Реферат: Апеляційне провадження

Зміст                                           стр.

Вступ

1.Суть, завдання та основні риси апеляційногопровадження

2.Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ уапеляційному провадженні:

а)суб'єкти розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні

б)процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ уапеляційному провадженні

3.Перевірка вироків і постанов про застосування чи незастосування примусовихзаходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами

4.Порядок перевірки ухвал і постанов місцевих судів, зазначених у ч. 2 ст. 347КПК

5.Порядок постановлені» ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

6.Звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

Висновки

Перелікпосилань

Списоквикористаної літератури

Вступ

Теперішнійчас визначає необхідність постановки юридичної науки в першу чергу на захистправ і свобод людини, честі, гідності і репутації добропорядних громадян. Безцього неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього.

СамеКримінально-процесуальне право належить до навчальних дисциплін, які посідаютьпровідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. Вреальному житті практично кожному випускникові юридичного закладу освіти так чиінакше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивченнякримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу — одна з умовуспішної праці на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів,співробітників оперативних апаратів органів внутрішніх справ та в інших сферах юридичноїдіяльності. Важливо й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибитиуявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуйномуставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.

Святасвятих юридичної науки — захист і зміцнення принципу неприпустимості звуженняіснуючих прав і свобод людини. Це компас юридичної науки й законодавчоїпрактики. Ми зобов'язані реальними справами забезпечувати крокування тільки взаданому напрямку. Дані людям межі свободи варто відстоювати рішуче, мужньо іпрофесійно. Справжня велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян.

Понад80 останніх років Україна не знала апеляційного перегляду судових справ ієдиною формою перевірки брали законної сили, було касаційне провадження. У 2001році КПК було передбачено порядок апеляційної перевірки судових рішень,постановлених місцевими судами. Разом із тим, судові рішення, постановленіапеляційними судами як судами першої інстанції, тобто у найбільш складнихсправах, переглядаються у касаційному порядку касаційним судом. Такунепослідовність у порядку перевірки судових рішень, які не набрали законноїсили, має бути виправлено зі створенням Апеляційного суду України.

Рівеньнаукової розробки проблеми можна визначити як достатньо досліджений. Зокрема відомімонографії таких авторів, як В.Т. Маляренка, Ю.М. Грошевого, В.Г. Гончаренка,Ю.П. Алехіна, В.М. Хотенця, Л.М. Лобойка, М.М. Михеєнка.

Об’єктомдослідження в курсовій роботі стали роботи вітчизняних криміналістів, якібезпосередньо стосуються проблематики застосування інституту апеляційногопровадження в Україні, а також відповідні норми Кримінально-процесуальногокодексу України.

Предметомдослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі застосуванняінституту апеляційного провадження в Україні.

Метадослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення та узагальненняправозастосовної практики та досвіду, досягнень правознавчої науки розкритисуть та зміст такого інституту кримінального процесу як апеляційне провадженняв Україні в сучасних умовах нашої держави.

Відповіднослід вирішити наступні завдання:

— розкрити суть інституту апеляційного провадження в Україні;

— всебічно проаналізувати та описати вказаний вище інститут, а також порядок йогозастосування на сучасному етапі;

— дослідити зміст кримінально-процесуального інституту апеляційного провадження вУкраїні.

Методологічноюосновою курсової роботи стали такі методи, як: порівняльний, описовий тасистемного аналізу.

1. Суть, завдання та основні рисиапеляційного провадження.

Справедливістьсудового рішення неможлива без реалізації права заінтересованої особи на йогоперевірку іншим складом суду, який є колегіальним, незалежним від суду, щопостановлював оскаржуване рішення, та який без відправлення справи в той самийсуд може сам скасувати попереднє рішення і, дослідивши необхідні обставини,постановити своє, остаточне. Такий порядок перевірки судових рішень має назвуапеляційного.

Апеляційнепровадження — самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд інстанції вищогорівня на підставі апеляцій перевіряє законність і обґрунтованість вироків,ухвал суду першої інстанції та постанов судді, що не набрали законної сили, атакож постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного імедичного характеру, ухвалених місцевими судами [1, 150].

Передсудом апеляційної інстанції при перегляді ним кримінальної справи в порядкуапеляційного провадження стоять такі завдання:

а)не допустити виконання незаконного, необґрунтованого та несправедливого вироку;

б)швидко виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки тапорушення;

в)забезпечити захист і реалізацію прав, законних інтересів учасників процесу;

г)сприяти однаковому розумінню та застосуванню законів судами першої інстанції.

Апеляційнепровадження є важливою гарантією досягнення цілей і виконання завданькримінального судочинства. Воно допомагає попередити набрання законної сили неправосуднимивироками, ухвалами і постановами, швидко виправити допущені судом першоїінстанції помилки і цим самим забезпечити охорону прав, свобод і законних інтересівучасників процесу, а також сприяє поліпшенню якості роботи судів нижчого рівнята формуванню судової практики відповідно до вимог матеріального іпроцесуального закону.

Кримінально-процесуальнийзакон закріплює низку важливих положень, що виражають сутність, характер і демократизмапеляційного провадження. Ці положення в юридичній літературі називаютьосновними рисами апеляції (раніше — касації). Як визначають М.М. Михеєнко, В.Т.Нор, В.П. Шибіко, основними рисами касаційного провадження є:

— свобода оскарження вироків учасниками судового розгляду кримінальної справи;

— поєднання перевірки законності з перевіркою обґрунтованості вироку;

— ревізійне начало касаційного провадження;

— можливість подання в касаційну інстанцію нових (додаткових) матеріалів;

— заборона погіршення становища засудженого при перегляді справи за його скаргою;

— обов'язковість вказівок апеляційної інстанції для суду нижчого рівня.

Беручидо уваги значення і завдання апеляційного провадження, вважаємо, що основнимирисами апеляційного провадження слід вважати:

— реалізацію права учасника судового розгляду на перевірку рішення в кримінальнійсправі суду першої інстанції іншим складом суду, який є колегіальним інезалежним від суду, який постановив оскаржуване рішення;

— поєднання перевірки законності з перевіркою обґрунтованості судового рішення івиправлення допущених судом першої інстанції помилок;

— можливість подання в апеляційну інстанцію нових документів;

— право апеляційного суду витребувати у необхідних випадках додаткові докази;

— право апеляційного суду постановити свій вирок;

— обов'язковість вказівок апеляційного суду, який скасував вирок (постанову) іповернув справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, дляорганів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні та судупершої інстанції при повторному розгляді справи.

2. Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розглядув суді кримінальних справ у апеляційному провадженні:

а) суб'єкти розгляду в суді кримінальних справ уапеляційному провадженні;

Апеляціюможе бути подано:

1)на вироки, що не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами;

2)на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного імедичного характеру, ухвалені місцевими судами;

3)на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи абонаправлення справи на додаткове розслідування;

4)на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом;

5)на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених КПК (ст. 347 КПК).

Суб'єктами,які мають право подати апеляцію на зазначені рішення місцевих судів, є:

— засуджений, його законний представник і захисник — у частині, що стосуєтьсяінтересів засудженого;

— виправданий, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підставвиправдання;

— законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якогозастосовано примусовий захід виховного характеру, — у частині, що стосується інтересівнеповнолітнього;

— законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання прозастосування примусового заходу медичного характеру;

— обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав закриття справи;

— обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, йогозаконний представник і захисник — у частині мотивів і підстав направленнясправи на додаткове розслідування;

— цивільний відповідач або його представник — в частині, що стосується вирішенняпозову;

— прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а такожпрокурор, який затвердив обвинувальний висновок, — у межах обвинувачення, щопідтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першоїінстанції;

— потерпілий і його представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого,але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

— цивільний позивач або його представник — у частині, що стосується вирішенняпозову;

— особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

— інші особи у випадках, передбачених КПК (ст. 348 КПК).

Узв'язку з реформуванням системи виправлення судових помилок та запровадженнямапеляційної інстанції змінилися і функції прокурора у стадії перегляду судових рішень,які не набрали законної сили, порівняно з переглядом таких судових рішень укасаційному порядку, який існував раніше [2, 167].

По-перше,право подавати апеляцію надано лише тому прокурору, який брав участь у розглядісправи судом першої інстанції, та прокурору, який затвердив обвинувальнийвисновок.

По-друге,права прокурора щодо подання апеляції, викладення її змісту, строків подання,доповнення, зміни й відкликання апеляції у процесі попереднього розгляду справисудом апеляційної інстанції та під час розгляду справи цим судом такі самі, які інших учасників судового розгляду. Зокрема, прокурор має додержуватися вимог законущодо реквізитів апеляції та її змісту, подавати апеляцію у встановлений закономстрок, може вносити доповнення чи зміни до апеляції, відкликати її та подаватизаперечення на апеляції інших учасників судового розгляду лише до початкурозгляду справи в апеляційній інстанції. Пропозиції щодо необхідностірегламентування прав прокурора в апеляційній інстанції висловлювалися ще дореформування провадження по перевірці вироків, постанов і ухвал суду.

б) процесуальнийпорядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні.

Вапеляційному провадженні важливого процесуального значення набувають форма тазміст апеляції.

Зміст,порядок підготовки апеляції і перелік документів, які додаються до апеляції,визначаються ст. 350 КПК. В апеляції мають бути відображені конкретні правовіформулювання, оскільки від них залежать відповідні правові наслідки. Зокрема, вапеляції повинно бути зазначено: повну назву апеляційного суду, якомуадресується апеляція; прізвище, ім'я та по батькові особи, яка подає апеляцію,її процесуальне становище, місце проживання або перебування; вирок, ухвалу чипостанову, на які подається апеляція, число, місяць і рік їх постановлення таназву суду, який їх постановив; особу, щодо якої постановлено судове рішення,її прізвище, ім'я, по батькові; суть судового рішення, короткий його зміст;вказівку на те, в чому полягає незаконність судового рішення та доводи на її обґрунтування;конкретне прохання, узгоджене з передбаченими ст. 366 КПК можливостямиапеляційного суду [3, 133].

Прокурорта захисник в апеляції зобов'язані посилатися на аркуші справи, де євідповідний доказовий матеріал, та додати до апеляції її копії в кількості,необхідній для вручення їх кожному учаснику процесу, інтересів якого стосуєтьсяапеляція.

Доапеляції додаються документи, яких немає у справі, але на які є посилання вапеляції, а перелік цих документів наводиться в апеляції.

Процесуальнийпорядок апеляційного провадження відрізняється від провадження в місцевих судахтим, що воно не повторює порядку розгляду справи судом першої інстанції (судовеслідство при розгляді апеляції проводиться лише у випадках, коли апеляційнийсуд визнає необхідним його проведення), і порядок судочинства з точки зоруперевірки законності зібраних доказів по справі, перевірки однобічності абонеповноти проведеного дізнання, досудового і судового слідства тощо, дозволяєапеляційному суду в стислі строки перевірити кримінальну справу та виправитипорушення кримінального і кримінально-процесуального закону, допущені судамипершої інстанції.

Кримінально-процесуальнанаука розробляє науково обґрунтовані практичні рекомендації для застосування тавдосконалення законодавства з метою забезпечення необхідних умов розкриттязлочинів, додержання порядку і строків розгляду кримінальних справ судами.Всебічної теоретичної розробки, перш за все, потребують ті питання кримінальногопроцесу, які недостатньо врегульовані в законодавстві й неповністю дослідженінаукою, що ускладнює практичну діяльність правоохоронних органів та судів.Зокрема, до питань, що потребують теоретичного дослідження і подальшої правовоїрегламентації, належать ті, що пов'язані з кримінально-процесуальними строкамив апеляційному провадженні, які, в свою чергу, є умовою реалізаціїкримінально-процесуальних дій учасників процесу [4, 144].

Ціпроблеми в юридичній літературі в повному обсязі не досліджувалися, ависвітлюються лише щодо окремих інститутів кримінального процесу.

Зрозвитком кримінально-процесуального законодавства розвивались івдосконалювалися й правові норми, що реалізують процесуальні строки.

Ефективністьпроцесуальної діяльності органів досудового слідства й суду значною міроюзалежить від оперативності всіх осіб, які беруть участь у процесі.

Ніщотак негативно не впливає на результати кримінального процесу, як повільність ірутинність. Ці вкрай негативні явища різко послаблюють його запобіжно-виховнийвплив, серйозно порушують права та законні інтереси осіб, потерпілих відзлочинів, знижують розкриття останніх. Так само шкідлива і поспішність, що неможе не призвести до порушення прав громадян, грубого порушення законності, що,в свою чергу, породжує справедливі нарікання й скарги, повторні розслідування ісудові розгляди.

Забезпечуючишвидкість процесу, що є необхідною передумовою успішного розкриття кожногозлочину, встановлені строки сприяють створенню обстановки невідворотностівикриття та покарання кожного винного, і, тим самим, здійснюють запобіжно-виховнийвплив як на самого злочинця, так і на нестійких членів суспільства, що йогооточують. Про роль строків у кримінальному процесі свідчить і те, що воницілком достатні для здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язківучасників кримінального процесу. Строки слугують для досягнення найбільшвисоких результатів за найменших затрат засобів і часу, оптимальності судочинства,а також принципу процесуальної економії [5, 187].

Кримінально-процесуальністроки слід розглядати не як технічну норму, а як дуже істотну правовукатегорію, зміст якої полягає в забезпеченні публічно-правових інтересів.Іншими словами, процесуальні строки покликані забезпечувати досягнення завданькримінального судочинства по кожній конкретній справі й разом з тим охорону праві законних інтересів учасників процесу, в тому числі обвинуваченого іпотерпілого.

УКПК застосований неоднаковий підхід до строків подання апеляції. Зокрема, наобвинувальні та виправдувальні вироки апеляції подаються протягом 15 діб з моментуїх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, — з моменту врученняйому копії вироку; на постанови місцевих судів: у випадках, передбачених статтями52-2, 165-2, 165-3, 177, 205 КПК, — протягом трьох діб з дня їх винесення, увипадках, передбачених статтями 106, 236-2, 236-6, 246, — протягом семи діб здня їх винесення, у випадку, передбаченому ст. 99-1 КПК, — протягом семи діб здня одержання копії постанови, на окремі ухвали (постанови) — протягом 15 діб змоменту їх проголошення, а у статтях 352 і 353 КПК не встановлено строк, в якийможе бути подано апеляцію на постанову про визнання апеляції такою, що непідлягає розгляду. Така непослідовність законодавця призводить до помилок узастосуванні закону і має бути усунена в новому КПК.

Невважається пропущеним строк на подання апеляції, якщо до його закінченняапеляцію було здано на пошту або адміністрації місця попереднього ув'язнення.Протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не може бутивитребувана із суду. Протягом цього строку суд зобов'язаний надати сторонам заїх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи (ст. 349 КПК).

Пронадходження апеляції суд першої інстанції оповіщає прокурора, інших зазначениху ст. 348 КПК заінтересованих осіб, яких стосується апеляція. Протягом п'ятидіб, з часу поміщення оголошення на дошці об'яв суду, зазначені особи маютьправо одержати в суді копію апеляції (копії апеляції зобов'язані додавати доапеляції прокурор і захисник) або ознайомитися з нею в суді. Одночасно зврученням копії або з ознайомленням з апеляцією їм роз'ясняється право протягомп'яти діб з цього часу подати свої заперечення [6, 193].

Щодозасудженого, який утримується під вартою, повідомлення про надходження апеляціїта її копія вручаються через начальника відповідної установи. При цьому засудженомутакож роз'ясняються право протягом зазначеного часу (п'яти діб) з моментувручення цих документів подавати свої заперечення на апеляцію.

Запереченняна апеляцію додаються до справи або передаються безпосередньо до судуапеляційної інстанції (ст. 351 КПК).

Уразі подання апеляції з пропуском встановленого у ст. 349 КПК строку і завідсутності клопотання про його відновлення постановою головуючого вонавизначається такою, що не підлягає розгляду.

Уразі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, якімають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед судом, якийпостановив вирок, виніс ухвалу, постанову про відновлення пропущеного строку.

Кримінально-процесуальнезаконодавство не вказує, які саме причини пропуску апеляційного строкувизнаються поважними і можуть бути основою для відновлення строку. Протепрактика свідчить, що це може бути тяжка хвороба учасника процесу, який маєнамір подати апеляційне оскарження, порушення транспортного повідомлення черезстихійне лихо, самі стихійні лиха, несвоєчасне виготовлення протоколу судовогозасідання. Цей перелік не є вичерпним. Можливі й інші поважні причини, яківизначає суд.

Питанняпро відновлення строку вирішується в судовому засіданні судом, який розглядавсправу. Про день і час розгляду клопотання своєчасно повідомляються сторони, неявкаяких не перешкоджає судовому розгляду клопотання [7, 134].

Зарезультатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, постанову, якою відновлюєпропущений строк або відмовляє у його відновленні та визнає апеляцію такою, щоне підлягає розгляду. У разі винесення судом ухвали чи постанови судді провідмову у відновленні пропущеного строку, вона може бути оскаржена до судуапеляційної інстанції, який має право своєю ухвалою відновити пропущений строк,визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду, і дати розпорядження суду першої інстанціїщодо виконання ним вимог ст. 351 КПК (повідомлення про апеляцію).

Апеляція,як правило, подається через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову.Однак чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає винятки.Наприклад, при вирішенні питань про відмову в застосуванні заходів безпеки, абопри їх скасуванні на постанову судді про відмову в задоволенні такої скарги протягомтрьох діб з дня її винесення може бути подано апеляцію безпосередньо до апеляційногосуду за місцем проживання особи, яка подала скаргу (ст. 52-5 КПК).

Аналогічнийпорядок і строки подання апеляції безпосередньо в апеляційний суд встановлені,якщо надійшла скарга на дії судді про відмову чи обрання як запобіжного заходувзяття під варту підозрюваному, обвинуваченому (ст. 165-2 КПК). На постановусудді про продовження строку тримання особи під вартою також протягом трьох дібз дня її винесення може бути подано апеляцію до апеляційного суду прокурором,підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником (ст. 165-3КПК).

Такийсамий порядок подання апеляції у випадках, передбачених статтями 177, 205 КПК.Подання апеляції у зазначених випадках не зупиняє виконання постанови судді.

Прицьому слід мати на увазі, що до апеляції прокурора і захисника необхіднододавати стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судовогорозгляду, інтересів яких стосується апеляція [8, 195].

Поданняапеляції на вирок, ухвалу чи постанову суду зупиняє набрання ними законної силита їх виконання, за винятком деяких випадків, передбачених у законі (статті 165-2,165-3, 205 КПК).

Післяповідомлення прокурора та інших зацікавлених осіб про надходження апеляції,суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, протягом семи дібпередає справу разом із поданою апеляцією і запереченнями на неї доапеляційного суду і визначає дату розгляду ним справи.

Справапризначається до розгляду не пізніше трьох місяців з дня направлення її доапеляційного суду. Вона повинна надійти до апеляційного суду не пізніше як за одинмісяць до визначеної судом першої інстанції дати розгляду.

Продату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції оповіщаєзаінтересованих осіб направленням відповідних повідомлень та шляхом поміщенняоголошення на дошці об'яв суду. Засудженому, що утримується під вартою, пропризначення справи до апеляційного розгляду повідомляється через начальника відповідноїустанови.

Якщов апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чивиправданого, суд першої інстанції одночасно повинен викликати до суду апеляційноїінстанції цих осіб, їх законних представників, а також захисників, якщо участьостанніх у справі згідно зі ст. 45 КПК є обов'язковою (ст. 354 КПК). Неявкасвоєчасно повідомлених учасників судового процесу, крім прокурора, не єперешкодою для розгляду справи апеляційним судом.

Неповідомленнязаінтересованих осіб або несвоєчасне їх повідомлення про дату призначеннясправи для розгляду в апеляційному суді є істотним порушенням прав учасниківсудового розгляду і підставою для скасування рішення апеляційного суду [9, 80].

Уразі необхідності апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні судиобластей, міст Києва і Севастополя, а також військові апеляційні суди регіоніві Військово-Морських Сил можуть провести попередній розгляд справи, якийздійснюється в судовому засіданні суддею одноособове з обов'язковою участюпрокурора. Рішення про те, проводити попередній розгляд справи чи ні, приймаєсуддя-доповідач залежно від виявлених обставин в ході вивчення справи, якийвизначає день, час і місце такого розгляду, про що повідомляється прокурор.

Насудові засідання можуть бути викликані й інші учасники судового розглядукримінальної справи: засуджений, обвинувачений, захисник, законний представникпотерпілого, обвинуваченого, засудженого тощо. Неявка в судове засіданнязазначених учасників процесу не перешкоджає судовому розгляду. Вважаємо, що уст. 357 КПК законодавцем невдало використаний термін «викликані», оскількивиклик передбачає обов'язковість явки та відповідні заходи примусу в разі неявки,а у випадку, який ми розглядаємо, буде правильним передбачити так, як це зробленоу ст. 240 КПК, згідно з якою про день попереднього розгляду справи судом першоїінстанції учасники процесу (крім прокурора) повідомляються.

Попереднійрозгляд справи починається з доповіді судді, який повідомляє про підстави, зяких справу було внесено на попередній розгляд. Прокурор та інші учасникисудового розгляду висловлюють свої думки щодо питань, винесених на розгляд,після чого суддя видаляється в нарадчу кімнату для підготовки винесенняпостанови.

Припопередньому розгляді справи апеляційний суд може прийняти одне з таких рішень:

— про питання, пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду;

— про відмову в прийнятті апеляції до свого розгляду;

— про зупинення провадження в справі;

— про повернення справи суду першої інстанції.

Відповіднодо ст. 359 КПК зупинення апеляційного провадження у справі передбачено лише вразі захворювання того підсудного, явка якого в суд є обов'язковою, однак узаконі не конкретизовано, яке саме захворювання цієї особи є підставою длязупинення провадження у справі, що ускладнює застосування закону. Не визначенотакож, як має діяти суд, якщо у справі кілька засуджених (виправданих), явкаяких є обов'язковою, і один із них захворів. Вважаємо, що апеляційний суд утаких випадках має діяти за правилами ст. 280 КПК. Законодавцем не регламентованідії апеляційного суду у випадках зникнення засудженого (виправданого), явкуякого визнано обов'язковою. Всі ці питання мають бути вирішені в новому КПК[10, 63].

Припопередньому розгляді справи апеляційний суд може розглянути такі питання, якіпов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду:

— про необхідність проведення судового слідства та його обсяг;

— про витребування у необхідних випадках додаткових доказів;

— про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

— про доручення суду першої інстанції;

— про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;

— про виклик у необхідних випадках перекладача;

— про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;

— про день і місце розгляду справи;

— всі інші питання, які стосуються підготовчих дій до розгляду справи.

Припопередньому розгляді справи за необхідності ведеться протокол. Цю необхідністьвизначає суддя, який проводить судове засідання (наприклад, у випадку, колиз'явилися засуджений, потерпілий чи інші учасники судового розгляду, які даютьпояснення). Законом не вирішено питання про можливість оскарження постановисудді в касаційному порядку. Вважаємо, що у випадках, коли постанова судді стаєперепоною в розгляді справи в апеляційному порядку і в зв'язку з цим істотно зачіпаєінтереси учасників процесу (наприклад, при відмові в прийнятті апеляції до свогорозгляду), особам, зазначеним у ст. 384 КПК, має бути надане право оскаржити постанову.Це слід вирішити у новому КПК.

Засудженийчи виправданий, їх законні представники підлягають обов'язковому виклику вапеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становищаабо суд визнає за необхідне провести судове слідство. У цих випадкахвикликаються також їхні захисники, якщо їх участь у справі відповідно до вимогст. 45 КПК є обов'язковою. Засуджений, який утримується під вартою, підлягаєобов'язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, якщо про це надійшлойого клопотання [11, 198].

Апеляційнийсуд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чичастково, якщо є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанціїбуло проведено неповністю або однобічно.

Зметою усунення неповноти чи однобічності судового слідства в суді першоїінстанції апеляційний суд вправі дати цьому суду доручення про виконання окремихпроцесуальних дій. Для цього апеляційний суд у постанові вказує, які самеконкретні дії суд першої інстанції повинен виконати (наприклад, допитати певнуособу як свідка, вказати строк виконання доручення, дату, до якої протоколислідчих дій повинні бути подані апеляційному суду). На виконання цього дорученнясуд першої інстанції проводить відповідну дію з додержанням вимог, передбаченихглавою 26 КПК. Про виконані дії складається протокол, що передається доапеляційного суду, який дав доручення, і приєднується до справи.

Судапеляційної інстанції розглядає справу в призначений судом першої інстанціїдень. Проте у випадках, якщо при попередньому або апеляційному розгляді справиапеляційний суд визнав за необхідне провести судове слідство, витребуватидодаткові докази, викликати в судове засідання певних осіб, зробити дорученнясуду першої інстанції, а також у разі особливої складності справи, він можеперенести розгляді справи не більше ніж на тридцять діб (ст. 360 КПК).

Розглядсправи в апеляційному провадженні починається з перевірки явки учасниківапеляційного провадження, оголошення головуючим складу суду і роз'яснення учасникамсудового розгляду права відводу всьому складу суду або комусь із суддів,прокурору, а також секретареві, експерту, перекладачу, якщо вони беруть участьу справі. Далі головуючий роз'яснює учасникам судового розгляду їх права, атакож право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судовихдебатах, а особам, які подали апеляції, — права підтримувати апеляції або відмовитисявід них. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частинивироку, яка оскаржена в апеляційному порядку, і вирішуються судом за правиламист. 296 КПК [12, 200].

Післяцього головуючий або один із суддів доповідає суть вироку чи постанови,повідомляє, ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводиапеляцій і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані.Головуючий з'ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.

Неявкаучасників процесу (крім прокурора) на засідання суду апеляційної інстанції не єперешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено КПК або рішеннямапеляційного суду.

Якщосуд апеляційної інстанції не проводив судового слідства, головуючий ознайомлюєучасників судового розгляду з додатковими матеріалами, якщо вони були подані,матеріалами, що надійшли з суду першої інстанції на виконання доручень,вислуховує їх пояснення з приводу поданих апеляцій у порядку, передбаченому ст.318 КПК, і переходить до судових дебатів.

Судовеслідство в апеляційному суді провадиться за правилами глави 26 КПК (проведеннясудового слідства судом першої інстанції) лише щодо тієї частини вироку, законністьі обґрунтованість якої заперечується в апеляції.

Судовідебати в суді апеляційної інстанції проводяться відповідно до вимог ст. 318 КПКі полягають у промовах учасників судового розгляду справи щодо тієї частини вироку,яка оскаржена. Першими виступають особи, які подали апеляції.

Прокурор,якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, ав інших випадках — останнім.

Передвидаленням суду до нарадчої кімнати для постановлений рішення щодо законності йобґрунтованості вироку суду першої інстанції підсудному, якщо він брав участь вапеляційному розгляді справи, надається останнє слово [13, 215].

Нарадасуддів апеляційного суду проводиться з додержанням вимог, передбачених статтями322 і 325 КПК.

Протоколсудового засідання та фіксування технічними засобами перебігу судового процесув апеляційному суді ведуться у разі проведення ним судового слідства (ст. 362 КПК).

Зарезультатами розгляду апеляції суд апеляційної інстанції виносить ухвалу.Прийнята та підписана всіма суддями в умовах нарадчої кімнати ухвалаапеляційної інстанції оголошується в залі судового засідання негайно після їїпостановлення. Проте згідно з ч. 2 ст. 379 КПК у справах, що вимагають значногочасу для складання мотивованої ухвали, суд має право обмежитись складанням іоголошенням лише її резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повнийтекст ухвали повинен бути складений не пізніше п'яти діб з дня оголошеннярезолютивної частини та оголошений учасникам судового розгляду. Про часоголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній їїрезолютивній частині.

Урезультаті розгляду апеляції на рішення, зазначені у ч. 1 ст. 347 КПК (вироки іпостанови про застосування чи незастосування заходів виховного і медичногохарактеру, ухвалені місцевими судами) апеляційний суд відповідно до вимог ст.366 КПК має право:

1)винести ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції — беззадоволення; скасування вироку чи постанови і повернення справи прокурору надодаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції;скасування вироку чи постанови і закриття справи; про зміну вироку чипостанови;

2)постановити свій вирок, скасувавши повністю чи частково вирок суду першоїінстанції;

3)постановити свою постанову, скасувавши повністю чи частково постанову судупершої інстанції.

Урезультаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у ч. 2 ст. 347 КПК (ухвали,постанови про закриття справи або направлення справи на додатковерозслідування, окремі ухвали (постанови) та інші постанови місцевих судів)апеляційний суд:

1)виносить ухвалу про залишення ухвали чи постанови без зміни, а апеляції беззадоволення; скасування вироку чи постанови і повернення її на новий судовийрозгляд у суд першої інстанції, а у разі скасування ухвали чи постанови прозакриття справи і повернення її на додаткове розслідування; скасовуванняокремої ухвали чи постанови; зміну ухвали чи постанови;

2)постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю або частково ухвалу чи постановусуду першої інстанції.

Відповіднодо ч. 1 ст. 365 КПК вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанціїперевіряються апеляційним судом у межах апеляції, а висновки суду першоїінстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно якихвідповідно до вимог ч. 1 ст. 299 і ст. 301-1 КПК докази не досліджувалися, неперевіряються. У той же, час за вимогою ч. 2 ст. 365 КПК, якщо розгляд апеляціїдає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли,апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення. Таким чином, за логікою законодавця,якщо помилки допущено щодо осіб, стосовно яких апеляції не подано, ці помилкимають бути виправлені, а щодо тих, стосовно яких апеляції подані, — помилкивиправляються тільки в межах апеляції. Така позиція є непослідовною. Вважаємо,що апеляційний суд зобов'язаний за наявності підстав прийняти рішення на користьособи, щодо якої подана апеляція і в тому випадку, якщо про це в апеляції нейдеться. Ця норма має бути удосконалена в новому КПК.

Ухвалаапеляційної інстанції є остаточною і набирав законної сили після її оголошення.Вона може бути скасована за наявності до того підстав лише в касаційномупровадженні або в порядку виключного провадження.

3. Перевірка вироків і постанов про застосування чинезастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевимисудами.

Апеляційнийсуд наділений законом надзвичайно широкими повноваженнями. Відповідно до ст.366 КПК у результаті розгляду апеляцій на вироки місцевих судів, що не набрализаконної сили, і постанов місцевих судів про застосування або незастосуванняпримусових заходів виховного і медичного характеру (ч. 1 ст. 347 КПК) апеляційнийсуд вправі прийняти такі рішення:

— залишити вирок або постанову без зміни, а апеляцію — без задоволення;

— змінити вирок або постанову, а апеляцію задовольнити цілком або частково;

— змінити вирок або постанову, а апеляцію залишити без задоволення, якщоапеляційний суд вийшов за межі апеляції, але залишив судове рішення без зміни втій частині, що оспорювалась в апеляції;

— змінити судові рішення щодо інших засуджених, щодо яких апеляції не подані;

— скасувати вирок, постанову в повному обсязі та закрити справу, а апеляціюзадовольнити;

— скасувати судові рішення цілком і закрити справу, а апеляцію задовольнитичастково;

— скасувати судові рішення і закрити справу стосовно осіб, щодо яких апеляції неподані;

— скасувати частково судове рішення і закрити справу в певній частині, а рештузалишити без зміни, змінити, скасувати з направленням справи на додатковерозслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або ухвалитисвій вирок (постанову);

— скасувати вирок (постанову) у певній частині та справу направити на додатковерозслідування, на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або постановитисвій вирок (постанову), а в решті залишити без зміни, змінити;

— скасувати вирок (постанову) цілком, а справу направити на додатковерозслідування, на новий судовий розгляд у суд першої інстанції або постановитисвій вирок (постанову).

Занеобхідності погіршення становища засудженого, виправданого або особи, стосовноякої ставилося питання про застосування примусових заходів медичного абовиховного характеру, апеляційний суд вправі прийняти одне з перерахованихрішень тільки у випадку, якщо про це поставлено питання в апеляції прокурораабо потерпілого.

Скасуванняабо зміна вироку в апеляційному провадженні може мати місце тільки в тихвипадках, якщо для цього є обґрунтовані підстави, які прямо вказані в законі (ст.367 КПК):

— однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

— невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичнимобставинам справи;

— істотне порушення кримінально-процесуального закону;

— неправильне застосування кримінального закону;

— невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Апеляційнийсуд не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотногопорушення прав підсудного. Апеляційний суд не має права скасувати постанову пронезастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише з мотивівістотного порушення прав особи, щодо якої ставилося питання про застосуванняцих засобів.

Слідзастерегти, що в разі необхідності погіршення становища засудженого,виправданого або осіб, щодо яких порушено питання про застосування примусовихзаходів медичного чи виховного характеру, апеляційний суд має право прийнятизазначені рішення лише згідно з позицією, висловленою в апеляції прокурором чипотерпілим. Підстави для скасування або зміни вироку чи постанови — цесукупність достовірних даних, що вказують на незаконність і (або) необґрунтованістьвироку чи постанови. До таких підстав належать істотні порушення матеріальногоабо процесуального закону, допущені при розслідуванні або судовому розглядісправи і постановленні вироку чи постанови [14, 115].

Підставиі для скасування, і для зміни вироку (постанови) однакові. Одні й ті саміпорушення КПК залежно від конкретних обставин справи можуть свідчити про необхідністьяк скасування, так і зміни вироку (постанови). Винятком є такі істотніпорушення кримінально-процесуального закону, за наявності яких вирок завждипідлягає скасуванню (ст. 370 КПК).

Кожнапідстава вимагає перевірки законності вироку (що полягає в додержаннікримінально-процесуального закону та правильному застосуванні нормкримінального закону) та його обґрунтованості (тобто повної відповідностівисновків, що в ньому містяться, фактичним обставинам справи). Обґрунтованийвисновок про те, чи є вирок правильним, можна зробити, лише перевірившинаявність чи відсутність усіх вгаданих підстав. Тому не можна погодитися здумкою, що фактично існують дві самостійні підстави для скасування вироку: йогонезаконність та необґрунтованість.

Розглянемодокладніше випадки скасування чи зміни вироку, які можливі в апеляційномупровадженні, на які звертає увагу ст. 367 КПК.

Однобічністьабо неповнота дізнання, досудового чи судового слідства має місце у тихвипадках, якщо залишилися нез'ясованими такі обставини, встановлення яких можемати істотне значення для справи. Однобічність, як правило, полягає у відсутностіперевірки всіх можливих версій, в обвинувальному чи, навпаки, виправдувальному ухиліпід час провадження у справі. Неповнота ж характеризує досудове чи судовеслідство у справі, в якій не були встановлені всі обставини, що підлягаютьдоказуванню (статті 23, 64, 433 КПК).

Відповіднодо ч. 2 ст. 368 КПК дізнання, досудове чи судове слідство в будь-якому разівизнається однобічним і неповним, якщо:

— не були допитані певні особи, не були витребувані досліджені документи, речовіта інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотнезначення для правильного вирішення справи;

— не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу надодаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків,коли дослідити їх було неможливо;

— необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних,встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;

— не були з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чивиправданого.

Підоднобічністю або неповнотою дізнання, досудового або судового слідства розуміютьяк не з'ясування всіх істотних обставин справи, так і недостатність доказів, їхповерхове дослідження [15, 170].

Виходячиз вимог закону та аналізуючи судову практику, можна визначитися, що дізнання,досудове і судове слідство є однобічними або неповними у випадках, коли:

— належним чином не з'ясовані обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторонузлочину: зміст діяння, наявність причинного зв'язку між діянням і наслідками;

— всебічно і повно не досліджені обставини, на підставі яких встановлюєтьсясуб'єктивна сторона злочину: вина, її форми, мотиви здійснення злочину;

— поверхово досліджено обставини, що впливають на ступінь і характервідповідальності, дані, що характеризують особу обвинуваченого, обставини, щопом'якшують чи Обтяжують покарання;

— не з'ясована наявність або відсутність обставин, що виключають притягненняособи до кримінальної відповідальності;

— недостатньо глибоко досліджені характер і розмір заподіяної злочином шкоди;

— не встановлена роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину;

— не виявлені причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотнезначення для правильного вирішення справи;

— поверхово досліджені умови життя і виховання неповнолітніх обвинувачених,причини й умови, що сприяли вчиненню ними злочинів;

— висновки про винність або невинність особи обґрунтовані лише показаннямипідсудного і не вжито заходи для дослідження інших доказів;

— не вжиті заходи до перевірки показань заінтересованих учасників процесу,покладених в основу судових рішень;

— не з'ясовані причини істотних суперечностей у доказах;

— висновки суду побудовані на припущеннях, не проведені необхідні експертизи, невитребувані документи, не проведені обшук, виїмка;

— неповно досліджені версії обвинувачення або захисту;

— без достатніх підстав відхилені клопотання про перевірку обставин, що маютьзначення для справи;

— не допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи;

— суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свідків замістьбезпосереднього їх допиту;

— не з'ясовані обставини, що мають значення для порушення кримінальної справистосовно осіб, які причетні до злочину і встановлення ролі яких може вплинутина ступінь винуватості засуджених у справі.

ЧиннимКПК апеляційним судам надано широкі можливості щодо виправлення та усуненняпомилок судів, зокрема право проводити судове слідство. Користуючись цимправом, апеляційні суди повинні проводити судове слідство у всіх випадках, колипевні дії можна виконати у судовому засіданні апеляційного суду (допитатисвідків, потерпілих, витребувати і дослідити документи).

Підневідповідністю висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичнимобставинам справи слід розуміти: не підтвердження висновків суду доказами, щобули досліджені при провадженні судового слідства; якщо суд не взяв до увагидокази, які могли істотно вплинути на його висновки; якщо за наявностісуперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові)не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; коли висновкисуду, викладеш у вироку (постанові), містять істотні суперечності (ст. 369 КПК)[16, 160].

Вирокчи постанова із зазначених підстав підлягають скасуванню чи зміні лише тоді,якщо невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинутина вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого,на правильність застосування кримінального закону, на визначення покарання абозастосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Висновкисуду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, якщо судоверішення ґрунтується на матеріалах розслідування, не досліджених у суді або непідтверджених даними судового слідства; на матеріалах, отриманих з порушеннямпроцесуального порядку збирання доказів; на доказах суперечливих, спростованихабо не підтверджених іншими доказами, які немотивоване відкинув суд; надоказах, достовірність яких викликає сумнів; на визнанні або запереченні виниобвинувачуваним у процесі розслідування, не підтверджених іншими доказами.

Перевіряючиправильність вироку, апеляційний суд може дійти висновку, що суд першоїінстанції дослідив усі докази, зібрані при провадженні дізнання, досудового ісудового слідства, проте не дав їм оцінку, або за наявності суперечливихдоказів суд у вироку (постанові) не проаналізував їх, не навів мотивів, з якихвзято до уваги одні докази і відкинуто інші, внаслідок чого належно не обґрунтуваввикладені у вироку висновки.

Істотнимпорушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення, якіперешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановитизаконний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Вирок(постанову) в будь-якому разі належить скасувати, якщо:

— є підстави для закриття справи,але її не було закрито;

— вирок винесено незаконним складомсуду;

— порушено право обвинуваченого на захист;

— порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою вінволодіє, і допомогою перекладача;

— розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

— справу розглянуто за відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченогоч. 2 ст. 262 КПК;

— порушено правила підсудності;

— порушено таємницю наради суддів;

— вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

— у справі немає протоколу судового засідання або перебіг судового процесу упередбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;

— порушено вимоги статей КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення іматеріалів розслідування для ознайомлення;

— обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був врученийобвинуваченому;

— порушено вимоги статей КПК, що встановлюють незмінність складу суду, наданняпідсудному права виступити в дебатах і з останнім словом (ст. 370 КПК).

Істотнепорушення кримінально-процесуального закону є підставою тільки для скасуваннявироку (постанови) з направленням справи прокурору, на додаткове розслідуванняабо новий судовий розгляд (залежно від того, в якій стадії воно було допущено)[17, 211].

Істотніпорушення процесуального закону можуть стосуватися прав і законних інтересів якпідозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їхніх захисників, законних представників,так і потерпілих, цивільного позивача, цивільного відповідача та їхніхпредставників, якщо це перешкодило суду повно і всебічно розглянути справу івплинуло на постановлення законного й обґрунтованого вироку (постанови).

Порушеннякримінально-процесуального закону, що не вплинули і не могли вплинути назаконність і обґрунтованість вироку (постанови), не визнаються істотними(наприклад, порушення строків попереднього розгляду справи судом абопризначення справи для розгляду в суді). Такі порушення не тягнуть за собоюскасування вироку (постанови), однак суд апеляційної інстанції вправі реагуватина них окремою ухвалою.

Порушення,що зумовлюють обов'язкове скасування вироку (постанови), називають безумовнимипідставами, оскільки суд вищого рівня завжди у таких випадках зобов'язанийскасувати судове рішення. Наприклад, безумовною підставою для скасуванняобвинувального вироку (постанови) є наявність підстав для закриття справи. Апеляційнийсуд вправі скасувати обвинувальний вирок, постанову і закрити справу в такихвипадках:

— за наявності обставин, що виключають провадження у кримінальній справі (ст. 6КПК);

— якщо внаслідок зміни обстановки вчинене діяння втратило суспільну небезпеку абоособа припинила бути суспільно небезпечною (ст. 7 КПК);

— у зв'язку з дійовим каяттям (статті 7-1, 7-2 КПК);

— у зв'язку з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим (статті 7-1, 8КПК);

— у зв'язку зі звільненням неповнолітнього від кримінальної відповідальності ззастосуванням до нього примусових заходів виховного характеру (статті 7-1, 9КПК);

— у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності з передачею їїна поруки (статті 7-1, 10 КПК);

— у зв'язку із закінченням строків давності (статті 7-1, 11-1 КПК).

Апеляційнийсуд повинен також скасувати вирок або постанову і закрити справу у разінедоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо визнає, що висновкисуду першої інстанції не підтверджуються матеріалами справи, а можливостідосудового і судового слідства вичерпано (ст. 213 КПК).

Підлягаєскасуванню судове рішення, постановлене незаконним складом суду[18, 233].

Узаконі немає визначення «законний» або «незаконний» склад суду, але вбудь-якому разі незаконним визнається склад суду, якщо були підстави, яківиключали участь судді в розгляді справи (статті 54, 55 КПК); вирок (постанова)підписаний суддею, що не брав участі у розгляді справи; порушені правила пророзгляд справи судом у складі трьох суддів або двох суддів і трьох народних засідателіву випадках, передбачених частинами 2 і З ст. 17 КПК; суддя або судді, щорозглянули справу, обрані в суд, якому ця справа не підсудна; у розгляді справибрали участь суддя або народний засідатель, термін повноважень яких минув; хочаб один із суддів не був обраний Верховною Радою України або призначений ПрезидентомУкраїни у встановленому законом порядку; якщо суд у встановленому закономпорядку не розглянув клопотання про відвід судді або народного засідателя.

Істотнимипорушеннями кримінально-процесуального закону визнаються порушення, щопозбавляють або обмежують право обвинуваченого на захист.

Допорушень права обвинуваченого на захист належать:

— порушення вимог ст. 45 КПК про обов'язкову участь захисника при проведеннідізнання, досудового слідства й у розгляді справи судом;

— порушення порядку запрошення і призначення захисника (ст. 47 КПК), зокреманезабезпечення участі захисника, якщо про це клопоче обвинувачений, необговорення питання про вимушений характер відмови обвинуваченого від захисника,а також порушення порядку заміни захисника (ст. 46 КПК);

— участь у справі захисника за наявності умов, що виключають участь саме цієїособи (ст. 61 КПК);

— формулювання обвинувачення, наведене в обвинувальному висновку, істотновідрізняється від пред'явленого обвинувачення і погіршує становище обвинуваченого;

— особа засуджена за законом, за яким обвинувачення їй не пред'являлося або булопред'явлено не конкретно, без зазначення місця, часу, мотивів вчинення злочину кваліфікуючихознак;

— незабезпечення участі захисника у справах стосовно осіб, хоча і визнаних осудними,але таких, що страждають на постійний або тимчасовий розлад психічноїдіяльності, істотні дефекти мови, зору, слуху, інший подібний недуг;

— задоволення клопотання обвинуваченого про відмову від захисника, якщообвинувачений за станом свого здоров'я не міг сам забезпечити свій захист;

— розгляд справи судом без допиту підсудного, що не відмовився від дачі показань;

— розгляд справи судом апеляційної або касаційної інстанції без участі підсудногоабо його захисника, якщо вони не були сповіщені про час судового засідання і цепозбавило їх можливості взяти в ньому участь (статті 354, 389 КПК).

Істотнимпорушенням кримінально-процесуального закону є незабезпечення обвинуваченому ізахисникові, що не володіють мовою судочинства, можливості користуватися вбудь-якій стадії процесу рідною мовою або мовою, якою вони володіють.Обвинуваченому, що не володіє мовою судочинства, забезпечується правокористуватися послугами перекладача, а особам, що є глухими або німими, — послугами особи, що розуміє їхні знаки [19, 154].

Вирок(постанова) постановлюється в окремому приміщенні — нарадчій кімнаті.Перебування в нарадчій кімнаті крім суддів, що входять до складу суду в даній справі,інших осіб, у тому числі запасних суддів, секретаря судового засідання, а такожрозголошення думок, висловлених у нарадчій кімнаті, законом заборонено (ст. 322КПК). Вирок (постанова) підписується всіма суддями або суддею, якщо справа розглядаласяним одноособово. Порушення цих вимог закону є безумовною підставою для скасуваннявироку (постанови).

Крімпорушень, прямо зазначених у ч. 2 ст. 370 КПК як істотні, законодавець даєправо суду апеляційної інстанції визначити істотність деяких порушень кримінально-процесуальногозакону залежно від конкретних обставин справи, які свідчать про те, щопорушення перешкоджали або могли перешкодити суду першої інстанції повно івсебічно розглянути справу й постановити законний, обґрунтований і справедливийвирок або постанову (ч. 1 ст. 370 КПК).

Дотаких порушень кримінально-процесуального закону належать, зокрема:

— проведення досудового слідства без порушення кримінальної справи;

— порушення справи неправомочною особою;

— якщо після провадження додаткового розслідування справи не складено новийобвинувальний висновок;

— необґрунтоване виділення справи стосовно одного або кількох обвинувачених, якщоце позначиться на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження доказів і вирішеннясправи;

— порушення вимог ст. 112 КПК про підслідність: проведення дізнання замістьдосудового слідства, проведення провадження за протокольною формою досудовоїпідготовки матеріалів про злочини, не передбачені ст. 425 КПК;

— порушення порядку направлення матеріалів, зібраних у процесі досудовоїпідготовки, у суд (ст. 426 КПК);

— якщо у вироку (постанові) не зазначені діяння, вчинені даною особою.

Якпередбачено ст. 371 КПК, неправильним застосуванням кримінального закону, що тягнеза собою скасування або зміну вироку (постанови), є:

— незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;

— застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню;

— неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Зазначеніформи неправильного застосування кримінального закону є взаємопов'язаними.Застосування судом закону, який у конкретному випадку не підлягає застосуванню,є порушенням принципів законності. Неправильне тлумачення кримінального закону,як правило, є причиною зазначених порушень кримінального закону.

Неправильнезастосування кримінального закону полягає в неправильному застосуванні норм якОсобливої, так і Загальної частини Кримінального кодексу: неправильна кваліфікаціядіяння; порушення правил призначення покарання; неправильне застосування норм,що визначають поняття злочину, строків давності й інших норм, що можеспричинити необґрунтоване засудження або виправдання підсудного, призначення покарання,що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі винного, а такожінші негативні наслідки.

Неправильнезастосування кримінального закону може полягати:

— у застосуванні закону, що втратив силу або ще не набрав законної сили;

— у необґрунтованому застосуванні кримінального закону, що не має зворотної дії вчасі, і навпаки, в незастосуванні закону, що має зворотну дію, тобтопоширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким закономсили (ст. 5 КК);

— у помилці при застосуванні положень закону про форму вини, співучасті увчиненні злочину; у помилковому визначенні кола суб'єктів кримінальноївідповідальності за певний злочин, стадій вчинення злочину, обставин, щовиключають злочинність діяння, кваліфікуючих ознак злочину.

Наприклад,вирок було змінено, оскільки дії особи, спрямовані на вчинення умисногозлочину, неправильно кваліфіковано як закінчений злочин у випадку, коли злочинне було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі цієї особи.

Неправильнезастосування кримінального закону при призначенні покарання може полягати:

— у недотриманні правил призначення покарання за сукупністю злочинів абосукупністю вироків;

— у призначенні покарання, що перевищує санкцію статті КК, за якою кваліфікованодіяння підсудного; в призначенні покарання понад максимальний строк виду покарання,встановлений КК;

— у неправильному застосуванні або незастосуванні акту амністії;

— у помилковому застосуванні додаткового покарання, не передбаченого санкцієюстатті, за якою підсудний визнаний винним (за винятком позбавлення права обійматипевні посади або займатися певною діяльністю).

Невідповідністьпризначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого полягає в тому, щопризначене судом покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені статтеюкримінального закону, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим якчерез м'якість, так і суворість (ст. 372 КПК).

Згіднозі ст. 65 КК, що визначає загальні принципи призначення покарання, судпризначає покарання:

умежах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачаєвідповідальність за вчинений злочин;

— відповідно до положень Загальної частини КК;

— враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, щопом'якшують і обтяжують покарання.

ПленумВерховного Суду України в Постанові «Про практику призначення судамикримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 звернув увагу судів на те,що особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначене покарання, необхідне ідостатнє для її виправлення і для попередження нових злочинів.

Законвважає покарання явно несправедливим, якщо суд призначив надто м'яке покаранняза тяжкий злочин або надмірно суворе покарання — за незначний злочин, а також увсіх випадках, коли порушений принцип індивідуалізації покарання.

Апеляційнийсуд вправі змінити вирок або постанову, якщо цим не погіршується становищезасудженого або особи, щодо якої застосовано примусові заходи виховного абомедичного характеру.

Відповіднодо ст. 373 вирок може бути змінений у випадках: пом'якшення призначеногопокарання, якщо апеляційний суд визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідаєтяжкості злочину та особі засудженого; зміни кваліфікації злочину ізастосування кримінального закону про менш тяжкий злочин; зменшення сум, якіпідлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливаєна обсяг обвинувачення і кваліфікацію злочину; в інших випадках, коли змінавироку не погіршує становища засудженого.

Апеляційнийсуд змінює постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичногохарактеру у випадках: зміни кваліфікації суспільне небезпечного діяння ізастосування статті КК, яка передбачає відповідальність за менш тяжке діяння;пом'якшення виду примусового заходу виховного чи медичного характеру.

Зазначенийперелік підстав для зміни вироку (постанови) не є вичерпним. Апеляційний судвправі також виключити окремі епізоди обвинувачення, які не підтвердженідоказами або не мають складу злочину чи поставлені у вину з порушеннямпроцесуального закону, якщо направлення справи на додаткове розслідування абона новий судовий розгляд буде визнано недоцільним; виключити цілком чи частковоконфіскацію майна або будь-яке інше додаткове покарання; змінити рішення продолю речових доказів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а такожвнести інші зміни за умови, що вони не погіршують становище засудженого абоособи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходіввиховного або медичного характеру.

4. Порядок перевірки ухвал і постанов місцевихсудів, зазначених у ч. 2 ст. 347 КПК.

Вапеляційному порядку перевіряються законність і обґрунтованість ухвал (постанов)місцевих судів про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування,окремих ухвал (постанов) місцевих судів, а також інших постанов місцевих судів(ч. 2 ст. 347 КПК). Апеляційна перевірка цих рішень здійснюється з додержаннямвимог глави 30 КПК, але судове слідство при їх перевірці не проводиться.

Законпередбачає такий самий процесуальний порядок подання апеляцій на зазначеніухвали (постанови), а також порядок їх розгляду судом апеляційної інстанції, які порядок подання і розгляду апеляцій на ухвалені місцевими судами вироки, щоне набрали законної сили, і на постанови про застосування або незастосуванняпримусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами.

Урезультаті розгляду апеляцій на ухвали (постанови) місцевих судів про закриттясправи або про направлення справи на додаткове розслідування, на окремі ухвалий інші постанови апеляційний суд вправі:

— залишити ухвалу (постанову) без зміни, а апеляції — без задоволення;

— скасувати ухвалу (постанову) і повернути її на новий судовий розгляд у судпершої інстанції;

— скасувати ухвалу (постанову) про закриття справи і повернути справу надодаткове розслідування або на новий судовий розгляд;

— змінити ухвалу (постанову);

— скасувати окрему ухвалу (постанову);

— скасувати цілком або частково ухвалу (постанову) і ухвалити свою.

Скасовуючиухвалу (постанову) суду першої інстанції про закриття справи або направленнясправи на додаткове розслідування, апеляційний суд не вправі постановити свійвирок.

Апеляціїна постанови судді про відмову в застосуванні заходів безпеки (ст. 52-5 КПК),про взяття особи під варту або про відмову в цьому (ст. 165-2 КПК), про подовженнястроку тримання під вартою або про відмову в цьому (ст. 165-3КПК), про відмовув проведенні обшуку (ст. 177 КПК), про направлення обвинуваченого на стаціонарнусудово-медичну або судово-психіатричну експертизу або про відмову в цьому (ст.205 КПК) розглядаються не пізніше ніж через три доби після їх надходження вапеляційний суд, для чого відповідні матеріали негайно витребуються із суду, щоухвалив оскаржувану постанову.

ПленумВерховного Суду України у Постанові «Про практику застосування судамизапобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання підвартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25 квітня 2003 р. № 4 роз'яснив,що на вимогу апеляційного суду, який розглядає апеляцію на постанову про взяттяособи під варту або про відмову в цьому, може також бути надана кримінальнасправа органом чи особою, у провадженні яких вона перебуває. Про час і місцерозгляду апеляції негайно повідомляються прокурор, а також через місцевий суд,який ухвалив постанову, — підозрюваний, обвинувачений, його захисник і законнийпредставник (п. 17).

5. Порядок постановлені» ухвали, вироку, постановиапеляційного суду.

Закон(ст. 366 КПК) надає право апеляційному суду скасувати цілком або частково вирок(постанову) суду першої інстанції й постановити свій вирок (постанову). Вирок,який має право постановити апеляційний суд, може бути тільки обвинувальним.

Відповіднодо ч. 1 ст. 378 КПК апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції іпостановляє свій вирок у випадках:

1)необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягуобвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненнізлочину в такому обсязі та від цього обвинувачення він захищався в суді першоїінстанції.

Наприклад,суд першої інстанції необґрунтовано перекваліфікував дії підсудного на законпро менш тяжкий злочин або необґрунтовано виключив частину пред'явленого йомуобвинувачення, частину формулювання чи певну кваліфікуючу ознаку. У цьомувипадку апеляційний суд вправі цілком або частково відновити обвинувачення в межахтого, яке підтримувалося прокурором або потерпілим (його представником) у судіпершої інстанції і в апеляції і від якого підсудний захищався в суді першої інстанції.Апеляційний суд за вчинене призначає покарання, яке б відповідало ступенютяжкості вчиненого злочину й особі винного, у тому числі суд вправі обрати і більшсуворе покарання, ніж було обрано судом першої інстанції;

2)необхідності застосування більш суворого покарання.

Уцьому разі апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції в частиніпризначеного покарання, однак формулювання обвинувачення і доказову базу,визнану судом першої інстанції, не змінює і вправі призначити більш суворепокарання як за окремими статтями КК, що передбачають відповідальність зазлочини, так і за сукупністю злочинів або сукупністю вироків;

3)скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Уцьому разі апеляційний суд має право сформулювати обвинувачення в межах тогообвинувачення, яке пред'являлося обвинуваченому на досудовому слідстві, і зурахуванням позиції, що її мали прокурор, потерпілий або його представник усуді першої інстанції, обрати покарання відповідно до вимог ст. 65 КК;

4)неправильного звільнення засудженого від відбування покарання.

Переліквипадків, коли апеляційний суд може скасувати вирок суду першої інстанції йпостановити свій вирок, вичерпний і не підлягає поширювальному тлумаченню.

Скасуваннявироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом узазначених випадках допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілогочи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з наведенихпідстав.

Апеляційнийсуд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення від покарання,у своєму вироку фактично має повторити визнані судом першої інстанціїформулювання обвинувачення, кваліфікацію діяння і вказати покарання, яке слідвідбувати засудженому.

Зміствироку апеляційного суду повинен відповідати вимогам, які пред'являються довироку суду першої інстанції (статті 332-335 КІШ).

Крімтого, у вироку апеляційного суду повинні бути зазначені:

— зміст вироку суду першої інстанції: дані про засудженого або виправданого, заякого статтею КК особа засуджена або виправдана, покарання, призначене засудженому(якщо останній звільнений від покарання, то підстава звільнення), формулюванняобвинувачення, визнаного судом доведеним, а стосовно виправданого — пред'явленогойому;

— суть апеляції (особа, що подала апеляцію, доводи апеляції, основні порушеннязакону, на які посилається апелянт);

— виклад пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні апеляційного суду;

— мотиви прийнятого рішення, аналіз доказів, досліджених у процесі повного абочасткового судового слідства, якщо воно проводилося апеляційним судом,аргументи для підтвердження або спростування доводів апеляції, висновки щодоправильності або неправильності рішень, прийнятих судом першої інстанції, іобґрунтування рішення, прийнятого апеляційним судом.

Крімтого, у випадку скасування виправдувального вироку у вироку апеляційного судуповинне бути сформульоване обвинувачення, визнане доведеним, дана правова оцінкадіяння і призначене покарання.

Апеляційнийсуд вправі скасувати постанову про застосування примусових заходів виховного чимедичного характеру і постановити свою постанову в разі:

— необхідності кваліфікації суспільне небезпечного діяння як більш тяжкого, якщотаке було зазначено у постанові слідчого про закриття справи і застосування примусовихзаходів виховного характеру або про направлення справи до суду для вирішенняпитання про застосування примусових заходів медичного характеру;

— застосування більш суворого виду примусових заходів виховного чи медичногохарактеру;

— скасування необґрунтованої постанови суду про закриття справи щодо неосудногоабо неповнолітнього з тих мотивів, що еони не вчинили суспільне небезпечне діяння.

Скасуванняпостанови суду першої інстанції та винесення постанови апеляційним судом з цихпідстав допускається, якщо з тих самих підстав було подано апеляцію прокуроромчи потерпілим або його представником.

Постановаапеляційного суду про застосування примусових заходів виховного чи медичногохарактеру повинна відповідати вимогам статей 420, 448 КПК. Крім того, у постановіапеляційного суду зазначаються зміст постанови суду першої інстанції(вказується особа, щодо якої винесена постанова, чи мало місце суспільненебезпечно діяння і чи вчинено воно особою, щодо якої розглядається справа, якіпримусові заходи виховного або медичного характеру застосовані до цієї особи); кимподана апеляція і її суть: доводи апеляції, порушення закону, на якіпосилається апелянт; пояснення осіб, що брали участь у судовому засіданніапеляційного суду; мотиви прийнятого рішення: аналіз доказів і висновки щододоводів апеляції і рішення суду першої інстанції, обґрунтування рішенняапеляційного суду.

Ухвала,вирок, постанова апеляційного суду постановлюються в нарадчій кімнаті. Вони складаютьсяодним із суддів і підписуються всіма суддями, що беруть участь у розглядісправи.

Післяскладання і підписання судового рішення суд повертається в залу судовогозасідання й один із суддів оголошує його. Якщо складання повного тексту ухваливимагає значного часу (у великих багатоепізодних справах, з великою кількістюзасуджених), суд вправі скласти й оголосити тільки її резолютивну частину, якупідписують усі судді. У цьому випадку в резолютивній частині вказується дата ічас оголошення повного тексту ухвали. Повний текст ухвали повинен бутискладений, підписаний і оголошений учасникам судового розгляду не пізніше ніжчерез п'ять діб із дня оголошення резолютивної частини.

Вирокі постанова апеляційного суду складаються в нарадчій кімнаті в повному обсязіта підписуються всім складом суду.

Формаі зміст вироку має відповідати вимогам статей 332-335, 378 КПК.

Вирокпроголошується, а постанова оголошується головуючим або одним із суддів здотриманням вимог ст. 341 КПК. Головуючий роз'яснює підсудному, його законномупредставникові, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу та їхпредставникам зміст вироку і порядок його оскарження, а також право подати клопотанняпро помилування. При оголошенні постанови апеляційного суду про застосування примусовихзаходів виховного або медичного характеру головуючий пояснює строки і порядокїї оскарження.

Вирішуючибудь-які питання, пов'язані з перевіркою законності й обґрунтованості вирокумісцевого суду, всі судді апеляційної інстанції є незалежними і користуютьсярівними правами. Тому якщо один із суддів не згоден з іншими суддями щодо обраноїпідстави і мотивів скасування чи зміни вироку в цілому, або в окремій частині, щодовсіх засуджених чи виправданих або Лише щодо одного чи деяких з них, або з іншихпідстав, він має право на окрему думку з цих питань, яку викладає в письмовій формів нарадчій кімнаті. Окрема думка судді приєднується до справи і не підлягаєоголошенню. Складання окремої думки не звільняє суддю від підписання рішенняапеляційного суду, оскільки відсутність його підпису є підставою до скасуваннярішення.

Звертаєна себе увагу те, що законодавець, передбачивши можливість залишення судді зокремою думкою і оформлення її у відповідному документі, не вирішив питання промеханізм реалізації окремої думки, яка так може й залишитися на папері.

Цепитання має бути вирішено в новому КПК.

Згіднозі ст. 23-2 КПК апеляційний суд у кримінальній справі, яка перебуває в йогопровадженні, має право винести окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державнихорганів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справіфактичні порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагаютьвжиття відповідних заходів.

Окреміухвали чи постанови не стосуються питань винності підсудного (засудженого),кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення, але виносяться в нарадчій кімнатіодночасно з вироком (постановою) чи ухвалою суду і водночас з ними набуваютьзаконної сили і потребують виконання.

Якщопри провадженні досудового слідства і при розгляді справи в суді по першійінстанції не були вжиті заходи зі встановлення причин та умов, які сприяли вчиненнюзлочину за наявності для цього підстав, апеляційні суди зобов'язані реагуватина такі недоліки і виносити окремі ухвали (постанови).

Окремаухвала може бути винесена при виявленні порушень прав обвинуваченого,потерпілого й решти учасників процесу, а також інших порушень закону, допущенихпри проведенні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи судомпершої інстанції. При цьому апеляційний суд не вправі встановлювати чи вважатидоведеними факти, що були відкинуті вироком, постановою, або виносити таку ухвалу,яка, по суті, ганьбить законність і обґрунтованість залишених без зміни вироку абопостанови.

Судможе окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства,установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужністьпри виконанні громадського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкриттюзлочину.

Окремаухвала (постанова) суду також виноситься, якщо у засудженого до позбавленняволі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування абовстановлення над ними опіки чи піклування.

Непізніше як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхіднихзаходів і про результати повідомлено суд, що виніс таку окрему ухвалу (постанову).

Уразі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розглядуповинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254-257 Кодексу України про адміністративніправопорушення.

Апеляційнийсуд, розглядаючи кримінальну справу, має право винести окрему ухвалу(постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне.

6. Звернення до виконання ухвали, вироку, постановиапеляційного суду.

Ухвалиі постанови апеляційної інстанції набирають законної сили негайно після їхоголошення, крім випадків, передбачених КПК (ст. 402).

Длявиконання ухвали апеляційного суду справа надсилається до суду першої інстанціїне пізніше трьох діб після її розгляду, а у випадках, якщо складання ухвали вимагаєзначного часу і суд обмежився складанням і оголошенням лише резолютивноїчастини (ч. 2 ст. 379 КПК), повний текст ухвали разом із кримінальною справоюповинен направлятись для виконання не пізніше п'яти діб з дня оголошення їїрезолютивної частини.

Касаційніскарги і подання на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним вапеляційному порядку, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошеннявироку або оголошення постанови, що оскаржуються, а засудженим, який перебуваєпід вартою, у той самий строк із моменту вручення йому копії вироку, постанови(ст. 386 КПК). Подання касаційних скарг або подання на ці судові рішенняприпиняє їх вступ у законну силу, і вони підлягають перевірці в касаційному порядку.Якщо вирок, постанова апеляційного суду, постановлені ним в апеляційномупорядку, не були оскаржені в суд касаційної інстанції, справа направляється в судпершої інстанції не пізніше трьох діб після набрання законної сили вироком,постановою для їх виконання.

Судпершої інстанції, одержавши справу з апеляційного суду, зобов'язаний звернутидо виконання вирок, ухвалу, постанову, постановлені у першій інстанції, ірішення апеляційного суду. Тільки після того, як від органів і осіб, на якіпокладено виконання судових рішень, надходить інформація про їх виконання,справу за письмовою вказівкою голови суду або судді може бути здано в архів.

Апеляційнийсуд сам виконує своє рішення в разі потреби звільнення засудженого з-під варти.Це може мати місце, якщо:

— в апеляційному порядку вирок (постанова) скасований і справа закрита відносноособи, що перебуває під партою;

— змінений вирок і засудженому призначено покарання, не пов'язане з позбавленнямролі чи у вигляді позбавлення волі в межах відбутого строку, або застосований актамністії і засуджений звільнений від покарання;

— скасований вирок (постанова) і справу направлено на додаткове розслідування абона новий судовий розгляд, а запобіжний захід у вигляді тривання: під вартоюзамінений іншим.

Якщозасуджений, що утримується під вартою, але підлягає звільненню, перебуває взалі судового засідання апеляційного суду, він звільняється з-під варти післяоголошення рішення в залі судового засідання. Якщо рішення про звільненнязасудженого прийнято за його відсутності, копія рішення апеляційного судунаправляється протягом доби адміністрації місця попереднього ув'язнення длявиконання.

Адміністраціямісця попереднього ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копіїрішення повідомити суду першої інстанції про звільнення ув'язненого з-підварти.

Висновки

Аналізсучасної судової системи показує, що вона не задовольняє усі вимоги щодозабезпечення права оскаржувати судові рішення в апеляційному чи касаційномупорядку.

До«малої судової реформи» 2001 року переглянути справу по суті міг лише судпершої інстанції у разі скасування його рішення касаційною чи наглядовоюінстанцією. Тобто права на повноцінний перегляд справи судом вищого рівня яктакого не існувало. У касаційній та наглядовій інстанціях відбувався переглядсудових рішень тільки з огляду на дотримання закону; якщо ж була допущенапомилка у встановленні обставин справи, то справа поверталася на новий судовийрозгляд.

Після«малої судової реформи» у зв`язку із запровадженням інституту апеляції загальнісуди обласного рівня набули статусу апеляційних й одержали повноваження щодоперегляду справи із правом досліджувати докази і встановлювати нові обставини.Однак поряд з цим за ними збереглися функції суду першої інстанції у деякихкатегоріях справ, насамперед кримінальних. Організація судоустрою, яка після«малої судової реформи» мало змінилася, не дала можливості передбачити право наапеляційний перегляд справ, вирішених апеляційними судами у першій інстанції.Це той випадок, коли організація судових ланок не відповідає засадамсудочинства і стає перешкодою для реалізації прав щодо судового захисту.

Виправленнятакої ситуації пов`язувалося із втіленням однієї з наступних пропозицій. Першаполягала у тому, щоб вирішення усіх справ у першій інстанції віднести докомпетенції місцевих судів. Ця ідея була успішно реалізована у системігосподарських судів у ході «малої судової реформи»: усі справи, які ранішевирішував Вищий арбітражний суд України у першій інстанції, були переданімісцевим господарським судам. Новостворені апеляційні господарські судипередбачені виключно як суди апеляційної інстанції. Принцип «судова ланка =судовій інстанції» у системі господарських судів зберігся згідно із Законом «Просудоустрій України» 2002 року.

Підчас «малої судової реформи» учасники процесу одержали право оскаржити судоверішення до Верховного Суду України у касаційному порядку. Раніше це можна булозробити тільки щодо рішень загальних судів обласного рівня, ухвалених у першійінстанції, а в усіх інших випадках — через вищих посадових осіб судової владичи прокуратури (останні мали право опротестувати судові рішення в порядкунагляду). Право на безпосереднє звернення зі скаргою до Верховного Судупризвело до надмірного напливу скарг, у зв`язку з чим проходження справ у ВерховномуСуді відбувається дуже повільно. Вирішення цієї проблеми пов`язувалося зістворенням Вищого цивільного та Вищого кримінального судів, які б здійснювалиповноваження суду касаційної інстанції. Однак відповідно до Закону “Просудоустрій України” має бути утворений один Касаційний суд України черезвідмову від спеціалізації загальних судів, який би виконував функції касаційноїінстанції щодо судових рішень, ухвалених загальними судами.

Перелік посилань

1.Кримінальний процес України: Підручник / Ю.М. Грошевий. – К.: Форум, 2004. – С.150.

2.Кримінальний процес України: Підручник / В.Г. Гончаренко. – К.: Форум, 2004. – С.167.

3.Кримінальний процес України: Підручник / Ю.П. Алехін. – К.: Кондор, 2005. – С.133.

4.Кримінальний процес України: Підручник / В.П. Шибіко. – К.: Атіка, 2006. – С.144.

5.Кримінальний процес України: Підручник / А.Б. Муравин. – К.: Юрінком Інтер,2006. – С. 187.

6.Кримінальний процес України: Підручник / В.М. Тертишник. – К.: Знання, 2006. — С.193.

7.Кримінальний процес України: Підручник / Л.М. Лобойко. – К.: Знання, 2005. – С.134.

8.Кримінальний процес України: Підручник / М.М. Михеєнко. – К.: Професіонал,2005. – С. 195.

9.Кримінальний процес України: Підручник / В.Т. Нор. – К.: Форум, 2006. – С. 80.

10.Кримінальний процес України: Підручник / В.П. Шибіко. – К.: Атіка, 2006. – С.63.

11.Кримінальний процес України: Підручник / А.Б. Муравин. – К.: Юрінком Інтер,2006. – С. 198.

12.Кримінальний процес України: Підручник / В.М. Тертишник. – К.: Знання, 2006. — С.200.

13.Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко. – К.: Кондор, 2004. – С.215.

14.Кримінальний процес України: Підручник / В.Т. Маляренко. – К.: Знання, 2004. — С.115.

15.Кримінальний процес України: Підручник / Ю.М. Грошевий. – К.: Форум, 2004. – С.170.

16.Кримінальний процес України: Підручник / В.П. Шибіко. – К.: Атіка, 2006. – С.160.

17.Кримінальний процес України: Підручник / А.Б. Муравин. – К.: Юрінком Інтер,2006. – С. 211.

18.Кримінальний процес України: Підручник / В.М. Тертишник. – К.: Знання, 2006. — С.233.

19.Кримінальний процес України: Підручник / Л.Д. Удалова. – К.: Кондор. 2006. – С.154.

Списоквикористаної літератури

1.Кримінально-процесуальний кодекс України № 1001-05 від 28 грудня 1960 року // nau.com.ua.

2.Кримінальний кодекс України № 2341-ІІІ від 05 квітня 2001 року // nau.com.ua.

3.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судамизапобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків триманняпід вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25 квітня 2003 року №4 // nau.com.ua.

4.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судамикримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 // nau.com.ua.

5.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001року / За реакцією М.І. Мельника та М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104с.

6.Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Зареакцією В.Т. Маляренка та Ю.П. Аленіна. – Х.: Одісей, 2003. – 1120 с.

7.Кримінальний процес України: Підручник / Є.Г. Коваленко. – К.: Кондор, 2004. –347 с.

8.Кримінальний процес України: Підручник / В.Т. Маляренко. – К.: Знання, 2004. — 368 с.

9.Кримінальний процес України: Підручник / Ю.М. Грошевий. – К.: Форум, 2004. –380 с.

10.Кримінальний процес України: Підручник / В.Г. Гончаренко. – К.: Форум, 2004. –415 с.

11.Кримінальний процес України: Підручник / Ю.П. Алехін. – К.: Кондор, 2005. – 349с.

12.Кримінальний процес України: Підручник / В.М. Хотенець. – К.: Знання, 2005. –361 с.

13.Кримінальний процес України: Підручник / Л.М. Лобойко. – К.: Знання, 2005. –372 с.

14.Кримінальний процес України: Підручник / М.М. Михеєнко. – К.: Професіонал,2005. – 384 с.

15.Кримінальний процес України: Підручник / В.Т. Нор. – К.: Форум, 2006. – 397 с.

16.Кримінальний процес України: Підручник / В.П. Шибіко. – К.: Атіка, 2006. – 423с.

17.Кримінальний процес України: Підручник / А.Б. Муравин. – К.: Юрінком Інтер,2006. – 444 с.

18.Кримінальний процес України: Підручник / В.М. Тертишник. – К.: Знання, 2006. — 457с.

19.Кримінальний процес України: Підручник / Л.Д. Удалова. – К.: Кондор. 2006. –460 с.