Система охорони здоров`я та соціального страхування в Німеччині

Система охорони здоров'я

Державна система медичного страхування Німеччини завжди була відома як система, що забезпечує всім громадянам доступ до кваліфікованої і високоякісної медичної допомоги за ціною, що вважається соціально прийнятною. Однак постійне побоювання зростання вартості медичних послуг стало причиною того, що після 1977 р. був прийнятий цілий ряд заходів, спрямованих на стримування цін і які ставили перед собою задачу приведення зростання витрат на охорону здоров'я у відповідність з ростом заробітної плати і виплат членам фонду тимчасової непрацездатності.

Основним принципом німецької системи медичного страхування є те, що уряд не бере на себе відповідальність за фінансування охорони здоров’я (за винятком деяких його сегментів), а лише створює умови для того, щоб необхідні фонди були створені працівниками та роботодавцями, а також здійснює нагляд над функціонуванням усієї системи медичного страхування. В Німеччині діє децентралізована система медичного страхування.

Останні реформи охорони здоров'я (1989 і 1993 рр) забезпечили лише короткочасне зниження витрат на охорону здоров'я, які за останні роки знову зросли. «Стабільність рівня внесків» – це основна політична задача ініціаторів сучасної реформи охорони здоров'я. Реформа охорони здоров'я 1997 р., основні положення якої набрали сили з 1 липня 1997, припускала скорочення пакета вигод і збільшення виплат з боку пацієнтів.

У Німеччині діє одна з найбільш розвинутих систем соціального медичного страхування. Вона була введена в Європі в 1883 р. Бісмарком, і в даний час нею охоплено більш 90% населення (8% - охоплено приватним медичним страхуванням і за 2% незаможних платить держава). Ця система забезпечує необхідну медичну допомогу у випадку захворювання для всіх застрахованих.
Фінансування здійснюється з трьох джерел: страхові внески підприємців - відрахування з доходів (податків); заробітки трудящих - відрахування з заробітної плати; кошти державного бюджету.

Система обов'язкового страхування здійснює свою діяльність через некомерційні страхові організації - лікарські каси. Це незалежні самокеровані організації, структура яких визначена законодавчо. Існує декілька видів кас: місцеві (переважно для непрацюючих, членів родин застрахованих), розташовані за місцем проживання, виробничі (за місцем роботи), морські, гірничі, сільськогосподарські та ерзац каси (головним чином для службовців). Контроль і управління за їхньою діяльністю здійснює урядове агентство.

Соціальне страхування

Ще в 1883 р., відразу після прийняття das Krankenversicherungsgesetz, по всій Німеччині стали формуватися лікарські каси: фабричні, будівельні, місцеві тощо. Досвід їхньої діяльності показав, що великі каси краще забезпечують усіма видами допомоги своїх членів, ніж дрібні. Тому з 1885 р. розпочався процес об'єднання і централізації кас.
В обов'язки лікарських кас відповідно до закону входили:
- надання безкоштовного лікування;
- виплата грошового посібника під час хвороби;
- матеріальна допомога і утримання вагітних;
- грошова допомога на поховання.

Членам родин застрахованих давалося тільки безкоштовне лікування, а також медична допомога вагітним. Але більшість кас цим не обмежувалися і розширювали свою допомогу за рахунок профілактичних заходів (санаторії, будинку відпочинку, пансіонати тощо), а також виділяли особливі надзвичайні фонди для допомоги непрацездатним, створюючи в такий спосіб заміну відсутнього страхування по старості й інвалідності. Їх кошти складали: 2/3 - внески самих робітників і 1/3 - внески підприємців.

Таким чином, історично сформувалося декілька типів організації лікарської допомоги застрахованим: система вільного вибору лікаря; система "облікових лікарів"; система лікарів, що постійно працюють у лікарняних касах по контрактах.