К.і.н., доц.
Ведькал В.А.
Криворізький економічний інститут ДВНЗ „КНЕУ ім. В. Гетьмана”
Окремі аспекти тарифних
методів регулювання міжнародної торгівлі
16 травня
2008 року Україна офіційно стала членом Світової Організації торгівлі. Вступ до
цієї організації означає кардинальний поворот від практики довільного
встановлення і застосування державою правил економічної поведінки до
поступового впровадження правил, визначень та багатосторонній меті народній основі.
Цей крок має стати вирішальним на шляху подальшого інтеграції України в світові
процеси системного реформування економіки згідно з принципами лібералізації і
відкритості ринку, усунення нетарифних бар’єрів, зниження ставок митних зборів
до їх повного скасування.
З урахуванням
цього, регулювання імпорту шляхом прямого встановлення кількісних обсягів вводу
замінюється на митно-тарифне регулювання. Саме воно дозволяє зберегти здорове
конкурентне середовище. Це обумовлено тим, що митні тарифи не позбавляють
іноземних постачальників можливості вести конкуренту боротьбу з місцевими
підприємствами, а тільки трошки погіршує позиції іноземних товарів в області
цінової політики; по-друге, митні тарифи являються найбільш транстпарентним
видом торгових обмежень.
Нагадаємо, що
митний тариф представляє собою податок на імпорт (експорт) товару, в момент
перетину ним митного кордону держави. Митні тарифи класифікують за різними
ознаками. Так, за об’єктом обкладання їх поділяють на: імпортні призначені для
реалізації на внутрішньому ринку; експортні, які застосовуються, як правило, в
випадку різниці внутрішніх цін, що регулюються і цін світового ринку на
конкретні товари або сировину з метою скорочення експорту і одночасного
поповнення національного бюджету; транзитні встановлюються на товари, що
проходять транзитом через територію даної держави.
Крім того,
митні тарифи розмежовують в залежності від методики встановленого рівня:
специфічні, тобто в вигляді фіксованої суми з одиниці виміру; адванорні, тобто
в вигляді процента від декларованої продавцем вартості товару; альтернативні
(комбіновані) – митні органи самостійно обирають між специфічними і адванорними
в сторону більш високих.
Варто зауважити, в залежності від того, як митні тарифи пов’язані з її
міжнародними зобов’язаннями розрізняють: автономні – встановлюються поза
зв’язку з будь-якими міжнародними угодами; конверційні (договірні) –
застосовуються до товарів, що походять з країн, з якими дана країна має угоду
про надання одна одній того або іншого режиму про взаємну торгівлю;
преференціальні це саме низьке мито, мета якого створити найбільш сприятливі
для розвитку торгівлі з країнами, що користуються торговими преференціями.
У більшості випадків митні тарифи поділяють за класифікаційною ознакою «за
характером»: сезонні – встановлюються з метою оперативного регулювання процесів
міжнародної торгівлі продукцією яскраво вираженого сезонного характеру;
антидемпінгові – встановлюються в випадку ввозу в країну товарної продукції за
зниженою ціною, здатною нанести шкоду місцевому виробництву або створити
перепони для його розширення. Це мито ввозиться лише після проведення
розслідування з метою встановлення самого факту демпінгу, нанесення шкоди
національному виробництву і виявлення причинного зв’язку між демпінгом і методою.
Говорячи про
митні тарифи варто звернути увагу на те, що вони виконують ряд функцій:
протекціоністську, яка пов’язана з захистом національних товаровиробників,
тобто як збирання мита з імпортних товарів приводе до збільшення їх вартості
при реалізації на внутрішньому ринку, збільшуючи конкурентноздатність
аналогічних товарів національного виробника; фіскальну, що забезпечує
надходження коштів в дохідну частину національного бюджету та захисну – захист
від небажаного експорту товару або сировини, ціни на які нижче
загальносвітових.
Практичні
дослідження показують, що використання митних тарифів призводить до певних
наслідків: збільшення ціни на імпорт товарів при їх реалізації на внутрішньому
ринку і як наслідок – скорочення попиту на імпортні товари і скорочення обсягів
їх поставок; зниження імпорту дозволяє продуцентам цього товару в середині
країни розширити виробництво; збуту за рахунок долі ринку, яку раніше займали
їх іноземні конкуренти; ріст внутрішніх цін, обумовлений тим, що виробництво в
середині країни не може бути розширене без додаткових витрат. При цьому, таке
збільшення ціни буде дорівнювати величині імпортного мита. А тому випадку, як
що ціна перевищує цей рівень, імпортні постачальники знов зможуть розширити
свої продажі і це змусить ціну стабілізуватися; реальні збитки споживачів.
Частина споживачів відмовляється від закупки товару або несе витрати пов’язані
з пошуками дешевих замінників та додаткові доходи від введення тарифу отримає
держава.
Як підсумок
зазначимо, якщо розглядати загальний баланс втрат і вигод при запроваджені, то
в найбільш невигідному становищі опиняться споживачі. У зв’язку з цим, в
ринкових умовах господарювання в Україні тарифне регулювання міжнародної
торгівлі повинно мати, з одного боку, дієвий нормативно-законодавчий блок, з
іншого боку, враховувати та адаптувати досвід зарубіжних країн, які
характеризує достатньо високий рівень впровадження тарифних методів
регулювання. Саме такі підходи мають забезпечити підвищення якісного рівня
участі України в процесах міжнародної торгівлі.
Література:
1.
Зеркалов Д.
Международное торговое право: Справочник [Текст] // Д. Зеркалов. – К.: Дакор КНТ, 2006. – 625 с.
2.
Мальський О.М. Міжнародні торгівельні права: Навчальний посібник. [Текст] // О.М. Мальський, А.М.
Ягольник. – К.: Знання, 2008. – 497 с.