Реферат: Країни Центральної Азії: Казахстан та Узбекистан

Країни Центральної Азії (Казахстан та Узбекистан)

Узбекистан — країна «білого золота» — бавовни

Територія та географічне положення. Республіка Узбекистан — унітарна держава, що складається з 12 областей та Автономної Республік ки Каракалпакстан. Країна розташована в Центральній Азії та межу з Казахстаном (1), Киргизстаном (2), Таджикистаном (3), Афгані станом (4) і Туркменістаном (5). Територія Узбекистану розташована мі" двома найбільшими річками Середньої Азії — Амудар'єю та Сирдар'є» тому цей край часто називають Середньоазіатським межиріччям — з аналогією до легендарного Межиріччя Тигру та Євфрату. Країна н має виходу до Світового океану, але на північному заході омивається Аральським морем.

Природ а. Більша частина території Узбекистану розташована в межах Туранської низовини, що перетинається річковими долинами. Нїї крайньому заході піднімається плато Устюрт, обмежене стрімким-урвищами — чинками. У східному та південно-східному районах країни розташовуються гірські, пасма й передгір'я величного Тянь-Шаня й Гіссаро-Алая. Гірські хребти поділені благодатними міжгірськими долинами — Ферганською, Зеравшанською, Сурхандар'їнською і Чирчик-Ангренською. Ферганська долина протяжністю 300 км являє собою ідеальне місце для землеробства й тваринництва. її землі є надзвичаино родючими, але для того, щоб на них щось виросло, посіви необхідно регулярно поливати. Саме тому людина створила тут ме режу каналів. Частина Середньоазіатського межиріччя зайнятапустелею Кизилкум.

Клімат Узбекистану помірно континентальний, посушливий, а на крайньому півдні близький до субтропічного. Переважна пора року — довге спекотливе літо. Середня температура січня на рівнинах коливається в межах від -7 до +3 °С (у Приараллі температура може опуститися до -28 °С), середні липневі температури становлять +26...+32 °С. У долині Амудар'ї спека іноді сягає +50 °С у тіні, а поверхня місця ми нагрівається до +80 °С. Опадів тут практично не буває, а найменше — до 90 мм на рік — їх випадає в пустелі. У горах і міжгірських оазисах опади – більш часте явище, тут їх випадає до 1000 мм, однак усе-таки більша частина території країни одержує менше ніж 200 мм опадів на рік.

Життя людям, рослинам і тваринам дають річки Узбекистану. Усі вони належать до систем Сирдар'ї та Амудар'ї, які беруть початок у високогір'ях на схід від кордонів країни й протікають у північно-західному напрямку, поступово втрачаючи свої води. Найбільшим за площею й водоносністю є басейн Амудар'ї.

Колись потоки обох річок несли свої води в солоне Аральське море. Ллє згодом люди стали застосовувати для зрошення все більше живлющої вологи. Так, притоки Сирдар'ї та Амудар'ї стали використовуватися для поливу «рослинного водохліба» — бавовнику й численних садів. У результаті цього з'явилося таке географічно визначне явище, як річки без гирла (сліпі гирла). Але найбільше постраждало Аральське море: його площа зменшилася, а саме море розпалося на три окремі водойми.

Історичний розвиток. У ПІ ст. до н. є. південна частина Узбекистану й Таджикистан стали частиною Греко-Бактрийського царства, а пізніше Кушанської імперії. На час її існування припадає період найвищого розквіту давньої Середньої Азії, її господарства, торгівлі, культури й мистецтва. Великого значення набуває Великий шовковий шлях, що з'єднував чотири найбільшіімперії старого світу — Римську, Парфянську, Кушанську й Китайську. Цим найдовшим торговельним шляхи світу китайські товари поширювалися по всій Азії та досягали Європи. На одному з його основних маршрутів перебували найбільші центри торгівлі, релігії та культури Центральної Азії — Самарканд і Бухара. У VIIIст. в Центральній Азії з'явилися арабські воїни, що принесли в країну іслам. Місцеве населення наверталося до нової віри, що прикрасила зовнішній вигляд краю численними мечетями й мінаретами. УЛХст. до влади в Мавераннахрі (арабська назва межиріччі Амудар'ї та Сирдар'ї) прийшли Саманиди. Держава Саманидів були однією з перших країн середньовіччя, в основу яких були покладені духовність і культура. Саманиди не тільки розвивали ісламську культуру, але й відродили доісламські цінності — звичаї та традиції предків. Держава Саманидів підтримувала торговельні зв'язки з Хозарією, Іраном, Китаєм, Київською, Руссю. У-цей час Шовковий шлях дійсно став Великим. Ним не тільки транспортувався шовк та інші товари але й поширювалися релігійні погляди буддизму, юдаїзму, християнства, ісламу, а також наукові знання й технічні досягнення.

У середині XIV— початку XVст. Узбекистан перебував під владою Тимура (Тимурленґ — Тимур кульгавий) — творця величезних держави зі столицею в Самарканді. Цей завойовник, якого Європейці називали Тамерланом, прагнув підкорити собі всі навколишні держави й народи. Однак після смерті Тимура його держава проіснувала недовго. Між спадкоємцями завойовника — Тимуридами — почалися розбрати й міжусобиці, що супроводжувалися народними хвилюваннями, у результаті чого імперія практично розпалася. Із цим часом завершення формування народності узбеків. Кочові тюркські племена, відомі під загальною назвою узбеків, вторгайся на територію Мавераннахра з великих північних степів сучасного Казахстану. Вони захопили Північну частину території Середньої Азії, а потім залишки імперії Тамерлана. Ці племена змішалися з місцевим осілим населенням і передали їм свою назву.

У 1510 р. їхній вождь, Мухаммед Шейбані, підкорив собі майже всю Юяїну й заснував династію Пейбанідів, що правила близько ста років. Після цього найбільшу владу мала династія жаноїдів.- ханів Бухари. Це ханство контролювало центральні, південну й східну частини території сучасного Узбекистану. Інше — Хівинське ханство — займало Шету Амудар'ї та прилеглі райони. Пізніше, у XVIIIст., на території Ферганської долини утворилося Кокандське ханство.

У другій половині XIXст. Кокандське ханство та ввійшло до складу Туркестанського генерал-губернаторства, Шихарське й Хівинське ханства визнали свою залежність від Російської імперії.

У 1917 — березні 1918 р. у краї була встановлена радянська влада, а в 1924 р. утворена Узбецька Радянська Соціалістична Республіка. Потім тут були зведені великі промислові підприємства, зокрема Ташкентський завод сільськогосподарського машинобудування, побудований ряд каналів та інших іригаційних споруджень.

У березні 1990 р. Верховна Рада Узбекистану обрала на пост президента республіки Іслама Карімова. У серпні 1991 р. був прийнятий закон про незалежність Узбекистану. Сьогодні це президентська республіка, де законодавча влада належить парламенту — Олій Мажлісу.

Населення. Узбекистан — багатонаціональна країна. На її території проживають представники більше ніж ста національностей і народів: узбеки складають 80 %, росіяни — 5,5 %, таджики — 5 %, казахи — 3 %, каракалпаки — 2,5 %, також тут проживають татари, киргизи, українці, корейці. В останні два десятиліття відбувається відтік некорінного населення, серед яких багато висококваліфікованих фахівців.

У країні високий природний приріст — 16,7 особи на 1000 жителів, тому за останнє десятиліття кількість населення Узбекистану зросла приблизно на 4 млн осіб. Третина населення — це діти й підлітки віком до 15 років, а середній вік жителя країни — лише 21,8 року. При середній густоті населення в 60 осіб/км2 дуже великі розбіжності в заселеності окремих районів, так, у деяких оазисах вона складає до 400 осіб/км2 і більше, а в пустелі Кизилкум — менше ніж 1 особа/км2. Більшість узбеків і представників інших середньоазіатських народів — мусульмани-сунніти, російськомовне населення сповідує православ'я. У Ташкенті відкритий перший у Центральній Азії Ісламський університет, покликаний підготувати фахівців для системи ісламської освіти й наукової праці з вивчення духовної спадщини ісламу. Міські жителі держави перевищують третину населення, складаючи 37 %. Найбільше місто Узбекистану — столиця країни Ташкент (2,3 млн осіб). Його історія відома ще із IV—Vст. н. є. Місто виникло на місці селища, що розташоване на перетині торговельних шляхів, і тому відігравало важливу роль у торгівлі між Заходом і Сходом.

У сучасному Ташкенті зосереджена основна частина промислових підприємств держави, через нього проходять найважливіші транспортні магістралі. Серед найбільших виробництв — заводи бавовнозбиральних машин, тракторів, обладнання для очищення бавовни й текстильної промисловості, великий бавовняний комбінат.

Друге за розміром місто — Самарканд (419,6 тис. осіб). Це одне з найдавніших міст світу, столиця імперії Тимура. У свій час його називали «Едемом Сходу», «Обличчям Землі», «Осередком мудрості й краси Всесвіту». Сьогодні це найважливіший промисловий центр, де головну роль відіграють машинобудування, легка й харчова промисловість.

Великим центром легкої промисловості, зокрема текстильної, швейної, каракулевої та бавовноочисної, є давня Бухара (284,3 тис. осіб).

Культура. На формування особливостей побуту й культури узбеків сильний вилив справили общинні традиції — вироблені століттями навички ведення колективних робіт, усталені правила земле-і водокористування.

В Узбекистані розвиваються традиційні, види народного мистецтва, що зберегли свою самобутність — вишивання, карбування й гравірування мідного посуду, різьблення по дереву й каменю. У районах Андижана, Самарканда, Кашкадар'ї, Сурхандар'ї, Бухари, пониззях Амудар'ї здавна існувало килимарство. Воно пов'язане зі скотарським господарством і мало характер домашнього жіночого виробництва.

Родоначальником узбецької літератури є Алішер Навої (1441—1501). Це був один із перших узбецьких поетів, що передав народні перекази в літературній формі. До класиків сучасної узбецької літератури відносять Хамза Хакім-Заде Ніязі (1889—1929) і Садриддін Айні (1878-1954).

Із середини 1980-х рр. у країні почалося відродження національних культурних традицій, були офіційно визнані традиційнінародні свята й звичаї. Відродився Навруз, що став усенародним святом весни, відновлення й надій, символом чистих думок і добра.

Господарство. Узбекистан — одна з найрозвиненіших країн Центральної Азії, основу економіки складає сільське господарство. Воно дає 36 % національного багатства, тоді як на промисловість припадає 21 %. Основна галузь сільського господарства — бавовництво. Бавовник, що в народі називають «білим золотом», залишається основною культурою поливних земель, але після проголошення незалежності збільшилося виробництво продовольчих культур, необхідних для самозабезпечення республіки продуктами харчування. Важливими культурами є пшениця, рис і кукурудза, вирощують фрукти (абрикос, персик, інжир, айва, груша, яблуня, гранат), кормові (люцерна), овочі. Особливо славляться узбецькі дині й виноград столових її кишмишних сортів. Основна галузь тваринництва — каракульське вівчарство, також розводять овець інших порід, коней, верблюдів, кіз. У приміських., районах розвинене молочно-м'ясне скотарство. Традиційно велике (і значення має шовківництво, особливо у Ферганській долині.

Бавовництво обслуговує ряд галузей промисловості. Машинобу-1дування забезпечує бавовняний комплекс бавовнозбиральними комбайнами, поливальним устаткуванням, завантажувачами, сівалками, і культиваторами, обладнанням для текстильної промисловості; хімічна галузь — засобами захисту рослин, добривами (особливо налагоджене виробництво азотних і фосфатних добрив). Важливу роль в економіці країни відіграє добувна промисловість. Тут розробляються родовища природного газу й нафти, срібла й золота, руд кольорових металів. У 1992 р. у західній частині Ферганської; долини відкрите родовище нафти, що вважається одним із найбільших у світі. Кольорова металургія країни займається переробкою мідної та поліметалевої руд, вольфраму. В Алмалиці побудований великий металургійний комбінат.

Також слід відзначити легку й харчову галузі, електроенергетику й виробництво будматеріалів.: У легкій промисловості виробляються тканини (насамперед бавовняні), одяг, взуття, килими. У харчовій промисловості провідну роль відіграє виробництво плодоовочевих консервів, сухофруктів, олії, виноградного соку.

За роки незалежності в країні побудований Бухарський нафтопереробний завод, автомобільний завод у місті Асака, працюють спільні І підприємства — цукровий завод у Хорезмі, що є найбільшим у Центральній Азії, паперовий комбінат у Ташкенті, великі текстильні комплекси за участю іноземних компаній. .

Основним промисловим центром республіки є Ташкент і Ташкентська область. Ферганська долина дає третину всієї бавовни республіки — це важливий район шовківництва, овочівництва, садівництва, переробки фруктів, а також видобутку й переробки нафти.

Узбекистан можна назвати туристичним центром Центральної Азії. Особливу популярність тут мають історичні й культурні пам'ятки. Вражають архітектурні витвори Самарканда, серед яких ансамбль Реґістан, руїни мечеті Бібі-Ханум (будувалася за наказом Тамерлана). Всесвітньо відомою визначною пам'яткою є ансамбль меморіально-культових будівель Шахі-Зінда, його основна забудова здійснювалася ще за Тимура. У мавзолеї Гур-Емір (XVст.) розташована усипальниця й самого Тимура, а також його синів та онуків.

Усіх відвідувачів Хорезма вражає краса містамузея— Хіви, спорудженого в період Хівинського ханства кінця XVIII— початку XXст. У 1997 р. це місто святкувало своє 2500-річчя під егідою ЮНЕСКО. І іе менше вражають історичні пам'ятки Бухари, серед яких мавзолей Ісмаїла Самані (кінець IX— початок Хет.), медресе Кукельдаш й Улуґ-Бека (XI—XVIст.), ансамбль Пої-Калян (XII—XVIст.), Лябі-Хауз (ХУІ-ХУИ ст.).

Основну роль у вантажоперевезеннях країни відіграють залізниці. Експлуатується 81 тис. км автомобільних доріг, споруджена система газопроводів завдовжки майже в 10 тис. км. Найбільший транспортний вузол країни — Ташкент, де сходяться залізниці з Росії (Сибір, Урал) і Казахстану.

Казахстан – країна безкрайніх рівнин

Територія та географічне положення. Казахстан — унітарна держава, що складається із 14 областей. Країна розташована на величезній території від Каспійського моря до рівнин Західного Сибіру й гірських пасом Алтаю. За площею посідає дев'яте місце у світі. Казахстан межує з Росією (1), Китаєм (2), Киргизстаном (3), Узбекистаном (4) і Туркменістаном (5). Країна не має виходу до Світового океану, але омивається водами Каспійського й Аральського морів.

Природа. Більша частина величезної території країни являє собою безкрайні рівнини. У центрі розташований Казахський дрібносопочник — зруйнована часом і природними силами гірська система. Над її поверхнею піднімаються пасма невисоких скелястих сопок, підніжжя яких «потопають» у товщах пухких порід. Саме сопки й дали назву цій території. Із півдня до Казахського дрібносопочника прилягає Бетпак-Дала — кам'яниста й частково глиниста рівнина з безстічними западинами, зайнятими солончаками або гірко-солоними озерами. На крайньому заході країни розташована Прикаспійська низовина, що частково лежить нижче за рівень Світового океану.

Між Мангишлаком й Аральським морем розташоване плато Устюрт (на території Казахстану лежить тільки його частина). Майже з усіх боків плато обмежене стрімкими урвищами — чинками за-1 ввишки до 300 м.

На крайньому південному сході й сході рівнинні території оперізують хребти Тянь-Шаня, Джунґарського Алатау й Алтаю. Особливо вражає своєю красою Тянь-Шань. Тут розташована найвища точка країни — Хан-Тенґрі («Володар духів»), висота якої сягає 6995 м. У гірських районах Казахстану налічуються сотні льодовиків — це природне багатство, джерело прісної води й основа життя багатьох річок, без яких існування в країні неможливе. Вода особливо необхідна її Туранській низовині з її знаменитим Голодним степом, значна частина якого розташована на території Узбекистану.

Для клімату Казахстану характерні різкі перепади температури — як протягом доби, так і протягом року, а також незначна кількість опадів. Середня температура січня: від -18 °С на півночі до -З °С на півдні, липня: +19 °С на півночі й +28...+30 °С на півдні. На півночі опадів випадає до 300 мм на рік, у пустелях — менше ніж 100 мм, у горах — до 1600 мм.

Більшість річок країни належать до безстічних областей і басейнів внутрішнього стоку: Урал впадає в Каспійське море, Сирдар'я — в Аральське, Ілі — в озеро Балхаш. Тільки річки Іртиш, Ішим і Тобол несуть свої води в Північний Льодовитий океан.

На території країни чимало озер, деякі з них мають свої особливості. Так, озеро Балхаш у західній частині, де річка Ілі приносить чалу воду гірських снігів і льодовиків, — прісне, а в східній — солоне. Озеро Борове має дуже мальовничий вигляд.

Корисні копалини Казахстану надзвичайно різноманітні: тут є паливо й руди, хімічна й будівельна сировина. Але найбільше в підземній скарбниці кольорових металів. Країна посідає перше місце у світі за запасами цинку й вольфраму, друге — за сріблом, свинцем і хромовимирудами, третє — за мідними рудами, четверте — за молібденом і шосте — за запасами золота. У підземних коморах також є уранові руди й природний газ, нафта й марганець, поклади вугілля й бокситів.

Історичний розвиток. Виникнення й формування казахів відбувалося в умовах взаємодії різних племен, насамперед кочових. У давнину народи, що жили тут, займалися скотарством і землеробством, уміли обробляти метали й були язичниками. У тис. до н. є. на території сучасного Казахстану жили іраномовиі племена саків, що залишили за собою кургани, у яких ховали вождів. На початку нашої ери казахськими степами прокотилися тюркомовні племена хуннів. Вірогідно, саме саки й хунни поклали початок виникненню казахського етносу.

У VI—VIIIст. країна зазнала впливу різнорідних тюркомовних племен — вони створювали тут свої держави. Починаючи з VIIIст. регіон був завойований арабами, у результаті чого пануючою релігією населення Південного Казахстану став іслам. Пізніше ця релігія поширилася по всій території країни, замінивши різні язичницькі культи.

Великий вплив на етнічні процеси й подальший розвиток країни справило монгольське завоювання та її вступ до складу монголо-татарських держав — Кок-Орда, улус Сібана, Моголістан. Перша казахська держава — Казахське ханство — сформувалася до кінця XVст. Найбільшої могутності воно досягло в 1511—1523 рр., у період правління Касимхана, якого називали «збирачем казахських земель». За Хак-Назара (1538—1580) у районах кочовищ різних груп племен сформувалися три об'єднання: Старший жуз, Середній жуз і Молодший жуз. З утворенням ханства й створенням жузів сформувалася казахська етнічна спільнота, а населення країни стало називатися казахами.

На початку XVIIIст. казахи були розорені в результаті навали зі сходу монгольських племен — джунґарів. По всьому степу пройшли запеклі бої, але в 1723 р. ослаблені родоплемінною роздробленістю казахи зазнали жорстокої поразки. З огляду на сформовану ситуацію Казахстан приєднався до Росії.

Економіка країни поступово налагоджувалася. Усе більше казахів переходить до осілого способу життя й починає займатися землеробством. Це, пояснюється передачею великих земель селянам, що переселилися з внутрішніх областей Росії. Вилучення земель прискорилося, після початку реформ 1906—1911 рр., розроблених П. А. Єтолипіним. їхньою метою було розв'язання земельного питання у Великій імперії та перетворення північно-казахстанських степів на землеробські райони. У результаті з Казахстану починають вивозити зерно й м'ясо.

У серпні 1920 р. на території Середнього й Молодшого жузів була утворена Киргизька Автономна Радянська Соціалістична Республіка, потім вона була перейменована в Казахську АРСР. У 1936 р. утворена Казахська Радянська Соціалістична Республіка, що ввійшла до складу СРСР як союзна-республіка. ,

У 1991 р. була проголошена незалежність Казахстану. Сьогодні це президентська республіка, де прийнятий закон, що надав Н. Назарбаєву довічне право входити до ряду державних органів.

Населення. Особливістю населення країни є її складний етнічний склад — у країні проживають представники більше ніж 120 національностей, а густота населення є дуже низькою — лише 6,5 особи/км2, а також від'ємний природний приріст. Разом із від'ємним сальдо міграції це обумовлює зниження кількості населення країни протягом останніх років. При цьому віковий склад виглядає досить благополучно — 25—64—11, а тривалість життя — 65 років.

У сучасному Казахстані казахи складають, 53 % (до середини 20-х рр. XXст. їх називали киргизами), росіяни — 30%, українці — 3,7 %, узбеки — 3 %. У країні чимало німців, які Під час війни були переселені в казахські степи з Поволжя. Віруюче корінне населення в переважній більшості — мусульмани-сунніти. Російськомовні ж сповідують православ'я.

У містах проживає 55 % населення країни. Особливістю Казахстану є те, що держава не має явно вираженого національно-теріторіального ядра. Кочівники не мали столиці, а географічний центр країни припадає на напівпустельні області Центрального Казахстану. Перенесення в 1997 р. столиці країни до Астани й було спрямоване на створення такого ядра. На відміну від колишньої столиці Алмати, Астаіга розташована в посушливому степовому районі в північно-східній частини Казахстану, на річці Ішим. У 1830 р. тут була заснована військова фортеця Акмола («біла могила»). У середині минулого століття місто стало цілинною столицею й було перейменоване в Цілиноград, у 1992 р. — в Акмолу, а тепер це головне місто Казахстану — Астана (у перекладі — «столиця»).

Сьогодні Астана — сучасне місто, що швидко розвивається. В архітектурному вигляді казахської столиці переплелися кращі традиції європейського та східного зодчества. Тут побудований чудовий комплекс адміністративних будинків Конгрес-хол, етномеморіальний парк «Атамекен» із макетами природних скарбниць, історичних пам'яток і великих міст Казахстану. У місті працюють заводи з переробки сільськогосподарської продукції, підприємства сфери послуг. Астана — великий залізничний вузол республіки, де перетинаються Трансказахстанська й Південно-Сибірська магістралі.

Найбільше місто Казахстану — Алмати (1,13 млн осіб) — розташоване на південному сході Республіки Казахстан, у центрі Євразійського континенту. Незважаючи на перенесення столиці, Алмати й сьогодні залишається головним промисловим, науковим і культурним центром Казахстану.

У північній частині країни розташована її «вугільна столиця» -Караганда (596 тис. осіб). Місто вражає незвичайним плануванням: воно складається з кількох десятків масивів, що розміщені на значній відстані одне від одного — поблизу шахт.

На півдні країни розташоване місто Щщмкент (Чимкент) із населенням близько 327 тис. осіб. Це адміністративний центр Південно-Казахстанської області, важливий центр хімічної та легкої промисловості.

Культура. Казахстан — перехрестя Європи й Азії, хоча й не таке жваве, як, наприклад, Туреччина. Відкритість території, відсутність природних меж, розташування на кордоні різних цивілізацій і релігій обумовили створення самобутньої культури, що ґрунтується на давній кочовій традиції населення Центральної Азії.

Із давніх часів відомі легенди про родоначальника казахських націй — Алаш-Хана. І хоча точних історичних свідчень про його існування не виявлено, ім'я Алаш-хана й легенди, що оповідають про нього, були потужною базою для ідеї державності казахського народу. Із ним пов'язують й утвердження характерних для казахів традицій людинолюбства й добродійності. Наприклад, звичай «конак аси», що передбачає безкоштовне частування та притулок не тільки званому гостеві, але й будь-якому подорожанину-казаху.

Казахи завжди жили в гармонії з природою, шанували духів степів, води, гір. Вони жили на тимчасових стоянках — аїлах, а своє житло влаштовували так, щоб не перешкодити тваринам і птахам. Основним транспортним засобом у казахів був кінь, а другом і помічником — борзий собака тази. Житло й хатнє начиння були добре пристосовані до кочового способу життя. Протягом століть казахи створили один із найдосконаліших видів переносного житла — юрту, що складається з дерев'яного купольного каркаса й повсті. Рослинний орнамент стін юрти символізував навколишню природу, а візерунки килимів «розповідали» історію роду. У середині юрти було вогнище, де готували їжу — найчастіше м'ясні страви.

У казахів зберігся багатий національний фольклор. Особливу популярність мають епічні та ліричні перекази й пісні, що виконуються розповідачами казок, а також творчість поетів-імпровізаторів — акинів.

Найвідоміші представники сучасної казахської літератури — поет Олжас Сулейменів (р. 1936), письменники Ануар Алімжанів (р. 1930) та Ільяс Есенберлін (р. 1915).

Господарство. Основа господарства країни — промисловість, де найважливішу роль відіграють добувна галузь і кольорова металургія. У Казахстані розташований Карагандинський вугільний басейн, також зростає значення Екібастузького басейну, де видобуток енергетичного вугілля ведеться відкритим способом. Розробка прикаспійських нафтових родовищ й експорт нафти у Європу (через Новоросійськ) і Китай стимулюють економічний розвиток Казахстану. Країна виділяється видобутком мідної руди в Центральному Казахстані й виплавкою міді (Джезказган і Балхаш) Поліметалеві руди добувають на сході країни, а боксити — у Кустанайській області. Розробляються родовища природного газу, залізної, свинцево-цинкової, нікелевої руд та інших корисних копалин.

Більша частина електроенергії виробляється на теплових електростанціях, що працюють на вугіллі й природному газі, неподалік від Актау розташована атомна електростанція.

Розвивається нафтопереробка й чорна металургія. Нафтопереробні заводи розміщуються в Актау, Павлодарі, Шимкенті. У хімічній промисловості Казахстану значне місце посідає виробництво мінеральних добрив із місцевої сировини, а також сірчаної кислоти, отрутохімікатів, синтетичного каучуку.

У структурі машинобудування переважають галузі, що виробляють машини й обладнання для видобувної та металургійної промисловості, сільського господарства (трактори, гірничошахтне обладнання, протиерозійна техніка, екскаватори). Харчова промисловість займається переробкою м'яса й зерна. Легка промисловість представлена бавовняною (Алмати, Шимкент), вовняною, шовковою, трикотажною та шкіряно-взуттєвою галузями.

Привертає увагу й географія промислових центрів, більшість із яких розташовані на периферії та в північних областях, тоді як центральна, частина країни на економічній карті виглядає майже суцільною білою плямою.

70 % території Казахстану може використовуватися для відгінного скотарства. Природно, що найважливіша галузь сільського господарства — тваринництво, що дає приблизно половину продукції. Основні напрямки — вівчарство й розведення великої рогатої худоби. Молочну худобу розводять у приміських районах, м'ясну — у пустельних і напівпустельних. Також тут розводять свиней, верблюдів і коней. За виробництвом вовни, каракулю, баранини Казахстан посідає значне місце серед країн СНД.

На півночі, де поширене богарне землеробство, домінують посіви мриці й проса. На зрошуваних землях півдня розвинене рисосіяння. Близько третини площ зайнято під кормовими й технічними культурами, найбільше значення мають посіви соняшника й бавовнику. Розкинене плодівництво, виноградарство, баштанництво.

У транспортній системі найбільше значення мають автомобільний і залізничний транспорт. Велика протяжність країни й специфіка перевезених вантажів обумовлюють провідні позиції залізниць у вантажообігу. Одним із найважливіших завдань Казахстану є забезпечення транспортування нафти на міжнародний ринок., У цьому країна розраховує на участь інших держав. Укладено угоду з китайською національною нафтовою компанією про будівництво нафтопроводу з Казахстану в Китай. Розглядається можливість будівництва транскаспійського нафтопроводу через Грузію та Туреччину.

еще рефераты
Еще работы по географии