Реферат: Антропоцентризм художньої и естетичної картини світу в епоху Відродження. Роль кіно і телебачення

План

1. Антропоцентризм художньої і естетичної картини світу вепоху Відродження  2

2. Кіно і телебачення, як видимистецтва… 8

а) Кіно… 8

б) Телебачення… 11

Список використаних джерел… 15


1. Антропоцентризмхудожньої і естетичної картини світу в епоху Відродження

На рубежі XIV — XV ст., спочатку в Італії, а потім і в усій Європі,сформувалися передумови для розквіту мистецтва, що звернулося до античнихтрадицій, поєднаних з новими духовними і художніми течіями. Такий поворотзумовлювався усім комплексом культурно-історичного розвою: розвитком товарноговиробництва, торгівлі, а разом з ними і міської культури, освіти, науки тощо.Певною мірою мистецтво Відродження зазнало впливу візантійської культури, зодного боку, і готичної — з другого. Нова культура почала розвиватися в тихіталійських містах, які були посередниками в торгівлі й контактах між Сходом іЗаходом, між Візантією та Західною Європою. До того ж Італія ніколи не втрачалаостаточно античні традиції римської культури.

XIII ст.знаменувало собою певний розквіт середньовічної культури і закладення підвалину культуру Відродження. Через Італію візантійська вченість потрапила в Європу.1240 р. в Парижі почав діяти університет — перший заклад вищої освіти в Європі,осередок європейської науки і філософії. Саме тут розгорнув свою діяльністьіталійський монах-домініканець Фома Аквінський, який поєднав християнськевчення з аристотелізмом, з'єднавши тим самим надприродне і земне (реальне),віру і розум. Нова теологічна думка стверджувала автономне існування людини іземного життя, визнавала органічну їх єдність з надприродним. Отже, стали можливимипо тому близькі до дійсності зображення природи, людини та її оточення.

Слід зазначити, що італійських майстрів кінця XIII ст. завжди надихалифрески доби Римської імперії, античне мистецтво взагалі. Але їх використання,копіювання було неможливим, оскільки ідейний зміст тих зображень принципово невкладався в той, який приймався і панував. Лише нове філософське мислення, щопоєднало душу з тілом, пробудило інтерес до внутрішнього світу людини і форм їїтілесного вираження, поступовими спробами зуміло поєднати глибокупсихологічність християнського мистецтва з виразністю та художньою довершеністюзображення людини. Цей процес триває і понині. Вчені виділяють у ньому кількахарактерних періодів: період проторенесансу, в якому виокремлюється відповідно мистецтводругої половини XIII ст. (дученте), позначене відчутним впливом візантійськоїшколи, і мистецтво XIV ст. (триченте), позначене незаперечним впливом готики. Усамому Ренесансі окреслюється три періоди: раннє відродження (кватроченте)першої половини XV ст., високе відродження (друга половина XV — початок XVIст.) та пізній, або модифікований, Ренесанс (XVI ст.)

Нові художні ідеї найвідчутніше почали проявлятися у фрескових малюнках.У другій половині XIII ст. Рим жив багатим художнім життям, відбудовувалися абоперебудовувалися храми, упорядковувалися їхні інтер'єри, передусім за допомогоюфрескового живопису. Саме тут, у Римі, працювали такі майстри, як П'єтроКавалліні, Якопо Торріті, Чимабуе, Філіппо Русуті, творчість яких відзначаласяноваторськими елементами.

На рубежі XIII—XIV ст. заявив про себе і Данте Аліг'єрі — цей останнійпоет середньовіччя і водночас перший співець нової епохи. Вчені вважають, що натворчості Данте відчутно позначилася французька поезія трубадурів, так само, яквона справила значний вплив і на Петрарку, який здобув освіту у Франції ікілька років провів при неаполітанському королівському дворі, захопленомуфранцузькою Анжуйською династією. Не меншою мірою позначилася поезія трубадуріві на творчості Бо-каччо.

Найбільш відомими майстрами останнього періоду проторенесансу були Джоттоі Дуччо. Джотто, безсумнівно, визнається найзначнішою фігурою, що відійшла відсередньовічної нерухомості і воскресила просторове сприйняття елліністичногомистецтва. Нова його концепція будується на двох головних художніх принципах —перспективній передачі тримірного простору та на об'ємному трактуванніпластичної фігури. Джотто вперше створив живописну систему, що ґрунтується навзаємодії частин у творі (це спонукає до «живописного» мислення), він давсучасникам дивовижно ясну і чітку монументальну форму, пластичність якоїстворюється кольором.

Мистецтво раннього Відродження представлене кількома художніми школами:флорентійською — Мазаччо, Донателло, Брунеллескі; венеціанською — ДжованніБелліні; умбрійською — П'єро делла Франческа. Підґрунтям основної тенденціїрозвитку перспективи і тримірного, рельєфного зображення людського тіла булоте, що живопис, скульптура й архітектура стали самостійними мистецтвами,відділившись від архітектури, з якою раніше становили єдине ціле. Появустанкового, тобто самостійного живопису пов'язують з поширенням традиції мативдома алтар-складень.

Високий Ренесанс значно поглибив і психологізував відображення людини.Досягти цього художникам вдавалося за рахунок освоєння перспективи, світотіні ібагатств колориту. Великого значення майстри надавали вивченню анатомії людини,без знання якої вважалося неможливим досягти успіху в живописі чи скульптурі. Іголовне, самі художники, а також сучасники, що їх оточували, були значними ітворчими особистостями. Загальний гуманістичний характер епохи Відродження неміг не покликати до життя високий пафос у зображенні людини. Саме гуманістичнийпогляд на людину у поєднанні з високою майстерністю робили твори митців цієїепохи (Боттічеллі, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Браманте,Джорджоне, Тіціан, Палладіо) неперевершеною скарбницею світової культури.

Діячі Відродження, відстоюючи права людини на свободу, на самовияв,частіш за все відчували ненадійність і хиткість ізольованого людськогоіснування. Саме таке становище гіпертрофованої індивідуальності, що не має,зовнішньої опори, надособистих регулюючих принципів, вело до визнанняможливості розмаїтого бачення і відображення дійсності, тобто до появиособистої манери творця.

Маньєризмом (від італ. — вигадливість, манірність) назвалимистецтвознавці епоху пізнього Відродження. З італійських маньєристів можнаназвати П. Тібальді, Б. Челліні, Б. Амманаті, Дж. Вазарі; з іспанських — ЕльГреко; з нідерландських — Брейгеля Старшого, Ієроніма Босха. Для всіх циххудожників характерна екзальтація і піднесеність, довершеність і тонкамайстерність, їхня художня мова загострено-суб'єктивна, умовна і манірна. Цяепоха займає майже все XVI ст.

В італійському мистецтві після 1520 р. намітилися три тенденції. Перша,що намагалася зберегти в недоторканості гармонійний ідеал високого Відродження,дедалі більше схилялася до формального класицизму, який не володів попереднімзмістом. Друга, навпаки, характеризується глибокою творчою обробкою новоїдійсності, завдяки чому народжується мистецтво, що зберігає і поглиблюєгуманістичну сутність класичного ідеалу, який набуває більшої драматичності,напруги, трагічної суперечливості. Це лінія Мікеланджело, Тіціана, Караваджо,за якими і проглядається початок бароко. І, нарешті, третя — анти класичнийбунт маньєристів.

Доба Відродження не вичерпується відродженням античних традицій,найвищими досягненнями мистецтва особи. З нею прийшов загальний суспільнийпереворот, а у сфері художньої діяльності — справжня революція. Художникирішуче розірвали зв'язки з ремісничими цехами, де здобували професію, і періодознаменувався остаточним відокремленням мистецтва від ремесла, став початкомпрофесійної спеціалізації в мистецтві, хоч самим художникам Відродження аж ніякне дорікнеш у професійній обмеженості. Своєрідність, самобутність художникавідображала велич особистості кожного з них, водночас як спільність їхньогозагального високого звучання, єдність традиції, спадкоємності і новаторствастали основою класичного розвитку живопису як виду мистецтва доби Відродження.

Активізація художньої практики, а отже, і її супроводжувача-теоріїпокликала до життя принципово нове явище в мистецтві — появу професійноїхудожньо-теоретичної освіти: в 1585 р. живописці брати Каррачі організувалипершу Академію мистецтв в Болоньї. Це була вже у повному розумінні слова вищашкола, пише відомий мистецтвознавець-дослідник Б. Віппер. Тут спеціалісти(філософи, медики, поети) читали лекції з естетики, анатомії, літератури. Тутлікар Ланцоні на мертвих тілах пояснював фізіологічну будову людини, а один збратів-організаторів школи Агостіно читав лекції з перспективи і теорії тіней,вів графічний клас. Двоє інших братів керували майстернями створення фігур.Академія мала колекцію зліпків, гравюр і медалей, час від часу організовувалаконкурси на кращі роботи з видачею премій переможцям.

Художника, таким чином, стали готувати не через навчання роботі зматеріалом — полотном, фарбами, пензлем, а через проникнення в теорію, урозуміння своєрідності предмета мистецтва, тобто навчали художньому методові.Теоретична освіта дала поштовх суттєвому розвиткові самобутності, професійноїсамостійності майстра і, відповідно, розмаїтості мистецтва. Воно назавждивтратило анонімність, стало винятково авторським.

Протягом XVI — XVII ст. принципово змінилися взаємини творця і споживача.Соціальна емансипація художника здійснювалась і завдяки світському меценатству— митців запрошували до двору, їхніми послугами користувалися пани, королі,вельможі. Щоправда, усе це не виключало залежності художника, особливо відсмаків замовників. Та якщо взяти до уваги, що їхні смаки формувалися підвпливом робіт тих же художників, то йдеться скоріше про взаємну залежність.

У цей період сформувалася практика проведення художніх виставок, спочаткуяк виняткових подій, а згодом як системи. З другої половини XVII ст. вжедіяли виставки членів Паризької академії, а з початку XVIII ст.— публічнівиставки в салонах Лувра. Тоді ж з'явилася й систематична критика виставок уперіодичних виданнях. зокрема в газетах.

Отже, епоха Відродження принципово змінила становище мистецтва іхудожника в суспільстві. Мистецтво наблизилось до науки, політики, соціальноїфілософії Всезростаюча роль надбудови, передусім її світських форм, сприялаєдності духовного життя суспільства. Мистецтво стало справжнім рушієм процесутворення певного суспільного ідеалу, який. у свою чергу, суттєво впливав на всюсистему формотворчих елементів мистецтва.


2.Кіно і телебачення, як види мистецтва а) Кіно

Кіно —дитя XX ст. Його поява обумовлена досягненнями науки і техніки в областіоптики, хімії, електро- і фототехніки, фізіології зору (відкриття здатностісітківки ока десяту частку секунди зберігати враження) і т.д. Однак народженнякінематографа не можна пояснювати чисто технічними і науковими досягненнями.Кіно виникло насамперед під впливом потреб життя. Його появу стимулювалисоціальні особливості новітнього часу, потреба відобразити і художньо осмислитинайширший розмах народних рухів, залучення в творення історії мільйонних мас,загальне наростання динаміки життя, розширення і поглиблення взаємозалежностісамих різних процесів (швидке переміщення дії в географічному просторі; зв'язокподій, що відбулися в одному кінці земної кулі, з подіями в інших його кінцях;взаємодія людини з різними сферами дійсності), а також потреба у фотогенічностіі портретуванні духовного життя людини.

В основікіно, у створенні його передумов лежали досягнення традиційних мистецтв. Романнового часу (Бальзак, Стендаль, Толстой, Достоєвський) сполучає бачення дрібнихподробиць із широким, епічним охопленням дійсності, виділяє великий і загальнийплан; розвиток сюжету в ньому йшло шляхом «монтажу» шматків оповідання і т.д.Широкий життєвий підтекст п'єс Ібсена і Чехова, удосконалювання акторськоїтехніки, зокрема відкриття Станіславським зв'язку фізичної дії з внутрішнімстаном людини, — усе це позначилося на виразних особливостях кіно.

У художнійпідготовці кінематографа взяли участь також живопис і графіка. Живопис відкриврізні плани в зображенні дійсності, використовував великий план, навчивсявиділяти «стоп-кадр» і будувати усередині нього художню композицію. Він прагнезорово передати динамікові руху народних мас (Суриков, Рєпін), гострохарактерніпрофесійні рухи людей (Дега), взаємопроникнення світла і тіні (Ренуар, Моне). Уграфіці одержує розвиток ізорозповідь (комікси, наприклад), у якій подіїсюжетно розгортаються в часі. Усе це підготовляло художньо-образотворчемислення кіно.

Середмистецтв не існує ієрархії. Кіно перевершує театр, літературу, живопис устворенні зорових рухливих образів, здатних широко охопити сучасне життя увсьому його естетичному значенні і своєрідності. Кіно передає динаміку епосіоперуючи часом як засобом виразності, воно здатне передати стрімку зміну подійу їхній внутрішній логіці. Разом з тим, кіно в багатьох відносинах уступаєіншим мистецтвам. Так, безпосередній контакт і зворотний зв'язок актора заудиторією є перевагою театру, а здатність «зупинити мить», документальнозапам'ятати для тривалого огляду істотну подію — перевага фотографії.

Кіно за своєю природою синтетичне мистецтво: у кінообраз як його складовіорганічні елементи входять і література (сценарій, текст пісень), іживопис(мультфільм, декорації в звичайному фільмі, а головне — колористичний,композиційний і інший досвід образотворчого мистецтва), і театр (гра акторів).Звук збагатив кінообраз словом і музикою, що стала не супроводом, недоповненням зорових вражень, а засобом створення єдиного зорово-слуховогообразу. Нині кіно освоює тривимірний простір (стереокіно).

Кінобезпосередньо спирається на можливості техніки. Сама специфіка кіно рухлива іміняється з відкриттям і розвитком нових технічних і художніх засобів. Спочаткукіно існувало як «великий німий». Потім винахід фотоелементів дозволилозаписати синхронно звук і зоровий образ. Перші звукові фільми з'явилися в 1928р., але кіно з працею художньо освоювало звук. «Самогубством кіно» назвав ЧарліЧаплін статтю, присвячену звуковому фільмові. «Вогні великого міста», «Новічаси» Чаплін знімав як незвукові фільми. Він боявся, що звук принесе на екрандурну театральщину і зникне специфіка кіно. Однак криза, зв'язана з переходомдо звукового кіно, була переборена, звук був освоєний як власне художній засіб.

Від«великого німого» — до звукового кіно, від звуку — до кольору, до стереоскопіїі стереофонії широкоекранного кінематографа, до синерами, а в майбутньому до щебільшого художнього освоєння тривимірного простору за допомогою голографії —такі етапи розширення художніх можливостей кінематографа.

Для кіно характерна не стільки словесна, скільки зорова дія. Саме томукіносценарій у багатьох відносинах ближче не до драми, а до епосу (повісті,романа). Кіносценарист на відміну від драматурга вільний від багатьох обмеженьсцени. Кінематографові доступна будь-яка подія і явище, якою б масштабною абодрібною вона не була, якими б грандіозними розмірами в часі і просторі вона неволоділа. Сценою в кінематографі є увесь світ, дія легко і вільно можепереміщатися в часі і просторі.

Кіно воістину всесвітнє. У його технічне і художнє удосконалювання внеслисвій внесок різні нації. Після художніх відкриттів Ейзенштейна у фільмі«Броненосець «Потьомкін» монтажв усім світі називають «російськиммонтажем», американському ж режисерові Д. Грифиту належить відкриття великогоплану, Дзига Вертов розкрив особливості кінозору, Бергман зробивкінофотогенічним підсвідомість, Антоніоні освоїв пастельний колорит укольоровому кіно, Феліні зорово матеріалізував пам'ять і думки людини,Тарковський навчив кіно проникати в загадки і таємниці людського буття.

Багаті і різноманітні художньо-язикові засоби, семіотична система кіно:монтаж, рухливість відстані між глядачем і видовищем (великий план, середній,загальний), зміна кута зору на фіксуєму кінокамерою подію. «Першоелемент»кінообразу — кадр. Він фіксує предмет уваги художника. У кадрі упор робиться нена те, як бачить світ художник, а на те, що він бачить. Монтаж, навпроти, дає впершу чергу якість і характер бачення об'єкта, допомагає виділити головне вньому. Завдяки монтажеві розкривається значеннєвий зв'язок кадрів і передаєтьсяритм руху життя, внутрішній стан героя.

Образ укіно тимчасовий, рухливий, у нього є свій темпоритм. Він визначається не тількитворчим акторським поводженням, але і монтажем, що розкриває емоційний змістепізоду. «Повільний» монтаж здатний передати враження спокійного спостерігача ірозкрити події, що протікають плавно, без перебоїв. «Швидкий» монтаж передаєвисокий ступінь нервової напруженості спостерігача і бурхливий перебіг подій.Кінокамера здатна і фіксувати, і творчо переробляти життєві картини.Розмаїтість форм руху камери, ракурси зйомки практично безмежні, і в цьомукриються багаті художні можливості кіно. Наприклад, емоційна виразність сценисмерті Бориса у фільмі «Летять журавлі» Калатозова досягається завдяки тому, щохоровод беріз, обертаючись на екрані, передає останні враження падаючогосолдата і затверджує красу життя, з яким він розстається.

Сучаснийкінематограф опановує такими високими відкриттями інших видів мистецтва, яксистема Станіславського, метод психологічного аналізу, потік свідомості,інтеллектуалізм. Думка людини, її внутрішній психологічний світ сталифотогенічні. Кіномистецтво міцно ввійшло в скарбницю світової цивілізації.Вершини кіно стали урівень з вершинами світової літератури, живопису,скульптури.

Можливості подальшого прогресу кінематографа невичерпні.

б) Телебачення

Як визначити телебачення? Що це? Кіно вдома? Видовище? Тип журналістики?Новий вид мистецтва? Одні називають його «однооким монстром», інші — «шухлядоюмрій», треті — «восьмим чудом світу». Що це — новинка техніки або естетики?

Телебаченняне тільки засіб масової відеоінформації, але і новий вид мистецтва, здатнийпередавати на відстані естетично перероблені враження буття. За своєю масовістютелебачення сьогодні обігнало кіно. На землі зараз діють тисячі передавальних ірестранслюючих телестанцій. Це змінює навіть деякі космічні показники нашоїпланети, наближаючи її радіохарактеристики до зірок-гігантів. Ніякий іншийкульт не може зібрати стільки різномислячих прихильників, як телебачення.Соціальна цінність телебачення в його аудіо- і відеоінформативності.

Зараз ужездійснюється телепередача з землі, з-під землі, з-під води, з повітря, зкосмосу. Телеоко бачить і там, де око людини не бачить. «Краще один разпобачити, чим сто разів почути». Ця стародавня приказка сьогодні зненацькарозкриває переваги телевізора перед радіо і частково відповідає на запитання,чому телебачення знайшло статус нового виду мистецтва.

Яківиразні й образотворчі особливості телебачення? Телеекран дає зображення напросвіт, що має тому трохи іншу фактуру й інші закони висвітлення, композиції,чим на кіноекрані. Світло — найсильніший засіб виразності на телебаченні.Ракурс сприйняття предметів, телемонтаж, рух камери і наближення предметазображення дають телебаченню великі можливості художньої виразності. Длятелебачення характерне сполучення ритмічно плавного, «захованого» монтажу зйого несподіваним збоєм, перекиданням на новий об'єкт уваги.

Телебачення,при всій його фактографічності, близькості до натури, хронікальності, маєвеличезні можливості добору й інтерпретації дійсності. Разом з тим воно таїть усобі погрозу стандартизації мислення людей. «Масове споживання» однаковоїдуховної продукції, якщо її якість низька, здатне викликати шаблони і штампи всуспільній свідомості. Важливий естетичний вектор передач і їхній художнійрівень.

Особливістьтелебачення, що ріднить його з прикладним мистецтвом, — інтимність, домашністьсприйняття. Це мистецтво, що прийшло до нас у будинок, що стало частиною нашогопобуту.

Ще на зорітелебачення Ейзенштейн пророкував нову якість актора в цьому виді мистецтва.Усі, хто попадає на телеекран, мимоволі стають не тільки людьми визначенихзанять, але і живими образами, персонажами художнього репортажу в новому видімистецтва. Важливо тому, щоб кожен герой телепередачі був живою,«незапрограмованою» людиною, на очах глядача творячою монолог або бесіду, що умієвести невимушену розмову і душевно розкритися.

Утелебачення свої критерії талановитості. Діяч телемистецтва повинний поєднуватив собі якості актора, журналіста, режисера, чарівність і ерудицію, легкість іприродність спілкування з людьми, миттєвість реакції, спритність, дотепність,здатність до імпровізації і, нарешті, цивільність, публіцистичність. На жаль,не усі ті, що виходять в ефір мають ці якості.

Важливаестетична особливість телебачення — передача «сію хвилинної події»,безпосередній репортаж з місця події, включення глядача в той потік історії, щотече саме зараз і про який тільки завтра зможуть заговорити газети ікінохроніка, післязавтра — література, театр, живопис. Довгий час безпосереднійрепортаж використовувався телебаченням лише в особливих випадках: великийфутбол, змагання фігуристів, зустріч космонавтів, святкові паради і т.д. Алеісторія діється не тільки по святкових днях. І сьогодні телекамера часто прагне«підглядіти» природний плин життя очима розумного і спритного коментатора, здатногодо яскравої імпровізації.

Ціособливості телебачення сприяють гласності і демократизації життя нашої країни.Великими інформаційними можливостями володіє схована телекамера, що спостерігаєза ходом життя на перехресті вулиць, у магазині, установі, на заводі, у порту.

Прихудожньому телерепортажі екранний час дорівнює реальному, і коли телебаченняприбігає до кінохроніки, ефект сію хвилинності передачі, присутності глядачапри події, що відбувається, повинна зберегтися.

Наможливості телебачення мати зворотний зв'язок ґрунтуються телемости й іншіпередачі.

Для телебачення важливий «ефект безумовності» зображуваного. Телевізорможе включити в поле нашого зору увесь світ. Він здатний змусити глядачазадуматися над долями світу. У його можливостях проаналізувати стан світу ірозкрити його в живих, видимих образах.

Без такої філософічності на телебаченні не з'явиться своя класика, а безнеї не живе жоден вид мистецтва.

Блакитний екран нині став кольоровим, став ще більш могутнішим способомінформації, що має і художній зміст. Можна чекати, що техніка забезпечитьнезабаром об'ємне, голографічне зображення.

Телевізор — чудовий ретранслятор великих подій у художньому житті світу.Ще в 1921 р. Велимир Хлебніков, мріючи про передачу зорових образів, писав, щораніше радіо було світовим слухом, тепер воно стане очима, для яких немаєвідстані.

Телебаченнятаїть у собі багаті соціальні можливості, небезпеки і доброчинні перспективи.Телевізор може виявитися троянським конем, що в'їжджає в розум і в душусередньої людини і зраджує її, робить усередненою, стереотипно мислячою. Часомтелебачення стає наркотиком, але воно здатне бути і великим учителем людини.

Предмет телемистецтва — увесь світ. Муза-підліток дорослішає, знаходитьсвій голос, своє бачення життя, своє відношення до речей, свою поетику.


Список використанихджерел

1.  Борев Ю.Б. Эстетика. – Смоленск:Русич, 1997.

2.  Ильина Т. В.История искусства. Западноевропейское искусст-во. — М., 1983.

3.  Історіясвітової культури: Навч. посіб. / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. — К., 1994.

4.  Левчук Л.Т. Естетика: Підручник. –К.: Вища школа, 1997.

5.  Мироваяхудожественная культура. – М., 2001

еще рефераты
Еще работы по этике