Реферат: Финансовая безопасность государства, финансовый кризис в Украине

Міжрегіональна Академія управління персоналом

Закарпатський інститут ім.Августина Волошина

Факультет економіки та зовнішньо-економічної діяльності

Кафедра економіки та управління бізнесом

Габор Кристина Іванівна

Контрольна робота

Тема:

Фінансова безпека держави.

Фінансова криза та її вплив набезпеку держави.

Сучасна фінансова кризавУкраїні та шляхи її локалізації.

З дисципліни: Теорія фінансів

Шифр групи: 11-2000(СОА) (2.0з)

Спецальність: облік іаудит

Науковий керівник

Дочинець Оксана Михайлівна

_________________________

Ужгород-2001

З М І С Т

1.

Фінансова безпека держави………………………………………………..3

2.

Фінансова криза та її вплив на безпеку держави………………………....73. Сучасна фінансова криза вУкраїні та шляхи її локалізації…………….…9

Використаналітература…………………...………………………………….10

1.

Фінансова безпека держави

Фінансова безпека держави– багатопланове в економічномуконтексті поняття танадзвичайно актуальне в політичному, оскільки є результатом заходів з бокузаконодавчої та виконавчої влад держави в сфері фінансів. Вона визначається конкретними показникамифункціонування економічної системи держави за певний проміжок часу. До числацих показників належать: величинавнутрішнього та зовнішнього боргів; рівень інфляції; стійкість національноївалюти; сальдо платіжного балансу.

Внутрішні і зовнішні боргидавно вже є невід’ємною складовою фінансової системи більшості країн світу. Вони зумовленінаявністю дефіциту бюджету, тобто держава не завжди має змогу провестискорочення витрати відповідно до наявних доходів. Тоді виникає потреба вдодаткових фінансових ресурсах, які можна одержати або завдяки емісії грошей,або запозиченням як всередині держави, так і ззовні. Покриття дефіциту бюджетучерез запозичення має низку переваг,до яких належать: керованість інфляційними процесами в державі, підвищеннякасового виконання бюджету, зміцнення фінансового становища в державі тощо.

Аленепродумане і надмірне використання запозичень для покриття витрат бюджету маєнизку негативних ознак. Так, використання запозичень напокриття поточних витрат призводить у подальшому до зростання дефіциту бюджету.Значне використання запозичень протягом двох-трьох років створює фінансову піраміду,яка зумовлює фінансовий крах системи в цілому, оскільки повернення боргів івиплата відсотків за ними призводить до постійного зростання боргів, а цескорочує витрати бюджету за іншими статтями. Як правило, при надмірному зростанні боргів держава вдається до їхреструктуризації, що в свою чергу викликає недовіру до неї з боку інших державі міжнародних інститутів.

Відповіднодо міжнародних стандартів і загальноприйнятих наукою показників оптимальний розмір боргів держави неповинен перевищувати 70 відсотків від річного обсягу валового внутрішньогопродукту. При перевищенні цього рівня держава може втратити фінансовунезалежність і стати державою-банкрутом.

Використаннязапозичень має низку принципів, порушення яких може суттєво впливати нафінансову безпеку держави. Розміщення короткотермінових боргових зобов’язань створює нестабільність і постійне напруження уфінансуванні витрат бюджету, тому перевага повинна надаватися довгостроковимзапозиченнм. У свою чергу довгострокові запозичення можливі при наявностідовіри до уряду і держави в цілому. Важливе значення має також наявністьсистеми страхування ризиків.

Приздійсненні запозичень повинна провадитися політика обмеження допускунерезидентів на ринок державних цінних паперів, оскільки нерезиденти можутьсуттєво вплинути на фінансову стабільність у державі шляхом спекулятивних дійяк на первинному, так і на вторинному фондовому ринках. Крім того, нерезидентиздійснюють вивіз із держави капіталу, одержаного у формі відсотків.

Розміщеннядержавних запозичень всередині держави повинно бути зорієнтовано також научасть населення, тобто фізичних осіб. Це, крім усього, сприятиме зростаннюдобробуту населення за рахунок одержаних відсотків на вкладені кошти.

Боргидержави економічно виправдані лише у тому випадку, якщо здійсювані за їхрахунок видатки сприяють збільшенню майбутніх доходів або приводять доскорочення майбутніх бюджетни видатків, тобто мають позитивний рівеньприбутковості, що дає змогу державі в подальшому погасити основну суму боргу йсплатити відсотки за ним. До таких видатків належать інвестиції, і тому прирістдержавної заборгованості згідно з економічною теорією не повинен перевищуватисуми державних інвестицій. У багатьох країнах таке обмеження закріплене уконституціях. Останніми роками щорічний приріст державних боргів в Україні напорядок перевищував обсяги бюджетних інвестицій.

Високітемпи зростання боргових зобов’язань,як наслідок збереження високого рівня бюджетного дефіциту, неминуче зменшуютьдовіру до уряду з боку вітчизняних та іноземних інвесторів, а отже, призводятьдо зростання процентних ставок (як плати за ризик) і подальшого загостреннябюджетних проблем – зростання видатків держави на обслуговування своїх зобов’язань, до необхідності скорочення видатків, не пов’язаних із виплатою відсотків, або ж необхідності новихзапозичень.

Не меншваждивим показником фінансової безпеки держави є рівень інфляції. Загалом інфляція – це системне явище, яке пов’язане не лише з грошовим обігом, а з усією економічноюсистемою, із загальним становищем в економіці, її місцем у світовому розподіліпраці. Важливо наголосити, що інфляція не завжди проявляє себе у зростанні цін.Ціни можуть бути досить стабільними, а інфляція може бути прихованою, бутинасамперед у формі бюджетної заборгованості громадянам із заробітної плати йінших соціальних виплат, неплатежів тощо.

Інфляція– це завжди сигнал про фінансову небезпеку, яка потребує певних заходів із бокувладних структур держави. Вона є проявом порушення рівноваги всієї економічноїсистеми і насамперед у сфері грошового обігу. Основною причиною інфляції є спад виробництва, коли товарнезабезпечення грошей зменшується, що призводить до зростання цін. Обмеженнягрошової маси в обігу гальмує зростання цін, але негативно впливає навиробництво, породжує систему неплатежів і зростання боргових зобов’язань.

Спадвиробництва може бути зумовлений, з одного боку, зменшенням споживчого попиту,а з другого – технологічною відсталістю виробництва, зростанням його матеріало-та енергомісткості, низьким рівнем використання виробничих потужностей тощо.Відповідно до цього й антиінфляційні заходи повинні бути різними.

Призменшенні споживчого попиту на товари інфляція в розмірі до 4 відсотків можесприяти зростанню виробництва і стати стимулом до економічного зростання. Колитемпи інфляції переходять межу 4-5 відсотків, темпи економічного зростанняпочинають зменшуватися, а коли інфляція сягає 24-25 відсотків, економічнезростання припиняється, на зміну йому приходить стагнація і спад виробництва,який поступово поглиблюється. При стагнації понад 5 років фінансовунезалежність держава втрачає.

Інфляція,зумовлена технологічними і технічними причинами, не може бути усунена лишемонетарними заходами. Для цього потрібні інвестиціїв економіку з метою її технічного переоснащення, вирівнювання умовгосподарювання для всіх виробників, підвищення конкуретно-спроможностіпродукції, стимулювання щодо збільшення насленням заощаджень у фінансовихактивах, які повинні згодом стати інвестиціями, спроможними пожвавитивиробництво. Антиінфляційна політика в умовах перехідної економіки має вжитинизку заходів у сферах зовнішньо-економічної, виробничої, інституційної,фінансової, кредитної, соціальної діяльностей. Заходи у всіх цих напрямкахповинні проводитися паралельно, оскільки затримки з їх запровадженням вякій-небудь із них може зумовити зростання інфляції й поглиблення фінансовоїкризи.

У сферізовнішньоекономічної діяльності замість надмірної ліберализації доцідбно було бвикористовувати гнучку систему митних тарифів, диференційованих за різнимивидами товарів. Це дасть змогу вирівняти умови діяльності на національномуринку як вітчизняних, так і іноземних виробників.

Уперехідній економічній системі як антиінфляційні мають бути використані заходив сфері антимонопольної політики, спрямовані на стримування підвищення цінвиробників-монополістів. Це підвищить ступінь конкурентності ринку і знизитьціни. Додатковими заходами антиінфляційної політики є, зокрема, процес розвиткуринку цінних паперів і завдяки цьому мобілізація вільних коштів юридичних іфізичних осіб.

Ринокцінних паперів є також необхідним елементом у перетворенні наявних, але непрацюючих нині заощаджень, в інвестиції, що дасть змогу пожвавити інвестиційнусферу та ліквідувати накопичені у виробництві диспропорції.

Важливимелементом антиінфляційної політики може стати відома на заході теорія“бюджетного мультиплікатора”. Суть її у тому, що за рахунок бюджетних витратстворююється нові підприємства і робочі місця.Це дає можливість отриматидодаткові реальні доходи, які можуть знов спрямовуватися на нові інвестиції.Усе це безпосередньо сприяє розширенню попиту, який стимулює подальшевиробництво.

Особливоїуваги потребують бюджетні кошти та їхроль у сьогоднішніх умовах. Справа в тому, що всі інші джерела інвестиційнихресурсів, необхідних для поновлення економічного зростання, сьогодні дужеобмежені. Власні кошти підприємств поки що надто незначні, їх не вистачає нелише на інвестиції, а й на поточні витрати. Підприємства не можуть ні оплатитисировини, ні виплатити заробітної плати, ні розрахуватися з бюджетом. Проінвестиції, навіть за сприятливого податкового режиму, ніхто не дбає.

Слідвраховувати й те, що в наявних умовах бюджетні ресурси обмежені, тому є зміствиділити державні інвестиції в окремий бюджет – бюджет розвитку. Джереламиформування його доходів можуть бути запозичення як на міжнародних фінансовихринках, так і на внутрішньому, у тому числі цільові запозичення під конкретні проекти. Ними можуть бутидоходи від приватизації та грошова емісія. Використання бюджетних коштів наінвестиційні цілі створює кращі умови для економічного зростання в порівнянні звитратами на соціальні цілі.

Створеннябюджету розвитку є лише початком, наступним кроком має стати створеннязагального інвестиційного клімату для вітчизняних і зарубіжних інвесторів, утому числі й за рахунок широкого застосування практики прискореної амортизаціїта пільгового режиму оподаткування тих підприємств, які активно проводятьінвестування у сферу розширення виробництва на території України за приорітетниминапрямками.

Донайзручніших заходів держави, що спрямовані на створення сприятливогоінвестиційного клімату, належать також заходи щодо стимулюванняплатоспроможного попиту кредитними інструментами: кредитна експансія(збільшення пропозиції позиченого капіталу шляхом зниження обов’зкових резервівта облікової ставки); кредитування за рахунок бюджетних ресурсів тих сферекономіки, у розвитку яких зацікавлена держава; гарантування платоспроможностіпозичальників, у діяльності яких зацікавлена держава.

Дляактивізації у державі економічного життя і задоволення потреб у фінансовихресурсаї при здійснення структурної перебудови економіки може бути такожвикористана кредитна емісія. Вона допомагає розв’язати проблему нестачі грошей в економіці та звузити сферу взаємозаліків,інших грошових сурогатів.

Важливимпоказником фінансової безпеки держави є стабільністьі конвертованість національної валюти. Цього можна досягти за наявностідосконалого валютного законодавства, достатніх резервів національного банку,ефективної валютної політики в державі. Звичайно, основу стабільностінацціональної валюти насамперед забезпечує стабільний розвиток економіки івідповідно рівень дефіциту бюджету, про що мовилося вище.

Одночасностабільність національної валюти, її забезпечення мають свої особливі форми іметоди виявлення та функціонування. Так, важливого значення набувають джереланадходження іноземної валюти в державу і напрямки її використання, можливістьвільного доступу до купівлі валюти на ринку, проведення політики курсоутворенняшляхом встановленого режиму “плаваючого” курсу тощо.

2.

Фінансова криза та її вплив набезпеку держави

Фінансова криза– глибокий розлад фінансової системи держави, зумовлений економічними іполітичними чинниками. До числа економічних, тих, що зумовлють фінансову кризу,належать становище та рівень матеріального виробництва в державі. Високавартість виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, яка зумовленавеликою матеріало- та енергомісткістю виробництва, високими трудовимизатратами, зменшує обсяги нагромаджень в економіці у формі прибтку, щопризводить до скорочення фінансових можливостей самих підприємницьких структур,доходів держави і відповідно купівельної спроможності населення.

Фінансовукризу можуть зумовлювати також нераціональна структура виробництва, яканаамперед характеризується великою питомою вагою воєнно-промислового комплексу,залежність держави від поставок за коопераційними зв’язками енергоносіїв, сировини, матеріалів, палива. Кризові явища у сферіфінансів можуть бути викликані трансформаційними процесами в економіці, тобтозміною моделі економічного розвитку, втратою конкурентноспроможності економіки.

Усізгадані вище явища в кінці кінців негативно позначаються на обсягах виробництвавалового внутрішнього продукту в державі й відповідно призводять до зменшенняфінансових ресурсів, що обслуговують увесь відтворювальний процес. Вонипотребують жорсткої політики в обмеженні споживання і витрат як на державному,так і на рівні підприємницьких структур і наслення.

Фінансовакриза може бути зумовлена також політичнимиявищами. Це, насамперед, вожнні витрати, нераціональне й неефективневитрачання коштів державного бюджету та інших ланок бюджетної системи,наявність значних сум державного боргу як внутрішнього, так і зовнішнього.

Фінансовакриза може бути зумовлена зовнішнімипричинами, насамперед тими процесами, які проходять на світових фінансовихринках. Рівень впливу зовнішніх факторів залежить від наявності й розмірівактивів держави, розміщених на світових фінансових ринках. Все це становитьсукупність глибинних факторів. На поверхні явищ фінансова криза в кожнійдержаві характеризується наявністю й величиною дефіциту бюджету та стабільністюнаціональної грошової одиниці.

Дефіцит бюджетує причиною грошової емісії, яка викликає інфляційні процеси. Інфляція єпричиною недовіри до національної валюти, бажання позбутися її шляхом обміну настабільнішу іноземну валюту. За цих умов, якщо центральний банк держави не маєдостатньо резервів, що задовольнити попит на іноземну валюту, відбуваєтьсязнецінення національної грошової одиниці і відповідні втрати як на державномурівні, так і на рівні господарюючих суб’єктів і населення.

Рівень інфляції насампередхарактеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницькихструктур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються довведення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення і посилюєкризові явища в економіці.

Дані спостережень у світовій економіціза фінансовими кризами останніх трьох століть дають наукові підставистверджувати, що фінансові кризи мають певну періодичність і характеризуютьсяциклічністю.

Глибинакризи залежить від того, як швидко інтелектуальні сили суспільства можуть їїпередбачичи та вжити відповідних заходів щодо її усуненняю Досвід майже трьохстоліть підтверджує, що фінансові кризи погано піддаються прогнозуванню, однаксуспільство навилося досить ефективно їх локалізувати. Якщо держава зумієсвоєчасно скоротити видатки бюджету і зупинити спад виробництва, фінансовакриза не матиме серйозного руйнівного впливу. Практика свідчить, що не завждивдається вжити антикризових заходів, якщо перетинають і суперечать між собоюінтереси різних суспільних і політичних сил. Тоді криза стає затяжною і весь тягарлягає на доходи населення.

ЗгідноО.Д.Василик, фінансова криза в Україні “має не тільки глибоке історичнекоріння, залишене суспільсту у спадок від тоталітаризму, а й грубі прорахункита помилки, припущені в ході трансформаціних процесів”.

Загальною причиною розладу фінансів в Українієсуттєвий спад виробництва внутрішнього валового продукту (ВВП) при загальномупадінні фізичного обсягу товарної продукції та послуг, які, в сою чергу, єнеконкуретноспроможні. Так, валовий внутрішній прдукт в Україні впродовж1991-1998 років у незмінних цінах зменшився більш як наполовину, продукціягалузей промисловості – майже втричі. За найважливішими показниками виробництвапродукції у натуральному вираженні Україну відкинуто назад на 20-25 років.

Упромисловості кожне друге підприємство є збитковим, у сільськогосподарськомувиробництві збиткових підприємств понад 50 відсотків. Втратили рентабельністьгалузі машинобудування та металургії, легка промисловість.

За умовспаду виробництва на фінансах макрорівня позначалося подальше послабленняфінансів мікрорівня. Відбувається загрозливе розбалансування між реальноюструктурою економіки, її якісними характеристиками (насамперед галузевимскладом і рівнем переважаючих технологій) й основними макроекономічнимирегуляторами структурних та фінансових зв’язків – ціновими, грошовими,кредитними, бюджетними, податковими.

3.

Сучасна фінансова криза вУкраїні та шляхи її локалізації

Фінансовакриза в Україні пов’язаназруйнівними інфляційними процесами, викликаними деформацією національної системигрошового і кредитного обігу. Найбьільших темпів інфляція набула в 1992 році,коли вона становила 1445 %, у 1993 році – 6288 %, у 1994 році – 850 %. Післягрошової реформи у 1996 році вдавалося підтримувати стабільність національноїгрошової одиниці, однак дорогою ціною завдяки великій заборгованості з виплатиз бюджету заробітної плати населенню, зменшенню різних видів допомог і пенсій,а також у зв’язку із зростаннямзаборгованості бюджетних установ за розрахунками за електроенергію та інші видипослуг, завдяки постійному зростанню зовнішнього й внутрішнього державнихборгів і витрат на його обслуговування. Адже саме це закладає підвалини щодомайбутніх кризових явищ у сфері фінансів.

Фінансовакриза пов’язана також із штучнимзвуженням місткості внутрішнього ринку з огляду на безпідставне обмеженнядоходів більшості юридичних і фізичних осіб. Це трапилося внаслідоквипереджаючих темпів спаду національного товаровиробництва, слабких імпортнихможливостей, недосконалості державної політики регулювання ринкової рівноваги ідіяльності банківської, кредитної та фінансової систем. Звідси – кризаплатоспроможності, яка набула загрозливої для фінансової системи держави сили.

Фінансовакриза проявляється у зростанні бюджетного дефіциту. Так, якщо в 1991році він становив близько 12 відсотків від загальної суми видатків державногобюджету, то в 1993 році – 27,4 відсотка, в 1994 році – 24,0 відсотка, в 1995році – 23, 2 відсотка, в 1996 році – 16,8 відсотка, в 1997 році – 27,3відсотка. До глибинних причинвиникнення бюджетного дефіциту можна віднести спад виробництва і зростаннявитрат на виготовлення продукції, а також невиважена політика бюджетних витратщодо доходів бюджету. Конкретними особливостямирозвитку економіки, які зумовлюють дефіцит бюджету є:

-

структурний дисбаланс народногогосподарства;

-

збереження значної кількостінерентабельних державних підприємств, що одержують дотації;

-

неефективний механізмоподаткування суб’єктів господарювання;

-

крупномасштабний обороттіньового капіталу;

-

необгрунтовано великі соціальніпрограми і значні державні непродуктивні витрати;

-

приписки, крадіжки, втратавиробленої продукції.

Під часфінансової кризи в Україні поширюються такі методи фінансування державнихвитрат, як грошова емісія й державні позики, а тому постійний дефіцитдержавного бюджету спричиняє збільшення державного боргу як внутрішнього, так ізовнішнього, а також процентів за ним. У 1999 році обсяг державного боргустановив понад 50 відсотків від обсягів валового внутрішнього продукту.Зростання державної заборгованості створює напруження на ринку позичковихкапіталів, зменшує можливості їх використання для фінансування народногогосподарства, уповільнює темпи розвитку економіки.

Фінансовакриза в Україні призводить до різкого зниження життєвого рівня населення. В1998 році він порівняно з 1991 роком зменшився в 6 разів. Фінансова кризавпливає і на процеси соціального розшарування в суспільстві, призводить дозубожіння більшості наслення, яке має низький рівень доходів.

Отже,фінансова криза в Україні характеризуєтьсянасамперед ослабленням (а часто і розривом) узгоджених зв’язків між найважливішими елементами фінансової системидержави, хронічною незбалансованістю бюджетних доходів і видатків,лавиноподібним зростанням державної заборгованості, нераціональною структуроюбюджетних витрат, неоптимальним рівнем податкових вилучень для формуваннябюджетів усіх рівнів.

Основними напрямками подоланняфінансової кризи мможуть бути зокрема:

-

запровадження жорсткого режимуекономії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону,фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій;

-

визначення доцільностіфінансування деяких соціальних витрат;

-

зменшення обсягів фінансовихзапозичень для покриття дефіциту державного бюджету;

-

вдосконалення інструментівзалучення до інвестиційної сфери особистих накопичень наслення;

-

забезпечення фінансовоїпідтримки малого бізнесу;

-

оптимізація рівня податковихвилучень до бюджету.

Використана література:

1. О.Д.Василик. Теорія фінансів. Навчальний посібнпк. К.: Вища школа, 2000. –364 с.