Реферат: Двойное налогообложение и международные акты об избежании двойного налогообложения

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ФІЛІАЛ

“Допущено до захисту

магістерської дисертації”

Розробка концепції управління

інноваційною діяльністю в Полтавській області

Магістерська дисертація

на здобуття кваліфікації

магістра державного управління

Науковий керівник                                   Гришин ІванЯкович,

                                                                    кандидат технічних наук

Консультант                                              Одінцова Галина Сергіївна,

                                                                     доктор економічних наук,                                                                                

                                                                      професор,

                                                                     академік АЕН України

Слухач                                                        Малащук Сергій Петрович

Харків — 1997

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                            3

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ                                        6    

ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

                                                                                                           

2.КОНЦЕПЦІЯ  УПРАВЛІННЯ   РЕГІОНАЛЬНОЮ            11  

ІННОВАЦІЙНОЮ    ДІЯЛЬНІСТЮ

 2.1.Цілі інноваційної діяльності.                                                11

2.2. Принципи діяльності .                                                           13

2.3.Завдання діяльності.                                                                15

                                                                                                         

3.СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ  СТАНОВЛЕННЯ                    16

ІННОВАЦІЙНОЇДІЯЛЬНОСТІ

 У ПОЛТАВСЬКІЙ  ОБЛАСТІ

3.1.Програма “Техноімпорт”.                                                  18

3.2. Програма  “ Експорт”.                                                        24

3.3. Програма “Інформація”.                                                   26

3.4. Програма “Венчурне підприємництво”.                         30

3.5.Програма “Інвестор”.                                                         42

3.6.Програма “Освіта-наука”.                                                 46

3.7.Cтруктура управління регіональною інноваційною      49

     діяльністю.

ВИСНОВКИ                                                                                   55

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ                           57

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ                                                              59

ДОДАТКИ                                                                                      60

ВСТУП

Зрізних причин Україна, яка була периферією бувшого СРСР, зараз знаходитьсяобабіч процесів інтеграції та інтернаціоналізації у світовій економіці, щосильно стримує розвиток України як суб`єкта господарського механізму світу.

Вданий час, час переходу до ринкових відносин, необхідно переглянути теоретичніоснови і практику функціонування економіки України, і на цій основі шукатишляхи входу молодої держави у світове співтовариство не як сировинного додаткуі ринку для третьосортних товарів, а як повноправного учасника, на якогопотрібно зважати як у політичних, так і в економічних перипетіях сучасного життя.

СьогодніУкраїна переживає важкий час. Головними диспропорціями, що прописались векономіці України, є дефіцит бюджету, спад національного доходу, порушенняплатіжного та торгівельного балансів, істотне перевищення імпорту над експортом[24,c.15],що в сукупності визначає фінансові можливості держави, якій необхідновирішувати багато складних питань і виконувати національні та регіональніпрограми, що потребують високих інтелектуальних та матеріальних витрат.

ПерехідУкраїни до відкритої економіки може стати неможливим без синхронізації їїекономічної структури та реформ, аналогічних високорозвиненим країнам.

 Нашій державі необхідно реалізувати комплексзаходів по розвитку підприємництва, децентралізації зовнішньоекономічноїдіяльності, зміні зовнішньоторгової системи, що повинно прискорити процесінтегрування у міжнародний ринок.

 Виходячи із ситуації, що склалася,визначаються основні пріоритети сучасної української економічної політики. Цереанімація та стимулювання виробництва, створення сприятливого інвестиційногоклімату, приведення якості продукції до рівня, при якому реальним стане вихідна основні світові ринки.

 Провідне місце (близько 70%) у експортінайбільш розвинених країн (в тому числі США, Німеччина, Японія) посідають саменаукомісткі, високотехнологічні товари[24,c.130]. Їх конкурентоспроможністьзабезпечується великими витратами, в тому числі з боку держави, на науково-дослідніта конструкторські розробки. Економіка цих країн, та країн, що здійснилипотужний ривок у сім`ю світових лідерів, сьогодні будується, в першу чергу, нареалізації наукових досягнень.

Урізних країнах проблема реалізації нововведень вирішується по-різному, хоч іможна простежити певні моменти, спільні для більшості сучасних лідерівнауково-технічного прогресу, але не підлягає сумніву те, що наука сталареальною виробничою силою на даному етапі, і буде залишатись нею в майбутньому.

ЗавданняУкраїни — у найкоротший час вивчити досвід вирішення цих проблем, визначитишляхи реалізації інноваційної політики в Україні з урахуванням  реальних умов.

Першийкрок у цьому напрямі вже зроблено, ним стало Розпорядження Президента Українивід 23.01.1996 р. № 17/96 “Питання створення технопарків та інноваційнихструктур інших типів”, де створення та функціонування інноваційних структурвизначається, як “один з пріоритетних напрямів підвищення ефективностівикористання науково-технічного потенціалу для розв`язання завданьтехнологічного оновлення виробництва”[8].

Однак,багато аспектів становлення цілісної системи управління інноваційною діяльністюв умовах сучасної України та іі подальшого функціонування не знайшли достатньоглибокого висвітлення у науковій літературі.

Соціально-економічні,організаційно-управлінські проблеми організації інноваційних процесів, питанняінформаційного забезпечення їх проходження відображено у публікаціяхІ.Я.Гришина, М.Іонцова, І.Колота, О.А.Лєбєдєвої, Г.І.Мостового, С.Покропивного,В.Є.Шукшунова, Ю.Яківця та ряду інших аторів.

Разомз тим, ряд важливих питань, пов`язаних з новими підходами до вирішення, насамперед,організаційно-управлінських питань формування цілісних регіональнихінноваційних структур в умовах    економічної кризи, потребують подальшої розробки. Метою є подоланняпротирічч, що склалися в умовах, коли реструктуризована командно-адміністративнасистема фактично втратила здатність впливати на процеси в сучасній українськійекономіці.

Такимчином, практична значимість вказаних проблем і об`єктивна необхідність розвиткуінноваційних процесів в Україні зумовили вибір теми магістерської дисертації,мету і завдання, предмет та об`єкт дослідження.

Метоюроботи є розробка концептуального підходу до становлення цілісної системиуправління інноваційною діяльністю в регіоні, як принципово нового механізмувпливу держави  на економіку в умовахринку.

Увідповідності до мети роботи, поставлено наступні цілі:

-<span Times New Roman"">    

дослідити методи вирішення проблем, пов`язаних зінноваційними процесами, у розвинених країнах, зокрема, в США, Німеччині,Японії;

-<span Times New Roman"">    

дослідити реальні можливості науково-промисловогопотенціалу області, як основи становлення регіональної інноваційної структури;

-<span Times New Roman"">    

визначити пріоритетні напрями регіональної державноїполітики в сфері інновацій;

-<span Times New Roman"">    

обгрунтувати вибір критеріїв якісної та кількісноїоцінки ефективності діяльності інноваційних структур.

Виходячиз вищевикладеного, за предмет дослідження обрано роль державного управління, якфактору впливу на інноваційні процеси у регіоні.

Вякості об`єкта дослідження вибрано науково-промисловий потенціал Полтавськоїобласті.

Впроцесі дослідження використано методи системного та статистичного аналізу реальногостану науково-промислової бази області та інші методи.

Якінформаційну базу, використано дані статистичної звітності Полтавського обласногоуправління статистики, регіонального відділення Держінофонду України, матеріалиІнноваційного центру “Технокрай” (м.Харків).

1. ЗАГАЛЬНІЗАСАДИ ДЕРЖАВНОЇ

ІННОВАЦІЙНОЇПОЛІТИКИ 

Щоб   прискорити процес інтегрування у міжнароднийринок, нашій державі необхідно реалізувати комплекс заходів по розвиткупідприємництва, децентралізації зовнішньоекономічної діяльності, змінізовнішньоторгової системи.

Зовнішньоекономічнадіяльність посідає одне з найважливіших місць і є вагомою складовою економічноїсистеми будь-якої незалежної держави.

Структураукраїнського експорту вкрай незадовільна. Головну роль в ній грають сировина,напівфабрикати, сільськогосподарська продукція[24,c.7].

 Реальну небезпеку становить те, щонепродуманий експорт ресурсів може призвести до серйозних, навіть непоправнихнаслідків, так як сировинні ресурси обмежені та вичерпні. Крім того, надмірнезахоплення експортом може стати, до певної міри, стимулом для добуваючихгалузей, і в той же час призводити до подальшого занепаду інших, до подальшоговідставання в області, наприклад, машинобудування, особливо в йогонайсучасніших галузях — мікроелектроніці, лазерній, електронно-обчислювальнійтехніці та інших напрямах.

Втой же час, статистичні дані, опубліковані Світовою торговою організацією в1994 році, свідчать, що на перше місце серед експортних товарів, з часткоюблизько 11% від загального об`єму, вийшла комп`ютерна техніка та програмне забезпечення[24].

Цеговорить про те, що ринок машин і обладнання насичується найбільш наукомісткоюпродукцією. Теж саме можна сказати і про інші ринки.

Неухильнезростання об`ємів продажу наукомісткої продукції свідчить про все більшу увагу,яку держави-світові лідери надають проблемам якнайшвидшої реалізаціїнововведень. У таких країнах, як США, Японія та інших, програми державноїпідтримки інноваційної діяльності включено до пріоритетних напрямів внутрішньоїполітики у ХХІ ст.[25].

Інноваційнаполітика — складний, не позбавлений ризику процес, проходження якоговизначається багатьма передумовами: технічними, фінансовими, економічними,соціальними[11]. Інноваційна політика об`єднує науку, техніку, підприємництво,економіку і управління. Вона заторкає все соціально-економічне середовище,включаючи виробництво, банки, науково-технічні кадри, рівень науково-технічноїграмотності населення, і є, в принципі, сукупністю заходів, зв`язаних зпросуванням нової, або покращеної продукції на ринок збуту.

Умовноможна виділити чотири варіанти інноваційної політики[11] :

1.Політика “технологічногопоштовху”грунтується на тому, що приоритетні напрямки розвитку науки та технікивизначаються державою, котра володіє необхідними матеріальними ресурсами,експертизою та інформаційним забезпеченням. Такий варіант інноваційної політикивиходить з наявності науково-технічних та соціально-економічних проблем іпередбачає для їх вирішення розробку різних державних програм, великихкапіталовкладень, інших прямих форм державної участі у регулюванні інноваційнихпроцесів. Характерним прикладом такої політики є політика уряду США у 40-50роках, коли створювались принципово нові напрями в галузі електроніки, ЕОМ,зв`язку, авіабудування.

2.Політика “ринкової орієнтації”передбачає провідну роль ринкового механізму у розподілі ресурсів та визначеннінапрямів розвитку науки і техніки. Така політика  орієнтована на обмеження ролі держави встимулюванні фундаментальних досліджень, створенні економічного клімату таінформаційного середовища для нововведень у фірмах, скорочення прямої участі вНДЕКР та дослідженнях ринків,  а також назменшення прямих форм регулювання, які заважають стимулюванню ринковоїініціативи та ефективній перебудові ринку. Ця форма політики була пріоритетноюв 70-х роках у США, Німеччині, Японії, а на початку 80-х років поворот до неїздійснила більшість розвинених країн.

3.В60-70 роках в США мала місце політика “соціальної орієнтації”, яка передбачаларегулювання соціальних наслідків НТП, а прийняття рішень базувалось на широкомусоціально-політичному консенсусі з залученням широкої громадськості. Цей часхарактерний великою кількістю розробок у військовій сфері, які було направленоу цивільну промисловість, для виробництва товарів народного споживання.

4.Зусилля,які направляються на зміну економічної структури                господарського механізму. Вонапередбачає великий вплив передових технологій на вирішеннясоціально-економічних проблем, на зміни галузевої структури, на взаємодіюсуб`єктів господарювання, на рівень життя і т. д. В даний час лише Японіяпослідовно дотримується такої політики, здійснюючи її паралельно з ринковою.

Алемайже 30-річний потік технологій, який дозволив Японії зайняти позицію середсвітових лідерів, з подання Пентагону, був суттєво перекритий адміністрацієюРейгана. Тому японський уряд, спільно із найвпливовішими корпораціями, висунувнову концепцію: односторонній потік технологій замінити на спільні дослідженняна основі взаємності, чим забезпечити постійне надходження до країни новихперспективних розробок[25].

Цейпідхід забезпечив здійснення нового витка економічного розвитку країни, танебезпека з боку “молодих тигрів” Південно-Східної Азії примусила шукати новішляхи стимулювання науково-технічного прогресу. У результаті було висунутошестицільову програму досягнення абсолютного технічного лідерства на основівикористання минулого досвіду та потужності промислового потенціалу[25].Програма включає наступні стратегічні напрями :

1.Паралельна реалізаціянауково-технічних програм.

2.Стратегічні міжнародні союзи.

3.Проект “Технополіс”.

4.Створення телекомунікаційнихмереж.

5.Підтримка венчурного капіталу івенчурних фірм.

6.Селективне заохочування імпорту.

Навідміну від практики минулих років, ці напрями зв`язані не з величезними бюджетнимивитратами, а, скоріше, вони грунтуються на максимальному використанні переваг,які витікають із основних змін у японському суспільстві.

Гасломцієї програми могла б стати фраза, надрукована у журналі “Джапан індастрелджорнел” в 1985 році, під час роботи ЕКСПО-85: “Зворотний відлік почався.Залишилось лише 15 років до ХХІ сторіччя. Ви готові? Ми — так !”[26].

Ситуаціяв нашій економіці мало відрізняється від повоєнної Японії чи Німеччини. То чиварто шукати свій власний шлях на початку виходу з кризи, чи не оптимальнішеадаптувати чужий досвід до умов сучасної України?

РозпорядженнямПрезидента України від 23.01.1996 р. № 17/96 “Питання створення технопарків таінноваційних структур інших типів” обласним, Київській та Севастопольськійдержадміністраціям доручено сприяти створенню інноваційних структур, що маютьза мету розв`язання першочергових проблем економічного розвитку регіону на базінових технологій та виробництва конкурентоспроможної продукції[8].

Алеза простотою формулювання проблеми прихована велика і розтягнута в часі робота,яка не може бути виконана простим створенням нової адміністративної структури.Таке розуміння інноваційного процесу є дуже спрощеним і може серйозно зашкодитив майбутньому.

Вирішенняцього завдання потребує комплексного підходу і є достатньо довгостроковим.

По-перше,необхідно визначитись із стратегічними та тактичними аспектами організаціїінноваційної діяльності. Стратегічний напрям передбачає забезпечення корінноїструктурної перебудови економіки. Його реалізація включає матеріально-технічнезабезпечення довгострокових програм розвитку науково-технічної інфраструктури(лабораторій, наукових центрів), створення механізмів фінансування нововведеньз підвищеним ризиком, здійснення великомасштабних науково-технічних програм, щопотребують міжгалузевої кооперації або спільного, науки з промисловістю, задоволеннястратегічних та соціальних суспільних потреб.

Заходитактичного порядку паправляються, в першу чергу, на укріплення інноваційногопотенціаду компаній, підвищення якості продукції та ефективності виробництва.

Полтавськаобласть — одна із складових великої соціоекономічної системи, якою є Україна.Тому процеси, які проходять в Україні, не обійшли стороною науково-промисловийпотенціал області, як і потенціали інших регіонів України. Саме тому програмавідродження національної економіки повинна виходити з програм реанімаціїекономік кожного, окремо взятого регіону.

Кожнаобласть повинна мати свою програму, свої пріоритетні напрями у відповідності достану власної науково-промислової бази, виходячи із потенційних виробничихможливостей регіону, орієнтуючись на наявні ресурси та ринкові потреби. Але єбезперечним те, що без науково-технічного прогресу, використовуючи екстенсивніта жорсткі командні методи, вивести державу із стану соціально-економічногоколапсу на межі ХХІ сторіччя неможливо.

Запропонованаконцепція управління інноваційною діяльністю в Полтавській області не претендуєна всеохопленість, але напрями, які вона містить, здаються найбільш актуальнимипри сьогоднішньому стані економіки та науки.

2. КОНЦЕПЦІЯ   УПРАВЛІННЯ  РЕГІОНАЛЬНОЮ

ІННОВАЦІЙНОЮ    ДІЯЛЬНІСТЮ

 

2.1. Цілі інноваційної діяльності.

 

  Основноюметою інноваційної діяльності є створення системи взаємодії всіх учасниківциклу, що забезпечують науково-технічний прогрес: наукового, технічного тавиробничого потенціалів.

Організаційно-управлінські цілі.

  Довгострокові організаційно-управлінськіцілі:

1)<span Times New Roman""> 

 побудова саморегульованої цілісноїрегіональної інноваційної системи;

2)<span Times New Roman""> 

 вироблення системи управління інноваційнимипроцесами, яка максимально пристосована до конкретних умов та завдань;

3)<span Times New Roman""> 

формуванняпринципово нової системи управління економікою регіону;

4)<span Times New Roman""> 

створенняякісно нової територіальної організації виробництва.

Середньо-та короткотермінові організаційно-управлінські цілі:

1)<span Times New Roman""> 

створенняєдиного інформаційного середовища;

2)<span Times New Roman""> 

виробленнясистеми оцінки ефективності діяльності інноваційної системи та її структурнихпідсистем;

3)<span Times New Roman""> 

розробкасистеми контролю та зворотнього зв`язку;

4)<span Times New Roman""> 

розробкамеханізмів модифікації   структуридіяльності;

5)<span Times New Roman""> 

розробкаринкових механізмів взаємодії суб`єктів діяльності між собою та із зовнішнімисистемами;

6)<span Times New Roman""> 

якіснаперебудова зв`язків у ланцюгу освіта-наука-виробництво.

  Соціально-економічні цілі.

  Довгострокові соціально-економічні цілі:

1)<span Times New Roman""> 

завоюваннястабільних позицій у відповідних сегментах світової ринкової системи;

2)<span Times New Roman""> 

коріннеоновлення основних фондів;

3)<span Times New Roman""> 

переорієнтаціяекономіки на виробництво наукомісткої високотехнологічної продукції;

4)<span Times New Roman""> 

вирівнюваннябалансу “імпорт-експорт”;

5)<span Times New Roman""> 

накопиченнякритичного технологічно-фінансового та інформаційного потенціалу для здійснення“технологічного прориву”.

 Середньо- та короткотерміновісоціально-економічні цілі.

1)<span Times New Roman""> 

формуванняпозитивного соціально-економічного іміджу регіону;

2)<span Times New Roman""> 

створенняпривабливого інвестиційного клімату;

3)<span Times New Roman""> 

оптимізаціяресурсоспоживання;

4)<span Times New Roman""> 

формуванняздорового конкурентного середовища у сфері НДЕКР.

 Соціальні та культурні цілі.

  Довгострокові соціальні та культурні цілі:

1)<span Times New Roman""> 

підвищенняжиттєвого рівня населення;

2)<span Times New Roman""> 

побудова“відкритого суспільства”;

3)<span Times New Roman""> 

переорієнтаціясуспільства на загальнолюдські цінності;

4)<span Times New Roman""> 

коріннаперебудова системи освіти на всіх рівнях;

5)<span Times New Roman""> 

закріпленнядемократичних засад у всіх сферах життя;

6)<span Times New Roman""> 

інтеграціяу європейське співтовариство.

 Середньо- та короткотермінові соціальні такультурні цілі.

1)<span Times New Roman""> 

підвищеннякваліфікаційного рівня трудових ресурсів;

2)<span Times New Roman""> 

підвищенняринкової грамотності населення;

3)<span Times New Roman""> 

підняттярівня ділової активності в регіоні;

4)<span Times New Roman""> 

скороченнябезробіття.

 2.2.Принципи діяльності.

Організаційно-управлінські принципи:

1)<span Times New Roman""> 

модульнаструктура діяльності (принцип макро- та мінірівнів);

2)<span Times New Roman""> 

забезпеченняпостійних безперервних інформаційних потоків;

3)<span Times New Roman""> 

управлінняза цілями;

4)<span Times New Roman""> 

інтеграціяу існуючу схему управління регіоном;

5)<span Times New Roman""> 

максимальноможливе залучення існуючих органів державного управління та існуючоїінфраструктури;

6)<span Times New Roman""> 

органічнеєдинство науково-технічного прогресу з економічним, соціальним, та духовнимрозвитком суспільства;     

7)<span Times New Roman""> 

органічнеєдинство науково-технічного прогресу з економічним, соціальним, та духовнимрозвитком суспільства;     

8)<span Times New Roman""> 

демократизаціята децентралізація управління, розвиток самоуправління в сфері науки татехніки;

9)<span Times New Roman""> 

першочерговадержавна підтримка науково-дослідних розробок світового рівня, а такожрозробок, що забезпечують вирішення найважливіших проблем держави, шляхомвибору науково-технічних пріоритетів та концентрації на їх виконанні;

10)збалансований розвитокфудаментальних, прикладних досліджень та розробок за рахунок прямої державноїпідтримки, економічного стимулювання інноваційної діяльності підприємств;

11)підтримка конкуренції тапідприємництва у науково-технічній сфері, здійснення антимонопольних заходів;

12)сприяння розвитку ринкунауково-технічної продукції, збалансованому розвитку наукового, освітнього тапромислового потенціалів;

13)різноманітність та рівноправністьвсіх форм організації науково-технічної діяльності, об`єднання колективної таіндивідуальної науково- технічної творчості;

максимальне використання можливостей світової науки татехніки для забезпечення науково-технічного прогресу.

Фінансово-економічні принципи.

1)<span Times New Roman""> 

економічнийхарактер взаємодії всіх суб`єктів інноваційної діяльності;

2)<span Times New Roman""> 

прийняттязапитів ринку та ринкової кон`юнктури як першочергових критеріїв при оцінюванністратегічних та тактичних заходів;

3)<span Times New Roman""> 

функціонуванняв межах наявних ресурсів;

Етичні принципи.

1)<span Times New Roman""> 

повнасамореалізація людської особистості;

2)<span Times New Roman""> 

рівністьможливостей;

3)<span Times New Roman""> 

домінуваннязагальнолюдських цінностей.

Принципиконтролю.

1)<span Times New Roman""> 

стратегічнийхарактер;

2)<span Times New Roman""> 

контрольтільки основних критеріїв діяльності;

3)<span Times New Roman""> 

своєчасність;

4)<span Times New Roman""> 

 гнучкість;

5)<span Times New Roman""> 

реальністьвимог та стандартів;

6)<span Times New Roman""> 

 вільний доступ до результатів.

2.3.Завдання діяльності.

 

Організаційно-управлінські завдання:

1)<span Times New Roman""> 

координаціяупралінських концепцій всіх учасників інноваційної діяльності;

2)<span Times New Roman""> 

створеннята удосконалення механізмів реалізації державної інноваційної політики;

3)<span Times New Roman""> 

встановлення,коректування і координація цілей державної інноваційної політики;

4)<span Times New Roman""> 

забезпеченнянеобхідною та достовірною інформацією всіх учасників інноваційної діяльності;

5)<span Times New Roman""> 

забезпеченняконтролю за проходженням інноваційних процесів;

6)<span Times New Roman""> 

стратегічнепрогнозування.

Завдання, пов`язані з формуванням нової

системи цінностей:

1)<span Times New Roman""> 

учбово-демонстраційнадіяльність;

2)<span Times New Roman""> 

просвітницькадіяльність;

3)<span Times New Roman""> 

рекламно-пропагандистськадіяльність;

4)<span Times New Roman""> 

координаціявнутрішньої культури регіону та його іміджу.

3.СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ  СТАНОВЛЕННЯ  ІННОВАЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ У  ПОЛТАВСЬКІЙ  ОБЛАСТІ

Усвітовій практиці існують два основних підходи до створення інноваційних структурі пов`язаного з ним розвитку інноваційної діяльності[26]:

·<span Times New Roman"">    

євроамериканський, який базується на формуванніокремих (локальних) інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків, науковихпарків, технополісів, тощо;

·<span Times New Roman"">    

японський, оснований на  включенні до проеку цілого регіону.

Уяпонському варіанті регіон виступає як єдиний технологічний простір із своїмиресурсами і кількома базовими точковими інноваційними структурами, об`єднанимиміж собою єдиною комплексною інноваційно спрямованою інфраструктурою.

Дляреалізації запропонованої концепції пропонується використати обидва підходи доформування інноваційної діяльності.

Виконаннязавдань та досягнення встановлених цілей регіональної інноваційної діяльностіможе бути забезпечене тільки при умові іх тісного взаємозв`язку і послідовноговтілення у життя. Формування регіональної інноваційної системи умовно розбитона два періоди:

1.<span Times New Roman""> 

Становленнярегіональних центрів інноваційної діяльності — ядер майбутньої мегаструктури,тобто євроамериканський варіант.

2.<span Times New Roman""> 

Створеннявласне регіонального інноваційного мегакомплексу як цілісногонауково-промислового організму.

Длячіткої узгодженості і координації зусиль по реалізації стратегічних та тактичнихзавдань концепції сформовано сім довгострокових напрямів-програм :

1.<span Times New Roman""> 

“Техноімпорт”— забезпечує найшвидшеоновлення основних фондів існуючих підприємств за рахунок  закупки та впровадження новітніх іноземнихтехнологій.

2.<span Times New Roman"">   “Експорт”— здійснення зовнішньоекономічної діяльності, макромаркетингу.

3.<span Times New Roman""> 

“Інформація” — створення потужних базданих  та інформаційних мереж, які бзв`язали всіх учасників інноваційних процесів між собою та із світовимінформаційним простором, виставочно-демонстраційна діяльність, тощо.

4.<span Times New Roman""> 

“Інвестор” — забезпеченнянайпривабливішого інвестиційного клімату у регіоні для залучення достатньогопритоку зовнішнього та внутрішнього, державного та недержавного капіталу дляреалізації інноваційних проектів.

5.<span Times New Roman""> 

”Освіта-наука ” — переорієнтаціяакадемічної науки та освіти на практичну направленість з метою виявленнянайбільш талановитих   розробниківпроектів, менеджерів, здатних їх реалізувати, “ретрансляторів” знань —педагогів, тощо тобто трьох найважливіших, з точки зору технологічних  інновацій, талантів.

6.<span Times New Roman""> 

“Венчурне підприємництво” — державна такорпоративна підтримка малих форм бізнесу у сфері розробки ти виробництвависокотехнологічної продукції, створення бізнес-інноваційних структур різнихтипів.

7.<span Times New Roman""> 

Створеннябагатофункціональної структури регіонального рівня, для  забезпечення діяльності всієї інноваційноїсистеми, паралельної реалізації всіх стратегічних напрямів.

 

3.1.Програма“Техноімпорт”.

Зачас існування адміністративно-командної мілітаризованої радянської економіки упромисловості було накопичено ряд істотних перекосів та недоліків, які особливонегативно проявляються на сучасному етапі — етапі переходу до ринковоїнекомандної економіки. Найбільш суттєвими факторами, що гальмують процесиінтеграції більшості промислових підприємств регіону у ринкові процеси мивважаємо наступні :

<span Times New Roman"">                       ·<span Times New Roman"">     

 сильний нахил убік виробництва прдукції групи А і недостатні потужності для виробництва  високотехнологічних товарів народного споживання[24];

<span Times New Roman"">                       ·<span Times New Roman"">     

висока фізична та моральна зношеність основних фондів,особливо технологічного обладнання[23,75];

<span Times New Roman"">                       ·<span Times New Roman"">     

високе енергоспоживання підприємств, і, як результат —висока енергомісткість їх продукції[23,82];

<span Times New Roman"">                       ·<span Times New Roman"">     

більшість підприємств являють собою серйозну небезпекудля навколишнього середовища, так як технологічні процеси, як правило, невідповідають діючим стандартам у області екології[23,94];

<span Times New Roman"">                       ·<span Times New Roman"">     

низька підприємницька активність керівництва більшостіпромислових та сільськогосподарських підприємств, небажання та невмінняпрацювати при нових економічних умовах.

Ці фактори, на наш погляд, визначають в багатьох випадкахструктуру імпортно-експортної діяльності області. За даними обласногоуправління статистики [23,331-336] у 1995 році 71,92% у загальному обсязі імпорту  займали мінеральне паливо, нафта та продуктиїї переробки, при частці в експорті лише 9,38%. Значна частка імпорту — 10,24%,припадає на паливну апаратуру різних типів, при частці в експорті лише 4,03%.

Основний об`єм обласного експорту складають залізна руда тазасоби наземного транспорту, відповідно 29,46% та 23,31%, тобто сировина таматеріаломістка продукція[23].

Фактично відсутні експортні операції з сільськогосподарськоюпродукцією та продукцією переробної промисловості, ца винятком цукру та виробівз нього (8,72% експорту)[23]. Практично відсутні імпортно-експортні операції зпродукцією високотехнологічних сучасних галузей (близько 4% імпорту, включаючизасоби обчислювальної техніки).

Загальне співвідношення експорту до імпорту склало 67,17% присальдо -$221315,8 тис.[23,333].

Виходячи з приведених даних, можна зробити висновок про те,що державне регулювання імпортно-експортних потоків практично не працює, воноздійснюється безсистемно, на основі конкретних ситуацій, без перспективногопланування.

Хочсаме сьогодні одним з найважливіших факторів здійснення державного впливу наекономічне життя регіону повинне

еще рефераты
Еще работы по государственному регулированию, таможне, налогам