Реферат: Китай

Китай


Китайська Народна Республіка – соціалістичнадержава, утворена 1 жовтня 1949 року. Її площа становить 9,6 млн. км2(3 місце в світі), населення – 1,3 млрд. осіб (1 місце в світі). КНР –постійний член Ради Безпеки ООН.

В історію людства Китай ввійшов як батьківщинафарфору (порцеляни), паперу, шовку, пороху, компасу та першої писемності. Причому все це китайці мали дуже давно, коли Європа ще не мала уяви про такі дива.Грецька абетка, наприклад, з’явилася у ІХ ст. до Р.Х., а китайські ієрогліфи –на 6 століть раніше. Китайська столиця Пекін на 3,5 тис. років старша за Рим.Вражає також Великий китайський мур (ІІІ-ІV ст. до Р.Х.) – єдине творіннялюдських рук, яке можна побачити неозброєним оком із космосу.

Китай має ядерну зброю (з 1964 р.), балістичніракети, реалізує власну космічну програму, залишаючись при цьому досить бідноюкраїною у душових показниках: за класифікацією Світового Банку КНР відноситьсядо низькорозвинених країн. За структурними показниками національної економікиКитай є новою індустріальною країною.

Економічна і політична роль Китаю в світі останнімчасом стрімко зростає. Його частка у ВВП світу досягла 10% (це 2 місце післяСША). Хоча через невисоку ефективність економіки та низьку продуктивність праціпо НД Китай займає тільки 5 місце. Але економіка КНР є однією із самихдинамічних в світі: у 80-90-х роках ХХ століття щорічні темпи приростустановили 12-13%, зараз – близько 9-10%. Китай вийшов на 1 місце в світі поголовним продуктам харчування – зерновим (фантастичний врожай 1996 р. – 480млн.т досі залишається рекордом світу) і м’ясу; у промисловості утримує 1 місцев світі за видобутком кам’яного вугілля та залізної руди, 2 місце – завиплавкою сталі, в сільському господарстві – 1 місце по джуту, 2 місце по бавовникуі т.д.

Китай не тільки найбільша держава світу занаселенням, але й розташований у регіоні, де мешкає більше половини людства,безпосередньо межуючи з 13 країнами. 2/3 протяжності державних кордонів Китаюприпадає на 8 країн, що є або були соціалістичними (найдовший – з Монголією),1/3 припадає на 5 країн «третього світу» (найдовший серед них кордон– з Індією). Це об’єктивно сприятлива ситуація для країни, особливо увійськово-стратегічному плані.

Хоча КНР, маючи претензії на роль лідера «третьогосвіту», не завжди використовувала переваги такого політико-географічногоположення: можна згадати військовий конфлікт з СРСР у березні 1969 р. за острівДаманський на річці Уссурі, війну з В’єтнамом у 1979 р., тривалу підтримкурежиму «червоних кхмерів» у Камбоджі та ін. Правда, після смерті МаоЦзе Дуна Китай проводить більш виважену зовнішню політику. Зараз, спираючись нарозпад «радянської імперії», він досить швидкими темпами створює «соціалістичнудугу» від Північної Кореї до Лаосу і Камбоджі на півдні (так званий «Азійськийінтернаціонал»). Пекін досить вдало скористався тим, що через ідеологічніта інші розбіжності азійські країни віддалилися від Москви.

КНР має вигідне транспортно-географічнеположення: майже 6,5 тис. км морського узбережжя (протяжність сухопутнихкордонів при цьому сягає 22,8 тис. км). По Янцзи морські судна піднімаються на1000 км вглиб території країни. Загалом вся транспортна система країнизорієнтована на узбережжя. Внутрішні прикордонні райони не відіграють великоїролі у зовнішньоекономічних зв’язках: державні кордони Китаю найчастішепроходять по важкодоступним природним об’єктам. Та і внутрішні зв’язки значноутруднюються широтною течією великих річок (перший міст через Янцзи в м. Уханьбув збудований радянськими фахівцями у 1957 р.).

Великі розміри території, складний характеррельєфу та гідрологічної мережі, положення країни у декількох кліматичнихпоясах та інші чинники зумовили значну територіальну диференціаціюгосподарства.

Середня густота населення Китаю – 125 осіб/км2.Але розселення є дуже нерівномірним: на Заході з його екстремальними природнимиумовами мешкає лише 3% населення (на 46% території країни). У східній частині,особливо на узбережжі та в долинах головних річок густота населення сягає1000-1500 осіб/км2 та більше.

Китай продовжує залишатисясередньоурбанізованою сільською країною. За допомогою жорсткої системи пропискиуряд стримує зростання міст. Вже зараз 9 міст мають більше 5 млн. мешканців(найбільші міста – Шанхай, Пекін і Тяньцзінь мають статус «містцентрального підпорядкування»). Власне ж міст-«мільйонерів» вКитаї більше 30.

Важливим соціально-економічним чинником в Китаїє національна ситуація. Китай дещо помилково сприймається багатьма як майжеоднонаціональна країна. Дійсно, більше 91% населення становлять хань (самоназвакитайців), але ж 9% від китайського населення – це 116 млн.! Чисельність дунганта уйгурів перевищує 50 млн., монголів у Китаї проживає більше, ніж у власнеМонголії. До того ж, національні меншини і мешкають досить компактно. Гостростоїть проблема Тибетського автономного району, де 31 рік поспіль діяли військовийстан і комендантська година. Китайській владі вдалося за рахунок переселенняханського населення зменшити частку корінного населення з 95% до 50%. На щастя,далай-лама боротьбу за визнання незалежності Тибету веде політичним шляхом, ане військовим (1989 р. він був нагороджений Нобелівською премією миру, це євизнання світової громадськості). Але «відпадання національних окраїн»в Китаї не виключається. При чому «радянський» або «чеський»варіанти цивілізованого розлучення тут практично неможливі через авторитаризм,поширений на Сході. І саме Тибету може бути відведена роль «міни уповільненоїдії».

Самі китайці в расовому відношенні ємонголоїдами (у Південному Китаї відчувається деякий вплив океанічної(австралоїдної) гілки екваторіальної раси). Китайська мова належить докитайської групи китайсько-тибетської мовної сім’ї. Але внутрішні відмінностінастільки великі, що китайці з півдня не завжди розуміють китайців з півночі.Офіційною мовою зараз проголошено північно-китайський діалект (путунхуа абомандарин). Найпоширенішими релігійними віруваннями є конфуціанство, даосизм ібуддизм.

Зовнішній вплив на китайців досі залишаєтьсянезначним. Чужинці-завойовники (чжурчжені, монголи, маньчжури) поглиналисьмісцевим населенням і розчинялися серед нього, не лишаючи ніяких слідів свогоіснування. Навіть на чужині китайці (хуацяо) практично не перемішуються з іншимнаселенням, зберігаючи мову і звичаї. Живуть, як правило, компактно, створюючикитайські квартали – «Чайна-тауни».


1. Галузева структура господарства

Вище говорилося про солідні позиції окремихгалузей китайської економіки у світовому господарстві: 1,2 млрд. тон кам’яноговугілля (1 місце в світі), 250 млн. тон залізної руди (1 місце), 156 млн. тоннафти (5 місце), 90 млн. тон сталі (2 місце), 1 місце по виробництву цементу, 3місце по випуску сірчаної кислоти, 3 місце по виробництву мінеральних добрив таін. Китай видобуває 95 тон золота на рік (6% світового видобутку), але цього невистачає навіть на виробництво обручок у ювелірній промисловості (щорічнапотреба 105 т.). Золотий запас КНР становить 359 тон, цього цілком достатньо,щоб сплатити 8-мільярдний зовнішній борг.

У галузях «авангардної трійки»позиції Китаю не настільки міцні, їх розвиток свого часу затримали «Великийстрибок» (1958-1961 рр.) та «Культурна революція» (1966-1976рр.). «Великий стрибок» був авантюрною компанією по виводу КНР на 1місце в світі по економічному потенціалу; в кожному селі стали з’являтися домнита інші об’єкти – але це стало безглуздою розтратою людської праці, матеріально-технічнихресурсів, збільшило транспортні витрати – до того ж при цьому були покинутітрадиційні роботи по підтриманню дамб та ін. «Культурна революція»додала знищення інтелігенції, отже Китай виявився відкинутим назад, в країнівиникла серйозна проблема голоду.

Провідні позиції у промисловому комплексі КНРзберігає легка промисловість. Зараз близько 11% світового текстилю виходить змаркою «Зроблено в Китаї». Особливо виділяються виробництвабавовняних (2 місце в світі) та шовкових натуральних тканин (1 місце). Китайвходить до числа світових лідерів по кустарним тканинам – парчі, оксамиту,атласу. 3 місце у світовій ієрархії КНР займає по масштабам хутровоїпромисловості.

У машинобудуванні за кількісними параметрамиКитай вийшов на 1 місце в світі по товарам народного споживання – телевізорам,холодильникам, вентиляторам, швейним машинам та велосипедам; по засобамвиробництва – тільки по металорізальним верстатам.

Хімічна промисловість розвинена слабко.Переважають її базові галузі та виробництво добрив. Нафтохімія лише формується.

Отже, не дивно, що економічна реформа Ден СяоПіна у 1979 р. почалася саме із села, в якому і зараз мешкає більше 850 млн.осіб. Аргументація була дуже простою: «Якщо ми не прогодуємо своєнаселення, то ніхто в світі не зробить це за нас». Реформи почалися не зполітичного, а з економічного плюралізму: «Яка різниця якого кольору кішка,якщо вона добре ловить мишей?». В селі 90% сімей перейшло на підряд,взявши землю в оренду на 30-50 років. Це певною мірою ускладнило демографічнуситуацію (через невисокий рівень механізації праці селяни збільшилинароджуваність, щоб мати більше робочих рук), але дозволило через короткий часгордо заявити про те, що нарешті всі люди нагодовані. Став підвищуватися ірівень життя: якщо раніше уява про сімейний достаток включала в себе велосипед,швейну машину і наручний годинник, то тепер додалися пральна машина,двокамерний холодильник і кольоровий телевізор. Автомобіль, правда, і зараззалишається розкішшю.

Країна почала створювати власну атомнупромисловість, збудовані 3 АЕС. Але й зараз 70% паливно-енергетичного балансуприпадає на кам’яне вугілля, значною лишається частка некомерційних джерел(зокрема дрова і відходи рослинництва), включно із м’язовою силою тварин ілюдини.

Отже, слід відзначити, що найвищі на даний час вусьому світовому господарстві темпи зростання китайської економіки базуються насільському господарстві (в ньому зайнято 60% економічно активного населення,хоча створюється всього 24% ВНП) і технологічно пов’язаних з ним галузяхпромисловості (легкій та харчовій).

У сільському господарстві переважаєрослинництво. ¾ посівів зайнято зерновими культурами. Найважливіша середних культура – рис (валові збори – 200 млн. тон – 1 місце в світі), якийстановить 80% калорійності раціону китайців. Важливість рису знайшла своєвідбиття навіть в китайській мові: замість "їсти" китайці говорять «чіфань» ("їсти рис"), сніданок звучить як «цзао фань» («вранішнійрис»), обід – «у фань» («полуденний рис»), вечеря – «ваньфань» («пізній рис»). Головний район вирощування рису – долинаЯнцзи. Загалом в Китаї відомо біля 10 тис. сортів рису.

Але і пшениці збирається близько 100 млн. тонна рік (це теж 1 місце в світі). Вона вирощується переважно на ВеликійКитайській рівнині. Невибагливі гаолян і чумиза (китайські сорго і просо)вирощуються на Північному Сході та у посушливих внутрішніх районах, інколи і напівдні країни в зимовий період (другий врожай). Стеблина гаоляну слугуєпаливом, будівельним матеріалом та целюлозною сировиною. Скороспілий ячмінь(цінке) вирощується переважно на плоскогір’ях, а в Тибеті ареали йоговирощування зустрічаються на висотах до 4200 м.

Китай став також найбільшим в світі виробником солодкоїкартоплі – батату (Велика Китайська рівнина та Сичуанська котловина).

Головними товарними культурами в країні є все жтаки технічні культури. Міжнародною спеціалізацією КНР стали волокнистітехнічні: країна займає 1 місце в світі по виробництву джуту та 2 місце побавовнику. Найпоширенішими олійними культурами є арахіс (2 місце в світі) і соя(3 місце). Природні умови Китаю дозволяють вирощувати обидва цукроносія – ітростину, і буряк (загальне 4 місце в світі за виробництвом цукрової сировини).2 місце в світі КНР займає по такій трудомісткій технічній культурі як тютюн.

Китай є батьківщиною чаю, за його валовимизборами займає 2 місце, пропустивши наперед Індію. Самі китайці віддаютьперевагу зеленому та жовтому чаю (полюбляючи різноманітні домішки – жасмин,наприклад).

А найпівденніша частина китайської території –острів Хайнань – має такі сприятливі агрокліматичні умови, які дозволяютьвирощувати каву, олійну пальму та розводити гевею.

Тваринництво в Китаї має переважнопідпорядкований характер. Важлива його задача – забезпечення господарстватягловою худобою. Зокрема, саме Китай має найбільше в світі поголів’я коней.Останнім часом високу товарність отримало свинарство на Великій Китайськійрівнині, значною мірою за рахунок нього Китай і вийшов на 1 місце в світі повиробництву м’яса всіх категорій.

По мірі просування на захід, вглиб територіїкраїни роль тваринництва збільшується. У деяких автономних районах досізберігся кочовий спосіб життя при спеціалізації на таких галузях як вівчарствоі верблюдівництво (особливо це помітно в уйгурів, казахів, монголів). В Тибетірозводять яків.

Але споживання тваринницької продукції є щедалеким від науково обґрунтованих норм. До реформ пересічний китаєць споживавза рік 9 кг м’яса та 1 кг молока, зараз – 25 кг м’яса та 4 кг молока.Споживання риби досягнуло 10 кг на рік. Для розведення риби активновикористовують рисові чеки.

Загалом же китайська кухня вважається однією знайбагатших в світі, оскільки вона неймовірно різноманітна і досить вишукана(відомий письменник Ілля Еренбург колись пожартував після офіційного прийому вПекіні: «Тепер мені зрозуміло, чому французька кулінарія така гарна – вонасхожа на китайську!»).

У транспортній системі КНР найбільшу рольвідіграє залізничний транспорт, частка якого у вантажообігу становить майже70%, а у пасажирообігу – 50%. І це при тому, що на 1 тис. км2китайської території припадає всього 5 км залізниць (навіть в Індії – 20 км). Протяжністьзалізниць доведена до 60 тис. км. Більша густота залізниць – на ПівнічномуСході, де власне і формуються основні вантажопотоки – вугільні, залізорудні таін. Але при Мао Цзе Дуні будівництво залізниць велося переважно увійськово-стратегічних цілях в західних районах, тому східні залізниці так ізалишаються перевантаженими. Залізниця вимагають реконструкції, добудови другихколій, переходу з паровозів на більш сучасні локомотиви.

КНР активно розвиває власний проект транскитайськоїмагістралі, яка може стати прямим конкурентом російському Транссибу. Велику роль в Китаї грає водний транспорт,особливо річковий, на який припадає чверть вантажообігу. Правда, більша частинавантажів транспортується невеликими вітрильними та гребними човнами-джонками.Головна річкова магістраль – Янцзи, а також Великий канал, який є найдовшим усвіті судноплавним каналом (1782 км), він з’єднує Пекін і Шанхай (окреміділянки цього каналу споруджені ще у VІ ст. до Р.Х., тобто він є найстарішоюдіючою гідротехнічною спорудою світу). Морський флот КНР у досить занедбаномустані. Загалом обсяги торгівлі Китаю поки що недостатні для такої країни, алевже відчувається нестача сучасних суден, доводиться фрахтувати іноземні.Найбільший морський порт за вантажообігом – Шанхай. Автотранспорт розвинутий також порівняно слабко. Менше половиниавтошляхів має тверде покриття. Вантажний автопарк незначний і справляєтьсялише з 3% вантажообігу. Досі значна частина вантажів перевозиться гужовимтранспортом, інколи взагалі з використанням м’язової сили людини – на тачках, візкахта ін. Аеропортів в Китаї доситьбагато. Але тільки Пекін, Шанхай, Сянган (Гонконг), Гуанчжоу, Аоминь (Макао),Урумчі здатні приймати сучасні реактивні лайнери. На внутрішніх авіалініяхпрацюють виключно поршневі літаки.

2. Зовнішня торгівля

Частка Китаю у світовому товарообігузалишається поки що невеликою – близько 2%, а на душу населення це буде одне зостанніх місць у світі. Політика «відкриття Китаю зовнішньому світові»є порівняно новою, але досить цілеспрямованою. В імпорті переважають машини таобладнання (більше 50% загального обсягу), деякі види сортового прокату,кольорові метали, пластмаса, а також бавовник та олія (в залежності від врожаю).

У експорті провідні позиції займають товаринародного споживання (ТНС) – це текстильні вироби (третина вартості експорту),а також велосипеди, годинники, термоси, фарфорові вироби, шкіргалантерея,парасольки, останнім часом додалися і телевізори. Серед продукції сільськогогосподарства – тютюн, джут і чай, овочі та фрукти, а останнім часом навіть ірис. Із мінеральної сировини експортується нафта і вольфрамова руда.

Географія зовнішніх торгових зв’язків КНРістотно змінилася. Лідером по обсягам товарообігу стала Японія (25%), потімйдуть країни ЄС (особливо ФРН і Франція) – ще 25%. Наступну за значенням групуутворюють країни Південно-Східної Азії (особливо Таїланд, Малайзія, Сінгапур).Значні обсяги має «китайсько-китайська» торгівля із Тайванем, алеофіційна статистика не відносить її до зовнішньої (Тайвань вважається «бунтівною»провінцією Китаю). До речі, найзначнішими іноземними капіталовкладеннями векономіку КНР є інвестиції хуацяо (закордонних китайців). Обсягиспівробітництва із США та Росією (частка останньої впала до 0,5%) є доситьобмеженими (часто через політичні протиріччя).

Важливим напрямком зовнішньоекономічноїдіяльності Пекіну є направлення китайської робочої сили за кордон: в країнізараз працює 60 компаній по наданню «трудових послуг». Надлишоктрудових ресурсів та нестача вільних сільськогосподарських угідь привела дотого, що Китай почав орендувати землю у сусідів (в Казахстані, наприклад).

3. Територіальна структура господарства

Старий китайський досвід організації територіїбазується на об’єднанні в економічні райони однорідних територій з майже повнимсамозабезпеченням. При цьому кожен із секторів узбережжя повинен впливати навідсталу внутрішню територію, яка прилягає до нього. Ось чому економічні районив більшості своїй витягнуті із сходу на захід. Всього виділяється 7 економічнихрайонів.

1. Північно-Східний економічний район (абоДунбей) включає три провінції – Хейлунцзян, Гірин (Цзілінь) та Ляонін. Йогочастка в Китаї становить: за площею – 13%, населенням – 9%, продукцієюсільського господарства – 9%, а промисловості – 13%. Дунбей лежить на північвід Великого Китайського муру, це колишня Маньчжурія. Це найбільш розвинений увідношенні важкої промисловості район Китаю.

Він розташований у лісовій, лісостеповій тастеповій природних зонах, має різноманітні природні умови та ресурси. Зокремавиділяється потужними покладами вугілля (основа енергетики КНР), горючихсланців, залізної руди та інших металів. У 60-х роках ХХ століття розпочатовидобуток нафти.

Північний Схід багатий на лісові, водні йземельні ресурси. Його розвитку сприяє найгустіша в Китаї мережа шляхівсполучення, особливо залізниць. Має вихід до моря, порт Далянь один ізнайсучасніших в країні, за вантажообігом він поступається лише Шанхаю і Сянгану(Гонконгу).

Спеціалізація району – важка індустрія. Вінвидобуває до третини китайської нафти і вугілля, заготовляє 40% деревини,виробляє 40% електроенергії, виплавляє близько половини сталі й кольоровихметалів, дає 40% верстатів та іншого промислового обладнання і майже чвертьпродукції хімічної промисловості. При цьому район має потужну харчовупромисловість, особливо олійно-жирову (провідна сировина – соя), цукрову,борошномельну, спиртову.

Серед головних господарських центрів помітновиділяється п’ятимільйонний Шеньян (стара назва Мукден, місто під час правлінняманьчжурської династії фактично було «другою столицею») –найважливіша в країні база важкої промисловості з диверсифікованиммашинобудуванням, що постачає на внутрішній ринок обладнання для шахт,електростанцій, металургійних та хімічних комбінатів. Одночасно Шеньян єважливим центром науково-технічних розробок, освіти і туризму (за кількістюпам’яток поступається лише Пекіну).

4 млн. населення має Люйда (результат злиттяміст Люйшунь (Порт-Артур) і Далянь (Дальній)). Найбільшим транспортним вузломрайону є Харбін (2,5 млн. населення), що має багатогалузеву харчовупромисловість, розвинену електротехнічну і верстатобудування. Центральнеположення в районі має Чанчунь (2 млн. мешканців), тому тут сформувавсянайбільший в Китаї центр автомобільної промисловості.

Ядром «китайського Донбасу»виступають міста-«мільйонери» Фушунь та Аньшань. В останньомурозташований найбільший в країні металургійний комбінат.

Інші міста-«мільйонери» Ціцікар іГірин (Цзілінь) – важливі центри сільськогосподарської хімії та харчовоїпромисловості, зокрема цукрової.

Програма розвитку виробничих сил країни тазменшення територіальних диспропорцій в Китаї виконується з опорою саме наматеріально-технічні ресурси і кваліфіковані кадри Північного Сходу.

2. Північний Китай включає до свого складу 6провінцій (Ганьсу, Шеньсі, Шаньсі, Хебей, Хенань, Шаньдун), Нінся-Хуейськийавтономний район та 2 міста центрального підпорядкування – Пекін і Тяньцзінь.На цей економічний район припадає 16% площі і 30% населення країни. Вінвиробляє 27% сільськогосподарської та 30% промислової продукції КНР. При цьомуза показниками важкої промисловості поступається тільки Північному Сходу, алегкої – тільки басейну Янцзи.

Територія району лежить на стику помірного ісубтропічного поясів, континентального і мусонного клімату.

Головними природними елементами ПівнічногоКитаю є Лесове плато, річка Хуанхе («Жовта») та алювіальна запоходженням Велика Китайська рівнина. Історія Північного Китаю є історієюборотьби людини з Хуанхе. Зараз дно цієї річки в межах рівнини лежить інколи на10 метрів вище від оточуючої місцевості. Майже 5 тис. км дамб складають дужескладну гідротехнічну споруду, що потребує безперервного догляду і ремонту.

Історично район формувався яксільськогосподарський, адже його головним багатством можна вважати родючілесові ґрунти. Велика Китайська рівнина – один з найдавніших районівземлеробства в світі та найбільший в країні район вирощування озимої пшениці,бавовнику, арахісу, соняшнику, тютюну, груш, абрикосів і винограду. Розвинутотут також свинарство і птахівництво. Як робоча худоба використовуються коні,воли і віслюки.

З часом кустарно-ремісниче виробництво сталодоповнюватися важкою промисловістю. Район виділяється гарною енергетичноюбазою: є кам’яне вугілля (найбільший центр видобутку – Датун), нафта, каскадГЕС на Хуанхе.

Районоутворююче значення має сучасна столицяКНР – Пекін (або Бейцзін – «Північна столиця»). Населення містаперевищило 12 млн. осіб. Це головний політико-адміністративний, науковий,культурний і освітній центр країни, важливий транспортний вузол. Уматеріальному виробництві виділяється машинобудуванням, хімічною та легкоюпромисловістю. Пекін є побратимом Києва.

Тяньцзінь (8 млн. мешканців) розташований за130 км від Пекіна на узбережжі Жовтого моря, є важливим річковим і морськимпортом. Тривалий час у виробничій структурі міста панувала текстильнапромисловість, доповнена зараз машинобудуванням і нафтохімією. Замикає «столичнийгосподарський трикутник» місто Таншань (1,4 млн. осіб) – значний центрбавовнопрядильної й харчової промисловості.

Як центр чорної та кольорової металургії(виплавка алюмінію) сформувався Тайюань (3 млн. мешканців). ДвохмільйонніЧженчжоу та Цзінань спеціалізуються на верстатобудуванні. Шицзячжуан (1,5 млн.мешканців) – головний текстильний центр економічного району. А півмільйоннийЛоян – найбільший центр тракторобудування КНР, також тут розташованийпідшипниковий завод, що має стратегічне значення для країни. Новийпортово-промисловий комплекс, що активно росте в бік столиці від морськогоузбережжя, почав формуватися по лінії Циндао (1,5 млн.) – Цзибо (1 млн.).Морське господарство і традиційні галузі доповнюються тут пивоварінням,цементною промисловістю

Середня течія Хуанхе між Лесовим плато іхребтом Ціньлін – колиска китайської цивілізації. Звідси бере початоккитайський етнос (хань) і китайська держава. Місто Сіань (2,5 млн. жителів)впродовж майже 2 тис. років було столицею Китайської імперії.

Вузька витягнута західна частина економічногорайону – це ганьсуйський коридор між пустелею Алашань на півночі й Тибетом напівдні. Це найзручніший шлях на Захід, саме тут проходив «Великий шовковийшлях». Саме цим шляхом потрапив до Китаю буддизм. Вздовж нього і зараззберігаються буддистські храми, вирубані в скелях навколишніх гір. Значнимтранспортним вузлом і найбільшим містом цієї частини Північного Китаю єЛаньчжоу (2 млн.), що спеціалізується на випуску нафтового обладнання танафтопереробці.

За 500 км на північний захід від Ланьчжоу впровінції Ганьсу, де закінчується Великий Китайський мур, знаходиться один здвох китайських космодромів. Центр управління польотами розташований в містіСіань.

Слід звернути увагу на наявність у переважносільськогосподарському районі 11 міст-«мільйонерів».

3. Китай басейну Янцзи включає до свого складумісто центрального підпорядкування Шанхай та 7 провінцій (Цзянсу, Чжецзян,Аньхой, Цзянсі, Хубей, Хунань, Сичуань). Займає 15% території країни, але тутмешкає 39% населення. На район припадає 40% сільськогосподарського та 41%промислового виробництва.

Річка Янцзи є господарською віссю цьогоекономічного району, а його північні і південні кордони проходять якраз по їївододілу. Довжина Янцзи в межах району – 2800 км, тобто половина її загальноїдовжини.

Басейн Янцзи не відзначається наявністю значнихмінеральних ресурсів, натомість має найкраще поєднання земельних, ґрунтових іводних ресурсів в Китаї, тому не дивно, що на окремих ділянках густотасільського населення перевищує 2000 осіб/км2. Річна кількість опадівіз заходу на схід збільшується від 1000 до 2000 мм, це – вологі субтропіки.

Сільське господарство району дуже інтенсивне.Незважаючи на складний рельєф, розораність сягає 50%, значну площу займаютьтутові насадження. Впродовж року збирають не менше двох врожаїв. Зрошенняздійснюється за допомогою складної системи каналів. Унікальну роль регуляторівводного режиму Янцзи виконують озера Дунтінху та Поянху. Влітку вирощуютьпереважно рис (котловини озер Дунтінху та Поянху є головною житницею країни),на суходолах – кукурудзу. Взимку переважають пшениця і рапс. Також це важливийрайон вирощування чаю і цитрусових. Збільшити посівні площі під технічними культурами(у тому числі й такими товарними як джут, бавовник, чай та ін.) не дозволяєвелика потреба у виробництві продовольчого зерна.

У тваринництві переважає шовківництво,допоміжне значення мають птахівництво і свинарство. Серед робочої худобипереважають буйволи. Певне значення відіграють також морські промисли (риба,краби, креветки, морська капуста). Зароджується аква- та марикультура.

Промисловий комплекс сформувався в нижній течіїЯнцзи. П’ятнадцятимільйонний Шанхай є найбільшим містом і портом та найзначнішимфінансово-промисловим центром всього Китаю. Пояснюється це перевагамисуспільно-географічного положення.

Промислова структура Шанхаю поєднує старі танові галузі. По-перше, це величезний текстильний центр (половина бавовняних ташовкових виробів країни, саме звідси починався колись «Великий шовковийшлях»). Також тут виробляються папір, сірники, мило, цигарки, скло, швейніта друкарські машинки, велосипеди і годинники. А вже після створення вільноїекономічної зони «Пудун» за рахунок іноземних капіталовкладеньрозвинулися електроніка та хімічна промисловість. Місто виробляє четвертучастину продукції машинобудування Китаю (самих лише телевізорів 7 млн. шт.).

Різні, але переважно традиційні галузіпромисловості представлені в містах Нанкін (3 млн. населення), Ханчжоу (1,5млн.) та «мільйонниках» Наньчан, Хуайнань, Чанша. До числатрадиційних галузей цього регіону відноситься порцелянова промисловість. Появатакої спеціалізації пояснюється наявністю дуже тонкозернистого каоліну, безякого неможливо виробити якісний фарфор. Китайські майстри ті порцеляновівироби, що вийшли товщими за папір, розбивають як браковані.

По мірі просування від узбережжя вглибтериторії рівень освоєння території та економічного розвитку дещо падає. Але йтут сформувалися великі організуючі центри. Наприклад, в місті Ухань у 1957 р. задопомогою СРСР був збудований перший міст через Янцзи. Це призвело добурхливого розвитку чорної металургії, цементної промисловості,сільськогосподарського машинобудування, галузей харчової промисловості. Заразце місто налічує 4 млн. мешканців.

Ще вище по течії розташований Чунцін (6 млн. населення)– найбільший військово-промисловий центр КНР (місце обрано напевно ізстратегічних міркувань): тут виробляються танки і БМП, реактивні пусковіустановки та реактивні снаряди, лазерні дальноміри, інфрачервона техніка та ін.Вся ця техніка широко поставляється в країни «третього світу», тому вЧунціні діє низка учбових центрів, де представники цих країн оволодіваютьзброєю і технологіями. Поруч в провінції Сичуань збудований і другий китайськийкосмодром.

Адміністративний центр переважно лісо-сільськогосподарськоїпровінції Сичуань – Ченду (3 млн.) є важливим центром радіоелектроніки,інструментальної промисловості, деревообробної і целюлозно-паперовоїпромисловості, ферментації чаю тощо.

Район басейну Янцзи залишається самимдинамічним серед усіх економічних районів Китаю.

4. Південний Китай включає до своєї території 5провінцій (Фуцзянь, Гуандун, Хайнань, Гуйчжоу, Юньнань), Гуансі-Чжуанськийавтономний район та міста з особливим статусом – Сянган (Гонконг) і Аоминь(Макао), які повернулися до складу Китаю у 1997 та 1999 роках відповідно. Цейекономічний район займає 12% площі країни, мешкає в ньому 19% населення. Часткау сільськогосподарському виробництві становить 20%, у промисловому – 11%.

За рельєфом це переважно гірська територія.Клімат – тропічний вологий. Серед грунтів переважають червоноземи. Гори вкритігустими лісами, на які припадає 30% запасів деревини КНР. Район багатий наолов’яні та поліметалічні руди.

В умовах гористого рельєфу широко практикуєтьсятерасування схилів. Це також «рисовий» Китай – врожаї на одних земляхотримують двічі-тричі на рік. Але з’являються й плантаційні культури, якіприносять найбільший доход: цукрова тростина, кава, гевея, банани, ананаси,манго та ін. Особливо це торкається найпівденнішої частини країни – островуХайнань, де названий набір доповнюється ще й кокосовою пальмою. До того жХайнань поступово перетворюється у курортно-рекреаційний комплекс світовогомасштабу.

Якщо за рівнем та інтенсивністю розвиткусільського господарства Південний Китай практично не поступається басейнуЯнцзи, то в промисловому відношенні він слабший за всі три попередніх райони(навіть якщо врахувати входження до Південного району Сянгану). Однією з причинтакої ситуації є слабкість місцевої паливно-енергетичної бази.

Тому найпоширенішими галузями стали легка,харчова та харчосмакова, деревообробна, паперова.

Головним містом Південного Китаю поки щолишається Гуанчжоу (або Кантон), в якому мешкає близько 4 млн. осіб. Цекінцевий пункт залізниці з Пекіну, важливий порт, значний центр традиційнихгалузей. Але він не витримує конкуренції з боку Сянгану.

Сянган – це транспортний, фінансовий, торговий,промисловий, інформаційний і туристичний центр світового значення. «Ароматнабухта» на березі Південно-Китайського моря колись отримала таку назвучерез виробництво парфумерної сировини. Зараз морський порт Сянгану (Гонконгу)за вантажообігом поступається голландському Роттердаму, але є першим в світі заобробкою контейнерів. 6 мільйонів мешканців Гонконгу за експортом білизни,іграшок і спортивних товарів займають перше місце в світі. За виробництвомкінопродукції Гонконг третій у світі після американського Голівуду таіндійського Бомбея (Мумбаї). Упродовж 50 років після поновлення китайськогосуверенітету передбачається збереження в Сянгані існуючого ладу та обмеженнякитайських законів. Сянган, як і Аоминь – це «особливі адміністративнірайони КНР».

Поруч з Сянганом уряд КНР створив вільнуекономічну зону в місті Шеньчжень (2 млн. осіб), яку стали називати «женьшенемдля китайської економіки», оскільки через неї в країну потрапляють високітехнології.

Порт Східнокитайського моря Фучжоу має 1 млн.мешканців, відомий продукцією лісопереробної промисловості та машинобудування,зорієнтованою на експорт.

У внутрішніх районах Південного Китаю важливіорганізуючі функції виконують міста-«мільйонери» Куньмін та Гуйян –важливі центри приладобудування та електротехнічного машинобудування. Гуйян дотого ж найбільший в країні центр кольорової металургії (мідь, олово, ртуть). Кольороваметалургія може стати в перспективі галуззю міжнародної спеціалізації цьогорайону при вдалому вирішенні його енергетичних проблем.

Наступні три економічні райони займають площу4,7 млн. км2, на яких мешкає всього 41 млн. осіб. Це зовсім іншеприродне, культурне і релігійне середовище, інші способи господарювання.Китайці виступають тут завойовниками. За рахунок спрямованої міграційноїполітики держави китайці в усіх автономних районах становлять більше половининаселення. В їхніх руках ключові адміністративні посади, торгівля та освіта,митна і прикордонна служба. Живуть вони майже виключно в містах.

5. Внутрішня Монголія розташована на півночіКНР, являє собою плоскогір’я, зайняте пустелями і сухими степами. Ценаціональна окраїна, до речі монголів тут мешкає більше, ніж у самій Монголії.Внутрішня Монголія була приєднана до Китаю у ХVІІ столітті. Частка району вплощі країни становить 11%, а в населенні лише 1,5%. Доля в сільськомугосподарстві Китаю – 1,5%, а в промисловості – майже 3%.

Основне заняття місцевого населення – кочове відгонно-пасовищнетваринництво (вівчарство, конярство). Можливості рослинництва обмежені суворимиприродними умовами. Натомість розвивається гірничо-видобувна галузь.

Поєднання покладів кам’яного вугілля і залізноїруди сприяло появі чорної металургії та металообробки (Баотоу). Найбільшимимістами є адміністративний центр Хух-Хото та єдиний «мільйонник» –Баотоу.

6. Північно-Західний економічний район (або Сіньцзян-Уйгурський)займає 16% території КНР при 1% населення (місцями зустрічаються зовсім безлюдніділянки), частка у виробництві сільськогосподарської продукції – 1,5%,промислової – 3%. Територія приєднана до Китаю у ХVІІІ столітті. Місцевімешканці – тюркомовні уйгури і казахи, вони сповідують іслам.

Різко континентальний клімат обмежує можливостісільського господарства. Спеціалізація району – оазисне землеробство та кочоветваринництво. Оази Кашгарії і Джунгарії мають тисячолітню історію. В оазахвирощуються зернові, бавовник, фрукти, виноград. У тваринництві представленіверблюдівництво, вівчарство, конярство.

На вивіз йдуть вироби з вовни (особливо килими),натуральний шовк та сухофрукти (ізюм, курага). Функціонує одноколійнанеелектрифікована залізниця по маршруту колишнього Великого шовкового шляху.

Найвідомішими містами району є Урумчі, Кашгар іЯркенд. Найбільше місто Урумчі має 500 тис. населення.

Перспективи району пов’язуються з виконаннямтранзитних транспортних функцій і форсуванням експлуатації нафтових багатств.

7. Південно-Західний економічний районскладається з провінції Цинхай і Тибетського автономного району. Займає 19%території країни, на яких мешкає заледве 0,5% населення. Цей економічний районєдиний в Китаї є дотаційним. Його частка у промисловій та сільськогосподарськійпродукції країни вимірюється долями відсотку.

Тибет остаточно був приєднаний до Китаю лише уХХ столітті. Район має найменшу густоту населення, найскладнішу етно-політичнуситуацію та найвідсталіше господарство. Тибетці – народ тибето-бірманськоїмовної групи китайсько-тибетської мовної сім’ї. За релігією вони ламаїсти (ламаїзм– різновид буддизму).

У природному відношенні Південно-Західнийекономічний район є надзвичайно важкодоступним, тому що займає найвище інайбільше плоскогір’я Землі. Перевали з висотами у 4,5 – 5 км відкриті длясполучення всього 2-3 місяці на рік. Повітря розріджене, амплітуди температуродні з найбільших на земній кулі. Авіація далеко не завжди може вирішитипроблеми сполучення.

Район має значний природно-ресурсний потенціал,який практично не використовується. Лише наприкінці минулого століттярозпочався видобуток нафти в Цинхайській котловині.

Головною галуззю сільського господарства єтваринництво. Суворим природним умовам найкраще відповідає розведення яків.Яків використовують як в’ючних тварин і для отримання молока, м’яса, вовни,шкіри. Найбільшим містом Цинхаю єСінін, розташований поблизу озера Кукунор. Адміністративним центром Тибету є70-тисячна Лхаса, розташована на абсолютній висоті 3650 м. До 1959 р. вонаслугувала резиденцією далай-лами.

еще рефераты
Еще работы по географии