Реферат: Ринок цінних паперів

Зміст

                                                                                                                               стор.

Вступ……………………………………………………………………………….  2

Розділ1. Поняття цінних паперів та їх класифікація……….…………………..   4

         1.1. Основні види ціннихпаперів………………………………………….   6

   1.2. Механізм формування курсової вартості ціннихпаперів та ди-

         відендна політика ………………………………………………………   14

Розділ2.Ринок цінних паперів, інвестиції та економічне відтворення……….   22

   2.1. Біржовий та позабіржовий ринки ціннихпаперів…………………...    25

   2.2. Механізм акумулювання інвестиційних ресурсів таоцінка

          ризиків на ринку цінних паперів …………………………………….… 32

   2.2. Фондові індекси……………………………………………………….… 37

   2.3. Фондові кризи у ринковій економіці…………………………………..  53

Розділ 3. Основні проблеми та перспективи розвитку фондового ринку в

               Україні …………………………………………………………………… 58

        3.1. Етапи формування фондового ринку в Україні………………………… 59

        3.2.Сучасний стан фондового ринку в Україні……………………………..  63

        3.3.Проблеми розвитку Національної депозитарної системи……………..  72

        3.4. Шляхи поліпшення функціонування фондового ринку України…….   80

 Висновки……………………………………………………………………………  84

Додатки………………………………………………………………………………  90

Література…………………………………………………………………………… 110

Вступ.

 

        Напочатку 90-х років наша країна стала на шлях створення ринкової економіки.Ринкова трансформація економіки України передбачає не тільки зміни в галузівідносин власності і виробничих відносин, а й найскоріше формування адекватноїцим відносинам фінансово-кредитної системи. Одночасно з реформуаннямнародногосподарського комплексу в Україні повинно відбутися динамічнестановлення  ринку цінних паперів. Його формування в Україні є центральною ланкою ринковихперетворень і сприятиме оздоровленню економіки вцілому, інвестуванню їїстрижневих галузей і об’єктів, прискоренню процесу приватизації державного майна.

                 Метою роботи є аналіз  стану і розвиткуфондового ринку в Україні в умовах становлення ринкових відносин.

                Предметомдослідження є проблеми відтворювального та інвестиційного процесів в Україні.

    Об'єктомдослідження є фондовий ринок України.

               Теоретико-методологічноюосновоюдипломної роботи євикористання сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічнійнауці стосовно проблем функціонування фондового ринку. Статистичну базудослідження становлять дані  Державної комісії з цінних папрів та фондовогоринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних видань.

          Ринок цінних паперів єнайвищою формою розвитку товарно-грошових відносин. При гармонійному розвитку,розвинутій інфраструктурі, налагодженому правовому забезпеченні механізмівзахисту інтересів всіх його учасників — інвесторів, емітентів, посередників —він є потужним прискорювачем економічного розвитку будь-якої країни.

               Ринок цінних паперів єбагатоаспектною соціально – економічною системою, на основі якої функціонуєринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій увиробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивнійдинаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людинишляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічнійготовності населення до ринкових відносин.

                  На ринках цiнних паперiвформуються вихiднi критерii для оцiнки ефективностi нових вкладень,здiйснюється економiчний контроль за ефективною дiяльнiстю акцiонернихпiдприємств. Особливо це важливо для “захисту” пiдприємництва вiд наслiдкiвкомерцiйного ризику в сучасних умовах, рiзких змiн у структурi свiтового господарства,стрибкiв у динамiцi товарних цiн, вiдсоткових ставок, валютних курсiв.

                 Ринки цiнних паперiв ( особливо короткостроковi ) вiдiграють важливу роль урегулюваннi грошового обiгу та кредиту. Досвiд останнiх десятирiч у країнахЗаходу свiдчить, що iснування розгалуженої мережi ринкiв цiнних паперiв убагатьох ситуацiях може стримувати розвиток iнфляцiйних процесiв. Це пов’язаноз тим, що наявнiсть значної кiлькостi рiзних цiнних паперiв допомагає зв’язатичастину невитрачених грошових ресурсiв споживачiв, перевести їх з положеннянезадоволеного поточного попиту в положення, що забеспечує iх збереження. Занедостатнього розвитку ( або вiдсутностi ) ринку цiнних паперiв може скластисядраматична проблема розмiщення державних позик, викликана дефiцитнiстю бюджету.

                 Успішнефункціонування економіки в умовах ринку не можливе без розвиненого й стійкогофондового ринку. Для стабілізації фінансового становища у зв’язку з обмеженістю фінансовихресурсів держави постає необхіднсть забезпечити розширене відтворення шляхомзалучення та “переливу” коштів через фондовий ринок. Розвиток ринку ціннихпаперів є своєрідним індикатором лібералізації економіки й успішного проведенняринкових реформ.

                 В данийчас у розвинутих краiнах ринки цiнних паперiв належать до числа найбiльшдинамiчно зростаючих елементiв фiнансовоi сфери. Оборот на нових ринках цiннихпаперiв зростає в багато разiв швидше, нiж обсяг операцiй на товарних  ринках iна традицiйних ринках комерцiйного та банкiвського кредиту. Формування ринкiвцiнних паперiв означає високий ступiнь економiчного розвитку. З ускладненнямгосподарського механiзму функцii ринкiв цiнних паперiв стають дедалiрiзноманiтнiшими. Система цих ринкiв створює необхiдний i важливий компонентсучасного механiзму економiчного регулювання. Так, у краiнах Заходу рухкапiталiв, перерозподiл трудових i матерiальних ресурсiв мiж рiзними галузямивиробництва найчастiше опосередковується ринками цiнних паперiв. В умовах, коливеличезнi обсяги капiталу виявляються зв’язаними на тривалий перiод у тiй чиiншiй продуктивнiй формi, саме ринки цiнних паперiв надають економiцi тоїгнучкостi й мобiльностi, яка забезпечує можливiсть швидкого переливу ресурсiв зодних галузей в iншi i здiйснення структурної перебудови виробництва. Навiдмiну вiд iнших фiнансових ринкiв тiльки ринки цiнних паперiв є дiйовимiнструментом розподiлу й перерозподiлу капiталу корпорацiй мiж галузями.

 Розділ 1: поняття цінних паперів таїх класифікація.

                   Цiннiпапери — цегрошовi документи, що засвiдчують право власностi на той чи iнший вид капiталу,визначають вiдносини юридичноi особи, яка їх випустила, та їхнього власника йпередбачають виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а такожможливicть передання грошових та iнших прав, що випливають iз цих документiв,iншим особам.[1]

             Цiннi папери можуть бути iменними або на пред’явника. Iменнi цiннi папери,якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати iншим особам шляхомпередавальних записiв, що засвiдчують перехiд прав на цiнний папiр до iншоїособи. Цiннi папери на пред’явника обертаються вiльно. Всі цінні папери,що обертаються на ринку, можна розділити на трьох групи: акції, облігації іспеціальні цінні папери.  Що стосується інвестицій і стабільності припливуприбутку, найбільше якісними рахуються державні облігації, особливокороткострокові ощадні векселя.  Потім йдуть приватні облігації й акції значнихкомпаній, що регулярно сплачують дивіденди.  Цiннi папери можутьвикористовуватися для розрахункiв, а також як застава для забеспечення платежiвi кредитiв. Випускає їх юридична особа, яка забов’язується виконуватиобов’язки, що випливають з умов випуску цiнних паперiв.

                 Перелік видів ціннихпаперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Відповідно до цього закону,до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніхдержавних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов»язання держави,ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiвцiнних паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом першогопорядку, в практицi фондової бiржi широко застосовуються також похiднi цiннiпапери — фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До них  належатьдепозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних фондiв та компанiй,опцiони i ф’ючерси. Динаміку розподілу емісій цінних паперів у 1997-1999рр.Відображено у додатку № 1.

           Цінні папери з фіксованим прибутком — це боргові зобов’язання, у яких емітентзобов’язується виконати відповідні дії.  Як  правило, це оборотна виплатагрошової суми і процентної винагороди. 

           Існують такі різновидицінних паперів із фіксованим прибутком: 

¨   державнапозичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів);

¨   комунальнапозичка (для збалансування державних фінансів місцевого органів керування);

¨   комунальніоблігації і заставні листи (іппотечні банки дають довгострокові кредити підзаставу  земельних ділянок або під боргове зобов’язання товариств);

¨   промисловаоблігація ( боргові зобов’язання з фіксованим прибутком промислової компанії).

                  До тих видів ціннихпаперів, що зараз перебувають в обігу та котрими держава забузпечує своїхкредиторів, можливо додасться ще пара, котра може може стати реальним виходом зфінансової кризи. Це випуски довгострокових цінних паперів з індексованимивідсотковими ставками та цінні папери з прив'язкою до обмінного курсу. Першіневдалі українські спроби запровадити такі механізми кілька років назад, булизабуті через інфляційні негаразди та введенням валютного коридору з чіткими,потвердженими відповідним меморандумом  МВФ рамками.

1.1.Основні види ціннихпаперів.

                      

                Спочатку розглянемоцiннi папери першого порядку. Їх використовують пiдприємства, державнi тамунiципальнi органи для фiнансування своєi дiяльностi.

               Акцiя — це цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує внесення певноїсуми грошей в статутний фонд акцiонерного товариства, дає право на участь вуправлiннi ним та на отримання частини прибутку в формi дивiдендiв, а також научасть в розподiлi майна у випадку лiквiдацiї товариства.[2]

               Цiноутворення акцiй — дуже складний процес. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв як прогнозованого, такi не прогнозованого характеру. Для цього процесу характернi такi етапи, як:

1. Номiнальна вартiсть.

    Всi акцii акцiонерного товаристваповиннi мати тiльки одну номiнальну вартicть, що фiксується при реестрацii.Номiнальна вартicть практично нiяким чином не пов’язана з реальною вартicтю.

2. Балансова вартicть.

   Вона вираховується як частка вiддiлення чистої вартостi активiв акцiонерного товариства на кiлькiсть випущенихi розповсюджених акцiй.

3.Курсова ( ринкова )вартicть.

    Вона зумовлюється попитом iпропозицiею на ринку цiнних паперiв.

               Акцii можуть бутиiменними та на пред’явника, безплатними, привiлейованими i звичайними.

·    Обiг iменнихакцiй облiковується в книзi реєстрацiй. У нiй систематично записуються данiпро час придбання кожноi такої акцiї, прiзвище власника, а також кiлькiстьакцiй на руках акцiонера.

·    Щодо акцiйна пред’явника, то в книзi реєструеться тiльки їхня загальна кiлькicть. Вокремих краiнах Заходу акцiї на пред’явника складають до 90 % усiх акцiй.[3]

·    Безплатнiакцiiвипускають з метою розподiлу їх серед акцiонерiв пропорцiйно кiлькостi акцiй,що їм уже належить.

·    Сумапривiлейованих акцiй обмежена десятьма вiдсотками всього статутного фондуакцiонерного товариства. Цi папери надають iхнiм власникам майнове право наодержання дивiдендiв, а також на приоритетну участь у вiдшкодуваннi своєi долiкапiталу при лiквiдацii акцiонерного товариства. Однак власник такої позбавленправа брати участь в управлiннi товариством.

               Iснують такi видипривiлейованих акцiй:

·    кумулятивнi, тобто такi, що даютьвласникам право не тiльки на поточний, а й на невиплачений ранiше дивiденд.

·    некумулятивнi, тобто тi, власники якихвтрачають дивiденди за будь-який перiод в разi, коли рада директорiв неоголосила про їх виплату

·    зпайовою участю, якi дають власникам право на отримання додаткових дивiдендiв понадсуму, що передбачена, якщо дивiденди на простi акцiї бiльшi

·    конвертованi, якi можуть обмiнюватись наобумовлену кiлькiсть простих

·    акцiiз коригованою ставкою дивiдендiв, прибуток за якими, на вiдмiну вiд акцiй з фiксованоюставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй до пiдвищення чи пониженняпроцентних ставок на державнi цiннi папери або на основi iнших iндикаторiвринку фiнансових ресурсiв

·    вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонернетовариство має право викупити за цiною з надбавкою до номiналу.

               Простi акцii — це акцii, прибуток вiд яких повнiстю зумовлюється чистим доходом пiдприємствата його дивiдендною полiтикою.

               Акцii “ зголубими корiнцями “ — випускаються найпотужнiшими широковiдомими корпорацiями ( уСША, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett — Packard та iншi ),якi утримують лiдерство у своiх галузях, а головне, протягом всiєi своєiiсторii стабiльно виплачують дивiденди акцiонерам.

            Прибутковими акцiями називаютьакцii компанiй, якi виплачують дивiденди, що перевищують середнiй рiвень. Доних, як правило, належать телефоннi корпорацii, водо-, газо-,електропостачання.

             Акцiї зростання — цеакцii корпорацiй, доходи i прибутки яких вищi вiд середнього рiвня, однак виплатипо дивiдендам, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється така дивiденднаполiтика тим, що цi корпорацiї прагнуть у першу чергу фiнансувати науковi таiншi дослiдження, а також розширити масштаби виробництва i можливостi йогозбуту.

              Циклiчнi акцiї характернiтим, що їхня цiна зростає i падає синхронно зi спадами та пiдйомами векономiцi, тобто вiдповiдно до ритмiв дiлової активностi. В основному це акцiiкорпорацiй базових галузей економiки — важкої промисловостi, автомобiльної,целюлозно — паперовоi.

             Спекулятивнi акцiї — такназивають акцiї копорацiй, якi виникли недавно. Такi акцiї, як правило, непотрапляють на бiржу або ж перебувають в обiгу на так званих “ спекулятивних “бiржах ( наприклад, Ванкуверська в Канадi ).

              Друге мiсце як об’єктторгiвлi на фондових бiржах посiдають облiгацii.Вони єтермiновим борговим зобов’язанням з фiксованим процентом, за допомогою якогодержава i мiсцевi органи, а також пiдприємства мобiлiзують фiнансовi ресурси.[4] Облiгацiї пiдприємствмають право випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товаристваможуть їх випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, iтiльки пiсля повноi оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння облiгацiєюне дає права брати участь в управлiннi товариством.

               Облiгацiї можутьзнаходитися у вiльному обiгу та з обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi( цiльовi ) облiгацiї. Прибуток iз процентних облiгацiй виплачуєтьсявiдповiдно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розмiри та строкивиплати процентiв. Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсляiї погашення. Прибуток з облiгацiй цiльових позик ( безпроцентних ) невиплачується. Власнику такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строкунадається можливiсть придбати вiдповiднi товари.

              Залежно вiд того,яким умовам вiдповiдає та чи iнша облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:

·    виходячиiз ступеня безпеки:

-     гарантованi( безпечнi ) облiгацii ; впевненiсть у погашеннi цих облiгацiй в установлений термiнгрунтується на наявностi оголошеної застави нерухомого майна або iнших фондiв

-     незабезпеченнiоблiгацiї,котрi не пiдтверджуються заставою.

·    виходячиз умов погашення ( викупу ):

-     серiйнiоблiгацiї,якi погашаються послiдовно, за серiями, через певнi часовi iнтервали;

-     ординарнiоблiгацiї ,що пiдлягають викупу одночасно, в установлену дату.

·    виходячиiз можливостi дострокового викупу:

-     облiгацiїз правом дострокового погашення , якi за iнiцiативою емiтента можуть бути викупленi ранiшевстановленого фiксованого термiну;

-     компенсованiоблiгацiї, якiза бажанням власника можуть у будь — який момент вiльно обмiнюватись наготiвку;

-     конвертованiоблiгацiї,котрi за бажанням власника можуть обмiнюватися на iншi цiннi папери, що випускаютьсятим же емiтентом.

·    виходячиiз механiзму виплати процентноi ставки:

-     iменнiоблiгацiї, процентнiвиплати за якими поштою або iншими видами зв’язку надсилаються безпосередньовласнику, при цьому iмена власникiв повиннi бути вказанi на облiгацiях тавнесенi в книгу реєстрацiї.

-     облiгацiїна пред’явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановленудату.

               На розвинутихфондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило, невелика по обсязі. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представничі функції:норми, встановлені державою для інвестиційних операцій інституціональнихінвесторів, забороняють багатьом із них одержувати облігації, що не котируютьсяна якийсь із фондових бірж.  Оскільки зараз важко знайти емітенту, що нерозраховує на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім недивовижно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з проханнямприйняти облігації до котирування[5].І усе ж угоди з облігаціями відбуваються головним чином у позабіржовомуобороті.  Головна причина полягає в тому, що динаміка ринкових цін облігаційбільш передбачена, менш схильна сильним і раптовим коливанням, чим у випадкуакцій. Обсяг емісій акцій та облігацій у 1999р. відображено у додатку № 2. 

               Також до цiнних паперiвналежать казначейськi зобов’язання. Це вид цiнних паперiв напред’явника, що розмiщуються виключно на добровiльних засадах серед населення,засвiдчують внесення їхнiми власниками грошових коштiв до бюджету й дають правона одержання фiнансового доходу.[6]

               Випускаються такiвиди казначейських зобов’язань:

¨   довгостроковi — вiд 5 до 10 рокiв

¨   середньостроковi- вiд 1 до 5рокiв

¨   короткостроковi — до одногороку

               Рiшення про випускдовгострокових i середньострокових казначейських зобов’язань приймаєтьсяКабiнетом Мiнiстрiв Украiни. Рiшення про випуск короткострокових казначейськихзобов’язань приймаеться Мiнiстерством фiнансiв Украiни. Кошти вiд реалiзацiїказначейських зобов’язань спрямовуються на покриття поточних видаткiвреспублiканського бюджету. Виплата доходу вiд казначейських зобов’язань та їхпогашення здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.

               Ощаднийсертифiкат — письмове свiдоцтво банку про депонування грошових коштiв,яке засвiдчує право вкладника на одержання пiсля закiнчення встановленогостроку депозиту[7]й вiдсоткiв.[8]

              Ощаднi сертифiкативидаються:

¨   строковi( пiд певнийдоговiрний вiдсоток на визначений строк )

¨   дозапитання

¨   iменнi( непiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним )

¨   напред’явника

                 Громадяни купують сертифiкатиза рахунок власних коштiв, а пiдприємства за рахунок коштiв, що надходять уїхне розпорядження пiсля сплати податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит.Доход з ощадних сертифiкатiв виплачується за пред’явленням їх для оплати вбанк, що їх випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованихкоштiв за строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йомувиплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних умовахпри внесенi депозиту.

                Також до паперiвпершого порядку належить вексель — офiцiйне боргове зобов’язання певної форми, яке надає йоговласниковi право вимагати оплати боржником указаної у векселi суми увстановлений строк.[9]

                 Векселя можуть бутипростими і перекладними.  Простий вексель являє собою письмовийдокумент, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця(боржника) сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеномумісці векселетримачу або його наказу. У такому векселі із самого початку берутьучасть дві особи: векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов'язуєтьсясплатити по виданому  їм векселі, і перший векселетримач, якому належить правона одержання платежу за векселем.

                  Відмінністьпростого векселя від інших боргових грошових зобов'язань в тому, що:

¨   вексельможе бути переданим із рук у руки по передатному написі;

¨   явка  длязасвідчення підпису не потрібна;

¨   принесплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріальногопротесту;

¨   утриманнявекселя точно встановлено законом;

¨   вексель єабстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою,заставою або неустойкою.

              Перекладний вексель(тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказвекселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у визначений термін і увизначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність перекладноговекселя від простого полягає в тому, що він призначений для перекладу,переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження іншого.Видати (трасувати) перекладний вексель — значить прийняти на себе зобов'язаннягарантії акцепту[10]і платежу по ньому.  На відміну від простого в перекладному векселі берутьучасть не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, першийвекселетримач, що одержує разом із векселем право потребувати і платіж поньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж. Тутзобов'язання трасанта умовне: він зобов'язується заплатити вексельну суму, якщоплатник (трасат) не заплатить її.  Необхідність виконання трасантом такогозобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив завекселем або акцептував і не заплатив.  У останньому випадку трасатдорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест унеплатежі.  Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред'являтиостанній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цихумов може бути віднесене до його власної провини.  У випадках із простимивекселями їхнє пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно.  По перекладному векселі такої прямойборжник виступає лише з моменту акцепту векселя платником.  До цього моменту єв наявності лише умовний боржник (трасант).

               Тепер розглянемо цiннi папери другогоi третього порядкiв. Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу.Передбачається також, що фiктивний капiтал другого порядку скоро з’явиться на фондовомуринку Украiни.

               Депозитнесвiдоцтво — це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа володiє акцiямиоднiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в одному iз банкiв, та маєправо на одержання дивiдендiв, а також на частину активiв[11] цiєї корпорацiї у випадкуiї лiквiдацiї.[12]Депозитнi свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовiринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств,мають змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.

               Ф’ючерс — також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання пiсля закiнчення певногостроку продати клiєнтовi ( або купити в нього ) вiдповiдну кiлькiсть фiнансовихiнсрументiв за обумовленою цiною.[13]

              Iснує кiлькапозицiй, за якими ф’ючерс вiдрiзняється вiд опцiону:

1. Укладання ф’ючерсного контракту неє актом купiвлi-продажу

2. Розрахунки по закiнченнi термiнуф’ючерсного контракту є обов’язковими.

3. Ризик по ф’ючерсному контрактубiльш високий.

              З розвитком івдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуютьсяф’ючерсні угоди – інструментстрахування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих коливаньцін на них. Ф’ючерсні контрактипередбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому вконкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки.До сроку виконання угоди в  клірингову  палату біржі[14] вноситься невеликасума застави.

              Опцiон — це угода мiж партнерами,один з яких виписує i продає опцiоний сертифiкат, а iнший — купує його, тобтоотримує право до обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiстьакцiй у особи, яка виписала опцiон, або ж продати їх.[15]

              Iснують два рiзновидиопцiонiв:

¨   “американський “, який можна реалiзувати протягом всього термiну контракту.

¨   “європейський “, котрий реалiзовуеться на певну дату.

             Мета опційної торгівлі –уникнути ризику, пов’язоного зторгівлею ф’ючерсними контрактами. Опційнаугода – це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і берена себе зобов’язання продати або купити, адругий виплачує премію і одержує право купити або продати конкретний товар законкретною ціною протягом встановленого часу. На біржі торгують опціонами на ф’ючерсні контракти, тобто, крім ціни іпозиції ( строку поставки ), погоджених між сторонами по звичайному ф’ючерсному контракту, контрагентидомовляються також і про премію ( опціон ), яку одна сторона виплачує другійстороні. Таким чином, ціна опціону – це сума, що сплачується покупцем опціонуйого продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов’язань, крім заплаченої суми, щоскладає його максимальний ризик.

            Можливі трипозиції ( визначення ) опціону, який має внутрішню вартість: бути при грошах,бути при своїх грошах, залишитися без грошей. Умови, за яких можливий такийпрояв внутрішньої вартості опціону, такі:[16]

Визначення опціону

Опціон покупця

Опціон продавця

Внутрішня ціна

Бути при грошах (виграти)

Ціна контракту вище від ціни угоди на опціон Ціна контракту нижче від ціни угоди на опціон Створюється

Залишитися при своїх грошах (не виграти)

Ціна контракту дорівнює ціні угоди на опціон Ціна контракту дорівнює ціні угоди на опціон Відсутня

Залишитися без грошей (втратити)

Ціна контракту нижче від ціни угоди на опціон Ціна контракту вище від ціни угоди на опціон Відсутня

                 Варранти  становлять специфiчний видцiнних паперiв, котрi випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiямий дають власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягомвстановленого перiоду.[17]Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент регулярних виплатпо облiгацiях чи привiлейованих акцiях, бо надає можливicть iнвесторам одержуватиприбуток на рiзницi курсiв простих акцiй у випадку iї зростання порiвняно зобумовленою у варрантi. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а такожфакт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні рокиварранти усе частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більшпривабливими в очах інвесторів.  Купляючи облігацію, власник, фактично, видаєкредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків ідивідендів.

1.2. Механізм формування курсовоiвартостi цiнних паперiв та дивідендна політика.

 

                Цiннi папери маютьномiнальну i ринкову вартicть, або цiну. Номiнальною називають вартiсть,зазначену на цiнному паперi. Але купiвля — продаж цiнних паперiв проводиться неза номiналом, а за цiнами, що складаються на ринку цiнних паперiв. Цiна, заякою папери продаються i купуються на ринку, називається ринковою цiною,або курсом цiнних паперiв.

               Курс акцiїзалежить вiд рiчного дивiденду, який вона приносить, рiвня позичкового процентата спiввiдношення мiж пропозицiєю акцiй i попитом на них. Курс акцiї тим вищий,чим бiльшим є дивiденд, виплачуваний по нiй, i чим нижчим є рiвень позичковогопроцента, оскiльки, купуючи акцiї, власник грошового капiталу завжди порiвнюєвиплачуваний по них дивiденд з тим доходом, який вiн мiг би одержати, поклавшисвiй капiтал у банк, тобто з позичковим процентом. Середнiй курс акцiiдорiвнює сумi грошового капiталу, яка принесе доход, що дорiвнюе дивiденду, вразi вкладання цiєi суми в банк ( чи передачi у позичку).

                 Курс акцiiрозраховується за формулою:

Д х 100

/>                                                          Ка =   

Рп

 де Д — сума рiчного дивiденду поакцiї

      Рп — рiвень позичковогопроцента.

                Курс облiгацiiзалежить вiд iї номiнальноi вартостi, рiчного доходу, який вона приносить,рiвня позичкового процента, кiлькостi рокiв, що залишилися до погашенняоблiгацiї, та спiввiдношення мiж пропозицiєю облiгацiї та попитом на них. Курсоблiгацiї на ринку цiнних паперiв, як i акцiї, залежить вiд попиту тапропозицii на неї. Визначальними факторами у формуваннi попиту та пропозицii єприбуток, який приносить дана облiгацiя, рiвень позичкового процента, ступiньприбутковостi альтернативних грошових вкладiв, у тому числi iнших облiгацiй,випущених конкурентами. Тому ринкова вартicть кожноi конкретної облiгацiї упевний момент часу може бути вищою вiд номiнальної, пiдвищуватись та падати.  Середнiйкурс облiгацii, за яким рiвень доходiв i рiвень позичкового процентаоднаковi, дорiвнюватиме номiнальнiй вартостi. Якщо ж рiвень доходу по облiгацiїнижчий за рiвень позичкового процента, то iї середнiй курс буде меншим заномiнальну вартiсть, а при рiвнi доходу по облiгацiї вищому за рiвеньпозичкового процента — бiльшим.

                Курс облiгацiвизначаеться формулою:

( Сн + нД )

/>                                                     Ко = 

100 н Рп

де: Сн — номiнальна вартiстьоблiгацiї;

      н    — кiлькiсть рокiв, щозалишилися до погашення облiгацiї;

      Д   — сума рiчного доходу пооблiгацiї;

     Рп  — рiвень позичкового процента.

        

Приклад. Припустимо, що iнвестор придбав за номiналом новуп’ятипроцентну облiгацiю вартiстю 1000 $ при рiвнi позичкового процента 5%. Намомент перепродажу облiгацiї рiвень позичкового процента пiднявся удвiчi, томуза номiналом iї нiхто не захоче купити. За тiж грошi, вiддавши їх у позичку (поклавши в банк ), можна одержати доход у розмiрi 10%. Курс облiгацiї за умови,що до iї погашення залишається один рiк, становитиме 955 $. Витративши цю сумуна придбання облiгацiї, iї власник одержить 1000 $, заробивши на рiзницi уцiнах 45 $, i, крiм того, за рiк йому будуть нарахованi та виплаченi якпроценти 50 $. Увесь доход 95 $ — це 10 % вкладеного капiталу. Якщо ж облiгацiяпiдлягає погашенню через три роки, вона оцiнюється у 855 $.

Iнший випадок. Рiвень позичкового процента на момент перепродажуоблiгацiї не пiдвищiвся, а зменшився до 3 %. Тодi курс облiгацiї, термiнпогашення якоi настає через рiк, дорiвнював би 1019 $, а тiєї, що пiдлягаєпогашенню через три роки — 1055 $.

                       

               Курсова вартiсть цiнних паперiв постiйно коливається залежно вiд змiниспiввiдношення мiж попитом на тi або iншi цiннi папери та їх пропозицiєю на ринку.У свою чергу, попит i пропозицiя залежать вiд очикуваної змiни рiвняпозичкового процента, а за звичайними акцiями — i доходiв, якi визначаються насампередперспективами розвитку корпорацiї, що випустила акцiї, а також станомполiтичноi обстановки, загальною економiчною ситуацiєю в країнi. На курс цiннихпаперiв також впливає стан державних фiнансiв i грощового обiгу. Iнфляцiйнезнецiнення грошей призводить до зменшення попиту на цiннi папери з фiксованимдоходом, i водночас зростае попит на звичайнi акцiї, облiгацiї, щоконвертуються.

          Дивіденд — це грошова виплата доходу заакціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутомакціонерного товариства (АТ), за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженніпісля сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету тавідсотків за банківський кредит.

           Дивідендна політика — це сукупність заходів, якіздійснюються АТ і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплатидивідендів власни­кам акцій цього АТ.

          Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам — першийіз двох основних шляхів розподілу прибутку АТ після оподаткування, другим єспрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку АТ, що приводить дозбільшення майбутніх грошових потоків.

          У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежнихефекти:

·    позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненостіпотенційних інвесторів у тому, що менеджери АТ прогнозують збільшення прибутку(ін­формаційний вплив), у підвищенні курсів акцій, поліпічдкні добробуту ак­ціонерів;

·    негативний ефект, який полягає у скороченні інвестиційдля розши­рення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цінна акції в майбутньому.

           Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестуваннякоштів в АТ, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспектививчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-господарську ді­яльністьпідприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібностідивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія «синиців руці». Друга теорія більш поширена, але й практичні реко­мендації першоїможуть бути враховані, наприклад, на стадії створення та розвитку підприємства.

           Слід виділити такі типи дивідендної політикиАТ:

·    політика постійних виплат, згідно з якою АТ платитьдивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;

·    політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплатірегулярних, стійких дивідендів;

·    політика поступового збільшення дивідендів;

·    політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку АТ поділяютьдивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, якийвиплачується за сприятливих обставин;

·    виплата дивідендів акціями.

           На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерноготоварис­тва, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разівикупу ак­ціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що незобов'яза­ні їх продавати.

           Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політикинемає. Кож­не акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі станусправ, при­бутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей.Для віт­чизняних підприємств найкращим  є вибір другого та третьо­го типівдивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибутокукраїнських підприємств може змінюватися в досить широких ме­жах, а зменшеннядивідендів не бажане для АТ. Метод виплати дивідендів ак­ціями призводить, посуті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будутьвиплачуватися у майбутньому.

            Дивіденд — один із чинників привабливості акцій для дрібнихпотенцій­них інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залученняши­рокого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При прийняттірішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від дивідендних вип­латта доходу від зміни вартості акцій:

Да = Д + (Ц1 – Ц0) / Ц0[18],

 

де Да —дохідність акції;

 Д — отримані за період дивіденди;

 ЦІ — поточна ринкова ціна акції;

    ЦО  — ціна, за якою акція була придбана.

           Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу наінвес­тований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а та­кож(в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права власнос­ті начастину АТ та участі в управлінні ним.

           Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у виглядідивіденду приймається на зборах АТ за підсумками діяльності за період. Післявідраху­вання податків, зборів та інших платежів отримується прибуток дорозподілу, який АТ може використати по-різному, зокрема й на формуванняспеціально­го фонду дивідендів:

ПДР =РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ[19],

де ПДР —прибуток до розподілу;

 РФ — резервний (страховий) фонд;

ФРВ — фонд розвитку виробництва;

ФД — фонд дивідендів;

ФСП — фонд на соціальні потреби;

     ІФ — інші фонди.

            Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендівнерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається врозпорядженні емі­тента після оподаткування, тоді як резидентам дивідендиможуть виплачувати­ся незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7 ЗаконуУкраїни «Про оподаткування прибутку підприємств»). Для них розподілуяк дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних періодів,так і кошти фон­дів економічного стимулювання та кошти фондів спеціальногопризначення.

           Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те,що АТ по­винне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми длярезиден­тів та 15% — для нерезидентів до або одночасно з виплатою дивідендів.Отже, навіть за відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток АТ єплат­ником податку на дивіденди з наступним його заліком у податок на прибуток.Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди перевищить сумунарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату податку на прибуток унаступних податкових періодах.

          Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в Україну єзнижен­ня ставки оподаткування дивідендів для нерезидентів. Якщо раніше вони от­римували59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня 1999 року отриму­ють 85%.

         Нарахування та виплата дивідендів, а також сплата податку проводитьсятаким чином:

·    нараховуються дивіденди разом із податком, нараховуєтьсяподаток на дивіденди;

·    отримується в банку сума до виплати, одночасноперераховується до бюджету податок на дивіденди;

·    перераховуються дивіденди юридичним особам тавиплачуються диві­денди фізичним особам.

              Для розрахунків пропонується застосовувати такі формули:

Сд = ФД \ СК * 100[20],

де Сд — ставка дивіденду;

     СК— статутний капітал.

Дн = НВ х Сд х А[21],

де Дн —нарахований дивіденд одному акціонеру;

     НВ— номінальна вартість акції;

     А— кількість акцій у акціонера.

                   

Дв = Дн — ПП[22],

де Дв —виплачений дивіденд одному акціонеру;

     ПП— податок на прибуток із громадян на дивіденд.

           Нині встановлено такі співвідношення:

Дв = 0,70 Дн — длярезидентів, Дв = 0,85 Дн — для нерезидентів. Якщо власник акції змінювався, тоДн може визначатися із врахуванням строку, протягом якого акціонер володівакціями:

Днт=  Дн * Т \ 365 * 100[23]

де Днт — нарахований дивіденд залежно від терміну;

     Т— термін володіння акціями в днях у межах звітного періоду.

          Застосування останньої формули проблематичне і навітьнедоцільне, бо власник акції протягом періоду (в Україні найчастіше він ста­новитьодин рік) може багато разів змінюватися, що ускладнює розрахунки та можепризвести до порушення прав акціонерів.

               Незважаючи на загальний важкий стан підприємств України, значна частинаакціонерних товариств отримує прибуток та має можливість виплачува­тидивіденди. Так, за підсумками 1999 року найбільше в СНД хімічне під­приємствоконцерн «Стирол» направив на виплату дивідендів 5,6 млн. грн.; АСК«Укррічфлот» — 5 млн. грн., або 0,80 грн. на акцію; Запорізькийзалізо­рудний комбінат — 4 млн. грн., або 0,053 грн. на акцію; ДАЕК«Запоріжжя -обленерго» — 623 тис. грн., що становить 10% чистогоприбутку (ЧП), або 0,0035 грн. на акцію; ВАТ «Дніпрообленерго» — 600тис. грн., що становить 5% ЧП; ДАЕК «Західенерго» — 499 тис. грн.,або 10% ЧП; ЕК ВАТ «Полтава-обленерго» — 275 тис. грн., або 0,11 грн.на акцію; ВАТ «Нафтохімія Прикар­паття» — 196,4 тис. грн., щодорівнює 5% ЧП; фармацевтична фірма «Здоро­в'я» — 180 тис. грн.; ВАТ«Київський картонно-паперовий комбінат» — 555 тис. грн., або 13% ЧП;АППБ «Аваль» — 135 тис. грн.

          Досить часто подаються дані про розмір дивідендів, якіприпадають на одну акцію або на один інвестиційний сертифікат, як це прийнято усвітовій практиці. Наприклад, за підсумками діяльності ТОВ «Дружківськийметиз-ний завод» виплачував у 1999 році 0,027 грн. на акцію; ЗАТ«Харківська біс­квітна фабрика» — 0,65 грн. на акцію; ВАТ«Спектр» — 0,06 грн. на акцію; ВАТ «Роменський молочнийкомбінат» — 1,00 грн. на акцію; ВАТ «Одеса-газ» — 1,02 грн. наакцію; ЗАТ ІФ «Олбі-Інвест» — 1,12 грн. на інвестицій­ний сертифікат.

         За підсумками 1999 року до фонду виплати дивідендів ВАТ«Сумигаз», наприклад, планує спрямувати 5% чистого прибутку; пивзавод«Рогань» — 10%; ДАЕК «Закарпаттяобленерго» — 13,2%; ВАТ«Кримський содовий за­вод» — 25%[24].

         Аналіз викладеного вище, а також загальний стан українських під­приємств,гостра потреба останніх у прямих інвестиціях дають змогу вважати доцільним таоптимальним розподіл як дивіденди 5—10% чистого прибутку.

         Акціонерні товариства, які прийняли рішення про виплату дивідендів,мають багато проблем. По-перше, після прийняття такого рішення на зборахакціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Найзручнішим для акціонерів єрозсилання письмових повідом­лень, але для АТ, що мають кілька тисяч акціонерів,це досить дорогий і тру­домісткий процес.

         По-друге, труднощі виникають при підготовці документів длявиплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату тарозміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем розташуван­няАТ. Потім відомості передаються до податкової адміністрації за місцемпроживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів акціонерівдо реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду, дивіден­ди невиплачуються.

              По-третє, з'являються проблеми при виплаті дивідендів у відкритому ак­ціонерномутоваристві. Перерахуємо можливі варіанти виплати та їх недоліки:

видача готівкоючерез касу (не всі акціонери живуть поблизу місцерозташу-вання АТ), перерахунокпоштовим переказом (трудомісткий процес, бо треба розіслати кілька тисячпереказів), перерахунок на рахунки акціонерів у банках (відкриття рахункакожного акціонера, повідомлення їм про номер рахунка). Виникають також питаннящодо взаємовідносин з іноземними інвесторами, конвертації валюти, переказудивідендів за кордон. Відносно шляхів виплати потрібний комбінований підхід,орієнтований на зручність як для АТ, так і для акціонерів.

         Виходячи з цього можно зробити висновок, що необхідно розробитигрунтовну та довгострокову дивідендну політику, попередньо обравши її тип,враховуючи такі особливос­ті функціонування акціонерного товариства, як сферадіяльності, тривалість кругообігу коштів, коливання доходів та інші фактори. Підприємствам,які вже виплачували дивіденди, бажано надалі дотримуватися стабільної диві­дендноїполітики, не допускати затримки при їх виплаті.

          Результатом виваженої та ефективної дивідендної політики маєстати оп­тимальний розподіл коштів на розвиток підприємства, що забезпечить ус­пішнейого функціонування, а також на виплату стабільних, бажано зростаю­чихдивідендів. Останнє сприятиме привабливості акцій такого товариства як на вторинному,так і на первинному фондовому ринках, залученню додатко­вих інвестицій.

Розділ 2: ринок ціннихпаперів, інвестиції та економічне відтворення.

                      

              Почнемо розгляд з функцій, які ринок цінних паперів виконує в економічнійсфері:

·    відтворення дійсної вартості основних виробничіхфондів, рентабельності того чи іншого підприємства, товариства, компанії. Цяфункція особливо актуальна в приватизаційному процесі при корпоратизації таакціонуванніі державних підприємств. Але й в розвинутих ринкових відносинахрівень фінансової ефективності підприємства, встановлений через курс його акційна фондовій біржі, є більш об’єктивним.

·    Прискорення обігу надлишкового капіталу у виглядіцінних паперів, його акумулюція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери.

·    Переміщення капіталу із однієї галузі в інші.

·    Акумуляція вільних грошових коштів населення, їх зв’язування та вилучення із вільного обігу.

              Світова практика свідчить, що в розвинутих країнах з ринковою економікою ринокцінних паперів пройшов значний еволюційний щлях – від хаотичності йроздрібленості до цілісності, централізації та досить жорсткого державногорегулювання. Ці характеристики стали невід’ємними для усієї фінансової системи ринкових економічних відносин як умежах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

              Головними характеристиками та принципами функціонування такогоринку є:

·    Цілісність ринку умежах окремої країни, яка забеспечується наявністю єдиної національної фондовоїбіржі як єдиного місця котирування цінних паперів, єдиного Центрального депозитаріюцінних паперів і єдиного Клірингового банку. Цілісність ринку означаєвизначення єдиних курсів на усі цінні папери, які допущені до обігу йкотирування по всій території даної країни, тобто, якщо для контролю від державиє Національний банк, то для контролю тих же грошей у вигляді цінних паперів єтой же Національний банк через фондову біржу.

·    Централізація ринку цінних паперів, що означає державний контроль та безпосереднє регулювання цілісноїсистеми обігу цінних паперів і забеспечується спеціально створеними державнимиорганами.

·    Прозорість ринку цінних паперів, що означає широке розповсюдження ринкової інформації, однаковістьціни на конкретні цінні папери по всій території країни, доступність тарівноправність замовлень будь-якого клієнта на купівлю-продаж цінних паперів тавиключає можливості компенсації цих замовлень фінансовим посередникам за свійрахунок

·    Введення системи електронного обігу ціннихпаперів – їх дематеріалізованого обігу у формі комп’ютерних записів на рахунках через систему “національнафондова біржа – центральний депозитарій – кліринговий банк”

·    Відповідність, якнаслідок, національної системи обігу цінних паперів загальноприйнятимстандартам безпеки інтересів і прав інвесторів, що забеспечує високі гараниіїдля залучення місцевих та іноземних інвестицій в акціонерні капітали і розвитокнаціональної економіки

                 Впровадження таких принципів у більшості країн світу здійснюється відповідно дорекомендацій “Групи Тридцяти” – міжнародної організації незалежних експертів,яка розробляє стандарти фінансових ринків.

                Модель організації ринку цінних паперів за рекомендаціями “Групи Тридцяти”передбачає необхідність:

·    Широкого використання стандартних кодів ( код ISIN ) для торгів і доставки цінних паперів

·    Запровадження вимог суворого лістингу

·    Розповсюдження інформації щодо компаній, акції якихкотируються на фондовій біржі, та вимога до цих компаній надавати такуінформацію

·    Встановлення й опублікування курсів на цінні папериз дотриманням принципу рівності інвесторів

·    Запобігання виникненню неорганізованих паралельнихринків на шкоду ліквідності централізованого ринку, який є єдиним ринком, щостворює можливості для попиту і пропозиції

·    Надійності біржового ринку: забеспеченнявідсутності затримок і безпеки поставок цінних паперів та грошової оплати заних через систему, яка діє в стандартний період угоди

               Дані про виконання рекомендацій “Групи 30” центральними депозитаріями світу таУкраїни наведені у додатках № 3 та № 4.

               Із середини 80-х років у Західній Європі з ініціативи Ради європейськихспівтовариств дістали розповсюдження  особливі відкриті інвестиційні фондиЮКІТС ( Undertakings for Collective Investment inTransferable Securities ), які створюються для того, щобнадати можливість фонду, який базується в одній із країн – членів ЄС, продаватисвої акції в інших країнах союзу.

              Розглядаючи сучасну інституційну структуру ринку цінних паперів, варто виділитичотири категорії учасників операцій: комерційні банки, інвестиційні банки,біржові фірми і кредитно-фінансові організації, які об’єднані за назвою“Інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні й інвестиційніфонди), структуру яких відображено у додатку № 5.

    

2.1. Бiржовий та позабiржовийринок цiнних паперiв.

 

                 Ринок цiнних паперiв — цечастина фiнансового ринку ( крiм ринку позичкових капiталiв ), на якомуздiйснюється купiвля — продаж цiнних паперiв.[25]Рiзноманiтнiсть функцiй, якi виконують цiннi папери, веде до зростаючоїдиференцiацiї їх ринкiв. Слiд зазначити, що поряд iз загальними рисами ринкицiнних паперiв мають iстотнi вiдмiнностi, мiж ними iснують певнi iнституанальнiта юридичнi межi.

                Ринки цiнних паперiврозрiзняються за багатьма факторами. Насамперед, фiнансовий ринок подiляетьсяна первинний i вторинний.[26]Первинний фiнансовий ринок— формується за рахунок емiсiї цiннихпаперiв пiдрпиємствами. Продаж цiнних паперiв може бути прямим абоопосередкованим.

Прямий продаж — це публiчна реалiзацiяцiнних паперiв населенню або незначнiй кiлькостi iнвесторiв. Опосередкованийпродаж — це реалiзацiя цiнних паперiв через посереднiка, яким є банк абоброкерська кантора. На первинних ринках уперше вiдбувається реалiзацiявипущенних цiнних паперiв, доход вiд якої надходить емiтенту. Вториннийринок цiнних паперiв— це повторна купiвля або продаж цiннихпаперiв. Вiн подiляеться на бiржовий та позабiржовий ( вуличний )[27] ринки.

                Біржіпосідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки.Високоефективні біржові технології динамізують національні і міжнароднітоварні, фондові і валютні ринки, уніфікують, роблять доступними і надійнимискладні виробничо-фінансовими операції великої кількості підприємств і організацій.Досліджуючи біржовий ринок, важливо розуміти його як постійно еволюціонізуючийі багато в чому саморегульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних іфінансових ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод досучасних технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах біржовоїторгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф’ючерсний ринок, на якому черезфінансові інструменти реалізується більше половини операцій. Разом з тим, появанових біржових продуктів та інструментів не руйнує традиційні оригінальні рисибіржі – відкритість і конкурентність при заключенні угод. Навіть при здійсненнічисто спекулятивних операцій ризик переноситься на тих, хто хоче ризикувати.

               Перша біржа, механізм торгів якої був наближенийдо сучасних, була заснована в Антверпені в 1531 році, хоча деякі французькі таіталійські комерційні об’єднання, які виникли раніше ( в12-13 ст. ), вважались її попередниками. У 1549 році виникли біржі в Ліоні таТулузі, потім в Лондоні (1556), в 1717 – у Парижі, у 1771 – Відні, у 1760 –Берліні, 1817 – Варшаві. Перша російська біржа була створена Петром І в 1730році в Санкт-Петербурзі. Переважно біржі виникали в центрах хлібної торгівлі. У1913 році їх було 115, в т.ч. – 11 в Україні. 

         Біржа — це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і томузвільнені від сплати корпоративного прибуткового податку.  Для покриття витратпо організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі рядподатків і платежів.  Це податок на угоду, укладену в торговому залі; платакомпаній за вмикання їхніх акцій у біржовий список; щорічні внески нових членіві т.п.  Ці внески і складають основні статті прибутку біржі. Iнакше вiдбуватиметьсяперерозподiл доходiв на користь тих членiв бiржi, якi працюють з малоюактивнiстю, залучають невелику кiлькiсть клiентiв, а вимагають iз загальногофонду виплат вiдповiдно до своеi кiлькостi акцiй. Бiржа забеспечує прискоренняцентралiзацiї капiталу i розширює межi використання тимчасово вiльних коштiвдля фiнансування господарства. Крiм того, бiржа пiдвищує мобiльнiстьакцiонерного капiталу, створює умови для прискорення його кругообороту. Врезультатi постiйного обiгу капiталiв i змiн у складi iнвесторiв бiржазабеспечує перерозподiл капiталу мiж рiзними галузями i сферами економiки.Біржа забезпечує концентрацію попиту і пропозиції, але вона фізично не в змозівмістити усіх, хто хотів би продати або купити ці папери.  Ті, хто бере на себефункцію проведення біржових операцій, стають посередниками.  Діяти вони можутьяк на біржі, так і поза її, оскільки далеко не всі папери котируються набіржах.  На позабіржовому ринку формується коло посередників, на яких фактичнопокладається функція концентрації попиту і пропозиції.  Просторово посередникироз’єднані, але вони пов’язані між собою й утворять єдине ціле, постійновступаючи в контакт один з одним

                Важливе значення дляорганізації і налагодження діяльності бірж має визначення їх видів і типів. Наоснові узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду роботи бірж їхкласифікують за такими ознаками:[28]

Класифікаційні ознаки

Види бірж

За предметом діяльності

Товарні

Фондові

Змішані

За рівнем спеціалазації

Універсальні

Спеціалізовані

За характером роботи

Відкриті

Закриті

Змішані

За юридичним статусом

Приватно-правові

Держівні

Акціонерно-пайові

Змішані

За характером товару і особливостями його реалізації

Наявно-товарні

Ф’ючерсні

Опціонні

Змішані

За характером участі в торгах і взаємовідносин з покупцями та продавцями

Акціонерно-пайові

Брокерські

Абонементні

Комісійні

Разового обслуговування

Змішані

           Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів.  У своїйдіяльності він керується статутом біржі, у якому визначаються порядок керуваннябіржею, склад її членів, умови їхнього прийому, порядок утворення і функціїбіржових органів. Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративнимапаратом рада призначає президента і віце-президента.  Крім того, нагляд завсіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами,наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп’ютери), біржовиміндексам, опціонам. Комітет по прийомі членів розглядає заявки на прийняття вчлени біржі.  Комітет по арбітражі заслуховує, розслідує і регулює суперечки,що виникають між членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами.  Число ісклад комітетів змінюються від біржі до біржі, але ряд із них обов’язковий.  Цекомітет або комісія з листингу[29],що розглядають заявки на вмикання акцій у біржовий список; комітет по процедурахторгового залу, що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торговісесії) і стежить за дотриманням інструкцій із діяльності в торговому залі, атакож в інших випадках.

                 Фінансовий ринок потребує не тільки правового регулювання обороту ціннихпаперів, але і виникнення організації, яка б забезпечувала цей оборот.  Такоюорганізацією є фондова біржа.  Фондова бiржа — спецiалiзованаорганiзацiя, яка об’еднуєпрофесiйних учасникiв ринку цiнних паперiв у одному примiщеннi для проведенняторгiв, створює умови для концентрацiї попиту й пропозицiї та пiдвищеннялiквiдностi ринку в цiлому.[30]Концентрацiя означає, що усiм торговцям цiнними забеспечується доступ до усiхпропозицiй з купiвлi — продажу, якi в даний момент є на бiржi. I вже мiжторговцями йде конкурентна боротьба по тiй чи iншiй пропозицiї. Тобто фондовабiржа є найвiльнiшим ринком, ринком з мiнiмальними перешкодами для встановленнявiльного спiвставлення попиту та пропозицiї. Тому в Законi Украiни “Про цiннiпапери i фондову бiржу” визначається: “ Фондова бiржа — органiзацiйнооформлений, постiйно дiючий ринок, на якому здiйснюється торгiвля цiннимипаперами… акцiонерне товариство, яке зосереджує попит i пропозицiю цiннихпаперiв, сприяє формуванню їх бiржового курсу та здiйснює свою дiяльнicтьвiповiдно до цього Закону, iнших актiв законодавства Украiни, статуту i правилфондової бiржi. “[31]Водночас фондова бiржа є самоврядною органiзацiєю, яка характеризуєтьсявисоким ступенем самоорганiзацiї. Це певна i чiтка система органiзацiї тапроведення торгiвлi, що пiдкоряється спецiальним правилам i процедурам,внутрiшньому етичному кодексу, який буває навiть бiльш жорстким, нiж норми, щовстановлюються державою. Все це регулюється статутом, правилами та iншиминормативними документами бiржi, якi розробляються та затверджуються нею самою.   

            Коло паперів, із якими проводяться угоди, обмежена.  Щоб потрапити в числокомпаній, папери яких допущені до біржової     торгівлі (іншими словами, щоббути прийнятої до котування), компанія  повинна задовольняти встановленимчленами біржі вимогам у відношенні обсягів продажів, розмірів одержуваногоприбутку, числа  акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характерузвітності і т.д.  Члени біржі або державний орган, що контролює їхнюдіяльність, встановлює правила ведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котування.  Фондова біржа — це  насамперед місце, де знаходять одинодного  продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаютьсяпопитом і пропозицією на них, а самий процес купівлі-продажу регламентуєтьсяправилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів.Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованогоринку цінних паперів.  Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідностікапіталу.  “Чудо” складалося в  тому, що для інвестора практично стерлисярозходження між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями засобів. Цілком реальні в часу побоювання омертвити капітал стримували підприємницькеполум’я.  Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося положення,коли для кожного окремого  акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал)мають майже  такий же  ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-якиймомент можуть бути продані на біржі. Відносні показники ефективності торгівфондових бірж України державними пакетами акцій приватизуємих підприємствнаведені у додатку № 6.                     

            Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади.  В Франції, Італії іряді інших країн фондові біржі рахуються суспільними заснуваннями.  Це, правда,виражається лише в тому, що держава надає помешкання для біржових операцій. Біржовики рахуються представниками держави, але діють як приватні підприємці,за свій рахунок. Біржі можуть бути засновані і на принципах приватногопідприємництва, наприклад, як акціонерне товариство.  Така організація біржхарактерна для Англії, США.

            Фондова біржа являє собою організований ринок цінних паперів.  При цьомузначимість цього дуже важливого інституту в різних країнах далеко неоднозначна.   Як підкреслює шведський професор Андерс Ослунд, якщо в США іВеликобританії велика частина власного капіталу підприємств мобілізується самена фондових біржах, то в Європі і Японії їхня питома вага значно менше, аполовина з 100 найбільших підприємств Німеччини ¾ узагалі сімейні фірми, акціїяких не підлягають продажу.  А на варшавській фондовій біржі біля 25% біржовогообороту  цінних паперів припадає на операції іноземних інвесторів. 

                 УУкраїні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу дляфункціонування цінних паперів.  Одним із головних нормативних актів, щорегулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є Закон України “ Про цінніпапери і фондову біржу”.  Відповідно до цього Закону фондова біржа створюєтьсялише як акціонерне товариство.  Її фундаторами можуть бути лише торговціцінними паперами і їх повинно бути не менше 20.  Фундатори повинні внести встатутний фонд біржі визначену суму.  Акціонерами фондової біржі в нашій країніможуть стати як підприємці, значні банки, так і будь-який громадянин, що уклавсвої заощадження в акції. Фондова біржа України грунтується на безприбутковихпочатках і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворенняцінних паперів у гроші без фінансових втрат для власника, стабільність ринку,широкої гласності і довіри.  Це дозволить їй виконувати роль:

¨   засобупритягнення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери;

¨    перерозподілукапіталів між різноманітними галузями і підприємствами

¨   засобуцентралізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різноманітнихпрошарків населення, створення умов для розвитку в країні підприємницькоїдіяльності.

           Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавнихцінних паперів розвивається більш високими темпами.  У той же час можнапобачити тенденцію росту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів упорівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів.  На біржі проводяться ітакі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т.д.  Це говоритьпро те, що у країні не створений ринок цінних паперів на первинному рівні.

          Поряд з централiзованим бiржовим ринком функцiонує позабiржовий ринокцiнних паперiв. Iсторично позабiржовий ринок передує бiржовому. Українах з ринковою економiкою бiржi природно виростали iз вуличного ринку вмiру того, як збiльшувалися масштаби фондових операцiй, множилися емiтентицiнних паперiв, вдосконалювалася технiка брокерської справи. Iнфраструктурупозабiржового ринку складають iнвестицiйнi фонди, iнвестицiйнi компанii,довiрчi товариства, холдинговi фiрми, страховi компанii, iншi незалежнiторговцi цiнними паперами, якi згiдно з Законом Украiни “ Про цiннi папери iфондову бiржу “ здiйснюють посередницьку комiсiйну та комерцiйну дiяльнiсть зцiнними паперами, а також аудиторськi та консалтинговi органiзацiї. Одначастина торговцiв входить до складу Украiнської Асоцiацiї торговцiв цiннимипаперами, друга — до Украiнської Асоцiацiї довiрчих товариств, iнвестицiйнихфондiв i компанiй, якi репрезентують їх iнтереси в державних органах тапозаринкових сферах. Одночасно незалежнi фiнансовi посереднiки можуть утворитиiншi асоцiацiї, спiлки, об’єднання для координацiї роботи, проведення спiльних дiй. Позабiржовийринок цiнних паперiв не є альтернативою, а доповнює й розширює бiржовий ринокяк на вторинному, так i, що особливо важливо, на первинному рiвнi. Первиннерозмiщення цiнних паперiв рiзних компанiй може проводитися  шляхом пiдписки,вiдкритого продажу або аукцiонiв. При цьому можуть використовуватися можливостiкомунiкацiйноi мережi акцiонерного товариства  “Центральний депозитарiй “, якестворене в м. Киевi групою торговцiв цiнними паперами. При переходi УФБ дозасад вiльного асоцiйованого членства будь — який фiнансовий посередник зможестати членом бiржi, тим самим розширюючи сферу своєї дiяльностi та маючиможливiсть включитися у систему електронного обiгу цiнних паперiв. При бажаннiторговцi цiнними паперами можуть стати учасниками Центрального депозитарiюцiнних паперiв Украiнськоi фондовоi бiржi. Членство в депозитарiї допоможе їм уврегулюваннi усiх позабiржових угод: при первинному розмiщеннi цiнних паперiв,операцiях з емiсiями iнвестицiйних фондiв вiдкритого типу, перепоставцi мiждепонентами, а також забезпечити  розрахунки “ поставка проти оплати “ навзаємоузгоджену  дату. Розрахунки можуть бути злiйсненими в день угоди, якщоспiвпадання замовлень на продаж i купiвлю мало мiсце до встановленоi дати.Розрахунки по всiх операцiях виконуються в центральнiй системi 

2.2.Механізм акумулювання інвестиційних ресурсів та оцінка ризиків на ринку ціннихпаперів.

                З розвитком ринкуцінних паперів зростає актуальність фінансових вкладень в цінні папери. Данапроблема обумовлена її складністю, різноманітністю суб'єктів і об'єктівфондового ринку. З однієї сторони, ринок насичений цінними паперами; з другої,в діяльності ринку цінних паперів бере участь значна кількість суб'єктів, якімають на меті свою користь:

·    інвестуваннявільних коштів з метою збереження та приросту капіталу,

·    інвестуванняв цінні папери як основний вид діяльності комерційної організації;

·    інвестуваннядля надання управлінського впливу на об'єкт інвестицій через придбання пакетуцінних паперів.

                Процесінвестування — це підбір портфеля цінних паперів приватними інвесторами тафінансовими інститутами. Процес інвестування в цінні папери завжди поєднуєтьсяіз зіставленням ризику, прийнятого на себе, та очікуваним наслідком відінвестицій. Тому досить важливо кількісно оцінити ці параметри і порівняти їх заналогічними параметрами альтернативних вкладень. Всі ці та інші питаннявирішуються із застосуванням різноманітних методів економічного аналізу. Методианалізу цінних паперів дозволяють визначити впевненість, спираючись надослідження макроекономічної теорії та її практичне застосування.

           За даними ук­раїнських учених, для забезпечення нормальногопроцесу відтворення з ураху­ванням інноваційної складової державі потрібно400—450 млрд. грн. Звісно, без залучення іноземних інвестицій розв'язати своїпроблеми Україні не під силу. І все-таки починати пошук джерел фінансуванняслід не за кордоном, а у себе на батьківщині. Зарубіжний інвестор зацікавитьсялише тоді, коли від­чує позитивні зрушення в економічному житті країни. Зогляду на це не мож­на залишити без уваги ситуацію на українському фондовомуринку протягом 1999 року, яка ще хоч і слабка, але має можливості змінитися накраще. Кур­си акцій чутливі до змін економічного середовища, їх недаремновважають своєрідним барометром економіки.

                   Український ринок акцій пов'язується у інвесторів головним чи­ном лише зтрьома галузями — металургією, енергетикою та нафтоперероб­кою. Але Не слідігнорувати важливих функцій ринку цінних паперЇв у економіці: залу­ченняінвестицій, перерозподілу прав власності в акціонерних товарист­вах, що є важливоюпередумовою ефективної діяльності підприємств. На жаль, вітчизняні підприємстваще не працюють належною мірою на ринку цінних паперів головним чином через те,що реформи не торкнулися окре­мих підприємств.

               З початку 90-х років, коли в Україні вперше виникла потреба не лише в описінового явища, але і в розробці економічної політики в галузі розвитку ринкуцінних паперів, економісти почали звертатися до проблем методологічної базисвоїх досліджень і застосовувати різноманітні методи аналізу фінансових ринків,які поширені в західній економічній науці і практиці, пристосовуючи їх доспецифіки української дійсності.

                Проте ще й досіпитання про те, якими саме мають бути підходи до дослідження фінансового ринку,які б враховували і його специфічні особливості, і можливості застосуваннязагального арсеналу методів економічного аналізу, поки-що залишаютьсянеопрацьованими.

      Основною теоретичноюбазою для економічного аналізу цінних паперів і формування інвестиційногопортфеля на сучасному етапі продовжує залишатися сформована ще в 60-ті рокитеорія ефективного ринку. Згідно твердженням теорії ефективного ринку, якщоціни акцій вірно відображають майбутні прибутки і характеристики ризику акцій,то вільний ринок акцій здатний суттєво впливати на вибір суспільства розміщенняобмежених ресурсів у правильному руслі, а якщо орієнтування на ціну акції -граназдогад, то неефективні для суспільства виробництва можуть розвиватися простодля високої ціни їх акцій. На сучасному українському ринку акцій інвесторикеруються мотивацією очікування приросту курсової вартості акцій, а немайбутнього дивіденду. Особливе значення ця мотивація набуває в умовахінфляції, властивої для початкової стадії розвитку фондового ринку в Україні.

                 На Заході кількашкіл застосовують різні підходи чи їх комбінацію до визначення задач аналізуцінних паперів як окремої дисципліни. Фундаментальна школа, та ії визнанийголова Б. Грехем основну увагу звертає на аналіз фінансового стану корпорацій,виплачуванні ними дивіденди, поточну ставку відсотків та інше. Технічна школа виходитьз того, що вся інформація, суттєва з точки зору «фундаментальноїшколи», враховується в курсах цінних паперів ще до їх опублікування. Томунаріжним каменем є розгляд самого ринку, рух біржових котирувань, обіг бірж,тощо.

.             Фундаментальний аналіздозволяє глибоко і всебічно з'ясовувати стан справ у будь-якій сфері фондовогоринку і являє собою детальне вивчення галузей та окремих компаній з точки зоруїх цінних паперів. На практиці представники інвестиційно-ділерських фірм частоне мають часу для подібних розвідок і користуються послугами аналітичнихвідділів фірм та іншими джерелами інформації. Проте вони повинні добреусвідомлювати, яким чином буде зроблено той чи інший висновок. В свою чергу,технічний аналіз дає можливість спрогнозувати зміну ринкової кон'юнктури.

                  Для галузевогоетапу фундаментального аналізу велике значення має наявність застосовуваноїдостатньо широким колом суб'єктів, чіткої типової класифікації галузей іпідгалузей, що віддзеркалює їх технічні можливості. Враховуючи вищевикладене,пропонується умовно застосувати поділ всіх галузей в залежності від стадіїрозвитку на такі типи: новонароджені, зростаючі, стабільні, циклічні,спекулятивні занепадаючі галузі.

                Що стосуєтьсяадаптації традиційних методів аналізу інвестиційних якостей цінних паперів длязастосування в українських умовах, то протягом досить тривалого періодукритерії фінансового аналізу діяльності українських галузей і компаній булимайже не вживані при оцінці інвестиційних якостей їх цінних паперів. Фахівцям,які працюють на фондовому ринку, було зрозуміло, що фінансовий стан підприємствне відображається в ціні цих акцій. З 1996 року ситуація поступово змінюється.Фінансовий стан одних підприємств починає стабілізуватись, і вони завершуютьрік з прибутком, а їх акціонери можуть розраховувати на дивіденди. Користуючисьметодами економічного аналізу цінних паперів українських підприємств, можнаспрогнозувати подальший хід подій на ринку їх акцій. Але в сучасних умовах,коли реальна вартість активів підприємств ще мляво корелює з ціною його акцій,немає необхідності користуватись всіма методами традиційного економічногоаналізу.

                Випуск акцій підприємством та їх вдале розміщенняможе сприяти швидкій мобілізації коштів для інвестування. Проте емісію акційможуть здійснювати лише підприємства, які акціонуються або вже є акціонерними,причому відкритого типу. Однак практична роль акцій, які емітують акціо­нернікомпанії, у фінансуванні інвестицій в Україні ще незначна. На фон­довому ринкукраїни переважно обертаються державні цінні папери. Держа­ва, залучаючифінансово-кредитні ресурси для покриття бюджетного дефі­циту, є основнимконкурентом приватних підприємств на ринку капіталу. Ринок державних ціннихпаперів, незважаючи на певні проблеми, високо­дохідний і ліквідний, томунегативно впливає на інвестиції у реальний сек­тор економіки.

           Потенційним джерелом додаткових інвестиційних ресурсів напідприємст­вах є випуск облігацій. За матеріалами Державної комісії з ціннихпаперів та фондового ринку, на фондовому ринку практично відсутні корпоративніоблі­гації. Протягом 1999 року зареєстровано лише чотири емісії таких облігаційна суму 8,19 млн. грн. Таким чином, підприємства практично не використовуютьцього потенційного джерела інвестиційних ресурсів через недосконалість за­конодавствата ряд інших причин.

                Забезпечення надійності операцій із  цінними паперами — важливий еле-ментекономічної структури суспільст­ва. Можливо, навіть важливіший, ніж надійністьсистеми грошових розрахунків, оскільки помилку в грошових розрахунках можнавиправити і компенсувати додат­ковою кількістю грошей, а помилка в пере­казіцінних паперів може призвести до втрати прав власності на якісно незамінніоб'єкти.

                Дляорганізації інвестиційного процесу дуже важливим є створення чіткої та про­зороїсистеми розрахунків за операціями купівлі-продажу цінних паперів. Річ у тім, щоучасники таких операцій на­штовхуються на певні ризики. Власне, це ті ж ризики,які виникають у процесі прове­дення валютних операцій.

            Передусім це «витратний ризик», або «ризиквитрат заміщення», тобто ризик, пов'я­заний із загрозою банкрутстваоднієї зі сторін до терміну здійснення розрахунків, що штовхає іншу сторону навтрату мож­ливих прибутків. Масштаби цього ризику рівнозначні витратам наукладення но­вої угоди за поточною ринковою ціною. Такий ризик зменшуєтьсяшляхом скоро­чення часу між укладенням угоди та здійсненням розрахунків за нею,а також у разі використання відповідно організо­ваної системи заліку.

            «Основний ризик” полягає у можливостінеодержання продавцем цінних паперів грошей після того, як папери уже надійшлипокупцеві. (Аналогічний ризику валютних операціях відомий як»герштадт-ризик" — за назвою німецького банку, який збан­крутував усередині 1970-х років через збитки, що виникли саме з такої причини).

           «Ризик ліквідності» — це за­грозанесвоєчасного отримання однією зі сторін цінних паперів або грошей, через щовона вимушена брати кошти в борг чи продавати інші активи, аби виконати своїзобов'язання за рештою угод.

            Учасники ринку цінних паперів можуть також наштовхнутися на ризикнеплатоспро­можності клірингового банку. І, нарешті, на системний ризик,суть якого в тому, що не­виконання зобов'язань одним фінансовим інститутом можеспричинитися до виник­нення проблем в інших або навіть їх бан­крутства.

            Одним із заходів, який значно зменшує перелічені ризики, єгарантовані розра­хунки між учасниками угоди за принци­пом «поставка протиплатежу». Цього можна досягнути за допомогою однієї з трьох найпоширенішиху світовій прак­тиці моделей розрахунків.

            Модель 1. Її головними елементами є надсиланняінструкцій щодо переказу як

цінних паперів, так і грошових коштів на підставі інформації про кожнуугоду та остаточний переказ цінних паперів, який здійснюється одночасно зпереказом грошей. (Таку модель, за даними британсь­кого агентства «ТhomasMurrey», сьогодні використовують 17 відсотків центральних депозитаріїв).

             Модель 2 передбачає надсилання інструкцій щодопереказу цінних паперів за кожною угодою, проте самі перекази цінних паперіввід про­давця покупцеві здійснюються лише на­прикінці циклу, коли відбуваєтьсяі пере­каз грошових коштів, — на умовах «нетто». (Цій моделі надаєперевагу 21 відсоток центральних депозитаріїв).

             Модель 3 полягає в тому, що інструкції щодо переказуяк цінних паперів, так і грошових коштів надсилаються на основі інформації«нетто» (тобто з урахуванням можливих  контругод), а остаточні переказиздійс ються наприкінці циклу. (Цією моделлю користуються 18 відсотківцентральних позитаріїв світу).

              З урахуванням передбачених моделями вимог стандартнийпроцес клірингу та  розрахунків за операціями із цінними паперами проходитькілька етапів.

.1. Укладення угоди про купівлю-продаж, яке може провадитися набіржах  або в елек тронних системах позабіржової торгівлі.

2. Порівняння інформації (про ціну, кількість цінних перів, датурозрахунку), яка надходить з розрахункової системи окремо від покупця і відпродавця цінних паперів. Лише після встановлення ідентичності всіх даних угодуможна укладати саму угоду між прямими учасниками системи.

3. Якщо учасники угоди діють в інтересах і за рахунок своїх клієнтів,необхідні попередньо отримати від них підтвердження щодо деталей угоди.

4. Після отримання позитивних результатів порівняння та підтвердженняпровадиться кліринг, під яким у даному випадку розуміється процеспідрахунку взаємних зобов'язань учасників угоди (як правило, на умовах«нетто»). В системо обслуговують значні обсяги операї ціннимипаперами, може здійснювс багатосторонній або двосторонній залік.

5. Потому учасники угоди (можливо, за допомогою біржі або кліринговоїсистеми) готують інструкції щодо переказу цінних паперів та відповіднихгрошових коштів.

6. Переказ цінних паперів можна з нювати шляхом фізичногоперемініщення самих цінних паперів (частіше — сертифікатів на них) абовідповідних записів на рахунках клієнтів (зберігачів) у центральному депозитаріїцінних паперів.

2.2. Фондові індекси.

                 Розвитку ринку цінних паперів сприяє підвищення його інформаційної відкритості.Не тільки більшість інвесторів, але й багато фінансових посередників не в змозіпорівняти запропоновані на фінансовому ринку цінні папери за степенемдоходності, ризику, оцінити фінансову стійкість того чи іншого емітента.Допомогти в цьому може система рейтингів фінансового ринку.

                 Рейтинг – це оцінка позиції об’єкта, який аналізується, на шкалі показників.Він дозволяє встановити навизначену дату положення учасників фондового ринку, вмявити їх місце середінших учасників відповідно з наступними критеріями: фінансовий потенціал,стійкість, активність, позиція на ринку та ін. [32]

                Рейтинги цінних паперів дифіринцюються в залежності від їх видів (дольові,боргові, похідні). Розрізняють також форми  публікування рейтингів ( типирейтингів) в залежності від методики, яку використовують рейтингаві служби.

                Так, “Standart & Pure” надаєцінним паперам комбінації літер, які означають якість цінних паперів. Дляоблігацій та привілеойваних акцій система рейтингів “S & P — 500” має такийвигляд:[33]

       ААА – найвища якість (цінні папери, які забеспечують максимальну безпеку  зточки зору сплати як основного боргу, так і відсотків). Це цінні папери великихнаціональних та транснаціональних компаній, здатних протистояти змінам кон’юнктури, які мають довгу історію бездоганноговиконання обов’язків таперспективи збереження вказаних позицій)

       АА, А, ВВВ – прийнятний рівень ризику (емітенти мають довгу історіюзадовільного розвитку та додержаня своїх обов'’зків, але відношення активів чи виручки до боргу в них нижче, ніж уемітентів цінних паперів вищого рейтингу)

       ВВ, В, ССС, СС – затримання з виплатою відсотків; кредитор та відсоток адекватно захищені, але компанії потрибуютьпильного нагляду із-за наявності внутрішніх та зовнішніх факторів, здатнихпослабити захист

        С – виплати припинені (покриття боргу нижче мінімального рівня, немає сталостірозвитку та впевненості, що покриття покращится)

        D – повна неплатоспроможність ( компанія можезнаходитись в процесі ліквідації )

         NR – немає рейтингу (компанія зазнає важливі фінансовіпроблеми, її майбутнє під питанням)

                Для звичайних акцій система такаж сама:

          А+ — найвищий рівень

          А, А-, В+ -  середній рівень

          В, В- — низький рівень

          С – найнижчий рівень

          D – фірма реорганізується

                Серед рейтингів фінансових позицій учасників фондового ринку можновиділити рейтинги “розмірного” типу, рейтинги активності та рейтингифінансового стану. Прикладом розмірного рейтингу є нейтинг 200 найбільшихбанків світу, який публікується щорічно в журналі “BusinessWeek”. Рейтинги, які оцінюють фінансовий стан, будуютьсяна врахуванні набору показників. Так, агенція “A.M. Best Co” основує своїоцінки на кількісних методах аналізу рентабільності, співвідношення власних тазапозичених засобів, ліквілності активів, а також на якісних дослідженняхступеню диверсифікації ризиків, надійності активів, практики менеджменту. Йогож конкурент “Уейсс Рисерч Инк” аналізує тільки інформацію, яка офіційнопублікується (дані балансу, рахунки прибутків і збитків та ін.). Рейтингиторговців, які активно торгували державними паперами, та найбільш популярнихоблігацій держпозики у січні 2000р. наведені у додатку № 11.

                 Види аналізу фондового ринку:

·    ретроспективний(дослідження минулої діяльності ринку, її порівняної ефективності згідно видамцінних паперів)

·    оперативний (оцінкастану фондового ринку )

·    перспективний(прогнозування тенденцій розвитку фонодового ринку)

·    тематичний (дослідженняодного напрямку розвитку фондового ринку)

·    системний (визначеннявзаємопов’язаного впливуекономічних та соціальних факторів на процеси, які досліджуються)

·    обов’язковий (результати аналізу повинні бути обов’язково врахованими)

·    рекомендований (найбільшшироко розповсюджений вид аналізу, результати якого можуть бути використані дляприйнятя рішень, але не носить характер обов’язкових рекомендацій)

                Рейтинги цінних паперів виступають в форміфондових індексів, які розраховують спеціалісти ведучих рейтингових агенцій чифахівцями фондових бірж, аналітиками ділових видань або у формі комбінаціїсимволів, які рписують визначену кількість цінного паперу.

               Фондові індекси– це показники, які описують стан даного сегменту ринку, тобто рівні цін акційта інших активів, які обертаються на цих біржах, об’єми угод і т.п.[34]

               Використання фондових індексів засновано наперевіреному десятирічному припущенні, що коливання цін на акції кількохдесятків ведучих компаній відповідають коливанням цін на всі інші акції, коливаннямта змінам у попиті та пропозиції цінних паперів на фондовому ринку в цілому. Регіональний розподіл торговців цінними паперамита обсяги виконанних ними операцій із цінними паперами наведені у додатку № 13.

               Фондовий індекс являє собою число, якехарактеризує рівень або динаміку цін на акції, які включені до біржовоголістингу, за станом на обумовлений момент часу. Усі фондові індекси, яківикористовуються в світовій практиці, можуть бути класіфіцировані за слідуючимиознаками:

·    за місцем розрахунку та ареалом поширення

·    за числом поданих в індексі компаній та часткиохоплення фондового ринку

·    за методикою розрахунку та характеру використання

               Виходячи із ступеню узагальненнядосліджуваної інформації виділяють індекси:

·    інтегральні, якіхарактеризують в цілому стан ринку, який досліджується, одним синтетичнимпоказником

·    частні (локальні), якідоповнюють інтегральний показник характеристикою окремих елементів або параметрівцього рінку

               Також розрізняють індекси за складомсукупності об’єктів, щовивчаються, на інтернаціональні, національні, секторні та субсекторні.

              Інтернаціональні інтегральні індексихарактеризують стан ринку за межами національних кордонів. Суть такого індексучасто відображає його назва. Наприклад, індекси MCSI (Morgan Stanley Capital International ) – лідера в галузіподібних міжнародних аналітичних досліджень, охоплюють як весь світовий ринокакцій (“The World Index”), так ійого окремі складові географічні сектора – Північну Америку (“North America”), Європу (“Europe13”), Далекий Схід (“Far East”) та ін.

              Секторальні інтегральні індекси характеризують стан внутрінаціонального ринку. Наприклад, індексНью-Йоркської біржі характеризує “рух” акцій усіх компаній, які котируються націй біржі.

              Субсекторальні індекси є органічною складовою секторального індексу та характеризують динамікуакцій, наприклад, промислової групи компаній, транспортної чи фінансової та ін.

              Призначення індексів:

·    зміни ціни на акції можно порівняти з індексом длявсього ринку або з індексом для даного сегменту ринку та робити висновки пропопит на акції у контексті всього ринку

·    можливо співставити зміни цін у різних сегментахринку та робити вмсновки про те, який з них є в даний момент більш прибутковим

·    можно співставляти зміни цін акцій більш дрібних табільш великих компаній

·    можливо порівняти ціни на акції в різних країнах

                 В загальній формі роль фондових можебути зведена до трьох функцій:

·    діагностичній

·    індикативній

·    спекулятивній

                 Під діагностичній функцієйрозуміється здатність системи індексів характеризувати стан та динамікурозвитку як національної економіки в цілому, так і окремих її складових.

                 Виконання індексами індикативноїфункції передбачає, що наявність об’єктивної оцінки цінового стану на фондовому ринку дає точку відліку дляоцінки поведінки великих інвестиційних фондів, окремих інвесторів тапортфельних менеждерів.

                Спекулятивна функція проявляється втому, що опціони і ф’ючерси здатнімиттєво реагувати на зміну широкого кола явищ економічного, політичного тасоціального характеру.

                На сьогоднішній день у світівикористовується 4 методичних прийоми для побудови усереднених індексівзміни курсів акцій. Ці прийоми зводяться до розрахунків за відповіднийперіод:

·    Темпів зміни середньоарифметичної ціни акціїобмеженої кількості відібраних корпорацій (індекс DowJones)

·    Темпів росту (зниження) середньозваженої (поклькості акцій, що обертаються) ціни всієї кількості акцій корпорацій (індекси“S & P — 500” та “Уилшир-5000”)

·    Середньоарифметичне значення темпів приросту(зниження) цін акцій

·    Середньогеометричне значення темпів зміни цін акцій(індекс “Балью Лайн”)

               В країнах з ринковою економікоюфункціонує більше двухсот фондових бірж. Практично кожна з них має власнусистему фондових індексів, які відображають рівень та динаміку цін на акції, щовключені до лістингу, тобто акції, які допущенні до офіційної торговлі набіржі. В США регулярно публікуються данні по 20 індексам, в Європі – по 25, вЯпонії – по 3. Власні індекси мають Буенос-Айреська та Сингапурська фондовібіржі. Найбільшого поширення в фінансовому світі набули індекси, розроблені вСША. В цьому не тільки визнання провідної ролі даної країни в світовійекономіці, але й відображення того факту, що дений обіг Нью-Йоркської фондовоїбіржі (NYSE) складає половинусвітового обігу цінних паперів.  Основні індекси, які розраховуються в США:індекс Доу-Джонса (Dow-jonesAverage),зведений індекс Нью-Йоркської фондової біржі (NYSE Composite Index), індекси Американськоїфондової біржі (AMEXMarket Value In­dex),Національної асоціації дилерів по цінним паперам (NASDAQ Index), індекси “Валью ЛайнЕверідж” (VLA), “Вілшир 5000” (Wilshire 5000-EqualityIndex),“Стендарт енд Пура 500” (S&P500). УВеликобрітанії найбільшо відомими є фондові індекси газети “Файненшл Таймс” (FT-SE, FTA, FTO), в Німеччині – індекси FAZ та DAX.

 

Індекс “Доу-Джонс”

                       

                Перший формалізований фондовий індикатор був розроблен та застосован більш ніж100 років тому – в 1884 році в США Чарльз Доу почав розраховувати середнійпоказник по зміні курсових вартостей акцій 11 великих на той час промисловихкомпаній. Для акцій ряду промислових та транспортних компаній він систематичнопочав розраховуватись на Нью-Йоркській фондовій біржі з 1897 року (длякомунальних підприємств – з 1929 року). З 1928 року індекс став розраховуватьсяяк середнє арифметичне по акціям 30 фірм, присому кількість складових та методикарозрахунку залишились незміними в промисловому Доу-Джонсі й досі. ІндексДоу-Джонса розпадається на промисловий (Dow-JonesIndustrial Average), який включає в себе акції 30 ведучихпромислових компаній США, комунальний (15 компаній, головним чином енергетичних), транспортний ( 20 компаній ).

                      Індекс Доу-Джонса для акцій промислових компаній базується на вартості акційтридцяти промислових компаній та розраховується за формулою:[35]

n=30

J= ( S  Ai ): K

i=1

 

деК – кориктуючий коефіцієнт, який змінюється у результаті дроблення акцій аьо узв’язку зі зміною списку фітм такомпаній, акції яких приймають участь у розрахунку індексу.

               Але вже на протязі порівняно довгого часу індекс Доу-Джонса  піддаєтьсяжорсткій критиці. Особливо це стосується індексуЮ який характеризує акціїпромислових компаній. Опоненти виражають йому недовіру, оскільки вважають, що30 акцій промислових компаній, обраних в якості індикатору ринку ціннихпаперів, не можуть точно відобразити всіх змін, які відбуваються наНью-Йоркській фондовій біржі.

Індекс “Standart & Pure”

                Індекс “S & P 500” є типовимприкладом зводного ( composite )індексу: з 500 включених до нього корпорацій 400 відносяться до промисловості,20  — до транспортної галузі, 40 — до енергетики та 40 – до галузі фінансів.

               Він розраховується за формулою:[36]

n                  n

Is&p= { S Pi x Qi } / { S Qi }

i=1               i=1

Pi – ціна акції і-тої корпорації

Qi – кількість акцій

N – кількість корпорацій

Індекс “Trib”

 

                   Цей індекс слугує для оцінки стану світовогофондового ринку та знаходить свій вираз в цифровому вигляді. Розробники індексупоклали в основу два правила. Перше – заключається в тому, щоб кожнийпотенційний інвестор міг при бажанні купити любу акцію, вартість якої врахованав індексі. Друге правило потребує максимальної простоти розрахунку індексу.Індекс обмежен відібраною групою, яка складається з найбільш істотних світовихфондових ринків. На кожній з 25 найбільших фондових біржах світу відбираєтьсяпо 10 компаній, акції яких займають перші місця за ітогами торгів. Для трьохфондових бірж із-зі їх особливого становища зроблено виключення: Нью-Йоркська,Лондонська та Токійська біржіпредставлені акціями 20 компаній. Таким чином,індекс розраховується по 280 показникам. Більшість фондових бірж знаходиться вЄвропі, тому половина відібраних акцій належить європейським компаніям. Алевідносно невелика загальна вага цих ринків дає Європі лише 37% акцій всьогосвітового індексу. Крім світового індексу використовуються чотири допоміжнихіндекси для оцінки наступних регіонів: Тихоокеанського, Європейського,Північноамериканського та Латиноамериканського. Крім регіонального, існуєструктурне ділення по 8 групам: акції суспільних компаній ( 5% ), фінанси ( 32%), енергетика ( 9% ), природні ресурси ( 5% ), засоби виробництва ( 9% ),споживчі товари ( 21% ), послуги ( 17% ), різне ( 2% ).

Індекс Швейцарськогобанку.

                 Банк “Union Bank of Switzerland”розробив власну методику визначення найбільш приємних для інвестицій стран.Методика заснована на визначенні тієї частини ВНП, яку ці країни витрачають наосвіту, охорону здоров’я,культуру, розробку нових технологій. У складеному фахівцями списку – 38 держав.Результати досліджень показали, що найбільш перспективною для інвесторівдержавою Є Китай, економіка якого розвивається найбільш динамічно. За нимслідує Ізраїль, який приділяє велику увагу освіті своїх громадян. На третьомумісці – Японія, що має найбільш яскраві перспективи в галузі розробки тавпровадження нових технологій. На четвертому місці Північна Корея, яка вкладаєвелики кошти в розвиток людських ресурсів. Замикає п’тірку лідерів Сингапур. Сьогоднішні лідери – США та Німеччина –поділили 19 – 20 місця, Мексика займає 35-е місце.

 

Британський індекс “FT – 30”

 

                Перший європейський індекс, який з’явився у Великобрітанії, також як і Доу-Джонс спочатку включав 30складових. У 1935 році на сторінках газети “Файненшл Ньюс”, яку згодом поглинуладобре відома зараз в усьому світі “Файненшл Таймс”, з’явився перший фондовий індекс Сполученого Королівства. Його складачіпостаралися відібрати три десятки ведучіх компаній британської промисловості,причому структура складових повинна була відображати відношення галузей внаціональній економіці. З 30 початково відібраних акцій в індексібули наявні: 5– від важкої промисловості, 4 – від текстильної, 3 – від автомобільної таавіаційної, 3 – від електро- та радіопромисловості, 3 – від сектору будівнихматеріалів, 6 – від харчової та тютюнової промисловості, 2 – від закладівроздрібної торгівлі та 3 – від різних галузей промисловості. Британський“промисловий” індекс “FТ – 30”розвивався всі ці роки, в його структурі сталисязсуви акценту від тяжкоїпромисловості в сторону компаній, зайнятих в сервісі, обслуговуванні. Однакповоротним для нього став 1984 рік, коли вперше була прийнята а розрахунокфінансова акція – Національного Вестмінстерського банку. С цього моменту індекс“FТ – 30” втратив свою промислову винятковість, та зараз він називаєтьсяІндексом звичайних акцій “Файненшл Таймс” ( FT – SE ). На відміну від середньоарифметичного “Доу-Джонса” ФТ – 30 єсередньогеометричним. Це означає, що всі акції, що до нього входять, відіграютьрівну роль незалежно від капіталізації кожної компанії. Формула індексі така:ціни 30 акцій перемножуються друг на друга ( при цьому кожна акція ділиться навласну вартість у вибраний базовий період ) та потім добувається корінь 30ступеню. Формально це має такий вигляд:[37]

n                        1/n

Ift= { N ( Pit / Pio ) },               де

i-1

Pit – ціна акції і-ї корпорації в t-період

Pio – ціна акції і-ї корпорації в базисний період

N – кількість корпорацій

                 Середнє геометричне має не тільки недоліки, але йпереваги – в такому разі простіше робити знижки на зміни капіталу та заміщатискладові без необхідності зміни бази. ФТ – 30, безумовно, до сих пірзалишається чутливим індикатором та показником настрою лондонського фондовогоринку. Однак недоліки бази та математичної структури не дозволяють йому статинадійним інструментом для прийняття рішення при управлінні інвестиційнимпортфелем.

                   Специфікаекономічної ситуації в Україні не дозволяє копіювати західні методикирозрахунку фондових індексів. В сучасних умовах — це унікальна і своєріднапроблема саме вітчизняного фінансового ринку. Для того, щоб встановити, якийіндекс нам потрібен, перш за все варто визначити, що саме він має відображати.Економісти пропонують керуватися двома можливими рішеннями цієї проблеми:

• індекс як індикатор стануекономіки;

• індекс як індикатор кон'юнктуриринку.

                 Внаслідокпроведеного критичного аналізу основних прийомів, принципів і мотиваційпобудови фондових індикаторів запропоновано чоритьохфазне трактування проблемрозробки будь-якого індексу, що відображає реальну ситуацію на фінансовомуринку:

·    проблемавизначення середньої ринкової ціни акцій чи облігацій того чи іншого емітента;

·    проблемапорівнянь, або вагових коефіцієнтів, з якими ціни акцій входять до формулиіндексу;

·    проблемавизначення переліку цінних паперів, ціни яких підсумовуються;

·    проблема зіставлення, тобто корегування індексу призмінах розрахункової бази і списку підприємств.

ПФТС-індекс

                        

                  Асоціацією “Позабіржовафондова торговельна система” розроблено, прийнято і вже впроваджується упрактику ПФТС-індекс українських цінних паперів. Нормативною підставою сталоПоложення про ПФТС-індекс, затверджене 3 жовтня 1997р. радою асоціації.ПФТС-індексце офіційний показник позабіржової фондової торговельної системи.Розраховується на основі простих акцій підприємств, що пройшли лістинг у ПФТС. ЩоденнийПФТС-індекс розраховується кожного робочого дня наприкінці торговельноїсесії. Щотижневий ПФТС-індекс розраховується наприкінці кохного робочоготижня. До переліку акцій підприємств, які входять до індексу, включаютьсяакції, що мають найкращі показники ліквідності. Перелік переглядаєтьсящомісяця. Індекс у поточному періоді розраховується на основі спискупідприємств, складеного у попередньому місяці. Для того, щоб потрапити досписку індексу, підприємства-емітенти повинні пройти лістинг ПФТС і належати допершого або другого рівнів переліку ПФТС. До переліку акцій підприємств, щовходять до індексу, включаються акції, щодо яких у ПФТС було зареєстрованонайбільшу кількість двостороніх угод. Якщо підприємство, яке невходить доіндексу, з тих чи інших причин вилучається зі списку ПФТС, воно автоматичновилучається також із переліку підприємств, які входять до лістингу. У такомуразі індекс за наступний розрахунковий період визначається без урахуваннявилученого підприємства, а базовим вважається список попереднього місяця безвилученого підприємства.  ПФТС-індекс розраховується за принципом ринковогозважування, в основу якого покладено метод арифметичної середньої. Прирозрахунку індексу враховуються всі угоди, які зареєстровані у ПФТС. Структураугод в торгівельній системі ПФТС наводиться у додатку № 7.

                    ФормулаПФТС-індексу:[38]

MC i,

                                  Ipfts  =Ipfts

MC i,b

Де

·    Ipfts– базовезначення індексу

·          MСi,b– сума ринковоїкапіталізації всіх акцій переліку підприємств індексу за базовий період

·          МСi,t – сума ринкової капіталізаціїусіх акцій, внесених до переліку акцій індексу за поточний період

Капіталізація розраховується заформулою:

Mci,t = QiPli,t

Де Qi – кількість звичайних акцій, випущенихданим емітентом

     Pli,t – ціна останньої угоди та ціна акцій употочному періоді, якщо вона відповідає такій умові:

Bi,t<Pli,t<Ai,t

Де Bi,t – значення найкращої (найвищої) ціникупівлі

     Ai,t – значення найкращої (найнижчої) цінипродажу.

                 Якщо ціна останньоїугоди за поточний період не відповідає наведеним вище передумовам, то длярозрахунку щотижневого ПФТС-індексу беруть ціну попередньої угоди за поточнийперіод. Для щоденного ПФТС-індексу у разі відсутності зареєстрованої угоди щододаної акції за поточний період береться ціна, яка розраховується за формулою:[39]

             ( B i,t + A i,t )

Pli,t =----------------------                        , де

                       2

Bi,t – значення найкращої (найвищої)ціни купівлі на момент закриття торговельної сесії ПФТС

Ai,t —  значення найкращої(найнижчої) ціни продажу на момент закритяя торговельної сесії ПФТС

                 Щобзапобігти різкому стрибку індексу під час зміни переліку акцій, які входять доіндексу, у поточному періоді індекс розраховується за новим переліком заформулою:

                                     MC i,t

I*pfts = Ipfts t-1      

                                     MCi,t-1

Де

Ipfts t-1 – базове значення індексу,розраховане на (t-1)період із новим переліком акцій індексу

        Mci,t – сума ринкової капіталізації всіхакцій нового переліку акцій індексу за поточний період

        Mci,t-1 – сума ринкової капіталізації всіхакцій нового переліку акцій індексу за базовий (t-1) період.

                   Динаміка індекса ProU та об’єма торгів в ПФТС наведені  удодатку № 9.

                  Об’єктивність і точність розрахункуПФТС-індексу забеспечується чіткою методикою і прозорістю первинної інформації,яка відкрита та однаково доступна для всіх зацікавлених осіб. На відміну відтак званих “іміджевих” індексів, які часом є прихованою рекламою, ПФТС-індексоб’єктивно незалежний, аджеПозабіржова фондова торговельна система – неприбуткова організація, їїфінансовий стан не залежить від зостання чи спаду обсягів купівлі – продажу наринку. Вона не зацікавлена і в певних змінах цінової структури того чи іншогопортфеля цінних паперів. ПФТС – організатор торгівлі і зацікавлена передусім удовірі до себе з боку інвесторів, у наданні їм повної та об’єктивної інформації. ПФТС-індекссприяє цьому. Рейтинг найбільш активних операторів у ПФТС у березні 2000р. наводитьсяу додатку № 8.

                 Основні функціїПФТС-індексу такі:

·    інформуванняпро дохідність ринку акцій, при цьому коритувачам надається можливістьпорівнювати ефективність інвестицій на різноманітних ринках

·    визначеннятенденцій ринку, відображення спаду чи піднесення не лише власне фондовогоринку, а й національної економіки в цілому, адже вартість активів завждинерозривно пов’язана зі станом економіки

·    індекс яквідображення вартості портфеля цінних паперів слугує основою для спеціальнихфінансових інструментів – термінових контрактів за індексами (ф’ючерсів та опціонів, за фондовимиіндексами), що дає змогу страхувати (хеджувати) ринковий або системний ризик

·    визначеннядинаміки цін певної групи (портфеля) акцій

                 Рейтинг найбільшпопулярних фінансових інструментів та найбільш активних операторів у ПФТС усічні 2000р. наведено у додатку № 12.

                 У перспективі цілкомможлива еволюція ПФТС-індексу у засіб визначення середньоринкової чи галузевоїприбутковості акцій, оцінки показників ризику інвестування в акції.

L-індекс

               Спеціалістами та експертами газети “Фінансова Україна” було прийнято рішенняввести індекс, який відображає ситуацію на ринку цінних паперів з підтримуючоюліквідністю самими емітентами чи фондовими торговцями. З початку вінрозраховувався по групі з 10 акцій. Основними критеріями при відборі акцій цихкомпаній були:

·    забезпеченняліквідності акцій на протязі останніх двох місяців

·    якнайменше щотижневі котировки акцій

                  У зв’язку з відсутністю достатньоїкількості компаній, акції яких задовольняли б наведеним вище критеріям,конкуренції при визначенні компаній, яка входять в L-індекс, на початковому етапі небуло. Тому градації по іншим критеріям (розміри маржи, темпи росту курсовоївартості акцій, періодичність котировок та ін.) не виконувалось. Кожні тримісяці виконується порівняльний аналіз як компаній, які входять добази длявизначення індексу, так і тих, які знаходяться в так званій “буферній зоні”, сметою поповнення бази. При виявленні невідповідності акції якоїсь компаніїбазової зони критерям відбору (наприклад, відмова компанії-емітента відпідтримання ліквідності), вона автоматично виключається з базової зони, а їїмісце займає найкраща акція з буферної зони. Аналітики АО “Інвестор”розраховують L-індекста S-індекс за методикою, яку прпонує газета “Фінансова Україна”. Длярозрахунку L-індексу та подібного до нього індексу пропозиції (продаж)(S-індекса) існують наступні формули:[40]

L(t) = L(t-1) x (1 +a/100)

S(t) = S(t-1) x (1 +a/100), де

L(t) – індекс ліквідності (покупки)

S(t) – індекс пропозиції(продажу)

(t-1) – попередній період

t – поточний період

a – середня зміна курсапокупки ( продажу) за тиждень

                 Розглядаючи вплив на величину індексу курсу окремих акцій, автори умовновиділяють три групи:

a)   акції,курс яких змінюється на протязі періоду, який аналізується, що найменше,щотижнево, — АО “Меркурій”, АО “Прато”

b)   акції,курс яких змінюється рідко та стрибками, — АО “Слід”, АО” Фінансова група “СхіднаУкраїна””, АО “Гермес – Східна Україна”

c)   акції,курс яких практично не змінюється

                Приоритетпри визначені ступеню впливу на зміну індексу необхідно надавати групі а), такяк  частірегулярні котировки слугують одною з умов адекватного відображення ситуації,яка склалася на ринку. Група b) час від часу проявляє вплив на розмір індексу за рахунок різких стрбвіввартості акцій. Відсутність росту курсової вартості акцій групи c) значно уповільнює динаміку ростуіндексу та в якоїсь мірі відображає загальну пасивність торговців на фондовомуринку.

                 Індексрозраховується щотижня як середнє арифметичне значення приросту (зниження) цінкупівлі акцій. Це викликано характеристиками акцій, неоформуваннямінформаційної інфраструкутури фондового ринку та загальной економічнойситуацієй на Україні.

DD-індекс

                  Агенція “ГрошіДонбасу” згідно із редакцією регіонального економічного щотижневика “Фінанси.Бізнес.Реклама”ужили заходів розробки власного фондового індексу. На початковому етапі DD-індекс є своєрідним індексомдинаміки курсів 10 цінних папірів в м.Донецьку за станом на вівторок кожгоготижня. Розраховується він як корень n-го ступеню з добутку індексів зміни курсів купівлі n (на початковому етапі10) цінніх паперів. Нові цінні папери будуть входити до лістингу з початковимкоефіцієнтом, який дорівнює розміру DD-індексу на момент включення. До лістингу включаютьсяцінні папіри, які як купуються, так і продаються та стійко котируютьсяповноважними представниками емітентів (чи самими емітентами) чи кількоматорговцями цінними папірами – “вільними художниками”. Кожний цінний папір виключаєтьсяз лістингу при відсутності на протязі двох тижнів його купівлі ті на протязітрьох тижнів – продажи. При розрахуванні курсу акцій агенція використовує курспокупки офіційних представників емітентів чи найвищій курс купівлі серед“вільних художників”.

                  Крім DD-індексу агенціярозраховує ще два індекси, які характеризують стан ринку цінних паперіврегіону. Реальний DD-індекс, який розраховується по тому ж лістингу, щой основний, але з кориктуванням на індекс динаміки середнього курсу продажу уДонецьку найбільш ліквідного в наших умовах цінного паперу – долару США. ТіньовойDD-індекс – відображає динаміку зміни курсу продажу цінних паперів, якавходять до лістингу. При цьому використовуються курс продажу офіційнихпредставників емітентів чи найнижчий курс продажу “вільних художників”.Тіньовий DD-індекс зручний тим, що при співставленні йього з основним єможливість спостеригати наскільки швидше ( чи повільніше) у торговців ціннимипаперами змінюються курси продажу по відношенню до курсів купівлі.

Індекси “Комекс-Брок” та “ІСІФІР”

                   Індекс“Комекс-Брок” розраховується спеціалістами АО”Комекс-Брок” на основі цінпродажу за формулою:[41]

Ikb = {(Spi / n) / Vn} xKI ,  де

Pi – курс і-ї акції

N – кількість акцій і-їкорпорації

Vn – об’єм продажу

KI – коефіцієнт продажу

                  Інстітутстратегічних досліджень фондового ринку в м. Харкові розробив методикурозрахунку власного індексу для адекватної оцінки стану ринку цнних паперів вУкраїні, враховуючи її специфічні умови. Індекс ІСІФІР побудован на основіметодики газети “Файненшл Таймс”. Він дає змогу отримувати більш точнийрезультат, який основан на використанні середньої геометричної, врахоаує ризик,властивий кожному конкретному цінному паперу та робить правки на інфляцію, атакож відображає ситуацію на ринку. Емітенти, які відбираються до індексуІСІФІР відрізняються стабільною працею на фондовому ринку на протязі не меншніж півроку, регулярністю участі у торгах на біржі (емітент не повиненпропускати на протязі місяця більше двох торгів підряд), особливими умовами досумарного об’ємувиставленого капіталу, який не може бути менше встановленої на поточний місяцьвеличини (поріга виставленого капіталу).

 

Index-Complex(Index-C).

 

                   Одним з основнихметодологічних моментів при розрахунку цього індексу було формування вибірки-перелікуіндексів, значення яких розглядаються при аналізі ринку.

Запропонована формула для розрахункузначення Index-С має вигляд:

/>,

де

0 — сума в базисномуперіоді;

1 — сума в поточномуперіоді;

Zcomp — сума значеньіндексів, що входять  в комплекс:

Zcomp = PROV-50 +KAC-20(w) + index-sgu + WOOD-15                  

                 В основу розрахункуіндексу покладено зміну значень індексів       і, відповідно, змінакапіталізації компаній, які ввійшли у вибірку індексів, тобто стандартнаметодика капіталізаційних індексів не порушена. Сума значень індексів вибірки вбазисному періоді розраховується виходячи з базових значень відповіднихіндексів:

PROV-50 -100 одиниць;

КАС-20(w) -1000одиниць;

INDEX-SGU- 100 одиниць;

WOOD-15 — 1000 одиниць, таким чином 0(Zcomp)= 2200 одиниць.

               Сума значень індексіввибірки в поточному періоді розраховується виходячи з даних аналітичнихрозрахунків значень індексів, які входять в комплекс на поточну дату.

Наприклад: розрахуємо значення Іndex-С на 12.03.2000 р.

На 12.03.2000 р.: PROV-50 = 370 одиниць;

                             КАС-20(w) = 2800 одиниць;

                             INDEX-SGU = 141,2 одиниць;

                             WOOD-15 = 2551 одиниця.

/>

Це значення може служити базовим для Index-С.

                 Загальна тенденціязмін значень Index-С буде порівнюватись іззагальною тенденцією збільшення чи зменшення кожного індексу, що входить вкомплекс. У випадку неадекватної ситуації на ринку, коли значення одного зіндексів знижуватиметься, а значення інших підвищуватиметься, тобто коли будевиникати невідповідність зростання і спаду капіталізації різних емітентів-членів вибірки, що зовсім не властиво нашому українському фондовому ринку, тодізначення Index-С може залишатись незмінним протягом певного часу. Це будесвідчити про дуже інертний тимчасовий розвиток ринку цінних паперів.

               Також існують деякі обмеження в використанні індексів.

·    Вони показують тільки кількісні зміни, тобто оцінюють сумарну вартість складових, так щоб кожна зміна цінибула відображена в правільній пропорції до цілого. Але вони не відображаютьякісних аспектів, тобто не показують причин, які стоять за зміною цін.

·    Однією з проблем використання індексів є те, щовони мають змогу рухатися при мінімальному об’ємі товарообігу в один день, а на слідуючий день, при суттєвомутоварообізі, можуть продвинутися на ту ж суму. Але зміни цін відображаютьзагальний вплив попиту та пропозиції, але не його розмір. Це означає, що хоча індекси і можуть визначити та регіструватитенденції, вони не говорять інвесторам про те, яка глибина цієї чи іншоїтенденції.

·    Ще один момент обмеженості індексу при використаннійого в якості орієнтиру полягіє в тому, що індекси не зберігають вартістьутриманих сум. Так, коли ціни акцій, що входять до індексу, надаються приумовах “виключая дивіденд”, вартість дивіденда в ціні акції зникає із вартості,яка входить до індексу. Це означає, що якщо в один день таких дивідендів єбагато, індекс може впасти, тоді як ціни, які ігнорують дивіденд, все щепідвищуються.

·    Індекси потребують періодичні кориктуваннякомпонентів. Щоб утримувати індекс на властивому йомувисокому рівні, необхідно постійно (можливо кожні три місяці) вироблятиструктурні зміни його складових.

·    Індексами можно маніпулювати.Оскільки індекси рухаються при дуже невеликому об’ємі, не завдає великої праці здійснюватиторгові операції, які могли б принудити індекс рухатись в тому чи іншому напрямкув залежності від цілей торговця.

2.2. Фондовікризи в ринковій економіці.

 

               Недавні події, пов'язані з різким падінням цін на фондовихринках Азії, вкотре довели необхідність дослідження криз і управління кризовимиколи­ваннями в економіці. Їх вивчення на фондових ринках світу є важливим дляпрогнозування і пом'якшення перебігу ситуацій, а також для розробки реко­мендаційінвесторам при здійсненні ними вкладень у цінні папери в таких надзвичайнихобставинах.

               У літературі поки що немає єдиного погляду на фондовікризи як на економічне явище. Поряд із розповсюдженим ставленням до криз як донега­тивних явищ існує й альтернативний погляд. Існує погляд, що вони зміцнюютьінвестиційні потоки, оскільки звільняють еко­номіку від нереальнихінвестиційних проектів, які поглинають вільні ресурси і сприяють виробництвунепотрібних товарів, що є характер­ним для безкризової економіки. Відсутністькриз  приз­водила б до дисбалансу між зростанням фіктивного та реальногокапіталів, як це спостерігалося під час останньої кризи в Південно-СхіднійАзії.

              Що стосується дисбалансу між грошовою й товарною масою, топричиною сучасних фінансових потрясінь є неконтрольованість руху загальної масикапіталу в умовах вільного міжнародного руху капіталу, через що існує великийризик виникнення дисбалансу між грошима і товарами. Виходом із такої ситуаціїмають стати обмеження на рух капіталу.

             Окрім тенденцій до періодичних підвищень і знижень фондовихіндексів, що мають місце як на цивілізованих фондових ринках, так і на тих, щорозви­ваються, існують ректифікаційні кризи, які характерні лише для останніх.Їх виникнення нерідко спостерігається тільки один раз за всю історію ринку. Підректифікацією слід розуміти очищення ринку від значної кількості дрібнихброкерів та інвесторів, посилення позицій великих, а також збільшення вкла­діву значні інвестиційні інститути. Такі кризи майже не впливають на середньо- тадовгострокові перспективи ринку і є першою стадією переходу до врівноваженішогостану, коли дія ринкових законів розширюється.

               Для визначення періодів значних падіньцін на фондових ринках в історії регіонів західна література використовуєпоказник у вигляді відношення рівнярегіонального фондового індексу на момент ча­су і до максимального рівня даногоіндексу до моменту часу t, що позна­чається як СМАХt.

               У додатку № 14 показані значення СМАХ, за період із1970 по 1997 роки для трьох ринків: розвинутих країн, Латинської Америки йАзії, Як бачимо, у всіх трьох регіонах спостерігались епізоди великих падіньцін протягом періоду, який вивчається, при цьому падіння цін на ринках, щорозвиваються (Латин­ської Америки й Азії), були типово більшими, ніж нарозвинутих ринках. Так, протягом періоду, що аналізується, на розвинутих ринкахспостерігалися лише три епізоди падіння індексу цін більш ніж на 20% стосовнопопередньо­го історично максимального рівня, тоді як в Азії сталося шість такихепізодів, у Латинській Америці — чотири. Крім того, падіння цін більш ніж на35% від­булося лише в одному випадку на розвинутих ринках (падіння на 39,9% уве­ресні 1974 року) і в шести випадках на ринках, що розвиваються.

                   Поняття, необхідні для аналізу фондових криз,визначаються таким чином:

·    відносне падіння індексів — падіння стосовно їхньогоісторично макси­мального рівня;

·    обвал — відносне падіння регіонального індексу більш ніжна 20% для розвинутих ринків і більш ніж на 35% для ринків, що розвиваються;

·    початок кризи — місяць, коли індекс досяг свогоісторичного максиму­му, який передує місяцеві початку обвального падіння цін;

·    початок обвалу — місяць, коли індекс цін упав нижче відпорогового рівня (тобто 20% для розвинутих ринків і 35% для ринків, щорозвиваються);

·    найглибша точка падіння — місяць, коли індекс цін досягмінімально­го рівня під час кризи;

·    відновлення — перший місяць після початку обвалу, колиіндекс досяг свого максимального рівня, який мав місце до обвалу.

                Для уникнення подвійного врахування однієї і тієї ж кризивважають  до­даткові обвальні падіння цін, які виникли у межах кризи, частиноюцієї кризи. Такий підхід до аналізу фондової кризи дає змогу ідентифікуватидев'ять відомих фінансових криз, які мали місце на фондових ринках світу. Шістькриз із дев'яти були пов'язані зі змінами у глобальних умовах торгівлі: першакриза в розвинутих країнах 1973 року і три кризи, що охопили три регіони в 1980і 1981 роках, були пов'язані з підвищенням цін на нафту; криза 1994 ро­ку вЛатинській Америці й остання азіатська криза, що почалася 1996 року, булипов'язані з переоцінкою валют при режимах фіксації обмінних курсів. Що ж дотрьох останніх криз, то дві з них, 1987 року (одна у розвинутих країнах, другау країнах Латинської Америки), були пов'язані з обвалом фон­дового ринку США;азіатська криза 1990 року стала результатом кількох одно­часних політичних іекономічних потрясінь.

                Додаток № 15 містить додаткову інформацію про регіональніфондові кризи у світі. Із трьох криз на розвинутих ринках від 1970 року кожнанаступна була менш тяжкою, ніж попередня. Тривалість криз на розвинутих ринкахзнизи­лася з 56 місяців (перша криза почалася в червні 1973 року) до 17 місяців(ос­тання криза почалася в серпні 1987 року). Величина найнижчого падіння цінтакож знизилася з майже 40% для першої кризи до 21,5% для останньої.

                Дослідження криз, що розглядаються, на ринках ЛатинськоїАмерики й Азії починаючи з 1970 року дає змогу дійти висновку, що вони не маютьоз­нак зниження. Кризи на ринках, які розвиваються, мають багато спільного зпершою (найтяжчою) кризою розвинутих ринків 1973 року. Протягом біль­шості кризринків, що розвиваються, найнижча точка падіння досягається швидко, і падінняцін при її досягненні мають велике значення. Крім того, періоди відновлення ітривалості криз ринків, що розвиваються, чималі. На ринках, що розвиваються,максимальне падіння цін становило майже 40% у чотирьох кризах із шести і перевищило60% протягом двох останніх.

                  Дані, наведені у додатку № 14 свідчать, що під час криз, якірозглядаються, обвалам курсів акцій (зниженню фондового індек­су) передуєзначне їх підвищення. Середнє значення річних прибутків за три роки докриз сягало майже 49%. Величина передкризового підвищення цін ти­пово більшадля ринків, що розвиваються, ніж для розвинутих ринків. Крім то­го, закризового стану на ринках, що розвиваються, середнє річне підвищення цін за трироки до криз перевищило максимальне падіння цін — особливість, яка може бутипов'язана з переоцінкою ринку. Ступінь попередньої переоцінки ринку пояснюєнаступні обвали фондо­вого ринку США за період із 1926 по 1989 роки. Цікаво, щотака особливість не була характерною для останньої азіатської кризи, де річнепередкризове під­вищення цін становило третину максимального падіння цін підчас кризи.

                  В Україні перед різким падінням цін акцій у зв'язку зостанньою кризою в Азії також спостерігалося підвищення фондових індексів, якепочалось у дру­гому кварталі 1997 року в результаті зростання цін на акціїпереважно під­приємств хімічної, нафтогазової та металургійної промисловості. Утретьому кварталі 1997 року підскочили ціни на акції підприємств енергетикибільш як на 100% за кілька місяців через їх недооцінку, що призвело допідвищення ко­тирувань основної маси більш-менш ліквідних акцій. На кінецьцього ж квар­талу, на думку експертів, акції вже були переоцінені, щоспричинило напри­кінці вересня 1997 року падіння котирувань більшості ліквіднихакцій.

                Внаслідок кризи на світових фондовихринках іноземні інвестори почали виводити свої капітали з країн із перехідноюекономікою. На це Національний банк України відреагував обмеженнями на валютномуринку, а Міністерство фі­нансів України — підвищенням дохідності облігаційвнутрішньої державної по­зики (ОВДП) більш як удвічі. На корпоративному ринкуцінних паперів різке підвищення дохідності ОВДП спричинило обвальне падіннякурсу акцій. Фон­дові індекси з кінця жовтня до кінця 1997 року знизилися більшяк на 30%.

                Для подальшого вивчення поведінкифондових індексів під час значних падінь цін розглянемо додаток № 16, в якомупоказано відношення мінімально­го рівня індексів за трирічний період до моментучасу і до рівня індексів на момент часу t, щопозначається в західній літературі як МІNСt, для вказаних вище регіонів заперіод із 1970 по 1997 роки у порівнянні з попереднім трирічним періодом. Наринках Латинської Амери­ки, що розвиваються, спостерігалося підвищення цінмайже на 400% у перед­кризовий період на початку 1980-х років.

              На підставі цих спостережень напрошується висновок,що фондовим кри­зам можуть систематично передувати епізоди значного підвищенняцін. Для вивчення питання про передбачуваність падіння з урахуванням підйомів,які їм передують, розглянемо додаток № 17, на якому зображена кореляція між вели­чинамиМІNСt і СМАХ t+lag  намомент часу t плюс певний лаговий період,

CMAX t+lag. Рисунок  відображає розрахуноккореляції для лагового періоду від —60 до +60 місяців.

                   Відповідно до цих розрахунків, коли лаг(lag) має від'ємне значення, коре­ляція показує, чи привело підвищення цін донаступного зниження. Так, при від'ємному значенні lag і позитивній кореляціїймовірно, що за значеннями ін­дексів вище від середнього рівня сталося їхзниження нижче від середнього рівня, тобто ціни мали протилежні щодо середньогорівня значення. Якщо ко­реляція негативна за тих самих умов, ймовірно, що зависокими рівнями ін­дексів виникли ще більш високі, тобто ціни були позитивно автокорельовані.

                  У всіх трьох регіонах у міру зміни lagвід —60 місяців до 0 кореляція зни­жується з помірно позитивних до великихнегативних значень. Це означає, що за короткостроковий період (невеликізначення lag) ціни пози­тивно автокорельовані.

                  Кілька епізодів значних підвищень цін спостерігалисяв усіх регіонах, при цьому величини зростання цін були більші на ринках, якірозвиваються. Для кожного регіону характерним є значно вище підняття цінпорівняно із наступним їх падінням. Це є свідченням того, що фондові індексимають тенденцію до підвищення протягом тривалого періоду. Так, на розвинутихринках перед обвалом 1987 року відбулося підвищення цін більш ніж на 200%.Додаток № також показує, що для довших часових інтервалів (великі значення lag)ціни приймають проти­лежні щодо середнього рівня значення.

                З додатку № 17  видно, що при позитивних значеннях lagкореляція пока­зує, чи привели падіння до наступного підвищення цін. Усірегіони харак­теризуються тим, що кореляція негативна для невеликих позитивнихзна­чень lag і, навпаки, має позитивне значення у міру збільшення позитивнихзначень lag.

                Величина lag, за якої кореляція змінює знак,відрізняється у регіонах: для розвинутих ринків вона становить майже 7 місяців,для азіатських ринків — 15 місяців і для ринків Латинської Америки — 33 місяці.Величина lag, за якої кореляція досягає максимуму після зміни знака, — цепроміжок часу, після якого ймовірність відновлення найвища. Ця величина lagваріюється також залежно від регіону: вона має найбільше значення дляЛатинської Америки, за якою йде Азія, а потім — ринки розвинутих країн. Цірезультати також підтверджують той факт, що відновлення на ринках, якірозвиваються, триваліше, ніж на розвинутих ринках.

                На підставі сказаного можна припустити, що,оскільки передкризове під­вищення цін більше від найглибшого спаду під часкризи і спостерігається певна кореляційна залежність між підвищеннями іпадіннями цін, засоби ан-тикризового регулювання можуть спрямовуватисяпередусім на запобігання надмірному підвищенню курсів акцій із метоюпом'якшення можливої нас­тупної фондової кризи. Такі кроки можуть мати якзасоби економічного впли­ву, наприклад, продумане поступове підвищенняоблікових ставок у період надмірного підвищення курсів акцій, після якого можестатися обвал, так і за­соби психологічного впливу на учасників фондовогоринку.

Розділ 3: Основні проблеми таперспективи ринку цінних паперів в Україні.

 

       Відчасу набуття Україною незалежності та початку формування ринкової економічноїсистеми країни неперервно йшов процес створення ринку капіта­лу, або фондовогоринку, що характеризувався відокремленням часток (паїв, акцій) суб'єктівгосподарювання (фізичних та юридичних осіб) у системі обі­гу пайового(акціонерного) капіталу. Враховуючи той факт, що майже сторіччя економічнасистема країни функціонувала як така, що не мала ринку приватного капіталу, авесь обіго­вий капітал був сконцентрований в особі єдиного власника — держави,фор­мування та перехід до цивілізованого ринку приватного капіталу, вищою фор­моюякого є організований фондовий ринок, — досить складна проблема, яка потребуєретельного економічного аналізу і створення власної теоретичної базифункціонування цього сегмента економіки.

        Так, на сьогодні в Україні найбільшрозповсюдженим видом цінних паперів є акції, обсяг емісій яких швидко зростає,як зростає і їх частка в загальному обсягу випущених цінних паперів.Спостерігаються зміни у галузевій структурі емісій: зменшились обсяги емісійбанківськими структурами і збільшились обсяги емісій промисловимипідприємствами. Це пояснюється збільшенням кількості зареєстрованих емісій акційприватизованих і корпоратизованих підприємств.

                  Первинний ринокакцій приватизованих підприємств в Україні носить неоднорідний характер як заскладом учасників, так і за формами: поряд з акціями великих підприємствприсутні цінні папери підприємств, що не користуються попитом. Вторинний ринокцінних паперів приватизованих підприємств має ряд особливостей: більш ровинутимпорівняно з біржовим обігом є позабіржовий, головними дійовими особами якого єінвестиційні компанії, приватні або інституційні інвестори, які активноосвоюють практику спекулятивних операцій з цінними паперами. Регіональнийрозподіл торговців цінними паперами наведено у додатку №19.

3.1. Етапи формування фондового ринку в Україні.

                Спробуємо розглянути умови виникнення  фондового ринку вУкраїні. На мій погляд, його формування відбува­лося в кілька етапів.

                 Перший етап — це період виходу України зі складуРа­дянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонер­нихта фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випусквласних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперівбула стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучнопідтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринкув Україні.

                Саме через те, що на перших порах розвиток цього сегментаекономіки йшов хаотично і безконтрольно, він призвів до значних потрясінь інадовго сформував у масовій свідомості недовіру до фондових інструментів як дооб'єктів інвестування. Це, у свою чергу, загальмувало процес розвитку інсти­тутуприватного інвестування в Україні навіть до сьогодні. Адже у більшостірозвинутих країн роль і частка приватних інвесторів (фізичних осіб) має вели­чезнезначення у функціонуванні фондового ринку країни.

                Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник узв'язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажукомпенсаційних серти­фікатів і чорного ринку приватизаційних майновихсертифікатів — ваучерів. Ціна первинного ринку — 500 грн. за ваучер та 10 і 20грн. за компенсаційний сертифікат — виявилася надто умовною. А от вторинніринки продемонстру­вали до цього виду державних цінних паперів можливістьдієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС,пільгова передпла­та, знов повернули приватного інвестора до ринку, причомупсихологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втратівартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичнихосіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі — цент­рисертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довір­чих таінвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інф­раструктурніпідрозділи.

             Звичайно, сьогодні більшість науковців оцінює масовуприватизацію як таку, що не мала економічного сенсу, бо в неї наперед незакладений меха­нізм виявлення реального власника, тобто в результаті масовоїприватизації

контроль надпідприємством розпилюється серед великої кількості акціонерів, що, як правило,не дає змоги здійснювати ефективне управління підприємст­вом. Але, з іншогобоку, масова приватизація має велике значення для фор­мування інвестиційноїсвідомості нації та розвитку культури інвестування. Слід також зазначити, що зарахунок розпилення власності на перших кроках розвитку фондового ринкуз'являється грунт для розвитку брокерських і ди­лерських компаній.

          Розвиток інституту приватної власності через випуск ПМС, КС тарозмі­щення акцій підприємств через пільгову передплату ознаменував початок ре­альногопроцесу становлення українського ринку цінних паперів. Саме масо-

ва приватизаціябула тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондовогоринку та його інфраструктури в Україні.

            Другий етап розвитку фондового ринку в Україні відіграв величезнуроль у формуванні інвестиційної свідомості нації та створенні об'єктивних умовдля подальшого розвитку фондового ринку. Якщо другий етап характеризу­вавсямасовою, тобто народною, приватизацією, то третій етап характеризуєтьсяпошуком ефективного власника, що зумовило пошук нових систем розпо­ділувласності, продаж об'єктів великої приватизації та активне залучення доприватизаційних процесів зовнішніх інвесторів. Основною відмінністю тре­тьогоетапу від другого став акцент на грошову приватизацію, що зумовило розвитокпевної інфраструктури для забезпечення цього процесу. Слід зазна­чити, щомасова (ваучерна) приватизація тривала досить довго, але з початком грошовоїприватизації вона вже не мала того значення.

             Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такимифакторами:

1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих під­приємств;

2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових системобігу акцій;

3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже несертифікатами, а реальними грошима;

4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у насе­лення;

5) розвиток ринку державних боргових зобов'язань;

6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних таприватних інвесторів.

                  Розвиток біржової торгівлівикликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній,основним видом діяльності яких стали опера­ції за кошти на ринку ціннихпаперів. Значний інтерес до брокерського бізне­су був зумовлений такимифакторами, як значний рівень прибутковості, поя­ва великої кількості зовнішніхпокупців, зацікавлених у портфельних інвести­ціях в українські цінні папери, ітак званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). Уцей період починається процес концентра­ції власності шляхом придбаннястратегічними покупцями цінних паперів на відкритому ринку, причому значнакількість операцій відбувається шляхом ку­півлі цінних паперів у населення.

            Цей період характеризується бурхливим розвиткомінфраструктури фон­дового ринку: з'являється велика кількість торговельнихмайданчиків, розви­ваються реєстраторські й депозитарні установи, створюєтьсяпозабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації таспілки. На жаль, сьогодні  можно констатувати: органи влади і контролю не булина­лежним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призве­лодо значної кількості правопорушень та зловживань.

            Із розвитком ринку корпоративних цінних паперів отримавзначний ім­пульс до налагодження і сегмент державних боргових зобов'язань — яквнут­рішніх (облігації внутрішньої державної позики), так і зовнішніх(євробондз). Саме бурхливий розвиток корпоративного сегмента фондово­го ринку вУкраїні, який утворився в результаті приватизаційних процесів, дав змогуотримати значні суми коштів на внутрішньому і міжнародному фінансо­вих ринкахпід боргові зобов'язання держави. Український фондовий ринок стрімкими темпамизбільшував свою капіталізацію і залучав дедалі більшу кількість інвесторів.

           Оцінюючи цей етап розвитку ринку, слід зауважити, що основнимийого учасниками стали зовнішні портфельні інвестори, більшість операторів ринкумала на меті передусім спекулятивні цілі. Даний факт відбивався на обсягах іметодах продажу об'єктів державної власності — як правило, до продажу пропонувалисянезначні пакети середніх і великих інвестиційне цікавих підприємств. Основнимидосягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

1) розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи,агенції з перереєстрації прав власності — незалежні реєстратори та депозитар­ніустанови, створення професійних асоціацій);

2) створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських тафінансових компаній);

3) поява та розвиток спеціальних Державних контролюючих установ (дер­жавнакомісія з цінних паперів і фондового ринку);

4) активне входження до українського фондового ринку зовнішнього вен­чурногокапіталу.

         Основною хибою цього етапу, на мій погляд, є переоцінкаможливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку тастрате­гічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовоюфінансо­вою кризою. Основною помилкою державних органів приватизації, на моюдумку, стало затоварювання ринку дрібними пакетами інвестиційне приваб­ливихпідприємств під час світової фінансової кризи. Це призвело до нераціональногорозпорошення власності, втрати інтересу до ринку з боку стратегіч­них покупцівта, як наслідок, до відпливу портфельних інвесторів.

         На даному етапі в умовах світової фінансової кризи державі вособі орга­нів, що проводять первинне розміщення цінних паперів, слід було бстворити штучний дефіцит на дрібні пакети й активізувати продаж мажоритарнихпаке­тів стратегічним покупцям. Такі кроки підтримали б ліквідність ринкудрібних пакетів, що, у свою чергу, дало б змогу отримати значно більше коштівпри реалізації мажоритарних пакетів акцій.

         Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відрахо­вується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більшезапитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку вкраїні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігуцінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи іт. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але ак­тивністьу цьому сегменті економіки дуже незначна. Кількість суб’єктів підприємницькоїдіяльності на ринку цінних паперів у 1999р. наведена у додатку № 18. Тому єнизка об'єктивних факторів, серед яких основний — це недостатня глибинаприватизації великих підприємств, що призводить до відсутності на українсь­комуринку стратегічних покупців. Держава повинна активізу­вати продаж контрольнихпакетів акцій великих підприємств із залученням висококваліфікованих фахівців угалузі інвестиційного менеджменту та консалтингу. Це зможе дати новий імпульсдля розвитку національного фондово­го ринку.

3.2. Сучасний стан ринку цінних паперів.

                  Протягом 1999 рокуобсяг випуску цінних паперів в Україні динамічно зростав та на кінець року було зареєстровано емісій цінних паперів на загальну суму 24,509 млрд. грн.(без урахування державних цінних паперів). Переважну частину випусків склалиемісії корпоративних цінних паперів, що обумовлено продовженням процесівмасової приватизації та корпоратизації в Україні. Обсяг емісій цінних паперів,що були зареєстровані протягом 1999 року, у вартісному вимірі досяг 12,257 млрд.грн…

Обсяг  зареєстрованих емісій станомна 01.01.2000:

Вид цінних паперів

Обсяг емісії

(млрд. грн.)

Акції 24,162 Облігації підприємств 0,137 Облігації місцевих позик 0,0005 Інвестиційні сертифікати 0,209

Разом

24,508

На кінець 1999 року в Україні нараховувалось близько 35580акціонерних товариств, з яких майже 33% — відкриті акціонерні товариства.

/>

Тип акціонерного товариства

Кількість АТ в тис.:

На 01.01.99

на 01.01.2000

Відкритого типу

10,6 11,60

Закритого типу

22,9 23,98

Всього

33,5

35.58

                 Загальний обсяг емісій акцій, зареєстрованих  в 1999 році, перевищив обсяг випусків акцій за 1998 рік на 2,27 млрд. грн., що відповідає збільшенню на 22,7%. Значна емісійна активністьакціонерних товариств протягом року спостерігалась у ІІ та ІІІ кварталах, тодіяк на ІV квартал припало лише 13,7%річного обсягу емісій акцій. Переважна більшість емісій корпоративних ціннихпаперів в Україні за останні роки здійснювалась у процесі приватизації такорпоратизації державних підприємств.

      За 1999 рік відбулися значні зміни у структурі зареєстрованих емісій акцій.Якщо в 1998 році майже 75% випусків акцій здійснювалися закритими акціонернимитовариствами, то в 1999 році більше 53% загального обсягу емісій припадало назбільшення статутного фонду відкритих акціонерних товариств.

Суб'єкти ринку

Обсяг емісій у млрд. грн.

1998 рік

1999 рік

Комерційні банки (ЗАТ)

0,327 0,249

Комерційні банки (ВАТ)

0,299 0,342

Страхові компанії

0,016 0,104

Інвест. компанії, фонди

0,020 -0,028

Підприємства (ЗАТ)

7,506 5,043

Підприємства (ВАТ)

1,803 6,529

Разом

9,970

12,240

/>

Більшість емісій акцій у 1999 році булозареєстровано в Київській області та в промислових областях України: Полтавській,Дніпропетровській та Запорізькій. Така територіальна диференціація обумовленазосередженістю банківських і фінансових структур та приватизацією промисловихгігантів у цих областях України.

Протягом 1999 року  булоприйнято чотирнадцять нормативних актів, що регулюють сферу корпоративних таборгових цінних паперів, більша частина яких актуалізувала попередні положенняпро реєстрацію випуску акцій і облігацій та інформації про їх емісію. Крімтого, з метою забезпечення розкриття інформації було затверджено Порядокоприлюднення частини регулярної інформації про емітента.

                     Інформаційну прозорість тавідкритість фондового ринку України забезпечує Центр громадської інформації, вякому протягом 1999 року можливістю ознайомитися зі звітами емітентів ціннихпаперів скористалися більш ніж 3000 відвідувачів. З метою наданняінвестору-нерезиденту інформації у звичній для нього формі, яка відповідаєміжнародним вимогам, Комісія розробила та затвердила форми фінансової звітностідля емітентів згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО),а також розповсюдила серед підприємств-емітентів цінних паперів та професійнихучасників фондового ринку затверджені форми фінансової звітності, щовідповідають МСБО, починаючи зі звітності за 1999 рік.

                     Обсяг випусків облігацій підприємству 1999 році в Україні склав 8,191 млн.грн., що вказує на певне скороченнявикористання у господарському обороті цього фінансового інструменту порівняно з1998 роком, коли емісій облігацій було зареєстровано на суму 116,435 млн. грн.

Вид суб’єкта підприємницької діяльності

 

/>

Обсяг емісій облігацій в млн. грн.:

/>

Всього

/>

за 1998 рік

за 1999 рік

станом на 01.01.2000

 

Комерційні банки (ВАТ)

0, 500 0,500

 

Підприємства

0, 0347 2,691 2,7257

 

Державні підприємства

102, 000 3,500 105,500

 

Товариства з обмеженою відповідальністю

3, 900 2,000 5,900

 

Об’єднання (концерни)

10, 000 10,000 />

Разом

116, 435

8,191

124,626

 

                     Обіг цінних паперів вУкраїні забезпечують торговці цінними паперами, представлені суб’єктами підприємницької діяльності, для яких цейвид діяльності є виключним (вони складають близько 65,4%), комерційними банками(16,7%) та інвестиційними компаніями (17,9%).

                 На початку 2000 року в Україні діяв 881торговець цінними паперами. Протягом 1999 року було видано 167 дозволів наздійснення діяльності щодо випуску та обігу цінних паперів та одночасно анульовано160 дозволів. Протягом 1999 року спостерігалась тенденція щодо диференціаціїторговців цінними паперами, а саме поступово визначається стійка групаструктур, які  щоквартально здійснюють  обсяги операцій, що перевищують 10 млн.грн.,  з одночасним збільшенням кількості тих торговців, які взагалі нездійснювали діяльності. Досить значною є група “дрібних” торговців, тобто тих,які виконують щоквартально угод на суму,  що не перевищує 100 тис. грн. Більшеполовини торговців, які здійснювали діяльність протягом 1999 року, відноситьсядо “середньої групи” – обсяг укладених ними угод складає від 100 тис. до 1 млн.грн.

Обсяг виконаних угод

ІІ кв.

ІІІ кв.

ІVкв.

До 100 тис. грн.

190 210 160

Від 100 тис. до 500 тис. грн.

151 134 136

Від 500  тис. до 1 млн. грн.

62 65 61

Від 1 млн. до 10 млн. грн.

139 124 154

Більш 10 млн. грн.

44 44 53

Всього

Здійснювали діяльність

564 577 607

 

Не здійснювали діяльність

153 167 125

 

Подали звіт

717 744 732

 

                У 1999 році зберігалась  тенденція щодозбільшення обсягів комерційних операцій  торговців цінними паперами. Одночаснозменшилися обсяги угод з розміщення цінних паперів на ринку. Комерційні банки є найбільш крупними торговцями цінними паперами, які здійснюють переважнийчастину  всіх видів операцій у вартісному вимірі на ринку цінних паперів.Протягом 1999 року вони відігравали найзначнішу роль на ринку цінних паперів.Більше 75% обсягу виконаних угод з купівлі-продажу цінних паперів на ринкуУкраїни були здійснені комерційними банками. 

/>

Figure 1

/>

  Протягом 1999 року найбільш популярними як за кількістю,так і за обсягом виконаних операцій  були облігації внутрішньої державноїпозики, з якими працювали переважно банки, друге місце посідали векселі (теж інструмент,більш характерний для банків), і третю позицію займали корпоративні цінніпапери — акції.

Такі фінансові інструменти, як інвестиційні сертифікати таоблігації підприємств та місцевих позик,  не мали значимих показників.

/>

  У середньомунайкрупніші угоди у вартісному вимірі укладаються при купівлі-продажу векселів.Характерним є збільшення обсягу угод за векселями, середня сума однієї угоди звекселем складає близько 177,9 тис. грн.

У 1999 році за обсягами виконаних угод перше місце посідалиоблігації внутрішньої державної позики та векселі. За кількістю виконаних угодперше місце посідали акції.

/>

 

/>

  Акції є найбільш популярним фінансовим інструментом дляструктур, для яких торгівля цінними паперами є виключним видом їх діяльності. Для комерційних банків найбільш привабливим фінансовим інструментом булиоблігації внутрішньої державної позики та векселі.

В Україні на відміну від розвинутихкраїн переважає позабіржовий неорганізований ринок. Це стало наслідком приватизаційних процесів за попередні роки.

На неорганізованому позабіржо-вому ринкуна кінець 1999 року здійснювалась переважна кількість угод – близько 98 %.

Протягом 1999 року в Україні здійснювали діяльність 881 торговець,надавали звіти  732 торговця цінними паперами. Результати аналізу звітностіторговців по областям наведені у таблиці.

Області України

1997 рік

1998 рік

Кількість ТЦП станом на 31.12.97

%  від  загальної кількості

 

Обсяг виконаних угод,

млн. грн.

% загального обсягу  виконаних угод

Кількість ТЦП станом на 31.12.98

%  від  загальної кількості

 

Обсяг виконаних угод,

млн. грн.

% загального обсягу  виконаних угод

Автономна Республіка Крим та м. Севастополь 31 5.3 60,620 0.8 34 4.6 113,142 1.08 Вінницька область 4 0.6 2,858 0.03 5 0.7 5,337 0.05 Волинська область 7 1.2 16,537 0.2 7 1 32,074 0.3 Дніпропетровська область 41 7 1813,216 24.1 54 7.3 1308,728 12.5 Донецька область 36 6.1 85,176 1.1 50 6.8 817,698 7.8 Житомирська область 4 0.6 1,151 0.01 2 0.3 1,814 0.02 Закарпатська область 2 0.3 0,240 0.003 1 0.1 0,266 0.003 Запорізька область 26 4.4 1615,087 21.5 32 4.3 878,074 8.4 Івано-Франківська область 5 0.8 2,757 0.04 6 0.8 9,002 0.09 Київська область та м. Київ 242 41.2 2959,211 39.5 325 44.4 6084,087 58.1 Кіровоградська область 3 0.5 1,987 0.03 2 0.3 2,055 0.02 Луганська область 6 1 4,147 0.05 6 0.8 6,898 0.07 Львівська область 20 3.4 95,668 1.2 26 3.5 157,941 1.5 Миколаївська область 11 1.9 4,527 0.06 13 1.8 7,313 0.07 Одеська область 24 4.1 432,178 5.7 26 3.6 206,670 1.97 Полтавська область 14 2.3 11,073 0.15 14 2 74,932 0.7 Рівненська область 3 0.5 7,672 0.1 5 0.7 57,648 0.5 Сумська область 9 1.5 18,331 0.2 10 1.4 4,273 0.04 Тернопільська область 5 0.8 0,356 0.004 5 0.7 0,183 0.001 Харківська область 64 11 277,528 3.7 79 10.8 584,148 5.6 Херсонська область 7 1.2 13,510 0.18 8 1.1 8,190 0.08 Хмельницька область 5 0.8 7,798 0.1 7 1 8,556 0.08 Черкаська область 8 1.4 7,874 0.1 7 1 1,816 0.02 Чернівецька область 2 0.3 0,000 1 0.1 0,000 Чернігівська область 7 1.2 60,895 0.8 7 1 85,490 0.8 Разом 586

100

7500,399

100

732

100

10456,335

100

                  На кінець 1999 року в Українідіяльність зі спільного інвестування здійснювали 160 інвестиційних фондів та128 взаємних фондів інвестиційних компаній, близько 63% загальної кількостіяких  зосереджені у Київській, Харківській таДонецькій областях.

/>

  Станом на 1 січня 2000 року в Україні загальна вартістьвипущених інвестиційних сертифікатів досягла 208,98 млн. грн., що у порівнянніз початком 1999 року більше лише на 7,5 млн. грн., тобто на 4% від загальногообсягу емісій інвестиційних сертифікатів.

/>

  На кінець 1999 року в Україні працювали переважно закритіінвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, які становлятьбільш як 95% від загальної кількості. Більшість цих інститутів спільногоінвестування були створені з метою залучення приватизаційних паперів громадян.

Протягом1994-1998 років вони відігравали роль основного механізму, який забезпечував проведення“сертифікатної” приватизації, і, шляхом участі у сертифікатних аукціонах,сформували за рахунок залучених приватизаційних паперів пакети акційприватизованих підприємств розмірами від 5% до 25%.

               Одним із своїх головних завдань щодо регулювання діяльностіінститутів спільного інвестування Комісія вважає забезпечення більш детальногорозкриття інформації та попередження можливих некваліфікованих дійінвестиційних керуючих, які здійснюють управління активами інвестиційних фондівта взаємних фондів інвестиційних компаній. На ринку цінних паперів Українисаморегулівні організації представлені асоціаціями, фондовими біржами таторговельно-інформаційними системами. Згідно з міжнародною практикою саморегулівні організації визначають для своїх членів загальні стандартидіяльності та здійснюють контроль за їх дотриманням у межах повноважень,делегованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Станом на  1 січня2000 року в Україні зареєстровано шість саморегулівних організацій:

¨    Київська міжнародна фондова біржа КМФБ ¨    ¨    Південноукраїнська торговельно-інформаційна система ПТІС ¨    ¨    Позабіржова фондова торговельна система ПФТС ¨    ¨    Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв ПАРД ¨    ¨    Українська асоціація інвестиційного бізнесу УАІБ ¨    ¨    Українська фондова біржа УФБ

Три зсаморегулівних організацій — Південноукраїнська торговельно–інформаційнасистема, Київська міжнародна фондова біржа та Українська фондова біржа — отримали відповідний статус у 1999 році. Протягом 1999 року саморегулівніорганізації значно збільшили чисельний склад своїх членів, підвищили технічнуоснащеність та накопичили значний досвід роботи.

/>

СРО

Кількість членів

КМФБ 53 ПТІС 104 ПФТС 302 ПАРД 239 УАІБ 109

  УФБ 135

                 Протягом 1999року Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку суттєво розвинулаправове поле ринку цінних паперів в Україні та прийняла рішення прозатвердження  нормативних актів, що стосуються всіх сфер діяльності професійнихучасників фондового ринку.

3.3. Проблеми розвиткуНаціональної депозитарної системи.

               Узабезпеченні надійного обігу цінних паперів в Україні основним інституційнимнедоліком є нерозвинена депозитарна система. Банк Міжнародних розрахунків визна­чаєцентральний депозитарій цінних паперів (ЦДЦП) як «установу для утриманняцінних паперів, яка забезпечує здійснення операцій із цінними паперами шляхомелек­тронних записів на облікових рахунках.» Центральним визнається де­позитарій,який забезпечує такі послуги для всього національного ринку цінних паперів абодля одного з його секторів — ринків акцій, облігацій та грошо­вих інструментів— казначейських векселів, депозитних сертифікатів, короткостроко­вихзобов'язань місцевих органів влади то­що. Оскільки допускається наявністьокремого центрального депози­тарію для державних цінних паперів, то в принципів одній країні може існувати кілька центральних депозитаріів. Але зазвичайналічується не більше двох ЦДЦП: для державних та для корпоративних ціннихпаперів усіх видів.

             Ще наприкінці вісімдесятих років подібні інституції були усвіті рідкістю, але фінансо­ва криза 1987 року («чорний четвер» 19жовтня 1987 р.) примусила серйозніше подбати про забезпечення надійності обігуцінних паперів. Відтак у березні 1989 року з'яви­лися рекомендації спеціальноїміжнарод­ної групи експертів («Групи ЗО»), одна з яких передбачаластворення до 1992 ро­ку центральних депозитарних установ. Як­що на часпублікації цих рекомендацій у світі існувало якихось двадцять ЦДЦП, то нині їхчисельність уже перевищує сто. Во­ни та подібні їм установи депонують на своїхрахунках усі цінні папери (в ма­теріальній чи електронній формі), які пе­ребуваютьу обігу на організованому рин­ку. Це дає змогу надійно забезпечувати перехідправ власності та грошових розра­хунків. Поширеність депозитаріів ціннихпаперів в світі відображено у додатку № 21.

           Деякі рекомендації «Групи ЗО» доопра­цьовано вгрудні 1990 року експертами Комітету з питань розрахунково-платіжних систем,створеного центральними банками провідних промислових країн («Група деся­ти»).Особливу увагу при цьому приділяло­ся застосуванню такого методу розрахунків заопераціями із цінними паперами, як по­ставка проти платежу. Поглибленому вив­ченнюпроблеми сприяли звіти про схеми заліків («звіт Анджела») тапроміжбанківські схеми заліків («звіт Ламфелузі»). Про важ­ливість тазв'язок цього методу безпосе­редньо з функціонуванням центрального депозитаріювлучно висловився один із західних фахівців, який, розмірковуючи про умовипроведення кастодіальних операцій, зауважив: «Країна, в якій є ЦДЦП, алене­має поставки проти платежу, мабуть, гірша, ніж країна із цінними паперами вма­теріальній формі».[42]

                 На жаль, в Україні, попри гостру не­обхідністьта вимоги закону, все ще немає

повноціннофункціонуючого центрального депозитарію для корпоративних цінних па­перів. Хочає шість фондових бірж і одна си­стема позабіржової фондової торгівлі (ПФТС),близько 400 реєстраторів і 70 зберігачів. У нашій країні проведено 35 тисячемісій акцій, їх відсутність на ринку по­яснюється лише… відсутністю самихакцій: здебільшого фізична емісія не здійснюва­лася, а права власностіпідтверджувалися витягами з реєстрів та довідками.

            Національний депозитарій України (НДУ) створюється якцентральна ланка Національної депозитарної системи, що передбачено ЗакономУкраїни «Про Національну депозитарну систему та особ­ливості електронногообігу цінних паперів в Україні».

             У світовій практиці найбільшого поши­рення набули такімоделі центрального депозитарію для цінних паперів:

• модель «А»: депозитарій, у котрому іншідепозитарії для цінних паперів від­кривають свої кореспондентські рахунки, наяких ведеться синтетичний облік опе­рацій із цінними паперами їх клієнтів (збе­рігачів);

• модель «Б»: національний депозитарій —центральний (єдиний) депозитарій для цінних паперів, який відкриває рахунки вЦП для зберігачів та веде за ними аналітичний

облік операційіз цінними паперами.

             Нині світова тенденція розвитку депози­тарних системсхиляється до другої моделі. На неї зорієнтовані й «Загальні засадифункціонування Національного депози­тарію України», затверджені Указом Пре­зидентаУкраїни №703 від 22 червня 1999 року.

           Специфічна особливість національної депозитарної системиУкраїни полягає у створенні клірингового депозитарію «Між­регіональнийфондовий союз» (МФС), який нині діє і негайне закриття (або злиття з НДУ)якого у даний час видається перед­часним. Адже Національний депозитарій Українисьогодні ще не вповні готовий ви­конувати клірингово-розрахункові функції заопераціями із цінними паперами. Є й інші аргументи, наприклад, незавершеністьреалізації програми розвитку клірингово-депозитарної діяльності МФС, яка здій­снюєтьсяукраїнськими фахівцями спільно із зарубіжними колегами з компанії PricewaterhouseCooper умежах технічної допо­моги з боку Агентства міжнародного роз­витку США (USAID).

          Отже, нині в Україні є два депозитарії для ціннихпаперів корпоративного сектора — НДУ та МФС. Кожен із них виконує свої функції.

• НДУ забезпечує стандартизацію до­кументообігу щодо цінних паперів,кодифікацію (нуме­рацію) цінних паперів та міжнародні від­носини в галузідепозитарної діяльності, в

тому числівстановлення кореспондент­ських відносин з іноземними депозитар­нимиустановами.

• МФС зберігає цінні парери, обслуговує їх обіг, кліринг та розрахунки заугодами щодо цінних паперів, а також веде реєстри власників імен­них ціннихпаперів.

             Крім того, Національний банк України виконує функціїцентрального депози­тарію для цінних паперів, емітентом яких є держава.

            Звісно, що такий стан речей не може бу­ти ні постійним, нідовготривалим, оскільки, як будь-який компроміс, він не задовольняє жодну зісторін і просто гальмує розвиток національної депозитарної системи й усьо­гофондового ринку. Але такий підхід дає НДУ певний час для створення бази своєїдіяльності у майбутньому, а МФС — для за­вершення проекту розвиткуклірингово-депозитарної діяльності відповідно до світо­вих стандартів.Виконання цих двох про­грам створює підґрунтя для того, щоб по добровільнійреорганізації всіх депози­таріїв у єдиний централізований кліринго­вийдепозитарій, як це передбачено «За­гальними засадами...», НДУ мігуспішно працювати як повнофункціональний цент­ральний депозитарій корпоративнихцінних паперів, а в подальшому, можливо, і як де­позитарій державнихцінних паперів та інструментів грошового ринку. На час співіснування цихдвох депозитарних установ в Україні доцільно застосовувати згадану вище мо­дель«А». Згодом усі депозитарні установи можна буде об'єднати в єдинийцентраль­ний депозитарій. Своє місце в цьому про­цесі, очевидно, знайде іПрофесійна асо­ціація реєстраторів та депозитаріїв (ПАРД), окремі ланкидіяльності якої аналогічні функціям ЦДЦП.

            Передбачається, що держава не буде власником центральногодепозитарію, при­наймні державна частка в його капіталі не перевищуватимепевного рівня (скажімо, 10%). Відмова держави від прямого впливу на діяльністьцентраль­ного депозитарію не є загальним прави­лом. У світовій практиці щодоцього маємо різні приклади: виключно приватні цент­ральні депозитарії (США,Канада, Німеч­чина); з певною часткою державної влас­ності (Італія, Швеція,Латвія); з переважа­ючою часткою державної власності (Поль­ща, Литва); виключнодержавні (Нова Зе­ландія, Чехія, Словаччина).

            У кожному разі рішення приймаються з урахуванням реалійнаціональних політич­ної та економічної систем, аби забезпечи­ти сумісністьусіх ланок організації та уп­равління економікою країни.

          Важливою умовою розвитку вітчизня­ної депозитарної системи єкоординація, синхронізація та гармонізація розвитку НДУ і МФС у період їхсамостійного функціонування. Обмеження функцій НДУ впродовж цього часу можезумовлювати­ся лише взаємною згодою щодо подальшо­го об'єднання та створенняєдиного цент­рального депозитарію. Це слід не лише зафіксувати у відповіднихпрограмних до­кументах обох депозитарних установ, а й підтверджуватискоординованими, спря­мованими на розвиток окремих елементів депозитарноїдіяльності заходами з боку НДУ, МФС та інших установ, причетних до розвиткунаціональної депозитарної системи. Такий підхід необхідний для того, щобзабезпечити на час об'єднання го­товність усіх елементів до виконання функційповномасштабного депозитарію, їх відповідність вимогам стандартизації обігуцінних паперів, зрозумілість для уп­равління та контролю з боку всіх ланокНаціонального депозитарію.

            Окреслюючи завдання розвитку На­ціонального депозитарію,треба виходити з того, що депозитарій виконуватиме всі функції, передбаченізаконодавством та його статутом. Щодо першочергових завдань, то вони визначенів рекомендаціях «Групи 30», і  необхідно просто адаптувати їх донаших умов. Значна кількість завдань безпосередньо пов'язана зі створеннямелектронної системи розра­хунків за операціями із цінними паперами. Світовапрак­тика не має універсальної версії програм­ного забезпеченняклірингово-розрахун­кових процесів, тож нам необхідно або розробити власну, абопроаналізувати існуючу програму і вибрати одну з них. При цьому слід зважати,що клірингово-розрахункова система повинна відповіда­ти щонайменше такимвимогам:

• необхідна для порівняння торгова ін­формація має вводитися дорозрахункової системи електронними засобами (метод STR-StraightThrough Processing);

• звірку торгової інформації між пря­мими учасниками слід проводити вдень укладення торгової угоди, а між непрями­ми учасниками — у строк Т+1;

• остаточні розрахунки для всіх учас­ників повинні завершуватися у строкТ+1.

             Створення та розвиток клірингово-роз­рахунковоїсистеми тісно пов'язані з про­блемою дематеріалізації цінних паперів. Яквідомо, в Україні більшість корпоратив­них цінних паперів формально емітовано вдокументарній формі. Формально, бо насправді не існує ні акцій як таких, ні па­перовихсертифікатів на них, а права влас­ності підтверджуються витягами з реєстрів абодовідками центрів сертифікатних аук­ціонів. Отож, щоб за таких умов досягтиуспіху в дематеріалізації цінних паперів, справді не­обхідно.

             Одначе важко уявити собі високоліквідні цінні папери, якіобертаються за тех­нологією іменних цінних паперів з її склад­ною системоюперереєстрації прав влас­ності через систему незалежних реєстра­торів. Єдинаможливість забезпечити висо­ку ліквідність іменних цінних паперів — цездійснити випуск цих цінних паперів у бездокументарній формі, депонувати весьоб­сяг випуску в депозитарії, який би викону­вав функції номінального зберігачацих цінних паперів у реєстрі власників, та оформлювати перехід прав власностіна такі цінні папери шляхом переведення їх на рахунки в депозитарії та узберігача.

              Отже, розвиток системи автоматичних зозрахунків передбачаєкомплекс заходів, зпрямованих на забезпечення у подальшому переважно (чи навітьцілковито) електронної емісії цінних паперів та знерухомлення цінних паперів(сертифікатів) попе-редніх емісій.

             Виконання цього завдання потребує спільної скоординованоїдіяльності Дер­жавної комісії із цінних паперів та фондового ринку. Фондудержавного майна України. Національного депозитарію, всіх часників фондовогоринку. Стосовно ж НДУ, то йому, крім іншого, необхідно вирішити цілу низкуорганізаційно-технічних итань, пов'язаних із забезпеченням іммобілізації ціннихпаперів з захистом інформації щодо прав власності на них. Один із фахівців StandartChartered Bank, обговорюючи проблему імобілізації акцій у матеріальнійформі, зауважив, що у світі є кілька першокласних депозитаріїв із дужежорсткими правилами безпеки, але є й такі, в яких відвідувачів не реєструють,навіть не цікавляться посвідкою особи[43]. Національний депозитарій повинензабезпечити як на­лежні умови збереження знерухомлених ціних паперів, так інадійну систему їх захисту. Сис­тему, аналогічну Центральному сховищуНаціонального банку України. Хоча, звісно,

між технологієюзберігання грошових знаків та цінних паперів і роботою з об'єктами їхзберігання є істотна різниця.

              Це стосується й умов збереження копій реєстрів власниківцінних паперів. Організація ведення реєстрів реєстра­торами та зберігачами(передусім стан­дартизація форм реєстрів та відповідного програмногозабезпечення), а в подальшо­му — і моніторингу виконання ними цієї функціїрозглядається як одна з найважливіших ланок у діяльності Національногодепозитарію.

            Насамперед слід створити контрольну консолідовану копіюреєстрів власників цінних паперів (у документарній та електронній фор­мах) застаном на початок та кінець поточ­ного року (тобто на дату складання реєстрівдля виплати дивідендів). А після створення і введення в дію єдиної телеко­мунікаційноїсистеми Національний депо­зитарій України повинен мати оновлену копіюконсолідованого реєстру на кінець кожного операційного дня.

           Крім форми реєстрів власників цінних паперів, не­обхідностандартизувати також інші еле­менти депозитарної діяльності, зокрема:

• зберігання цінних паперів (приймання, зберігання, переміщення,інкасування, інвентаризація тощо);

• строки та форми звітності перед клієнтами (виписки з рахунків таінфор­маційні довідки);

• виконання окремих операцій емітен­та з емітованими ним цінними паперами(викуп, дроблен­ня, консолідація, конвертування, анулю­вання, погашеннятощо);

• надання певних послуг (складання облікового реєстру, знерухомленняцінних паперів, переведення випуску цінних паперів із документар­ної убездокументарну форму тощо);

• оформлення деяких внутрішніх доку­ментів депозитарних установ (регламен­ту,положення про внутрішній контроль, посадових інструкцій, порядку документо­обігу,положення про гарантійний фонд, положення про систему обробки інфор­мації та їїзахисту тощо).

             Стосовно кодифікації, то Національний депозитарій Україниповинен не лише уз­годити Національну систему нумерації (ко­дифікації) ціннихпаперів зі стандартами, прийнятими Міжнародною організацією стандартів (МОС), ай практично забезпе­чити швидку і надійну кодифікацію всіх емісій ціннихпаперів ще на стадії їх підго­товки до реєстрації в Державній комісії із ціннихпаперів та фондового ринку.

            Фахівці Національного депозитарію України вже розробиливаріант націо­нальної системи нумерації (кодифікації) цінних паперів, девраховано як вимоги МОС, так і кращий зарубіжний досвід. Дванадцятизначні коди(номери) дадуть змогу учасникам ринку швидко ідентифіку­вати вид цінного паперата регіон, у яко­му його емітовано. Трохи більше часу знадобиться дляідентифікації самого емітента та умов емісії (для цього не­обхідно будезвернутися до web-site Національного депозитарію або спе­ціальногоперіодичного видання — «Ко­дифікатора цінних паперів»).

             Усі ці заходи сприятимуть виконанню головної функціїдепозитарних установ, що полягатиме в утримані (депонуванні) цінних паперів, заякими проводяться опе­рації на організованому фондовому рин­ку, та забезпеченніповних і своєчасних розрахунків за ними з мінімальним ризи­ком. Це значнопідвищить активність фондового ринку в Україні та сприятиме збільшеннюнаціональних інве­стицій в економіку країни.

             Незважаючи на відносне затишшя на вітчизняному фондовомуринку, спричине­не передусім світовою фінансовою кри­зою, цінні папери деякихукраїнських емітентів користуються попитом навіть се­ред іноземних інвесторів,про що свідчать емісії спонсорованих депозитарних розпи­сок першого рівня, проведенів 1999 році («Укрнафта», «Дніпроенерго», «Ниж­ньодніпровськийтрубопрокатний завод», «Стирол», «Азовсталь»).Зазначимо, що раціональність таких дій підтверджується і досвідом нашихсусідів, зокрема Польщі, одинадцять компаній якої вже розмістили на світовомуринку глобальні депозитарні розписки на свої акції.

             Програма регульованої емісії депози­тарних розписок, уреалізації якої НДУ бе­ре участь спільно з іншими установами (ФДМУ, ДКЦПФРтощо), є лише першим кроком на шляху українських емітентів цінних паперів доресурсів світового фінансового ринку, а в перспективі — й до виходу на ньоговітчизняних портфельних інвесторів.

             Відтак перед НДУ вже сьогодні постають цілком конкретнізавдання у сфері міжна­родної діяльності. Учасникам українського фондовогоринку пора приступати до про­ведення міжнародних операцій із цінними паперами,користуючись кореспондентсь­кими рахунками НДУ. З огляду на це Націо­нальний депозитарійУкраїни уже нині го­тується до вступу в регіональне об'єднан­ня центральнихдепозитаріїв країн Цент­ральної та Східної Європи (СЕЕСSDА). Цестанеться у травні 2000 року. Членство в СЕЕСSDА сприятимене лише активному обміну досвідом, а й вирішенню низки проблем, характерних дляперіоду становлення депозитарної діяльності та фондового ринку у країнах ізперехідною економікою. Крім того, це по­легшить налагодження кореспондентськихвідносин із ЦДЦП країн Центральної та Східної Європи — наших потенційних інве­сторіві партнерів (передусім у контексті розвитку транспортної, збутової та іншої інфраструктуриринку для українських екс­портерів).

           Слід приділяти належну увагу також зміцненню професійнихвідносин із депози­тарними установами Росії та інших країн СНД. Можливо, умайбутньому виникне потреба у створенні відповідної міжнарод­ної організаціїцього регіону.

          Не варто ігнорувати й досвід Франції, Німеччини, Швеціїі Данії щодо створення спільних двосторонніх клірингово-розра­хункових систем.Потребує вивчення та­кож практика центральних депозитаріїв (таких — 25%), якінадають іноземним інве­сторам право прямого доступу на власні ринки, щоправда,через свої рахунки (хо­ча зв'язок з іноземними інвесторами здійснюєтьсяпереважно через місцевий банк-зберігач). Зростання кількості центральнихдепозитаріїв цінних паперів відображено у додатку № 20.

             Та передусім нам, очевидно, слід нала­годжуватипрофесійні зв'язки з такими міжнародними депозитарними та клірин­гово-розрахунковимиустановами, як Cedelbank (Люксембург) і Euroclear (Брюссель),що сприятиме успішному ви­ходу українських цінних паперів на міжна­роднийфондовий ринок і гарантуватиме повні та своєчасні розрахунки за опе­раціями зними.

                Упоравшись із окресленими вище зав­даннями, Національний депозитарій Ук­раїниможе впродовж одного-двох років перетворитися на установу, спроможнузабезпечити виконання всіх функцій, пе­редбачених законом та його статутом.Водночас НДУ повинен подбати про об'єд­нання з іншими депозитарними установа­микраїни, що на перших етапах цього процесу може мати форму спільних інве­стиційу капітал цих установ, обміну паке­тами акцій тощо.

             Перетворюючись на повнофункціональ­ний ЦДЦП,Національний депозитарій Ук­раїни повинен практично забезпечити збе­реженнязнерухомлених цінних паперів, консолідованої копії реєстрів власників ціннихпаперів, провести стандартизацію та ко­дифікацію цінних паперів, забезпечитипро­ведення міжнародних операцій. Це пере­дбачає створення не лишеклірингово-роз­рахункового центру та сховищ, а й регіо­нальних установ НДУ(орієнтовно в Сімфе­рополі, Дніпропетровську, Одесі та Львові), можливо, й закордоннихпредставництв (наприклад, при Cedelbank та Euroclear),якщо виникне потреба в регулюванні обігу українських цінних паперів наміжнародних ринках.

            Підсумовуючи сказане, ще раз необхідно підкреслити:центральний депозитарій цінних па­перів в Україні має стати надійною осно­воюдля повноцінного виконання збері-гачами цінних паперів покладених на нихфункцій.

3.4. Шляхи поліпшення функціонування ринку цінних паперівУкраїни.

 

                   Фондовий ринок має значні можливості для подальшогорозвитку. За ро­ки свого існування в Україні він довів перспективи і масштабивигод, що їх можна отримати на регульованому ринку цінних паперів.

              Перш ніжбезпосередньо перейти до розгляду можливих шляхів поліпшення  функціонуванняринку цінних паперів, зазначимо, що він існує в конкретній економічнійсистемі… І якою б досконалою не була законодавча база, яка регулює  ринокцінних паперів, якою розгалуженою не була його інфраструктура, який би не бувсприятливий податковий клімат для суб’єктів ринку цінних паперів, без загального розвиткуекономіки, без підйому виробництва, без зростання загальної заможності населення,він неспроможний розвиватися та вдосконалюватися.

        Одним із основних чинників ефективного розвитку ринку ціннихпаперів в Україні повинно бути формування прогресивної нормативної бази.Зазначимо, що прийняття Закону України «Про національну депозитарну систему таособливості електронного обігу цінних паперів в Україні» позитивно відзначилосьна розвитку фондового ринку, він заповнив багато пустощів в законодавстві,сприяючи тим самим формуванню сучасних механізмів його розвитку та. Разом зтим, шляхи вирішення багатьох проблем цього ринку, притаманних саме Україні, зприйняттям цього Закону не тільки не прояснились, а й стали ще туманнішими. Цевідбулося тому, що з формальної точки зору, модель розвитку фондового ринкувизначена у відповідних нормативних актах, реалістичність цієї моделі є доситьпримарною.

        Перш завсе слід відзначити загальний недолік всіх офіційних документів, який полягає втому, що вони не в повній мірі враховують перехідний характер українськоїекономіки. А в перехідних економічних системах діють зовсім інші механізмивпорядкування суспільного життя, ніж в розвинутих, і тому механічне перенесеннясхем та моделей, які добре працюють в нормальній економіці, в наших умовах не даютьочікуваних результатів.

           В Україніфактично не має правової держави — нормативна база значно відстає від реальнихпроцесів. Особливо це проявилось в перші роки незалежності, коли спостерігалисьафери з довірчими товариствами. Після завершення «ваучерної» приватизації сталовідомо, що значна частина власності держави розділена неправильно, кримінальнимчином та попала в руки вузького кола наближених осіб, і держава безсила змінитиситуацію.

               Багато питань виникає при розгляді податкового законодавства щодо ціннихпаперів. Щодо шляхів їх вирішення, то зусиллями Асоціації юристів фондовогоринку досягнуто певних зрушень в питанні оподаткування доходів фізичних осіб,які отримані від продажу належних їм цінних паперів, однак нормалізаціяінвестиційного клімату в Україні потребує зміни підходу до оподаткуванняоперацій на фондовому ринку в цілому.

               Настає питання про прийняття комплексного Закону України «Про оподаткування наринку цінних паперів», який об»єднує взаємоузгоджені норми, стосовнооподаткування на ринку цінних паперів основними видами податків (податком наприбуток підприємств, подоходним податком, ПДВ, державним митом) або прийняттяєдиним пакетом комплексу поправок до існуючих законодавчих актів в частині оподаткуванняринку цінних паперів.

                Коригування вже існуючих нормативних актів необхідно здійснюватиодночасно з  прийняттям нових, таких як Закон України «Про регулювання випускута обігу похідних цінних паперів», який дозволить збільшити кількість видівфондових інструментів на Україні. Випуск та обіг похідних цінних паперівсприятиме розвитку фінансових ринків, охоплюючи такий важливий сегмент як ринокопціонів та ф»ючерсів на валюту, страхування ризиків на ринку сільгосппродуктівв Україні.

                Тенденція комп’ютеризації біржової і позабіржової торгівлі пов»язана з тим, щоучасники і регулятори зарубіжних ринків цінних паперів усвідомлюють, щокомп’ютеризація біржової і позабіржової торгівлі цінними паперами можепризвести до значних результатів. Вказані ринки будуть функціонувати швидше,більш упорядковано, дешево й ефективно. Комп’ютерне забезпечення має великезначення, зважаючи на величезну кількість учасників, цінних паперів, якізнаходяться в обігу, а також угод, що здійснюються щодня. І хоча обсяги торгівна українському ринку цінних паперів не можна порівняти з обсягами торгів вінших країнах, для України це питання є досить важливим.

                З додатку № 5 видно 68% торгів здійснюється вУкраїні за допомогою комп’ютерної мережі ПФТС. А, якщо розглядати організований вторинний ринокцінних паперів, то питома вага ПФТС на ньому складає 99%. Тому розвиток комп’ютерних технологій є дуже важливимдля України.

                 Позитивним кроком буде впровадження в Україні прямого комунікаційного зв»язку зфондовими біржами та торгівельно-інформаційними системами, оскільки конченеобхідно отримувати інформацію про хід торгів в режимі реального часу. Всіпроцеси на ринку цінних паперів  будуть сприйматися учасниками у виглядіінформації. У відповідний проміжок часу вони будуть знати, хто продає цінніпапери та за якою ціною.

В свій часнаявність великої кількості бірж в одній країні розглядалося як фактор сприяннярозвитку ринку цінних паперів. З розвитком технологій і засобів комп’ютеризаціїчітко склалася тенденція комп’ютерно — сітьового об’єднання в єдині національнісистеми.

Відсутністьзваженої стратегії розвитку фондового ринку, яка б враховувала особливостіетапу, який зараз переживає Україна, некритичне запозичення досвіду окремихрозвинутих країн Заходу, які пройшли свій довгий шлях розвитку, в т.ч. йфондового ринку, призвели до того, що фондова торгівля корпоративними ціннимипаперами зосередилась в Україні, в основному, на неорганізованому ринку. Томуобсяги та кількість угод, виконаних торговцями на позабіржовомунеорганізованому ринку, значно переважають показники для усіх інших ринків іскладають відповідно 70 та 97% загального обсягу та кількості угод усіматорговцями на всіх ринках.

В нашій країніокремі кола намагаються монополізувати біржовий ринок цінних паперів під гасломзабезпечення його цілосності. Взявши на озброєння довільно обрану французькумодель централізованого біржового ринку, вони просувають ідею створення вУкраїні єдиної фондової біржі. Ігноруючи світовий досвід та реалії вітчизняногофондового ринку, вони готові чисто адміністративними заходами замінити складнийпроцес становлення інститутів фондового ринку.

Безперечно всвіті відбуваються процеси концентрації капіталу. Але це не адміністративні, аекономічні процеси. Фактом є концентрація ринку цінних паперів на декількохсвітових фондових біржах, а також їх подальше об»єднання, як наприклад,нещодавно оголосили про об»єднання Лондонська та Франкфуртська біржі. Можливо,що і Україна піде цим шляхом, але тільки після того, як мине криза в економіціта відновиться купівельна спроможність населення.

Необхідно вирішитипроблему відсутності на біржах України вторинного ринку цінних паперів. Всябіржова система охоплює 1% торгів на організованому вторинному ринку. Цевідбувається тому, що вони не витримують конкуренції а ні з неорганізованимвторинним ринком, а ні з ПФТС, яка є монополістом на вторинному ринку. В умовахукраїнського ринку цінних паперів у фондових бірж практично єдиним видомдіяльності є проведення аукціонів по продажу пакетів акцій відкритихакціонерних товариств, які належать державі та знаходяться на етапіприватизації. Ця діяльність не тільки не відповідає загальноприйнятій в світіпрактиці роботи фондових бірж, але й багато в чому є штучною, тому що вонацілком залежить від активності Фонду  держмайна України, характеру та кількостіоб»єктів, що виставляються на продаж, тобто від його політики на фондовомуринку вцілому та по відношенню до окремих фондових бірж.

                 Необхідно вирішитипитання щодо забезпечення більш детального розкриття інформації та попередженняможливих некваліфікованих дій інвестиційних керуючих, які здійснюють управлінняактивами інвестиційних фондів та взаємних фондів інвестиційних компаній.

               Багато аналітиків вказують на помилковість в виборі моделі, що спричинила дещоповільні її темпи і навіть гальмувало приватизаційний процес. Але і в країнахЗахідної та Східної Європи приватизація не проходила без проблем. Звернемося дозарубіжного досвіду.

На Україні пільгипередбачали лише право першочергового придбання акцій за їх номінальну вартістьна суму і за рахунок приватизаційного майнового сертифікату і за власні коштина половину суми приватизаційного сертифікату. Доречі, як і в Україні, де заданими ФДМ на початок 2000р. з 45,7 млн чол. ваучерами скористалися лише34,7млн чол. В Україні ця проблема стоїть досить гостро, так у приватизаціїенергетичних компаній брав участь так званий інвестиційний пул офшорнихкомпаній. Інтереси цього пулу представляє Київське представництво «Кортхолдінгз ЛТД». Дії цих інвесторів викликали опір деяких професійних об»єднань,які виступили їз заявами в пресі та зверненнями до парламенту. В підсумку приватизаціюенергетичних компаній було тимчасово припинено. Спеціалісти фондового ринку таенергетики стверджують, що підприємства зазначеної галузі належить продаватинадійним стратегічним інвесторам із бездоганною репутацією. Коли ж основнимінвестором стане група маловідомих офшорних компаній, втрата державногоконтролю над підприємствами енергетики може виявитися небезпечною для всієїекономіки. Однак припинення приватизації — теж не вихід, бо галузь потребуєінвестицій.

В цьомувідношенні варто запровадити більш жорсткі, аж до адміністративних, алезаконні, заходи щодо організованості та прозорості ринку корпоративних ціннихпаперів. Ця проблема постає особливо гостро коли на ринку починають обертатисяакції стратегічно важливих підприємств. Завдання полягає в тому, щоб утриматиакції цих підприємств в системі біржової торгівлі та в ПФТС, не допустивши їхна неорганізований ринок.