Реферат: Денежно-кредитные системы

Література:

1. Денежноеобращение и кредит при капитализме /под редакцией Красавиной, М., 1989.

2. Федоренко В.Н.Денежное обращение и кредит в кап. странах, К., 1989

3. Усоскин В.М.Современный комерческий банк: управление и операции, М., 1993.

4. Жан МатукФмнансово-кредитные сиситемы Франции и других стран.

5. Савлук Гроші такредит, К., 1992

Тема 1. Суть та основні етапи розвитку грошово-кредитних систем країн зрозвиненою ринковою економікою.

1. Грошова система

A) поняття

Б) основні елементи

В) національна валютна система

2. Кредитна система

A) поняття, види та особливості діяльності

Б) нагляд за діяльністю комерційних банківу різних країнах

В) системи страхування депозитів

Г) спеціальні кредитні установи

Д) концентрація та централізація банківськогокапіталу, транснаціональні банки, зміни в діяльності банків

3. Моделі взаємозв’язку банків ізпромисловістю

A) англійська

Б) американська

В) німецька

4. Основні етапи розвиткугрошово-кредитних систем

А) загальні закономірності формуваннягрошових та кредитних систем у період становлення капіталізму

Б) золотий стандарт та сталістьгрошово-кредитних систем

В) перехід від металевих до паперовихгрошових систем у період першої світової війни

Г) світова економічна криза 1929-1933, їїособливості та наслідки для грошових та кредитних систем

Д) закономірності розвитку грошових такредитних систем у післявоєнні роки

Є) грошова та кредитна система на сучасномуетапі розвитку

5. Банківська криза: поняття, причини,форми та наслідки

1. Грошова система

Грошовий обіг — церух грошей, який обслуговує товарний рух та нетоварні розрахунки. З’являєтьсяразом із появою грошей.

Росту грошовогообігу заважало натуральне господарство. Найбільшого розвитку грошовий обігздобув при капіталізмі, коли було сформовано національні та світові ринки. Самев цей час, грошовий обіг складається у систему. Це було спричинено тим, що самеу переіод затвердження капіталістичного ладу виникає об’єктивна необхідність уприведенні різних елементів грошового обігу у систему, для побудови єдиноїстабільної та еластичної грошової системи. Буржуазна держава була саме такиморганом, який на основі законодавчих норм був у змозі забезпечити цю єдність.

ГС у різнихкраїнах склалися по-різному. Під впливом історичних особливостей розвиткутоварно-грошових відносин в країні, під впливом національних традицій.

Грошова система

- форма організації грошового обігу в даній країні, щосклалася історично та закріплена законом.

Вона містить ряд елементів, які визначаєзаконодавство країни:

1. найменуваннягрошової одиниці

2. масштаб цін. Цетехнічна функція грошей. При металевому грошовому обігу масштаб цін — це ваговакількість металу, що прийнята в даній країні за грошову одиницю. Внаслідоквалютної реформи 1976-78 рр., офіційно було відмінено золотий вміст грошовоїодиниці, а масштаб цін складається стихійно та слугує для порівняння вартостітоварів через їх ціни.

Масштаб был основой для формирования валютного курса (ноэто не сам валютный курс). Отношение золотого седержания различных валют до1976 г. было золотым (валютным) паритетом, это была относительно постояннаявеличина. Валютный курс, — не постоянная величина.

В условиях золотого стадарта валютный курс не моготклониться от валютного паритета на определенную величину. Колебания былинезначительны, так как плателдьщикоми могли вбыирать платить за валюту золотом,или купить иностр. валюту. Та цена, по которой приобретают валюту, и былавалютным курсом. Цена эта не могла превышать валютный паритет + расходы попересылке золота и быть ниже чем паритет — расходы по пересылке золота.

С 1.01.78 ни одна из валют не фиксирует золотоесодержание, валютный курс не привязывается к валютному паритету.

3. види грошей, щомають законну платіжну силу (кредитні, паперові гроші, розмінна монета)

4. порядок емісіїта обігу грошей. Тобто це системи забезпечення випуску грошей, порядок їхвилучення

5. регламентаціябезготівкового обігу

В загальномукгрошовому обігу 13% — чекові депозити; 3% — монети; 24% — банкноти в обігу.Безготівковий обіг більш дешевий, більш рухомий, більш прозорий.

Виділяють такі види грошей:

1. дійсні гроші(тобто повноцінні)

2. неповноціннігроші

Дійсні гроші

— це такі, номінальна вартість яких відповідає їхреальній вартості. При умовах металевого обігу ці гроші одночасно виконувалироль загального еквіваленту та всі функції грошей. Найбільш поширений виддійсних грошей — золоті монети.

Монета — цегрошовий знак, що виготовлений з металу, та який має встановлені закономвідмінні ознаки. Тобто форму, зовнішній вигляд, ваговий вміст.

Повноцінні грошікарбуються шляхом відкритої чеканки.

Неповноцінні гроші

— це такі, номінальна вартість який на співпадає з їхреальною вартістю. Від карбування неповноцінних монет держава отримує монетнийдоход, у розмірі різниці між номінальною та дійсною вартістю карбованих монет.Використовується система закритої чеканки. Крім неповноцінних розмінних монет,до неповноцінних відносяться такі види як паперові, кредитні гроші та ін. Цігроші є основним видом готівкових грошей (паперові знаки).

Паперові гроші

- випускаєдержава, їх випуск не пов’язаний з потребами грошового обігу, ціль їх — покриття державних витрат. Діють на основі функції грошей як засобу обігу.

Кредитні гроші

— з»являються на основі функції грошей як засобуплатежу, їх емісія повинна бути пов’язана з потребами товарного обігу.Універсальним кредитним «орудієм» є банкнота. Класична банкнотахарактеризувалась подвійним забезпеченням (товарним та золотим) та можливістюперевірки цього забезпечення. Сучасна банкнота не розмінна на золото, часткововипускається для кредитів товарного обігу та обороту, але основнимзабезпеченням банкнот є облігації держави; зараз не має механізму регулюванняпотреб товарного обігу та випуску банкнот.

Національна валютна система

— це складова частина національної грошової системикраїни. Ця форма організації економічних зв’язків країни за допомогою якихздійснюється міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютніресурси країни.

Національнавалютна система залежить від розвитку зовнішньо-економічних відносин країни таюридично закріплена національним законодавством.

Складовимиелементами національної валютної системи є:

1. національна валюта. Це грошоваодиниця.

2. валютнийпаритет. Це база валютного курсу, це співвідношення між двома валютами, щовстановлено в законодавчому порядку. З 1979 р. валютний паритет встановлюєтьсяна базі СДР (валюта МВФ).

3. режим курсунаціон. валюти. Валютні курси- можуть бути фіксовані, або гнучкі. Фіксовані — це система, щоприпускає наявність зареєстрованих паритетів. Фіксовані валютні курси можутьбути або дійсно фіксовані, що базуються на золотому стандарті, вони можливілише за умов золотого стандарту, або договірно фіксовані, що базуються на однійчи кількох валютах або на умовно встановленій офіційній цін золота. Гнучкі курси — це системи, при який у валют не маєофіційних валютний паритетів. Тут виділяють дві групи валют: плаваючівалюти (самостійно змінюються на базі попиту та пропозиції на ринку) та коливнівалюти (прив’язують валютні курси до валютний кошиків).

Для держав зринковою економікою найдоцільнішим є притримування керованого плаваючого курсувідносно ВКВ. На У. нині діє режим валютного коридору, на 1998 рік валютнийкоридор встановлено: 1.7 — 1.9 грн. за 1 $.

4. органивалютного ринку

5. національніоргани, що обслуговують та регулюють валютні відносини в країні

6. можливість таумови обміну нац. валюти на золото та іноземні валюти, тобюто конвертованість валюти.

Дії, якіспрямовані на створення, регулювання або контроль за функціонуванням нац.валютної системи країни називають національноювалютною політикою. Нац. вал. політика Укарїни здійснюється надержавному рінві НБУ погоджено зКАбМіном.

Національнавалютна політика зорієнтована на досягнення певних економічних цілей, головнимисеред яких є:

· врівноваження платіжного балансу;

·стимулювання експорту;

·стабілізація валютного курсу та забезпечення оптимальногорівня конвертації національної грошової одниці.

· забезпечення надійних джерел надходжень валютнихцінностей на валютний ринок.

Здійно діючогозаконодавства валютними цінностями визнаються іноземна валюта, національнавалюта, ....

Інструменти національної валютної політики:

ü

дисконтна ставка або облікова політика(маневрування рівнем облікової ставки НБУ, це здійснюється з метою впливу наперелив капіталу)

ü

девізна політика. Передбачає валютніінтервенції центрального банку на ринку з метою регулювання курсу національноївалюти.

ü

диверсифікація валютних резервів. Це створеннявалютних резервів шляхом включення до їх складу різних валют. Дає можливістьзабезпечити міжнародні розрахунки, здійснювати валютні інтервенції, тазахиститися від валютних ризиків.

Конвертованістьможе бути повною або частковою. Повнаконвертованість включає як зовнішню, так і внутрішню конвертованість.При зовнішній задовольняються потреби нерезидентів у конвертації національноївалюти в іноземну. Тобто зовнішня конвертованість дає змогу швидше інтегруватинаціональну економіку в світову. При внутрішній конвертованості задовольняютьсяпотреби резидентів (перш за все) в іноземній валюті.

Забезпеченняконвертованості нац. валюти можна поетапно. При цьому важливо створитивідповідні економічні передумови. Тобто необхідно провести структурнуперебудову економіки, нагромадити певні золото-валютні резерви, зблизитиструктуру цін на внутрішньому ринку та світовому, стабілізувати темпи розвиткуекономіми країни.

Конвертованістьвалюти має великий вплив на платіжний баланс країни. Платіжний баланс — це вартісний вираз зовнішньо-економічнихстосунків країни з іншими країнами світу.

Конвертованістьвалюти може проводитися як за поточними операціями платіжного балансу, так і зарухом капіталів та кредитів. Тоді, коли в країні має місце і зовнішня, івнутрішня, і конвертованість за поточними операціями, і конвертованість зарухом капіталів та кредитів, то має місце повна конвертованість.

У 1996 р. Українаприєдналася до статті 8-ї статуту МВФ, тобто проголосила конвертованість гривніза поточними операціями платіжного балансу.

2. Кредитнасистема

A) поняття, видита особливостi дiяльностi

Кредитна система

– це сукупність кредитних відносин та інститутів, якіреалізують ці відносини.

Основна функціяфін. посередників – це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачівдо потенційних інвесторів і навпаки.

Діяльність фін.посередників вигідна і для заощаджувачів, і для позичальників. А саме, відпадаєпотреб в пошуках один одного, значно знижується ризик неповернення позики абонеефективних капіталовкладень, знижуються сумарні витрати позичальника наотримання позики з рахунок зменшення моральних, фізичних витрат та витрат часудля отримання потрібної суми позики. Також дрібні заощаджувачі отримуютьможливість брати участь у бізнесі, який дає вищі прибутки, але який бувнедосяжний для них через необхідність значних інвестицій. Часто для заощаджувачівпривабливішою є можливість отримання гарантованого доходу на свій капітал, ніжризик участі в не завжди надійних проектах.

Фін. посередникизменшують вартість здійснення фін. операцій. Це досягається за рахунокуніфікації та спеціалізації. РОль їх полягає також в зниженні ризику віднеповної інформації. Для більшості заощаджувачів та позичальників привабливішемати справу з фін. посередниками – професіоналами в своїй галузі, ніж із маловідомими партнерами.

Фін. посередниківкласифікують в різних країнах по-різному. Загальна риса: фін. посередникиподіляються на банківські та небанківські ФКУ. Банківські посередники – цесукупність різних видів банків та банківських інститутів в їх взаємозв’язку.

Загальні принципи

розподіл функційцентрального та всіх інших банків.

контроль та регулювання діяльності банківдругого рівня

банки у більшостікраїн – це найбільш суворо контрольована сфера.

неучастьцентрального банку у конкуренції на грошових ринках всередині держави.

Основою будь-якоїкред. сис-ми є банки. (Виникли в 14 ст. в Італії). Класичні функції банків:

приймати депозити

давати кредити

здійснюватибезготівкові розрахунки.

Перетвореннядокапітал. банків в банки кап. типу відбулося в 17 ст. тоді, коли вони почаливипускати власні зобов’язання у вигляді банкнот, здійснювати розрахунки на базічекових депозитів. До 19 ст. спеціалізації у банків не існувало. Існував тількиодин вид банків -комерційний банк ( перші банки обслуговували в осн. торговіоперації).

Перші акціонернібанки було створено наприкінці 17 ст, 1694 р. Початок швидкому розвитку банківакц. типу було покладено переворотом в останній третині 18 – початку 19 ст. ДО19 ст. існували лише один тип банків, спеціалізації не існувало. Згодом, порядз комерційними банками з’являються також і спеціальні кредитні установи. Першза все, це були ощадні банки, за формою власності – кооперативні, іспеціалізувалися вони на прийомі ощадних депозитів. Потім, в середині 19 ст.з’являються перші державні ощадні банки (каси). Важлива подія – появацентральних емісійних банків (на протязі 19 ст). Функція емісії банкнотпереходить до цієї ланки фін.- кредитної системи. Також на протязі 19 стз’являються іпотечні бюанки (кредити під заставу нерухомості).

В 10 ст.з’являються кредитні установи, які спеціалізуються на наданні споживчихкредитів. Відбувалося розширення функцій комерційних банків, поступово вониперетворилися на банки універсального типу, втратили лише одну функцію – емісіюбанкнот.

Ознаки класифікації кредитних установ:

за формоювласності:

приватні

державні

Приватні в своючергу можуть бути:

індивідуальнимитовариствами

партнерствами

акціонерними

кооперативними.

У більшостікредитних систем державними є центральні банки, ощадні каси, спеціалізованізовнішньо-торговельні банки. В деяких країнах, зокрема Франції, найпотужнішібанки теж є державними.

Державні кредитніустанови виникають двома шляхами:

при організаціїнових кредитних установ саме державних

при націоналізаціїприватних банків (В Англії банки було націоналізовано шляхом викупу акцій вобмін на державні операції).

2. за функціями

центральніемісійні банки

комерційні банки

спеціальнікредитні установи.

Центральні емісійні банки

в більшості країн державні. Головними їх функціями є:

емісія банкнот

кредитно-розрахунковеобслуговування комерційних банків (тобто центральний банк виступає як банкбанків. Ця функція включає дві частини: кредитне обслуговування, тарозрахункове обслуговування. Кредитування може бути готівковим абобезготівковим)

регулюваннягрошового обігу та кредиту (інструменти: облікова ставки; операції навідкритому ринку, обов’язкові резерви)

банкір уряду(здійснює кредитно-розрахункове обслуговування держави.

У деяких країнахЦБ виконують також функцію нагляду за діяльність комерційних банків.

Комерційні банки

надають широкий спектр послуг (в деяких країнах КБ неявляються універсальними. В США разгарничиваются депозитные и инвестиционныеоперации).

Те ограничения,которые введены в некоторых странах невсегда положительно сказываются….

Б) нагляд задіяльністю комерційних банків у різних країнах

КБ найбільшпрозорі установи для органів контролю. Необхідність такого контролю пов’язанаіз життєво важливим значенням національного економічного стану та перспективфункціонування банків.

В кожній країнііснує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківськоїдіяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічнихчинників обумовили специфіку форм та методів контролю за роботою банків. Так, уВеликобританії до 1979 не було спеціальних законів, які б регламентували роботубанків, а контроль над ними носив прихований та неформальний характер. Банки вцій країні регулюватися загальним законом про акціонерні компанії.

Саме завдякивідсутності антимонопольного законодавства та жорсткого контролю над злиттямбанків в Англії було досягнуто великого ступеню концентрації капіталу.

В останні рокипосилилися формальні аспекти регулювання банківської діяльності. Було введенообов’язкове ліцензування банків.

Зворотнім прикладомє США, де протягом багатьох років склалася розгалужена система контролю, як нафедеральному, національному рівні, так і на рівні окремих штатах. Є двазагальних принципи банківського регулювання в США: 1) забезпечення стабільностіта запобігання краху банків; 2) обмеження концентрації капіталу в рукахбагатьох установ та запобігання монопольному контролю над грошовим ринком.

УЗахідно-європейських країнах. система контролю має більш чітку тацентралізовану структуру. Так, в Німеччині практично, роботу по контролю ведеспец. установа – Федеральне відомство з контролю над банками. Основні принципиконтролю визначені спеціальним декретом цього відомства і погоджені зцентральним банком. Це відомство видає ліцензії, встановлює обв’язкові вимогидо банків, стежить за виконанням банківських законів.

У Франції наглядза банками здійснюють декілька комітетів. Частина з них очолена міністромфінансів, а частина – керуючим банком Франції. До найважливіших інструментівконтролю належать вимоги до мінімального власного капіталу, встановлюютьсямінімальний розмір банківського капіталу. У Франції – це 2.3 млн екю, вНімеччині – 3 млн екю, в Італії – 12 млн екю, в Японії – 7 млн екю, в Україні –1 млн для існуючих, 3 млн для новостворених, 5 млн – для банків з іноземним капіталом.

В) системи страхування депозитів

За допомогоюсистеми страхування депозитів в різних країнах надаються гарантії вкладникамповернення їх депозитів. Це є важливою формою забезпечення стабільностібанківської системи. Практично у всіх розвинених країнах існує та чи інша формастрахування депозитів. Це може бути державна (федеральна) установа (США,Італія, Великобританія, Японія) або спеціальна добровільна асоціація(Німеччина, Франція Швейцарія). Наприклад, у Франції гарантія складає 400 тисфранків на одного вкладника, але існує при цьому загальний ліміт гарантії – небільше 200 млн франків на 1 банк. Тут існує асоціація французьких банків, якане отримує якихось регулярних внесків від своїх членів, а суми фактичних виплатпокриваються членами асоціації пропорційно розміру їх депозитів.

У Німеччинііснує фонд захисту депозитів, також під егідою федеральної асоціації німецькихбанків. Участь носить добровільний характер, але існує система щорічнихвнесків.

У Великобританіїпрограма страхування існує під егідою держави. Банки не платять регулярнихвнесків, а вносять кошти на покриття витрат. Гарантується не весь депозит, алише 75%.

В США існуєфедеральна корпорація страхування депозитів. Це державна установа. Кожномувкладнику гарантується його вклад у сумі до $100 тис. на одного вкладника.

Г) спеціальнікредитні установи

Світова практикадає багато прикладів існування та розвитку спеціалізованих кредино-фінансовихустанов, які або виконують окремі функції, або обслуговують окремі галузі,тобто кожний вид спеціалізованих ФКУ займає свою нішу на фінансовому ринку.

Серед цих установможна виділити:

·

інвестиційні банки

·

установи, щоакумулюють заощадження населення та обертають їх у капітал (ощадні каси,пенсійні фонди, інвестиційні компанії)

·

установи споживчогокредиту (фінансові компанії, кредитні спілки, ощадно-ссудні асоціації

·

установисільскогосподарського кредиту

·

іпотечні банки

·

зовнішньоторговельнібанки

Інвестиційні банки

. Це кредитно-фінансові установи, які займаютьсязасновницькою комісійною діяльністю. Ці банки здійснюють розміщення нафондовому ринку акцій та облігацій акціонерних підприємств.

З’явилися в другійполовині 19 ст. у зв’язку з розвитком акціонерних компаній. Самі вони за формоювласності як правило теж є акціонерними.

Вони вивчають підприємства,і якщо їх задовольняють умови, вони купують акції та облігації, а потімрозміщують їх. Їх прибуток – різниця між курсом продажу та купівлі.

Інвестиційні компанії

. Це компанії, які знижують ступінь розвитку для своїхклієнтів. Вони виконують роль посередника між інвестором та акціонернимикомпаніями різних галузей господарства.

Д) концентрація тацентралізація банківського капіталу, транснаціональні банки, зміни в діяльностібанків

Загальнатрансформація монополістичних банків у міжнародні або транснаціональні банкивідбулася на межі 70-х-80-х років. Транснаціональні банки сформувалися на базінайпотужніших комерційних банків промислово розвинених країн. Ці банки займаютьперші місця на національних ринках позичкових капіталів.

До ТНБ відносятьсянайкрупніші банки США, Великобританії, Франції, Німеччини, та ін.

Транс-національні банки

– це крупні кредитно-фінансові комплекси універсальноготипу, які мають широку мережу закордонних підприємств, філій, представництв, табільше половини прибутків одержують від операцій за кордоном. За останні рокивідбулося значне укрупнення банків. Так, якщо в 1971 році найкрупніші банк вусьому світі Bank of America мав активів трохи більше ніж $25 млрд, а іншийамериканський банк Chemical Bank із активами в $10 млрд замикав першу десяткубанків 70-го року не увійшли би навіть в першу 1000-банків.

Найпотужнішими заактивами і за капіталом є зараз Японські банки.

В основі процесуконцентрації та централізації банківського капіталу знаходиться процесконцентрації та централізації промислового капіталу. Чим крупніші промисловіпідприємства, тим більше розміри їх тимчасово-вільних коштів, які є джереламиресурсів банків.

Шляхи та способиконцентрації та централізації банківського капіталу є різноманітними. Внаслідокпоглинань та злиття з’являються банки-трести. Часто найкрупніші банкищоб поширити свою могутність зливаються, і створюють ще потужніші банки. Доситьпоширеними є холдингові компанії. САма така компанія не є банком.Джерела її коштів – емісія акцій. Свій капітал така компанія використовує наотримання контрольних пакетів акцій інших компаній та банків для встановленняконтролю за ними.

Поширеною формоюконцентрації та централізації банківського капіталу є так звані банківськіланцюги («цепи»). Ця група банків, які не контролюються одними і тими жособами.

Наступна формаконцентрації – концерни. Концерни та трести часто вступають між собою вугоди, на базі яких з’являються монополії типа картелей, синдикатів(консорціумів).

Банківський картель– це група банків, між якими досягнуто угоду про проведення єдиної кредитноїполітики. Банківський синдикат (консорціум) – це група банків, щостворюються для спільного розміщення цінних паперів або для фінансуваннякрупних проектів.

Деякі зміни у діяльності банків пов’язані з:

·

дерегулюваннямфінансових ринків;

·

посиленнямконкуренції в банківській справі;

·

комп’ютерізацією;

·

фінансовиминововведеннями та фінансовою глобалізацією.

Дерегулюванняфінансових ринків – це процеси законодавчого реформування, які проводилися зкінця 60-х років; охопили більшість країн з розвиненою економікою. Булиспрямовані на пом’якшення чи повне скасування обмежень та заборон у фінансовійдіяльності.

Посиленняко

еще рефераты

Еще работы по банковскому делу и кредитованию

Реферат по банковскому делу и кредитованию

Кроссворд по банковскому менеджменту

29 Августа 2013

Реферат по банковскому делу и кредитованию

Банки (курс лекций)

29 Августа 2013

Реферат по банковскому делу и кредитованию

Внешнеэкономическая деятельность коммерческих банков

29 Августа 2013

Реферат по банковскому делу и кредитованию

Инфляция и пути её преодоления в современных условиях

29 Августа 2013