Реферат: Африка
Африка — другий за площею і населенням материк у світі, після Азії.З площею понад 30 300 000 км², враховуючи прилеглі острови — він займає5.9% площі земної поверхні і 20.3% площі суходолу. А його населення – понад 840000 000 чоловік (на 2005), складає більше ніж 12% населення світу.
ЕтимологіяНазва Африка набула вжитку на Заході завдяки римлянам, яківикористовували назву Africa terra — «земля Афрі»(множина, чи уоднині — Афер) — для північної частини материка, а також і для провінції Африкиз її столицею Карфагеном, що відповідає теперішньому Тунісу.
Афрі були (можливо берберським) плем'ям, яке жило у ПівнічнійАфриці поблизу Карфагена. Походження Afer може бути пов'язано з фінікійським `afar- пилюка (також зустрічається в багатьох інших Семітських мовах). Серед інших,досить таки суперечливих, етимологій, які спираються на значення античноготерміну 'Africa', виділяються:
· Латинське слово aprica, що означає«сонячний»;
· Грецькеслово aphrike, що означає «без холоду». Ця гіпотеза булазапропонована істориком Левом Африканським (1495-1554), який припустив, щогрецьке слово phrike (φρίκη, що означає «холод іжах») в комбінації з заперечним префіксом a-, вказувало на землю вільнувід холоду і жаху. Але так, як зміна звуку ph на f в грецькій мові датуєтьсяприблизно десятим століттям, то малоймовірно, що це справжнє походження термінуАфрика.
В античність Африкою називали землі, що простягались на західвід Єгипту, в той час, як термін «Азія» використовували дляпозначення Малої Азії і земель на схід від неї. Спочатку Єгипет і Левант малиневизначений статус між Африкою та Азією, хоча як частина Персидської Імперіївони інколи включалися до більш узагальненого терміну «Азії».Розмежувальну лінію між цими двома континентами вперше означив географ Птоломей(85-165), провівши Головний Меридіан через Александрію і зробив Суецькийперешийок та Червоне море межею між Азією та Африкою.
ГеографіяАфрика найбільший з трьох материків «південноїгрупи». Відокремлена від Європи Середземним морем, вона з'єднана з Азією усвоїй північно-східній частині Суецьким перешийком (який пересікається Суецькимканалом) завширшки 130 км. В геополітичному контексті, як правило, Синайськийпівострів, який належить Єгипту і розміщений на схід від Суецького каналу частовважають частиною Африки. Африка простягається приблизно на 8 000 км від їїнайбільш північнішої точки мису Рас-Енґела в Тунісі (37°21′ півн. широти)до її найбільш південнішої точки — мису Голкового в ПАР(34°51′15″півд. широти), а відстань від найбільш західнішої точки материка — мису Альмадів Сенегалі (17°33′22″ зах. довготи) до його найбільш східнішої — мисуРас-Гафун в Сомалі (17°33′22″ сх. довготи) дорівнює приблизно 7 400км. Довжина берегової лінії складає 26 000 км, і відсутність глибокихзаглиблень берега можна проілюструвати тим фактом, що Європа, яка займає лишень9 700 000 км² — менше ніж третину площі Африки — має берегову лініюзавдовжки 32 000 км.
Найбільша країна Африки — Судан, а найменша — Сейшели — архіпелагна схід від материка. Найменша континентальна держава — Гамбія.
РельєфУ рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір'я, щолежать на висоті 200-500 м над рівнем моря (39% площі) і 500-1000 м над рівнемморя (28,1% площі). Низовини займають лише 9,8% площі, головним чином уздовжприбережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м) Африкапоступається лише Антарктиді і Євразії. Майже всю Африку на північ від екваторазаймають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаютьсянагір'я Ахаггар і Тібесті (м. Емі-Куси, висота 3415 м), у Судані — плато Дарфур(м. Мара, 3088 м). На північному заході над рівнинами Сахари піднімаютьсяАтлаські гори (м. Тубкаль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моряпростягається хребет Етбай (м. Ода, 2259 м). Рівнини Судану з півдня обрамленіПівнічно-Гвінейською височиною (м. Бинтимані, 1948 м) і плоскогір'ям Азанде; зісходу над ними піднімається Ефіопське нагір'я (м. Рас-Дашан, 4620 м). Вонокруто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша западина Африки(оз. Ассаль, 150 м).
За плоскогір'ям Азанде лежить западина Конго, обмежена ззаходу Південно-Гвінейською височиною, з півдня — плоскогір'ям Лунда-Катанга,зі сходу — Східно-Африканським плоскогір'ям, на якому височать найвищі вершиниАфрики — гора Кіліманджаро (5895 м), гора Рувензорі (5109 м). Південну Африкузаймають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу плоскогір'ямиНамакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу — Драконовими горами (м.Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка простягаютьсясередньовисотні Капські гори. Перевага на материку вирівняного рельєфуобумовлена його платформною структурою. У північно-західній частині Африки зглибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважаютьвисоти менше 1000 м (Низька Африка); на південному заході Африки характернівисоти понад 1000 м (Висока Африка). Прогинам і виступам Африканської платформивідповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадська та інші).
Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межахактивізованої ділянки платформи (Ефіопське нагір'я, Східно-Африканськеплоскогір'я), де простягається складна система східно-африканських розломів. Упіднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини іцокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки (у т.ч. Рувензорі)і Катанги. У Низькій Африці цокольні хребти і масиви простягаються уздовжузбережжя Гвінейської затоки, виступають у Сахарі (у нагір'ях Лхаггар, Тібесті,хребет Етбай). Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і вСхідній Африці (Кіліманджаро, Кенія й ін.), вінчають вершини Ахаггара іТібесті, є в Судані (м. Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава),перекривають Драконові гори в Лесото.
Геологічнабудова і корисні копалини
Майже вся Африка, крім Атлаських гір на північному заході іКапських гір на крайньому півдні, являє собою стародавню платформу, що включаєтакож Аравійський півострів і о. Мадагаскар із Сейшельськими островами.Фундамент цієї Африкансько-Аравійської платформи, складений породами докембрію,здебільшого складчастими і метаморфізованими, виступає у багатьох районахАфрики — від Антиатласу і Західної Аравії до Трансваалю. У складі фундаментувідомі породи усіх вікових підрозділів докембрію — від нижнього архею (більше 3млрд. років) до верхів протерозою. Консолідація більшої частини Африкизавершилася до середини протерозою (1,9-1,7 млрд. років тому); у пізньомупротерозої розвивалися лише периферичні (Мавритано-Сенегальська, Аравійська) ідеякі внутрішні (Угарта-Атакорська, Західно-Конголезька, Намакваленд-Кібарська)геосинклінальні системи, і до початку палеозою вся площа сучасної платформибула стабілізована.
На ділянках ранньої консолідації відклади пізнього, а місцяминавіть раннього або середнього протерозою уже відносяться до платформногочохла. Породи раннього докембрійського фундаменту представлені різнимикристалічними сланцями, гнейсами, метаморфізованими вулканічними утвореннями,які на значних площах заміщені гранітами. Для них характерні родовища залізнихруд, золота (у зв'язку з гранітами), хромітів (в ультраосновних породах).Великі скупчення золота й уранових руд відомі в уламкових породах основиосадового чохла на півдні Африки. Більш молоді, слабо метаморфізовані породиверхнього протерозою вміщують поклади олов'яних, вольфрамових (у гранітах абопоблизу них), мідних, свинцевих, цинкових і уранових руд.
До початку юри відносяться потужні вулканічні виливи івиверження основної (базальтової) магми, найбільше поширені у Південній Африці,але ще зустрічаються і на заході Північної Африки. До цього ж часу (кінець юри)відноситься оформлення сучасних контурів Африки, пов'язане з опусканням порозривах дна Індійського й Атлантичного океанів і утворенням системипериокеанічних прогинів, що містять значні поклади нафти і газу (Нігерія,Габон, Ангола й ін.). Мадагаскар відокремився від континенту наприкінціпалеозою. У цей же час відбувається інтенсивне занурення сучасного узбережжяТунісу, Лівії з утворенням покладів нафти у крейдових і еоценових відкладах. Усередині і кінці крейди значна трансгресія охопила Сахарську плиту: виниклиморські протоки, що з'єднали Середземне море з Гвінейською затокою іпроіснували до середини еоцену.
Африка має великі запаси залізних руд (загальні запасиоцінюються приблизно у 16-23 млрд. т), марганцевих руд (близько 400 млн. т),хромітів (500-700 млн. т), бокситів (3,3 млрд. т), міді (достовірні і ймовірнізапаси близько 48 млн. т), кобальту (0,5 млн. т), фосфоритів (26 млрд. т),олова, сурми, літію, урану, азбесту, золота (Африка дає близько 80% сумарноговидобутку), платини і платиноїдів (близько 60% видобутку), алмазів (98%видобутку). Після 2-ї світової війни на території Африки (переважно в Алжирі,Лівії і Нігерії) виявлені великі запаси нафти (загальні запаси оцінюються в 5,6млрд. т) і природного газу
ВнутрішніводиДля Африки в цілому характерний великий річний стік (5390км'), за обсягом якого вона поступається лише Азії і Південній Америці. Річковамережа найбільш густа в екваторіальному кліматі; у пустелях і на піщанихрівнинах Калахарі рік майже немає. Континентальний вододіл проходить уздовжсхідної піднесеної частини Африки, у зв'язку з чим басейну Атлантичного океануналежить 36,5% площі Африки, басейну Індійського океану 18,48%, басейнуСередземного моря 14,88%. Стік здійснюється в основному п'ятьма головнимиріками: Конго, Нілом, Нігером, Замбезі і Оранжевою, басейни яких охоплюютьблизько 1/3 площі Африки. З них Конго за обсягом річного стоку (1230 км3)поступається лише Амазонці, а Ніл — найдовша ріка на землі (6671 км). Безстічнібасейни й області внутрішнього стоку охоплюють 30,5% площі Африки. У результатіпідвищення сухості клімату скорочувалися в розмірах або зникали стародавніозера, в які стікали стародавні ріки.
Такі озера існували в Сахарі (Палеосахарське море й ін.), уЧадській улоговині (Палеочадське озеро). Живлення більшості рік переважнодощове. Ґрунтове живлення переважає у напівпустелях і пустелях. Розподілповерхневого стоку дуже нерівномірний. Найбільшої величини шар стоку (1000-1500мм у рік) сягає у районах надлишкового зволоження і виходів на поверхнюкристалічних порід і латеритних шарів (північно-західне узбережжя Гвінейськоїзатоки, східні схили Мадагаскару); у западині Конго шар стоку 500-600 мм. Усубтропічних широтах стік збільшується до 200 мм. Майже всі ріки Африки маютьзначні сезонні коливання стоку. У більшості рік стік буває переважно влітку івосени. Взимку стік переважає на північно-західних і південно-західнихокраїнах, в областях з середземноморським кліматом. 37% площі Африки маєепізодичний стік.
В Африці виділяють ріки таких типів:1 — екваторіальний тількиз дощовим живленням і рівномірним стоком; 2 — суданський (найбільш поширений) зперевагою дощового живлення і літнього й осіннього стоків; 3 — сахарський, доякого належать тимчасові або епізодичні водотоки (у Сахарі називаються уедами);4 — середземноморський з дощовим і частково сніговим живленням і різкимскороченням або припиненням літнього стоку. Усі великі ріки Африки — транзитні,мають складні режими. Майже всі великі озера Африки лежать у тектонічнихзападинах на Східно-Африканському плоскогір'ї; вони довгі, вузькі і дужеглибокі. Озеро Танганьїка — друге у світі за глибиною (1435 м) після Байкалу.Найбільше в Африці озеро Вікторія (площа 68 тис. км2) — друге післяозера Верхнього (США) прісноводне водоймище Землі. Озеро Тана, утворене врезультаті підгачування долини лавовим потоком, — найбільше на Ефіопськомунагір'ї.
В аридних областях Африки переважають реліктові озеравнутрішнього стоку, з відносно невеликими глибинами, плоскими берегами, солоноюводою (крім солонуватого озера Чад, що має підземний стік у западині Боделе). Упівнічно-західній частині Сахари і в Атласі тимчасові солоні озера називаютьсяшоттами, або себхами. Ґрунтові води залягають на невеликих глибинах під русламитимчасових водотоків; підземні утримуються головним чином у континентальнихнижньокрейдових піщаниках Сахари і Північного Судану, у Південній Африцінакопичуються у тріщинах корінних порід, у піщаниках і закарстованих вапнякахсистеми Карру. За потенційними запасами гідроенергії (700 млн. квт, близько 20%світових) Африка поступається тільки Азії. Найбільшими запасами володіютьбасейни Конго (390 млн. квт) і Замбезі (137 млн. квт), але використовуєтьсяменше 1%. На території Африки, що одержує в середньому близько 800 мм опадів нарік, є можливість використовувати для зрошення поверхневі, ґрунтові і підземніводи.
Зрошувані землі становлять не більше 5% всіх оброблюванихплощ і зосереджені переважно у долинах Нілу (ПАР, Судан), Нігеру (Малі) і вПАР. Транспортне значення рік Африки невелике через порожистість багатьохділянок русл.
ҐрунтиДля всієї Африки між тропіками характерний латеритний процесґрунтоутворення. В екваторіальному кліматі під вологими вічнозеленими лісамирозвинуті ґрунти червоно-жовті латеритні, для яких характерна хороша аерація іводопроникність. Лише в західній частині западини Конго, де стік рік дужеуповільнений, велику площу займають латеритні глейові і тропічні болотніґрунти. З півночі і до півдня від зони червоно-жовтих ґрунтів лежать зоничервоних ґрунтів, що розвиваються при сухому сезоні до 5 місяців під змішанимилистопадно-вічнозеленими лісами і вологими саванами. На вододільних рівнинах убагатьох місцях ерозія оголює їх нижні горизонти, що насичені залозистимиконкреціями й утворюють панцирні латеритні кори. При підвищенні сухості кліматупід сухими саванами і напівпустелями з'являються червоно-бурі і червонясто-буріґрунти з карбонатними конкреціями. Найбільше вони розвинуті у Східній Африці узв'язку з посушливістю її клімату.
В улоговинах Судану, Східної і Південної Африки значні площізаймають чорні гідроморфні і тропічні болотні ґрунти. На півдні Східної Африкиі в Південній Африці під рідколіссями знаходяться великі масивичервоно-коричневих ґрунтів, більш гумусованих, аніж ґрунти саван. Пустельнийпроцес ґрунтоутворення протікає в субтропічних і тропічних пустелях. Ґрунтипустель примітивні, щебенисті або галечникові. Розвинуті стародавні сольовікори, що бронюють рельєф, і молоді, що утворюють солончаки. Ґрунти оазисів — солончакові і лучно-солончакові. На субтропічних окраїнах Африки усередземноморському кліматі ґрунти коричневі (у більш вологих районах) ісіро-коричневі (у більш сухих), збагачені карбонатами і гіпсом. У напівпустеляхі пустелях — сіроземи. На південному і південно-східному узбережжі в мусоннихсубтропіках у коричневих ґрунтах з'являється червонуватий нижній горизонт.
В Африці використовується близько 1/5 придатних для оранкиземель, площа яких може бути розширена при дотриманні правильної агротехніки,оскільки поширена примітивна вирубно-вогнева система землеробства, щопризводить до швидкого виснаження родючості і до ерозії ґрунтів. Найбільшродючі чорні тропічні ґрунти, що дають гарні врожаї бавовнику і зернових, іґрунти на вулканічних породах. Жовті, жовто-червоні ґрунти, що містять до 10%гумусу, і червоні ґрунти з 2-3% гумусу потребують регулярного внесенняазотистих, калійних, фосфорнокислих добрив. Коричневі ґрунти містять 4-7%гумусу, але їх використання ускладнене переважним поширенням у горах інеобхідністю зрошення при сухому літі.
Клімат,флора і фаунаСуцільний континент (острови і півострови — близько 5%території) із значним середнім підвищенням поверхні над рівнем моря, з півночіобмежений горами Атлас, з півдня — Капськими і Драконовими горами; понад 70%поверхні розташовано на висоті 300-2000 м; середня висота 658 м; найвища точка- вулкан Кібо в масиві Кіліманджаро (5895 м), найнижча — западина озера Ассаль(153 м нижче рівня моря); розлогі низовини ( долина ріки Конґо, пустеля Калагарі),переділені гірськими масивами і височинами Агаґґар, Тібесті; на сході Африки — Східно-Африканська рифова система; розташування кліматичних зон симетричне — від зони екваторіального клімату з буйними вічнозеленими екваторіальними лісамиіз симетричними смугами тропічного клімату з розлогими пустелями (особливо напівночу), напівпустелями і саванами до субтропічного клімату і рослинності накрайньому півдні та півночі; багата фауна; найдовша в Африці і одна з найдовшиху світі ріка Ніл; численні озера, переважно тектонічного походження; у пустеляхріки пересихають, утворюючи сухі русла (ваді), солоні озера (шотти) та великізапаси артезіанської води; 30% площі континенту — безстічні території; в Африціживе понад 12% населення світу, переважно негроїдної раси (на півночі — білої);густота населення дуже нерівномірна: від понад 1200 осіб/ км² в долині Нілу(Єгипет) до майже безлюдних пустель; найменш урбанізований континент — міськенаселення становить близько 34%.
Африка, другий за площею континент, у три рази перевищує розміриЄвропи, площа 30097 тис. кв. км. Найбільші міста (з населенням більше 1 млн.) — Каїр, Алжир, Лагос, Кіншаса, Абіджан, Кейптаун, Найробі, Касабланка,Аддіс-Абеба, Луанда, Дар-ес-Салам, Ель Гізу, Ібадан, Дуала, Могадішо; в центріпереважає однорідне плато, на півдні середня висота над рівнем морястановить1070 м, а на півночі блазько 400 м над рівнем моря. Середня висотаАфрики над рівнем моря становить 610 м, що в два рази більше ніж у Європі.Найвищі точки — гора Кіліманджаро 5900 м і гора Кенія 5200 м, найнижча точка — Лак Ассаі в Джібуті становить -144 м. Африка має кілька широких естуаріїв ітому в порівнянні з іншими континентами в неї відносно коротка берегова лінія(24000 км). Географічні екстремуми континентальної частини: мис Хафун на сході,мис Альмаді на заході, Рас Бен Секка на півночі і мис Агульхас на півдні.Сахель — це вузький пояс савани і рідколісся, що покриває 700 млн. гектарів узахідній і центральній Африці; 75% площі континенту знаходиться в тропічнійзоні, особливості: Велика рифтова система, у якій знаходиться основна кількістьвеликих озер східної Африки (крім озера Вікторія), Атлаські гори на північномузаході, Драконові гори на південному-сході, пустеля Сахара (найбільша пустеля усвіті) на півночі, пустелі Намібійська, Калахарі і велика пустеля Кароо напівдні, ріки — Ніл, Заїр, Нігер, Замбезі, Лімпопо, Вольта і Померанчева;виробництво 30% світового видобутку корисних копалин, включаючи діаманти (51%)і золото (47%); 11% світового видобутку сирої нафти, 58% світового виробництвакакао (Берег Слонової Кості, Гана, Камерун, Нігерія), 23% кави (Уганда, БерегСлонової Кості, Заїр, Ефіопія, Камерун, Кенія), 20% світового виробництваарахісу. (Сенегал, Нігерія, Судан, Заїр) і 21% твердої деревини (Нігерія, Заїр,Танзанія, Кенія); населення 610 млн. (1988).
УРЕ
АФРИКА — друга за величиною (після Азії) частина світу. Пл. 30,311 млн. км2.Екватор перетинає А. майже посередині. Протяжність А. з Пн. на Пд. — бл. 8000км, з Зх. на Сх. — бл. 7500 км. Крайні точки материка: пн. — мис Бланко(Кап-Блан; 37°20' пн. ш.), пд. — мис Голковий (34°5' пд. ш.), зх. — мис Зелений(17°33' сх. д.), сх. — мис Рас-Хафун (51°24' сх. д.). На Пн. А. відокремленавід Європи Середземним м. та вузькою Гібралтарською прот.; з Азією сполученаСуецьким перешийком, прорізаним каналом; від Аравійського п-ова відокремленаЧервоним м., Баб-ель-Мандебською прот. І денською зат. Зі Сх. А. омиваєІндійський ок., в якому до А. відносяться о-ви Мадагаскар, Занзібар та Сокотра.Мадагаскар — найбільший з прилеглих до А. островів. Від материка йоговідокремлює Мозамбікська прот. На Зх. А. омиває Атлантичний ок., який утворюєшироко відкриту Гвінейську зат. В Атлантичному ок. до А. відносяться о-виМадейра, Канарські та о-ви Зеленого мису. Береги А. мало розчленовані, високі йкруті. їх облямовують вузькі узбережні низовини. Природних бухт мало.
Фізико-географічнийнарисРельєф А. дуже одноманітний, переважають рівнини таплоскогір'я. Пересіч. висота А. 750 м, при цьому сх. і пд. частини А. більшпідвищені. Так, у пн., широкій частині А. переважають висоти 200—500 м надрівнем моря, на південь від 10° пд. ш.— 1000—2000 м, на Сх., в межахСхідно-Африканського нагір'я, — понад 3000 м. Більша частина А. довгий часзалишалася сушею, на поверхні її відбувалися інтенсивні процеси вивітрювання,тому великого поширення набули пенеплени, столові форми поверхні, ступінчастіплато "і нагір'я — зденудовані виступи кристалічного фундаменту(Абіссінське, Ахаггар та ін.). Між ними лежать великі улоговини — прогинифундаменту, заповнені продуктами вивітрювання (западини Калахарі, Конго, Чад).Протягом мезозою, палеогену і неогену в Сх. А. (від гирла р. Замбезі доСуецької зат.) утворилася найбільша в світі система розколів і грабенів, намісці яких виникло Червоне м., більшість озер Сх. А. та западина пустеліДанакіль, а також великі базальтові плато на Абіссінському нагір'ї. Вздовжсистеми грабенів розташовані згаслі та діючі вулкани А. Найвища вершинаафриканського материка — згаслий вулкан Кіліманджаро (5896 м). Часті сильніземлетруси свідчать про активність тектонічних процесів у цих р-нах. До старод.масиву на Пн. А. прилягають молоді гори Атлас. Пд. окраїна материка облямованаКапськими горами, які виникли на початку мезозою. На Пн. від цих гірпростягається «Великий Уступ», його найвищою частиною є Драконові гори.
ГеологічнабудоваГеологічна будова А. нескладна. Майже весь материк А. являєсобою древню платформу, на якій після протерозойської ери горотворні процеси невідбувалися. Лише на пн. та пд. окраїнах материка розташовані молоді гірськісистеми (Атлаські, Капські гори). В основі африканської платформи залягаєкомплекс докембрійських кристалічних порід, зібраних у складки і прорванихрізними за віком інтрузіями гранітів, гранодіоритів, габро тощо. Палеозойськіпороди залягають на докембрії, місцями на кислих лавах і представленікомплексом пісковиків, сланців, доломітизованих вапняків та ін. порід. Породипалеозою слабо дислоковані. На протязі палеозойської ери африканська платформабула внутр. частиною великого південного континенту, відомого під назвоюГондвани. Мезозойська серія порід представлена континентальними утвореннями,складеними з різних пісковиків, глин, мергелів та ін. Мезозойська товща порідзбагачена підземними водами, особливо в Сахарі. Палеогенові і неогеновівідклади поширені гол. чин. на Пн. від екватора і представлені еоценовимивапняками та континентальними і лагунними відкладами. Визначним геологічнимявищем на африканському континенті є грандіозні розломи, розташовані в сх.частині. Мінеральні багатства А., що пов'язані гол. чин. з докембрійськими утвореннями,представлені значними родовищами золота, олова, молібдену, хромітів, азбесту,торію, вольфраму, урану та алмазів. Гнейсова товща А. багата на графіт,особливо на о. Мадагаскар. Кембрійські утворення дуже багаті на родовищамідястих пісковиків (р-н Бельг. Конго, Пн. Родезії), які містять також кобальті уран. Значні родовища урану відомі в Пд. А. З покладами верхнього палеозою тамезозою пов'язані родовища вугілля. В Бельг. Конго і Пд.-Африканському Союзі вмезозойських кімберлітах містяться кристали алмазів. По добуванню алмазів А.займає перше місце серед зарубіжних країн. В останні роки виявлено значніродовища нафти і горючого газу в Сахарі, Алжірі, Марокко, Тунісі, Анголі,Камеруні, Єгипті та Нігерії. В крейдових і палеогенових відкладах Пн. А. відомібагаті родовища фосфоритів.
КліматБільша частина А. лежить у тропічних зонах і тільки пн. тапд. окраїни — у субтропічних. А. — найтепліший з усіх материків. Найвищапересіч. місячна (липнева) т-ра спостерігається в Сахарі (до +40°); тут же констатовананайвища т-ра для всієї Землі +58°. Пересіч. липневі т-ри (зимовий місяць Пд.півкулі) на пд. окраїнах А. не нижчі +12°, у пн. частині А. +25, +30°. Пересіч.січневі т-ри на Пн. становлять + 10°, на Пд. +30° (див. табл.). Розподіл опадівдуже нерівномірний. Найбільше (понад 3000 мм) опадів у приекваторіальній зоні(западина Конго, узбережжя Гвінейської зат.). В саванах, де чітко виявленийсухий період, опадів 1000—1300 мм на рік, причому мінімум припадає на зиму. Іззбільшенням широти зростає тривалість посушливого періоду в саванах ізменшується кількість опадів. Найменше опадів у центральній ч. Сахари і напд.-зх. узбережжі А. (пустеля Наміб). На пн. і пд. окраїнах А. більше опадіввипадає взимку, літо сухе.
ГідрографіяСітка річок на афр. континенті розміщена дуже нерівломірно.Величезні простори Сахари зовсім позбавлені постійних водотоків, вприекваторіальній смузі — густа сітка повноводних рік з широкими заболоченимидолинами. Частина території А. належить до області внутр. стоку (пд. Сахара, Калахарі).Річки А. належать до басейну Атлантичного ок. (р. Ніл — найбільша в А., внижній течії перетинає Сахару і впадає в Середземне м., р. Нігер — впадає вГвінейську зат., р. Конго — найбільш повноводна в А.) та до бас. Індійськогоок. (р. Замбезі). Ріки А. протікають через різні кліматичні обл. іхарактеризуються складним режимом. Профіль рівноваги русла їх здебільшогоневироблений, багато порогів і водоспадів (пороги на р. Нілі, водоспади Стенліі Лівінгстона на Конго, 72 водоспади на Замбезі, найбільший з яких — водоспадВікторія). Озера зосереджені в Сх. Африці. Більшість з них тектонічногопоходження (Танганьїка, Ньяса, Рудольфа, Альберта, Ківу, Едуарда). Найбільшеозеро А. — Вікторія (69,4 тис. км2). Воно займає прогин давнього фундаменту.Впосушливих р-нах А. є багато безстічних, мілководних озер, що часто змінюютьсвої обриси (Чад, Нгамі, «шотти» в Атлаських горах).
Ґрунтово-рослиннийпокривВ А. чітко виявлена зональність ґрунтового і рослинногопокриву. На пн. узбережжі Гвінейської зат. та в бас. Серед. Конго на латеритнихопідзолених грунтах поширені багаті на ліани й епіфіти багатоярусні тропічніліси з великою кількістю видів дерев (фікуси, макаранги, оливкова і виннапальми, дерево кока, червоне та ебенове дерево). В зоні саван на червоних ічервонобурих грунтах ростуть баобаби, акації, мімози, пальма дум,канделябровидні молочаї та різні трави. Великі площі в А. зайняті кам'янистимита піщаними пустелями.
Рослинний покрив пустель становлять розріджені ксерофіти. Для Сахарихарактерні: лишайник леканора, верблюдяча колючка, безлистий чагарник ретам; назасолених грунтах поширені галофіти. Рослинність піщаних просторів складаєтьсяздебільшого з ефемерів. У западинах типу ваді ростуть акації і тамарикс; воазисах культивують фінікову пальму. В заплаві Нілу ростуть лотоси. Пустельніпростори на Гін. Зх. Калахарі багаті на сукуленти; в пустелі Наміб ростесвоєрідна рослина вельвічія. На субтропічних окраїнах А. на коричневих грунтахпоширені вічнозелені чагарники. На схилах гір збереглися хвойні та мішані ліси.
Тваринний світ А. багатий і різноманітний. У Пн. А. водяться: безхвостімавпи мато, шакали, гієни, вівери, антилопи, дамани, страуси, кобри. Сахара єцентром розведення одногорбого верблюда. В саванах і напівпустелях Ефіопськоїобл. живуть антилопи, зебри, жирафи, носороги, бегемоти, буйволи, слони, леви,леопарди, гепарди, гієни, гамадрили і павіани, грифи, страуси, цесарки, турачі,рябки та ін. В зоні тропічних лісів є людиноподібні мавпи — горили і шимпанзе;особливо багато птахів (дятли, одуди, сірі папуги), жуків та метеликів.
Природні райони. За природними умовами А. можна поділити на такі райони:Північна Африка — область Атлаських гір, що оточують внутрішнє плато; Сахара —найбільша в світі тропічна пустеля, що займає 1/3 пл. А.; Судан — областьсаван, що тягнеться від Атлантичного узбережжя до Абіссінського нагір'я;Екваторіальна — Західна і Центральна Африка — р-н тропічних лісів, щопростягаються вздовж пд. схилів підвищень Пн. Гвінеї через більшу частину бас.Конго; Східна Африка — від Абіссінського нагір'я до р. Замбезі — областьнагір'їв і плато висотою 1000 м і більше, розбитих скидами, з проявамивулканізму; Південна Африка — на Пд. від вододільного плато Конго — Замбезі,зайнята широкою западиною Калахарі, оточеною горами.
Населення. Загальна чисельність населення А. бл. 224 млн. чол. (1957),в т. ч. європейців бл. 6 млн. чол., тобто 3%. Населення в А. розміщене доситьнерівномірно. На більшій частині території пересіч. густота його 2— 10 чол., ав долині і дельті Нілу — бл. 550 чол. на 1 км2. Густо заселені також басейн р.Нігеру та Південно-Африканський Союз. Великі міста А. зосереджені в країнах,найрозвинутіших у промисловому відношенні: в Пд.-Афр. Союзі, де міськенаселення становить 39%, та на середземноморському узбережжі Пн. А.
Населення А. — конгломерат численних племен і народностей, який утворивсяв результаті переселення аборигенів, вторгнення арабів з Азії та європейськоїколонізації. В антропологічному, мовному, соціально-економічному і культурномувідношенні воно дуже різноманітне і належить до трьох великих рас. На Пд. відСахари, в Зх. і Центр. Судані, верхів'ях Нілу, басейні Конго, в Сх. Тропічній.
Пд. А. живуть народи великої негроїдної раси, до якоїналежать: негрська раса (представники її характеризуються темним кольоромшкіри, кучерявим волоссям, прогнатизмом, широким носом, але ці ознаки дужемінливі); негрільська раса — низькорослі племена пігмеїв (зріст їх 141—142 см)— населяс тропічні ліси в басейнах рік Конго, Огоуе (має порівняно світлушкіру, тонкі губи, широкий ніс); бушменська раса (бушмени і готтентоти)розселена в пустелі Калахарі і Пд.-Зх. А. (для неї характерний низький зріст,поєднання рис негроїдної раси з ознаками монголоїдної: плоске обличчя, жовташкіра).
Вся Пн. А. до пд. меж Сахари населена народамиіндосередземноморської раси (араби, сгиптяни та ін.); їй властива порівняносмуглява шкіра, темні очі, вузьке обличчя і тонкий ніс.
У Пн.-Сх. А. живуть представники ефіопської раси (народи зтемною шкірою червонуватого відтінку, темними волоссям і очима, правильнимирисами обличчя, потовщеними губами). Це проміжна група між європеоїдами інегроїдами. Народи ефіопської раси (амхара, гала, тигре та ін.) розселені вр-ні Абіссінського нагір'я, на п-ові Сомалі.
О. Мадагаскар населяють народності мальгаші, (сакалава,мерина, бецилео), які належать до монголоїдної раси з домішкою негроїдної.
До європейської колонізації народи А. стояли на різнихступенях суспільного розвитку. Поряд з народами давньої високої культури —Єгипту, Пн. А., Зх. Судану та ін., — які в давні часи створили свої держави, вр-нах тропічних лісів та пустель жили племена, що зберегли багато риспервісного побуту. Європейська колонізація супроводилась жорстокоюексплуатацією, руйнуванням культури, масовим винищенням корінного населенняцілого ряду областей і затримала розвиток афр. народів. Мільйони африканцівбули поневолені і вивезені в країни Америки. У народів А. внаслідок різних умовїх історич. розвитку виробилися характерні етнографічні риси.
Сучасне арабо-берберське населення Пн. А. — землероби. ВЄгипетському р-ні ОАР поширені ремісничі промисли (ткацтво, гончарство),розвивається промислове виробництво. Основне заняття населення Сх. Судану вдолині Нілу— вирощування бавовнику; в пд. ч. Судану — скотарство, мотичнеземлеробство (сіють просо, бобові) та рибальство. Племена динка і барі здавнаславились виплавкою заліза. Деякі сучасні пілотські племена (шилуки) збереглипервіснообщинні відносини і родовий лад. Населення Зх. Судану (волоф, серер,мандинго та ін.) вирощує рис, просо. Численні народи Ефіопії культивуютьпшеницю, теф та ін., розводять коней, мулів, кіз та овець. У господарствінародів Сх. А., п-ова Сомалі значне місце належить ремеслам: ткацтву, обробцідерева і металу. Типи поселень і будівель в окремих областях Ефіопіїрізноманітні (з тростини, трави, каменю, іноді шкіряні намети). Релігія —анімізм, мусульманство, християнство.
У землеробських народів Сх. А. (ваньямвезі та ін.) зберегласятипова для тропічної А. підсічно-вогнева система землеробства (с.-г. культури —кукурудза, ячмінь, бобові, батат). У народностей баганда, базиба (в р-ні оз.Вікторія) основна культура — банани. Племена масаї, вагого та ін. відомі якскотарі (розводять рогату худобу— зебу). В Сх. А. поширені два типи будівель:циліндрична хата з конусоподібним дахом і прямокутні хати (тембе) з плоскимдахом. Народам Сх. А. було відоме примітивне ткацтво — виготовлення мбугу —матерії з лубу.
Низькорослі народи Центр. А. — пігмеї — займаютьсямисливством, крім того, збирають коріння та плоди.
В господарстві народів Зх. Тропічної А. основне місце належить мотичномуземлеробству (в басейні Конго, на Гвінейському узбережжі). Основні с.-г.культури — ямс, маніок, просо, кукурудза, бавовник. В умовах тропічного лісунаселення займається мисливством і рибальством (племена бангала). Народи Гвінеїі Конго, як і інші народи А., ще до приходу європейців знали обробку металів(племена нупе, іоруба та ін.).; і досі в пд. районах Конго збереглися давніспособи плавки руди. Тепер частина населення працює в гірничій промисловості.Народи Зх. А. досягли високої майстерності в плетінні циновок, різьбленні подереву.
В Пд. А. залишки бушменських і готтентотських племензаймаються мисливством (до недавнього часу основна зброя їх — лук і стріли).Готтентоти в минулому заселяли значну територію Сх. А., степи Пд. А., займалисьскотарством, полюванням, виплавляли залізо. Цілі племена готтентотів буливинищені європейськими колонізаторами. Залишки готтентотів (бл. 50—60 тис.)живуть в резерваціях Пд.-Зх. Африки.
Основне заняття населення о. Мадагаскар — мальгашів —вирощування рису на зрошуваних землях та скотарство. В їхній матеріальнійкультурі багато спільних рис з матеріальною культурою народів Індонезії (будовахат, обробка металу).
МовиМови населення А. різноманітні і належать до багатьох окремихмовних сімей; деякі з них охоплюють численні і споріднені мови, інші слокальними, малопоширеними. Певної усталеної класифікації африканських мовнемає, багато з них ще не вивчені. Але прийнято вважати за основні такі мовнісім'ї (сім): семіто-хамітську, банту, манде (мандинго), суданську, нілотську,малайсько-полінезійську (мальгашську), індоєвропейську.
Семіто-хамітська сім'я мов (нею спілкується 74 млн. чол.)належить до флективних, має граматич. рід, систему відмінкових показників іподіляється на п'ять підгруп: семітська, до якої належать арабська мова(населення Алжіру, Тунісу, Єгипетського р-ну ОАР, Лівії, Марокко, Пн. ч.республіки Судану) і деякі мови Ефіопії (амхара, тиграї, тигре); кушитські мови— мови населення пн.-сх. частини А. (сомалі, гала, данакіль, беджа та ін.);берберські мови, якими розмовляють жителі оазисів Сахари, гірських р-нів Атласу(бербери, тамазигти, рифи, шльох, кабіли та ін.); мови чадської групи (абогрупи хауса) — мови населення Пн. Нігерії, Центральної ч. Судану на Пн. і Сх.від оз. Чад (хауса, котоко та ін.); мертва староєгипетська мова та коптськамова, що з неї розвинулась, витіснені арабською. Коптська мова зберігаєтьсялише у відправах християн Єгипту — коптів.
Мовами сім'ї банту користуються народи Центральної і значноїчастини Пд. А. — всього понад 63 млн. чол. Мови банту (та бантоїдні) — групаспоріднених мов, що охоплює кілька дуже схожих між собою мовних підгруп.Представники різних племен Сх. і Зх. узбережжя А. вільно розуміють одне одного.Це пояснюється однаковим словниковим складом, подібною граматичною(аглютинативною) будовою (тотожні афікси, частини мови, дієвідмінювання). Мовамбанту властиві граматичні іменникові класи, тобто класи людей, тварин, рослин,речей тощо. Мови народностей банту: суахілі, зулу, коса, суто (мова народностібасуто), чвана (мова народності бечуанів) та ін. Латинізованим письмом цих мовдрукуються газети, книги. На території Бельгійського Конго із мов бантунайрозвиненішими є 4: луба (мова народностей кілуба і чілуба), лінгала,кіконго, кінгвана.
Мовами банту розмовляють також деякі групи т. з. пігмеїв:батуа, бабінга та ін. Мови сх.-бантоїдної групи — це мови населення сх. р-нівПд. Нігерії (ібібіо-ефік, бамілеке та ін.). Мови центр.-бантоїдної групи(мосі-грусі) поширені серед народів, які живуть в саванах Зх. Судану і увеликому вигині Нігеру (мосі, грусі, гурма та ін.). Зх.-бантоїдною(атлантичною) групою мов спілкуються численні народи і племена Атлантичногоузбережжя Зх. А. (волоф, серер та ін.).
Мовами сім'ї манде (мандинго) говорять бл. 22 млн. чол.(мандинго, сонінке та ін.) верхів'їв Нігеру і Сенегалу, народи гвінейськогоузбережжя — акан, еве, бакве, іджо та ін. Мови манде мають спільний основнийсловниковий фонд і подібну граматичну будову.
Суданськими мовами спілкуються бл. 50 млн. чол. — народиЦентр. Судану (азан-де, мору-маді, мангбету). До суданської сім'ї мов належатьчисленні ще недостатньо вивчені підгрупи мов: нільсько-чадська (35 мов),нільсько-екваторіальна (24 мови), нільсько-ефіопська (20 мов) та багато ін. Вокрему підгрупу виділяють мови Кордофану (населення Сх. Судану на Пд. відЕль-Обейда). Граматична структура цих мов з односкладовим коренем дужерізноманітна. Найважливіші суданські мови — багірмі, азанде, мангбету та ін.
Пілотськими мовами розмовляє бл. 6 млн. чол. населенняверхів'я Нілу (шилуки, нуери, динка, масаї та ін. племена республіки Судан,Кенії та Пн. Танганьїки). Пілотська сім'я мов поділяється на пд.-зх. і пд.-сх.групи, які мають однакові основний словниковий фонд, форми дієслів тазайменників. Койсанські мови готтентотів і бушменів поширені в Пд. А. До нихналежать також мови гірських дамарів і сандаве, якими розмовляють великі групинаселення Танганьїки. Для койсанських мов характерні т. з. цмокаючі значимороздільні звуки. В цих мовах, як і в мовах ін. народів А., велику рольвідіграють музичні тони.
До малайсько-полінезійської сім'ї мов належить аглютинативнамальгашська мова населення о. Мадагаскар (4,5 млн. чол.). Частини мови в ніймало диференційовані, відсутні відмінки, дієвідміни, категорії роду і числа;більшість слів двоскладові.
Індоєвропейська сім'я мов А. (бл. 6 млн. чол.) поділяється на3 групи: германську, романську та індійську. Англійці, африканери (бури),метиси, ліберійці населяють Пд.-Африканський Союз, Пд.-Зх. А., Пд. Родезію,атлантичне узбережжя Ліберії. Французи, іспанці, італійці живуть переважно насередземноморському узбережжі Марокко, Алжіру, Тунісу, Лівії; гінді,гуджаратці, таміли займають узбережжя Кенії, Танганьїки, Мозамбіку,Пд.-Африканського Союзу. Всі ці народи користуються мовами своєї батьківщини.Корінне афр. населення і переселенці з Азії (індійці, малайці), а також метисизазнають расової дискримінації з боку свроп. колонізаторів.
ПолітичнийподілПісля другої світової війни 1939—45 імперіалістичні д-ви підтиском зростаючого національно-визвольного руху були змушені визнатинезалежність Лівії, Судану, Марокко, Тунісу, Гани, Гвінеї. Колишня колоніяІталії Ерітрея 1950 була приєднана на правах автономії до Ефіопії. Пд.-Зх. А.,всупереч рішенню ООН, анексована Пд.-Афр. Союзом. Перелічені країни разом зЄгипетським районом ОАР, Ліберією, Пд.-Афр. Союзом займають понад 30% тер.Африки з нас. 90, млн. чол. Проте значна частина афр. країн ще перебуває настановищі колоній. Володіння Великобританії: Федерація Родезії і Ньясаленду,Нігерія, Кенія, Уганда, Гамбія, частина Сомалі, Сьєрра-Леоне, Занзібар,Басутоленд, Бечуаналенд, Свазіленд, о-ви Маврікій, Св. Єлени, Сейшельські;підопічні території — Танганьїка, Британський Камерун. Володіння Франції:Алжір, т. з. «республіки»: Сенегал, Судан, Дагомея, Верхня Вольта, Нігер, БерегСлонової Кості, Маврітанія, Конго, Центр. Африка (кол. тер. Убангі-Шарі),Габон, Чад, «республіка» Мадагаскар, частина Сомалі, о. Реюньйон; підопічнітериторії — франц. Камерун, Того. Володіння Бельгії: Конго Бельгійське;підопічна територія Руанда-Урунді. Володіння Іспанії: Гвінея Іспанська, Зх.Сахара. Володіння Португалії: Ангола, Мозамбік та ін. Підопічна територіяІталії — частина Сомалі. Народи залежних і колоніальних територій А. ведутьактивну боротьбу за свою незалежність і національне визволення з-під гнітуімперіалістичних держав.