Реферат: Правова охорона навколишнього природного середовища

Вступ

1.  Правова охоронанавколишнього природного середовища.

2. Земельнийкодекс України про вади земельного фонду

3. Складовічастини природно-заповідного фонду

4. Правові заходиохорони атмосферного повітря тваринного світу.

5. Водний кодекс України

Висновок

Вступ.

Екологія — це знання людини про те що її оточує У нашчас даний термін міцно закріпився у суспільній свідомості. Екологія стала однимз основних показників ставлення полини до життя, навколишнього природногосередовища Екологічна свідомість відображає духовність суспільства, його«порозуміння» з природою невід ємною частиною якої є людина.

В екологічних роздумах людини відбивається рівень їїінтелекту, загальної і професійної культури. Більшість людей які свідомо зараховують себе до прибічників сучасноїкультури вважають що захист довкілля е одним з найбільш важливих завданьсучасних і майбутніх генерацій. Стан природи викликає все більше занепокоєння упредставників різних верств населення.

Нині майже немає свідомої людини яка не знана б дещопро екологію Для більшості населення з нею поєднана стурбованість тиминегативними наслідками, що спостерігаються у різних сферах антропогенноїактивності. Як правило, ці наслідки теоретичною основою яких треба вважати такзваний антропоцентризм пов'язані з доведенням до крайньої межі тих навантаженьякі людина покладає на природу. Уявляється що вже настав час для епохиексцентризму коли не людина повинна диктувати свої умови природі, а природа —людині. Адже антропоцентризм становить небезпеку для існування людей углобальному масштабі.

Екологічне законодавство — це структура, що об'єднуєекологічні юридичні норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можутьбути норми конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносинирізного змісту, з приводу охорони різних природних об'єктів. Вказанезаконодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Його реалізаціяпороджує відносно сталі правові відносини.

Системою екологічного законодавства необхідно вважатицілісність, яка складається з окремих законодавчих актів, що перебувають міжсобою у взаємодії. Як правило, екологічний закон діє не сам по собі, а увзаємовідносинах і на підставі інших законів, причому не лише екологічногозмісту.

Первісним елементом екологічного законодавства требавважати його норму. Вона відіграє базову роль в системі цього законодавства,оскільки перебуває у найбільш нижчому, фундаментальному рівні системи.

    Екологічні акти юридичногозначення мають різну юридичну силу залежно від того, яким державним органомвони прийняті чи затверджені. Юридична сила еколо­гічних актів обумовлюєтьсятим, який природний об'єкт береться державою під охорону, тобто сила юридичногозахисту цього об'єкта залежить від його екологічної цінності, поширеності чи,навпаки, помітного зникнення, наслідком чого є занесення того або іншогооб'єкта до Червоної книги. Проте системний аналіз сучасного екологічногозаконодавства дає підстави для висновку, що юридична сила захисту природнихоб'єктів залежить від місця цих об'єктів в системі навколишнього природногосередовища та їх стану.

Система екологічного законодавства України в основномуповинна відповідати системі екологічного права. Право того чи іншого об'єктаприроди визначається його місцем в ній. Від системи природи залежать системаекологічного права а отже, і система екологічного законодавства.

1. Правова охорона навколишнього природногосередовища.

Охорона навколишнього середовища здійснюється різними,у тому числі й правовими, засобами. При цьому в правових формах захищаютьсяпереважно всі компонен­ти, які утворюють природне середовище.

Сучасними головними нормативно-правовими актами щорегулюють основи організації охорони навколишнього при­родного середовища, єЗакони України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» від 25 червня1991 р., «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовт­ня 1992р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р., «Про твариннийсвіт» від 3 березня 1993 р., «Про карантин рослин» від 30червня 1993 р та інші. До того ж деякі відносини у сфері використання і охо­ронинавколишнього природного середовища врегульовані кодексами (земельним, водним,лісовим, про надра), а та­кож Законами України «Про плату за землю» від 3 липня1992 р., «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. Важливе значення увирішенні цього питання має затверджений Постановою Верховної Ради «Порядокобме­ження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльностіпідприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення нимизаконодавства про охорону навко­лишнього природного середовища».

Різновидами права природокористування є:

Право землекористування, право водокористування, праволісокористування, право користуватися надрами, право ко­ристуватися твариннимсвітом, право користування природ­но-заповідним фондом.

Право природокористування — це процес раціональноговикористання людиною природних ресурсів для задоволен­ня різних потреб таінтересів.

Найважливішими принципами природокористування є йогоцільовий характер, плановість і тривалість, ліцензуван­ня, врахуваннянадзвичайного значення у житті суспільства тощо. При цьому виділяють такі групиприродокористу­вання, як право загального і спеціального використання землі,вод, лісів, надр, тваринного світу та інших природних ресурсів. Суб'єктамиправа загального користування при­родними ресурсами можуть бути, згідно зЗаконом України «Про охорону навколишнього природного середовища», усігромадяни для задоволення найрізноманітніших потреб і інтересів. Воноздійснюється громадянами безкоштовно і безліцензійно, тобто для цього непотрібен відповідний дозвіл уповноважених органів і осіб. Загальним є, наприк­лад,використання парків, скверів, водойм, лісів, збір дико­рослих ягід, грибів,горіхів і т. ін. Право загального приро­докористування закріплене у ст. 13Конституції України:

«Кожний громадянин має право користуватися природнимиоб'єктами права власності народу відповідно до закону». Похідним від загальногоприродокористування є спеціальне використання природних ресурсів.

На відміну від першого, це використання конкретнихприродних ресурсів, що здійснюється громадянами, підприємствами, установами іорганізаціями у випадках, коли відповідна, визначена у законодавстві частинаприрод­них ресурсів передається їм для використання. Як правило, така передачамає вартість і визначена в часі. Надання при­родних ресурсів відбувається наоснові спеціальних до­зволів — державних актів на право постійного користуван­ня.

Крім прав суб'єктів, як природокористувачів, сучасноююридичною наукою сформовані й інтенсивно розвиваються екологічні права іобов'язки. Так, у Конституції України записано, що «кожен має право на безпечнедля життя і здоров'я довкілля та на відшкодуван­ня завданої порушенням цьогоправа шкоди. Кожному га­рантується право вільного доступу до інформації простан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також правона її поширення». Аналогічні формулювання є й у Законі України «Про охоронунавколишнього природ­ного середовища», бо це право — одне з основних прав лю­дини.Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечу­вати здійсненнясанітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровленнянавколишнього природного середовища.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлю­ютьсяу судовому порядку.

Поряд з правами Закон України «Про охорону навко­лишньогоприродного середовища» передбачає і певні обов'язки громадян. Так, незалежновід того, є громадяни природокористувачами, чи ні,— вони зобов'язані берегтиприроду, раціонально використовувати її запаси, не завда­вати шкоди. Крім того,Закон України «Про охорону на­вколишнього природного середовища» покладає нагрома­дян і підприємства, установи й організації, як суб'єктів спе­ціальноговикористання природних ресурсів, спеціальні обов'язки. Так, плата за спеціальнеприродокористування встановлюється на основі нормативів плати і лімітів вико­ристанняприродних ресурсів. Ці нормативи визначаються з урахуванням розповсюдженняприродних ресурсів, їх якості, можливості використання, місцезнаходження, мож­ливостіпереробки і зберігання відходів. До того ж суб'єкти спеціальногоприродокористування зобов'язані сплачувати певні кошти за забрудненнянавколишнього природного се­редовища, що встановлюються за викиди у атмосферуза­бруднюючих речовин; скидання забруднюючих речовин на поверхню води, утериторіальні і морські води, а також під землю.

Контроль у сфері природовикористання іохорони на­вколишнього природного середовища здійснюється шляхом перевірки,нагляду, обстеження, інвентаризації та експер­тиз. Він може здійснюватись якуповноваженими держав­ними органами, так і громадськими формуваннями. Дер­жавнийконтроль покладається на Ради народних депу­татів, державні адміністрації таМіністерство охорони на­вколишнього природного середовища і його органи намісцях.

2. Земельний кодекс України про вадиземельного фонду

Земельний Кодекс прийнятий Верховною Радою Укра­їни 13березня 1992 р.; він регулює відносини у сфері вико­ристання і охорони землі.

Усі землі України поділяються на:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів;

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборонита іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно­гота історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Віднесення земель до певної категорії провадитьсявідповідно до їх цільового призначення.

У державній власності перебувають усі землі України завинятком земель, переданих у колективну чи приватну власність.                                          -

Суб'єктами права державної власності на землю висту­пають:

1) Верховна Рада України — на землі загальнодержав­ної власностіУкраїни;

2) Верховна Рада Автономної Республіки Крим—на землі вмежах території Республіки, за винятком земель за­гальнодержавної власності;

3) обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради на­роднихдепутатів — на землі в межах їх територій, за ви­нятком земельзагальнодержавної власності.

Землі, що перебувають у загальнодержавній власностіможуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватись укористування, у тому числі в оренду. Не мо­жуть передаватися у колективну іприватну власність: землі загального користування населених пунктів, землігірничо-добувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем,транспорту, зв'яз­ку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекре­аційногота історико-культурного призначення; землі лісо­вого фонду; землі водногофонду; землі сільськогосподарсь­ких науково-дослідних і навчальних закладів.

Однією з форм власності на землю є колективнавласність. Суб'єктами права колективної власності на зем­лю є колективнісільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи,садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у томучислі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогос­подарськихпідприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективнійвласності, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу. Землі уколективну власність передаються безкоштовно. Кожний член колективної власностіна землю у разі виходу З колективу має право одержати свою частку землі внатурі, яка визначається в порядку, передбачено­му Земельним кодексом.

Право приватної власності громадян України на зем­люозначає, що тільки вони мають право на одержання у власність земельних ділянокдля: ведення сільсько­господарського господарства; ведення осо­бистогопідсобного господарства; будівнщтва і обслуго­вування житлового будинку і господарськихбудівель: садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельніділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання част­ки землі у спільномумайні подружжя; купівлі-продажу; да­рування та обміну. Передача земельнихділянок у власність громадян проводиться місцевими Радами народних депу­татівза плату або безкоштовно. Іноземним громадянам та особам без громадянстваземельні ділянки у власність не передаються.

У тимчасове користування на умовах оренди земля на­дається:громадянам України; підприємствам, установам і організаціям; громадськимоб'єднанням і оеяігійним організаціям; спільним підприємствам; міжнароднимоб'єднан­ням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб ігромадян; підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам; іноземнимдержавам; міжнародним організаціям; іноземним юридичним особам та особам безгромадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Радинародних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду у корот­костроковекористування — до трьох років і довгострокове — до 50 років. Умови викори­станняземлі, строки її використання, плата за оренду землі визначаються за угодоюсторін і обумовлюються в договорі. Після закінчення строку оренди землі орендармає пере­важне право на відновлення договору. Крім того, орендарі земельнихділянок сільськогосподарського призначення ма­ють переважне право на одержанняорендованих земельних ділянок у приватну власність.

3. Складові частини природно-заповідного фонду

Природно-заповідний фонд — це ділянкисуші і водної о простору, природні комплекси та об'єкти, які мають особ­ливуприродоохоронну, наукову, естетичну та іншу цінність, а тому виділені з метоюзбереження природного середови­ща, генофонду тваринного і рослинного світу,підтримання загального екологічного балансу та екологічної безпеки України.

До природно-заповідного фонду належать:

1) природні об'єкти—заповідники, біосферні заповід­ники,національні природні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища;

2) штучні об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні пар­ки,зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового ми­стецтва.

Природні заповідники, заповідні зони біосферних за­повідників,національні парки є власністю народу України. Усі інші об'єктиприродно-заповідного фонду можуть пере­бувати і в інших формах власності.Охорона об'єктів при­родно-заповідного фонду забезпечується шляхом встанов­леннязаповідного режиму; організації систематичних спо­стережень і досліджень;здійснення державного і громадсь­кого контролю; встановлення підвищеноївідповідальності та ін. Крім того, ці об'єкти можуть використовуватися лишедля: природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та освітньо-виховнихцілей. Управління у сфері охорони при­родно-заповідного фонду здійснюєМіністерство охорони навколишнього природного середовища України та його ор­ганина місцях. Безпосереднє управління більшістю об'єктів природно-заповідногофонду здійснюється спеціа­льними адміністраціями, до складу яких входятьвідповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншогообслуговування. За Законом, право участі в управлінні названими об'єктаминалежить і відповідним об'єднанням громадян.

4. Правові заходи охорони атмосферного повітрятваринного світу.

Управління у галузі охорониатмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, уряд АвтономноїРеспубліки Крим, Міністерство охорони навколишнього природного середовищаУкраїни, Міністерство охорони здоров я України, місцеві органи державноївиконавчої вла­ди, інші державні органи. Вони проводять стандартизацію інормування у галузі охорони атмосферного повітря. Дер­жавні стандарти у ційгалузі є обов'язковими і визначають поняття й терміни, режим використання йохорони атмо­сферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодозапобігання шкідливому впливу на атмосферне по­вітря та ін. Крім того,встановлюються такі нормативи: еко­логічної безпеки атмосферного повітря;обмежено допусти­мих викидів забруднюючих речовин і шкідливого впливу фізичнихі біологічних факторів стаціонарними джерелами; обмежені нормативи утвореннязабруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря; використанняатмосфер­ного повітря як сировини; концентрації забруднюючих ре­човин увідпрацьованих газах. У зв'язку з існуванням дер­жавних стандартів і нормативівдержава покладає на підприємства, установи і організації відповідні обов'язки.Так, вони зобов'язані вживати заходів щодо зменшення об­сягів шкідливих викидів,підтримувати у справному стані споруди, устаткування й апаратуру для очищеннявикидів тощо.

Економічний механізм забезпечення охорони атмосфер­ногоповітря полягає у лімітуванні, економічному заохо­ченні і стимулюванні охорониатмосферного повітря.

Законодавство передбачає, що правопорушеннями у га­лузіохорони атмосферного повітря є: порушення норма­тивів гранично допустимихвикидів забруднюючих речовин; перевищення нормативів гранично допустимих рівнівшкідливого впливу фізичних і біологічних факторів; вико­ристання атмосферногоповітря як сировини основного ви­робничого призначення без дозволу спеціальноуповнова­жених державних органів та ін.

Закон регулює відносини у галузі охорони, викори­станняі відтворення тваринного світу, об'єкти якого пере­бувають у стані природноїволі, у неволі чи в напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті, повітрі,постійно чи тимча­сово населяють територію України або належать до при­роднихбагатств її континентального шельфу та морської економічної зони. До об'єктівтваринного світу належать: хордові, в тому числі хребетні і безхребетні тваринив усьо­му їх видовому розмаїтті та на всіх стадіях розвитку, що перебувають устані природної волі: частини диких тварин; продукти життєдіяльності диких тва­рин;залишки викопних тварин.

Суб'єктом права загальнодер­жавної власності натваринний світ є держава в особі Вер­ховної Ради України. Окремі об'єктитваринного світу мо­жуть бути колективною чи приватною власністю.

Основними видами використання об'єктів тваринногосвїту законодавство вважає: мисливство; рибальство; вико­ристання об'єктівтваринного світу у наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях;використання ко­рисних властивостей життєдіяльності тварин; використання тваринз метою отримання продуктів їх життєдіяльності; добування диких тварин з метоюутримання і розведення в неволі чи в напіввільних умовах для комерційних таінших цілей.

5. Водний кодекс України

Цей кодекс регулює правові відносини зметою забезпе­чення збереження, наукового обгрунтування, раціональноговикористання вод для потреб населення і галузей еконої" ки, відтворенняводних ресурсів, охорони вод від забруд­нення, засмічення та вичерпання,запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стануводних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, орга­нізацій ігромадян на водовикористання. Водний фонд Укра­їни включає усі води (водніоб'єкти) на території України. До водного фонду належать:

1. Поверхневі води: природні водойми (озера),водото-ки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, став­ки) і канали.

2. Підземні води та джерела.

3. Внутрішні морські води та територіальне море. Усіспори з питань використання і охорони вод та відтворення водних ресурсіврозглядаються державними органами охо­рони навколишнього природного середовища,водного гос­подарства, геології, місцевими Радами народних депутатів, судом,арбітражним судом або третейським судом у поряд­ку, встановленомузаконодавством.

Висновок

Неможливо уявити собі людство позаприродою, земними умовами його існування. Життя людини тісно вплітається всистему взаємозв'язків явищ природи, що створюють основу людського буття.Навіть незначні зміни природних умов: температури, вологості, атмосферноготиску, хімічного складу повітря, води тощо) впливають на людину.

Сьогодні людство не може відмовитися від використанняприродних ресурсів, які є основою матеріального виробництва, але не може ймиритися з деградацією нав­колишнього природного середовища внаслідокінтенсивної експлуатації землі, її надр, водних об'єктів, лісів, тваринного ірослинного світу. Тому важливим напрямом суча­сного соціального регулюваннявідносин в сфері взаємодії природи І суспільства є забезпечення раціональногоприродокористування. Його метою є задоволення матері­альних потреб суспільстваза рахунок наявних і відновлювальних природних ресурсів, визначення найбільшефективного, економічно вигідного їх використання без заподі­яння шкоди дляжиттєво важливих екологічних інтересів людей.

Екологічна функція держави не повинна  обмежуватисятільки охороною навколишнього природного середовища. Вона полягає, абопринаймні повинна полягати не тільки в охороні, а й у відновленні природи, щопостраждала від людського безглуздя. Ця функція має непере­вершено значення,оскільки від неї залежать здоров'я планети і саме існування людства. З цієїпричини вона має здійснюватись в умовах екстремальності, які передбачаютьнадзвичайну напруженість активності держави екологічного змісту. Настав часзначно посилити владний характер екологічної функції держави.

Використана література:

·    Конституційне право –опорні конспекти.

·    Словник — довідникВ.В.Молдовом В.Ф.Мелащенко

              Київ “Юмана” 1996 р.

·    “Основи конституційногоправа України”

         Державний український педагогічний університет ім. Драгоманова

              Київ 1997 р., за редакцією АПрН, професораВ.В.Копейчикова

·    “Екологічне право” В.І.Андрейцев

              Київ “Вентурі” 1996 р.

·    “Основи держави і права”навчальний посібник

          А.М.Колорій і А.Ю.Олійник

              Київ “Либідь” 1997 р.   ст.112 – 123.