Реферат: Денежная реформа и становление денежного рынка Украины (Грошова реформа та становлення грошового ринку України)

Грошова реформа тастановлення грошового ринку України

За той час,відколи нова національна валюта перебуває в обігу, обслуговуючи економічну тасоціальну сфери суспільного життя, висловлено багато в основному позитивнихоцінок і міркувань щодо організації та наслідків проведе­ної у вересні 1996року заміни купоно–карбованця гривнею. Така одностайність позитивних оцінок цілкомвиправдана. Випуск нової валюти був доб­ре підготовлений і організовано проведений.У процесі запровадження гривні не постраждали матеріальні інтереси жодної соціальноїгрупи населення. Всі готівкові виплати та безготівкові платежі були проведенібанками в новій ва­люті без помітних незручностей чи додаткових витрат із бокуїхніх клієнтів.

Особливо важливу роль вуспішному запровадженні гривні відіграв Національний банк України. Зусиллямийого фахівців та служб було проведено велику підготовчу роботу: організовановиготовлення достатньої маси нових. грошових знаків та монет, забезпечено їхсвоєчасну доставку в усі регіони країни, розроблено необхідні інструктивнідокументи для всіх структур, котрі здійснювали обмін грошей. Вирішальне словоналежало керівництві НБУ у досить вдалому виборі терміну випуску гривні,пропорції обміну старих грошей на нові, визначенні механізму випуску гривні, сформуванніпокупюрної структури маси нових грошей. Як відомо, вбагатьох країнах при проведенні грошових реформ нерідко виникали так звані«розмінні кризи» коли в обігу бракувало розмінної монети та купюрдрібних номіналів Банківській системі України вдалося уникнути подібної кризи.

Слід вказати також на значнуроз'яснювальну роботу щодо випуску нової валюти,яку було проведено за безпосередньої участі керівників та фахівців НБУ. Вонасприяла заспокоєнню громадської думки, формуванню виваженого ставлення до новоївалюти основної маси населення, що малоособливо важливе значення для підтримки гривні на першому етапі її функцюнування.

Проте чимдовше ми живемо з гривнею, тим ширшою і реалістичнішою стає база для більшгрунтовних оцінок того заходу, який був здійснений у грошовій сфері у вересні1996 року. На зміну першим, багато в чому чисто емоційним оцінкам, що мали наметі переважно політичну підтримку гривні повинні прийти виваженішій реалістичніші оцінки і висновки щодо проведеного заходу та подальшого розвиткугрошової системи України.

<span Arial",«sans-serif»;mso-bidi-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK">Економічна суть випуску гривні

Якщо судити зі змістунормативно–правових актів, які визначили запровадження в обіг гривні (УказПрезидента, постанови Кабінету Міністрів та Національного банку тощо), то з 1до 16 вересня 1996 р. в Україні було про введено грошову реформу. Проте сліднагадати, що 7 листопада 1992 р. було видано Указ Президента «Про реформугрошової системи України», яким сферу безготівкового обігу  запроваджувався купоно–карбованець замістьрубля і започатковувався вихід України з рубльової зони. Але це було лишепродовження процесу реформування грошової системи, який розпочався у січні тогож року випуском у готівковийобігтимчасової валюти — купоно–карбованців багаторазового використання. I хоча цейзахід не називався тоді гро­шовою реформою, по суті це був перший крок на шляхуреформування попередньої грошової системи і розбудови нової, який за своїмрадикалізмом та наслідками відповідав усім ознакам реформи.

То скількиж грошових реформ проведено в Україні — одна, дві чи три? Якщо керуватисяформально–правовим підходом, то можна визнати що проведено дві реформи: влистопаді 1992 р. і у вересні 1996 р. Якщо ж виходити з суті та внутрішньої логікипроведених заходів, то слід визнати що проведено одну грошову реформу, яка триваламайже п'ять років. Вона включала три внутрішньо взаємопов'язані заходи: випуску готівковий обіг тимчасової перехідної валюти – купоно-карбованця (січень 1992р.); випуск цієї ж валюти в безготівковий обіг (листопад 1992 р.); випуск узагальний обіг постійної національної валюти гривні замість тимчасової —купоно-карбованця (вересень 1996 р.).

Усі вказанізаходи можна розглядати як послідовні етапи єдиного проце­су, останній — третійетап якого став завершальним. У результаті цього Україна одержала остаточносформовану грошову систему з постійною національною валютою.

Таке місцетретього етапу зумовило характер його проведення – він був зведений до простоїденомінації шляхом зменшення в 100 000 разів усіх цінових показників – з одногобоку і всіх складових грошової маси та загальної її величини — з другого. Врезультаті нова грошова одиниця на момент уведення в обіг виявилася в 100 000 разівбільшою від попередньої (купоно–карбованця), у стільки ж разів зросли масштабцін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з карбованцем.Саме ж співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Цеочевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом простої деномінації.

<span Arial",«sans-serif»;mso-bidi-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK">Мета грошової реформи

Грошова реформа в Україні вширокому її трактуванні переслідувала щонайменше три мети:

1.<span Times New Roman"">     

Створити національну грошову системусамостійної української держави.

2.<span Times New Roman"">     

Забезпечити сталість національних грошейна рівні, достатньому для стимулювання з допомогою грошових інструментів економічногоі соціального розвитку країни.

3.<span Times New Roman"">     

Забезпечити функціонування нової грошовоїсистеми відповідно до вимог законів ринкової економіки.

Такий багатоцільовий характерта особливі умови проведення реформи визначили її багатоетапністьі значну тривалість.

Першої мети було досягнуто напершому та другому етапах реформи. Випуск карбованця спочатку в готівковий обіг, а потім і вбезготівковий дав можливість витіснити звідти російський рубль, який ставнаступником радянського рубля. Тим самим було встановлено монополію українськоїдержави на випуск законних платіжних засобів, створено власний емісійниймеханізм, економіку України було виведено з рубльовогопростору.

Проте глибока економічна кризата гіперінфляція зумовили появу в економіці України долара США — спочатку якзасобу заощадження, а потім як платіжного засобу. Доларизаціявнутрішнього ринку досягла такого високогорівня, що перетворилася в могутній інфляційний фактор, який загрожувавнаціональним грошам. Тому НБУ заборонив із 1 серпня 1995 р. використовуватиготівкову іноземну валюту як засіб платежу на території України.

Поступово було відновленомонополію національних платіжних засобів і обслуговування внутрішнього ринку.

Другої мети грошової реформибуло досягнуто на етапі підготовки до введення гривні, коли після тривалої івисокої інфляції НБУ вдалося довести безперспективність інфляційного шляхумобілізації фінансових коштів на потреби держави і перейти до рестрикційної грошово-кредитної політики, яка привела доістотного зниження рівня інфляції. Якщо за 1993 р. рівень роздрібних цін зріс у102,3 раза, то за 1994 р, —у 5 разів, а за 1995 р. — лише у 2,8 раза. Ще більшезнизився рівень інфляції в 1996 р.: у травні, червні, липні він не перевищував1%, у серпні становив 5,7%, а у вересні — 2%. Довгий час залишався стабільним інавіть підвищувався курс карбованця щодо іноземних валют. Це дає підставистверджувати, що до початку осені 1996 р. національна валюта України досягладосить високого рівня сталості чим була підготовлена база для випуску гривні вобіг. Отже, другої мети реформи було значною мірою досягнуто не в моментвипуску гривні, а в процесі підготовки до цього заходу.

Це є щеодним свідченням того, що випуск гривні у вересні 1996 р. лише завершальний,зовні видимий момент тривалої, часом драматичної боротьби за стабілізаціюгрошової системи як одної з головних цілей реформ Тільки істотне наближення доцієї мети зробило можливим випуск гривні.

Третя мета грошовоїреформи–створення грошової системи ринкового типу — переслідувалася протягомусього терміну її проведення. За цей період створено принципово новий механізмрегулювання грошового обігу, запроваджено в практику нові інструментигрошово-кредитної політики, лібералізовано механізми ціно– та курсоутворення, почалиформуватися ринок цінних паперів, валютний і кредитний ринки. Тим самим були створені сприятливі умови дляпроведення НБУ ефективної антиінфляційної політики, яка й забезпечилапередумови для введення гривні.

Проте завдання, щовизначаються третьою метою грошової реформи, було повністю не виконані,оскільки в країні не створено повноцінного ринкового механізму. Нинішня грошовасистема має такий же перехідний характер як і економіка, котру вона обслуговує.Тому ринкове вдосконалення грошової системи триватиме і після введення гривні.

<span Arial",«sans-serif»;mso-bidi-font-family: «Times New Roman»">Соціальні аспекти проведення реформи

Визначеннясоціального характеру реформи виявилося чи не найскладнішим завданням їїаналізу. Найчастіше аналітики реформи обмежуються посиланням на її неконфіскаційність, достатню прозорість і справедливість.Проте такі оцінки стосуються останнього етапу — випуску в обіг гривні, а невсієї грошової реформи, тому це питання вимагає глибшого аналізу.

Перш за все слід урахувати двохетапність переходу від радянського рубля до українськоїгривні — через використання тимчасової, перехідної валюти купоно–карбованця. Цедало можливість перенести основні тяготи грошової реформи на тимчасову валютута максимально послабити його на стадії введення гривні. Вплив цього «маневру»на нову валюту реалізувався через гіпервисоке знецінення тимчасової валюти —купоно–карбованця.

Як уже зазначалося, за періодвід січня 1991 р, до вересня 1996 р. ціни на товаринародного споживання зросли у середньому приблизно в 95 тисяч разів. Тому всігрошові заощадження, сформовані в рублях і карбованцях ще до початку сплескуінфляції, на термін уведення гривні перетворилися в мізерну величину.

Деномінація цих заощаджень назагальних підставах у співвідношенні 1: 100 000 без попередньої індексації нарівень інфляції юридично підтвердила їх ліквідацію — переважна більшість цихвкладів виявилася меншою від однієї гривні.

Тим самим сфера нагромадженьбула істотно «очищена» від заощаджень упопередній (рубльовій та карбованцевій) валюті. Зростаєпопит на гроші після випуску постійної національної валюти гривні, що сприятимепідтриманню сталості останньої.

Однакукраїнська держава не заперечує своїх зобов'язань перед власниками втраченихзаощаджень. Про це свідчить прийняття Верховною Радою закону про компенсаціювкладів населення в Ощадному банку станом на 1 січня 1992 р. Але реальнувиплату такої компенсації відкладено на майбутнє,оскільки держава не має необхідних коштів, а використання для цього додатковоїемісії неминуче підірве сталість нової валюти.

Зростання в 1995—1996 рокахзаборгованості держави по виплатах заробітної плати та інших доходівпрацівникам бюджетної сфери, пенсіонерам, студентам тощо теж сприяло«очищенню» не тільки сфери заощаджень, а й поточної каси населеннядля розширення попиту на нову валюту. Якби вказаної заборгованості (а це сотнітрильйонів карбованців) взагалі не було до­пущено чи було виплачено новимигрішми, то випуск гривні у вересні 1996 р. міг би взагалі не відбутися,оскільки не було б достатніх для цього передумов, або ж нова валюта продовжилаб тенденцію інфляційного знецінення, започатковану купоно–карбованцем.

Отже,основні соціальні тяготи, пов'язані з проведенням грошової реформи, лягли наплечі тих верств населення, які втратили внаслідок гіперінфляції свої заощадження,сформовані до 1992 р., та стали не із своєї волі кредиторами держави в1995—1996 роках. А це, як правило, найнезахищенішігрупи, бо вони працюють (чи працювали) у легальному секторі економіки і доходиїхні визначаються переважно державою.

Алепроведення грошової реформи має й інший соціальний аспект. Оскільки вонозбіглося з початковим етапом ринкових реформ (лібералізація цін, підприємницькадіяльність, зовнішньоекономічна  зв'язки,валютні операції, послаблення державного втручання і контролю за виробничою такомерційною діяльністю, грошовими відносинами тощо), багатьом господарюючимсуб’єктам та фізичним особам вдалося уникнути інфляційних втрат і навітьнагромадити значні кошти на спекулятивних операціях та завдяки механізмамбактеризації I доларизації.

Вказаніоперації та нагромадження мають значною мірою «тіньове» забарвлення.Але оскільки вони здійснювалися під гаслами ринкових відносин, їх справедливоможна розцінювати як прогресивні, як такі, що сприяють швидкому формуваннюринкового середовища і ринкових механізмів.

Імовірно, тому держава погодиласязвільнити цих економічних суб’єктів і соціальних тягот грошової реформи.Спочатку були створені сприятливі умови, щоб можна було уникнути інфляційнихвтрат нагромаджених коштів, навіть примножити їх, а потім під гаслом "неконфіскаційності реформи" деномінуватиїх на загальних підставах і цим повністю зберегти.

Автор далекий від думки, щотакий розклад економічних тягот реформи між соціальними групами був зробленийкерівництвом держави свідомо чи це слід було по-іншому його здійснити. Але йогоне треба приховувати твердженнями про неконфіскаційністьчи соціальну справедливість реформи. Адже важко повірити в це тим мільйонамлюдей, які втратили свої заощадження, не отримали законно заробленої платні,пенсій тощо заради успіху реформи. Тим більше, що навіть із цієї ситуації можна знайти вихід, сприятливий для нової валюти івтішний для тих верств населення, якізазнали згаданих втрат.

Реалізований під часпроведення реформи розподіл соціальних тягот суті означає істотний крок нашоїдержави в бік легалізації грошових нагромаджень тіньової економіки. Рух у цьомунапрямку можна було б тільки вітати, якби він послідовно тривав і післявведення гривні. Цим були б çàбезпечені сприятливі умови для мобілізації значних фінансовихресурсів в іноземній та національній валюті) на внутрішньому ринку дляінвестування розвитку економіки, щоб домогтися підйому виробництва і наблизитина її основі компенсацію інфляційних втрат, яких зазнали суб'єкти легальноїекономіки. Чим швидше це буде зроблено, тим реальнішим буде принцип неконфіскаційності тасправедливості проведеної грошової реформи.

<span Arial",«sans-serif»;mso-bidi-font-family: «Times New Roman»;mso-ansi-language:UK">

<span Arial",«sans-serif»;mso-bidi-font-family:«Times New Roman»; mso-ansi-language:UK">Проблеми та механізми реалізації грошово-кредитноїполітики

На першомуетапі функціонування нова валюта вимагає додаткової підтримки її сталості. Дляцього необхідно передусім істотно активізувати відомі заходи щодо ринковогореформування економіки, які так в'яло ïðîводилися протягом п'ятипопередніх років. Зокрема, слід законодавчо рішити ряд кардинальних питань,котрі сьогодні визначають долю ринкових реформ і долю гривні. Йдеться насампередпро легалізацію тіньової економіки, приватизацію землі, нормалізаціюоподаткування, заборону бартеру, розвиток фінансового ринку з вільним доступомна нього широких кіл населення, зміцнення банківської системи, скороченнядефіцитів Державного бюджету та платіжного балансу, стимулювання експорту тазалучення прямих іноземних інвестицій, скорочення некритичного імпорту,подальше витіснення долара з внутрішнього платіжного обороту тощо.

Центральниму цьому ряду та найскладнішим для вирішення є питання про нормалізаціюоподаткування. Нині вже загальновизнано, що в Україні встановлені надмірновисокі податки. На всіх рівнях визнається необхідність істотного зниження нормоподаткування. Прийнято відповідні рішення Президентом та Кабінетом МіністрівУкраїни. Цей захід через активізацію підприємницької діяльності, стабілізацію виробництва,розвиток фінансового ринку сприяв би забезпеченню сталості гривні.

Алесьогодні мало визнавати необхідність зниження норм оподаткування. Важливознайти спосіб ефективного розв'язання цієї проблеми. Але між зниженням рівняоподаткування та розширенням податкової бази, зростанням податкових надходженьдо бюджету має місце певний лаг, протягом якого неминуче зросте бюджетнийдефіцит та попит на гривню та емісію, внаслідок чого нова валюта може бутипідірвана до того, як справдиться механізм нормалізації оподаткування. Томуодночасно зі зниженням  оподаткуванняслід ужити заходів щодо запобігання зростанню бюджетного дефіциту та тиску наемісійний механізм. На жаль, розробникам бюджету на 1997 р, цього уникнути не вдалося,і в другому його варіанті розмір дефіциту зріс майже на 50%.

Враховуючиситуацію, що склалася у фінансовій та соціальній сфері слід визнати, щовнутрібюджетні можливості для розв'язання згаданого завдання (через скороченнябюджетних витрат) обмежені. Може йтися лише про певне скорочення витрат наутримання апарату державного управління та силових структур, який надмірнорозрісся за останні роки, а також про скорочення дотуваннябезперспективних, збиткових державних програм та підприємств. Проте наявні тутрезерви не дадуть можливості відчутно скоротити рівень оподаткування, хоч і цірезерви використані недостатньо, основний натиск зроблено на скороченнясоціальних витрат та на залучення прямих кредитів НБУ.

Такий підхід становить істотнузагрозу новій вітчизняній валюті. Тому вихід із становища треба шукати на шляхуподаткової мобілізації неподаткових надходжень до бюджету, зокрема череззбільшення внутрішніх та зовнішніх державних позик.

Визначальну роль у розв'язанніцього завдання може відіграти розвиток внутрішнього ринку державних ціннихпаперів. На перший погляд, може скластися враження, що низький життєвий рівеньпереважної більшості на­селення обмежує розвиток цього ринку в Україні. Протеслід врахувати такі обставини:

1. У міру зниженняоподаткування зростатимуть доходи і збереження населення та суб’єктів малого ісереднього бізнесу. При добрій організації справи переважну частину цихзбережень можна мобілізувати до Державного бюджету через фінансовий ринок і такимчином компенсувати втрати бюджетних доходи у зв'язку зі зниженням податків. Тутдуже важливо відкрити вільний доступ до державних цінних паперів широкимверствам населення.

Нинітакого доступу немає, бо ОДВЗ реалізуються переважно через банки, доступ дояких для дрібних і середніх інвесторів надзвичайно ускладнений. Та й довіра досучасних банків у більшості населення поки що низька, хоч і не завжди з винибанків.

2. Значна частина грошовихнагромаджень та збережень досі ще конвертується у ВКВ та вивозиться за кордончи зберігається в Україні у готівковій формі, тобто не інвестується. В обохвипадках від цього потерпає українська економіка та її нова валюта.

3. Значні кошти українськихюридичних та фізичних осіб у ВКВ вже вивезені за кордон (за деякими оцінками,до 15 млрд. дол.), і там вони працюють на економіку іншихкраїн. Якби вдалося повернути в Україну хоч би 50% цих коштів, можна було брозв'язати багато бюджетних та інвестиційних проблем без форсування залученняіноземного капіталу та інфляційної емісії. Але зробити це можна неадміністративними заходами, а через розвиток фінансового ринку.

Отже, форсований розвитокфінансового ринку, передусім вторинного ринку державних цінних паперів, єсьогодні таким же актуальним завданням, як і нормалізація оподаткування. Це, посуті, дві сторони однієї комп­лексної проблеми — реструктуризації фінансовоїсистеми країни на ринкових засадах і тому повинні вирішуватися паралельно і вкомплексі.

Створення цивілізованогофінансового ринку матиме позитивний вплив на нову валюту не тільки черезоздоровлення Державного бюджету. Розвинутий фінансовий ринок – це реальна базадля нормального функціонування банківської системи, для підвищення до належногорівня ефективності грошово-кредитної політики Національного банку, оскільки, яксвідчить світовий досвід, найефективнішим її інструментом є операції навідкритому ринку.

Навіть більше, наявністьрозвинутого вторинного фінансового ринку створює особливий емісійний ефект відзапровадження в обіг нової валюти,який базується на сповільненні швидкості обігу грошей у міру стабілізації їхвартості. Як показує досвід багатьох країн, що проводили грошові реформи, післястабілізації і випуску нової валюти швидкість обігу істотно (від 0,5 до 5разів) сповільнювалася, що збільшувало місткість грошового ринку та емісійніможливості центральних банків без інфляційних наслідків. Україна, на жаль,таким ефектом скористатися не змогла через нерозвинутістьфінансового ринку та монопольне підвищення після введення гривні цін і тарифівокремими структурами, перш за все державними. Це ще одне свідчення надзвичайноважливого значення розвитку фінансового ринку для майбутньої стабілізаціївалюти.

3 інших заходів щодо підтримкигривні слід насамперед розпочати:

— негайне обмеження, а потім іповну заборону бартеру в усіх сферах господарської діяльності, в т.ч. і в зовнішньоекономічній;

— повністю відмовитися відпрямого кредитування Національним бан­ком України бюджетного дефіциту тавсіляко розвивати фінансовий ринок;

— заборонити НБУ брати участьу кредитній підтримці проектів, підприємств, виробництв, безнадійних щодо їхнормальної окупності; передати діяльність у сфері довгострокового кредитуваннявід НБУ до спеціальної кредитної структури, яку слід створити і яка діятиметільки на неемісійній, комерційній основі через комерційні банки; обмежитикредитну діяльність НБУ як кредитора останньої інстанції лише для підтримкиліквідності комерційних банків;

— у міру активізаціївторинного фінансового ринку та підприємницької діяльності, вдосконалення законодавчоїбази всіляко запроваджувати в обіг недержавні (комерційні) платіжні інструменти(чеки, векселі). На жаль, цьому напрямку вдосконалення грошової системи нашідержавні органи та бан­ки приділяють вочевидь недостатньо уваги, надмірнозахоплюючись комп’ютеризацією роздрібної сфери платіжного обороту, хоч дляцього нема поки що достатніх передумов;

— законодавчо заборонитиподальші затримки з виплатою заробітної плати та інших доходів за рахунокДержавного бюджету, змінивши сам поря­док видачі банками готівки з цією метою.Необхідно тимчасово встановити таку черговість видачі готівки: в першу чергу —працівникам усіх низових бюджетних установ (лікарень, шкіл тощо), а в другучергу — керівним струк­турам бюджетної сфери (від районних до Верховної Ради), обумовившивидачу готівки структурам другої черги лише при повному розрахунку зі структу­рамипершої черги, Подібну черговість можна ввести також у межах окремих бюджетнихустанов за категоріями працівників — у першу чергу працівникам нижчої тасередньої ланок; у другу чергу — керівним працівникам. Така реорганізація непотребує ні значних зусиль, ні тривалого часу, але дала б значний ефект. Адже мільярдназаборгованість держави далеко не рівномірно розподілена між окремими категоріямипрацівників бюджетної сфери.

Тільки запропоновані заходимогли б істотно підтримати нову національну валюту як нині, так і вмайбутньому.

Грошові реформи у постсоціалістичних країнах

Для дослідженняцієї проблеми обрано три групи країн. Перша з них — Хорватія i Словенія, які входилидо складу федеративної Югославії. Їхній досвід дуже важливий, бо вони, як iУкраїна, не мали власної грошової системи i змушені були створювати її. Порядiз цим створювалася повномасштабна система управління економікою.

До другої групи входять країниБалтії. На відміну від інших республік колишнього Союзу, ці країни лише напочатку сорокових років увійшли до його складу, i тому система ринковихвідносин та підприємництва для значної частини їхнього населення — це не чистатеорія, а жива практика.

Третю трупу становлять іншікpaїни СНД. При всій відмінності між цими країнами є чимало спільного.Наприклад, у Грузи та Молдові, як i в Хорватії, мали місце воєнні дії. Цілкомзрозуміло, що дуже важливо розглянути, як вдалося подолати саме цi труднощі йістотно просунутись по шляху ринкових перетворень.

Основний зміст грошових реформ

Словенія i Хорватія.Грошові реформи диктувалися потребами незалежності, самостійного економічногорозвитку Словенії і Хорватії. Але вони були прискорені діями Сербії.

Нацбанк колишньої Югославіїрозцінив кроки до суверенітету як порушення єдиного динарногопростору і припинив підкріплення цих країн динарноюготівкою та забезпечення кредитними ресурсами, в тому числі й валютними, хочбільшу частину валюта було зароблено зусиллями саме цих держав.

До того ж Сербський банксамостійно, без погодження з іншими республіками колишньої Югославії здійснивемісію грошей більш як на 8 млрд. югославських динарів і тим самим прискоривруйнування єдиної югославської грошової системи. Це було зроблено тоді, колиХорватія і Словенія провадили емісіюу розмірах, які не зачхали інтересів інших республік. Водночас ці країни,спираючись на порівняно сприятливі умови (наявність запасів готівки,позитивного сальдо платіжного балансу, технічні можливості для друкуваннявласної валюти і т. ін.), почали активну підготовку до здійснення грошовоїреформи.

Реформи грошових систем булипроведені у Словенії та Хорватії майже одночасно, але методи проведення Iконкретні строки суттєво відрізняються.

Законодавчий акт щодопроведення грошової реформи Сабором (парламентом) Хорватіїне приймався, і її здійснено під впливом надзвичайних обставин. Уряд Хорватії]ухвалив рішення «Про введення в обіг хорватського ди­нара як платіжногозасобу на території республіки Хорватія». Усі рішення щодо грошовоїреформи безпосередньо приймала від імені уряду спеціальна комісія національногобанку і мінфіну Хорватії. Було затверджено основніхарактеристики, порядок випуску в обіг та обміну хорватського динара наюгославський динар. Підготовка до впровадження і друкування грошової одиниціздійснювалися за експертною допомогою австрійських урядових та ділових кіл і зарахунок власних коштів. У Хорватії югославський динар як засіб платежу виведено з обігу впродовж 2331 грудня 1991 р. Натомістьуведено національну тимчасову грошову одиницю хорватський динар шляхом обміну у співвідношенні 1:1. Емісія квазідинара здійснювалася не як банкнотів банку, а увигляді казначейських білетів від імені міністерства фінансів Хорватії. Цепояснювалося веденням війни з Сербією. Масштаб цін не змінився. Для юридичнихосіб було введено внутрішню конвертованість динара, ікотирування прив'язувалося до німецької марки спочатку у співвідношенні 1 ДМ:13 ХД. Потім з інфляцією курс змінювався. На поча­ток грудня 1992 р. вінстановив 1 ДМ: 368 ХД.

Для регулювання грошової масинацбанк використовував традиційні інструменти, запозичені переважно з арсеналу Бундесбанку. Це встановлення комерційним банкам норми обов'язкових резервних вимог;встановлення плати за кредит із первинної емісії як реальної позичковоїпроцентної ставки; обов'язковий продаж валютної виручки комерційним банкам.

Одночасно проводилися заходищодо розвитку експортного потенціалу і припливу вільно конвертованої валюти.Станом на і жовтня 1992 р. було досягнуто позитивного сальдо платіжногобалансу.

У 1992 р. в економіці Хорватіїпосилилися кризові явища, шо охопили виробництво,фінансову і грошову системи. Спад промислового виробництва ще більше розбалансував споживчий ринок, поглибилася інфляція,відбулося різке зниження життевого рівнянаселення. Це — наслідки воєнних дій.

У 1992 р. близько 40% видатківбюджету становили військові витрати, видатки на фінансування утримання біженців— від 22 до 105 млн. доларів США щомісячно. Водночас практично припинилосянадходження коштів від туризму, значно зменшились надходження від транспорту.Дефіцит держав­ного бюджету Хорватії зріс більш як утричі.

За таких умов країна не моглаперейти до другого етапу грошової реформи — впровадження в обіг хорватської крони.Але вже з перших місяців 1993 р. почалася підготовча робота: повний перехід досистеми вільних цін, подальшого розвитку підприємницької діяльності, завершенняпроцесу приватизації. Водночас здійснюється стабілізаційна програма йантиінфляційна

політика, санація підприємствта банків, подальша комерціалізація і лібералізація банківської системи,запровадження нової податкової політики, створення стабілізаційних фондівпідтримки національної валюти, зміни у кредитній політиці, довгостроковапрограма подолання дефіциту державного бюджету.

Національний банк Хорватіїзавдяки самостійності проводив жорстку політику щодо кредитування дефіцитудержбюджету (лише в межах 5%, як передбачено законодавством, і не більше), тодало змогу уникнути гіперінфляції.

У Словенії стартові умови,підготовчий процес, технологія і насідки впровадження національної валюти інші, ніж у Хорватії. З проголошеннямнезалежності (червень 1991 р.) почалася підготовка необхідних законодавчихактів, а саме: законів про національний банк, про міжнародні валютні відносини, про національнугрошову одиницю тощо. Тоді ж за рішенням уряду Словенія почала друкувати закордоном, але на власному спеціальному папері з відповідною системою захистукупони без назви грошової одиниці, оскільки на той час самої назви ще не буловизначено.

Післязняття тримісячного мораторію на незалежність у жовтні 1991 р. Словенія напідставі закону «Про національну грошову одиницю» впровадила в обігці купони, встановивши курс обміну їх на югославські динари у співвідношенні 1: 1, і розпочала друкування власної національної валюти — словенського толара, Певний час в обігу були обидва грошові знаки, алепоступово купони вилучалися з обігу. Основою емісії стала закупівля іноземноївалюти. Емісію прив'язано до німецької марки. Кредити комерційним банкам ненадавалися. Тримався досить високий курс толара — 1ДМ: 60 толарів.

Принципова відмінністьуведення національної валюти в Словенії полягає у забезпеченні внутрішньої конвертованості толара, що даломожливість повністю ліквідувати внутрішній «чорний ринок». Завдякисприятливішому, ніж у Хорватії, економічному становищу (зокрема відсутностівеличезних воєнних видатків) та проведенню жорсткої політики грошового обігуСловенією підтримувався досить стабільний курс толаращодо іноземних валют: платіжний баланс мав позитивне сальдо у розмірі 8—10%,резерви іноземної валюти швидко зросли, темпи інфляції спали з 21 до 2—3%щомісячно. Усе це свідчить про те, що грошову реформу в Словенії проведеновдало і вона сприяла створенню й розвитку збалансованої національної ринковоїекономіки.

I все такипостає запитання: чому Словенія й Хорватія змогли безболісно і за короткийстрок розв'язати не лише проблеми грошової реформи, а й переходу до ринковоїекономіки?

Річу тому, що за структурою виробництва, його технологічним та організаційнимрівнем, за методами господарювання їхні економіки виявилися адекватнимиринковим принципам, а отже, і сприятливішими до економічних методів управління,до формування справжніх грошових систем. Все це допомогло швидкому проведеннюприватизації. Сама ідея приватизації та переходу до ринку була підтримананаселенням.

Крім того, основні секториекономіки обох країн виявилися достатньо інтегрованими в західноєвропейськуекономіку, внаслідок чого народне господарство не було повністю паралізоване нівоєнними діями, ні розривом зв'язків із республіками СФРЮ, передусім із Сербієюта Чорногорією. Різноплановість зовнішньоекономічних зв'язків дала можливістьХорватії, й особливо Словенії, підтримувати позитивні платіжні баланси іпоповнювати валютні резерви навіть за значного падіння обсягів виробництва.

Важливо й те, що центральнийбанк колишньої Югославії давно працював на федеративних засадах, і томухорватський та словенський центральні банки були автономними емісійнимицентрами, проводили власну грошово-кредитну політику.

До того ж у колишній Югославіїрівень життя був значно вищий, ніж у колишньому Союзі, водночас існував значнийрівень відкритого безробіття. Тому це явище для населення не було зовсім новимі вже були вироблені механізми соціального захисту населення від безробіття.Усе це створило сприятливіші умови, ніж, наприклад, в Україні, для проведенняринкових, у тому числі й грошових, реформ.

Країни Балтії.Ці країни досить швидко усвідомили, що зуведенням національної валюти не треба затягувати і то для її введеннянеобхідна широ­ка, комплексна підготовка й сприятлива економічна ситуація, аточніше — зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпеченнярозвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу.

Одночасно має утвердитися дворівнева банківська система, повинні бути створеніреальні авуары, реальні резервні фонди. Перетворенняму сфері гро­шей має сприяти становлення ринку цінних паперів, діяльністьфондової біржі.

Попри глибоке розумінняпроцесів, що відбувалися, країни Балтії спочатку теж змушені були використатизамінники грошей. Так, у Латвії було введено тимчасову квазівалюту,а її співвідношення з рублем становило 1:1. Це дало можливість конвертуватилатвійську валюту в російський рубль. Наявність сурогату допомогла латвійськимфахівцям здобути досвід у питаннях грошей та грошового обігу, а центральномубанку — відновити свої функції у повному обсязі. Разом із тим готуєтьсяздійснення заміни російських рублів на нову національну валюту натериторіальній основі й у найкоротший термін.

Як відомо, у створеннігрошової системи перед веде Естонія. I це не випадково. Адже підготовка довведення власної валюти почалася ще в перші місяці 1990 р. Було створеноспеціальний комітет із проведення грошової реформи. Важливо те, що Естонія непішла шляхом уведення сурогатів грошей. Але повністю уникнути«перехідних» форм не вдалося. В Естонії ще у 1991 р. було розробленота широко використано чекові книжки для безготівкових розрахунків. Треба визнати,що це створило серйозні труднощі в галузі обробки й перевірки чеків, аелектронної" системи ще не було. Але оскільки зарплата видавалася чековимикнижками, то це полегшило перехід до національної" валюти, допомогло недопустити особливого напруження з готівковими грошима.

Естонське керівництво виходилоі з того, що виготовити власні гроші та визначити порядок їх обміну на рублі —все це не першорядне. Головне полягало в тому, щоб проведення грошової реформине порушило ро

еще рефераты
Еще работы по государственному регулированию, таможне, налогам