Реферат: Охорона праці

Розділ 1. Мета та завдання курсу. Охорона праці. Науки з охоронипраці

 

Безпекапраці – такий стан умов праці, при якихвиключена дія на працюючого небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Виходячи з того,що в житті, а тим більше у виробничому процесі, абсолютної безпеки не існує,нерозумно було б вимагати від реального виробництва повного викоріненнятравматизму, виключення можливості будь-якого захворювання. Але реальним ірозумним є ставити питання про зведення до мінімуму впливу об'єктивно існуючихвиробничих небезпек. Цю задачу вирішує охорона праці – системаправових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічнихі лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереженняжиття, здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Наведеневизначення, яке встановлене законом, свідчить, що охорона праці являє собоюсукупність законів, нормативно-правових актів, а також комплекс різноманітнихзаходів та засобів, що забезпечують безпеку праці, збереження життя, здоров'ята працездатності людей при виконанні ними трудових обов‘язків.

Структурно доохорони праці входять такі складові частини:

— правові таорганізаційні основи;

— фізіологія,гігієна праці та виробнича санітарія;

— виробничабезпека;

— пожежнабезпека на виробництві.

Правовіта організаційні основи охорони праці являють собоюкомплекс взаємопов’язаних законів та нормативно-правових актів, соціально-економічнихта організаційних заходів, спрямованих на правильну і безпечну організаціюпраці, забезпечення працюючих засобами захисту, компенсацію за важку роботу тароботу в шкідливих умовах, навчання працівників безпечному веденню робіт,регламентацію відповідальності та відшкодування працюючим шкоди в разіушкодження їх здоров‘я.

Фізіологія,гігієна праці та виробнича санітарія — комплексорганізаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів, спрямованихна запобігання або зменшення дії на працюючих шкідливих виробничих факторів.

Виробничабезпека – безпека від нещасних випадків та аварійна виробничих об‘єктах і від їх наслідків.

Пожежнабезпека на виробництві — комплекс заходів тазасобів, спрямованих на запобігання запалювань, пожеж та вибухів у виробничомусередовищі, а також на зменшення негативної дії небезпечних та шкідливихфакторів, які утворюються в разі їх виникнення.

Охорона праці якнаука належить до комплексу наукових дисциплін, що вивчають людину в процесіпраці, таких, як наукова організація праці, ергономіка, інженерна психологія,технічна естетика. Ці дисципліни мають єдину мету – сприяти підвищеннюпродуктивності праці, зменшенню впливу на людину несприятливих чинниківвиробничого середовища, збереженню здоров‘я працівників, підходячи до цієї метиз різних сторін і на різних рівнях.

Науковаорганізація праці досліджує трудовий процес, на підставі чого розробляє та впроваджує впрактику такі його схеми, при яких забезпечується максимальна продуктивністьпраці, створюються умови для збереження здоров‘я працівників, збільшенняперіоду їх трудової діяльності.

Ергономіка досліджує знаряддя праці,розробляє та дає рекомендації щодо їх конструювання, виготовлення таексплуатації з метою забезпечення необхідної зручності, збереження сили,працездатності та здоров‘я працюючих.

Інженернапсихологія вивчаєвзаємодію людини з технікою і встановлює функціональні можливості людини втрудових процесах з метою створення таких умов праці, при яких зберігаютьсявисокі психофізіологічні можливості людини.

Технічнаестетика встановлюєзалежність умов та результатів праці від архітектурного, конструктивного тахудожнього вирішення знарядь праці, робочих місць, дільниць, цехів,санітарно-побутових та інших допоміжних приміщень – всього, що оточує людину навиробництві.

1.1Основні визначення в галузі охорони праці

 

Трудовадіяльність – це джерело розвитку суспільства,створення матеріальних, культурних і духовних цінностей, передумова існуванняяк кожної окремої людини, так і людства в цілому. У процесі трудової діяльностірозвиваються здібності людини, мислення, чуттєве сприйняття світу. З точкизору фізіології будь-яка трудова діяльність – це витрати фізичної ірозумової енергії людини, але ці витрати необхідні і корисні для неї. Виконуючитрудові обов‘язки, людина працює не лише заради свого блага, а задля благасуспільства в цілому. З економічної точки зору трудова діяльністьповинна забезпечувати максимально можливий рівень продуктивності, тому одним іззавдань суспільства є забезпечення таких умов її, коли вона не буде спричинятинегативного впливу на здоров‘я працюючих, не буде завдавати шкоди оточуючимлюдям та довкіллю. В ідеалі трудова діяльність повинна надавати людинізадоволення і не бути надмірно важкою чи напруженою. Важкість та напруженістьпраці є одними з головних характеристик трудового процесу.

Важкістьпраці – це така характеристика трудовогопроцесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат іфункціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), щозабезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичнимдинамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується,загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження,робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

Напруженістьпраці – характеристика трудового процесу, що відображаєнавантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційнусферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться:інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонностінавантажень, режим роботи.

Під часвиконання людиною трудових обов‘язків на неї діє сукупність фізичних, хімічних,біологічних та соціальних чинників. Ці чинники звуться виробничимсередовищем.

Виробничесередовище забезпечує життєдіяльність під час виконання трудових обов‘язків, втому числі і працездатність, але при певних обставинах, як було показано внавчальному курсі “Безпека життєдіяльності”, ці ж чинники можуть являти небезпекуі причиняти шкоду людині. Будь-які реальні виробничі умови характеризуються, якправило, наявністю деякої небезпеки для працюючого, що полягає у можливостізахворювання, отримання травми чи іншого ушкодження організму.

Сукупністьчинників трудового процесу і виробничого середовища, які впливають на здоров‘яі працездатність людини під час виконування нею трудових обов‘язків складають умовипраці.

Люди, знаряддяпраці, оточуюче середовище та задачі, поставлені в процесі трудової діяльності,являють собою динамічну систему, зміна в якій будь-якого з компонентів веде дозміни інших, а результуючий вплив на безпеку інколи буває важко оцінитизаздалегідь. Під безпекою розуміється стан захищеності особи та суспільствавід ризику зазнати шкоди.

Виробничийризик – це ймовірність ушкодження здоров‘япрацівника під час виконання ним трудових обов‘язків, що зумовлена ступенемшкідливості та/або небезпечності умов праці та науково-технічним станомвиробництва.

1.2Класифікація шкідливих та небезпечних виробничих факторів

 

Шкідливийвиробничий фактор – небажане явище, яке супроводжуєвиробничий процес і вплив якого на працюючого може призвести до погіршеннясамопочуття, зниження працездатності, захворювання, виробничо зумовленого чипрофесійного, і навіть смерті, як результату захворювання.

Небезпечнийвиробничий фактор– небажане явище, якесупроводжує виробничий процес ідія якого за певних умов може призвести до травми або іншого раптовогопогіршення здоров‘я працівника (гострого отруєння, гострого захворювання) інавіть до раптової смерті

Поділеннянесприятливих чинників виробничого середовища на шкідливі та небезпечнізумовлене різним характером їх дії на людський організм, тим, що вонипотребують різних заходів та засобів для боротьби з ними та профілактики викликанихними ушкоджень, а також рядом причин організаційного характеру. В той же часміж шкідливими та небезпечними виробничими факторами інколи важко провестичітку межу. Один і той же чинник може викликати травму і профзахворювання(наприклад, високий рівень іонізуючого або теплового випромінювання можевикликати опік або навіть призвести до миттєвої смерті, а довготривала діяпорівняно невисокого рівня цих же факторів – до хвороби; пилинка, що потрапилав око, спричиняє травму, а пил, що осідає в легенях, – захворювання, що зветьсяпневмоконіоз). Через це всі несприятливі виробничі чинники часто розглядаютьсяяк єдине поняття– небезпечний та шкідливий виробничий фактор (НШВФ).

За своїмпоходженням та природою дії НШВФ можна поділити на 5 груп: фізичні, хімічні,біологічні, психофізіологічні та соціальні

До фізичнихНШВФ відносяться машини та механізми або їх елементи, а також вироби,матеріали, заготовки тощо, які рухаються або обертаються; конструкції, якіруйнуються; системи, устаткування або елементи обладнання, які знаходяться підпідвищеним тиском; підвищена запиленість та загазованість повітря; підвищенаабо понижена температура повітря, поверхонь приміщення, обладнання, матеріалів;підвищені рівні шуму, вібрації, ультразвуку, інфразвуку; підвищений абопонижений барометричний тиск та його різкі коливання; підвищена та пониженавологість; підвищена швидкість руху та підвищена іонізація повітря; підвищенийрівень іонізуючих випромінювань; підвищене значення напруги в електричніймережі; підвищені рівні статичної електрики, електромагнітних випромінювань;підвищена напруженість електричного, магнітного полів; відсутність або нестачасвітла; недостатня освітленість робочої зони; підвищена яскравість світла;понижена контрастність; прямий та віддзеркалений блиск; підвищена пульсація світловогопотоку; підвищені рівні ультрафіолетової та інфрачервоної радіації; гострікрайки, зачипки, шершавість на поверхні заготовок, інструментів та обладнання;розташування робочого місця на значній висоті відносно землі (підлоги); слизькапідлога; невагомість.

ХімічніНШВФ:

— які захарактером дії на організм людини поділяються на токсичні, задушливі, наркотичні,подразнюючі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні та такі, що впливають нарепродуктивну функцію.

— які за шляхамипроникнення в організм людини вони поділяються на такі, що потрапляють через:

1) органидихання;

2)шлунково-кишковий тракт;

3) шкіряніпокриви та слизова оболонка.

— якіперебувають у різному агрегатному стані:

1)твердому

2)газоподібному

3)рідкому

До біологічнихНШВФ відносяться:

- патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси,рикетсії, спірохети, грибки, найпростіші) та продукти їхньої життєдіяльності

- макроорганізми (тварини та рослини).

До психофізіологічнихНШВФ відносяться фізичні (статичні та динамічні) перевантаження інервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруженняаналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).

Соціальні НШВФ– ценеякісна організація роботи, понаднормова робота, змушеність праці в колективіз поганими відносинами між його членами, соціальна ізольованість з відривом відсім‘ї, зміна біоритмів, незадоволеність роботою, фізична та/або словесна образата її ризик, насильство та його ризик.

Один і той жеНШВФ за природою своєї дії може належати водночас до різних груп.

1.3Політика держави в галузі охорони праці

В галузі ОПдержава проводить єдину політику, що базується на наступних принципах:

1)  збереження життя і здоров'я працюючихвідповідно до результатів виробничої діяльності, повної відповідальностівласника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

2)  соціального захисту працівників,повного відшкодування збитку особам, що постраждали від нещасних випадків навиробництві і професійних захворюваннях;

3)  створення єдиних нормативів по ОП длявсіх підприємств, незалежно від форм власності і видів виробничої діяльності;

4)  здійснення навчання населенняпрофесійній підготовці і підвищення кваліфікації працюючих з питань ОП;

5)  комплексного рішення задач ОП наоснові національних програм з цих питань, досягнень у науці, техніці та охоронинавколишнього середовища;

6)  використання економічних методівкерування ОП, проведення політики пільгового оподатковування, участі держави уфінансуванні робіт з ОП;

7) Забезпеченнякоординації діяльності держ. органів, установ, організацій, суспільнихоб'єднань з питань ОП;

8) міжнароднеспівробітництво в області ОП, використання міжнародного досвіду.

1.4Законодавча та нормативна база України про охорону праці

Законодавство України про охорону праці являє собоюсистему взаємопов'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини угалузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних,організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичнихзаходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людинив процесі праці. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексузаконів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державнесоціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до нихнормативно-правових актів.

Законодавство України про охорону праці базується на:

1) конституційному праві всіх громадян України наналежні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 КонституціїУкраїни. Ця ж стаття встановлює також заборону використання праці жінок інеповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах. Ст. 45 Конституціїгарантує право всіх працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачуванувідпустку, а також встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професійі виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.Інші статті Конституціївстановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпеченняїх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46);охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знатисвої права та обов’язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі,право на охорону праці.

2) Основоположним документом в галузі охорони праці єЗакон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодореалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я упроцесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці,регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем іпрацівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища івстановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Інші нормативніакти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законам України, але,насамперед, цьому Законові.

3) Кодекс законівпро працю (КЗпП) України затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразово вносилися зміни ідоповнення. Правове регулювання охорони праці не обмежується главою ХІ «Охоронапраці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпПУкраїни: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок»,«Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержаннямзаконодавства про працю».

4) Відповідно доКонституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавстваУкраїни про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. булоприйнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуваннявід нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, якіспричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу,економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язковогодержавного соціального страхування громадян від нещасного випадку навиробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатностіабо загибелі застрахованих на виробництві.

5) До основнихзаконодавчих актів про охорону праці слід віднести також “Основи законодавстваУкраїни про охорону здоров‘я”, що регулюють суспільні відносини в цій галузі зметою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високоїпрацездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, якішкідливо впливають на їхнє здоров‘я, попередження і зниження захворюваності,інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. “Основи законодавстваУкраїни про охорону здоров‘я” передбачають встановлення єдинихсанітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів,пов‘язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинківта таких об‘єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров‘я людей (ст. 28);вимагають проведення обов‘язкових медичних оглядів осіб певних категорій, втому числі працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими та небезпечнимиумовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико-соціальної експертизивтрати працездатності (ст. 69).

6) Закон України “Прозабезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” встановлюєнеобхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторівфізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищіжиттєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги допроектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобіввиробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря внаселених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимогищодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.

7) Закон України “Пропожежну безпеку” визначає загальні правові, економічні та соціальні основизабезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державнихорганів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їхдіяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовоючастиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств,установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудовихдоговорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій.Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладаєтьсяна їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбаченовідповідним договором (ст. 2).

Окремо питанняправового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчихактах України.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про підприємства в Україні», підприємство зобов'язанезабезпечити всім працюючим на ньому безпечні та нешкідливі умови праці і несевідповідальність за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності. Цією жнормою передбачено, що працівник підприємства, який став інвалідом на даномупідприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання,забезпечується додатковою пенсією незалежно від розмірів державної пенсії, атакож те, що у разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службовихобов'язків підприємство добровільно або на основі рішення суду забезпечує сім'юпрацівника допомогою відповідно до законодавчих актів України.

Глава 40Цивільного кодексу України «Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіянняшкоди» регулює загальні підстави відшкодування шкоди і у т.ч. відповідальністьза ушкодження здоров'я і смерть працівника у зв'язку з виконанням ним трудовихобов'язків.

Ст. 7 ЗаконуУкраїни «Про колективні договори і угоди» передбачає, що у колективномудоговорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівняхрегулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики,зокрема щодо умов охорони праці.

Крімвищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють іншінаціональні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до яких Українаприєдналася в установленому порядку, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядженняПрезидента України, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та іншихцентральних органів державної влади. Насьогодні кілька десятків міжнароднихнормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більшесотні національних законів України безпосередньо стосуються або мають точкиперетину із сферою охорони праці. Майже 200 підзаконних нормативних актівприйнято у відповідності з Законом “Про охорону праці” для регулювання окремихпитань охорони праці. Всі ці документи створюють єдине правове поле охоронипраці в країні.

 

1.5Планування та фінансування заходів з охорони праці

Плани бувають:

* перспективні(на кілька років)

* поточні(річні)

* оперативні

* інші

Реалізаціяперспективних планів здійснюється на базі річних, що реалізуються на основіугод, що є невід'ємною частиною колективного договору. Колективний договірщорічно заключається між профспілковою організацією, що виступає від іменіколективу підприємства, і адміністрацією підприємства. Колективний договірмістить основні положення з питань праці і зарплат, соціальних гарантій роботив області ОП, робочого часу і відпочинку, матеріального стимулювання ОП,попередження випадків виробничого травматизму і професійних захворювань,нормування праці, поліпшення житлових питань, підвищення кваліфікаціїпрацюючих, підготовці нових кадрів і ін. питань. Угоди додаються доколективного договору й у ньому вказуються конкретно номенклатурні заходищодо ОП, терміни виконання, обсяг фінансування і відповідальних виконавців. Завиконання колективних договорів відповідальність несе адміністрація підприємства.Профспілкові організації тільки контролюють виконання заходів. За невиконанняколективного договору, порушення трудового законодавства профком має правопорушувати питання про зсув керівництва.

Оперативнепланування здійснюється з метою швидкого усунення зауважень, виявлених упроцесі державного, відомчого чи суспільного контролю.

Питання ОП можутьвідображатися в ін. планах: планах соц. Розвитку колективу, механізаціїтрудомістких і важких робіт, ВІД жінок і молоді.

У відповідностізі ст. 21 Законі України про ОП фінансування заходів щодо ОПздійснює власник. Працюючі не несуть ніяких витрат на реалізацію заходів щодоОП. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України для фінансування заходівщодо ОП створюються фонди. Фонди бувають: підприємства, галузі, державні, атакож регіональні і місцеві.

Фондипідприємства — витрачаються для створення безпечних і здорових умов праці напідприємстві.

Державні ігалузеві фонди — на виконання національних і галузевих програм з ОП, НДР іНДОКР; створення спеціалізованих підрозділів і центрів.

У фонди державні,галузеві, регіональні надходять засобу, у тому числі від штрафних санкцій, щонакладаються органами держ. Контролю на підприємства і посадових осіб.

Розмір штрафускладає 2% від фонду зарплати підприємства за кожен нещасний випадок навиробництві, за забруднення навколишнього середовища, за порушення правил інорм ОП.

Кошти на ОП непідлягають оподатковуванню і не можуть бути використані для інших цілей.Витрати на ОП, що передбачаються в державних і місцевих фондах, виділяютьсяокремим рядком.

Кошти наОПпідприємства одержують за рахунок:

1)  цехових і загальнозаводських витрат,якщо заходу не носять капітальний характер;

2)  амортизаційного фонду, якщо заходищодо ОП виконуються разом з капітальним ремонтом основних засобів;

3)  з фонду соціального розвиткупідприємства;

4)  держ. Централізованих інецентралізованих вкладень;

5)  банківських кредитів.

 

1.6Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

 

Закон України “Про охорону праці” передбачає, що запорушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створенняперешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці,а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаютьсядо дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальноївідповідальності.

Дисциплінарнавідповідальність полягає в тому, що навинного працівника накладається дисциплінарне стягнення. Ст. 147 КЗпПУвстановлює два види дисциплінарного стягнення: догана та звільнення з роботи.Законами, уставами та положеннями про дисципліну, які діють в деяких галузях(транспорт, гірничодобувна промисловість тощо), можуть бути передбачені дляокремих категорій працівників інші дисциплінарні стягнення.

Право накладатидисциплінарні стягнення на пpaцiвникiв має орган, який має право прийняття нароботу цього працівника, а також органи, вищі за нього. Дисциплінарне стягненняможе бути накладене за ініціативою органів, що здійснюють державний тагромадський контроль за охороною пpaцi.

Профспілковийорган, що підписав колективний договір, має право вимагати від власника чиуповноваженого ним органу poзipвaння трудового договору (контракту) зкерівником або усунення його з посади, якщо він порушує законодавство пропрацю.

Фахівці службиохорони пpaцi на підприємстві мають право вимагати від посадових осіб усуненнявід роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу,перевірки знань з охорони пpaцi, які не мають допуску до відповідних робіт абоякі порушують нормативні акти про охорону пpaцi.

Дисциплінарнестягнення застосовується безпосередньо за виявленням провини, але не пізнішеодного місяця від дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника зроботи в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його увідпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяціввід дня здійснення порушення. Перед тим, як накласти дисциплінарне стягнення,роботодавець зобов'язаний зажадати від працівника, що провинився, письмовогопояснення. У випадку, коли працівник не подав пояснення в установлений термін,дисциплінарне стягнення може бути накладене на основі матеріалів, що є уроботодавця.

За кожнепорушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. При виборідисциплінарного стягнення враховується ступінь тяжкості провини та заподіянашкода, обставини, за яких здійснена провина, минула робота працівника.Стягнення оголошується в наказі та повідомляється працівнику під розпис.

Адміністративнавідповідальність настає за будь-які посягання на загальні умови пpaцi.Відповідно до ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення,порушення вимог законів та нормативно-правових актів з охорони пpaцi тягне засобою адміністративну відповідальність у вигляді накладання штрафу напрацівників та, зокрема, посадових ociб підприємств, установ, організацій, атакож громадян — власників підприємств чи уповноважених ними ociб.

Адміністративнійвідповідальності підлягають особи, що досягли на час здійснення адміністративногоправопорушення шістнадцятирічного віку.

Право притягатидо адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законів танормативно-правових актів з охорони пpaцi мають органи державного нагляду заохороною праці. Максимальний розмір штрафу за порушення законодавства про охоронупраці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду заохороною праці може сягати п'яти відсотків місячного фонду заробітної платиюридичної чи фізичної особи, яка використовує найману працю.

Несплата штрафу тягне за собою нарахування на сумуштрафу пені у розмірі двох відсотків за кожний день прострочення. Рішення простягнення штрафу може бути оскаржено в місячний строк у судовому порядку.

Матеріальнавідповідальністьробітників i службовців регламентується КЗпПУ та іншими нормативнимиактами, які стосуються цієї відповідальності у трудових відносинах.

Загальнимипідставами накладення матеріальної відповідальності на працівника є

— наявністьпрямої дійсної шкоди,

— провина працівника(у формі наміру чи необережності),

— пpoтипpaвнi дії(бездіяльність) працівника,

 - наявністьпричинного зв'язку мiж винуватим та протиправними діями (бездіяльністю)працівника та заподіяною шкодою.

На працівникаможе бути накладена відповідальність лише при наявності вcix перелічених умов;відсутність хоча б однієї з них виключає матеріальну відповідальністьпрацівника.

Притягненняпрацівника до кримінальної, адміністративної i дисциплінарної відповідальностіза дії, якими нанесена шкода, не звільнює його від матеріальноївідповідальності.

При наявності вдіях працівника, яким порушені правила охорони пpaцi, ознак кримінальногозлочину, на нього може бути покладена повна матеріальна відповідальність, а привідсутності таких ознак на нього покладається вiдnoвiдaльнicmь в межах йогосереднього місячного заробітку.

Неповнолітніособи є повноправною стороною трудової угоди i повинні нести майновувідповідальність за шкоду, яка заподіяна з їx вини, нapiвнi з усім робітникамита службовцями без притягнення до процесу відшкодування шкоди їх батьків(опікунів) чи осіб, що їх заміняють.

Ст. 130 КЗпПУвстановлює, що особа, яка заподіяла шкоду підприємству під час виконаннятрудових обов'язків, може добровільно відшкодувати шкоду шляхом передачірівноцінного майна або полагодження пошкодженого майна при згоді на цевласника.

Кримінальнавідповідальність за порушення правил охорони пpaцi передбачена ст.ст. 271 –275 КК України, що об‘єднані в розділ Х “Злочини проти безпеки виробництва”.

Кримінальнавідповідальність настає не за будь-яке порушення, а за порушення вимог законівта інших нормативно-правових актів про охорону пpaцi, якщо це порушеннястворило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, абозаподіяло шкоду здоров'ю потерпілого чи спричинило загибель людей, або іншітяжкі наслідки.

Порушення вимогзаконодавчих та інших нормативно-правових актів, передбачених вищезазначенимистаттями КК України, карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуванихмінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, абообмеженням волі на строк до п‘яти років, або позбавленням волі на строк додванадцяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатисяпевною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

У разісистематичних порушень нормативних актів про охорону праці, внаслідок чогозростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань,підприємство у будь-який час за рішенням відповідного робочого органувиконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків наоснові відповідного подання страхового експерта, який обслуговує цепідприємство, може бути віднесено до іншого, більш високого класу професійногоризику виробництва. Цей захід може мати і зворотну дію, але з початкуфінансового року.

 

1.7Права держінспекторів з охорони праці

 

Інспектори />Держгірпромнагляду мають право:

— безперешкодно відвідуватипідконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва, фізичних осіб, яківідповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати вприсутності роботодавця або його представника перевірку додержаннязаконодавства з питань, віднесених до їх компетенції;

— одержувати від роботодавця і посадових осіб письмовічи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали таінформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи,причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

— видавати в установленому порядку обов'язкові длявиконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузіохорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеноїнебезпеки;

— забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатаціюпідприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд,приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, виконання певнихробіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовуватиабо припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, якістворюють загрозу життю працюючих;

— притягати до адміністративної відповідальності працівників,винних у порушенні законодавства про охорону праці;

— надсилати роботодавцям подання про невідповідністьокремих посадових осіб посаді, яку вони посідають, передавати матеріали органампрокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.

Контрольніфункції органів пожежної охорони полягають у нагляді за дотриманням протипожежних норм і правил при проектуванні, будівництві та експлуатації промислових підприємств.На органи державного пожежного нагляду покладено контрольза постійною готовністю відомчих пожежних підрозділіві формувань, станом протипожежного обладнання заякістю навчання пожежній справі. Адміністративні функції органів пожежноїохорони полягають у тому, що інспектори мають право: контролювати станпротипожежної профілактики; давати обґрунтовані приписи з виявлених недоліків,обов'язкові для виконання адміністрацією; вимагати від адміністрації будь-якудокументацію стосовно стану пожежної безпеки; накладати адміністративністягнення за порушення вимог протипожежних правил; у разі небезпеки виникненняпожежі — зупиняти роботу машин, дільниць, підприємств.

Органи санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'яУкраїни здійснюють контроль за проведенням санітарно-гігієнічних заходів,спрямованих на ліквідацію та попередження забруднення навколишнього середовища,на покращення умов праці, побуту, відпочинку, а також контроль за впровадженнямзаходів щодо попередження професійних захворювань. Свою роботу санепіднаглядздійснює через районні, міські та обласні санітарно-епідеміологічні станції, доштатуяких входять санітарні інспектори. Органи санепіднаглядуузгоджують проекти будівництва та реконструкції підприємств щодо питань гігієнита виробничої санітарії, беруть участь у роботі комісій по введенню в дію новихвиробничих об'єктів. Вони наділені правами забороняти експлуатацію об'єктів,які не відповідають нормам виробничої санітарії, забороняти використанняшкідливих речовин у разі можливої негативної їх дії на людей і навколишнєсередовище; вимагати термінової госпіталізації інфекційних хворих; регулярнопроводити обстеження на підконтрольних підприємствах, в районах.

Відомчий контроль покладається на адміністраціюпідприємства та на господарські організації вищого рівня. Цей контрольздійснюється відповідними службами охорони праці, що детально розглянуто впідручнику окремо.

Громадський контроль за додержанням законодавства проохорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїхвиборних органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержаннямзаконодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці,належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом,спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разізагрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагативід роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничихдільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвахв цілому на період, який є необхідним для усунення загрози життю або здоров'юпрацівників.

Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизиумов праці, а також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуютьсячи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону праці,брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворюваньна виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державниморганам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від нихаргументовану відповідь.

У разі відсутності професійної спілки на підприємстві, громадськийконтроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноваженанайманими працівниками особа.

Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці мають правобезперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вноситиобов'язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявленихпорушень нормативно-правових актів з безпеки і гігієни праці.

Для виконання цих обов'язків роботодавець власним коштом організовує навчання,забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених з охорони праці від роботина передбачений колективним договором строк зі збереженням за ними середньогозаробітку.

Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси працівників у зв'язку звиконанням ними обов'язків уповноважених з охорони праці. Їх звільнення абопритягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лишеза згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором.

Якщо уповноважені з охорони праці вважають, що профілактичні заходи,вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони можуть звернутися за допомогою дооргану державного нагляду за охороною праці. Вони також мають право братиучасть і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірокпідприємств чи виробництв.

Уповноважені з охорони праці діють відповідно до типового положення, щозатверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади зпитань праці та соціальної політики.

1.8Види надзору та контролю за охороною праці

 

З метою забезпечення виконання вимог законів та нормативно-правових актівз охорони праці в Україні створена система державного нагляду, відомчого ігромадського контролю з цих питань.

Державний нагляд за додержанням законів таінших нормативно-правових актів з охорони праці відповідно до Закону «Про охорону праці» здійснюють:

— спеціально уповноважений центральний органвиконавчої влади з нагляду за охороною праці — Держгірпромнагляд;

— спеціально уповноважений державний орган з питаньрадіаційної безпеки;

— спеціально уповноважений державний орган з питань пожежноїбезпеки;

— спеціально уповноважений державний орган з питаньгігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежатьвід будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян,політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевогосамоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною працірегулюється законами України «Про охоронупраці», «Про використання ядерної енергії і радіаційнубезпеку», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарногота епідемічного благополуччя населення», іншими нормативно-правовимиактами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або КабінетомМіністрів України.

 

1.9Система безперервного навчання з питань охорони праці

 

Найоптимальнішийшлях боротьби з нещасними випадками та професійними захворюваннями –попередження про ці небезпеки, зокрема, навчання запобіганню їх виникнення.Навчання, системне та систематичне підвищення рівня знань не лише працівників,а всього населення України з питань охорони праці – один з основних принципівдержавної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа виробничоїбезпеки та санітарії, необхідна умова удосконалення управління охороною праці ізабезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання нещасних випадків,професійних захворювань і аварій на виробництві.

Зараз в країні діє система безперервного навчанняз питань охорони праці, до основних науково-методичнихпринципів побудови, цільових функцій та методологічнихоснов якої належать:

— наступність та безперервність навчання з питань безпеки життя, діяльності та охорони праці усіх віковихкатегорій населення України;

— формування суспільної свідомості і рівня знань населення України, щовідповідають вимогам часу;

— навчання з питань особистої безпеки та безпеки оточуючих, відповідних норм поведінки вихованців вдошкільних закладах освіти;

— навчання з питань охорони праці в середніх,позашкільних та професійно-технічних закладахосвіти;

— навчання з питань безпеки життя і діяльності в цілому та охорони працістудентів вищих навчальних освітніх закладів;

— навчання з питань охорони праці працівників при їх підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації, при прийняттіна роботу та в період роботи; навчання працівників,які виконують роботи з підвищеною небезпекою та роботах, де є потреба у професійному доборі, інструктуванняпрацівників з питань охорони праці, дотримання порядку допуску до виконанняробіт;

- навчання населення в ціломуз питань безпеки життя, діяльності та охоронипраці.

1.10Види інструктажів

 

Усі працівники,які приймаються на постійну чи тимчасову роботу, і при подальшій роботі,повинні проходити на підприємстві навчання в формі інструктажів з питаньохорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, атакож з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж істихійних лих.

За характером ічасом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний,первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступнийінструктаж проводиться:

— з усімапрацівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно відїх освіти, стажу роботи та посади;

— з працівникамиінших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь увиробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

— з учнями тастудентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;

— у разіекскурсії на підприємство;

— з усімавихованцями, учнями, студентами та іншими особами, які навчаються в середніх,позашкільних, професійно-технічних, вищих закладах освіти при оформленні абозарахуванні до освітнього закладу.

Первиннийінструктаж проводитьсядо початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

— новоприйнятим(постійно чи тимчасово) на підприємство;

— якийпереводиться з одного цеху виробництва до іншого;

— який будевиконувати нову для нього роботу;

— відрядженимпрацівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі напідприємстві.

Первиннийінструктаж проводиться також з вихованцями, учнями та студентами середніх,позашкільних, професійно-технічних, вищих закладів освіти:

— на початкузанять у кожному кабінеті, лабораторії, де навчальний процес пов'язаний іззастосуванням небезпечних або шкідливих хімічних, фізичних, біологічнихфакторів, у гуртках, перед уроками трудового навчання, фізкультури, передспортивними змаганнями, вправами на спортивних знаряддях, при проведеннізаходів за межами території закладів освіти;

— перед виконаннямкожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів,інструментів, матеріалів тощо;

— на початкувивчення кожного нового предмета (розділу, теми) навчального плану (програми) — із загальних вимог безпеки, пов'язаних з тематикою і особливостями проведенняцих занять.

Повторнийінструктаж проводитьсяз працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чиннимигалузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуваннямконкретних умов праці, але не рідше:

-1 разу на 3місяці- на роботах з підвищеною небезпекою;

— 1 разу на 6місяців — для решти робіт.

Позаплановийінструктаж проводитьсяз працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

— при введенні вдію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також привнесенні змін та доповнень до них;

— при змінітехнологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів таінструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають настан охорони праці;

— при порушенняхпрацівниками вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести абопризвели до травм, аварій, пожеж тощо;

— при виявленніособами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнаннявимог безпеки стосовно робіт, що виконуються працівником;

— при перерві вроботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів — для робіт зпідвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів.

З учнями тастудентами позаплановий інструктаж проводиться в кабінетах, лабораторіях,майстернях тощо при порушеннях ними вимог нормативних актів про охорону праці,що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.

Цільовийінструктаж проводитьсяз працівниками:

— при виконанніразових робіт, не передбачених трудовою угодою;

— при ліквідаціїаварії, стихійного лиха;

— при проведенніробіт, на які оформлюються наряд-допуск, розпорядження або інші документи, атакож з вихованцями, учнями, студентами освітніх закладів в разі організаціїмасових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).

Вступнийінструктажпроводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності напідприємстві такої служби — іншим фахівцем, на якого покладено ці обов'язки іякий в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевіркузнань з питань охорони праці.

Вступнийінструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, яке єспеціально для цього обладнаним, з використанням сучасних технічних засобівнавчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службоюохорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалістьінструктажу затверджується керівником підприємства.

Запис пропроведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу,який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає запроведення вступного інструктажу, а також у документі про прийняття працівникана роботу.

Первиннийінструктажпроводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими напідприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт, атакож з урахуванням вимог орієнтовного переліку питань первинного інструктажу,наведених в Типовому положенні.

Повторнийінструктажпроводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, яківиконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинногоінструктажу.

Позаплановийінструктажпроводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одногофаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремомувипадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

Цільовийінструктажпроводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсягі зміст цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, щобудуть ними виконуватись.

Первинний,повторний, позаплановийі цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальниквиробництва, цеху, дільниці, майстер), завершуються вони перевіркою знань увигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а такожперевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, якапроводила інструктаж. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь інавичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позаплановогоінструктажів для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж іповторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевіркизнань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чиннимзаконодавством.

При незадовільнихрезультатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск довиконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому недозволяється.

Працівники, якісуміщають професії (в тому числі працівники комплексних бригад), проходятьінструктажі як з їх основних професій, так і з професій за сумісництвом.

Про проведення первинного,повторного, позапланового та цільового інструктажу та про допуск до роботиособою, якою проводився інструктаж, вноситься запис до журналу реєстраціїінструктажів з питань охорони праці. При цьому обов'язкові підписи якінструктора, так і інструктованого. Сторінки журналу реєстрації інструктажівповинні бути пронумеровані, журнали прошнуровані і скріплені печаткою.

У разі виконанняробіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктажреєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів — необов'язково.

Перелік професійта посад працівників, які звільняються від первинного, повторного тапозапланового інструктажів, затверджується керівником підприємства заузгодженням з державним інспектором по нагляду за охороною праці. До цьогопереліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесі якихне пов'язана з безпосереднім обслуговуванням обладнання, застосуванням приладівта інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів тощо.

 

1.11Основні поняття про виробничий травматизм

 

Виробничі травмита професійні захворювання (отруєння) є небажаним наслідком взаємодії людини звиробничим середовищем.

До травм ведутьнещасні випадки, які являють собою раптові (несподівані) події, що викликаютьсязовнішніми чинниками і наносять шкоду людині. Інколи ці два поняття – нещаснийвипадок та травма – ототожнюються.

До травмвідносять забиті місця на тілі, порізи, поранення, переломи кісток, опіки,обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючимвипромінюванням, наслідки контакту з представниками флори та фауни.

Нещасні випадкиподіляють:

-  за кількістю потерпілих на такі, що сталися з однимпрацівником, і групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більшепрацівниками;

-  за ступенем тяжкості ушкодженняздоров'я –без втрати працездатності, з втратою працездатності на 1 робочий день і більше,зі стійкою втратою працездатності (каліцтво) і смертельні (летальні);

-  за зв‘язком з виробництвом –на такі, щопов‘язані чи не пов’язані з виробництвом.

 

1.12Основні причини аварій і нещасних випадків. Основні фактори, що визначаютьсприятливі умови праці

 

Пов'язаними звиробництвом визнаються нещасні випадки, що сталися з працівниками під часвиконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а такожті, що сталися під час:

— перебування наробочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягомробочого часу;

— приведення впорядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи іпісля її закінчення, виконання заходів особистої гігієни;

— проїзду нароботу чи з роботи на транспортному засобі підприємства;

— використаннявласного транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або задорученням роботодавця;

— провадження дійв інтересах підприємства;

— ліквідаціїаварій, пожеж та наслідків стихійного лиха;

— наданняпідприємством шефської допомоги;

— перебування натранспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у томучислі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана звиконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на ньогонебезпечних чи шкідливих виробничих факторів або середовища;

— прямуванняпрацівника до (між) об'єкта(ми) обслуговування за затвердженими маршрутами абодо будь-якого об'єкта за дорученням роботодавця;

— прямування домісця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до завдання провідрядження.

Пов'язаними звиробництвом визнаються також випадки:

— природноїсмерті працівників під час перебування на підземних роботах або протягомчотирьох годин після виходу на поверхню внаслідок гострої серцево-судинноїнедостатності;

— самогубствапрацівників плавскладу на суднах морського та рибопромислового флоту в разіперевищення терміну перебування їх у рейсі, обумовленого колективним договором,або їх природної смерті внаслідок впливу психофізіологічних небезпечних ташкідливих виробничих факторів;

— заподіяннятілесних ушкоджень іншою особою або вбивства під час виконання або у зв'язку звиконанням працівником трудових (посадових) обов'язків;

— зникненняпрацівника, пов'язане з можливістю нещасного випадку з ним під час виконаннятрудових (посадових) обов'язків (після оголошення його померлим у судовомупорядку);

— нещаснівипадки, що сталися під час перерви для відпочинку та харчування, під часперебування працівників на території підприємства у зв'язку з проведеннямроботодавцем наради, отриманням заробітної плати, обов'язковим проходженняммедичного огляду тощо, а також у випадках, передбачених колективним договором(угодою).

Не визнаютьсяпов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками:

— під часпрямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншомутранспортному засобі, який не належить підприємству і не використовувався вінтересах цього підприємства;

— за місцем постійногопроживання на території польових і вахтових селищ;

— під часвикористання ними в особистих цілях транспортних засобів підприємства бездозволу роботодавця, а також устаткування, механізмів, інструментів, крімвипадків, що сталися внаслідок несправності цього устаткування, механізмів,інструментів;

— унаслідокотруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйними речовинами, а такожунаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності медичноговисновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесахабо порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщопотерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, буввідсторонений від роботи згідно з установленим порядком;

— під час скоєнняними злочинів або інших правопорушень, якщо ці дії підтверджені рішенням суду;

— у разіприродної смерті або самогубства, за винятком випадків, зазначених вище, щопідтверджено висновками судово-медичної експертизи та органів прокуратури.

Основнимипричинами аварій і нещасних випадків є:

1)  низька ефективність профілактичнихзаходів щодо ОП;

2)  низька трудова і виробничадисципліна;

3)  грубі порушення технологіївиробництва і правил техніки безпеки;

4)  безвідповідальність посадових осіб іокремих фахівців у відношенні своїх службових обов'язків по ОП;

5)  недосконалість систем попередженьаварій і вибухів;

6)  недостатнє метрологічне забезпеченнятехнологічних процесів;

7)  недосконалість конструкцій інедостатня надійність приладів, машин і т.д.;

8)  низький рівень автоматизації імеханізації виробництва;

9)  несвоєчасний ремонт устаткування;

10)помилки в навчанні працюючихбезпечним методам праці.

Основнимфактором, що визначає сприятливі умови праці в галузях промисловості є НТП.З одного боку, упровадження нової техніки, нових технологічних процесівавтоматизації і т.д. сприяє поліпшенню умов праці, дозволяє ліквідувативиробничий травматизм і професійні захворювання. Однак в умовах НТП виникаютьнові небезпечні і шкідливі виробничі фактори, а трудова діяльність людинисупроводжується ростом обсягу інформації, що у свою чергу впливає на здоров'ялюдини.

На здоров'їлюдини впливають наступні фактори:

1)  соціально-економічні фактори: праця,побут, відпочинок, харчування, міграція, мед. допомога, рівень утворення;

2)  біологічні фактори: вік, стать,спадковість;

3)  природнокліматичні фактори: природніресурси, фізико-географічний рівень і ін.

 

1.13Розслідування та облік нещасних випадків

 

Розслідуваннюпідлягають раптові погіршення стану здоров'я, поранення, травми, у тому числіотримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гостріпрофесійні захворювання і гострі професійні та інші отруєння, теплові удари,опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою таіонізуючим випромінюванням, інші ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж,стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події),контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори, що призвелидо втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або донеобхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менш якна один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві (далі — нещаснівипадки).

Про кожнийнещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілийповинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноваженуособу підприємства і вжити заходів до надання необхідної допомоги.

Керівник робіт(уповноважена особа підприємства) у свою чергу зобов'язаний:

— терміновоорганізувати надання професійної медичної допомоги потерпілому, у разінеобхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу;

— повідомити проте, що сталося, роботодавця, відповідну профспілкову організацію;

— зберегти доприбуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування утакому стані, в якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю іздоров'ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а такожвжити заходів до недопущення подібних випадків.

Лікувально-профілактичнийзаклад про кожне звернення потерпілого з посиланням на нещасний випадок навиробництві без направлення підприємства повинен протягом доби повідомити завстановленою формою:

— підприємство,де працює потерпілий;

— відповіднийробочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещаснихвипадків на виробництві та професійних захворювань;

— відповіднуустанову (заклад) державної санітарно-епідеміологічної служби — у разівиявлення гострого професійного захворювання (отруєння).

Роботодавець,одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків із смертельнимнаслідком та групових:

— повідомляє пронещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду; якщопотерпілий є працівником іншого підприємства — це підприємство; у разінещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, — відповідні органи державноїпожежної охорони, а в разі виявлення гострого професійного захворювання(отруєння) — відповідні установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічноїслужби;

— організує йогорозслідування і мтворює комісію з розслідування.

Про груповийнещасний випадок, нещасний випадок із смертельним наслідком, випадок смерті напідприємстві, а також зникнення працівника під час виконання ним трудовихобов'язків роботодавець зобов'язаний негайно передати засобами зв'язкуповідомлення за встановленою формою:

— відповідномутериторіальному органу Держнаглядохоронпраці;

— відповідномуоргану прокуратури за місцем виникнення нещасного випадку;

— відповідномуробочому органу виконавчої дирекції Фонду;

— органу, досфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності — відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевогосамоврядування);

— відповіднійустанові (закладу) санітарно-епідеміологічної служби у разі виявлення гострихпрофесійних захворювань (отруєнь);

— профспілковійорганізації, членом якої є потерпілий;

— вищестоящомупрофспілковому органу;

— відповідномуоргану з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій таіншим органам (у разі необхідності).

Такі нещаснівипадки підлягають спеціальному розслідуванню.

Комісія зрозслідування зобов'язана протягом трьох діб:

— обстежити місценещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержатипояснення потерпілого, якщо це можливо;

— визначитивідповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів проохорону праці;

— з'ясуватиобставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити, пов'язаний чине пов'язаний цей випадок з виробництвом;

— визначити осіб,які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону праці, а такожрозробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

— скласти актрозслідування нещасного випадку за формою Н-5 у двох примірниках, а також актза формою Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого у шести примірниках іпередати його на затвердження роботодавцю;

— у випадкахвиникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формоюН-1, складається також карта обліку професійного захворювання (отруєння)за формою П-5.

До першогопримірника акта розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (далі — актрозслідування нещасного випадку) додаються акт за формою Н-1 або НТ, поясненнясвідків, потерпілого, витяги з експлуатаційної документації, схеми, фотографіїта інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машини,апаратура тощо), у разі необхідності також медичний висновок про наявність ворганізмі потерпілого алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Нещасні випадки,про які складаються акти за формою Н-1 або НТ, беруться на облік і реєструютьсяроботодавцем у спеціальному журналі.

На вимогупотерпілого голова комісії з розслідування зобов'язаний ознайомити потерпілогоабо його довірену особу з матеріалами розслідування нещасного випадку.

1.14Основні принципи і завдання страхування від нещасного випадку

 

Соціальнестрахування являє собою систему прав і гарантій, що спрямовані на матеріальнупідтримку громадян, насамперед працюючих, і членів їх сімей у разі втрати нимиз незалежних від них обставин (захворювання, нещасний випадок, безробіття,досягнення пенсійного віку тощо) заробітку, а також здійснення заходів, пов‘язанихз охороною здоров‘я застрахованих осіб. Соціальне страхування є важливимфактором соціального захисту населення.

Згідно ст. 5Закону України “Про охорону праці” усі працівники підлягаютьзагальнообов‘язковому соціальному страхуванню від нещасного випадку іпрофесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Правовуоснову, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язковогодержавного соціального страхування громадян від нещасного випадку навиробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатностіабо загибелі на виробництві (далі — страхування від нещасного випадку) визначаєЗакон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування віднещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиниливтрату працездатності”.

Завданнямистрахування від нещасного випадку є:

— проведенняпрофілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечнихвиробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійнимзахворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю працівників;

— відновленняздоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків абопрофесійних захворювань;

— відшкодуванняматеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Держава гарантуєусім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасноговипадку на виробництві та професійного захворювання.

Страхування віднещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещаснихвипадків на виробництві та професійних захворювань України–некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, якийзатверджується її правлінням. Управління Фондом здійснюється на паритетнійоснові державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Основнимипринципами страхування від нещасного випадку є:

— паритетністьдержави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінністрахуванням від нещасного випадку;

— своєчасне таповне відшкодування шкоди страховиком;

— обов'язковістьстрахування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах, передбаченихзаконодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб,які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб'єктівпідприємницької діяльності;

— наданнядержавних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

— обов'язковістьсплати страхувальником страхових внесків;

— формування тавитрачання страхових коштів на солідарній основі;

— диференціюваннястрахового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничоготравматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

— економічназацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці;

— цільовевикористання коштів страхування від нещасного випадку.

Суб'єктамистрахування від нещасного випадку є застраховані громадяни (в окремих випадках — члениїх сімей), страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користьякої здійснюється страхування (далі — працівник).

Страхувальниками є роботодавці, а в окремихвипадках — застраховані особи.

Страховик — Фонд соціальногострахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворюваньУкраїни (далі — Фонд).

Об'єктомстрахування від нещасного випадкує життя застрахованого, його здоров'ята працездатність.

Для страхуваннявід нещасного випадку на виробництві не потрібні згода або заява працівника.Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, які підлягають згідноЗакону обов‘язковому страхуванню, вважаються застрахованими незалежно відфактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страховихвнесків. Усі застраховані є членами Фонду.

Добровільно, записьмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування віднещасних випадків можуть застрахуватися:

1)священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійнихорганізаціях на виборних посадах;

2) особи, якізабезпечують себе роботою самостійно;

3) громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Страховимвипадком є нещасний випадок на виробництві абопрофесійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовленуфізичну чи психічну травму за обставин, з настанням яких виникає правозастрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальнихпослуг.

Перелік обставин,за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадянвід нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженоПостановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. N 1094. Перелікпрофесійних захворювань затверджується Кабінетом Міністрів України за поданнямМіністерства охорони здоров‘я.

Підставою дляоплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійноїта соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідуваннянещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) завстановленими формами.

Порушення правилохорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійнезахворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань передпотерпілим, а такого роду нещасний випадок або професійне захворювання також єстраховим випадком.

 

1.15Обов’язки Фонду ССНВ

 

У разі настаннястрахового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавствомпорядку:

1) своєчасно та вповному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідокушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам,які перебували на його утриманні:

 2) організуватипоховання померлого, відшкодувати вартість пов'язаних з цим ритуальних послугвідповідно до місцевих умов;

3) сприятистворенню умов для своєчасного надання кваліфікованої першої невідкладноїдопомоги потерпілому в разі настання нещасного випадку, швидкої допомоги в разіпотреби його госпіталізації, ранньої діагностики професійного захворювання;

4) організуватицілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованихлікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в іншихлікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров'язастрахованого;

5) забезпечитипотерпілому разом із відповідними службами охорони здоров'я за призначеннямлікарів повний обсяг постійно доступної, раціонально організованої медичноїдопомоги;

6) вжити всіхнеобхідних заходів для підтримання, підвищення та відновлення працездатностіпотерпілого;

7) забезпечитизгідно з медичним висновком домашній догляд за потерпілим, допомогу у веденнідомашнього господарства (або компенсувати йому відповідні витрати), сприятинаданню потерпілому, який проживає в гуртожитку, ізольованого житла;

8) відповідно довисновку лікарсько-консультаційної комісії (далі — ЛКК) або медико-соціальноїекспертної комісії (далі — МСЕК) проводити навчання та перекваліфікаціюпотерпілого у власних навчальних закладах або на договірній основі в іншихзакладах перенавчання інвалідів, якщо внаслідок ушкодження здоров'я абозаподіяння моральної шкоди потерпілий не може виконувати попередню роботу;працевлаштовувати осіб із зниженою працездатністю;

9) організовуватиробочі місця для інвалідів самостійно або разом з органами виконавчої влади таорганами місцевого самоврядування чи з іншими зацікавленими суб'єктамипідприємницької діяльності; компенсувати при цьому витрати виробництва, які непокриваються коштами від збуту виробленої продукції, за рахунок Фонду;

10) у разіневідкладної потреби, надавати інвалідам разову грошову допомогу, допомогу увирішенні соціально-побутових питань їхнім коштом або за рішенням виконавчоїдирекції Фонду та її регіональних управлінь — за рахунок Фонду;

11) сплачувати запотерпілого внески на медичне та пенсійне страхування;

12)організовувати залучення інвалідів до участі у громадському житті.

Усі видисоціальних послуг та виплат надаються застрахованому та особам, які перебуваютьна його утриманні, незалежно від того, зареєстровано підприємство, на якомустався страховий випадок, у Фонді соціального страхування від нещасних випадківчи ні.

З метоюпрофілактики нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві, Фондздійснює заходи, спрямовані на запобігання нещасним випадкам, усунення загрозиздоров'ю працівників, викликаної умовами праці.

 

1.16Фінансування Фонду та обчислення страхових внесків

Фонд провадитьзбір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якоїіншої, систему фінансування.

ФінансуванняФондуздійснюється за рахунок:

— внесківроботодавців: для підприємств — з віднесенням на валові витрати виробництва,для бюджетних установ та організацій — з асигнувань, виділених на їх утриманнята забезпечення;

— капіталізованихплатежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників;

— прибутку,одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках;

— коштів,одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені зпідприємств, а також штрафів з працівників, винних у порушенні вимогнормативних актів з охорони праці;

— добровільнихвнесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.

Працівники ненесуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку.

Сума страховихвнесківстрахувальників до Фонду повинна забезпечувати:

— фінансуваннязаходів, спрямованих на вирішення завдань Фонду, передбачених Законом;

— створеннярезерву коштів Фонду для забезпечення його стабільного функціонування;

— покриття витратФонду, пов'язаних із здійсненням соціального страхування від нещасного випадку.

Розміристрахових внесків страхувальників обчислюються:

— дляроботодавців — у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманихпрацівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітноїплати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі внатуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Прооплату праці», які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян;

— для добровільнозастрахованих осіб — у відсотках до мінімальної заробітної плати.

Розмір страховоговнеску, який сплачує страхувальник до Фонду визначається страховим тарифом,який диференціюється по групах галузей економіки (видах робіт) залежно відкласу професійного ризику виробництва, знижкою до нього (за низькі рівнітравматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чинадбавкою (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності таненалежний стан охорони праці).

Законом “Прострахові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування віднещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиниливтрату працездатності”, встановлені 20 класів професійного ризику виробництва,для яких страхові тарифи (у відсотках до фактичних витрат на оплату працінайманих працівників) коливаються від 0,84 (для 1-го класу) до 13,8 (для 20-гокласу). Клас професійного ризику виробництва для окремої галузі економіки характеризуєтьсяінтегральним показником професійного ризику виробництва — чим вищийінтегральний показник, тим вищий (починаючи з першого) клас професійного ризикувиробництва.

Інтегральнийпоказник професійного ризику виробництва для кожної галузі економікивизначається як відношення витрат у минулому календарному році у галузіекономіки на відшкодування шкоди потерпілим на виробництві до фактичних витратна оплату праці у минулому календарному році в цій галузі економіки заформулою:

Іге = (ВШге : ВОПге) х 100,

де Іге — інтегральний показник професійного ризику виробництва в галузі економіки,відсотків;

ВШге — сума відшкодування шкоди потерпілим на виробництві, яка нарахована в минуломукалендарному році у галузі економіки;

ВОПге — фактичні витрати на оплату праці в минулому календарному році у галузіекономіки.

 

1.17Відшкодування шкоди при втраті працездатності. Види страхових виплат

Каліцтво або жінше ушкодження здоров'я (травма, хвороба) працівника веде до втрати нимпрофесійної працездатності, а відтак – до втрати заробітної плати та іншихдоходів. Тим самим він позбавляється можливості для нормального існування яксамого себе, так і своїх утриманців. Тому Закон “Про охорону праці” передбачає,що в разі ушкодження здоров‘я працівника, йому повинно бути надане відповідневідшкодування, а в разі смерті працівника -відшкодування надається членам сім‘їпомерлого. Відшкодування здійснюється Фондом соціального страхування віднещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов'язковедержавне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві тапрофесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цимзаконом передбачається, що у разі настання страхового випадку застрахованому чиособам, які мають на це право, Фонд виплачує страхові виплати,які складаються із:

1) страховоївиплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступенявтрати потерпілим професійної працездатності (щомісячна страхова виплата);

2) страховоївиплати одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, якіперебували на утриманні померлого);

3) страховоївиплати пенсії по інвалідності потерпілому;

4) страховоївиплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника;

5) страховоївиплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництвіабо професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страховихвитрат на медичну та соціальну допомогу.

За наявностіфакту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата заморальну шкоду.

Ступінь втратипрацездатності потерпілим установлюється медико-соціальною експертною комісією(МСЕК) за участю Фонду і визначається у відсотках професійної працездатності,яку мав потерпілий до ушкодження здоров'я.

 

1.18Суми страхових виплат

Сума щомісячноїстрахової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійноїпрацездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодженняздоров'я, і не може перевищувати його.

У разі стійкоївтрати професійної працездатності потерпілому сплачується одноразова страховавиплата, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку йогоза кожний відсоток втрати ним професійної працездатності, але не вищечотирикратного розміру граничної суми заробітної плати (доходу), з якоїсправляються внески до Фонду.

Якщо комісією зрозслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров'я настало нетільки з вини роботодавця, а й внаслідок порушення потерпілим нормативних актівпро охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновкуцієї комісії, але не більш як на 50 відсотків.

Моральна(немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втратипотерпілим професійної працездатності, відшкодовується у вигляді одноразовоїстрахової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страховоївиплати за моральну шкоду визначається в судовому порядку і не можеперевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої надень виплати.

Фонд фінансуєвитрати на медичну та соціальну допомогу, в тому числі на додаткове харчування,придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутовеобслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбанняспеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновкамиМСЕК. Якщо внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання потерпілийтимчасово втратив працездатність, Фонд фінансує всі витрати на його лікування.

Допомога узв'язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується в розмірі 100 відсотківсереднього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші п'ять днівтимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органомза рахунок коштів підприємства, установи, організації.

Додатковехарчування призначається на конкретно визначений строк за раціоном, якийскладає дієтолог чи лікар, який лікує, та затверджує МСЕК. Витрати на ліки,лікування, протезування (крім протезів з дорогоцінних металів), придбаннясанаторно-курортних путівок, предметів догляду за потерпілим визначаються напідставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок аборахунків про їх вартість.

Згідно звисновком МСЕК Фонд може відшкодовувати й інші витрати.

У разі смертіпотерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання витратина його поховання несе Фонд, а сім'ї померлого сплачується одноразова допомога,розмір якої повинен бути не меншим за п'ятирічну заробітну плату потерпілого і,крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, якаперебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягомне більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого.

У разі смертіпотерпілого суми страхових виплат особам, які мають на це право, визначаютьсяіз середньомісячного заробітку потерпілого за вирахуванням частки, якаприпадала на потерпілого та працездатних осіб, що перебували на його утриманні,але не мали права на ці виплати.

Виплата пенсії поінвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійногозахворювання провадиться потерпілому відповідно до законодавства про пенсійнезабезпечення. При цьому неповнолітнім особам, які народилися інвалідамивнаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання матері підчас її вагітності, а також учням, студентам, аспірантам тощо, які сталиінвалідами під час відповідних занять або робіт, Фонд провадить щомісячністрахові виплати як інвалідам дитинства, а після досягнення ними 16 років — урозмірі середньомісячного заробітку, що склався на території області (міста)проживання цих осіб, але не менше середньомісячного заробітку в країні на деньвиплати.

У разі смертіпотерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатніособи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті правона одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народиласяпротягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Такиминепрацездатними особами є:

1) діти, які недосягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цейвік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможнізаробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами)денної форми навчання — до закінчення навчання, але не більш як до досягненняними 23 років;

2) жінки, якідосягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

3) інваліди — члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;

4) неповнолітнідіти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачуватиаліменти;

5) непрацездатніособи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Право наодержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина(чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працюєта доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли8-річного віку.

Роботодавець може власним коштом здійснюватипотерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного читрудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язкуз нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місцероботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатностіабо до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разінеможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчанняі перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичнихрекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещаснимвипадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажуроботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливимиумовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільговихрозмірах.

1.19Гарантії прав громадян на охорону праці

 

Гарантії прав наохорону праці починаються вже з моменту обговорення та укладання трудовоїугоди, оскільки згідно ст. 5 Закону “Про охорону праці” умови трудового договоруне можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актамз охорони праці.

Під час укладаннятрудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку проумови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливихвиробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я тапро права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовахвідповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не можепропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійногодобору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Працівник маєправо відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечнадля його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничогосередовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про цебезпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідностіпідтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участюпредставника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівникамиособи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві нестворювалася), а також страхового експерта з охорони праці. В цьому разі заперіод простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігаєтьсясередній заробіток.

Працівник має праворозірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконуєзаконодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору зцих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі,передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

У разі, колипрацівник за станом здоров‘я не може виконувати роботу, на яку він наймався,він має бути переведений на легшу роботу відповідно до медичного висновку.Медичний висновок лікарсько-консультаційної комісії або медико-соціальноїекспертизи є обов‘язковим для роботодавця. Проте переведення працівника на іншу(легшу) тимчасову чи постійну роботу може відбуватися лише за його згодою. Припереведенні працівника за його згодою на іншу постійну нижчеоплачувану роботу,за ним зберігається його попередній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення.

На час зупиненняексплуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва, абоустаткування органом державного нагляду або службою охорони праці запрацівником зберігається місце роботи, а час простою оплачується з розрахункусереднього заробітку.

Працівники, якізайняті на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, мають право наспеціальні пільги та компенсації, які будуть розглянуті далi.

Працівники, якізайняті на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також нароботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічнимиумовами, безкоштовно за встановленими нормами повинні забезпечуватисьроботодавцем спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобамиіндивідуального захисту, а також мийними та знешкоджувальними засобами.

Закон вимагаєобов'язкового соціального страхування роботодавцем працівників від нещаснихвипадків і професійних захворювань. У разі ушкодження здоров'я чи в разіморальної шкоди, заподіяної працівникові, він має право на відшкодування шкоди.Виплата сум, що належать потерпілому за період непрацездатності, або яквідшкодування шкоди та одноразової допомоги, здійснюються з фонду соціальногострахування.

Жінки,неповнолітні, інваліди та особи похилого віку мають право на спеціальні пільгита компенсації, які стосуються лише цих окремих категорій працюючих.

Розділ 2. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОЇСАНІТАРІЇ

 

Фізіологіяпраці – це галузь фізіології, що вивчає змінистану організму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розробляєнайбільш сприятливі режими праці і відпочинку. Поняття діяльності нерозривнопов'язано як з ідейними явищами (ціль, план, інтерес і т.д.), так і трудовимирухами. В основі діяльності людини лежать фізіологічні і біохімічні процеси, щопротікають в організмі, і, насамперед, у корі головного мозку. Вивченнятрудової діяльності передбачає визначення фізіологічного змісту праці (фізичненавантаження; нервова й емоційна напруженість; ритм, темп і монотонністьроботи, обсяги інформації, що отримується і переробляється ). Ці данідозволяють визначити навантаження на організм під час роботи і розробитираціональні режими праці та відпочинку, раціональну організацію робочого місця,провести професійний відбір і таким чином забезпечити оптимальну працездатністьлюдини протягом тривалого часу.

У будь-якійтрудовій діяльності виділяють два компоненти: механічний і психічний.

Механічнийкомпонент визначається роботою м'язів. Складнітрудові процеси складаються з простих м'язових рухів, які регулюються нервовоюсистемою. Під час роботи м'язів до них посилено надходить кров, що поставляєпоживні речовини і кисень та видаляє продукти розпаду цих речовин. Цьому сприяєактивна робота серця і легень, для інтенсивної роботи яких теж необхідні додатковівитрати енергії.

Психічнийкомпонент характеризується участю в трудовихпроцесах органів почуттів, пам'яті, мислення, емоцій і вольових зусиль.

У різних формахтрудової діяльності частка механічного і психічного компонентів неоднакова.Так, під час фізичної роботи переважає м'язова діяльність, а під час розумової– активізуються процеси мислення. Будь-який з видів праці не обходиться безрегулюючої функції центральної нервової системи й, у першу чергу, півкуль головногомозку, бо будь-яка робота вимагає творчої активності.

Фізичненавантаження. Фізична праця характеризується підвищеним навантаженням, в першучергу, на м’язову систему та інші функціональні системи організму(серцево-судинну, дихальну, обміну речовин).М'язова робота має статичний ідинамічний характер.

Статичнаробота пов'язана з фіксацією знарядь іпредметів праці в нерухомому стані, а також з наданням людині робочої пози. Пристатичній роботі сприйняття навантаження залежить від функціонального стану тихчи інших м'язових груп. Особливістю статичної роботи є її виражена стомлюючадія, обумовлена довгостроковим скороченням і напруженням м'язів та відсутністюумов для кровообігу, внаслідок чого знижується подача кисню, відбуваєтьсянагромадження продуктів розпаду у клітинах. Тривала присутність осередкунапруження в корі головного мозку, сформованого групою навантажених м'язів,призводить до розвитку стомлення (тимчасове зниження працездатності).

Динамічнаробота – цепроцес скорочення м'язів, пов'язаний з переміщенням тіла чи його окремих частину просторі. При динамічній роботі сприйняття навантаження залежить відефективності систем, що поставляють енергію (серцево-судинна і дихальна), атакож від їхньої взаємодії з іншими органами. Енергія, що витрачається придинамічній роботі перетворюється в механічну і теплову.

Фізична праця,розвиваючи м'язову систему і стимулюючи обмінні процеси, у той же час має ряднегативних наслідків. Насамперед, це соціальна неефективність фізичної праці,пов'язана з низькою продуктивністю, необхідністю високої напруги фізичних сил(великими енергетичними витратами) і потребою в тривалому ( до 50% робочогочасу) відпочинку. У сучасному виробництві частка фізичної праці постійнознижується (у розвинутих країнах частка неавтоматизованої праці не перевищує 8%від загальних трудових витрат).

Розумовінавантаження. Розумова праця поєднує роботи,пов'язані з прийомом і переробкою інформації, що вимагають переважнонапруженості сенсорного апарату, уваги, пам'яті, а також активізації процесівмислення та емоційної сфери. Можна виділити дві основні форми розумової праці(за професіями): професії в сфері матеріального виробництва (конструктори,проектанти; інженери-технологи, управлінський персонал, операторитехнологічного устаткування, програмісти та ін.) і професії поза матеріальнимвиробництвом (учені, лікарі, учителі, учні, письменники, артисти та ін.)

Ступіньемоційного навантаження на організм, що вимагає переважно інтенсивної роботимозку по одержанню і переробці інформації, визначає напруженість праці. Крімтого, при оцінці ступеня напруженості праці враховують ергономічні показники:змінність праці, позу, число рухів, зорову і слухову напруженість та ін.

Фізіологічноюособливістю розумової праці є мала рухливість і вимушена одноманітна поза. Прицьому послабляються обмінні процеси, що обумовлюють застійні явища в м'язахніг, органах черевної порожнини і малого тазу, погіршується постачання кисню доголовного мозку. У той же час мозок споживає при цьому близько 20% всіхенергетичних ресурсів. Приплив крові до працюючого мозку збільшується в 8-10разів у порівнянні зі станом спокою. Вміст глюкози в крові збільшується на18-36% і зростає вміст адреналіну, норадреналіну та жирних кислот. Збільшуєтьсяспоживання амінокислот, вітамінів групи В. Погіршується гострота зору,контрастна чутливість і зорова працездатність, в результаті чого збільшуєтьсячас зорово-моторних реакцій. Тривале розумове навантаження впливає на психічнудіяльність, погіршує функції уваги (обсяг, концентрація, переключення), пам'яті(короткочасної і довгострокової), сприйняття (збільшується частота помилок).

Принадмірній інтенсивності чи тривалості робота приводить до розвитку вираженогостомлення, зниження продуктивності, неповного відновлення за період відпочинку.Стомлення – загальний фізіологічний процес, яким супроводжуються усі видиактивної діяльності людини. З біологічної точки зору стомлення – це тимчасовепогіршення функціонального стану організму людини, що виявляється в змінахфізіологічних функцій і є захисною реакцією організму. Воно спрямоване противиснаження функціонального потенціалу центральної нервової системи іхарактеризується розвитком гальмових процесів у корі головного мозку. Внаслідокневідповідності між витратами організму в процесі роботи і темпом протіканнявідновлювальних процесів виникає перевтома.

Гігієна– це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя на здоров’я людини ірозробляє заходи профілактики захворювань, забезпечення оптимальних умовіснування, збереження здоров’я та продовження життя.

Гігієнапраці — це підгалузь загальної гігієни, якавивчає вплив виробничого середовища на функціонування організму людини і йогоокремих систем. Організм людини формувався в умовах реального природногосередовища. Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад повітря,електромагнітний, радіаційний і акустичний фон, світловий клімат тощо.

 

2.1Мікроклімат виробничих приміщень його параметри. Їх вплив на організм людини

 

Підмікрокліматом виробничих приміщень розуміють клімат внутрішнього середовищавиробничого приміщання, який визначається поєднаними діями на організм людини,температури, вологості, швидкості руху повітря та теплових випромінювань.

Отже, основнимипараметрами мікроклімату є: температура, відносна вологість, швидкістьпереміщення повітря та інтенсивність теплового випромінювання.

Для того, щобфізіологічні процеси в організмі людини відбувалися нормально, тепло, щовиділяється організмом, повинне повністю відводитися у навколишнє середовище.Порушення теплового балансу може призвести до перегрівання або допереохолодження організму людини і, зрештою, до втрати працездатності, втратисвідомості та до теплової смерті. Величина тепловиділення організмом людинизалежить від ступеня фізичного напруження за певних кліматичних умов і складаєвід 85 (у стані спокою) до 500 Дж/с (важка робота).

Нормальнетеплове самопочуття має місце, коли тепловиділення (Qтв) організмулюдини повністю сприймаються навколишнім середовищем (Qтн), тобтоколи має місце тепловий баланс (Qтв=Qтн). У цьому випадкутемпература внутрішніх органів залишається постійною на рівні 36,6°С.

Організм людиниздатний підтримувати квазістійку температуру тіла при достатньо широкихколиваннях параметрів навколишнього середовища. Так, тіло людини зберігаєтемпературу близько 36,6°С при коливанняхнавколишньої температури від -40°С до +40°С.При цьому температура окремих ділянок шкіри та внутрішніх органів може бути від24°С до 37,1°С.

Найбільшінтенсивні обмінні процеси відбуваються в печінці – її температура – 38,0…38,5°С.Існує добовий біоритм температури шкіри: максимальна (37,0…37,1°С)о 16.00…19.00, мінімальна (36,0…36,2°С) о 2.00…4.00за місцевим часом.

Теплообмін міжлюдиною та навколишнім середовищем здійснюється конвекцією внаслідок обтіканнятіла повітрям (/>), теплопровідністю через одяг (/>),випромінюванням на оточуючі поверхні (/>) та в процесі тепломасообміну (/>) привипаровуванні вологи, котра виводиться на поверхню потовими залозами (/>) і при диханні(/>):

 

/>,

Теплообмінвипромінюванням відбувається за допомогою електромагнітних хвиль між тілами,розділеними променепрозорим середовищем. Теплова енергія, перетворюючись наповерхні гарячого тіла у променисту, передається на холодну поверхню, де зновуперетворюється у теплову.

Кількість тепла,що віддається в оточуюче середовище з поверхні тіла при випаровуванні поту,залежить не лише від температури повітря та інтенсивності роботи, щовиконується людиною, але й від швидкості руху оточуючого повітря та йоговідносної вологості.

Легеневавентиляція – це об’єм повітря, що вдихується людиною за одиницю часу. Вонавизначається, як добуток об’єму повітря, що вдихується за один вдих, на числоциклів дихання за секунду.

Кількість тепла,що виділяється людиною з повітрям, котре видихається, залежить від її фізичногонавантаження, вологості повітря, температури оточуючого повітря.

На механізмтеплообміну впливають параметри мікроклімату. Так, тепловіддача конвекцієюзалежить від температури навколишнього повітря, його вологості та швидкостіпереміщення повітря на робочих місцях або в робочій зоні.Теплота, якавіддається навколишньому середовищу випаровуванням, залежить від відносноївологості та швидкості руху повітря, а якщо ж вона віддається випромінюванням — від температури навколишніх предметів та устаткування.Якщо температура тілалюдини вища за температуру навколишнього середовища, то теплота випромінюваннявіддається від людини навколишньому середовищу, а за більш високих температурнавколишніх предметів та устаткування теплообмін випромінюванням іде взворотному напрямку — від навколишніх предметів (устаткування) до людини.

2.2Рівняння теплового балансу. Види терморегуляції людини. Комфортні умовипраці.

 

Для того щобфізіологічні процеси в організмі людини проходили нормально, температура йоготіла повинна бути постійною (незмінною). Надлишкова теплота, яка виділяєтьсяорганізмом людини в процесі праці, повинна відводитись у навколишнє середовище.Співвідношення між кількістю цієї теплоти та охолоджуючою здатністюнавколишнього середовища зумовлює тепловий комфорт.У разі відхилення параметрівмікроклімату від комфортних в організмі людини відбуваються процеси, спрямованіна терморегуляцію. Вони відбуваються під контролем центральної нервової системиі забезпечують рівновагу між організмом людини та навколишнім середовищем.Розрізняють хімічну та фізичну терморегуляцію. Значне відхилення параметрівмікроклімату від оптимальних або допустимих може спричинитися до рядуфізіологічних порушень в організмі людини, до різкого зниження їїпрацездатності і навіть до професійних захворювань.

Зниженнятемператури навколишнього середовища за всіх інших однакових умов призводить дозростання тепловіддачі шляхом конвекції та випромінювання і може зумовитипереохолодження організму. Підвищення швидкості руху повітря погіршуєсамопочуття, оскільки сприяє підсиленню конвективного теплообміну та процесутепловіддачі при випаровуванні поту.

При підвищеннітемператури повітря мають місце зворотні явища. При температурі повітря понад30°С працездатність людини починає падати.За такої високої температури практично все тепло, що виділяється, віддається унавколишнє середовище при випаровуванні поту. При підвищенні вологості піт невипаровується, а стікає краплинами з поверхні шкіри.

Недостатнявологість призводить до інтенсивного випаровування вологи зі слизових оболонок,їх пересихання та розтріскування, забруднення хвороботворними мікробами.

Вода та солі,котрі виносяться з організму людини з потом, повинні заміщуватися, оскільки їхвтрата призводить до згущення крові та порушення діяльності серцево-судинноїсистеми.

Зневодненняорганізму на 6% викликає порушення розумової діяльності, зниження гостротизору. Зневоднення на 15…20% призводить до смертельного наслідку.

Втрата соліпозбавляє кров здатності утримувати воду, що викликає порушення діяльностісерцево-судинної системи. За високої температури повітря та при дефіциті води ворганізмі посилено витрачаються вуглеводи, жири, руйнуються білки.

Для відновленняводяного балансу рекомендується вживати підсолену (0,5% NаCl) воду (4…5 л налюдину за зміну.

Тривалий впливвисокої температури у поєднанні зі значною вологістю може призвести донакопичення теплоти в організмі і до гіпертермії – стану, при котромутемпература тіла піднімається до 38…40°С.При гіпертермії, як наслідок, тепловому ударі спостерігається головний біль,запаморочення, загальна слабкість, спотворення кольорового сприйняття, сухістьу роті, нудота, блювання, потовиділення. Пульс та частота диханняприскорюється, в крові зростає вміст азоту та молочної кислоти. Спостерігаєтьсяблідість, посиніння шкіри, зіниці розширені, часом виникають судоми, втратасвідомості.

За зниженоїтемператури, значної рухомості та вологості повітря виникає переохолодженняорганізму (гіпотермія). На початковому етапі впливу помірного холодуспостерігається зниження частоти дихання, збільшення об’єму вдиху. За тривалоговпливу холоду дихання стає неритмічним, частота та об’єм вдиху зростають,змінюється вуглеводний обмін. З’являється м’язове тремтіння, при котромузовнішня робота не виконується і вся енергія тремтіння перетворюється втеплову. Це дозволяє протягом деякого часу затримувати зниження температуривнутрішніх органів.

Вологістьповітря зумовлюється вмістом у ній водяної пари. Відносна вологість /> - цевідношення абсолютної вологості /> до максимальної />:

/>.

Абсолютнавологість — це маса водяної пари, яка міститься в даний момент у повітрі.

Максимальнавологість повітря — максимально можливий вміст водяної пари в повітрі за даноїтемператури.

Підвищення вологостіповітря (понад 75%) у поєднанні з низькими температурами значно впливає наохолодження, а в поєднанні а високими температурами сприяє перегріву організму.

Людина починаєвідчувати рух повітря за швидкості 0,1 м/с. Незначне переміщання повітря за звичайнихтемператур сприяє доброму самопочуттю. Великі швидкості повітря, особливо занизьких температур, збільшують теплові втрати організму та сприяють сильномуйого охолодженню.

Тепловівипромінювання від нагрітих предметів та устаткування значно впливають настворення несприятливих мікрокліматичних умов у виробничих приміщеннях. Крімтого, теплові (інфрачервоні) випромінювання також впливають на організм людини.Ефективність такого впливу залежить від густини потоку енергії інфрачервонихвипромінювань, довжини хвилі, тривалості і зони (області) впливу. Останній можебути загальним і локальним.

У разі тривалогоперебування людини в зоні теплового випромінювання підвищується температуратіла та діяльність серцево-судинної системи органів дихання, потовиділення,відбувається втрата потрібних організмові солей, вітамінів, погіршуєтьсяхарчування тканин організму. Енергія випромінювання, як і безпосередній контактз нагрітими до високих температур предметами, устаткуванням, матеріалами тавиробами(кондукція) можуть викликати теплові опіки.

Небезпекатеплового впливу на організм людини оцінюється густиною потоку енергіїінфрачервоних випромінювань. Повітря для інфрачервоних випромінюваньтеплопрозоре. Інтенсивність теплового опромінювання людини від нагрітих поверхоньтехнологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляції на постійних інепостійних робочих місцях не повинна перевищувати 35 Вт/м2 у разіопромінення 50% поверхні тіла і 70 Вт/м2 — у разі опромінення від 25до 50% та 100 Вт/м2 — у випадку опромінення до 25% поверхні тіла.

Інтенсивністьтеплового опромінювання працюючих від відкритих джерел (нагрітий метал, скло,“відкрите” полум'я тощо)не повинна перевищувати 140 Вт/м2, при цьомуопроміненню не повинно підлягати більше 25% поверхні тіла, і обов'язковим євикористання засобів захисту обличчя та очей.

За наявностітеплового опромінювання температура повітря не повинна перевищувати наведених втабл.1 верхніх меж оптимальних значень для теплого періоду року; на непостійнихробочих місцях — верхніх меж допустимих значень для постійних робочих місць.

Крім цихосновних параметрів мікроклімату, слід враховувати атмосферний тиск, якийвпливає на парціальний тиск основних складових повітря (кисню та азоту,наприклад) і впливати таким чином на процес дихання людини. Життєдіяльністьлюдини може відбуватися в широкому діапазоні змін тиску. Але для здоров'ялюдини небезпечна швидка зміна тиску відносно нормального значення. Тоді цевикликає хворобливе відчуття.

Водночас єспеціальні види робіт (кесонні, наприклад), при виконанні яких атмосферний тискнормується.

У випадку дії наповітряне середовище радіоактивного, рентгенівського та ультрафіолетовоговипромінювань, при термоемісії, фотоефекті та інших технологічних процесах, взалах електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), в приміщеннях з дисплеямита інших випадках необхідно контролювати іонізацію повітря робочоїзони.Іонізація повітря — це процес перетворення нейтральних атомів і молекулповітряного середовища в електричне заряджені іони (частки).

Санітарно-гігієнічниминормами СН 2152-80 регламентуються кількість іонів позитивної та негативноїполярності в 1 см3 повітрі. Так, мінімально необхідна кількістьіонів позитивної полярності повинна бути не менш як 400, а негативної — 600;оптимальна кількість іонів позитивної полярності — 1500...3000; негативноїполярності — 3000...5000; максимально допустима кількість іонів кожної зполярностей — 50000. Відхилення кількості іонів в повітрі робочої зони відуказаних норм створює загрозу здоров'я працюючих.

2.3Нормування параметрів мікроклімату

 

Параметримікроклімату нормуються ДСН 3.3.6.042-99.Норми на оптимальні та допустимізначення температури, відносної вологості та швидкості руху повітрявстановлюються для робочої зони (робочого місця) виробничих приміщань залежновід періоду року та категорії робіт, що виконуються. Крім того, допустимізначення температурі повітря, встановлені диференційно, як для постійних, так інепостійних робочих місць (табл.1).

Робочазона — це простір, обмежений по висоті 2 мнад рівнем підлоги або площадки, на якій знаходяться місця постійного танепостійного (тимчасового) перебування працюючих.

Оптимальнимимікрокліматичними умовами є такі поєднаннякількісних показників параметрів мікроклімату, які за тривалого йсистематичного впливу на людину забезпечують збереження нормального тепловогобалансу організму без напруження механізму терморегуляції. Вони забезпечуютьвідчуття теплового комфорту та створюють умови для високого рівняпрацездатності.

Допустимимимікрокліматичними умовами є такі умови, за яких поєднання кількіснихпоказників мікроклімату за тривалого й систематичного впливу на людинувикликають такі зміни теплового стану організму, що проходять т швидконормалізуються та супроводжуються напругою механізму терморегуляції, не виходячиза межі фізіологічних можливостей. При цьому не виникають пошкодження абопорушення стану здоров'я, не може спостерігатись дискомфорт тепловідчуття,погіршення самопочуття та зниження працездатності.Допустимі значення параметрівмікроклімату встановлюються у тих випадках, коли з технологічних, технічних іекономічних причин не забезпечуються оптимальні норми.

Розмежовуваннякатегорії робіт за тяжкістю проходить на основізагальних енерговитрат організму.

Категорії робітза ступенем важкості

 

Характер роботи

Категорія роботи

Загальні енерговитрати організму,

Вт (ккал/год)

Характеристика робіт

Легкі роботи Іа

105-140

(90-120)

Роботи, що виконуються сидячи і не потребують фізичного напруження Іб

141-175

(121-150)

Роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням, та супроводжуються деяким фізичним напруженням Роботи середньої важкості ІІа 176-232 (151-200) Роботи, пов’язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи, і потребують певного фізичного напруження. ІІб

232-290

(201-250)

Роботи, що виконуються стоячи, пов’язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів, та супроводжуються помірним фізичним напруженням. Важкі роботи ІІІ

291-349

(251-300)

Роботи, пов’язані з постійним переміщенням, перенесенням значних дрібних (понад 10 кг) вантажів, які потребують великих фізичних зусиль.

Оптимальні ідопустимі норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря вробочій зоні виробничих приміщень залежать також від періоду року (холодного татеплого).

Холоднийперіод року характеризується середньодобовоютемпературою зовнішнього повітря +10°С і нижче. Теплий період року — температурою понад +10 °С.

Середнютемпературу зовнішнього повітря визначають за вимірами, проведеними у визначенігодини доби через рівні інтервали часу. Вони беруться за даними метеорологічноїслужби.

У кабінах, напультах та постах керування технологічними процесами, у приміщенняхобчислювальної техніки та інших виробничих приміщеннях при виконанні робіт,зв'язаних з нервово-емоційними навантаженнями, слід дотримуватись оптимальнихзначень температури повітря 22…24°С, відносної вологості 40…60% та швидкостіпереміщення повітря не більш як 0,1 м/с.

Перелік іншихвиробничих приміщень, де треба дотримуватись оптимальних параметрівмікроклімату, визначається за погодженням а органами санітарного нагляду.

Присанітарно-гігієнічному нормуванні умов мікроклімату відповідно нормативу ДСН3.3.6.042-99 виділяють два періоду року: теплий (середньодобова температуразовнішнього середовища вище +10 оС і холодний (середньодобоватемпература зовнішнього середовища не перевищує 10 оС.

Оптимальнімікрокліматичні умови-поєднання параметрівмікроклімату, які при тривалому та системному впливі на людину забезпечуютьзберігання нормального теплового стану організму без активізації механізмівтерморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюютьпередумови для високого рівня працездатності.

Оптимальні умовимікроклімату встановлюються для постійних робочих місць. Показники температуриповітря в робочій зоні по висоті та горизонталі на протязі робочої зміни неповинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даноїкатегорії робіт.

Температуравнутрішніх поверхонь робочої зони (стіни, підлога, стеля) технологічногообладнання (екрани і т. ін.) зовнішніх поверхонь технологічного устаткування,огороджуючих конструкцій не повинна виходити більш ніж на 2 оС замежі оптимальних температур повітря для даної категорії робіт.

При виконанні робітоператорського типу, пов’язаних з нервово емоційним напруженням в кабінетах,пультах і постах керування технологічними процесами, в кімнатах зобчислювальної технікою та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальніумови мікроклімату (температура повітря 22-24 оС, відносна вологість60-40 %, швидкість руху повітря не більш 0,1 м/с).

Допустимімікрокліматичні умови — поєднання параметрівмікроклімату, які при тривалому та систематичному впливі на людину можутьвикликати зміни теплового стану організму, що швидко минають і нормалізуютьсята супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах фізіологічноїадаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров’я, алеможуть спостерігатися дискомфортні тепло відчуття, погіршення самопочуття тазниження працездатності.

Допустиміпараметри мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочихмісцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічнимивимогами виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованоюнедоцільністю.

Величинипоказників допустимих мікрокліматичних умов встановлюються для постійних інепостійних робочих місць.

 

2.4Дія шкідливих речовин на організм людини

 

Найважливішимпоказником якості повітряного середовища є його хімічний склад, обумовленийприродним складом повітря і різними забрудненнями. У виробництві природні(фонові) параметри повітря додатково забруднюються викидами різнихтехнологічних процесів (в основному при спалюванні палива, термічній імеханічній обробці матеріалів, хімічних процесах). Розглянемо докладнішепараметри природного газового складу атмосфери і забруднюючих речовин уповітряному середовищі і їхній вплив на людину.

Атмосфера –газова оболонка Землі. Її маса близько 5,9*1015 т. Вона має шаруватубудову і складається з декількох сфер, між якими розташовуються перехідні шари- паузи. У сферах змінюється кількість повітря і температура.

В даний час близько 60 тисяч хімічних речовинзнаходять застосування в діяльності людини. Серед інгредієнтів забрудненняповітряного середовища (шкідливі речовини) — тисячі хімічних сполук у виглядіаерозолів (твердих, рідких) чи газоподібному вигляді.

Шкідливиминазиваються речовини, які при контакті з організмом можуть викликатизахворювання чи відхилення від нормального стану здоров'я, що виявляютьсясучасними методами як у процесі контакту з ними, так і у віддалений термін, втому числі і в наступних поколіннях.

Забруднюючіатмосферу шкідливі речовини при контакті з організмом можуть викликати різнізахворювання, професійні і гострі отруєння (у тому числі зі смертельнимнаслідком). Шкідливі речовини проникають в організм людини головним чином черездихальні шляхи, а також через шкіру і шлунково-кишковий тракт. Ефект токсичноїдії різних речовин залежить від кількості речовини, що потрапила в організм, їхфізико-хімічних властивостей, тривалості надходження. Особливе значення маєхімізм взаємодії даної речовини з біологічними середовищами (кров'ю,ферментами). Отруйні дії залежать від шляхів надходження і виведення, розподілув організмі, від статі людини, віку, індивідуальної сприйнятливості й іншихсупутніх факторів. Загальний токсичний вплив у залежності від виду речовиниможе виклакати різні дії: нервово-паралітичну (бронхоспазм, задуха, судома,параліч), загальнотоксичну (набряк мозку, параліч, судоми), задушливу(токсичний набряк легенів), подразнюючу (подразнення слизових оболонок),психотичну (порушення психічної активності, свідомості), шкіряно-резорбтивну(місцеві запалення).

Склад і ступіньзабруднення повітряного середовища різними речовинами оцінюється по масі (мг) водиниці об'єму повітря (м3 ) — концентрації (С, мг/м3).Крім одиниці виміру — мг/м3, можуть використовуватися — %, а також –млн-1 чи “ppm” (кількість часток речовини на мільйон часток повітря).

2.5ГДК та класи небезпеки

 

Гігієнічненормуванняшкідливих речовин проводять по гранично допустимих концентраціях (ГДК, мг/м3)у відповідності з нормативними документами: для робочих місць визначаєтьсягранично допустима концентрація в робочій зоні — ГДКрз (ГОСТ12.1.005-88, СН 245-71); в атмосфері повітря населеного пункту — максимальноразові ГДКмр (найбільш висока, зареєстрована за 30 хвспостереження), середньодобові – ГДКсд (середня за 24 год прибезупинному вимірі) і орієнтовно-безпечні рівні впливу – ОБРВ (список ГДКзабруднюючих речовин №3086-84 з доповненнями, ДСП 201-97). Гігієнічненормування вимагає, щоб фактична концентрація забруднюючої речовини неперевищувала ГДК (Сфакт ≤1).

ГДКрз– це концентрація, що при щоденній (крім вихідних днів) роботі упродовж 8 годчи при іншій тривалості, але не більш 41 год у тиждень, протягом усього стажу(25 років) не може викликати захворювань чи відхилень стану здоров'я, щовиявляються сучасними методами досліджень у процесі роботи чи у віддалений періоджиття сучасного і наступних поколінь.

За ступенемвпливу на організм шкідливі речовини підрозділяються на чотири класи небезпеки:

1- надзвичайно небезпечні, що мають ГДКрз — менш 0,1мг/м3 у повітрі (смертельна концентрація в повітрі менш 500мг/м3);

2- високо небезпечні – ГДКрз — 0,1¸1,0 мг/м3(смертельна концентрація в повітрі 500-5000 мг/м3);

3- помірковано небезпечні — ГДКрз-0,1¸10,0 мг/м3 (смертельнаконцентрація в повітрі 5000¸50000 мг/м3);

4- мало небезпечні ГДКрз>10,0 мг/м3(смертельна концентрація в повітрі > 50000 мг/м3).

У таблиціприведені значення гранично допустимих концентрацій для деяких інгредієнтів, щознаходяться у виробничому повітряному середовищі й в атмосфері населенихпунктів.

У виробничихумовах часто має місце комбінована дія шкідливих речовин. У більшості випадківдія шкідливих речовин сумується (адитивна дія). Однак, можливо, коли дія однієїречовини підсилюється дією іншої (потенцююча дія), або можливий ефекткомбінованої дії менше очікуваного (антагоністична дія).

Якщо в повітріприсутні кілька речовин, що мають ефектом сумації (однонапрямленої дії), тоякість повітря буде відповідати встановленим нормативам за умови, що:

С1/ГДК1+ С2/ГДК2 +С3/ГДК3 + …+Сn/ГДКn≤1

Ефектом сумаціїволодіють сірчистий газ і двооксид азоту, фенол і сірчистий газ і ін. ДонедавнаГДК хімічних речовин оцінювали як максимально разові. Перевищення їх навітьпротягом короткого часу заборонялося. Останнім часом для речовин (мідь, ртуть,свинець і ін.), що мають кумулятивні властивості (здатність накопичуватися ворганізмі), для гігієнічного контролю введена друга величина – середньозмінна концентрація.Наприклад, допустима середньозмінна концентрація свинцю складає 0,005 мг/м3.

Ступінь впливупилу (аерозолю з розміром твердих часточок 0,1-200 мкм) на організм людинизалежить не тільки від хімічного складу, але й розмірів часток (дисперсногоскладу), форми порошин і їхніх електричних властивостей. Найбільшу небезпекуявляють частки розміром 1-2 мкм, тому що ці фракції в значній мірі осідають улегенях при диханні. Дослідження так само показують, що електрозаряджений пил у2-3 рази інтенсивніше осідає в організмі в порівнянні з нейтральним по зарядупилом.

2.6Основні заходи щодо нормалізації повітря робочої зони

 

1.  Раціональні архітектурно-планувальнірішення виробничих будинків.

2.  Застосування устаткування ітехнологічних процесів, що виключають чи використання утворення шкідливихречовин і вилучення їх у робочу зону.

3.  Раціональні розміщення виробничогоустаткування.

4.  Автоматизація і механізаціявиробництва.

5.  Дистанційне керування, що дозволяєвиключити безпосередній контакт працюючих зі шкідливими речовинами.

6.  Захист від джерел теплового випромінювання(екранування, теплоізоляція).

7.  Застосування вентиляційних систем длявидалення шкідливих речовин і тепла.

8.  Кондиціонування та опалення повітря.

9.  Оптимальний режим праці і відпочинку.

10. Навчання безпечним методампраці.

11. Медичні огляди та ін.

2.7Вентиляція

 

Задачеювентиляції є забезпечення чистоти повітря і заданих метеорологічних умов увиробничих приміщеннях. Вентиляцією називають організований ірегульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненогоповітря і подачу на його місце свіжого.

Заспособом переміщення повітря розрізняють системи природної і механічноївентиляції.

Природнавентиляція

Приприродній вентиляції переміщення повітря здійснюється за рахунок різницітемператур зовнішнього повітря і повітря в робочій зоні (тепловий напір) чи зарахунок вітру (вітровий напір).

Вентиляціяможе бути організована і неорганізована.

Приприродній організованій вентиляції повітря подається в зону з найменшимутворенням шкідливих речовин, а видаляється з зони з їхньою найбільшоюконцентрацією. Висота подачі повітря в робочу зону: /> м (по СН 245-71), а в зимовий часвисота подачі повітря повинна бути не менш 4 м.

Принеорганізованій вентиляції надходження повітря в робочу зону здійснюється зарахунок витиснення теплого повітря зовнішнім повітрям через вікна, двері,кватирки, щілини і т.д.

Природнавентиляція економічна, проста, але не має ряд недоліків:

1)  застосовується втому випадку, коли відсутні великі виділення шкідливих речовин у робочу зону;

2)  повітря надходитьу виробниче приміщення невідпрацьований (неочищений, не зволожений);

незавжди ефективна (при однаковій температурі)

Якщосистема механічної вентиляції призначена для подачі повітря, то вонаназивається припливною, якщо ж вона призначена для видалення повітря – витяжною.

Припливна вентиляціязабезпечує подачу у виробничі приміщення чистого зовнішнього повітря. Вона можезастосовуватися у виробничих приміщеннях із значним тепловиділенням і малоюконцентрацією вредностей. При цьому видалення забрудненого повітря здійснюєтьсячерез фрамуги, чи дефлектори через вентиляційні короби.

Витяжна вентиляція можезастосовуватися у виробничих приміщеннях, у яких відсутні шкідливі виділення інеобхідне мала кратність повітрообміну, у допоміжних і побутових приміщеннях,на складах.

Можливаорганізація повітрообміну з одночасною подачею і видаленням повітря – припливно-витяжнавентиляція. В окремих випадках для скорочення експлуатаційних витрат нанагрівання повітря застосовують системи вентиляції з частковою рециркуляцією (досвіжого повітря підмішується повітря, вилучене із приміщення). Припливно-витяжнавентиляція застосовується у всіх виробничих приміщеннях, коли потрібнопідвищений і особливо надійний обмін повітря. При цьому виді вентиляції, увиробничих приміщеннях з малими виділеннями шкідливих речовин необхідностворювати невеликий підпір повітря, а в суміжних з ними приміщеннях зізначними виділеннями шкідливих речовин приплив повітря повинний складати 95%обсягу витяжки. Відсутні 5% обсягу витяжки надходить із суміжних, більш чистихприміщень

Помісцю дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.

Призагальнообмінній вентиляції необхідні параметри повітря підтримуються у всьомуоб’ємі приміщення. Таку систему доцільно застосовувати, коли шкідливі речовинивиділяються рівномірно по всьому приміщенню.

Якщоробочі місця мають фіксоване розташування, то з економічних міркувань можнаорганізувати оздоровлення повітряного середовища тільки в місцях перебування.Витрати на повітрообмін значно скорочуються, якщо уловлювати шкідливі речовинив місцях їхнього виділення, не допускаючи поширення по приміщенню. З цієї метоюпоруч із зоною утворення шкідливості встановлюють пристрої забору повітря(витяжки, панелі, що всмоктують, всмоктувачі). Така вентиляція називається місцевою.

2.8Загальні уявлення про освітлення

 

Світло – один ізсуттєвих чинників виробничого середовища, завдяки якому забезпечується зоровийзв’язок працівника з його оточенням. Відомо, що біля 80% всієї інформації пронавколишнє середовище надходить до людини через очі – наш зоровий апарат.Правильно організоване освітлення позитивно впливає на діяльність центральноїнервової системи, знижує енерговитрати організму на виконання певної роботи, щосприяє підвищенню працездатності людини, продуктивності праці і якостіпродукції, зниженню виробничого травматизму тощо. Так, наприклад, збільшенняосвітленості від 100 до 1000 люкс при напруженій зоровій роботі приводить допідвищення продуктивності праці на 10-20%, зменшення браку на 20%, зниженнякількості нещасних випадків на 30%. Вважають, що 5% травм можуть спричинюватисьтакою професійною хворобою як робоча міопія (короткозорість).

Слід відмітитиособливо важливу роль в життєдіяльності людини природного освітлення, йогоультрафіолетової частини спектру. Природне освітлення стимулює біохімічніпроцеси в організмі, поліпшує обмін речовин, загартовує організм, йому властивапротибактерицидна дія тощо. У зв’язку з цим при недостатньому природномуосвітленні в умовах виробництва санітарно-гігієнічні нормативи вимагають усистемі штучного освітлення застосовувати джерела штучного світла з підвищеноюскладовою ультрафіолетового випромінювання – еритемні джерела світла.

Спроможністьзорового сприйняття визначається енергетичними, просторовими, часовими таінформаційними характеристиками сигналів, що надходять до людини. Видимістьоб’єкту залежить від властивості ока, а також освітлення (або власного світлаоб’єкту).

Під часздійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному,залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. Дотаких процесів відносяться адаптація, акомодація, конвергенція.

Адаптація – здатність ока пристосовуватисядо різної освітленості звуженням і розширенням зіниці в діапазоні 2 — 8 мм .

Акомодація– пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від ньогона різній відстані, за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція– здатність ока при розгляданні близьких предметівзаймати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Для створенняоптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якістьосвітлення, а й кольорове оточення. Діючи на око, випромінювання, що маютьрізну довжину хвилі, викликають відчуття того або іншого кольору. Межі колірнихсмуг наступні:

Колір Довжина хвилі, нм  Фіолетовий  380-450  Синій  450-480  Зелений  510-550  Жовтий  575-585  Оранжевий  585-620  Червоний  620-780

Для ока людининайбільш відчутним є жовто-зелене випромінювання із довжиною хвилі 555 нм.Спектральний склад світла впливає на продуктивність праці та психічний станлюдини. Так, якщо продуктивність людини при природному освітленні прийняти за100%, то при червоному та оранжевому освітленні (довжина хвилі 600 …780нм) вонастановить лише 76%. При надмірний яскравості джерел світла та оточуючихпредметів може відбутись засліплення робітника. Нерівномірність освітленнятанеоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частоїпереадаптаціїочей під час виконання роботи і, як наслідок цього, – до швидкого втомленняорганів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються, краще фарбувати в кольори зкоефіцієнтом відбивання 0,4 – 0,6, і, бажано, щоб вони мали матову абонапівматову поверхню.

2.9Основні світлотехнічні поняття та одиниці

 

Світловівипромінювання – це електромагнітні випромінювання певної частки оптичногодіапазону. За довжиною хвилі оптичні випромінювання знаходяться в діапазонідовжини хвилі від 10 до 340000 нм. У цьому діапазоні видимі випромінюваннязаймають незначну ділянку – діапазон від 380 до 760 нм. Таким чином, приоднаковому енергетичному рівні оптичні випромінювання з довжиною хвилі 380-760нм сприймаються органами зору людини, а за межами цього хвильового діапазону несприймаються.

Тому, привирішенні питань світлотехніки такі питання як енергія випромінювання чипотужність недоречні. У зв’язку з цим у світлотехніці введена системасвітлотехнічних величин і одиниць.

Основнимипоняттями цієї системи є: світловий потік, сила світла, освітленність іяскравість, фон (характерується коефіцієнтом відбиття (ρ), пропускання(τ) та поглинання (β)), контраст яскравості і видимість.

Світловийпотік F ¾це потік випромінювання, що оцінюється за його дією на людське око. За одиницюсвітлового потоку прийнято люмен (лм). Наприклад, лампа розжарювання потужністю40 Вт створює світловий потік 415-460 лм, а люмінесцентна лампа ЛД 40 такої жепотужності – 2340 лм.

Сила світла І ¾ просторова щільністьсвітлового потоку, яка визначається відношенням світлового потоку F (лм) дотілесного кута w, у якому цей потік поширюється: І = F/w. За одиницю сили світлаприйнято канделу (кд). Тілесний кут ¾ частина простору сфери, обмеженаконусом, що спирається на поверхню сфери з вершиною у її центрі. За одиницютілесного кута прийнято стерадіан (ср). Кут в 1 ср вирізає на поверхні сфериплощину, яка є рівною квадрату радіуса сфери. Кандела це сила світла еталонногоджерела в перпендикулярному напрямку при температурі затвердіння платини2046,65° К і тиску P=101325 Па.

ОсвітленістьЕ ¾поверхнева щільність світлового потоку. При рівномірному розподілі світловогопотоку F, перпендикулярного освітлюваній поверхні S, освітленість Е = F/S.Наприклад, освітленість поверхні у повний місяць – 0,2-0,3 лк, білої ночі 2-3лк, опівдні (літо) – 68000–99000 лк.

Яскравістьповерхні В ¾поверхнева щільність сили світла, визначається як відношення сили світла І уданому напрямі до проекції поверхні, що світиться, на площину, перпендикулярнудо напряму спостереження. В = І/S cos a,де a ¾кут між нормаллю до поверхні і напрямом зору. За одиницю яскравості прийнятоканделу на квадратний метр (кд/м2 або ніт ). Наприклад, яскравістьлюмінесцентних ламп – 5*103 — 105 кд/м2, лампирозжарювання – 5,5*106 кд/м2. Око людини спроможненормально функціонувати у діапазоні 10-6–104 кд/м2.Осліплююча яскравість залежить від розміру поверхні, яка світиться, яскравостісигналу та рівня адаптації зору і має розбіг 6,4*10–15,9*104 кд/м2.Для ефективного бачення об‘єкту фонова яскравість повинна знаходитися удіапазоні 10-500 кд/м2.

Коефіцієнтивідбиття r, пропускання tта поглинання b поверхонь вимірюютьсяу відсотках або частках одиниці (r + t+ b = 1): r= Fr/F; t= Ft/F; b= Fb/F, де Fr,Ft, Fb¾відповідно відбитий, поглинений та той, що пройшов через поверхню, світловіпотоки; F – світловий потік, що падає на поверхню. Наприклад, коефіцієнтвідбиття білої поверхні дорівнюється 0,8 – 0,75, світло синьої – 0,55,коричневої – 0,23, чорної – 0,1 – 0,07.

Фон– поверхня, що безпосередньо прилягає до об`єкта.Він оцінюється коефіцієнтом відбиття. Фон вважають світлим при r>0,4,середнім ¾ при 0,4 ³r>0,2та темним при r<0,2.

КонтрастK об`єкта спостереження та фону визначаєтьсярізницею між їх яскравостями: К= (Во – Вф)/Вф,де Во та Вф ¾відповідно яскравості об`єкта та фону. Контраст вважають великим при К>0,5,середнім при 0,2< K<0,5,малим при K < 0,2.

ВидимістьV характеризує здатність ока сприймати об’єкт.Видимість залежить від освітлення, розміру об’єкта розпізнавання, йогояскравості, контрасту між об’єктом і фоном, тривалості експозиції: V = К/Кпор, де К — контраст між об’єктом і фоном; Кпор – пороговий контраст,тобто найменший контраст, що розрізняється оком за даних умов. Для нормальногозорового сприйняття V повинна бути рівною 10–15.

Час зберіганнязорового відчуття — 0,2-0,3 с. Сприйняття мерехтливого світла має специфічніособливості. Серія світлових імпульсів сприймається як безупинний сигнал, якщоінтервали між імпульсами порівняні з часом інерції зору. Критична частотамерехтіння дорівнює 15-70 Гц. Таким чином, для забезпечення стабільногозображення частота регенерації сигналу повинна бути не нижчою 70 Гц. Наприклад,у сучасних моніторах частота регенерації зображення складає 85 Гц і вище.

2.10Основні вимоги до виробничого освітлення. Природне освітлення та його види

 

Залежно відджерел світла освітлення може бути природним, що створюється прямимисонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, щостворюється електричними джерелами світла, та суміщеним, при якому недостатнєза нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Основнівимоги до виробничого освітлення

Для створеннясприятливих умов зорової роботи освітлення робочих приміщень повиннезадовольняти таким умовам:

- рівень освітленості робочих поверхонь маєвідповідати гігієнічним нормам для даного виду роботи;

- мають бути забезпечені рівномірність тачасова стабільність рівня освітленості у приміщенні, відсутність різкихконтрастів між освітленістю робочої поверхні та навколишнього простору,відсутність на робочій поверхні різких тіней (особливо рухомих);

- у полі зору предмета не повинностворювати сліпучого блиску;

- штучне світло, що використовується напідприємствах, за своїм спектральним складом має наближатися до природного;

- не створювати небезпечних та шкідливихфакторів (шум, теплові випромінювання, небезпеку ураження струмом, пожежо- тавибухонебезпечність);

- бути надійним, простим в експлуатації таекономічним.

Природнеосвітлення поділяється на: бокове (одно- абодвобічне), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє,здійснюється через отвори (ліхтарі) в дахах і перекриттях; комбіноване –поєднання верхнього та бокового освітлення.

Природнеосвітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для людини, маєпсихологічну дію, створюючи відчуття безпосереднього зв’язку з довкіллям,стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин, покращує розвитокорганізму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря,очищуючи його від збудників багатьох хвороб. Однак, природне освітлення має інедоліки: воно непостійне в різні періоди часу, нерівномірно розподіляється вприміщенні, залежить від погодних умов.

На рівеньприродного освітлення приміщень впливають: світловий клімат, який залежить відгеографічного розтушування місця, площа та орієнтація світлових отворів;конструкція вікон, чистота скла, геометричні параметри приміщень та відбиваючівластивості поверхонь, зовнішнього та внутрішнього затемнення світла різнимиоб’єктами.

Оскількиприродне освітлення не постійне у часі, його кількісна оцінка здійснюється завідносним показником – коефіцієнтом природної освітленосні (КПО):

КПО = (Евн/Езов)*100%,

де Евн(лк) – природна освітленість в даній точці площини всередині приміщення, якастворюється світлом неба (безпосереднього або після відбиття); Езов (лк)<sub/>- зовнішня горизонтальна освітленість, що створюється світлом в той самийчас повністю відкритим небосхилом.

 

2.11Нормування природного освітлення

 

За системибічного природного освітлення (через віконні прорізи у стінах) нормуєтьсямінімальне значення КПО. Для одностороннього бічної системи — це КПО у точціробочої поверхні (або підлоги), розташованій на відстані 1м від стіни, найбільшвіддаленої від світлових прорізів. За системи верхнього природного освітлення(через ліхтарі – світлові прорізі у покритті будівлі) та системи верхнього табічного природного освітлення нормується середній КПО, обчислений за результативимірювань у N точках (не менш 5) умовної робочої поверхні (або підлоги). Першата остання точка приймаються на відстані 1 м від поверхні стін. Середнєзначення КПО обчислюється за формулою:

КПОср=(КПО1/2 +КПО2 +КПО3 +…+ КПОN-1+ КПОN /2)/(N-1), (2.5.2)

де КПОN– коефіцієнт природного освітлення у N-й контрольній точці, N – кількістьконтрольних точок у площині характерного перерізу приміщення.

В основі нормуваннявиробничного освітлення покладена залежність необхідного рівня освітленнявід зорової напруги.

Нормовані значенняКПОдля виробничих приміщень, залежать від характеристики та розряду зорової роботи(визначаються в залежності від найменшого розміру об’єкта розпізнання), абопризначення приміщення в будівлях управління, конструкторських, проектних,науково-дослідних установах, громадянських і суспільних будівлях, а також від системиосвітлення і стійкості сніжного покрову (при системі бічного освітлення).

Нормовані значення КЕО для будівель, щорозташовуються в різних місцях, визначаються по формулі

 

eN=eнmN

 

де eN — нормованезначення КПО; т - коефіцієнт світловогоклімату, що враховує забезпеченість природним освітленням в залежності відорієнтації світлових прорізів за сторонами горизонту.

 

2.12Штучне освітлення та його види

Штучнеосвітлення може бути загальнім та комбінованим. Загальне освітленняпередбачає розміщення світильників у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 мнад підлогою) для здійснювання загальне рівномірного або загальноголокалізованого освітлення (з урахуванням розташування обладнання та робочихмісць). Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловийпотік безпосереднього на робочих місцях. Комбіноване освітлення складається іззагального та місцевого. Його доцільно застосувати при роботах високоїточності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесіроботи, напрямок світла. Одне місцеве освітлення у виробничих приміщеннях єзабороненим.

Зафункціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, чергове,аварійне, евакуаційне, охоронне.

Робочеосвітлення створює необхідні умови для нормальноїтрудової діяльності людини.

Черговеосвітлення – знижений рівень освітлення, щопередбачається у неробочий час, при цьому використовують частину світильниківінших видів освітлення.

Аварійнеосвітлення вмикається при вимиканні робочогоосвітлення. Світильники аварійного освітлення живляться від автономного джерелаі повинні забезпечувати освітленість не менше 5 % величини робочого освітлення,але не менше 2 лк на робочих поверхнях виробничих приміщень і не менше 1 лк натериторії підприємства.

Евакуаційнеосвітлення вмикається для евакуації людей зприміщення під час виникнення небезпеки. Воно встановлюється у виробничихприміщеннях з кількістю працюючих більше 50, а також у приміщеннях громадськихта допоміжних будівель промислових підприємств, якщо в них одночасно можутьзнаходитися більше 100 чоловік. Евакуаційна освітленість у приміщеннях має бути0,5 лк, поза приміщенням ¾0,2 лк.

Охороннеосвітлення передбачається вздовж границьтериторій, що охороняються, і має забезпечувати освітленість 0,5 лк.

Штучнеосвітлення передбачається у всіх приміщеннях будівель, а також на відкритихробочих ділянках, місцях проходу людей та руху транспорту. Від якості прийнятоїсистеми освітлення залежить продуктивність та безпека праці, а також здоров’япрацівників. Раціонально виконане штучне освітлення приміщень при одній і тійже витраті електроенергії може підвищити продуктивність праці на 15-20%.

Штучнеосвітлення проектується для двох систем: загальне (рівномірне або локалізоване)та комбіноване (до загального додається місцеве).

 

2.13Нормування штучного освітлення. Джерела світла

Як критеріїоцінки штучного робочого освітлення прийняті: освітленість Е, показникзасліпленості Р (для виробничих приміщень) або показник дискомфорту М( для приміщень управління, проектних, конструкторських, науково — дослідницьких установ і приміщень цивільних і суспільних будівель), коефіцієнтпульсації освітленості Кп (при освітленні приміщень газорозрядними лампами).

Для виробничихприміщень нормована освітленість залежить від характеристики та розрядузорових робіт(визначається занайменшим розміром об’єктарозпізнання), підрозряду зорової роботи (визначається за співвідношенням контрастуоб'єкта розрізнення з фоном та характеристикою фону і системи освітлення (комбіноване абозагальне освітлення).

Як джереласвітла при штучному освітленні використовуються лампи розжарювання тагазорозрядні лампи. Основними характеристиками джерел світла є номінальнанапруга, споживана потужність, світловий потік, питома світлова віддача тастрок служби.

У лампірозжарювання видиме світло випромінює нагріта до високої температури нитказ тугоплавкого матеріалу. Світловий потік залежить від споживаної потужності ітемператури нитки. Лампи розжарювання прості у виготовленні, надійні вексплуатації. Їх недоліки: мала світлова віддача (10-15 лм/Вт), невеликий строкслужби (близько 1000 год) та несприятливий спектральний склад світла, в якомупереважають жовтий та червоний кольори при нестачі синього та фіолетовогопорівняно з природним світлом, що ускладнює розпізнавання кольору.

Різновидом лампрозжарювання є галогенні лампи, колби яких наповнені парами галогену ( йоду абоброму). Це підвищує температуру нитки розжарювання і практично виключає їївипаровування. Галогенні лампи мають строк служби (2000 — 5000 год) і підвищенусвітловіддачу ( 20 лм/Вт).

У газорозряднихлампах балон наповнюється парами ртуті та інертним газом, на внутрішнюповерхню балона наносять люмінофор. Газорозрядні лампи бувають низького(люмінесцентні) та високого тиску. Люмінесцентні лампи мають великий строкслужби (10000 год), більшу світлову віддачу (50-80 лм/Вт), малу яскравістьповерхні, що світиться, кращий спектральний склад світла – ближчий до денного.До недоліків люмінесцентних ламп відносяться: пульсація світлового потоку,нестійка робота при низьких температурах і зниженій напрузі та більш складнасхема вмикання. Пульсація світлового потоку негативно впливає на стан зору, атакож може викликати стробоскопічний ефект, який полягає у тому, що частиниобладнання, що обертаються, здаються нерухомими або такими, що обертаються упротилежному напрямі. Стробоскопічний ефект можна знизити вмиканням сусідніхламп у різні фази мережі, але повністю усунути його не вдається. Зниження негативноїдії пульсуючого світлового потоку здійснюють підвищенням частоти (до 1кГц)струму живлення, що пов’язано з інерційною характеристикою формування зоровогообразу.

Розрізняютькілька типів люмінесцентних ламп залежно від спектрального складу світла: ЛД ¾лампи денні, ЛБ ¾ білі, ЛДК ¾денного світла правильної кольорової передачі, ЛТБ ¾тепло-білі, ЛХБ ¾ холодно-білі.

Лампи високоготиску ¾ дугові ртутні (ДРЛ) та натрієві лампи(ДНаТ) мають строк служби більш 10000 год та світловіддачу відповідно 50 і 130 лм/Вт.

Джерело світла(лампи) разом з освітлюваною арматурою складаєсвітильник. Вінзабезпечує кріплення лампи, подачу до неї електричної енергії, запобіганнязабрудненню, механічному пошкодженню, а також вибухову і пожежобезпеку таелектробезпеку. Здатність світильника захищати очі працюючого від надмірноїяскравості джерела характеризується захисним кутом.

2.14Виробничий шум. Класифікація та одиниці виміру

Шум- це будь-який небажаний звук, якій наносить шкодуздоров’ю людини, знижує його працездатність, а також може сприяти отриманнютравми внаслідок зниження сприйняття попереджувальних сигналів. З фізичноїточки зору — це хвильові коливання пружного середовища, що поширюються зпевної швидкістю в газоподібній, рідкій або твердій фазі.

Звукові хвилівиникають при порушенні стаціонарного стану середовища внаслідок впливу на нихсили збудження і, поширюючись у ньому, утворюють звукове поле. Джерелами цихпорушеньможуть бути механічні коливання конструкцій або їх частин – механічнийшум; нестаціонарні явища в газоподібних або рідких середовищах –аерогідродінамичний шум; коливання змінного магнітного поля – електромагнітнийшум.

Основнимихарактеристиками таких коливань служать: амплітуда звукового тиску(р, Па),частота (f, Гц). Звуковий тиск – це різниця між миттєвим значенням повного тискуу середовищі при наявності звуку та середнім тиском в цьому середовищі привідсутності звуку. Поширення звукового поля супроводжується переносом енергії,яка може бути визначена інтенсивністю звуку J(Вт/м2 ).У вільномузвуковому полі інтенсивність звуку і звуковий тиск зв’язані між собоюспіввідношенням

J =p2/ρ·C,

де J–інтенсивність звуку, Вт/м2

p- звуковийтиск, Па,

ρ-щільність середовища, кг/м3

С – швидкістьзвукової хвилі в даному середовищі, м/с.

За частотоюзвукові коливання поділяються на три діапазони: інфразвукові — з частотоюколивань менше 20 Гц, звукові (ті, що ми чуємо) ¾від 20 Гц до 20 кГц та ультразвукові ¾більше 20 кГц. Швидкість поширення звукової хвилі C ( м/с) залежить відвластивостей середовища і насамперед від його щільності. Так, в повітрі принормальних атмосферних умовах C~344 м/с; швидкість звукової хвилі в воді ~1500м/с, у металах ~ 3000-6000 м/с.

Людина сприймаєзвуки в широкому діапазоні інтенсивності (від нижнього порога чутності до верхнього–больового порога ). Але звуки різних частот сприймаються неоднаково (мал.2.6.1). Найбільша чутність звуку людиною відбувається у діапазоні 800-4000 Гц.Найменша – в діапазоні 20-100 Гц.

В зв’язку з тим,що слухове сприйняття пропорційне логарифму кількості звукової енергії буливикористані логарифмічні значення – рівні звукової інтенсивності (Li)та звукового тиску(Lp), які виражаються у децибелах (дБ). Рівеньінтенсивності та рівень тиску звука виражаються формулами:

Li =10Lg J /J0, дБ;

Lр =20Lg р /р0, дБ;

Де J0,-<sub/>значення інтенсивності на нижньому порозі чутності його людиною причастоті 1000 Гц,

J0 =<sub/>10-12 Вт/м2 ;

р0 -<sub/>порогові значення на нижнього порозі чутності звукового тиску людиною начастоті 1000 Гц,

р0 =2*10-5Па.<sub/>

На порозібольового відчуття (верхнього порога) на частоті 1000 гц значення інтенсивностіJп =102Вт/м2, а звукового тиску рп=2·10Па.

Оскількисприйняття звуку людиною різниця за частотою, для вимірів шуму, що відповідаєйого суб’єктивному сприйняттю вводять поняття коректованого рівня звуковоготиску. Корекція здійснюється за допомогою поправок, які додаються у частотнихсмугах. Значення загального рівня шуму з урахуванням вказаної корекції почастотним смугам називають рівнем звука (дБА).

За часовимихарактеристиками шуми поділяють на постійні і непостійні. Постійними вважаютьшуми, у яких рівень звуку протягом робочого дня змінюється не більше ніж на 5дБА. Непостійні шуми поділяються на переривчасті, з коливанням у часі, таімпульсні. При переривчастому шумі рівень звуку може різко падати до фоновогорівня, а довжина інтервалів, коли рівень залишається постійним і перевищуєфоновий рівень, досягає 1 с та більше. При шумі з коливаннями у часі рівеньзвуку безперервно змінюється у часі. До імпульсних відносять шуми у виглядіокремих звукових сигналів тривалістю менше 1 с кожний, що сприймаються людськимвухом як окремі удари.

Джерело шумухарактеризують звуковою потужністю W(Вт), під якою розуміють кількість енергіїу ватах, яка випромінюється цим джерелом у вигляді звуку в одиницю часу.

2.15Вплив на людину шумів та вібрацій

Вібраціяце механічні коливання пружних тіл або коливальні рухи механічних систем. Длялюдини вібрація є видом механічного впливу, який має негативні наслідки дляорганізму.

 Причиною появивібрації є неврівноважені сили та ударні процеси в діючих механізмах. Створеннявисокопродуктивних потужних машин і швидкісних транспортних засобів приодночасному зниженні їх матеріалоємності неминуче призводить до збільшенняінтенсивності і розширення спектру вібраційних та віброакустичних полів. Цьомусприяє також широке використання в промисловості і будівництві високоефективнихмеханізмів вібраційної та віброударної дії. Дія вібрації може приводити дотрансформування внутрішньої структури і поверхневих шарів матеріалів, зміниумов тертя і зносу на контактних поверхнях деталей машин, нагріванняконструкцій. Через вібрацію збільшуються динамічні навантаження в елементахконструкцій, стиках і сполученнях, знижується несуча здатність деталей,ініціюються тріщини, виникає руйнування обладнання. Усе це приводить дозниження строку служби устаткування, зростання імовірності аварійних ситуацій ізростання економічних витрат. Вважають, що 80% аварії в машинах і механізмахздійснюється в наслідок вібрації. Крім того, коливання конструкцій часто єджерелом небажаного шуму. Захист від вібрації є складною і багатоплановою внауково-технічному та важливою у соціально-економічному відношеннях проблемоюнашого суспільства.

Вплив вібраціїна людину залежить від її спектрального складу, напрямку дії, прикладення, тривалостівпливу, а також від індивідуальних особливостей людини.

При оцінцівібраційного впливу потрібно враховувати, що коливальні процеси притаманніживому організму. В основі серцевої діяльності і кровообігу та біострумів мозкулежать ритмічні коливання. Внутрішні органи людини можна розглядати якколивальні системи з пружними зв'язками. Частоти їх власних коливань лежать удіапазоні 3..6 Гц. Частоти власних коливань плечового пояса, стегон і головищодо опорної поверхні (положення стоячи) складають 4..6 Гц, голови щодо плечей(положення сидячи) 25..30 Гц.

При впливі налюдину зовнішніх коливань ( хитавиці, струсів, вібрації) відбувається їхнявзаємодія з внутрішніми хвильовими процесами, виникнення резонансних явищ. Так,зовнішні коливання частотою менш 0,7 Гц утворюють хитавицю і порушують у людининормальну діяльність вестибулярного апарата. Інфразвукові коливання (менш 16Гц), впливаючи на людину, пригнічують центральну нервову систему, викликаючипочуття тривоги, страху. При певній інтенсивності на частоті 6..7 Гцінфразвукові коливання, втягуючи у резонанс внутрішні органи і системукровообігу, здатні викликати травми, розриви артерій, тощо.

Вібрація, що дієна людину, має широкий діапазон – від десятих часток до декількох тисяч Гц.Характерними ознаками шкідливого впливу вібрації на людину є можливі зміни уфункціональному стані: підвищена втома, збільшення часу моторної реакції,порушення вестибулярної реакції. Медичними дослідженнями встановлено, що вібраціяє подразником периферичних нервових закінчень, розташованих на ділянках тілалюдини, що сприймають зовнішні коливання. Адекватним фізичним критерієм оцінкиїї впливу на організм людини є коливальна енергія, що виникає на поверхніконтакту, а також енергія, поглинена тканинами і передана опорно-руховомуапарату й іншим органам. У результаті впливу вібрації виникають нервово-судиннірозлади, ураження кістково-суглобної й інших систем організму. Відзначаються,наприклад, зміни функції щитовидної залози, сечостатевої системи,шлунково-кишкового тракту. Так, медичні дослідження показали, що у працюючих вумовах вібрації відбуваються значні зміни кістково-суглобної системи, яківиражаються у функціональнній перебудові кісткової тканини, регіональномуостеопорозі, кистовидных утвореннях у кістках, асептичному некрозі кісток,хронічних переломах. Відзначається, що терміни виникнень змін у кістках упрацівників вібраційних професій коливається в межах від 6-8 місяців до 2-5років.

Шкідливістьвібрації збільшується при одночасному впливі на людину таких факторів, якзнижена температура, підвищені рівні шуму, запиленість повітря, триваластатична напруга м'язів і т. ін. Сучасна медицина розглядає виробничу вібраціюяк могутній стрес-фактор, що має негативний вплив на психомоторнупрацездатність, емоційну сферу і розумову діяльність людини, що підвищуєймовірність виникнення різних захворювань і нещасних випадків. Особливонебезпечний тривалий вплив вібрації для жіночого організму. Цей широкийкомплекс патологічних відхилень, викликаний впливом вібрації на організмлюдини, кваліфікується як віброзахворювання.

2.16Електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону

Життя на нашійпланеті виникло в тісній взаємодії з електромагнітними випромінюваннями (ЕМВ)і, насамперед, з електромагнітним полем Землі. Людина пристосувалася до земногополя в процесі свого розвитку, і воно стало не тільки звичною, але й необхідноюумовою нашого життя. Як збільшення, так і зменшення інтенсивності діючих налюдину електромагнітних полів відносно природного земного поля здатніпозначитися на біологічних процесах в ії організмі.

Електромагнітнасфера нашої планети визначається, в основному, електричним (Е=120-150 В/м) імагнітним (Н=24-40 А/м) полями Землі, атмосферним електричним радіовипромінюваннямСонця і галактик, а також полями штучних джерел. Діапазон природних і штучнихполів дуже широкий: починаючи від постійних магнітних і електростатичних поліві кінчаючи ренгенівським і гамма-випромінюванням частотою 3*1021 Гці вище. Кожний з діапазонів електромагнітних випромінювань по-різному впливаєна розвиток живого організму. У відмінність від світлового, інфрачервоного йультрафіолетового випромінювань ще не знайдено відповідних рецепторів для ЕМВінших діапазонів. Маються деякі факти про безпосереднє сприйняття клітинамимозку ЕМВ радіочастотного діапазону, про вплив низькочастотних ЕМВ на функціїголовного мозку, які вимагають додаткового підтвердження.

Джереламиелектромагнітних випромінювань радіочастот є потужні радіостанції, генераторинадвисоких частот, установки індукційного і діелектричного нагрівання, радари,вимірювальні і контролюючі пристрої, дослідницькі установки, високочастотніприлади і пристрої в медицині та побуті.

Джереломелектростатичного поля й електромагнітних випромінювань у широкому діапазонічастот (понад — та інфранизькочастотному, радіочастотному, інфрачервоному,видимому, ультрафіолетовому, рентгенівському) є персональніелектронно-обчислювальні машини (ПЕОМ і відеодисплейні термінали (ВДТ) наелектронно-променевих трубках, які використовуються як у промисловості танаукових дослідженнях, так і в побуті. Небезпеку для користувачів являєелектромагнітне випромінювання монітора в діапазоні частот 20 Гц-300 МГц істатичний електричний заряд на екрані.

Джереламиелектромагнітних полів промислової частоти є будь-які електроустановки іструмопроводи промислової частоти. Чим більше струм, що протікає в них, тимвище інтенсивність полів.

В даний часвизнаються джерелами ризику в зв'язку з останніми даними про впливелектромагнітних полів промислової частоти: електроплити, електрогрилі, праски,холодильники (при працюючому компресорі). Джерелом підвищеної небезпеки зпогляду електромагнітних випромінювань є також мікрохвильові печі, телевізорибудь-яких модифікацій, радіотелефони.

Електромагнітнеполе представляє особливу форму матерії. Будь-яка електрична заряджена часткаоточена електромагнітним полем, що складає з нею єдине ціле. Алеелектромагнітне поле може існувати й у відділеному від заряджених частоквигляді, як випромінювання фотонів, що рухаються зі швидкістю, близької до3*108 м/с, або випромінювання у вигляді електромагнітного поля(електромагнітних хвиль).

Біологічна діяЕМВ залежіть від частоти та інтенсивності випромінювання, тривалості та умовопромінювання. Розрізняють термічну (теплову) дію та морфологічні йфункціональні зміни.

Відомим проявом дії ЕМВ на організм людини єнагрівання тканин та органів, що призводять до їх змін та пошкоджень. Тепловадія характеризується загальним підвищенням температури тіла або локалізованимнагріванням тканин. Нагрівання особливо небезпечно для органів із слабкоютерморегуляцію (мозок, очі, органи кишкового та сечостатевого тракту). ЕМВ іздовжиною хвилі 1-20 см шкідливо діє на очі, викликаючи катаракту (помутніння кришталика),тобто втрату зору.

Морфологічні зміни – це зміни будова тазовнішнього вигляду тканин і органів тіла людини (опіки, омертвляння,кровевиливи, зміни структури клітин та ін). Вони спостерігаються у тканинахпериферичної та центральної нервової системи та серцево-судинній системі,зумовлюючи порушення регуляторних функцій та нервових зв’язків в організмі абозміну структури самих клітин, зниження кров’яного тиску (гіпотонія),уповільнення ритму скорочення серця (брадикардія) та ін.

Функціональні зміни проявляються у виглядіголовного болю, порушення сну, підвищеної стомливості, дратівливості,пітливості, випадення волосся, болях у області серця, зниження статевоїпотенції та ін.

Кількісно вплив електромагнітного поля на людинуоцінюється величиною поглинутої ії тілом електромагнітної енергії, W, Вт, абопитомої енергії, що поглинається Wп, Вт/кг. Наприклад, для оцінкиімовірної дії електромагнітного поля від радіотелефонів визначають потужністьелектромагнітних полів, що поглинається на один кілограм мозку — параметр SAR(Specific Absorbing Rate). Найкращі моделі радіотелефонів мають значення SAR0,2 Вт /кг і нижче.

Основні заходизахисту від ЕМВ — це захист часом, захист відстанню, екранування джерел випромінювання,зменшення випромінювання в самому джерелі випромінювання, виділення зонвипромінювання, екранування робочих місць, застосування ЗІЗ.

2.17Характеристика ІЧ випромінювань

До випромінюваньоптичного діапазону відносять електромагнітні поля інфрачервоного (ІЧ) таультрафіолетового (УФ) діапазону, створювані різними джерелами, у тому числі івипромінювання оптичних квантових генераторів (ОКГ) – лазерні випромінювання(ЛВ).

ХарактеристикаІЧ випромінювань

Інфрачервоневипромінювання (теплове) виникає скрізь, де температура вище абсолютного нуля, і єфункцією теплового стану джерела випромінювання. Більшість виробничих процесівсупроводжується виділенням тепла, яке виділяється виробничим устаткуванням іматеріалами. Нагріті тіла віддають своє тепло менш нагрітим трьома способами:теплопровідністю, тепловипромінюванням, конвекцією. Дослідження показують, щоблизько 60% тепла, що втрачається, приходиться на частку тепловипромінювання.Променева енергія, проходячи простір від нагрітого тіла до менш нагрітого,переходить у теплову енергію в поверхневих шарах тіла, що опромінюється. Урезультаті поглинання випромінюваної енергії підвищується температура тілалюдини, конструкцій приміщень, устаткування, що в значній мірі впливає наметеорологічні параметри (приводить до підвищення температури повітря вприміщенні).

Джерела ІЧвипромінювання поділяються на природні (природна радіація сонця, неба) і штучні- будь-які поверхні, температура яких вища порівняно з поверхнями, щоопромінюються. Для людини це все поверхні t° > 36-37°C.

Пофізичній природі ІЧ випромінювання явояє собою потік матеріальних часток, якимпритаманні квантові і хвильові властивості. ІЧ випромінювання охоплює областьспектра з довжиною хвилі 0.78...540 мкм.

Вплив ІЧ випромінюваньна людину

ІЧвипромінювання чинять на організм в основному тепловий вплив. Ефект дії ІЧвипромінювання залежить від довжини хвилі, що обумовлює глибину йогопроникнення.

ДіяІЧ випромінювань при поглинанні їх у різних шарах шкіри зводиться до нагріванняїї. При цьому збільшується обмін речовин, збільшується зміст натрію і фосфору вкрові, зменшується число лейкоцитів, відбувається поляризація шкіри людини. ІЧвипромінювання впливає на функціональний стан центральної нервової системи,приводить до змін у серцево-судинній системі, частішає пульс і дихання,підвищується температура тіла, посилюється потовиділення. ІЧ випромінюваннядіють на слизову оболонку очей, кришталик і можуть привести до патологічнихзмін в очах: помутніння рогівки і кришталика, кон’юнктивіту, опіку сітківки.

Притривалому перебуванні в зоні ІЧ випромінювань відбувається порушення тепловогобалансу в організмі. Порушується робота терморегулюючого апарату, підсилюєтьсядіяльність серцево-судинної і дихальної систем, підсилюється потовиділення,відбувається втрата потрібних організму солей. Втрата організмом солейпозбавляє кров здатності утримувати воду, що приводить до швидкого виділення зорганізму знову випитої рідини. Порушення теплового балансу викликаєзахворювання, що називається гіпертермією. Температура в цьому випадку можедосягати 400(температура живої людини 26-430С) іззапамороченнями, частішанням пульсу і дихання, втратою свідомості, зміноюзорового відчуття. При систематичних перегріваннях підвищується сприйнятливістьдо застуд. Спостерігається зниження уваги, підвищується стомлюваність,знижується продуктивність праці

2.18Характеристика УФ випромінювань

До випромінюваньоптичного діапазону відносять електромагнітні поля інфрачервоного (ІЧ) таультрафіолетового (УФ) діапазону, створювані різними джерелами, у тому числі івипромінювання оптичних квантових генераторів (ОКГ) – лазерні випромінювання(ЛВ).

Ультрафіолетовіпромені в електромагнітному спектрі розташовуються між тепловою і проникаючоюрадіацією і носять риси як тієї, так і іншої. Довжина хвилі 390-6 нм Заспособом генерації вони відносяться до теплової частини випромінювання, а події — на поглинаючі тіла — ближче підходять до проникаючій радіації, хочавикликають також і тепловий ефект

Особливістю УФВ єїх висока сорбційність — їх поглинає більшість тіл.

Спектр УФВ маєвелику довжину і викликає різні дії. Він розбитий на наступні області: УФА(390-315 нм, ГДР®10 Вт/м2), УФВ (315-280 нм, ГДР®10-2 Вт/м2),УФС (280-6 нм, ГДР®10-3 Вт/м2). Температурні випромінювачіпочинають створювати УФВ при температурі 19000С.

УФВ виникає прироботі радіоламп, ртутних випрямлячів, експлуатації ОКГ, при обслуговуванніртутно-кварцевих ламп, при зварювальних роботах.

Інтенсивність УФВі його спектральний склад на робочому місці залежить від температури нагрівача,наявності газів (озону), пилу і відстані від робочого місця до джерелавипромінювання. Пил, газ, дим поглинають УФВ і змінюють його спектральнухарактеристику. Повітря практично не прозоре для l < 185 нм через поглинанняУФВ киснем. У зв'язку з тим, що УФВ розсіюються і поглинаються в запиленомусередовищі й у газах, розрахувати рівні УФ випромінювання на визначенійвідстані від джерела складно і їх тільки вимірюють.

УФ радіаціявикликає зміну складу виробничої атмосфери. Утворюються озон, оксиди азоту,перекис водню, відбувається іонізація повітря. Хімічна й іонізуюча дія УФВобумовлює утворення в атмосфері ядер конденсації, на яких розсіюється світло йосвітленість робочих місць знижується, утворяться тумани.

Вплив УФвипромінювання на організм людини

Шкідлива дія УФВна біологічні тканини пов'язана з поглинанням випромінювання нуклеїновоїкислотою і зведеними білками кліток і протіканням у цих з'єднанняхсвітлохімічних реакцій. Відбувається часткова загибель клітин шкіри, прискоренаїх поліферація, зміна форми і розміру. УФВ діють як подразник, що діє нанервові закінчення шкіри і викликає зміни в організмі, викликає дерматити,екземи, набряклість. Має місце також утворення ракових пухлин при довжині хвилі280-303 нм. Разом з цим УФВ впливають на центральну нервову систему, врезультаті виникають загальнотоксичні симптоми — головний біль, підвищеннятемператури, стомленість, нервове порушення.

Ступінь ураженняшкіри УФВ залежить від кількості поглиненої енергії. Для появи ледь помітногопочервоніння шкіри достатній потік енергії 30 Дж/см2 (в окремихвипадках 8 Дж/см2). Для характеристики біологічної дії УФВкористаються визначенням — мінімальної еритемної дози (МЕД) — найменшоїенергетичної дози опромінення, яке приводить через 8 годин до почервонінняшкіряного покриву (еритеми), що зникає на наступну добу. Еритемна одиниця — рівномірне випромінювання з довжиною хвилі 296,7 нм і щільністю потоку 20 мВт/м2(супроводжується різко вираженим почервонінням шкіри з больовим відчуттям).Максимальний еритемний ефект приходиться на випромінювання з довжиною хвилі 260нм. При l<290 нм УФВ поглинається шкірою цілком. Більш глибоких тканиндосягають тільки 10% енергії з довжиною хвилі 290-320 нм і до 50% при l=320-380 нм. Багаторазове,триваюче роками УФ опромінення прискорює старіння шкіри і збільшує ймовірністьрозвитку раку шкіри.

Велику небезпекустворюють УФВ для органів зору. УФВ поглинається в основному рогівкою ікон’юктивою. Найбільше ураження рогівки викликає l=288 нм. У кришталику, восновному, поглинаються УФВ l=320-390 нм. Мінімальна величина енергії, що викликаєвідповідну реакцію в кришталику, в 2-3 рази вище, ніж відповідна величина їїдля рогівки. Тобто опік рогової оболонки відбудеться раніше, ніж виникнеураження кришталика.

Разомз негативною дією УФВ має доброчинну дію на людину за рахунок протіканняфотохімічних реакцій, має бактерицидну дію, тобто УФВ має терапевтичну ітонізуючу дію.

2.19Іонізуючі випромінювання

Швидкий розвитокядерної енергетики і широке впровадження джерел іонізуючих випромінювань урізних областях науки, техніки і народного господарства створили потенційнупогрозу радіаційної небезпеки для людини і забруднення навколишнього середовищарадіоактивними речовинами. Слід мати на увазі, що в основному людина піддаєтьсяіонізуючим опромінюванням природного походження (космічного та земного). Начастку земного опромінювання припадає 5/6 природного опромінювання, в основномувнаслідок дії радіоактивних нуклідів, що попадають в організм з їжею, водою таповітрям. Радіоактивні ізотопи міститися у гірничих породах (калій-40,уран-238, торій- 232 та ін.), які широко використовуються в будівництві таінших галузях господарства. Останні досліджування показали, що значна часткаприродного опромінювання припадає на газ радон, якій утворюється при розпадуурану та торію і виділяється з породи, при розпилу води та спалюваній газу. Взакритих приміщеннях концентрація радону може досягати кількох тисяч Бк/м3. Додаткове опромінювання людина долучає за рахунок викидів твердих часток, яківміщують радіоактивні сполуки при спалюванні вугілля і мазуту. Середи штучнихджерел іонізуючого опромінювання важливим для сучасної людини є медичнідослідження та радіотерапія. Так, при рентгенографії зубів доза опромінювання учерепі може досягати 60 – 130 мкЗв. Середнє мирової рівень додаткової дози відмедичних процедур дорівнюється 0,4мЗв на рік, що складає 20% від фоновогоопромінювання. Тому питання захисту від іонізуючих випромінювань (чи радіаційнабезпека) перетворюються в одну з найважливіших проблем.

Радіоактивність — мимовільне перетворення (розпад) атомних ядер деяких хімічних елементів (урану,торію, радію, та ін.), що приводить до зміни їхнього атомного номера і масовогочисла. Такі елементи називаються радіоактивними,

Радіоактивніречовини розпадаються зі чітко визначеною швидкістю, вимірюваної періодомнапіврозпаду, тобто тимчасовий, протягом якого розпадається половина всіхатомів. Радіоактивний розпад не може бути зупинений чи прискорений яким-небудьспособом.

У результатірадіоактивних перетворень можуть виникати різні частки з різною енергією a,b,n, фотони (g,R).

Альфа-випромінювання-потік позитивно заряджених часток (ядер атомів гелію), що відтворюються прирозпаду ядер або при ядерних реакціях. Вони мають велику іонізуючу дію, алемалу проникаючу здатність.

Бета-випромінювання- потік негативно заряджених часток (електронів) або позитивних (позитронів),що відтворюються при розпаді ядер або нестабільних часток. Пробіг b-часток в повітрі складає приблизно 3,8м/МєВ. Іонізуюча здатність b-часток на два порядки нижче α – часток.

Гаммавипромінювання являють собою короткохвильове електромагнітне випромінювання(фотонне випромінювання). Воно відтворюються при змінах енергетичного стану атомнихядер, а також при ядерних утвореннях.

Рентгенівськевипромінювання також є електромагнітне (фотонне) випромінювання, якевідбувається при змінах енергетичного стану електронів атома, або при зменшеннікінетичної енергії заряджених часток (гальмове випромінювання). Гамма тарентгенівські випромінювання мають невелику іонізуючу дію, але дуже великупроникаючу здатність.

Механізмвзаємодії випромінювання з речовиною залежить від властивостей середовища, видута енергії випромінювання.

Іонізуючевипромінювання, впливаючи на живий організм, викликає в ньому ланцюжокоборотних і необоротних змін, що призведуть до тих чи інших біологічних наслідків,що залежать від впливу й умов опромінення. Первинним етапом -спусковиммеханізмом, що ініціює різноманітні процеси, що відбуваються в біологічномуоб'єкті, є іонізація і порушення молекулярних зв’язків. У результаті впливуіонізуючого випромінювання порушуються нормальний плин біохімічних процесів іобмін речовин в організм, блокуються процеси регенерації та ділення кліток. Відомо,що 2/3 загального складу тканини людини складають вода і вуглець: вода підвпливом випромінювання розщеплюється на водень Н і гідроксильну групу ОН, щоабо безпосередньо, або через ланцюг вторинних перетворень утворять продукти звисокою хімічною активністю: гідратний оксид Н02 і перекис водню Н2О2Ці з'єднання взаємодіють з молекулами органічної речовини тканини, окисляючи і руйнуючиїї.

У залежності відвеличини поглиненої дози випромінювання й індивідуальних особливостей організмувикликані зміни можуть бути оборотними чи необоротними. При невеликих дозахпоразки тканина відновлює свою функціональну діяльність. Великі дози притривалому впливі можуть викликати необоротне ураження окремих чи органів всьогоорганізму.

Будь-який видіонізуючих випромінювань викликає біологічні зміни в організмі як призовнішньому (джерело знаходиться поза організмом), так і при внутрішнім опроміненні(радіоактивні речовини попадають всередину організму, наприклад пероральним чиінгаляційним шляхом).

Розділ 3. Електробезпека. Основні причини та особливостіелектротравм

Електробезпека — система організаційних і технічних заходів та засобів, що забезпечують захистлюдей від шкідливої і небезпечної дії електричного струму, електричної дуги,електричного поля і статичної електрики

Приведеневизначення включає 4 фактори. Два з них (електричний струм і електрична дуга)належать до безпосередньо небезпечних і є предметом розгляду даного розділу.Питання охорони праці, пов'язані з електромагнітними полями і статичноюелектрикою, розглядаються у відповідних розділах підручника.

Електротравма — травма, спричинена дією на організм людини електричного струму і(або) електричної дуги (ГОСТ 12.1.009-76).

Електротравматизм — явище, що характеризується сукупністю електротравм.

Електроустановки — машини, апарати, лінії електропередач і допоміжне обладнання(разом зі спорудами і приміщеннями, в яких вони розташовані), призначені длявиробництва, перетворення, трансформації, передачі, розподілу електричноїенергії та перетворення її в інші види енергії (ПУЕ).

Актуальністьпроблеми електробезпеки.За багаторічними статистичними данимиелектротравми в загальному виробничому травматизмі складають біля 1%, а всмертельному -15% і більше. Крім виробництва, електроенергія з кожним рокомзнаходить все більше застосування в побуті. Недотримання вимог безпеки в цьомувипадку супроводжується електротравмами, щорічна кількість яких значноперевищує виробничі електротравми. Так, у тому ж 1998 р. загальна кількістьелектротравм зі смертельними наслідками (на виробництві і поза виробництвом) вУкраїні склала майже 1600, а в усьому світі, за даними міжнародних організацій,зафіксовано близько 25000 смертельних електротравм. Таким чином, причисельності населення України менше 1% від світової, кількість смертельнихелектротравм перевищує 6% від загальносвітової.

Якбезпосередні причини потрапляння людей під напругу виділяються:

1. дотик до неізольованих струмовідних частин електроустановок, якізнаходяться під напругою, або до ізольованих при фактично пошкодженій ізоляції — 55%;

2. дотик до неструмовідних частин електроустановок або до електричнозв'язаних з ними металоконструкцій, які опинилися під напругою в результатіпошкодження ізоляції — 23%;

3. дія напруги кроку — 2,5%;

4. ураження через електричну дугу — 1,2%;

5. інші причини — менше 20%.

Електротравматизмухарактерні такі особливості:

1. людина не в змозі дистанційно, без спеціальних приладів, визначатинаявність напруги, а тому дія струму, зазвичай, є раптовою, і захисна реакціяорганізму проявляється тільки після потрапляння під напругу;

2. струм, що протікає через тіло людини, діє на тканини і органи нетільки в місцях контакту зі струмовідними частинами і на шляху протікання, алей рефлекторно, як надзвичайно сильний подразник, впливає на весь організм, щоможе призводити до порушення функціонування життєво важливих систем організму -нервової,серцево-судинної систем, дихання, тощо;

3. електротравми можливі без дотику людини до струмовідних частин — внаслідок утворення електричної дуги при пробої по вітряного проміжку міжструмовідними частинами, або між струмовідними частинами і людиною, чи землею;

Особливістюелектротравматизму є також те, що на електроустановки напругою до 1 кВ припадаєдо 70-80% електротравм зі смертельними наслідками, а на електроустановки,напругою понад 1 кВ, — до 20-30%. Приведений розподіл електротравм за величиноюнапруги електроустановок обумовлюється не тільки більшою розповсюдженістюелектроустановок напругою до 1 кВ, але, в більшій мірі, ще й тим, що такіустановки доступні більшому загалу працівників, які мають недостатньо чіткіуявлення щодо небезпеки електричного струму та поводяться з ними необачно.

 

3.1Дія електричного струму на організм людини

 

Протіканняструму через тіло людини супроводжується термічним, електролітичним табіологічним ефектами.

Термічнадія струму полягає в нагріванні тканини, випаровуванні вологи, що викликаєопіки, обвуглювання тканин та їх розриви парою. Тяжкість термічної дії струмузалежить від величини струму, опору проходження струму та часу проходження. Прикороткочасній дії струму термічна складова може бути визначальною в характері ітяжкості ураження.

Електролітичнадія струму проявляється в розкладі органічної рідини (їїелектролізі), в тому числі і крові, що призводить до зміни їх фізико-хімічних ібіохімічних властивостей. Останнє, в свою чергу, призводить до порушеннябіохімічних процесів в тканинах і органах, які є основою забезпеченняжиттєдіяльності організму.

Біологічнадія струму проявляється у подразненні і збуренні живих тканинорганізму, в тому числі і на клітинному рівні. При цьому порушуються внутрішнібіоелектричні процеси, що протікають в нормально функціонуючому організмі іпов'язані з його життєвими функціями. Збурення, спричинене подразнюючою дієюструму, може проявлятися у вигляді мимовільного непередбачуваного скороченням'язів. Це так звана пряма або безпосередня збурюючи дія струму на тканини, пояких він протікає. Разом із цим, збурююча дія струму на тканини може бути і непрямою, а рефлекторною — через центральну нервову систему. Механізм такої діїполягає в тому, що збурення рецепторів (периферійних органів центральноїнервової системи) під дією електричного струму передається центральній нервовійсистемі, яка перероблює цю інформацію і видає команди щодо нормалізаціїпроцесів життєдіяльності у відповідних тканинах і органах. При перевантаженніінформацією (збуренням клітин і рецепторів) центральна нервова система можевидавати недоцільну, неадекватну інформації виконавчу команду.

Останнєможе призвести до серйозних порушень діяльності життєво важливих органів, утому числі серця та легенів, навіть коли ці органи не лежать на шляху струму.

Крімзазначеного, протікання струму через організм негативно впливає на полебіопотенціалів в організмі. Зовнішній струм, взаємодіючи з біострумами, можепорушити нормальний характер дії біострумів на тканини і органи людини,подавити біоструми і тим самим викликати специфічні розлади в організмі.

 

3.2Види електротравм

 

Розрізняютьтри види електротравм: місцеві, загальні і змішані. До місцевих електротравмналежать електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри,електроофтальмія і механічні ушкодження, пов’язані з дією електричного струмучи електричної дуги. На місцеві електротравми припадає біля 20% електротравм,загальні — 25% і змішані — 55%.

Електричніопіки — найбільш розповсюджені електротравми, біля 85% яких припадає наелектромонтерів, що обслуговують електроустановки. Залежно від умов виникненняопіки діляться на контактні і дугові.

Електричнізнаки (знаки струму або електричні мітки) спостерігаються у виглядірізко окреслених плям сірого чи блідо-жовтого кольору на поверхні тіла людини вмісці контакту зі струмовідними елементами. Зазвичай, знаки мають круглу чиовальну форму,/> або форму струмовідногоелементу, до якого доторкнулася людина, розмірами до 10 мм з поглибленням вцентрі. Іноді електричні знаки можуть мати форму мікроблискавки, яка контрастноспостерігається на поверхні тіла.

Електричнізнаки можуть виникати як в момент проходження струму через тіло людини, так ічерез деякий час після контакту зі струмовідними елементами електроустановки.Особливого больового відчуття електричні знаки не спричиняють і з часомбезслідно зникають.

Металізаціяшкіри — це проникнення у верхні шари шкіри дрібних часток металу, якийрозплавився під дією електричної дуги. Наддрібні частки металу мають високутемпературу, але малий запас теплоти. Тому вони не здатні проникати через одягі небезпечні для відкритих ділянок тіла. На ураженій ділянці тіла при цьомувідчувається біль від опіку за рахунок тепла занесеного в шкіру металу інапруження шкіри від присутності в ній сторонньої твердої речовини — частокметалу. З часом уражена ділянка шкіри набуває нормального вигляду, і зникаютьбольові відчуття.

Особливонебезпечна електрометалізація, пов'язана з виникненням електричної дуги, дляорганів зору. При електрометалізації очей лікування може бути досить тривалим,а в окремих випадках -безрезультатним. Тому при виконанні робіт в умовахвірогідного виникнення електричної дуги необхідно користуватись захиснимиокулярами. У більшості випадків одночасно з металізацією шкіри мають місцедугові опіки.

Електроофтальмія — запаленнязовнішніх оболонок очей, спричинене надмірною дією ультрафіолетовоговипромінювання електричної дуги. Електроофтальмія, зазвичай, розвивається через2-6 годин після опромінення (залежно від інтенсивності опромінення) іпроявляється у формі почервоніння і запалення шкіри та слизових оболонок повік,гнійних виділеннях, світлоболях і світлобоязні. Тривалість захворювання 3...5днів.

3.3Електричні удари. Ознаки клінічної та біологічної смерті

Механічніушкодження, пов'язані з дією електричного струму на організм людини,спричиняються непередбачуваним судомним скороченням м'язів в результатіподразнюючої дії струму. Внаслідок таких судомих скорочень м'язів можливірозриви сухожиль, шкіри, кровоносних судин, нервових тканин, вивихи суглобів,переломи кісток тощо. До механічних пошкоджень, спричинених дією електричногоструму, не належать ушкодження, обумовлені падінням з висоти, та інші подібнівипадки, навіть коли падіння було спричинено дією електричного струму.

Загальніелектричні травми або електричні удари — це порушеннядіяльності життєво важливих органів чи всього організму людини як наслідокзбурення живих тканин організму електричним струмом, яке супроводжуєтьсямимовільним судомним скороченням м'язів. Результат негативної дії на організмцього явища може бути різний: від судомного скорочення окремих м'язів до повноїзупинки дихання і кровообігу. При цьому зовнішні місцеві пошкодження можутьбути відсутні.

Залежновід наслідків ураження електричні удари діляться на чотири групи:

І — судомніскорочення м'язів без втрати свідомості;

II-судомні скорочення м'язів із втратою свідомості без порушень дихання ікровообігу;

ІІІ — втрата свідомості з порушенням серцевої діяльності чи дихання, або серцевоїдіяльності і дихання разом;

IV — клінічна смерть, тобто відсутність дихання і кровообігу.

Клінічна або «удавана»смерть — це перехідний стан від життя до смерті. В стані клінічноїсмерті кровообіг і дихання відсутні, в організм людини не постачається кисень.Ознаки клінічної смерті: відсутність пульсу і дихання, шкіряний покривсинювато-блідий, зіниці очей різко розширені і не реагують на світло.

Життєдіяльністьклітин і організму в цілому ще деякий час підтримується за рахунок кисню,наявного в організмі на момент ураження.

Ізчасом запаси кисню в організмі вичерпуються, клітини організму починаютьвідмирати, тобто наступає біологічна смерть. Період клінічної смертівизначається проміжком часу від зупинки кровообігу і дихання до початкувідмирання клітин головного мозку як більш чутливих до кисневого голодування.Залежно від запасу кисню в організмі на момент зупинки кровообігу періодклінічної смерті може бути від декількох до 10… 12 хвилин, а кисневі ресурсиорганізму, в свою чергу, визначаються тяжкістю виконуваної роботи — зменшуютьсязі збільшенням тяжкості роботи.

Якщов стані клінічної смерті потерпілому своєчасно надати кваліфіковану допомогу(штучне дихання і закритий масаж серця), то дихання і кровообіг можутьвідновитися, або продовжиться період клінічної смерті до прибуття медичної допомоги.(Практична робота №4)

Закритиймасаж серця не сприяє, практично, відновленню його роботи за наявностіфібриляції серця — невпорядкованих скорочень м'язів серця, які не призводять доциркуляції крові. При фібриляції відновлення роботи серця можливе зазастосування медпрепаратів і дефібриляторів (спеціальних електроприладів).Таким чином, при фібриляції серця закритий масаж сприяє, переважно, подовженнюперіоду клінічної смерті.

Крімелектричних ударів, одним із різновидів загальних електротравм є електричнийшок — тяжка нервово-рефлекторна реакція організму на подразнення електричнимструмом. При шоку виникають значні розлади нервової системи і, як наслідокцього, розлади систем дихання, кровообігу, обміну речовин, функціонуванняорганізму в цілому, а життєві функції організму поступово затухають. Такий станорганізму може тривати від десятків хвилин до доби і закінчитись або одужаннямпри активному лікуванні, або смертю потерпілого.

3.4Основні чинники електричного та неелектричного характеру, що впливають натяжкість ураження електричним струмом

Чинники,що впливають на тяжкість ураження людини електричним струмом, діляться на тригрупи: електричного характеру, неелектричного характеру і чинники виробничогосередовища.

Основнічинники електричного характеру — це величина струму, що проходить крізь людину,напруга, під яку вона потрапляє, та опір її тіла, рід і частота струму.

Величинаструму, що проходить через людину, безпосередньо і найбільше впливає натяжкість ураження електричним струмом. За характером дії на організм виділяють:

-  відчутний струм — викликає при проходженні через організм відчутні подразнення;

-  невідпускаючийструм — викликає при проходженні через організм непереборні судомні скороченням'язів руки, в якій затиснуто провідник;

-фібриляційнийструм — викликає при проходженні через організм фібриляцію серця.

Відповіднодо наведеного вище:

-  пороговийвідчутний струм (найменше значення відчутного струму) для змінного струмучастотою 50 Гц коливається в межах 0,6-1,5 мА і 5-7 мА — для постійного струму;

-  пороговийневідпускаючий струм (найменше значення невідпускаючого струму) коливається вмежах 10-15 мА для змінного струму і 50-80 мА — для постійного;

-  пороговийфібріляційний струм (найменше значення фібріляційного струму) знаходиться вмежах 100 мА для змінного струму і 300 мА для постійного.

Граничнодопустимийструм, що проходить через людину при нормальному (неаварійному) режимі роботиелектроустановки не повинен перевищувати 0,3 мА для змінного струму і 1 мА дляпостійного.

Величинанапруги, під яку потрапляє людина, впливає на тяжкість ураження електричнимструмом в тій мірі, що зі збільшенням прикладеної до тіла напруги зменшуєтьсяопір тіла людини. Останнє призводить до збільшення струму в мережі замиканнячерез тіло людини і, як наслідок, до збільшення тяжкості ураження.

Граничнодопустиманапруга на людині при нормальному (неаварійному) режимі роботи електроустановкине повинна перевищувати 2-3 В для змінного струму і 8 В для постійного.

Електричнийопір тіла людини. Тіло людини являє собою складний комплекс тканин. Це шкіра,кістки, жирова тканина, сухожилля, хрящі, м'язова тканина, кров, лімфа, спиннийі головний мозок і т. ін. Електричний опір цих тканин суттєво відрізняється.Шкіра є основним фактором, що визначає опір тіла людини в цілому. Опір шкірирізко знижується при ушкодженні її рогового шару, наявності вологи на їїповерхні, збільшенні потовиділення, забрудненні. Крім перерахованих чинників,на опір шкіри впливають щільність і площа контактів, величина прикладеноїнапруги, величина струму і час його дії. Зі збільшенням величини напруги,струму і часу його дії опір шкіри, а також і тіла людини, в цілому, падає. Так,якщо при напрузі в декілька вольт опір тіла людини перевищує 10000 Ом, то принапрузі 100 В він знижується до 1500 Ом, а при напрузі більше 1000 В-до 300 Ом.

Опіртіла людини залежить від її статі і віку: у жінок він менший, ніж у чоловіків,у дітей менший, ніж у дорослих, у молодих людей менший, ніж у літніх.Спричиняється така залежність товщиною і ступенем огрубіння верхнього шарушкіри.

Частотаі рід струму. Через наявність в опорі людини ємкісної складової, збільшеннячастоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням повного опору тілалюдини і, як наслідок, збільшенням струму через людину. Останнє дає підставувважати, що тяжкість ураження електричним струмом має зростати зі збільшеннямчастоти. Але така закономірність спостерігається тільки в межах частот 0...50Гц. Подальше збільшення частоти, незважаючи на зростання струму, що проходить черезлюдину, не супроводжується зростанням небезпеки ураження. При частотах 450-500кГц вірогідність загальних електротравм майже зникає, алез берігаєтьсянебезпека опіків дугових за рахунок проходження струму через тіло людини. Прицьому струмові опіки спостерігаються на шкірі і прилеглих до неї тканинах — зарахунок поверхневого ефекту змінного струму.

Якподразнюючий чинник постійний струм викликає подразнення в тканинах організмупри замиканні і розмиканні струму, що проходить через людину. В проміжку часуміж замиканням і розмиканням цієї мережі дія постійного струму зводиться,переважно, до теплової. Змінний струм викликає більш тривалі інтенсивніподразнення за рахунок пульсації напруги. З цієї точки зору, змінний струм єнебезпечнішим. В дійсності, ця закономірність зберігається до величини напруги400-600 В, а при більшій напрузі постійний струм більш небезпечний для людини.

Основнимичинниками неелектричного характеру є шлях струму через людину, індивідуальніособливості і стан організму людини, час, раптовість і непередбачуваність діїструму.

Шляхструму через тіло людини суттєво впливає на тяжкість ураження. Особливонебезпечно, коли струм проходить через життєво важливі органи і безпосередньона них впливає.

Якщострум не проходить через життєво важливі органи, то він може впливати на нихтільки рефлекторно — через центральну нервову систему, а вірогідність ураженняцих органів менша.

Можливішляхи струму через тіло людини називають петлями струму: «рука-рука»,«голова-ноги», «рука-ноги» і т.ін. Серед випадків ізтяжкими і смертельними наслідками частіше спостерігаються петлі«рука-рука» (40%), «права рука-ноги» (20%), «ліварука-ноги» (17%). Особливо небезпечними є петлі «голова-руки» і«голова-ноги», але трапляються вони досить рідко.

Індивідуальніособливості і стан організму. До індивідуальних особливостей організму, яківпливають на тяжкість ураження електричним струмом, при інших рівних чинникахналежать: чутливість організму до дії струму, психічні особливості та рисихарактеру людини (холерики, сангвініки, меланхоліки). Аналіз статистикиелектротравматизму свідчить, що більш чутливі до дії електричного струмухолерики і меланхоліки. Вони більше потерпають від дії струму, а фізичноздорові і міцні люди — менше.

/>/>/>Кріміндивідуальних особливостей організму, тяжкість ураження електричним струмомзначною мірою залежить від стану організму. До більш тяжких уражень електричнимструмом призводять: стан збурення нервової системи; депресії; захворюванняшкіри; серцево-судинної системи, органів внутрішньої секреції, легенів; різногохарактеру запалення, що супроводжуються підвищенням температури тіла;пітливість тощо. Більш тяжкі наслідки дії струму чітко спостерігаються в станіалкогольного чи наркотичного сп'яніння, а тому допуск до роботи працівників утакому стані забороняється.

Часдії струму. Зі збільшенням часу дії струму зменшується опір тіла людини зарахунок зволоження шкіри від поту та електролітичних процесів в тканинах,поширюється пробій шкіри, послаблюються захисні сили організму, підвищуєтьсявірогідність збігу максимального імпульсу струму через серце з фазою Ткардіоцикла (фазою розслаблення серцевих м'язів), що, в цілому, призводить добільш тяжких уражень.

Чинникраптовості дії струму. Вплив цього чинника на тяжкість ураженняобумовлюється тим, що при несподіваному потраплянні людини під напругу захисніфункції організму не налаштовані на небезпеку. Експериментально встановлено, щоякщо людина чітко усвідомлює загрозу можливості потрапити під напругу, то приреалізації цієї загрози значення порогових струмів на 30-50% вищі. І, навпаки,якщо така загроза не усвідомлюється, і дія струму проявляється несподівано, тозначення порогових струмів будуть меншими.

3.5Основні чинники виробничого середовища, що впливають на тяжкість ураження електричнимструмом. Умови оточуючого середовища

Чинникамивиробничого середовища, які впливають на небезпеку ураження людиниелектричним струмом, є умови оточуючого середовища та схема включення людини велектричну мережу.

Зачинниками виробничого середовища ПУЕ виділяють такі типи приміщень:

-  гарячі,температура в яких впродовж доби перевищує 35°С;

-  сухі, відноснавологість в яких не перевищує 60%, тобто знаходиться в межах оптимальної загігієнічними нормативами;

-  вологі, відноснавологість в яких не перевищує 75%, тобто знаходиться в межах допустимої загігієнічними нормативами;

-  сирі, відноснавологість в яких більше 75%, але менше вологості насичення;

-  особливо сирі,відносна вологість в яких близька до насичення, спостерігається конденсаціяпари на будівельних конструкціях, обладнанні;

-  запиленні, в якихпил проникає в електричні апарати та інші споживачі електроенергії і осідає наструмовідні частини, при цьому такі приміщення діляться на приміщення зіструмопровідним і неструмопровідним пилом;

-  приміщення зхімічноагресивним середовищем, яке призводить до порушення ізоляції, абобіологічним середовищем, що увигляді плісняви утворюється на електрообладнанні.

Відповіднодо ПУЕ, приміщення за небезпекою електротравм поділяються на три категорії:

-  />без підвищеної небезпеки;

-  з підвищеноюнебезпекою;

-  особливонебезпечні.

Категоріяприміщення визначається наявністю в приміщенні чинників підвищеної абоособливої небезпеки електротравм.

Дочинників підвищеної небезпеки належать:

-  температура вприміщенні, що впродовж доби перевищує 35°С;

-  відноснавологість більше 75%, але менше повного насичення (100%);

-  струмопровіднапідлога — металева, бетонна, цегляна, земляна тощо;

-  струмопровіднийпил;

-  можливістьодночасного доторкання людини до неструмовідних частин електроустановки і дометалоконструкцій, що мають контакт із землею.

3.6Основні чинники виробничого середовища, що впливають на тяжкість ураженняелектричним струмом. Схема включення людини у електричну мережу

Дочинників особливої небезпеки електротравм належать:

-  відноснавологість близька до насичення (до 100%);

-  агресивнесередовище, що пошкоджує ізоляцію.

Якщов приміщенні відсутні чинники підвищеної і особливої небезпеки, то вононалежить до приміщень без підвищеної небезпеки електротравм.

Принаявності одного з чинників підвищеної небезпеки, приміщення належить доприміщень підвищеної небезпеки електротравм.

Принаявності одночасно двох чинників підвищеної небезпеки або одного чинникаособливої небезпеки, приміщення вважається особливо небезпечним.

Категоріяприміщень є одним з основних чинників, які визначають вимоги щодо виконанняелектроустановок, безпечної їх експлуатації, величини напруги, заземлення(занулення) електроустановок. Умови поза приміщеннями прирівнюються до особливонебезпечних.

Приексплуатації однофазних електричних мереж виникають три можливих схемивключення людини в електричну мережу:

1. Доторкання до нульовогопроводу.

2. Доторкання до фазного проводу.

Струм, щопротікає через людину, залежатиме від її опору R, та опору r, який визначаєтьсяумовами оточуючого середовища. Чим безпечніше ці умови, тим вище r і такимчином нижче струм, що протікає через людину.

3. Одночасне доторкання до фазного танульового проводу.

При одночасномудоторканні вся напруга буде прикладена безпосередньо до людини та через неїпройде максимально можливий струм, який буде визначатися лише їїіндівідуальними властивостями. Тобто ця схема є найбільш небезпечною.

3.7Основні технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки при нормальномурежимі роботи електроустановок

Виділяютьтри системи засобів і заходів забезпечення електробезпеки:

-  система технічнихзасобів і заходів;

-  системаелектрозахисних засобів;

-  системаорганізаційно-технічних заходів і засобів.

Систематехнічних засобів електробезпеки. Технічні засоби і заходи з електробезпекиреалізуються в конструкції електроустановок при їх розробці, виготовленні імонтажі відповідно до чинних нормативів. За своїми функціями технічні засоби ізаходи забезпечення електробезпеки діляться на дві групи:

-  технічні заходи ізасоби забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботиелектроустановок;

-  технічні заходи ізасоби забезпечення електробезпеки при аварійних режимах роботиелектроустановок.

Основнітехнічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки при нормальному режиміроботи електроустановок включають:

-  ізоляціюструмовідних частин;

-  недоступністьструмовідних частин;

-  блоківки безпеки;

-  засоби орієнтаціїв електроустановках;

-  виконання електроустановок,ізольованих від землі;

-  захиснерозділення електричних мереж;

-  вирівнюванняпотенціалів.

Ізметою підвищення рівня безпеки, залежно від призначення, умов експлуатації іконструкції, в електроустановках застосовується одночасно більшість зперерахованих технічних засобів і заходів.

Ізоляціяструмовідних частин. Забезпечує технічну працездатністьелектроустановок, зменшує вірогідність попадань людини під напругу, замикань наземлю і на корпус електроустановок, зменшує струм через людину при торканні донеізольованих струмовідних частин в електроустановках, що живляться відізольованої від землі мережі за умови відсутності фаз з пошкодженою ізоляцією.

Забезпеченнянедоступності струмовідних частин. Статистичні дані щодо електротравматизмусвідчать, що більшість електротравм пов'язані з дотиком до струмовідних частинелектроустановок (біля 56%)

Основнимизаходами забезпечення недоступності струмо-відних частин є застосуваннязахисних огороджень, закритих комутаційних апаратів, розміщення неізольованихструмовідних частин на недосяжній, для ненавмисного доторкання до нихінструментом, висоті, різного роду пристосуваннями тощо, обмеження доступусторонніх осіб в електротехнічні приміщення.

Застосуванняблоківок безпеки. Блоківки безпеки застосовуються в електроустановках,експлуатація яких пов'язана з періодичним доступом до огороджених струмовіднихчастин (випробувальні і дослідні стенди, установки для випробування ізоляціїпідвищеною напругою), в комутаційних апаратах, помилки в оперативних переключенняхяких можуть призвести до аварії і нещасних випадків, в рубильниках, пусковійапаратурі, автоматичних вимикачах, які працюють в умовах підвищеної небезпеки(електроустановки на плавзасобах, в гірничодобувній промисловості).

Засобиорієнтації в електроустановках дають можливість персоналу чітко орієнтуватисьпри монтажі, виконанні ремонтних робіт і запобігають помилковим діям. Дозасобів орієнтації в електроустановках належать: маркування частинелектрообладнання, проводів і струмопроводів (шин), бирки на проводах,забарвлення неізольованих струмовідних частин, ізоляції, внутрішніх поверхоньелектричних шаф і щитів керування, попереджувальні сигнали, написи, таблички,комутаційні схеми, знаки високої електричної напруги, знаки постійнопопереджувальні тощо.

3.8Технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при аварійних режимахроботи електроустановок

Технічнізаходи і засоби забезпечення електробезпеки при аварійних режимах роботиелектроустановок. Появанапруги на неструмовідних частинах електроустановокпов'язана з пошкодженням ізоляції і замиканням на корпус. Основними технічнимизаходами щодо попередження електротравм при замиканнях на корпус є захиснезаземлення, занулення, захисне відключення.

Захисне заземлення — ценавмисне електричне з'єднання з землею чи її еквівалентом металевихнеструмовідних частин електроустановок, які можуть опинитись під напругою.

Припошкодженні в установці ізоляції фазного проводу корпус установки можеопинитися під напругою. Якщо людина доторкнеться у цьому випадку до корпусаустановки, то це буде майже рівноцінно доторканню до неізольованого проводу.

Принаявності заземлення паралельно людині буде мати місце додатковий струмопровід,і струм замикання на землю буде розподілятися між цим струмопроводом і людиноюобернено пропорційно їх опорам, що забезпечує захист людини від ураженняелектричним струмом. Крім того, при наявності захисного заземлення має місцерозтікання струму в землі, в результаті чого на поверхні землі виникає полепідвищених потенціалів відносно нульового потенціалу землі, в результаті цьогонапруга, під яку потрапляє людина буде визначатись різницею потенціалів корпусуустановки і поверхні землі в місці розташування людини Зі зменшенням відстаніміж заземлювачем і людиною напруга дотику буде зменшуватись, що сприяєполіпшенню безпеки.

Занулення — це навмиснез'єднання елементів електроустановки, які не знаходяться під напругою, ззахисним нульовим проводом.

Уприведеній схемі при пробої на корпус і відсутності занулення дотик людини докорпусу електроустановки настільки небезпечний, як дотик до неізольованогофазного проводу. Якщо ж корпус електроустановки провідникомбудез'єднаний з нульовим провідником, то пробій на корпус перетвориться в короткезамикання фази. При цьому спрацює захист від короткого замикання (плавкізапобіжники, електромагнітний струмовий захист тощо) і електроустановкавідключиться від мережі живлення. Повторне увімкнення електроустановки буденеможливим до усунення пробою на корпус.

Захисневідключення. Призначення захисного відключення — відключення електроустановкипри пошкодженні ізоляції і переході напруги на неструмовідні її елементи.Застосовується в доповнення до захисного заземлення (занулення) длязабезпечення надійного захисту, перш за все, в умовах особливої небезпекиелектротравм.

3.9Надання першої допомоги при ураженні людини електричним струмом

Перша допомога при ураженні електричним струмомскладається з двох етапів:

1. звільненняпотерпілого від дії електричного струму (підготовчі дії);

2. наданняйому необхідної долікарської допомоги (заходи по оживленню).

Звільненняпотерпілого від дії електричного струму.

При ураженніелектричним струмом необхідно:

1.  перш за все, прийняти заходиособистої безпеки;

2.  негайно звільнити потерпілого від діїструму, оскільки від тривалості такої дії вагомо залежить важкістьелектротравми.

— Найбезпечнішийспосіб звільнення потерпілого від дії електричного струму – це вимкненняелектроустановки, до якої доторкається потерпілий за допомогою найближчоговимикача, рубильника, чи іншого апарата для знеструмлення.

— Якщо вимкнутидосить швидко немає змоги, то необхідно звільнити потерпілого відструмопровідних частин, до яких він доторкається. Для звільнення потерпілоговід струмопровідних частин або проводу напругою до 1000 В необхідноскористатись палицею, дошкою, або будь-яким іншим сухим предметом, що непроводить електричний струм. При цьому бажано ізолювати себе від землі (статина суху дошку, неструмопровідну підстилку). Можна також перерубати проводисокирою з сухим дерев’яним топорищем або перекусити їх інструментом зізольованими ручками (кусачками, пасатижами і т.п.). перерубувати чиперекусувати проводи необхідно пофазно, тобто кожний провід окремо. Длязвільнення потерпілого від струмопровідних частин можна також відтягнути йогоза одяг (якщо він сухий і відстає від тіла), наприклад за поли халата чипіджака. При цьому необхідно уникати доторкання до навколишніх металевихпредметів та відкритих частин тіла. Для ізоляції рук, особливо коли необхіднодоторкнутися до тіла потерпілого, рятівник повинен надягнути діелектричнірукавички або обмотати руку сухим одягом (наприклад шарфом або сухою матерією).При відтягуванні потерпілого від струмопровідних частин рекомендується церобити однією рукою.

— Якщоелектричний струм проходить у землю через потерпілого і він судомно стискає уруці один струмопровідний елемент (наприклад провід), то простіше припинити діюструму, відокремивши потерпілого від землі (підсунувши під нього суху дошку абовідтягнувши ноги від землі мотузкою, чи за сухі штани). При цьому необхіднопам’ятати про особисту безпеку.

3. оцінити стан потерпілого – провести зовнішній огляд для виявленняпереломів, опіків, важких поранень;

4. Для оцінкистану потерпілого перевіряють наявність у нього свідомості, дихання, пульсу.Потерпілий, після звільнення від дії електричного струму, може перебувати, якправило, в одному з трьох станів:

· присвідомості;

· непритомний,однак у нього є дихання та пульс;

· в станіклінічної смерті (відсутнє дихання та не прощупується пульс).

5. визначити послідовність дій щодо рятування потерпілого залежно відтяжкості травми, що становить найбільшу загрозу для його життя;

6. викликати швидку допомогу або медичних працівників, якщо є такаможливість.

Наданнядолікарської допомоги.

Після припиненнядії електричного струму на людину необхідно викликати лікаря, однак до йогоприбуття слід надати потерпілому необхідну допомогу. Заходи долікарськоїдопомоги залежать від стану, в якому перебуває потерпілий

Якщо потерпілийпри свідомості, то його слід покласти на підстилку із тканини чи одягу,створити приплив свіжого повітря, розстібнути одяг, що стискає та перешкоджаєдиханню, розтерти та зігріти тіло і забезпечити спокій до прибуття лікаря.Потерпілому, що знаходиться в непритомному стані, слід дати понюхати ватку,змочену нашатирним спиртом або обприскати лице холодною водою. Якщо потерпілийприйде до тями, йому слід дати випити 15–20 крапель настоянки валеріани тагарячого чаю.

При відсутностіознак життя (дихання та пульсу) потрібно негайно розпочати серцево-легеневуреанімацію (СЛР), адже імовірність успіху тим менша чим більше часу пройшло відпочатку клінічної смерті. До заходів СЛР належать штучне дихання та непрямий(закритий) масаж серця. Штучне дихання виконується способом „з рота в рот” або„з рота в ніс”. людина, яка надає допомогу робить видих із своїх легень влегені потерпілого безпосередньо в його рот чи ніс; у повітрі, що видихаєтьсялюдиною є ще досить кисню. Попередньо потерпілого необхідно покласти спиною натверду рівну поверхню, звільнити від одягу, що стискає (розстебнути комірсорочки, пасок, послабити краватку), підкласти під лопатки невеликий валик збудь-якого матеріалу (можна одягу), відхилити голову максимально назад.

Перед початкомштучного дихання слід переконатися в прохідності верхніх дихальних шляхів, якіможуть бути закриті запавши язиком, сторонніми предметами, накопиченим слизом.

Рятівник робитьглибокий вдих, а потім, щільно притиснувши свій рот через марлю до ротапотерпілого (при цьому, як правило, закриває ніс потерпілого своєю щокою),вдуває повітря в легені. При цьому грудна клітка потерпілого розширяється. Зарахунок еластичності легенів та грудної стінки потерпілий робить пасивнийвидих. В цей час його рот повинен бути відкритим. Частота вдування повітряповинна складати 12 разів за хвилину. Аналогічно проводиться штучне диханняспособом „з рота в ніс”, при цьому вдувають повітря через ніс, а ротпотерпілого повинен бути закритим.

При проведенніштучного дихання слід бути уважним, оскільки коли у потерпілого з’являютьсяперші ознаки слабкого поверхневого дихання, то необхідно до нього пристосуватиритм штучного дихання.

Слід зазначити,що є спеціальні засоби для штучного дихання, які, перш за все, дозволяютьуникнути прямого контакту між ротом потерпілого та ротом рятівника. Саме цяобставина іноді створює своєрідний психологічний бар’єр у непідготовленогорятівника. Для того, щоб не завдати шкоди потерпілому рятівник повинен вмітикористуватись такими засобами. В загальному, застосування спеціальних засобівштучного дихання не суттєво сприяє підвищенню якості реанімації і, самеголовне, призводить до втрати часу, що може іноді виявитись вирішальним дляжиття потерпілого.

Інодібувають випадки (при сильному пошкодженні обличчя), коли проводити штучне диханняз «легенів у легені» неможливо. В цих випадках слід скористатисяодним із чотирьох різних способів: І — за Сильвестром, II — за Нільсеном, III — за Шефером, IV — за Калістовим.

Штучнедихання слід виконувати доти, доки у потерпілого не відновиться самостійнеритмічне дихання. Якщо штучне дихання розпочинають робити своєчасно і проводятьйого правильно, то самостійне дихання відновлюється через 1...2 хвилини. Однакчасом штучне дихання потрібно проводити 1-1,5 години, принаймні доти, доки намісце нещасного випадку не прибудуть медичні працівники.

Зауважимо,що робити штучне дихання нелегко. Той, хто надає допомогу, особливо при надтоенергійному вдуванні повітря, може навіть відчути запаморочення, слабкість,знепритомніти. Тому бажано, щоб приблизно через кожну 1-2 хвилини особи, яківиконують штучне дихання, змінювали одна одну. Це підвищить ефективністьдопомоги потерпілому.

У випадку зупинкисерця, яку можна визначити за відсутністю у потерпілого пульсу на соннійартерії і за розширенням зіниці або його фібриляції, необхідно одночасно зштучним диханням проводити непрямий масаж серця.

При необхідностіпроведення непрямого масажу серця потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню(підлога, стіл), оголюють його грудну клітку, розстібають пасок. Рятівник стаєзліва чи справа від потерпілого, поклавши на нижню третину грудної клітки кистірук (одна на другу), енергійно (поштовхами) натискує на неї. Натискуватипотрібно досить різко, використовуючи при цьому вагу власного тіла, і з такоюсилою, щоб грудна клітка прогиналась на 4–5 см в сторону до хребта. Необхідначастота натискувань становить 60 – 65 разів за хвилину.

Масаж серцянеобхідно поєднувати з штучним диханням. Непрямиймасаж серця і штучне дихання зазвичай може робити й одна людина. У такому разіпісля кожного вдування повітря в рот або в ніс натискають чотири рази нагрудину.

Показникомефективності непрямого масажу серця і штучного дихання є порожевіння шкірнихпокривів, звуження зіниць, поява на великих артеріях (стегновій, сонній)пульсових поштовхів синхронно натисканню на грудину і, нарешті, відновленнясамостійного дихання й серцебиття. Непрямий масаж серця і штучне дихання слідпроводити до відновлення серцевої діяльності й дихання. При цьому необхідно невтрачати пильність та не забувати про можливість нової зупинки серця тадихання. Щоб не пропустити цей момент, необхідно стежити за зіницями, кольоромшкіри, диханням, перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Якщо допомогу надають двоєрятівників, то один повинен робити штучне дихання, а інший – непрямий масажсерця, причому в момент вдування повітря масаж серця припиняють. Після одноговдування повітря в легені потерпілого необхідно п’ять разів натиснути на йогогрудну клітку.

Заходи щодооживлення можна вважати ефективними, якщо:

- звузилисязіниці,

- шкірапочинає рожевіти (в першу чергу шкіра верхньої губи),

- примасажних поштовхах явно відчувається пульс на сонній артерії.

Штучне дихання танепрямий масаж серця необхідно виконувати доти, поки у потерпілого повністю невідновиться дихання та робота серця абр поки не прибуде швидка медичнадопомога.

3.10 Основні поняття та визначення пожежної безпеки

Вогонь,що вийшов з-під контролю, здатний викликати значні руйнівні та смертоноснінаслідки. До таких проявів вогняної стихії належать пожежі.

Пожежа — неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі іпросторі.

Залежновід розмірів матеріальних збитків пожежі поділяються на особливо великі (колизбитки становлять від 10000 і більше розмірів мінімальної заробітної плати) івеликі (збитки сягають від 1000 до 10000 розмірів мінімальної заробітної плати)та інші.

Горіння — екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму тавиникненням полум'я або світінням.

Длявиникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників — горючоїречовини, окислювача та джерела запалювання. При цьому, горюча речовина таокисник повинні знаходитися в необхідному співвідношенні один до одного іутворювати таким чином горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певнуенергію та температуру, достатню для початку реакції.

Горючусуміш визначають терміном «горюче середовище». Це — середовище, що здатне самостійно горіти після видалення джерела запалювання.Для повного згоряння необхідна присутність достатньої кількості кисню, щобзабезпечити повне перетворення речовини в його насичені оксиди. При недостатнійкількості повітря окислюється тільки частина горючої речовини. Залишокрозкладається з виділенням великої кількості диму. В цих умовах також утворюютьсятоксичні речовини, серед яких найбільш розповсюджений продукт неповногозгоряння — оксид вуглецю (СО), який може призвести до отруєння людей. Припожежах, як правило, горіння відбувається за браком окисника, що серйозноускладнює пожежогасіння внаслідок погіршення видимості або наявності токсичнихречовин у повітряному середовищі.

Запоходженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі форми горіння:

-  спалах — швидкезагоряння горючої суміші без утворення стиснених газів, яке не переходить устійке горіння;

-  займання — горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання;

-  спалахування — займання, що супроводжується появою полум'я;

-  самозаймання — горіння, яке починається без впливу джерела запалювання;

-  самоспалахування- самозаймання, що супроводжується появою полум'я;

-  тління — горіннябез випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму.

Залежновід агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин іматеріалів пожежі, поділяються на відповідні класи та підкласи:

КлассА — горіння твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або несупроводжується (підклас А2) тлінням;

КлассВ — горіння рідких речовин, що не розчиняються (підклас В2) у воді;

КласС — горіння газів;

КлассД — горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1), лужних (підкласД2), а також металовмісних сполук (підклас ДЗ);

КлассЕ — горіння електроустановок під напругою.

3.11 Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів

Важливезначення для визначення рівня пожежної безпеки і вибору засобів та заходівпрофілактики і гасіння пожежі мають пожежовибухонебезпечні властивості речовині матеріалів.

Пожежовибухонебезпекаречовин та матеріалів — це сукупність властивостей, які характеризують їхсхильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатністьпіддаватись гасінню загорянь. За цими показниками виділяють три групи горючостіматеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі та горючі.

Негорючі(неспалимі) — речовини та матеріали, що нездатні до горіння чи обвуглювання уповітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінеральногопоходження та виготовлені на їх основі матеріали — червона цегла, силікатнацегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та іншіматеріали, а також більшість металів. При цьому негорючі речовини можуть бутипожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти привзаємодії з водою.

Важкогорючі(важко спалимі) — речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чиобвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але не здатні самостійногоріти чи обвуглюватись після його видалення (матеріали, що містять спалимі танеспалимі компоненти, наприклад, деревина при глибокому просочуванніантипіренами, фіброліт і т.ін.);

Горючі(спалимі) — речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а такожспалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійногоріти після його видалення.

Усвою чергу, у групі горючих речовин та матеріалів виділяють легкозаймистіречовини та матеріали — це речовини та матеріали, що здатні займатися відкороткочасної (до ЗО с.) дії джерела запалювання низької енергії.

Самозагорянняречовин

Деякіречовини за певних умов мають здатність до самозагоряння – без нагріву їхзовнішнім джерелом до tсзайм.

Виділяютьтри види самозагоряння:

- теплове;

- хімічне;

- мікробіологічне.

Сутьтеплового самозагоряння полягає у тому, що схильні до такого самозагорянняречовини при їх нагріві до порівняно незначних температур (60...80°С), за рахунокінтенсифікації процесів окислення і недостатнього тепловідводу,саморозігріваються, що, в свою чергу, призводить до підвищення інтенсивностіокислення і, в кінцевому рахунку, до самозагоряння.

Дохімічного самозагоряння схильні речовини, до складу яких входять неорганічні(ненасичені) вуглеводні – речовини, до складу яких входить тільки вуглець іводень, при наявності подвійних і потрійних зв’язків між атомами вуглецю.

Длятаких вуглеводнів характерним є приєднання по лінії цих зв’язків окислювачів, втому числі і галогенів, що супроводжується підвищенням температури речовини іінтенсивності її подальшого окислення. За певних умов цей процес можезакінчуватись самозайманням. Хімічному самозайманню сприяє наявність у речовинісполук сірки.

Вугільнийпил з підвищеним вмістом сполук сірки і тканини, просочені нафтопродуктами, доскладу яких входять з’єднання сірки, особливо небезпечні до самозаймання.

Домікробіологічного самозаймання схильні продукти рослинного походження – трава,подрібнена деревина, зерно тощо. За певних умов вологості і температури врослинних продуктах виникає павутинний глет – специфічний,ниткопавутиноподібний білий грибок. Його життєдіяльність пов’язана ізпідвищенням температури. При температурі 80…90°С павутинний глетперетворюється в тонкопористі, що схильні до подальшого самоокислення зпідвищенням температури до самозагоряння.

Необхідноюумовою для розглянутих видів самозагоряння є наявність схильних до самозайманняречовин, окислювача і недостатній відвід супутнього процесам окислення тепла внавколишнє середовище.

3.12Оцінка вибухопожежонебезпеки об’єкта

Категоріяпожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) — це класифікаційнахарактеристика пожежної небезпеки об'єкта, що визначається кількістю іпожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться(обертаються) в них з урахуванням особливостей технологічних процесів,розміщених в них виробництв.

Відповіднодо ОНТП 24-86, приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють нап'ять категорій (А, Б, В, Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної небезпекиприміщень (будівель) є наявність в них речовин з певними показникамивибухопожежної небезпеки. Кількісним критерієм визначення категорії є надмірнийтиск (Р), який може розвинутися при вибуховому загорянні максимально можливогоскупчення (навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.

КатегоріяА(вибухонебезпечна)

Горючігази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28°С в такійкількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші,при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенніперевищує 5 кПа. Речовини та матеріали здатні вибухати та горіти при взаємодіїз водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковийнадлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.

КатегоріяБ(вибухопожежонебезпечна)

Вибухонебезпечнийпил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28°С тагорючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватисявибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуваннікотрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, щоперевищує 5кПа.

КатегоріяВ(пожежонебезпечна)

Горючірідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали, здатні при взаємодіїз водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, вяких вони знаходяться або використовуються, не належать до категорій А та Б.

КатегоріяГ

Негорючіречовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процесобробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я;горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуютьсяяк паливо.

КатегоріяД

Негорючіречовини та матеріали в холодному стані.

3.13Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон

Класифікаціяпожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається Правилами установкиелектроустановок (ПУЕ — 84) і ДНАОП 0.00 – 1.32.01 Правила будовиелектроустановок. Електрообладнання спеціальних установок.

Характеристикапожежо- та вибухонебезпеки може бути загальною для усього приміщення або різноюв окремих його частинах. Це також стосується надвірних установок і діляноктериторій. Таким чином усі приміщення або їх окремі зони, поділяються напожежонебезпечні та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибірвиконання електроустановок таким чином, щоб під час їх експлуатації виключитиможливість виникнення вибуху або пожежі від теплового прояву електроструму.

Пожежонебезпечназона – це простір у приміщенні або за йогомежами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються,використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючіречовини, як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні втакій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкціїелектрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Ці зони в разівикористання у них електроустаткування поділяються на чотири класи:

- Пожежонебезпечна зона класу П-І– простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, що має температуруспалаху, більшу за +610С.

- Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ– простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пилабо волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м.

- Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа– простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини таматеріали.

- Пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ– простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини,пожежонебезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.

Вибухонебезпечназона – це простір у приміщенні або за йогомежами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші.

Класвибухонебезпечної зони, згідно з яким здійснюється вибір і розміщенняелектроустановок, у залежності від частоти і тривалості присутньоговибохонебезпечного середовища, визначається технологами разом з електрикамипроектної або експлуатаційної організації.

Класвибухонебезпечних зон характерних виробництв та категорія і групавибухонебезпечної суміші повинні відображатися у нормах технологічногопроектування або у галузевих переліках виробництв з вибухопожежонебезпеки.

Газо–пароповітрянівибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, апилоповітряні — вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

Упожежонебезпечних зонах будь-якого класу можуть застосовуватисьелектроустановки, що мають ступінь захисту відповідно до вимог ДНАОП0.00-1.32-01. Ступінь захисту оболонок електрообладнання характеризуєтьсяможливістю проникнення в оболонку твердих тіл і рідини.

Ступінь захистуоболонок електрообладнання, згідно міжнародної кваліфікації, позначаєтьсябуквосполученням IP (International Protection), після якого ставляться двіцифри, перша з яких характеризує ступінь захисту оболонки від проникненнятвердих тіл, а друга – від проникнення рідин. Класифікація передбачає 7ступенів захисту від проникнення в оболонку твердих тіл (0, 1, 2, 3, 4, 5, 6) і9 ступенів захисту від проникнення в оболонку рідини (0, 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7,8).

При відсутностізахисту ступінь захисту оболонки позначається ІР 00. При ступені захисту відпроникнення твердих тіл 1 в оболонку можуть проникати тверді тіла розміромпонад 50 мм, а при ступені захисту 6 оболонку захищає від проникнення пилу велектрообладнання.

3.14Способи і засоби гасіння пожеж

Комплекс заходів,спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням.Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. На практицівикористовують декілька способів припинення горіння, суть яких полягає унаведеному нижче.

1.  Спосіб охолодження ґрунтується натому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шарувища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвеститепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.

2.  Спосіб розведення базується наздатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% заоб’ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полуменевегоріння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшенняшвидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням уповітря інертних газів та пари із зовні або розведенням кисню продуктамигоріння (у ізольованих приміщеннях).

3.  Спосіб ізоляції ґрунтується наприпиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цьогозастосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок таінше).

4.  Спосіб хімічного гальмування реакційгоріння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромистіметил та етал, фреон та інше), які при попаданні у полум’я розпадаються із’єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобтовиділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.

5.  Спосіб механічного зриву полум’ясильним струменем води, порошку чи газу.

6.  Спосіб вогнеперешкоди, заснований настворенні умов, за яких полум’я не поширюється через вузькі канали, перерізяких менше критичного.

3.15Первинні засоби пожежогасіння. Пінні вогнегасники

Серед первиннихзасобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно відвогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні,газові тапорошкові.

Піннівогнегасникизастосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів.

За способомутворення піни пінні вогнегасники поділяються на хімічні таповітряно-механічні.

Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складаєтьсяз кислотної та лужної частин. При приведенні вогнегасника в дію кислотна талужна складові змішуються і відбувається хімічна реакція з інтенсивнимвиділенням вуглекислого газу. Частина цього газу іде на утворення піни зрозчину, який містить піноутворювач. Інша частина створює тиск (до 1 МПа),необхідний для викиду піни. Час дії вогнегасника 60 с, довжина струменя 6-8 м,кратність піни 8-10.

Уповітряно-пінних вогнегасниках піна утворюється завдяки механічномуперемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям, яке міститься успеціальному балончику. Повітряно-механічна піна утворюється за допомогоюспеціальних піногенераторів із водних розчинів піноутворювачів. Вонивипускаються двох типів: ВПП-5 та ВПП-10. Кратність піни цих вогнегасників 55,дальність викиду піни — 4,5 м.

Піна має доситьнизьку теплопровідність. Вона здатна перешкоджати випаровуванню горючихречовин, а також проникненню парів, газів, теплового випромінювання. Оскількиосновою піни є вода, вона також мас охолоджувальні властивості. Важливимихарактеристиками піни є її стійкість і кратність.

Забороняєтьсявикористовувати пінні вогнегасники для гасіння речовин, які здатні горіти тавибухати при взаємодії з піною (ацетон, спирт); не можна також гаситиелектрообладнання, що знаходиться під напругою і головне – забороняється навітьзберігати ці вогнегасники в приміщеннях з дорогим або цінним обладнанням, томущо від їхнього використання шкода від гасіння може перевищити шкоду від пожежі.

До переваг піннихвогнегасників можна віднести низьку вартість, надійність та майже повнувідсутність експлуатаційних витрат (раз на рік вогнегасники підлягаютьзовнішньому огляду).

3.16Первинні засоби пожежогасіння. Газові вогнегасники

Серед первиннихзасобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно відвогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні,газові тапорошкові.

Вуглекислотнівогнегасникивипускають трьох типів: ВВ-2, ВВ-5 та ВВ-8 (цифри показують місткість балону улітрах). Їх застосовують для гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, щоможуть горіти без доступу повітря), а також електроустановок, що знаходятьсяпід напругою до 1000 В.

Вуглекислота увогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 6-7 МПа. При відкриттівентилю балона вогнегасника, за рахунок швидкого адіабатичного розширення,вуглекислий газ миттєво перетворюється у снігоподібну масу, у вигляді якої віні викидається з раструбу вогнегасника. Час дії вогнегасників цього типу 25-40с, довжина струменя 1,5 — 3 м.

Вуглекислий газ(СО2) безбарвний, не горить, при стисканні під тиском 3,5 МПа (35кг/см2) перетворюється у рідину, що називається вуглекислотою, яказберігається і транспортується у стальних балонах під тиском. За нормальнихумов вуглекислота випаровується, при цьому з 1 кг кислоти отримується 509 лгазу.

Для гасіння пожежвуглекислоту застосовують у двох станах: у газоподібному та у вигляді снігу.Сніжинки вуглекислоти мають температуру -79°С. При надходженні у зонугоріння вуглекислота випаровується, сильно охолоджує зону горіння та предмет,що горить, і зменшує процентний вміст кисню. В результаті цього горінняприпиняється.

Вуглекислота неелектропровідна. Застосовують її для гасіння електроустановок, що знаходятьсяпід напругою, а також для гасіння цінних речей.

Вуглекислотно-брометиловівогнегасникиВВБ-3 та ВВБ-7 за зовнішнім виглядом та побудовою мало відрізняються відвуглекислотних. Їх заряджають сумішшю, що складається із 97% бромистого етилута 3% вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатності бромистогоетилу продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища продуктивностівуглекислотних. Але брометіл дуже токсичний,(тому забороняється їх використанняв закритих приміщеннях), а також здатен іонізувати тому не використовується длягасіння електроустановок, що знаходяться під напругою вище 380В.

Галоїдованівуглеводні(чотирихлористий вуглець, бромистий етил та ін.) є високоефективнимивогнегасними засобами. Їх вогнегасна дія грунтуеться на гальмуванні хімічнихреакцій горіння. Галоїдовані вуглеводні застосовують для гасіння твердих тарідких горючих матеріалів, найчастіше при пожежах у замкнених об’ємах.Вогнегасна концентрація цих речовин значно нижча, вогнегасної концентраціїінертних газів.

До переваггазових вогнегасників можна віднести відносно низьку вартість, надійністьпорівняно невеликі експлуатаційні витрати (раз на рік вогнегасники підлягаютьзважуванню, якщо вага відрізняеться від паспортної потрібна перезарядка).

3.17Первинні засоби пожежогасіння. Порошкові вогнегасники

Серед первиннихзасобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно відвогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні,газові тапорошкові.

Порошковівогнегасникипризначені для гасіння твердих, рідких та газоподібних горючих речовин таелектроустановок під напругою до 1000 В. Вид матеріалів та речовин, горінняяких можна гасити, залежить від типу порошку. Промисловість випускає порошковівогнегасники марок ПС-1, ПС-2, ОП-9, ОП-10(з), ОПУ-5 та ін. Вогнегасний ефектзастосування порошків складається з:

Ø хімічного гальмування реакціїгоріння,

Ø утворення на поверхніречовини, що горить, ізолювальної плівки,

Ø утворення хмари порошку, якамає властивості екрану,

Ø механічного збивання полум’ятвердими частинками порошку

Ø виштовхування кисню із зонигоріння за рахунок виділення СО2.

До недоліків ціхвогнегасників можна віднести малий термін експлуатації – кожні 1-2 рокі їхпотрібно перезаряджати або міняти.

3.18Системи пожежної сигналізації

Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей,включення стаціонарних установок пожежогасіння, виклика пожежних, тощо,вибухопожежонебезпечні об’єкти обладнуються системами пожежної сигналізації,запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.

Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця виникненняпожежі, надійно передавати сигнал на приймальноконтрольний прилад і до пунктуприйому сигналів про пожежу, перетворювати сигнал про пожежу у сприйнятливу дляперсоналу захищуваного об’єкта форму, вмикати існуючі стаціонарні системипожежогасіння, забезпечувати самоконтроль функціонування.

До складубудь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні сповіщувачі, лініїзв’язку приймальний прилад та автономне джерело електроживлення.

Пожежнийсповіщувач — це пристрій для формування сигналу про пожежу. В залежності від способуформування сигнали ПС бувають ручні та автоматичні.

Ручний сповіщувачявляє собою технічний пристрій (кнопка, тумблер тощо), за допомогою якогоособа, яка виявила пожежу, може подати повідомлення на приймальний прилад абопульт пожежної сигналізації. Ручні сповіщувачі встановлюються всерединіприміщень на відстані 50 м, а поза межами приміщень — на відстані 150 м одинвід одного.

Автоматичнийпожежний сповіщувач системи пожежної сигналізації встановлюється в зоні, якаохороняється, та автоматично подає сигнал тривоги при виникненні одного абокількох ознак пожежі: підвищенні температури, появи диму або полум’я наприймальний прилад (пульт), появі значних теплових випромінювань. Тобто принципдії заснований на перетворенні фізичного впливу в електричний сигнал і датчикабо замикає або розмикає електричне коло.

Сповіщувачі завидом контрольованого параметра поділяються на теплові, димові, полум’яневі(світлові), комбіновані. За видом зони, автоматичні сповіщувачі поділяються наточкові (найбільш чисельна група) та лінійні. Точкові сповіщувачі контролюютьситуацію в місці розташування сповіщувача і, таким чином, сигнали від них єадресними, з точним визначенням місця пожежі. Лінійні ПС реагують на виникненняфактора пожежі впродовж певної безпереривчатої лінії, при цьому спрацюваннябудь-якого ПС у шлейфі не дає інформацію про конкретне місце пожежі.

Лінії зв’язкуз’єднують ПС один з одним послідовноа з приймальним приладом паралельно (променева схема) або навпаки – ПСпідключаються паралельно та з’єднуються з приймальною станцією послідовно(шлейфна схема). В першому випадку будь-який ПС при виникненні пожежі будерозривати електриче коло і таким чином сігнал прийде на приймальний прилад а вдругому все буде відбуватися навпаки.

Приймально-контрольніприладипожежної та охоронно-пожежної сигналізації — це складова частина засобівпожежної та охоронно-пожежної сигналізації, що призначена для прийомуінформації від пожежних (охоронних) сповіщувачів, перетворення та оцінки цихсигналів, видачі повідомлень для безпосереднього сприймання людиною, подальшоїпередачі повідомлень на пульт централізованого спостереження (ПЦС), видачікоманд на включення сповіщувачів і приладів керування системи пожежогасіння ідимовидалення, забезпечення перемикання на резервні джерела живлення у разівідмови основного джерела. Вибір типу окремих елементів, розробка алгоритмів іфункцій системи пожежної сигналізації виконується з урахуванням пожежної небезпекита архітектурно-планувальних особливостей об’єкта.

Автономнеджерело електроживлення.

Виконує функціюбезперервного автономного живлення системи малою напругою (частіш за все 36В).При цьому забезпечується гарантована постійна робота сигналізації тавиключається можливість одержання електротравми при експлуатації системи.

3.19Стаціонарні установки автоматичного пожежегасіння

Для гасіннявеликих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарніустановки водяного, газового., хімічного та повітряно-пінного гасіння.

До розповсюдженихстаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерніустановки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклернимиабо дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібнозахистити або в інших місцях — залежно від типу і властивостей вогнегасячихречовин.

У водянихспринклерних установках водорозпилюючі головки одночасно є датчиками. Вониспрацьовують при підвищенні температури у зоні дії спринклерної головки. Сплав,який з'єднує пластини замка, що закриває вихід води, плавиться, замокрозпадається і розпилена завдяки спеціальній розетці вода починає падати наджерело займання. Кількість спринклерних головок визначають з розрахунку 12 м2підлоги на одну головку. Таким чином відбувається локальне пожежегасіння.Недоліки – у холодний період року вода яка постійно знаходиться в трубопроводахможе замерзати, що призведе до виходу системи з ладу; присутні експлуатаційнівитрати на профілактику та догляд за системою; систему неможливо протестувати;швидкість розповсюдження пожежі може перевищувати швидкість спрацюванняспринклерних головок.

Дренчерна головказа зовнішнім виглядом мало відрізняється від спринклерної. Але вона порожниста- не має замка. Вмикання дренчерної установки при пожежі у приміщенні, щопотребує захисту, здійснюється або за допомогою пускового вентилю, якийвідкривається вручну, або за допомогою спеціального клапана, що діє запринципом спринклерної головки та об'єднує до 8 дренчерів. В обох випадках водапоступає до всіх дренчерів і в розпиленому стані одночасно починає орошати всюплощу, над якою розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватисяводяні завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Недоліки –значні витрати вогнегасних речовин; інерціонність системи, шкода від гасінняможе перевищувати шкоду від пожежі.

Замкиспринклерних головок та контрольні клапани дренчерних установок розраховані натемпературу розкривання 72, 93, 141 та 182°С у залежності віднебезпечної температури у приміщенні, що потребує захисту. Спринклерні тадренчерні установки безперервно вдосконалюються. На даний час застосовуютьдренчерні установки для гасіння пожеж повітряно-механічною піною, у якихзвичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кранавтоматичного пуску зв'язаний із температурним датчиком, що знаходитьсябезпосередньо у приміщені. Є також автоматичні вуглекислотні установки гасінняпожежі.