Реферат: Аудит

1. Аудит как формаконтроля, его особенности и методы.

Законом Украины «Об аудиторской деятельности» дается следующееопределение аудита: «аудит — это проверка публичной бухгалтерскойотчетности, учета, первичных документов и другой информации относительнофинансово-хозяйственной деятельности субъектов хозяйствования с цельюопределения достоверности их отчетности, учета, его полноты и соответствиядействующему законодательству и установленным нормативам».

Понятие объекта аудита следует рассматривать как отдельный элементпредмета аудита, на который направленно действие аудитора. В зависимости отнаправлености аудита, аудитор в своей деятельности имеет дело с объектамидовольно разными по своему составу, целевой ориентации и другимихарактеристиками. Объектами аудита являются осуществляемые хозяйственныепроцессы, которые в совокупности составляют хозяйственную деятельностьпроверяемого субъекта. Объекты аудита довольно многогранные, поэтому дать ихисчерпывающий перечень невозможно. Совокупным объектом аудита можно назватьдокументально зафиксированную информацию о наличии и движении средствпредприятия и источников их формирования.

В общем виде метод любой науки — это способ исследования явлений,процессов, систем и т.п. В основе исследования сложных систем, к которымотносится аудит, лежит диалектический метод. Он предусматривает изучениеявлений в природе и обществе во взаимосвязи и взаимозависимости, в единстве иборьбе противоположностей, которые отображают объективные законыдействительности.

В границах диалектического есть дедуктивные и индуктивные приемы. Припервом — исследования осуществляют от общего к единичному, при втором — от единичногок общему.

В аудите важное значение имеют оба приема. Дедуктивный используют приизучении финансово-хозяйственной деятельности предприятия, оценке направления иэффективности системы управления, в пределах которой действует объект. Егоприменяют также для характеристики системы внутреннего контроля, котораявключает систему бухгалтерского учета, процедуры внутреннего контроля, средыконтроля и т.п. Опенка системы внутреннего контроля позволяет установитьнеобходимое количество аудиторских процедур: чем надежнее система внутреннегоконтроля, тем меньше аудиторских процедур должен планировать аудитор, ивдобавок, с меньшим аудиторским риском.

Индуктивный метод позволяет все внимание сосредотачивать на отдельныхгруппах процессов, как правило, с наибольшей степенью риска. Изучив недостаткиотдельных процессов и проанализировав частоту их возникновения можно перенестирезультаты этой проверки на общую совокупность информации, увидеть целостнуюпроблему и сформировать объективные выводы относительно аудированой информации.Это общие приемы исследования. В практике метод аудита характеризуется каксовокупность приемов, с помощью которых оценивается состояние аудированыхобъектов. Последние делятся на методические приемы проведения проверки иметодические приемы ее организации.

Методические приемы проведения аудиторской проверки.

К ним относят: фактическую проверку, подтверждение, документальнуюпроверку, наблюдение, опрашивание, проверку механической точности,аналитические тесты, сканирование, обследование, специальную проверку,встречную проверку (рис. 2.1).

Под фактической проверкой понимают проверку количественного икачественного состояния объектов, которое устанавливается путем обследования,осмотра, обмера, пересчета, взвешивания, лабораторного анализа и другихспособов проверки фактического состояния активов.

Документальная проверка — это проверка документов и записей, котораяможет быть формальной, арифметической и по сути.

Формальная проверка состоит в визуальной проверке правильности записейвсех реквизитов, в выявлении безосновательных исправлений, подчисток,дописываний в тексте и цифрах, в проверке достоверности подписей должностных иматериально-ответственных лиц.

Арифметическая проверка документов состоит в проверке правильностирасчетов в документах, учетных регистрах и отчетных формах.

Проверка документов по сути позволяет установить законность и це­лесообразностьхозяйственных операций, правильность отображения операций на счетах и включенияв статьи затрат и валовых доходов.

Подтверждение — состоит в получении письменного ответа от клиента илитретьих лиц с целью подтверждения точности информации (например, подтверждениедебиторской задолженности).

Наблюдение — дает возможность получить общую характеристику возможностейклиента на основании визуального осмотра.

Обследование — личное ознакомление с предметом исследования. Например,обследование мест хранения продукции, запасов и т.п.

Опрос — это получение письменной или устной информации от клиента или оклиенте.

Проверка механической точности предусматривает проверку подсчетов ипередачи информации.

Аналитические тесты — методы сравнения как в абсолютных единицах, так иотносительных (индексы, коэффициенты, проценты).

Сканирование — непрерывный, поэлементный просмотр информации (например,просмотр первичных документов относительно движения денег в кассе с цельюустановления нетипичного факта).

Специальная проверка осуществляется с привлечением специалистов с узкойспециализацией (специалист по дорожному строительству, технологии и т.п.).Используется для выявления разного рода отклонений от норм и с цельюдоказательств фактов нарушений и отклонений.

При встречных проверках отображения хозяйственных операций,осуществляемых между клиентом и третьими лицами, информация проверяется упоследних и сравнивается с данными клиента. Аудитору следует помнить, чтопроведение встречной проверки у третьего лица должно быть санкционированоклиентом. Встречная проверка применяется также при изучении одних и тех жепоказателей в разных первичных документах клиента, например, объем выполненнойработы может быть зафиксирован в первичных документах по начислению заработнойплаты и в документах по приему продукции, работ и услуг.

Методические приемы организации аудиторской проверки

Проверка может быть организована по-разному. Так, в практике аудиторскойработы выделяют четыре основных метода организации проверки: сплошная проверка(документальная и фактическая), выборочная, аналитическая, комбинированная.

При сплошной проверке, проверяются все массивы информации от­носительнохозяйственных процессов, которые состоялись у клиента за проверяемый период. Наосновании сплошной проверки аудитор делает вывод относительно достоверности,целесообразности и законности отображения в бухгалтерском учете и отчетностидействий и событий, осуществленных экономическим субъектом за весь проверяемыйпериод. Такие проверки являются наиболее точными, а степень риска невыявлениясводится к минимуму. Тем не менее, они требуют очень больших трудовых иматериапьных затрат. Поэтому при проведении традиционных проверок (обязательныйаудит или аудит по заказу клиента) сплошная проверка является нецелесообразной.Такие проверки применяются для установления доказательств и определенияпричиненного вреда в результате разного рода правонарушений. Как правило,сплошные проверки проводятся по заказу правоохранительных органов.

Выборочная проверка предусматривает применение аудиторских процедур менеечем к 100% массивов информации, которые позволяют аудитору получить аудиторскиедоказательства и, оцепив отдельные характеристики выбранных данных,распространить действенность этих доказательств на всю совокупность данных.Риск невыявления увеличивается, так как за пределами выборки могут оставатьсяфакты нарушений и ошибок. Поэтому аудитор должен внимательно формироватьвыборку с учетом цели аудита, совокупности данных) и объема выборки. Выборкадолжна быть репрезентативной, т.е. отображать все основные свойства генеральнойсовокупности. Выборочный метод проверки позволяет аудитору с наименьшимизатратами получить результат относительно доверия к системе внутреннегоконтроля субъекта хозяйствования и составить мнение о достоверности,целесообразности и законности хозяйственных операций, отображенных вбухгалтерском учете и отчетности.

Если при выборочном исследовании установлены серьезные нарушения илиошибки, то соответствующая совокупность информации должна быть проверенасплошным методом. Так, например, выборочной проверкой были установлены ошибки вудержании подоходного налога с работников предприятия. В таком случае возникаетнеобходимость сплошным методом проверить этот участок бухгалтерского учета исоответствующие показатели отчетности.

Аналитическая проверка — это оценка финансовых показателей с помощьюизучения возможных зависимостей между ними.

Комбинированная, проверка — это объединение сплошной, выборочной ианалитической проверки.

Аудиторская проверка — это сложный и продолжительный процесс. Аудиторыпостоянно работают над тем, чтобы максимально сократить время проверок, неснижая при этом их качества и не увеличивая аудиторский предпринимательскийриск. Решение данной проблемы возможно лишь при условии формирования четкойметодики аудита, под которой понимают последовательность и порядок примененияотдельных приемов аудиторской проверки и ее организации с целью установленияобъективной истины относительно аудированой информации и доведение этой истинычерез аудиторское заключение к пользователям финансовой отчетности и аудита.

Составной частью методики аудита являются аудиторские процедуры.Аналитические процедуры — это соответствующий порядок и последовательностьдействий аудитора с целью получения необходимых аудиторских доказательств наконкретном участке аудита.


2. Становление аудита вУкраине и странах СНГ.

 

Украина до 1991 года развивалась как административно-территориальнаяединица — союзная республика СССР, поэтому возникновение аудита в Украинесвоими корнями уходит во времена Российской империи.

Первое упоминание об аудиторах в России относится к началу XVIII в.,когда аудиторами называли военных следователей.

Звание аудитора в России было введено Петром I, который в военном уставе 1716 г. и в «Табеле о рангах» к воинским чинам отнес и аудитора. Это звание Петр I ввел,пользуясь примером Полыни, где аудитором сначала называли судью, затем лицо,которое принимало участие в судебном слушании, и следователя. В 1797 г. аудиторы были переведены в гражданские чины, а в 1833 г., с целью обучения аудиторов, в 1Гетербурге была основана школа, названная позднее Аудиторским училищем.

По своему характеру должность аудитора объединяла в себе должностиделопроизводителя, судебного секретаря и прокурора. После проведения в Россиивоенно-судебной реформы (1867 г.) должность аудитора была упразднена.

К сожалению, попытки организации в конце XIX — нач. XX вв. в РоссииИнститута присяжных бухгалтеров (счетоводов) Российской империи не продвинулисьдальше подготовки документов, регламентирующих его деятельность.

Профессиональной организации бухгалтеров Российской империи так и неудалось создать, тем не менее, аудит как явление имел место. В Россиинезависимая проверка ежегодных отчетов акционерных обществ проводиласьревизионными комиссиями, причем не на профессиональном уровне. Эти комиссиисостояли из акционеров, которые были неопытными в вопросах учета.

До 1987 г. в СССР проблема методологии и организации аудита не только нерешалась, но и не поднималась вовсе. Первые зародыши аудита можно отнести к1987-1989 гг., когда на уровне министерств финансов союзных республик былисозданы хозрасчетные контрольно-ревизионные группы и группы инаудита (из-занеобходимости контролировать совместные (с участием иностранного капитала)предприятия).

Однако значительные продвижения в развитии аудита в Украине были сделанытолько после распада Советского Союза.

В 1989 г., с возникновением в Украине (к тому времени еще союзнойреспублики СССР) совместных предприятий (СП) иностранной стороной был поставленвопрос об аудиторском подтверждении результатов финансово-хозяйственнойдеятельности СП, что стало предпосылкой создания в Киеве дочернего отделениясоюзной аудиторской фирмы «Инаудит» под названием «Инаудит-Украина».В состав первой аудиторской фирмы вошли бывшие госслужащиеконтрольно-ревизионного управления Минфина Украины.

В Украине аудит возникает в ответ на социальный заказ, причем сразу какаудит подтверждающий (при подтверждении отчетности СП) и консультационно-ориентированный(по заказу клиентов). Сирое становится довольно высоким. Часть такихконсультантов оставили прежние места работы и занялись исключительноаудиторскими услугами. Тем не менее, их статус де-юре лишь частично признавалсяустаревшим союзным постановлением. Поэтому к концу первого года независимостинашей страны лучшие интеллектуальные силы отечест­венного аудита объединились вСоюз аудиторов Украины (САУ).

В Киеве 14 февраля 1992 г. на съезде аудиторов был принят Уставобщественного объединения граждан, которые осуществляют аудиторскуюдеятельность — Союза аудиторов Украины (САУ). Целью деятельности САУ былопризнано объединение усилий аудиторов для защиты своих законных прав иинтересов и содействие развитию аудиторской деятельности. Председателями Союзааудиторов в свое время были избраны проф. В. В. Сопко, А. В. Кужель, проф. И.И. Пилипенко, занимающий и сегодня эту должность.

С целью содействия развитию, усовершенствованию и унификации аудиторскогодела в стране в 1993 г. был создан независимый са­мостоятельный орган — Аудиторская палата Украины (АПУ). Главной задачей АПУ является содействиеразвитию аудита в стране, решение на единой методологической основепринципиальных вопросов аудиторской деятельности в Украине. Созданы ирегиональные отделения АПУ.

Формально говорить о возникновении целостной системы аудита в Украинеможно лишь с 1993 г., с принятием Закона Украины «Об аудиторской деятельности».

В 1995-1996 гг. были приняты временные отечественные нормативы аудита, аначиная с 01.01.99 в Украине были введены постоянно действующие Национальныенормативы аудита (ННА).

С марта 1997 г. в Украине выходит официальный журнал «Вестникбухгалтера и аудитора Украины», посвященный вопросам аудита, которыйиздается Союзом аудиторов Украины и Федерацией профессиональных бухгалтеров иаудиторов Украины. Журнал ориентирован на профессионально подготовленных специалистови тех, кто стремится ими стать.

/>

3. Необходимость аудита врыночной экономике.

Потребность в услугах аудитора возникла в связи со следующимиобстоятельствами:

1) возможность необъективной информации со стороны ее составителей(администрации) в случае конфликта между ними и пользователями этой информации(собственниками, инвесторами, кредиторами);

2) зависимость последствий принимаемых решений (а они могут быть весьмазначительными) от качества информации;

3) необходимость специальных знаний для проверки информации;

4) отсутствие у пользователей информации доступа к ней для оценки еекачества.

Эти и ряд других причин привели к возникновению общественной потребностив услугах независимых экспертов, имеющих соответствующую подготовку,квалификацию, опыт и разрешение на право оказания такого рода услуг.Аудиторские услуги — это услуги посредников, устанавливающих достоверность финансовойинформации.

Наличие достоверной информации позволяет повысить эффективностьфункционирования рынка капитала и дает возможность оценивать и прогнозироватьпоследствия различных экономических решений. Проведение аудиторской проверкидаже в тех случаях, когда она не является обязательной, несомненно, имеетважное значение.

В условиях рынка предприятия, кредитные учреждения, другие хозяйствующиесубъекты вступают в договорные отношения по использованию имущества, денежныхсредств, проведению коммерческих операций и инвестиций. Доверительность этихотношений должна подкрепляться возможностью для всех участников сделок получатьи использовать финансовую информацию. Достоверность информации подтверждаетсянезависимым аудитором.

Собственники, и прежде всего коллективные собственники — акционеры,пайщики, — а также кредиторы лишены возможности самостоятельно убедиться в том,что все многочисленные и зачастую очень сложные операции предприятия законны иправильно отражены в отчетности, так как обычно не имеют ни доступа к учетнымзаписям, ни соответствующего опыта, и поэтому нуждаются в услугах аудиторов.

Независимое подтверждение информации о результатах деятельностипредприятий и соблюдении ими законодательства необходимо государству для принятиярешений в области экономики и налогообложения, судьям, прокурорам иследователям для подтверждения достоверности интересующей их финансовойотчетности.

Для обоснования необходимости аудита была создана теория агентов. Подходэтой теории к аудиту состоит в рассмотрении круга лиц, заинтересованных вдостоверной финансовой информации, и изучении их интересов и потребностей.

Аудитор является агентом, действующим, как правило, от имени акционеров.Идея агентов состоит в том, что по мере того, как управляющие-собственникипривлекают дополнительное внешнее финансирование (например, путем эмиссииакций), они постепенно теряют контроль над некоторыми аспектами бизнеса,особенно над вопросами финансовой отчетности и дальнейшего привлечениякапитала. По мере увеличения внешних источников капитала растет и потребность всовременной и надежной финансовой информации (например, о том, насколькоадекватен получаемый собственниками доход степени риска сделанных имиинвестиций; должны ли они продавать, покупать или продолжать держать свою долюв активах предприятия; будет ли предприятие способно удовлетворить их ожиданияв отношении дивидендов). Более того, последующие держатели акций и кредиторы,как правило, получают меньше, чем предыдущие, гарантий и прав на приоритетноеполучение выплат при возможном банкротстве предприятия. Для компенсациисоответствующего риска акционеры и кредиторы требуют от администрациипредприятия предоставления регулярной финансовой информации, а такженастаивают, чтобы эта информация была подтверждена независимым третьим лицом(аудитором) таким образом, чтобы ее можно было считать достаточно надежной дляпринятия управленческих решений. Если, не управляя предприятиемнепосредственно, собственники могут быть уверены в честности и аккуратностисвоих управляющих, а также в отсутствии фальсификаций в периодическисоставляемой и предоставляемой им финансовой отчетности, то, согласно теорииагентов, очевидна необходимость аудита*1.

Правильные данные нужны не только непосредственным инвесторам илиакционерам, но и кредиторам для оценки надежности погашения займов и выплатыпроцентов. Поставщиков интересует информация о способности предприятия вовремяпогасить кредиторскую задолженность; работников предприятия — стабильность ирентабельность его деятельности для оценки своих перспектив занятости,получения финансовых и других льгот и выплат. Правительство заинтересовано винформации, необходимой для разработки экономической политики, включаяналоговые меры.

Компании, в которых администрация и собственники представлены одними итеми же лицами (т.е. отсутствует традиционный для больших компаний конфликтинтересов), проводят аудит потому, что это обеспечивает им целый рядпреимуществ:

возможность избежать споров между партнерами, особенно в ситуациях сосложным соглашением о распределении прибыли, благодаря тому, что счетаподвергаются объективному анализу со стороны независимого аудитора;

упрощение процедуры привлечения нового партнера благодаряпредоставляющейся возможности изучить выводы аудитора о финансовом состояниикомпании;

упрощение процедуры получения финансовой помощи благодаря представлениюзаверенных аудитором документов о финансовом положении компании;

упрощение отношений с налоговыми органами, так как проверенные аудиторомсчета вызывают большее доверие;

возможность получить квалифицированную помощь в решении различныхпроблем: аудитора часто приглашают в качестве арбитра при разборе специфическихспорных вопросов между партнерами.


4. Международные стандартыи национальные нормативы.

Робота аудитора ведеться відповідно до документів, об'єднаних у двігрупи:

а) державні законодавчі акти;

б) аудиторські стандарти (нормативи) та інші регулятиви.

За дорученням ради Міжнародної федерації бухгалтерів (МФБ) Комітетміжнародної аудиторської практики (КМАП) займається випуском міжнароднихнормативів аудиту і супутніх робіт. У кожній країні має здійснюватися локальнерегулювання міжнародних нормативів відповідно до практики, що склалася під часаудиту фінансової інформації. Таке регулювання може відображатися унаціональних нормативах.

Нормативи щодо послуг аудиторів КМАП видає у двох серіях: міжнароднінормативи аудиту (МНА); міжнародні нормативи супутніх з аудитом робіт (МНА/СР).Аудит проводиться для того, щоб сформувати об'єктивну думку про систему облікуі фінансову звітність підприємства. У Великобританії, наприклад, нормативиназивають нормами, але є і стандарти аудиту.

Аудит має проводиться відповідно до міжнародних нормативів та міжнароднихнорм етики професій бухгалтерів, затверджених МФБ.

Національні нормативи аудиту, залежно від виду аудиту, поділяють нанаціональні нормативи зовнішнього аудиту (ННЗА) і національні норматививнутрішнього аудиту (ННВА). За основу при створенні національних нормативівберуться міжнародні нормативи. Ці нормативи застосовують незалежно від того, прибутковечи збиткове підприємство, до якої форми власності воно належить.

Аудиторські стандарти потрібні тому, що вони дають змогу підтримуватиаудиторську діяльність на відповідному рівні, змушують аудитора постійнопідвищувати свій науковий і професійний рівень.

На відміну від стандартів, норми не передбачають основних принципів, алемістять вказівки щодо процедур (наприклад, щодо підготовки аудиторськихзвітів). Норми мають бути переконливими, але, без директивного характеру.Аудитори можуть не дотримуватися норм, але завжди повинні пояснити, чому вонитак роблять.

КМАП несе відповідальність за випуск міжнародних нормативів аудиту ісупутніх робіт, у тому числі за зміст і форму аудиторських звітів. КМАП вважає,що випуск таких нормативів та їх використання сприятимуть забезпеченнюоднорідності аудиторської практики, інших послуг у всьому світі. КМАП запідтримки ради МФБ стимулює застосування цих нормативів у аудиторській практицівсіх країн. Опубліковані у різних країнах світу нормативи відрізняються за змістомі формою. КМАП вивчає їх, узагальнює і випускає нормативи з таким розрахунком,що вони будуть прийняті міжнародним співтовариством.

Під час аудиту фінансової інформації або при виконанні супутніх робітаудитор повинен дотримуватися міжнародних норм етики, прийнятих МФБ.

У розділі МНА «Відповідальність за фінансові звіти»зазначається, що хоч аудитор подає своє судження про фінансові звіти, протеконкретна відповідальність за їхню якість лежить на управлінському апаратіоб'єкта. Ця відповідальність передбачає точність або адекватність обліковихпроводок, внутрішнього контролю тощо.

Під час проведення аудиту слід дотримуватись основних правил етикипрофесійних аудиторів, встановлених МФБ. Аудитор повинен бути прямолінійним ічесним, об'єктивним і не піддаватися тиску з боку будь-кого, тобто бутиповністю незалежним, зберігати конфіденційність інформації, мати необхіднийрівень компетентності, знань, досвіду. Аудиторові слід утримуватися від роботи,якщо він сумнівається в достатньому рівні своєї компетентності.

Під стандартами аудиту розуміють основні принципи, яких сліддотримуватися під час аудиторських перевірок. Це допомагає аудиторам увиконанні їхніх обов'язків. Аудиторськими стандартами передбачені вимоги довисновків, у яких мають відображатися такі професійні якості, як незалежність ікомпетентність.

У загальних стандартах, наприклад, зазначається, що перевірку здійснюєособа, яка володіє професійними здібностями, має відповідну технічнупідготовку, дотримується конфіденційності, виявляє фахову старанність інаполегливість. Крім того, стандартами обумовлено, що аудиторська діяльністьмає бути ретельно спланована. При цьому аудитор зобов'язаний вивчити станвнутрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту), що допоможе кращеспланувати процедури здійснення аудиту.

Особливе значення надається стандартам висновків. У них насампередвикладається інформація про те, що баланс і фінансова звітність поданівідповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського фінансового обліку тафінансової звітності. Кожний стандарт характеризується лаконічністю. Загальнівимоги до структури стандарту мають включати: вступ, основний зміст, практичнуспрямованість.

Робочі стандарти — це правила, якими керується аудитор під час перевірки:підготовка до перевірки, збір достовірних даних, оцінка засобів внутрішньогоаудиту. Інформація, подана в аудиторському звіті, має бути чіткою і зрозумілою,необхідною, компетентною, правдивою, об'єктивною.

Рішенням Аудиторської палати України (АПУ) № 73 від 18.12.1998 р.затверджено 32 національних нормативи аудиту.

Відповідно до ст. 14 «Повноваження АПУ» розділу III«АПУ» Закону України «Про аудиторську діяльність»затвердження норм і стандартів аудиту є виключним правом АПУ і є обов'язковимдля дотримання підприємствами й організаціями. У національних нормативах аудитупереважно використовується термінологія стандартів аудиторів Міжнародноїфедерації дипломованих бухгалтерів, у зв'язку з чим можуть бути розбіжності зтермінами чинного законодавства та нормативно-правовими актами України.

Починаючи з 1 січня 1999 р. скасовується дія тимчасових нормативіваудиту.

Річна фінансова звітність та інформація, що в ній міститься, необхідні йширокому колу споживачів. Багато споживачів фінансової звітності, щопідтверджується аудитором, використовують її як основне джерело отриманнядоказової інформації про бізнес підприємства, оскільки вони не мають практичноїможливості отримати потрібну додаткову детальну інформацію. Аудитор підтверджуєфінансову звітність, що готується згідно з чинною інструкцією зі складанняфінансової звітності або згідно з міжнародними обліковими стандартами (МОС) чиіншими наявними вимогами до фінансової звітності, яка має бути поданакористувачам і розцінюватись як фінансова звітність. Під час проведення аудитуаудитор дає високу, але не абсолютну гарантію того, що перевірена інформація немістить суттєвих помилок. Це формулюється в аудиторському звіті як позитивна,розумна гарантія.

Метою аудиту фінансової звітності є висловлення аудитором висновку проте, чи відповідає фінансова звітність в усіх суттєвих аспектах інструкціям, якірегламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів.

Під час остаточного формування аудиторського висновку аудитор отримуєаудиторські докази, що дають йому змогу виробити остаточну думку, яка будепокладена в основу аудиторського висновку.

Аудиторський висновок щодо надійності фінансової звітності дає їїкористувачам високу, але не абсолютну аудиторську гарантію, оскільки останнянедосяжна через такі причини: необхідність судження, використання вибірковихтестів, неповна гарантованість самої системи бухгалтерського обліку івнутрішнього контролю, а також те, що більшість наявних аудиторських доказівмає, скоріше, запевню-вальний, а не переконливий, стверджувальний характер.Норматив № 2 «Основні вимоги до аудиту» визначає вимоги до аудиту, щоїх повинні неухильно, без будь-яких винятків виконувати аудитори під часпроведення аудиту. Це вимоги двох основних груп: етичні і методологічні.Методологічні принципи можуть в окремих випадках мати необов'язковий характер.

Етичні професійні вимоги: незалежність, об'єктивність, компетентність,конфіденційність, доброзичливість.

Методологічні вимоги планування аудиту: обґрунтованість оцінки значущостіаудиторських доказів і систем внутрішнього контролю; доцільність виборуметодики і техніки аудиту, визначення критеріїв суттєвості й достовірності,дотримування методики оцінки ризику та вибіркової перевірки даних; аналізінформації та формулювання висновків; відповідальність за зроблений висновок;дотримання порядку документального оформлення; взаємодія аудиторів;обґрунтування використання результатів роботи іншого аудитора або спеціалістаіншої галузі; повне інформування клієнта; контроль якості роботи аудитора.Причому вимагається документальне оформлення всіх питань, що їх аудитор вважаєважливими з погляду доказовості факту виконання процедур аудиту,обґрунтованості прийнятих рішень та оцінок, а також того, що аудит проводивсявідповідно до вимог національних нормативів аудиту або інших стандартів іправил.


5. Ошибки и процессыобмена.

Аудитор, який виявив помилку, невідповідність або впевнився у можливостіпротиправної дії, повинен визначити їхній потенційний вплив на фінансові звіти.До того, як заявити про помилку чи обман, аудитор повинен впевнитися у їх шкодій отримати достатньо доказів на користь цього. Якщо аудитор дійде висновку, щоу фінансовій звітності є помилки, він повинен наполягати на переробці звітів.

Основними причинами перекручень фінансової звітності є свідомі йнесвідомі дії посадових осіб. Свідомі дії призводять до обману держави чивласників підприємств.

Несвідомі дії можуть бути наслідком недобросовісного ставлення довиконання службових обов'язків під час підготовки інформації, що може призвестидо виникнення перекручень, які можна назвати помилками. Помилки виникають зпричин припущення арифметичної чи граматичної помилки в записах облікових данихабо випадкового пропуску записів господарських операцій чи документів, абовідображення операцій без розкриття їхнього змісту.

Обман є наслідком навмисного порушення у відображенні фінансовоїінформації однією або декількома посадовими особами серед керівництва іслужбовців підприємства. Причому обман може здійснюватися шляхом фальсифікації,підробки чи зміни записів на рахунках бухгалтерського фінансового обліку абонеправильного віднесення до активів чи пасивів окремих статей; знищення чипропуску окремих господарських операцій або документів тощо. Тому під часоцінювання виявлених порушень аудитор повинен визначити їх зміст та встановитипомилки й обман.

Оцінюючи рівень достовірності фінансової звітності, в економічнійлітературі широко використовують термін «матеріальність». При цьому вобліку і аудиті помилка чи пропуск вважаються матеріальними (важливими,значними), якщо внаслідок цього користувач даної звітності буде дезорієнтованийщодо прийняття свого рішення або зазнає збитків. Є три рівні матеріальностіпомилок і пропусків [19, с. 50].

До першого рівня відносять помилки і пропуски, суми яких малі та за своїмзмістом настільки незначні, що не можуть суттєво вплинути на рішеннякористувача цієї інформації.

До другого рівня відносять матеріальні помилки і пропуски, що впливаютьна прийняття користувачем тих чи інших рішень, хоча внаслідок цього зовнішнязвітність у цілому об'єктивно відображає реальну дійсність і є корисною.

До третього рівня матеріальності відносять помилки і пропуски в обліку ізовнішній звітності, що можуть негативно вплинути на достовірність іоб'єктивність звітної інформації у цілому і користувачі такої інформації можутьприйняти неправильне рішення.

Виходячи з вищевказаного, доходимо висновку, що аудит має проводитисятак, щоб забезпечити гарантію розкриття суттєвих неточностей у бухгалтерськомуобліку і звітності. Тому слід розумно його спланувати.

Розрізняють два основних види неточностей: помилки і відхилення від норм.Помилка — ненавмисне перекручення даних бухгалтерського обліку і звітності, авідхилення від норми, навпаки, — навмисне викривлення показників обліку ізвітності.

Прикладами відхилення від норми можуть служити: нестачатоварно-матеріальних цінностей і коштів, навмисне нарощування обсягівреалізації продукції, особливо в період, близький до дати складання балансу, зметою збільшення сум прибутку. Як правило, аудитору важче виявити відхиленнявід норми, ніж помилки. Це пояснюється тим, що відхилення від норми виникають зпричин навмисної підробки, обману. Тому відповідальності аудитора за виявленнявідхилень від норм приділено особливу увагу.

До відхилень від норм можна віднести навмисні пропуски облікових записівпро господарські операції, перекручення підсумкових даних тощо. Наприклад, увідомості на виплату заробітної плати списано загальну суму в одному розмірі, апри підрахунку сум за особовими рахунками працівників фірми одержано меншу суму.Різниця в сумі привласнена бухгалтером. Аудитору складно виявити підробку вдокументах, бо адміністрація фірми робить усе можливе, щоб приховати такізловживання.

На аудиторів покладається повна відповідальність за виявлення істотнихзловживань адміністрації. Трапляються випадки, коли керівник фірми вдається довиконання незаконних рішень, а потім справляє відповідний вплив на виробничі йбухгалтерські підрозділи. Такий керівник, очевидно, уже набрався «гіркогодосвіду» діяльності в компаніях, що збанкрутували. Тому, враховуючи такіобставини, аудитор доходить висновку, що ймовірність спроб подібних зловживаньадміністрації досить велика. До подібних ситуацій аудитору слід поставитися зособливою увагою для того, щоб викрити факти суттєвих зловживань адміністрації.

Стандартами передбачено, що аудитор не завжди може гарантувати виявленнявсіх незаконних дій, бо іноді в нього забракне спеціальних знань, щоб докладнорозібратися у справах. Крім того, незаконні дії найчастіше непрямо стосуютьсяфінансової звітності, тому непрагматичною виглядає вимога до аудитора взяти насебе таку відповідальність.

Коли аудитору вдалося виявити зловживання, то він повинен, насамперед,з'ясувати, як вони позначилися на фінансовій звітності, а отже, йому слід взятипід сумнів правильність цієї інформації. Однак, якщо аудитор дійшов висновку,що наявність незаконних дій ставить під сумнів інформацію фінансової звітності,оскільки вона неправильно відображає реальний стан справ, то він зобов'язанийвідповідно переосмислити свій висновок. Разом із тим, аудитор має такожпереглянути і власне ставлення до адміністрації. Якщо вона знала про виявленіаудитором факти незаконних дій, але не повідомила про них раніше, то виникаєсерйозний сумнів щодо довіри до такої адміністрації.

Коли клієнт взагалі відмовляється прийняти змінений аудиторський висновокабо не вживає ніяких заходів, щоб виправити недоліки в обліку і звітності, тоаудитор може відмовитися від подальшого виконання замовлення. Щоправда, такерішення має дуже серйозні наслідки і прийняття його вимагає консультацій зюрисконсультом аудитора.

Особливу увагу слід звернути на відповідальність адміністрації. Успеціальній літературі з даного питання зазначається, що не аудитор, аадміністрація фірми-клієнта відповідає за правильність облікової політики, застворення і використання відповідної системи внутрішньогосподарського контролюі за об'єктивне складання фінансової звітності. Звітність публічнихфірм-клієнтів має включати звіт про обов'язки їхньої адміністрації і простосунки з аудиторськими фірмами.

Під час планування та проведення процедур аудиту і звітування аудиторповинен оцінити ризик існування суттєвих перекручень у фінансовій звітностіпідприємства, що можуть бути результатом звичайних помилок або наслідкомшахрайства.

Шахрайство — навмисно неправильне відображення і представлення данихобліку і звітності службовими особами і керівництвом підприємства. Шахрайствополягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первиннихдокументів, регістрів обліку і звітності, навмисних змінах записів у обліку, щоперекручують сутність фінансових і господарських операцій з метою порушенняукраїнського законодавства і прийнятої на підприємстві облікової політики,навмисного відображення неправильної оцінки активів і застосування неправильнихметодів їх списання та пропуску або приховання результатів діяльності,незаконного отримання в особисту власність грошово-матеріальних цінностей.

Помилка — ненавмисне перекручення фінансової інформації внаслідокарифметичних чи логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду вдотриманні повноти обліку, неправильного представлення в обліку фактівгосподарської діяльності, наявності майна, вимог і зобов'язань.

Маніпуляція обліковими записами — навмисне використання неправильних (некоректних)бухгалтерських проводок або сторную-чих записів із метою перекручення данихобліку і звітності.

Фальсифікація бухгалтерських документів і записів — оформлення напереднеправильних або фальсифікованих документів і записів у регістрах бухгалтерськогофінансового обліку.

Невідповідне відображення записів у регістрах обліку — ненавмисне абонавмисне відображення фінансової інформації в системі рахунків у неповномуобсязі, в оцінці, що відрізняється від прийнятих норм тощо.

Незвичайні операції — угоди і господарські операції, платежі, які нарозсуд аудитора зайві, недоречні або надмірні за певних обставин.

За шахрайство і помилки відповідальність покладається на керівництвопідприємства.

Аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звітністьпідприємства і не повинен відповідати за виявлення фактів шахрайства і помилок,що можуть істотно вплинути на достовірність фінансової звітності підприємства.Проте аудитор повинен отримати гарантії відсутності істотних випадків і фактівтакого роду для написання позитивного аудиторського висновку. Однак не всівипадки шахрайства і помилок можуть бути виявлені аудитором. Тому аудитор несевідповідальність за правильність використаних під час аудиту процедурперевірки.

Аудитор відповідає матеріально (в межах умов підписаного договору) запорушення, пов'язані з невідповідним виконанням своїх обов'язків, що сталипричиною матеріальних збитків клієнта. Підготовлені зміни до запланованихпроцедур перевірки і додаткові процедури перевірки мають підтвердити аборозв'язати підозри про існування помилок чи шахрайства. Аудитор повиненрозглянути обсяг впливу шахрайства чи суттєвих помилок на окремі напрямиаудиту. Він повинен якомога скоріше повідомити про виявлене шахрайство чипомилки керівництво підприємства, коли навіть він тільки припускає, що помилкичи факти шахрайства можуть існувати.

Якщо аудитор дійшов висновку, що помилки і шахрайство є істотними нарівні фінансової звітності підприємства і не можуть бути зроблені виправленнязвітності, то йому слід дати аудиторський висновок негативного характеру абовідмовитися від висновку.

Якщо аудитор шляхом отримання необхідних доказів дійшов висновку, щопомилки чи шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності підприємства івже сталися або існує значна ймовірність їх існування, він повинен датинегативний аудиторський висновок або відмовити в наданні аудиторського висновкупро фінансову звітність підприємства, враховуючи визначену під час аудитусерйозність перевірки.

У випадку, коли аудитор не може визначити характер помилки абошахрайства, чи не має впевненості, що результат окремих операцій можнарозцінити як помилку або шахрайство, оскільки існують зовнішні обмеження (не збоку підприємства), йому слід розкрити такий вплив в аудиторському звіті.Наприклад, ситуації, коли є протилежні тлумачення окремих вимог українськогозаконодавства з питань оподаткування підприємства. У цьому випадку офіційнерішення про наявність або відсутність помилок може прийняти тільки районний,міський чи республіканський Арбітражний суд України.

Аудитор може відмовитися від подальшого обслуговування клієнта, якщо тойне враховує зауважень стосовно існування помилок і шахрайства. Аудитор повиненотримати юридичну консультацію з цього питання для підтвердження йогоправильності.


6. Золотые правила аудита.

Кодекс професійної етики у будь-якій професії необхідний для забезпеченнявпевненості громадськості в якості послуг, які надаються представником цієїпрофесії. Це тим більш важливо, що користувач певними видами послуг сам не можеоцінити якості цих послуг через їх складність.

Кодекс професійної етики може складатися або з загальних тез, котрівизначають зразок ідеальної поведінки, або з окремих специфічних правил, котрівказують на те, яка поведінка є неприйнятною. Перевагою загальних тез є їхзосередженість на позитивному боці професійної діяльності і, як наслідок,заохочення представників даної професії до виявлення високого рівняпрофесіоналізму. Недоліком цих тез є їх загальний характер: дотримуватисьзагальних тез дуже важко, а мінімально прийнятних стандартів поведінки невстановлено. Перевагою чітко визначених специфічних правил є їх вимогадотримуватись певних мінімально встановлених стандартів поведінки. Недолікомспецифічних правил є тенденція сприймати їх як максимальні, а не як мінімальністандарти поведінки.

Кодекс професійної етики, розроблений Американським інститутомдипломованих громадських бухгалтерів, поєднав у собі обидва ці підходи. Вінмістить розділ, що має назву «Концепції професійної етики». Цейрозділ кодексу складається з двох частин:

— перша частина — п'ять принципів етики;

— друга частина — обговорення цих принципів.

Нижче перелічені ці п'ять принципів етики:

Незалежність і об'єктивність. Аудитор завжди мусить бути об'єктивним інезалежним від тих, на кого він працює.Компетентність і технічні стандарти.Аудитор повинен дотримуватись установлених його професією технічних стандартіві постійно підвищувати свій кваліфікаційний рівень та якість послуг, які віннадає.

Відповідальність перед клієнтами. Аудитор повинен бути чесним зі своїмиклієнтами і докладати всіх своїх професійних вмінь і зусиль, працюючи в їхінтересах.

Відповідальність перед колегами. Аудитор зобов'язаний поводити себе так,щоб сприяти співпраці і встановленню гарних стосунків зі своїми колегами, тапідвищувати репутацію своєї професії.

Інші обов'язки і дії: присяжний бухгалтер повинен вести себе таким чином,щоб всебічно сприяти підвищенню престижу своєї професії. Кодекс включає такожправила поведінки, яких повинен дотримуватись кожен аудитор у своїй діяльності.Оскільки розділ Кодексу, у якому викладено правила поведінки, є єдиним,дотримання вимог якого є обов'язковим, він викладений більш чітко, ніжконцепції професійної етики.

Серед правил поведінки, установлених Кодексом професійної етики, є якдуже специфічні (наприклад, Правило 503), так і найбільш загальні (наприклад,Правило 501).

Наведемо для прикладу деякі з цих правил.

Правило 503 — комісійна винагорода. Аудитор не повинен сплачуватикомісійну винагороду, щоб отримати від клієнта замовлення. Аудитор також неповинен отримувати комісійну винагороду від клієнта за висловлення своєї думкищодо виробництва товарів чи надання послуг іншим клієнтам. Це правило незабороняє платежів за придбання самої аудиторської фірми або пенсійних платежівособам, які раніше займалися аудиторською практикою.

Правило 501 — дискредитуючі вчинки. Аудитор не повинен учиняти дій, щошкодять його професії.

Правило 102 — чесність і об'єктивність. Аудитор не повинен свідомоперекручувати факти. Коли аудитор надає аудиторські чи бухгалтерські послуги,включаючи консультації з податкових питань і з питань управління бізнесом, вінне повинен ставити свою думку у залежність від думок інших, вищестоящихаудиторів. Надаючи консультаційні та аудиторські послуги з питаньоподаткування, аудитор може зняти сумніви, які у нього виникли, на користьклієнта, якщо у нього є для цього достатні підстави.

Роз'яснення правил поведінки. Потреба у роз'ясненні правил поведінкивиникає тоді, коли від аудиторів-практиків надходять запитання щодозастосування якогось окремого правила. Відділ професійної етики Американськогоінституту дипломованих бухгалтерів дає необхідні роз'яснення з цього приводу,які перед набуттям статусу офіційних розсилаються до багатьохаудиторів-практиків, щоб отримати їхній відгук.

Аудиторська палата України рішенням № 73 від 18 грудня 1998 р. ввела вдію Кодекс професійної етики аудиторів України, який запроваджує правиланадання аудиторських послуг та фундаментальні принципи етики, яких муситьдотримуватися аудитор. Норми і фундаментальні засади етики, викладені у Кодексіетики, обов'язкові для виконання усіма аудиторами під час надання нимиаудиторських послуг.

Визначальною рисою професії незалежного аудитора є визнання нимвідповідальності перед українським суспільством. Метою професії незалежногоаудитора є забезпечення високого фахового рівня послуг для досягненнямаксимальної ефективності праці, спрямованої на задоволення потреб українськогосуспільства. Для реалізації Цієї мети необхідно дотримуватись чотирьох основнихвимог суспільства до професії аудитора — вірогідність (потреба в користуваннідостовірною інформацією), професіоналізм, якість послуг і довіра. Длядосягнення мети, що стоїть перед аудитором, він зобов'язаний дотримуватисятаких фундаментальних засад етики: чесність, об'єктивність, конфіденційність,професійна поведінка, професійні норми. Аудитор, котрий успішно склав іспити ваудиторській палаті України, після одержання сертифіката зобов'язанийвиголосити клятву, у якій він присягається суворо виконувати свої професійніобов'язки і закони України і вимагати цього від інших.

Клятва адресована керівникові атестаційної комісії аудиторської палатиУкраїни. Після усного виголошення клятви аудитор підписує її текст.

Текст клятви:

«Я, (ім'я, прізвище) виголошую клятву аудитора й урочисто обіцяювиконувати свої професійні обов'язки з честю і гідністю, дотримуватися законівУкраїни, Національних нормативів аудиту. Кодексу професійної етики аудиторівУкраїни і вимагати дотримання їх іншими»


7. Первичный документ — налоговый источник аудиторских доказательств.

Одним из наиболее доказательных источников информации является первичныйдокумент, где фиксируется каждая хозяйственная операция. Поэтому особоевнимание следует уделить изучению подделок в документах. Проверка достоверностидокументов, реквизитов и записей, которые в них помещаются, осуществляется сцелью выявления фальсифицированных документов. К фальсифицированным документамотносятся такие, в которых есть подчистки, подделанные записи и резолюции,замена текстов и цифр и т.п. Такие документы используются с целью утаиванияобмана и других нарушений правил ведения бухгалтерского учета. Особое вниманиедолжно отводиться проверке отпечатков штампов и печатей. Их непривычная форма,разный размер одних и тех же знаков, неправильный текст и прочие признаки могутуказывать на подделку документа. Имеет значение внешний вид документа, бумага,на которой он выполнен, форма бланка, краска, которой сделаны записи (чернила,паста, карандаш), цвет краски и т.д.

Особое внимание также отводится подписям должностных и материальноответственных лиц, которые принимали и отпускали товарно-материальные ценностиили денежные средства. При выявлении документов, подписи на которых вызываютподозрение, аудитор должен сравнить подписи на сомнительных документах сподписями тех же лиц на других документах, а также применить приемы проверкиотображенных в документах операций по существу.

Обзор документов с целью выявления подделки должен объединяться спроверкой правил их оформления. Осматривая документ, аудитор одновременнообращает внимание на правильность его оформления, наличие необходимыхреквизитов, способ выполнения записей и т.д. Если в документе есть исправления,необходимо проверить, допустимы ли они исходя из характера документа (вкассовых и банковских документах исправления не допускаются), правильно лиосуществлены исправления (ошибка в документах исправляется путем перечеркиваниянеправильного текста или суммы тонкой линией так, чтобы можно было прочестьперечеркнутое, и написание над перечеркнутым правильного текста или суммы),подтверждены ли исправления подписями лиц, которые составили и подписалидокумент.

Арифметическая проверка документов состоит в установлении пра­вильностиарифметических подсчетов (итоговых сумм, вычисления процентов, умноженияколичественных показателей на ценностные и т.д.), которые выполняются приоформлении и обработке документов.

Нормативная проверка позволяет установить правильность применения вдокументах нормативных данных (цен, расценок, норм трудовых затрат, норместественного убытка, норм затрат материальных ценностей).

Нормативной проверкой устанавливаются факты завышения норм затратматериальных запасов, естественных убытков, которые могут свидетельствовать омошенничестве или допущенных ошибках. Поэтому после выявления таких фактовнеобходимо всесторонне проверить причины нарушений и установить ихдействительный характер.

Необходимо также проверять, насколько отвечают отображенные в документаххозяйственно-финансовые операции установленным правилам и положениям, чтопозволяет установить факты намеренных отклонений от норм (например, незаконныйзачет пересортицы продукции, незаконное списание недостач и потерь продукции назатраты производства, превышение лимита остатка наличных денег в кассе и т.д.).

После формально-правовой проверки документов они могут харак­теризоватьсякак доброкачественные, т.е. правильно оформленные, верно отображающиеосуществленные операции, или как недоброкачественные.


8. Аудит как налоговаяформа контроля.

 

9. Рабочая документацияаудитора.

 

Законі України «Про аудиторську діяльність» навіть незгадується про порядок складання робочих документів аудитора і веденняаудиторського досьє. Цю прогалину заповнив національний норматив аудиту N° 6«Документальне оформлення аудиторської перевірки». У міжнароднихаудиторських стандартах також немає положення щодо ведення аудиторських робочихдокументів і методика їх складання зарубіжними аудиторськими фірмами маєконфіденційний характер.

Робочі документи аудитора — це записи аудитора, здійснені ним під часпланування, підготовки та проведення перевірок, узагальнення їх даних, а такождокументально зафіксована інформація, отримана у процесі аудиту відпідприємства-клієнта, третіх осіб або усні повідомлення, задокументованіаудитором за допомогою тестування.

Документальне оформлення аудиторської перевірки складається з двох видівдокументації — робочої та підсумкової.

У вищезгаданому нормативі № 6 дається приблизний зміст та порядокоформлення і зберігання робочої документації аудитора.

Завдання аудитора — вести документацію зі справ, що стосуються прийнятихрішень за результатами здійсненої аудиторської перевірки, яка буде покладена воснову аудиторського висновку.

До робочої документації включається інформація, яка на погляд аудитора єважливою для того, щоб правильно виконати аудиторську перевірку і яка маєпідтвердити висновки та пропозиції в аудиторському висновку. Робоча аудиторськадокументація може бути оформлена у вигляді стандартних форм і таблиць на паперіабо зафіксована на електронних носіях інформації або на відеоплівці. Під часпланування та проведення аудиту робоча документація допомагає краще здійснюватиаудиторську перевірку та контроль за процесом її здійснення. У робочійдокументації реєструються результати аудиторських експертиз, виконаних дляпідтвердження прийнятих аудиторських рішень.

Підсумкова документація складається з аудиторського висновку тадокументації, яка передається замовникові перевірки. Аудиторський висновок єобов'язковим компонентом підсумкової документації./>

Робочі документи виконують такі функції:

* обґрунтовують твердження в аудиторському висновку та свідчать провідповідність зроблених процедур аудиту затвердженим нормативам;

* полегшують процес управління та контролю за якістю проведення аудиту;

* сприяють виробленню методологічного підходу до процесу аудиторськоїперевірки;

* допомагають у роботі аудитора.

Робочі документи покликані відображати інформацію з питань, що підлягаютьперевірці:

* методики проведеного аудиту;

* проведених під час перевірки тестів;

* зроблених аудитором висновків та прийнятих рішень і рекомендацій.

Зміст робочих документів розкриває професійні міркування аудитора,оскільки немає можливості та необхідності документування кожного обстеження чиспостереження.

Визначаючи майбутній зміст документації, аудитору доцільно взяти заорієнтир ту обставину, що робочими документами користуватиметься, наприклад,інший аудитор із незначним досвідом аудиторської діяльності. Переглянувши цюробочу документацію, інший аудитор мав би зрозуміти сутність проведеноїперевірки і зміст прийнятих рішень щодо її результатів без визначення окремихдеталей процедур перевірки. Окремі деталі процедур перевірки інший аудитор можезрозуміти тільки тоді, коли він обговорить їх з аудитором, котрий підготувавробочу документацію.

Перед аудитором стоїть завдання: робочі документи необхідно грамотно,професійно оформляти. Причому оформлення документів слід здійснювати так, щобзабезпечити зрозумілість змісту, його доступність.

Конкретні форми робочих документів аудитори (аудиторські фірми)визначають з урахуванням специфіки окремих питань аудиту. Оскільки використаннястандартних форм робочих документів (наприклад, стандартних бланків) позитивновпливає на ефективність і якість аудиторської роботи, то необхідновпроваджувати в аудиторських фірмах єдину форму ведення робочої документації.

Доцільно використовувати матеріали робочих документів, підготовленіклієнтом, що прискорює процес оформлення робочих документів. Ці матеріали маютьвідповідати дійсному стану справ. Бажано до початку перевірки звернутися доклієнта з проханням підготувати необхідні матеріали для використання їх якаудиторську документацію.

З огляду на це, робочі документи слід поділити на:

* постійні: клієнта постійно перевірятиме аудитор, робочі документи маютьмістити інформацію, що стосується, насамперед, перевірки окремих питань, щовиникають із року в рік (копії статутних та реєстраційних документів);

* поточні, тобто такі, які містять інформацію, що стосується, насамперед,аудиторської перевірки поточних періодів фінансово-господарської діяльностіклієнта (каса, банк, реалізація та ін.).

При оформленні робочої документації слід дотримуватися таких вимог:

* на першій сторінці кожного робочого документа вказуються назва аудиторськоїфірми, назва підприємства, період перевірки та дата перевірки документаціїклієнта;

* кожному робочому документу дається назва, наприклад: «Аудитосновних засобів», «Аудит порядку і проведення інвентаризації»;

* для прискорення пошуку необхідної робочої документації кожномудокументові присвоюється код (шифр).

* на кожному документі проставляється прізвище аудитора, який фактичнопідготував його.

Робочі документи включають:

* інформацію про юридичну та інформаційну структуру підприємства;

* необхідні витяги або копії юридичних документів, угод і протоколів;

* інформацію про галузь діяльності підприємства та нормативнудокументацію, яка регулює діяльність підприємства;

* документацію про вивчення та оцінку систем обліку та внутрішньогоконтролю підприємства;

* документацію про порядок планування аудиту;

* аналіз важливих показників та тенденцій;

* документацію, яка відображає час проведення аудиторських операцій таотриманий результат за кожною з них;

* список фахівців, які виконували аудиторські процедури, та час їхньоїроботи;

* висновки сторонніх аудиторів або експертів, яких залучали до перевіркиокремих питань діяльності підприємства;

* листування з клієнтом з окремих питань або нотатки про проведені бесідита обговорення;

* копії листів, надісланих (чи отриманих) до третіх осіб, які маютьвідношення до перевірки;

* копії фінансових звітів клієнта;

* опис змісту відповідей аудитора на запитання клієнта;

* висновки, зроблені аудитором щодо різних аспектів перевірки.

Необхідно забезпечити достатній рівень розкриття та деталізації процедураудиту в робочих документах із тим, щоб:

* забезпечити можливість контролю будь-яким аудитором процесу проведенняаудиторської перевірки поточного року;

* підтверджувати відповідність проведеної перевірки прийнятим аудиторськимнормативам;

* забезпечувати ефективну допомогу будь-яким аудиторам у плануванні тапроведенні наступних перевірок підприємства;

* служити аудитору довідковим матеріалом, щоб у разі необхідності він мігнадати будь-кому пояснення щодо змісту проведеної перевірки.


10. Аудит ГП. Основныезадачи, источники информации, методы проверки.

Увеличение объемов производства и насыщение рынка товарами в соответствиис платежеспособным спросом населения является одной из важ­нейших задач всехотраслей хозяйства Украины на этапе реформирования экономики. Поэтому одна изглавных целей аудита в современных условиях состоит в активном влиянии напроцессы производства с целью обеспечения потребителей высококачественнымитоварами (роботами, услугами). Основными задачами аудита готовой продукции иопераций по продаже товаров (работ, услуг) является:

1. проверка правильности и своевременности оформления документов подвижению готовой продукции и товаров у материально ответственных лиц;

2. контроль за отгрузкой продукции и расчетами с покупателями согласнозаключенным контрактам;

3. контроль операций по продаже товаров;

4. проверка правильности оформления операций в бухгалтерском и налоговомучете и точности определения результата от продажи продукции (то­варов, работ,услуг).

Основными источниками информации аудита готовой продукции и операций попродаже товаров является:

1. акты сдачи-приема, сдаточные накладные, накладные;

2. грузовые декларации, счета-фактуры, таможенные декларации;

3. материалы инвентаризаций;

4. карточки складского учета, сортовые оборотные ведомости;

5. карточки количественно-суммарного учета, материальные отчеты;

6. оборотные ведомости (в разрезе материально ответственных лиц иноменклатурных номеров);

7. журналы регистрации доверенностей;

8. данные аналитического учета с покупателя­ ми и заказчиками;

9. журнал-ордер № 5;

10. главные книги;

11. балансы предприятия и формы отчетности.

К готовой продукции относится продукция, обработка которой закончена наданном предприятии и которая прошла испытание, приемку, укомплектование всоответствии с условиями договоров с заказчиками и отвечает техническимусловиям и стандартам.

Поэтому первым этапом аудита готовой продукции является проверкадостоверности данных первичных документов, которые подтверждают сдачу готовыхизделий на склад. Здесь следует установить, не были ли зачислены в объемготовой продукции изделия, обработка которых не была закончена в отчетномпериоде. Этого можно достичь путем просмотра документов учета производственныхзатрат и установить, не списывались ли материалы и не начислялась ли заработнаяплата на изготовление изделий, которые были отображены в минувшем периоде какготовая продукция.

Готовая продукция в синтетическом учете оценивается по фактическойпроизводственной себестоимости ее изготовления. Однако эта фактическаясебестоимость определяется только в конце месяца, а поступает готовая продукцияна склад ежедневно. Поэтому на предприятиях со значительной номенклатуройтекущий учет ее движения ведется по твердым учетным ценам — оптовым, розничным,договорным, плановым. При этом в от­дельности определяются отклоненияфактической производственной себестоимости от се стоимости по учетным ценам.Эти отклонения отображаются в учетных регистрах не по каждой позиции, а поотдельным группам готовой продукции. Поэтому аудитору следует проверитьточность оценки отдельных видов готовой продукции.

Учет готовой продукции на складах ведется в количественном выражении пакарточках складского учета, сортовых оборотных ведомостях или материальных отчетах.Ответственность за наличие, сохранность и движение готовой продукциивозлагается на материально ответственных лиц (заведующих складами, кладовщикови прочих). Аудитор должен проверить, заключены ли с этими лицами договоры ополной материальной от­ветственности, так как именно они подписывают приходныеи расходные документы по движению готовой продукции на складе.

В некоторых случаях предприятия могут скрывать выработанные илиприобретенные для продажи товары. Поэтому во время аудита необходимо провестиполную или частичную инвентаризацию товаров и готовой продукции. Методикапроведения такой инвентаризации аналогична методике инвентаризациипроизводственных запасов.

Фактический объем отгруженной покупателям продукции проверяется по данныманалитического учета расчетов с покупателями и заказчиками. На основеаналитических данных аудитор должен установить не только общей объем поставокпродукции предприятия в целом, но и проверить расчеты с отдельными покупателямии установить, не отгружалась ли продукция предприятиям, которые имеют большуюдебиторскую задолженность. Также следует проверить, все ли документы поотгрузке готовой продукции включены в отчетные данные. В случаях установлениянесоответствия данных аналитического учета относительно объемов отгруженнойпродукции данным первичных документов аудитор должен зафиксировать такие фактыи отобразить это в своем отчете.

Аудитору также следует проверить соблюдение на предприятииконтрольно-пропускного режима путем выборочного сопоставления наименования и количествапродукции и тары, которая была вывезена с предприятия по данным пропусков, ссоответствующими показателями счетов-фактур и других отгрузочных документов.При необходимости аудитор должен лично провести внезапную проверку грузов,которые от­правляются с предприятия. При этом следует проверить соответствиепоказателей сопроводительных товарно-транспортных документов фактическомуколичеству и ассортименту груза в транспортном средстве, а также проверитькомплектность продукции, ее упаковку, тару и прочес. Организация такогоконтроля позволяет предупредить случаи разворовывания готовой продукции путемизбыточного вложения ее в тару. Эффективным методом установления приписок вобъемы продукции, которая была отгружена, является сопоставление данных счетов-фактурс данными про грузоподъемность транспортных средств, которыми была отправленаэта продукция.

Во время аудита следует проверить и материалы инвентаризации дебиторскойзадолженности по отгруженной продукции. При этом особое внимание следуетуделить проверке товаров, которые не оплачены покупателями в установленныедоговорами сроки, и товаров, которые находятся на ответственном хранении.

Отгруженная продукция с просроченными платежами должна заноситься винвентарные списки с указанием наименования покупателя; перечня продукции; датыотгрузки и номера счета-фактуры; суммы задолженности по каждому документу.Основанием для включения таких сумм в инвентаризационное описание являютсякопии счетов, которые были предъявлены покупателям.


11. Признание запасовактивами в соответствии с П(С)БУ.

Запасы признаются активом, если существует вероятность того, чтопредприятие получит в будущем экономические выгоды, связанные с их ис­пользованием,и их стоимость может быть достоверно определена.


12. Аудит банковскихкредитов.

 

Зобов'язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашеннюпротягом дванадцяти місяців від дати балансу, слід розглядати як довгострокове,якщо первісний термін погашення був більшим ніж дванадцять місяців та дозатвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цьогозобов'язання на довгострокове.

Зобов'язання за кредитною угодою буде довгостроковим, якщо:

* позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагатипогашення зобов'язання внаслідок порушення певних умов, пов'язаних ізфінансовим станом позичальника;

* не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягомдванадцяти місяців з дати балансу.

Аудитор з'ясовує, чи довгострокові зобов'язання, на які нараховуютьсявідсотки, відображаються в балансі за їхньою теперішньою вартістю, яка залежитьвід умов та виду зобов'язання.

За кредитом рахунка 50 «Довгострокові позики» відображаютьсясуми одержаних позик, за дебетом — їх погашення.

Аудитор з'ясовує, чи дотримано умов кредитної угоди:

* чи своєчасно сплачуються нараховані відсотки;

* чи своєчасно погашаються отримані позики.

Облік розрахунків ведеться на рахунку 60 «Короткостроковіпозики» у національній та іноземній валюті за кредитами банків, строкповернення яких не перевищує дванадцяти місяців з дати балансу, та за позиками,термін погашення яких минув. За кредитом цього рахунка відображаються сумиодержаних кредитів, за дебетом — погашення та переведення до довгостроковихзобов'язань у разі відстрочення кредитів (позик).

Кредитний договір укладають установа банку і підприємство; у ньомупередбачається об'єкт кредитування, умови одержання і сплати позик, процентніставки плати у кредит, строки, на які видаються позики. Тепер широковикористовується комерційне кредитування, коли здійснюється реалізація товарівза умови розстрочки платежу.

Аудитор здійснює аналіз фінансового стану підприємства, контролюєдотримання строків платежів, своєчасність сплати комерційного кредиту.Комерційні кредити підприємство покриває за рахунок власних оборотних коштів,інших джерел, а також за рахунок банківського кредиту. Завдання аудитора — перевірити законність одержання і використання банківських кредитів за цільовимпризначенням, своєчасність погашення їх.

Перевіряючи записи у Головній книзі й балансі, аудитор з'ясовує, якимивидами позик користувалось підприємство. Для перевірки дотримання порядкукредитування, оформлення позик та їх погашення аудитор керується Інструкцією №3 про відкриття банками рахунків у національній і іноземній валюті, затвердженоюПостановою Правління НБУ від 27. 05. 96 № 121.

Аудит кредитних операцій доцільно проводити за видами позик (кредитів) — під товарооборот, товари сезонного нагромадження, на тимчасові потреби тощо.

За даними балансу і записами в реєстрі аналітичного обліку аудиторвстановлює, чи використовувалася позика за цільовим призначенням. Аудиторперевіряє правильність відомостей про забезпечення виданих позик, наявністьвласних оборотних коштів у товарних запасах, повноту використання позик натимчасові потреби, під нормативні запаси матеріальних цінностей. Особливійперевірці підлягають факти виникнення простроченої заборгованості, при цьомувстановлюють причини, суму збитків від сплати процентів за підвищеною ставкою,перевіряють ефективність заходів щодо погашення прострочених позик, зоздоровлення фінансового стану підприємства.

Основними причинами виникнення простроченої заборгованості є невиконанняплану товарообороту, порушення позичальниками договірних зобов'язань,затоварювання тощо. Перевірку кредитних операцій здійснюють паралельно заналізом виконання плану товарообороту і стану товарних запасів.

Типовими порушеннями є включення до забезпечення безтоварних рахунків прикредитуванні під розрахункові документи в дорозі некредитованихтоварно-матеріальних цінностей, неточні відомості про склад товарних запасівсезонного нагромадження.

Якщо підприємство одержало позику під товари сезонного зберігання,доцільно звірити суму фактичних залишків товарів сезонного зберігання з даними,поданими у банк.


13. Аудит формирования и использования СК.

Для здійснення аудиту власного капіталу доцільно, насамперед, вникнути всаму сутність капіталу, зрозуміти його різновиди, їх зміст.

Рахунки класу 4 («Власний капітал та забезпечення зобов'язань»)призначені для узагальнення інформації про стан і рух коштів різновидіввласного капіталу — статутного, пайового, додаткового, резервного, вилученого,несплаченого, а також нерозподілених прибутків (непокритих збитків), цільовихнадходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів, страхових резервів.Фінансові ресурси, що використовуються на розвиток виробничо-торгового процесу- це капітал у грошовій формі.

Капітал — це сукупність матеріальних ресурсів і коштів, фінансовихвкладень і витрат на придбання прав, необхідних для суб'єкта господарювання.Аудиту підлягає структура капіталу за джерелами його утворення. Джерелаутворення капіталу суб'єкта господарювання — це власні й позичкові кошти.

Власний капітал суб'єкта господарювання визначається вартістю його майна,тобто чистими активами. Вона обчислюється як різниця між вартістю майна іпозичковим капіталом. Власний капітал складається зі статутного, додаткового ірезервного капіталу, нерозподіленого прибутку та цільових (спеціальних) фондів.

Власник поділяє капітал на основний (довгостроковий) і оборотний(поточний) капітал.

Основний капітал складається з основних засобів, нематеріальних активів,довгострокових фінансових інвестицій (довгострокових позичок).

Оборотний капітал складається з матеріальних оборотних засобів, коштів употочних розрахунках, короткострокових фінансових вкладень.

Рахунок 40 «Статутний капітал» призначено для обліку таузагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства. Закредитом рахунка 40 «Статутний капітал» відображається збільшеннястатутного капіталу, за дебетом — його зменшення (вилучення) — поверненнячастки внесків у разі вибуття учасника, списання збитків за рахунок внесків.

Власний капітал засновників (учасників) поділяється на дві частини:

1) реєстрований;

2) нереєстрований.

Перший — це статутний, або пайовий, капітал. Другий — додатковий — резервний, страховий, капітал та нерозподілений прибуток (непокритий збиток).Статутний капітал утворюється за рахунок вкладів (внесків) засновників абоучасників. Вкладами можуть бути гроші, будинки, споруди, обладнання, цінніпапери, права на користування землею, водою, будинками. Статутний капіталкомерційного банку формується за рахунок коштів акціонерів або пайових внесківзасновників (учасників) банку.

Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб,добровільно розміщених у товаристві. Пайовий капітал складається із сум пайовихвнесків членів споживчого товариства, житлово-будівельних кооперативів,кредитних спілок, а також паїв членів колективних сільськогосподарськихпідприємств, одержаних внаслідок розподілу на паї колективної власності.

Додатковий капітал складається з емісійного доходу від розміщення акційвласної емісії за цінами, що перевищують номінальну вартість, дооцінки активів,безоплатно одержаних необоротних активів, іншого додаткового капіталу.

Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються згідно зустановчими документами — у випадку нестачі прибутку покриваються витрати,погашаються борги перед кредиторами при ліквідації підприємства, виплачуютьсядивіденди за привілейованими акціями тощо.

Нерозподілені прибутки — це прибутки, одержані в результатігосподарсько-фінансової діяльності підприємства, зменшені на суму прибутків,використаних у звітному році, у тому числі нарахування податку на прибуток.Якщо є збитки, то сума збитку зменшує суму власного капіталу.

Неоплачений капітал призначений для обліку розрахунків із засновникамипідприємства за вкладами до статутного капіталу підприємства.

Здійснюючи аудит статутного капіталу, виходять із того, що він формуєтьсяна основі внесків власників підприємства у вигляді грошових коштів, майна,нематеріальних активів у розмірах, визначених установчими документами.

Надходження внесків засновників контролюється на підставі даних первиннихдокументів і записів за кредитом рахунка 67 «Розрахунки з учасниками»в кореспонденції з дебетом рахунків основних засобів, грошових коштів,нематеріальних активів, виробничих запасів тощо. Так, за даними прибутковихкасових ордерів, виписок банку з поточних рахунків у національній та іноземнійвалюті з доданими до них виправдувальними документами перевіряють повноту ісвоєчасність грошових сум і матеріальних цінностей.

Використовуючи інформацію актів приймання-передання основних засобів,документів, що відображають надходження нематеріальних активів, і дебетовіобороти за рахунками 10 «Основні засоби», 12 «Нематеріальніактиви» визначають вартість переданого обладнання, будинків, споруд,майнових прав на інтелектуальну власність. На основі даних актів про прийманняматеріалів, товарно-транспортних накладних, рахунків щодо обліку виробничихзапасів (рахунок 20), рахунка 22 «МШП» з'ясовують вартістьматеріальних цінностей, що надійшли. Кожний внесок підтверджується документами,де обов'язково роблять посилання на формування статутного капіталу.

Особливу увагу слід приділяти технічній стороні реєстрації нематеріальнихактивів, внесених учасниками (засновниками) у статутний капітал. Це майновіправа на винаходи, на користування землею, природними ресурсами, ліцензії навизначені види діяльності, плата за користування брокерським місцем, торговимизнаками, марками. В обліку нематеріальні активи оцінюються за договірнимицінами. При цьому складають акт, що фіксує факт надходження на підприємствонематеріальних активів.

Наступний етап аудиту — перевірка своєчасності внесків у статутнийкапітал засновниками підприємства.

Моментом фактичного надходження внесків у статутний капітал є:

* для грошей — дата зарахування їх на рахунок у банку чи внесення у касупідприємства;

* для основних засобів, матеріальних і нематеріальних активів — датаскладання акта приймання-передання основних засобів, матеріальних інематеріальних активів або інших документів, що підтверджують надходженнявказаних об'єктів на підприємство.

Повноту внесків засновників у статутний капітал підприємства перевіряютьшляхом зіставлення його розміру, що зафіксований в установчих документах ічислиться на рахунку 40 «Статутний капітал», із величиноюзаборгованості за рахунком 67 «Розрахунки з учасниками» івстановленими строками її погашення.

Одним із важливих завдань аудиту є перевірка дотримання принципустабільності величини статутного капіталу, її відповідності розміру,визначеному засновницькими документами.

Керуючись Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 «Звіт провласний капітал», аудитор перевіряє правильність розподілу прибутку міжучасниками (власниками) підприємства або спрямування прибутку до статутногокапіталу, резервного капіталу тощо. Так, у статтях розділу «Внескиучасників» наводяться дані про збільшення статутного капіталу підприємствата зміни неоплаченого капіталу в результаті збільшення або зменшеннядебіторської заборгованості учасників за внесками до статутного капіталупідприємства.

Власний капітал зменшується внаслідок виходу учасника, випуску чианулювання викуплених акцій акціонерним товариством, зменшення номінальноївартості акцій або з інших причин. Тому здійснюючи аудит статутного капіталу,слід перевірити наявність і обґрунтованість змін у статутному капіталі йустановчих документах підприємства.

Завершальним етапом аудиту є узагальнення виявлених відхилень в облікустатутного капіталу порівняно з чинними нормативними положеннями іобґрунтування пропозицій щодо їх усунення.

Відтак аудитор перевіряє забезпечення майбутніх витрат і платежів(рахунок 47) за такими субрахунками:

471 «Забезпечення виплат відпусток»

472 «Додаткове пенсійне забезпечення»

473 «Забезпечення гарантійних зобов'язань»

474 «Забезпечення інших витрат і платежів».

Аудитору слід врахувати, що за кредитом рахунка 47 «Забезпеченнямайбутніх витрат і платежів» відображається нарахування забезпечень, задебетом — їх використання.

Зокрема, сума забезпечення виплат відпусток визначається щомісячно якдобуток фактично нарахованої заробітної плати працівникам і відсотка, обчисленогояк відношення річної планової суми на оплату відпусток до загального плановогофонду оплати праці. На цьому субрахунку також узагальнюється інформація прозабезпечення обов'язкових відрахувань (зборів) на обов'язкове державне пенсійнестрахування, соціальне страхування.

Здійснюючи аудиторську перевірку операцій, пов'язаних зі створеннямрезервів грошових коштів, слід з'ясувати законність створення резервів, тобтовстановити, які резерви створені на підприємстві й чи передбачено це статутом,іншими установчими документами.

Відтак аудитор перевіряє правильність встановлених нормативів відрахуваньу резерви і величини самих резервів, достовірність даних інвентаризаціїрезервів майбутніх витрат і платежів. Зайві нараховані суми сторнуються, анедонараховані донараховуються.

Обґрунтованість включення резервованих сум на рахунки виробничих витратвстановлюють на підставі записів із дебетом рахунків 23«Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92«Адміністративні витрати» і кредиту рахунка 47 «Забезпеченнямайбутніх витрат і платежів».


14. Ошибки излоупотребления, которые выявляются при расчете оплаты труда.

 

Аудиторській практиці відомі випадки зловживань, які допускаються взазначених документах. Перш за все це введення в платіжні відомості підставних осіб,які фактично не виконували роботу на даному підприємстві чи установі.

Вивчаючи конкретні факти розкрадання грошових коштів, введенням уплатіжні відомості вигаданих або підставних осіб, аудиторам необхідно з'ясуватитакі питання:

чи працювала особа, на ім'я якої нарахована зарплата, в даномугосподарстві чи ні;

якщо особа, зазначена в платіжній відомості, не працювала в даномугосподарстві, то чи є вона вигаданою;  хто фактично одержав гроші, виписані наім'я особи, яка не працювала в даному господарстві, і хто із службових осіббрав участь у оформленні незаконної операції для нарахування оплати праці наім'я особи, яка не працювала наданому підприємстві чи установі.

Щоб довести, що та чи інша особа фактично не працювала в даномупідприємстві чи установі, аудитору необхідно в першу чергу перевірити, чи єнаказ про призначення її на роботу. При цьому слід врахувати, що на практиціскладаються інколи фальшиві накази про зарахування підставних або вигаданихосіб. Тому аудитори далі з'ясовують, чи є на цих осіб справи, трудові книжкитощо.

Значну допомогу у виявленні підставних і вигаданих осіб можуть надатичлени самого колективу, підтвердивши чи спростувавши роботу даної особи.

Платіжні відомості потрібно звіряти (хоча б вибірково, вказуючи періодвибіркової перевірки) з первинними документами про нарахування оплати праці. Цетакож один із способів виявлення приписок сум у платіжних відомостях, а такожфактів введення в них «мертвих душ», тобто осіб, на яких зовсім нескладались первинні документи або які не працювали на даному підприємстві чи вустанові.

Інколи гроші привласнюються шляхом дописування (додрукування) різних цифрдо сум виплат після підписів одержувачів про одержання належних сум. Наприклад,одержувач розписався в одержанні 14 грн, а після цього касир записав нуль.Таким чином привласнено 126 грн. У таких випадках дописані суми списують навидаток каси і відносять на розрахунки з органами соціального страхування завідсутності листів непрацездатності або інших виправдальних документів.

У цьому разі зловживання виявляються засобами:

o підрахунку відомостей у колонці «До сплати»;

o звірки нарахованих сум допомоги в разі тимчасової непрацездатності таінших нарахувань з фактично відпрацьованими днями.

Гроші привласнюють і шляхом виправлення (закреслення) раніше виданої сумина нову, збільшену. Наприклад, число 10 виправляють на 40. Привласнену сумубухгалтерськими проводками відносять на інші розрахункові рахунки. Іншийприклад, коли навмисне збільшують підсумки у колонці «Сума видачі». Такимчином, збільшити підсумки касир може лише за домовленістю з працівникамибухгалтерії, які одержують від нього касові звіти. Може бути збільшена сума,яка належить до видачі одному з одержувачів. Такі зловживання бухгалтер можедопустити в розрахунково-платіжних відомостях навіть без участі касира.Основними методами перевірки платіжних відомостей є:

— арифметичний підрахунок сум у кожній колонці та в рядку платіжноївідомості й порівняння їх з виведеним підсумком;

ретельне вивчення платіжних відомостей і виявлення всіх підчисток,виправлень, дописок прізвищ і т. ін. (особливо варто простежити, чи складаласьвідомість одним працівником і однаковим чорнилом, на одній і тій же машині);

звірення сум, одержаних за чеком з банку, і виплачених працівникам заплатіжними відомостями.

Виявлення привласнення грошей здійснюється і засобом зіставлення обсягувиконаних робіт або витраченого часу з цими показниками на суміжних роботах. Вінших випадках зіставляють кількість випущеної продукції або обсяг виконанихробіт за наря­дами з кількістю матеріалів, використаних за цей час навиробництво.

Факти приписок виявляють і шляхом зіставлення обсягу виконаних робіт абовитраченого часу з цими показниками на суміжних роботах. В інших випадкахзіставляють кількість випущеної продукції або обсяг виконаних робіт за нарядамиз кількістю матеріалів, використаних за цей час на виробництво.

Перевіряючи списання коштів на виплату зарплати особам несписковогоскладу (за видатковими ордерами), необхідно зіставити суми та підписи осіб уплатіжних документах із підписами й сумами в трудових угодах. Аудитору такожслід перевірити хід запровадження на підприємстві ідентифікаційних номерівфізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів.

Під час перевірки встановлюється дотримання підприємством чинного порядкувитрачання готівкової виручки, зокрема здійснення ним виплат, які пов'язані зоплатою праці, за наявності податкового боргу. При цьому береться до уваги, щопідприємству, яке має борг, забороняється витрачати готівку з виручки, одержанувід реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та позареалізаційнихнадходжень на виплати, пов'язані з оплатою праці, за винятком виплат черезекстрені (невідкладні) обставини, що можуть здійснюватися з виручки.

Аудитори встановлюють, у які періоди підприємство, що пе­ревіряється,мало податковий борг, що є на обліку в органах державної податкової службиУкраїни. Під час перевірки виявляються факти проведення підприємством у ціперіоди зазначених вище виплат, пов'язаних з оплатою праці, за наявності внього податкового боргу. Для цього за записами в касовій книзі та за платіжними(розрахунково-платіжними) відомостями і видатковими касовими ордерамивстановлюються суми і дати здійснення цих виплат із каси підприємства. Напідставі касової книги та прибуткових касових ордерів виявляються також джереланадходжень коштів (установа банку або виручка) за сумами і датами, за рахунокяких здійснювалися вищезазначені виплати.

Також слід звертати увагу на ті випадки, коли за однією платіжною(розрахунково-платіжною) відомістю частина виплат здійснювалася за рахуноккоштів, одержаних в установі банку, а інша частина — за рахунок готівковоївиручки.

У контексті загальної оцінки організації робочого процесу аудитор маєперевірити і умови праці на підприємстві. Особливу увагу він має звертати навідповідність чинному законодавству виплат власником працівникам у разіушкодження їх здоров'я, розмір яких регламентується Законом України «Проохорону праці». На підприємствах, яким визначено і доведено нормативиробочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, аудитор маєперевірити дані про середньоспискову чисельність працюючих інвалідів та їхсередньорічну зарплату.


15. Аудит НДС.

 

Можна виділити такі етапи здійснення аудиту податку на до­дану вартість,а саме перевірка:

1. визначення платників податку на додану вартість;

2. розрахунку податкових зобов'язань;

3. визначення податкового кредиту;

4. порядку сплати податку;

5. отримання бюджетного відшкодування;

6. додержання порядку самостійного виправлення помилок, допущених приобчисленні та сплаті податку на додану вартість.

Так, проводячи оцінку визначення підприємства платником ПДВ, аудиторповинен усвідомлювати, що підприємства мають певні можливості щодо вибору, чиреєструватись платником ПДВ. Тому завданнями аудиту в цьому разі є:

1. встановлення своєчасності реєстрації підприємства платником ПДВ;

2. визначення наявності обґрунтованих підстав у підприємства для зняття зреєстрації платником ПДВ;

3. оцінення переваг і недоліків для підприємства як платника танеплатника ПДВ з погляду оптимальності податкового навантаження, взаємовідносинз контрагентами.

Аудит податкових зобов'язань передбачає здійснення таких аудиторськихпроцедур:

1. Перевірку правильності визначення об'єкта оподаткування та застосуванняпільг щодо податку на додану вартість… На цьому етапі аудитор повинен ретельновивчити та проаналізувати діяльність підприємства, умови її здійснення з метоюпідтвердження права підприємствана застосування певних пільг, використовуючи восновному методи формальної та логічної перевірки.

2. Підтвердження правильності визначення сум податкових зобов'язань, щопередбачає перевірку розрахунку бази оподаткування, визначення дати виникненняподаткових зобов'язань та здійснення коригування сум податкових зобов'язань.

3. Перевірку додержання порядку ведення податкового та бухгалтерськогообліку ПДВ, яка включає перевірку правильності:

— оформлення та зберігання податкових накладних відповідно до вимогПорядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом Державноїподаткової адміністрації України від ЗО травня 1997 р. № 165 [117];

 - ведення Книги обліку продажу товарів (робіт, послуг) згідно ізПорядком ведення Книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), затвердженимнаказом Державної податкової адміністрації України від ЗО травня 1997 р. № 165[117];

 - відображення сум податкових зобов'язань на рахунках бухгалтерськогообліку, ведення аналітичних і синтетичних регістрів обліку;

 - повноти відображення сум податкових зобов'язань у Декларації проподаток на додану вартість.

При аудиті визначення податкового кредиту потрібно виконати такіаудиторські процедури:

1. Перевірити документи, які підтверджують право підприємств наподатковий кредит, тобто правильність оформлення податкових накладнихпостачальників та інших документів (накладних, квитанцій, чеків тощо).

2. Перевірити правомірність включення ПДВ до складу податкового кредиту,в результаті чого потрібно встановити та підтвердити факти: включення до складувалових витрат придбаних товарів (робіт, послуг); використання у виробничійдіяльності основних засобів і нематеріальних активів та наявності праванараховувати амортизацію; відсутності повних або часткових пільг щодо податкуна додану вартість за операціями, для яких використовують товари (роботи, послуги).

3. Перевірити визначення суми податкового кредиту, яка передбачаєперевірку: визначення бази оподаткування в документах постачальника;

визначення дати виникнення податкового кредиту; розподілу сум ПДВ заумови використання товарів (робіт, послуг) одночасно для пільгових інепільгових видів діяльності; правильності здійснення коригування сумподаткового кредиту.

4. Перевірити порядок ведення податкового та бухгалтерського обліку ПДВ,а саме: додержання Порядку ведення Книги обліку придбання товарів (робіт,послуг), затвердженого наказомДПА України від ЗО травня 1997 р. № 165

При проведенні аудиту сплати податку на додану вартість та отриманнябюджетного відшкодування головну увагу приділяють правильності визначенняпевних сум та своєчасності сплати ПДВ.

Серед основних джерел отримання аудиторських доказів можна виділити такі:первинні документи підприємства та інших осіб (договори, накладні,товарно-транспортні накладні, доручення, акти приймання-передачі виконанихробіт, банківські та касові документи, податкові накладні тощо); регістрисинтетичного та аналітичного обліку суб'єкта перевірки (журнали-ордери,відомості, книги обліку придбання тапродажу товарів (робіт, послуг), Головнакнига тощо); результати аналізу фінансово-економічної діяльності суб'єк таперевірки (відомості про норми витрачання товарно-матеріальних цінностей); усніспівбесіди із співробітниками підприємства; зіставлення одних документівпідприємства з іншими, а також з документами інших підприємств;

результати інвентаризацій; фінансова та податкова звітність.


16. Аудит налога наприбыль.

Основними завданнями аудиту податку на прибуток є:

1. перевірка правильності визначення платника податку;

2. перевірка правильності визначення об'єкта оподаткування що передбачаєвстановлення повноти підрахунку валових доходів, валових витрат таамортизаційних відрахувань і суми податку;

3. встановлення додержання правил складання та подання звітності поподатку на прибуток;

4. перевірка правильності, повноти та вчасності розрахунків з бюджетом поподатку на прибуток;

5. оцінка постановки обліку на підприємстві з погляду його можливостівчасно надавати дані, необхідні для розрахунку податку на прибуток.

Джерелами інформації при аудиті з нарахування та сплати податку наприбуток є виписки банку, платіжні доручення, декларації про прибутокпідприємства, повідомлення про авансові внески по податку на прибуток.

Складність порядку визначення валових доходів і валових витрат,передбаченого законодавством, наявність значних відмінностей від принципівведення бухгалтерського обліку, що дещо обмежує можливості використання йогоданих для визначення оподатковуваного прибутку, суттєво підвищує тривалість татрудомісткість аудиторської перевірки цього об'єкта.

Валовий дохід відповідно до Закону України «Про оподаткуванняприбутку підприємств» (п. 4.1)[25] — загальна сума доходу платника податкувід усіх видів діяльності, одержаного (нарахованого) протягом звітного періодув грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, їїконтинентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їїмежами.

Так, до сукупного валового доходу включаються, зокрема: доходи відпродажу товарів (робіт, послуг); доходи від операцій з цінними паперами,валютними цінностями, борговими зобов'язаннями; доходи від операцій з основнимизасобами, нематеріальними активами та капітальний дохід, пов'язаний звидобутком корисних копалин; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомогита без платно наданих товарів; доходи від врегулювання сумнівної, безнадійноїзаборгованості; доходи від здійснення операцій лізингу, оренди тощо; доходи відспільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів,відсотки, роялті тощо; інші види доходу.

Для того щоб визначити скоригований валовий дохід, від сукупного валовогодоходу слід відняти певні види доходу, чітко передбачені підпунктами4.2.1—4.2.15, як такі, які не включаються до складу валового доходу, а такожокремі інші надходження, які прямо передбачені в Законі України «Прооподаткування прибутку підприємств». Наприклад, суми акцизного збору,податку на додану вартість, нараховані у складі ціни продажу, за виняткомвипадків, коли таке підприємство не є платником по­датку на додану вартість,суми одержаного платником податку емісійного доходу тощо.

Загальне визначення валових витрат наведено в п. 5.1 ст. 5 За­конуУкраїни «Про оподаткування прибутку підприємств»: валові витративиробництва та обігу — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартостітоварів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платникомподатку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Усі витрати, які несе підприємство, можна подати у вигляді чотирьох груп:

1. витрати, які включаються до складу валових витрат;

2. витрати подвійного призначення;

3. витрати, які підлягають амортизації;

4. витрати, які не включаються до складу валових витрат.

/>Найбільшакількість помилок на цьому етапі пов'язана з неправильним перенесеннямбалансових збитків на наступні податкові періоди, порушенням діючого порядкузменшення податкових зобов'язань на суму нарахованого та сплаченого податку надивіденди, торгового патенту тощо.


17. Финансовый анализотчетности, оценка рентабельности активов, капитала. Фондоотдача.

Однією з найважливіших аудиторських процедур є оцінювання фінансовоїзвітності підприємства. При цьому аудитор керується Законом України «Пробухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999p. № 996-XIV та такими нормативними документами:

* П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»;

* П(С)БО 2 «Баланс»;

* П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати»;

* П(С)БО 4 «Звіт про рух грошових коштів»;

* П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал»;

* П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах».

Аудитор, керуючись нормативними актами, перевіряє правильність оцінкистатей балансу та фінансової звітності.

Насамперед він оцінює використання необоротних активів, зокрема основнихзасобів як сукупності матеріальних активів, що підприємство утримує з метоювикористання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, абонадання в оренду, що діють більше одного року як у сфері виробництва, так і вневиробничій сфері. До них належать також капітальні вкладення у багаторічнінасадження, у поліпшення земель (іригаційні, меліоративні та інші роботи) і ворендовані будівлі, споруди, обладнання.

Фінансові вкладення (внески до статутного капіталу, придбання ціннихпаперів, облігацій тощо) підприємства оцінюють у балансі за фактичнимивитратами. Величину таких витрат і їх фінансування аудитор перевіряє за данимирахунків 102 «Капітальні витрати на поліпшення землі», 50«Довгострокові позики», 501 «Довгострокові кредити банків»,53 «Довгострокові зобов'язання з оренди» тощо. Аудитор, перевіряєправильність відображення їх у балансі, інших формах фінансової звітності.

Використання нематеріальних активів аудитор контролює за даними рахунка12 «Нематеріальні активи». Аудитор з'ясовує, як використовуютьсяпідприємством права користування природними ресурсами, авторські та суміжні зними права.

Запаси, зокрема сировину і матеріали, паливо, запасні частинивідображають в обліку за фактичною собівартістю. Якщо на підприємствах длятехнологічних та експлуатаційних потреб, для вироблення енергії та опаленнябудівель створюються запаси газу (у газосховищах), то їх облік ведеться нарахунку 203 «Паливо».

Розрахунки з дебіторами і кредиторами, постачальниками і покупцями убалансі та іншій фінансовій звітності показують у сумах, попередньо звірених івідображених відповідними актами звірок. Аудитор перевіряє їх достовірність заданими рахунка 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37«Розрахунки з різними дебіторами», 63 «Розрахунки з постачальникамита підрядниками», 374 «Розрахунки за претензіями» та ін.

Чистий прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг),товарів визначається як різниця між виручкою від реалізації в цінах продажу безподатку на додану вартість, акцизного збору, інших вирахувань з доходу, собівартостіреалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, іншихопераційних витрат, фінансових витрат, втрат від участі в капіталі, податку наприбуток від звичайної діяльності, надзвичайних витрат та податку знадзвичайного прибутку.

Аудитор перевіряє правильність відображення прибутку (збитку) у балансі йзвіті про фінансові результати.

Отже, усі статті балансу мають бути підтверджені матеріаламиінвентаризації, що проводиться щороку станом на 1 жовтня. Аудитор перевіряєправильність оформлення матеріалів інвентаризації та відображення на рахункахбухгалтерського обліку й у звітності.

За результатами такої перевірки аудитор може зробити висновки продостовірність балансу, реальність статей інших форм фінансової звітності.

Оцінка фінансової звітності та своєчасності її подання у керівніінстанції і відповідним державним органам (податковій адміністрації,статистичним органам, установам банку) здійснюється на підставі чинногозаконодавства. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок(ув'язку) між даними балансу, фінансової звітності. Якщо є відхилення міжданими звітних форм фінансової звітності, керівництво підприємства вноситьвідповідні корективи.

Переконавшись у правильності й достовірності фінансової звітності, аудиторпідтверджує правильність її складання.

Фінансові звіти вміщують статті, склад і зміст яких визначаютьсявідповідними положеннями (стандартами). До річного бухгалтерського звітуобов'язково додається пояснювальна записка (примітки), в якій викладаютьсяосновні фактори, що вплинули у звітному році на підсумки діяльностіпідприємства, де крім фінансового стану висвітлюється перспектива розвиткупідприємства. Звіт про фінансові результати показує результатифінансово-господарської діяльності за період з початку звітного року. Відмінноюособливістю нової звітності є відсутність у ній планових показників абонормативів.

Бухгалтерська фінансова звітність є єдиною. Звіти підприємств іорганізацій усіх галузей господарювання складаються за єдиними критеріями, фінансовівідносини — універсальні. Галузеві особливості відображають у статистичнійзвітності. Підприємства, що перебувають на госпрозрахунку, мають самостійнийбаланс і є юридичними особами, у тому числі й спільні підприємства.

Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від рентабельностіпідприємства.

Розрізняють дві групи показників рентабельності:

1. вкладених коштів (майна) підприємства та їх окремих видів;

2. продукції.

За першою групою показників розраховують показники рентабельності —всього майна, власних коштів, виробничих фондів, Фінансових вкладень.

Перші три показники визначають із відношення балансового або чистогоприбутку до середньої вартості відповідного майна за звітний період. При цьомувартість виробничих фондів визнач ють додаванням вартості основних коштів іматеріальних обіг вих коштів.

Рентабельність фінансових вкладень — це відношення доходь отриманих зацінними паперами та від участі у статутних фондам інших підприємств, досередньої вартості фінансових вкладень

Рентабельність продукції визначають як відношення прибутку, отриманоговід реалізації продукції, до повної її собівартості чи виручки від реалізаціїпродукції. Рентабельність окремих видів розраховують як відношення різниці міжпродажною вартістю та собівартістю виробу до його продажної вартості.

У процесі аналізу фінансового стану підприємства слід докладнопроаналізувати обіговість усього майна підприємства, обігових коштів,матеріальних і нематеріальних обігових коштів, їх окремих видів виробничихзапасів, готової продукції, незавершеного виробництва. Наведені показникиобчислюють порівнянням виручки та середніх залишків майна підприємства івідповідних обігових коштів.

Аналіз фінансового стану підприємства завершується комплексною оцінкою.Пропонуються заходи щодо поліпшення фінансового стану (прискорення реалізаціїпродукції, реалізації залишків виробничих запасів та основних засобів, зниженнядебіторської та кредиторської заборгованості).

еще рефераты
Еще работы по бухгалтерскому учету и аудиту
© РОНЛ.орг 2000-2024 По всем вопросам обращаться на эту почту: admin@ronl.org