Реферат: Страховий ринок

СТРАХОВИЙ РИНОК


Загальна характеристика становлення і розвитку страховогоринку України

Страховий ринок — це сфера економічних відносин, у процесіяких формуються попит і пропозиція на страхові послуги і здійснюється акт їхкупівлі-продажу. У деяких публікаціях наводиться ширше поняття страховогоринку. Іноді ним охоплюють усі форми надання страхового захисту. Із цимпогодитися не можна. Адже при відшкодуванні збитків за рахунок централізованихфондів відносини купівлі-продажу відсутні. Немає їх і в разі формування тавикористання з цією метою коштів із фондів самострахування.

Існує також думка, що під страховим ринком слід розумітисукупність його суб'єктів (страхувальників, страховиків та посередників) істрахових послуг, що є предметом купівлі-продажу. Можливо, з теоретичногопогляду таке визначення не є досить коректним, проте воно також дісталовизнання, особливо серед практиків.

Поняття «страховий ринок» у пострадянськійекономіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припадає створенняпоряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.

Зародження і розвиток страхового ринку України — процес,що має багато спільного з аналогічними процесами в інших постсоціаліс-тичнихкраїнах. Проте водночас нашій країні притаманні деякі специфічні риси.

Після законодавчого введення деяких елементів ринковоїекономіки в колишньому Радянському Союзі (особливо з появою Закону «Прокооперацію» (1988 року) почали створюватися перші страхові кооперативи. Їхчастка в загальних обсягах страхування була незначною — не більш як 1%. Протеіснування кооперативів протягом 1988 — 1989 років мало велике значення щодонабуття першого досвіду роботи в ринкових умовах, підвищення кваліфікаціїкадрів, взяття під страховий захист «нетрадиційних» для Держстрахуризиків, зокрема вантажів, відповідальності за невиконання угод третіми особамитощо. З самого початку зародження страхового ринку альтернативні страховикибільшою мірою звернули увагу на зміст страхових продуктів (послуг), щопропонуються в Західних країнах. Завдяки цьому в Україні почав зростатиасортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування.

Коли в 1990 році рамки законодавства в напрямку розвиткуринкових відносин були розширені, почали створюватися перші комерційні страховікомпанії. Можна виокремити чотири основні чинники, які сприяли розвитку наринку повноцінних суб'єктів страхування.

Чинник 1-й — створення відносно великих страховихорганізацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у томучислі й в Україні, що згодом перетворилися на самостійних юридичних осіб. Таквиникли теперішні компанії АСКА, «Славія» та інші страховики. Нинізв'язки з московськими холдингами лишаються здебільшого у сферіперестрахування, хоча з кожним роком таких зв'язків стає дедалі меньше.

Чинник 2-й — створення комерційних страхогих організаційна базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР іїндержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною міроюопосередковано.

Оскільки до кінця 1993 p. Держстрах запишався повністюдержавною організацією, то в умовах слабкого розвитку на тон час ринковогозаконодавства він був істотно обмежений у можливостях підписання вигіднихстрахових угод, отримання доходів від інвестиційної діяльності, упровадженняефективних форм мотивації праці тощо. Система ще тривалий час пропонувалапідприємствам і населенню «застарілі» шаблонні страхові продуктидоринкового періоду. На державного страховика було покладено здійсненняобов'язкового страхування, яке з більшості видів було збитковим. Великої шкодизавдали іміджу Держстраху гіперінфляція і неможливість з багатьох (здебільшогоне залежних від страховика) причин своєчасної компенсації і виплат громадянамза попередніми договорами змішаного страхування життя, укладеними ще зарадянських часів.

Усе це зумовило тенденцію переходу кваліфікованихпрацівників до інших компаній, створення держстрахівськими працівникамистраховиків-супутників, які певною мірою залучалися до страхування«вигідних» ризиків, запровадження тих видів страхування, яким ненадавалося належної уваги в Держстраху. Навіть і тоді, коли в! 992 — 1993 pp.загальне законодавство поставило Держстрах (на той час уже Національнаакціонерна страхова компанія «Оранта») в однакові умови з іншимикомпаніями, страхові компанії-супутники не зникли, а, здобувши досвід,працювали й далі (щоправда, поступово втрачаючи зв'язки зі своєю«базою»). Зауважимо, що зазначений процес не набрав форми спеціальноїполітики з боку Держстраху, а здебільшого здійснювався на місцях працівникамирегіональних установ.

Що ж до їндержстраху, то він ще до розпаду СРСРперетворився на холдинг з великими правами своїх філій, у тому числі й вУкраїні. Тому створення протягом 1991 — 1992 pp. самостійних страховиків набазі цих філій не потребувало великої роботи.

Чинник 3-й — створення страхових компаній комерційними,торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами.

Перші роки самостійності української державихарактеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій,інвестиційних компаній, інших комерційних структур. Ці суб'єкти, розвиваючисвій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування.Оскільки на страховому ринку ще не було великих надійних компаній, то структурив інших галузях бізнесу почали засновувати своїх страховиків з метою власногообслуговування. Надалі страхові компанії такого типу почали працюватиуніверсальніше, і не тільки в межах потреб своїх засновників.

Чинник 4-й — створення «кепчивних» страховиківпри галузях, підгалузях, сферах виробництва.

З розвитком ринкових відносин у різних сферах виробництвапостала потреба у створенні обслуговуючої, комерційної інфраструктури. Томупоряд з виникненням банків, торговельних посередників, зовнішньоекономічнихфірм почали засновуватись і страхові компанії, які на перших порах брали насебе внутрішньогалузеві ризики. Характерною особливістю таких компаній буввеликий вплив на їхню роботу міністерств, відомств, державних корпорацій тощо.

Окрім цих головних чинників на процес масового виникненнястрахових компаній у 1990 — 1993 pp. впливали (щоправда, набагато менше) такічинники:

а) ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвідроботи страхового ринку в розвинених країнах;

б) засновницька робота профспілок, громадськихорганізацій;

в) участь зарубіжних інвесторів (такі компанії були, якправило, невеликі і створювалися здебільшого з метою розвідки ринку, але післявстановлення 20 %-вої межі участі нерезидентів у статутному фонді страховикамайже всі вони припинили існування).

Не можна обминути й такий чинник, як створення страховихкомпаній з метою суто трастової діяльності — «гри на інфляції». Хочазазначених компаній було не більш як 3 — 5 відсотків ринку, вони у свій часзавдали великої шкоди багатьом своїм клієнтам, не повернувши їм належних коштіві підірвавши цим довіру громадян до страхових компаній.

Отже, період 1990 — 1993 pp. характеризувався бурхливимзростанням кількості страхових компаній в умовах невпорядкованогозаконодавства.

Після виходу в травні 1993 року Декрету Кабінету міністрівУкраїни «Про страхування» (далі — Декрет) та створення восени 1993року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвиткустрахового ринку України.

Було зареєстровано страхові компанії і видано ліцензії.Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьомуздійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які вказанів ліцензії. Була запроваджена обов'язкова звітність страховиків за результатамироку. Установлено певну залежність між обсягами максимального зобов'язання ірозмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку в умовах, визначених Декретом,v період 1994 — 1995 pp. можна схарактеризувати так.

o По-перше, це поглиблення спеціалізації роботистраховиків. Законодавчі обмеження за Декретом, а також ліцензійні тареєстраційні обмеження зумовили те, що страховики почали спеціалізуватися напевних видах ризиків, у певних галузях та сферах виробництва.

o По-друге, це розширення сфери страхування, поява ірозвиток нових його видів. Саме в цей період значного поширення набуваєстрахування вантажів, особисте страхування від нещасних випадків. Почалосявпровадження страхування цивільної відповідальності власників транспортнихзасобів, відповідальності за виробничими ризиками. Було зроблено перші кроки вмедичному страхуванні. Водночас високий рівень інфляції зумовлював значнепоширення так званого змішаного страхування життя з урахуванням інфляції. Алеоскільки цей вид страхування не мав достатньої законодавчої і методологічноїбази, то теля зупинення гіперінфляції в 1995 році численні страхові компа^ ніїзбанкрутували і багато вкладників не отримали належних виплат.

o По-третє, законодавче регулювання страхової діяльностізначною мірою посилило фінансову дисципліну страховиків. Було запровадженооблік резервів, розроблено категорії активів, у межах яких ці резервирозміщувалися страховиками, упорядковано взаємовідносини страховика з йогофіліями та представництвами, встановлено необхідні форми спеціальної звітності.І найголовніше: розпочався нагляд за страховою діяльністю.

Усе це сприяло зростанню обсягів страхового ринку ірозширенню сфери діяльності страховиків.

Зауважимо, проте, що Декрет не забезпечував необхідноїправової бази для розвитку ринку, особливо стосовно гарантій платоспроможностістраховиків. Головними його недоліками були:

o неврегульованість системи страхування життя як окремоїспецифічної галузі страхування;

o відсутність системи чітких нормативів платоспроможності;

o відсутність загальноприйнятих у світі понять технічних іматематичних резервів, які забезпечують надійність покриття зобов'язаньстраховиків;

o недосконалість регулювання системи перестрахування тадіяльності страхових посередників;

o недостатня визначеність договірних відносин міжстраховиком і страхувальником.

Отже, потрібно було вдосконалювати законодавчу базу.Важливим кроком у цьому напрямку став Закон України «Прострахування», прийнятий весною 1996 року (див. підрозд. 7.1).

Закон установив систему контролю за рівнемплатоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми, щорегулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов'язковогострахування.

Було запроваджено нові вимоги до реєстрації страховиків,розмірів і структури їхніх статутних фондів, а також участі іноземнихінвесторів. З огляду на це в І кварталі 1997 року Укрстрахнагляд перереєструвавстраховиків, і в результаті кількість їх на ринку скоротилася майже в чотирирази. Нині в Україні працюють понад 240 компаній, що мають досить великірозміри статутних фондів, резервів, стабільний ринок, досвід і добру репутацію.

Починаючи з 1994 року спостерігається стабільне зростаннявалових показників діяльності страхового ринку. Рівень надходжень у 1995 роцістановив 170 % щодо 1994 року (з урахуванням темпів інфляції) і був близьким до130 % у 1996 році порівняно з 1995 роком. У 1997 році фактично в абсолютномузначенні були досягнуті такі самі темпи зростання, як і в 1996 році. Алевраховуючи, що рівень інфляції був значно нижчим, можна вважати, що реальнітемпи зростання були вищими. Отже, обсяги страхового ринку України на противагуекономіці в цілому досить швидко зростають.

Дуже важливим є те, що розміри страхових резервів протягомостанніх двох років зростають вищими темпами, ніж страхові премії. Це показникпідвищення рівня платоспроможності страховиків, їх фінансової надійності.

Позитивним у цілому є також і зменшення обсягів страховихвиплат та стабілізація кількості діючих договорів страхування. Перше свідчитьпро більш обгрунтований підхід страховиків до взятих зобов'язань. Друге — пробільшу вагомість і міцність договорів.

Показники розвитку страхового ринку за ризиковими видамистрахування та за страхуванням життя суттєво відрізняються один від одного. Уризикових видах страхування спостерігається різке зростання як кількісних, такі якісних показників. Очевидно, що відбувається значне розширення ринкустрахових послуг поряд із розвитком традиційних видів страхування. Водночас застрахуванням життя істотно зменшився обсяг ринку (за 3 роки більш як удвічі).Це пояснюється тим що інфляційне страхування протягом 1993 — 1994 pp. підірвалодовіру до страхування життя. Адже багато громадян не отримали страхових сум післябанкрутства ряду компаній. За прогнозами, ситуація на ринку страхування життястабілізується лише наприкінці 1998 року.

Найбільших темпів набуло добровільне майнове страхуваннята страхування відповідальності. Найближчими роками ситуація істотно не зміниться.Недержавне обов'язкове страхування розвиватиметься високими темпами, оскільки з1997 року запроваджено страхування цивільної відповідальності власниківтранспортних засобів. Розвиток медичного страхування та страхування віднещасних випадків сприятиме зростанню особистого страхування в цілому. Водночастемпи майнового страхування дещо сповільняться.

Отже, у період становлення ринкової економіки в Українізначною мірою зросли обсяги страхового ринку, і він набув якісного розвитку.Кінець 90-х років характеризуватиметься збільшенням числа страхових договорів,стабілізацією кількості страховиків та їх спеціалізацією за видами страхування,розвитком перестрахувальних операцій як на внутрішньому (національному), так іна зовнішньому (світовому) страховому ринку. Особливо слід зазначити те, що рядзаходів як на законодавчому рівні, так і на рівні застосування чинниківуправління й організації страхового ринку зумовили постійне зростання розмірівстрахових резервів. А це означає посилення фінансової надійності страховиків,рівня гарантійності виконання взятих ними зобов'язань.

Види страхових компаній і порядок їх створення

У багатьох країнах світу страхова справа розглядається якокрема галузь економічної діяльності. До неї входять різноманітні за формами власності,видами страхування організації-страховики, посередницькі таінформаційно-консультаційні структури. Головне місце у страховій галузіналежить страховикам.

Страховик — где організація, котра згідно з отриманоюліцензією бере на себе за певну плату зобов 'язання відшкодуватистрахувальникові або особам, яких він назвав, завданий страховим випадкомзбиток або виплатити страхову суму.

Сукупність страховиків, що функціонують у певномуекономічному середовищі, утворює страхову систему. Її головне завдання — надання страхових послуг.

За приналежністю страховики можуть бути державними(публічними) і приватними.

За характером роботи страховики поділяються на три групи:І) такі, що страхують життя; 2) здійснюють інші види страхування; 3} надаютьвиключно перестрахувальні послуги.

Публічні страховики створюються і керуються, як правило,від імені Уряду. Серед приватних страховиків у світовій практиці єіндивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства. Співвідношення міждержавними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устроюкраїни та економічної політики держави.

У колишньому СРСР та соціалістичних країнах Європиіснувала монополія держави на страхову діяльність. Усі страхові операціїздійснювались через державні організації. У Радянському Союзі це був ДержстрахСРСР, який мав розгалужену систему республіканських і місцевих управлінь тавідділень. Така ситуація зберігається й досі в деяких соціалістичних країнах.

Монополія на страхування притаманна не тільки країнамсоціалістичної орієнтації. Монополізованою була страхова справа в царськійРосії. До певного часу монополія на страхування існувала, наприклад, у Франції.І нині можна назвати країни з ринковою економікою, де зберігається монополія настрахову справу. До них належать, скажімо, Ірландська Республіка (страхуванняздоров'я), Індонезія (усі види страхування) та деякі інші держави. Системистрахування також можуть бути різними.

Специфічними є й індивідуальні страховики. Доіндивідуальних страховиків відносять фізичних осіб, об'єднаних у синдикати, щодіють на страхових ринках типу Ллойда (Lloyds of London). Такі ринкиорганізовані в деяких країнах Західної Європи та в окремих штатах США.Лондонський Ллойд виник ще в XVII ст. Він не несе відповідальності застраховими зобов'язаннями своїх членів. Корпорація налічує нині понад 26000членів, об'єднаних майже в 400 синдикатів. Діяльність Ллойда регулюєтьсяспеціальним законом.

Ллойд — це ринок страхових послуг світового значення. Тутпереважає страхування морських, авіаційних, автомобільних нафтогазодобувнихризиків. У страховому обороті Ллойд не виступає від свого імені. Він лишестворює всі необхідні умови для успішної страхової діяльності своїх членів, щодіють на власний кошт. Ллойд приваблює страхувальників з усього світу добревідпрацьованими й стабільними умовами страхування, високою кваліфікацієюандеррайтерів.

Синдикати формуються, як правило, за видами страхування.Очолює синдикат андеррайтер, який бере на страхування ризики від імені своїхчленів. Серед членів синдикатів Ллойда багато відомих бізнесменів, діячів наукита культури. Участь цих осіб зміцнює Ллойд не лише фінансовими засобами, а йпіднімає його авторитет у суспільстві.

Страховий бізнес за зразком Ллойда лише умовно можнавважати індивідуальним. По суті, це великі групи фізичних осіб, належних допевних синдикатів, які, у свою чергу, діють на страховому ринку здебільшого запринципом співстрахування. Створення страховиків такого типу значного поширенняне набуло. Ллойд також переживає пору великих змін. Він іде на зближення засоційованими компаніями. Уже тепер тут поряд із членами, які несуть повнувідповідальність за наслідки страхування, є особи, котрі вступають досиндикатів Ллойду на засадах обмеженої відповідальності.

В Україні страховиками визнаються нині лише юридичніособи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств аботовариств з додатковою відповідальністю. Особливості кожного із цих видівтовариств визначені Законом «Про господарські товариства» (1992 p.).Закон «Про страхування» (1996 p.) передбачає також можливістьутворення державних страховиків.

У переліку дозволених в Україні видів страховихорганізацій немає товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Відомо, що такіпідприємницькі структури дуже поширені в сімейному бізнесі. Власники в разібудь-якої небезпеки несуть відповідальність за борги фірми лише в межахзроблених внесків до статутного фонду. Умови створення зазначених товариствзахищають від проникнення в їхню справу небажаних учасників. Поряд зпозитивними тут існують і численні негативні фактори, зокрема малі можливостізбільшення статутного капіталу, труднощі контролю за діяльністю товариств, щоособливо важливо у сфері страхових послуг. Інколи посилаються на зарубіжнийдосвід, де таких винятків, мовляв, не існує. Але це хибна думка. Наприклад, уВеликій Британії поняття товариства різко відрізняється від нашого. Англійськітовариства можуть і не мати статусу юридичної особи. До страховиків тутвідносять лише ті підприємницькі структури, що створені па підставі АКТ)' прострахові компанії. Та й обмежена відповідальність тлумачиться ширше. Докомпаній з обмеженою відповідальністю відносять і акціонерні товариства.

В Україні поняття «товариство» та«компанія» нерідко ототожнюють, не розрізнюючи на практиці страховихтовариств і страхових компаній. Проте насправді не кожного страховика можнавважати товариством. Не всі страховики набирають вигляду страхової компанії.Товариства, як правило, не створюються в державній формі власності. Водночас убагатьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємногострахування (ТВС). Так, у США ТВС становлять всього 6 % від загальної кількостістраховиків, які здійснюють особисте страхування, але на них припадає понад 40% продажу полісів осо бистого'страхування. В Японії більш як половина страховихоперацій з особистого страхування припадає на ТВС. Понад дві третинисільськогосподарських ризиків у Великій Британії, Нідерландах, Франціїзастраховано в ТВС.

Головна відмінність між ТВС і компанією полягає в тому, щокомпанія завжди має на меті отримання комерційного результату — прибутку. Цезабезпечується через застосування твердих тарифів, до складу яких здебільшоговходить прибуток. Для товариств взаємного страхування отримання прибутку не єпершочерговим. Вони створюються для надання взаємодопомоги своїм членам. Тутучасник товариства одночасно є страховиком і страхувальником. Саме страхуваланикам належать усі активи товариства. Якщо сума страхових премій перевищуєвиплати і витрати на ведення справи та відрахування до фондів, то різниця можебути повернута членам товариства. В Україні ТВС можуть із часом набутипомітного розвитку. Найсприятливіші умови для їх поширення слід очікувати всільському господарстві (захист фермерських господарств), у малому промисловомуі торговельному бізнесі, страхуванні життя. Необхідна для цього правова базачастково вже створена.

Поширенням міжнародної ринкової термінології у нашійкраїні пояснюється те, що страховика часто називають страховою компанією.

Страхова компанія — це юридична оформлена одиницяпідприємницької діяльності, яка бере на себе зобов 'язання страховика і має наце відповідну ліцензію.

Страхова компанія користується всіма правами фірми.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основустрахової системи становлять компанії у вигляді акціонерних товариств.

Акціонерне страхове товариство (корпорація) — це типкомпанії, яка створюється і діє зі статутний капіталом, поділеним на певнукількість часток — акцій. Оплачена акція дає право її власникові на участь вуправлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів.

У самій основі акціонерного товариства закладені перевагицього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталудає'змогу залучати до страхової індустрії багатьох юридичних і фізичних осіб,зацікавлених вигідно розмістити свої інвестиції. Страхова індустрія приобгрунтованому державному регулюванні має всі можливості для отримання прибуткуна рівні, який перевищує середній за всіма галузями бізнесу. У разінесприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносноневеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів.

Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу.В Україні у страховій індустрії переважають акціонерні товариства закритоготипу. Це пояснюється кількома мотивами, які не втратили свого значення й досі.

По-перше, створення відкритих акціонерних товариствтривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фондустраховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, як уже зазначалося, українське законодавство непередбачає можливості створення страхової компанії у вигляді ГОВ.

Закрите акціонерне товариство лише формально відрізняєтьсявід ТОВ. До речі, у законодавстві ряду країн компанії, створені на акціонернихзасадах, розглядаються як різновид страховиків з обмеженою відповідальністю. Засвоїми зобов'язаннями ТОВ відповідає майном, до складу якого входять внескичленів. Відповідальність кожного акціонера також обмежується лише вартістюакцій.

По-третє, статус закритого товариства дає змогуконтролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страховоїкомпанії, що може відповідати інтересам засновників.

По-четверте, процедура створення закритого акціонерноготовариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.

Перспективнішими для страхової індустрії є відкритіакціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страховихпослуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого несхильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осібудається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку. Нині вживаютьсязаходи щодо збільшення статутного фонду, стимулювання й прискоренняорганізаційного оформлення продажу і купівлі акцій та інших цінних паперів.Тому є всі підстави очікувати, що акціонерні товариства відкритого типунезабаром посядуть і утримуватимуть провідне місце на страховому ринку.

Страхові компанії можна класифікувати за географічноюознакою. Подана далі табл. 4.5 характеризує розміщення страховиків за регіонамиУкраїни

/>

За територією обслуговування компанії можна поділити намісцеві, регіональні, національні та транснаціональні. На жаль, нині практичновідсутня статистика укладених договорів кожною компанією в межах області.Ліцензії майже всім компаніям видані з правом здійснення діяльності натериторії всієї країни. Тому важко виокремити страховиків, які діють лише вмежах певного регіону.

Транснаціональних страхових компаній в Україні досі немає.Законодавство не дозволяє створення іноземних страхових компаній або їхніхфілій. Ідеться про захист розвитку власної страхової індустрії, прагненняполіпшити платіжний баланс країни, використавши тимчасово вільні коштистраховиків для збільшення інвестицій у власну економіку. Такі заходивиправдані в тому разі, коли розвитку внутрішнього страхового ринку надаютьсявідповідні пріоритети. Однією з головних умов є нарощування фінансового ікадрового потенціалу компаній, створення механізму стимулювання попиту настрахові послуги, посилення боротьби з фінансовими махінаціями, а такожстворення клімату довір'я до страховиків. У попередніх розділах ужезазначалося, що страхування є об'єктивно необхідним атрибутом ринковоїекономіки. Отже, тривале відставання в розвитку страхової індустрії можевідчутно гальмувати розвиток ринкової економіки в цілому.

Досвід країн Європейського Союзу показує, що на вищомуетапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Цевигідно страховикові — ризики територіальне розосереджуються, зростає обсягпродажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток. Певні переваги очікуютьі на страхувальників: отримання страхових послуг вищої якості і за порівнянонижчу плату та в необхідному регіоні.

Порядок створення нових або реорганізації існуючихстрахових компаній регулюється як загальними законами (про підприємницькудіяльність, реєстрацію юридичних осіб, виконання грошово-валютних операцій, рухцінних паперів і т. ін.), так і законодавством, що стосується особливостейстрахового профілю діяльності.

Процес створення страхової компанії можна поділити на дваетапи:

формування юридичної особи і надання їй статусустраховика. Безперечно, ці етапи тісно взаємозв'язані, що відбивається вустановчих документах, розмірі статутного фонду, визначенні сфер діяльностітощо.

Юридичні особи (крім банків) мають бути зареєстрованими вадміністраціях за місцем розташування. Компанія, котра отримала реєстраційнепосвідчення як підприємницька структура, може виконувати певні фінансовіоперації, пов'язані з формуванням статутного фонду, підготовкою офісу. Але нацьому етапі компанія ще не є страховиком. Вона набуває такого статусу тількипісля внесення її до Державного реєстру страховиків та видачі їй ліцензії направо здійснення певних видів страхування.

Стратегія страхової компанії

Страхова галузь України, як і вся її економіка, зазнаєнині безпрецедентних змін. У найстисліші строки потрібно подолати шлях відцентралізованої планової економіки до господарства, що функціонує на ринковихзасадах. Зміни мають бути фундаментальні й стосуватися політичних, юридичних,економічних, соціальних і технологічних аспектів еволюції суспільства. Отже,реформування тривалий час впливатиме на розвиток усіх галузей економіки країни.

Головні перетворення полягають у структурних змінах формвласності. Ці зміни, у свою чергу, зумовлюють відповідну трансформацію форм їїстрахового захисту. У підрозд. 1.1. ішлося про наявність об'єктивних передумовдля виходу страхування на перший план у системі забезпечення економічноїбезпеки юридичних осіб і громадян у разі стихійного лиха або нещасного випадку.

Важливого значення набуває вироблення стратегії розвиткустрахового ринку, і зокрема кожної страхової компанії. Термін«стратегія» походить від грецького слова «strategos», якебуло відоме ще за часів Александра Македонського і означало «мистецтвогенерала».

В економіці і сфері управління стратегія — це докладний,усебічний комплексний план, призначений для забезпечення місії організаі{ії,яка виражає головну мету її існування. Щодо страховиків стратегія означаєгенеральну програму дій компанії, узгоджену з головною метою останньої. Відступеня обгрунтованості обраної стратегії залежитьуспіх компанії.

Визначена головна мета сприяє підвищенню ефективностіроботи компанії лише тоді, коли вона досяжна. Мета, що грунтується на завищенихвимогах і не враховує можливостей організації, може призвести до катастрофічнихнаслідків.

Приклад. Одна з провінційних страхових компаній визначиласвою стратегічну мету так: «Протягом п'яти років компанія має посісти врегіоні провідне місце у страхуванні майна і відповідальності юридичних осіб,стати високопрофесійним, дисциплінованим і платоспроможним партнером, визнанимна внутрішньому і зовнішньому страхових ринках». Досягнення такоїширокомасштабної мети вимагає обгрунтованого визначення потреби у фінансовихресурсах, обсягів нагромадження, способів раціонального розміщення івикористання зазначених ресурсів. Мають бути залучені дефіцитні талановитіуправлінські кадри, а також забезпечуватися постійне вдосконалення якості йспособів реалізації страхових послуг. Керівництво компанії не мало деталізованогоплану досягнення генеральної мети. Воно несвоєчасно реагувало на зміни. Забагатьма позиціями робота виконувалася застарілими методами і не доситьактивно. Негативно позначилися й помилки в кадровій політиці. Це зумовилоневиправдане зростання собівартості послуг і як наслідок — збитковістьдіяльності. Через це акціонери втратили інтерес до нарощування статутногокапіталу компанії, і вона змушена була залишити страховий ринок.

У практиці страхового менеджменту широко використовуєтьсястратегія оновлення. Вона передбачає безперервний процес пошуків і впровадженнянових методів управління, зорієнтованих на послідовне вдосконалення страховоїсправи. Опрацювання стратегії має враховувати адаптацію до зовнішньогосередовища, внутрішню координацію та організаційне передбачення. Томустратегічні програми потрібно складати доволі гнучкими, аби при потребі їхможна було переорієнтувати або модифікувати.

Під адаптацією до зовнішнього середовища розуміються дії,що супроводжують пристосування компанії до нових сприятливих можливостейрозвитку бізнесу, а також до нових обмежень, що виникають на цьому шляху.Беруться до уваги як зміни в законодавстві, так і інтереси потенційнихстрахувальників, посередницьких структур, компаній, що є конкуренгами, та іншихсуб'єктів страхового ринку. Очевидно, що асе це вимагає постійного збору тааналізу великого обсягу інформації про розвиток економіки в цілому і страховоїгалузі зокрема, про різні ринки, послуги та інші чинники.

Стратегічний план компанії має бути довгостроковим за метоюдіяльності, але досить гнучким за методами досягнення мети. Стратегічний планприблизно кожні півроку доцільно коригувати залежно від зміни ділових ісоціальних обставин. При цьому завжди потрібно аналізувати динамікумакроекономічних показників, що характеризують темпи економічного зростання(спаду), рівень інфляції та безробіття, структурні зміни в економіці, умовиоподаткування юридичних і фізичних осіб тощо.

Зауважимо, що серед змін, які відбуваються нині в Україні,найістотніше вплинути на подальшу долю страховиків можуть такі.

Здійснення приватизації майна переважної кількостіпідприємств, що раніше належали до державного сектора економіки. Lie зумовлюєпідвищення страхового інтересу як щодо захисту майна, так і щодо страхуваннявідповідальності підприємств. Потрібно намагатися охопити страхуваннямнасамперед ризики засновників та акціонерів компанії. Це сприяє швидшомузапочаткуванню та подальшому розвитку страхової діяльності, підвищує довір'я донового страховика, що дуже важливо для укріплення позиції на страховому ринку.

Зміни в джерелах сплати страхових платежів. Тепер і задобровільними видами страхування майна підприємств (включаючи транспортнізасоби, вантажі) страхові премії додаються до витрат на виробництво, щовідповідно зменшує базу оподаткування. Це значно підсилює фінансові можливостіпідприємств, спонукає їх брати участь у страхуванні.

Зростання рівня реальної середньої заробітної платиприграючих. Ця обставина дає нові можливості активізувати залучення населеннядо страхування життя, від нещасних випадків, страхування нерухомості,транспортних засобів та домашнього майна. Водночас зростання заробітної платипризводить до подорожчання трудових ресурсів, зайнятих у страхуванні.

Суттєве зниження рівня інфлягщ, завдяки якому зміцнюється довірастрахувальників до реальності відшкодування збитків. Проте особливу увагу слідприділити врахуванню у правилах і договорах страхування можливості коригуватистрахову суму та суму платежів у зв'язку з відхиленням реальної вартостізастрахованого майна під впливом інфляції (дефляції) і ротової одиниці.

Стан криміногенної ситуації, особливо у великих містах, щопризводить до підвищення рівня збитковості за багатьма договорами. Гакатенденція вимагає коригування страхових тарифів, вжиття разом зі страхувальникамиі правоохоронними органами додаткових запобіжних заходів щодо охорони об'єктівстрахування.

Зміна порядку нарахування і віднесення на битрачгиалюртгізаціи-тіх відрахувань на основні засоби. Прискорена аморчизація призведедо збільшення ко.'іивань між залі-никовою вартістю об'єкта за балансомпідприємства і його реальною вартістю. Цс потрібно брати до уваги і в умовахстрахування.

Очікуване збільшення кредитних інвестицій у підприємницькудіяльність. Це потягне за собою, зокрема, збільшення масштабів використаннястрахових послуг у частині страхування майна від вогню і стихійного лиха,технічних ризиків, майна, іцо передбачається під заставу, страхуваннявідповідальності.

Розпочато процес формування українського фондового ринку.Розвинений ринок цінних паперів дасть змогу страховикам прискорити продажвласних акцій і цим самим залучити додатковий капітал до статутного фонду.Водночас, це сприятиме оперативнішому вирішенню питання про інвестуваннятимчасово вільних коштів у цінні папери і, при потребі, їх продажу. Розвитокфондового ринку потягне за собою впровадження нових страхових послуг.

Коливання банківської облікової ставки, що безпосередньовпливає на прояв заощаджувальної функції страхування, вносить відповідні змінив доходи страховиків від розміщення депозитів та визначає деякі інші параметрифінансової.діяльності.

Зростання можливостей підприємств гцодо реалізаціїпродукції, особливо на експорт. Це створює сприятливі умови для розширеннястрахування експортних кредитів, страхування відповідальності товаровиробниківза якість продукції, страхування вантажів та відповідальностівантажоперевізника, страхування юридичних втрат на розгляд претензій.

Стабілізація економічного стану на багатьох підприємствахдозволяє поступово переходити до страхування втрат, до яких можуть призвестиперерви у виробництві у разі настання стихійного лиха, техногенних аварій абоінших страхових подій.

Поглиблення проблеми безробіття, що зумовлює зростанняпотреби у страхуванні роботодавця на цей випадок.

Поява в регіонах нових страховиків, що володіютьаналогічними ліцензіями на страхову діяльність. Компанія має ретельно вивчатиможливості своїх конкурентів і відповідно реагувати підвищенням якості своїхпослуг.

Доцільність залучення до реалізації полісів страхових посередників.Страхові брокери й агенти сприяють, як правило, зростанню кількості договорів ірозширенню географії страхувальників, а це позитивно позначається нанадходженні страхових премій і формуванні раціональної структури страховогопортфеля.

Перестрахування ризиків на облігаторних засадах. У зв'язкуз цим потрібно ретельно дібрати перестраховиків і укласти з ними відповідніугоди. У свою чергу, в межах нормативів платоспроможності доцільно збільшитиобсяг операцій із приймання ризиків на перестрахування. Перспективним напрямкомрозвитку внутрішнього ринку страхування є створення регіональних іспеціалізованих страхових пулів.

Посилення спілкування з nomemfiunuMu страхувальникаминаданням їм різних консультацій з ризик-менеджменту, страхування ризиків та іншихпитань, що не виходять за межі статутної діяльності компанії.

Можливості тіснішої взаємодії з місцевими органами влади.Ці стосунки можуть виявлятися у взаємному прагненні розслідувати причинистрахових подій, створити зручніші умови для розміщення офісу компанії,рекламних матеріалів, фінансувати за рахунок коштів страховика ряд запобіжнихзаходів, купувати цінні папери, що емітують місцеві адміністрації, і т. ін.

Отже, державна політика, спрямована на приватизацію,проведення протиінфляційних заходів, упорядкування оподаткування якстрахувальників, так і страховиків, відсоткових ставок, валютних курсів,фінансового контролю, забезпечує серйозні передумови для активізації страховоїдіяльності. Стратегія кожної конкретної компанії полягає в тому, щоб максимальноскористатися цими можливостями. Разом з тим мають бути своєчасно враховані йчинники, що ускладнюють роботу страховиків.

Аналізуючи на цьому фоні позитивні й негативні зміни вумовах діяльності страховика, доцільно знайти відповіді на такі запитання:

o чи може компанія надавати свої послуги за цінами,нижчими або такими самими, як конкуренти (якщо ні, то що цьому заважає);

o який доступ має компанія до страхувальників. Що заважаєїй розширити коло своїх прихильників;

o чи має компанія належний персонал для оперативноїпереорієнтації роботи на нові послуги та ринки;

o що необхідно для посилення мотивації працівників докращого виконання місії компанії?

Практика управління виробила низку загальних підходів щодостратегічного планування. Розглянемо їх.

Загальна стратегія компанії відпрацьовується групоюекспертів і має бути схвалена вищим керівництвом ще до здійснення першихінвестицій.

Ставиться реальна мета перед компанією, визначаються етапиїї досягнення і способи контролю за ходом виконання завдань.

Визначається коло фахівців, які обійматимуть ключовіпосади. Продумується система набору та професійної підготовки персоналу. Багатокомпаній користуються такою схемою побудови стратегії:

а) загальні положення;

б) період, на який розрахована стратегія;

в) стратегічні орієнтири: майбутня роль і завданнякомпанії;

г) аналіз і оцінка становища компаній: конкурентнапозиція, стосунки зі страхувальниками, фінансовий стан;

д) визначення пріоритетів: нові страхові послуги, новістрахувальники, досконаліші методи маркетингу тощо.

е) розрахунок кінцевих фінансових результатів.

Надзвичайно важливе значення для ефективної реалізаг^іїстратегії страховика має бізнес-план. Його мета — конкретизувати діяльністькомпанії на найближчу перспективу (3 — 5 років) згідно з потребами ринку іможливостями мобілізації для цього відповідних ресурсів. На жаль, і досібізнес-плани у страхових компаніях ще не посіли належного місця. Нерідко проних згадують лише під час реєстрації страхових компаній. Укрстрахнагляд вимагаєподання з цього приводу коротенької таблиці, яка містить лише кількапоказників, а саме: види страхування, кількість договорів страхування, страховусуму, страхові платежі, страхові відшкодування, відрахування до резервів,витрати на ведення справи, прибуток.

Звісно, що цього замало, аби бізнес-план допомагавстраховикові вирішити такі проблеми:

o визначити конкретні напрямки діяльності компанії,цільові ринки і своє місце на цьому ринку;

o сформулювати ту частину стратегії компанії (і тактику їїдосягнення), яка припадає на період дії бізнес-плану;

o виявити відповідність наявних кадрів компанії, умовмотивації їхньої праці вимогам досягнення поставленої мети;

o оцінити фінансовий стан компанії з погляду можливостейреалізації її місії;

o передбачити можливі перешкоди на шляху до досягненнямети.

Наявність грамотно складеного бізнес-плану допомагаєкерівникам досконало вивчати перспективи розвитку компанії, дозволяєздійснювати чіткішу координацію зусиль, спрямованих на досягнення мети,визначає систему показників, необхідних для контролю за діяльністю компанії,готує компанію до можливих змін у ринковій ситуації, чітко формулює обов'язкивідповідальних осіб. Бізнес-план дає відповідь на запитання, який капіталпотрібний для розвитку компанії в масштабах визначеної мети і яка очікуєтьсяефективність його використання.

Тут перелічені лише деякі з тих позицій, які слід узяти доуваги при опрацюванні нової або коригуванні наявної стратегії діяльностістрахової компанії. Значне місце має бути відведене формуванню раціональноїструктури компанії, її ресурсному забезпеченню, кадровій політиці, мотивації іконтролю. Ці та інші аспекти стратегії діяльності компанії розглядаються вцьому розділі далі.

Важливо, щоб менеджери всіх рівнів були добре і своєчасноознайомлені зі стратегічною лінією та пріоритетами компанії. Саме від нихістотно залежить, чи зосередяться зусилля працівників на досягненні метикомпанії. В умовах переходу до ринкових відносин бізнес-план має бути в усіхкомпаніях і розглядатись як основний документ, що визначає стратегію діяльностікожної на конкретний період.

Світовий досвід показує, що жодна, навігь високорозвинена,країна не може не зазнавати циклічних підйомів і спадів у економіці. Не всіпідприємницькі структури однаково відчувають ці перепади. Виї рають ті, хтовміє прогнозувати ситуацію і своїми продуманими й оперативнішії діямитовер'їати справи на краще.

Організаційна структура страхової компанії

Під структурою компанії розуміються насамперед зв'язки, щоіснують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділроботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими тафункціональними управліннями (департаментами), відділами, секторами й іншимипідрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії.

Організаційна структура відображується в таких формах, якподіл праці, створення спеціалізованих підрозділів, ієрархія посад,внутріш-ньоорганізаційні процедури.

Структура управління компанією може будуватись за такимипринципами.

Принцип лінійного підпорядкування. Це означає, щовищестоящі керівники наділяються правом давати розпорядження нижчестоящимспівробітникам з усіх питань, що випливають з їхньої діяльності. Наприклад,указівки керівника страхової компанії є обов'язковими для всього персоналу.Такий порядок, коли ннжчестоящим структурам доводиться вирішувати справивиключно через «верхи», забезпечує відповідний рівень контролю задіями структурних підрозділів компанії. Проте в разі додержання лише функціїлінійного підпорядкування центральний апарат, і особливо керівництво,перевантажується розглядом порівняно дрібних питань. Внаслідок цього управліннявтрачає оперативність, найкваліфікованіші працівники відволікаються відопрацювання перспективних, глобальних проблем розвитку компанії.

Принцип функціонального підпорядкування. Право даватирозпорядження надається щодо виконання конкретних функцій, незалежно від того,хто їх виконує. Наприклад, головний бухгалтер може дати вказівки з облікуматеріальних і грошових цінностей, що перебувають у розпорядженні будь-якогопідрозділу компанії.

Носій функцій може отримувати вказівки від кількохкерівників відділів чи інших функціональних підрозділів і має, у свою чергу,звітувати перед ними про виконання тих чи інших видів робіт. Це не поширюєтьсяна дисциплінарну відповідальність. Накласти стягнення або матеріально заохотитипрацівника може керівник компанії або та особа, якій делеговані ці права.

Принцип лінійно-штабного підпорядкування. Це здебільшого«мозкові» центри (штаби), які виконують консультаційні функції у процесістратегічного планування, підготовки рішень з інших найважливіших питань роботикомпанії. До них, крім штатних працівників, нерідко залучають учених,консультантів і експертів з вузів, наукових лабораторій та інших установ. Такіфахівці опрацьовують ті чи інші питання та подають керівництву свої висновки іпропозиції. Консультанти не користуються правом давати розпорядженняпрацівникам компанії.

Страхові компанії при опрацюванні своїх організаційнихструктур використовують здебільшого всі три принципи. Важко уявити, наприклад,Національну акціонерну страхову компанію (HACK) «Оранта» безурахування можливостей раціонального поєднання лінійного та функціональногопідпорядкування підрозділів, їх співробітників. Що ж до принципулінійно-штабного підпорядкування, то він у багатьох компаніях довгонедооцінювався.

Cтруктура HACK «Оранта» доволі складна. Вонаохоплює чотири рівні управління: центральний офіс (Правління компанії), обласні(Київську і Севастопольську міські) дирекції, міські та районні відділення йфілії. Ця компанія — наступниця колишнього Укрдерж-страху. До 1994 року вонамала свої відділення в усіх районах України. Згодом зі складу HACK«Оранта» виокремилися як самостійні юридичні особи деякі обласнідирекції. Так утворилися відкриті акціонерні товариства«Крим-Оранта», «Оранта-Дніпро», «Оранта-Донбас»,«Оранта-Лугань», «Оранта-Січ».

У наведених структурах є багато спільного. Це випливає зхарактеру діяльності страховиків. Водночас є низка істотних відмінностей. Вонизумовлені різними масштабами роботи, наявністю в HACK «Оранта»обласних, міських і районних ланок. Це дає змогу зосередити обслуговуваннястрахувальників безпосередньо за місцем їх розташування. Правління АСК«Оранта» вирішує насамперед питання стратегії розвитку компанії,опрацювання правил страхування, здійснення актуарних розрахунків, проведенняінвестиційних заходів тощо. В «Енергополісі» більшість страховихоперацій здійснюється безпосередньо центральним офісом.

/>

Рис. 4.2. Організаційна структура АСК«Енергополіс»

Відділення, філії, представництва на місцях має не лишеHACK «Оранта», «Енергополіс», а й багато інших страховиків.Вони створюються і діють згідно із затвердженим Укрстрахнаглядом Положенням пропорядок здійснення страхової діяльності відокремленими підрозділами страховиківвід 12 березня 1994 року.

Філія страховика — це відокремлений підрозділ, що не єюридичною особою. Він може мати власну назву, яку дозволяється використовуватизгідно з Положенням про філію, має відокремлений баланс та здійснює страховудіяльність за видами, на які страховик отримав ліцензії Комітету у справахнагляду за страховою діяльністю і право на здійснення яких було надано філіїзагальними зборами учасників страховика. Таке право може бути надане повністюабо з обмеженнями.

Зі світової практики відомі три системи організації роботистрахових компаній з філіями. Кожна з них має свої переваги і недоліки. Вибіртієї чи іншої системи роботи з філіями залежить від конкретних обставин.

Централізована система. Вона передбачає прийняття всіхрішень, що стосуються андеррайтингу та відшкодування збитків центральним офісом(головною конторою)^ Тут підписуються поліси, здійснюються розрахунки,пролонгуються поліси. На філії покладається видача, отримання і перевірка анкетна страхування та покриття збитків. Ці документи пересилаються до центральногоофісу для прийняття рішень. Переваги цієї системи полягають у тому, що вонавимагає менше висококваліфікованих фахівців, скорочуються витрати на веденнясправи. До недоліків слід віднести те, що працівники філій мають маліперспективи для кар'єри, на прийняття рішень витрачається багато часу, причомурішення не завжди враховують місцеві умови.

Децентралізована система. За цієї системи більшістьрішень, що стосуються укладення договорів і відшкодування збитків, приймаютьсяу філії. Остання самостійно поновлює договори і веде облік. Звичайно, щорішення філії мають узгоджуватися з політикою, що її проводить компанія вцілому. Перевагою є те, що у філії працює більш кваліфікований персонал, ніжпри централізованій системі, клієнти мають можливість оперативно отриматибільше послуг. До недоліків можна віднести недостатній обсяг роботи длякваліфікованих працівників, ускладнення в роботі з посередниками, ускладненнящодо перестрахування ризиків.

Регіональна система. За такої системи серед філійвиокремлюються головні для даного регіону. У них зосереджується група фахівцівз андеррайтингу, оцінювання та відшкодування збитків. Вони обслуговують потребикількох філій, що працюють у даному регіоні. Це компромісний варіант, девраховуються переваги і недоліки централізованої і децентралізованої систем.

У філіях зосереджується великий обсяг інформації прополіси, страхові внески, відшкодування збитків, заробітну плату, комісійнівинагороди. Для опрацювання цієї інформації використовуються комп'ютери. Існуєтісний зв'язок між філіями і головним офісом. Висока швидкість роботи факсів,комп'ютерів, принтерів, ксероксів дозволила прискорити оформлення страховихпослуг. Відпала потреба в рутинній ручній роботі, що її виконували різніслужбовці.

Представництво страховика являє собою відокремленийпідрозділ останнього, який не є юридичною особою, діє згідно з Положенням пропредставництво, не має права безпосередньо здійснювати страхову, а такожбудь-яку підприємницьку діяльність. Представництво виконує функції і завданнящодо сприяння організації і здійснення статутної діяльності страховика,виступає від імені страховика і фінансується ним. Представництва можуть бутистворені на території як України, так і іноземних держав. Вони мають такізавдання: збір інформації, реклама, пошук клієнтів страховика в даному регіоніабо країні, виконання репрезентативної функції.

У деяких країнах (наприклад, у Росії) існують такожагентства страхових компаній, які надають представницькі послуги, виконуючиводночас деякі операції, пов'язані з підготовкою проектів страхових договорів,обстеженням наслідків страхових випадків.

Про створення чи ліквідацію філій і представництв страховакомпанія в 10-денний термін інформує Укрстрахнагляд. Страховик несе повнувідповідальність за діяльність його відокремлених підрозділів.

Зауважимо, що створення регіональної мережі — справадосить дорога. З певним розвитком посередницьких структур компаніям, можливо,стане вигіднішим користуватися послугами страхових агентів і брокерів дляпідтримання необхідних зв'язків з віддаленими від центрального офісустрахувальниками.

Зарубіжний досвід показує, що останніми роками структуриуправління спрощуються. Так, у Великій Британії є чималі за нашими міркамикомпанії, які мають всього два-три структурні функціональні підрозділи. Багатокомпаній практикують періодичне переміщення співробітників з одного підрозділудо іншого. Це сприяє підвищенню їхньої кваліфікації, допомагає оволодітизнаннями ведення справи й на інших ділянках роботи компанії. Працівникисприймають такі заходи позитивно, як один із способів боротьби із закостенінняморганізаційної структури.

Організаційна структура страхової компанії вдосконалюєтьсяв кілька етапів.

Перший передбачає вивчення всіх переваг і недоліків діючоїсистеми управління. Тут слід з'ясувати, на яких саме видах робіт позначаєтьсядефіцит потужностей компанії, а на яких є зайві ресурси. Доцільно порівнятиструктуру своєї компанії зі структурами аналогічних за профілем вітчизняних ізарубіжних страховиків. При цьому порівняння має бути не суто механічним, авраховувати можливість застосування критеріїв мотивованої організації праці,опрацьованих американським психологом та економістом Херцбергом (докладнішедив. Ефгімов С. Л. Организация управления страховой компанией: теория,практика, зарубежньїй опьіт. — М., 1995). Ці критерії зводяться ось до чого.Будь-які дії мають бути усвідомленими.

Більшість людей відчувають радість від роботи, за яку вонивідповідають. Вони прагнуть бути причетними до наслідків діяльності, матиконтакти з колегами. Дії кожного працівника мають бути важливими для когоськонкретно.

Кожний на робочому місці прагне довести, на що вінздатний. Фахівець не погодиться на те, щоб з питань, з яких віннайкомпетентні-ший у даній організації чи підрозділі, рішення приймались безйого участі.

Кожний прагне побачити себе в наслідках праці. Результатироботи повинні мати своїх справжніх творців, а не бути знеосібленими. Нерідкокерівники присвоюють лише собі позитивні наслідки роботи своїх підлеглих. Цестворює напруженість у колективі.

Кожний має власний погляд на те, як можна поліпшити своюроботу, її організацію. Працівник має намір реалізувати свою мету і не боїтьсясанкцій. Він сподівається на те, що до нього поставляться зацікавлено. Тому вкомпаніях слід стимулювати приплив нових ідей.

Людям подобається відчувати свою значущість. Керівництвокомпанії має постійно дбати про те, щоб кожний працівник усвідомлював,наскільки важлива саме його праця для загального успіху.

Кожна людина прагне успіху. Успіх — це реалізована мета.Мета має бути відпрацьована в колі співробітників так, щоб досягнення їїпіддавалось вимірюванню за рівнем і термінами виконання. Успіх без визнанняпризводить до розчарування. За тим, яким способом, в якій формі і з якоюшвидкістю працівники дістають інформацію, вони оцінюють, яка їхня реальназначущість в очах безпосереднього керівництва і менеджерів взагалі.

Підлеглим не подобається, щоб рішення про зміни в їхнійроботі і на робочих місцях керівники приймали без їхнього відома, безурахування їхніх знань і досвіду.

Кожному виконавцеві потрібна (навіть більш ніж керівникові)інформація про якість власної праці, причому оперативна, щоб він міг коригуватисвої дії.

Для всіх нас контроль з будь-якого боку неприємний. Кожнаробота виграє від максимально можливого ступеня самоконтролю.

Більшість людей у процесі роботи прагнуть здобути новізнання. Підвищені вимоги, що дають шанс для подальшого розвитку, сприймаються збільшим бажанням, ніж занижені.

Будь-яка особистість реагує негативно, коли її зрослізавдяки наполегливій праці досягнення тягнуть за собою підвищення навантаження,особливо за відсутності відповідних змін в оплаті праці та інших формахстимулювання.

Має бути вільний простір для ініціативи щодо поліпшенняроботи та виявлення індивідуальної відповідальності працівників протягом всьоголанцюжка «витрати-результати».

Докладний аналіз за переліченими критеріями дасть багатийгрунт для висновків і пропозицій щодо потреби внесення змін в організаційнуструктуру компанії.

На другому етапі опрацьовується проект створення (длянових компаній) або вдосконалення організаційної структури компанії. Важливішуінформацію для опрацювання містять матеріали, отримані на першому етапі робити,а також стратегічні наміри компанії щодо її подальшого розвитку Проект маєпередбачати можливість забезпечення його реалізації фінансовими, трудовими таіншими ресурсами.

На заключному, іпі/стьому. етапі впроваджується новаорганізаційна структура компанії. Ця робота має бути виконана з мінімальнимивитратами часу на пристосування до неї як персоналу компанії, так і споживачівїї відповідних послуг. Не завжди всі структурні підрозділи починають діяти змоменту відкритгя компанії. Краще чинять ті компанії, які поступово, у міруресурсного забезпечення і готовності до надання відповідних послуг, доводятьфактичну структуру до проектної.


Ресурси страхової компанії

Комерційна діяльність не може здійснюватися без наявностінеобхідних факторів, а саме: основних і оборотних засобів, трудових, фінансовихта інформаційних ресурсів. Їх сукупність і раціональна структура визначаютьпотенціал фірми.

У діяльності страхових компаній вирішальними є розміригрошових фондів і наявність кваліфікованого персоналу. Слід, проте, пам'ятати,що успіх роботи часто залежить від «найвужчого» складника потенціалу.Крім того, нерідко стає можливим і доцільним підсилити один фактор за рахунокпослаблення іншого. Отже, створюючи чи розвиваючи страховий бізнес, потрібнозвертати увагу на раціональне формування кожного компонента потенціалукомпанії.

Формування ресурсів грунтується на порівнянні витрат на їхпридбання (залучення) і можливої віддачі від їх використання. Компанія маєвизначити кількісні та якісні параметри необхідних ресурсів, спосіб, тривалістьі місце їх взаємодії. Іншими словами, ідеться про необхідність постійногоуправління ресурсами.

Велике значення має вдалий добір приміщень для офісукомпанії. Цей захід починають з визначення потреби в приміщеннях длянормального розташування там усіх структурних підрозділів.

Важливо визначити, де саме буде розміщена компанія. Підчас вирішення цього питання береться до уваги насамперед створення максимальнихзручностей для потенційних страхувальників. Якщо стратегія регіональноїкомпанії передбачає, наприклад, пріоритетний розвиток діяльності зі страхуваннябудівельних (технічних) ризиків, то офіс їй доцільно мати в районіперспективної забудови міста.

Багатопрофільні компанії, як показує досвід країн зрозвиненим страховим бізнесом, розміщуються переважно на перших поверхах уділовій частині міста, поряд з банками, інвестиційними компаніями, біржами,великими торговельними підприємствами. З огляду на високу (значно вищу, ніж вінших місцях) вартість спорудження, придбання або орендування приміщень у такихкварталах багато компаній на Заході обмежуються розміщенням у найпрестижнішомурайоні юридичної адреси і невеликого штату працівників для підготовки таорганізації переговорів, проведення прес-конференцій, відповідальних діловихзустрічей керівництва компанії, підтримання зв'язків з громадськістю «адержавними органами управління. Решта персоналу перебуває в приміщеннях, розташованиху дешевших місцях. Між різними приміщеннями офісу потрібний добре налагодженийзв'язок (ситуація, коли за юридичною адресою компанії зв'язок не спрацьовує,неприпустима). Адже податкові, судові та інші офіційні служби визнають лишеюридичну адресу

Офіс має бути обладнаний сучасними, зручними для виконаньяпрацівниками їхніх функціональних обов'язків меблями, телефонним зв'язком,комп'ютерною, копіювальною та іншою технікою. Нині основна маса інформаціїпередається електронними засобами. „Електронна пошта“ має великіпереваги. Вона в сотні разів скорочує час ї-а передавання повідомлень тарозпоряджень і потребує менших витрат.

Україна має добре налагоджений електронний зв'язок убанківській системі. Найближчими роками можна очікувати створення елеіс-ронноїсистеми зв'язку між усіма страховими компаніями та органами регулюваннястрахової діяльності. Це дасть змогу значно поліпшити страховий сервіс іпідсилити контроль за роботою страховиків.

Особливо слід наголосити на необхідності забезпечення компаніїзручним транспортом. Автотранспорту належить значна частка у структурі основнихзасобів. Багато західних страхових компаній закріг-люють за вищими керівникамиперсональні автомобілі, і такі керівники особисто експлуатують їх для виконанняфункціональних обов'язків. Ще кілька автомобілів компанія має для задоволенняпотреби в термінових службових поїздках працівників. У компаніях на весьпар< автомобілів є, як правило, один штатний водій-механік, який здійснкктехнічний огляд автомобілів. Наявність у претендента на посаду з страховійкомпанії посвідчення водія — вагомий чинник у конкурсному доборі кандидатів.

Фінансові ресурси, що забезпечують надійність виконаннязобов'язань страхової компанії, складаються насамперед із грошової частинисплаченого статутного фонду і системи страхових резервів. Вони характеризуютьсязначною специфічністю формування та використання. Їх висвітленню присвяченазаключна частина цього підручника

Страхування є однією з галузей бізнесу, найбільш залежнихвід інформаційного забезпечення. Кожний страховик відчуває потребу постійноаналізувати зміни зовнішніх і внутрішніх чинників, що можуть вплинути нанаслідки роботи компанії. Тому електронне опрацюванні даних є тут одним ізключових моментів стратегії розвитку страховика. Потрібно розвивати інтегрованікомп'ютерні системи інформаційного забезпечення діяльності компанії.

Основу успіху страхової компанії становлять трудовіресурси. Від інтелектуального та професійного рівня її персоналу залежитьдосягнення нею стратегічної мети. Працівники не сприймають механічного,неусвідомленого управління. Той чи інший індивід приходить в організацію зпевною метою і погребує відповідного сприяння в її досягненні. Тому керівництвокомпанії має постійно докладати всіх зусиль для якомога раціональнішого доборусвоїх працівників і максимального розкриття їхніх професійних здібностей.

Після того як визначено структуру компанії та кількіснийсклад персоналу окремих підрозділів, слід підготувати посадові інструкції такваліфікаційні вимоги до осіб, що обійматимуть посади в цих підрозділах.Посадова інструкція являє собою перелік основних функцій, що їх має виконуватипрацівник згідно зі своєю посадою. До цієї роботи в нових компаніях слідзалучати експертів, а також найбільш реальних претендентів на ті чи іншіпосади. Підготовка проекту/ посадової інструкції є ефективним засобом перевіркирівня професійних знань і намірів претендента щодо конструктивної участі вудосконаленні роботи компанії.

Посадова інструкція має бути реальною з поглядуможливостей її виконання. Психологи стверджують, що люди, які обіймають посади,де вимоги надто високі або занижені, відчувають незадоволення. Наприклад, деякікомпанії пропонують випускникам вузу з дипломом магістра чи спеціаліста зістрахування тривалий час працювати оператором або агентом, тоді як на посадипровідних працівників запрошуються особи без економічної освіти. Звичайно, щоце неприпустимо. Адже йдеться про ігнорування керівництвом фахової освіти якфактора оцінки того чи іншого працівника компанії.

Бажано, щоб посадова інструкція орієнтувала на пошукишляхів поліпшення виконання тих чи інших функцій. Інколи добір кандидатів на тучи іншу посаду провадять з використанням кваліфікаційних карток і картоккомпетенції (портрети ідеальних працівників).

Визначивши потребу в працівниках з кількісних і якіснихпозицій, розпочинають пошук кандидатів на посади. Тут можуть бути використанірізні джерела поповнення персоналу. Далі наводяться найпоширеніші з них.

Пошук усередині компанії. Його можна розгорнути в ужедіючих компаніях. Для цього менеджери структурних підрозділів, діставшивідповідне доручення керівництва, вишукують придатних кандидатів на вакантні(як правило, вищі) посади серед тих, хто вже там працює (здебільшого на нижчихпосадах). Про прийом кандидатур на заміщення вакансій можна зробитиповідомлення, скориставшись, скажімо, дошкою оголошень. Цей спосіб не потребуєвеликих витрат і сприяє підвищенню авторитету' керівництва компанії в очахспівробітників. Але тут спостерігаються й недоліки. Керівники підрозділівнерідко приховують свої кадрові резерви для власних потреб. Буває, щопропонують на підвищення в інший структурний підрозділ особу, яка з тих чиінших причин не бажана в колективі власного підрозділу.

Пошук за допомогою співробітників. Переваги цього методу втому, що дібрані таким чином кандидати на посади здебільшого добре вписуються вколектив. До недоліків слід віднести підвищену ймовірність взаємовигіднихпослуг особистого характеру, які, по суті, суперечать інтересам справи.

Кандидати, що самі звертаються до компанії за наданнямроботи. Відділ кадрів чи інша служба мають зібрати базу даних про цих осіб.

Запрошення на роботу через засоби масової інформації(радіо, телебачення, багатотиражні національні та регіональні газети). Ценабагато дорожче порівняно з попередніми методами пошуку кандидатів назаміщення вакантних посад. Переваги такого підходу полягають уширокомасштабному висвітленні потреби в кадрових працівниках. Віннайприйнятніший, коли йдеться про найм працівників масових професій. Для пошуківвисококваліфікованих працівників (андеррайтерів, актуаріїв, головнихбухгалтерів і т. ін.) доцільніше розміщувати оголошення у спеціальних газетах іжурналах.

Використання послуг державних і приватних служб затятості.Такі служби є в кожному районі. Вони мають банки даних, які містятьрізноманітну інформацію про зареєстрованих громадян, що потребують роботи. Аледо цих служб рідко звертаються працівники, добре ознайомлені зі страховоюсправою. Приватна служба зайнятості може виконати замовлення на пошукикандидатури, яка задовольнила б вимоги компанії. Але за таку роботу доводитьсядуже дорого платити.

Поповнення персоналу компанії за рахунок випускниківнавчальних закладів. Для компаній це найперспективніший шлях кадровогооновлення. Нині в Україні підготовку бакалаврів за фахом „Фінанси ікредит“ організовано більш ніж у 100 вузах. У Тернопільській академіїнародного господарства вже понад 10 років готують економістів за фахом»Страхування". Найбільший у країні економічний вуз — Київськийнаціональний економічний університет (КНЕУ) — також уже здійснив три випускимагістрів за фахом «Страховий менеджмент». На вивчення ]2 страховихдисциплін у КНЕУ відводиться понад 1100 академічних годин. У навчальний процесшироко впроваджується досвід, набутий страховиками і педагогами країн зрозвиненим страховим ринком. Студенти мають дві виробничі практикибезпосередньо у страхових компаніях. Проте таких випускників ще замало.Бюджетні кошти на їх підготовку дуже обмежені.

Компанії можуть посприяти здібним працівникам щодоздобуття ними страхової освіти в університетах за так званою дистанційноюформою навчання. Зокрема, фахівців зі страхування за такою формою готуєУкраїнський Центр навчання страхової справи (УЦНСС), створений 1994 року приКНЕУ за технічної підтримки Європейського Союзу (програма TACIS). Нині УЦНССфункціонує у складі Української фінансово-банківської школи. Вона має IVступінь акредитації і працює в тісному контакті з КНЕУ.

Наступним етапом вирішення кадрової проблеми є добір зкандидатів (претендентів) майбутніх співробітників компанії. Цей процес такожпередбачає виконання кількох важливих кроків. Розглянемо кожний із них окремо.

Аналіз списку та анкетних даних кандидатур з поглядуїхньої відповідності вилюгсш до майбутнього працівника.

Проведення спеціальних тестів на професійну придатністькандидата. У великих західноєвропейських і північноамериканських страховихкомпаніях широко використовуються набори тестів, що дають змогу діагностуватирізні професійні та особистісні характеристики кандидатів.

Співбесіда зі співробітниками відділу кадрів. Такеспілкування має сенс тоді, коли багато кандидатів претендують на вакантні місцяі потрібно здійснити перший добір для подальшої індивідуальної роботи з ними.Насамперед проводиться співбесіда з кожним із кандидатів. За її наслідкамизаповнюється спеціальний бланк, куди відносяться дані про освіту кандидата,його вік, особистісні характеристики, зрілість, аналітичні здібності,впевненість у своїх силах, комунікабельність. Картка закінчується коментарями іпропозиціями фахівця, який проводив співбесіду. Він може рекомендуватикандидата для прийняття на роботу або наступної співбесіди, розглянути якпретендента на іншу посаду, пропонувати й відмовити в роботі.

Довідки про кандидата. Значного поширення набуває спосіботримання інформації про претендента в організаціях за попереднім місцемроботи. Така інформація може бути усною і письмовою. Все це може робитись надобровільних засадах. Законодавчими актами подача такої інформації невимагається.

Співбесіда з лінійний керівником. Це інтерв'ю має на метіякомога докладніше з'ясувати професійні якості кандидата. Одночасно керівникоцінює свою професійну сумісність із кандидатом і вірогідність успішноїінтеграції останнього в підрозділі. Оцінити кандидата потрібно негайно післяспівбесіди. У разі позитивного висновку відповідні особи готують проектконтракту і наказу про зарахування особи на роботу в компанії.

Великого значення для формування раціональної структури іпідвищення ефективності використання ресурсів компанії має система мотиваціїnpaifi.

В Україні, де рівень середньої заробітної плати ще дуженизький, і методи мотивації застосовуються відповідно дуже застарілі. Багатокерівників, у тому числі і страхових компаній, ще прагнуть керувати з допомогоюсистеми заохочень і стягнень. В народі цей метод відомий під назвою«батога і пряника».

У країнах з розвиненою економікою менеджмент частоспирається на теорію ієрархії потреб, яку обгрунтував американський психологАбрахам Маслоу (рис. 4.3). Згідно з цією теорією людські потреби мають різніпорядки актуальності. Після того як той чи інший рівень потреб задовольняється,він втрачає свою актуальність.

Отже, для працівників, які за рівнем своїх доходів незадовольняють потреб 1-го і 2-го рівнів, головним способом мотивації до праці єможливість отримати більшу суму заробітної плати. Для працівників, які досяглирівня доходів для покриття первинних потреб, подальше збільшення заробітноїплати може вже не відігравати вирішальної ролі в мотивації до підвищення якостіроботи. Такі особи насамперед прагнуть дістати в користування престижнийавтомобіль, перейти на вищу посаду, бути обраними в керівні органи компанії, атакож мріють про урядові нагороди.

/>

Рис. 4.3. Піраміда людських потреб за Маслоу: 1 — фізіологічні потреби; 2 — потреби її безпеці й стабільності; 3 — потреби увизнанні; 4 — потреби в позитивній оцінці індивідуальності; 5 — потребисамореалізації (прагнення індивіда зробити те. то може саме він).

Існує також більш переконлива, на наш погляд, і прийнятнадля умов нашої країни теорія двох факторів, автором якої є відомий уже намХерцберг. Перший чинник — заробітна плата. Якщо її рівень низький, працівникзалишить компанію попри інші фактори. Якщо ж зарплата досягла високого рівня,то працівник залишиться, але самого цього стимулу не достатньо длявисокопродуктивної праці. Потрібна активна дія інших факторів. До них належать,зокрема, делегування прав щодо прийняття рішень, позитивна оцінка роботи,висунення на вищу посаду.

Ці та деякі інші теорії намагаються пояснити поведінкупрацівника на підставі різних психологічних концепцій. Кожна з них має свої«плюси» і «мінуси». Необхідно пам'ятати, що мотивація — комплексне явище, яке має враховувати індивідуальні властивості кожногопрацівника. У будь-якому колективі не буває двох абсолютно однаковихспівробітників. Тому й методи управління ними мають бути диференційованими.

Органи управління страховою компанією та їх функції

Органи управління страховою компанією визначаються залежновід того, на яких засадах створено організацію. Як зазначалося, на українськомустраховому ринку переважна більшість страхових компаній має статус акціонерноготовариства.

Згідно із Законом України «Про господарськітовариства» вищилі органом управління акціонерним товариством є загальнізбори акціонерів. Їх скликають засновники компанії після фундаментальноїпідготовчої роботи.

До компетенції загальних зборів акціонерів належать:

o затвердження статуту компанії і всіх змін до нього,включаючи розмір статутного фонду;

o прийняття рішення щодо виду, кількості та вартостіакцій, що підлягають продажу або викупу;

o затвердження річного звіту, зокрема розподіл прибутків іпорядок покриття збитків компанії;

o обрання наглядової ради, ревізійної комісії, голови тачленів правління товариства;

o прийняття при потребі рішення про зміну статусуакціонерного товариства (із закритого на відкрите або навпаки);

o прийняття рішення про ліквідацію товариства.

Наглядова рада обирається з числа акціонерів у кількостівід трьох до дев'яти осіб. Цей орган контролює стан справ у компанії в періодміж загальними зборами акціонерів. За наявності певних повноважень, наданихзагальними зборами акціонерів, наглядова рада може приймати рішення пропризначення і відкликання голови та членів правління, затверджувати річнийзвіт, вирішувати ряд інших важливих питань, що не є виключною прерогативоюзагальних зборів.

У деяких компаніях за прикладом західноєвропейськихстраховиків створюється Рада директорів. До її складу входять керівники, обранізагальними зборами акціонерів, що мають повноваження, визначені статутом. Доскладу Ради залучаються також директори з числа керівників компанії, окремихінфраструктур останньої і зовнішні директори — здебільшого радники або великіакціонери (директори без портфеля). Вони часто мають незалежний і добреаргументований погляд з питань, що розглядаються Радою директорів. Завдякицьому рішення зазначеного органу стають обгрунтованішими та позитивно впливаютьна роботу компанії.

Правління страхової компанії є виконавчим органом, якийздійснює керівництво роботою компанії згідно з повноваженнями, визначенимистатутом компанії і положенням про правління. Робота правління має будуватися здодержанням принципу колегіальності. Спектр питань, які вирішуються правлінням,дуже широкий. Це планування діяльності, розставляння відповідальних кадрів, утому числі затвердження генерального директора або головного менеджера компанії(у переважній більшості товариств ця посада окремо не вводиться, а її функціївиконує голова правління), а також кошторису, інвестиційної політики компанії.

Голова правління може виконувати водночас функції і головиРади директорів. Дозволяється також поєднувати в одній особі посади головиправління і головного менеджера. Якщо такого поєднання немає, то функції головиправління здебільшого обмежуються організацією міжнародних контактів ікоординацією взаємодії компанії з органами влади тощо.

Президент — це посада, що за ієрархією йде після головиправління. Важлива особливість: якщо президент є одночасно і головнимменеджером, то за рангом він може бути вищим за голову правління.

Залежно від того, на кого покладені функції управлінняоперативною діяльністю компанії — голову правління чи президента, — призначаються їхні заступники або віце-президенти. Їх кількість і розподілобов'язків визначаються потребами кожної компанії.

У Західних країнах оперативне керівництво компанією, якправило, здійснює головний менеджер. На нього покладаються дуже важливіфункції. Насамперед такі: організація виконання рішень загальних зборівакціонерів, наглядової ради, ради директорів та правління компанії, внесенняпропозицій щодо планів діяльності компанії, затвердження функціональнихобов'язків посадових осіб. Можна прогнозувати, що зі збільшенням обсягів роботий українські страховики частіше вводитимуть цю посаду до штатного розпису.

При керівних органах компанії є секретаріат, на якийпокладаються важливі функції з контролю за виконанням їхніх рішень. Секретарради веде облік акціонерів, а також книгу протоколів засідань цього органу. Убагатьох компаніях, які переймають повчальний зарубіжний досвід менеджменту,чергове засідання наглядової ради, ради директорів або правління розпочинаєтьсяз інформації про остаточну редакцію попередніх рішень і стан їх виконання. Присекретаріаті є група працівників, які здійснюють зв'язки з громадськістю,інформуючи її про діяльність компанії.

Ревізійна комісія — контрольний орган страховика, щоконтролює виконання статуту, рішення загальних зборів акціонерів, додержаннячинного законодавства. Останніми роками ревізійні комісії контактують заудиторами, що дозволяє підвищити професійний рівень перевірок і висновків.

У підрозд. 4.5 уже йшлося про те, що ефективністьдіяльності компанії залежить насамперед від можливостей добору талановитих,чесних керівників, які знаються на страховій справі. Але такі особи повиннімати належно забезпечені мотиви до продуктивної праці. І в розвинених країнахвідповідні мотиви створюються.

Таких працівників усіляко заохочують: крім достатньовисокої заробітної плати вони мають ще й інші блага. Наприклад, у США, коливідповідальний працівник страховика звільняється, виходячи на пенсію, йомувиплачують вихідну допомогу в розмірі трирічної заробітної плати. А оскількисередній річний заробіток відповідного працівника страхової галузі перевищує 42тис. доларів, то зрозуміло, яку відчутну матеріальну підтримку одержує такийпенсіонер.

У Німеччині керівний склад компанії нагороджують найбільшпрестижними автомобілями. У Великій Британії увійшла в практику оплата зарахунок компанії сімейних турне.

Робити такі щедрі подарунки керівникам і відповідальнимпрацівникам компаній українські страховики ще не мають матеріальної змоги.Зауважимо, що нині середня страхова компанія в ЄС збирає за рік понад 100 млнекю страхових премій. Це близько 65 % загального обсягу страхових премій,зібраних в Україні (за даними 1997 p.).

Спільним у практиці багатьох країн є виділення дляштатного керівного складу певної кількості (приблизно до 5 %) акцій своєїкомпанії. Вони можуть бути передані безплатно, зі знижкою до ціни або в борг.Це стимулює керівний персонал до ефективної роботи компанії. Такий спосібзаохочення працівників із додержанням чинного законодавства прийнятний і дляУкраїни.

Дієвим стимулом, що не потребує значних грошових витрат, єсвоєчасна і, по можливості, об'єктивна рейтингова оцінка діяльностістраховиків. Потрібно запозичити досвід комерційних банків України. Тутостаннім часом основні показники в межах банків систематично публікуються векономічній пресі. У страховій справі рейтинг страховиків оприлюднюється лишеодин раз на рік, та й то лише серед тридцяти, а з 1998 p. — серед п'ятдесятинайбільших компаній і до того ж з великим запізненням.

Об'єднання страховиків та їх функції

У багатьох країнах світу страховики створюють своїпрофесійні об'єднання (асоціації), які ставлять за мету захищати й обстоюватиінтереси своїх членів, вживати погоджених заходів у разі, коли цих інтересівторкнуться дії або наміри урядових органів, співробітничати з будь-яким іншимоб'єднанням, що має споріднений напрямок діяльності.

Результатом першої угоди між страховиками вважаютьутворення в 1791 році Союзу Лондонських товариств страхування від вогню.

За своїм статусом об'єднання страховиків не повинніздійснювати комерційну діяльність. Для країн із розвиненим страховим ринкомнамітилася тенденція до злиття дрібних і середніх об'єднань страховиків.

З 1985 року ефективно працює Асоціація британськихстраховиків (АБС), яка виникла внаслідок злиття кількох організацій. Близько440 компаній, що охоплюють 95 % всього страхового бізнесу країни, активнопідтримують цю асоціацію. АБС ставить перед собою завдання підвищити рівеньсуспільного усвідомлення місця страхування в економічній і соціальній структуріВеликої Британії. І це в країні, страховий бізнес якої розвинений надзвичайно!У штаті АБС налічується понад 270 експертів, консультантів та іншихвисококваліфікованих фахівців. Крім АБС тут діє ще багато інших об'єднаньстраховиків і їх посередників.

Такі об'єднання успішно функціонують і в інших державах — членах Європейського Союзу. Останніми роками страхові об'єднання сформувалися ів більшості країн СНД. Понад 40 різних страхових об'єднань створено в Росії.

З початком формування страхового ринку в Україні посталапотреба координувати дії страховиків з багатьох питань, що становлять спільнийінтерес. Страховики можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання длякоординації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійсненняспільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному законодавству.

Найбільшим об'єднанням вітчизняних страховиків є Лігастрахових організацій України (ЛСОУ). Вона діє на принципах добровільності ісамоуправління. Це незалежна некомерційна організація. ЛСОУ є юридичною особою.

Ліга має у своєму складі понад 100 членів — страховихорганізацій, але не є щодо них вищестоящою організацією. Рішення Ліги маютьхарактер рекомендацій. Вона не несе відповідальності за зобов'язаннями своїхчленів.

Головні завдання ЛСОУ такі: сприяти опрацюваннюрекомендацій з методології страхування; готувати пропозиції з питаньвдосконалення страхового законодавства; брати участь в експертному оцінюваннінормативних актів, програм та інших документів у галузі страхування. З цієюметою створено ряд комісій, які працюють над підготовкою відповіднихпропозицій. Певна увага приділяється підвищенню кваліфікації кадрів для членівЛіги, що сприяє формуванню розвиненої інфраструктури страхового ринку вУкраїні.

Великого значення ЛСОУ надає захисту інтересів своїхчленів у державних і громадських організаціях.

Згідно зі своєю метою Ліга проводить конференції, семінарита інші заходи науково-практичного характеру, організовує обмін досвідом середсвоїх членів, а також сприяє ознайомленню їх із практичними надбаннямистраховиків інших країн. У цій справі велику роль відіграє розширення контактівз об'єднаннями страховиків сусідніх держав СНД, країн — членів ЄвропейськогоСоюзу, у тому числі з Асоціацією британських страховиків. При ЛСОУ на правахюридичної особи працює Навчально-інформаційний центр. Ліга є засновникомщотижневика «У країна-business».

Вищим органом управління є з'їзд членів ЛСОУ. Вінскликається правлінням Ліги не рідше як один раз на рік. З'їзд вважаєтьсяповноважним, якщо на ньому присутні не менш ніж половина членів Ліги. З'їздможе розглядати будь-які питання, що стосуються діяльності Ліги. До виключноїкомпетенції з'їзду належать: затвердження статуту Ліги і внесення до нього зміні доповнень, обрання і відкликання членів правління, ревізійної комісії,затвердження рішень правління про прийом нових членів і виведення окремихкомпаній із членів, а також при потребі — припинення діяльності Ліги.

У період між загальними зборами керівництво роботою Лігипокладається на правління. Воно приймає рішення з усіх питань, крім тих, щобезпосередньо належать до компетенції з'їзду. Члени правління працюють у Лізіна громадських засадах. Повсякденне керівництво роботою Ліги покладено навиконавчу дирекцію па чолі з генеральним директором.

Ліга утримується за рахунок внесків своїх членів, критеріївизначення яких затверджуються загальними зборами її членів. Крім того, вонаможе отримувати доходи від навчальної, консультаційної, видавничої діяльності,а також від відсотків за зберігання коштів на рахунках у банку.

Майно Ліги становлять основні фонди і оборотні кошти, атакож інші цінності, вартість яких відображається у балансі.

Ліга самостійно планує свою діяльність та визначаєперспективи розвитку залежно від потреб страхового ринку, зростання прибутківїї членів. Прибуток, що залишився після сплати обов'язкових платежів,використовується в порядку, визначеному рішенням з'їзду членів Ліги. ЛСОУ можестворювати філії, відділення, представництва. Нещодавно зареєстровано Асоціаціюпрофесійних страхових посередників України. Її завдання — створювати нормальніумови для розвитку брокерської та агентської діяльності у страхуванні. Безтаких посередників страхувальникам і страховикам важко реалізувати своїінтереси.

Створено Авіаційне і Морське страхові бюро. На нихпокладено функції координації зусиль компаній, які здійснюють відповідні видистрахування, спрямовані на організацію перестрахування ризиків, опрацюванняметодичного забезпечення страховиків. Такі об'єднання сприятимуть збільшеннювнутрішнього ринку в цих видах страхування, більш обгрунтованому розміщеннюризиків у нерезидентів, зміцненню фінансової надійності страховиків,опрацюванню разом із зацікавленими відомствами системи заходів щодо зменшенняавіаційних та морських пригод.

Згідно із законом страхові об'єднання, як уже зазначалося,не можуть здійснювати страхову діяльність. Виняток нині становить Моторне(транспортне) страхове бюро України (МТСБУ).

МТСБУ створено 1994 року. Особливо пожвавилася йогодіяльність із запровадженням в Україні обов'язкового страхування цивільноївідповідальності власників транспортних засобів. Тепер членами МТСБУ є понад 50страхових компаній, що мають ліцензію на право здійснення згаданого видустрахування.

Основні завдання цього об'єднання такі:

o гарантування платоспроможності страховиків-членів МТСБУщодо страхових зобов'язань із зазначеного виду страхування;

o укладення угод з уповноваженими організаціями іншихкраїн про взаємне визнання договорів на страхування цивільної відповідальностівласників транспортних засобів та врегулювання питань щодо відшкодування втраті забезпечення виплат страхового відшкодування пост-раждалим третім особам;

o управління централізованими страховими резервнимифондами;

o забезпечення бланками полісів;

o виплата компенсацій у разі заподіяння шкоди водіями,особу яких не з'ясовано, а також водіями-інвалідами, котрі експлуатуютьспеціально обладнані автомобілі.

Істотно зросла роль МТСБУ після червня 1997 року, колиУкраїну було прийнято до Міжнародної системи «Зелена картка».

При МТСБУ створені фонд страхових гарантій, що маєзабезпечувати платоспроможність Моторного бюро під час взаєморозрахунків зіноземними партнерами, та фонд захисту потерпілих, призначений для розрахунківіз третіми особами у випадках, зумовлених чинним законодавством. Кошти цихфондів розміщуються з урахуванням безпечності, прибутковості та ліквідності вустановах банків, а також в облігаціях внутрішньої Державної позики України (неменш як 50 %).

Одна з форм добровільних страхових об'єднань — страховіпули (СП), які не є юридичною особою. Вони створюються страховиками, щобзабезпечити фінансову стабільність страхових операцій на умовах солідарноївідповідальності учасників пулу за виконання зобов'язань згідно з договорамистрахування, укладеними з учасниками пулу. В Україні вже працює кількастрахових пулів.

еще рефераты
Еще работы по банковскому делу