Реферат: "Нова економіка" як інноваційно-інформаційна модель економічного зростання
Київськийнаціональний університет ім. Т. Шевченка
Економічнийфакультет
Кафедрабанківської справи
Контрольнаробота
зкурсу: Актуальні проблемиекономічної теорії
натему: «Нова економіка» як інноваційно-інформаційна модель економічногозростання
Київ– 2010
Вступ
Новий уряд Україниактивізує зусилля із формування соціальної ринкової економіки та пошук новоїмоделі економічного розвитку. Лише на цій основі можливе успішне вирішеннянагромаджених соціально-економічних проблем. Необхідно не лише оновити тамодернізувати вкрай застарілий парк технічного обладнання традиційних галузей,а й розбудувати сучасну структуру економіки, відповідний господарськиймеханізм, подолати відставання від високо розвинутих країн. Тільки таким чиномбудуть створені передумови для входження України на паритетних засадах доєвропейського та світового співтовариства. При цьому необхідно врахувати, щовсе це відбувається на тлі швидкого розвитку процесів глобалізації,інтенсифікації переходу розвинутих країн до інформаційного суспільствапостіндустріальної доби з характерною для нього «новою економікою».
Метою дослідженняє виявлення головних рис «нової економіки», форм її прояву, умов становлення іформування нової моделі економічного зростання.
«Нова економіка єрезультатом четвертої промислової революції і базується на широкомувпровадженні в практику господарської діяльності сучасних інформаційних такомунікаційних технологій, становленні мережної економіки, формуванні економікивисоких технологій та економіки знань. Ці сфери дуже тісно переплетені, взаємопов’язаніі проникають одна в одній, забезпечуючи розвиток іншої. Кожна з них виконуєсвою функцію у цій тріаді.
1. Основні складові «Новоїекономіки»
«Нова економіка єрезультатом четвертої промислової революції і базується на широкомувпровадженні в практику господарської діяльності сучасних інформаційних такомунікаційних технологій, становленні мережної економіки, формуванні економікивисоких технологій та економіки знань. Ці сфери дуже тісно переплетені,взаємопов’язані і проникають одна в одній, забезпечуючи розвиток іншої. Кожна зних виконує свою функцію у цій тріаді.
Передумовамипереходу до нової економіки є
· лібералізаціяринків;
· посиленнямобільності капіталу;
· глобалізаціяміжнародних економічних відносин;
· появанового інформаційного простору як нової комунікаційної моделі.
Останній період урозвитку світової економіки в цілому і передових країн, зокрема на межі ХХ іХХІ ст., характеризується значним поширенням інформаційних і комунікаційнихтехнологій, комп’ютеризацією всіх сфер людської діяльності і в першу чергугосподарської. На цій основі посилюються процеси глобалізації, формуєтьсябезперервний інформаційно-інноваційний потік, створюється інформаційнийпростір. Одночасно модифікуються процеси створення вартості. Більшу її частинупочинає становити нематеріальна складова – інформація, знання, інтелектуальнийпродукт. Відбувається процес переходу від економіки матеріального товару,економіки відносин до спочатку економіки менеджменту, потім економіки послуг, атак і мережної економіки і економіки знання. Це знаходить своє відображення уформуванні нового стану економіки, який узагальнюється поняттям «новаекономіка».
Спочатку термін«нова економіка» використовувався для характеристики економіки США наприкінці90-х років ХХ ст. Остання вирізнялася сталими темпами економічного розвитку,високим рівнем зайнятості і низькою інфляцією. Це вважалося наслідкомінтенсивного впровадження інформаційно-комунікаційних технологій, зокремаІнтернету у практику господарської діяльності. Потім цей термін починаєзастосовуватись для характеристики практик електронного бізнесу та мережноїекономіки, як цілісного комплексу, системи народногосподарських процесів наоснові Інтернет-технологій. Досить часто як синонім використовувались терміни«інформаційно економіка», «цифрова економіка». Одночасно визріває підхід, щонова економіка – це результат формування постіндустріального технологічногоспособу виробництва і що вона є основою інформаційного суспільства. Згодомдолучається розуміння того, що «нова економіка» — це економіка, яка базуєтьсяна знаннях.
Поява «новоїекономіки» не стала чимось випадковим. Це був результат розвитку НТП у другійполовині ХХ ст. За своєю сутністю це була четверта промислова революція,внаслідок якої виникає четвертий сектор – мережна економіка і сучасні цифровітехнології, що пронизують всі сфери економічної діяльності. Якщо ранішеконкурентоспроможність на світовому ринку і темпи економічного зростаннявизначали такі галузі, як сільське господарство і добування корисних копалин,потім внаслідок промислової революції ця роль перейшла до переробноїпромисловості і згодом до сфери послуг, то тепер в ХХІ ст. першочерговогозначення набуває четвертинний сектор економіки. На його основі відбуваєтьсяформування сучасного високотехнологічного сектора економіки та економіки знань.
«нова економіка»може бути представлена як синтез трьох сфер – мережної, інформаційноїекономіки, економіки високих технологій, економіки знань. Економіка знаньстворює умови продукування інтелектуального продукту. Мережна, інформаційнаекономіка – інфраструктуру його поширення, а економіка високих технологій –безпосереднє використання і формування попиту на нього.
Інформаційнаекономіка складається з:
· промисловостізі створення комп’ютерної і комунікаційної техніки; виробництва програмногзабезпечення; діяльності, пов’язаної із забезпеченням функціонуванняелектронних мереж і в першу чергу Інтернет;
· сукупністьелектронних практик (електронної комерції ведення бізнесу) на основіІнтернет-технологій;
· всі сфериі галузі, що створюють, перероблюють і поширюють інформацію і знання. Доостанніх можна віднести:
o виробництво науково-технічноїінформації, створення комерційної інформації в інтересах приватного бізнесу;
o створення і поширення діловоїінформації;
o створення цифрового,інформаційного продукту споживчого призначення.
Інформаційнийсектор економіки є одним з найбільш динамічних. Відбувається не лише швидкенарощування обсягів виробництва і послуг, регулярна зміна моделей імодифікацій, але й постійне підвищення ефективності виробництва. Одночасновідбуваються два взаємопов’язаних процеси – різке зниження цін на товари іпослуги, що пов’язані з сучасними технологіями, і стрімке поширенняінформаційних технологій в виробничих системах і сфері домашнього господарства.
Головною рисою«нової економіки» є те, що визначальна роль належить інформаційному обміну.Так, в США ще на початку 1995 року на долю інформаційного фактору припадало¾ доданої вартості, що створювалася в промисловості.
Завдякиінформаційним і комунікаційним технологіям створюється новий економічнийпростір – мережний (networkeconomics). Це породжує нові формивзаємозв’язків, нові форми здійснення бізнесу на основі web-технологій – web-практики. Мережні технологівпливають на способи господарювання, привносять нові методи і технології як увиробництво, так і у обмін і розподіл продукту. Електронний бізнес (e-business) і електронна комерція (e-commerce) стають однією з основ «новоїекономіки».
Електроннаторгівля здійснюється у двох головних форматах – онлайнової гуртової (оптової)торгівлі В2В (business-to-business) та роздрібної торгівлі В2С (business-to-commerce). У світовому цифровому просторі вжесформовано абсолютно весь інструментарій комерції з притаманною їйінфраструктурою – банки, електронні платіжні системи, склади, комунікації,ярмарки, магазини, правові інститути, маркетингові служби, страхові компаніїтощо.
Електроннакомерція створює низку суттєвих переваг:
· з’являютьсяможливості з реалізації раніше небачених, віртуальних моделей господарськоїдіяльності;
· суттєвозменшуються трансакційні витрати; розширюється аудиторія потенційних клієнтівта партнерів (вступає в дію ефект мережі – число можливих партнерів зростає поекспоненті);
· усуваютьсяпросторові та часові обмеження (послуги надаються в режимі реального часу –онлайн);
· відбуваєтьсяіндивідуалізація створюваного продукту, його формування в режимі реального часупід запит споживача (так званий браузер ний – зпрограмований продукт);
· спрощуєтьсяпроцес поширення продукції, взаємодія з постачальниками, маркетинг, рекрутинг,консалтинг;
· створюєтьсяможливість одночасного надання разом з реалізацією товару цілої гами додатковихпослуг;
· оскількиумови взаємодії для всіх однакові, то нові невеликі і агресивні компанії можутьна рівних конкурувати з великими і добре відомими тощо.
Електронні формиобміну розвиваються з разючою швидкістю. Так, в США обсяги роздрібної торгівлічерез Інтернет в 2002 році перевищили 45 млрд. дол., що було на 22% більше упорівнянні з попереднім роком.
Одночасно зростаєколо об’єктів електронної комерції. Через роздрібну електронну торгівлю можнапридбати не лише різноманітні товари (одяг, комп’ютерну і побутову техніку,книжки, відео і аудіо продукцію та ін.), але й замовити авіаквиток, туристичнупутівку, купити ювелірні вироби, нерухомість тощо. На електронному ринкуотримують широке розповсюдження також вен дорні послуги – лізинг програмногозабезпечення. Вен дорні компанії, або як їх ще називають APS-компанії (Application Service Provider) – здають в оренду окремі програмніпродукти. У споживача тепер немає потреби купувати дуже дорогі програми, йомудостатньо подати лише необхідні дані, а APS-компанія зробить необхіднірозрахунки та дії. В 2002 році обсяг ринку вендорних послуг досяг 5 млрд. дол..
Бурхливийрозвиток електронної торгівлі супроводжується розвитком фінансових інструментіві механізмів, що її обслуговують. Виникають електронні гроші, які включають всебе електронні платіжні системи на основі пластикових карток і електронніплатіжні системи на основі віртуальних грошей. Постійно розвивають функціїелектронних грошей, та зростає їх роль і значення в економіці. Підвищуєтьсяшвидкість грошового обігу, спрощуються рахунки, які можуть здійснюватисьцілодобово, без посередників.
Постійно зростаєпрактика застосування «Інтернет-банкінгу» — обслуговування клієнтів черезІнтернет шляхом надання різноманітних послуг фінансового і консультаційногохарактеру. Через Інтернет відкриваються депозити, купується і продаєтьсявалюта, цінні папери, здійснюються перекази, отримуються виписки з рахунків,проводяться платежі. Інтернет-банкінгу притаманний цілий ряд переваг:підприємець має можливість керувати своїм рахунком з будь-якого місця і убудь-яку пору доби. У банків відпадає потреба створювати дорогі філії івитрачати при цьому значні кошти.
Банківськадіяльність в електронному середовищі може здійснюватись в двох формах – у формі«віртуальних банів» та у формі послуг, що надаються традиційними банками вонлайновому режимі. Обидві форми відкривають чудові можливості з поліпшенняобслуговування клієнтів, надання їм додаткових сервісів при одночасній економіїкоштів за рахунок автоматизації усіх процесів. Прогнозується, що найближчимчасом відбудеться суттєве збільшення банківських операцій як для корпоративних,так і для приватних осіб.
Поступовоскладається розвинута мережа електронних фондових бірж – ECN (Electronic Communication Network). Усім відомою є електронна система NASDAQ, в якій котируються акціївисокотехнологічних компаній.
Зростає практикавиконання функцій держави по стягуванню податків з використанням Інтернет. Цене лише заповнення громадянами та фірмами податкових декларацій і відомостей,але й безпосередня сплата.
Під впливомінформаційних і комунікаційних технологій відбуваються зміни і в самій природіфірми. Виникають різноманітні форми «інтелектуальних» фірм, які взагалі можутьне мати виробничих фондів в традиційному розумінні, оскільки їх матеріальніактиви починають витіснятися інтелектуальними, а поточні активи – інформацією.
Застосування web-практик окремими фірмами може такожпороджувати різноманітні форми праці на відстані – телепрацю – працю за межамифірми на основі використання інформаційних і комунікаційних технологій.Корпоративна мережа фірми в даному випадку забезпечує створення віртуальногоробочого місця.
Таким чином,розвиток інформаційної економіки виступає в якості нової «точки» економічногозростання, формуючи нові форми продукту, нові види виробництв, новийекономічний простір і нові форми зайнятості. Зміни відбуваються як на макро-,так і на мікроекономічному рівні.
Іншою «точкою»економічного зростання виступають високотехнологічні галузі. Вирізняютьдекілька рівнів високотехнологічних галузей. Перший рівень – найвищий – ведучівисокі технології, який включає оборонну промисловість, фармацевтичнупромисловість і вироблення лікарських засобів, виробництво комп’ютерів,інфокомунікаційного і офісного обладнання, виробництво телерадіоапаратури іелектронних компонентів, приладобудування. До другого рівня відносятьсявисокотехнологічні галузі середнього рівня – хімічна промисловість, виробництвомашин і обладнання загальноекономічного і галузевого призначення, а такожпобутової техніки, електротехнічна і автомобільна промисловість, залізничнемашинобудування. Третій рівень складає собою сукупність високотехнологічнихпослуг – телекомунікації, фінанси і страхування, комп’ютерні послуги,маркетингові дослідження, консалтинг, інші інженерні і технологічні послугитощо.
Головноюособливістю високотехнологічного сектору є те, що він є сферою підвищеногопопиту на інтелектуальний продукт, знання, а моделлю його розвитку стаєінноваційна модель.
«Нова економіка»характеризується випереджаючою динамікою високотехнологічних галузейпромисловості і послуг, збільшенням інноваційної активності всіх секторівекономіки. Одночасно прискорені темпи НТП позначаються на скороченні життєвогоциклу продуктів і послуг і особливо термінів проведення досліджень, розробок івпровадження інновацій. Наслідком даних процесів стали зрушення у структуріекономіки розвинутих країн на користь інвестиційно-активних і динамічнихгалузей з коротким життєвим циклом продукції (виробництво ЕОМ, мобільнихзасобів зв’язку, побутової техніки) і скорочення частки галузей із довшимциклом (металургія, хімічна промисловість).
Про підвищеннязагальної ролі «нової економіки» як економіки знань свідчать деякі показники,що використовуються в якості індикаторів розвитку секторів підвищеного попитуна знання в Організації країн економічної співпраці. Так, в країнах OECD інвестиції в сектор знань, включаючивитрати на вищу освіту, наукові дослідження і дослідницько-конструкторськірозробки, а також інвестиції в програмне забезпечення складають в середньому4,7% ВВП, а з врахуванням всіх рівнів освіти – 10%. Причому, щорічні темпиприросту інвестицій в освіту в 1,5 разів вищі в порівнянні з інвестиціями восновні фонди. Зростає частка зайнятих у сфері науки і високих технологій.Зараз вона перевищує 25% всіх працездатних.
Отже, в основірозвитку «нової економіки» лежать інформація, знання, які починають бути непросто дуже важливим, але й головним економічним ресурсом, що забезпечуєекономічне зростання і подальший розвиток. Тому в основі нової моделіекономічного зростання лежать інвестиції в людський та інтелектуальний капітал,в економіку знань. Ці зусилля повинні бути підкріплені формуванням національноїінноваційної системи, інформаційної економіки, сектора високих технологій.Значна роль при цьому відводиться державі. Саме вона повинна сформувати пріоритетисоціально-економічного розвитку, взяти на себе відповідну частку фінансувань,забезпечити правову базу перетворень, стимулювати ті чи інші види діяльності
2. Класифікаціямоделей ринку інновацій
новийекономіка інновація індійський
Національна модель передбачаєпродаж інноваційних товарів та послуг переважно на внутрішньому ринку, тобтодослідження, розробки і виробництво орієнтовані на національних клієнтів.Індійська модель побудована на офшорному бізнесі у сфері програмування.
Таким шляхом йшли майжевсі нові індустріальні країни, однак недоліком цього підходу є неможливістьдосягнення лідерства на світовому ринку інновацій, оскільки країна залишаєтьсялише виконавцем замовлень більш розвинутих країн. Ізраїльсько-скандинавськамодель — це експорт наукомісткої та високотехнологічної продукції та послуг наміжнародний ринок.
При цьому експортнівиробництва є пріоритетними в структурі національних економік. Таким шляхомрозвиваються Фінляндія, Швеція, Норвегія, Ісландія.
Однак ці моделі невіддзеркалюють концептуальних засад, механізмів та інституційного оформленнявідносин між споживачами та розробниками (виробниками) інноваційної продукціїна самому внутрішньому ринку.
Аналіз розробок російськихфахівців, вивчення зарубіжного досвіду щодо організаційних форм розвитку ринкуінновацій дозволив їх систематизувати на базові та матричні/двофакторні моделі,які, у свою чергу, поділяються на моделі бюджетного та підприємницькогосекторів ринку (рис. 1.).
Військово-орієнтованамодель ринку нововведень вимагає існування широкої мережі державних структур,які є замовниками (від імені держави) науково-технічної продукції оборонногопрофілю.
Причомувійськово-орієнтована модель може мати два різновиди — замкнуту модель іступінчасту. Замкнута військово-орієнтована модель передбачає проведення НДДКРпереважно спеціалізованими науково-технічними організаціями військового профілювідповідної відомчої підпорядкованості. Ця модель є умовно-ринковою, оскількизазначені військові організації є в основному державними, тобто фінансуються здержавного бюджету.
Ступінчаставійськово-орієнтована модель допускає існування розгалуженої системирозробників — від спеціалізованих державних науково-технічних організацій доприватних цивільних підприємств і організацій, а також різноманітнихконсалтингових та інжинірингових фірм.
/>
Рис. 1. Моделі ринку інновацій
Селективна модельдержавного сегмента ринку науково-технічної продукції заснована на фінансуванніз боку держави НДДКР – широкої системи державних невійськових пріоритетів іпрограм. Ця модель також має два різновиди: бюджетну та змішано-пайову.
Бюджетна селективнамодель характерна для майже стовідсоткового фінансування НДДКР відповідно додержавних науково-технічних пріоритетів і програм за рахунок державногобюджету. Учасниками робіт тут є науково-технічні організації різних формвласності. Змішано-пайова селективна модель передбачає участь держави уфінансуванні НДДКР спільно із приватними (комерційними і некомерційними)науковими організаціями. Власниками науково-технічної продукції в цьомуваріанті стають змішані державно-приватні організаційні структури. Вони жможуть бути як її споживачами, так і продавцями.
Підприємницький секторринку інноваційної продукції має значно більше моделей розвитку. На цьому ринкуможна виділити: контрактну модель; монопсонічну модель (модель одногозамовника); поліпсонічну модель; модель монополії розробника; конкурентнумодель.
Контрактна модельхарактеризується наявністю розробників НДДКР, що не володіють чіткоюспеціалізацією. Ці розробники не орієнтовані на постійних замовників.Контракти, що укладаються ними, нерідко мають випадковий характер, зумовленийситуаційними потребами.
Монопсонічна модель(модель одного замовника) характеризує ситуацію, коли розробникнауково-технічної продукції працює в основному на одного споживача. Такаситуація характерна для вузькоспеціалізованих науково-технічних організацій, щопрацюють у галузі, яка складається з одного підприємства (або об’єднанняпідприємств). При цьому підприємство-замовник може отримувати науково-технічнупродукцію від інших розробників.
Поліпсонічна модельформується тоді, коли один розробник пов’язаний з кількома підприємствами-споживачами.Такий ринок може мати місце переважно в двох ситуаціях — у разі наявності вгалузі кількох однотипних самостійних підприємств і в разі диверсифікованостірозробника.
Модель монополіїрозробника виникає в умовах орієнтації споживача на одного розробниканауково-технічної продукції. У цьому випадку розробник диктує свої умовивиробникові, має місце його низька зацікавленість у задоволенні існуючих потребвиробника. Дана модель, як зазначають фахівці, переважає у російськійпромисловості [21]. Багато в чому до такої ситуації привела багаторічнаборотьба проти дублювання НДДКР. Конкурентна модель, навпаки, передбачаєнаявність вибору споживачем розробників науково-технічної продукції. У цьомуразі розробники конкурують між собою за ринки збуту продукції і за споживача.
Матричні моделі ринкунововведень дають можливість подати його основні типи у взаємозв'язку ключовихчинників, що впливають на інноваційні процеси. Так, моделі державного ринкуінновацій визначаються двома чинниками — часткою державного сектору взагальному обсязі НДДКР та місткістю (інтенсивністю) державного сегмента ринкувійськово- і пріоритетно-орієнтованих НДДКР.
Квазіринкова модельдержавного сегмента ринку нововведень характеризується високою часткоюдержавного сектору НДДКР в загальних витратах на НДДКР при високійінтенсивності державного сегмента ринку військових і пріоритетно-орієнтованихНДДКР. Таке поєднання передбачає насичення державного ринку розробками самихдержавних науково-технічних організацій. Даний ринок є умовним, оскільки притрансфері результатів НДДКР не відбувається зміни власника і ринковогопідтвердження споживчої вартості зазначеної продукції. Навіть якщо одна і тасама технологія розробляється кількома науково-технічними організаціями, азамовник приймає її лише від однієї з них, то ця акція, як правило, запланованазаздалегідь і передбачає відшкодування витрат усіх розробників.
Модельвідцентрової орієнтації державних НДДКР (висока частка державного сектору НДДКРпри малій місткості ринку військово та пріоритетно-орієнтованих НДДКР)передбачає орієнтацію державного сектора НДДКР на розв’язання «недержавних»завдань та характерна для директивної економіки, коли всі науково-технічніорганізації належать державі. У децентралізованій системі такі організації такожможуть бути, коли виробництво належить до приватного сектору, а наука — додержавного. У цьому разі існує ринок інноваційної продукції, у якому споживачемє приватний сектор промисловості, а виробником — державна науково-технічнаорганізація. Така ситуація може мати місце, якщо держава прагне зберегтиіснуючий профіль і потенціал наукових організацій.
Модельстагнаційного ринку промислової науково-технічної продукції (формується принезначних витратах підприємства на НДДКР та суттєвих вилученнях у цільовіфонди). Дана модель характеризується слабким розвитком внутрішньофірмових НДДКРта їх проведенням в основному за рахунок розробок за контрактами ізсамостійними науково-технічними організаціями. При високій частці вилученняпервинних доходів платоспроможний попит знизиться. Але оскільки обсягпромислових НДДКР і так невисокий, ситуація скоріше за все відповідатимевипадку застою, коли проводитимуться незначні НДДКР, невеликі технологічніудосконалення.
Модель ринку контрактнихНДДКР, що потенційно розширюється (низький рівень вилучення доходу при високомурозвитку внутрішньофірмових НДДКР), може створити основу для нарощування ринкуза рахунок проведення НДДКР силами сторонніх контрактних організацій. Ці роботипокликані доповнити дослідження, що проводяться внутрішньофірмовимипідрозділами, забезпечити основу для диверсифікації виробництва.
Модель ринку промисловоїнауково-технічної продукції, що потенційно розширюється, — низький рівеньвилучення доходів при недостатньому розвитку внутрішньофірмових НДДКР — створюєпередумови для розширення цих НДДКР, а також попиту на науково-технічнупродукцію.
Крім того, викладенераніше дозволяє зробити висновок, що ринок інновацій являє собою дворівневусистему. На першому рівні ринку створюються напівфабрикати інноваційнихтоварів. Щоб їх можна було споживати, необхідно докласти додаткових зусиль урамках кінцевих стадій інноваційного процесу. На другому рівні ринку інноваціяявляє собою готовий інноваційний товар. Його споживання підвищуєнауково-технічний рівень виробництва, сприяє технологічному удосконаленнюзасобів праці й інших товарів, поліпшенню організації та управління якекономічними, так і соціальними процесами.
3. Особливостііндійської моделі економічного розвитку
Починаючи з 1991р., Індія обрала модель лібералізації та активного включення до міжнародногоподілу праці. Вже на початкових етапах реалізація цієї моделі забезпечилапідвищення темпів економічного зростання з 4-6% у 1980-1990-х рр. до 10,3% у2005 р. та 11% у 2007 р. Зростання спостерігається у всіх галузях виробництва,як товарів, так і послуг, особливо у сфері високотехнологічних послуг, зокрема,телекомунікацій, роздрібній торгівлі, фінансовому секторі. Підвищення доходівнаселення стимулює внутрішнє споживання, проте його рівень значно відстає відрівня споживання у Китаї. Якщо на одну тисячу населення у Китаї припадає 14автомобілів, 59 мотоциклів, 416 телевизорів та 85 абонентських підключень доІнтернету, то в Індії ці показники становлять 10 авто, 39 мотоциклів, 104телевізора та лише 6 абонентських підключень [10, 23].
Індія, як іКитай, має можливість застосування стратегії галузевої диверсифікації навідміну від інших економік тихоокеанського регіону з меншим населенням. Обраннякраїною стратегії розвитку галузей нової економіки, зокрема біотехнології,інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), передбачають необхідністьформування в країні базових компонент моделі економіки, що базується назнаннях. У цих галузях Індія володіє високим рівнем міжнародноїконкурентоспроможності, що підтверджується наступними даними. Провіднимсектором індійської економіки, який забезпечує експортоорієнтоване зростання, єсектор ІКТ. Річний обсяг доходу цього сектору у 2007 р. становив 47,8 млрд.дол. США, з яких 67% — від експортних операцій. У першому десятилітті ХХІ ст.спостерігається щорічне зростання галузі на рівні 28%. У ній зайнято близькоодного мільйона осіб. Виробництво компонент для автомобілів та іншихавтоматизованих механізмів із значною часткою послуг щодо розроблення дизайнута інжинірингу щорічно приносить країні 10 млрд. дол. США. Фармацевтична галузьгенерує дохід в обсязі 8 млрд. дол. США на рік, з яких 31% — від експорту, апідприємства галузі біотехнології мають щорічний дохід в обсязі 705 млн. дол.США. Разом з тим, значну загрозу інтересам експортерів становить ревальваціярупії, рівень якої у 2007 р. досяг 12%.
Основою розвиткув Індії високотехнологічних виробництв є потужна система створення знань, якавключає розгалужену систему навчальних закладів, серед яких 380 університетівта 11200 коледжів. Щорічно на ринок праці вступають 50 тисяч спеціалістів вгалузі комп’ютерного забезпечення та 360 тисяч інженерів. Разом з тим, рівеньзаробітної плати цих фахівців є значно меншим за рівень заробітної плати вченихв провідних країнах світу (для порівняння в абсолютному вимірі середня річназаробітна плата індійського вченого в обсязі 11.526 дол. США у 6,5 разів меншаза аналогічний показник у США та у 7,5 менший за показник у Японії). ВитратиІндії на НДДКР становлять лише 1% від ВВП, що є найнижчим показником середкраїн БРІК. Бразилія та Китай витрачають 1,2% ВВП, а лідирує РФ із значенням1,3% ВВП. З метою розвитку науково-дослідної діяльності корпорацій, щозареєстровані в Індії, уряд запровадив ряд пільг, зокрема усунення мита на ввезенняобладнання для проведення досліджень та зразків стандартизованої фармацевтичноїпродукції; включення витрат на НДДКР до валових витрат та відповідне зменшенняприбуткового податку; запровадження 10-річних податкових канікул для приватнихнауково-дослідних установ; застосування 40% норми амортизації на інвестиції уобладнання або будівництво виробничих потужностей на основі технологій, якірозвинуто в країні. Навчальні заклади, науково-дослідні установи та асоціаціїотримали 125% звільнення від оподаткування прибутковим податком. Компанії із100% національним володінням, які виробляють продукцію за технологією,розвиненою в Індії та запатентованою в США, Японії та принаймні в одній зєвропейських країн, звільняються від сплати мита на три роки. З метою спрощеннярежиму експорту у 2005 р. був запроваджений ПДВ у розмірі 12,5% (на окремітовари- 4%), що дозолило експортерам звільнятись від оподаткування цим податкомв інших країнах та оптимізувати витрати.
Податкова системаІндії спрямована не лише на розвиток науково-дослідної діяльності, а й є дужесприятливою для іноземного інвестора. З метою розвитку конкурентоспроможних углобальному масштабі виробництв активно використовується механізм вільнихекономічних зон. Всім інфраструктурним проектам також надано можливістькористування режимом податкових канікул. Деякі штати надають додатковіподаткові пільги, субсидії та зменшення тарифів на оплату енергії. Всі галузінаціональної економіки, крім ядерної енергетики, лотерей та тоталізаторів, євідкритими для іноземних інвесторів. У 2007 р. Індія отримала інвестицій вобсязі 19,5 млрд. дол. США, залишивши попереду лише Китай.
У 2004 р. урядзапровадив політику розвитку зовнішньої торгівлі (Foreign Trade Policy 2004-2009) з метою подвоїти за п’ятьроків обсяги експорту. Для виконання цього завдання було ініційовано розвитоквільних економічних зон, надання пільг іноземним інвесторам на національному тарегіональному рівнях. Станом на квітень 2007 р. в Індії функціонувало 92 вільніекономічні зони, в яких було створено 18 тисяч робочих місць та залучено 3,1млрд. дол. США. Ще 50 вільних економічних зон перебувають у різних стадіяхформування. До них планується залучити 9,2 млрд. дол. США, створити 1,5 млн.робочих місць. У 2009 р. планується досягти обсягу експорту з цих зон до 200млрд. дол. США.
Основнимиімпортерами індійської продукції є США (14,9% від загального обсягу експортуІндії), ОАЕ (9,5%). Китай (6,6%) та Сінгапур (4,8%). Зростає роль іншихазійських країн як торговельних партнерів та поступово зменшується частказахідних країн. Тому зусилля щодо розвитку бренду «Зроблено в Індії» слідспрямовувати не лише на ринок США, а, насамперед, на ринок азійських країн.
В структурііндійської економіки досі зберігається висока частка сільського господарства у ВВП(18,6% у 2007 р.), в якому зайнято 62% працюючих. Частка промисловоговиробництва в структурі економіки на протязі першого десятиліття ХХІ ст.стабільно зростає на рівні 8% на рік. Основною ланкою економічної системи Індіїє сфера послуг, яка становить 63% ВВП та забезпечує 68,6% зростання ВВП.Дефіцит бюджету країни у 2007 р. становив 3,1% ВВП та планується його зменшеннядо 2,3% у подальші роки. Зменшується зовнішній борг країни (з 28,7% ВВП у 1990р. до 15,8% у 2006 р.) У країні накопичено золотовалютних резервів на суму 222млрд. дол. США. Зростає частка державних витрат на соціальне забезпечення тапокращення якості життя населення.
З метою вирішенняенергетичної проблеми уряд Індії запровадив Нову політику ліцензуваннявидобутку природних ресурсів (New Exploration Licensing Policy), яка передбачає встановленняприйнятих на міжнародному рівні фінансових та інших контрактних умов у процесівидобутку та виробництва вуглеводородів. Також планується створеннястратегічного резерву нафтопродуктів в обсязі п’ять мільйонів тон, підвищенняконкуренції на ринку видобутку вугілля шляхом укладання контрактів із 16компаніями та активізація міжнародного співробітництва щодо будівництванафтогонів Іран-Пакістан-Індія, Мньянма-Бангладеш –Індія та Туркменістан-Афганстан-Індія.У 2005-2009 рр. планується витратити понад 350 млрд. дол. США наінфраструктурні проекти, які крім енергетичних проектів включають розвитоктранспортної системи (будівництво доріг, портів, аеропортів та розвитокморської справи (Проект Сагармала) та іригаційні заходи з метою підвищенняефективності сільського господарства, яке досі у значній мірі залежить відприродних чинників та призводить до різких щорічних коливань обсягіввиробництва сільськогосподарської продукції.
На початку ХХІст. Індія проголосила стратегію формування економіки знань, ключовими длярозвитку якої є сприятливий економічний та інституційний режим, освічена тависококваліфікована робоча сила, ефективна інноваційна система та динамічнаінформаційна інфраструктура. З метою покращення якості інформаційноїінфраструктури уряд має гарантувати стабільність регуляторного середовища, щомає сприяти конвергенції існуючих й нових технологій та розвиткові новихпослуг. Оптимізація тарифів на програмне забезпечення та комп’ютерне обладнаннядозволить підвищити рівень комп’ютеризації та інформатизації населення, аджеринок мобільних телефонів, послуг мобільного зв’язку, Інтернет-послуг перебуваєв Індії на початкових етапах розвитку. Доцільною є адаптація програмногозабезпечення для внутрішнього ринку, зокрема з використанням рідної мови, щодозволить підвищити рівень комп’ютерної грамотності, зокрема й у сільськіймісцевості. Велике значення для індійської економіки та суспільствавідіграватиме розвиток електронного врядування, що покращить комунікацію тарівень координації між органами влади та місцевими громадами різних штатів, атакож сприятиме консолідації суспільства в цілому.
Стратегіястворення ефективної інноваційної системи в Індії передбачає:
· сприянняміжнародному трансферу технологій з метою отримання доступу до зростаючихобсягів глобального фонду знань.
· підвищенняефективності впливу прямих іноземних інвестицій на розвиток науково-дослідноїдіяльності у країні;
· залученнявидатних науковців з числа експатріантів до керівництва провідниминаціональними науково-дослідними установами;
· створеннямотиваційних механізмів для залучення індійських науковців, які працюють у СШАта інших розвинених країнах, до створення на контрактних засадахнауково-дослідних підрозділів ТНК в Індії;
· запровадженнясистеми моніторингу ефективності НДДКР з метою покращення алокації ресурсів таїх релокації;
· підвищеннярівня практичної підготовки студентів шляхом покращення взаємодії міжуніверситетами та промисловістю;
· проведенняреструктуризації та модернізації університетів та науково-дослідних установ;
· запровадженняпрограм навчання менеджменту науковців з метою активізації підприємницькоїактивності;
· належнефінансове забезпечення науковців, сприяння розвиткові венчурного капіталу тастворення національного фонду підтримки інновацій.
Базовою дляпобудови ефективної інноваційної системи є система освіти, основними напрямкамиреформування якої в Індії є посилення взаємодії навчальних закладів ізпідприємницькими структурами, активізація міжнародного співробітництвауніверситетів, запровадження моделі навчання впродовж життя, забезпеченнявідповідності між різними рівнями навчання та дотримання високої якості на всіхрівнях, запровадження новітніх методик та програм навчання. Висока якістьосвіти, що була доступна незначному відсотку населення, нині має бути поширенана широкі верстви населення. Вирішення цієї проблеми можливе шляхом наданнядозволу на створення приватних навчальних закладів та збереження за державоюфункції надання початкової освіти, вищої освіти у непривабливих для приватнихзакладів регіонах та надання фінансової підтримки обдарованим дітям. Незначноює частка вищих навчальних закладів у проваджуваних наукових дослідженнях (менше3% від всіх витрат на НДДКР). 70% витрат на НДДКР зосереджено в державнихустановах, 27% у приватному секторі, у той час як у провідних країнах приватнийбізнес фінансує 50-60% витрат на НДДКР. Саме реформа системи освіти може статинайбільшою перепоною на шляху до формування економіки знань в Індії.
Висновки
«Нова економіка»формує принципово новий механізм економічного зростання, оскільки базується назнаннях і передових технологіях. На перший план виходять інтелектуальніскладові товарів і послуг. Успіх компаній, величина прибутків визначаютьсятепер оригінальністю ідей, технологіми, методами ведення бізнесу. Відповіднонаукомісткість продуктів стає вирішальним фактором економічного зростання.
Вартість компаніївсе більше починає визначатись нематеріальними активами (ідеї, технології,стратегії об’єднання, знання персоналу, інформаційні ресурси компанії). Томуособливого значення починає набувати не фізичний капітал, а людський, зокремайого інтелектуальна і соціальна складова.
Епоху «новоїекономіки» досить часто називають періодом революції знань, коли здатністьвиробляти, придбати і використовувати знання стає найважливішим чинникомконкурентоспроможності як окремої фірми, так і національної економіки в цілому.Саме тому в найбільш розвинутих країнах інвестиції в знання (науково-дослідні іконструкторські розробки, освіту, інформаційні технології) доганяють і навітьпереганяють за своїми обсягами інвестиції в основний капітал.
Отже, в основірозвитку «нової економіки» лежать інформація, знання, які починають бути непросто дуже важливим, але й головним економічним ресурсом, що забезпечуєекономічне зростання і подальший розвиток. Тому в основі нової моделіекономічного зростання лежать інвестиції в людський та інтелектуальний капітал,в економіку знань. Ці зусилля повинні бути підкріплені формуванням національноїінноваційної системи, інформаційної економіки, сектора високих технологій.Значна роль при цьому відводиться державі. Саме вона повинна сформуватипріоритети соціально-економічного розвитку, взяти на себе відповідну часткуфінансувань, забезпечити правову базу перетворень, стимулювати ті чи інші видидіяльності.
Списоквикористаних джерел
1. ВайнштейнГ. От новых технологий к«новой экономике» //Мировая экономика и международные отношения. – 2002. — №10.– С. 22-29;
2. Далман К. Знаниеемкаяэкономика: концепции, тенденции, стратегии // Информацыонное общество. – 2002.- №5-6. – С. 27-33;
3. Климович Л.«Новая экономика» как тенденция развития мирового хозяйства // Белорусскийжурнал международного права и международных отношений. – 2002. — №1. – С.34-35;
4. Мельянцев В.Экономический рост Китая и Индии: динамика, пропорции и последствия // Мироваяэкономика и международные отношения. – 2007.- № 9. – с. 18-25;
5. СкороходоваН. Научно-техническиедостижения Индии // Мировая экономика и международные отношения. – 2008. — № 5.– с. 112-117;
6. СеменецьО.Є. Сучасна Індія: наука, технології, стратегічні сектори: Монографія. – К.:КНЕУ, 2006. – 208 с. – ISBN 966-574-879-3;
7. МедведкінТ.С. Становлення та оцінка ефективності інноваційно-інвестиційної моделіекономічного зростання України // Проблеми розвитку зовнішньоекономічнихзв’язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект. Збірникнаукових праць. – Донецьк: ДонНУ. – 2005. – С.513-520 (0,5 д.а.);
8. ГвоздецькийІ. Феномен «нової економіки» у контексті економічного зростання //http://www.library.tane.edu.ua;
9. АвдокушинЕ. Ф. «Новая экономика»: сущность и структура// Экон. Теория на пороге XXIвека- 5. Неоэкономика/ Под ред. Ю. М. Осипова и др.,- М., Юристъ, 2001, 624 с;
10. БузгалинА. В., Колганов А. И. Новая экономико-политическая реальность глобального мира:будущее России// Новая политика для новой экономики. Доклады и выступления. Подред. А. В. Бузгалина, М., Слово, 2003.-408 с;
11. ИноземцевВ. Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия,перспективы.- М., Логос, 2000.- 304 с;
12. ГригорянА. Л. Проблемы определения термина «новая экономика» // Экономика и менеджмент:ученые записки.- Вып. 5.- Ч. 2.- Воронеж, 2007;
13. БілоцерківецьВ.В. Економіка і нова економіка: критерії розмежування /В.В. Білоцерківець //Економічна теорія. – 2005. – № 1. – С. 17–24;
14. ТарасевичВ.М. Про цивілізаційне вимірювання світової кризи / В.М. Тарасевич //Економічна теорія. – № 2. – 2009. – С. 17–18;
15. Стрелец И.А.Новая экономика и информационные технологии /И.А. Стрелец. – М.: Экзамен, 2003.– С. 138; Шинкевич Н.Н. Экономика,моделирование, прогнозирование.: Сб. научн. тр. Вып.1 / Ред. совет: С.С.Полоник (гл.ред) и др. Обзор и анализ моделей экономического роста. _Минск:НИЭИ Мин_ва экономики Респ. Беларусь, 2007.— С. 210_224; Радіонова І. Економічне зростання заучастю людського капіталу// Економіка України. — 2009. — № 1. — С. 19_30; Пахомов Ю. Развитие как коррекция инерционного курса вконтексте глобальной конкуренции. //Економічний часопис_ХХІ. — 2004. — №3.