Реферат: Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙУНІВЕРСИТЕТ

Кафедра фінансів

ПОЯСНЮВАЛЬНА

ЗАПИСКА

ДО ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

НА ТЕМУ:

Шляхи вдосконалення кредитної діяльності ПАТ«Райффайзен Банк Аваль»

Студент групи ЗФК-042 В.Ю. Мороз

Чернігів 2010 р.

РЕФЕРАТ

Дипломна робота на тему «Шляхи вдосконалення кредитноїдіяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»: 120 сторінок, 9 рисунків, 13 таблиць,18 формул, 64 джерел, 5 додатків, 6 листів графічного матеріалу.

В дипломній роботі комплексно проведено оцінку структури таякості кредитного портфеля ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Метою роботи стали розробка та пошук практичнихрекомендацій щодо шляхів вдосконалення кредитної діяльності на базі ПАТ«Райффайзен Банк Аваль».

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти кредитноїдіяльності комерційного банку: економічна сутність, функції, види кредиту;принципи банківського кредитування; кредитний ризик та наведена методика оцінкикредитоспроможності позичальника.

Також викладені правові аспекти діяльності комерційногобанку, приведена нормативно-правова база, якою керуються комерційні банки впроцесі своєї діяльності.

Друга частина роботи містить загальну фінансово-економічнухарактеристику діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 рр.Проведений детальний аналіз структури та якості кредитного портфеля ПАТ«Райффайзен Банк Аваль».

Як результат, у третьому розділі приведені практичнірекомендації щодо шляхів удосконалення кредитної діяльності ПАТ «РайффайзенБанк Аваль».

КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК, КРЕДИТ, БАНКІВСЬКИЙ КРЕДИТ, ПРОЦЕНТНАСТАВКА, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТУ, КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ, КРЕДИТНИЙ ПОРТФЕЛЬ, КРЕДИТНИЙРИЗИК, ПРОЦЕНТНИЙ РИЗИК, СТУПІНЬ РИЗИКУ, СТРАХОВИЙ РЕЗЕРВ, СТРУКТУРА КРЕДИТНОГОПОРТФЕЛЯ, ЯКІСТЬ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ.

ЗМІСТ

ВСТУП1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГОБАНКУ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»1.1 Сутність кредитних операцій таїх роль у діяльності комерційного банку

1.2 Принципи та процес банківського кредитування

1.3 Системауправління кредитним ризиком комерційного банку

1.4 Методика оцінки кредитоспроможності позичальників

1.5 Нормативно-правове забезпечення кредитної діяльностікомерційного банку

2 ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» 502.1 Загальна фінансово-економічна характеристикадіяльності банку2.2 Характеристика кредитного процесута методики оцінки кредито‑спроможності позичальників ПАТ«Райффайзен Банк Аваль»

2.3 Аналіз структури кредитного портфеля банку

2.4 Аналіз якості кредитів, наданих фізичним таюридичним особам банку

3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ПАТ«РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»

3.1 Заходи щодо покращення кредитного процесу з точкизору ризиків

3.2 Економічне обґрунтування ефективностізапропонованих заходів

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ДОДАТОК А «Розгорнута класифікація видів кредитів»

ДОДАТОК Б «Баланси ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за2007-2009 рр.».

ДОДАТОК В «Показники наданих кредитів фізичним таюридичним особам ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2007-2009 роки»

ДОДАТОК Г «Кредитний портфель ПАТ «Райффайзен БанкАваль» за 2007-2009 роки»

ДОДАТОК Д «Кредитний портфель ПАТ «Райффайзен БанкАваль» за видами економічної діяльності 2007-2007 років»

ВСТУП

В умовах формування ринкового середовища, спадупромислового та сільськогосподарського виробництва велика увага ворганізаційній та структурній перебудові економіки приділяється комерційнимбанкам та банківській системі в цілому.

Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним відносинам та банкам, що пояснюється не лишезбільшенням їхньої ролі в розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко іефективно реагувати на нові механізми господарювання, тому актуальність даноїтеми є очевидною.

В той же час однією з проблем банківської системи в цілому,є досить високий ризик кредитних операцій. По-перше, теоретична недосконалістьпитання захисту інтересів кредитора від кредитних ризиків, по-друге,незадовільний фінансовий стан більшості суб’єктів підприємництва, по-третє,невисока кадрова підготовка працівників банківської системи тощо.

Аналізуючи ситуацію, яка склалася в банківській сфері,можна зробити висновок, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку знадзвичайно ризикованою кредитною політикою.

З огляду на існуючи проблеми та ситуацію нагрошово-кредитному ринку, питання щодо шляхів вдосконалення кредитноїдіяльності є досить цікавим. Адже, вивчення джерел і форм забезпеченняпогашення кредитів, розробка методів зниження питомої ваги неповернених позичокв загальному обсязі наданих кредитів, ефективне використання результатіваналізу наданих кредитів, ефективне управління процентним ризиком, формуваннябанком резерву на покриття можливих втрат за позиками, впровадження якіснихформ забезпечення та контролю за цільовим використанням позички справляютьрегулюючий вплив на банківську діяльність.

Тому з причини складності та багатогранності даної теми, щорозглядається, чимало питань потребує поглибленого системного вивчення. Об’єктомдослідження виступає Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Предметом дослідження виступає кредитна діяльність ПАТ«Райффайзен Банк Аваль».

Метою даної роботи є пошук шляхів вдосконалення кредитноїдіяльності на базі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Виходячи з визначеної мети задачами даної дипломної роботиє:

1) розкрити сутність та основні аспекти кредитноїдіяльності комерційного банку;

2) розкрити поняття кредитного ризику та структурикредитного портфеля;

3) розглянути нормативно-правове забезпечення у сферікредитування;

4) дати загальну фінансово-економічну характеристикудіяльності комерційного банку;

5) провести аналіз структури кредитного портфеля ПАТ«Райффайзен Банк Аваль»;

6) на підставі проведеного аналізу кредитного портфеля тадослідження грошово-кредитного ринку запропонувати шляхи вдосконаленнякредитної діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Методичну та теоретичну основу роботи складають праціукраїнських та зарубіжних науковців (А.М. Мороз, М.І. Савлук, С.Н. Кабушкін,А.О. Мілай, І.М. Парасій-Вергуненко та інші), законодавчі та нормативні актиВерховної Ради України, Президента України, Національного банку України, внутрішньобанківськіінструкції та положення. Інформаційну основу складають звітні та поточніматеріали комерційного банку, дані періодичного друку, підручники, посібники,інші джерела інформації [1-12,17,27,38-41,64].

Результати даної дипломної роботи можуть бути врахованібанківською установою при розробці своєї кредитної політики, а такожвисвітлений матеріал буде цікавим широкому загалу фахівців у сфері економіки тафінансів.

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ ПАТ«РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ»

1.1 Сутність кредитних операцій та їх роль у діяльностікомерційного банку

Банкiвська система сьогоднi – це одна знайважливiших та невiд'ємних структур ринкової економiки. Головними ланкамикредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національногобанку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих усуспільстві тимчасово вільних коштів.

Банківська системашляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує йогозалучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, девиникає дефіцит капіталу.

Діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як і будь-якадіяльність інших суб’єктів підприємницької діяльності нормується та забезпечуєтьсязгідно з Конституцією України та законами і підзаконними актами.

Згідно статті 42 Конституції України, кожен має право напідприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захистконкуренції та підприємницької діяльності. Також не допускається зловживаннямонопольним станом на ринку, неправомірне обмежування конкуренції танедобросовісна конкуренція [1].

Законом України «Про банки i банкiвську діяльність» встановлено, що банк – це юридичнаособа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку Україниздійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштівфізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, навласних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунківфізичних та юридичних осіб [6].

За твердженням Р.Коцовської та В. Ричаківської поняття «кредит» виникло на певному етапірозвитку людського суспільства як явище історичне. Розвиток банкiв та товарноговиробництва, обiгу йшли поруч i тiсно переплiтались, тобто взаємовідносини міжтоваровиробниками і кредитором виникали тоді, коли продавцю потрібно булопродати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. Тому й виниклапотреба, наприклад у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу,тобто – у кредит. Банки при цьому формувались як фiнансовi посередники, щозалучають капiтали, заощадження населення та iншi грошовi засоби, яківивiльнюються в ходi господарської дiяльностi, i надають їх у тимчасовекористування iншим агентам, що потребують додаткового капiталу [37].

Ставши iнституцiєюфiнансового перерозподiлу вартостi, у даний час комерцiйнi банки можутьзапропонувати клiєнтам до 200 видiв рiзноманiтних банкiвських продуктiв тапослуг. Проте є наявний визначений базовий перелiк операцій, без яких банк неможе нормально функцiонувати, такою є кредитна діяльність. В структурі активнихоперацій банку найбільша питому вагу займає саме кредитна діяльність, томунайбiльша частина активiв банку вкладається саме у кредитнi операцiї.

Кредитні операції –це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу надання(одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати.

Кредитнi операцiї є найважливiшим джерелом прибутку банку,проте у зв'язку зi збiльшенням в останнi роки випадкiв неповернення кредитiвданi операцiї складають пiдвищену небезпеку для стiйкостi та стабiльностi банкув цiлому. Прикладом щодо цього можуть слугувати долi ряду банкiв України, крахуяких сприяла ризикова кредитна полiтика.

Кредитнi вiдносинимiж комерцiйними банками та позичальниками будуються на пiдставi кредитнихдоговорiв (угод). В практичній дiяльностi банкiв розрiзняється кредитуванняпряме й опосередковане. При прямому кредитуваннi договiр на позичку укладаєтьсябезпосередньо мiж банком-кредитором i позичальником. Опосередкованекредитування вiдбувається при купiвлi банком фiнансових зобов'язань (якправило, векселiв) позичальника. Зазвичай, відносини між суб'єктами кредитноїугоди мають добровільний характер.

В умовах ринкової економікиоб'єктом кредитних відносин за твердженням М.І. Савлука виступають переважногроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси –матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об'єктомкредиту виступають рідко. Характерною рисою кредиту є сплата процентів закористування ним [20].

Специфічний проявсуті кредиту полягає в виконанні таких функцій, як перерозподільчої, емісійноїта контрольної.

При визначенніфункцій кредиту треба мати на увазі, що при зміні економічної суті в процесіісторичного розвитку змінюються і його функції. За допомогою кредитувідбувається перерозподіл вартості на засадах повернення, отже, кредит виконуєперерозподільчу функцію. Вона властива всім формам та видам кредиту.Перерозподілятися може тільки вартість (як у товарній, так і в грошовій формі),яка в даний момент є вільною. При цьому власник вартості не змінюється, нимзалишається кредитор. Позичальник тимчасово користується лише споживчоювартістю наданих у кредит речей чи грошових ресурсів. Вартість можеперерозполятися між окремими суб'єктами господарської діяльності, галузяминародного господарства, регіонами країни та між різними країнами.

Наступною функцією кредиту єстворення грошей для грошового обігу – емісійна функція. Її виконує тількибанківський кредит. Саме методами кредитної експансії (розширення кредиту) такредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу.Однак вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче,ніж їх випуск в обіг. Воно повинно супроводжуватися цілим рядом заходів, якідали б можливість зменшити кількість грошей в обігу.

А.М. Мороз такожзазначає, що кредиту властива і контрольна функція. Вступивши в кредитнівідносини, позичальник і кредитор повинні здійснювати контроль за своєюдіяльністю [38].

Форма кредитухарактеризує зовнішній прояв і організацію кредитних відносин. Зміна йогозмісту, обумовлена зміною в характері виробничих відносин, призводить до зміниабо появи нових форм кредиту.

Форма кредиту визначається за такими ознаками:

-  характеромкредитних відносин;

-  складомучасників;

-  рівнемта джерелом виплати процента;

-  речовимпроявом кредитної угоди.

Кредитні відносини маютьвартісну форму оскільки вони виникають за умов, коли гроші передаються наумовах повернення.

Залежно від суб’єктівкредитних відносин, їх організації та цільового призначення позичок кредитподіляється на ряд видів: банківський, державний, міжгосподарський(комерційний); виробничий; споживчий; лізинговий; міжнародний [38].

Провідним видомкредиту є банківський, тобто кредит, який надають і одержують банки. Саме банкиакумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позички.Банківський кредит – це двосторонній рух грошових коштів, які надаються банкому позику за певну плату на засадах забезпеченості, поверненості, строковості.Він відображає економічні відносини між кредиторами (банками) та суб’єктамикредитування (позичальниками), ними можуть бути як юридичні так і фізичніособи.

Банківський кредитпов’язаний з акумулюванням тимчасово вільних грошових коштів, їх перерозподіломна умовах поверненості, а також з емісією грошових знаків в обігу через системукредитування. Умова поверненості грошових коштів дає можливість перерозподілятигрошові кошти неодноразово.

Як ствердує О.Я.Стойко, банківський кредит – це основна форма кредиту. Ступінь і спрямованістьйого впливу на економічні процеси залежать від використання певних методівкредитування, які застосовуються до конкретних економічних умов [60].

Державний кредит становитьдруге за значенням джерело фінансування державних витрат. Найбільш широкодержавні кредити розповсюджені в економічно розвинених країнах. Так вонистановлять собою найбільш цивілізовану форму покриття дефіциту бюджету.

Державнийкредит – це сукупність грошових відносин, які виникають між державою, з одногобоку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше,вилучення тимчасово вільних коштів та їх використання на фінансування державнихвитрат; по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям наумовах строковості, платності та повернення.

Комерційний кредит відображає кредитний договір між двомагосподарюючими суб’єктами – продавцем (кредитором) та покупцем (позичальником).Комерційний кредит надається постачальником покупцеві. Потреба уньому виникає тоді, коли підприємство-товаровиробник прагне реалізувативироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такихвипадках товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві вкредит. Ця передача може оформлятися векселем (борговим зобов'язанням). Підвексель постачальник (векселедержатель) отримує в банку кредит, при цьомуміжгосподарський кредит трансформується у банківський.

Комерційний кредит має такі недоліки: обмеженість у часі,розмірах; іноді вимушений з боку постачальника характер відстрочки платежу узв'язку з фінансовим становищем покупця, ризик для постачальника, великий впливз боку банківської сфери при обліку векселів.

Споживчий кредит відображає відносини між кредитором тапозичальником з приводу кредитування кінцевих потреб.

Споживчий кредит – кредит, якийнадається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам на придбанняспоживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається врозстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

В усіх країнах споживчий кредит виступає системою грошовихвідносин, пов'язаною з тимчасовим перерозподілом вільних коштів юридичних іфізичних осіб.

Споживчий кредит – це кредит, який дає:

–   можливість отримати ті речі, яких без використаннякредиту потрібно було б довго чекати, або ж які були б недоступні дляотримання;

–   гнучкість: робити придбання товарів в зручний час,навіть тоді, коли споживач не має в своєму розпорядженні необхідної сумиготівки;

–   безпеку: коли людина купує або мандрує, кредитнікартки є більш зручним і надійним засобом платежу в порівнянні з готівкою;

–   допомогу: споживчий кредит дозволяє оплачуватинепередбачені термінові витрати (ремонт автомобіля після аварії тощо).

Але споживчий кредит має і свої недоліки, які слідвраховувати. Так В.Д. Лагутін зазначає, що іноді кредитні рахунки створюютьоману багатства і це призводить до надмірних витрат і згодом по мірінакопичення боргів часто виникають труднощі, щодо щомісячних платежів. Покупкив кредит обходяться дорожче, ніж при оплаті готівкою. Це відбувається тому, щопри купівлі товару в кредит ціна на товар часто вища, ніж при оплаті готівкою,а також до неї слід добавити процент за користування кредитом [32].

Отже, споживчий кредит прискорює реалізацію товарівширокого вжитку і побутових послуг, збільшує платоспроможний попит населення,підвищує його життєвий рівень.

Лізинговий кредит – це відносини між самостійнимиюридичними особами з приводу надання в оренду засобів праці, а такожфінансування, придбання рухомого та нерухомого майна на визначений строк.Лізинг представляє собою форму майнового кредиту. Об’єктом лізингу є будь-якерухоме майно (автомобілі, устаткування) та нерухоме (будівлі, споруди) майно,що відносяться до основних фондів і є об’єктом купівлі-продажу.

Розрізняють оперативний та фінансовий лізинг:

–   оперативний лізинг – цеперепоступка майна на термін, який менший терміну повної амортизації. Вінподіляється на короткостроковий оперативний лізинг – від декількох днів до 1року та середньостроковий від 1 року до 5 – 10 років;

–   фінансовий лізинг– це перепоступка майна на термін повної амортизації.

Лізинговий кредит може бути погашений шляхом поверненнякредитору вартості в тій самій натурально-речовій формі, укладення новоїлізингової угоди на коротший термін та за пільговими ставками.

Лізинг сприяє прискоренню реалізації продукції виробництва,доведення її до споживача. Для кредитора (лізингової фірми) лізингові операціїє джерелом доходів у вигляді орендної плати, коштів, отриманих від продажуорендатору орендуємого майна. Лізингова фірма здійснює посередницькі, технічні,маркетингові, інформаційні, рекламні послуги.

Будь-яка національнаекономіка у процесі свого функціонування вдається до зовнішніх позик за умовинедостатності власних фінансових ресурсів на даному етапі розвитку. Зовнішніпозики дозволяють країні задовольнити потреби споживання та інвестування зарахунок залучення заощаджень ззовні.

Формою руху позичковихкапіталів у сфері міжнародних економічних відносин є міжнародний кредит. Міжнароднийкредит – це надання валютних та матеріальних ресурсів одними суб'єктами системисвітового господарства іншим у тимчасове користування на умовах платності,зворотності та строковості.Кредиторами тапозичальниками можуть бути суб'єкти системи світового господарства усіх рівнів:приватні фірми та банки, державні заклади, уряди, міжнародні та регіональнікредитні і фінансові організації.

1.2 Принципи та процес банківського кредитування

Акціонерно-комерційнібанки, керуючись статутом банку, Законом України «Про банки і банківськудіяльність», нормативними документами НБУ та іншими законодавчими нормами надаєкороткострокові і довгострокові кредити платоспроможним підприємствам і іншимгосподарським структурам, які мають самостійний баланс і власні кошти.

Банківський кредит надається для забезпечення, розвитку ірозширення сфери виробництва і обігу, задоволення споживчого попиту населення,інших напрямків господарської діяльності. Надання кредитів здійснюється в межахнаявних кредитних ресурсів за умови обов’язкового дотримання економічнихнормативів діяльності.

Кредит – це позичковий капiтал банку у грошовiй формi, щопередається у тимчасове користування на умовах забезпеченостi, повернення,строковостi, платностi та цiльового характеру використання. Метою банкiвськогобiзнесу є отримання зиску за рахунок вмiлого, рацiонального та безпечноговкладення банкiвського капiталу.

Принцип забезпеченостiнадання кредиту означає наявнiсть в банка права для захисту власних iнтересiв,недопущення збиткiв вiд можливого неповернення боргу позичальником через йогонеплатоспроможнiсть.

Принцип тимчасового користування, повернення та строковостiмає на увазi те, що кредит повинен бути повернутий банку позичальником непiзнiше обумовленого при наданнi позики термiну.

Принцип платностi за кредит передбачає право банкусправляти плату у виглядi процента за користування позикою, яка є основнимджерелом традицiйних доходiв комерцiйного банка.

Принцип цільового характеру кредитування припускаєвкладення позичкових коштів у конкретні господарчі процеси, на чітко визначеніцілі, операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатнюдохідність із урахуванням економічної кон’юнктури і ризиків у конкретній галузінародного господарства, тенденцій розвитку ринку [47].

Комерцiйнiбанки можуть надавати кредити суб'єктам господарської дiяльностi незалежно вiдїх галузевої належностi, статусу, форм власностi у разi наявностi в нихможливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту тасплати всіх вiдсоткiв за користування.

Банки можуть надавати кредитияк в національній так і в іноземній валюті. Кредити надаються на підставіукладання кредитної угоди з кожним позичальником індивідуально, таким чином,щоб ступінь ризику кредитної угоди був мінімальним. Якщо кредит надається напільгових умовах, компенсація втрат комерційним банкам здійснюється за рахунокдержустанови, за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Банківський кредит може бутипрямий та через посередника. Прямі (банк – позичальник) кредитні відносини єбільш поширенішими. Значно вужче застосовується надання позик черезпосередника.

Комерцiйнийбанк в залежностi вiд потреб та можливостей позичальника, а також iнтересiвсамого банку може надавати кредити на рiзних умовах. Тому на практицi iснуєподiл банкiвських позик за рiзноманiтними ознаками та критерiями для полегшенняконтролю та управлiння кредитним портфелем банку (додаток А) [20].

Наведенакласифікація не є вичерпною, тому що можна кредити класифікувати і за іншимипараметрами і ознаками, але по суті така класифікація зумовлена великоюкількістю видів критеріїв, а також умовами гарантування, і дає підтвердженнятому, що кредит – це складна економічна категорія, до якої потрібно ставитисядуже уважно. Тому банки працюють зі своїми позичальниками в щільній взаємодіївід подання заяви на отримання кредиту до повного повернення кредиту івідсотків за ним. Банки співпрацюють лише з фінансово-стійкими підприємствами,які мають постійні надходження коштів на розрахунковий рахунок, або з тимипідприємствами та організаціями, які в цей час, долаючи труднощі, мають вмайбутньому перспективи свого розвитку.

Організація кредитних відносин банку з клієнтамивизначається багатьма факторами, включаючи стратегію і тактику банку,кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу,кредитну політику банку тощо [27].

В свою чергу процес банківського кредитування являє собоюсукупність певних дій банку, пов’язаних із наданням і поверненням кредиту.

Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окремо,забезпечує розв’язання локальної задачі і разом досягається головна цільпозичкових операцій — їх надійність і прибутковість для банку.

Основна робота з організації кредитного процесу в банку можебути подана у вигляді таких етапів:

а) формування портфеля кредитних заявок;

б) проведення переговорів із потенційним клієнтом;

в) прийняття рішення про доцільність надання кредиту тайого форму;

г) оформлення кредитної справи;

д) робота з клієнтом після отримання ним позики;

е) повернення кредиту з процентами і закриття кредитноїсправи.

До першого етапу входять збір інформації про попит на кредит,її аналіз та попередній відбір заявок. При цьому повинен бути дотриманийосновний принцип: вся інформація про потенційних позичальників, що надходить добанку, повинна письмово фіксуватиcя кредитними працівниками.

Також до заявки додається пакет обов’язкових документів,відповідно до вимог банку.

При надходженні до банку великої кількості заявок така інформаціястворює передумови для попереднього відбору найбільш привабливих пропозицій, атакож дає можливість наповнювати інформаційний портфель кредитних заявок дляподальшої роботи з ними. Працівник кредитного відділу відіграє роль продавця іексперта у процесі надання позики.

На другому етапі головна мета банку — кінцеве визначеннякредитоспроможності та фінансового стану клієнта з метою укладення кредитноїугоди на найбільш вигідних для банку умовах.

Враховуючивелику значимість цього етапу, в багатьох установах банків створюють спеціальніпідрозділи, які називаються відділом чи сектором економічного аналізу.

На третьому етапі банк провадить підготовку до складаннякредитної угоди. Третій етап можливий лише за умови позитивного закінченнядругого етапу, тобто оцінки кредитоспроможності та ризику.

Третій етап має назву «структурування позички». У процесіструктурування банк визначає основні параметри позички: вид кредиту, суму,строк, забезпечення, порядок видачі та погашення, ціну позики та інше.

Далі угода розглядається юристами банку, котрі звертаютьособливу увагу на відповідність наявних контрактів і угод чинному законодавствута на можливість успішного вирішення питання повернення коштів у разіневиконання позичальником кредитного договору.

За наявності позитивного висновку юристів пакет документівперевіряється службою безпеки банку.

Ґрунтуючись на аналізі наявної та отриманої інформації, службабезпеки банку дає свої висновки про ступінь ризику даного кредиту.

Повний пакет документів подається керівництву банку дляприйняття остаточного рішення та укладання кредитного договору або відмовиклієнтові.

На четвертому етапі банк після закінчення роботи щодо структуруванняпозички приступає до переговорів з клієнтом про укладання договору.

Посадова особа, яка веде переговори з клієнтом відносно кредиту,повинна довести до нього обов’язкові умови майбутньої кредитної угоди, безвиконання яких позичка не може бути надана, і ті умови, відносно яких може бутидосягнутий компроміс.

Після вирішення всіх питань і узгодження всіх параметрів майбутньоїкредитної угоди робляться відповідні висновки щодо кредиту. Після позитивногорішення цього органу відбувається підписання кредитної угоди з боку керівництвабанківської установи і клієнта. Після цього на підставі внутрішньогорозпорядження банку відкривається позичковий рахунок, з якого і провадитьсявидача кредиту. Видача кредиту може здійснюватися одноразово або частинами устроки, визначені у кредитній угоді.

У більшості варіантів позичка при її наданні зараховуєтьсяна поточний рахунок позичальника.

При споживчому кредиті видача його здійснюється переважноготівкою, а при наданні кредиту на капітальні затрати (на будівництво житла та_н..) — видача здійснюється в безготівковому порядку.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повиненвжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення.Найдоцільнішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодопокращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дастьрезультатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення,пред’явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід – це порушення питанняпро оголошення позичальника банкрутом [24].

Якщо в процесі кредитування відбулися певні зміни в умовахздійснення проекту, що кредитується, з незалежних від позичальника причин, і цепризвело до додаткової потреби в кредиті, банк може задовольнити її на умовахукладання додаткової кредитної угоди.

У кредитній угоді передбачаються також, як правило, окреміфорс-мажорні обставини, які дають гарантії банку і клієнту на випадок втратвнаслідок незалежних від них обставин.

На п’ятому етапі банк провадить роботу з клієнтом вже післяотримання ним позики. Ця робота передбачає проведення контролю за виконаннямкредитного договору та пошук нових форм співпраці з клієнтом. У разі погіршенняфінансового стану клієнта та виникнення ризику неповернення позики кредитнийпрацівник ставить до відома керівництво для того, щоб можна було вжитивідповідні заходи.

Шостий етап — повернення кредиту з процентами та закриттякредитної справи — завершальний етап кредитних взаємовідносин банку зпозичальником. Випадки непогашення позик повинні щорічно аналізуватися (частішеслід розглядати випадки непогашення проблемних кредитів), при цьому всяінформація повинна бути скорегована. Останнє включає аналітичну оцінку позичальниката кредитних послуг, калькуляцію, дотримання кредитних угод і т. д.

Неухильне і послідовне дотримання даних етапів дасть змогубільш ретельно контролювати кредитний процес та, як наслідок, забезпечитиякість кредитного портфеля банку, а, отже, ефективність діяльності банківськоїустанови в цілому [64].

1.3 Система управління кредитним ризиком комерційного банку

Основою сучасної банківської діяльності є оптимізаціяпараметрів ризиків, що викликає потребу у комплексному підході до створеннясистеми управління ними.

Оптимізація методів та технології управління ризиками вбанках стало однією з основних передумов набуття конкурентної переваги,залучення клієнтів та збільшення прибутковості банківського бізнесу [54].

Кредитний ризик — основний вид фінансових ризиків, з якимстикаються банки у процесі свої діяльності. Його поява спричинена, перш за все,несвоєчасним виявленням проблемних кредитів і недостатністю створених під нихрезервів, а також недосконалістю кредитного контролю в банках. Підвищенняінтересу до оцінки кредитного ризику пов'язано зі зростанням обсягів кредитнихпортфелів банків, зниженням рентабельності в банківській сфері, що спонукаєбанки приймати на себе високі кредитні ризики. Усе це обумовило актуальність вдосконаленняіснуючих і впровадження нових методик оцінок та управління кредитним ризиком.

Основними напрямками регулювання кредитного ризику єрозробка й реалізація заходів щодо запобігання або мінімізації пов'язаних з нимвтрат. Мінімізація кредитного ризику передбачає здійснення комплексу заходів,спрямованих на зниження ймовірності настання подій або обставин, що приводятьдо кредитних збитків, та (або) на зменшення (обмеження) розміру потенційнихкредитних збитків.

Банк управляє кредитним ризиком як на рівні окремоїпозички, так і на рівні кредитного портфеля Банку в цілому.

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремийконкретний контрагент банку — позичальник, боржник, емітент цінних паперів.Оцінювання індивідуального кредитного ризику передбачає оцінюваннякредитоспроможності окремого контрагента, тобто його індивідуальноїспроможності своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятимизобов'язаннями. Результати оцінки кредитоспроможності клієнта лежать в основіухвалення рішення про надання або не надання кредиту. Виходячи ізкредитоспроможності позичальника банк визначає, який розмір ризику він можеприйняти на себе. Після надання кредиту працівники кредитного підрозділуповинні перебувати в постійному контакті з позичальником з метою контролю задотриманням умов кредитування. Контроль за кредитною операцією дозволяє вчасновиявляти зміни у фінансово-правовому стані клієнта й адекватно реагувати назміну якості наданого кредиту.

Управління кредитним ризиком при кредитуванні проводитьсячерез:

–   зміну умов кредитного договору;

–   через припинення (обмеження) кредитування;

–   встановлення контролю за рухом коштів по рахункахпозичальника в банку, договірне списання коштів з рахунків позичальника;

–   встановлення строку погашення кредиту й інше.

Портфельний кредитний ризик — міра (ступінь) ризиковостікредитного портфеля (сукупності всіх кредитних угод) комерційного банку. Вінпроявляється у зменшенні вартості активів банку. Джерелом портфельногокредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, якимпритаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів,портфель дебіторської заборгованості тощо).

Управління кредитним ризиком банку складається з наступнихетапів:

–   оцінка кредитного ризику;

–   моніторинг кредитного ризику;

–   регулювання кредитного ризику;

–   мінімізація ризику.

В цілому управління кредитним ризиком можна розглядати яксукупність заходів, спрямованих на мінімізацію витрат з метою встановленняоптимального співвідношення доходності та ризику. Метою такої діяльності єстворення умов захисту кредитора шляхом встановлення лімітів та диверсифікаціїстроків позик, провадження належної аналітичної діагностики фінансового станупозичальника, яка повинна передбачати аналіз грошових потоків клієнта та комплекснийаналіз його кредитоспроможності, вибір оптимальної форми забезпечення кредиту[21].

Кредитний ризик є невід’ємною частиною системи банківськихризиків, яка має спеціальну стратегію зі своїми взаємозв’язками, властивостями,ознаками і відносинами. Управління кредитним ризиком банку – це формалізованийпроцес з чіткою послідовністю етапів, механізмів та методів, за допомогою якихбанк виявляє ризики, оцінює їх рівень. Здійснює моніторинг і контролює своїризикові позиції. Управління кредитним ризиком полягає у проведенні дій,спрямованих на підтримання такого рівня ризику, який відповідає поставленимцілям банку.

Система управління кредитним ризиком повинна відповідатипевним вимогам. Серед них:

–   Цілісність. Система управління повинна бутицілісною, оскільки порушення цілісності може призвести до зміни зв’язків міжчастинами системи та механізму її функціонування.

–   Стійкість. Система управління повинна зберігатисвої властивості при дії зовнішніх та внутрішніх чинників.

–   Цілеспрямованість. Цілеспрямованість передбачаєрозробку цілей та завдань, шляхи їх досягнення.

–   Гнучкість. Гнучкість означає здатність таготовність до змін в результаті виникнення нових завдань.

–   Одноманітність. Одноманітність передбачаєпідпорядкованість всіх елементів принципам побудови та функціонування.

–   Оперативність. Система повинна бути оперативною длятого, щоб за період прийняття та виконання рішень не настали зміни, при якихреалізація прийнятих рішень недоцільна.

–   Надійність. Система повинна функціонувати постійноі безперебійно.

–   Оптимальність. Оптимальність системи управлінняхарактеризується встановленням між її елементами раціональних зв’язків на всіхрівнях.

–   Економічність. Економічність передбачає отриманнянеобхідного результату при мінімальних затратах [23,26,55].

Система управління кредитним ризиком не лише дозволяєбанкам забезпечувати свою прибутковість та ефективність кредитних операцій, а йсприяє виконанню банківським кредитом його ролі у сфері грошового обігу. Виданіі неповернені в зазначений термін кредити збільшують грошову масу в країні,сприяють інфляційним процесам.

Система управління кредитним ризиком включає об’єкт,суб’єкти, інструменти та підсистеми забезпечення (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 – Система управління кредитним ризиком

Елементи системи управління Характеристика елемента 1 2 Об’єкт

–     індивідуальний кредитний ризик (ризик конкретного позичальника);

–     портфельний кредитний ризик (ризик портфеля)

Суб’єкти

–     загальні збори акціонерів (учасників), спостережна рада, правління;

–     кредитний комітет, комітет кредитного нагляду, служба ризик-менеджменту;

–     співробітники кредитних підрозділів

Інструменти

–     планування;

–     регулювання;

–     аналіз;

–     контроль

Підсистеми забезпечення

–     нормативна;

–     інформаційна;

–     технологічна;

–     кадрова

Кредитний ризик є основним об’єктом управління для банків.При цьому всі види кредитного ризику мають окремий механізм управління.

Організаційне забезпечення управління кредитним ризикомбанку починається із загальних зборів акціонерів (учасників), які визначаютьзагальну стратегію розвитку банку та відповідну стратегію щодо управлінняризиками. Спостережна рада здійснює нагляд за законністю та обґрунтованістюприйнятих рішень. Реалізація розробленої політики проводиться правлінням банку,якев свою чергу розподіляє окремі завдання відповідним департаментам тавідділам банку. Організаційна структура кредитної функції в кожному конкретномубанку має особливості, що визначаюься розмірами, можливостями банку, а такожпотребами клієнтури.

Банки повинні використовувати різноманітні формиорганізації контролю, методи звірки кредитів, структуру підрозділів залежно відспецифіки діяльності та клієнтів, потреб і можливостей, особливостей ринку таконкретної ситуації. Однак існують загальні принципи та правила, яких повинен дотримуватисьменеджмент кожного банку, формуючи організаційну структуру процесукредитування.

Функцію надання кредитів необхідно відокремити від функціїконтролю за наданими кредитами. У кредитному департаменті банку функціюкредитного аналізу доцільно відокремити від процесу надання та оформленнякредитної угоди. Це сприятиме підвищенню рівня об’єктивності оцінки кредиту тазменшенню кредитних ризиків.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновок, що головнимзавданням управління кредитними ризиками є визначення ступеня допустимості тавиправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення,спрямованого або на використання ризикових ситуацій, або на вироблення системизаходів, що зменшують небезпеку виникнення збитків банку від проведення тієї чиіншої операції.

Найважливішим питанням для банку є оцінка й регулюванняризикованості кредитного портфеля, як одного з основних напрямків ефективногоуправління кредитною діяльністю банку, а головна мета процесу управліннякредитним портфелем — забезпечення максимальної прибутковості при визначеномурівні ризику [31].

1.4 Методика оцінки кредитоспроможності позичальників

З необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальниківстикається будь-який банк, який надає кредити. Кожний потенційний позичальник,який прагне одержати кредит, повинен пройти цю процедуру. Від результату їїпроведення залежить чи одержить він кредит, і якщо одержить, то в якому обсязі[49].

Взагалі кредитоспроможність являє собою спроможністьпозичальника в повному обсязі та у визначений кредитною угодою термінрозрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами,генерованими позичальниками у ході звичайної діяльності [35, 49].

Кожен чинник повинен бути визначений конкретним показником,що досить важливо для банків. Проте додаткові складності у визначеннікредитоспроможності виникають у зв'язку з існуванням таких чинників, яківиміряти і оцінити у цифрах не можливо. Це стосується, у першу чергу моральногообличчя і репутації позичальника. Відповідні висновки щодо цієї оціню не можутьбути беззаперечними [42].

Отже, отримати єдину оцінку кредитоспроможностіпозичальника завдяки узагальненням цифрових і нецифрових даних не можна. Дляобґрунтованої оцінки кредитоспроможності, крім інформації у цифрових величинах,потрібна оцінка кваліфікованих аналітиків. Кредитоспроможність характеризуєрівень фінансово-господарського становища клієнта, на основі якого банківськийпрацівник робить висновок про його фінансову стійкість, можливу ефективністьвикористання одержаних коштів, здатність і готовність повернути їх увідповідності з умовами угоди.

Як відзначає О.Я Стойко, комерційні банки України,здійснюючи оцінку кредитоспроможності, керуються власними положеннями, щорозробляються кожним банком, а також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ[60].

Основні вимоги до кредитоспроможності позичальникавизначені «Положенням про порядок формування та використання резерву длявідшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженимпостановою Правління НБУ від 06.07.2000 р. № 279 (редакція вiд 28.12.2008 напiдставi z1206-08) [12].

З метою підвищення надійності та стабільності банківськоїсистеми, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банкомУкраїни встановлюється порядок формування та використання резерву длявідшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Для формування резерву для відшкодування можливих втрат закредитними операціями банки повинні на основі проведеного фінансового аналізукласифікувати позичальників за класами ризику.

Критерії оцінки фінансового стану позичальникавстановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодопроведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінкифінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цьогоПоложення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критеріїекономічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) напідставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо.Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку),яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківськогоположення банку про кредитування.

Оцінку фінансового стану позичальника (контрагента банку) зурахуванням поточного стану обслуговування позичальником (контрагентом банку)кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору проздійснення кредитної операції, а надалі — не рідше ніж один раз на три місяці,а для банків — не рідше ніж один раз на місяць.

Зазначені в цьому Положенні вимоги щодо оцінки фінансовогостану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійновстановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, щопідвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків таналежного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення тавідповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості)серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконанняпозичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями.Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групипозичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку,особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговістькоштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо [33].

Клас позичальника (контрагента банку) за результатамиоцінки його фінансового стану визначається на підставі основних показників такоригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи банк має враховувати такі основні показники його діяльності:

–   платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточноїта загальної ліквідності);

–   фінансова стійкість (коефіцієнти маневреностівласних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

–   обсяг реалізації;

–   обороти за рахунками (співвідношення надходжень нарахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках;наявність картотеки неплатежів — у динаміці);

–   склад та динаміка дебіторсько-кредиторськоїзаборгованості (за останній звітний та поточний роки);

–   собівартість продукції (у динаміці);

–   прибутки та збитки (у динаміці);

–   рентабельність (у динаміці);

–   кредитна історія (погашення кредитноїзаборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Згідно Постанови НБУ «Про затвердження Положення пропорядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат закредитними операціями банків» N 279 від 06.07.2000 р. (редакція вiд 28.12.2008 напiдставi z1206‑08) банки повинні визначати значення показниківплатоспроможності позичальника та його фінансової стійкості з урахуваннямстатистичних даних галузі господарства, у якій він працює, і даних про результатийого діяльності [12].

Платоспроможність позичальника визначається за такимипоказниками:

1)        Коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), щохарактеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашенівисоколіквідними активами:

КЛ1 = Ав / Зп,                                                                               (1.1)

де Ав — високоліквідні активи, до яких належать грошовікошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп — поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаютьсяз короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

2)        Коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризуєможливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

КЛ2 = Ал / Зп,                                                                               (1.2)

де Ал — ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів,дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

Зп — поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаютьсяз короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

3)        Коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризуєте, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погаситиза рахунок усіх ліквідних активів:

КП = Ао / Зп,                                                                                 (1.3)

де Ао — оборотні активи,

Зп — поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаютьсяз короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Фінансова стійкість позичальника визначається за такимипоказниками:

1)        Коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), щохарактеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

КМ = Вк – Ан / Вк                                                                         (1.4)

 деВк — власний капітал підприємства,

 Ан- необоротні активи.

2)        Коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступіньфінансового ризику:

 КН = Зк / Вк,                                                                                (1.5)

 де Зк — залучені кошти (довгострокові та поточнізобов'язання),

 Вк — власний капітал.

Рентабельність позичальника визначається за такимипоказниками:

1)        Рентабельність активів:

Р = Пч / А,                                                                                    (1.6)

де Пч — чистий прибуток,

А — активи;

2)        Рентабельність продажу:

Р = Пч / Ор,                                                                                  (1.7)

де Пч — чистий прибуток,

Ор — обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися зурахуванням такого показника:

1)        Співвідношення чистих надходжень на всі рахункипозичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу закредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди(для короткострокових кредитів) та для суб'єктів господарської діяльності, щоотримали кредит в іноземній валюті, — з урахуванням зміни валютного курсу:

К = (Нсм * n) – (Зм *n) – Зі / Ск,                                                  (1.8)

де Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальникапротягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),

Ск — сума кредиту та відсотки за ним (за кредитами віноземній валюті ця сума приймається до розрахунку з урахуванням зміни валютногокурсу),

n — кількість місяців дії кредитної угоди,

Зм — щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника(адміністративно-господарські витрати тощо),

Зі — податкові платежі та сума інших зобов'язань передкредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань,строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останньогобалансу).

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність якихпов'язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходженьвизначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К — не менше ніж1,5.

Оцінка фінансового стану позичальника-банку здійснюється нерідше ніж один раз на місяць з використанням методів, що використовуються увітчизняній та світовій банківській практиці, у тому числі з урахуванням:

–   інформації позичальника-банку про дотримання економічнихнормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;

–   аналізу якості активів і пасивів;

–   аналізу прибутків і збитків;

–   інформації про виконання банком зобов'язань уминулому;

–   інформації про надані та одержані міжбанківськікредити;

–   щорічного аудиторського висновку.

Класифікація позичальників — юридичних осіб (у тому числі банків)здійснюється за результатами оцінки їх фінансового стану:

Клас «А» — фінансова діяльність добра, що свідчитьпро можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокремапогашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди;економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінкифінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вищекерівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історіяпозичальника — бездоганна; крім того, позичальники-банки (резиденти) і банки-нерезиденти,що зареєстровані в країнах — членах СНД, дотримуються економічних нормативів. Одночасноможна зробити висновок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься нависокому рівні. До цього класу можуть належати інші позичальники-банки(нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніж показник А, підтвердженийу бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA,Standard & Poor`s, Moody`s тощо).

Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієїкатегорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірністьпідтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою.Позичальники/контрагенти банку, які належать до цього класу, потребують більшоїуваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходженькоштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивногофінансового результату їх діяльності; крім того, позичальники-банки (резиденти)і банки-нерезиденти, що зареєстровані в країнах — членах СНД, дотримуються економічнихнормативів. Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може свідчити пронегативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльностіпозичальників, які належать до класу «Б», мають бути лишепотенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.До цього класу можуть належати інші позичальники-банки (нерезиденти), що маютькредитний рейтинг не нижче ніж "інвестиційний клас", що підтвердженийу бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній (Fitch IBCA, Standard& Poor`s, Moody`s тощо).

Клас «В» — фінансова діяльність задовільна і потребуєбільш детального контролю, крім того, позичальники — банки (резиденти) і банкикраїн — членів СНД дотримуються економічних нормативів. Надходження коштів іплатоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашеннякредитної заборгованості в повній сумі та в строки, передбачені договором, якщонедоліки не будуть усунені. Одночасно спостерігається можливість виправленняситуації і покращення фінансового стану позичальника. Забезпечення кредитноїоперації має бути ліквідним і не викликати сумнівів щодо оцінки його вартості, правильностіоформлення угод про забезпечення тощо. До цього класу можуть належатипозичальники-банки (нерезиденти), що мають кредитний рейтинг не нижче ніжпоказник В, підтверджений у бюлетені однієї з провідних світових рейтингових компаній(Fitch IBCA, Standard & Poor`s, Moody`s тощо).

Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічніпоказники не відповідають установленим значенням) і спостерігається їїнестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повногопогашення кредитної заборгованості та відсотків/комісій за нею є низькою; проблемиможуть стосуватися стану забезпечення за кредитом, потрібної документації щодо забезпечення,яка свідчить про наявність (схоронність) і його ліквідність тощо. Якщо під час проведеннянаступної класифікації немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягомодного місяця фінансовий стан позичальника банку або рівень забезпечення за кредитноюоперацією, то його потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»). Доцього класу належить позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справупро банкрутство.

Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна і єзбитковою; показники не відповідають установленим значенням, кредитна операція незабезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), ймовірності виконаннязобов'язань позичальником/контрагентом банку практично немає. До цього класуналежить позичальник/контрагент банку, що визнаний банкрутом в установленомучинним законодавством порядку.

За результатами оцінки фінансового стану позичальникзараховується до відповідного класу.

Позичальник/контрагент банку, проти якого порушено справупро банкрутство, а також банки, в яких відкликано банківську ліцензію, не можутьбути віднесені до класу, вище ніж клас «Г».

Для оцінки фінансового стану позичальника — фізичної особи банкивстановлюють показники та їх оптимальні значення залежно від виду кредиту (на придбанняабо будівництво житла, придбання транспортних засобів, товарів тривалоговикористання, на інші потреби), його обсягу й строку, виду забезпечення(застави) за кредитом. Клас позичальника за операціями з фінансового лізингувизначається без урахування критерію класифікації кредитної операції «рівеньзабезпечення кредитної операції».

Оцінка фінансового стану позичальника має враховуватикількісні та якісні показники (фактори), що можуть у тій чи іншій мірі вплинутина виконання позичальником зобов'язань за кредитом, з визначенням рівня їх ймовірноговпливу на дотримання умов кредитної угоди шляхом установлення оптимальних значеньта відповідних балів для кожного з показників (факторів) та здійснюється зурахуванням виду і строку кредиту, що надається.

У разі визначення кредитоспроможності позичальника — фізичної особи мають ураховуватися як кількісні показники (економічна кредитоспроможність),так і якісні характеристики (особиста кредитоспроможність) позичальника, що підтверджуютьсядостовірними документами, виданими третьою особою (довідка з місця роботи, довідкапро доходи, виписка (довідка) банку з рахунку про рух коштів, а також (занаявності) кредитна історія позичальника, підтверджена кредитними звітами бюрокредитних історій).

До якісних характеристик позичальника зокрема належать:

–   загальний матеріальний стан клієнта (наявністьмайна та копій відповідних підтвердних документів на його право власності, якізасвідчуються в установленому порядку);

–   соціальна стабільність клієнта (тобто наявність постійноїроботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

–   вік клієнта;

–   кредитна історія (інтенсивність користування банківськимикредитами/гарантіями в минулому та своєчасність їх погашення й сплати відсотків/комісійза ними), у тому числі отримана від бюро кредитних історій.

До основних кількісних показників оцінки фінансового станупозичальника — фізичної особи зокрема належать:

–   сукупний чистий дохід (щомісячні очікувані сукупні доходи,зменшені на сукупні витрати та зобов'язання);

–   накопичення на рахунках в банку (інформація надаєтьсяза бажанням позичальника);

–   коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможністьпозичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за кредитною угодою(зокрема, співвідношення сукупних доходів і витрат/зобов'язань позичальника, сукупногочистого доходу за місяць і щомісячного внеску за кредитом тавідсотками/комісіями за ним);

–   забезпечення кредиту (застава рухомого й нерухомогомайна, наявність його страхування, передавання права власності на об'єкткредитування (житло, автотранспорт тощо)) та його ліквідність.

Банк для розрахунку основних кількісних показників оцінкифінансового стану позичальника — фізичної особи враховує доходи, факт отримуванняяких протягом дії кредитного договору підтверджується достовірними документами,виданими третьою особою (довідка з місця роботи, довідка про доходи, виписка(довідка) банку з рахунку про рух коштів).

Під час визначення кредитоспроможності й оцінки фінансовогостану позичальників — фізичних осіб, які отримують кредит як підприємці, маютьураховуватися також відповідні показники, що встановлюються для юридичних осіб,у тому числі такі якісні та кількісні показники:

–   менеджмент (рівень менеджменту, ділова репутація тазв'язки в діловому оточенні, готовність та спроможність клієнта нести особисту відповідальністьза виконання кредитних зобов'язань тощо);

–   фактори ринку (вид галузі, оцінка привабливостітоварів/послуг, що виготовляються/надаються клієнтом; ринок такихтоварів/послуг, рівень конкуренції у сфері діяльності клієнта, тривалістьдіяльності на конкретному ринку тощо);

–   прогноз руху грошових потоків (співвідношення власногокапіталу та розміру кредиту, співвідношення грошових оборотів за місяць та сумикредиту тощо).

Класифікація позичальників — фізичних осіб за результатамивизначення їх кредитоспроможності (фінансового стану) здійснюється зурахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями:

Клас «А» — сукупний чистий дохід позичальника значноперевищує внески на погашення кредиту і відсотків/комісій за ним, високою є ймовірністьзбереження такого співвідношення протягом дії кредитної угоди; обсяг, якість іліквідність забезпечення за кредитами, що видаються на строк більше одногороку, достатні або позичальник має високу особисту кредитоспроможність (щопідтверджується документально) і заслуговує на безперечну довіру; немає жодних свідченьпро можливість затримки з поверненням кредиту і відсотків/комісій за нимвідповідно до умов кредитної угоди.

Клас «Б» — основні характеристики аналогічні абоблизькі до класу «А», однак імовірність їх підтримування на такому самомурівні є низькою або наявна тенденція (або інформація) щодо можливості їхзниження. Обсяг, якість і ліквідність забезпечення за кредитами, що видаютьсяна строк більше одного року, достатні для погашення в повному обсязі кредиту івідсотків/комісій за ним.

Клас «В» — сукупні обсяги доходів і витратпозичальника свідчать про досягнення граничної межі в забезпеченні погашенняборгу, зміну місця роботи (з погіршенням умов), зростання обсягу зобов'язаньпозичальника, що свідчить про підвищення ймовірності несвоєчасного та/або в неповнійсумі погашення кредиту і відсотків/комісій за ним.

Клас «Г» — фінансовий стан позичальниканестабільний. Наявна тенденція і періодично виникають проблеми із своєчасноюсплатою боргу за кредитами та відсотками/комісіями за ним через нестабільність доходівпозичальника або зростання витрат та/або зобов'язань. Сукупний чистий дохідпозичальника в окремі періоди не забезпечує сплату боргу за кредитом та відсотків/комісійза ним. Є проблеми щодо забезпечення за кредитом (низький рівень йоголіквідності або його обсяг недостатній тощо).

Клас «Д» — фінансовий стан позичальниканезадовільний. Доходи не забезпечують сплату боргу за кредитом тавідсотків/комісій за ним. Кредит не забезпечений ліквідною заставою. Практично немаєзмоги сплатити борг за кредитом та відсотки/комісії за ним, у тому числі зарахунок забезпечення кредиту.

Якщо немає достовірної фінансової звітності, що підтверджуєоцінку фінансового стану позичальника — юридичної особи, або відповідних документівта інформації щодо оцінки фінансового стану фізичної особи, а також належним чиномоформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, тотакі позичальники мають класифікуватися не вище класу «Г».

Банк зобов'язаний класифікувати не вище класу «Д»позичальників — фізичних і юридичних осіб, у кредитних договорах з якими немає письмовоїзгоди на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історійінформації про позичальника.

Таким чином, із розвитком ринкових відносин виникланеобхідність принципово нового підходу банків до визначення платоспроможності ікредитоспроможності підприємств. Водночас зазначимо, що банківські закладизастосовують безліч різноманітних методик оцінки з певною системоюкоефіцієнтів.

1.5 Нормативно-правове забезпечення кредитної діяльностікомерційного банку

Діяльність ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як і будь-якадіяльність інших суб’єктів підприємницької діяльності (підприємництва) нормуєтьсята забезпечується згідно з Конституцією України та законами та підзаконнимиактами.

Згідно статті 42 Конституції України, кожен має право напідприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захистконкуренції та підприємницької діяльності. Також не допускається зловживаннямонопольним станом на ринку, неправомірне обмежування конкуренції танедобросовісна конкуренція [1].

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.,встановлює у відповідності з Конституцією України правові засади господарськоїдіяльності, яка базується на різноманітті суб'єктів господарювання різних формвласності.

В статті 42 дано визначення підприємництва. Згідно зцією статтею, підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власнийризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання(підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів таодержання прибутку [2].

Відповідно п.1 статті 43 підприємці мають право безобмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку незаборонено законом.

Пункт 2 статті 43 визначає, що особливості здійснення окремихвидів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

У п.3 статті 43 зазначається, що перелік видів господарськоїдіяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності, підприємництвов яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Згідно п.4 статті 43 здійснення підприємницької діяльності забороняєтьсяорганам державної влади та органам місцевого самоврядування [2].

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органівдержавної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом увипадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України [1].

Стаття 44 даного Кодекса визначає основні принципипідприємницької діяльності, а саме, підприємництво здійснюється на основі:

–   вільного вибору підприємцем видів підприємницькоїдіяльності;

–   самостійного формування підприємцем програми діяльності,вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних,фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом,встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

–   вільного найму підприємцем працівників;

–   комерційного розрахунку та власного комерційногоризику;

–   вільного розпорядження прибутком, що залишається упідприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбаченихзаконом;

–   самостійного здійснення підприємцемзовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому часткивалютної виручки на свій розсуд.

Згідно статті 45 підприємництво в Україні здійснюється вбудь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Порядокстворення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідаціїсуб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексомта іншими законами [2].

Правові основи діяльностібанків, порядок створення і основні принципи їх діяльності регламентуютьсяЗаконом України «Про банки та банківськудіяльність» від07. 12. 00 №2121-ІII(остання редакцiя вiд 24.11.2009 на пiдставi 1533-17). У ньому зазначено, що банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банкуУкраїни здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошовихкоштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свогоімені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківськихрахунків фізичних та юридичних осіб [6].

Банки є юридичними особами. Вони є економічно самостійнимиповністю незалежними від виконавчих органів державної влади в рішеннях,пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які невідповідають чинному законодавству.

Всі комерційні банки підпорядковані Національному банкуУкраїни. Національний банк України окремо для кожного комерційного банку надаєдозвіл у вигляді ліцензій на проведення банківських операцій [10].

Комерційні банки незалежно від підпорядкованості та формивласності ведуть облік у відповідності з вимогами, вказівками та інструкціямиНаціонального банку України, а також вимогами основних документів і нормативнихактів, прийнятих Верховною Радою України.

Методичне керівництво бухгалтерським обліком у банкахздійснює НБУ, який з урахуванням загальноприйнятих у міжнародній практиці принципівта стандартів чинного законодавства України встановлює єдині правилабухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації такомп'ютерізації. Національний банк розробляє і затверджує План рахунків бухгалтерськогообліку в банках, вказівки щодо його застосування, інші нормативні акти з питаньбухгалтерського обліку та звітності.

Нормативні акти з питань обліку та звітності вбанках складаються Національним банком на виконання законодавчих актів,Постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, Рішень Правлінняабо вказівок керівництва Національного банку.

Перелік основних законодавчих документів почнемо з ЗаконуУкраїни «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.00 №2121-ІII (останняредакцiя вiд 24.11.2009 на пiдставi 1533-17) [6].

Цей закон є основним нормативним документом, на якийопираються банки України у своїй діяльності. Він регулює взаємовідносини банківзі своїми клієнтами. Цей закон є основним нормативним документом, на який опираютьсябанки України у своїй діяльності. В статті 49 даного закону розглядаютьсякредитні операції; вказано, що для проведення спільного фінансування банкиможуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угодибанки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк,відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданомукредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банк зобов'язаний матипідрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями,пов'язаними з кредитуванням. Банкам забороняється прямо чи опосередкованонадавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання ціннихпаперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволуНаціонального банку України. Банк зобов'язаний при наданні кредитівдодержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевірятикредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів,додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентраціїризиків. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою відпроцентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, щовиплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо приздійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видаватибланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Наданнябезпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених закономвипадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за йогокористування банк має право видавати наказ про примусову оплату борговогозобов'язання, якщо це передбачено угодою. На міжбанківському ринку такожвикористовується Цивільний кодекс України, нормативні акти Національного банкуУкраїни, статути комерційних банків, кредитні договори.

Кредитні відносиниміж комерційними банками визначаються на договірних засадах саме шляхомукладання кредитних договорів, які мають передбачити права та зобов’язаннясторін з належним оформленням справ за міжбанківськими кредитами.

Комерційні банкиздійснюють кредитне обслуговування позичальників на договірних умовах.Кредитування суб’єктів господарювання здійснює комерційний банк, а не йогоструктурні одиниці (філії, відділення). Отже, якщо це передбачено відповіднимиповноваженнями структурної одиниці (положення, статут, довіреність), останнямає право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором утаких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Але якщо структурнаодиниця банку не одержала відповідних повноважень і уклала кредитний договірвід імені банку, а останній у подальшому схвалив цю угоду, то у таких випадкахкеруються статтею 63 Цивільного кодексу України.

Закон України «Проаудиторську діяльність» від 22. 04. 1993 № 3125–XII (остання редакцiя вiд19.01.2007 на пiдставi 140-16). Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторськоїдіяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансовогоконтролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічноїінформації [5].

Закон України «Прозаставу» від 02. 10. 1992 №2654 – XII (остання редакцiя вiд 20.06.2007 напiдставi 997-16). Цей закон регулює взаємовідносини між банком (кредитодавцем)і клієнтом (позичальником), а саме їх відносини при заставі деякої власностідля забезпечення кредиту [9].

Закон України «Прозабезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень » від 18. 11. 2003 N1255-IV (остання редакцiя вiд 29.01.2006 на пiдставi 2704-15). Цей Закон визначаєправовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпеченнявиконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення тареалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна [8].

ПостановаНаціональний банк України «Про затвердження Положення про порядок формування тавикористання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціямибанків» від 06. 07. 2000 N 279 ( остання редакцiя вiд 28.12.2008 на пiдставiz1206-08). З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захистуінтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком Україниустановлюється порядок формування та використання резерву для відшкодуванняможливих втрат за кредитними операціями банків [12].

Резерв для відшкодуванняможливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідністьформування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності.Створення резерву під кредитні ризики — це визнання витрат для відображенняреального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активівабо підвищення ризиковості кредитних операцій.

Відповідно достатті 370 Цивільного кодексу України та статті 16 Закону України «Прострахування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР (поточна редакцiя вiд 14.08.2009 напiдставi 1447-17), укладаючи договір страхування, страхувальник має правопередбачити в договорі умову про виплату страхової суми іншій особі, зокрема,банку від якого він одержав кредит. Отже, крім необхідності перевіркивідповідності умов договору чинному законодавству, арбітражний суд повиненз’ясувати, чи є в договорі умова про виплату страхової суми банку, що надавкредит. При відсутності цієї умови у банку немає правових підстав вимагати відстраховика сплати суми неповернутого позичальником кредиту та процентів, навітьу тому випадку, якщо між страховиком і страхувальником укладений договірстрахування несвоєчасної виплати кредиту [11].

Надаючи кредит зумовою його страхування, банк має перевірити наявність в договорі обов’язкустраховика у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму банку.

Підстави, за якимистраховик має право відмовити у виплаті страхових сум, передбачені у статті 26Закону України «Про страхування». Відповідно до частини другої статті 18 цьогозакону факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховимсвідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування [11].

Договірстрахування, як передбачено третьою частиною статті 18 Закону України «Прострахування», набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу,якщо інше не передбачене умовами страхування. Зокрема згідно із статтею 6згаданого закону загальні умови і порядок проведення добровільного страхуваннявизначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно.

Відповідно достатті 33 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести тіобставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Аотже, позивач (банк) повинен довести, що його вимоги щодо стягнення страховоїсуми з страховика ґрунтуються на договорі страхування, який набрав чинностістраховик має відповідати за договором страхування тільки у випадку відсутностіна рахунку позичальника кредиту достатніх коштів для виконання йогозобов’язання за кредитним договором. Цю обставину арбітражний суд з’ясовує привирішенні спору [3].

Одним з видівзабезпечення виконання зобов’язань позичальника перед кредитором (банком) єнеустойка (пеня). Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цихкоштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторінзгідно зі статею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасневиконання грошових зобов’язань» вiд 22.11.1996 № 543/96-ВР (остання редакцiявiд 20.02.2002 на пiдставi 2921-14). Розмір пені, передбачений статтею 1 цьогоЗакону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійноїоблікової ставки Національного банку [7].

Банк має правовимагати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, включаючипроценти за наданий кредит, відшкодування збитків, завданих прострочкоювиконання, а у випадках, передбачених договором, також неустойку. Крім того, зарахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимогив повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти,відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках,передбачених законом чи договором, — неустойку), необхідні витрати на утриманнязаставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги,якщо інше не передбачено договором застави. (стаття 19 Закону України «Прозаставу»). Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється банкомвідповідно до статті 20 цього закону в разі, якщо в момент настання терміну виконаннязобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше непередбачено законом чи договором [9].

Акціонерний комерційний банк «Аваль» було створеноюридичними особами – резидентами України в формі відкритого акціонерного товаристварішенням установчих зборів (протокол №1 від 03.03.1992 року).

Банк зареєстрований НБУ 27 березня 1992 року підреєстраційним номером 94.

Протоколом Загальних Зборів АКБ «Аваль» № 3б-4/4 від 21січня 1994 р. прийнято рішення про зміну найменування Акціонерного комерційногобанку «Аваль» на акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль».

У зв’язку із рішенням Загальних Зборів АППБ «Аваль» № 3б-36від 21 квітня 2006 р. прийнято рішення про зміну найменування АППБ «Аваль» наВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен БанкАваль» є правонаступником за всіма правами та обов’язками АППБ «Аваль».

Протоколом Загальних Зборів АКБ «Аваль» № 3б-45 від 14жовтня 2009 р. прийнято рішення про зміну найменування Відкритого акціонерноготовариства «Райффайзен Банк Аваль» на Публічне акціонерне товариство«Райффайзен Банк Аваль». ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» є правонаступником завсіма правами та обов’язками ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».

В основі своєї діяльності як і будь-яка юридична особакерується Статутом. Цей документ визначає порядок створення, здійсненнягосподарської діяльності та припинення діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»[58].

Банк є універсальним банком, самостійно визначає напрямисвоєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій.

Інформація про діяльність Банку розкривається в порядку,визначеному внутрішніми документами Банку та законодавством України.

Органами управління Банку є:

–   Загальні Збори акціонерів;

–   Спостережна Рада Банку;

–   Правління Банку.

Органами контролю за діяльністю Банку є Ревізійна комісіяБанку та служба внутрішнього аудиту банку.

Вищим органом управління Банку є Загальні Збори акціонерівБанку, які можуть вирішувати будь-які питання діяльності Банку.

До виключної компетенціїЗагальних Зборів банку належить прийняття рішень щодо:

–    визначення основних напрямківдіяльності Банку;

–    затвердження Статуту Банку,внесення змін та доповнень до нього;

–    зміни розміру статутногокапіталу Банку;

–    розміщення акцій Банку,прийняття рішення про форму існування акцій Банку, про викуп Банком розміщенихним акцій, анулювання викуплених банком акцій, дроблення або консолідацію акційБанку;

–    обрання та припиненняповноважень Голови Спостережної Ради Банку та інших її членів;

–    обрання та припиненняповноважень Голови Ревізійної комісії та інших її членів;

–    затвердження РегламентуЗагальних Зборів акціонерів Банку, Положення про Спостережну Раду Банку,Положення про Ревізійну комісію Банку, а також внесення змін та доповнень доних;

–    затвердження річнихрезультатів діяльності Банку, затвердження звітів і висновків Ревізійноїкомісії Банку зовнішнього аудиту;

–    прийняття рішення занаслідками розгляду звітів Спостережної Ради, Правління, Ревізійної комісії;

–    розподілу прибутку Банку,прийняття рішення про виплату дивідендів;

–    виділ та припиненнядіяльності Банку, ліквідацію Банку, обрання ліквідаційної комісії, затвердженняпорядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, щозалишається після задоволення вимог кредиторів, і затвердження ліквідаційногобалансу;

–    затвердження принципів(кодексу) корпоративного управління;

–    вчинення значних правочинів,якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину,становить 25 та більше процентів вартості активів за даними останньої річної фінансовоїзвітності Банку, та правочинів, щодо яких є заінтересованість, у випадках,передбачених чинним законодавством;

–    прийняття рішень з питаньпорядку проведення Загальних Зборів.

Спостережна Рада Банку захищає права тапредставляє інтереси акціонерів Банку, контролює та регулює діяльністьправління Банку у межах компетенції, що визначена Статутом та Положенням проСпостережну Раду Банку, яке затверджується Загальними Зборами.

Спостережна Рада здійснює такі функції:

–   затверджує бюджет Банку;

–   обирає та відкликає членів Правління Банку;

–   контролює діяльність Правління Банку;

–   встановлює порядок проведення ревізій та контролю;

–   приймає рішення та визначає порядок покриттязбитків;

–   приймає рішення щодо створення, реорганізації таліквідації юридичних осіб за участю Банку, філій, представництв Банку,затвердження їх Статутів; приймає рішення про участь Банку у створеннібанківських об’єднань та про участь у промислово-фінансових групах;

–   затверджує Положення про Правління Банку, положенняпро кредитний комітет Банку, Положення про службу внутрішнього аудиту Банку;

–   визначає зовнішнього аудитора та умов договору, щоукладатиметься з ним, в тому числі погоджує розмір оплати його послуг;

–   приймає рішення про призначення на посаду тазвільнення з посади Головного аудитора Банку;

–   приймає рішення про обрання (заміну) реєстраторавласників іменних цінних паперів Банку та затвердження умов договору, щоукладатиметься з ним, встановлює розмір оплати його послуг;

–   визначає ймовірність визнання Банку неплатоспроможнимвнаслідок прийняття ним на себе зобов’язань або їх виконання, у тому числівнаслідок виплати дивідендів або викупу акцій та ін.

Виконавчим органом Банку є ПравлінняБанку, яке здійснює управління поточною діяльністю Банку, формування фондів, необхіднихдля його статутної діяльності, та несе відповідальність за ефективність йогороботи згідно з принципами та порядком, встановленими Статутом, рішеннямиЗагальних зборів і Спостережної Ради, а також Положення про Правління, щозатверджується Спостережною Радою Банку. У межах своєї компетенції Правліннядіє від імені Банку, підзвітне Загальним Зборам та Спостережній Раді,організовує виконання їх рішень.

В банку створена ревізійнакомісія, що здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Банку.Ревізійна комісія контролює дотримання банком законодавства України інормативно-правових актів НБУ, розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторівта готує відповідні пропозиції Загальним Зборам учасників, вносить на ЗагальніЗбори або засідання Спостережної Ради пропозиції щодо будь-яких питань,віднесених до компетенції Ревізійної комісії Банку, які стосуються фінансовоїбезпеки і стабільності Банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія має правозалучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх аудиторів і експертів.Ревізійна комісія доповідає про результати ревізії та перевірок ЗагальнимЗборам учасників чи Спостережній Раді. Ревізійна комісія готує висновки дозвітів і балансу. Без висновку Ревізійної комісії Загальні Збори учасників немають права затверджувати фінансовий звіт банку. Члени ревізійної комісіїможуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях Спостережної Ради таПравління Банку.

Засідання ревізійної комісіїпроводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.

Також банк створює службувнутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю Спостережної Ради таздійснює перевірки діяльності Банку (його структурних підрозділів)

Отже, в своїй діяльності ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»керується Конституцією України, Законами України: «Про банки і банківськудіяльність», «Про заставу», «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстраціюобтяжень », «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошовихзобов'язань», «Про аудиторську діяльність», постановами НБУ «Про затвердженняПоложення про порядок формування та використання резерву для відшкодуванняможливих втрат за кредитними операціями банків» та іншими нормативно-правовимиактами, що визначають загальні умови діяльності комерційних банків [1, 5, 6, 7,8, 9, 12].

2 ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЦЕСУ КРЕДИТУВАННЯ ПАТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНКАВАЛЬ»

2.1 Загальна фінансово-економічнахарактеристика діяльності банку

Публічне акціонерне товариство«Райффайзен Банк Аваль» (скорочена назва — АТ «Райффайзен Банк Аваль») зареєстровано27 березня 1992 року (до 25 вересня 2006 року — Акціонерний поштово-пенсійнийбанк «Аваль»). Із жовтня 2005 року банк став частиною банківської холдинговоїгрупи Райффайзен Інтернаціональ Банк-Холдинг АГ (станом на 1 січня 2010 рокугрупа Райффайзен володіла 96,17% акцій банку).

Широкий перелік стандартних тановітніх банківських послуг надаються клієнтам банку через загальнонаціональнумережу, до якої станом на 1 січня 2010 року входили 953 структурних підрозділи,розташованих у великих містах, обласних та районних центрах, окремих селищах увсіх регіонах України. Середньооблікова чисельність штатних працівниківоблікового складу становить 16813 чоловік [50].

Банк має ефективну структурууправління, побудовану на чіткому розподілі на бізнес-лінії та вертикаліпідтримки (інформаційні технології та операційна підтримка, контролінг, безпеката інші), створені на рівні Центрального офісу та регіональних дирекцій банку.Як і всі міжнародні банки, Райффайзен Банк Аваль має чітке розмежування функційфронт-офісу та бек-офісу, що підвищує якість обслуговування клієнтів та сприяєзменшенню ризиків. В свою чергу питання забезпечення високого професійногорівня працівників та володіння навичками управління керівників структурнихпідрозділів банку постійно знаходиться у полі зору Правління Банку. Правліннямзатверджено Стратегію навчання та розвитку персоналу на 2007 – 2012 роки.Основними темами навчання у 2009 році були:

–    нові тренінгові програми для підвищеннярезультатів збору просроченої заборгованості;

–    підтримка впровадження проектів «Пірамідаякості» та SFE-тренінгові програми з продажу;

–    відновлено та проведено по всій системіпрограму «Активне залучення депозитів»;

–    впровадження у 2009 році дистанційногонавчання працівників без відрива від робочого місця;

–    продовжувала дію по всій системі банку «Школакасира» за якою було навчено та сертифіковано 1231 касових працівника по всіхдирекціях банку. У 2009 році було впроваджено систему навчання «Школа менеджераз продажу базових продуктів» завдяки чому було навчено і сертифіковано 467менеджерів базових продуктів по всіх дирекціях банку.

Протягом 2009 року всі вертикалібанку проводили оптимізацію по своїм бізнес-напрямкам з метою підвищенняефективності роботи банку та скорочення витрат, в тому числі за такиминапрямками:

–    ліквідація збиткових відділень, відкритих дляобслуговування корпоративних клієнтів – Мері Кей, Цептер, Епіцентр та окремівідділення ДМСУ (митниця);

–    участь у переговорах з власниками приміщень зметою зниження витрат на оренду, злиття відділень, розташованих на невеликійвідстані, за умови збереження клієнтської бази;

–    скорочення персоналу згідно постановПравління;

–    ліквідація збиткових та низько ефективнихвідділень.

В результаті, мережа відділеньстала меншою, але більш ефективною.

Райффайзен Банк Аваль традиційнопосідає найвищі місця серед українських банків за рівнем довіри та визнання збоку клієнтів, партнерів та експертів — як українських, так і міжнародних.Упродовж 2009 року банк знову неодноразово визнавали найкращим за данимирізноманітних рейтингів та досліджень.

Райффайзен Банк Аваль входить в I групу найкрупніших банків України за класифікацією НБУ [17].

Зокрема, британський фінансовийжурнал Euromoney визнав Райффайзен Банк Аваль «Кращим банком в Україні».Український журнал «Компаньйон» назвав його серед «Найбільш шанованих компанійУкраїни-2009», при цьому Райффайзен Банк Аваль став єдиною фінансовоюустановою, що ввійшла до цієї десятки найкращих із різних галузей економіки.

За версією «Фінансовогорейтингу-2009» газети «Бізнес» Райффайзен Банк Аваль було відзначено уномінації «Найбільш професійний банк».

Неодноразово впродовж минулогороку найвищу оцінку отримувала й репутація Райффайзен Банку Аваль в рамкахрегулярного дослідження компанією GfK Ukraine іміджу найбільших українськихбанків. Найкращими визнавалися й програми та послуги, що пропонуються банком.Зокрема, за підсумками міжнародного фестивалю-конкурсу «Вибір року», депозитибанку для фізичних осіб утретє було визнано кращими на ринку.

«Кращим банком для корпоративногобізнесу» Райффайзен Банк Аваль став за підсумками Першого національногоконкурсу «Банк року-2009» журналу «Банкиръ». Найбільш привабливим в Українібанком для обслуговування корпоративних клієнтів його назвали й за результатамидослідження ринку банківських послуг для великих корпорацій, проведеного GfKUkraine. Перша всеукраїнська професійна премія Luxury Lifestyle Awards 2009 уномінації «Приватбанкінг» також дісталася Райффайзен Банку Аваль.

Тижневик Kyiv Post, за підсумкамиопитування своїх читачів, назвав Райффайзен Банк Аваль найкращим банкомстолиці. Найкращими на регіональних рівнях в минулому році були і обласнідирекції банку [53].

Банк прагне й надалі підвищуватиякість обслуговування клієнтів, використовуючи свій досвід та досвід банків-членівгрупи Райффайзен Інтернаціональ, а також новітні технології.

На початку лютого 2010 року НБУзареєстрував збільшення капіталу Райффайзен Банк Аваль на 1,2 млрд. грн. В результаті цьогозбільшення рівень адекватності капіталу банка за станом на 02. 02. 2010 рокудосяг 16,03 % (в той час, як за нормативом НБУ мінімальний рівень адекватностікапіталу повинен бути 10 %).

Капітал банку був збільшений зарахунок включення у грудні 2009 року субординованого кредита від Європейськогобанка реконструкції та розвитку (ЄБРР) на суму 150 млн. долл. США строком на 10років. Цей проект є частиною довгострокової програми фінансування банків мережіРайффайзен Інтернаціональ на загальну суму 150 млн. євро [46].

Станом на 1 березня 2010 року ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» займає переважно провідні позиції з основнихпоказників в рейтингах українських банків, зокрема в рейтингу Асоціаціїукраїнських банків (таблиця 2.1) [51].

Таблиця 2.1 – Позиції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» врейтингу Асоціації українських банків на 01. 03. 2010 року.

Показник Місце 1 2 Активи 4 Капітал 4 Кредитний портфель фізичних осіб 2 Кредитний портфель юридичних осіб 5 Депозитний портфель фізичних осіб 2 Депозитний портфель юридичних осіб 5 Фінансовий результат 8

Сьогодні банк пропонує своїм клієнтам широкий переліккредитних продуктів, які враховують реальні потреби клієнта. Зокрема,банк здійснює короткострокове кредитування клієнта на покриття платіжнихрозривів у поточній діяльності, термінове кредитування, надання кредитнихліній, а також операції з інвестиційного кредитування та фінансового лізингу.При розгляді середньострокових і довгострокових кредитних операцій банк віддаєперевагу інноваційним проектам, що сприяють впровадженню нових технологій істворенню нових робочих місць.

У своїй діяльності ПАТ «Райффайзен БанкАваль»пропонує цілий ряд різноманітних банківських послуг для різних категорійклієнтів. Так підрозділи Райффайзен Банк Аваль, що надають послугиюридичним особам, й у 2009 році були провідними, що забезпечило подальшезростання фінустанови: розмір портфеля кредитів юридичним особам у гривневомуеквіваленті склав приблизно 44 % сукупних активів, а частка зобов’язаньзалишалася стабільною на рівні 22%.

Усі зусилля сектору корпоративних продажів було зосередженона зобов’язаннях, документарних послугах, якості портфеля та конвертаціїінвестиційних кредитів у короткострокове фінансування внутрішнього ринку.Приблизно 10 % кредитного портфеля було переведено із запозичень в іноземнихвалютах на гривневі з метою мінімізувати ризики, що виникають внаслідокнестабільності валютних курсів.

Банк незмінно приділяє велику увагу розробці сучасних таінноваційних послуг для клієнтів. Було впроваджено спеціальне програмнезабезпечення для отримання додаткової конкурентної переваги в цій сфері.

Слід також відмітити, що серед різноманітних послуг, якінадаються юридичним особам, значна увага приділяється фінансуванню бізнесу, асаме наступні послуги такі як:

–   інвестиційне кредитування;

–   фінансування проектів;

–   фінансування оборотного капіталу;

–   кредити на придбання автомобілів;

–   кредити сільськогосподарським підприємствам;

–   факторинг;

–   позики юридичним особам під заставу нерухомого майна;

–   корпоративні овердрафти;

–   овердрафти з диференційованими процентними ставками;

–   торгове фінансування та документарні операції;

–   лізинг;

–   організація та участь в проектах надання синдикованихкредитів;

–   довгострокове фінансування, гарантоване іноземнимиекспортними кредитними агентствами.

Необхідно звернути увагу, що протягом 2009 року було зміненоосновні пріоритети в діяльності малого бізнесу. У цьому сегменті на змінуактивному кредитуванню на перший план вийшли розвиток нових і вдосконаленняіснуючих депозитних програм та надання комплексного банківського сервісу клієнтам.

В 2009 році Райффайзен Банк Аваль продовжив активнопропонувати комплексні рішення з управління поточним рахунком малимпідприємствам, а саме впроваджував тарифні пакети, що поєднують найпоширенішіта найнеобхідніші банківські послуги для щоденного використання представникамималого бізнесу. Також клієнтам пропонувалися сучасні послуги контролю поточногорахунку та дистанційного банківського обслуговування – система «Клієнт — Банк»,що заощаджує час та кошти клієнтам: близько 35 % клієнтів малого бізнесу єкористувачами цієї системи.

Також для клієнтів малого бізнесу існує цілий ряд послуг, втому числі різноманітні тарифні пакети, депозитні програми, документарніоперації, а також наступні активні операції:

–   інвестиційне кредитування (кредитування в рамках партнерськихпрограм банку, кредит надається в національній валюті);

–   фінансування поповнення обігових коштів (кредитна лінія,овердрафт);

–   факторинг (тільки для клієнтів малого бізнесу)(комплексобслуговування, який складається з фінансування (оплати документів,підтверджуючих відвантаження товарів покупцеві на умовах відстрочки платежу) тасервісу (управління дебіторською заборгованістю).

Кількість клієнтів малого бізнесу Райффайзен БанкуАваль зросла у 2009 році на 34 %: з 13757 до 20940 чол. В середньому банкщомісяця залучав на обслуговування близько 600 клієнтів. Постійний прирістзабезпечили системне покращення якості обслуговування, надійність та прозорістьумов співпраці, конкурентні переваги продуктових пропозицій, а також орієнтаціябанку на довгострокові відносини з клієнтами.

У 2009 році бізнес-лінія послуг для приватних клієнтівпродовжила свій динамічний розвиток, надаючи послуги найвищої якості заприйнятною вартістю.

Було введено новий підхід до сегментації клієнтської бази, щофокусується на визначенні потенціалу клієнтів та впровадженні системногопідходу у сфері управління відносинами з клієнтами. Було розроблено унікальнустратегію розвитку та управління за цільовими сегментами, яка спрямована упершу чергу, на задоволення потреб клієнтів – споживачів банківських продуктівта послуг.

Розвиток пакетного обслуговування клієнтів один з головнихпріоритетів банку, оскільки дозволяє отримувати додаткові комісійні доходи тапродавати клієнту одразу декілька продуктів. Райффайзен БанкАвальу 2009 році продовжував бути лідером продажу банківських продуктів та сервісіву пакеті за єдиним вигідним тарифом.

Розвиток карткових кредитів також один із головнихпріоритетів банку, оскільки даний продукт є джерелом збільшення комісійних тапроцентних доходів банку.

Банк також продовжив розширювати перелік послуг у центрахсамообслуговування (ЦСО) – міні-відділеннях зі встановленими банківськимитерміналами самообслуговування, які дають можливість клієнтам банку –держателям платіжних карток Visa або MasterCard, емітованих РайффайзенБанк Аваль, виконувати широкий спектр банківських послуг самостійно,без звернення до працівників відділень. Зокрема, поповнювати депозит,сплачувати рахунки, здійснювати перекази між картками, вносити готівку нарахунок тощо.

Також для приватних клієнтів існує цілий ряд послуг, в томучислі різноманітні депозитні продукти, поточні рахунки, карткові продукти,послуги держателям платіжних карток через банкомати, послуги держателямплатіжних карток через термінали самообслуговування, додаткові послугидержателям платіжних карток, грошові перекази, чеки, операції з дорогоціннимиметалами, оренда індивідуальних депозитних сейфів юридичними та фізичнимиособами, а також наступні пропозиції щодо кредитування:

1)  Іпотечне кредитування:

–   житло в кредит на первинному ринку;

–   житло в кредит на вторинному ринку;

–   земельна ділянка в кредит;

–   кредит під заставу нерухомості;

–   кредит на будівництво власного житла.

2)  Споживче кредитування:

–   кредит на придбання нового автомобіля з власним внеском;

–   кредит на придбання нового автомобіля без власного внеску;

–   кредит на придбання автомобіля, що був у користуванні;

–   «Гроші на будь-що +»;

–   Кредит готівкою для найкращих клієнтів банку.

Проведемо порівняльний аналіз фінансових показників банківськихбалансів за останні періоди, а саме за 2007-2009 рр. Дані аналізу зведемо втаблицю 2.2.