Реферат: Медичне страхування

Проблеми впровадження обов’язкового медичного страхування в УкраїніВ останні роки все більше уваги приділяється медичномустрахуванню. Так як добровільне страхування не вирішить проблеми покращеннянаданню медичної послуги, через занадто дорогу на сьогодні для більшостімедичну страховку, то все більше з’являється прихильниківобов’язкового загальнодержавного страхування, яке охопить все населення і небуде занадто обтяжливим для малозабезпечених громадян.Так Павло Ковтонюк в своїй статті розкрив проблемукому ж вигідне обов’язкового медичного страхування: Міністерству Охороні Здоров’я чигромадянам. В інтерв’ю Ігор Яковенко, заступник міністра охорони здоров’я,розповів, що фінансувати державне медичне страхування будуть роботодавці. Оскількизі слів заступника міністра “механічне підвищення навантаження на фонд оплатипраці може призвести до спротиву бізнесу та збільшення тіньової частини цьогофонду”, гроші з роботодавців буде стягнено за рахунок двох “непомітних”відрахувань. Перше — єдиний соціальний внесок, який об’єднає попередні соціальнівнески + медичне страхування “без суттєвого збільшення розмірів загальнихвідрахувань”. Друге — додатковий податок на активи, який покликаний покритистрахування студентів, безробітних та дітей до 18 років. Крім того черезпідвищення акцизних зборів на алькогольні та тютюнові вироби буде стягнутододаткові кошти до Пенсійного фонду на медичне страхування пенсіонерів.

Уміністерстві бачать трьох можливихпосередників між грошима та тими, хто буде їх отримувати(пацієнтами). Це фонди страхування, страхові компанії та лікарняні каси. ПанЯковенко сам визнає, що фонди не зацікавлені у тому, щоб бути посередниками. Але насправді посередниківбуде: 1) спеціальнийфонд бюджету, 2) спеціально створена агенція, 3) посередник (фонди, страховікомпанії, лікарняні каси), 4) медичний заклад. Ще не забуваємо про Пенсійнийфонд, який буде акумулювати гроші для страхування пенсінерів, та Податковуадміністрацію, дотичну до стягнення податку на активи для страхуваннястудентів, безробітних та дітей. Автор запитує “Чи згоден кожен з нас, щоб наші кошти проходили через 4-6рівнів фільтрації перед тим, як нас на них полікують?” Звичайно ж відповідь ні. Коштибудуть сплачені та розпорошені по дорозі до медичного закладу, а якість послугине буде відчутною. Тож складається враження, що таке медичне страхуваннявигідне лише МОЗ.

Зцієї стаття можна зробити висновки, що Міністерство охорони здоров’я поки, щона шляху вирішення проблем по фінансуванню фонду з такого страхування, і якщоМОЗ не прийме інші шляхи ефективного розв’язання проблеми фінансуваннямедичного страхування то для громадян воно буде не вигідним.

МаксимЩербатюк в своїй статті “Яким має бути обов’язкове медичне страхування вУкраїні” пише, що на сьогодні існує дві основні конкуруючі між собою концепціївпровадження медичного страхування, одна з яких базується на тому, що в Українімає впроваджуватися соціальне обов’язкове медичне страхування, яке основуєтьсяна бюджетному фінансуванні охорони здоров’я, інша говорить про обов’язковемедичне страхування із залученням страхових організацій поряд із державою.Представники течій подавали законопроекти до Верховної Ради України, проте на сьогоднішній день жоден зних не було затверджено.

Авторнаводить основні недоліки законопроектів щодо обов’язкового цивільного страхування- регресивних характер фінансування (бідні платять відносно більше ніж багаті);різні програми послуг в залежності від суми страховки; створення конкурентнихстрахових ринків, при яких неминуче „зняття вершків” і зменшення справедливості(особливо відносно хронічних хворих та літніх людей); складний з точки зоруреалізації механізм управління.

АндріїшинаНаталіяв своїй статті “Перспективи медичного страхування вУкраїні”, приділилаувагу більше законодавчій базі. Вона не просто написала проте, що Верховна Раданіяк не може затвердити ні один з поданих законопроектів, а й навела прикладипро протиріччяв них. Так,у ст.6 законопроекту № 1040-2 зазначено, що непрацюючі пенсіонери і інвалідипідлягають медичному страхуванню (п.11 ч.1). Водночас пропонується, щоб особи,які отримують пенсію, допомогу з відповідних фондів загальнообов’язковогодержавного соціального страхування, зареєстровані як безробітні (ПФУ, Фондсоціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійнихзахворювань України, Фонд державного соціального страхування України на випадокбезробіття) мали право на отримання медичних послуг за цим Законом без сплатистрахових внесків (ч.2 ст.6).

Вона робить висновки,що запровадженнямедичного страхування потребує чіткого визначення правових, організаційних тафінансових засад запровадження такої системи. Ефективне забезпечення правгромадян на охорону здоров’я є першочерговим соціальним пріоритетом. Конче важливо,аби особа, котра стає учасником такої системи, почувалася захищеною.

Олег Петренко в статті “Обов’язкове медичне страхування: щонам пропонують – отруту, плацебо чи порятунок? Також підняв проблему якості наданняпослуг та оплати за неї. Він пише, що українці отримують, або взагалі не отримують без додатковоїоплати, не дуже якісні медичні послуги. Отже, ще раз треба повернутися допитання доцільності та ефективності їх використання, тобто суть будь-яких змінполягатиме саме в зміні порядку використання коштів, які зникають в СОЗ, недійшовши до кінцевого споживача. Він також звернув увагу щодо законодавства, щодофінансування. Вважає, що фінансування СОЗ за рахунок загальних податків(бюджетна система) теоретично є найбільш соціально справедливим.

Такожвважає, що обов’язковемедичне страхування навряд чи залучить додаткові кошти до СОЗ, але точно станекаталізатором змін у сфері пріоритетів та механізмів їх витрачання, та сподівається, щона користь саме громадян, а не посередників, як би їх не називали.

Авторназиває основні цілі СОЗ: 1) покращувати здоров’я населення (його рівень ірозподіл), у довгостроковій перспективі; 2) забезпечувати фінансовий захист відзубожіння домогосподарств внаслідок непередбачуваних витрат в разі хворобичлена сім’ї; 3) забезпечувати задоволеність населення наданими медичнимипослугами. Всі інші ціліє тільки вторинними і спрямованими на досягнення цих трьох основних цілей. Якна мене, то для України зараз найважливішим є пошук моделі змін, яка, в першучергу, забезпечить досягнення другої цілі, бо непередбачувані катастрофічнівитрати в разі хвороби часто є причиною бідності, в тому числі успадкованої,ледь не третини всіх сімей в Україні.

Стаття ВіриФазлєєвої “ Обов’язкове медичне страхування – важливий елемент соціальногозахисту населення” містить можливі етапи запровадження обов’язкове медичнестрахування такі як запровадження обов’язкового медичного страхування в окремійгалузі та території — у вигляді експерименту, з наступним поетапним розширеннямчисла регіонів (галузей) учасників; поетапне розширення категорій застрахованихза обов'язковим медичним страхуванням; поетапне підвищення розміру страховоготарифу.

Проведення експериментумає забезпечити реалізацію принципу надання медичної допомоги визначеного рівнята обсягу, яка забезпечена конкретним цільовим джерелом фінансування. Етапнезапровадження ОМС та проведення експерименту в окремій галузі та територіїдозволить відпрацювати нормативно-правову базу, необхідну для функціонуваннясистеми ОМС, а саме — договори обов'язкового медичного страхування, договорипро надання медичної допомоги, розробити стандарти якості медичної допомоги,накопичити медико-економічну інформацію для можливості економічнообґрунтованого визначення потреб системи охорони здоров'я у фінансовихресурсах, створення інституту прав пацієнта як отримувача медичної допомоги тапозавідомчих механізмів контролю обсягів та якості медичної допомоги. Одним ізголовних завдань експерименту мають бути роботи в галузі ціноутворення намедичні послуги: встановлення єдиних принципів розрахунку тарифів, визначенняструктури тарифу, розробка методичних підходів до розрахунків тарифів,визначення критеріїв вибору способів оплати медичної допомоги, що надаєтьсязакладами охорони здоров'я за програмами обов'язкового медичного страхування наоснові розвитку та запровадження стандартизації у системі охорони здоров'я.Крім того, безумовно, система ОМС має забезпечити персоніфікований обліквартості медичної допомоги, яка надана застрахованим особам. Такий облік неможливийбез застосування сучасних програмно-апаратних комплексів, які можуть бути такожрозроблені при проведенні експерименту. Не менш важливим завданням є підготовкапри проведенні експерименту кадрів для реалізації загальнообов'язковогодержавного медичного страхування.

Одним із першочерговихзавдань є створення спеціального органу, асаме Координаційного комітету з питань медичного страхування, основнимизавданнями якого будуть координація дій органів виконавчої та законодавчоївлади, пов'язаних з реалізацією добровільного медичного страхування тазапровадженням обов'язкового медичного страхування, розгляд і оцінкавідповідних проектів актів законодавства, регламентуючих документів, підготовкапропозицій та проектів рішень з питань медичного страхування.

ВалерійПіщиков в статті “Ми шукали й будемо шукатидодаткові кошти на охорону здоров’я” також звертає увагу про те,Верховна Рада ніяк не може затвердити закон про обов’язкове медичнестрахування. Вважає, що запровадження обов’язкового медичного страхуваннястимулюватиме до запровадження стандартів медичної допомоги. А визначення рівнянадання медичної допомоги відповідно до джерел фінансування забезпечитьадаптацію державних гарантій щодо розмірів фінансування, забезпечить реалізаціюправ пацієнтів та професійних прав медичних працівників. Крім того, поєднаннядвохважливих принципів (публічногота цивільно-правового) у фінансуваннімедичної допомоги дасть змогу поєднати позитивніриси систем, яківрівноважуються завдяки контролю з боку держави.

Висновки

Отже,щодо запровадження загальнообов’язкового медичного страхування то всі автористаттей погоджуються, що в Україні це просто необхідно, але разом з тимназивають цілий ряд проблем, що заважають в здійсненні його. По перше цевідсутність законодавчої бази. Проектів законів про загальнообов’язковогомедичного страхування було подано на затвердження до Верховної Ради безліч, алечерез суперечливість всі вони так і не були затверджені і це питаннязалишається відкритим.

Подруге в Україні запровадження медичного страхування повинно враховувати, що в суспільстві є різнікатегорії громадян. І певна частина зних, принаймні поки що, не в змозі скористатися послугами страхових компаній чикомерційних медичних закладів. Саме тому держава повинна відрегулювати механізминадання медичної допомоги всім верствам населення та утвердити схемуфінансування медицини та запровадити обов’язкове медичне державне страхування.

Потретє, це прозоре фінансування, потрібно визначити хто і скільки має робитивнески, потрібно якомога більше зменшити кількість посередників між платникамита медичними установами.

Вважаю, що длянашої країни найкращим підготовчим етапом до впровадження загальнообов’язковогомедичного страхування є запровадження обов’язкового медичного страхування в окремійгалузі та території — у вигляді експерименту, з наступним поетапним розширеннямчисла регіонів (галузей) учасників та поетапне розширення категорійзастрахованих за обов'язковим медичним страхуванням.

Проведення такого експерименту має забезпечити реалізаціюпринципу надання медичної допомоги визначеного рівня та обсягу, яка забезпеченаконкретним цільовим джерелом фінансування. Етапне запровадження загальнообов’язковогомедичного страхування тапроведення експерименту в окремій галузі та території дозволить відпрацюватинормативно-правову базу, необхідну для функціонування системи загальнообов’язковогомедичного страхування.

Запровадження медичного страхуванняпотребує чіткого визначення правових, організаційних та фінансових засадзапровадження такої системи. Ефективне забезпечення прав громадян на охоронуздоров’я є першочерговим соціальним пріоритетом.

Державнемедичне страхування: цікаво тільки для МОЗ

Блог проуправління в охороні здоровя; Травень 7, 2008 автор: Павло Ковтонюк

Нарешті.Вдалося почути розгорнуту позицію про загальнообов’язкове державне медичнестрахування від тих, хто буде (чи планує) його впровадити. Ігор Яковенко,заступник міністра охорони здоров’я розкрив на сторінках тижневику “Аптека”погляд МОЗу на цю проблему. Нарешті з’явилася можливість дізнатися баченняміністерства на те, звідки будуть надходити гроші, хто стане посередником міжгрошима та їх одержувачами, хто цими грошима розпоряджатимется та яким є планвпровадження системи. Але це бачення лише ще раз переконало мене в думці: такезагальнообов’язкове державне медичне страхування нашій країні не допоможе. Бо вньому не зацікавлений ніхто, окрім його авторів.

Отже, фінансуватидержавне медичне страхування будуть роботодавці, чого і варто булоочікувати. Оскільки зі слів заступника міністра “механічне підвищеннянавантаження на фонд оплати праці може призвести до спротиву бізнесу тазбільшення тіньової частини цього фонду”, гроші з роботодавців буде стягнено зарахунок двох “непомітних” відрахувань. Перше — єдиний соціальний внесок, якийоб’єднає попередні соціальні внески + медичне страхування “без суттєвогозбільшення розмірів загальних відрахувань”. Друге — додатковий податок наактиви, який покликаний покрити страхування студентів, безробітних та дітей до18 років. Крім того через підвищення акцизних зборів на алькогольні та тютюновівироби буде стягнуто додаткові кошти до Пенсійного фонду на медичне страхуванняпенсіонерів. Чи зацікавлені роботодавці, особливо малий та середній бізнес(”розвивати” який в нашій країні — обов’язковий пункт програми кожногополітика) у тому, щоб отак оплачувати медичне страхування? Не зацікавлені — цем’яко сказано. Але навряд чи цим переймається міністерство, яке маєповноваження і багаторічний досвід адміністративного “зацікавлення” в подібнихвипадках.

Уміністерстві бачать трьох можливих посередників між грошима та тими,хто буде їх отримувати (пацієнтами). Це фонди страхування, страхові компанії талікарняні каси. Пан Яковенко сам визнає, що фонди не зацікавлені у тому, щоббути посередниками — платниками. Велику надію він покладає на страховікомпанії. Так, вони як посередник — вдалий варіант. Єдиний мінус — вони такожабсолютно в цьому не зацікавлені. Залишаються лише лікарняні каси. І хоча менідуже подобається така форма громадської самоорганізації (вперше вона виникла умоєму рідному місті), але чи ЛК зможуть стати ефективним платником у медичномустрахуванні на рівні всієї держави — це велике питання. На яке міністерствовідповіді також не знає.

Зате добрепродумана система розпорядження коштами: “вони [гроші]акумулюються у спеціальному фонді бюджету, а їх розпорядником виступає МОЗ, якебуде здійснювати цю функцію через спеціально створену агенцію у складіміністерства”. Тепер порахуємо реальних посередників між коштами та пацієнтом:1) спеціальний фонд бюджету, 2) спеціально створена агенція, 3) посередник(фонди, страхові компанії, лікарняні каси), 4) медичний заклад. Ще не забуваємопро Пенсійний фонд, який буде акумулювати гроші для страхування пенсінерів, таПодаткову адміністрацію, дотичну до стягнення податку на активи для страхуваннястудентів, безробітних та дітей. Чи згоден кожен з нас, щоб наші коштипроходили через 4-6 рівнів фільтрації перед тим, як нас на них полікують? Аособливо люди, які мають вибір піти і заплатити за медичні послуги з кишені.

Чому вміністерстві вирішили, що на ті “незначні” і непомітні додаткові відрахування,відфільтровані через купу органів, пацієнти будуть отримувати більше допомоги(вже не кажучи про її якість)? В МОЗ цього не знають. Там, наприклад, вжепорахували (мабуть, щоб заспокоїти роботодавців), що сума річного внеску нагромадянина не перевищуватиме 1000 гривень. Але “підготувати необхідніекономічну, зокрема цінову, тарифну та іншу розрахункові бази і визначитивартісні показники медичних послуг” — у міністерства тільки в планах намайбутнє. Боюсь, ці розрахунки принесуть багато сюрпризів — здебільшогонеприємних. Наприклад, коли порахують вартість одного року використання одногоквадратного метра стаціонарної площі, скажімо, Жовтневої лікарні в центріКиєва. Цікаво буде порівняти цю суму із річним страховим внеском на одну особу.

Нещодавномені довелося відвідати мою районну поліклініку. Щоб здати аналіз крові,працівники лабораторії попросили мене спуститися на поверх нижче і придбати ваптеці скарифікатор вартістю 65 копійок. Думаю, завдяки впровадженнюзагальнообов’язкового медичного страхування цю проблему буде вирішено, ілабораторії забезпечать скарифікаторами. Але не більше того. А чому має бутиінакше, якщо з усіх учасників реформи в ній зацікавлена тільки одна сторона — Міністерство Охорони Здоров’я (розпорядник коштів)? Чому має бути інакше, колирозробники цієї “реформи” розраховують суми внесків до того, якдізнаються вартість послуг?

 

Висновки

Дуже багатолюдей критикують українську охорону здоров’я. Але, таке враження, мало хто її тверезооцінює. Я закликаю саме до цього. Перш за все — щоб не обманюватися“безкоштовною” допомогою, яка в існуючому вигляді погубить охорону здоров’я.Закликаю управлінців та пацієнтів рахувати гроші, і в дискусіях проохорону здоров’я обирати не схеми страхування — більш або менш зручні дляміністерства, а найкращого та найефективнішого платника, розпорядника,постачальника послуг. Закликаю розглядати державу як одного з рівноправнихгравців на ринку охорони здоров’я, а концепцію державного медичного страхування- як проект на розгляд споживачів, які платитимуть за це із власних доходів.

Яким маєбути обов’язкове медичне страхування в Україні

 

Новини, аналітика,кампанії, поради юриста та все про права людини від Української Гельсінськоїспілки з прав людини

helsinki.org.ua.index.php?id=1162997437

08.11.2006 |Соціально-економічні права

Медичнестрахування це тема, яка протягом вже тривалого часу обговорюється у широкихколах громадськості. І через свою важливість і неоднозначність спричиняєжорсткі дискусії щодо принципів, методів, шляхів її впровадження і реалізації вУкраїні, а відповідно потребує активної участі представників „третього сектору”для того щоб права громадян України були належним чином захищеними.

Захід якийвідбувся 7 листопада 2006 року в Культурно-Мистецькому Центрі Національногоуніверситету „Києво-Могилянська Академія” і мав назву „Яким має бутиобов’язкове медичне страхування в Україні” був організований громадською організацією„Школа охорони здоров’я Національного університету Києво-Могилянська Академія”при підтримці «Східноєвропейської Консалтингової Групи», Академії УкраїнськоїПреси та Відкритого інституту громадського здоров’я. І він мав на метівисвітлити основні проблеми і недоліки поданого до Верховною Ради Українизаконопроекту „Про фінансування охорони здоров’я і медичне страхування” (№ 2192від 19.09.2006).

До участі уцьому фаховому обговоренні були запрошенні народні депутати України,представники Секретаріату Президента, Кабінету Міністрів України, Міністерстваохорони здоров’я, представники академічних кіл та громадськості, засоби масовоїінформації. Від УГСПЛ участь у роботі круглого столу приймав юрист ЩербатюкМаксим.

Потрібнозазначити, що на сьогодні існує дві основні конкуруючі між собою концепціївпровадження медичного страхування, одна з яких базується на тому, що в Українімає впроваджуватися соціальне обов’язкове медичне страхування, яке основуєтьсяна бюджетному фінансуванні охорони здоров’я, інша говорить про обов’язковемедичне страхування із залученням страхових організацій поряд із державою.Представники кожної із цих концепцій вносять до Верховної Ради свої варіантизаконопроектів. Зокрема, представники першої течії стояли за законопроектом №0944 „Про державне соціальне медичне страхування”, який ще восени 2003 року небув підтриманий у третьому читанні Верховною Радою України і зараз мають наметі подати наступний законопроект, який буде базуватися на концепціїдержавного фінансування охорони здоров’я. У той же час їх опоненти подализаконопроект № 3370 на розгляд Верховної Ради минулого скликання, який також небув проголосований. І у вересні цього року подали законопроект № 2192, який істав предметом цього фахового обговорення.

Організаториобговорення наголосили на основних недоліках законопроекту №2192, якийорієнтований на модель обов’язкового цивільного страхування і середнайголовніших було виділено:

— регресивниххарактер фінансування (бідні платять відносно більше ніж багаті);

— різніпрограми послуг в залежності від суми страховки;

— створенняконкурентних страхових ринків, при яких неминуче „зняття вершків” і зменшеннясправедливості (особливо відносно хронічних хворих та літніх людей);

— складний зточки зору реалізації механізм управління.

Водночас вобговоренні приймали участь автори вище зазначеного законопроекту, якідискутували щодо наведених проблем, зазначаючи, що він передбачає існуваннябюджетного фінансування охорони здоров’я щодо життєзабезпечуючих вимог, аобов’язкове цивільно-правове страхування поширюється на послуги понад ті, щозабезпечують життєзабезпечуючі потреби людини, і у свою чергу наголошували напроблемах обов’язкового соціального медичного страхування.

Результатомцього обговорення стало прийняття організаторами заходу резолюції в якійвизначається, що єдиною прийнятною моделлю для запровадження обов’язковогомедичного страхування в Україні є модель загальнообов’язкового державногосоціального медичного страхування на основі єдиного платника; про необхідністьзвернутись до суб’єктів законодавчої ініціативи підготовленого МОЗ Українизаконопроекту „Про загальнообов’язкове державне медичне страхування”; а такожініціювати з метою запобігання використання моделі цивільно-правовогострахування для обов’язкового медичного страхування, внесення змін до статті 7ЗУ „Про страхування” вилучивши медичне страхування з розряду обов’язкових видівстрахування.

МаксимЩербатюк

УГСПЛ

Перспективимедичного страхування в Україні

 

Головним чинникомрозвитку системи охорони здоров’я будь-якої країни є показники фінансування тастабільність його джерел. Кожна країна визначає способи їх формування навласний розсуд, ураховуючи політичне та економічне підґрунтя. Держави з великимнаціональним прибутком (США, Велика Британія, Швейцарія тощо) відрізняютьсябільш високими витратами на медичні послуги на душу населення в порівнянні зменш розвиненими країнами (Індія, Єгипет, Мексика тощо).

 

Формифінансування охорони здоров’я

На сьогодні можливовиділити три основні форми фінансування охорони здоров’я: бюджетна (державна),бюджетно-страхова і приватна (приватнопідприємницька).

Державна фінансуєтьсяпереважно (до 90%) з бюджетних джерел (системи, що фінансуються за рахунок оподаткування).Оплату медичних послуг проводять з основних прибутків держави. Виділенняфінансування на всі послуги розглядається як частина процесу плануваннязагальних урядових витрат. За цією формою фінансуються, наприклад, системиохорони здоров’я Великої Британії, Канади, Ірландії.

Бюджетно-страховафінансується за рахунок цільових внесків підприємців, працівників і субсидійдержави (системи соціального страхування). Медичні послуги оплачуються зарахунок внесків до фонду охорони здоров’я. Найпростішим є внесок, що вноситьсянаймачем і працівником. Внески залежать від платоспроможності, а доступ допослуг залежить від потреби. Медичний фонд, як правило, незалежний від держави,але діє в рамках законодавства. При соціальному страхуванні гарантується правона точно обумовлені види послуг і встановлюються такі частки внесків і натакому рівні, які дають гарантію використання такого права. Фінансування зпозабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії(87%), Франції (71%), Швеції (91%), Японії (73%) тощо.

Приватнопідприємницькафінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахуноккоштів добровільного медичного страхування. Населення, котре страхується,виплачує премію страхувальнику, сума якої визначається очікуваною середньоювартістю послуг, що надаються ним, причому схильні до більшого ризику платятьбільше. Пряма оплата послуг пацієнтами не належить до страхування. Пацієнтисплачують медичні послуги відповідно до тарифів. Така система діє в США, ПівденнійКореї, Нідерландах.

 

Загальнообов’язковемедичне страхування

Україна на сьогодніперебуває на стадії впровадження загальнообов’язкового державного соціальногомедичного страхування. Відповідні законопроекти за № 1040 від 27 листопада2007 р., № 1040-1 та № 1040-2 від 25 січня 2008 р. вжерозроблені та отримали висновки профільного комітету Верховної Ради України таГНЕУ Апарату Верховної Ради України. Законопроект № 1040-2 передбачаєвнесення змін до ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування узв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовлениминародженням та похованням», ЗУ «Про страхування», Основ законодавства Українипро загальнообов’язкове державне соціальне страхування та Основ законодавстваУкраїни про охорону здоров’я.Зокрема, пропонується викластиЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку зтимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням тапохованням» у новій редакції ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальнемедичне страхування». Фінансування системи охорони здоров’я пропонуєтьсяздійснювати шляхом залучення коштів Державного бюджету України, місцевихбюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування,благодійних організацій, добровільного медичного страхування, особистих коштівгромадян та інших джерел у встановленому законом порядку.

Особі, яка застрахуваласьв системі медичного страхування, видаватиметься свідоцтво прозагальнообов’язкове державне соціальне страхування, що є єдиним для всіх видівзагальнообов’язкового державного соціального страхування та документом сувороїзвітності. Цей документ надаватиме особі право звернення за медичними ісоціальними послугами та матеріальним забезпеченням.

 

Висновки тапропозиції

Головненауково-експертного управління апарату Верховної Ради України у висновку дозаконопроекту № 1040-2 висловлює такі зауваження.

Визначеннязагальнообов’язкового державного соціального медичного страхування (ст. 1)недостатньо розмежовує поняття «медичної допомоги» та «медичних послуг».Зокрема, медична (лікувально-профілактична) допомога визначена як «процес ірезультат діяльності закладів охорони здоров’я та професійних медичнихпрацівників з надання медичних послуг». Водночас медична послуга «є ідентифікованоюодиницею процесу надання медичної допомоги і має певну вартість». При цьомузазначення тільки «вартості» ознакою медичних послуг недостатньо виправдане,оскільки діяльність з надання медичної допомоги також вимагає затрат праці такоштів.

Потребує конкретизаціїпропоноване у проекті право на одержання «матеріального забезпечення»(ч. 2 ст. 1), оскільки у тексті цей термін не визначено, а уподальшому йдеться про «допомогу» у відповідних випадках.

Положення проекту недають чіткого і системного визначення механізму страхування та отриманнямедичних послуг. Так, у ст.6 законопроекту зазначено, що непрацюючі пенсіонериі інваліди підлягають медичному страхуванню (п.11 ч.1). Водночас пропонується,щоб особи, які отримують пенсію, допомогу з відповідних фондівзагальнообов’язкового державного соціального страхування, зареєстровані якбезробітні (ПФУ, Фонд соціального страхування від нещасних випадків навиробництві та професійних захворювань України, Фонд державного соціальногострахування України на випадок безробіття) мали право на отримання медичнихпослуг за цим Законом без сплати страхових внесків (ч.2 ст.6).

Пропонуються такожвзаємовиключні положення щодо затвердження Переліку медичних послуг, що маютьнадаватись за цим Законом: у ст. 14 проекту – правлінням Фонду (п.11), а уст.41 – окремим законом. Тобто задля уникнення можливих зловживань доцільноювбачається розробка та затвердження Єдиного класифікатора медичних послуг.

В свою чергу законопроект№1040 передбачає створення мережі страхових кас, що дозволяє певним чиномвирішити питання щодо формування мережі посередників з метою належноїорганізації та захисту прав застрахованої особи. Особливістю загальноїконцепції законопроекту є те, що Фонд загальнообов’язкового державногосоціального медичного страхування не буде виконувати функції, пов’язані зізбором внесків від роботодавців та застрахованих осіб, які збиратимуться одниморганом для усіх видів соціального страхування у складі єдиного соціальноговнеску. На відміну від альтернативних законопроектів, ст.7 цього законопроектупередбачає добровільну участь громадян, які забезпечують себе роботоюсамостійно, у медичному страхуванні.

Законодавчіперспективи

Головне науково-експертнеуправління апарату Верховної Ради Українипропонує обґрунтованіі найбільш вдало сформульовані положення законопроекту про внесення змін додеяких законів України (щодо запровадження загальнообов’язкового державногосоціального медичного страхування) (№ 1040-2 на заміну) врахувати приопрацюванні спільного законопроекту.

Міністерство праці тасоціальної політики підтримує ідею запровадження загальнообов’язковогодержавного соціального медичного страхування, викладену у законопроектах №1040та №1040-2 (на заміну), при цьому пропонує взяти за основу законопроект №1040.

Міністерство фінансівУкраїни не підтримує жоден із законопроектів як такі, що не можуть бутиреалізовані в межах наявних фінансових ресурсів.

Комітет з питаньсоціальної політики та праці, розглянувши законопроекти №1040, №1040-1, №1040-2запропонував проект ЗУ «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичнестрахування» (реєстр. № 1040 від 27 листопада 2007 р.), поданий народнимидепутатами Я. Сухим та Л. Денісовою, прийнятиза основу.

Отже, запровадженнямедичного страхування потребує чіткого визначення правових, організаційних тафінансових засад запровадження такої системи. Ефективне забезпечення правгромадян на охорону здоров’я є першочерговим соціальним пріоритетом. Кончеважливо, аби особа, котра стає учасником такої системи, почувалася захищеною.

Андріїшина Наталія

Юрист ULGroup

 «Правовий тиждень» —щотижнева інформаційно-правова газета. №17-18 (90-91) 22 квітня 2008г.

Обов’язкове медичне страхування: що нампропонують – отруту, плацебо чи порятунок? (Частина ІІ)

 

ФінансуванняОЗ у 2007 р.: сумні міркування над бюджетом…

Чому сумні?Бо видається так, що українське суспільство справді витрачає на СОЗ дуже значнукількість коштів, настільки значну, що сподіватись на принципове збільшення їх кількостіза поточних економічних умов, навіть через обов’язкове страхування, не варто.

Натомістьукраїнці отримують, або взагалі не отримують без додаткової оплати, не дужеякісні медичні послуги. Отже, ще раз треба повернутися до питання доцільностіта ефективності їх використання, тобто суть будь-яких змін полягатиме саме взміні порядку використання коштів, які зникають в СОЗ, не дійшовши до кінцевогоспоживача.

Тож, що мибачимо, познайомившись з таблицею розподілу видатків Державного бюджету Українина 2007 рік, доступною на сайті Верховної Ради та застосовуючи висновкипредставлених вище досліджень та загальновизнану світову методику оцінок?

Сума всіхкоштів, що спрямовуються за відповідними кодами функціональної класифікаціївидатків та кредитування державного бюджету на функцію «охороназдоров’я» з центрального бюджету по всім відомствам становить 18,8млрд.грн.

Відповіднарозрахункова сума видатків місцевих бюджетів на цю функцію складає 15,6млрд.грн. Таким чином, у зведеному бюджеті на функцію «охороназдоров’я» держава у 2007 р. витратить 34,4 млрд.грн (18,8 + 15,6), щоскладатиме близько 19% зведеного бюджету, або його 1/5 частину.

Враховуючи, щопрогнозований обсяг ВВП у 2007 р. складе 594,1 млрд.грн. – реальні суспільнівитрати на ОЗ складатимуть біля 6% від ВВП (!), що вже перевищує реальні,відносно їх економічного стану, витрати більшості країн Східної Європи.

І це доступнівсім дані з державного бюджету 2007. Навіть ця цифра вдвічі перевищує ту (біля3% ВВП), яку часто озвучують урядовці та парламентарі, «плачучись»про недостатність коштів на «медицину».

Якщо ж доцієї суми додати, за методикою Національних рахунків охорони здоров’я, переважноготівкові приватні витрати домогосподарств (сімей), які живлятьнеформальний сектор СОЗ, а це, як мінімум 39% або 13,7 млрд.грн., то загальні(суспільні і приватні) витрати на охорону здоров’я в Україні складуть 48млрд.грн.(!) або 8% від ВВП. А ця сума вже наближається до найкращихсвітових показників можливої мобілізації ресурсів на ОЗ в конкретній державі.

Якщоперерахувати це на душу населення, то показник складе 1023 грн. ($202) на рік –невелика в абсолютному значенні цифра, якщо порівнювати з розвинутими країнами(в ЄС ця сума коливається в діапазоні $550 – $3200 на людину), але дуже великаз огляду на реальний стан економіки України.

Це означає,що суспільство вже зараз спрямовує на охорону здоров’я (читайте – саме всистему охорони здоров’я, бо інших спрямувань, крім медичних, в Україні немає)майже критичну, для поточного стану економіки, суму коштів.

Аленеефективна система легко їх «споживає», не забезпечуючи навітьмінімальних потреб незадоволеного суспільства. Коефіцієнт корисної дії такоїсистеми дуже низький, тобто ми просто «викидаємо» реальні гроші,живлячи неефективну, багаторазово дубльовану, економічно невмотивовану систему.Очевидно, вже давно час її змінити.

Проте комусьдуже вигідний нинішній status quo – кому саме? Теж відомо, але цетема окремої статті.

Скількикоштів на ОЗ нам не вистачає і як зробити систему надання медичних послугобрахованою – це окрема важлива тема, пов’язана з комплексом заходів нормуванняв ОЗ, а саме стандартизації надання медичної допомоги, запровадженнякласифікатора медичних послуг, обрахунку собівартості та формування тарифів.Без цього ми не зможемо говорити про кошти об’єктивно, завжди будуть казати, щоне вистачає ще 30% чи 50%.

 

Основнінегаразди в СОЗ, тенденції та можливі наслідки….

Про негараздисучасної системи охорони здоров’я (СОЗ) в Україні говорять всі. В першу чергуце пов’язано з незадоволеністю населення, яке часто не може отримати необхіднімедичні послуги належної якості.

Незадоволенихсеред громадян дуже багато через те, що будь-хто з нас рано чи пізно потребуємедичної допомоги і розв'язання більшості з таких проблем неможливе беззвернення до СОЗ. Проте поодиноких фахівців турбує інше – чому це так і як наце вплинути.

Слідпідкреслити, що фінансування СОЗ за рахунок загальних податків (бюджетнасистема) теоретично є найбільш соціально справедливим, що підтверджуютьприклади Канади та Великої Британії.

Зауважте, щобюджетні системи функціонують саме в найліберальніших з економічної точки зорукраїнах Старого і Нового Світу, де приватна ініціатива і особиставідповідальність громадян набагато вищі, а ступінь державного патерналізму таінтервенціоналізму низький.

Проте вонипритримуються стратегії універсального забезпечення медичними послугамигромадян за рахунок суспільних джерел, вважаючи це умовою, яка сприяєекономічному зростанню.

Ми вжеговорили, що бюджетна система визначається такою за умови, коли бюджетні кошти,зібрані у вигляді податків, перевищують суму всіх інших джерел надходжень (СП> СС + ПГ + ПС).

В принципі,бюджетна система має надавати громадянам однаковий доступ до рівноцінних заякістю медичних послуг, незалежно від розміру відрахувань окремих громадян.

Така система,теоретично, влаштовуватиме більшість населення і її підтримуватимуть, докибільшість згідна, що всі громадяни вчасно отримують необхідну і якісну допомогу.

Заразситуація в Україні змінилась, і більшість населення, незадоволеного станомсправ у СОЗ, власноруч вирішує питання щодо отримання необхідних медичнихпослуг. І якщо новоутворений середній клас все частіше за власний рахуноквимагає більшої якості і різноманітності послуг, то переважна більшістьнеплатоспроможного населення залишається сам на сам із розв'язаннямпроблеми фінансових витрат внаслідок непередбачуваних видатків при отриманні нібито«безоплатної» медичної допомоги у державному секторі.

 

Принципипобудови системи ОЗ та її цілі

Обговореннясильних і слабких сторін бюджетної моделі чи моделі соціального медичногострахування неможливе без повної ясності уявлень про цілі політики в сферіохорони здоров’я.

Подібні цілічітко визначені розвинутою світовою спільнотою і їх всього три. Тож адекватнамодель СОЗ повинна:

1)покращувати здоров’я населення (його рівень і розподіл), у довгостроковійперспективі;

2)забезпечувати фінансовий захист від зубожіння домогосподарств внаслідокнепередбачуваних витрат в разі хвороби члена сім’ї;

3)забезпечувати задоволеність населення наданими медичними послугами.

Всі інші ціліє тільки вторинними і спрямованими на досягнення цих трьох основних цілей. Якна мене, то для України зараз найважливішим є пошук моделі змін, яка, в першучергу, забезпечить досягнення другої цілі, бо непередбачувані катастрофічнівитрати в разі хвороби часто є причиною бідності, в тому числі успадкованої,ледь не третини всіх домогосподарств (сімей) в Україні.

Політичнийпроцес у відношенні до ОЗ передбачає визначення цілей та завдань, встановленняпріоритетів і визнання того, що в процесі комплексного розв'язанняпоставлених завдань доведеться знаходити компроміси і передбачати певні втрати.

Проте у осіб,які приймають рішення, часто відсутнє чітке уявлення про власні цілі тазавдання. Це менш несприятливий варіант на противагу ситуації, коли,прикриваючись правильними цілями, на замовлення лобістів відбувається підмінапонять, що може бути кваліфікована як усвідомлена, умисна брехня.

Подібнаситуація складається і з минулорічним депутатським законопроектом №2192 від19.09.2006 «Про фінансування охорони здоров’я і медичне страхування».

В цьомудокументі пропонується, аби всі громадяни, незалежно від їх статків,оформлювали медичну страховку в страхових компаніях, як державних, так іприватних. Так само, як і будь яку іншу страховку, відповідно до чинногозаконодавства, тобто Закону «Про страхування».

Тож,страховики, надаючи медичну страховку, будуть вимушені поводити себе, як і вінших сегментах ринку.

Внаслідокцього найвигідніші умови страхування будуть пропонуватися молодим, здоровим ібагатим клієнтам, у яких мінімум ризиків захворіти. Адже у цьому випадку длястрахових компаній значно менше ризиків, ніж зі страховкою здоров’я старої тахворої людини.

Таким чином,верствам населення, які найбільше потребують соціального захисту, медична страховкаможе стати недоступною. Адже страховики будуть або уникати таких«ризикованих» клієнтів, або ж будуть пропонувати їм вкрай невигідніумови страховки.

Ми сталисвідками взаємних звинувачень і «щирих» виправдовувань, протезалишається відчуття, яке для мене є переконанням, що більшість депутатів, якіподавали цей законопроект, навіть не читали документ, під яким стоять їхпідписи.

Тож закликаювсіх, кому небайдужа ситуація з СОЗ в Україні, прочитати запропонованийзаконопроект і порівняти принципи, на яких він побудований із міркуваннями,викладеними вище, та зробити свої власні висновки, щоб потім не страждати,зіштовхнувшись у реаліях з новим порядком медичного обслуговування, якийпропонує зазначений депутатський твір на тему «ліберальних» відносинв охороні здоров’я.

Бо справжнійлібералізм ґрунтується на індивідуалізмі, який у розрізі системи охорониздоров’я передбачає високий рівень особистої відповідальності громадян завласне здоров’я, але це окрема тема.

 

Іншіпропозиції депутатів

Другий тижденьлютого дав можливість ознайомитися ще з двома альтернативними депутатськимиініціативами – проектами законів «Про загальнообов’язкове державнесоціальне медичне страхування» (№ 3155 від 09.02.2007 та №3155-1 від12.02.2007).

Це вже надаєможливість всім охочим скласти власне уявлення про переваги і недоліки різнихмоделей медичного страхування на основі загальновизнаних світових підходів їхоцінювання та спостерігати за деякими політичними казусами, коли ліберальніідеї змішуються з соціал-демократичними.

Тепер нехайвгамується політикум і покаже, які конкретні міркування покладені у основувибору тієї чи іншої моделі обов’язкового медичного страхування – як відвертоправої, ліберально-ринкової цивільно-правової моделі (законопроект № 2192), щобазується на Законі України «Про страхування», так і лівішоїсоціал-демократичної (законопроекти №№ 3155 та 3155-1), що базується на Основахзаконодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Може,почується фаховий коментар відомих юристів, захоплених конституційно-владнимибаталіями, з приводу юридичної колізії існування новели про обов’язкове медичнестрахування у двох різноспрямованих законах, що визначають розвитокзаконотворчості в цій царині.

Може, будутьв змозі апологети обох альтернативних моделей переконати фахівців і громаду управильності їх зусиль в розрізі майбутнього правозастосування. Будемосподіватися саме на це.

Насамкінецьхочу наголосити, що головними функціями фінансування ОЗ є створення пулів(об’єднання) та розподіл коштів – рух коштів від багатих до бідних(перерозподіл доходів), і від здорових до хворих (перерозподіл ризиків).

Одним ізнайважливіших політичних аспектів збору коштів на охорону здоров’я єзабезпечення справедливої мобілізації суспільних коштів шляхом попередньоїоплати.

Чимпрогресивніша система внесків (як мінімум, пропорційна доходу), тим, умовно,справедливіша система фінансування ОЗ в цілому. На відміну від будь-якогометоду попередньої оплати медичного обслуговування (податки чи соціальнестрахування), безпосередні платежі готівкою під час надання медичної допомогияк значно зменшують ступінь солідарного фінансового покриття видатківна лікування, так і переносять основний тягар витрат на плечі бідних і хворихспівгромадян, тобто люди не відчувають соціальної згуртованості, яка допомагаєдолати труднощі перехідного періоду розвитку економіки.

Конфліктиінтересів, як бізнесових, так і політичних, які безперечно пов’язані з моделлюфінансування СОЗ, найбільшою мірою визначають хід суспільних і політичнихдискусій про всі інші характеристики системи охорони здоров’я стосовнорозподілу зібраних ресурсів та ефективності їх використання.

Обов’язковемедичне страхування навряд чи залучить додаткові кошти до СОЗ, але точно станекаталізатором змін у сфері пріоритетів та механізмів їх витрачання, сподіваюсяна користь саме громадян, а не посередників, як би їх не називали. Давайтедумати разом, бо дискредитація реформ лежить не в царині задекларованих цілей,а в спроможності конкретних обраних інструментів їх досягнути.

ОлегПетренко, магістр менеджменту організацій охорони здоров’я

Економічна правда

Використаналітература

1.Блог про управління в охороні здоровя; Травень 7, 2008 автор: Павло Ковтонюк, Стаття “Державне медичнестрахування: цікаво тільки для МОЗ”

2. Українська Гельсінська спілка зправ людини. Стаття Максима Щербатюка “Яким маєбути обов’язкове медичне страхування в Україні” 08.11.2006р. helsinki.org.ua.index.php?id=1162997437

3. «Правовий тиждень» — щотижнева інформаційно-правовагазета. №17-18(90-91) 22 квітня 2008р. Стаття Андріїшиної Наталі “Перспективи медичного страхування в Україні”

4. Економічна правда: “Обов’язковемедичне страхування: що нам пропонують – отруту, плацебо чи порятунок? (ЧастинаІІ)”. Стаття Олега Петренко, 04.04.2007р.

5. “Ваше здоров’я” медична газета №18 (795)13.05-19.05.2005р. Стаття Віри Фазлєєвої “ Обов’язкове медичне страхування – важливий елемент соціального захистунаселення”

6. www1.health.kiev.ua/news/124.html сайт Головного управління охорониздоров’я та медичного забезпечення м. Києва. Стаття Валерія Піщикова “Ми шукали й будемо шукати додатковікошти на охорону здоров’я”. 12.04.2007р.