Реферат: Крива IS. Сутнiсть, графiчна побудова. Фактори, що впливають на кут нахилу кривоi IS

II. Питання.

1.<span Times New Roman"">  

Крива IS.Сутність, графічна побудова. Фактори, що впливають на кут нахилу кривої IS.

 Якзазначає Н.Грегорі Менк`ю, “крива ISвідбиває взаємовідношення між ставкою проценту й рівнем доходу, якевиникає на ринку товарів і послуг” [4;366]. Між цимидвома показниками існує обернений зв`язок: чим вище ставка проценту, тим нижче рівень доходу. Даний зв`язок  можназобразити графічно в наступному вигляді:<img src="/cache/referats/5970/image002.gif" v:shapes="_x0000_i1025">

 Кожна точка кривої ISпоказує рівень доходу за даної ставки проценту.Але рівень залежить від бюджетно-податкової політики. При зміні цієї політикикрива ISзсувається.

  Зростання державних видатків спричиняє зсувкривої ISвправо. Це показано на наступномуграфіку.

  Іншізміни в бюджетно-податковій політиці також зсувають криву IS. “Позаяк зменшення податків призводитьдо збільшення видатків і доходу, воно зміщує криву ISвправо. Зменшення державних видатків або зростання податків скорочують доход,отже така зміна бюджетної політики зсуває криву ISвліво” [3;378].

Такимчином, найважливішим фактором, що впливає на розташування кривої IS є бюджетно-податкова політика держави.

Дійсно,“зростання державних видатків або скорочення податків зменшують національнізаощадження за даного рівня доходу. Зменшення пропозиції ресурсів на ринкупозичкових коштів збільшує ставку проценту, яка забезпечує рівновагу. Позаякставка проценту тепер вище за даного рівня доходу, крива ISзміщується вгору у відповідь на стимулюючу зміну в бюджетно-податковійполітиці” [3;381].

   

2. Антиінфляційна політикадержави: сутність, стратегія і тактика.

   Свiтовий досвiд виробив двi головнiконцепцii антиiнфляцiйних заходiв, що спираються  на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це- заходи або безкомпромiсноi боротьби з iнфляцiєю, або адаптацii, пристосуваннядо життя в умовах iнфляцiйноi нестабiльностi. Перший метод реалiзується шляхомзмiн у системi оподаткування ( як правило пiдвищення податкiв) та введеннямжорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий — це iндексацiя доходiв,застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiвiнфляцii та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчнихiнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцii. Адаптацiйна полiтика має своiнедолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державногобюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцii. Як правило, в умовах боротьби зінфляцією ці методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощi, що випали на долю економiки краiни.

  а) Методи антиiнфляцiйногооподаткування

   В процесi стримуванняiнфляцii податки  вiдiграютьдвоiсту роль.Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.

   Розглянемо тi спотворення в оподаткуваннi, якi викличе неочiкувана iнфляцiя, тобтовипадок,коли цей елемент економiчноi системи краiни до дiй в умовах iнфляцii не пристосований.

   У разi, якщо податкова система краiни має труднощiз адаптацiсю до iнфляцiйних процесiв, виникають такi складнi проблеми:

   По-перше, iз зростанням рiвняцiн частка податковихвиплат у загальному обсязiреальних доходiв збiльшується, породжуючи, такимчином, ефект прогресивного зростання податкiв. Якщо б податки знаходилися у постiйнiй пропорцiiдо номiнальних доходiв незалежно вiд розмiру останнiх, у цьому не було б нiякоi проблеми, оскiлькив такому разi людисплачували б однаковий, не залежний вiд рiвняцiн вiдсоток своiх доходiв у виглядi податкiв. Але, оскiльки, норма оподаткування привикористаннi йогопрогресивноi форми мастенденцiю зростатиразом з рiвнем номiнальних доходiв, то iнфляцiя, призводячи до збiльшення номiнальнихдоходiв, тим самим збiльшус й частку податкiв у складi реальних доходiв.

   Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капiталу. Ця проблема є дужескладною, оскiлькизростання капiталу, пов’язане з приростом ринковоi вартостi активiв, реагує на iнфляцiю бiльшоперативно, нiж реальнi прибутки на цей капiтал. Жоднiй краiнi невдалося досягти суттєвого успiхуу нейтралiзацii наслiдкiв впливу iнфляцii на оподаткування капiталу. Деякi фахiвцi усферi податкiв навiть вважають, що найбiльша шкода вiд iнфляцiiполягас саме у тому, що вона збiльшуєфактичне оподаткування капiталу.

   Подiбна проблема оподаткування виникає й по вiдношенню до доходiв у виглядi вiдсоткiвна капiтал. Вiзьмемо простий приклад.Припустимо, що iнфляцiя збiльшується з 5 до 10% й вiдсотковi ставки зростають разом з iнфляцiєю в пропорцii один до одного, як це й припускастьсязалежнiстю Фiшера. Iз збiльшенням номiнальноi вiдсотковоi ставки на 5 пунктiв реальна вiдсоткова ставка до сплати податкiв не змiнюсться. Але, якщо номiнальний доход на вiдсотки оподатковується в розмiрi, скажiмо, 28%, то уряд забирас у виглядi податку 1,4 вiдсоткового пункту (0,28помножити на 5%) з сукупних п’ятипунктiв iнфляцiйноi надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доходiв по процентах пiсля сплати податкiв, що отримують кредитори. Уцьому разi кредиторфактично несе збитки в наслiдокдiiiнфляцii, тодi як уряд має зиск. Такi умови дестимулюють кредиторiв, що й є одним з негативнихефектiв iнфляцii.

   Слiд зазначити, що теоретично можливим є бiльш швидке зростання вiдсотковоi ставки до сплати податкiв нiж збiльшення iнфляцii, що зберiгає реальну вiдсоткову ставку постiйною.

   Як бачимо, навiть очiкувана iнфляцiя викликає  втрати в економiцi, якщо iнститутивлади адаптованi до неi не повнiстю. Подiбнi втрати стають особливо iстотними в умовах контролю ставки банкiвського проценту, неадекватногооподаткування доходiв йпрогресивного зростання податкових ставок, що збiльшують податковi платежi. Пiд  адекватнимоподаткуванням в умовах iнфляціїмається на увазi такийметод зтягування податкiв,за якого не оподатковусться iнфляцiйний компонент приростуактивiв. Розглянутийвище негативний вплив iнфляцii на податкову систему,змусив багато краiн “iндексувати” податковi закони, щоб запобiгти збiльшенню податкiв, яке спричиняється iнфляцiєю. Так було проiндексованоу 80-х роках частину податкового кодексу США.

   Використання “стримуючоi” податково-бюджетноi полiтики є одним iзшляхiв усунення загрозиiнфляцii. Державний бюджет на наступний рiк може бути складений таким чином, щобскорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося iз збiльшенням чистих податкiв, компенсуючи очiкуванепожвавлення сукупного попиту у приватному секторi економiки. Правильне поєднання скороченняобсягу державних замовлень, трансфертних виплат та пiдвищення податкiв втримає криву сукупного попиту убажаному положеннiAD,а економiчну систему — в станi стабiльностi.

   Полiтика податкового регулюваннядоходiв (TIP) орiєнтована на використання податкiв i створення у фiрм та робiтникiв стимулiвне пiднiмати цiни й зарплату.

  TIP-це система, при якiй за допомогою податковоi системи фiрмий зайнятi на них робiтники заохочуються абонаказуються в залежностiвiд зростання рiвня цiн й зарплати.

   Розглянемо цiновий рiзновид TIP.Фiрмам повiдомляється,що рiвень сплачуваних iми податкiв залежить вiд зростання цiн на iх продукцiю.Наприклад, пiдвищення цiн до 5% не викликає жоднихштрафних санкцiй, закожний наступний вiдсотковийпункт уряд збiльшусставку оподаткування. Податкова ставка може збiльшуватись, скажiмо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожнийвiдсоток приросту цiн на продукцiю фiрми.

   За умов реалiзацii такоiполiтики пiдвищення цiн коштуватиме фiрмам надто дорого. Отже, в них з’являсться стимул недопускати значного збiльшенняцiн. Зростання цiн по всiх фiрмах, таким чином, буде меншим, й темпи iнфляцii скоротяться. Подiбний механiзмможе бути реалiзованийй у вiдношеннi зарплати.

  

   Згiдно з вищесказаним, фахiвцями пропонується ввести до схеми розрахунку основного податкуантиiнфляцiйний коефiцiєнт. Його призначення — забеспечити зацiкавленiсть товаровиробника у вiдповiдностi темпiвзростання товарноii грошовоi мас, зниженнiiснуючих темпiв iнфляцii на внутрiшньомуринку.

  Отже, можна зробити висновок, що на практицiiснус дуже тiсний взасмозв’язок мiж оподаткуванням та контролем цiн i цим користуються уряди, коли ставлятьсобi за мету поставитиу невигiдне становищетих господарюючих суб’сктiв, якi надто iнтенсивно пiднiмають цiнина товари та послуги. Такекорегування цiндержавою за допомогою податковоiсистеми вiдноситься донепрямих методiвконтролю за цiнами.

  

 Скорочення податків у світлі«концепції пропозиції»

   Як вiдомо, будь-яке втручання в функцiонування економiки, що затримує пересування кривоi сукупного попиту вгору абозмушує ii зсуватисявниз вiдносно кривоi сукупноi пропозицii буде стримувати темпи iнфляцii. Аналогiчного ефекту можна  було б досягти, якщо б було можливо вплинутина сукупну пропозицiю.Такий пiдхiд до економiчноi практики став вiдомимяк “концепцiя пропозицii”.

Основнепитання полягас в тому, яким чином здiйснити бажане збiльшенняприродного рiвняреального обсягу виробництва. Прибiчники “концепцiiпропозицii” як один iз способiв досягнення цього результатурозглядають змiнення уподатковiй полiтицi. Вони звернули увагу на те, що напротязi 70-х рокiв вiдбулося припинення зростання природногорiвня реального обсягувиробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильникiв “концепцii пропозицii”, стала дiюча в США податкова система. Вона нiяким чином не сприяларозвитку процесiвнакопичення та iнвестування,а також зацiкавленостi у високопродуктивнiй працi. Iнфляцiяще бiльш посилилапроблему. Не тiлькикорпорацiiiдуже заможнi людистраждали вiд високихподаткiв. Посднана дiя iнфляцii, прогресивного податку на доход вводила звичайних робiтникiв, що отримують зарплату, в групи, щооподатковуються за бiльшвисокою ставкою. Основою економiчноi програми прибiчникiв “концепцii пропозицii” стала детально обмiркована послiдовнiсть дiйпо зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доходгромадян, що посилило б трудову мотивацiю робiтникiв. По-друге, планувалосяреформувати систему податкiвна доходи вiд прирiсту капiталу та ввести рiзноманiтнi податковiстимули (пiльги для пiдприємств, що збiльшують обсяги виробництва)- це стимулювало б накопичення та iнвестицii.По-третє, практика iндексацii мала розповсюдитись на всюподаткову систему для того, щоб ставки податкiв не пiдштовхувалисьiнфляцiсю.

 

 б) Регулювання цін заумов інфляційної нестабільності

   Надзвичайно важливу роль відіграє державнийконтроль над цiнами,особливо в умовах кризису економiкиi виходу з нього.

   Пiд контролем над цiнамирозумiють будь-яку послiдовнiсть цiлого ряду заходiв- вiд помiрних обмежень до примусовоговстановлення верхнiхграниць зростання цiн,що проводяться у рамках економiчноi полiтики.

 Одним з пiдходiв сперевiрений у свiтовiй практицi метод тимчасового заморожування цiн й надалiiх часткового перегляду. Вiн полягає у забороненнi пiдвищувати цiни вище визначеного рiвня, без спецiального на те дозволу. За граничний рiвень цiн може бути прийнятий той, що iснував на протязi базового перiоду перед “заморожуванням”.При цьому пiдвищення цiн вважасться допустимим,якщо, наприклад, воно було пов’язаноз ростом цiн на iмпортнi вироби ( тобто коли збiльшення витрат неможливоконтролювати);недопустимим — якщойого причиною стало невиправдане пiдвищення зарплати, що стимулювало пiдприємцiв самим обмежувати зростання заробiтноi плати.

   Заморожування цiн дозволяс долатиiнфляцiйнi очiкуваннянаселення, господарюючих суб’єктiв, кредитноi cистеми, внести деяке заспокоєння векономiку.

    В ролi альтернативи прямому державному регулюванню цiн iнодi розглядаютьсякартельнi згоди про цiни, якi можуть зiграти позитивну роль, якщо однiєю зі сторiн, що беруть в них участь буде уряд, щозабеспечує загальну узгодженiстьцiн.

  МАКСИМАЛЬНИЙ РIВЕНЬ ЦIНИ являс собою законодавчовстановлену  максимальну цiну, яку продавцю дозволястсязапрошувати за свiйтовар або послугу.

   В широких маштабах максимальнi рiвнi цiн,або загальний контроль за цiнами,застосовуються для обмеження iнфляцiйних процесiв в економiцi.Інфляція особливо небезпечна для тих споживачiв, чиi грошовiдоходи не встигають за швидким зростанням цiн.

   Тому, щоб протистояти iнфляцii й дозволити малозабеспеченим громадянам купувати необхiднiiм товари, уряд можевстановити максимальний рiвеньцiн. Причому,встановлення обмеження цiнимас сенс тiльки приумовi, що нова цiна буде нижчою за рiвноважну.

   Якi ж будуть наслiдкивведення цього обмеження? Спроможнiсть вiльногоринку нормувати споживання буде паралiзована. Iснуванняобмеження цiн створюс стiйкий дефiцит даних товарів.  

Оскiльки введення цiнового обмеження призводитьдо виникнення стiйкогодефiциту даноi продукцii, уряду доводиться приймати на себе пiклування про нормування ii для споживачiв в iнтересах досягнення бiльш справедливого розподiлу.

   Це здiйснюсться, наприклад, шляхом введення картковоi системи. Однак використання картковоi системи не вирiшус iншоi проблеми. На ринку залишається наявнiсть великоi кiлькостi покупцiв, що прагнуть купити товарпо цiнi, що перевищус встановлений максимум. I, звичайно, для продавцiв вигiднiше реалiзуватийого по бiльш високiй цiнi. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату,що супроводжує, як правило, введення контролю за цiнами, в економіці набувають поширення нелегальнi “чорнi ринки” — ринки, на яких товарикупуються й продаються по цiнах,вищих за встановленiмежi.

   Проблеми у реалiзацii полiтикиконтролю за цiнами можна також пояснитизначними адмiнicтративними складнощами ii проведення. До органiв контролю постiйно пред’являються вимоги зробити виключення длятих чи iнших видiв товарiв або який-небудь галузi. Поступово, по мipi подальшого вiдхилення цiн вiд стану рiвновагий посилення дефiциту,тиск на контролюючи органи з вимогами надати пiльги зростає, й, врешті-решт, це надзвичайно ускладнює контроль.

   Iнша проблема полягас у тому, що уряд може спробувати зберегти цiновий контроль в силi вже пiсля завершення промiжного перiоду й початку нового пiдйому. В цей перiод контроль такого роду може виявитисьнекорисним й лише погiршитиситуацiю.

   Хоча полiтика державного регулювання цiн несе значний позитивний ефект i мас особливе значення в кризовi перiоди, ii реалiзацiя може призвести до дуженебажаних наслiдкiв.

   У короткостроковому планi пряме регулювання цiн сприятиме стабiлiзацiiнацiональноi економiки. Так, у державi можуть значно знизитись темпизростання оптових й роздрiбнихцiн i цепризведе до гальмування iнфляцiйних процесiв. Але вже у найближчi роки виявляться негативнi наслiдки централiзованоi моделi регулювання. “Заморожування” цiн i заробiтноi плати обмежить мiжгалузевийперелив капiталiв, буде гальмувати iнвестицiйну полiтику, знизить рiвень дiловоi активностi,стримуватиме зростання доходiв.

 

3.Крива Лоренца. Децільний коефіцієнт.

Крива Лоренцаподає графічне зображення розподілу сукупного доходу між сім`ями, згрупованими за рівнем доходів. Нижче подаються дані про такийрозподіл в економіці США в 1984 р. та їхнє графічне зображення в вигляді кривоїЛоренца. (Дані та графік запозичені з: 6;363)

Період

Нижня

п`ята

частина

Друга

п`ята

частина

Третя п`ята

частина

Четверта п`ята

частина

Верхня п`ята

частина

Верхні

5%

1984

4,7

11

17

24,4

42,9

16

При побудові кривої Лоренца на вертикальній осівідкладаються частки від нуля до 100 %, що репрезентують частини сукупногодоходу. На горизонтальній осі ставляться відсоткові позначки від нуля до 100 %,що репрезентують окремі групи з загальної кіоїлькості сімей. Чим правішезнаходиться точка, тим більш вискодохідні сім`ї вона репрезентує.

Крива з написом “фактичний розподіл” побудована заданими таблиці, якщо пересуваючись зліва направо скласти числа в колонках. Цісуми являють собою частки в сукупному доході 20 % найбідніших сімей, потім 40%, 60 % тощо. Точкою А позначена цифра 4,7, запозичена з першої колонки. ТочкаВ відбиває цифру 15,7, одержану при додаванні даних перших двох колонок, тобтотобто вона відбиває той факт, що 40 % найбідніших сімей мають 15,7 % сукупногодоходу. Відповідно, 60 % сімей мають 32,7 % (точка С), 80 % сімей – 57,1 %доходу (точка D). Позаяк верхні 5 % сімей мають 16 % сукупного доходу, частка решти 95 %становить 84 %, що відбивається у точці Е. Поєднуючи всі точки, ми здобуваємокриву Лоренца ОАВСDEF для американської економіки, якою вона була в 1984 р.Кожна точка на кривій Лоренца позначає частку сукупного доходу, одержанувідповідною частиною сімей.

“Форма кривої Лоренца характеризує ступіньнерівномірності персонального розподілу доходу…Чим ближче крива Лоренца додіагональної лінії, тим вище ступінь рівномірності розподілу доходу” [6;364].

 Математичний словник дає таке визначенняпоняття “деціль”: Деціль – значення, при якому безперевна строго монотоннафункція розподілу F(х)приймають для j = 1, 2, 3,…, 9 значення, рівні j / 10.

 

4. Валютнасистема. Валютний курс.

За визначеннямА.П.Румянцева і Н.С.Румянцевой, «валютна система – це форма организації йрегулювання валютних відносин, закріплених національним законодавством і  міжнародними угодами» [5,69].

Національнавалютна система України перебуває в процессе становлення. Вона  формуеться с урахуванням структурнихпринципів світової валютної системы, позаяк Україна взяла курс на інтеграцію всвітове господарство і вступила в  МВФ.

 Основою валютної системи Украини є українськагривня, запроваджена в обіг 1985 року. Гривня є частково конвертованою валютоюпо поточних операціях платіжного балансу при збереженні валютних обмежень поряду операцій. Украина, ставить за мету прийняття зобов`язань за статтею VIII Статуту МВФ про відміну валютних обмежень попоточних операциях платіжного балансу.

 Курс гривні офіційно не прив`язаний до жодної західної валюти чивалютного кошику. В Украині введено режим плаваючого валютного курсу, которыйзалежить від  співвідношення попиту іпропозиції на валютних биржах країни, передовсім на Українській міжбанківськійвалютній біржі (УМВБ). Офіційний курс долару США до гривні встановлюєтьсяНациональным Банком Украины за результатами торгів на УМВБ. Курс інших валютвизначається на підставі крос-курсу. При цьому в якості проміжної (третьої) валютизастосовується курс цих валют до долару.

 Елементом валютної системи України єрегулювання міжнародної валютной ліквідності, яка визначає забезпеченістьміжнародних розрахунків необхідними платіжними засобами.

 Наступний елемент валютної системи — режим валютногоринку. Валютне законодавство України встановило, що операції на валютному ринкуможуть здійснюватися тільки через уповноважені комерційні банки, що маютьліцензію НБУ. Але провідне місце посідає УМВБ.

 Крім національної, існують і вищі рівні валютноїсистеми: європейська та світова валютні системи.

Європейськавалютна система (ЄВС) почала функціонувати з 13 березня 1979 р.у складі8 країн “Спільного ринку” (Німеччина, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург,Італія, Ірландія, Данія).

Механізм ЄВСутворюють три елементи: європейська валютна одиниця — ЕКЮ; режим спільногоколивання валютних курсів — “суперзмія”, Європейський фонд валютногоспівробітництва.

ЕКЮ — складнавалюта, її підтримує кошик національних валют країн Співтовариства, причому часткакожного учасника залежить від питомої ваги країни в сукупному валовому продуктіи взаємній торгівлі.

Щоднявизначається розбіг між ринковим і центральним курсами кожної валюти вЕКЮ.Ринковий курс валюти може досягти “порогу” відхилень по відношенню до ЕКЮ,не виходячи за межі допустимих коливань по відношенню до національних валюткраїн-членів ЄВС. Цей “сигнальний ” механізм покликаний попереджати країни пронаближення порушення двосторонніх співвідношень валютних курсів.

Чинний механізмобмінних курсів країн ЄВС обмежує зміни курсів валют в межах 2,25 % відносноодна одної і в діапазоні не більше 15 %.

Нарештірозглянемо світову валютну систему (СВС).  “Світова валютна система єфункціональною  формою организаціївалютних відносин на рівні міждержавних зв`язків. <span Times New Roman",«serif»; mso-ansi-language:UK">Ї

їрозвиток регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, здійсненняяких забезпечується створення на колективних засадах міждержавнихвалютно-фінансових та банківських установ і організацій ”[2,320].

Необхідною умовою функціонуваннявалютної системи є конвертація національних валют, яка здійснюється за валютнимкурсом. За визначенням В.М.Іванова, “валютний курс – це ціна одиниці однієїкраїни, виражена у грошових одиницях іншої країни, при угодах купівлі-продажу.Така ціна може встановлюватися виходячи зі співвідношення попиту й пропозиціїна певну валюту в умовах ринку або буду суворо регламентованою рішенням урядучи його головним фінансово-кредитним органом” [2;103].

У зв`язку з відсутністю золотого паритету за сучаснихумов валютні курси визначаються на підставі паритетів їхньої купівельноїспроможності (ПКС). Розрізняють абсолютний і відносний ПКС.

<span Arial",«sans-serif»;mso-fareast-font-family: «Times New Roman»;mso-bidi-font-family:«Times New Roman»;mso-font-kerning:14.0pt; mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language:AR-SA">
Список використаної літератури

1.Гальчинський, Анатолій. Теоріягрошей: Навч. посібник. – К.: Основи, 1998. – 415 с.

2.Іванов В.М. Гроші та кредит. –К.: МАУП, 1999. – 230 с.

3.Макконнел К.Р., Брю С.Д.Экономикс: Принципы, проблемы и политика. – М.: Республика, 1992.

4.Мэнкью Г. Макроэкономика. – М.:МГУ, 1994.

5.Румянцев А.П., Румянцева Н.С.Міжнародна економіка: Короткий конспект лекцій. – К.: МАУП, 1999. – 104 с.

6. Фишер С., Дорнбуш Р., ШмалензиР. Экономика. – М.: «Дело ЛТД», 1993.

еще рефераты
Еще работы по экономической теории, политэкономике, макроэкономике