Реферат: Ведение в курс "Основы экономической теории" (Введення в курс "Основи економiчної теорiї)

Міністерство Освіти України

Київський Державний Технічний Університет Будівництва таАрхітектури

РЕФЕРАТ

Здісципліни “Основи економічної теорії”

Тема:“Введення в курс “Основи економічної теорії”

Виконал:

 

Перевірила:

                Скеценко В.Д.

Київ 1997План рефератуВведення в курс ОЕТ

1.<span Times New Roman"">   

Зародження та розвитокекономічної теорії

2.<span Times New Roman"">   

Предмет економічної теорії, основні завдання та функції

3.<span Times New Roman"">   

Методологія економічної науки<span Times New Roman",«serif»;mso-fareast-font-family: «Times New Roman»;mso-ansi-language:UK;mso-fareast-language:RU;mso-bidi-language: AR-SA;layout-grid-mode:line">
Зародженняекономічної теорії  та основні етапи їїрозвитку.

Історичний екскурс у минулеекономічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомитиекономічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак,розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичніпотреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічноїтеорії.

Економічна думка зародиласяще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, наушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла вепоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430—355 рр. до н. е.), Платона(427—347 рр..о н. є.), Аристотеля (384—322 рр. до н. е.), а також мислителівстародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часуз’ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнєгосподарство) —так називалася праця видатного мислителя стародавньої ГреціїКсенофонта, в якій зроблена спроба обгрунтувати мотиви господарської діяльностілюдей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Але не кожна економічнадумка розвивається у систему поглядів і стає економічним ученням. Ні врабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системиекономічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово впроцесі історичного розвитку суспільства.

Могутнім поштовхом доформування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільногожиття капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватисяпродуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба вдослідженні всіх ціх явищ, вивченні закономірностей функціонування економії вцілому. Врешті-решт постало питання і про джерела богатства націй і народів,груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, алеформується система погл ядів на всі ці питання. Відбувається і становленняекономічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін бувуперше застосований французьким економістом Антуаном Монкрет’є у праці “Трактатполітичної економії” (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвиваласяекономічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пі літикос»—суспільний,державний і «ойкономія»—управління, домашнє господарство («ойкос» — дім,господарство, «номос» — закон).

Визначне місце в історіїполітичної економії зайняло вчення меркантелістів. Воно зародилось у XVI—XVII су країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вченнябуло спрямоване проти феодалізму. У меркантелістів об’єктом досліджень бувобіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважавсятією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантелістів переважавповерховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Марксзазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з тогочасу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.

Перенесення аналізу із сфериобігу.у виробництво стало початком економічної науки, що пов’язано зістановленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепадмеркантелізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.

Історично першими на шляхкапіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазнаполітекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623—1687 рр., Англія) іфізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання пропоходження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. Насню думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, айого джерелом є природа і праця. Ф.Кене в своїй праці «Економічна таблиця»(1758 р.) уперше в економічній літературі процес суспільного відтвореннярозглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.

Вищим досягненням буржуазноїполітичної економії є праці представників англійської класичної школи АдамаСміта (1723—1790 рр.) і Давида Рікардо (1772—1823 рр.). У них досліджувалисявиробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин,науково обгрун-вати походження прибутку. Результати досліджень, основнівисновки класиків буржуазної політекономії високо цінює і сучасна економічнанаука. Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичноїбуржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на тойчас самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкритисуть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібнихтоваровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життядрібнобуржуазну політекономію в особі ЖСісмон-Ж Прудона й інших. У працях цихекономістів викрито багато недоліків і суперечностей капіталістичногосуспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих формгосподарювання. На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася такареволіоційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Марксі Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її відутопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльногокомунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичнійекономії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосувалиметод матеріалістичної діалектики. Ста­влення нового суспільства вонипов’язували з вищим розвиткомматеріальноговиробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створеннястрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначаєтьсяособливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Класики марксизму дали лишезагальнотеоретичну мо­дель суспільного розвитку. Вони прогнозували йогоможливості, виходячі з відомих їм економічних реальностей,і готових відповідейна деталі організації майбутнього суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди  класиків марксизму з сучасних позицій, слідвизнати, що певні  їх висновки хоч і булиправильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягаютьнауковій переоцінці  сьогодні. Що ж дометодології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися.Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутістьнауки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.

Наша країна розпочаласьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно-економічногоукладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору,головними діючими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційніпідприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичногоарсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних  країн, особливо розвинутих.

За своїм станом сучаснаекономічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами єнеокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичноїбуржуазної політекономії (А. Маршал — Ангія, Дж. Кларк—США), неокейнсіанство(засновник Дж. Кейнс — Англія) розробляє концепції державно-монополістичногорегулювання економіки.

Зближення неокейнсіанськоїтеорії зростання з неокласичними концепціями розподілу зумовило виникненнянеокласичного синтезу.

Зростає також значенняліберального критичного напрямку нових теорій. Це – теорії “троякої революції”,“нового індустріального суспільства”, в яких піднімається питання про утворенняєдиного індустріального суспільства. Йдеться також про необхідність посиленняперерозподілу доходів.

ПРЕДМЕТI ФУНКЦIЇ ЕКОНОМIЧНОЇ ТЕОРIЇ

 Предмет економiчної теорiї

Кожна наука має свiй предмет вивчення. З iншимиспорiдненими науками вона пов’язана через об’єкт дослiдження: наприклад,сукупнiсть економiчних наук об’єднується розглядом проблем народногогосподарства. Цiльовою функцiєю кожної науки є розкриття та пiзнаннявiдповiдних об’єктивних законiв природи чи суспiльства. Для цього вона користуєтьсянабутими в процесi iсторичного розвитку загальнонауковими та спецiальними,притаманними їй методами пiзнання об’єктивної реальностi. Розглянемо докладнiшетеорiї i методи, що застосовуються для пiзнання соцiально-економiчних процесiв.

Якою б розмаїтою не була людська дiяльнiсть, вонаповинна мати свою власну основу. Такою основою є економiчне життя суспiльства,тiсно пов’язане з потребами та iнтересами людей. В перекладi з грецькоїекономiка означає мистецтво ведення домашнього господарства (<ойкос>-дiм,домашнє господарство; <номос>-вчення, закон). Вперше цей термiн ввiв уобiг Арiстотель (III ст. до н. е.). Вiн роздiлив науку про багатство наекономiку та хримастику. Пiд першою вiн розумiв виробництво благ длязадоволення потреб людей, пiд другою — накопичення грошей, до якого ставивсянегативно.

Мислителi стародавнього свiту робили спробиз’ясувати внутрiшнi пiдвалини економiчного розвитку та формували окремiелементи економiчних знань. З тих пiр, як давньогрецький фiлософ Ксенофонт(IV-III ст. до н. е.) започаткував нову на той час економiчну науку в творах<Економiка> та <Про доходи>, змiст її невпiзнанне змiнився.По-перше, ведення господарства та управлiння ним здiйснюються тепер не тiльки врамках сiм’ї, а й у межах регiону, країни, групи держав, всього свiту.По-друге, воно органiзується не тiльки за територiальною, ай за виробничоюознакою. Отже, нинi поняття <економiка> охоплює: сiм’ю, пiдприємство(фiрму); народне господарство певної країни чи його частину; сукупнiстьвзаємозв’язаних господарств груп країн, об’єднаних у рiзноманiтних iнтегральнихорганiзацiях: свiтове господарство як суперечливу цiлiснiсть взаємозалежнихнародних господарств усiх країн та їх об’єднань.

Економiка як народне господарство має двi сторонисвого вираження: по-перше, як матерiально-натуральне наповнення, по друге, яксукупнiсть виробничих вiдносин, що пов’язують процеси виробництва, розподiлу,обмiну та споживання суспiльного продукту як фази постiйного вiдтворенняекономiки.

Матерiально-натуральне наповнення економiкипроявляється в продуктивних силах суспiльства (рис. 1), що вiдображають системувiдносин <людина — природа>. До них належить передусiм робоча сила якздiбнiсть людини творити в матерiальнiй та духовнiй сферах. Робоча силавтiлюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.

Другою складовою продуктивних сил є речовий факторвиробництва, тобто засоби виробництва, якi людина використовує в процесi працi,спрямованої на забезпечення тих чи iнших своїх матерiальних та духовних потреб.

Засоби виробництва подiляються на предмети працiта засоби працi. До перших належать предмети, що данi природою, та тi, що впроцесi працi переробляються чи обробляються з метою одержання готовоїпродукцiї для особистого чи виробничого використання. До других належать,по-перше, машини, устаткування, iнструменти та iншi технiчнi знаряддя;по-друге, технологiчнi процеси та енергопостачання i, по-третє, автоматизованiсистеми управлiння (АСУ), електронно-обчислювальнi машини (ЕОМ), комп’ютеритощо.

Центральне мiсце в системi засобiв працi посiдаютьнакопиченi людством знання. Людина живе у свiтi обмежених можливостей. Обмеженiїї фiзичнi та iнтелектуальнi здiбностi, час, який вона може придiлити тому чиiншому заняттю, засоби, якi можуть бути використанi для досягнення поставленоїмети. Обмеженiсть наявних ресурсiв була, є i залишається головною i доситьжорсткою умовою, яка нашаровується об’єктивною реальнiстю на розмiри iможливостi зростання особистого та суспiльного багатства. Але це стосуєтьсяконкретної людини i конкретних умов iснування суспiльства. Щодо розвиткусуспiльства в цiлому в iсторичнiй перспективi, то

<img src="/cache/referats/5788/image002.gif" v:shapes="_x0000_s1026">

можливостi людини необмеженi. Протягомбагатовiкової iсторiї люди суттєво розсунули рамки зазначених та iншихобмежень, проте перед iндивiдом, як i перед суспiльством в цiлому, завжди накожному етапi постає проблема вибору напрямiв та способiв використанняобмежених ресурсiв. Цю проблему можна вирiшувати рiзними методами, якi лежать уплощинi економiки. Серйозною проблемою є не тiльки виробництво, а й розподiлйого продуктiв мiж рiзними верствами населення.

Сукупнiсть виробничих вiдносин представленаорганiзацiйно-економiчними та соцiально-економiчними вiдносинами, про якiйдеться при визначеннi конкретного предмета економiчної теорiї. Економiка якнаука, тобто як систематизоване знання про суть економiчних явищ та процесiв,почала оформлюватися тiльки в XVII- XVIII ст. паралельно з бурхливим розвиткомринкового господарства.

В економiчнiй науцi ще за часiв У. Петтi (XVIIст.) почався процес диференцiацiї знань. Тепер це система дисциплiн. Пiдготовкаекономiстiв в Українi сьогоднi ведеться бiльш як з 50 спецiальностей.

Iснує багато сучасних визначень поняття<економiчна наука>. Серед них основними є такi, якi визначають її якнауку: 1) про умови та форми, за яких вiдбуваються виробництво та обмiн iвiдповiдний розподiл продуктiв мiж людьми, про шляхи розв’язання проблемиорганiзацiї споживання й виробництва; 2) що вивчає проблеми використанняобмежених виробничих факторiв (землi, працi, устаткування, технiчних знань), атакож фiнансових ресурсiв для виробництва та розподiлу продуктiв мiж членамисуспiльства; 3) що з’ясовує закономiрностi руху цiн, грошей, норми процента,капiталу i прибутку для вироблення державою вiдповiдної полiтики впливу наекономiчне життя.

Наведенi точки зору вiдображають тiльки певнусторону економiки, i кожна з них окремо не охоплює повнiстю її систему. Власне,це визначення економiчних наук, що вивчають рiзнi сторони багатогранногоекономiчного життя. Однак усi вони пiдкреслюють тiсний зв’язок економiки звиробництвом та ринком.

Об’єктом вивчення всiх економiчних наук єекономiка в цiлому. Якщо об’єкт вивчення для них є спiльним, то предметививчення є рiзними. <Сiм’я> економiчних наук безперервно збiльшується. Вїї структурi, якщо мати на увазi вивчення не окремих функцiональних сторiн чигалузей суспiльного виробництва, чим займаються конкретнi економiчнi науки, аекономiчну систему в цiлому, то економiчна теорiя, безумовно, займає основнемiсце.

Економiчна iсторiя та iсторiя економiчних ученьтакож вивчають економiчну систему в цiлому, але в рiзних аспектах. Першадослiджує конкретнi форми функцiонування та розвиток економiчних систем у рiзнiiсторичнi епохи з урахуванням нацiональних, природних, полiтичних та iншихособливостей конкретних країн (або їх груп). Друга аналiзує вiдбиття усвiдомостi рiзних суспiльних верств тих економiчних вiдносин, якi iснують упевному вiдрiзку часу. Iсторiя економiчних учень розкриває також об’єктивнiвитоки виникнення рiзноманiтних шкiл та напрямiв в економiчнiй науцi.

Окрему групу утворюють спецiальнi (функцiональнi)пiдроздiли економiчної науки — економiчна статистика, економiка працi, фiнанси,кредит i грошовий обiг, бухгалтерський облiк та iн.

Найбiльшу групу складають галузевi економiчнiнауки, якi вивчають специфiку виявлення виробничих вiдносин, їх законiв тафункцiональних систем (управлiння виробництвом, грошово-фiнансовий механiзм їйiн.) в рiзних сферах суспiльного виробництва. Найбiльш загальною галузевоюнаукою є економiка промисловостi. Однак i вона подiляється на економiкухiмiчної, металургiйної, нафтодобувної чи iншої промисловостi, оскiлькипостiйно розвивається суспiльний подiл працi, вiдокремлюються вiдносносамостiйнi талузi виробництва i, як наслiдок, все бiльш конкретизуються економiчнiдисциплiни.

У зв’язку з тим що нематерiальна сфера (наука,освiта, охорона здоров’я та iн.) тiсно зв’язана з галузями матерiальноговиробництва, бере участь у розподiлi, обмiнi та споживаннi суспiльногопродукту, економiчну сторону має як матерiальна, так i нематерiальна виробничадiяльнiсть людей. Видiляються новi галузевi економiчнi дисциплiни — економiкасфери послуг, економiка освiти, економiка туризму тощо.

Оскiлькиоб’єктом вивчення всiх економiчних наук поряд iз специфiчним предметом кожної зних є вiдносини i зв’язки мiж людьми в процесi їх економiчної дiяльностi, товзаємодiють i науки через обмiн iнформацiєю, використання результатiв сумiжнихдослiджень тощо. Методологiчною основою системи економiчних наук є економiчнатеорiя.

У минулому люди, які починали вивчати економічнутеорію, майже завжди вимагали короткого, чіткого визначення цього предмета. Цьомупопитові не бракувало пропозицій.Наведемо деякі з таких визначень.

1.<span Times New Roman"">     

Економічна теорія — це наука про види діяльності, пов’язаніз обміном і грошовими угодами між людьми.

2.<span Times New Roman"">     

Економічна теорія — це наука про використання людьмиякісних чи обмежених продуктивних ресурсів (земля, праця, товари виробничогопризначення, наприклад машини, і технічні знання ) для виробництва різнихтоварів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і роз­ділуїх між членами суспільства з метою споживання.

3.<span Times New Roman"">     

Економічна теорія — це наука про щоденну діловужиттєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і користання цихзасобів.

4.<span Times New Roman"">     

Економічнатеорія — наука про те, як людство розв’язує її завдання у галузі споживання івиробництва.

5.<span Times New Roman"">     

Економічнатеорія — це наука про багатство.

  Цейперелік досить великий, однак якщо провести годину у відповідному віділі доброїбібліотеки, освічена людина зможе продовжити його. Втиснути у декілька рядківточний опис певного предмета, що чітко відокремив би його від суміжнихдисциплин і дав уявлення початківцю про всі питання, які охоплює цей предмет, — справа нелегка. Економічна теорія, безперечно, включає всі елементи, наведеніяк у цих визначеннях, так і тих, що могли увійти до довшого переліку.

Якщо примусити спеціаліста обрати зі всіх наведених дефініцій лишеодну, то у наш час він, очевидно, зупинився б на другій. Йому відомо, якезначення мають гроші, і якби Китай починаючи з наступного року відмовився відвикористання грошей взагалі, то перед ним постала би величезна кількість про­блем,які покликана вивчати економічна теорія. Дії Робінзона Крузо і самостійнихпоселенців, хоч вони й не займались обміном товарів чи бартерною торгівлею,також належать до компетенції економічної теорії.

Якщо говорити про звичайний перебіг життя, тоекономічна теорія не може описувати почуття людини під час недільної обідні,смак гусячого м'яса, яке вона їсть, слухаючи як Еліот читає свої вірші чи якспіває Сінатра про страждання кохання: про муки смерті. Найбільш значне ужитті не можна придбати задарма, але його не можна купити і на ринку. Отже,жодне визначення предмета економічної теорії не може бути точним, оскільки уцьому, по суті, і немає потреби. Для ознайомлення з предметом можна було бнавести таку його коротку характери­стику: “Економічна теорія — це наука проте, які з рідкісних продуктивних ресурсів люди і суспільство протягом часу, задо­помогою грошей і без їхньої участі, обирають для виробництва різних товаріві розподілу їх з метою споживання тепер і у май­бутньому між різними людьми ігрупами суспільства”.

Об’єктом економiчної теорiї є економiка в цiлому(на мiкро-, макро- i глобальному рiвнях). Мiкрорiвень економiки починається зсiм’ї; фiрма (пiдприємство) є його основною ланкою. Макрорiвень охоплюєгосподарство цiлої країни, а глобальний — мiждержавнi економiчнi об’єднання тавсесвiтнє господарство.

Багатоаспектнiсть змiсту економiки зумовлюєрiзноманiтнiсть напрямiв вивчення економiчного життя суспiльства: в центрiуваги постають виробничi вiдносини, проблеми ефективностi економiчної системи,особливостi рiзних систем господарювання та iн. Важливим є вивчення свiтовогодосвiду розвитку еко-

номiчної теорiї та вiдповiдних навчальнихдисциплiн.Так, розглядаючи предмет економiки, П. Самуельсон i Р. Нордхауснаголошують на тому, що люди вибирають спосiб використання обмежених виробничихресурсiв для вироблення рiзних продуктiв та розподiлу їх мiж членамисуспiльства. Якщо виходити з прагматичне^ спрямованостi навчального процесу,,то такий пiдхiд цiлком виправданий.

У рамках економiчної теорiї дослiджується нетiльки оптимiзацiя виробництва при обмежених ресурсах, а й економiчнi форми тазакономiрностi, в яких здiйснюється суспiльне вiдтворення в цiлому. В той жечас вченi _не вiдмовляються i вiд полiтико-економiчного аналiзу вiдносинвласностi, оскiльки не можна звести економiчну науку лише доконкретно-економiчного знання.

Термiн <полiтична економiя> щодо економiчноїтеорiї був застосований ще французьким меркантилiстом А. Монкретьєном у працi<Трактат полiтичної економiї>, написанiй в 1615 р. З грецької<полiтикос> перекладається як державний, суспiльний. Отже, цей термiнозначає науку про ведення господарства в державi, суспiльствi.

Сьогоднi школа економiстiв Чiкагськогоунiверситету (США) пiд керiвництвом вiдомого вченого М. Фрiдмана видає<^оиi-паi ої РоIiНсаI Есопогпу>, присвячений проблемам полiтичноїекономiї. Сучасний рiвень розвитку полiтичної економiї розглядається учотиритомному словнику, виданому пiд редакцiєю Дж. Iтвелла, М. Мi-лгейта, П.Ньюмена <ТЬе ^еV Раi^гауе. А Оiсїiопаi-у о{ Есопотiсв>; Ьопгiоп, ^ V.еiс., 1987 (уоi. З, р. 906).

У пiдручнику <Есопотiса>, який неодноразовоперевидавався в Лондонi, Нью-Йорку, Мехiко, Москвi, його автори К. Р.Макконнелл та Л. С. Брiо зазначають, що полiтеконом тепер входить як неодмiннийчлен у вищi урядовi ради (М., переклад з англ., 1992.-Т. 1.- С. 19). Подiбнихприкладiв можна навести дуже багато.

Сьогоднi вивчення полiтекономiчного аспектуекономiчної теорiї означає дослiдження розвитку економiчних явищ та процесiвчерез пiзнання виробничих вiдносин.Функцiєю економiчної теорiї є характеристикаоснов економiчних систем, яка подається через аналiз виробничих вiдносин:органiзацiйно-економiчних та соцiально-економiчних (рис. 2). .

<img src="/cache/referats/5788/image004.gif" v:shapes="_x0000_s1027">

У процесi органiзацiї виробництва виникаютьорганiзацiйно-економiчнi вiдносини, якi вiдбивають певний иого рiвень. Вонивiдображаються такими абстрактно-загальними категорiями, як <праця>,<засоби виробництва>, <розподiл працi> тощо, i виражають системувiдносин <людина — виробництво>.

Органiзацiйно-економiчнi вiдносини безпосередньозв’язанi з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової дiяльностi,кооперацiї працi, обмiну засобами виробництва тощо. В цiлому цi вiдносинизображенi господарською системою органiзацiї та управлiння економiкою на рiзнихрiвнях.

Конкретнi органiзацiйно-економiчнi вiдносинивiдображенi у господарських системах окремих галузей суспiльного виробництва — економiка промисловостi, сiльського господарства, торгiвлi, охорони здоров’я таiн. їх специфiку вивчають конкретнi економiчнi науки. До загальнихорганiзацiйно-економiчних вiдносин належать форми i методи господарювання,характернi для всiх галузей економiки. Серед останнiх сьогоднi видiляються,по-перше, ринкова система, в центрi якої — товарно-грошовi вiдносини; по-друге,пiдприємництво, в центрi якого-ефективне ведення господарства. Загальнiорганiзацiйно-господарськi вiдносини — це вiдносини у сферi грошового обiгу,цiноутворення, фiнансiв та кредиту, маркетингу, менеджменту, бiржової справитощо. Саме вони, оскiльки не охоплюються конкретними економiчними науками,належать до загальної економiчної теорiї.

Соцiально-економiчнi вiдносини зумовлюють системузв’язкiв <людина — людина>. До них належать закономiрностi розвиткувiдносин власностi (передусiм на засоби виробництва), тiсно пов’язаних з нимирозподiлу i вiдтворення суспiльного виробництва в цiлому як економiчногокругообiгу, який вiдбувається через виробництво, розподiл, обмiн i споживанняпродуктiв та послуг.

Дослiдження соцiально-економiчних вiдносинрозкриває соцiальнi можливостi iнтеграцiйних процесiв в сучасному суспiльствiта управлiннi господарством. Це дозволяє також визначити рiвень вiдповiдностiекономiчної дiяльностi вимогам зростання суспiльного багатства i пов’язаним зним iнтересам переважної бiльшостi членiв суспiльства.

Вивчення соцiально-економiчних вiдносин дає змогупобачити, хто реально володiє засобами виробництва та фiнансами, привласнює їх,тобто в чиїх iнтересах вiдбувається розподiл вироблених продуктiв та послуг, i,нарештi, як i скiльки трудiвник працює на себе та iнших членiв суспiльства.

Виробничi вiдносини вiдповiдають iсторично певнiйформi власностi на засоби виробництва та дiалектичне взаємодiють зпродуктивними силами.

Поняття <власнiсть> — одне з. центральних укурсi економiчної теорiї. Власнiсть iснує на трьох рiвнях. Перший з нихматерiально-натуральний (заводи, ферми, лiкарнi, навчальнi та науковi закладитощо), другий- юридичний, коли йдеться про правове оформлення володiння,розпорядження ним та його використання, i третiй — полiтекономiчний, якийвiдображає реальне, а не юридичне присвоєння результатiв економiчноїдiяльностi. До органiзацiйно-економiчних форм власностi належать iндивiдуальна,колективна, державна тощо; до соцiально-економiчних — приватна, суспiльна(остання може бути мiсцевого, загальнодержавного i навiть загальносвiтовогорiвня), змiшана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування.Загальним критерiєм ефективностi тiєї чи iншої форми власностi виступає мiравiдчуження виробника вiд засобiв виробництва та його результатiв. У певномусуспiльствi одна з форм власностi є панiвною. Вiдповiдно до неї складаютьсясоцiально-економiчнi вiдносини.

Полiтекономiчний аспект економiчної теорiї охоплюєтакож аналiз економiчних законiв та їх взаємодiї.

Органiзацiйно-економiчнi та соцiально-економiчнiвиробничi вiдносини вiдтворюються постiйно в найрiзноманiтнiших формах iпоєднаннях. Поняття, якi вiдображають в узагальненому виглядi умовиекономiчного життя суспiльства, називаються економiчними категорiями(наприклад, <товар>, <вартiсть>, <прибуток>, <нацiональнийдоход> тощо). Економiчнi категорiї вiдбивають суть економiчних явищ iпроцесiв.

Економiчнi закони виявляють об’єктивнi,стiйкi при-чинно-наслiдковi зв’язки як усерединi виробничих вiдносин,економiчних процесiв i явищ, так i мiж ними самими, розкривають сутнiсть цихзв’язкiв (наприклад, закони вартостi, середнього або монопольного прибутку,спiввiдношення мiж складовими нацiонального доходу та iн.). Економiчнi законине можуть бути незмiнними, оскiльки економiчнi процеси не є чимось застиглим.

Економiчнi закони є всезагальнi, загальнi таспецифiчнi. Всезагальнi закони вiдбивають спiввiдношення мiж продуктивнимисилами i виробничими вiдносинами, їх взаємодiю. Це закони вiдповiдностiвиробничих вiдносин характеру i рiвню продуктивних сил, економiї часу,пiдвищення потреб тощо. Суспiльному виробництву завжди притаманнi рисивиробничого процесу як такого, незалежно вiд його соцiально-економiчноїструктури. Пiзнання всезагальних економiчних законiв допомагає осягнутифундаментальнi основи та послiдовнiсть розвитку людського суспiльства.

Загальнi закони вiдображають взаємозв’язок мiжпродуктивними силами та органiзацiйно-економiчними вiдносинами (наприклад,закони товарного виробництва).

Специфiчнi закони розкривають ступiнь розвиткуорганiзацiйно- та соцiально-економiчних виробничих вiдносин (наприклад, законидодаткової вартостi, середнього або монопольного прибутку та iн.). Так,вiдносини <товар — товар> на певному етапi трансформуються у <товар — грошi — товар> i згодом — у <грошi — товар — грошi>, залежно вiдступеня розвитку суспiльства. Специфiчнi економiчнi закони, з одного боку, характеризуютьпевну економiчну систему в процесi її розвитку, з другого — окремi її сфери.

Загальною основою дiї економiчних законiв єоб’єктивна, суперечлива бiосоцiальна сутнiсть людської iстоти. Бiологiчнасутнiсть людини вiдображує її об’єктивнi природнi характеристики. Щодосоцiальної сутностi, то вона є породженням об’єктивного процесу розвиткулюдського суспiльства. Звiдси економiчнi закони породжуються об’єктивноюреальнiстю, яка створює саму людину.

Розрiзняються сутнiсть економiчного закону, механiзмийого дiї та використання. Щодо економiчних законiв застосовуються такiкатегорiї дiалектики, як кiлькiсть i якiсть, змiст i форма, цiле i часткове,суперечнiсть тощо.

За певних умов людина спроможна використовуватиекономiчнi закони в своїх iнтересах. Свiдоме, узгоджене господарюваннянеможливе без пiзнання економiчних законiв.

Першi спроби вивчення економiчних процесiв та явищбули ще в працях Ксенофонта, Платона, Арiстотеля, Се-неки, Цезаря, мислителiвДавнього Єгипту, Китаю, Iндiї тощо. Формування економiчної науки належить дотих часiв нової iсторiї людства, коли товарне господарство почало набуватизагального характеру. Сьогоднi воно охоплює сферу як матерiального виробництва(промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво, транспорт, торгiвлю,комунальне господарство, побутове обслуговування), так i нематерiального(охорону здоров’я, освiту, наукове консультування тощо).

Оскiльки товарнi вiдносини охопили передусiм сферуторгiвлi, то й першою в новi часи (XV-XVII ст.) склалася школа меркантилiстiв(вiд iталiйського гпегсапiе — торговець, купець). Вона ототожнювала багатство згрошима, золотом, нагромадження яких у той перiод вiдбувалося через торгiвлю.Тому меркантилiсти виходили з того, що джерелом багатства суспiльства єторгiвля.

У XVIII ст. виникла цiкола фiзiократiв, їїпредставники Ф. Кене та /7. Буагiльбер перенесли питання про

походження багатства iз сфери обiгу в сферувиробництва. Але вони вважали, що багатство створюється лише в сiльськомугосподарствi. А вже в працях таких видатних представникiв класичноїполiтекономiї, як У. Петтi, А. Смiт, Д. Рiкардо, С. Сiсмондi, основним об’єктомдослiдження стало саме виробництво, незважаючи на його галузевi особливостi.Велике значення мали працi А. Смiта <Дослiдження про природу та причинибагатства народiв> (1776) та Д. Рiкардо <Начала полiтичної економiї таоподаткування> (1817). А. Смiт та Д. Рiкардо виявили, що прибуток пiдприємцявтiлює неоплачену працю найманих робiтникiв. Д. Рiкардо вiдкрив закономiрнiсть,яка виражає спiввiдношення мiж оплаченою працею (заробiтною платою робiтникiв)та неоплаченою (прибуток пiдприємця), i довiв, що прибуток буде високим абонизьким у тiй самiй пропорцiї, в якiй буде низька або висока заробiтна плата.Таким чином, класичною полiтекономiєю було започатковано трудову теорiювартостi.

Подальша розробка економiчної теорiї здiйснюваласьза двома основними напрямами. Марксистський аналiз завершив створеннярозпочатої класиками трудової теорiї вартостi.

На основi вiдкриття К. Марксом двоїстого характерупрацi, що мiститься в товарi, та всебiчного обгрунтування поняття додатковоївартостi, яке набуло прiоритетного значення в ‘дослiдженнях його численнихпослiдовникiв в усьому свiтi, було розкрито економiчну суть експлуатацiї людинилюдиною. Головна праця К. Маркса <Капiтал> (т. I, 1867) стала вiхою вiсторiї.

Iншим шляхом розробки економiчної теорiї, щознайшов свiй концентрований вираз у роботах А. Маршалла та його послiдовникiв,стало прiоритетне дослiдження проблеми економiчної ефективностi з використаннямтеорiї граничної корисностi. Основна праця А. Маршалла — <Принципи економiки(економiко)>, яка була видана в 1890 р.  .

Важливу роль у розробцi економiчної теорiївiдiграла праця Дж. Кейнса <Загальна теорiя зайнятостi, процента тагрошей> (1936), у якiй значне мiсце вiдведено дослiдженню державногорегулювання економiки. В цей же час значнi суттєвi доробки в економiчну теорiювнесли радянськi економiсти з дослiдження проблем економiчного планування тасоцiального захисту трудящих. У другiй половинi XX ст. в країнах розвинутоїринкової економiки поряд з марксистською економiчною думкою одержали подальшийрозвиток такi концепцiї економiчної теорiї, як iнституцiоналiзм,неоконсерватизм, неокласицизм, неолiбералiзм, новий лiвий радикалiзм тощо.Водночас у колишнiх колонiальних та залежних країнах, виходячи з потреб їхньогорозвитку, набули значного поширення теоретичнi концепцiї, спрямованi навироблення практичних рекомендацiй щодо досягнення економiчної незалежностi.Серед них концепцiї колективного самозабезпечення, спирання на власнi сили,експортної, iмпортозамiнюючої економiки тощо.

З кiнця 70-х рокiв у Китаї, а з початку 90-х рокiву країнах Схiдної Європи та державах, що утворилися на територiї колишньогоСРСР, почався активний перехiд вiд адмiнiстративно-командної економiки доринкових вiдносин. У цих країнах також розвиваються ринковi концепцiї. Середних є такi, що проголошують необхiднiсть використання загальнолюдськихцiнностей з урахуванням мiсцевих особливостей, i такi, що механiчно запозичуютьдосвiд захiдних країн.

Основна частина послiдовникiв економiчного вченняК. Маркса, якi назвали себе марксистами, головну увагу сконцентру