Реферат: Громадянство України

Громадянство України (Гражданство Украины)

Курсовая работа, 29 с., 5 разделов, 20 источников.Объект работы– институт гражданства.В курсовойработе исследованы принципы гражданства, принадлежность к гражданству Украины,особенности приобретения и прекращения гражданства Украины, государственныеорганы, которые решают вопросы гражданства в Украине.

ГРОМАДЯНСТВО, ДЕРЖАВА, УКРАЇНА, НАБУТТЯ, ПРИПИНЕННЯ,ПІДДАНСТВО, СТАТУС.


ЗмістВступ… 2

1.Принципи громадянства України… 4

2. Належність до громадянства України… 103. Набуття громадянства України12

4. Припиненнягромадянства України… 18

5. Державніоргани, що беруть участь у вирішенні питань щодо громадянства України… 23

Висновки… 27

Список використаної літератури… 28
Вступ

 

          Становище індивіда в суспільстві, закріплене в конституції тазаконах держави, визначається як конституційно-правовий статус особи. Йогозміст виявляється в комплексі конституційних прав і свобод, насамперед, вінституті громадянства.

          Появуінституту громадянства пов’язують з французькою революцією 17 ст.Політико-правова концепція “вільного громадянства” прислужилася обґрунтуванню феодальноголаду, розвитку нових економічних і політичних відносин. Ця концепція замінилаінститут підданства, який за часів феодалізму визначав васальні відносинизалежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха. Внаші дні підданство продовжує існувати в державах, які залишили монархічнуформу державного ладу. Вона фактично не відрізняється за своєю суттю відгромадянства, і лише визначає форму державного правління.

          Громадянствоє засобом інституціоналізації принципів взаємодії держави і особи. Стангромадянства є підставою набуття прав та обов’язків. Держава поширює свою владуна громадян як на своїй території, так і поза її межами.

          Найбільш поширеним у зарубіжній юридичній науці є визнаннягромадянства як особливого, стійкого зв’язку між особою і державою, якийзнаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов’язках. Конституційна теорія іпрактика визначає дві сторони громадянства – державно-правову іміжнародно-правову. У сфері міжнародно-правових відносин прийнято вживати термін”державна належність”, який полягає у юридичному зв’язку особливого характеруміж особою і державою, але при цьому особа може і не бути громадянином. Поняттядержавної належності є ширшим за громадянство. Законодавство може визначатирізні форми такої належності. Це, зокрема, застосовується у Великобританії щодонаселення її нинішніх і колишніх підлеглих територій. Разом з тим дляповноправних громадян державна належність не створює додаткових прав іобов’язків. У цьому випадку зміст поняття державна належність збігається зпоняттям громадянство.

          Подібний “дуалізм понять” спостерігається лише в розвинутихдержавах, хоча у теорії поняття державної належності і громадянстварозрізняється не завжди.

          Характеризуючи інститут громадянства слід особливу увагуприділяти сталості відповідного правового зв’язку, що виникає між особою ідержавою. Така сталість існує у просторі і часі. Стан громадянства зберігаєтьсяза особою, навіть, якщо вона виїжджає за кордон (сталість у просторі). Хочаслід зазначити, що деякі права і обов’язки особи, яка перебуває за кордоном, нереалізуються. Але це не означає, що такі права втрачаються.

          Сталість стану громадянства виражається в йогобезперервності. Безперервність громадянства полягає у його наявності у особи змоменту набуття і до моменту припинення.

          Рисою громадянства інколи вважають те, що воно грунтується нафактичному зв’язку особи і держави. Ця риса не має абсолютного значення, адженаявність у особи фактичного зв’язку з державою не завжди свідчить про те, щовона має громадянство.


1. Принципи громадянстваУкраїни

Слід почати звизначення принципів. В сфері будь-якої діяльності, в функціонуванні, убудь-яких відносинах існують певні закономірності, які поділяються на пізнані інепізнані. Пізнані в свою чергу поділяються на позитивні, тобто такі, щовідповідають потребам особи, оптимізують діяльність, сприяють продуктивності,тощо, й на негативні, тобто такі, що діють навпаки. Обидві групи пізнанихзакономірностей враховуються і використовуються людиною в її інтересах. Отже,принципи – позитивні закономірності, пізнані наукою і практикою таохарактеризовані (зафіксовані, закріплені) у відповідних поняттях. Як правило,принципи закріплюються у нормативній формі.

Стаття 2 ЗаконуУкраїни “Про громадянство України” від 18.01.2001 р. перераховує принципизаконодавства України про громадянство, але слід зазначити, що цей перелік не євичерпним. Принципи такого правового інституту, як громадянство, в Українізакріплені й іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Конституцією України– основним законом держави, Декларацією про державний суверенітет України,Декларацією прав національностей України, Законом України “Про національніменшини”.

Першим слід розглянути принцип єдиного громадянства. Цейпринцип закріплено і в Законі (пункт 1 статті 2), і в Конституції (стаття 4).Цей принцип має декілька аспектів: по-перше, “внутрішнє” єдине громадянстводержави Україна означає, що не можуть існувати громадянства окремихадміністративно-територіальних одиниць України. Тобто, не може бутигромадянства Автономної Республіки Крим, чи міста Києва або Севастополя, чибудь-якої області. Зазначений аспект цього принципу спрямований на забезпеченняунітарності держави.

По-друге, так би мовити, “зовнішнє” єдине громадянствоУкраїни означає, що “якщо громадянин України набув громадянство (підданство)іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнаєтьсялише громадянином України”. Те ж саме правило застосовується і до іноземців,які набули громадянства України, тобто вони в правовідносинах з Україноювважаються тільки громадянами України, не приймаючи до уваги належність їх і доіншого громадянства. У даному аспекті відображається негативне ставленнядержави до множинного громадянства, тобто належності особи до громадянства двохабо більше держав (пункт b статті2). Сам термін “множинне громадянство” в Законі про громадянство не вживається,але його визначення є в Європейській конвенції про громадянство 1997 року.

Принцип “зовнішнього” єдиного громадянства не означає невизнаннямножинного громадянства, тому що воно може виникнути в незалежності від воліособи, тобто автоматично, наприклад, при вступі до шлюбу (Італія), абовнаслідок колізії законодавств різних держав (принципів філіації jus soli (країни Латинської Америки) і jus sanguinis (країни Європи)). Цей принципозначає невизнання саме правових наслідків множинного громадянства.

Наступний принцип – принцип запобігання виникненню випадківбезгромадянства (апатризму). Цей принцип означає неприпустимість втрати громадяниномУкраїни громадянства внаслідок колізії національного законодавства України іззаконодавством інших держав, громадянство яких він бажає отримати. Це один знайважливіших міжнародних принципів у сфері громадянства.

 Апатризм – це  дуже негативне явище як для самої особи, такі для держави, в якій вона проживає. Якщо громадянство – правовий зв’язок індивіда з державою, то апатризм– це відсутність такого зв’язку.Апатриди обмежені порівняно з громадянами в своїх правах, насамперед, вполітичних. Вони також знаходяться в гіршому становищі порівняно з іноземцями,тому що не можуть звернутися за дипломатичним захистом до жодної з держав.Негатив у відношенні до держави проявляється через неможливість залучити особубез громадянства до проходження обов’язкової військової служби, а також через те, що їх практично неможливовидворити з території держави за грубе порушення законодавства.

Принцип неможливості позбавлення громадянина Українигромадянства України. Цей принцип знайшов своє закріплення в пункті 3 статті 2Закону, в частині 1 статті 25 Конституції і в статті 15 Загальної деклараціїправ людини. Визнання і закріплення цього принципу має величезне значення дляпобудови демократичної, правової, якісно нової порівняно з СРСР держави.

Практика позбавлення громадянства, згідно з якою розірваннягромадянських зв’язків йшло з боку держави ізгода чи незгода самого громадянина аж ніяк не розглядалася, була дуже поширеназа радянських часів. Так позбавлялися “інорідних утворень на тіліпролетаріату”.

Принцип визнання права громадянина на зміну громадянства. Які попередній принцип, цей принцип також закріплений в Законі (пункт 4 статті2), в Конституції (частина 1 статті 25) і Загальній декларації прав людини(стаття 15). Сутність цього принципу полягає саме в зміні громадянства, а не вприпиненні громадянства без набуття громадянства іншої держави, що призвело бдо безгромадянства… Україна не може гарантувати набуття іншого громадянства,але вона може поставити вихід особи з громадянства України в залежність від набуттянею іноземного громадянства або отримання гарантій його набуття. Сталийхарактер правового зв’язкуособи і держави не означає примусового утримання людини в громадянстві.

Принцип неможливості автоматичного набуття громадянстваУкраїни іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу згромадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком)та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідокприпинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя.

Цей принцип також має два аспекти. Перший стосуєтьсяавтоматичності набуття чи припинення громадянства України, яке як такенеможливе. Поняття “автоматично” означає з настанням юридичного факту, тобтотаких життєвих обставин, з якими норми права зв’язують виникнення, зміну чиприпинення правовідносин, в даному випадку, на підставі якого набувається чивтрачається громадянство. Отже, громадянство набувається чи припиняється неавтоматично, а з моменту видання Президентом України відповідного указу чинабрання чинності іншого документу у встановлених Законом випадках. Виключеннямщодо автоматичності набуття громадянства є лише філіація.

Цей аспект відображає сутність громадянства якіндивідуального, особистого зв’язку держави з людиною. 

Другий аспект стосується рівноправності жінок і чоловіків тавиходить з принципу визнання шлюбу рівноправним союзом, в якому неприпускається безумовне слідування жінки (чоловіка) за громадянством чоловіка(жінки). Але шлюбні відносини  відповідно до пункту 3 статті 9 Закону прогромадянство України дає можливість набути громадянства України за дещоспрощеною системою: одною з умов набуття громадянства є умова безперервногопроживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років;це правило не торкається осіб, які перебувають у шлюбі з громадянином Українипротягом двох років та постійно на законних підставах проживають на територіїУкраїни.

Ще один принцип – принцип рівності перед законом громадянУкраїни незалежно від підстав (за народженням, за територіальним походженням,внаслідок прийняття чи поновлення у громадянстві, інших випадків передбаченихзаконодавством), порядку (будь то через оформлення набуття громадянства чиприйняття до нього) і моменту набуття (з моменту народження, чи дати виданнявідповідного указу Президента України, чи дати реєстрації набуття громадянства,тощо) ними громадянства України.

Ця норма є продовженням статті 24 Конституції України:”Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними передзаконом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольорушкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного тасоціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними абоіншими ознаками.”

В деяких країнах цей принцип громадянства не визнається,наприклад, в США іммігрант, навіть, якщо він набув громадянства США, не маєправа стати президентом країни (розділ 1 статті II Конституції США).

Останній принцип, закріплений уЗаконі – принцип збереження громадянства України незалежно від місця проживаннягромадянина. Принцип випливає з конституційного принципу, закріпленого в статті33 Конституцій України, тобто принципу свободи пересування, вільного виборумісця проживання і права вільно залишати територію України. Цей принцип значновідрізняє чинний Закон про громадянство від попередньої редакції. В ЗаконіУкраїни “Про громадянство України” від 16.04.1997 року одною з основних підставвтрати громадянства було нестання громадянина на консульський облік протягом 7років без поважних причин.

Громадянство – це сталий правовий зв’язок людини з державою і він існуєпоза межами територіальної юрисдикції держави.

 Принцип захисту і протегування громадян України, якізнаходяться за межами України – принцип незакріплений в Законі, алевідображений у Конституції (стаття 25). Цей принцип здійснюється черездипломатичні представництва та консульські установи України за її межами.

Принцип невигнання та невидачі громадян України такожзакріплений у статті  25 Конституції. Під видачею (екстрадицією) розумієтьсяпередача злочинця державою, на території якого він знаходиться, іншій державі зметою притягнення його до відповідальності або для виконання винесеного вироку. Це питання виникає у випадках,коли громадянин вчинивши злочин на території іншої держави, повернувся доУкраїни. На відміну від законодавств деяких держав (Білорусі, Литви), в якихвизнано можливість видачі своїх громадян, якщо це передбачено міжнароднимидоговорами, законодавство України беззастережно говорить про невидачу своїхгромадян. Виганяють з держави, як правило, осіб, яких звинувачують у скоєнізлочину за кордоном.

2… Належність до громадянства України

 

  Одним з перших питань, які виникають прирозгляді проблеми громадянства України, як і інших держав, є питання провизнання категорії осіб, які є громадянами України. ЗУ “Про громадянствоУкраїни” визначає громадянами України осіб, які набули громадянства України впорядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.Стаття 3 Закону “Про громадянства України” відносить до громадян Українинаступних осіб:

1.  усігромадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2.  особи,незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань,статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання,мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України«Про громадянство України» (13.11.1991 року) проживали в Україні і небули громадянами інших держав;

3.  особи,які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року іяким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органамивнутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а такождіти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на моментприбуття в Україну вони не досягли повноліття;

4.  особи,які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнароднихдоговорів України.

  Існує ряд документів, які підтверджують належність до громадянстваУкраїни. Їх перелік наведений у ст. 5 ЗУ “Про громадянство України”:

1.  паспортгромадянина України;

2.  свідоцтвопро належність до громадянства України;

3.  паспортгромадянина України для виїзду за кордон;

4.  тимчасовепосвідчення громадянина України;

5.  проїзнийдокумент дитини;

6.  дипломатичнийпаспорт;

7.  службовийпаспорт;

8.  посвідченняособи моряка;

9.  посвідчення членаекіпажу;

10.        посвідчення особина повернення в Україну.

Таким чином закон чітко визначив коло осіб, які мають статусгромадян України. Належність до громадянства України підтверджує ряддокументів.


3. Набуттягромадянства України

  Відповідно до п. 4 ст. 3 ЗУ “Про громадянство України”громадянами України визнаються особи, які набули громадянства Українивідповідно до Закону “Про громадянство України”. Вітчизняний законодавецьприсвятив цілий розділ ЗУ “Про громадянство України” питанню набуттягромадянства України.

Відповіднодо ст. 6 Закону громадянство України може набуватися на таких підставах:

1)  занародженням;

2)  затериторіальним походженням;

3)  внаслідокприйняття до громадянства;

4)  внаслідокпоновлення у громадянстві;

5)  внаслідокусиновлення;

6)  внаслідоквстановлення над дитиною опіки чи піклування;

7)  внаслідоквстановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8)  у зв'язкуз перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9)  внаслідоквстановлення батьківства;

10)           за іншимипідставами, передбаченими міжнародними договорами України.

          Слідзазначити, встановлені підстави повністю відповідають загальновизнанимпринципам міжнародного права.

Набуття громадянства України за народженням (або право крові)означає, що дитина, яка народилася від осіб, які є громадянами України, визнаєтьсягромадянином України. Хоча право має певні обмеження. Так, якщо дитинанародилася від громадянина України та іноземця і за народженням автоматичнонабуло громадянство іншої держави, то їй не  надається громадянство України.Законодавець передбачив і можливість надання громадянства України ї дитині,яка  знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда).Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, єгромадянином України з моменту народження. (ст. 7 ЗУ “Про громадянствоУкраїни”).       Набуття громадянства України за територіальним походженням(або право ґрунту) передбачає надання громадянства України будь-які особі, яканародилася на території України, незалежно від громадянства батьків.

  Як бачимо, в законодавстві Українипередбачена змішана система набуття громадянства, за якою принцип ґрунтупоєднується з принципом крові.

  Наступноюпідставою набуття громадянства України є натуралізація (укорінення), тобтоприйняття до громадянства. Ст. 9 ЗУ “Про громадянство України” встановлює рядумов, додержання яких є необхідним при прийнятті до громадянства України.Зокрема:

1)   визнанняі дотримання Конституції України та законів України;

2)   зобов'язанняприпинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві(для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якимидозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови,  якщодоведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони).

Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземнегромадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органамивідповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх догромадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянстваУкраїни.

Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підставидля отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може йогоотримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вонаподає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило непоширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України зякими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови,якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони. Зобов'язання припинити іноземне громадянство невимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство якихпередбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно знабуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якимипередбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттямгромадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чипритулок в Україні, та осіб без громадянства;

3)   безперервне проживання на законних підставах натериторії України протягом останніх п'яти років.

Ця умова  не  поширюється  на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України терміном понад два роки тапостійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійнопроживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином Українипонад два роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженцяв Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законнихпідставах на території України встановлюється на три роки з моменту надання їмстатусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали вУкраїну особами без громадянства, — на три роки з моменту одержання дозволу напроживання в Україні;

4)   отриманнядозволу на постійне проживання в Україні.

Ця умова не поширюється на осіб, якімають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку пропостійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, якимнадано статус біженця в Україні або притулок в Україні;

5)   володіннядержавною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Цяумова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі,німі);

6)   наявністьзаконних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статусбіженця в Україні або притулок в Україні.

  Слід також зазначити, щозаконодавець, орієнтуючись на міжнародні стандарти, встановив категорії осіб,прийняття до громадянства України яких не можливе. Серед них:

    1) вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

    2) засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (допогашення або зняття судимості);

    3) вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавствомУкраїни тяжким злочином.

Не дуже суттєво відрізняється процедура поновлення у громадянствіУкраїни. Для них загалом встановлені всі ті ж вимоги, що і при набуттігромадянства, за виключенням певних спрощень. Українське законодавствовстановлює також спрощений порядок набуття громадянства України дітьми. Вономоже проходити в наступних формах:

1)      набуттядитиною громадянства України внаслідок                усиновлення (ст. 11 ЗУ“Про громадянство України”);

2)      набуття дитиною громадянства України внаслідок встановлення над нею опіки чи піклування(ст. 12 ЗУ “Про громадянство України”);

3)      набуттягромадянства України дитиною внаслідок перебування громадянстві України їїбатьків чи одного з них (ст. 14 ЗУ “Про громадянство України”);

4)      набуттядитиною громадянства України внаслідок встановлення над нею батьківства (ст. 15ЗУ “Про громадянство України”).

Слід зауважити, що набуття громадянства України дітьми у віцівід 15 до 18 років можливе лише за їхньою згодою.

  Законодавець передбачив можливістьавтоматичного набуття громадянства України іноземцями або особами безгромадянства, які проживають на території України на законних підставах, надякими встановлено опіку громадянина України. Вони набувають громадянствоУкраїни з моменту набрання чинності рішенням про встановлення опіки.

  Отже, українське законодавствопередбачає можливість набуття громадянства України різними шляхами (філіація,натуралізація, репатріація, реінтеграція таін.). Закріплені норми, що регулюються питання набуття громадянства Українивідповідають міжнародним стандартам.


4. Припинення громадянства України

Відповідно до статті 17 чинного Закону України “Прогромадянство України” підставами для припинення громадянства України є:

1.     Вихід згромадянства України;

2.     Втрата громадянстваУкраїни;

3.     Підстави,передбачені міжнародними договорами України.

Вихід з громадянства – це припинення громадянства заініціативою особи. Це питання регулюється статтею 18 Закону про громадянство.Особа може вийти з громадянства за своїм клопотанням, якщо вона виїхала напостійне проживання за кордон. При цьому важливим питанням є громадянстводітей. Закон передбачає слідуючи варіанти вирішення:

1.   Якщодитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батькивиходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом збатьками з громадянства України може вийти і дитина;

2.   Якщо одинз батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить згромадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина можевийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить згромадянства України, за його клопотанням;

3.   Якщо одинз батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить згромадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитинаможе вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить згромадянства України, за його клопотанням;

4.   Якщодитина виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянстваУкраїни, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням одного збатьків;

5.   Якщодитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшовз громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти згромадянства України за клопотанням про це того з батьків, який вийшов згромадянства України;

6.   Якщодитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшовз громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитинаможе вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов згромадянства України;

7.   Дитина,яка набула за народженням громадянство України, може вийти з громадянстваУкраїни за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини;

8.   Дитина,яка усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий єіноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який єіноземцем;

9.   Дитина,усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянстваУкраїни за клопотанням одного з усиновителів.

Принциповим є положення, також закріплене в цій статті, проте, що вихід з громадянства дітей віком від 15 до 18 років може відбуватисялише за їхньою згодою.

Як було зазначено вище, в Україні діє принцип недопущеннявиникнення апатридів. Отже, саме ця стаття реалізує цей принцип, встановлюючи,що вихід з громадянства допускається, якщо особа набула громадянства іншоїдержави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави,про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянстваУкраїни.

В Законі закріплено, що вихід з громадянства України недопускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства, в Україніпритягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні єобвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України у випадках,передбачених ст. 18, є дата видання відповідного Указу Президента України.Таким чином, мова не йде про автоматичне припинення громадянства.

Іншою підставою для припинення громадянства є його втрата.Стаття 19 Закону визначає їх:

1.   Якщогромадянин після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянства іншоїдержави. Такими вважаються всі випадки, коли громадянин України за власнимволевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянстваіншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджуєнаявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо: а)діти при народженні одночасно з громадянством України набувають такожгромадянство іншої держави; б) діти, які є громадянами України і усиновленііноземцем, набувають громадянство усиновителя; в) громадянин Україниавтоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем;г) згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянинуУкраїни автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримавдобровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншоїдержави. Тобто велику роль має вольова сторона щодо отримання іноземногогромадянства. Якщо людина не бажає отримання іноземного громадянства, але цевідбувається автоматично поза її волею, то ніщо не може перешкодити їй залишитигромадянство України;

2.   Якщоіноземець набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченомучастиною 5 статті 8, пунктом 2 частини 2 статті 9 та частиною 2 статті 10Закону про громадянство документ про припинення іноземного громадянства або деклараціюпро відмову від нього. Цей пункт – відображення принципу єдиного громадянства;

3.   Якщоіноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов’язки, які надає чи покладає на ньогоіноземне громадянство. Цей пункт також є відображенням саме принципу єдиногогромадянства, тому що громадянин однієї держави відповідно може користуватисяправами і виконувати обов’язки, надані громадянствомоднієї держави ;

4.   Якщоособа набула громадянство України на підставі статті 9 Закону про громадянствовнаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів –держава ніколи не “прощає”, коли її “обманюють” ;

5.   Якщогромадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив навійськову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органиюстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншоїдержави. Така підстава витікає з розуміння таких дій як порушення відданостідержаві.

Пункти 1, 2, 3, 5не застосовуються, якщо внаслідок цього особа залишиться без громадянства.

Отже, підстави припинення громадянства України закріпленітаким чином, щоб не порушити право людини на громадянство, щоб особа не сталаапатридом. Це дуже важливо з точки зору забезпечення стабільності правового статусуособи.


5.Державні органи, що беруть участь у вирішенні питань щодо громадянства України

    

  З попередніх розділів ми вжедізналися про важливість і цінність інституту громадянства як для окремоїособи, так і для держави. Велике значення цього інституту зумовило необхідністьнадати окремим органам та посадовим особам виключні повноваження в процесіреалізації цього інституту та створити окремі спеціальні органи.

  Приоритетне право прийняття рішень у питаннях громадянстваналежить Президентові України. Відповідно до ст. 22 ЗУ “Про громадянствоУкраїни” Президент України:

1) приймає рішення і видає указивідповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянстваУкраїни і про припинення громадянства України;

2) визначає порядок провадження зазаявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;

3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Оскільки прерогатива прийняття рішення у питання громадянстваналежить главі держави, заяви про вирішення питань щодо громадянства подаютьсягромадянами України, іноземцями та особами без громадянства на ім’я ПрезидентаУкраїни. Особи, які постійно проживають на території України, подають такізаяви через органи внутрішніх справ України. Ці органи приймають такі заяви іразом необхідними документами надсилають на розгляд Президентові України. Заявиз питань громадянства України від осіб, які постійно проживають за кордоном,приймають Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва іконсульські установи України за кордоном і разом з необхідними документаминадсилають на розгляд Президентові України. Вищезазначені органи здійснюють іінші повноваження у сфері громадянства передбачені ЗУ “Про громадянствоУкраїни”. Закон також для попереднього розгляду питань громадянства встановлюєповноваження Президента України на створення Комісії з питань громадянства.Така комісія утворюється на строк повноважень Президента України, а її складзатверджується Указом Президента. Ст. 23 Закону “Про громадянство України”закріплює за Комісією з питань громадянства наступні повноваження:

1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України,вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України івносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань;

2) повертає документи про прийняття до громадянства Україничи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органувиконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справУкраїни для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України;

3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом Україниз питань громадянства.

  Таким чином, Комісія з питаньгромадянства має право розглядати заяви і подання з питань громадянства,всебічно оцінюючи докази заявника, зміст подання, висновки державних органів,інші документи. Комісія вправі вимагати у справі, що знаходиться у їїпровадженні, матеріали, документи від відповідних органів державної влади іоб’єднань громадян, які мають подати документи у встановлений комісією строк.Комісія вносить на розгляд Президента України пропозиції щодо кожної заяви абоподання. Рішення Комісії оформлюються протоколом, що підписується всіма їїчленами, які брали участь у засіданні.

  “Первинною ланкою” при вирішенніпитань громадян України щодо громадянства є спеціально уповноваженийцентральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йомуоргани. Вони безпосередньо здійснюють наступні повноваження:

1) приймають заяви разом з необхідними документами щодоприйняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряютьправильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа неприймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких недопускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновкомнадсилають на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства;

2) готують подання про втрату особами громадянства України іразом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при ПрезидентовіУкраїни з питань громадянства;

3) приймають рішення про оформлення набуття громадянстваУкраїни особами за підставами, передбаченими пунктами 1, 2, 4-10 статті 6 цьогоЗакону;

4) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуттягромадянства України у випадках, передбачених статтею 21 цього Закону;

5) виконують рішення Президента України з питаньгромадянства;

6) видають особам, які набули громадянство України, паспортигромадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осібвіком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзнідокументи дитини, довідки про припинення громадянства України;

7) вилучають у осіб, громадянство України яких припинено,паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України,тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України длявиїзду за кордон, проїзні документи дитини;

8) ведуть облік осіб, які набули громадянство України таприпинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральнийорган виконавчої влади з питань громадянства раз у півріччя інформує Комісіюпри Президентові України з питань громадянства про виконання рішень ПрезидентаУкраїни з питань громадянства.

  Отже, питання у сфері громадянстває дуже вагомими. Розуміючи це, держава надала повноваження різним органам (якзагальним, так і спеціалізованим) та посадовим особам для вирішення цих питань,приоритетне місце серед яких належить голові держави – Президентові України.


Висновки

 

В цій роботі були розглянуті основні питання щодо регулюваннявідносин громадянства в нашій державі – Україні.

За період незалежності нашої держави сталасязначна лібералізація відносин між особою і державою. Україна залучилася до визнанихсвітовим товариством принципів регулювання громадянських відносин. Воназалишила анахронізми тоталітарного колишнього, і намагається реалізувати статтю1 Конституції, яка проголошує, що “Україна є суверенна і незалежна,демократична, соціальна, правова держава.”

Як вже зазначалося вище, відносинигромадянства – основа відносин між державою і людиною. Поступово Українавідійшла від практики СРСР у вирішенні питань цих відносин, спочатку прийнявшиЗакон України “Про громадянство України” від 08.11.1991 року, а потім новий, інині діючий Закон від 18.01.2001. Отже, громадянство тепер визначається не якполітико-правовий зв’язок держави і людини, а тільки якправовий зв’язок. Ці відношення втратили своє політичнезабарвлення. Раніше людину могли позбавити громадянства, і найчастіше самечерез розбіжності між баченням людиною і державою окремих питань. Зараз в нашійкраїні існує політичний плюралізм, і це вже неможливо позбавити кого-небудьгромадянства як через політичні чи релігійні переконання, так і з будь-якоїіншої підстави. Суб’єктивного права громадянства ніхто неможе позбавити, це є невід’ємне природне право особи, якто право на життя, честь та гідність.

Законодавство про громадянство в Україні єдуже сталим, виваженим, функціональним та демократичним.        

Список використаної літератури

1.   Конституція України від 28червня 1996 р.

2.   Коментар до КонституціїУкраїни. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1998 р.

3.   Закон України “Прогромадянство України” від  16 квітня 1997 р. (в редакції).

4.   Закон України “Прогромадянство України” від  18 січня 2001 р.

5.   Закон України “Проправонаступництво України” від 12 вересня 1991 р.

6.   Загальна декларація правлюдини від 10 грудня 1948р.

7.   Міжнародний пакт прогромадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р.

8.   Конвенція про громадянствоодруженої жінки від 20 лютого 1957 р.

9.   Конвенція про скороченнявипадків безгромадянства від 30 серпня 1961 р.

10.       Общая теорияправа / Под ред. А.С. Погилкина. – М., 1995.

11.       Конституционноеправо / Отв. ред. А.Е. Козлов. – М.: БЕК, 1996.

12.       Конституционное(государственное) право зарубежных стран. – М., 1996.

13.       Конституционноеправо развивающихся стран: общество, власть, личность. – М., 1990. – С. 259.

14.       Сравнительное конституционное право. – М., 1996.

15.       СавенкоМ. Соціальні права і свободи людини і громадянина та їх захист уконституційному судочинстві // Вісник Конституційного суду України. – 2002. — №5. – С. 85 – 89.

16.       БірюковІ. До питання визначення термінів “громадянин” і “фізична особа”. //Підприємництво, господарство і право. – 2001. — № 7. – С. 42 – 44.

17.       Тодыка Ю.Н. Гражданство Украины:конституционно-правовой аспект. – Харьков: «Факт», 2002.

18.       Законодавство України прогромадянство. – К.: ЮрінКом, 2001.

19.       Науково-практичнийкоментар Закону України “ Про громадянство України”. – К., 2002.

20.       АндрієнкоВ., Бритченко С., Суботенко В. Громадянство України у питаннях і відповідях. –К., 2002.

еще рефераты
Еще работы по государству и праву