
регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується. [ 8, с. 403]
4. За рівнем бюджету, до якого надходять податкові суми (чи за рівнем оподаткування), виділяють податки:
а) загальнонаціональні (ідуть до держбюджету);
б) регіональні (ідуть до бюджетів республік, областей);
в) місцеві, які поповнюють бюджети районного або міського рівнів. [ 3, с. 153]
Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.
5. За способом стягнення – розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)
Функції податків:
Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами. [ 2, с. 172]
Вона виявляється в тому, що держава розподіляє зібрані в бюджетах податкові надходження на користь програм, що вимагають фінансування (на розвиток сільського господарства, науки, соціальної сфери, на захист навколишнього середовища тощо). [ 14, с. 155]
Регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників. [ 2, с. 172]
При регулюючій функції податки виступають як регулятор економіки. Так, за допомогою податкових знижок і пільг (наприклад, навіть тимчасового звільнення від податків) держава може стимулювати інвестиції та економічне зростання, розвиток важливих для суспільства сфер і регіонів, що відстають, заохочувати модернізацію виробництва і малий бізнес. Окрім того, як вже відзначалося, наприклад, помайновий податок, а також прогресивне оподаткування регулюють розподіл доходів в суспільстві, зменшуючи надмірну соціальну нерівність. [ 7, с. 155]
Загальним прикладом регулюючої та розподільчої функцій податків можуть бути алкогольно-тютюнові акцизи: у відомому ступені гальмуючи (регулюючи) споживання небезпечних для здоров'я товарів, вони в той же
час дають кошти для пільгового продажу малозабезпеченим сім'ям життєво необхідних продуктів (медикаментів, дитячого харчування тощо). [ 4, с. 155]
Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби. [ 2, с. 172]
Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподатковуваних сум прибутку в перші роки використання устаткування. [ 8, с. 404]
Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правової регламентації та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів держави. [ 2, с. 172]
Проявом податкової політики, яка проводиться в державі та формується державними структурами є податкова система. [ 2, с. 172]
За економічним змістом податкова система – це сукупність податків та обов'язкових платежів, законодавчо установлених в країні з метою поповнення доходної частини бюджетів різних рівнів. [ 2, с. 172]
Структура джерел фінансових ресурсів держави Таблиця 2.1
Джерело | Фінансові ресурси держави |
Чистий національний продукт (ЧНП) | Непрямі податки на підприємців |
Національний дохід (НД) | Податок на прибуток; внески па соцстрах; внески до Пенсійного фонду; внески до Фонду загальнообов'язковою державного страхування на випадок безробіття; доходи від зовнішньоекономічної діяльності держави та інше. |
Особистий дохід | Податки на особистий дохід. прибутковий податок з громадян; податок на майно; податок на спадщину. Непрямі податки: • податок на додану вартість; • акцизний збір; • місцеві податки та збори. |
Відрахування, що включаються в собівартість продукції | • амортизаційні відрахування державних підприємств; • відрахування на геологорозвідку; • плата за воду, за землю тощо. |
[ 2, с. 175]
Основні принципи побудови оптимальної податкової системи:
Загальність – охоплення податками всіх економічних суб'єктів, які отримують доходи незалежно від організаційно-правової форми. [ 2, с. 173]
Адміністративна простота (адміністративні витрати) – справляння податків повинно бути простим і відносно недорогим. [ 2, с. 173]
Гнучкість – податкова система повинна бути здатною швидко (в окремих випадках автоматично) відповідати на зміни економічних обставин. [ 2, с. 173]
Стабільність – високий рівень гарантій того, що передбачені Законом про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі. [ 2, с. 173]
Обов'язковість – примусовість податку, неминучість його сплати, самостійність суб'єкта в його обчисленні та сплаті. [ 2, с. 173]
Соціальна справедливість – встановлення податкових ставок і податкових пільг, які ставлять всіх суб'єктів у приблизно рівні умови і які пом'якшують податковий тягар на низькодоходні підприємства та групи населення. [ 2, с. 173]
Економічна ефективність – податкова система не повинна перешкоджати ефективному розподілу ресурсів:
а) не повинна обмежувати можливостей заощаджень і стимулів до праці;
б)не повинна впливати на поведінку індивіда (не повинна спрямовувати зусилля індивіда на зменшення своїх податкових зобов'язань, а повинна стимулювати збільшення продуктивності праці і, відповідно, поліпшення умов існування);
в) має бути неспотворюючою, тобто не повинна надавати можливостей індивіду замінити свої податкові зобов'язання або перекласти їх на інших. [2, с. 174]
Неспотворюючі податки називаються паушальннми податками.
Паушальний податок – це такий, що залежить від незмінних характеристик (наприклад, стать). Будь-який податок на товари є спотворюючим: індивід може замінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи споживання оподатковуваних товарів. Податок на дохід теж є спотворюючим, бо індивід може змінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи свою участь у процесі виробництва, або зменшуючи свої заощадження. [ 2, с. 174]
Спотворюючі податки є неефективними.
Завдання податкової політики — зменшити спотворюючий ефект оподаткування.Якби уряд міг замінити спотворюючі податки на паушальні, то надходження в бюджет зросли б при незмінному впливі на добробут платників податків, або доходи бюджету були б незмінними при зростаючому добробуті населення. [ 2, с. 174]
2. Видатки
Державні видатки як економічна категорія – це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку. [ 2, с. 180]
Державні видатки поділяються:
1) За економічною класифікацією (за терміном використання) на:
а) поточні видатки;
б) капіталовкладення.
2) За функціональною класифікацією(за напрямом використання) на:
а) споживання в державному секторі;
б) трансферти приватному сектору;
в) державні інвестиції;
г) проценти по державних боргах.
Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду. [ 8, с. 405]
У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквщації наслідків Чорнобильської катастрофи. [ 8, с. 405]
Бюджетній кодекс України від 21.06.2001 р. (№ 2542-Ш) у ст. 2 «Визначення основних термінів» дає розмежування понять «видатки бюджету» і «витрати бюджету». [ 1, с. 56]
Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету – видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу. Державні видатки визначаються соціально-економічною моделлю, функціями та економічним станом держави. Видаткову частину Державного бюджету теж поділено на дві складові: видатки загального фонду та видатки спеціального фонду. [ 1, с. 57]
Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, визначених під конкретну мету (наприклад, цільові фонди включені у бюджет на відповідний рік). [ 1, с. 57]
Видатки загального фонду фінансуються за рахунок доходів загального фонду бюджету і не мають конкретних (закріплених) джерел фінансування. [ 1, с. 57]
Фінансування державних видатків – це плановий, цільовий, безповоротний і безоплатний відпуск грошових коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (управління, оборона, безпека тощо), утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави, який здійснюється на основі режиму економії при постійному контролі. Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форм власності. [ 1, с. 57]
За новою бюджетною класифікацією видаткова частина бюджету має:
1) функціональну класифікацію видатків; 2) економічну класифікацію видатків; 3)відомчу класифікацію видатків; 4) програмну класифікацію видатків. [ 1, с. 57]
Розмежування видатків за економічними ознаками, з точки зору впливу державних видатків на рух сукупного продукту і процес розширеного відтворення, базується на визначенні поточних видатків і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністерством фінансів України. [ 2, с. 180]
Поточні видатки – це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій, органів державного управління визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення. [ 2, с. 181]
Вони включають:
1) видатки на товари та послуги; 2) оплату праці працівників бюджетних установ; 3) нарахування на заробітну плату; 4) придбання предметів постачання і матеріалів; 5) витрати на відрядження; 6) оплату послуг бюджетних установ; 7) оплату комунальних послуг та енергоносіїв; 8)виплату процентів; 9) трансфертні платежі органам державного управління. [ 1, с. 58]
Капітальні видатки (видатки розвитку) — це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме:
1) капітальних вкладень виробничого і невиробничою призначення;
2) фінансування структурної перебудови народного господарства;
3) субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. [ 2, с. 181]
За бюджетною класифікацією до капітальних видатків відносяться:
1) придбання основного капіталу; 2) придбання обладнання і предметів довгострокового користування; 3) капітальне будівництво; 4) капітальний ремонт; 5) створення державних запасів і резервів; 6) придбання землі і нематеріальних активів; 7) капітальні трансферти; 8) нерозподілені витрати.. [ 1, с. 58]
Функціональна структура видатків будується відповідно до основних функцій держави. Функції, що виконуються державою, можна розділити на чотири групи. [ 1, с. 59]
До першої групи видатків відносять державні видатки на послуги загального призначення: 1) державне управління; 2) судова влада; 3) міжнародна діяльність; 4) фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу; 5)національна оборона; 6)правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави. [ 1, с. 59]
До другої групи видатків можна віднести видатки на суспільні і соціальні послуги, що надаються суспільству і безпосередньо громадянам:
1) освіта; 2) охорона здоров'я; 3) соціальний захист та соціальне забезпечення; 4) житлово-комунальне господарство; 5) культура та мистецтво; 6) засоби масової інформації; 7) фізична культура і спорт. [ 1, с. 59]
Динаміка видатків Бюджету на утримання соціально-культурної сфери Таблиця.2.2
2000 р. | 2001р. | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. | ||||||
млн. грн. | у % до ВВП | млн. грн. | у % до ВВП | млн. грн. | у % до ВВП | млн. грн | у % до ВВП | млн. грн | у % до ВВП | |
Видатки на соціально-культурні заходи УСЬОГО: | 19060,5 | 11,2 | 25519,6 | 12,5 | 33868,7 | 15,0 | 39684,4 | 15,0 | 52487,2 | 15,2 |
У тому числі: Освіта | 7085,5 | 4,2 | 9557,1 | 4,7 | 12269,0 | 5,43 | 14977,7 | 5,6 | 18333,2 | 5,3 |
Охорона здоров’я | 4888,2 | 2,87 | 6238,9 | 3,0 | 7537,9 | 3,33 | 9708,2 | 3,7 | 12159,4 | 3,5 |
Соціальний захист і соціальне забезпечення | 5985,2 | 3,5 | 8332,8 | 4,1 | 12643,9 | 5,6 | 12953,2 | 4,9 | 19310,5 | 5,6 |
Культура і мистецтво | 634,0 | 0,37 | 830,2 | 0,4 | 804,7 | 0,35 | 1162,9 | 0,4 | 1471,2 | 0,4 |
Засоби масової їнформації | 214,3 | 0,12 | 258,2 | 0,13 | 252,8 | 0,1 | 318,2 | 0,1 | 456,7 | 0,1 |
Фізична культура і спорт | 253,3 | 0,14 | 302,4 | 0,15 | 352,1 | 0,2 | 564,2 | 0,1 | 756,2 | 0,2 |
[ 10, с. 27]
До третьої групи видатків відносяться видатки, спрямовані на державні послуги, пов'язані з економічною діяльністю, а також видатки на регулювання і підвищення ефективності господарської діяльності. Вони пов'язані з економічним розвитком, створенням нових робочих місць, організацією роботи транспорту, охороною навколишнього середовища.
До останньої, четвертої групи видатків, відносяться державні видатки на обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу, видатки з цільових фондів, які включені до Державного бюджету відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, видатки з Резервних фондів, видатки на проведення виборів та референдумів. [ 1, с. 60]
Список використаної літератури
1. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – Київ: Атака, 2002. – 368 с.
2. Василевська Г.В.«Податкова політика у регулюванні економічного зростання». «Фінанси України ». – 2003, № 2. – 39-43 с.
3. Кемпбелл Р. М., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и політика. В 2Т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – М.: Республіка, 1992. – 400 с.
4. Михасюк І., Мельниу А. «Державне регулювання економіки». – Київ, 2000. – 570 с.
5. Отрошко О. В. «Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки». «Фінанси України ». – 2005, № 6. – 69-75 с.
6. Панчишин С. М. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Либідь, 2002. – 614 с.
7. Піхоцький В. Ф. «Реформування податкової системи України – вимога сьогодення». «Фінанси України ». – 2003, № 9. – 80-84 с.
8. Попович В. М. «Реформування податкової системи – підґрунтя для зміцнення дохідної частини держбюджету». «Фінанси України».–2003, № 6. – 22-26 с.
9. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М., Макроекономіка: Підручник. – Київ: Либідь, 1999. – 288 с.
10. Сова О. Ю. «Сутність та види дефіциту державного бюджету». «Фінанси України ». – 2005, № 9. – 20-24 с.
11. Януль І. Є. «Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконаленн».«Фінанси України ». – 2005, № 9. – 25-28 с.